Афективні прояви позитивних емоцій

Предметні емоції мають певну причину, безпредметні менш визначені (тривогу може спричиняти загальна ситуація: ніч, ліс, недоброзичливе оточення) або неусвідомлювані.

Емоційні реакції (гнів, радість, туга, страх) проявляються як емоційний відгук, емоційний спалах і емоційний вибух (афект). Емоційний відгукє динамічним явищем емоційного життя, що відображає швидкі стосунки людини, її ставлення до повсякденних ситуацій. Його інтенсивність і тривалість не значні, тому він не здатний суттєво змінити емоційний стан людини.

Емоційний спалах - це сильний і короткочасний прояв емоцій, емоційний вибух - раптовий та бурхливий їх вияв.

Емоції проявляються активно і пасивно. Наприклад, при переживанні страху активним проявом може стати втеча, пасивним - завмирання на місці. Радість може бути бурхливою і тихою; розсердившись, людина може погарячкувати або насупитися, у гніві - «кипіти» чи заглибитися в себе. Найактивнішим рівнем емоційного реагування є афект (лат. affectus - настрій, хвилювання) - сильно виражені некеровані (мимовільні), короткочасні, яскраві, бурхливі емоційні спалахи.

У формі афекту проявляються гнів, тріумф. Такий стан характеризується значними змінами свідомості, порушенням контролю дій та вчинків. У ньому важко диференціювати феноменологічні та вегетативні прояви. На відміну від емоції, що проявляється як душевне хвилювання, афект - це буря. Будь-яка емоція може досягти рівня афекту, якщо її породжує сильний або особливо значущий для людини стимул. Афект характеризують: швидке виникнення; бурхливе вираження, висока інтенсивність переживання; короткочасність; неусвідомленість, тобто зниження свідомого контролю своїх дій; дифузність (сильні афекти захоплюють усю особистість, що супроводжується послабленням здатності до переключення уваги, звуженням поля сприймання, фокусуванням контролю на об'єкті, що викликав афект, - «гнів затьмарює очі», «лють засліплює»).

Афективні прояви позитивних емоцій (захоплення, наснага, ентузіазм, нестримні веселощі, сміх) або негативних (злість, гнів, жах, розпач) нерідко супроводжуються ступором - станом нечутливості, нерухомості. Після афекту настають занепад сил, байдужість або каяття у вчиненому. Частий прояв афекту в нормальній ситуації свідчить про невихованість або нервово-психічне захворювання.

Імпресивною складовою емоційного реагування є переживання - емоційно забарвлений стан, що виявляється у формі задоволення або незадоволення (страждання), напруги або заспокоєння. За емоційним забарвленням вони можуть бути позитивними і негативними, приємними і неприємними.

Переживанням властиві: тотальність (охоплює всю людину); суб'єктивність (особистість безпосередньо відчуває переживання внутрішньо, живе ним, не відділяє його від себе, відчуває його як реальність, що не потребує ніяких зовнішніх підтверджень і не сприймає жодних зовнішніх заперечень); мимовільний характер (людина не дає установку собі щось переживати чи не переживати; цей процес відбувається без попереднього наміру і мети). Результат переживань спричинює зміни (переворот) в уявленнях, поглядах, настановах, смаках, позиціях особистості. Наприклад, якщо вона втратила дорогу людину, то оточення не здатне пояснити неминучість та закономірність цієї втрати. Нелегко зусиллям волі «взяти себе в руки», бо людина має пройти крізь муки переживання і тоді зможе знову відчути осмисленість та повноту життя.

Переживання людини об'єктивно засвідчують зміни вегетативних показників (частота серцевих скорочень, дихання, артеріальний тиск тощо) і психомоторики (міміка, пантоміміка, рухові реакції, голос). Негативні емоції зумовлюють сильніші фізіологічні реакції, ніж позитивні. Одна і та сама емоція може супроводжуватися в різних людей протилежними вегетативними змінами, а різні емоції - однаковими вегетативними зрушеннями.

Експресивна складова емоційного реагування виражається через мовні, мімічні, пантомімічні, жестикуляційні засоби, надмірну увагу до своєї зовнішності. Найпоширенішим вираженням позитивних емоцій є усмішка, негативних - посмішка («кисла міна»). Посмішка може бути підробленою (виражає бажання здаватися радісним) і удаваною (намагання приховати негативні емоції). Фальшиву посмішку характеризують відносна пасивність кругових м'язів ока, внаслідок чого щоки майже не піднімаються і відсутні характерні зморшки в зовнішніх куточках очей («гусячі лапки»). Як правило, вона асиметрична, з великим зміщенням уліво в праворуких; з'являється і зникає ніби раптово, її легко розпізнати.

Людина народжується зі сформованим механізмом вираження емоцій за допомогою міміки. Усі м'язи обличчя, необхідні для вияву різних емоцій, формуються впродовж 15-18 тижнів утробного розвитку, а зміни виразу обличчя - з 20-21 тижня. Найвиразніші мімічні прояви концентруються переважно в нижній частині обличчя, значно рідше в ділянці лоба - брів, їх основні ознаки - в ділянці очей. Очі є значеннєвим центром обличчя, в якому акумулюється вплив сильних мімічних змін верхньої і нижньої частин. Не у всіх народів одні й ті самі виражальні засоби позначають різні емоції. У китайців округлені, широко відкриті очі означають гнів, а не схвалення, здивування чи захоплення, як на Заході.

Сильно виражені емоції супроводжуються жестами (цілісними руховими актами) - підстрибування, перекидання через голову, обійми, ласка, погладжування та цілування, закривання обличчя руками (несподівана радість, плач, сором). Використовують їх для розрядки емоційної напруги. Багато рухів виражають ставлення, почуття, емоційні оцінки.

Найхарактерніші звукові засоби експресії - сміх і плач. Сміх може виражати радість, гнів, розпач; плач - нещастя, розпач, гнів, агресію, радість тощо.

Оцінка значущості ситуації може бути усвідомлюваною й неусвідомлюваною. За механізмом безумовного рефлексу виникає емоційна реакція на закріплену в генетичній пам'яті значущу ситуацію або як прояв інстинкту. У ній задіяні різні системи організму й особистості. Може бути відгуком на віртуальну ситуацію (плач глядачів у кіно або на спектаклях, що виникає за механізмом емпатії і зараження).

11. Процес комунікації та емоції

Комунікаційний процес насправді є дуже складною взаємодією, яка викликає у нас, учасників бесіди певні реакції на тему комунікації чи нашого комунікатора. Таким чином, процес комунікації містить вісім складових: комунікаторів (особи, між якими відбувається комунікація), цілі комунікації, відносини, які підпорядковані певним правилам, двосторонній вплив, вербальні та невербальні повідомлення, канали комунікації, контекст та результат.

Також варто зазначити, що спілкування передбачає, окрім висловлення повідомлення, і зворотній зв'язок. Тобто відбувається двостороння взаємодія. Двосторонній вплив означає, що кожна особа під час комунікації перебуває під впливом інших та одночасно здійснює на них вплив сама. Протягом спілкування кожний учасник на своєму обличчі чи тілом виражає інформацію стосовно свого ставлення до повідомлення.

Здатності до спілкування останнім часом давали багато визначень. Одним з них є те, що компетентний комунікатор - це індивід, який має базові знання принципів комунікацій, але може і не демонструвати їх у взаємодії. Іншим, найбільш прийнятним, визначенням є те, що здатність спілкуватись - це здатність діяти відповідно до специфіки ситуації чи умов спілкування. Ця здатність об'єднує набір навичок спілкування, які можна дослідити, вдосконалити на практиці та розвити.

Здатність до комунікації можна покращити за допомогою вдосконалення комунікаційних навичок та надбанням нових. Незважаючи на специфіку кожної комунікації, існують загальні навички, які можуть допомогти зорієнтуватись в будь-якій ситуації.

Здатність до комунікації можна розподілити на п'ять загальних компонентів, які визначають процес спілкування: символізація, обробка, пристосування, контроль та вираження.

Символізація використовується для створення повідомлення за допомогою вербальних та невербальних символів. Обробка є розумовою діяльністю, яку використовують комунікатори для того, щоб зрозуміти ці символи та уявити, як використовувані ними символи вплинуть на інших. Пристосування - це здатність модифікувати поведінку в залежності від контексту, взаємовідносин та участі індивідів у взаємодії. Контроль дозволяє впливати на процес взаємодії та на інших учасників, але в такому розумінні, що ви можете направляти розмову в напрямку позитивному та корисному для всіх сторін.

Остання складова комунікативної здібності це вираження, яке містить розпізнавання власних почуттів та вміння сприймати і розпізнавати почуття, виражені іншими.

Існує три типи навичок вираження:

1. Вираження власних емоцій.

2. Розпізнавання та розуміння почуттів інших.

3. Заохочення інших до вираження емоцій.

Почуття є певним емоційним станом - злість, сум, страх, відчай, занепокоєння, радість та багато інших. Коли ви кажете “Я розлючений, бо…” чи “Мені неприємно, коли…”, ви виражаєте емоції та почуття.

Коли ви можете визначити почуття інших та пристосувати свою поведінку у відповідності з ними, ви розпізнаєте почуття. Повідомлення про визначення почуттів (“Я знаю, що ти на мене злий”) допомагають підтвердити думку про почуття інших стосовно вас. Також такі вислови, як “Це дійсно може розстроїти тебе” чи “Це могло б налякати мене також” показують, що ви розумієте почуття вашого співрозмовника.

Нарешті, комунікаційна здатність характеризується заохоченням інших до вираження емоцій хоча б в тих ситуаціях, в яких такий прояв емоцій буде вважатись доречним. Бути хорошим слухачем є одним з шляхів допомогти іншим почувати себе комфортно при обговоренні їхніх почуттів, особливо, коли поділитися цими почуттями для людини ризиковано або дуже важко через емоційні переживання. Описання власних почуттів у доречній ситуації також може заохотити інших поділитися своїми почуттями з вами.

Як і інші чотири категорії комунікативної здатності, навички вираження емоцій можуть допомогти наблизитись до кращого розуміння інших людей в житті. Мати можливість успішно встановлювати контакт з оточенням є найголовнішим в здатності до комунікації.

12. Вираження емоцій

Розуміння здатності до комунікації часто базується на здатності особи володіти навичками вираження емоцій. Компетентні комунікатори вміють розпізнавати як свої емоції, так і емоції інших людей. Вони розуміють, що деякі ситуації вимагають відкритого вираження почуттів, а інші - ні.

Більшість взаємовідносин між людьми перетворюються на поверховий обмін привітаннями. Але компетентні комунікатори, зазвичай, використовують три навички: вираження особистих почуттів, розпізнавання почуттів інших, заохочення інших до вираження почуттів за допомогою розкриття своїх емоцій та вираження співпереживання.

Вираження особистих емоцій

Здатність виражати почуття іншим є першим кроком. Фраза “Я почуваюсь гордим за те, що я зробив” виражає почуття оточенню прямо. Фраза “Деякі люди будуть розлючені, через те, що я зробив” не виражає.

Компетентний комунікатор не перешкоджає собі в прояві негативних почуттів, таких як злість, розчарування чи відраза, а навпаки проявляє будь-які почуття. Коли ви починаєте ідентифікувати людей та ситуацію, це породжує в вас певні почуття. Ця інформація може посприяти одночасно розумінню і інших, і себе.

Розпізнавання почуттів

Потенційно важкою навичкою є вміння розпізнавати почуття, виражені іншими та зрозуміти, що вони мають право на такі почуття, навіть на негативні. Коли у вашої дитини починає червоніти обличчя, вона тупотить обома ногами, розмахує руками та плаче, ви можете ідентифікувати цю поведінку як прояв злості. Проінтерпретувавши її поведінку таким чином, ви повинні зрозуміти, що дитина має право почуватись сердитою. Це розуміння стає дійсно складним, коли злість проявляється щодо вас безпосередньо.

Розпізнавання та розуміння почуттів інших є важливим кроком для того, щоб бути до них ближче емоційно. Від міри, наскільки ви можете поділитись своїми почуттями та зрозуміти інших, залежить міра близькості ваших відносин та їх інтимності.

Заохочення прояву емоцій

Існує декілька корисних можливостей у слухача допомогти співрозмовнику поділитись почуттями з вами, які більш докладно буде наведено нижче. Заохочення до вираження емоцій містить два комунікаційні підтипи навичок: розкриття себе та прояв співпереживання.

Розкриття власних емоцій має на увазі добровільне повідомлення комусь особистої інформації про вас, іншу особу, стосунки чи ситуацію, про які дана особа іншим шляхом дізнатись не могла б. Інформація повинна бути настільки особистою, що ви не могли б спокійно поділитись нею з багатьма іншими людьми. Кажучи своє ім'я, посаду чи улюблений колір, ви не розкриваєте себе. Коли ви розкриваєтесь, ви допомагаєте іншим краще зрозуміти ваші погляди. Якщо ви повідомляєте інформацію про те, що ви думаєте чи почуваєте, ви даєте можливість іншим більше зрозуміти вашу точку зору чи погляд на реальність.

Зважаючи на те, що поділитись особистою інформацією взагалі пов'язано з певним ризиком, ви можете розкрити лише деяку її частину на даний момент. Ви можете також захотіти оцінити вплив вашого розкриття себе на слухачів. Якщо ви розповісте, що вас було заарештовано за крадіжку в магазині, коли ви були юнаком, ви можете помітити шок і несхвалення у ваших співрозмовників. Якщо так, то вам варто зачекати, коли ваші стосунки стануть більш близькими, перш ніж розповісти, що ви і зараз відчуваєте спокусу щось вкрасти. Розповідаючи лише частину ваших почуттів і частину вашого досвіду водночас, ви даєте отримувачу можливість подумати над тим, що ви сказали, і відреагувати на ваші коментарі. Ви також дозволяєте йому оцінити кожне розкриття почуттів у відповідності до ваших стосунків та інших частин інформації, які він раніше почув від вас.

Коли ви відкриті для інших, ви показуєте їм свою довіру в тому, що вони не будуть використовувати цю інформацію у випадках, коли це може зашкодити вам або вашим стосункам. Демонструючи свою довіру іншим, ви допомагаєте їм почати довіряти вам. Коли вони починають почувати до вас довіру, стає більш вірогідним те, що вони поділяться особистою інформацією з вами, роблячи при цьому процес відкриття взаємним. Нарешті, ваша взаємна довіра дозволить покращити здібності до комунікації.

Ви можете також заохочувати інших до вираження їхніх почуттів через те, що покажете їм своє розуміння їх почуттів чи відчували самі подібні почуття в минулому. Цей специфічний тип розкриття себе називається співпереживанням.

Співпереживання, чи здатність розділити почуття інших, є ключовим моментом у людських стосунках та спілкуванні. Коли ви співпереживаєте, ви відчуваєте позитивні чи негативні емоції так само, як і ваш співрозмовник, ви розумієте його несхожу на інші ситуацію. Співпереживання іншим людям є однією з найпотужніших комунікаційних навичок.

Величина вашого досвіду дозволяє вам уявити ситуації інших, ви також можете уявити можливу поведінку в певних ситуаціях з іншими, які не траплялись з вами. Чим менше інформації ви знаєте про людей, чим менше у вас власний досвід, тим важче вам буде знаходити точне розуміння почуттів чи поведінки інших.

Частиною вираження співпереживання є ефективне використання мови. Якщо ви маєте великий словарний запас і ви застосовуєте його в доречній формі, ви з більшою вірогідністю зможете виразити співчуття. Мова дозволяє проявити ваші розумові уявлення та різні точки зору. Чим кращими є ваші мовні навички, тим більше образів ви можете уявити, а чим більше образів ви можете створити, тим краще ви можете відчути почуття інших. Фактично, ясність перебуває між співчуттям і розумом, характеристика людини часто оцінюється через його володіння мовою.

Вираження співпереживання є однією з найбільш складних здібностей при комунікаціях, і цієї здатності важко навчитись. Незважаючи на те, що ви можете успішно знаходити свій власний шлях в деяких ситуаціях в суспільстві без вираження співпереживання іншим, співчуття є суттєвим елементом в стосунках і вмінні спілкуватись.

Повідомлення також дозволяє людям виражати свої емоції і показувати розуміння почуттів інших. Коли ви виражаєте злість чи сум або відправляєте листа з симпатією, ви вступаєте автоматично в процес вираження емоцій. Коли ви заохочуєте інших поділитись своїми почуттями з вами, ви робити це через відправлення або отримання повідомлення.

Коротко кажучи, повідомлення дає вам можливість виразити те, що ви почуваєте та думаєте комусь іншому. Вони також дозволяють вам розділити думки та почуття інших. Коли ваше повідомлення є зрозумілим для отримувача та доречним, беручи до уваги ваші попередні стосунки, вас почнуть вважати вмілим комунікатором.

Вміння слухати та вираження емоцій

Слухання може бути важливим шляхом для комунікаторів заохочення інших виразити почуття. Коли слухаєш, ти показуєш, що відкритий для розкриття іншими своїх почуттів. Звичайно, не кожна взаємодія буде вимагати того, щоб ви розуміли наявні почутті комунікатора. Коли хтось вказує вам дорогу до бібліотеки, вам не треба питати, що він відчуває. З іншого боку, трапляються випадки, коли вам просто необхідно показати, що ви розумієте почуття співрозмовника, наприклад, коли ваш друг телефонує розповісти вам його сумну історію.

Якщо комусь потрібно вирішити проблему, зазвичай існують почуття, які обов'язково треба виявити. Таким чином, однією частиною дій слухача є реакція на повідомлення, а другою - допомога співрозмовнику визначити, які почуття дійсно торкаються проблеми, а які він просто проявляє.

В деяких випадках розпізнати дійсні почуття є справжньою проблемою. Тобто вимовлене повідомлення може бути лише плацдармом до обговорення реальних почуттів. Наприклад, бос Жені лише продивився її кандидатуру, коли визначав, кому дати більш важливе завдання. Таким чином, Женя почувала себе проігнорованою, вона почала вважати, що помилялась відносно своїх здібностей і, в результаті, перестала бути задоволеною своєю роботою. В деякі моменти Жені можливо був потрібний слухач для того, щоб вона могла “випустити пар” відносно її боса. Але більш важливою для Жені, мабуть, була необхідність знайти того, хто послухав би її розповідь про негативну самооцінку її розвитку і як вона могла б змінити становище.

Існує два ключових елементи, які варто запам'ятати, коли хтось приходить до вас з проблемою та потребує виговоритись. По-перше, кожний має своє ставлення до проблеми. Якщо Луїза каже вам “Я найгірший студент”, а ви знаєте, що її середній бал є високим, вашою метою як слухача є не повертати її до вашої реальності. Луїза вважає, що у неї є причини почувати себе погано і вважати себе поганим студентом.

По-друге, люди самі мають навички для вирішення своїх власних проблем. Це проявляється в тому, що вони розробляють плани, як справитись з розчаруваннями чи провалами, таким чином вони вчаться виробляти вирішення проблем, починають бути впевненими в собі та відчувати себе незалежними. Тому, слухачі, які намагаються не зважати на почуття інших при вирішенні їх проблеми чи починають сперечатися щодо їх бачення реальності, стають лише співрозмовниками, не слухачами, навіть якщо вони можуть досягти таким чином рішення набагато швидше.

Будь-яка з цих технік може примусити співрозмовника почати оборонятись, зробити його замкненим та закритим. Йому буде важче знайти шлях до правильного рішення і він може перестати вважати вас своїм найкращим другом. Незважаючи на те, що використання цих семи методів є прийнятним у деяких ситуаціях, взагалі вони не сприяють поглибленню дружніх стосунків між співрозмовниками.

Як, в такому разі, повинен відреагувати слухач, щоб показати іншим, що їх слухають і за них хвилюються? Один шлях містить зворотній зв'язок з співрозмовником через відображення почутого та побаченого у вашому розумінні. Ви можете зробити це за допомогою перефразування суті почутого повідомлення. Коли ви перефразовуєте, ви викладаєте повідомлення співрозмовникам своїми словами.

При використанні перефразування треба бути обережним, щоб не додати додаткової інформації до початкового повідомлення.

При перефразуванні треба використовувати вашу чергу говорити для того, щоб показати, що ви її слухаєте. Якщо вона погодиться з вашим перефразуванням, далі обговорення може піти на більш глибокому рівні. Якщо вона не погодиться з перефразуванням (“Ні, це не пов'язано з моїм навчанням, це пов'язано з моїми стосунками з іншими студентами в класі”), тоді ви можете без проблем виправити попереднє неправильне розуміння.

Другим методом реагування на вираження емоцій інших є відображення почуттів, які на вашу думку може відчувати співрозмовник.

Коли ви відображаєте почуття, ви ділитесь розумінням того, що відчуває співрозмовник: “Ти виглядаєш засмученим”, “Ти здаєшся дійсно щасливим, коли це кажеш”. Знову ж, якщо особа буде незгодна з вашим визначенням її почуттів, у вас буде інший шанс прояснити, що саме відчуває співрозмовник.

Третім засобом продуктивного слухання, яке може дати зворотній зв'язок, без оцінювання співрозмовника є поділитись з ним своїми почуттями. Ви можете поділитись почуттями, які ви дійсно почуваєте на той момент: “Коли ти це сказала, я теж почала почувати себе розгубленою”. Чи ви можете поділитися тими думками, які виникли б у вас в подібній ситуації: “Я б почувала себе дуже одинокою, якби моя сім'я поїхала на відпочинок без мене”. Обидва випадки демонструють, що ви розумієте повідомлену інформацію без оцінювання емоцій співрозмовника.

Перевагою цих трьох методів реакції на повідомлення є те, що ви не нав'язуєте своє бачення реальності співрозмовнику. Коли ви ігноруєте почуття, сперечаєтесь, соромите почуття співрозмовника, ви створюєте атмосферу непорозуміння між вами, спричиняєте замкненість комунікатора.

Вираження емоції в невеликих групах

Групи, діяльність яких проходить в межах певних стандартів та норм, вважають, що почуття їх членів є важливим джерелом інформації для групи. Протягом певного періоду існування будь-якої групи, її члени відчувають різноманітні види почуттів, в тому числі розчарування, нетерпимість, нудьгу, хвилювання, ентузіазм, злість, неспокійність та інші. Група, яка діє ефективно, повинна розробити норми для заохочення вираження таких почуттів.

Почуття та емоції членів групи, які виникають протягом групової дискусії, впливають на успішне досягнення мети групи чи на залучення її членів до спроб групи проаналізувати проблеми. Якщо Лу поводить себе нетерпляче під час діяльності групи, то його участь може спричинити негативні наслідки. В групі, чия нормативна модель вважає таку поведінку Лу прийнятною та дозволяє прояв подібних емоцій, з таким можна миритись. Менш компетентна група буде примушувати своїх членів тримати почуття в собі чи не підтримувати почуття учасників такими зауваженнями, як “Не будь таким розгубленим”. Однією з найпоширеніших оман такої групи стосовно її діяльності є те, що вони вважають, члени групи повинні залишати всі свої почуття ззовні, щоб мати можливість працювати в групі раціонально.

Стандарт прийняття почуттів в групі передбачає, що почуття та емоції є невід'ємним результатом взаємодії у групі. Також він зазначає, що з почуттями легше справитись, якщо їх приймають, а не забороняють. Відмінності є джерелом творчої діяльності в групі, вони є природними і необхідними. Коли існують відмінності, то також існують і почуття. У групи є два шляхи діяльності: забороняти почуття, а вони все ж таки будуть залишатись і стримувати прогрес групи, чи використовувати почуття в групі, таким чином, група буде йти вперед.

Отже, зі всього вище зазначеного, можна зробити наступні висновки. Вираження - це складова здатності спілкування, яка містить вміння поділитись особистими почуттями та допомогти іншим розказати про їх почуття.

Вираження почуттів - описання чийогось емоційного стану іншим особам.

13. Розвиваємо почуття гумору або гумор як найкращий приклад прояву позитивних емоцій

«Люди готові платити більше грошей за розваги, ніж за знання». Вже не пам'ятаю кому належить ця фраза, але я все більше замислююся на роллю гумору та сміху у спілкуванні взагалі? Розважальна? Так, але не тільки. Миротворча? Безперечно. Лікувальна? Комунікативна?..

Одне незаперечне: ролей цих можна нарахувати, що пальців на руках не вистачить.

Усі люди мають потребу спілкуватися один з одним. Але чомусь так стається, що з кимось хочеться зустрічатися частіше і говорити довше, а інших ми обминаємо тридесятою дорогою. Чому це так? І, що не менш важливо, чи можна вважати нормальним такий стан речей? На цей рахунок існує багато різних думок.

Виявляється, що такий відбір, поділ усього люду на «тих» і «не тих» відбувається в нашій голові десь на рівні підсвідомості. Бо ми завжди надаємо перевагу спілкуванню з людьми, які володіють почуттям гумору, а тих, що сприймають усе надто серйозно намагаємося уникати. Адже добрий гумор допомагає створити під час розмови невимушену атмосферу, можна, навіть, сказати психологічний комфорт. Коли ми сміємося, то почуваємося вільніше, а ті, хто з нами поруч стають ближчими. Ти, мабуть, не раз відчував під час тривалої бесіди потребу розслабитися, зняти напругу? Навіть дуже серйозні речі сприймаються набагато простіше і запам'ятовуються значно краще, коли в них є бодай трошки гумору.

Добре розвинуте почуття гумору допомагає зберегти нам наше ж почуття власної гідності. Захистити нас від жалю до самих себе (а інколи так хочеться погладити себе по голівоньці). Трапляється так, що буває достатньо внести в конкретну ситуацію елемент комічного - і життя на очах починає чудесно перетворюватися!

Якось на семінарі з психології розглядали цікаве питання: «Що ж робити тим, хто не вміє жартувати?». Бо ж є такі бідахи, що й самі сміятися не вміють, і чужих жартів не розуміють. Ще й ображаються. Шкода мені їх, бо вони не знають, що почуття гумору може проявлятися не лише в умінні жартувати. Коли ти підколюєш когось. Найкращий спосіб показати, що ти веселун,- це вміння отримувати насолоду від жартів інших. А цього можна й навчитися.

Ось історія однієї дівчини, яка перейняла від свого батька дуже гарну рису - позитивно сприймати світ й уміти знаходити вихід з будь-якої ситуації. «Коли я була маленькою, уся наша сім'я щороку в один і той же день їздила у парк, щоб подивитися на святковий салют. Але одного разу погода зіпсувалася і небо затягнули сірі хмари. Ми не могли любуватися яскравими вогниками феєрверку, зате нам добре було чути їх залпи. Так, настрій у всіх був зіпсований, кожен нарікав на погоду, адже цього видовища з нетерпінням чекали цілий рік. І тут ситуацію взяв у свої руки батько: щоразу коли чулися постріли, він вигукував, показуючи рукою у небо: « Ого! Яка краса! Ви тільки погляньте!» Ми з друзями спочатку не зрозуміли його жартів, а потім почали сміятися і не помітили, як настрій у всіх піднявся».

Список використаної літератури

1. Агавелян В. С. Психология состояний. Теория и практика. Челябинск, 2000 - 313с.

2. Айзенк Г., Айзенк М. Исследования человеческой психики. - М.: Изд-во Эксмо-Пресс, 2001. - 480 с.

3. Алдер Х. НЛП: Современные психотехнологии/ Х. Алдер. -СПб.: Питер, 2000. -159 с.

4. Александер Ф. Психосоматическая медицина. Принципы и практическое применение. /Пер. с англ. С. Могилевского. -- М.: Изд-во ЭКСМО-Пресс, 2002. -- 352 с.

5. Виды и роль эмоций в жизни человека / Публикации и статьи /

6. Дружинин В.Н. Экспериментальная психология: Учеб.пособие/ В.Н. Дружинин. -М.: ИНФРА-М, 1997. -255 с.

7. Психология эмоций. Тексты / Под ред. В. К. Вилюнаса, Ю. Б. Гиппенрейтер. -- М.: Изд-во Моск. ун-та, 1984. - 288 с.

8. Елисеев Ю.Ю. Психосоматические заболевания. Справочник. М.: Эксмо, 2003. - 604 с

9. Ильин Е. П. Эмоции и чувства. -- СПб.: Питер, 2001. -- 752 с

10. Ильин Е. П. Психофизиология состояний человека. -- СПб.: Питер, 2005. -- 412 с

11. Научные и научно-практические исследования. Аффект. // Мир психологии. - 2003. - №2. - с. 176-213

12. Маклаков А. Г. Общая психология. -- СПб.: Питер, 2001. -- 592 с.

13. Общая психология: учеб-метод. Пособие / Гамезо М.В. и др. - М.: Ось-89, 2007 - 350с.

14. Осипов Н.Е. Психоаналитические и философские этюды/ Н.Е. Осипов; Сост.: Д.П.Брылев; Авт.вступ.ст. : В.И.Овчаренко, Д.П.Брылев. -М.: Акад.Проект, 2000. - с.604.

15. Психология: Учеб.для студентов вузов, обуч-ся по пед.спец./ А.В. Петровский, М.Г. Ярошевский. -2-е изд., стереотип. -М.: Академия, 2000. -501 с.

16. Рубинштейн С.Л. Основы общей психологи. - Учебник- СПб; Питер. 2004, - 713с

17. Сары-Гузель В.Р. Оптимизация эмоциональной устойчивости личности студента через учебную деятельность: Дис.на соиск.учен.степ.канд.психол. наук.Спец.19.00.07-пед.психология/ В.Р. Сары-Гузель; Гуманит.ин-т; Науч.рук.: В.Н.Дружинин; И.В.Петривняя. -Н.Новгород: Гуманитарный ин-т, 2002. -177 л.

18. Сорокун П.А. С 655 Основы психологии. Псков: ПГПУ, 2005 - 312 с.

19. Сураева Г.З. Психологические особенности мотивационно-смысловой интенции личности (социокультурный аспект): Автореф. дис. на соиск. учен. степ. канд.психол.наук. Спец.19.00.01-общ. психология, психология личности, история психологии/ Г.З. Сураева; Моск. гор. пед. ун-т. -М., 2002. -20 с.

20. Таротенко О.А. Формирование эмоционально - волевых свойств детей младших классов, способствующих принятию социально- приемлемого поведения: Автореф. дис.на соиск.учен.степ.канд.психол.наук.Спец.19. 00.07- пед.психология/ О.А. Таротенко; Омск.гос. пед.ун-т. -Казань, 2002. -21 с.

21. Хухлаева О.В. Основы психологического консультирования и психологической коррекции:Учеб.пособие для студентов высш.пед.учеб.заведений/ О.В. Хухлаева; Междунар. акад. пед. образования. - М.:Академия, 2001. -203 с.

Размещено на Allbest.ru