Психосоматичні закономірності розвитку психотичних розладів у жінок в інволюції

При другому підході до уваги брали найбільші відмінності між групами за шкалами алярмового виміру та найменші відмінності між групами за шкалами кризового виміру. Інтеграція обох підходів дозволила зробити висновки:

1. Високі показники за шкалами кризового виміру в обох групах пов'язані із переоцінкою цінностей, ідеалів та людських стосунків, що з необхідністю відбувається в інволюційному віці і є універсальним переживанням даного вікового періоду.

2. Найбільші відмінності між обома групами за шкалами алярмового виміру пояснюються вищеописаними психопатологічними особливостями особистості жінок з ІП, які роблять їх більш вразливими до будь-яких кризових переживань.

3. Якщо врахувати, що шкали алярмового виміру кодують м'яку дефіцитарність регуляторних підсистем індивідуально-психологічної адаптації, то розбіжності між дослідом і контролем за алярмовим виміром маркували не лише глибоку декомпенсацію індивідуально-психологічних механізмів адаптації у досліджуваних хворих, але й структурну дефіцитарність механізмів адаптації та регуляції самооцінки їх особистості.

Результати факторного аналізу (див. рис. 2) довели валідність третього висновку: показники опитувальника утворюють чіткі скупчення шкал алярмового та особистісного вимірів, а отже, у групі досліджуваних хворих існує внутрішній взаємозв'язок між глибокою дестабілізацією системи індивідуально-психологічної адаптації та регуляції самооцінки та властивостями нарцистичної особистості, який не спостерігається у контрольній групі. Таким чином, нарцистична патологія особистості значною мірою обумовлює глибину психічної декомпенсації.

Здобутий результат був використаний для перевірки обґрунтованості виділення в рамках ІП дихотомічної осі «псевдоневротичність -- психотичність» (кластеризація «ІД/ТД» і «МР/ЗДМР»). Якщо нарцистична патологія особистості пов'язана з дефіцитарністю індивідуально-психологічних механізмів адаптації та регуляції самооцінки, то логічно очікувати, що глибина даного дефіциту у кластерах «ІД/ТД» та «МР/ЗДМР» буде відрізнятися. Проведено порівняльний аналіз стану системи індивідуально-психологічної адаптації та регуляції самооцінки у представниць першого та другого кластерів, за допомогою якого виявлено достовірну різницю між середніми показниками алярмового та особистісного вимірів. Причому у кластері «МР/ЗДМР» показники були вищими, ніж у кластері «ІД/ТД» (табл. 1). При переведенні кількісних показників «Нарцистичного інвентарю» у представниць двох пар у показники якісні (див. табл. 1) вказані відмінності стають менш помітними і спостерігаються лише за виміром, який кодує дефіцитарність регуляторних підсистем.

На основі отриманих даних було зроблено концептуальні висновки: компенсована нарцистична патологія особистості -- це, насамперед, латентна патологія / преморбідний дефіцит механізмів індивідуально-психологічної адаптації та регуляції самооцінки; патологія, що на феноменологічному рівні проявляється, у першу чергу, в емоційній сфері як специфічні ознаки особистості -- недиференційованість емоційної сфери, емоційна вразливість й аутизм. Наявна у обстежуваних хворих нарцистична патологія особистості обумовлює глибину психічної декомпенсації в інволюційному віці, тобто маніфестацію психічного розладу. Глибина «нарцистичного дефіциту» предиспонує до «псевдоневротичної» або психотичної форми психічного розладу в інволюції.

Таблиця 1 Порівняння кількісних і якісних показників кластерів «МР/ЗДМР» та «ІД/ТД» за вимірами «Нарцистичного інвентарю» (M ± m)

Примітка. * -- статистично достовірна відмінність з показниками «пари» маячний розлад -- депресивно-маячний розлад (р<0,05).

Вищезазначене дозволило зрозуміти специфічну «життєву криву» досліджуваних хворих; прояснити психологічний механізм декомпенсації нарцистичної особистості в інволюційному періоді життя; сформулювати модель патогенезу ІП; розробити схему основних осей співвідношення синдромальної та особистісної патологій при психічних розладах інволюційного віку; кваліфікувати ІП як психосоматичний розлад.

За результатами анамнестичного інтерв'ю у межах репрезентативної підгрупи було встановлено типові ознаки життєвої кривої жінок з ІП, зокрема, наявність двох поворотних точок: 1) пізній пубертат -- кристалізація стенічних рис особистості пацієнток; 2) інволюційний період -- спалах психопатологічної симптоматики. У першій точці закріплюється експансивний стиль психологічної адаптації до різних життєвих обставин: пошук визнання за межами свого мікросоціуму -- досягнення успіху -- неможливість закріпити цей успіх через неспроможність вибудувати стабільні та довготривалі людські стосунки -- «захоплення» нових «життєвих територій» -- поновлення циклу. У другій точці відбувається злам індивідуально-психологічної адаптації, оскільки, внаслідок виснаження психофізіологічних ресурсів, попередні експансивні життєві стратегії втрачають свою ефективність. У часовому проміжку між згаданими точками механізми функціонування особистості залишаються сталими й одноманітними, забезпечують досить успішну соціальну та індивідуально-психологічну адаптацію. Об'єктивізація отриманого результату за допомогою шкали «Інтегральний індекс соціального самопочуття» (за Є. І. Головахою, Н. В. Паніною), виконана у суцільній вибірці жінок з ІП та у контрольній групі, підтвердила вищеописані результати.

Біологічно закономірне виснаження психофізіологічних ресурсів у інволюційному віці призводить до того, що нарцистична структура особистості, котра містить у собі м'який емоційний дефіцит і латентний дефіцит підсистем індивідуально-психологічної адаптації та регуляції самооцінки, втрачає здатність ефективно виконувати адаптаційні функції, у тому числі реалізовувати цілком нові стратегії пристосування до змінених умов життя. Відтак під дією біологічного та соціально-психологічного факторів наростає інтенсивність патогенного конфлікту -- необхідності справлятися все меншими ресурсами зі зростаючою загрозою дестабілізації системи регуляції самооцінки. Напруження стає надмірним власне за рахунок збігу притаманного «нарцисам» внутрішнього відчуття власної неспроможності та зовнішнього його підтвердження, що приходить разом із початком старіння. Настирливі невдалі спроби заперечити невідворотність життєвих змін, нездатність зробити переоцінку життєвого шляху в ретроспективі та виявити значущий екзистенційний сенс у набутому досвіді лише посилюють кризу самооцінки. Цей процес, який з психодинамічної точки зору можна охарактеризувати як специфічну психотравму за механізмом «ключового переживання» (згідно з Е. Кречмером) з подальшою глибокою декомпенсацією особистості, з позицій психопатології може виглядати як реалізація ендогенної предиспозиції під впливом провокуючих зовнішніх і внутрішніх факторів / як психогенна провокація ендогенного розладу. Причому вказані способи концептуалізації ІП не суперечать один одному. психопатологічний інволюційний психоз когнітивний

Систематизація вищеописаних чинників дезадаптації в інволюційному віці дозволила описати біологічне, індивідуально-психологічне, соціальне та екзистенційно-біографічне замкнуті патогенетичні кола, одночасна активація яких призводить до запуску ІП. Особистісний компонент (індивідуально-психологічне патогенетичне коло) може розглядатись у формуванні інволюційних розладів як провідний, трансфеноменологічний, що об'єднує ґенез захворювання з його психопатологічним оформленням, відіграючи як патогенетичну, так і патопластичну роль. Біологічні та макросоціальні чинники відіграють роль сприяючих і пускових механізмів психотичної декомпенсації, а мікросоціальні фактори займають проміжне положення, адже вони одночасно є і «продуктом життєдіяльності» таких пацієнтів і «джерелом» додаткової психічної травми. Тому «життєва крива» як така (екзистенційно-біографічне патогенетичне коло) стає «патогенетичним колом зворотного зв'язку», оскільки вступає у резонанс з трьома попередніми, підсумовуючи, концентруючи у собі й підсилюючи їхній негативний вплив на адаптацію особистості. Ретроспективний погляд на пережите ставить під сумнів уявлення пацієнта про власний Я-ідеал, виявляє емоційну порожнечу системи міжособистісних стосунків, засвідчує минущість / непотрібність попередніх досягнень у контексті екзистенційних проблем старіння. Вищеописане підсумовує рис. 2.

Патогенетична значущість усіх вищевказаних кластерів травматизації (патогенетичних кіл) в ініціації та синдромальному оформленні ІП дозволяє кваліфікувати останній крізь призму психосоматичного підходу, а саме як біопсихосоціально спровоковану декомпенсацію особистості психотичного рівня, коли патогенез особистісної декомпенсації поєднує як механізм соматогенії (реакції мозку на зміну субстрату), за А. Б. Смулевичем (2009), так і принцип нозогенії (реакції особистості на семантику діагнозу), за О. О. Фільцом (1993).

Отримані результати дозволили сформувати схему основних осей співвідношення особистісної та синдромальної психічної патології в інволюційному періоді життя (рис. 3), що можна розглядати як з позицій динаміки особистісних розладів з актуалізацією латентної преморбідної патології (недиференційованості / дефіцитарності емоційної сфери), так і з позицій коморбідності -- співіснування двох дискретних розладів, коли особистісний розлад сприяє появі та патопластично «забарвлює» позитивні психопатологічні симптомокомплекси. Дана схема відкриває можливості вторинної профілактики ІП, може бути використаною у діагностичних цілях для кваліфікації розладу за ознакою «глибина нарцистичного дефекту», а також матиме важливе значення для вибору адекватної терапевтичної тактики, формулювання реалістичного прогнозу щодо «одужання» та «відновлення функції», розробки шляхів третинної профілактики.

Спираючись на доведену психосоматичну природу ІП, обґрунтовано два аспекти психотерапевтичного впливу: 1) відновлення цілісності дезінтегрованої системи індивідуально-психологічної адаптації та регуляції самооцінки (Селф) під час психотичного епізоду; 2) гармонізація особистісного профілю, компенсація нарцистичного дефіциту в емоційній та когнітивній сферах шляхом розвитку навичок емпатії та менталізації в довгостроковій перспективі.

Для досягнення вказаних цілей під час психотерапевтичного діалогу іні-ціюється побудова зрозумілої для пацієнта концепції зв'язків між трьома базо-вими площинами: його особистістю, «життєвою кривою» й актуальною життєвою ситуацією (в тому числі й психічним розладом). Створення вищезгаданої концепції відбувається, якщо пацієнт спонтанно актуалізує низку важливих для себе переживань, що структуруються як конкретні теми -- варіації центрально-го фокусу переживань.

Останній у конденсованому вигляді описує ключову проблему хворого: необхідність примирення зі своїм власним життям. Терапевтичний процес розгортається у шість фаз, коли пацієнт опрацьовує той чи інший частковий аспект центрального фокусу переживань. Розроблена модель психотерапії включає рекомендації стосовно терапевтичної тактики й інтерпретативної техніки психотерапевта в специфічному змістовно-стосунковому контексті кожної фази психотерапії. Вищезазначені особливості психотерапевтичного процесу узагальнено у вигляді структурованого терапевтичного алгоритму (табл. 2).

Таблиця 2 Алгоритм психодинамічно орієнтованої психотерапії пацієнтів з психічними розладами, що маніфестували в інволюційному періоді життя

У результаті застосування спеціалізованих статистичних методів для порівняння результатів лікування у пацієнтів, що отримували пропоновану у дослідженні методику психотерапії (комплексне лікування), було виявлено зростання здатності до артикуляції суб'єктивно значущих емоційних переживань; покращання впізнавання і диференціації вхідної інформації; зменшення реактивної та особистісної тривожності; пом'якшення напруженості примітивних механізмів психологічного захисту та стимуляцію розвитку більш зрілих механізмів; трансформацію суб'єктивного уявлення про самого себе. На клінічному рівні вказані ефекти проявлялись у вигляді дезактуалізації хворобливих переживань, що сприяло покращанню біологічної та індивідуально-психологічної ланок адаптації, забезпечувало довготривалу компенсацію особистісної структури пацієнтів. Для об'єктивізації отриманого результату було використано низку сучасних статистичних показників ефективності лікування, зокрема кількість хворих, необхідна для лікування (КХНЛ), з метою досягнення позитивного ефекту хоча б в одного хворого, що наводиться разом із 95 % ДІ. Вищеописане статистично достовірно підтверджувало ефективність застосованого психотерапевтичного алгоритму.

ВИСНОВКИ

1. У дисертаційній роботі на основі біопсихосоціальної парадигми сучасної медицини розв'язано актуальну наукову проблему дослідження патогенетичних закономірностей розвитку психотичних розладів у жінок в інволюції з урахуванням патогенетичного та патопластичного впливу преморбідної особистісної структури на синдромальну форму й динаміку вказаних розладів. Розроблено адекватну та патогенетично обґрунтовану методику психодинамічної психотерапії. Виконано теоретичне обґрунтування ІП як складного психосоматичного феномену, а також визначено його місце на психосоматичному континуумі.

2. Шляхом клініко-психопатологічного аналізу встановлено, що типологія ІП представлена чотирма базовими синдромальними формами: маячним розладом -- з переважанням кататимно заряджених персекуторних переживань «малого розмаху» (15,38 %); іпохондричною депресією з переважанням надцінних іпохондричних переживань на фоні похмуро-пригніченого настрою (28,63 %); тривожною депресією з домінуванням проявів тривожно-депресивного афекту та ажитації (31,20 %); змішаним депресивно-маячним розладом, де аморфне переживання загрози з ідеями переслідування чергується з похмурим настроєм, самокатуванням та ідеями гріховності, зі спільною тенденцією до парафренізації (24,79 %).

3. Статистична обробка показників багатопрофільного опитувальника виразності психопатологічної симптоматики SCL-90-R виявила такі особливості клініко-психопатологічної структури психотичних розладів у жінок інволюційного віку:

-- формування двох протилежно направлених континуумів депресивної та паранояльної симптоматики: депресивна представлена максимально, а паранояльна -- мінімально у синдромі ТД (DEP 3,04 ± 0,05; PAR 1,08 ± 0,04), паранояльна представлена максимально, а депресивна -- мінімально у синдромі МР (PAR 3,58 ± 0,04; DEP 1,0 ± 0,04), тимчасом як представленість обох типів симптомів у синдромах ІД та ЗДМР є більш рівномірною: ІД (DEP 2,22 ± 0,02; PAR 1,34 ± 0,04), ЗДМР (DEP 2,01 ± 0,02; PAR 1,84 ± 0,04);

-- високу та рівномірну представленість у синдромах МР й ІД клінічних симптомів соматизації / тривожності та, відповідно, симптомів інтровертованості / обсесивності-компульсивності / фобії -- у синдромах ЗДМР і ТД; тобто вказані симптоми виступають як додаткові кластеризуючі ознаки, які розділяють чотири синдромальні форми ІП на два факультативні симптоматичні кластери: МР/ІД та ЗДМР/ТД;

-- при тяжких синдромальних формах ІП (МР/ЗДМР) визначаються високі значення широти спектра психопатологічної симптоматики (PST) на фоні відносно невисоких значень індексу наявного симптоматичного дистресу (PSDI); при більш м'яких формах (ІД/ТД) -- зворотна ситуація: високі значення PSDI на фоні помірно високих значень PST; тому вказані показники можуть розглядатися як диференціюючі ознаки щодо тяжкості клінічного стану.

4. Вивчення особистісних предикторів ІП шляхом застосування опитувальника Леонгарда -- Шмішека встановило: особистісна ригідність створює провідну диференціюючу вісь між дослідною та контрольною вибірками (р<0,05) і є синдромально неспецифічною щодо різних типів ІП: МР (17,26 ± 0,46), ІД (16,54 ± 0,41), ЗДМР (16,37 ± 0,47), ТД (15,81 ± 0,51). Натомість незначна каузальна роль конституційної дистимічності у формуванні ІП, включаючи депресивні форми (МР 11,7 ± 0,48; ІД 8,9 ± 0,55; ЗДМР 9,37 ± 0,54; ТД 10,43 ± 0,47), свідчить, що ІП розвиваються за механізмом декомпенсації звиклих, закріплених у структурі особистості форм реагування під впливом масивних психофізіологічних трансформацій інволюційного віку, а отже, повинні розглядатися як ендореактивний розлад.

Розподіл інших особистісних рис серед чотирьох синдромальних форм ІП збігається з описаним на основі психопатологічного дослідження принципом утворення двох факультативних симптоматичних кластерів ІП і пояснює патопластичне оформлення синдромів: високі показники демонстративності у поєднанні з синдромально неспецифічною ригідністю у пацієнтів з МР та ІД формують персекуторні переживання «малого ромаху» з елементами еротичного маячення або надцінні іпохондричні ідеї з яскраво вираженим чуттєвим компонентом; високі показники особистісних рис гіпертимності / педантичності / екзальтованості, поєднані з синдромально неспецифічною ригідністю, у пацієнтів з ЗДМР і ТД зумовлюють «застиглість депресивної симптоматики» або схильність до ажитованих форм.

5. Діагностика стану когнітивної функції методом викликаних слухових потенціалів виявила превалювання ознак, характерних для когнітивного дефіциту функціонального походження, над ознаками когнітивних розладів, властивих органічному ураженню ЦНС. Тому діагностоване зниження амплітуди Р300 пояснюється особливостями протікання когнітивних процесів у пацієнток з ІП, які детерміновані одночасно клінічним станом пацієнток та їх особистісною структурою.

6. Аналіз результатів розширеного психометричного дослідження особистості жінок з ІП виявили велику кількість особистісних ознак, що об'єднують усі форми ІП між собою: високі показники алекситимії (МР 79,29 ± 1,9; ІД 77,9 ± 1,19; ЗДМР 76,71 ± 1,64; ТД 76,92 ± 1,42), домінування незрілих механізмів психологічного захисту (гіперкомпенсації, заперечення, регресії та проекції), а також високий рівень авторитарності, низький рівень дружності й залежності, та вищі показники альтруїзму в дослідній групі порівняно із контрольною.

7. У результаті феноменологічного аналізу особистості жінок з ІП та узагальнення отриманих даних встановлено, що пацієнткам притаманна виражена нарцистична проблематика особистості, афекти, мотивації, міжособистісні стосунки та поведінкові реакції співвідносяться з критеріями нарцистичного розладу особистості згідно з міжнародною класифікацією DSM-IV-TR (та розширеної версії МКХ-10). Отримані дані вказують, що наявна у досліджуваних жінок нарцистична патологія особистості є найбільш представленою у шизоїдному, гістріонному та пограничному (ЕНРО) особистісних радикалах. Причому представники синдромальних підгруп МР та ІД ІП демонструють більше спорідненості з ознаками гістріонно-пограничного спектра, а пацієнти з ЗДМР та ТД -- з ознаками експансивно-шизоїдного спектра. Відтак, нарцистичну патологію особистості можна феноменологічно описати як полярну структуру, яка на одному полюсі перекривається з ознаками гістріонності (пограничності), а на другому -- з ознаками експансивної шизоїдії.

8. Дослідження функціонального стану системи індивідуально-психологічної адаптації та регуляції самооцінки (системи Селф) за допомогою опитувальника «Нарцистичний інвентар» у жінок з ІП виявило виражені порушення у регуляторних підсистемах вказаної системи, що достовірно відрізняло їх від представниць контрольної групи. Максимальні відмінності між групами спостерігались за шкалами алярмової підсистеми індивідуально-психологічної адаптації, що актуалізуються лише за умови глибокої дестабілізації усієї адаптаційної системи особистості. Доведено, що глибина декомпенсації особистості в умовах психофізіологічної кризи інволюційного віку детермінована виразністю преморбідної нарцистичної патології, яка предиспонує до м'яких (ІД/ТД) або тяжких (МР/ЗДМР) форм ІП.

9. Встановлено типові ознаки «життєвої кривої» жінок з ІП, зокрема, наявність двох поворотних точок: 1) пізній пубертат -- кристалізація стенічних рис особистості пацієнток; 2) інволюційний період -- спалах психопатологічної симптоматики. У першій точці закріплюється експансивний стиль психологічної адаптації до різних життєвих обставин, у другій -- відбувається злам індивідуально-психологічної адаптації, оскільки, внаслідок виснаження психофізіологічних ресурсів, попередні експансивні життєві стратегії втрачають свою ефективність. У часовому проміжку між згаданими точками механізми функціонування особистості залишаються сталими й одноманітними, забезпечують досить успішну соціальну та індивідуально-психологічну адаптацію. Механізм психічної травматизації нарцистичної структури особистості в період інволюції відбувається як «травма за типом ключового переживання»: біологічні й соціально-психологічні проблеми викликають відчуття неспроможності, яке є фруструючим не лише саме по собі, але й вступає у резонанс із заперечуваними до цього моменту почуттями сорому, неповноцінності, безпорадності, притаманними людям з нарцистичною патологією особистості.

10. В основі патогенетичного механізму ІП лежить одночасна та взаємно підсилююча дія біологічних, індивідуально-психологічних і соціальних факторів, а також травматичного фактора мета-рівня («життєвої кривої» загалом та етапу інволюції зокрема), котрі концептуалізовані в роботі як замкнуті патогенетичні кола ІП. Одночасна активізація всіх кіл актуалізує преморбідні дефіцити нарцистичної особистості та призводить до психотичної особистісної декомпенсації -- ендореактивного запуску ІП. При цьому особистісний компонент має значення провідного, трансфеноменологічного у формуванні ІП, об'єднуючи ґенез захворювання з його психопатологічним оформленням. Біологічні та макросоціальні чинники відіграють роль сприяючих і пускових механізмів психотичної декомпенсації, а мікросоціальні фактори займають проміжне положення, будучи одночасно і результатом життєвого втілення нарцистичної патології, і джерелом додаткової психічної травми. Тому «життєва крива» як така стає «патогенетичним колом зворотного зв'язку», вступаючи в резонанс з трьома попередніми, підсумовуючи, концентруючи у собі й підсилюючи їхній негативний вплив на адаптацію особистості. Значущість вказаних патогенетичних кіл у ініціації й синдромальному оформленні ІП дозволяє кваліфікувати останній крізь призму психосоматичного підходу, а саме: як біопсихосоціально спровоковану декомпенсацію особистості психотичного рівня.

11. Відповідно до описаних кластерів патогенетичних чинників, обґрунтовано два аспекти психотерапевтичного впливу на ІП: 1) відновлення цілісності дезінтегрованої системи індивідуально-психологічної адаптації та регуляції самооцінки (Селф) під час психотичного епізоду; 2) гармонізація особистісного профілю, компенсація нарцистичного дефіциту в емоційній та когнітивній сферах шляхом розвитку навичок емпатії та менталізації в довгостроковій перспективі. Психотерапевтична стратегія передбачає індукцію специфічного діалога пацієнта з терапевтом і самим собою про власне життя та особисті переживання, про наявність зв'язків між внутрішньою та зовнішньою реальностями, в результаті якого пацієнт вибудовує зрозумілу для себе, суб'єктивно значущу концепцію зв'язків між трьома базовими площинами: його особистістю, «життєвою кривою» й актуальною життєвою ситуацією (в тому числі й психічним розладом).

12. Короткотривала психодинамічно орієнтована психотерапія пацієнтів з ІП характеризується чіткою етапністю, детермінованою тематичним фокусом переживань пацієнта, емоційним фоном, рівнем актуалізованого перенесення, а також рекомендованою інтерпретативною тактикою. Тематика кожного етапу є частковим підфокусом загального терапевтичного фокусу, актуального в терапії ІП: необхідність примирення зі своїм власним життям / інтеграції системи індивідуально-психологічної адаптації та регуляції самооцінки (Селф) / узгодження власної Я-концепції та концепції світу. Повний психотерапевтичний цикл передбачає проходження таких фаз: формування довіри до терапевта; висловлення претензій найближчому оточенню («дренування негативних переживань»); спогади про власні досягнення та «добрі часи»; переосмислення пацієнтом свого життя та розуміння своєї особистої участі у ньому; осмислення зв'язку між власним життям й актуальною хворобою; вибачення себе за зроблені помилки та знаходження нових цінностей у житті.

13. Ефекти психодинамічно орієнтованої психотерапії виявляються як на індивідуально-психологічному, так і на нейрофізіологічному рівнях і полягають у такому: артикуляція суб'єктивно значущих емоційних переживань (за ТАШ у кластері ТД/ІД: КХНЛ 3 (2-6) для комплексної терапії проти 4 (2-116) для стандартної терапії; у кластері МР/ЗДМР: КХНЛ 2 (1-6) для комплексної терапії проти 6 (2-?) для стандартної терапії); покращання впізнавання та диференціації вхідної інформації (згідно з показником Р300: КХНЛ 2 (1-3) для комплексної терапії проти 14 (4-?) для стандартної терапії); зменшення реактивної та особистісної тривожності; пом'якшення напруженості примітивних механізмів психологічного захисту та стимуляція розвитку більш зрілих механізмів; трансформація суб'єктивного уявлення про самого себе. На клінічному рівні вказані ефекти проявляються у дезактуалізації хворобливих переживань (загальний індекс тяжкості симптоматики (GSI) за SCL-90-R: МР КХНЛ 2 (1-4) для комплексної терапії проти 8 (2-?) для стандартної терапії; ІД КХНЛ 1 (1-2) для комплексної терапії проти 4 (2-?) для стандартної терапії; ЗДМР КХНЛ 1 (1-2) для комплексної терапії проти 3 (1-?) для стандартної терапії; ТД КХНЛ 2 (1-3) для комплексної терапії проти 5 (2-?) для стандартної терапії), що сприяє покращанню біологічної та індивідуально-психологічної ланок адаптації, веде до довготривалої компенсації особистісної структури пацієнтів. Вищезазначене свідчить про ефективність застосованого психотерапевтичного алгоритму, а також про синергізм нейрофізіологічних (біологічних) й індивідуально-психологічних процесів і клінічних проявів ІП, який отримує, таким чином, систематичне обґрунтування з позицій психосоматичної медицини.

СПИСОК ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Психіатрія. Курс лекцій : навч. посібник / В. С. Бітенський, П. І. Горячев, Е. В. Мельник, В. А. Пахмурний, М. М. Пустовойт, В. В. Сушко, В. В. Сушко, Т. М. Чернова ; за ред. В. С. Бітенського. -- О. : Одес. держ. мед. ун-т, 2004. -- 354 с. (Здобувач є автором лекції про геронтопсихіатрію).

2. Psychiatry. Course of Lectures : навч. посібник / В. С. Бітенський, П. І. Горячев, Е. В. Мельник, В. А. Пахмурний, М. М. Пустовойт, В. В. Сушко, В. В. Сушко, Т. М. Чернова ; за ред. В. С. Бітенського. -- О. : Одес. держ. мед. ун-т, 2005. -- 336 с. -- Мова англ. (Дисертант написав лекцію про геронтопсихіатрію).

3. Основи психодинамічної діагностики і психотерапії : посібник для студентів медичних ВУЗів / М. І. Винник, І. С. Вітенко, М. М. Пустовойт, В. І. Лановий, І. І. Краснопольська, І. В. Тодорів. -- 2-ге доп. та перероб. вид. -- Івано-Франківськ : ТВ Місто, 2006. -- 171 с. (Дисертант є автором розділу «Первинне психоаналітичне інтерв'ю»).

4. Актуальні питання геронтопсихіатрії : навч. посібник / І. Я. Пінчук,
В. В. Чайковська, Л. А. Стадник, О. А. Левада, М. М. Пустовойт, М. І. Ширяева. -- Тернопіль : ТзОВ «Терно-граф», 2010. -- 432 с. (Здобувач є автором розділу «Особливості застосування психоаналітичного первинного інтерв'ю та психодинамічно орієнтованої психотерапії у роботі з хворими на інволюційні психози» та підрозділу «Роль особистісного фактору у генезі інволюційних психозів»).

5. Битенский В. С. Некоторые размышления о формировании невротических расстройств и патологических растройств личности / В. С. Битенский,
М. М. Пустовойт, К. В. Битенский // Вісник психіатрії та психофармакотерапії. -- 2005. -- № 2 (8). -- С. 7-13. (Здобувачем підготовлений основний матеріал роботи, виконано психодинамічну частину публікації та сформульовано висновки).

6. Бітенський В. С. Дефініція травми: проблеми та перспективи / В. С. Бітенський, М. М. Пустовойт // Вісник психіатрії та психофармакотерапії. -- 2006. -- № 2 (10). -- С. 5-6. (Здобувачем підготовлений основний матеріал роботи, виконано психодинамічну частину публікації та сформульовано висновки).

7. Пустовойт М. М. Психосоматична перспектива в медицині / М. М. Пустовойт // Медицинская психология. -- 2006. -- Т. 1, № 4. -- С. 13-15.

8. Пустовойт М. М. До питання психодинаміки психічних розладів інволюційного періоду / М. М. Пустовойт // Вісник психіатрії та психофармакотерапії. -- 2007.-- № 1 (11). -- С. 15-21.

9. Переживание инволюционного кризиса с психодинамической и психопатологической точек зрения / В. С. Битенский, М. М. Пустовойт, Р. В. Кечур, И. И. Краснопольская // Інтегративна антропологія. -- 2008. -- № 1 (11). -- С. 80-89. (Здобувачем підготовлений основний матеріал роботи, виконано психодинамічну частину публікації та сформульовано висновки).

10. Пустовойт М. М. Роль особистісного фактора в ґенезі інволюційних психозів / М. М. Пустовойт // Вісник психіатрії та психофармакотерапії. -- 2008. -- № 1 (13). -- С. 45-59.

11. Пустовойт М. М. Клініко-патогенетичні особливості інволюційних депресій (огляд літератури) / М. М. Пустовойт // Вісник психіатрії та психофармакотерапії. -- 2007. -- № 2 (12). -- С. 172-177.

12. Инволюционные психозы как психосоматическая проблема / В. С. Битенский, М. М. Пустовойт, Н. А. Прусс, И. И. Краснопольская // Таврический журнал психиатрии. -- 2008. -- Т. 12, № 1 (42). -- С. 9-19. (Здобувачем підготовлений основний матеріал роботи, виконано психодинамічну частину публікації та сформульовано висновки).

13. Інтеграція біологічних та психодинамічних підходів у структурі патогенезу інволюційних психічних розладів у жінок / М. І. Винник, М. М. Пустовойт, І. І. Краснопольська, О. М. Бирчак // Галицький лікарський вісник. -- 2008. -- № 4 (15). -- С. 100-104. (Дисертанту належать розробка концепції та написання основного тексту публікації, формулювання висновків).

14. Пустовойт М. М. Описова феноменологія та психопатологічні ознаки особистості жінок з інволюційним психозом / М. М. Пустовойт // Вісник психіатрії та психофармакотерапії. -- 2008. -- № 2 (14). -- С. 45-59.

15. Пустовойт М. М. Патогномонічні ознаки особистості жінок з інволюційним психозом / М. М. Пустовойт // Одеський медичний вісник. -- 2009. -- № 3 (113). -- С. 40-44.

16. Пустовойт М. М. Дефіцитарність емоційної сфери як базова складова нарцистичної патології особистості / М. М. Пустовойт, Р. В. Кечур, Ю. Я. Мединська // Архів психіатрії. -- 2009. -- № 1 (56). -- С. 17-27. (Здобувачем підготовлений основний матеріал роботи, виконано психодинамічну частину публікації та сформульовано висновки).

17. Пустовойт М. М. Особливості «життєвої кривої» жінок з психічними розладами в інволюції / М. М. Пустовойт // Інтегративна антропологія. -- 2009. -- № 1 (13). -- С. 64-69.

18. Пустовойт М. М. Інтегральна модель психопатологічних ознак особистості жінок з інволюційним психозом / М. М. Пустовойт // Таврический журнал психиатрии. -- 2009. -- Т. 13, № 1 (46). -- С. 63-88.

19. Пустовойт М. М. Стан системи Селф у пацієнтів інволюційного віку з нарцистичною патологією особистості / М. М. Пустовойт, Р. В. Кечур // Вісник психіатрії та психофармакотерапії. -- 2009. -- № 1 (15) -- С. 40-62. (Здобувачем підготовлений основний матеріал роботи, виконано психодинамічну частину публікації та сформульовано висновки).

20. Пустовойт М. М. Особливості застосування психоаналітичного первинного інтерв'ю та психодинамічно орієнтованої психотерапії у роботі з хворими на інволюційні психози. Частина І / М. М. Пустовойт, Ю. Я. Мединська,
І. І. Краснопольська // Таврический журнал психиатрии. -- 2009. -- Т. 13, № 2 (47). -- С. 68-89. (Дисертанту належать добір клінічного матеріалу, розробка концепції та написання основного тексту публікації, формулювання висновків).

21. Пустовойт М. М. Особливості застосування психоаналітичного первинного інтерв'ю та психодинамічно орієнтованої психотерапії у роботі з хворими на інволюційні психози. Частина ІІ / М. М. Пустовойт, Ю. Я. Мединська, І. І. Краснопольська // Таврический журнал психиатрии. -- 2009. -- Т. 13, № 3 (48). -- С. 68-91. (Дисертанту належать добір клінічного матеріалу, розробка концепції та написання основного тексту публікації, формулювання висновків).

22. Пустовойт М. М. Етапи психодинамічно орієнтованої психотерапії у роботі з інволюційними пацієнтами / М. М. Пустовойт // Інтегративна антропологія. -- 2009. -- № 2 (13). -- С. 64-69.

23. Пустовойт М. М. Стан когнітивної функції у пацієнтів з інволюційним психозом згідно з даними дослідження «подія-пов'язаних» викликаних потенціалів / М. М. Пустовойт // Досягнення біології та медицини. -- 2009. -- № 2 (14). -- С. 71-74.

24. Пустовойт М. М. Результати психопатологічного дослідження пацієнток з інволюційним психозом за допомогою клінічного опитувальника SCL-90 / М. М. Пустовойт // Одеський медичний вісник. -- 2009. -- № 6 (116). -- С. 63-70.

25. Пустовойт М. М. Психопатологічні особливості інволюційних психозів у жінок / М. М. Пустовойт // Журнал психиатрии и медицинской психологии. -- 2009. -- № 3 (23). -- С. 56-59.

26. Бітенський В. С. Психосоматична модель патогенезу інволюційного психозу / В. С. Бітенський, М. М. Пустовойт, Ю. Я. Мединська // Вісник психіатрії та психофармакотерапії. -- 2009. -- № 2 (16). -- С. 7-27. (Здобувачем підготовлений основний матеріал роботи, виконано психодинамічну частину публікації та сформульовано висновки).

27. Пустовойт М. М. Особистісні предиктори синдромоутворення (на прикладі формування психічної патології інволюційного віку) / М. М. Пустовойт, Р. В. Кечур // Таврический журнал психиатрии. -- 2009. -- Т. 13, № 4 (49). -- С. 38-52. (Здобувачем підготовлений основний матеріал роботи, виконано психодинамічну частину публікації та сформульовано висновки).

28. Пустовойт М. М. Психометричне дослідження індивідуально-психологічних механізмів адаптації та сфери міжособистісного спілкування у жінок з інволюційним психозом / М. М. Пустовойт // Галицький лікарський вісник. -- 2010. -- № 1 (17). -- С. 64-69.

29. Пустовойт М. М. Особливості афективно-мотиваційної сфери у жінок з інволюційним психозом за даними психометричного дослідження / М. М. Пустовойт // Архів клінічної медицини. -- 2010. -- № 1. -- С. 65-69.

30. Пустовойт М. М. Психосоматичні закономірності розвитку психічних розладів у жінок в інволюції (питання клініки, патогенезу, психодинамічної психотерапії) / М. М. Пустовойт // Таврический журнал психиатрии. -- 2010. -- Т. 14, № 1 (50). -- С. 132-133. (Соціальні, біологічні та економічі аспекти психічного здоров'я : тез. конф. Сімферополь, 2010).

31. Когнітивний дефіцит у осіб літнього віку та артеріальна гіпертензія / В. С. Бітенський, В. А. Пахмурний, В. В. Роша, М. М. Пустовойт // Артеріальна гіпертензія: виявлення, поширеність, диспансеризація, профілактика та лікування : тези доп. міжнар. конф. -- Івано-Франківськ, 2004. -- С. 10-12. (Здобувачем підготовлений основний матеріал роботи).

32. Пустовойт М. М. Психодинаміка психічних розладів інволюційного періоду / М. М. Пустовойт // Вчені майбутнього : тези доп. міжнар. конф. -- Одеса, 2007. -- С. 110-111.

33. Пустовойт М. М. Психодинаміка психічних розладів інволюційного періоду / М. М. Пустовойт // Проблеми психіатрії та психосоматики : тези доп. міжнар. конф. -- Чернівці, 2007. -- С. 223-224.

АНОТАЦІЯ

Пустовойт М. М. Психосоматичні закономірності розвитку психотичних розладів у жінок в інволюції (патогенез, клініка, психодинамічна психотерапія). -- Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора медичних наук за спеціальністю 14.01.16 -- психіатрія. -- Державна установа «Інститут неврології, психіатрії та наркології АМН України». -- Харків, 2010.

У дисертації досліджено проблему психотичних розладів у жінок із дебютом в інволюційному віці з більш широкої перспективи, керуючись сучасною багатовимірною парадигмою. Інволюційні психози розглядаються як констеляція безумовних у цьому віковому періоді біологічних змін, певних предиспонуючих психотичному реагуванню особистісних рис і копінгових стратегій, а також типових особливостей «життєвої кривої» та зовнішніх стресорів, які здатні запустити психотичне реагування. На основі вивчення преморбідної особистості виділено характерологічні риси, особливості емоційного реагування та мотиваційно-поведінкової сфери, котрі повністю збігались із характеристиками нарцистичного розладу особистості, зазначеними в DSM-IV-TR. Клінічні характеристики психотичних розладів у досліджуваних пацієнтів показали існування у структурі психозу двох протилежно спрямованих континуумів: афективного (депресивного) і маячного -- та дозволили виділити чотири основні клінічні форми психозів. Визначено тенденцію до об'єднання їх у кластери, що різнилися між собою як за особливостями проявів і перебігу, так і за реагуванням на терапію і, відповідно, за прогнозом. Отримані за допомогою клінічного методу дані було підтверджено результатами експериментально-психологічних та нейропсихологічних досліджень. Впроваджений автором психодинамічний підхід до розуміння інволюційних психозів дістав природного розвитку у запропонованому методі лікування, який включав комплексну медикаментозну і психотерапію. Розроблено схеми психотерапевтичних впливів на психотичному і постпсихотичному етапах. Статистично доведено більшу ефективність такого лікувального підходу порівняно із стандартними схемами лікування. Визначено основні шляхи вторинної та третинної психопрофілактики, а також реабілітаційних заходів, спрямованих на покращання якості життя пацієнтів.

Ключові слова: інволюційний психоз, психосоматика, нарцистичний розлад особистості, психотерапія.

Пустовойт М. М. Психосоматические закономерности развития психотических расстройств у женщин в инволюции (патогенез, клиника, психодинамическая психотерапия). -- Рукопись.