Основи психогенетики Ф. Гальтона

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Психічна спадковість

2. Статистичні методи

3. Тести розумових здібностей. Прилади

4. Методи психогенетики

5. Цікаві факти

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Диференціальна психологія (психологія індивідуальних відмінностей) - область психологічної науки, що вивчає феноменологію індивідуальних відмінностей і використовує індивідуальні відмінності для вивчення структури психологічних функцій і природи їх варіативності. Передумовою виникнення диференціальної психології (на рубежі ХІХ і ХХ ст.) було впровадження в психологію експерименту, а також генетичних та математичних методів [4].

Перші дослідження індивідуальних відмінностей в психологічних характеристиках людини були розпочаті англійським дослідником Френсісом Гальтоном (16 лютого 1822 - 17 січня 1911). Його роботи, присвячені природі психологічних характеристик і діапазону їх відмінностей, продемонстрували сам факт існування індивідуальних відмінностей і можливість їх діагностики експериментальними методами [3].

Френсіс Гальтон (послідовника і кузен Дарвіна) - вивчав людську спадковість. Незабаром для нього стало очевидним, що для визначення ступеню подібності між індивідами їх можна вимірювати - кожного окремо, у порівнянні один з одним, цілеспрямовано і великими групами. Для цієї мети він розробив численні тести і процедури вимірів, заснувавши у 1882 році в Музеї Південного Кенсінгтону в Лондоні свою знамениту антропометричну лабораторію.

Своїми роботами із проблем психічної спадковості й індивідуальних розходжень людських здатностей Гальтон привніс у психологію дух еволюційної теорії. До нього питання про індивідуальні розходження як гідний предмет психологічних досліджень не розглядався [8].

Праці Френсіса Гальтона: "Спадковий геній: дослідження його законів і наслідків" (1869); "Англійські люди науки: їх природа і виховання" (1874); "Психометричний експеримент" (1879); "Дослідження людських здібностей" (1883); "Природна спадковість" (1889); "Нариси у Євгеніці" (1909) і більше 30 інших робіт із проблем спадковості.

В даній роботі ставлю перед собою завдання проаналізувати деякі праці Гальтона та визначити їх вплив на розробку проблем індивідуальних відмінностей. гальтон спадковість психогенетика

1. Психічна спадковість

Перша книга Гальтона по психології «Спадковий геній» (Hereditary Genius). У цій роботі Гальтон намагався показати, що народження в родинах геніальних дітей відбувається значно частіше, ніж це можна було б пояснити винятково впливом навколишніх умов. Основна думка цієї книги полягала в тому, що у видатних батьків народжуються видатні сини. (Доньки в той час мали мало можливостей зайняти високе положення крім шлюбу з видатною людиною).

Більшість біографічних даних, на які посилався у своїй книзі Гальтон, були родоводи відомих учених і лікарів. Його дослідження показували, що кожна знаменита людина успадковує не тільки геніальність, але й особливу форму її прояву. Так, наприклад, великий учений народжується в родині, що досягла популярності саме в науці.

Кінцевою метою Гальтона було сприяти народженню «якісних» особистостей і перешкоджати народженню «неякісних». Щоб допомогти досягненню цієї мети, він створив нову науку євгеніку, що мала справу з факторами, які могли поліпшити наслідувані якості людей.

У своїх спробах перевірити свою євгенічну теорію Гальтон звернувся до статистики. У книзі «Спадкоємний геній» він застосовує статистичні методи для рішення проблем спадковості, розсортовуючи людей за рівнем дарування. Його дані показали, що видатні люди з більшою ймовірністю мають видатних синів у порівнянні з людьми із середніми здатностями. Так у своїй роботі Гальтон з'ясував, що з 4000 дітей обдарованих батьків 977 чоловіків згодом стали знаменитими. Коли ж група батьків вибиралася на випадковій основі, те обдарованих дітей налічувалося, як і очікувалося, менше, тільки 332.

На думку Гальтона, імовірність народження геніїв у деяких родинах була недостатньо висока, щоб всерйоз розглядати її залежність від кращих умов життя, можливостей одержання утворення або якихось інших соціальних переваг. Тому його висновок полягав у тому, що геніальність або її відсутність залежать від спадковості, а не від наданих можливостей [7].

2. Статистичні методи

У продовження всієї своєї наукової кар'єри Гальтон ніколи не бував повністю вдоволений дослідженням проблеми, якщо не міг одержати кількісних даних і провести їхню статистичну обробку. Для цього він використовувати їм же розроблені методи.

Будучи натхненим роботою Адольфа Кетле «про середню людину», Гальтон висловив припущення про те, що цей підхід може застосовуватися й для аналізу даних психології. Приміром, він установив, що розкид оцінок, отриманих на університетських іспитах, підкоряється закону нормального розподілу. Через простоту нормального закону й зручності його застосування до опису різноманітних характеристик Гальтон припустив, що досить велика кількість оцінок людських характеристик можуть бути описані двома основними величинами: середньою оцінкою розподілу (математичне очікування) і діапазоном розкиду навколо середньої оцінки (стандартне відхилення).

Роботи Гальтона в області статистики привели до відкриття однієї з найважливіших величин - кореляції, перше згадування про яку з'явилося в 1888 році. Сучасні метод визначення обґрунтованості й надійності тестів так само, як і методи факторного аналізу, прямо пов'язані з гальтоновським відкриттям кореляції, що стало результатом спостережень Гальтона за тим, як кількісні характеристики спадкоємних ознак регресують до свого середнього значення. Приміром, він відзначав, що сини дуже високих людей, у середньому, бувають нижче своїх батьків, у той час як сини дуже низькорослих чоловіків виявляються, у середньому, вище своїх батьків. Гальтон розробив графічні методи для відбиття основних властивостей коефіцієнта кореляції й знайшов формулу для його розрахунку (наш час вона вже не використовується).

За підтримки Гальтона його студент Карл Пірсон вивів, що використовується й донині, формулу визначення коефіцієнта кореляції.

Кореляція стала основним інструментом досліджень у соціальних, природних і інженерних науках. Згодом на підставі новаторських робіт Гальтона були розроблені багато інших методик статистичних оцінок [8].

3. Тести розумових здібностей. Прилади

Гальтон першим розробив тести розумових здібностей, хоча появі цього терміну наука зобов'язана Джеймсу Маккину Кеттелу, його американському учневі й колишньому студентові Вундта. Основне припущення Гальтона полягало в тому, що інтелект може бути обмірюваний у термінах сенсорних здатностей людини - причому чим вище рівень інтелекту індивіда, тим вище повинен бути рівень його сенсорного функціонування. Він вивів це припущення з емпіричних поглядів Джона Локка про те, що знання дається нам через відчуття.

Для виконання своїх досліджень Гальтону було необхідно винайти пристрої, за допомогою яких можна було б робити швидкі й точні сенсорні виміри у великої кількості людей. Наприклад, для визначення найвищої помітної частоти звуку він придумав спеціальний свисток, що використовував при експериментах і з людьми, і із тваринами. (Гальтон любив прогулюватися по лондонському зоопарку з порожньою тростиною, до якої був прикріплений його свисток із приробленої до нього гумовою грушею. Стискаючи грушу, він спостерігав реакцію тварин на зроблений звук.) Гальтонівський свисток був обов'язковим елементом устаткування будь-якої психологічної лабораторії до 30-х років, коли він був замінений більш розробленими електронними приладами.

Серед інших його приладів слід зазначити фотометр для виміру точності, з якої людина може розрізняти два різних колірних тони, калібрований маятник для визначення часу реакції на звук і світло, і пристосування, що складається з набору вантажів, розміщення яких дозволяло порівнювати кінетичну або мускульну чутливість. Він придумав спеціальну рейку зі змінною шкалою відстаней для перевірки оцінки довжини й набір пляшок, що містять різні речовини для перевірки нюху. Більшість гальтонівських тестів послужили відправною крапкою для розробки устаткування, що десятиліттями використовувалося в психологічних лабораторіях [9].

4. Методи психогенетики

Так називають методи, що дозволяють визначити вплив спадкових факторів і середовища на формування тих чи інших психічних особливостей людини. Основними методами психогенетики є: генеалогічний, генограма, метод прийомних дітей і метод близнюків.

Френсіс Гальтон є родоначальником психогенетичних методів.

Генеалогічний (грец. genealogнa - родовід) метод - метод вивчення характеру спадкування певного ознаки або оцінки ймовірності його появи в майбутньому в членів досліджуваної родини, заснований на з`ясуванні родинних зв`язків (родоводу) і простежуванні ознаки серед усіх родичів.

Для психодіагностичних і психотерапевтичних цілей іноді використовують варіант генеалогічного методу - генограму (грец. genos - рід і gramma - написання, літера), в якій разом з відносинами спорідненості фіксують відносини психологічної близькості (тісні - віддалені), конфліктності, сімейні сценарні установки. Генограму складають принаймні для сім'ї в межах трьох поколінь. Вона допомагає уточнити психологічні контексти життя людини (при цьому можна говорити і про соціальну спадковість).

Метод прийомних дітей - дослідження дітей, максимально рано відданих на виховання біологічно чужим батькам (вихователям). Оскільки з біологічними батьками діти мають 50% спільних генів, але не мають спільних умов життя, а з прийомними, навпаки, не мають спільних генів, але живуть в однакових умовах, то можливе розведення якостей, зумовлених спадковістю і середовищем. Ознаку, що цікавить, вивчають попарно (дитина - біологічний батько, дитина - прийомний батько). Ступінь подібності вказує на природу якості.

Для вивчення фенотипічних і середовищних чинників Гальтон запропонував метод близнюків. Метод близнюків - вивчає вплив генотипічних і середовищних чинників на детермінацію індивідуальних відмінностей.

На основі близнюкового методу створено методи розлучених монозиготних близнят (Ньюмен, Шилдс, Жуел-Нільсон), близнюкової пари (Заззо), контрольного близнюка (Гезелл) [8].

5. Цікаві факти

Сьогодні кожен знає, що за відбитками пальців можна розкрити злочин. Але так було далеко не завжди. В кінці минулого століття в розпорядженні міліції були лише словесний портрет, сліди, волосся, попіл і в кращому випадку дедуктивний метод. Дактилоскопія прийшла на допомогу міліції в 1900 році, після того як було доведено: відбитки людських пальців абсолютно точно ідентифікують особу. Це чудове відкриття зробив Френсіс Гальтон.

Це була справжня сенсація кінця XIX століття. Дактилоскопія за кілька років завоювала Європу, Америку, трохи пізніше - Японію, Росію, країни Азії [2, 11].

Френсіс Гальтон був людиною з надзвичайно високим інтелектом. Автори "Історії психології" вважають, що опосередковано можна дійти висновку, що коефіцієнт інтелекту вченого дорівнював приблизно 200 (Д. Шульц, С. Шульц, 1998).

Кумиром для Гальтона був Ісаак Ньютон; бюст знаменитого фізика прикрашав його кабінет [6].

Висновки

Різноманітна діяльність Френсіса Гальтона мала велике значення для розвитку психологічних вимірювань. Цей дослідник був дуже допитливою людиною і досяг вагомих для свого часу результатів у багатьох науках (антропології, географії, математиці, метеорології). Його вважають засновником диференціальної психології та психометрики [3].

Перелік проблем, що цікавили Гальтона й стали згодом предметами дослідження інших учених, містить у собі питання адаптації, порівняльного впливу спадковості й змін навколишнього середовища, розвитку дітей, індивідуальних розходжень, використання статистичних методів, застосування опитувальників і психологічних тестів. Діапазон його наукових досліджень і обсяг отриманих ним результатів дозволяє стверджувати, що вплив Гальтона на розвиток диференціальної психології був надзвичайно великим та суттєвим.

Він є автором численних доповідей з питань феноменології сприйняття, здатності до візуалізації уявлень, асоціативних здібностей, вільної волі, обдарованості і геніальності [5].

Отже, Френсіс Гальтон - це великий вчений, науковець, дослідник, який заклав фундамент у вивчення проблеми індивідуальних відмінностей і вказав напрямок подальшого вивчення та розвитку диференціальної психології загалом.

Список використаної літератури

Анастази А. Дифференциальная психология. Индивидуальные и групповые различия в поведении: пер. с англ. / А. Анастази. - М.: Апрель Пресс: Изд-во ЭКСМО-Пресс, 2001. - 752 с.

Антонов Е. Коммерсантъ-Деньги: еженедельник / Е. Антонова. - М.: «Коммерсантъ. Издательский дом», 1999. - № 45. - 97 с.

Государев Н. А. Дифференциальная психология в вопросах и ответах: учеб. пособие / Н. А. Государев. - М.: Ось-89, 2008. - 112 с.

Ждан А. Н. Історія психології: від античності до сучасності / А. Н. Ждан. - М.: Изд-во МГУ, 1990. - 367 с.

История психологи в лицах. Персоналии / под ред. Л.А. Карпенко // Психологический лексикон: энциклопед. сл. : в 6 т. / ред.-сост. Л. А. Карпенко; под общ. ред. А. В. Петровского. - М.: ПЕР СЭ, 2005. - 784 с.

Канаев И. Фрэнсис Гальтон / И. Канаев. - Л.: Наука, 1972. - 136 с.

Либин А. В. Дифференциальная психология: на пересечении европейских, российских и американских традиций / А .В. Либин. - 2 изд., перераб. - М.: Смысл, Per Se, 2000. - 549 с.

Малых С. Б. Основы психогенетики / С. Б. Малых, М. С. Егорова, Т. А Мешклва. - М.: Эпидавр, 1998. - 744 с.

Психология индивидуальных различий: Тексты / под. ред. Ю. Б. Гипенрейтер, В. Я. Романова. - М.: Изд-во МГУ, 1982. - 320 с.

Шульц Д.П., Шульц С.Э. История современной психологии / Пер. с англ. А.В. Говорунов, В.И. Кузин, Л.Л. Царук / Под ред. А.Д. Наследова. - СПб.: Изд-во «Евразия», 2002. - 532с.

Юрген Т. Сто лет криминалистики / Т. Юрген. - М.: Изд-во Прогресс, 1974. - 440 с.

Размещено на Allbest.ru