Размещено на http://allbest.ru

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

«ХАРКІВСЬКИЙ ПОЛІТЕХНІЧНИЙ ІНСТИТУТ»

РЕФЕРАТ

з дисципліни: «Мова ділової комунікації фахівця»

за темою:

«Нейролінгвістичне програмування і використання його технологій для реалізації мовленнєвого потенціалу людини»

Підготував

Прийняв викладач

ХАРКІВ 2013



Зміст

Вступ

Складнощі публічного виступу

Сутність та методи нейролінгвістичного програмування

Прийоми нейролінгвістичного програмування

Висновки

Список джерел інформації



Вступ

Кожен промовець, що виступає перед публікою, намагається донести до слухачів певний об'єм інформації, розтлумачити свою думку та вплинути на аудиторію, або змінити точку її зору. Для досягнення тієї або іншої мети промовець працює над своїм іміджом, ораторським мистецтвом, вмінням вести дискусії, полемізувати, відстоювати свою думку.

Класичні лінгвістичні та психологічні прийоми встановились досить давно, за час їх існування відбуваються лише незначні зміни пов'язані із розвитком мови і змінами у суспільстві. Але, як відомо, наука не стоїть на місці. Із переходом людства в інформаційну еру темпи наукового прогресу в усіх дисциплінах отримали значного приросту. Загальноприйняті у суспільстві парадигми за час життя одного покоління набувають кардинальних змін, а в окремих випадках - на заміну іншим приходять діаметрально протилежні погляди.

Продуктом такого бурхливого розвитку науки є нейролінгвістичне програмування особистості (НЛП), що розглядається у цій роботі. Як і все нове, нейролінгвістичне програмування особистості на шляху свого розвитку постійно набуває нових концепцій, методів, ознак, теорій і поглядів. Все це супроводжується експериментальними результатами, науковими рецензіями і критикою, та часто стає об'єктом спекуляцій недобросовісних особистостей. У цій роботі здійснимо спробу відділити анти-наукові спекуляції і міфи від діючих і обґрунтованих методів та теорій у цьому новому напрямку особистісного розвитку.



Складнощі публічного виступу

Перед промовою, бесідою чи дискусією людина задається питаннями: що я хочу повідомити?, хто мене буде слухати?, як звернути на себе і утримати увагу публіки?, які докази слід вживати, та які докази здатна сприйняти та чи інша людина?

Розібратися з деякими питаннями можна шляхом ретельної праці над матеріалом промови чи дискусії, оволодінням доскональною технікою усного мовлення та ораторського мистецтва. Але трапляються випадки, коли промова чи лекція, бесіда чи диспут іде під укіс за якихось невідомих причин.

Матеріал ретельно підготовлений, цікавий за змістом і не важкий для сприйняття, докази чи тези - підкріплені фактами, мають значну силу; але ж аудиторія втрачає увагу чи інтерес до промовця, або опонент у диспуті ігнорує докази і не сприймає факти.

Крім того, людина просто може боятися публічних виступів, втрачати твердість мовлення, плутатись у тексті, втрачати нитку розмови, опинившись перед групою людей, або не мати спроможності відбивати аргументи людини, якщо та, наприклад, володіє певним авторитетом серед присутніх.

В такому випадку вирішити питання невдач може допомогти підтримка психотерапевта. Ретельний розгляд кожної деталі і тривала співпраця із спеціалістом можуть покращити результати роботи промовця, однак психологія як наука ніколи не мала універсального підходу «на всі випадки життя».

Всі школи психології розглядають людину через призму її минулого, тому перегляд ситуацій, що вже залишились позаду, приводить до висновків «що ми зробили не так, і як було б діяти правильно», але не допомагає у майбутньому, якщо схожа ситуація більше не повторюється.

З метою систематизації знань з питань психології професор лінгвістики Джон Гріндер та математик і програміст Річард Бендлер об'єднали зусилля і виділили певні закономірності у підходах різних психологів та психотерапевтів.

Зокрема, вони вивчили досвід деяких із найкращих комунікаторів у світі (включаючи психотерапевтів Вірджинію Сатір, Мілтона Еріксона і Фріца Перлза), щоб з'ясувати, як вони домоглися своїх видатних результатів. По суті, вони виявили себе як теоретики, тобто проаналізували чужий досвід і узагальнили його.

Р.Бендлер і Дж. Гріндер визначили, що в кращих комунікаторів були схожі переконання і шаблони (принципи) мислення. Вони використовували схожі несвідомі вербальні та невербальні поведінкові стратегії, що виділило їх з-поміж інших. При цьому часто великі комунікатори не усвідомлювали, які навички і техніки вони застосовували [1].

Саме за таких умов наприкінці 70-х років ХХ століття виникає новий напрям у психотерапевтиці, назву якому - нейролінгвістичне програмування (НЛП), надали його автори.

Нову ідею активно підхопила безліч авторів, психотерапевтів, практиків з тренінгу особистісного росту та ін. Популярність НЛП обумовлена системністю підходу авторів: вони роздивились і зібрали у своїй роботі безліч технологій психологічного впливу, навели їх у формі алгоритмів, з якими зручно працювати при програмуванні машин, та демонстрували наглядні прийоми їх застосування.

Швидке поширення НЛП призвело до виникнення багатьох міфів та не наукових підходів. Зокрема, серед російськомовних та україномовних видань та у сфері професійних психотерапевтів на території СНД на сьогоднішній день розповсюджене негативне ставлення до НЛП і до людей, що його вивчають та практикують.

Самі ж автори, Бендлер, Гріндер і Андреас, у своїй книзі «Перетворення жаб на принців» [2] пояснюють підхід до застосування НЛП за допомогою наступного анекдоту.

Одного майстра з виготовлення котлів запросили відремонтувати складну систему котлів на паровому човні. Майстер вислухав опис проблеми від інженера, увійшов до котельної, роздивився лабіринт із трубопроводів, послухав гудіння бойлера, свистіння пару, помацав якісь труби руками.

Після цього майстер, насвистуючи собі під носа, дістав з кишені невеличкий молоток та одним ударом по крихітному клапану привів усю систему до працездатного стану. Майстер пішов додому, а хазяїн наступного дня отримав рахунок на оплату $1 000, в якому було зазначено:

- удар молотком по клапану: $0,50;

- пошук місця для удару молотком: $999,50.

Інакше кажучи, треба не тільки мати інструмент, а ще й знати як і коли його застосовувати.

Сутність та методи нейролінгвістичного програмування

Вибір назви «нейролінгвістичне програмування» (від англ. Neuro-Linguistic Programming) був зроблений в результаті аналізу механізму сприйняття людиною інформації із зовнішнього світу. Інформація про зовнішній світ отримується через рецептори органів відчуття, і перед тим, як дістатися до свідомості людини, ця інформація зазнає нейрологічної та лінгвістичної трансформації: проходить через фільтри досвіду людини, фільтри стану її центральної нервової системи та фільтри, обумовлені мовою і термінологією людини.

Таким чином, ми ніколи не переживаємо об'єктивну реальність як вона є (якщо дотримуватись філософської парадигми, яка припускає існування об'єктивної реальності), а відчуваємо лише її видозмінене відображення [3].

Нейро - це уклад нашого мислення, його характер. Наш світогляд, наші стереотипи, що виникли з контакту з навколишнім середовищем нас і навколишнім нас суспільством. Ключ до особистого і ділового успіху знаходиться в першу чергу в нас самих, і вивчення того, яким чином ми думаємо, дозволить нам розкрити наші внутрішні ресурси.

Лінгвістичне - наша мова - невід'ємна частина нашого життя. Спершу, ми не замислюємося, як багато для нас означає мова, що вона означає для життя в соціальному середовищі. Але все ж, не можемо не відзначити, що здатність до спілкування не зводиться тільки до кивкам і посмішкам. Навчання розумінню та управління структурою нашої мови відіграє ключову роль у цьому світі, де все більше і більше цінується здатність до спілкування.

Програмування - Ми керуємо своїм життям за допомогою стратегій так само, як комп'ютер використовує програму для досягнення конкретних результатів. Усвідомлюючи стратегії, за допомогою яких керуємо своїм життям, ми забезпечуємо собі вибір: продовжувати діяти в тому ж ключі або спробувати розвинути наш потенціал нашу особисту ефективність.

По суті своїй НЛП - це дослідження нашого мислення, поведінки і мовних можливостей, за допомогою яких ми можемо вибудувати набір ефективних стратегій. Ці стратегії можуть допомогти нам прийняти рішення, побудувати стосунки, почати свій власний бізнес, керувати групами людей, створювати рівновагу у своєму житті [4].

Доречно зупинитися на аналізі зазначених складових, які моделюють поведінку людини.

По-перше, наші переконання. Вони можуть обмежувати нас чи давати нам можливість досягати мети, яка здається неможливою. Віра в те, що можна зробити усе, що завгодно, і стати тим, ким захочеш, дала, наприклад, сили людині, що втратила обидві ноги і здатність рухати рукою через нещасний випадок у дитинстві, стати директором однієї з найбільших компаній у світі, дуже успішним автогонщиком і щасливим сім'янином.

Але є й інший приклад: тренер, що перейняв від своїх батьків віру в те, що хвастощі - це погано, постійно почував себе скутим перед групами. Острах критики не дозволяв йому трансформувати свою роботу, додавати в неї яскраві штрихи.

Так, наші переконання керують нашим мисленням і впливають на нашу психологію.

По-друге, наше мислення. Уявна картинка може бути визначена за кольором, яскравістю, місцем розташування і розміром. Звук визначається гучністю, місцем розташування, висотою і тривалістю, а почуття - інтенсивністю, місцем розташування і силою. Ці елементи розкриваються, щоб визначити те, як наше мислення працює і направляє дії.

Наприклад, автор успішних книг у бізнесі подумки створювала яскраві, рухомі образи своїх друзів, які могли бути потенційними читачами її праці. Вона вибирала того, хто звичайно був більш критичний і конструктивний, і починала з ним уявну розмову.

Розмова закінчувалася, коли в неї з'являлося тепле відчуття задоволення в животі від того, що вона змогла відповісти на питання свого друга. Вона - повна протилежність людині, яку просять усього лише написати доповідь. Вона відразу ж почуває занепокоєння, її внутрішній голос говорить, наскільки вона безпомічна. Навіть узяти в руки олівець для неї - важкий іспит.

І по-третє, наша фізіологія. НЛП будується навколо зв'язку між мозком і тілом. Те, у що ми віримо, і те, як ми думаємо, впливає на нашу фізіологію. Фізіологія, в свою чергу, визначає нашу думку про себе. Ведучий презентації, який почуває себе скуто, губить рівновагу, стоїть з опущеними плечима, а це утруднює дихання.

Така постава «змушує» людину думати про себе негативно. Варто ведучому тільки відновити рівновагу, встати рівно і розслабитися, як подих його стає глибшим і легшим. Це дозволяє йому налаштуватися на позитивний лад, що і допомагає справитися із поставленим завданням/

Важливе значення для успіху НЛП має вербальна та невербальна комунікація, оскільки вимовлене чи «показане» слово несе певний енергетичний заряд, який впливає на підсвідомість і тим самим змінює поведінкові принципи реципієнта [1].

Нейролінгвістичне програмування ґрунтується на таких поняттях, як пресупозиції.

Пресупозиції - філософський фундамент, базові принципи нейролінгвістичного програмування, в основу яких покладено узагальнення закономірностей функціонування (особливостей сприйняття, специфіки поведінки тощо) людини в навколишньому світі; твердження, ідеї, думки, що сприймають як аксіоми, на віру, без доказів для того, щоб надати сенсу комунікації [5, с.55].

Наведемо деякі із ключових пресупозицій:

1. «Карта» (не в буквальному сенсі). Уявлення людини про зовнішні процеси дуже приблизне і нагадує «карту», яка ніколи не може бути еквівалентною «території».

Наші уявлення («карта») утворюються за формулою: відчуття + сприйняття + осмислення = уявлення.

Однак якщо до процесу формування «карти» додати емоції, почуття, темперамент, характер і національну ментальність тощо, то виходить результат, діаметрально протилежний очікуваному (бажаному): зовнішня реальність («територія») зовсім не збігається або збігається лише частково з внутрішнім суб'єктивним уявленням («картою»).

2. Реакції людей відповідають їхнім внутрішнім «картам». Нейролінгвістична «карта» - складна й динамічна конструкція, на яку суттєво впливають своєрідні психологічні «фільтри»: переконання, ідеали, цінності, установки, міфи, спогади, мова тощо.

Специфіка та неповторність «карти» навколишнього світу кожної людини значною мірою визначає, а по суті програмує її поведінку. Абсолютна більшість людей, як правило, реагує не на реальний світ, його процеси, імпульси, виклики, а керується індивідуальним його сприйняттям, акумульованим в основу власної «карти» світу. Ця матриця і є основою прийняття рішень та регулятором практичних дій.

3. Значення залежить від контексту. Реальний досвід практично кожної людини показує, що самі по собі слова та вчинки без контексту не мають значень.

Одне й те саме слово в різних контекстах може нести діаметрально протилежне смислове навантаження. У НЛП фактор, котрий суттєво впливає на значення вислову чи вчинку, позначають поняттям «фрейм» (контекст, оточення, спосіб сприйняття).

Більшість фахівців із нейролінгвістичного програмування переконані, що зміна структури внутрішніх образів людини уможливлює зміну її досвіду. Контекстуальний підхід або структурна точка зору є суттю нейролінгвістичного програмування.

4. Свідомість і тіло неминуче впливають одне на одного. Свідомість і тіло утворюють єдину систему та функціонують як одне кібернетичне ціле: зміни у свідомості (настрої, емоції й т. ін.) швидко позначаються на тілі (швидкість серцебиття, характер дихання тощо), а зміни в тілі викликають аналогічну реакцію свідомості.

Фахівці стверджують, що тіло людини містить приблизно сто мільярдів нервових клітин. Найбільше їх у мозку, який має складну структуру (кожен із ста мільярдів нейронів з'єднується або взаємодіє з тисячею інших). Цей зв'язок специфічний: контакт (сполучення) між нейронами відбувається не механічно, як, наприклад, з'єднуються електричні дроти, а на основі моделі «ключ - замок».

5. Індивідуальні навики становлять результат удосконалення й визначення послідовності використання репрезентативних систем. Зміст і характер певного досвіду людини значною мірою залежить, як уважають фахівці з НЛП, від специфіки її репрезентативної системи, тобто способу сприйняття та кодування інформації, що ґрунтується на використанні певної сенсорної системи (візуальної, аудіальної, кінестетичної тощо).

Отже, людина, отримуючи інформацію через відчуття, спочатку її обробляє (кодує), а потім зберігає. На основі цієї збереженої інформації (образів, відчуттів, запахів, звуків і т. ін.) формуються навички, послідовність застосування яких у нейролінгвістичному програмуванні називають стратегією.

Початковим та визначальним етапом практичного застосування НЛП виступає збирання інформації про партнера по спілкуванню (адресата прихованого впливу), що, на думку Р.Бендлера та Дж.Гріндера, становить 95 % технологій НЛП, а засоби безпосередньої дії - лише 5 % [5, с. 65].

Ключовим моментом у процесі збирання інформації виступає визначення провідної репрезентативної системи (її ще називають «модальність») партнера чи опонента по комунікативному акту.

Репрезентативна система (лат. representatio - наочне зображення) - основний, домінуючий спосіб отримання людиною інформації із зовнішнього світу; індивідуальна модель сприйняття того, що передають органи чуття людини; специфічна система збирання та опрацювання інформації, яку особа використовує для формування й репрезентації власного досвіду.

Саме репрезентативні системи відіграють визначальну роль у взаємодії людини з навколишнім світом і власною підсвідомістю. Цей зв'язок підтримується за допомогою трьох основних систем образів, відчуттів і уявлень: візуальної (зір); аудійної (слух); кінестетичної (м'язові відчуття, смак і нюх).

Із огляду на це, виокремлюють три основні модальності, представники яких у процесі осмислення реальності надають перевагу різним операційним категоріям мислення: візуали мислять образами, аудіали кодують інформацію за допомогою слів, кінестетики сприймають світ за допомогою відчуттів. Деякі фахівці називають ще дигіталів, які, контактуючи із зовнішнім світом, орієнтуються на діалог та аналіз.

нейролінгвістичний програмування репрезентативний



Прийоми нейролінгвістичного програмування

Узагальнивши теоретичні й практичні напрацювання західних спеціалістів із НЛП, можна виділити дві групи прийомів (методів) впливу: нелінгвістичні та лінгвістичні.

Основні нелінгвістичні технології такі:

1) прийом експлуатації аудіопатернів: створення шляхом підлаштовування до дихання, модуляції, інтонаційної гри додаткового образу, який ніби увиразнює, відтіняє, а за потреби спростовує та перекреслює той образ, що формується вербально;

2) прийом використання візуальних архетипів: спекулюючи тим, що підсвідомість людини містить певний (притаманний нації, статі, регіону тощо) архетип (символи, які всі сприймають емоційно однаково позитивно або негативно);

3) прийом маркування тексту: виділення в основному тексті (жирним шрифтом, іншим кеглем і т. ін.) кількох слів чи літер, які, якщо читати лише їх, мають свій смисл. При прочитанні основного тексту маркований одразу потрапляє на несвідомий рівень і стимулює необхідну реакцію;

4) прийом застосування субмодальностей: використання особливостей і характеристик зображення або звуку для створення необхідного позитивного чи негативного емоційного фону, формування певних схильностей до активності або пасивності на підсвідомому рівні, які б уможливили контроль емоцій об'єктів маніпулятивного впливу різних субмодальностей;

5) прийом використання каталепсії (завмирання людини в певній позі; дія, пов'язана з розладом рухового апарату). Такий стан можна викликати і штучно;

6) прийом вікової регресії: навмисне показування картин чи образів минулого, під час якого людину, групу або маси охоплює легкий транс ностальгії (у процесі регресії свідомість і підсвідомість об'єктів впливу готові до сприйняття політичних ідей, образів, ідеалів, які маніпулятор хоче нав'язати);

7) прийом руйнації (підміни) шаблонів: досягнення необхідних маніпуляторові змін у світобаченні й діях людини, групи чи мас шляхом зміни (підміни) звичних, відпрацьованих алгоритмів (шаблонів, стереотипів) та нав'язування інших моделей поведінки;

8) прийом оцінювання поведінки як результату позитивного наміру: проведення чіткої межі, визнання різниці між намірами, які, на думку класика НЛП В.Сатір, завжди є позитивними, і реальною поведінкою, яка може не відповідати нормам моралі;

9) прийом гри на асоціації чи дисоціації: спроба маніпулятора викликати в об'єкта впливу залежно від потреби (мети) асоціативний спогад, який зумовлює такі гострі переживання минулого досвіду, ніби все це відбувається зараз, або дисоційований спогад, у процесі якого людина виконує роль глядача, який просто проглядає відеозапис подій за участю іншої людини;

10) прийом підлаштовування: підлаштовування (невербальне та вербальне) до людини, групи, мас із метою здійснення психологічного маніпулятивного впливу. Прийом реалізується за формулою: підлаштовування - входження в довіру, проникнення у підсвідомість - ведення.

Лінгвістичні технології:

1) прийом зміни фокуса уваги в часовому просторі: блокування думок про минуле, орієнтація людини, групи, мас на позитивний результат (розв'язання нагальної проблеми) на сучасному етапі і в майбутньому;

2) прийом імперативної персеверації: неодноразове повторення жорстким, гіпнотичним голосом певного твердження;

3) прийом «зв'язки»: штучне умонтування необхідної інформації, потрібного відеоряду в позитивний чи негативний контекст залежного від мети, яку ставить перед собою маніпулятор. Мовою НЛП цей процес зветься «якірне позиціонування через уведення в синонімічний ряд»;

4) прийом «розкручування»: навмисна зміна рівня або масштабу розгляду проблеми чи суперечності. Цей прийом є одним із найпоширеніших технологій у нейролінгвістичному програмуванні, ефективним способом роботи із семантичним простором людини, групи, мас. У разі його застосування аналізований предмет (ситуація, діяльність, проблема тощо) залежно від цілей «розкручування» зменшується, зростає або переводиться в паралельну площину з метою звуження чи розширення «карти». Це дає змогу ініціаторові впливу отримати необхідну реакцію (активність або пасивність). У нейролінгвістичному програмуванні застосовуються три типи «розкручування», здатні активізувати діяльність людини, групи, мас:

а) «розкручування вгору», яке дає змогу різко, до вищих цінностей, підсилити мотивацію на зміну (поштовхом може бути питання: «Якщо ви цього досягнете, то що зможете зробити?»);

б) «розкручування вниз», що сприяє визначенню конкретних перешкод та способів виконання задуманого («Які наявні проблеми?», «Як зрушити справу з місця?»);

в) «розкручування вбік», яке уможливлює використання аналогії, чужого досвіду для розв'язання проблеми («Поміркуймо, як інші виходять з аналогічної ситуації?», «У чому вони вбачають ресурси прориву?»);

5) прийом рефреймінгу (зміни) контексту: стимулювання здатності людини, групи, мас поглянути на поведінку чи подію під іншим кутом; зміна контексту на такий, у якому те, що пов'язане з проблемою, постає як певний позитив, цінність. Цей прийом базується на тому, що конкретне переживання, поведінка, подія мають здатність набувати різного змісту й зумовлюють неоднакові наслідки відповідно до контексту. В його основі - з'ясування питання, коли і в якій ситуації таку поведінку чи подію можуть кваліфікувати як позитивну;

6) прийом рефреймінгу змісту: зміна значення змісту поведінки, події без зміни контексту;

7) прийом рівності: відмова від спілкування шляхом боротьби за домінування, підкорення та перехід до принципу рівності;

8) прийом псевдовибору: створення штучної ситуації, котра дає змогу маніпуляторові уникнути етапу агітації, переконання;

9) прийом припущення, імплікації: формування думки в такий спосіб, щоб пропустити момент доказу;

10) прийом «закладання міни» в підрядному реченні: формулювання та позиціювання думки, спрямованої на підсвідомість, не в головному, а в підрядному реченні з подальшим закріпленням (після паузи) в кількох наступних реченнях;

11) прийом умонтованих пресупозицій: органічне вплітання в контекст речення певного твердження (пресупозиції), яке не змінює свого змісту навіть за умови переформулювання цього речення як заперечного;

12) прийом створення «психічних вірусів»;

13) прийом зміщення фокуса уваги;

14) прийом трюїзмів (англ. truth - правда): використання техніки, яка викликає у співрозмовника бажання погодитись, що різко знижує його здатність до свідомого спротиву й уможливлює вплив на підсвідомість;

15) прийом конкретного образу: щоб налагодити контакт, досвідчений маніпулятор під час спілкування найчастіше вдається до неоднозначних за змістом слів, термінів, оцінок; коли контроль над об'єктом маніпулювання вже встановлено, мова ініціатора впливу стає категоричнішою та конкретнішою: «Якщо ми не приймемо цього рішення, то постраждають діти, жінки, люди похилого віку» (а не просто «люди»);

16) прийом неодноразового повторення та виділення ключової тези, Ключові фрази прийому: «Як я вже зазначав...», «Ще раз...»;

17) прийом слів-команд: спекуляція (гра) на гонорі опонента, його намаганні демонструвати свою професійність та компетентність: «Ви, напевне, знаєте про те, що...», «Я переконаний, що ви усвідомлюєте, що...», «Я не сумніваюсь, що ви як фахівець розумієте можливі наслідки процесу...»;

18) прийом використання цитат, які націлюють, програмують: уживання в потрібний момент крилатого вислову, який підтверджує думку маніпулятора; виголошення необхідної ідеї, концепції після нечітких слів: «Я не пам'ятаю, хто це сказав, але ці слова мають певну цінність...»; «Я згадую слова одного видатного діяча...» тощо;

19) прийом застосування метафор і притч: пряме переміщення необхідної маніпуляторові інформації у підсвідомість об'єкта впливу за допомогою специфічного носія - метафори чи притчі;

20) прийом штучного обмеження вибору: нав'язування партнеру по спілкуванню чи опоненту максимально обмеженого, проте комфортного для маніпулятора «альтернативного» вибору шляхом непомітного, але суттєвого зменшення кількості можливих варіантів розв'язання проблеми;

21) прийом зміщення часових предикатів: перенесення проблемного питання (ситуації) в минуле, а позитивних перспектив - із майбутнього в сьогодення;

22) прийом акцентування: свідоме й цілеспрямоване наголошування на ключових словах, які необхідно донести до об'єкта маніпулювання;

23) прийом штучного упорядкування: намагання акцентованим перерахуванням (по-перше, по-друге, по-третє...) створити в партнера по спілкуванню чи опонента ілюзію порядку, послідовності, логічного зв'язку там, де їх насправді немає;

24) прийом використання контрастів: звуження можливих альтернативних рішень через використання принципу «або - або» з метою здійснення «логічного тиску» на опонента й підпорядкування його своїй аргументації. Цей прийом є одним із найефективніших, оскільки створює враження абсолютно логічного доведення;

25) прийом мовного зв'язування: вплітання в надмірно емоційне, швидке, інколи навіть сумбурне за змістом мовлення реплік типу: «Ви погоджуєтесь зі мною?», «Чи не так?», - що має на меті деморалізацію партнера (опонента), його спантеличення, зниження рівня критичності сприйняття інформації, тобто встановлення психологічного контролю над поведінкою співрозмовника;

26) прийом «потрійної спіралі М.Еріксона»: послідовне переповідання трьох історій, які зацікавлюють аудиторію. При цьому перша й друга історії перериваються, а третя, що містить найважливіше для НЛП-технологій - нав'язувані установки, - розповідається до кінця. Після цього завершують першу і другу історії та пояснюють логіку зв'язку між ними. Унаслідок впливу ефекту «останнього слова (краю)» добре запам'ятовується й аналізується перша та друга історії, а третя сприймається «на віру»;

27) прийом прихованої підказки: побудова моделі спілкування за схемою, у якій спершу йде речення невизначеності (навіть з імітацією розпачу), за ним речення, в якому звучить (програмується) прихована підказка бажаної дії, а в наступному реченні імітують об'єктивність, що забезпечує нейтральний відхід ініціаторові маніпулятивного впливу;

28) прийом «читання думок»;

29) прийом «фальшивих причинно-наслідкових зв'язків»: приписування певному суб'єкту (об'єкту) маніпулятивного впливу всіх провин за проблеми, прорахунки в діях, учинках, рішеннях маніпулятора;

30) прийом комплексного еквіваленту: об'єднання фактів, які не пов'язані один з одним і не мають чіткого причинно-наслідкового зв'язку, а поєднані лише передбачуваним домислюваним логічним зв'язком;

31) прийом концептуальних припущень: спотворення змісту комунікативного акту шляхом використання певних тверджень, які без доказів сприймаються як істинні. Ключовими словами при застосуванні цього прийому є «коли», «якщо», «оскільки» й т. ін.;

32) прийом кванторів спільності: набори слів, за допомогою яких здійснюють універсальне узагальнення. Шляхом подібного узагальнення враження (відчуття), що стосується одиничного факту чи однієї особи, переноситься при оцінюванні на всю поведінку людини (групи, мас). До кванторів спільності належать такі слова, як «все», «ніколи», «кожен», «завжди» і «ніхто»;

33) прийом використання моделі SCORE: детальний аналіз реального стану речей та умов досягнення бажаного результату крізь призму п'яти ключових елементів - симптомів, причин, результатів, ресурсів та ефектів. Авторами прийому є Р.Ділтс та Т.Епштейн. Абревіатуру SCORE утворено з початкових літер англійських відповідників основних елементів моделі;

34) прийом модальних операторів: використання маніпулятором із метою здійснення психологічного впливу модальних операторів, які визначають межі (кордони) моделі світу й модель (спосіб) дії людини;

35) прийом втраченого перформатива: висловлення оцінної думки без зазначення її суб'єкта або джерела інформації. Прихованою перевагою цього прийому є саме невизначена оцінна думка, втрачений перформатив, який спрямовує чи підштовхує людину, групу, маси до дій (поведінки) в бажаному напрямі;

36) прийом простих видалень;

37) прийом неповних порівнянь;

38) прийом відсутності референтного індексу: «хтось», «вони», «ніхто», «цей» тощо;

39) прийом вживання невизначених дієслів: використання в комунікативному процесі дієслів, які не дають уявлення про конкретні дії;

40) прийом установлення якорів: «прив'язування» окремих сигналів (візуальних, аудіальних, кінестетичних) до певних моделей переживань та станів, які в подальшому можуть бути штучно викликані. Цей прийом, що веде свій родовід від класичної концепції Павлова «стимул - реакція», є одним із ключових у НЛП. «Якорі» можуть виникати природним шляхом і встановлюватися навмисно. Перевагою прийому є те, що в разі його професійного застосування, зокрема в техніці інтеграції «якорів», можна одночасно мобілізовувати та спрямовувати всі канали відчуття людини, групи чи мас;

41) прийом колапсування «якорів»: одночасна активізація позитивного та негативного «якорів», які ніби накладаються один на одного. Коли людина одночасно переживає два різні емоційні стани (активність - пасивність, пригнічення - радість), вони ніби взаємонейтралізуються;

42) прийом трансформації переконань: зміна однієї думки (переконання) шляхом маніпулювання відмінностями між субмодальностями, тобто особливостями відчуттів у межах кожної репрезентативної системи;

43) прийом номіналізації: призначення (характеристика) в межах інформаційного повідомлення безперервних процесів або процесів, що тривають, як закінчених;

44) прийом деноміналізації: лексичне та сутнісне відновлення у зворотному напрямі ланцюжка «результат - дія - намір»;

45) прийом використання та зміни метапрограм: розпізнавання, підлаштовування, а в разі потреби - зміна метапрограм, які відповідно до практики та теорії НЛП контролюють і визначають модель, стиль та режим мислення людини. Метапрограма - ментальні (перцептивні) програми для сортування стимулів і акцентування на них уваги; фільтри сприйняття, що націлюють та регулюють увагу [5, с. 78-93].



Висновки

Нейролінгвістичне програмування виникло в результаті спостережень за працею професіональних психотерапевтів та комунікаторів, а самі автори НЛП позиціонували його як додаткові навчальні методики, що будуть корисними, насамперед, професійним психоаналітикам, психотерапевтам та психологам.

Але це не виключає можливості застосування методів НЛП професіоналами в інших сферах з метою особистісного росту, підвищення самовпевненості і поліпшення комунікативних здібностей.

При самонавчанні важливо правильно обирати джерела інформації, використовувати повністю зрозумілі методики, які не містять логічних протиріч і не забувати, що вивчені прийоми не слід застосовувати лише при обставинах, коли їх використання не може причинити збитки чи шкоди іншим людям.



Список джерел інформації

1. Ромачук С.М. Нейролінгвістичне програмування: бінарність поглядів. Східнослов'янська філологія. Збірник наукових праць // під ред. Кочетової С.О., Вип. 16. - 2009.

2. Bandler R., Grinder J., Andreas S. Frogs into Princes: Neuro Linguistic Programming. - USA, CA, Lafayette: Real People Pressб - 1979, - 194 p.

3. Grinder J. Whispering in the Wind. - USA, CA: Alano and Bonny Doon. - 2001, - 245p.

4. О'Коннор Дж., Сеймор Д. Введение в нейролингвистическое программирование: Пер. с англ. - Челябинск: Версия, 1997. - 256 с.

5. Петрик В.М., Присяжнюк М.М., Компанцева Л.Ф. та ін. Сугестивні технології маніпулятивного впливу. за заг. ред. Є.Д.Скулиша. - 2-ге вид. - К.: ЗАТ «ВІПОЛ», 2011. - 248 с.

Размещено на Allbest.ru