Загальні питання курсу психолінгвістики

Размещено на http://www.allbest.ru/

ТЕМА: Загальні питання курсу психолінгвістики

Мета: ознайомити студентів з основними поняттями курсу психолінгвістики; сформувати уявлення про об'єкт, предмет і методи психолінгвістики, про прикладні аспекти психолінгвістики; розвивати уміння аналізувати, робити самостійні висновки на основі поданої інформації.

ПЛАН психолінгвістика мовлення педагогіка логопедія

1. Основи визначення психолінгвістики. Об'єкт, предмет і методи психолінгвістики.

2. Причини виникнення психолінгвістики, як науки.

3. Мова, мовлення, мовленнєва діяльність.

4. Прикладні аспекти психолінгвістики.

5. Психолінгвістика та спеціальна педагогіка і логопедія.

1. Основи визначення психолінгвістики

У добу стрімкого розвитку інформаційних технологій, глобалізації лінгвосфери та поширення зв'язків між представниками різних культур актуальною постає проблема інтеграції набутих людством знань із метою створення цілісної картини світу. Людина завжди прагнула пізнати гармонію навколишнього світу. Однак знання про світ були б неповними, якби люди не вивчали сам засіб їх передачі одне одному. Вивчення мови як засобу міжлюдського спілкування дає змогу побачити й зрозуміти безмежну спадщину знань багатьох поколінь наших предків. Століття повинно стати часом не розмежування, вузької спеціалізації тієї або іншої науки, а точкою відліку їх реального полілогу з метою віднаходження шляхів взаєморозуміння, пошуку моментів дотику їхніх наукових парадигм. Особливе місце в цьому спілкуванні має посідати гармонійне поєднання психології і лінгвістики, адже проблема мислення та мови не є лише суто психологічною чи лінгвістичною.

Термін психолінгвістика вперше використав Н. Пронко у великій статті "Мова та психолінгвістика", яка була опублікована у США 1946 р. Але, лише у 1953 р. термін ввійшов у науковий обіг на між університетському дослідницькому семінарі в м. Блумінгтоні (штат Індіана США), організованому відомими американським психологами Дж. Керроллом і Чарльзом Осгудом, а також лінгвістом і етнографом Томасом Сібеоком. У 1954 р. поняття "психолінгвістика" отримало окремий зміст, стало позначати нову наукову теорію, що формувалася.

Цей термін утворений за продуктивною для наукової мови моделі, яка відображає прагнення науки до інтеграції, підкреслюючи комплексність цієї дисципліни. Поняття складається з двох частин: психо - загальної частини зі слова психологія (з грецької - "душа") та лінгвістика (утворене від лат. - "мова").

В даний час існує достатньо багато визначень психолінгвістики. Найперше визначення дав у 1954 р. засновник американської психолінгвістики Ч. Осгуд: "Психолінгвістика вивчає ті процеси, у яких інтенції спілкуючихся перетворюються на сигнали прийнятого у давній культурі коду та ці сигнали перетворюються у інтерпретації тих, хто слухає. Іншими словами, психолінгвістика має справу з процесами кодування та декодування, тому що вони співвідносять стан повідомлення зі станом учасників комунікації". Таким чином, предметом психолінгвістики можуть бути процеси виробництва і сприйняття мовлення у їх співвіднесенні з фізіологічним і психічним станом учасників комунікації. Процеси мовлення співвідносяться не з системою мови, а з людиною, з її психікою.

С. Ервін-Тріпп та Д. Слобін свого часу стисло визначили психолінгвістику як "науку об усвоении и использовании структуры язика". Європейські дослідники подають схожі визначення. Так, П. Фресс пише: "Психолингвистика есть учение об отношениях между нашими экспрессивными и коммуникативными потребностями и средствами, которые нам предоставляет язик".

Т. Слама-Казаку пропонує таке формулювання: "Предметом психолингвистики является влияние ситуации общения на сообщения", пропонуючи аналізувати і контекст, в якому відбувається мовленнєва взаємодія, і цілі спілкування.

Засновнику радянської психолінгвістики О.О. Леонтьєву також належить декілька визначень цієї науки. Перше з них узагальнювало розуміння психолінгвістики іншими ученими: "Психолингвистика -- это наука, предметом которой является отношение между системой языка… и языковой способностью". Інше було таким: "Предметом психолингвистики является речевая деятельность как целое и закономерности её комплексного моделировани". Саме тому у вітчизняній науці як синонім терміну "психолінгвістика" нерідко вживається словосполучення "теорія мовленнєвої діяльності". В 1989 р. О.О. Леонтьев вважав, що "предметом психолингвистики Является структура процессов речепроизводства и речевосприятия в их соотношении со структурой языка (любого или определённого национального). Психолингвистические исследования направлены на анатаз языковой способности человека в её отношении к речевой деятельности, с одной Стороны, и к системе языка -- с другой".

Схоже оцінювала предмет психолінгвістики лінгвіст Е.С. Кубрякова: "В психолингвистике... в фокусе постоянно находится связь между содержанием, мотивом и формой речевой деятельности, с одной стороны, и между структурой и элементами языка, использованными в речевом высказывании, с другой".

Виходячи з поняття, у психолінгвістики є три предметні галузі:

1. Виробництво мовлення (у індивідуальному мовленнєвому акті);

2. Сприймання мовлення (у індивідуальному мовленнєвому акті);

3. Формування мовлення (у процесі становлення особистості дитини).

В кожному випадку психолінгвістика звертається до видів мовленнєвої діяльності, які обумовлені системою мови.

В теперішній час існують дві ці точки зору. До числа останніх визначень відноситься визначення О.ОЛеонтьєва. Вчений пропонує компромісне визначення цієї дисципліни. Предметом психолінгвістики, на його думку, є співвідношення особи зі структурою та функціями мовленнєвої діяльності, з одного боку, та мовою, як головною одиницею образа світу людини - з іншого.

Отже, психолінгвістика повинна вивчати людське вимірювання мови та мовлення, роль мовлення в структурі світу.

В енциклопедії Брітаника визначається що психолінгвістика вивчає психологічні аспекти мови. Частиною цієї дисципліни, -- сказано там, -- є експериментальні дослідження короткочасної і довготривалої пам'яті, стратегій сприйняття мовлення, засновані на лінгвістичних моделях. У Великому енциклопедичному словнику сказано дуже коротко: "Психолінгвістика -- це наука про закономірності породження і сприйняття мовленнєвих висловлювань".

За цими визначеннями можна узагальнено прослідити еволюцію поглядів на предмет психолінгвістики (що природне для будь-якої науки яка розвивається).

Спочатку предмет психолінгвістики трактувався як відношення інтенцій (мовних намірів) або станів мовця і слухача (мовної здатності) до структури повідомлень. Психолінгвістика розглядала процес і механізм кодування (і, відповідно, декодування) за допомогою системи мови. При цьому "стани" учасників комунікації розумілися як стани свідомості. А процес комунікації розглядався як процес передачі інформації від одного індивіда до іншого.

Далі з'явилася ідея мовленнєвої діяльності не тільки як двочленної (мовна здатність -- мова), а як тричленної системи (мовна здатність -- мовленнєва діяльність -- мова). При цьому мовленнєва діяльність стала розумітися не як простий процес кодування або декодування наперед поданого змісту, а як процес, в якому цей зміст формується. Паралельно розширялося і заглиблювалося розуміння мовної здатності: вона стала співвідноситися не тільки зі свідомістю, але з цілісною особистістю людини. Зазнала змін і трактування мовленнєвої діяльності: її стали розглядати в аспекті спілкування. Саме спілкування стало розглядатися не просто як передача інформації від одного індивіда до іншого, а як процес внутрішньої саморегуляції соціуму (суспільства, соціальної групи).

Таким чином, змінилося не тільки трактування мовної здатності та мовленнєвої діяльності, але і трактування самого поняття мови. Якщо раніше мова розумілася як система засобів кодування або декодування, то тепер вона трактується в психолінгвістиці як система орієнтирів, що необхідні для діяльності людини в навколишньому мовленнєвому і соціальному світі. Важливим є (для вітчизняної психолінгвістиці особливо) і питання про "образ світу" людини, яке одержує своє позначення за допомогою знаків мови.

Отже, єдиного визначення психолінгвістиці немає, проте найчастіше зустрічається таке:

Психолінгвістика (грец. psyсhe -- душа і латинського lingua - мова -- наука про мову) -- наука, яка вивчає процеси утворення, сприйняття та формування мовлення у їх взаємодії із системою мови, а також розробляє моделі мовленнєвої діяльності та психофізіологічної мовленнєвої організації людини, перевіряє їх у процесі психологічних експериментів.

Психолінгвістика як наука про мовленнєву діяльність людей у психологічних та лінгвістичних аспектах, зокрема експериментальне дослідження психічної діяльності суб'єкта в засвоєнні та використанні мови як організованої та автономної системи. Адже значення будь-якого знаку полягає, насамперед, у активізації когнітивних процесів індивіда.

Мова та система мовних знаків - це об'єкт дослідження не тільки психолінгвістики, а й лінгвістики, літературознавства та інших наук.

Об'єктом психолінгвістики, лінгвістики та інших мовознавчих дисциплін є мова та мовлення людини, які використовуються нею з різною метою та у різних ситуаціях.

Предметом психолінгвістики є процес утворення та сприйняття знаків мови у свідомості їх носія.

Предмет психолінгвістики визначила білоруська дослідниця О. Уланович -- вербальна організація та вербальна поведінка людини. За такого підходу до сфери психолінгвістики залучають проблеми мовленнєвої здатності, мовної свідомості, мовленнєвого розвитку людини, механізмів породження і сприйняття мовлення, когнітивні процеси, дослідження мовленнєвої поведінки мовної особистості, питання, пов'язані з комунікацією (вербальною, міжкультурною тощо).

З огляду на такий підхід завданнями психолінгвістики слід вважати:

-- розроблення загальних теоретичних моделей породження і сприйняття мовлення;

-- вивчення імовірнісної структури мовленнєвих процесів;

-- дослідження вербальних асоціацій;

-- визначення факторів розпізнавання мовлення;

-- дослідження та опис дитячого мовлення;

-- вивчення проблем психолінгвістики тексту;

-- розроблення загальнотеоретичних проблем етнопсихолінгвістики та проблем мовленнєвого впливу;

-- дослідження феномена мовної особистості.

Психолінгвістика за об'єктом співпадає з лінгвістикою, але за предметом та методами - з психологією, яка вивчає породження, функціонування та будову психічного відображення реальності.

В рамках психолінгвістики існують різні підходи до розуміння предмета - мовленнєвої діяльності. Трансформаційно-генеративна граматика (П.Хомського) припускає, що людина будує мовлення за правилами комбінаторики. У межах біхевіоризму мовлення аналізується у парадигмі “стимул - реакція”. Вітчизняна теорія мовленнєвої діяльності походить від активності мовця. Але жодна модель не є повного та не вичерпує всіх властивостей об'єкта (мови).

Психолінгвістичні теорії мають численні практичні застосування, відгалуження: психолінгвістичні дослідження використовуються у вивченні дитячого мовлення, навчанні рідної та іноземної мови, в інженерній психології та суміжних науках, у психотерапії, психіатрії, судовій психології та криміналістиці, а також у вивченні ефективності мовленнєвого впливу на різних рівнях ( у діалозі, у засобах масової інформації тощо).

Що таке метод? Найзагальніше визначення методу: "...Сукупність, прийомів і операцій пізнання й практичного перетворення дійсності". Виділяють загальні методи (аналіз і синтез, порівняння та ін.), загальнонаукові методи (спостереження, вимірювання, експеримент та ін.) і приватні методи (наприклад, порівняльно-історичний метод в лінгвістиці). Конкретний варіант того або іншого методу, направлений на вирішення певного класу дослідницьких задач, ми називатимемо "методикою". Так, усередині методу семантичного шкалування виділяється методика семантичного диференціала, яка розроблена Ч. Осгудом.

Значущою проблемою сучасної психолінгвістики є систематизація методів психолінгвістики:

1. Метод суб'єктивних градацій (шкал) - У. Гуденаф, С. Рубінштейн, О.П. Клименко - досліджується семантична близькість слів однієї тематичної групи. Простий і прямий метод отримання матриці семантичної схожості, що ставить перед респондентами завдання оцінити "схожість значень" через певну градуальну шкалу, яка може бути, зокрема, п'ятизначною, десятизначною.

2. Асоціативний експеримент - детально описаний у роботах Дж. Діза, Дж. Діксона і Дж. Хортона, О.О. Леонтьєва, О.О. Брудного - підбір асоціатів щодо пропонованих слів-стимулів. На думку В.Ф. Петренка (1983), є найрозвиненішою технікою семантичного аналізу.

3. Метод семантичного диференціалу (СД) - розроблений Ч. Осгудом та його колегами з метою об'єктивного "вимірювання" значення. Є побудовою семантичних просторів, комбінацією процедур шкалювання і метода контрольованих асоціацій. СД вигідно різниться від асоціативних методів більшою компактністю й легкістю статистичної обробки даних. Асоціації за принципом мовленнєвих штампів, римовочних асоціацій виключені.

4. Метод семантичного радикалу (CP) (Лурія, Виноградова, 1971) - належить до розряду умовно-рефлекторних, де критерієм семантичної близькості досліджуваних об'єктів є перенесення умовнорефлекторної реакції з одного об'єкта на інший, семантично з ним не пов'язаний.

5. Метод підстановки або дистрибутивно-трансформаційний метод (Н Хомський, Дж. Фодор, Дж. Кати, С. Джонс). При використанні цього методу висновок про можливість заміни одного слова іншим у певному контексті роблять самі респонденти. Як правило, метод використовується для семантичного аналізу досить вузьких груп лексики, де він застосовується для виділення смислових нюансів англійських синонімів. Його модифікацією є метод незакінчених речень, речень із пропусками, де заповнення неповної ланки взаємозамінними словами свідчить про семантичну близькість цих слів.

6. Метод класифікацій, розроблений Дж. Міллером, ґрунтується на припущенні, що форми класифікації матеріалу відповідають внутрішнім семантичним зв'язкам цього матеріалу й структура цих зв'язків може відбиватися в процедурах класифікації.

7. Методи непрямого опосередкованого дослідження семантики представляють методи, в яких установлення семантичних зв'язків досліджуваного матеріалу здійснюється опосередковано, через характер та особливості протікання психічних процесів переробки цього матеріалу, таких, наприклад, як вербальне навчання, запам'ятовування та розпізнання, переключення уваги і т. ін.

8. Психолінгвістичні методи дослідження фоносемантичних характеристик слів, психографологічних особливостей писемного мовлення, де встановлюється особистий стиль репрезентації інформації респондентами, зважаючи на довжину речень, кількість ужитих знаменних слів, коефіцієнт емболії, коефіцієнт службових слів тощо.

Існують різні класифікації психолінгвістичних методів вивчення значення. Так, наприклад, В.Ф. Петренко вважає більш доцільним диференціювати психолінгвістичні методи на прямі, опосередковані та непрямі.

У багатьох експериментальних дослідженнях використовуються різного роду модифікації перерахованих вище методів, а також їх різні комбінації.

Як психологічна наука психолінгвістика "успадкувала" методи психології і в той же час розвинула свої власні методи. Йдеться перш за все про експериментальні методи, тобто організації цілеспрямованого спостереження, коли за планом дослідника (експериментатора) частково змінюється ситуація, в якій знаходяться учасники експерименту (випробовувані). Нижче ми, кажучи про методи (методики) психолінгвістики, матимемо на увазі перш за все саме експериментальні методи і методики. Проте разом з ними в психолінгвістиці використовується спостереження, у тому числі самоспостереження (інтроспективна), різного роду формуючі методи (особливо і дослідженні оволодіння рідною і нерідною мовою), метод лінгвістичного експерименту ("успадкований" психолінгвістикою від лінгвістики) та ін..

Знаходячись на стику мовознавства і психології, психолінгвістика активно використовує методи обох наук. Так, в процесі аналізу конкретних мовленнєвих фактів вона широко привертає звичайні для науки про мову описові і порівняльно-описові підходи. У психології психолінгвістика бере пособи "добування" матеріалу для роздуму. І це, до речі, відрізняє її від традиційної "іманентної" лінгвістики.

Традиційне мовознавство тяжіє до "кабінетного" вивчення мовних процесів. Психолінгвістів цікавлять явища що відбуваються в "живому" повсякденному спілкуванні людей. Тому одним з джерел отримання матеріалу для дослідження стає спостереження за реальною комунікацією. І тут око і вухо психолінгвіста жадібно вбирають все те, що кабінетного ученого залишить байдужим, що традиційно вважається "негативним мовним матеріалом". Сюди відносяться "неправильні" розмовні конструкції, різного роду обмовки і "помилки", описки і друкарські помилки, які роблять носії мови. Інтерес психолінгвіста викличе ніжне "воркування" закоханих і потворний скандал в магазині, і навіть нечітке мовлення п'яниці. А вже мовлення дітей -- це для нього просто "золотоносна руда".

Спостереження за реальним спілкуванням дозволяють розглядати мовні прояви в межах конкретних комунікативних ситуацій, що дає можливість досліднику вивчати не свої уявлення про мову, а "живе життя мови". Проте багато проблем антропоцентричного напряму в мовознавстві -- перш за все проблеми співвідношення мови і мислення -- неможливо вирішити, ґрунтуючись тільки на спостереженнях за мовленням. Тут психолінгвістиці на допомогу приходить експеримент. Експеримент - це душа психолінгвістичного дослідження. Саме на основі спеціальних, часто дотепних, лабораторних дослідів з різними піддослідними розроблені концепції, що становлять теоретичний фундамент психолінгвістики.

2. Причини виникнення психолінгвістики, як науки

Як і більшість наук (в значенні англійського science, а не humanities), психолінгвістика виникла не як теоретична дисципліна, а як орієнтована на практику система поглядів. Це було обумовлено тим, що в 40-х і 50-х роках XX ст. існувало багато проблем, які вирішувалися тільки завдяки міждисциплінарному підходу.

Зокрема, в умовах масової післявоєнної міграції населення виникла необхідність навчання іноземним мовам різних груп населення. При цьому перед викладачами постав ряд питань:

-- Яка оптимальна організація мовного матеріалу в підручнику іноземної мови залежно від віку учня і етапу навчання?

-- З якого віку можна навчати дітей іноземній мові? Як зробити учня лінгвом в максимально короткі терміни?

-- Як засвоїти чужу культуру? Яке співвідношення мовних знань і реальних дій? Які механізми аккультурації (засвоєння чужої культури) і культу нації (засвоєння своєї рідної культури)?

-- Чи відбувається при вивченні структур нової мови переклад на рідну мову або формуються нові структури мислення?

Відповісти на ці питання викладачі іноземної мови не могли, для цього було потрібне залучення психологічних знань.

При навчанні рідній мові, також не до кінця було зрозуміло як відбувається засвоєння правил використання мови, якщо дорослі не формують їх при навчанні дітей.

Виникали проблеми і при навчанні розумово відсталих дітей, глухонімих чи сліпоглухонімих. В цих випадках потрібна допомога психолога, який знайомий з лінгвістикою та її законами.

Наступна причина появи психолінгвістики - це необхідність відновлення мови при її порушеннях. Людина зі збереженою здібністю орієнтується у середовищі, але може не розуміти зверненого до неї мовлення, або не може побудувати мовленнєвого висловлювання. Таким чином, необхідна допомога не тільки нейрохірурга, але й логопеда який би знав як будується мовлення та які механізми керують її функціонуванням. Так з'явилась необхідність у нейролінгвістиці як розділу психолінгвістики.

Ще однією причиною виникнення і розвитку психолінгвістики була необхідність передачі інформації на великі відстані по каналах зв'язку за допомогою технічних засобів. Річ у тім, що зв'язківці нерідко одержували спотворені повідомлення (були пропущені окремі букви, або одні букви замінені іншими). Це виникало і через помилки зв'язківців, і через перешкоди в каналах зв'язку (так званого "білого шуму"). Військових, серед яких були інженерні лінгвісти, зацікавила проблема визначення рівня перешкод, який би дозволяв зрозуміти спотворене повідомлення. Тому вони зайнялися проблемами кодування і декодування повідомлення у зв'язку зі структурою мови та психологією розуміння інформації людиною.

Стимулювалися дослідження психолінгвістичного клану і роботи з шифрування і дешифрування повідомлень. Ряд досліджень був викликаний також необхідністю ідентифікації особи за мовленням, що було важливим для судової психології (нерідко вимагалося, припустимо, визначити стать автора анонімного тексту, його вік та освіту).

Психолінгвістика - наука досить молода. В нашій країні і за кордоном вона виникла приблизно в один і той же час: в кінці 50-х - початку 60-х років ХХ-го століття.

Основоположником радянської школи психолінгвістики став Олексій Олексійович Леонтьєв. Створений ним науковий напрям базувався головним чином на досягненнях вітчизняної психології, і перш за все, на концептуальних положеннях, розроблених Львом Семеновичем Виготським і його учнями і соратниками (О.Р. Лурія, О.М. Леонтьєвим та ін.). В основу психолінгвістики годі була встановлена теорія діяльності, тому вітчизняний варіант психолінгвістики на ранніх стадіях її формування стали іменувати теорією мовленнєвої діяльності. Теорія мовленнєвої діяльності склала фундамент того, що зараз називають "школою Виготського", або "московською школою" в психолінгвістиці. На перших етапах - в 60-і - 70-і роки - вона практично повністю визначала коло проблем і теоретичних досягнень у Вивченні індивідуально-психічних особливостей мовної особистості.

Перші роботи радянськх психолінгвістів викликали величезний інтерес вчених, які жили в самих різних куточках країни. Результатом цього став свого роду психолінгвістичний "бум", що виник у 80-ті роки. Поступово рамки психолінгвістики сталі розширятися і вона стала значно ширше за теорію мовленнєвої діяльності. Разом зі школою Виготського у вітчизняній психолінгвістиці виникли й інші школи. До числа найавторитетніших дослідницьких угрупувань можна віднести коло вчених, які розвивали ідеї талановитого психолога і психолінгвіста Миколи Івановича Жинкіна. Існування різних "шкіл" у вітчизняній психолінгвістиці не заважало, а сприяло розширенню проблематики цієї науки та поглибленню одержуваних в ході досліджень результатів.

Нинішня психолінгвістика найбільш інтенсивно розвивається у напрямі соціальної психології і соціолінгвістики. Її інтереси лежать у визначенні психологічних особливостей взаємозв'язку мовної свідомості і соціальної діяльності людини, соціального буття і побуту мовної особистості. Живлячим ґрунтом стали роботи іншого яскравого і різнобічного вітчизняного дослідника - Михайла Михайловича Бахтіна, який ще в 20-ті роки намагався обґрунтувати так званий "соціологічний метод" в мовознавстві.

Розширення наукового простору привело до появи різних самостійних за характером вирішуваних задач галузей. Деякі з таких сфер (наприклад, фоносемантика) мають досить чіткі наукові межі; контури інших внутрішніх розділів (патопсихолінгвістика, лінгвістична конфліктологія та ін.) поки що нечіткі та дифузні.

3. Мова, мовлення, мовленнєва діяльність

Принципово важливою для вітчизняної психолінгвістики є робота Л.В. Щерби “О трояком аспекте языковых явлений и эксперименте в языкознании”. В роботі запропоновано як предмет психолінгвістики розглядати наступні три аспекти мови.

Перший аспект -- це мовленнєва діяльність, під якою вчений розумів процеси говоріння і розуміння. При цьому він відзначав, що процеси розуміння, інтерпретації знаків є не менше активними, ніж процеси вимовляння звуків, говоріння (оскільки ми розуміємо те, що раніше ніколи не чули). З цього, на думку вченого, витікає, що "цей механізм, ця мовленнєва організація людини ніяк не може дорівнювати сумі мовленнєвого досвіду (говоріння і розуміння) даного індивіда, а повинна бути якоюсь своєрідною переробкою цього досвіду".

Другим аспектом він вважав мовну систему -- перш за все словник і граматику. "Правильно складені словник і граматика повинні вичерпувати знання даної мови", -- писав Щерба. При цьому він вважав, що мовна система виявляється в індивідуальних мовленнєвих системах.

Третій аспект мовних явищ -- мовний матеріал. Це не "діяльність окремих індивідів, а сукупність всього що говориться і що розуміється в певній обстановці, в ту або іншу епоху життя даної суспільної групи. На мові лінгвістів це тексти, в представленні старого філолога це література, рукописи, книги".

Відношення між мовленнєвою діяльністю і мовним матеріалом наступне: мовленнєва діяльність створює мовний матеріал. Мовна система виводиться лінгвістами з мовного матеріалу. Мовленнєва діяльність проводить мовний матеріал та несе в собі зміну мовної системи. Тим самим всі три аспекти мовних явищ тісно пов'язані один з одним.

Л.В. Щерба також відзначав, що мовленнєва діяльність обумовлюється складним мовним механізмом людини, або психофізіологічною мовленнєвою організацією індивіда. Ця мовленнєва організація не дорівнює сумі мовленнєвого досвіду (говоріння і розуміння), а є його своєрідною переробкою. Вона є соціальним продуктом і служить індивідуальним проявом мовної системи (яка виводиться з мовного матеріалу).

Індивідуальна мовна система пов'язана з мовною системою, що належить всьому суспільству, через індивідуальну мовленнєву систему (психофізіологічну мовленнєву організацію (Л.В. Щерба). Тому уявлення окремих індивідуумів про мовну систему несуть на собі відбиток особового мовленнєвого досвіду (так, різними будуть уявлення про мову у дитини і, наприклад, у людини, що провела багато років у в'язниці). Дослідник тим самим робив важливе з психологічної точки зору розмежування механізму (мовленнєвої організації людини) і процесу (мовленнєвої діяльності), а також процесу (мовленнєвої діяльності) і продукту (мовного матеріалу).

Відзначимо також, що згідно психолінгвістичним уявленням мовленнєва організація людини не є пасивним сховищем відомостей про мову. Це динамічна (рухома) функціональна система. Крім того, існує постійна взаємодія між процесом оволодіння мовленнєвим досвідом і його продуктом. Іншими словами, одержуючи нову інформацію мовленнєвого плану, людина не тільки переробляє її, але і перебудовує всю систему свого мовленнєвого досвіду. Це все дозволяє вважати мовленнєву організацію людини достатньо складною системою, що самоорганізовується.

В центрі уваги психолінгвістики знаходиться саме мовленнєвий механізм людини і особливості його становлення і функціонування.

Важливим для розуміння сутності мовленнєвої діяльності є положення про те, що мовленнєва діяльність включена в інші види діяльності людини і сама по собі не є самостійним видом діяльності. Підводячи підсумок сказаному, відзначимо, що такий широкий підхід психолінгвістики до мовленнєвої діяльності дозволяє їй розглядати людину, яка говорить у всій сукупності її прояву в мовленні.

4. Прикладні аспекти психолінгвістики

Коло проблем, якими займається психолінгвістика, достатньо широке і деколи включає абсолютно різнорідний матеріал. В межах психолінгвістики є дослідження, які орієнтуються на філософський аспект мовознавства та психології. Сюди відносять роботи з проблем взаємодії мови та мислення; мови та свідомості; проблема становлення людської свідомості в онтогенезі та філогенезі; проблема знаковості мислення.

Психолінгвістика близька за напрямками герменевтиці (наука про розуміння текстів) га психології, існування і сприйняття мовленнєвого тексту розглядаються в контексті людського тлумачення дійсності. В герменевтиці, як і в психолінгвістиці, прийнятий постулат про множинність інтерпретацій тексту (кожний читач розуміє текст по-своєму).

У психолінгвістиці є проблеми які торкаються галузей суміжних наук: культурологія, національна психологія, етнопсихологія (проблема мовленнєвої поведінки різних народів).

Немовленнєва поведінка не є об'єктом аналізу в лінгвістиці -- це швидше галузь етнографії. Але оскільки немовленнєва і мовленнєва поведінка нерозривно пов'язані в реальним спілкуванням, то такі явища входять в сферу інтересів етнопсихолінгвістики як розділу психолінгвістики. Етнопсихолінгвістика - як розділ психолінгвістики, описує особливості тієї чи іншої культури в її мовному прояві а також мові жестів, міміки та рухів тіла, що існують у тому або іншому етносі (приділяється увага опису не мовленнєвої поведінки людей різних національностей - мові жестів та міміки.)

Психолінгвістика пов'язана із соціолінгвістикою, зокрема, тендерною лінгвістикою, що вивчає відмінності в мовленні чоловіків і жінок, спирається на данні лінгвістичного аналізу, в якому можна виділити ряд дрібних напрямків, одне з яких - дослідження значення форми слова.

У вітчизняній психолінгвістиці є розділ, пов'язаний з масовою комунікацією. Теорія масової комунікації вивчає сприйняття текстів радіо, ефективність телебачення, дію газетних текстів, вплив на свідомість людини політичних плакатів і лозунгів, реклами.

Можна також говорити і про ідеологічну мову як про об'єкт психолінгвістики. Так, Тетяна Слама-Козаку (Tatiana Slama-Cazacu), будучи головним редактором Міжнародного психолінгвістичного журналу (International Journal Psycholinguistics), а також президентом Міжнародної організації прикладний психолінгвістики (International Society Applied Psycholinguistics), румунка за походженням (як відомо, Румунія була тоталітарною державою), велику увагу надавала саме цій проблемі.

Багато лінгвістично орієнтованих робіт присвячено дослідженим) ролі значення форми слова для його функціонування в спілкуванні.

Загальновизнано, що в більшості випадків якість звуку ніяк не пов'язана із значенням слова. Деякі ж учені звернули увагу на виключення -- зокрема, на звуконаслідувальні слова, звукова форма яких пов'язана з їх значенням. В психолінгвістиці існує такий розділ, як фоносемантика (інша назва -- психофонетика). Фоносемантика вивчає емоційний зміст звуків мови. Експериментальні дані показують, що голосним звукам носії російської мови приписують наступні колірні значення: а -- червона, я -- яскраво-червона, о -- біла, с -- зелена, е -- зеленувата, і -- синя, у -- синьо-зелена, ю -- бузкова, и -- темно-коричнева (О.П. Журавльовим опитано більше 10 000 випробовуваних).

Велике місце в психолінгвістичних дослідженнях займає проблема семантики слова. Виникла навіть особлива наука психосемантика, що вивчає походження, будову і функціонування індивідуальної системи знань. Психосемантика будується на положенні, що мова подвоює наш світ,

Психологія граматики, як розділ психолінгвістики, вивчає особливості сприйняття і розуміння висловлювань залежно від їх граматичної форми. Важливим є положення про перекодування фрази при рецепції. Стверджують, що окрім поверхневої структури фрази є і глибинна структура, для розуміння значення необхідно "переводити" фразу з поверхневої в глибинну. Психолінгвістичні експерименти виявили значні труднощі при розумінні синтаксично складних фраз (зокрема, виявилося, що для сприйняття пасивних або негативних конструкцій потрібно більше часу, ніж для сприйняття активних або стверджувальних).

Психолінгвістика пов'язана з лінгвістикою тексту, але лінгвістика розглядає текст статично (як закінчений продукт написання або говоріння), а в психолінгвістики текст розглядається динамічно (як продукт мовленнєвої діяльності).

Психолінгвістика, користується даними, що одержані в межах лінгвістики тексту, особлива увага приділяється таким характеристикам тексту, як цілісність, наявність в ньому смислових пропусків (так звана скважність), емотивність (здатність передавати емоції), прецедентність (наявність в тексті підсилань до інших текстів). Іншими словами, психолінгвістика тексту вивчає, яким чином текст існує у свідомості тих, хто його сприймає. Крім того, вітчизняна психолінгвістика підходить до тексту достатньо широко. Зокрема, вона може розглядати текст як малюнок та ілюстрацію. Експерименти показують, яким чином супровід тексту ілюстрованим матеріалом покращує або погіршує результат сприйняття, допомагає або заважає правильному розумінню "словесного тексту". При широкому розумінні предмету психолінгвістики тексту, вона стає близька до психостилістики і психопоетики, близька до психолінгвістики і психології мовлення, що вивчає проблеми будови мовленнєвого апарату, механізми вимовляння мовлення, її артикуляції, її виразності. В межах психології мовлення вивчається будова, слухового апарату (пізнання звуків, їх розпізнавання, сприйняття), а також описується патологія мовлення при різних ураженнях головного мозку. Мовлення при цьому розглядається переважно як результат рухів системи дихальних і жувальних органів. Наприклад, для психології мовлення важливі акустичні відмінності між чоловічим і жіночим мовленням (зокрема, одержані дані свідчать про те, що чоловічі голоси мають частотний діапазон 80-150 герц, у жінок діапазон голосу ширше -- 120-400 герц).

Багато прийомів і методів досліджень психолінгвістика запозичує з психології -- саме тому психолінгвістика нерідко вважається частиною не лінгвістики, а психології. Найбільш тісно психолінгвістика як психологічна наука пов'язана із загальною психологією, а також з психологією особи і з когнітивною психологією (що вивчає пізнавальні процеси). Оскільки психолінгвістика вивчає спілкування, ще однією близькою психологічною дисципліни є соціальна психологія (і відповідно психологія спілкування як її частина). Крім того, оскільки формування і розвиток мовної здатності та мовленнєвої діяльності теж входить в об'єм психолінгвістики, вона найтіснішим чином пов'язана з психологією розвитку (дитячою та віковою психологією). Вона також взаємодіє і з етнопсихологією, що вивчає психологічні особливості людей, які належать різним етносам і культурам.

В даний час можна говорити про закономірність виділення в цілісному просторі науки загальної і приватної психолінгвістик.

Загальна психолінгвістика - досліджує факти мовної свідомості, які характерні всім носіям даної мови незалежно від особливостей їх мовленнєвої біографії. Як об'єкт розгляду вона бере якийсь усереднений образ дорослої здорової (у фізичних і інтелектуальних відносинах) мовної особистості, абстрагуючись від індивідуально-фізіологічних і соціальних відмінностей людей.

Приватні психолінгвістики - вивчають різні галузі розвитку, функціонування мови в мовленнєвій поведінці та діяльності. На сучасному етапі становлення психолінгвістики як науки в самостійні наукові галузі виділилися соціальна психолінгвістика та вікова психолінгвістика (онтолінгвістика).

Соціальна психолінгвістика - розглядає індивідуально-психологічні особливості мовної особистості та робить акцент на відмінностях в мовленнєвій поведінці, діяльності, мовленнєвомислиннєвих проявах, які продиктовані соціально-психологічними особливостями існування людей.

Вікова психолінгвістика (онтолінгвістика) - свої зусилля зосередила на дослідженні становлення мовної особистості в онтогенезі. Іноді її ще називають психолінгвістикою дитячого мовлення.

5. Психолінгвістика та спеціальна педагогіка і логопедія

Психолінгвістичний аналіз відхилень від нормального мовленнєвого розвитку - основною проблемою спеціальної педагогіки. Патологія мовлення визначається як порушення мовленнєвої діяльності, обумовлене не сформованістю або розладами психофізіологічних механізмів, що забезпечують засвоєння, виробництво, відтворювання і адекватне сприйняття мовних знаків членом мовного колективу, тобто як порушення мовної здібності (О. Леонтьев). Таке визначення дозволяє протиставити мовленнєву патологію відхиленням від норм мовленнєвої поведінки. При патології мовлення ми маємо справу з порушеннями як навиків, так і умінь, при цьому людина (дитина або дорослий) потребує спеціально організованої допомоги. У випадках патології мовлення виникає питання про можливості або неможливості спілкування. З психолінгвістичної точки зору можна виділити наступні форми мовленнєвої патології:

· власне патопсихолінгвістичні мовленнєві порушення, пов'язані з патологією особи, свідомості та вищих психічних функцій (наприклад, шизофренія);

· мовленнєві порушення, що виникають унаслідок локальних уражень мозку і афазії);

· мовленнєві порушення, пов'язані з вродженими або набутими порушеннями сенсорних систем (глухота);

· мовленнєві порушення, пов'язані з розумовою відсталістю або тимчасовою затримкою психічного розвитку;

· мовленнєві порушення, пов'язані з дефектом моторного програмування мовлення або реалізацією моторної програми (заїкання).

В останні роки увагу лінгвістів привертають просодичні засоби висловлювання (інтонація, паузи та ін.) в аспекті вивчення співвідношення семантики та синтаксису. При порушеннях мовлення (дизартрія, ринолалія та ін. ) просодичні порушення можуть викликати своєрідні семантичні порушення чи труднощі комунікації.

В різних галузях спеціальної педагогіки психолінгвістичний підхід реалізується з різним ступенем успішності, наприклад, активно використовується в логопедії (Є.Ф. Соботович, В.В. Тищенко, Л.Б.Халілова, та їм ), в сурдопедагогіці (Ж.І. Шиф, Г.Л. Зайцева та ін.).

Таким чином, лінгвістичний і психолінгвістичний аналіз дозволяє укріпити понятійну базу спеціальної педагогіки, визначити нові науково обґрунтовані підходи до класифікації порушень, у тому числі мовленнєвих, намітити шляхи і способи адекватних педагогічних дій, заснованих з урахуванням структури дефекту у певної категорії дітей.

Розуміючи, що будь-яке порушення в розвитку дитини негативним чином впливає на формування навиків соціальної взаємодії, важливо знати загальні закономірності існування та розвитку мовлення, а також ті перешкоди, які з'являються у дитини з обмеженими можливостями як у партнера соціальної комунікації. Це дозволить визначити ті закономірності, які повинні лежати в основі реабілітаційної діяльності педагога з розвитку у дітей навичок соціальної комунікації, як передумови їх повноцінної соціалізації.

Таким чином, визначення структури дефекту при мовленнєвих порушеннях на сучасному рівні розвитку науки неможливо без врахування даних психолінгвістики про процеси породження мовлення.

Размещено на Allbest.ru