Мотиваційні чинники розвитку креативної активності майбутніх психологів

Размещено на http://www.allbest.ru/

ІНСТИТУТ ПСИХОЛОГІЇ ім. Г.С. КОСТЮКА АПН УКРАЇНИ

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата психологічних наук

Спеціальність 19.00.07 - педагогічна та вікова психологія

Мотиваційні чинники розвитку креативної активності майбутніх психологів

Скулиш Наталія Євгенівна

Київ 2010

Дисертацією є рукопис

Роботу виконано в Інституті психології ім. Г.С. Костюка АПН України, лабораторія психології навчання

Науковий керівник

доктор психологічних наук, професор Сафін Олександр Джамільович,

Інститут педагогіки та психології Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова, (МОН України, м. Київ), кафедра практичної психології, завідувач

Офіційні опоненти - доктор психологічних наук, професор Клименко Віктор Васильович, Відкритий міжнародний університет розвитку людини “Україна”, кафедра психології, професор

Гоцуляк Наталія Євгенівна, кандидат психологічних наук, доцент, факультет військової підготовки Кам`янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка, кафедра спеціальної підготовки, доцент

Захист відбудеться “_30_“ _березня___ 2010 р. о _13_ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.26.453.01 в Інституті психології ім. Г.С.Костюка АПН України за адресою: Київ-33, вул. Паньківська, 2.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України.

Автореферат розісланий “ 26 __лютого___ 2010 року

Учений секретар спеціалізованої вченої ради В.Л. Зливков

1. Загальна характеристика роботи

мотивація студент психолог професіоналізм

Актуальність теми. Наприкінці минулого століття креативність стає необхідним компонентом будь-якої діяльності, оскільки сама діяльність виходить на усе більш складний рівень. Співвідношення креативних і репродуктивних компонентів діяльності змінюється на користь перших. Суспільству потрібні не генії у традиційному розумінні, а креативні люди, що вміють творити нові продукти. Більш того, виявилося, що креативність у людині можна розвивати, їй можна навчати.

Креативність, відображаючи високий рівень соціальної зрілості особистості, є результатом її виховання, самовиховання, навчання і впливу на неї суспільних відносин. Усе це свідчить про те, що для розвитку креативності велике значення має створення необхідних умов, які дозволяють максимально стимулювати прояв і розвиток творчого потенціалу особистості. Креативною особистістю може бути людина зацікавлена, одержима конкретною ідеєю незалежно від професійного фаху.

Креативна активність особистості створює ту підйомну силу, яка виносить людину на новий культурний рівень, на новий рівень соціальної особистості, суб'єкта суспільних відносин незалежно від того, який масштаб її діяльності, швидко чи повільно вона впливає на розвиток суспільства і культури у цілому.

Вивченню питання креативності особистості було присвячено багато напрямків у психології. Феноменологічним описом креативності займалися Д.Б.Богоявленська, В.В. Варшавський, Е.Гонг, Л.П. Гримак, Е.О. Куркуленко Р.Мілгрем, М.М. Морозов, B.C. Роттенберг. Над розглядом її взаємозв'язків із творчими здібностями і творчим мисленням працювали B.C. Біблер, Е. де Боно, А.В. Брушлинський, М.Вертгеймер, В.М. Дружинін, Л.Б. Єрмолаєва-Томіна, В.В.Клименко, О.M. Матюшкин, В.О. Моляко, Я.О. Пономарьов, В.М. Пушкін, J.Guilford, S.Mednick, Е.Тоrrаnсе, R. Steinberg та багато інших. В Україні проблемі розвитку креативності присвятили свої дисертаційні дослідження Н.Є.Гоцуляк, І.В. Кукуленко-Лук'янець, О.О. Музика, Ю.В. Мороз, Р.В. Ткач, Н.С. Черноусенко та ін. Проте, багато проблем, пов`язаних з креативністю особистості залишаються недостатньо вивченими: серед них, зокрема, питання про причини та умови прояву креативної активності особистості, мотиваційна детермінація розвитку. З огляду на вище зазначене й обумовлена актуальність обраної теми дисертаційного дослідження “Мотиваційні чинники розвитку креативної активності майбутніх психологів”.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до тематичного плану наукових досліджень роботи лабораторії психології навчання ім. І.О. Синиці Інституту психології імені Г.С. Костюка АПН України “Психолого-педагогічні умови розвитку особистісної активності в освітньому просторі” (Номер державної реєстрації 0109U000558). Тема дисертації затверджена вченою радою Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України (протокол №2 від 23.02.2006 р.) і узгоджена у бюро Ради з координації наукових досліджень у галузі педагогіки і психології в Україні (протокол №7 від 25.08.2007 р).

Гіпотеза дослідження. Основу креативності особистості складає її креативна активність, яка набуває особливого розвитку під час навчання молодої людини у вищому навчальному закладі. Додатковими джерелами підвищення рівня її розвитку є мотиваційні чинники, основними з яких для студентів-психологів є новизна діяльності, престиж професії та мотивація професіоналізму. Розвитку креативної активності особистості майбутніх психологів сприяє ефективна організація самостійної роботи, яка інтегрує всі види навчальної і позаучбової діяльності.

Мета дослідження - виявити та обгрунтувати мотиваційні чинники розвитку креативної активності студентів - майбутніх психологів і дослідити вплив цих чинників на її розвиток.

Завдання дослідження:

на базі теоретичного аналізу сучасних наукових досліджень охарактеризувати психологічну природу креативної активності особистості;

в ході емпіричного дослідження виявити мотиваційні чинники, що впливають на розвиток креативної активності студентів - майбутніх психологів;

розробити програму стимулювання креативної активності майбутніх психологів та окреслити основні напрямки актуалізації мотиваційних чинників розвитку креативної активності під час їхнього навчання у вищому навчальному закладі.

Об`єкт дослідження - розвиток креативної активності студента - майбутнього психолога в процесі навчання.

Предмет дослідження - психологічні особливості впливу мотиваційних чинників на розвиток креативної активності майбутніх психологів.

Теоретико-методологічною основою дослідження є ідеї гетерохронності і поліфакторної обумовленості розвитку (Б.Г. Ананьєв, К.Бюлер, Л.С. Виготський, О.М. Леонтьєв, С.Д. Максименко, С.Л. Рубінштейн, П.М.Якобсон); теорії мотивації і мотивів поведінки і діяльності (В.Г. Асєєв, В.К.Вілюнас, Є.П. Ільїн, Б.Ф. Ломов, А.Маслоу); психологічні теорії творчості і креативності (Д.Б. Богоявленська, В.В. Клименко, А.Маслоу, Р.Мілгрем і Е.Гонг, Я.О. Пономарьов, З.Фрейд, К.Г. Юнг, А.М. Isen, R.Steinberg); положення про взаємозв'язок креативності, творчих здібностей і творчого мислення у структурі особистості (В.С. Біблер, Е. де Боно, В.М.Дружинін, В.О. Моляко, А.В. Брушлинський, J.Guilford, E.Torrance).

Методи та етапи дослідження. З метою вивчення та аналізу філософської, психологічної і педагогічної літератури з проблеми дослідження використовувалися наступні теоретичні методи: узагальнення, порівняння, систематизація. З метою емпіричного дослідження впливу мотиваційних чинників на розвиток креативної активності студента-психолога застосовувалися емпіричні методи дослідження: контент-аналіз, для дослідження невербального аспекту креативності застосовувалася адаптована Р.Є. Тафель і В.М. Дружиніним методика Є.Торранса. Для дослідження вербального аспекту креативної активності - методики оцінки творчих здібностей (В.Меде і К.Піорковського), а також С.Медника. Для визначення творчого потенціалу особистості застосовувався опитувальник “Який ваш творчий потенціал?”. Для статистичної обробки результатів дослідження застосовувалася програма SPSS 9.0, що містить методи статистичної обробки результатів емпіричного дослідження: кореляційний аналіз за критерієм Пірсона; встановлення загального напрямку зрушення для різних мотиваційних чинників G-критерієм знаків та аналіз визначення сили і напрямку кореляційного зв'язку між двома профілями ознак за коефіцієнтом рангової кореляції Спірмена.

Наукова новизна отриманих результатів дослідження полягає у наступному:

набули подальшого розвитку уявлення про психологічну сутність і зміст креативності особистості майбутнього фахівця в процесі професійного навчання;

уперше розроблені і науково обґрунтовані основні параметри та емпіричні показники креативної активності, які дозволяють визначити рівень її розвитку та рівень впливу на цей розвиток мотиваційних чинників;

удосконалено психологічний інструментарій розвитку креативної активності студента вищого навчального закладу - майбутнього психолога.

Теоретичне значення роботи полягає в поглибленні уявлень про функції мотиваційних чинників у розвитку креативної активності майбутніх психологів і про механізми їхнього впливу. Визначено, що розвиток креативної активності припускає комплексне використання всіх форм навчання, засобів контролю і перевірки знань, форм самостійної роботи студентів, а також застосування їх на практиці. Застосування такої системи чинників розвитку креативної активності повинне здійснюватися диференційовано і поетапно залежно від обсягу накопичених знань у студентів і сприяє розвитку у них здатності швидко та творчо вирішувати проблемні ситуації, уникаючи стереотипних схем мислення.

Практична значимість отриманих результатів дослідження полягає у тому, що отримані під час його результати можуть бути використані як з метою більш ефективного розвитку креативної активності у студентів вищих навчальних закладів, що приведе до покращення якості процесу освіти, так і у масовій практиці, сприяючи вдосконалюванню системи підготовки висококваліфікованих кадрів. Мотиваційні чинники, які наведено у дослідженні і які детермінують креативну активність особистості в процесі професійного навчання, можуть бути використані у комплексній психокорекційній і психотерапевтичній практиці для розвитку загальної креативності особистості.

Результати дисертаційного дослідження використовуються у навчально-методичній роботі та виховному процесі зі студентами Чернівецького національного університету ім. Ю.Федьковича спеціальності “Практична психологія”, “Психологія” (акт реалізації № 01-14/3259 від 15.12.08р.); зі студентами юридичного факультету ЧНУ ім. Ю.Федьковича (акт реалізації № 01-14/3260 від 15.12.08р.); зі студентами Університету економіки та права “КРОК”, м.Київ (акт реалізації від 11.12.08р.).

Особистий внесок здобувача. У науковій статті „Розвиток мотивації курсантів до навчання та ефективність професійної діяльності”, написаній у співавторстві з А.І. Черняком, особистий внесок здобувача полягає у розробці загальної схеми дослідження, практичній апробації теоретичного конструкту автора, а також обробці та інтерпретації отриманих результатів.

Апробація результатів дослідження. Основні теоретичні положення і результати емпіричного дослідження доповідалися та обговорювалися на :1-й Всеукраїнській науково-практичної конференції „Військова освіта сьогодення: сьогодення та майбутнє”, 24-25 листопада 2005 року, м. Київ; Всеукраїнській науково-практичній конференції “Сучасні тенденції та перспективи розвитку освіти і науки у вищих навчальних закладах України”, 12 травня 2006 року, НА ДПСУ, м.Хмельницький; науково-практичній конференції асоціації психологів Донбасу, 12 грудня 2009 року, Макеєвський економіко-гуманітарний інститут, м. Макеєвка; міжнародному семінарі „Болонський процес: сьогодення і майбутнє”, 18-20 травня 2006 р, м.Краматорськ. Результати теоретичних та емпіричних досліджень з проблеми використовуються у психолого-педагогічних курсах для студентів, які отримують вищу психологічну і педагогічну освіту.

Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження відображено у семи наукових працях, у тому числі чотирьох фахових публікаціях, з них одна одноосібна.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація включає вступ, три розділи, висновки, список використаних джерел (219 найменувань) і додатки на 19 сторінках. Загальний обсяг дисертації складає 189 сторінок машинописного тексту. Дисертація містить 25 рисунків на 25 сторінках і 16 таблиць на 14 сторінках.

2. Основний зміст

У вступі подається обгрунтування актуальності роботи, визначаються мета, завдання і гіпотеза дослідження, наукова новизна та практична значимість отриманих результатів.

У першому розділі „Психологічна природа креативної активності особистості” досліджується історія проблеми дослідження креативності в закордонній та вітчизняній науці та практиці. Креативну активність людини неможливо зрозуміти, не з'ясувавши джерела, спонукальні сили, мотиви цього явища (Т.М. Титаренко). Активність особистості досягає вищої ефективності, коли вона оптимально організована й цілеспрямована, що забезпечується принципом домінанти, ієрархією мотивів активності особистості. Будучи системоутворюючою якістю, що визначає її психічний склад, спрямованість детермінує стиль, характер, особливості поведінки, діяльність людини. Однак цим далеко не обмежується все різноманіття мотивації людей.

Як відомо, найбільш значимою для психології особистості є її характеристика як суб'єкта життя і діяльності. Визначальною для особистості є її власна внутрішня активність (В.О. Татенко). Можливість переборювати обмеженість своїх поглядів, багато чого починати спочатку, почати суперечити самому собі колишньому - у цьому є основа справжнього особистісного росту, креативного розвитку.

Аналіз зарубіжної психологічної літератури показує, що поняття активності особистості розкривається, насамперед, через інші поняття, такі як реакція, поведінка, дія, активація й ін., шляхом розгляду механізмів їхньої реалізації. У результаті спроб “удосконалення” фрейдизму, відмови від ідеї пансексуалізма, виникають певні різновиди моделі активності, у якості яких виступають “корінна тривога” (К.Хорні), “прагнення до любові” (Е.Фром), “прагнення до успіху, переваги, влади, досконалості” (А. Адлер), “архетипи” (К.Юнг). Що стосується гуманістичної психології, то модель активності в ній виражається короткою формулою: “Потреба-активність”. Вищою потребою в гуманістичній психології зізнається прагнення особистості до реалізації свого життєвого потенціалу, самоактуалізації (А.Маслоу). Роль активності людини, як суб'єкта власної індивідуальної своєрідності, інтенсивно вивчається в зарубіжній гуманістичній психології (Г.Олпорт, К.Роджерс, А. Маслоу, В. Франкл й ін.).

У вітчизняній психології особистості (Л.І.Анциферова, К.О. Абульханова-Славська, С.Д. Максименко, В.О. Татенко, О.В. Шорохова й ін.), розвивається у школі С.Л. Рубінштейна, у психології творчості (Д.Б. Богоявленська, В.В.Клименко, В.О. Моляко, Я.О. Пономарьов та ін.), у рефлексивно-гуманістичній психології співтворчості (С.Ю. Степанов).

Креативна особистість відрізняється не наявністю якихось особливих, унікальних якостей, а переважно розвитком тих, які необхідні для продуктивної діяльності. При цьому слід врахувати, що особистість є цілісною, інтегральною, і тому переважний розвиток окремих її рис не може не супроводжуватися якісною перебудовою усієї структури, ядерне місце у якій обіймає мотиваційна сфера. Бувають яскраво і чітко усвідомлювані мотиви. Але у багатьох випадках діють неусвідомлювані спонуки. Проте, незалежно від міри усвідомлення мотиву діяльності він є вирішальним чинником у досягненні поставленої мети. Таким чином, між цілями та мотивами діяльності людей існує певний зв'язок. З одного боку, мета та мотиви спонукають кожну людину до діяльності, визначають її зміст і способи виконання, а з іншого - вони і формуються в процесі діяльності, під впливом умов, за яких вона відбувається.

У другому розділі “Емпіричне дослідження впливу мотиваційних чинників на розвиток креативної активності студента-психолога” розкрито логіку емпіричного дослідження та подано авторську інтерпретацію отриманих результатів дослідження. Креативна активність проявляється на певному сприятливому психологічному тлі. Як з`ясувалося у результаті проведеного емпіричного дослідження, виділені мотиваційні чинники впливають на розвиток креативної активності особистості, а саме, спостерігається зростання параметрів креативності особистості після впливу на неї мотиваційними чинниками престижу, мотивації професіоналізму і новизни діяльності. Дослідження було проведено на вибірці 100 студентів віком від 17 до 20 років Чернівецького національного університету. Гендерні розбіжності представлені у такій пропорції: 21 юнак та 79 дівчат.

Дослідження проводилося протягом 2004-2009 років у три етапи. В емпіричному дослідженні брали участь 268 студентів 1-5 курсів психологічного факультету Чернівецького національного університету. Загальна чисельність тих, хто брав участь у дослідженні, сягає 500 осіб.

На першому етапі (2004-2005 рр.) здійснювалося теоретичне вивчення підходів та наукових доробок щодо проблеми творчості та креативності особистості у сучасній науці; формулювання теоретичного підґрунтя як основи подальшого емпіричного дослідження.

На другому етапі (2006-2008 рр.) відбувалася розробка програми та підбір психологічного інструментарію емпіричного дослідження. На формувальному етапі експерименту ми проводили “занурення” у діяльність, яка дозволяє більш ефективно розвивати креативну активність особистості. Далі нами порівнювалися отримані результати по її розвитку через вплив мотиваційних чинників і виявлявся найбільш продуктивний чинник розвитку креативної активності особистості. Стимулювання креативної активності студентів експериментальної групи здійснювалося за допомогою зразка креативної поведінки експериментатора. На практичних заняттях застосовувався метод “мозкового штурму”, який було обрано за форму тієї ділової гри, яка допомагає стимулювати мотив престижу. На базі самостійної роботи ми використали деякі елементи методики синектики для розвитку креативності особистості. Студентам пропонувалося завдання, що містить елементи творчої самостійної роботи. В решті решт кожен студент відтворював самостійно вивчений матеріал у нових умовах на заняттях типу “телеміст”, “круглий стіл”, вікторина й т.п., повинен написати реферат на основі самостійно вивченого матеріалу, спеціальних джерел або зробити доповідь у групі. Студенти експериментальної групи постійно включалися в нову діяльність різними засобами. Їм створили такі нестандартні ситуації, у яких їм постійно потрібно було відходити від стереотипів і знаходити нові, іноді нестандартні виходи з них. Одним із засобів, які “занурювали” студентів у нову діяльність, що сприяє розвитку креативності особистості, була колективно-творча діяльність на основі методики організації колективно-творчої справи (І.П. Іванова).

На третьому етапі (2009 р.) розроблялися основні напрямки актуалізації мотиваційних чинників розвитку креативної активності у студентів-психологів, здійснювалося обґрунтування отриманих висновків, систематизація та оформлення результатів дослідження .

На початку емпіричного дослідження нами були сформовані три експериментальні та одна контрольна групи. Експеримент проводився у три етапи. На першому етапі за допомогою “Батареї тестів на визначення креативності особистості” (тест Є.Торранса, тест С.Медника, тест В.Меде і К.Піорковського, тест на виявлення творчого потенціалу) було визначено початковий рівень креативної активності кожного студента, а також доведено, що групи перебувають на одному рівні розвитку креативної активності. За допомогою х-квадрат-критерію Пірсона було зіставлено чотири емпіричних розподіли дослідження і підтверджено однакові рівні розвитку креативної активності (табл. 1). За результатами аналізу отриманих результатів була прийнято нульову гіпотезу: емпіричні розподіли 1, 2, 3, 4 груп за результатами тесту не розрізняються між собою; а зворотня гіпотеза - відкидається. На другому етапі за допомогою “Батареї тестів на визначення креативності особистості” було визначено параметри креативної активності кожного студента. Після семестрової навчальної роботи з розвитку креативної активності в експериментальних групах було зроблено замір рівня креативної активності у студентів контрольної групи.

Таблиця 1 Результати порівняння чотирьох емпіричних розподілів дослідження початкових рівнів розвитку креативної активності