Природа агресії серед школярів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

агресія шкільний поведінка психологічний

Актуальність дослідження: агресивні прояви у дітей є однією з найбільш гострих проблем не тільки для працівників сфери освіти, але й для суспільства в цілому. Ріст дитячої злочинності, збільшення числа дітей, які проявляють агресію в повсякденному житті, висувають на перший план завдання вивчення психологічних умов, які викликають ці небезпечні явища. Особливо важливим вивчення агресивності є в молодшому віці, коли ця риса перебуває в стадії свого становлення й коли ще можна прийняти своєчасні коригувальні міри.

Агресивні прояви зустрічаються в більшості дітей. Однак у певних дітей агресивність стає стійкою характеристикою особистості. В підсумку у дитини виникають складності із самореалізацією, особистісним розвитком, спілкуванням з оточуючими людьми. Дитина з агресивними проявами створює масу проблем не тільки навколишнім, але й самій собі.

Незріла дитяча психіка не в змозі перебороти фруструючі впливи без грамотної допомоги дорослого. Учителеві молодших класів, психологові й батькам необхідно знати й ураховувати особливості прояву агресії у дітей для того, щоб вчасно корегувати й запобігати деструктивним проявам. Так само необхідно враховувати той факт, що хлопчики й дівчата розрізняються по проявах агресії, і при побудові навчально-виховного процесу брати до уваги ці розбіжності.

У цих умовах стає актуальним аналіз проблеми агресивних проявів молодших школярів. Проблемою агресії у дітей займаються багато науковців, таких як Л. Берковіц, Бреслав Г.Є., Бютнер К, Лоренц К., Паренс Г. за кордоном, Фурманов І.А, Рум`янцева Т.Г., ЛютоваД.Г., Моніна Г.Б., в СНГ та інші.

Об'єкт дослідження: виступають феномени дитячої агресії й агресивності.

Предмет дослідження: особливості агресивних проявів у молодших школярів.

Мета дослідження - виявити психологічні умови виникнення агресивної поведінки у молодших школярів.

Завдання дослідження:

1. визначити поняття «агресія», її найважливіших характеристик, видів і структурних компонентів;

2. описати психологічні особливості дітей 7-10 років;

3. виявити специфіку агресивних проявів дітей даної вікової групи, їх причин і методів дослідження;

4. Підібрати діагностичний інструментарій;

5. Провести експериментальні дослідження з даної теми;

Методи дослідження: теоретичний аналіз, спостереження, опитування, анкетування, проективні методи.

Використані методики:

1. методика М.А. Панфілової - « Кактус»;

2. « Кінетичний малюнок сім'ї»;

3. методика Дж. Бука « Дім, дерево, людина»;

4. шкала прямої та непрямої агресії К. Б`єрквіста;

5. метод спостереження за дітьми під час гри.

Експериментальна база дослідження: дослідження було проведено в середній загальноосвітній школі (СЗОШ) №13, м. Дніпропетровська, в 1-Б класі. Вибірка склала 23 дитини з яких 12 - дівчат та 11 - хлопців.

1. Теоретичне дослідження природи і структури агресії

1.1 Феномен агресії

Слово «агресія» походить від латинського «aggressio», що означає «нападати». Воно здавна існує в Європейських мовах, однак значення даного терміну не завжди було однаковим. До поч. ХІХ століття агресивною вважалася будь-яка активна поведінка, як доброзичлива, так і ворожа. Пізніше значення цього слова змінилося, стало більш вузько спрямованим. Під агресією стали розуміти ворожу поведінку по відношенню до оточуючих. В психологічному словнику Зінченко приведено наступне визначення даного терміну:

«Агресія - це мотивована деструктивна поведінка, яка суперечить нормам і правилам існування людей в суспільстві, яка наносить шкоду об'єктам нападу (живим, або неживим) така, яка приносить фізичний і моральний збиток людям, або викликає у них психологічний дискомфорт (негативні переживання, стан напруги, страху тощо)» [10].

С.Ю. Головін визначає агресію як «індивідуальну, або колективну поведінку, або дію, яка спрямована на знищення іншої людини чи групи. Служить формою реагування фізичного і психічного дискомфорту, стресів, фрустрацій.

Існує багато різноманітних визначень цього феномену, але жоден з них не може претендувати на місце загальноприйнятого. Л. Бендер, наприклад, трактує агресію як тенденцію до наближення до об'єкту, або віддалення від нього, Ф. Аллан описує її як внутрішню силу, яка надає можливість протистояти зовнішнім силам, А. Басс визначає агресію як реакцію, в результаті якої інший організм отримує бойові стимули [1].

Отже, узагальнюючим в усіх цих визначеннях є те, що агресія є руйнуючою, вона спрямована на нанесення шкоди іншим.

Але слід розрізняти термін «агресія» і «агресивність». Агресія - це специфічна форма поведінки, яка трактується як процес, що має специфічну функцію і організацію. Агресивність же розглядається як психічна якість особистості. Терміном «агресивність» визначають ситуативну, або особистісну схильність до руйнуючої поведінки. Н.Д. Левітов описав стан агресивності як стенічне переживання гніву з втратою самоконтролю [17].

1.2 Теорії агресії

Отже, щоб дослідити агресію - потрібно розглянути різні теоретичні напрямки, щодо цього феномену. Існує багато теоретичних поглядів на виникнення агресії, її природи та факторів, які її провокують. Але ми будемо розглядати феномен агресії в рамках чотирьох основних напрямків:

Теорія потягів (психоенергетична модель).

(З. Фрейд, А. Адлер, Е. Фромм та інші.). Перші дослідження природи агресії в психоаналітичному підході належать З. Фрейду, який вважав, що поведінкою людини керують два наймогутніші інстинкти - ерос (або лібідо) - інстинкт життя, і танатос - інстинкт смерті, руйнування. Перше розглядалося як прагнення до любові, турботи, близькості. Друге несе в собі енергію руйнування - це злість, ненависть, деструктивність. Він вважав, що агресивна поведінка за своєю природою інстинктивна і неминуча. Тобто, агресивна енергія накопичується в людині безперервно і з часом шукає виходу. Якщо агресія довгий час стримується, то в якийсь момент навіть не потрібно жодного подразника, вибух агресії відбувається спонтанно. Зменшити вірогідність появи небезпечних дій може зовнішній прояв емоцій, які супроводжують агресію.

Згодом, багато психоаналітиків відійшли від Фрейдівської концепції і стали розглядати не тільки біологічну, а й соціальну сторону агресії. Одним з них був Адлер, згідно з ним, агресивність є невід'ємною якістю свідомості, яка організовує її діяльність. Він розглядає агресію як напругу між протилежними потягами: життя і смерті, суб'єкту і об'єкту, любові і війни. За Адлером будь-яка жива істота схильна до суперництва, боротьби за першість. Він говорив про наявність у людини агресивного мотиву, виникнення якого обумовлено труднощами в отриманні органічного задоволення. Агресивний мотив - це сума відчуттів, збуджень та їх розрядок, органічний і функціональний носій яких є вродженим. Він господарює над моторною поведінкою (особливо в дитинстві: плач, крик, кидання предметів на підлогу, кусання і т.д.), також превалює над свідомістю наприклад в стані гніву. Агресивний мотив управляє увагою, інтересами, почуттями, сприйманням, пам'яттю і відтворенням, фантазією, спрямовуючи їх шляхом реалізації у вигляді явної або зміненої агресії. Агресивний мотив може бути спрямованим як назовні і проявлятися у відкритій формі: бійка, жорстокість, дуелі, війна і т.д. Також може бути спрямованим всередину і обертатися проти самої людини. Тоді він проявляється в таких рисах, як покірність, підкорення, відданість, мазохізм і т.д. Крайній ступінь - схильність до самогубства [33].

Еріх Фромм розглядав два абсолютно різних види агресії. Це оборонна, «доброякісна» агресія, яка служить для виживання людини, вона має біологічне коріння і згасає, тільки-но зникає загроза життю. Інший вид представляє «злоякісна» агресія - це деструктивність і жорстокість, які притаманні тільки людині й визначаються різними психологічними і соціальними факторами. Е. Фромм виділив вісім різновидів агресивної поведінки:

1) Ігрове насилля - яке використовується людиною для демонстрації своєї сили та спритності і не має деструктивного характеру.

2) Реактивне насилля - це агресія, що проявляється у відповідь на загрозу безпеці людини, її життю, гідності, волі, власного, або чужого майна і слугує для захисту. Виділяють дві основні причини реактивної агресії: а) загроза небезпеки; б) фрустрація потреб;

3) Ворожість, яка виникає внаслідок заздрощів, чи ревнощів - ревнощі і заздрощі являються специфічними видами фрустрації. Заздрощі і ревнощі загострюються ще тим, що людина не тільки не отримує бажаного, але при цьому усвідомлює, що хтось інший користується цим замість нього.

4) Насилля заради помсти - відрізняється від реактивного тим, що шкода вже нанесена і використання сили не є функцією захисту. Безпомічна людина не має іншої змоги відновити зруйновану самоповагу, окрім як помститися образнику.

5) Деструктивність, зумовлена підривом віри - виникає як правило, в результаті порушення довірливих відносин між дітьми та батьками. У багатьох ця віра підривається ще в ранньому дитинстві. Дитина не отримує належного догляду, страдає від того, що батьки обманюють їх, залишають її наодинці або несправедливо карають. Фромм виділяє п'ять видів реакцій на такого роду переживання: а) формування самостійності і незалежності - людина перестає бути залежною від людей, що її розчарували, знаходить собі друзів, які можуть заповнити цю прогалину, б) формування скептицизму - людина стає скептиком, и кожен новий об'єкт прихильності піддає випробовуванням, і коли розчаровується в ньому, шукає собі інший і випробовує його, Формування ілюзії захищеності - в цьому випадку людина розраховує на чийсь авторитет, для того, щоб набути впевненості. Стає за чиюсь спину, г) формування накопичувальності - відчаю людина позбувається за рахунок матеріальних цінностей-грошей статусу, престижу, д) формування цинічної ненависті - глибоко розчарована людина, може почати ненавидіти саме життя, і їй хочеться доказати, що життя зле, люди злі і сам ти злий. Розчарування людини робить її циніком і руйнівником.

6) Компенсаторне насилля - це насилля лужить людині заміною продуктивної діяльності. Людина по суті своїй не виносить абсолютної пасивності, тому якщо людина відчуваючи слабкість, страх, некомпетентність або безпомічність не може діяти від цього страдає. Ці страждання призводять до порушення внутрішньої рівноваги, людина намагається компенсувати свою безпомічність. Фромм виділяє дві можливості компенсації: одна можливість полягає в тому, щоб примкнути до якоїсь групи, або особистості, яка має владу, і ідентифікувати себе з нею; інша можливість полягає в тому, що безсильна людина в своїй злобі використовує здатність до руйнування. Людина мститься життю, та іншим людям, які її обділили.

7) Садизм - Фромм трактує це поняття як схильність повністю контролювати будь-яку живу істоту. При цьому бажання причинити іншому страждання не є істотним і визначаючим. Основу садизму складає імпульс повністю підчинити іншого своїй владі, зробити його безпомічним об'єктом власної волі, стати його богом і мати можливість робити з ним що завгодно.

Психологічна сутність садизму полягає в тому, щоб: змусити когось страждати; вимусити його терпіти ці страждання; позбавити жертву можливості захищатися чи вийти з цієї ситуації; відчути радість і задоволення від повного господарювання над іншою людиною;

8) Архаїчна жага крові - відображає біологічний зв'язок людини і природи: вбивство відбувається через страх власного розвитку. Цей вид насилля характерний для людини, яка намагається знайти відповідь на життєво важливі питання за посередництвом деградації до до-індивідуального стану свого існування, в якому вона стає твариною і тим самим звільняє себе від тяжкості розуму. Пролити кров - означає відчути себе живим, сильним, неповторним, переважаючим всіх інших [31].

Теорія соціального научіння (біхевіоральна модель)

Цю теорію було запропоновано А. Бандурою (1973). Згідно з нею, агресія представляє собою засвоєну в процесі соціалізації поведінку через спостереження відповідного способу дій і соціальне підкріплення. Тобто, іде вивчення людської поведінки, зорієнтованої на зразок. Щоб засвоїти способи руйнуючих дій, людина повинна спостерігати їх соціальні зразки, зустрічати схвалення при їх демонстрації і внутрішньо схвалювати власні «успіхи» в нанесенні шкоди іншим людям [1]. З точки зору Бандури, аналіз агресивної поведінки потребує врахування трьох моментів:

1. Способів засвоєння подібних дій;

2. Факторів, які провокують їх появу;

3. Умов, при яких вони виникають;

Схвалення та покарання є регулятором агресивної поведінки, відповідають за посилення чи стримування деструктивних тенденцій. А. Бандура виділяв три види схвалень і покарань:

А) Підкріплення власної поведінки оточуючими.

Б) Відношення до самого себе.

В) Спостереження за схваленням і покаранням іншої людини.

Тому, істотне значення тут приділяється навчанню, впливу первісних посередників соціалізації, а саме, батьків, на навчання дітей агресивній поведінці. В рамках цієї теорії було доведено, що поведінка батьків може виступати в якості моделі агресії и що у агресивних батьків, взагалі, бувають агресивні діти. Також ця теорія стверджує, що засвоєння людиною широкого діапазону агресивних реакцій - пряме схвалення такої поведінки. Тобто, отримання підкріплення за агресивні дії зростає вірогідність того, що подібні дії будуть повторюватися і надалі.

М. Мід в своїх дослідженнях встановила, що соціалізація агресії залежить від трьох умов: раннього досвіду виховання дитини в конкретному культурному середовищі, сімейних традицій і емоційного фону відношення батьків до дитини. Наприклад, в тих сім'ях, де дитина мала негативний досвід (раннє відсторонення від грудей, недостатність материнської уваги, та турботи, часте використання покарань при відсутності схвалення) у неї, як правило, формувалися негативні риси особистості: тривожність, підозрілість, агресивність, егоїзм і жорстокість. [18].

Ця теорія залишає набагато більше можливостей запобігти і контролювати людську агресію. Тому є дві причини:

1) Згідно з теорією, агресія - набута модель соціальної поведінки. Тобто може бути усунена за допомогою процедур (усунення умов).

2) Соціальне научіння передбачає прояви агресії людьми тільки в певних соціальних умовах.

В теперішній час теорія соціального научіння є найбільш ефективною в передбаченні агресивної поведінки, особливо, якщо є свідчення про агресора і соціальну ситуацію розвитку.

Когнітивна модель

Основу цього підходу складає теорія психологічної дисфункції А. Єлліса (1991), який вважав, що трьома основними психологічними аспектами діяльності людини є мислення, емоції і поведінка (А-В-С-теорія). Всі три аспекти взаємопов» язані і змінення одного з них часто викликає змінення інших. Тобто, якщо людина починає думати про подію якось інакше, то ймовірно вслід за цим зміняться її емоції щодо цієї події, та, можливо поведінка. Єлліс вважав, що існують чотири головних цілі, яких прагнуть люди:

1) виживання, або збереження і підтримання власного життя;

2) щастя, або виживання, засноване на максимізації вдоволення чи задоволення і мінімізації страждання чи невдоволеності;

3) соціальне прийняття, або виживання в групі чи суспільстві, в яких людина почуває себе добре;

4) інтимні відносини, або виживання, засноване на любові до близьких людей;

Як стверджує А.Єлліс, основним критерієм розрізнення здорових і нездорових форм агресії, нормального і порушеного емоційного реагування являється наявність так названого невротичного набору почуттів і поведінкових реакцій, які виникають в результаті догматичного, ірраціонального і нереалістичного мислення [33].

1.3 Структура агресії, її види

агресія шкільний поведінка психологічний

Прояви агресії дуже різноманітні. Психологи виділяють два основних типи агресивних проявів: цільова агресія; інструментальна агресія;

Цільова виступає як здійснення агресії в якості раніш спланованого акту, метою якого є нанесення шкоди об'єкту. Інструментальна агресія здійснюється як засіб досягнення певного результату, який сам по собі не являється агресивним актом.

Агресивні прояви розрізняються за своєю структурою (А.К. Осинський, І. Заграфова, Н.Д. Левітов): [9]

1. За спрямованістю: - Агресія спрямована назовні; Аутоагресія - спрямована на себе;

2. За метою: - інтелектуальна агресія; ворожа агресія;

3. За методом вираження: - фізична агресія; вербальна агресія;

4. За ступенем виразності: - пряма агресія; непряма агресія;

5. За наявністю ініціативи: - ініціативна агресія; оборонна агресія;

В підручнику Платонової добавляються ще декілька форм:

- негативні - позитивні (деструктивні - конструктивні);

- явні - латентні (зовнішня яка спостерігається - прихована агресія);

- его - синтонні (які приймаються особистістю) - его - дистонні (які не приймаються «Я», засуджуються). Найбільш звичними, явними вираженнями агресивної поведінки вважаються: злослів`я, завищення тону і гучності голосу, афектація, примушення, негативне оцінювання, образи, погрози, використання фізичної сили, застосування зброї. Агресія може бути спрямована:

- на оточуючих людей поза сім`ї; - тільки на близьких людей; - на тварин; - на себе (наприклад, в формі висмикування волосся, здирання шкіри, кусання нігтів, відмови від їжі в підлітковому віці); - на зовнішні фізичні об`єкти; - на символічні і фантазійні об`єкти [1].

Найчастіше за все, агресія викликається словами і вчинками, тобто має соціальний контекст. Негативні емоції, які викликаються образами, або перешкодами, ведуть до агресивних намірів. Чим вищий рівень фрустрації, тим сильніше агресія постраждалого [3]. Фрустрація може викликати дві взаємовиключні емоції - страх або гнів і, відповідно, два види реагування - втеча або напад. Вибір стратегії реагування залежить від особистісних особливостей, стану людини, а також від зовнішнього стимулювання того, чи іншого виду поведінки. Важливу роль в становленні агресивної поведінки грають навчання і виховання.

1.4 Особливості проявів дитячої агресії

Згідно з багаточисельними дослідженнями, зараз прояви дитячої агресивності є однією з найбільш розповсюджених форм дитячої поведінки, з якою приходиться мати справу дорослим. Сюди відносяться спалахи роздратованості, неслухняність, надмірна активність, жорстокість. У більшості дітей спостерігається пряма і опосередкована вербальна агресія - від скарг і агресивних фантазій, до прямих образ і погроз [4].

Агресія може виникати в двох випадках: 1) як крайня міра, коли дитина вичерпала всі інші можливості для задоволення своїх потреб; 2) як «вивчена» поведінка, коли дитина поступає агресивно, слідуючи зразку (поведінка батьків, інших значущих осіб, літературних або кінематографічних персонажів). Згідно з цією точкою зору, стає очевидним, що дитині в ранньому віці неможливо уникнути певної агресивності [32].

У дітей, як і у дорослих спостерігається дві форми агресії:

1) не деструктивна агресивність - як механізм задоволення бажань, досягнення цілей і здатності до адаптації; Як зауважує Паренс, вона необхідна для здорового емоційного розвитку.

2) ворожа деструктивність - не тільки злісна ворожа поведінка, а й бажання причинити біль, отримати задоволення від цього. Результатом такої поведінки бувають конфлікти, становлення агресивності як риси характеру.

Тобто виникає тип агресії, який набуває риси певного ендогенного бажання спричиняти шкоду, або руйнувати дещо в своєму оточенні, що відчувається як джерело надмірного невдоволення» [24]. Таким чином, деструктивна агресія, як і інші форми агресивності, викликається спробами самоствердитися і контролювати життєві ситуації.

Серед психологічних особливостей, які провокують агресивну поведінку дітей виділяють: недостатній розвиток інтелекту і комунікативних навичок; знижений рівень саморегуляції; нерозвиненість ігрової діяльності; знижену самооцінку; порушення у відносинах з однолітками [4];

І.А. Фурманов поділяє агресивну поведінку дітей на дві форми:

Соціалізована - це діти, які не мають психічних порушень, в них низький моральний і вольовий рівні регуляції поведінки, ігнорування соціальних норм, слабкий самоконтроль. Такі діти використовують агресію для притягування уваги надмірно яскраво виражають свої агресивні емоції. Їх поведінка спрямована на отримання емоційного відгуку з боку інших, або прагнення до контактів з іншими. Тільки-но дитина отримує бажане, одразу-ж припиняє агресивні дії. Агресія цих дітей має безпосередній мимовільний характер, ворожі дії швидко змінюються дружніми.

Не соціалізована - діти звичайно страждають на які-небудь психічні розлади (епілепсія, шизофренія, органічні ураження головного мозку) з негативними емоційними станами (тривога, страх, дисфорія). Негативні емоції і супроводжуюча їх ворожість можуть виникати спонтанно, а можуть бути реакцією на психотравмуючу або стресову ситуацію. Особистісними рисами таких дітей є висока тривожність, емоційна напруга, схильність до збудження і імпульсивної поведінки. Агресивними діями вони або розряджають накопичену емоційну напругу, або отримують задоволення від спричинення неприємностей іншим.

Особливості дитячої агресії:

- Жертвами агресії стають близькі люди - рідні, друзі і т.д.;

- Далеко не всі агресивні діти виховуються в неблагополучних сім`ях;

- Агресія найчастіше виникає без реального приводу;

В перші роки життя дитини повністю залежить від дорослих, які знаходяться поруч. Особливо від матері, вона дає дитині їжу, захист, обслуговує і зігріває почуттям любові і прийняття. Прояви агресії в цьому віці спрямовані на притягнення уваги і засіб для досягнення цілей. Тому перші прояви агресивності помітні вже на третьому місяці його життя: дитина стукає ніжками, б`ється ручками, хватає будь-які предмети до яких може дотягнутися. Ця агресивність носить виключно інструментальний характер. Вона виступає засобом досягнення бажаного, як можливість звернути на себе увагу і позбавитись від чогось неприємного, того що заважає. І те, якою виросте дитина, насамперед залежить від реакції батьків: вони можуть миттєво виконувати будь-які примхи своєї дитини, а можуть і не звертати на неї уваги. І в одному, і в іншому випадках дитина зростає надто агресивною. В варіанті вседозволеності дитина добивається бажаного результату за допомогою агресії, виробляється стереотип агресивної поведінки.

Формування агресивних тенденцій у дітей виникає через декілька шляхів:

1. Батьки заохочують агресивність в своїх дітях безпосередньо, або показують приклад (модель) відповідної поведінки по відношенню до інших і оточуючому середовищу.

2. Батьки карають дітей за прояви агресивності. З досліджень можна виявити, що: (батьки, які дуже рідко придушують агресивність у своїх дітей, виховують в дитині надмірну агресивність; батьки, які не карають своїх дітей за прояви агресивності, вірогідніше за все, виховують в них надмірну агресивність; батьки, які розумно придушують агресивність у своїх дітей, як правило, виховують вміння володіти собою в ситуаціях, провокуючих агресивну поведінку).

Характер агресивної поведінки в багатьох випадках визначається віковими особливостями. Кожний віковий етап має специфічну ситуацію розвитку і висовує певні вимоги до особистості. Адаптація до вікових вимог нерідко супроводжується агресивною поведінкою. Кожна людина протягом життя переживає вікові кризи, які поєднані з невдоволеністю своїм положенням, протесаною поведінкою, капризністю і неврівноваженістю. Вони супроводжуються зростанням агресивності, пов'язані з появою нових потреб, які не задовольняються існуючими відносинами і уміннями.

Огляд літератури в теоретичній частині роботи показав, що єдиної точки зору на джерело агресії немає, що значно ускладнює розуміння даної проблеми.

В даний час в суспільстві посилюються агресивні тенденції. Оскільки агресія починає проявлятися ще в дитинстві, актуальною стає проблема агресивності у молодших школярів. В цьому розділі були розглянуті різноманітні аспекти проблеми агресії, агресивності і агресивної поведінки, а саме: поняття агресії, її важливіші характеристики, теорії агресії, види і компоненти; специфіка і причини агресивної поведінки дітей молодшого шкільного віку; вплив сімейного виховання на формування, та становлення агресивних рис характеру дитини;

Молодші школярі засвоюють різноманітні моделі поведінки, як прийнятні, так і неприйнятні соціально, в ході взаємодії з іншими дітьми. Гра з однолітками дає дітям можливість навчитися агресивним реакціям, але не всі діти використовують свій деструктивний досвід для вирішення конфліктної ситуації. Одна з головних причин того, що більшість дітей постійно попадає в проблемні ситуації, є простою: в них не вистачає базових соціальних умінь, вони соціально не компетентні в питаннях комунікації і спілкування.

Агресивна поведінка молодших школярів може бути наслідком слабкого розвитку соціально-когнітивних навичок. Те, що діти думають про агресію, також може впливати на їх поведінку. Розрізнення в рівнях дитячої агресивності можуть бути пов`язані з різними шляхами пізнання дитиною оточуючого світу.

2. Емпіричне дослідження дитячої агресивності в школі

2.1 Організація дослідження

Аналіз наукової літератури дозволив визначити напрямок емпіричного дослідження, таким чином біла визначена мета дослідження, яка полягає в тому, щоб виявити психологічні умови виникнення агресивної поведінки у молодших школярів. Також нами були виділені об'єкт - феномени дитячої агресії й агресивності та предмет дослідження - особливості агресивних проявів у молодших школярів.

Для досягнення мети дослідження нами були поставлені наступні завдання:

1. Підібрати діагностичний інструментарій;

2. Провести експериментальні дослідження з даної теми;

3. Дослідити рівень агресивності та її проявів у молодших школярів.

У нашому дослідженні ми користувалися методами спостереження, опитування, анкетування та проективними методами.

Ми використали наступні методи та методики: метод спостереження за дітьми під час гри, показником методики є частота агресивних реакцій, також емоційних проявів, які супроводжують агресивну поведінку, методика спрямована на більш детальний аналіз поведінки і емоційних реакцій дитини в ситуації змагання; методика М.А. Панфілової - «Кактус», методика дозволяє виявити стан емоційної сфери дитини, наявність агресії, її спрямованості та інтенсивності; «Кінетичний малюнок сім'ї» представляє багату інформацію про суб`єктивний погляд дитини на сімейну ситуацію, допомагає виявити відношення дитини до членів своєї родини, сімейні відносини, які викликають тривогу чи конфлікти для того, хто малює, показують, як дитина сприймає взаємовідносини з іншими членами сім`ї, та своє місце в сім`ї; методика Дж. Бука «Дім, дерево, людина», методика дозволяє діагностувати ряд агресивних рис дитини; шкала прямої та непрямої агресії К. Б`єрквіста, розроблена для вимірювання у молодших школярів трьох типів агресії: фізичної, вербальної та непрямої.

Дослідження було проведено на базі СЗОШ №13, м. Дніпропетровська, в 1-Б класі. Вибірка склала 23 дитини з яких 12 - дівчат та 11 - хлопців.

2.2 Аналіз та інтерпретація результатів

1. Метод спостереження за дітьми під час гри.

В грі брали участь учні 1-Б класу, кількістю 23 дитини

Для цього були відібрані дві однотипні гри, сутність яких полягає в тому, що кожна дитина групи в певний момент залишалася поза грою. Дитині не вистачало стільця або кеглі, коли після закінчення певних рухів давався сигнал зайняти місця, або ухопити кеглю, кількість яких на одну менша, ніж дітей. Метою гри була більш повна актуалізація мотиваційних тенденцій у дітей. Інструкція націлює дітей на боротьбу та виграш. В ході гри велося спостереження за кожною дитиною і за спеціальною схемою відмічалися агресивні реакції дітей, представлені в наступних етапах: 1. вступ в гру; 2. ігрові етапи (6 етапів); 3. вихід з гри;

Поведінка дитини на кожному етапі фіксувалася за наступними категоріями: 1. вираз обличчя і поведінка взагалі; 2. мовлення; 3. агресивні прояви; 4. непряма агресія. Табл. 2.1.

Таблиця 2.1. Показники за методом спостереження під час гри

№	Ім`я	Вербальна агресія	Фізична агресія	Непряма агресія
1	Юля Б.	+	++	++
2	Аня Б.	++		+
3	Діма В.	++++	++++	+++
4	Влад В.	-	-	+
5	Дарина В.
6	Андрій Г.	+++	++++	++
7	Костя Ж.	++	++++	++
8	Віка З.	+	+	++
9	Єгор З.	+		++
10	Марина І.			++
11	Сніжана К
12	Дмитро М.			+
13	Дмитро Л.	+		++
14	Діана М.	+
15	Катя Н.	+		+
16	Богдан Н.			+
17	Віка С.
18	Настя С.	+++	+++	++
19	Артем Т.	+		+
20	Дарина Ф.	+	++	++
21	Сергій Х.			++
22	Христина Ч.	+		++
23	Саша С.			+

В результаті проведення діагностики було виявлено схильність дітей до агресивних реакцій, таких як: вербальна, фізична та непряма агресія.

Більшість дітей схильні до таких реакцій, як негативізм, кидання іграшок на підлогу, образи, плач, порушення правил, зштовхування зі стільця, видирання іграшки один у одного, окрім цього деякі діти використовують образливі слова, лаються, та б`ються.

Це говорить про певний рівень агресивності серед даної групи дітей, невміння працювати командою, егоцентризм деяких дітей (небажання програвати), невміння контролювати свої емоції.

2. Методика М.А. Панфілової « Кактус».

За допомогою даної методики виявляють стан емоційної сфери дитини, виявлення наявності агресії, її спрямованості та інтенсивності.

Агресивність діагностується, коли в малюнку присутні голки, які розташовані часто, сильно стирчать, мають велику довжину, але не можна говорити про агресивність дитини за наявністю одних лише голок, так як це малюнок кактусу, і, можливо дитина бачила кактус саме колючий і намагалася відобразити його на малюнку. Тому по завершені, з дитиною проводиться бесіда, в якій з`ясовується наявність, або не наявність агресії.

Ось приблизні запитання: Кактус домашній, чи дикий? Його можна доторкнутися? Кактусу подобається, коли за ним доглядають? У кактуса є сусіди? Які це рослини? Коли кактус виросте, що в ньому зміниться?

Існують іще критерії, за якими можна з`ясувати емоційний стан дитини під час малювання, тип темпераменту, також залежність від інших, невпевненість в собі, прагнення до домашнього захисту, або до самотності тощо. Ці критерії представлені у таблиці. Для кращої наочності ми зобразимо отримані результати у графічному вигляді на малюнку 2.1.

Рис. 2.1. Кількісні дані отримані за методикою «Кактус»

В результаті проведення цієї методики, у більшості дітей було виявлено наявність агресивних проявів, також прагнення до домашнього захисту (малювання кактусів в горщечках), що говорить про агресивність, як захисну реакцію на оточуючий вплив. Наявність таких елементів, як прикраси, що теж є в достатній кількості на малюнках говорить про недеструктивну форму агресивності, а тільки як спосіб пристосування до оточуючого середовища. Але у деяких дітей агресія виражається в деструктивній формі (у мого кактусу немає сусідів, мені й так добре; колючий, тому що сильний, або злий;)

3. Методика Р. Бенса, С. Кауфмана «Кінетичний малюнок сім'ї».

Метою даної методики - є виявлення особливості сприйняття дитиною сімейної ситуації, свого місця в сім`ї, а також її відношення до членів власної родини. Тест КМС складається з 2 частин: малювання своєї сім`ї і бесіди після малювання. Для виконання тесту дитині надається лист паперу, стандартного розміру, простий олівець, і ластик.

В системі кількісної оцінки КМС враховуються формальні і змістовні аспекти малюнка.

До формальних відносяться якість лінії, положення об`єктів на папері, стирання малюнка, затушовування окремих частин.

До змістовних - діяльність людей на малюнку, їх взаємодія та розташування, також відношення людей і речей на малюнку.

Для тесту КСМ розроблена система кількісної оцінки. Було виділено п`ять симптомокомплексів, кожен з них має високий, середній та низький рівень. (табл. 2.2)

Таблиця 2.2. Система кількісних оцінок за методикою «КСМ»

Симптомокомплекс	високий	середній	низький
сприятлива сімейна ситуація	10-13 б.	6-9 б.	0-5 б.
тривожність	11-16 б.	6-10 б.	0-5 б.
конфліктність в сім`ї	13-18 б.	7-12 б.	0-6 б.
почуття неповноцінності	10-13 б.	6-9 б.	0-5 б.
ворожість в сімейній ситуації	8-11 б.	5-8 б.	0-4 б.

Для кращого відображення отриманих нами результатів за методикою «КСМ» ми зробили графік в якому відобразили якій кількості досліджуваних дітей характерними є низький, середній та високий рівень п'яти симптомокомплексів малюнок 2.2.



Рис. 2.2. Кількісні показники за методикою «КСМ»

Згідно з отриманими результатами можна зробити висновок, що більшість досліджуваних дітей має сприятливу сімейну ситуацію, але у певних дітей дещо завищений рівень тривожності, що може бути наслідком навчання у школі, зміни соціальної ситуації дитини, вимог до неї, що згодом може змінитися. Також є деякі діти, які мають складну сімейну ситуацію, не адаптовані в колективі, їм важко виконувати ті вимоги, що є необхідними в даному віці і даній ситуації, вони потребують педагогічної та психологічної допомоги.

4. Методика « Дім, Дерево, Людина» (ДДЛ)

Ця методика також дозволяє діагностувати ряд агресивних рис дитини.

Для аналізу малюнків використовуються три аспекти оцінки - деталі малюнків, їх пропорції і перспектива. Для експрес-оцінки агресивності дитини, та інших видів розладів поведінки в практиці використовують таблицю симптомокомплексів агресивності в тесті. Цих симптомокомплексів чотири, вони також вимірюються в балах, і кожен симптом має певну кількість балів:

Таблиця 2.3. Система кількісних оцінок за методикою «ДДЛ»

Симптомокомплекс	високий	середній	низький
ворожість	26-39 б.	14-26 б.	0-13 б.
конфліктність	13-18 б.	7-12 б.	0-6 б.
агресивність	25-38 б.	14-25 б.	0-13 б.
негативізм	13-19 б.	7-12 б.	0-6 б.

За допомогою отриманих нами даних за цією методикою ми побудуємо графік, в якому відобразимо загальну кількість отриманих високих, середніх та низьких оцінок за показниками ворожості, конфліктності, агресивності та негативізму малюнок 2.3.

Рис. 2.3. Кількісні показники за методикою «ДДЛ»

Отже, з отриманих результатів, які приведені на малюнку 2.3. та у таблиці (Додаток В), можна зробити висновок про середній рівень агресивності у більшості дітей. Але певні прояви агресивних реакцій є у багатьох. Діти потребують поваги до себе, свого « Я», прагнуть безумовної любові, не «за щось», а «навпаки», мають потребу в самовираженні, захисті від негативних впливів середовища, і захищають себе так, як можуть, що і є поштовхом до негативної поведінки, ворожості, та агресивності.

5. Шкала прямої та непрямої агресії К. Б`єрквіста.

Школярам пропонують вказати, як веде себе кожен з однокласників, якщо він посварився зі шкільним товаришем, або сердиться на нього. Відповіді оцінюються за п`ятибальною шкалою: 0 - «ніколи», 1 - «рідко», 2 - «іноді», 3 - «доволі часто», 4 - «дуже часто»; Ця методика використовується для оцінки рівня того чи іншого типу агресії у кожного учня в класі. Всі отримані результати даної методики було зафіксовано в таблиці, в наступній формі:

Таблиця 2.4. Оцінка типів агресії за шкалою прямої-непрямої агресії

№	Ім`я	Фізична агресія	Вербальна агресія	Непряма агресія	Підсумок
1	Юля Б.	6	1	1	8
2	Аня Б.	5	1	1	7
3	Діма В.	24	24	15	63
4	Владік В.	5	2	2	9
5	Дарина В.	6	3	6	15
6	Андрій Г.	17	24	16	57
7	Костя Ж.	22	26	12	60
8	Віка З.	2	3	8	13
9	Єгор З.	6	4	5	15
10	Марина І.	13	8	11	32
11	Сніжана К	4	4	6	14
12	Дмитро М.	5	3	2	10
13	Дмитро Л.	6	4	3	13
14	Діана М.	3	4	2	9
15	Катя Н.	4	5	7	16
16	Богдан Н.	4	2	6	12
17	Віка С.	3	2	5	10
18	Настя С.	10	12	17	39
19	Артем Т.	13	13	12	38
20	Дарина Ф.	8	2	2	12
21	Сергій Х.	11	7	19	37
22	Христина Ч.	18	14	32	64
23	Саша С.	5	3	6	14
Загальні показники	200	171	196

Отримані результати за цією методикою дозволяють нам стверджувати про наявність у певних дітей дещо завищеного рівня агресивності, яка проявляється в різних формах, але найбільш в фізичній. Діти намагаються образити, побити, штовхнути один одного. На другому місці - непряма форма агресії - діти підговорюють один одного, пліткують, кажуть про інших погане, тощо. Це говорить про невміння контролювати свої емоції, свій гнів. Діти не знають як правильно реагувати на певні речі, не вміють спрямовувати негативні емоції в конструктивному напрямку.

2.3 Практичні рекомендації з корекції агресивної поведінки

«У відношенні агресивності, як і інших проблем, важливо дотримуватись сталості відносно меж дозволеного і недозволеного. Це - частина довгострокової тактики заохочення дитини до інших форм вираження сильних емоцій. Негайні дії дорослих після агресивної реакції дитини будуть більш правильними і ефективними, якщо їх обмислювати в спокійний час, адже при розгортанні подій розмірковувати вже ніколи. Особливе значення в приборкані дитячої агресивності має те, що реакція дорослих повинна бути краткою і точною». - І.А. Фурманов (2006).

Отже, при проявах фізичної агресії, Фурманов, враховуючи психологічний ризик, пов`язаний з застосуванням батьками тілесних покарань, рекомендує наступні « неагресивні» моделі дисциплінарного впливу: 1. Терпіння. Тут потрібна витримка. 2. Пояснення. Слід пояснити дитині чому її поведінка неправильна, робити це треба максимально кратко. 3. Відволікання. Треба постаратися запропонувати дитині що-небудь більш цікаве, ніж те, що йому зараз хочеться. 4. Повільність. Не треба спішити карати дитину. Раптом вчинок повториться. 5. Нагороди. Краще схвалити дитину за хорошу поведінку. Це збудить в ній бажання ще раз почути похвалу. 6. Жарти. Рекомендується іноді пожартувати з приводу покарання і навіть придумати яку - небудь гру, щоб дитина теж мала привод покарати « винуватого» батька. Дуже важливо дати дитині можливість відчути, що і батьки підпорядковуються тим самим правилам поведінки. В цьому випадку дитина буде менш сердитися, коли буде покараний за порушення правил.

Вербальна агресія. Повна профілактика бранних слів неможлива з тієї причини, що діти живуть в соціумі і не застраховані від впливу середовища. Але вплинути на них можливо, як вважає Е. Фромм, якщо порекомендувати батькам наступне: 1. Не сваріть дитину, не погрожуйте, що будете сварити її, якщо вона буде говорити бранні слова. 2. Постарайтеся зробити так, щоб вона була як можна більш відкрита з вами. Це дозволить безпосередньо висловлюватися в вашій присутності, і тоді те, чому вона навчиться вона скаже вам, а не при сторонніх. 3. Здивуйте дитину - це найкращий спосіб вплинути на неї. Коли вона стане говорити бранні слова, віднесіться до цього спокійно, м`яко добродушно. 4. Поясніть дитині, що говорити бранні слова так само неприйнятно, яке відригувати за столом чи не вибачитися в потрібний момент. Але поясніть це коротко, не караючи її. 5. Якщо станеться, що в дитини вирветься бранне слово при сторонніх, вибачтеся за неї і одразу ж змініть тему розмови.

В якості профілактики непрямої агресивної поведінки психологи рекомендують: 1. Як можна м`якіше проявляти своє незадоволення та роздратування. Якщо дитина захоче що-небудь зламати, або навіть зламає в чужому домі, слід принести вибачення при дитині, пояснити їй, чому і батьки і всі інші не схвалюють її вчинок, запропонувати їй яке-небудь заняття, а при необхідності увести додому. 2. Не можна силою примушувати дитину до покорення з тієї причини, що ця тактика може викликати у неї прагнення ще більше ламати. 3. Допомога дитині в адаптації до оточуючих обставин і дорослих напевне зменшить її бажання ламати і руйнувати. 4. Більша участь в її житті - з точки зору дитини, а не з батьківської - дозволить їй почуватися коханою і бажаною. Чим більш впевненою стане дитина, тим менш вона буде відчувати гнів, заздрощі, тим менш в ній залишиться егоїзму.

Отже, на основі отриманих результатів діагностики за п'ятьма методиками дозволили диференціювати поведінку дітей по вище переліченим шкалам і співвіднести прояви видів агресії у дітей з високим, низьким і середнім рівнем агресії.

За кількісними даними можна бачити, що дітям з високим рівнем агресивності притаманна поведінка, яка включає фізичну агресію. Вони використовують в своїй поведінці заборонені методи і ті, що караються по відношенню до однолітків. Для них характерна активна невербальна пряма агресія, активні вербальні і невербальні дії, спрямовані на предмети.

Слід також відмітити, що цим дітям не характерна готовність до компромісу та співробітництву. Вони не в змозі дотримуватися правил гри, підтримувати інших. При підсиленні конфлікту частіше піддаються гніву, відсутній самостійний контроль за власними діями.

Діти ж з низьким рівнем агресії здатні приймати до уваги думку інших, розпитувати про причину конфлікту, рефлексувати почуття іншого.

Нами були надана практичні рекомендації з корекції агресивної поведінки дітей в молодшій школі.

Висновок

Частішання агресивних проявів є сьогодні однією з найгостріших соціальних проблем нашого суспільства. Агресія, у якій би формі вона не проявлялася, являє собою діяльність, спрямовану на заподіяння шкоди або збитку іншій живій істоті. Здавна людство виявляло цікавість до феномену агресії. І в наш час агресія є предметом активних науково-практичних досліджень.

Молодший шкільний вік - це особливий період в житті дитини. За Ельконіним цей період супроводжується кризою 7-ми років. Це криза саморегуляції, яка виникає на основі особистої свідомості. Дитина починає регулювати свою поведінку правилами. Для дитини розпадається єдність афекту і інтелекту. Дитина в цей період не володіє своїми почуттями (не може стримувати, але й не вміє управляти ними). Справа в тому, що втративши одні форми поведінки, вона не набула інші. В цьому віці діти вступають до школи. Перший рік навчання в школі - дуже складний переломний період в житті дитини. Зі зміною соціальної ситуації, змінюється весь склад життя дитини, місце в системі суспільних відносин, психоемоційне навантаження, до якого потрібно пристосовуватися.

Після проведеного нами емпіричного дослідження агресивності дітей у школі, ми можемо зробити висновок про те, що загалом дітям з високим рівнем агресивності притаманна поведінка, яка включає фізичну агресію. Вони використовують в своїй поведінці заборонені методи і ті, що караються по відношенню до однолітків. Для них характерна активна невербальна пряма агресія, активні вербальні і невербальні дії, спрямовані на предмети.

Слід також відмітити, що цим дітям не характерна готовність до компромісу та співробітництву. Вони не в змозі дотримуватися правил гри, підтримувати інших. При підсиленні конфлікту частіше піддаються гніву, відсутній самостійний контроль за власними діями.

Список використаної літератури

1. Агресія у дітей та підлітків: Навчальний посібник/ під ред. Н.М. Платонової. - СПб.: Речь, 2006; 320 С.

2. Берон Р., Річардсон Д. « Агресія». - СПб., Пітер, 2001. - 352 с: ил. - (Серія «Мастери психології»).

3. Бютнер К. « Жить с агрессивными детьми». - М.: Педагогіка 1991 - 144 с.

4. Дитяча практична психологія: Підручник/ під ред. Проф. Г.Д. Марцинковської - М.: Гардаріки, 2000 - 255 с.

5. Істратова О.Н, Єксакусто Т.В. « Довідник психолога початкової школи «/ серія « Довідники». - Ростов н/Д: « Фенікс», 2003 - 448 с.

6. Левітов Н.Д. « Психічний стан агресії « // Вопр. Психології. 1972, №6. С. 168 - 172.

7. Лютова Д.К., Моніна Г.Б. « Шпаргалка для дорослих: Психокорекційна робота з гіперактивними, тривожними і аутичними дітьми»: - М.: Генезис, 2000 - 192 с.

8. Лоренц Конрад « Агресія (так назване зло)»: - пер. З нім. - М.: Видавницька група « Прогрес»: Універс, 1994 - 272 с.

9. Маєрс Д.М. «Соціальна психологія» - 7-е вид. - СПб.: Пітер, 2006 - 794 с. (серія «Майстри психології»).

10. Некрасова З., Некрасова Н.: « Припиніть дітей виховувати - допоможіть їм зростати» - М.: ООО Видавницький дім « Софія», 2006 - 416 с.

11. Обухова Л.Ф. « Дитяча психологія: теорії, факти, проблеми», М.: Тривола, 1995.

12. Орбан - Лембрик Л.Є. « Соціальна психологія»: Підручник у 2х кн. Кн.1: « Соціальна психологія особистості і спілкування» - К.: Либідь, 2004 - 576 с.

13. Практикум з вікової психології: Навч. пос./під ред. Л.А. Головей, Є.Ф. Рибалко. - СПб.: « Речь», 2005 - 688 с.

14. Психологія людської агресії / К. Сельчонок, /http //www.aquarun.ru

15. Психологічний словник // під ред. В.П. Зінченко, Б.Г. Мещерякова. - М., 1996. - 312 с.

16. Психологічний словник / Під заг. Ред. А.В. Петровського, М.Г. Ярошевського - 2-е вид., випр. і допов. - М.: Політвидат, - 494 с.

17. Психокорекційна і розвиваюча робота з дітьми: Навч. Посібник для студ. серед. пед. учбов. закладів / І.В. Дубровіна, А.Д. Андреева, Є.Є. Данілова, Т.В. Вохмяніна; Під ред. І.В. Дубровіної. - М.: Видавницький центр « Академія», 1998. - 160 с.

18. Рум`янцева Т.Г. « Агресія: проблеми і пошуки в західній філософії і науці». М.: 1991 - с. 89 - 133.

19. Фромм Є. «Анатомія людської деструктивності», М.: 1994.

20. Фурманов І.А. Дитяча агресивність: психодіагностика і корекція. Мн., 1996.

21. Фурманов І.А. Агресія і насилля: діагностика, профілактика і корекція, СПб.: Речь 2007 - 480 с.

Размещено на Allbest.ru