Становлення етнічної психології як галузі наукового знання: історико-теоретичний вимір

Другий період розвитку вітчизняної етнічної психології припадає на 1930-1950 роки. У зв'язку з віднесенням етнічної психології до розряду “буржуазних наук”, її розвиток на цей період фактично було зупинено. Відсутність прикладних етнопсихологічних досліджень, репресії стосовно тих учених, які доклали значних зусиль для розвитку науки в попередній період, негативно відбилися на її стані. Було втрачено багато часу й можливостей. Однак ці перешкоди не зупинили розвитку української етнопсихології. Представники української діаспори (І. Мірчук, В. Янів, Я. Ярема та інші) і далі досліджували особливості українського світогляду та духовності.

Наступний період розвитку вітчизняної етнічної психології - 60-і роки - характеризується посиленням уваги дослідників до опрацювання етнопсихологічного тезаурусу, вивчення етнопсихологічних феноменів представниками багатьох суміжних наук: філософії, етнографії, історії, соціології тощо. Одним із перших, хто заявив про необхідність дослідження національної психології, був Б. Ф. Поршнєв. Головною методологічною проблемою етнічної психології він вважав виявлення обставин, які зумовлюють існування національно-психологічних особливостей людей. Цей період розвитку етнічної психології пов'язано з виступами Б. Поршнєва та А. Прангішвілі на VII Міжнародному конгресі етнографів та антропологів (1964), з дискусією на сторінках журналу “Вопросы истории” (середина 60-х років ХХ ст.).

Четвертий період розвитку етнічної психології охоплює 70-80-і роки. Це період конкретних етнопсихологічних досліджень, під час яких вивчалися соціально-психологічні аспекти міжнаціональних відносин. Особливо цікавили дослідників вплив національних традицій на соціальну регуляцію поведінки й також багатоманіття культурного середовища на психіку представників різних етнічних спільнот.

П'ятий період розвитку етнічної психології розпочинається у 90-х роках (після розпаду Радянського Союзу) й триває дотепер. Він характеризується значним зростанням кількості етнопсихологічних досліджень, збільшенням публікацій з актуальних проблем етнічної психології, проведенням тематичних конференцій.

Загострення міжнаціональних відносин з початку 90-х років ХХ ст. на теренах колишнього СРСР зумовило підвищений попит на рекомендації щодо якісного вирішення етнічних конфліктів й зняло своєрідне табу на вивчення проблем соціальної взаємодії етнічних спільнот. Реалії нашого життя стимулювали численні емпіричні дослідження, головною метою яких є вивчення становлення та трансформації етнічної ідентичності, етнічних стереотипів у системі міжетнічних відносин, проблем етнічних меншин, міграцій, акультурації та інших, насамперед соціально-психологічних проблем.

Зміст четвертого розділу “Психологія і культура” зосереджується навколо проблем співвідношення психології та культури. Ці дві категорії різнопланові, але складність їх розмежування полягає у тому, що вони в певній частині збігаються або принаймні зближуються. Це дає змогу в багатьох випадках визначити психологію етнічної спільноти через культуру, а факти культури через психічний склад.

Якщо соціологи у дефініціях культури насамперед вирізняють ідеї, які передаються із покоління в покоління, пов'язані з ними системи цінностей, які, в свою чергу, визначають поведінку індивідів і груп, їхні способи мислення та сприймання, то етнопсихологи предметом своєї дисципліни називають суб'єктну культуру (Г. Тріандіс).

Суб'єктна культура - це характерні для кожної культури способи, за допомогою яких її члени пізнають створену людьми частину людського середовища: те, як вони категоризують соціальні об'єкти, які зв'язки між категоріями вирізняють, а також норми, ролі й цінності, які вони визнають своїми. До суб'єктної культури відносять усі уявлення, ідеї та вірування, які є об'єднавчими для того чи того народу і чинять безпосередній вплив на поведінку і діяльність його членів.

Таким чином, незважаючи на те, що науку, яка досліджує проблеми зв'язку культури й психології, називають у вітчизняній традиції етнічною психологією, поняття культури (як етнічної культури) є в ній операціональним і важливим, адже людина в процесі інкультурації засвоює саме культуру, яка в такий спосіб стає психологічною реальністю.

У найважливішому значенні культури для людини як соціальної істоти легко переконатися: достатньо опинитися в іншому культурному середовищі або просто перетнутися з іншою культурою, як норми соціальної поведінки перестануть бути такими (від нормативів величини міжособистісної дистанції в спілкуванні до норм взаємодопомоги, відносин домінування - підкорення, способів вирішення конфліктних ситуацій).

Культурна варіативність людства зазвичай досліджується в еволюційній перспективі, з огляду на середовище проживання людей. Існують кілька культурних характеристик, які змінюються у зв'язку зі зміною середовища. Із цих характеристик складаються так звані культурні синдроми - набори елементів суб'єктної культури, які організовуються навколо певної теми.

Масові порівняльні дослідження різних культур розпочалися у 1960-х роках на Заході, після чого їх розвиток ішов по висхідній. Наприкінці ХХ ст. утворився напрям етносоціальних досліджень - етнометрія, які аналізують ментальні характеристики різних етнічних груп з використанням формалізованих (математичних) методів. Фундаторами цього напряму є Г. Гофстеде, Р. Інґлгарт, Р. Льюїс, Г. Тріандіс, Ф. Тромпенаарс, С. Шварц.

На сьогодні виокремлено близько десяти культурних синдромів, серед них: “індивідуалізм - колективізм”; “простота - складність”: “відкритість - закритість” (Г. Тріандіс), рівень уникання невизначеності; дистанція влади; маскулінність - фемінінність; орієнтація на майбутнє (Г. Гофстеде), контекст: культури високого та низького контексту (Е. Голл), ставлення до представників інших культур, природи тощо (Ф. Тромпенаарс).

Отже, культура й психологія невіддільно пов'язані одна з одною. Існує двосторонній вплив та взаємозв'язок між культурою та психологією особистості.

У п'ятому розділі “Структура психології етнічної спільноти” виокремлено головні розрізнювальні ознаки етнічних спільнот; подана авторська концепція психологічної структури нації.

У науці усталилася думка, що етнічні спільноти відрізняються одна від одної не за однією якоюсь ознакою, а за сукупністю кількох ознак, а саме: мова, територія, спільне походження, економічні зв'язки, політичне об'єднання, культурні особливості, релігія тощо. На перший план у переліку цих ознак можна висувати то одні, то інші. Водночас не обов'язково визначати етнічну спільноту, перераховуючи всі видові ознаки, які мають значення в тому чи тому випадку, тому що жодна з цих ознак не є обов'язковою.

Так, спільність мови є однією з найважливіших, однак необов'язковою ознакою етнічної спільноти, адже однією мовою можуть спілкуватися кілька різних народів: наприклад, англомовні народи (англійці, американці, австралійці тощо); іспанською мовою розмовляють не тільки іспанці, а й латиноамериканські народи, які ведуть своє походження від змішування іспанських переселенців з індіанцями й іншими етнічними компонентами (іспанці, аргентинці, чилійці, кубинці, мексиканці та ін.). Ці випадки неповного збігу етнічної спільноти з мовною не порушують дієвості ознаки спільності мови, оскільки під нею розуміють спільність мови всередині народу, а не поза ним, і для етнічної єдності іспанців не має значення та обставина, що іспанською мовою говорять ще чилійці чи нікарагуанці.

З іншого боку, існують народи, представники яких розмовляють двома мовами, зокрема канадці, ірландці, шотландці, мордва, парагвайці та інші, не говорячи вже про швейцарців і бельгійців, етнічна єдність яких є недоведеною.

Багато сучасних націй сформувалися з різномовних груп населення, тому спільність мови, на відміну від спільності території, слід розглядати не тільки як передумову, базу формування народу, а й як один із наслідків цього процесу, під час якого мовні (діалектні) відмінності поступово нівелюються під впливом системи освіти й норм розмовної мови. У випадку, якщо цей процес не розгорнувся на повну силу, етнічну консолідацію не слід вважати завершеною.

Однак відомі також випадки, коли невеликі етнічні спільноти зберігають чітке уявлення про свою етнічну належність навіть за цілковитої втрати рідної мови. Так трапилося з татарами Литви та Польщі, які забули свою мову, але пам'ятають про своє походження, зберегли багато характерних для татар культурно-побутових особливостей, зокрема релігію, і вважають себе татарами (М. Чебоксаров).

Спільна територія, яка є неодмінною умовою для становлення етнічної спільноти (жоден народ не міг би утворитися без територіального спілкування всіх його частин між собою), згодом може не мати суттєвого значення: на теперішній час майже не залишилося територій з мононаціональним населенням, і немає, вірогідно, жодної етнічної спільноти, представники якої не були б розсіяні по різних куточках земної кулі.

Спільність походження, яка виявляється найвиразніше (хоча й не завжди) в однаковості антропологічного типу, лише в небагатьох випадках має значення як етнічний індикатор (наприклад, афроамериканці у США).

Політична єдність у багатьох випадках є чинником етнічного згуртування, за приклад можна навести утворення нових латиноамериканських націй у межах окремих республік: перуанці, еквадорці, чилійці та ін.; але наявність політичної спільності не обов'язкова для існування етнічної спільноти: є народи, які з давніх-давен розселені у межах двох або кількох держав.

Що стосується економічної або культурної спільності, то обидві ці форми зазвичай бувають дуже невиразними, й доволі рідко їхні межі збігаються з етнічними межами, набагато частіше між сусідніми народами немає визначеної культурної або економічної межі.

Спільність релігії не завжди є обов'язковою ознакою етнічної спільноти: в більшості випадків світові релігії поширені незалежно від етнічних, мовних та інших кордонів.

Окрім перелічених чинників етнічного згуртування, дослідники вирізняють ще спільність психічного складу (М. Раля). На нашу думку, спільність психічного складу є наслідком формування етнічної спільноти. Адже спільність психічного складу передбачає певну одноманітність. Однак багато народів і особливо великих націй складаються з різних класово-професійних, релігійно-етнографічних, статево-вікових та інших груп, які мають настільки різноманітні особливості психіки, що говорити про спільність психічного складу можна лише дуже умовно. Учені (В. І. Козлов, І. С. Кон) зазначають, що правильніше припускати не існування спільності психічного складу етносу, а існування деяких етнічних особливостей психіки, які відображено у специфіці психічної структури того чи того народу.

Поряд з суттєвими ознаками етнічної спільноти часто спостерігають випадкові, але очевидні для групи розпізнавальні ознаки (носіння певного одягу, мовленнєві особливості тощо).

Етнодиференціювальною ознакою, за допомогою якої можна впізнати етнічну групу людей, може бути також так званий шиболет - характерна мовленнєва особливість, за якою можна розпізнати групу людей (зокрема етнічну), своєрідний розпізнавальний “мовленнєвий пароль”.

Таким чином, під етнічною спільнотою розуміють спільність людей, яка ґрунтується на одному або кількох із таких видів соціальних зв'язків: спільність походження, території, мови; ця спільність людей усвідомлює свою належність до неї і має спільну самоназву, а також набула певної єдності матеріальної й духовної культури. Етнічні спільноти принципово відрізняються від тих спільнот людей, які вирізняються за біологічними ознаками, наприклад, від рас, конституціональних типів тощо. Це не знімає проблеми співвідношення етнічних і біологічних груп людства, але виключає можливість їх ототожнення, яке веде до біологізації історії й створює підґрунтя для расистських теорій.

Історично зумовлене співвідношення між цими видами соціальних зв'язків породжує етнічну самосвідомість, за допомогою якої суб'єктивно визначають у наш час етнічну належність тої чи тої людини.

До структури психології етнічної спільноти можна віднести три складові. До першої групи належать найбільш стійкі елементи, пов'язані зі спадкоємністю, які є феноменами масового досвіду спілкування, діяльності й впливу природних умов існування. Ці стійкі елементи ми пропонуємо називати психічним складом етнічної спільноти. Він охоплює її характер, звички, смаки, психологічний аспект звичаїв і традицій тощо.

Другу групу утворюють складники, пов'язані з безпосереднім відображенням буття національної (етнічної) спільноти, які отримали назву національних почуттів. Вони проявляються як емоційні переживання, комплекс почуттів, настроїв тощо. Інакше кажучи, національне почуття є своєрідний душевний стан, який зумовлений об'єктивною суспільною дійсністю, в якому відображено ставлення людей до різних сторін життя власного народу, а також до народів, які мають тісні й тривалі стосунки з ним.

Третім компонентом психології етнічної спільноти є національна самосвідомість, яка в генетичному плані виникає пізніше за дві попередні складові. На становлення національної самосвідомості великий вплив має державність. Ґрунтуючись на двох попередніх компонентах психології етнічної спільноти, національна самосвідомість підсилює, робить більш усвідомленими національні почуття.

У шостому розділі “Механізми міжгрупового сприйняття в міжетнічних відносинах” здійснено аналіз такого етнопсихологічного феномену як етноцентризм, суть якого розглядається з позиції когнітивної категоризації. Усі групи сприймають одна одну з позиції “ми” і “вони”. Зазвичай “ми” - це сукупність чеснот, тоді як “вони” - збиранина вад. Власні добрі справи члени групи пояснюють своєю природною схильністю до чеснот, а добрі вчинки інших - звичайною випадковістю. Подібна асиметрія у сприйнятті себе та інших необхідна й групам, й індивідам для підвищення самооцінки. Окрім цього, існує ще асиметрична когнітивна категоризація “ми” і “вони”. Виявлена 1977 р. Е. Тверські асиметрія сприйняття оцінки подібності й відмінності об'єктів дає можливість зрозуміти когнітивні причини формування етноцентризму (Р. Нісбетт, Л. Росс). Суть ефекту асиметрії полягає в тому, що, порівнюючи два об'єкти, люди можуть цілком щиро вважати, що один об'єкт схожий на інший (об'єкт А схожий на об'єкт Б), тоді як зворотної схожості не спостерігається (об'єкт Б не схожий на об'єкт А).

Одну з причин цієї асиметрії в процесі порівняння назвав сам Е. Тверські, а слідом за ним на неї вказали К. Голіоук і П. Ґордон. Вся справа в неоднаковій “когнітивній наповненості” порівнюваних об'єктів, тобто “ми” і “вони”. Для кожного члена групи “ми” є важливою, багатою на асоціації категорією, знайомою до подробиць, в яку він включає і себе і яку він обирає за взірець для наслідування. Тоді як “вони” - це абстрактна, збіднена за змістом категорія, в якій може вловлюватися віддалена схожість із “ми”. Тому порівняння здійснюють асиметрично - “вони” схожі на “нас”, але не навпаки, до того ж “вони” можуть бути настільки когнітивно бідними, що всі члени групи будуть однакові на вигляд.

Форми прояву етноцентризму бувають різними: від ідеї історичної місії та обраності власного народу до почуття зневаженої національної гідності, від патріотизму до шовінізму. Бувають випадки, коли стосовно своєї групи висловлюють скепсис і визнають вищість чужої групи. Це явище внутрішньогрупового приниження отримало назву етнічного самоприниження, або антиетноцентризму.

Важливо провести межу між етноцентризмом як загальним процесом, характерним для людей усіх культур, і гнучким або негнучким використанням цього етноцентризму з позитивним або негативним наслідком.

Гнучкий етноцентризм не означає, що ми відмовляємося від власних культурних фільтрів, коли вчимося виявляти гнучкість, а знаходимо способи вносити в них додатки, щоб полегшити собі бачення світу з різних позицій. Ми не втрачаємо себе в цьому процесі, чого обґрунтовано побоюються багато людей, - радше, ми набуваємо нових навичок і знань.

Альтернативою цьому процесу набуття гнучкості є негнучкий етноцентризм. Це поняття належить до традиційного уявлення про етноцентризм як нездатність вийти за межі власних культурних фільтрів у інтерпретації поведінки навколишніх людей. Негнучкий етноцентризм може зумовлюватися незнанням процесів, необхідних для набуття інших культурних поглядів, або відмовою брати участь у подібному процесі.

Отже, етноцентризм - це почуття належності до певної групи і гордість, сформована цією належністю (В. Самнер). Кожній групі властиво пишатися своєю вищістю, постулювати своє божественне походження (про це оповідає міфологія будь-якого народу) і з презирством або страхом сприймати всіх інших. Такий самий висновок, але тільки стосовно мас зробив Г. Лебон, називаючи причиною виникнення в натовпу почуття власної величі й могутності його чисельність.

Увівши поняття етноцентризму, Самнер зосередив увагу на його функціональному значенні. Пізніше, переважно в американській науці, було поставлено питання про походження етноцентризму. Де шукати його корені - в ситуаціях, у яких відбувається зіткнення груп, або в психіці індивідів?

Залежно від відповіді на це питання окреслилися дві головні лінії в розумінні генезису етноцентризму. Першу з них підтримували учені різноманітних світоглядних орієнтацій: їх об'єднувало те, що вони шукали корені етноцентризму у відносинах між групами. Групи змагаються між собою і борються за володіння ресурсами, яких не вистачає для всіх. Війни, агресивні спрямування груп - от ґрунт, на якому виникає етноцентризм.

Поширенішим в науковій літературі виявився другий погляд, згідно з яким конфлікт між групами - лише проективний симптом внутрішніх психологічних станів індивідів. Поставлене перед фактом вродженої агресивності індивідів суспільство спрямовує цю агресивність на інші групи, таким чином, пом'якшуючи або усуваючи боротьбу всередині групи.

Однак, на думку тих, хто причину конфлікту шукав у ситуаціях, “образи ворога” існували протягом всієї історії людства, і якщо вони були безпосередніми причинами конфліктів, то людства уже не існувало б, інакше кажучи, причинами конфліктів завжди були економічні, політичні, соціальні інтереси й суперечності, а не національні стереотипи та “образ ворога”. Не “образ ворога” породжує конфлікти, а ситуація конфлікту, напруженості є ґрунтом для виникнення, становлення і розвитку “образу ворога”.

Сприйняття чужинця як ворога заглиблюється коренями в родоплемінне суспільство. Саме тут закладалися соціально-психологічні механізми “образу ворога”, як правило, з-поза меж свого мікросередовища. Логіка традиційного політичного мислення неминуче веде до формування особливої психології homо hostilis, людини ворожої, яка сприймає навколишній світ апріорі як ворожий, повний ворогів.

Таким чином, не випадково на теренах колишнього Союзу виокремлюється напрям етнічної психології - психологія міжетнічних відносин (Т. Г. Стефаненко), що перебуває на стику двох дисциплін: психології та соціології, з огляду на маргінальність проблеми міжгрупових відносин, її включеність у систему соціологічних знань.

Міжгрупові відносини зазвичай складаються з безперервного чергування конфліктів і співпраці, але головною проблемою для будь-якого суспільства є численні конфлікти. Тому найголовнішим завданням фахівців, які працюють у цьому річищі, є виявлення причин конфліктів і сприяння оптимізації міжетнічних відносин.

У сьомому розділі “Психологія міжетнічних конфліктів” визначається психологічна природа міжетнічних конфліктів, здійснюється їхня класифікація.

Під етнічним конфліктом розуміють будь-яку конкуренцію між етнічними групами - від реального протиборства за володіння обмеженими ресурсами до конкуренції соціальної - у всіх випадках, коли його суб'єктами стають групи людей, що ототожнюють себе за етнічними характеристиками.

Причини міжетнічних конфліктів повинні розглядатися у рамках більш загальних теорій. Майже всі психологічні концепції явно чи приховано враховують соціальні причини міжгрупових конфліктів і причини соціальної конкуренції та ворожості, які проявляються в діях та уявленнях. В англійській мові є два різні слова на позначення двох видів причин: “reason” (те, задля чого відбувається конфліктна дія, ціль дії) і “cause” (те, що призводить до ворожих дій або міжгрупової конкуренції) (Т. Г. Стефаненко).

Зазвичай психологи не сумніваються в наявності reason у всіх або більшості міжгрупових конфліктів, але ці конфлікти інтересів, несумісних завдань у боротьбі за обмежені ресурси, залишають для вивчення представникам інших наук. А самі як cause розглядають ту чи ту психологічну характеристику.

На сьогоднішній день можна говорити про мотиваційні (А Бандура, Л. Берковітц, Р. Волтерс, Дж. Доллард, Г. Лебон, К. Лоренц, В. Мак-Дугалл, Е. Міллер, Ф. Перлз, З. Фройд), ситуативні (М. Шериф) та когнітивні (М. Білліґ, Г. Таджфел, Дж. Тернер) теорії конфлікту.

Етнічні конфлікти найчастіше розрізняють за пріоритетною метою. Якщо їх розташувати за складністю досягнення компромісу або врегулювання, типологія має такий вигляд:

Культурно-мовні конфлікти, пов'язані з прагненням зберегти або відродити повноцінне функціонування мови й традиційної культури в умовах прогресуючої акультурації, яка неминуче приводить до поступового розмивання етнокультурної ідентичності.

Соціально-економічні конфлікти, які висувають вимоги щодо вирівнювання рівня життя окремих етнічних груп, надання квот “корінному” етносові у владних структурах або елітних верствах.

Статусні конфлікти, пов'язані з висуненням вимог щодо зміни політичного статусу та обсягу владних повноважень певної етнотериторіальної автономії. Вони найчастіше виникають в умовах організації держави на засадах національно-територіального федералізму.

Територіальні конфлікти між окремими автономіями в межах єдиного політичного простору федеративної держави або етнічною групою, яка не має власного утворення, з одного боку, і автономією або державою загалом, з іншого.

Сецесіонні конфлікти, в яких висувають вимоги щодо створення власної незалежної державності або возз'єднання із сусідньою (“материнською”) державою. Вирішення такого конфлікту можливе лише за допомогою зміни територіальних контурів певного політичного простору.

У всьому світі останнім часом найбільше проблем завдають культурно мовні конфлікти. Засадничі проблеми націй і національних держав найчастіше пов'язані не з економікою, політикою чи обороною, а з нематеріальними, невідчутними символами (Л. Фоллерс). Ці символи конкретизують почуття власної гідності й самоповаги. Будь-яка нація повинна визначити для себе, за допомогою яких символів вона хотіла б виразити свої уявлення про себе як такої на індивідуальному та колективному рівні. Особливо багато складнощів з виробленням і реалізацією національної ідентичності постає в тих випадках, коли націю утворює кілька етнолінгвістичних груп.

Саме мова посідає особливе місце серед підставових розрізнювальних компонентів етносу (культура, традиції, міфи, звичаї тощо). “Мовні конфлікти”, які час од часу штучно створюють в Україні, сприяють етнічній мобілізації як українського етносу, так і нетитульних етносів (насамперед російського). Щоправда, вони стають на перешкоді формуванню позитивної національної ідентичності значної кількості громадян України. Адже за цих умов вирішального значення набуває примордіальна солідарність, яка базується на локальних традиціях.

Отже, етнічний конфлікт виникає, як правило, в багатонаціональній (полікультурній) державі й проявляється у формі протистояння “група-група”, “група-держава”. Найбільше зусиль фахівці в галузі етноконфліктології повинні сконцентрувати на запобіганні конфліктам. Важливим елементом запобігання конфліктним ситуаціям є формування системи толерантності в міжетнічній взаємодії.



ВИСНОВКИ

У дисертаційній роботі висвітлено шляхи розвитку та становлення етнічної психології, здійснено теоретичне обґрунтування нової галузі сучасної психології - етнонаціональної психології. Проведений послідовний аналіз наявних напрямів етнічної психології, складність етнопсихологічних феноменів, їх неоднозначність та багатоаспектність, що базується на міждисциплінарних підходах до їх вивчення дозволяє зробити наступні висновки:

1. Центральною проблемою наукового дослідження стало визначення місця етнопсихологічних знань серед психологічних дисциплін, розвитку та становлення наукових напрямів етнічної психології.

Через те, що психологія може позбутися статусу універсальної науки про людську психіку (індигенні психології розвивають науку про поведінку, в якій виявляються соціокультурні факти локального суспільства людей), а також те, що в рамках етнічної психології проводять дослідження як індивідуальної, так і групової психології, нами виокремлено галузь знань, яка поєднує ці розкидані психологічні напрями, - етнонаціональну психологію. Ця нова галузь психологічного знання, ставлячи за мету виявлення універсальних психологічних закономірностей, не відкидає специфічних для окремої конкретної культури особливостей мислення і поведінки.

Якщо крос-культурна психологія акцентує увагу на індивідуальній психології, психологічна антропологія та культурна психологія переважно є психологією соціальних груп, то етнонаціональна психологія, на відміну від своїх попередниць, охоплює як психологію соціальних груп, так і індивідуальну психологію.

2. Розвиток етнічної психології пройшов свою еволюцію через ряд етапів, які багато в чому співвідносяться із процесом розвитку психології взагалі. У процесі дослідження було виокремлено наступні чотири етапи: донауковий (від епохи Античності і до середини ХIХ ст.); описовий (середина ХIХ ст. - початок ХХ ст.); експериментальний (початок ХХ ст. - середина ХХ ст.); науковий (середина ХХ ст. - до теперішнього часу).

Перший науковий напрям етнічної психології крос-культурна психологія виникає на початку ХХ ст. (його виникненню сприяли крос-культурні дослідження перцептивних процесів, проведені під керівництвом У. Х. Р. Ріверса).

Психологічна антропологія, яка спочатку називалася школа “Культура і особистість”, почала існувати наприкінці 20-х - на початку 30-х років ХХ ст., надавши нового звучання, з одного боку, ідеям Ф. Боаса (зокрема, ідеям культурного детермінізму) та ідеям фройдизму, з іншого (твердженню про те, що різні культурні типи особистості є результатом обмежених варіацій, заснованих на універсальних, інваріантних закономірностях індивідуального розвитку).

Культурна психологія утворилася на ґрунті культурно-історичного підходу, пов'язаному з іменами Л. С. Виготського та О. Р. Лурії. Її відродження у 70-х роках ХХ ст. пов'язане з іменами Дж. Брунера, Дж. Міллера, Д. Прайс-Вільямса, Р. Шведера.

Ідейним предтечею індигенної психології можна вважати М. Мід, яка після однієї зі своїх численних експедицій заявила, що постане “цивілізація множинних стандартів”, яка конче необхідна людству. Цей напрям етнічної психології активно розвивається з кінця ХХ ст. Індигенні (багатокультурні) психології намагаються розвивати науку про поведінку, в якій виявляються соціокультурні факти локального суспільства людей (Р. Діас-Герреро, В. Енрікес, А. Лаґмей, Ф. М. Саху, Д. Сінха).

3. Розглянувши взаємозв'язок культури й психології, ми дійшли висновку, що психіка і культура взаємозалежні й створюються через діяльність унаслідок взаємовпливу. Культура й психологія невіддільно пов'язані одна з одною. Культура є одним із найважливіших чинників, що формують психіку людини. Культура є обов'язковою умовою становлення особистості; вона імпліцитно зберігає нормативний образ людини, а, отже, справляє визначальний вплив на формування можливих і належних психологічних особливостей особистості. Суб'єктна культура є найбільш інтегральним поняттям у взаємозв'язку “культура й психологія”.

До суб'єктної культури відносяться всі уявлення, ідеї та вірування, які є об'єднавчими для того чи того народу і чинять безпосередній вплив на поведінку і діяльність його членів.

Взаємозв'язок культури та психології двосторонній: з одного боку, культура складається із норм, які визначають поведінку людини, тобто об'єктивовані форми духовної культури формують особливості поведінки особистості та зміст її внутрішніх переживань, з іншого - вона ж виникає внаслідок діяльності людей, включаючи її втілення в матеріальних засобах. Культура не тільки дає засоби для задоволення потреб, а й продукує самі потреби, цінності, ідеали тощо.

Таким чином, культура є основним чинником, який лежить в основі міжетнічних відмінностей психіки і відображає психічну специфіку народу, що необхідно враховувати й у теоретичній, і в дослідницькій роботі.

4. Теоретико-методологічний аналіз загальної теорії етнічної психології привів нас до висновку, що остання є не чим іншим, як усебічним психологічним аналізом поняття спільноти, насамперед етнічної.

Етнічні спільноти відрізняються одна від одної за сукупністю кількох ознак, таких як мова, територія, спільне походження, економічні зв'язки, політичне об'єднання, культурні особливості, релігія тощо. На перший план серед цих ознак можуть висуватися то одні, то інші.

Однак поряд із найсуттєвішими ознаками етнічної спільноти часто фіксують випадкові, але очевидні для групи розрізнювальні ознаки (спосіб носіння одягу, мовленнєві особливості, наголос).

Таким чином, під етнічною спільнотою ми розуміємо спільність людей, яка ґрунтується на одному або кількох із таких видів соціальних зв'язків, як спільність походження, території, мови; ця спільність людей усвідомлює свою належність до неї і має спільну самоназву, а також має певну єдність матеріальної й духовної культури.

5. Визначено семантику таких ключових понять, як “психічний склад”, “національний характер”, “етнічний темперамент”, “національні почуття”, “національна самосвідомість”.

Психічний склад являє собою найбільш стійку, консервативну сторону психології етнічної спільноти, яка склалася на основі тривалої історії розвитку того чи того народу. Це складноорганізована експресивна система психічних елементів, яка характеризується широкою варіабельністю й одночасно інваріантністю в змінній багатоманітності психічного життя людей.

Психічний склад це сукупність національного характеру, своєрідних рис етнічного темпераменту, соціальних звичок, психологічного аспекту традицій і звичаїв-ритуалів, моральних звичаїв, емоційно-психологічних реакцій, яка формується історично. Своєрідність психічного складу етнічної спільноти проявляється у деяких особливостях складу розуму, манері сприйняття навколишньої дійсності та реакції на об'єкти зовнішнього світу, в емоційних особливостях тощо.

Національний характер - це соціально-психологічна категорія, яка є сукупністю відображень характерних особливостей способу господарської діяльності й побуту, суспільного ладу і природних умов, культури та вірувань народу. Характер кожної етнічної спільноти є органічною єдністю загального й особливого (одиничного). Подібно до того, як будь-яке загальне в соціальному житті не може бути зведене до простої суми одиничних явищ, національний характер не є механічним поєднанням неповторних етнічних особливостей індивідуальних характерів. Національна своєрідність характеру особистості пластичніша, ніж її темперамент.

Етнічний темперамент є динамічною характеристикою психології етнічної спільноти і виражається у ступені рухливості й збудженості психічних процесів у більшості її представників, реакції на зовнішнє середовище, силі та глибині психічних переживань.

Національне почуття відображає емоційно наснажене ставлення людей як до своєї національної належності, нації, її інтересів, так й до інших націй. У складній структурі комплексу національних почуттів слід розрізняти поряд із почуттям національної гордості, любові до своєї нації також націоналістичні й шовіністичні почуття, їх спрямованість, національні забобони, почуття відчуженості до інших націй.

Національна самосвідомість - це усвідомлення, насамперед, своєї належності до певної етнічної спільноти, сукупність таких почуттів, як любов до Батьківщини, національна гордість, захист національних цінностей, а також ідеологічні моменти, які виражають інтереси національного розвитку.

6. До структури психології етнічної спільноти ми віднесли три групи компонентів. До першої групи віднесено найстійкіші елементи, пов'язані з наступністю, які є феноменами масового досвіду спілкування, діяльності та впливу природних умов існування. Ці стійкі елементи ми запропонували називати психічним складом етнічної спільноти.

До структури психології етнічної спільноти, крім психічного складу як важливого структурного компоненту, відносять також національні почуття й невіддільну від нього національну самосвідомість.

Психологічна структура нації є складним і суперечливим феноменом, у якому виокремлюють три компоненти, поєднання яких і створює своєрідну структуру, що отримала назву національної специфіки.

7. Знання національної специфіки того чи того народу може дати ключ до розуміння його історії та прогнозування його безконфліктного майбутнього. Процес формування націй-держав у багатьох регіонах світу ще не завершився, і етнічні групи досить часто претендують не тільки на відокремлення, а й на утворення власної держави. Суперечності між принципом непорушності кордонів держави і правом народностей, етнічних груп на самовизначення, що трактується як право на відокремлення, пронизує сучасне суспільство і є джерелом численних конфліктів.

Теоретичний аналіз сучасних суспільств дав змогу виокремити таку типологію етнічних конфліктів: культурно-мовні конфлікти; соціально-економічні; статусні конфлікти; територіальні конфлікти; сецесіонні конфлікти.

Таким чином, розвиток етнонаціональної психології видається необхідним в інтересах як теорії, так і практики. Етнопсихологічні дослідження можуть сприяти виявленню нових чинників, які впливають на свідомість і поведінку людей під час їх спільної діяльності, в соціально-історичному контексті. Знання цих чинників, з одного боку, збагачує суміжні науки (етнографію, антропологію, культурологію, історію, соціологію, фольклористику), з іншого боку - допомагає вдосконаленню прогнозування і управління етносоціальними процесами сучасності.

Перспективи подальших досліджень у межах цієї теми вбачаються у вивченні соціально-психологічних проблем міжетнічної взаємодії (особливостей міжетнічного сприймання, психологічних механізмів міжетнічної напруги, явищ етноцентризму та етнічної інтолерантності); аналізі ментальних характеристик різних етнічних спільнот із використанням формалізованих методів вимірювання; виявленні специфіки вираження емоційної поведінки представників конкретних етнічних спільнот й узагальненні отриманих результатів з метою констатації закономірностей їх емоційного життя; здійсненні соціально-психологічного прогнозування розвитку політичних, національних та інших процесів у різних регіонах як власної країни, так і світу, із урахуванням специфіки проявів психології представників різних етнічних спільнот; розкритті характерних національних рис психології різних верств суспільства з метою вивчення і узагальнення закономірностей їх розвитку та функціонування; створенні програми й методів соціально-психологічного тренінгу успішної міжкультурної взаємодії й методів етнопсихологічної корекції особистості.



СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Монографія:

1. Данилюк І. В. Етнічна психологія як галузь наукового знання : історико-теоретичний вимір / І. В. Данилюк. - К. : “САММІТ-КНИГА”, 2010. - 432 с.

2. Навчальні посібники:

3. Данилюк І. В. Історія психології в Україні : Західні регіони (остання чверть ХІХ - перша половина ХХ століття) / І. В. Данилюк. - К. : “Либідь”, 2002. - 154 с.

4. Данилюк І. В. Етносоціологія : терміни та поняття / В. Б. Євтух, В. П. Трощинський, К. Ю. Галушко, І. В. Данилюк та ін. ; [керівник авторського колективу В. Б. Євтух]. - К. : УАННП “Фенікс”, 2003. - 280 с. (Доробок автора полягає у підготовці 4 статей: “Етнічна психологія”, “Етнічний стереотип”, “Етнічний образ світу”, “Етнопсихологічна дистанція”, загальний обсяг - 1,2 д.а.).

Програма:

5. Данилюк І. В. Етнопсихологія. - Робоча навчальна програма. - Навчально-методична розробка / І. В. Данилюк. - К. : Гнозис, 2009. - 52 с.

6. Статті у фахових наукових виданнях, затверджених ВАК України:

7. Данилюк І. В. Становлення та розвиток основних понять етнічної психології : від духу народу до ментальності / І. В. Данилюк // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Соціологія. Психологія. Педагогіка. - К., 2003. - Вип. 17-18. - С. 33-36.

8. Данилюк І. В. “Мовні конфлікти” та конструювання етнічної і національної ідентичності / І. В. Данилюк // Соціальна психологія. - 2005. - № 3 (11). - С. 43-51.

9. Данилюк І. В. Франц Боас як фундатор етнологічного напрямку сучасної етнічної психології / І. В. Данилюк // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Соціологія. Психологія. Педагогіка. - К., 2005. - Вип. 22-23. - С. 91-94.

10. Данилюк І. В. Культурні артефакти як джерела пізнання ментальності народу / І. В. Данилюк // Актуальні проблеми соціології, психології та педагогіки : матеріали Всеукр. наук.-практ. конф. [“Тенденції розвитку психології в Україні : історія та сучасність”], (Київ, 22 трав. 2006 р.) / Київський національний університет імені Тараса Шевченка ; відп. ред. В. Б. Євтух. - К. : “Либідь”, 2006. - С. 23-27.

11. Данилюк І. В. Дослідження продуктів “народного духу” як джерел пізнання етнопсихологічних знань в Україні у ХVІІІ столітті / І. В. Данилюк // Актуальні проблеми соціології, психології та педагогіки : зб. наук. праць. - К., 2006. - Вип. 6. - С. 67-74.

12. Данилюк І. В. Культура і психологія : точки взаємозв'язку / І. В. Данилюк // Соціальна психологія. - 2006. - № 6 (20). - С. 60-67.

13. Данилюк І. В. Пізнавальні процеси і культура / І. В. Данилюк // Актуальні проблеми соціології, психології та педагогіки : зб. наук. праць - К. : Фенікс, 2006. - Вип. 7. - С. 135-144.

14. Данилюк І. В. Етнографічні аспекти вивчення етнічних особливостей особистості / І. В. Данилюк // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Соціологія. Психологія. Педагогіка. - К., 2006. - Вип. 26. - С. 9-13.

15. Данилюк І. В. Предметна область етнічної психології як науки / І. В. Данилюк // Актуальні проблеми психології : Психологія навчання. Генетична психологія. Медична психологія / за ред. : С. Д. Максименка, М. В. Папучі. - Київ-Ніжин : Вид-во НДУ ; ДС “Milanik”, 2007. - Т. 10, вип. 1, ч. 1. - С. 62-65.

16. Данилюк І. В. Етнічна психологія як наука / І. В. Данилюк // Актуальні проблеми соціології, психології та педагогіки : зб. наук. праць - К. : Фенікс, 2007. - Вип. 8. - С. 18-27.

17. Данилюк І. В. Психологічні виміри культурної варіативності людства / І. В. Данилюк // Актуальні проблеми психології : зб. наук. праць Інституту психології ім. Г. С. Костюка АПН України / за ред. С. Д. Максименка. - К. : Логос, 2007. - Т. 7, вип. 13. - С. 215-221.

18. Данилюк І. В. Основні диференційні ознаки етнічних спільнот / І. В. Данилюк // Проблеми загальної та педагогічної психології : зб. наук. праць Інституту психології ім. Г. С. Костюка АПН України / за ред. С. Д. Максименка. - К. : Гнозіс, 2007. - Т. ІX, ч. 7. - С. 56-64.

19. Данилюк І. В. Мова як чинник згуртованості групового “Ми” / І. В. Данилюк // Соціальна психологія. - 2008. - № 1 (27). - С. 60-67.

20. Данилюк І. В. Основні напрями етнічної психології як науки / І. В. Данилюк // Актуальні проблеми психології : зб. наук. праць Інституту психології ім. Г. С. Костюка АПН України / за ред. С. Д. Максименка. - К. : Логос, 2008. - Т. Х, ч. 5. - С. 145-152.

21. Данилюк І. В. Культурна психологія як окремий напрям етнічної психології / І. В. Данилюк // Соціальна психологія. - 2008. - № 4 (30). - С. 86-93.

22. Данилюк І. В. Складові елементи структури психології етнічної спільноти / І. В. Данилюк // Наука і освіта. - 2008. - № 7. - С. 66-71.

23. Данилюк І. В. Патологія особистості у різних культурах : універсалізм чи культурний релятивізм? / І. В. Данилюк // Актуальні проблеми психології : Психологія навчання. Генетична психологія. Медична психологія / за ред. С.Д. Максименка, М.В. Папучі. - Київ-Ніжин : Вид-во НДУ ; ДС “Міланік”, 2008. - Т. 10, вип. 6, ч. 1. - С. 198-202.

24. Данилюк І. В. Дослідження етнопсихологічних феноменів західноукраїнськими вченими / І. В. Данилюк // Практична психологія та соціальна робота. - 2008. - № 9 (114). - С. 65-72.

25. Данилюк І. В. Етнічні відмінності й культура / І. В. Данилюк // Актуальні проблеми психології : Етнічна психологія. Історична психологія. Психолінгвістика : зб. наук. праць Інституту психології ім. Г. С. Костюка АПН України / за ред. С. Д. Максименка, М.-Л. А. Чепи - К. : ДП “Інформаційно-аналітичне агентство”, 2008. - Т. ІХ, ч. 3. - С. 69-78.

26. Данилюк І. В. Психічний склад як компонент структури психології етнічної спільноти / І. В. Данилюк // Соціальна психологія. - 2009. - № 2 (34). - С. 3-12.

27. Данилюк І. В. Національна самосвідомість як компонент структури психології етнічної спільноти / І. В. Данилюк // Проблеми загальної та педагогічної психології : зб. наук. праць Інституту психології ім. Г. С. Костюка АПН України / за ред. С. Д. Максименка. - К. : “ГНОЗІС”, 2009. - Т. ХІ, ч. 4. - С. 87-94.

28. Данилюк І. В. Етнічна ідентичність як соціокультурний і соціально-психологічний феномен / І. В. Данилюк // Вісник Одеського національного університету, 2009. - Т. 14, вип. 17 : Психологія. - С. 155-162.

29. Данилюк І. В. Проблема етноцентризму у сучасній етнічній психології / І. В. Данилюк // Проблеми сучасної психології : зб. наук. праць Кам'янець-Подільського національного університету імені І. Огієнка, Інституту психології ім. Г. С. Костюка АПН України / за ред. С. Д. Максименка, Л. А. Онуфрієвої. - Кам'янець-Подільський : Аксіома, 2010. - Вип. 7. - С. 168-177.

30. Статті в інших наукових виданнях:

31. Данилюк І. В. Проблеми творчої особистості в працях В. А. Роменця / І. В. Данилюк // “Ars vetus - ars nova” : В. А. Роменець. - К. : Гнозис, 2001. - С. 128-132.

32. Данилюк І. В. Культурологічні засади історико-психологічних досліджень / І. В. Данилюк // Вісник Дніпропетровського університету. Педагогіка і психологія. - Дніпропетровськ, 2001. - Вип. 7. - С. 39-42.

33. Данилюк І. В. Іван Франко та проблеми психології творчості / І. В. Данилюк // Іван Франко та Митрополит Андрей : Мойсеї українського народу : Міжнар. наук. конф., 1 груд. 2006 р. - К. : ПП М. І. Сергійчук, 2006. - С. 73-82.

34. Данилюк І. В. Трансформація етнічної ідентичності та її типи / І. В. Данилюк // Українсько-македонський наук. зб. - К. : НАН України ; Національна Бібліотека України ім. В. І. Вернадського ; МАНМ, 2008. - Вип. 3. - С. 60-65.

35. Данилюк І. В. Національна самосвідомість як складовий компонент психології етнічної спільноти / І. В. Данилюк // Матеріали Міжнар. наук.-практ. конф. “Соціалізація особистості і суспільні трансформації: механізми взаємовпливу та вияви”, 14-15 трав. 2009 р. - Чернівці : Книга - ХХІ, 2009. - С. 76-80.

36. Данилюк І. В. Етнічна психологія в Україні : становлення та розвиток / І. В. Данилюк // Міжнародний науковий форум : соціологія, психологія, педагогіка, менеджмент : зб. наук. праць. - К. : Вид-во НПУ імені М. П. Драгоманова, 2009. - Вип. 1. - С. 131-145.

37. Данилюк І. В. Етнонаціональна психологія як міждисциплінарна галузь / І. В. Данилюк // Матеріали ІІ Всеукр. психологічного конгресу, присвяченого 110 річниці від дня народження Г. С. Костюка (19-20 квіт. 2010 р.). - К. : ДП “Інформаційно-аналітичне агентство”, 2010. - Т. ІІ. - С. 47-50.



АНОТАЦІЇ

Данилюк І. В. Становлення етнічної психології як галузі наукового знання: історико-теоретичний вимір. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора психологічних наук за спеціальністю 19.00.01 - загальна психологія, історія психології. - Інститут психології ім. Г. С. Костюка НАПН України, Київ, 2010.

Дисертація присвячена висвітленню шляхів розвитку та становлення етнічної психології. В роботі здійснено аналіз розвитку основних наукових напрямів етнічної психології як міждисциплінарної галузі знань і визначено основні етапи її становлення.

Обґрунтовано необхідність створення етнічної психології, релевантної рівню розвитку сучасного психологічного знання і, як наслідок цього, побудови єдиної міждисциплінарної галузі знань - етнонаціональної психології.

Встановлено особливості співвідношення психології та культури. Виокремлено головні розрізнювальні ознаки етнічних спільнот.

Виявлено складові компоненти структури психології етнічної спільноти.

Визначено психологічну природу міжетнічних конфліктів і здійснено їхню класифікацію.

Ключові слова: етнонаціональна психологія, напрями етнічної психології, співвідношення психології та культури, психологія етнічної спільноти, психічний склад, національні почуття, національна самосвідомість, етнічні конфлікти.



Данилюк И. В. Становление этнической психологии как отрасли научного знания: историко-теоретическое измерение. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора психологических наук по специальности 19.00.01 - общая психология, история психологии. - Институт психологии им. Г. С. Костюка НАПН Украины, Киев, 2010.

Диссертация посвящена освещению путей развития и становления этнической психологии. В работе осуществлен анализ развития основных научных направлений этнической психологии как междисциплинарной области знаний и определены основные этапы ее становления.

Обоснована необходимость создания этнической психологии, релевантной уровню развития современного психологического знания и, как следствие этого, построения единой междисциплинарной области знаний, - этнонациональной психологии.

Из-за того, что в рамках этнической психологии проводят исследование как индивидуальной, так и групповой, психологии, нами выделена отрасль знаний, которая совмещает эти разбросанные психологические направления, - этнонациональная психология.

Если кросс-культурная психология акцентирует внимание на индивидуальной психологии, психологическая антропология и культурная психология преимущественно является психологией социальных групп, то этнонациональная психология, в отличие от своих предшественниц, охватывает как психологию социальных групп, так и индивидуальную психологию.

Установлены особенности соотношения психологии и культуры. Рассмотрев взаимосвязь культуры и психологии, мы пришли к выводу, что психика и культура взаимозависимые и создаются через деятельность в результате взаимовлияния. Культура и психология неотделимо связаны друг с другом. Культура является одним из важнейших факторов, которые формируют психику человека. Культура является обязательным условием становления личности; она имплицитно хранит нормативный образ человека, а, следовательно, оказывает определяющее влияние на формирование возможных и надлежащих психологических особенностей личности. Субъектная культура является наиболее интегральным понятием во взаимосвязи “культура и психология”.

Выделены главные дифференцирующие признаки этнических сообществ. Этнические сообщества отличаются одно от другого по совокупности нескольких признаков, таких как язык, территория, общее происхождение, экономические связи, политическое объединение, культурные особенности, религия и тому подобное. На первый план среди этих признаков могут выдвигаться то одни, то другие. Однако рядом с самыми существенными признаками этнического сообщества часто фиксируют случайные, но очевидные для группы отличительные признаки (способ ношения одежды, речевые особенности, ударение).

Обнаружены составные компоненты структуры психологии этнического сообщества. К первой группе отнесены самые стойкие элементы, которые мы предложили называть психическим складом этнического сообщества. Его следует рассматривать как совокупность национального характера, своеобразных черт этнического темперамента, социальных привычек, психологической стороны традиций и обычаев-ритуалов, нравов, эмоционально психологических реакций, что складывается исторически. К структуре психологии этнического сообщества, кроме психического склада как важного структурного компонента, относят также национальные чувства и неотделимое от него национальное самосознание. Основываясь на двух первых компонентах психологии этнического сообщества, национальное самосознание усиливает, делает более осознанными национальные чувства.

Определена психологическая природа межэтнических конфликтов и осуществлена их классификация.

Таким образом, развитие этнонациональной психологии кажется необходимым в интересах как теории, так и практики. Этнопсихологические исследования могут способствовать выявлению новых факторов, которые влияют на сознание и поведение людей во время их совместной деятельности, в социально-историческом контексте.

Знание этих факторов, с одной стороны, обогащает смежные науки (этнографию, антропологию, культурологию, историю, социологию, фольклористику), с другой стороны - помогает совершенствованию прогнозирования и управления этносоциальними процессами современности.

Ключевые слова: этнонациональная психология, направления этнической психологии, соотношения психологии и культуры, психология этнического сообщества, психический склад, национальные чувства, национальное самосознание, этнические конфликты.



Danilyuk I. V. The Formation Of Ethnical Psychology Into A Field Of Scientific Knowledge: Historical And Theoretical Dimensions. - Manuscript.

A dissertation to seek a scientific degree of Doctor in Psychology, specialty 19.00.01 - General Psychology, History of Psychology. - G. S. Kostiuk Institute of Psychology of the National Academy of Pedagogical Sciences of Ukraine, Kyiv, 2010.

The dissertation highlights the ways of development and formation of ethnical psychology. It analyses the development of the basic research trends of ethnical psychology as interdisciplinary branch of knowledge and determines the main stages of its formation.

The author substantiates the necessity to create a ethnical psychology that is relevant to the modern level of psychological knowledge and, as a result, the research advocates the need to build up an interdisciplinary branch of science referred to as ethnonational psychology.

Some peculiarities of correlation between psychology and culture are established in the work and some basic distinctive features of ethic communities are singled out as well.

The research clears up structural elements of the psychology of an ethnic community.

The psychological nature of the inter-ethnic conflicts is defined and a classification of such conflicts is drawn up.