Історія розвитку поглядів на темперамент

Размещено на http://www.allbest.ru/

Історія розвитку поглядів на темперамент

Вступ

Серед рис, які визначають нашу індивідуальність, варто зупинитися на вроджених та тих, які проявляються в так званих властивостях темпераменту.

Якщо спостерігати за людьми, то можна побачити, що вони відрізняються один від одного своєю поведінкою: по-різному проявляють свої почуття, неоднаково реагують на подразники зовнішнього середовища. Одні комунікабельні, легко вступають у контакти з людьми, життєрадісні, а інші, навпаки, замкнуті та стримані.

Є люди, які легко пристосовуються до змінених умов життя, інші ж таку зміну переживають дуже гостро і з великими труднощами пристосовуються до нових умов. Такі індивідуальні особливості мають назву "темперамент".

Темперамент (від лат. temperamentum - належне співвідношення частин) - це вроджені форми поведінки, які проявляються в динаміці, тонусі та врівноваженості наших реакцій на життєві впливи. Темперамент є динамічною характеристикою поведінки людини.

Історія вчень про темперамент

Вчення про темперамент започатковане лікарем та філософом Гіппократом. Він та його послідовники (римський лікар Гален та інші), обстоювали гуморальну теорію (від лат. humor - рідина), згідно з якою темперамент спричинює перевага в організмі певної рідини. Гіппократ вважав, що життєдіяльність організму визначається співвідношенням між кров'ю, жовчю та слизом (лімфа, флегма). На основі цього погляду сформувалося вчення про чотири типи темпераменту: сангвінічний (від лат. sanguis - кров, перевага в організмі крові), флегматичний (від грец. зhlegma - слиз, перевага в організмі слизу), холеричний (від грец. сhole - жовч, перевага в організмі жовчі) та меланхолічний (від грец. melas - чорний, похмурий та chole - жовч, перевага в організмі чорної жовчі).

До середини XVII століття всі дослідники вбачали анатомо-фізіологічні основи темпераменту в будові та функціонуванні кровоносної системи. Так, німецький філософ ант вважав, що природною основою темпераменту є індивідуальні особливості хімічного складу крові.

Близькі до такої точки зору ідеї російського педагога, анатома та лікаря П. Лесгафта (1837 - 1909), який розробив теорію, в якій основою темпераменту є особливості системи кровообігу (товщина стінок, діаметр отвору кровоносних судин, будова та форма серця). Діаметр і товщина стінок визначають швидкість та силу кровообігу, а від цього залежить швидкість обміну речовин, і в підсумку - індивідуальна характеристика темпераменту як міри збудження організму та тривалості реакцій.

Конституційну теорію започаткував у XX ст. н. е. німецький психіатр Е. Кречмер. Головною ідеєю цієї теорії є функціональна залежність темпераменту від будови тіла. Він виділив чотири конституційні типи (астенічний, атлетичний, пікнічний, диспластичний) і вважав, що кожному з них притаманний відповідний темперамент.

Подібно до того, як у Європі поширювалася типологія Е. Кречмера , в Америці набувала популярності концепція У. Шелдона, сформульована в 40-х роках XX століття. Його погляди на типологію близькі до концепції Кречмера, за якою тіло та темперамент - це два параметри одного й того самого об'єкта, котрим є людина.

Основним недоліком гуморальної та конституційної теорій було пояснення темпераменту лише біологічними чинниками і недооцінювання ролі середовища і соціальних умов у формуванні психологічних властивостей індивіда.

І.П. Павлов зробив поворот у бік вивчення властивостей і типу нервової системи і зіставив їх з типологією, запропонованою Гіппократом (сангвінік, холерик, флегматик і меланхолік).

Подальші дослідження, проведені в школі Б.М. Теплова, В.Д. Небиліціна показали, що потрібен принципово інший підхід до вивчення біологічних основ темпераменту. На їхню думку, слід було б зосереджуватись не на вивченні типів, як пропонував Павлов, а на дослідженні окремих властивостей нервової системи.

На думку В.Д. Небиліціна, в основі темпераменту повинні лежати так звані "загальні властивості нервової системи" (властивості лобових відділів мозку), а не парціальні, аналізаторні властивості. Він сформулював принцип поділу загальних і парціальних властивостей нервової системи: в основі парціальних (приватних) властивостей лежить діяльність аналізаторних зон мозку, а загальні властивості обумовлені специфікою функціонування передньої частини мозку - лобової кори разом з нижчого рівня утвореннями.

Аналіз власне психологічних властивостей темпераменту вівся не так активно і успішно. Але тим не менш різні судження про психологічні компоненти темпераменту все ж були. С.Л. Рубінштейн стверджував, що такими є імпульсивність та вразливість. В.Д. Небиліцин відносив до темпераменту загальну психічну активність, моторику і емоційність. У В.М. Русалова темперамент розглядався як сукупність формально-динамічних характеристик: ергічності, швидкості, пластичності та емоційності.

У зарубіжних дослідженнях, в роботах Г. Айзенка була дана нейрофізіологічна інтерпретація основних вимірів темпераменту, серед яких виділялися - фактор екстраверсії-інтроверсії та фактор нейротизму. Високий бал за першою шкалою відповідає більш високому порогу активації ретикулярної формації, а низький - низькому. Іншій властивості - нейротизму відповідає рівень активації лімбічної системи: підвищений нейротизм, більш висока реактивність на події у внутрішньому середовищі організму.

В основу факторної концепції темпераменту Г. Айзенка покладено три фундаментальні виміри - екстраверсія-інтроверсія, нейротизм (емоційна стійкість - емоційна нестійкість) і психотизм.

Важливою рисою досліджень темпераменту в зарубіжних країнах є різке зростання інтересу до вивчення темпераменту у дітей. Найбільш відомо Нью-йоркське лонгитюдне дослідження під керівництвом А. Томаса і С. Чесса. Основні результати дослідження темпераменту у вітчизняній і зарубіжній психології викладені В.М. Русаловим у розділі, присвяченому проблемі темпераменту у збірнику "Сучасна психологія", виданому під загальною редакцією В.М. Дружиніна. (Дружиніна В.М., 2000).

1. Темпераментальні властивості включають в себе динамічні, стильові та енергетичні характеристики поведінки. У різних концепціях представлені такі характеристики темпераменту, як "активність", "реактивність", "емоційність", "соціабельність". Є автори, які в темпераментальні властивості включають характеристики загальних здібностей (наприклад, В.С. Мерлін відносить до них властивість збудливості уваги) або властивості характеру (активність вольової діяльності і суб'єктивації). Але в більшості моделей темперамент являє собою сукупність динамічних характеристик;

2. Спадкова обумовленість темпераменту і його відносна стійкість є другим незаперечним фактом. У роботах Русалова показано, що темперамент виникає під впливом загальної конституції, в яку входять приватні: гуморальна, соматична, хромосомна, фізіологічна і нейродинамічна конституції;

Спадкова обумовленість темпераменту виявляється в таких його особливості, як:

- незалежність від змісту мотиву і цілі поведінки;

- універсальність і консистентність проявів у всіх сферах діяльності та життєдіяльності;

- ранній прояв в дитинстві;

- висока кореляція із загальними властивостями нервової системи та іншими біологічними підсистемами.

3. Темперамент виникає під впливом узагальнення динамічних, формальних і стильових характеристик психіки і розвивається - слідом за біологічним віковим розвитком і в результаті зміни різних типів діяльності (гра, навчання, праця та ін.);

4. Темперамент виконує регулятивну функцію. Заданий від природи певний індивідуальний рівень енергодинамічних можливостей (рівень обміну, особливості нервових процесів, активність гормональної сфери та ін.);

5. Темперамент не залежить від змісту діяльності - мотивів, цілей, цінностей, визначаючи її стиль - темп, швидкість, тривалість протікання діяльності. Темперамент не впливає на результати діяльності, визначаючи її динамічний характер.

6. Темперамент може розглядатися як завдаток загальних здібностей і як природна передумова розвитку творчих здібностей. У структурі творчих здібностей виділено дві характеристики: змістовні (оригінальність, продуктивність) і формально-динамічні - швидкість і гнучкість. Побіжність як компонент творчих здібностей обумовлена переважно темпераментальною пластичністю і темпом, а гнучкість - переважно залежить від соціальної емоційності і загальної темпера ментальної активності.

Размещено на Allbest.ru