3) наслідки впливу медіа на самопочуття і поведінку дітей, а саме на здоров'я (Г. Грезійон, К. Керделлан, Г.Е. Кругмен, Р. Пацлаф, Х. Хіммелвейт), емоційне самопочуття (Дж. Брайант, К. Лойба, М. Слейтер, Г. Спаркс, С. Фінн, Н. Фрийда, К. Хагфорс, Г. Цилльманн, К. Шерер, А. Шорр, У. Шрамм, Г. Шульце), когнітивний розвиток (Х. Блумлер, Г. Гербнер, Л. Гросс, П. Екман, Дж. Кондрі, Н. Сігнореллі, Д. Сінгер, Дж. Сінгер, Д. Чейні) та поведінку (А. Бандура, Л. Берковітц, С. Гарольд, Дж. Гербнер, Б. Лі, Д. Кондрі, Г. Малетцкі, С. Мілграм, Н. Сігнореллі, Д. Стюарт, Р. Харріс та ін.).

На основі аналізу даних, наведених у цих дослідженнях, отриманих у результаті масових опитувань дорослих респондентів та учнівської молоді, проведених Інститутом соціальної та політичної психології НАПН України, а також емпіричних досліджень, здійснених автором (зокрема експертного опитування соціальних психологів - науковців і практиків, викладачів вузів, учителів, студентів психологічних спеціальностей), з'ясовано, що найпоширенішими ефектами надмірного безконтрольного перебування дітей в агресивному медіасередовищі є:

1)"прагматизація" інтелектуально-пізнавальних інтересів;

2) відмова від читання, формування аудіовізуальної свідомості;

3) узалежнення від медіа (телеманія, ігроманія, інтернет-залежність);

4) формування "медійної” картини світу, а разом із цим - хибних світоглядних настанов і цінностей;

5) штучне "одорослення" і рання сексуалізація;

6) медіадепривація (брак і незадоволення природних потреб та діяльностей через надмірне захоплення медіа);

7) порушення соматичного і психічного здоров'я та емоційно-почуттєвої сфери. При цьому вплив агресивного медіасередовища на окремих індивідів, їхню психіку і поведінку (вплив на мікро - і мезорівні) є виразнішим і різнобічнішим, ніж вплив соціалізувальний. Останній є значно більш вибірковим, істотно обмеженим численними соціалізаційними санкціями й захистами, і за успішного перебігу первинної соціалізації та помірного споживання медіа випадкові негативні медіаефекти (як такі, що не мають соціалізаційної цінності) виявляються поверховими й оборотними і не змінюють "належного" сценарію соціалізації.

Тож особливо велика проблема вбачається в надмірі включення дітей у медіасередовище, другою стороною (і вторинним ефектом) якого є обмеження неодмінного для них "живого” соціального досвіду, "виключення” з необхідних соціальних мереж. І що молодші діти та що більше вони споживають медіа, то більше їхня онтогенетична соціалізація як індивідуальна історія усоціальнення розгортається за викривленим сценарієм, а саме - як медіасоціалізація. Зрештою це призводить до уніфікації дозволеного і недозволеного, реального і віртуального, гри і медіарозваг, культури і медіакультури тощо. У зв'язку з цим у медіапсихології вживають такі терміни, як "екранна (або телеекранна) соціалізація” (В.В. Абраменкова), "медіадіти" (Р. Пацлаф, П. Вінтерхофф-Шпурк, В.П. Чудинова) тощо. "Медіадіти" - це надміру захоплені медіа діти, які щодня дивляться телевізор, грають у комп'ютерні ігри, "серфінгують" в інтернеті від трьох до шести годин або й більше. Отже, величезна кількість часу (і, власне, дитячого життя) витрачається не на цілі, пов'язані з власним розвитком, а недоцільно і часто назавжди втрачається. У цьому розумінні медіа "крадуть" у дітей час, який є важливим і сензитивним для їхнього розвитку, а натомість пропонують їм нерівнозначні за якістю і цінністю медіазамінники - суміш медійних месиджів та аудіовізуальних образів, медіарозваги і т. ін. За ряду умов ця ситуація починає становити загрозу для розвитку дитини. Головними такими умовами є, з одного боку, активація медіа як агента й альтернативного інституту соціалізації, особливо якщо це відбувається на тлі послаблення авторитету (зокрема в умовах кризи) традиційних соціалізаційних інститутів, а з другого - низький рівень медіакультури і медіакомпетентності та спричинене цим "неправильне" споживання медіа:

1) надмірно раннє (тобто з раннього і дошкільного віку);

2) регулярне (щоденне) і тривале (коли дитина щодня витрачає на спілкування з медіа недоцільно велику кількість часу: понад 15-30 хвилин - у ранньому віці, понад 30-60 хвилин - у дошкільному віці, понад 1-1,5 години - у молодшому шкільному віці, понад 1,5-2 години - у підлітковому і старшому шкільному віці);

3) не контрольоване дорослим соціалізувальним оточенням (коли діти, по-перше, самостійно обирають медіа і те, яку медіапродукцію споживати, а по-друге - не обговорюють з дорослими ані своїх медійних інтересів, ані змісту медіапродукції, яку вони споживають).

"Неправильне" споживання медіа обмежує поле дитячої життєдіяльності, зменшує час для традиційних ігор, навчання, читання, "живої" соціальної комунікації, спільних дій із дорослими й однолітками, призводить до згортання емоційних зв'язків та взаємин прив'язаності дітей із соціалізувальним оточенням і випадання їх із сфери соціального контролю. Це створює вторинний дефіцит необхідних для нормального розвитку тіла і мозку дитини фізичних, психічних, соціальних подразників, які за нормальної ситуації розвитку ("розвитку без медіа”) зазвичай у належній кількості надходять до неї від середовища повсякденного існування та близького оточення. На думку німецького медіапсихолога Р. Пацлафа, медіа є унікальним апаратом для "виключення” дітей, а нав'язаний дітям потік аудіовізуальних образів паралізує розумовий і душевний потенціал їхнього розвитку, їхні активність і волю.

Найімовірнішими ефектами неправильного споживання медіа є: медіадепривація; формування візуального типу мислення; медіатизація соціального знання і суспільної моралі; формування медійної картини світу.

Медіадепривація означає, з одного боку, перевантаження дітей контактами із штучними аудіовізуальними образами, а з другого - брак необхідних їм для нормального розвитку "живих" - емоційних, сенсорних, соціальних та інших - контактів із світом, незадоволення природних інтересів, психофізіологічних і соціальних потреб тощо. Як будь-яка інша депривація (батьківська, соціальна, перцептивна, інформаційна, комунікаційна тощо), медіадепривація негативно впливає на онто - і соціогенез дитини, спотворює емоційно-вольову і ціннісно-мотиваційну сфери, деформує життєву перспективу, ініціює і закріплює розлади самоконтролю, посилює тривожність, агресивність, фрустрацію, відчуття соціальної незахищеності, блокує загальний психічний розвиток, сприяє появі й закріпленню патологічних форм поведінки (наприклад, поведінки уникання або, навпаки, активно-агресивної). І все це тим небезпечніше, чим молодша дитина, оскільки втрати можуть виявитися необоротними, а сприятливий, сензитивний час для розвитку належних вікових здобутків, здібностей і здатностей - назавжди втраченим.

Інша небезпека, на яку наражається надміру захоплена медіа дитина на етапі первинної соціалізації, полягає у формуванні візуального типу мислення, що гальмує розвиток абстрактного мислення. У зв'язку із цим у сучасному науковому дискурсі з'явилися й усталилися нові феномени та поняттєві відповідники їх: "аудіовізуальна (кліпова) культура”, "кліпова (мозаїчна) свідомість”, "мережева культура”, "мережева свідомість” і т. ін. (Дж. Брайант, П. Вінтерхофф-Шпурк, К. Мей, Р. Пацлаф, С. Томпсон, К. Янг, М.В. Бутиріна, О.В. Федоров, В.П. Чудинова).

Захоплення медіа після 8-10 років, коли дитина вступає в етап вторинної соціалізації, містить небезпеку медіатизації соціального знання і формування медійної картини світу. У фаховій літературі з медіапсихології описано низку відповідних феноменів ("медіатизація свідомості”, "медіатизація мислення”, "медіатизація реалій”, "медіатизація моралі”). Згідно з гіпотезою культивації Дж. Гербнера, у глядачів, які регулярно споживають медіа, формується образ тієї реальності, яку вони бачать на екрані. Нині є чимало підтверджень, що медіа формують світоглядні настанови, потреби, цінності, художньо-естетичні смаки не лише своїх аудиторій, а й тих, хто постійно стикається з ними в спільних інформаційно-комунікативних мережах. Приклад цього - молодіжна культура початку ХХІ ст., яка має очевидні ознаки медіатизації (розважально-рекреаційне спрямування, масовізація й стереотипізація духовно-культурного життя, переважання споживацьких настанов над креативними, вестернізація інтересів і потреб, спрямування на позаінституційну самореалізацію, розмивання етнокультурної ідентичності) (М.В. Бутиріна, І.В. Жадан, В.П. Чудинова). Тож якщо твердження про вплив медіа на поведінку дітей потребує певних уточнень, то вплив їх на конструювання дітьми реальності і репрезентацію цієї реальності в дитячій свідомості не залишає жодних сумнівів. Образи, продуковані медіа, вбудовуються в дитячу свідомість, трансформують її в напрямі заданих медіа систем соціальних норм і цінностей, нової (медійної) моралі. Отже, за надмірного споживання внесок медіа в соціалізацію дітей може набувати негативного і навіть деструктивного характеру.

По-перше, медіа активно привертають увагу дітей до питань емансипації, однобічно висвітлюють статеві питання, пропагують нові моделі статевих стосунків, зокрема дошлюбний секс, одностатеві взаємини, розкуту сексуальну поведінку тощо. Унаслідок цього у свідомості дітей (передусім у системі їхніх статевих настанов і цінностей) відбуваються зміни, які виявляються в статевій поведінці. Так, дані моніторингу, здійсненого Інститутом соціальної та політичної психології НАПН України протягом 2004-2008 років, свідчать, що в учнів і студентів поступово й помітно "розмиваються” настанови на небезпечність ранніх статевих стосунків, неприйнятність і ризикованість дошлюбного сексу, цінність безпечного сексу. За даними згаданого моніторингу, у 2006 р. думку про небезпечність ранніх статевих взаємин поділяли 40,5% поміркованих споживачів медіа, які дивляться телевізор і споживають інші медіа менше 1-2-х годин на добу, тоді як серед медіаманів, які споживають медіа понад 2 години на добу, ця частка є істотно меншою і становить 30,1% (p < 0,01). Серед медіаманів більшою є частка осіб, які виказують готовність до ранніх, дошлюбних та одностатевих сексуальних взаємин. Зокрема, у 2008 р. ідею одностатевих взаємин підтримували 32,4% поміркованих глядачів і 39,4% медіаманів (p < 0,05); більша кількість медіаманів - 39,6% - погоджувалася із твердженням, що небезпечний секс дарує неперевершені переживання, тоді як серед поміркованих споживачів медіа кількість таких становила 28,7% (p < 0,01). Дані моніторингу засвідчують і цілком закономірне зменшення середнього віку статевого дебюту (у 2004 р. вік дебюту становив 17,5 року, у 2006 р. - 17,1 року, у 2008 р. - 16,8 року).

По-друге, очевидні наслідки має активна експлуатація аудіовізуальними медіа тематики агресії і насильства. Це призводить до поширення й усталення серед постійних споживачів уявлень про світ як небезпечний, недружній, непрогнозований, жорстокий. За даними масових опитувань населення та всеукраїнських репрезентативних опитувань молоді, проведених у 2008 р., 51,4% старшокласників загальноосвітніх шкіл і студентів погоджувалися з твердженням, що соціальне середовище, у якому вони живуть, є надміру жорстоким та агресивним. Причому що дорослішими стають діти, то більшою стає частка тих, хто будує свої відносини із соціальним світом як з агресивним, жорстоким і потенційно небезпечним. Так, станом на 2008 р. серед старшокласників загальноосвітніх шкіл ця частка становила 44,4%, серед студентів - 56%, а серед дорослих осіб у 2009 р. таку думку поділяли 75,1% респондентів. Отже, масмедіа значною мірою формують ставлення дитячих і дорослих медіааудиторій до навколишнього світу та нормативно-ціннісні настанов на взаємодію з ним. Математико-статистичний аналіз емпіричних даних демонструє статистично значущі відмінності в системах соціальних уявлень і настанов поміркованих споживачів і медіаманів (або фанатів медіа), які проявляються на вибірках молоді, що навчається (табл.1).

Таблиця 1

Соціальні уявлення і настанови молоді, що навчається (розподіл відповідей у %)

Примітка: знаком (**) позначено статистично значущі відмінності на рівні p < 0,01; знаком (*) позначено статистично значущі відмінності на рівні p < 0,05 за t-критерієм Ст'юдента

По-третє, масмедіа широко рекламують окремі послуги, товари і продукти харчування, у тому числі й некорисні для здоров'я дорослих і дітей, свідомо викривляючи реальний стан справ. Віддаленими наслідками цього, як нині відомо, є поширення і "помолодшання” цукрового діабету, зайвої ваги та інших розладів здоров'я (Дж. Брайант, С. Томпсон). Серед фанатів медіа, порівняно з поміркованими споживачами, на рівні статистичної значущості (p < 0,01) більше осіб, не зорієнтованих на норми суспільної моралі, і тих, хто має конфлікти та інші непорозуміння з батьками. Серед них більше не лише таких, що виказують лояльність до паління, уживання алкоголю й наркотиків, а й тих, хто має про це хибні уявлення і настанови. Зокрема, настанову випивати в компанії, щоб зробити спілкування веселим і невимушеним, висловлюють 75,0% фанатів і 67,4% поміркованих споживачів медіа (p < 0,01), а випивати, щоб не образити своєю відмовою друзів - 54,2% і 48,9%, відповідно (p < 0,05). Водночас 54% учнів і студентів вважають причиною алкоголізму рекламу алкоголю засобами масової комунікації, а 38% респондентів цієї категорії вважають, що масмедіа причетні до поширення серед молоді наркоманії.

Учнівська молодь і діти загалом є досить уразливою на медіавплив аудиторією. Як зауважив Д. Боуї, медіа створили тип дитини, яка настільки піддається впливу засобів масової комунікації, що по досягненні 12-річного віку вона фактично втрачена для своїх батьків. Ця думка не поширюється на всіх без винятку дітей, але щодо дітей, надміру захоплених медіа ("медіадітей”), вона цілком слушна. Потужний вплив аудіовізуальних медіа на дітей спричинено як природою самих медіа, так і особливостями дитячої психіки. Медіа як комунікатор ідеально задовольняють потреби дітей у чуттєвих подразниках і нових враженнях, а продуковані ними аудіовізуальні образи і месиджі ідеально узгоджуються з притаманним дітям допоняттєвим, образним типом сприймання. Екранні образи сприймаються дітьми дошкільного і молодшого шкільного віку як істинні і мають надзвичайну силу навіювання. Вони так само реальні для дітей цього віку, як і ті, що постачає їм об'єктивний світ (М. Бовілл, П. Вінтерхофф-Шпурк, С. Лівінгстон, Р. Пацлаф, М. Снайдер, Р. Снайдер). Діти сприймають їх із цілковитою довірою, легко ідентифікуються з ними, і це служить підґрунтям для запозичення ними настанов і поведінки медіагероїв. У разі послаблення соціального контролю та отримання певних позитивних підкріплень ці запозичення усталюються, узвичаюються, перетворюються на системні властивості дитини. Це резонує з такими особливостями медіасередовища, як надмірна множинність (коли є більше, ніж потрібно), уседозволеність (коли можна все і навіть більше, ніж можна), відсутність відповідальності за спричинені масованим медіавпливом наслідки, особливо віддалені (коли панує ідеологія "після нас хоч потоп”).

Істотно посилює наявні ризики той факт, що "медіадіти" найчастіше покинуті сам на сам із медіа близькими дорослими, які за визначенням мали б регламентувати ці відносини. Тож засвоєння дітьми значної частини соціальних знань, формування їхніх світоглядних настанов, опрацювання й акумуляція соціального досвіду та багато іншого практично відбуваються без участі дорослих. Брак такої участі, по-перше, означає для дітей певні індивідуальні втрати і передусім дефіцит необхідних їм: обміну емоціями і сенсорними контактами з дорослими; вербального обміну з ними; обміну інтеракціями (міжособовими контактами, традиційними дитячо-дорослими діяльностями тощо). По-друге, діти змалку фактично залишаються без нагляду соціалізувального оточення, поза межами соціального контролю, в умовах, коли не діють або діють дуже однобічно механізми соціального підкріплення і соціальної підтримки. Таким чином, вплив медіа не обмежується лише індивідуальним рівнем, а позначається й на рівні соціальному, і те, що цілі покоління дітей "випадають" за межі дії традиційних соціалізувальних відносин, становить серйозну небезпеку для реалізації сценарію успішної соціалізації (небезпеку медіасоціалізації).

Передоручення дітей медіа створює умови, за яких діти начебто потрапляють у демократичнішу соціальну ситуацію, де отримують більше самостійності і можливостей для розвитку. Насправді ж вони потрапляють у ситуацію вимушеної самосоціалізації, за якої мусять самотужки, без належних знань і досвіду, без допомоги й підтримки з боку соціалізувального оточення розв'язувати численні проблеми, які ставить перед ними життя, шляхом спроб і помилок вибудовувати відносини з навколишнім світом, робити вибори і приймати рішення, до яких ще не готові. Отже, зміст і проблемне поле соціалізації формуються не соціалізувальним оточенням дітей (як це належить), а масмедіа і самими дітьми. Найчутливішими до цієї ситуації є діти дошкільного і молодшого шкільного віку, які проходять первинну соціалізацію, та діти з неналежно сформованими системами соціалізаційного захисту, що вступили у вторинну соціалізацію з вадами соціалізації первинної.

За вимушеної самосоціалізації, яка є не лише неприродною, а й потенційно небезпечною, значно раніше, ніж це потрібно дітям для нормального розвитку, відбувається їхнє "одорослення”. Це раннє "одорослення" означає, по-перше, "одорослення" дитячих інтересів і потреб (рання сексуалізація, захоплення адресованою дорослим медіапродукцією, цікавість до "дорослих” розваг тощо), а по-друге - вимушену необхідність самостійно приймати рішення з важливих "дорослих” питань, самотужки організовувати власний інтелектуальний і моральний розвиток, що неприродно й непосильно для дітей, особливо на етапі первинної соціалізації. Утім, питання власного усоціальнення і відповідальність за це так само непосильні й для відносно старших дітей, які вступили в підлітковий вік. Підлітковий вік - вік соціального експериментування і вправляння у соціальній відповідності - потребує не меншої уваги соціалізувального оточення. Підліток, який не дістає належної підтримки дорослих, мусить самотужки боротися за своє існування, продукуючи при цьому не лише позитивні, а й негативні і навіть деструктивні стратегії компенсаторної поведінки (бунтарські реакції, насильницькі або й протиправні дії, паління, уживання алкоголю та наркотиків, невпорядкований режим життя й дозвілля, переїдання, "убивання часу” біля телевізора чи комп'ютера тощо).

Соціалізація має розв'язувати проблему "забігання наперед" (передбачення майбутнього), що не по силах дітям, особливо на перших етапах соціалізації. Це завдання дорослого соціалізувального оточення і суспільства загалом. Дорослі свого часу пройшли школу соціалізації, а отже, мають необхідні знання й досвід, які, по-перше, дають їм підстави, а по-друге, покладають на них неодмінний обов'язок із спрямування дитини в належне соціалізаційне русло. З огляду на це слушною видається теза про соціалізаційну мудрість дорослих (як ідеальних спадкодавців), дітей (як ідеальних спадкоємців), а також суспільств, соціумів, людства загалом, а конструкт "приневолення соціалізацією" втрачає негативну конотацію і має цілком доцільний вигляд, оскільки означає передусім захист дітей від потенційно деструктивних зовнішніх впливів і збереження їх для соціуму і себе самих.

Важливим напрямом аналізу й концептуалізації соціалізації в агресивному медіасередовищі стає пошук чинників і ресурсів, які гальмували б розгортання його деструктивного потенціалу. У зв'язку із цим є підстави стверджувати, що медіасередовище містить численні реальні і потенційні небезпеки. А за гарантію безпеки перебування і соціалізації дитини в медіасередовищі слід визнати компетентність і відповідальність спочатку соціалізувального оточення, а згодом - її самої. Отже, універсальні гарантії безпеки дитини в агресивному медіасередовищі полягають не тільки в гуманізації "агресивних” медіа, а й у належних захистах (соціально-економічних, духовних, освітньо-виховних та інших), які дітям мають забезпечити безпосереднє соціалізувальне оточення і суспільство. У зв'язку із цим можна говорити, що головним ресурсом агресивного медіасередовища є людина ("людський чинник”) як базовий і сенсотвірний його елемент.

У четвертому розділі "Оптимізація соціалізаційного процесу в агресивному медіасередовищі" наголошується на тому, що оптимізація соціалізаційного потенціала медіасуспільства має відбуватися як двоєдиний процес:

1) посилення інформаційно-психологічної безпеки медіасередовища як гарантії адаптивного розвитку й функціонування індивідуальних і колективних соціальних суб'єктів у сфері впливу медіа і гарантії самозбереження медіасуспільства;

2) посилення медіакультури і медіакомпетентності дорослих споживачів медіа і дітей. Успішність цього процесу залежить від активної, відповідальної і компетентної участі в ньому всіх суб'єктів суспільного життя - державних і недержавних інститутів, масмедіа як соціального інституту, наукової і педагогічно-виховної спільноти, кожного дорослого громадянина і дітей, які зростають у медіасуспільстві.

Якість інформаційного простору країни - це не так етичне чи естетичне питання, як питання інформаційно-психологічної безпеки суспільства на всіх рівнях його функціонування, у т. ч. питання збереження психологічного здоров'я нації і національної безпеки країни (Е. Аронсон, Б.С. Братусь, О.А. Донченко, І.В. Жадан, В.І. Зливков, Т.С. Кабаченко, С.Г. Кара-Мурза, М.І. Пірен). І якщо держава виявляється неспроможною розв'язувати ці питання, то в дію вступають здорові самоорганізаційні сили медіасуспільства, притаманні йому як атрактивній, самовпорядкувальній системі (Л.Д. Бевзенко, Н. Катцман, Г. Комсток, А. Маслоу, К. Мей, Р. Мей, І. Пригожин, Д. Робертс, К. Роджерс, Е. Фромм та ін.).

Одним із важливих завдань суспільства є гуманізація медіапростору, забезпечення його екологічності, що, з одного боку, означає збільшення ступенів свободи і толерантності в ньому, а з другого - зменшення і навіть заборону того, що послаблює його гуманістичний, просоціальний пафос і зміст. Визнання за масмедіа статусу соціального інституту та агента соціалізувального впливу, з одного боку, покладає на них велику соціальну відповідальність перед суспільством, а з другого - посилює необхідність державного й громадського нагляду за їхньою діяльністю та підвищення екологічності й інформаційно-психологічної безпеки медіапростору. Останнє означає не так застосування стратегій заборони чи обмеження чогось неналежного (медіанасильства, реклами й пропаганди "чужинних” матеріальних і ментальних продуктів і т. ін.), як запровадження стратегій моделювання сприятливого інформаційного середовища, наповнення його гуманістичним змістом, розроблення ступенів і механізмів захисту права споживачів на інформаційно-психологічну безпеку.

У зв'язку із цим особливого значення набувають питання підготовки соціально відповідальних працівників медіа і створення якісно нової - професійної і соціально відповідальної - журналістики, що в часи високотехнологічних медіа дедалі виразніше постають перед суспільством і державою. Ідеться про те, що журналістика неодмінно має служити налагодженню згоди в суспільстві, бути патріотично-традиціоналістською (Ю.П. Буданцев), відповідальною за наслідки своєї діяльності перед суспільством і дітьми, що в ньому зростають. Лише соціально відповідальні медіа здатні зміцнити досягнення суспільства і забезпечити позитивний його розвиток. Однак сучасна медіажурналістика часто-густо неадекватно втручається в особистий психологічний простір людей, перетворює їхнє життя на "карнавал”, стирає межі між видовищем і реальністю, обов'язком і відповідальністю, правами і вседозволеністю, множить моральні норми і сприяє "карнавалізації моралі” (У. Еко), змушує дорослих і дітей жити в цих реаліях.

Усе це ставить перед медіасуспільствами завдання оптимізації соціалізаційного процесу і виховання якісно нового, медіакомпетентного споживача медіа. Оптимізація має відбуватися в напрямах:

1) підвищення медіакомпетентності і посилення особистої відповідальності дорослої спільноти перед зростаючим у країні молодим поколінням: дорослі, які оточують дітей у повсякденному житті, мають усвідомити свою відповідальність за організацію дитячого життя і якісні відносини дітей із медіа (передусім навчання дітей критично-вибіркового ставлення до медіа і пропонованої ними медіапродукції, жорстка часова і змістова регламентація споживання медіа дітьми тощо) і не перекладати на медіа навчально-виховних і соціалізувальних функцій;

2) формування особистої медіакомпетентності та інформаційної культури молоді, що навчається, здатності критично ставитися до телевізійної інформації, вибірково її споживати, виявляючи при цьому особисту стійкість і вміння чинити опір маніпуляційним впливам. Отже, ідеться про спеціальну медіаосвіту молоді, яка має розпочинатися в сім'ї, а згодом цілеспрямовано здійснюватися в навчально-виховних закладах, де молодь організовано перебуває значну кількість часу і де здебільшого сконцентровано відповідні кваліфіковані кадри, на які покладено велику соціальну відповідальність перед країною і молодим поколінням.

Аналіз кола питань, які зазвичай активуються при розгляді проблемного поля медіасередовища і перебування в ньому, показує, що:

1) нагромаджений у цій сфері обсяг знань є досить великим, таким, що виходить за межі традиційних концепцій і теорій, які давали б змогу їх тлумачити;

2) ці знання не лише набувають дедалі більшої соціальної актуальності, а й знаходять украй зацікавлені в них цільові аудиторії. Тож когнітивний дисонанс, спричинений обмеженнями технологізації і практичного використання цих знань, та поява зацікавлених у них суб'єктів (фахівців, громадськості, соціальних груп) створюють необхідність у концептуалізації і належному оформленні цих знань для започаткування нового напряму теоретико-прикладних досліджень - психології соціалізації в агресивному медіасередовищі.

Висновки