Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ 1. Я-концепція як структурний елемент особистості

1.1 Поняття Я-концепції особистості

1.2 Структура Я-концепції

1.3 Функції Я-концепції

Розділ 2. Розвиток Я-концепції у дітей та підлітків

2.1 Формування Я-концепції у дітей

2.1.1 Розвиток самосвідомості у ранньому дитинстві

2.1.2 Розвиток самосвідомості та самооцінки у дошкільному віці

2.1.3 Розвиток Я-концепції школяра

2.2 Формування Я-концепції підлітка

2.2.1 Формування внутрішньої позиції особистості підлітка

2.2.2 Основні напрямки розвитку Я-концепції підлітка

2.2.3 Несприятливий варіант розвитку Я-концепції

Розділ 3. Рекомендації батькам, щодо підтримки позитивної самооцінки тапозитивного образу само сприйняття підлітка

Загальні висновки

Список використаних джерел



Вступ

На сьогоднішній день діти живуть в епоху, повну протиріч, насичену інформацією. Дитинство - це час коли прискорюється темп набуття дітьми знань про культурному та соціальному світі, а також їх загальний розвиток.

В ідеалі за цей період дитина дізнається, що таке погане і гарне поводження, як справлятися зі своїми почуттями, бажаннями і потребами соціально прийнятними способами, а також про те, чого очікують від нього сім'я і все суспільство, в якому він живе.

Діти починають освоювати норми, правила і звичаї своєї культури. У той же час вони виробляють «Я-концепцію», яка може зберігатися протягом усього подальшого життя.

Батькам іноді просто не вистачає часу поговорити з дитиною. Багатьом дітям все важче стає взаємодіяти з однолітками і дорослими. Щоб виховати гармонійну особистість, необхідно розвивати не тільки пізнавальні процеси, але і «емоційний інтелект», особистісні якості дитини.

Однією з важливих умов виховання дітей є формування і розвиток адекватної Я-концепції і, перш за все самосвідомості дитини.

Для психологів і педагогів усе більш очевидним стає той факт, що самооцінка дитини, її ставлення до себе та сприйняття себе багато в чому визначають його поведінку і успішність. Стає актуальним те, що у деяких дітей формується несприятливий розвиток Я-концепції. У правильному формуванні Я-концепції покликані допомогти оточуючі дитину, дорослі, батьки, вчителі. Вони надають дитині необхідну зворотний зв'язок, переконуючу його в тому, що вона потрібна, що вона подобається, що вона здатна досягати успіху в тій чи іншій справі і що взагалі вона має значимість в їх очах. Це стосується всіх сторін життя дитини - її фізичного розвитку, соціальних навичок, успішності, емоційного тонусу і т. д.

У даній роботі враховані і використані наукові дані вітчизняних і зарубіжних авторів, в області психології розвитку особистості дитини та формування її Я-концепції: У.Джемс, К.Роджерс, Дж.Мід, Е.Еріксон, Р.Бернс, Л.І. Божович, М. І. Лісіна, А.Н Леонтьєв, Л. С. Виготський, Б.Г Ананьєв і ін.

Теоретичні положення за темою дослідження добре представлені та розроблені даними авторами.

Об'єкт дослідження: формування Я-концепції у дітей та підлітків.

Предмет дослідження: Особливості розвитку Я-концепції дитини та підлітка.

Мета роботи: зосередити увагу на:

1. Структурі Я-концепції та її значущості;

2. розвитку самосвідомості та Я-концепції в цілому;

3. становленні Я-концепції у дітей та підлітків.



Розділ 1. Я-концепція як структурний елемент особистості

1.1 Поняття Я-концепції особистості

Термін «Я-концепція» (англійською «self-conception», дослівно «концепція себе») з'явився в російськомовній психологічній літературі порівняно недавно. Раніше в такому ж значенні використовувалися терміни «образ себе», «самосвідомість». Я-концепція - це все, що індивід вважає самим собою або своїм, все, що він думає про себе, усі властиві йому способи самовиховання.

Описову складову Я-концепції часто називають образом Я або картиною Я. Складову, пов'язану з відношенням до себе або до окремих своїх якостей, називають самооцінкою чи прийняттям себе. Я-концепція, по суті, визначає не просто те, що собою являє індивід, а й те, що він про себе думає, як дивиться на своє діяльне начало і можливості розвитку в майбутньому.

Наше «Я» має просторові і тимчасові риси як точка між минулим і майбутнім. Усвідомлюємо ми чи ні, але кожен з нас носить в собі уявний образ або портрет самого себе. У цьому образі втілена наша концепція своєї особистості, уявлення про самого себе як про людину, сформовані на основі нашої власної думки про себе. А ця думка у свою чергу, в більшості випадків, склалася несвідомо, під враженням минулого досвіду, наших успіхів або невдач, а також на підставі відносин до нас інших людей, особливо в дитячі роки.

Я-концепція - важливий структурний елемент психологічного образу особистості, що складається в спілкуванні і діяльності, ідеальна представленість індивіда про себе. Я - концепція виникає в обставинах обміну діяльністю між людьми, в ході якого суб'єкт «виглядає як в дзеркало іншої людини» і так відлагоджує, уточнює й коректує образи свого Я [25, с.797].

Людина, намагаючись уявити, що про нього думають інші люди, аналізує себе, свою поведінку і особливості спілкування з ними, тобто він аналізує, який він у взаємодії з іншими людьми. У результаті такого аналізу людина приходить до деякого пізнання свого Я. Такого роду уявлення про себе має істотне значення в процесі самовиховання, тому аналізуючи себе в спілкуванні з іншими людьми, людина починає розуміти особливості свого характеру, в тому числі і негативні. З віком відбувається розвиток потреб особистості, що розвивається. Саме в них і через них проявляється людина і відповідно заломлюється його Я-концепція. На відміну від ситуативних я-образів (яким індивід бачить, відчуває себе у кожний даний момент) Я-концепція створює у людини відчуття своєї постійної визначеності, самототожності ..Формування адекватної Я-концепції, і, перш за все самосвідомості - є одним з важливих умов виховання свідомого члена суспільства.

1.2 Структура Я-концепції

Людське «Я» є надзвичайно складним об'єктом. Відокремлення перших неоднорідностей в структурі «Я» належить Вільяму Джеймсу. Він запропонував розрізняти рефлексивне (таке, що пізнає) і емпіричне (те, що пізнається) «Я» так, як розрізняються процес і результат. Результат процесу самопізнання і є, власне, Я-концепцією.

Я-Концепція містить у собі компоненти:

Когнітивний - образ своїх якостей, здібностей, зовнішності, соціальної значимості і т.д.

Емоційний - самоповага, себелюбство, самознищення і т.д.

Оціночно-вольовий - прагнення підвищити самооцінку, завоювати повагу.



Я-концепція - передумова і наслідок взаємодії соціального, визначається соціальним досвідом. В її складові входять:

1) фізичне Я - схема власного тіла;

2) реальне Я - уявлення про себе в теперішньому часі;

3) динамічне Я - те, яким суб'єкт має намір стати;

4) соціальне Я - співвідносне зі сферами соціальної інтеграції: статевиї, етнічної, громадянської, рольової та ін;

5) екзистенціальне Я - як оцінка себе в аспекті життя і смерті;

6) ідеальне Я-те, яким суб'єкт, на його думку, повинен би стати, орієнтуючись на норми моральні;

7) фантастичне Я - те, яким суб'єкт бажав би стати, якби це можливим.

У Я-концепції виділяються описова й оціночна складові, що дозволяє розглядати Я-концепцію як сукупність установок, спрямованих на себе. У більшості визначень з установок можна виділити три головні елементи:

1. Переконання, що може бути як обгрунтованим, так і необгрунтованим (когнітивна складова установки).

2. Емоційне ставлення до цього переконання (емоційно-оціночна складова).

3.Відповідна реакція, яка, зокрема, може виражатися в поведінці (поведінкова складова).

Стосовно до Я-концепції ці три елементи установки конкретизуються наступним чином:

Образ «Я» - уявлення індивіда про самого себе.

Самооцінка - афективна оцінка цього уявлення, яка може володіти різною інтенсивністю, оскільки конкретні риси образу «Я» можуть викликати більш-менш сильні емоції, пов'язані з прийняттям або осудом.

Потенційна поведінкова реакція, - конкретні дії, які можуть бути викликані образом «Я» і самооцінкою.

Образ Я самооцінка піддаються лише умовному розходженню, оскільки в психологічному плані вони нерозривно пов'язані.

Образ і оцінка свого «Я» привертають людину до певної поведінки, тому глобальна Я-концепція розглянута як сукупність установок людини, спрямованих на самого себе. Однак ці установки можуть мати різні модальності.

Зазвичай виділяють три основні модальності самоустановок.

1. Реальне Я - установки, пов'язані з тим, як людина сприймає свої актуальні здібності, ролі, свій актуальний статус, тобто з його уявленнями про те, яким він є в теперішньому часі.

2. Дзеркальне Я - установки, пов'язані з уявленнями людини про те, як його бачать інші. Дзеркальне Я виконує важливу функцію самокорекції домагань людини і його уявлень про себе. Цей механізм зворотного зв'язку допомагає втримувати Я-реальне в адекватних межах і залишатися відкритим новому досвіду через взаімозв'язаний діалог з іншими і з самим собою.

3. Ідеальне Я - установки, пов'язані з уявленням людини про те, яким він хотів би стати. Ідеальне Я формується як деяка сукупність якостей і характеристик, ролей, які людина хотіла б бачити у себе і які віна хотіла би виконувати. Причому ідеальні елементи свого Я людина формує за тими ж основним аспектам, що і в структурі Я-реального. Ідеальний образ складається із цілого ряду уявлень, що відбивають потаємні прагнення людини. Ці уявлення бувають відірвані від реальності. Протиріччя між реальним та ідеальним Я становить одне з найважливіших умов саморозвитку особистості.

Крім трьох основних модальностей установок, запропонованих Р.Бернсом, багато авторів виділяють ще одну, яка відіграє особливу роль.

4. Конструктивне Я (Я в майбутньому). Саме йому властива спрямованість у майбутнє. Головна відмінність конструктивного «Я» від ідеального Я полягає в тому, що він пронизаний дієвими мотивами, і вони більше відповідають ознаці «прагну». У Я-конструктивне переносяться ті елементи, які особистість приймає і для себе як досяжну реальність.

Необхідно відзначити, що будь-який з образів Я має складне, неоднозначне за своєю будовою походження, що складається з чотирьох аспектів відношення: фізичне, емоційне, розумове і соціальне Я.

У дітей в процесі індивідуального розвитку складається не тільки уявлення про себе, а й уявлення про те, яким їм хочеться бути. У деяких дітей ідеальне Я не дуже відрізняється від реального, так що вони й не думають про самовдосконалення. У інших, навпаки, ідеальне Я (зване також его-ідеалом) - це віддалена мета, того, чого потрібно досягти. Прикладом ідеального Я може служити людина, якою дитина захоплюється. Іноді его-ідеал реалістичний, іноді є чистою фантазією.

У багатьох психологічних теоріях Я-концепція є одним з центральних понять. Разом з тим дотепер не існує ні її універсального визначення, ні єдності в термінології. Терміни, які одні автори вживають для позначення Я-концепції в цілому, інші використовують для позначення окремих її елементів.

1.3 Функції Я-концепції

Функції Я-концепції виконують найважливішу роль в організації поведінки людини. Від того, що людина сама про себе думає, залежить безліч аспектів її життєдіяльності: процеси адаптації, способи психологічного захисту, індивідуальний стиль діяльності, спілкування, життя, реакції на події та вчинки інших людей.

Р.Бернс визначає наступні функції.

1. Забезпечення внутрішньої узгодженості.

Функція проявляється у прагненні людини підтримувати стале уявлення про самого себе. Інформація, яка суперечить існуючим уявленням, або не допускається до усвідомлення, або витісняється, або спотворюється. Для людини характерно вчиняти відповідно тому, що він про себе думає.

Приклад того, що в своїх діях людина керується уявленнями про самого себе, приводить Р.Бернс: «Мені довелося розмовляти з дівчинкою, в якої показник стандартизованого тесту на інтелект був вище середнього, проте, як з'ясувалося, вона погано встигала в школі з основних предметів . Дівчинка пояснила це тим, вона «не володіє великим розумом». Я намагався заперечити, висуваючи в якості аргументу її високий показник IQ. При наступній зустрічі, що проходила через кілька місяців, виявилося, що її IQ впав до рівня нижче середнього ». Тобто дівчинка привела його у відповідність з уявленням про себе [4, с.182].

2. Я-концепція як інтерпретація досвіду.Людина сприймає і інтерпретує події навколишнього світу в залежності від того, як віна сприймає саму себе. Без перебільшення можна сказати, що сприйняття світу, його оцінка і ставлення до нього - це сам суб'єкт. Той, у кого на очах рожеві окуляри, зіткнувшись з підлістю і лицемірством, можливо, проінтерпретуе події в деякій казковій манері. Той, у кого на очах чорні окуляри, при зіткненні з турботою та увагою побачить у них який-небудь підступ.

3. Я-концепція як джерело очікувань. Процеси конкретної людини, в психологічному плані, прямують по тим каналам, в яких він як би пророкує події, що людина очікує від себе в найближчому майбутньому.



Розділ 2. Розвиток Я-концепції у дітей та підлітків

2.1 Формування Я-концепції у дітей

2.1.1 Розвиток самосвідомості у ранньому дитинстві

Психічний розвиток людини, становлення її як особистості пов'язано з формуванням самосвідомості - усвідомленням і відношенням до себе як до фізичної, духовної та суспільної істоти.

Самосвідомість є продуктом розвитку людини, її життєвою освітою. Вона розвивається в процесі власної активної діяльності дитини, на основі її відносин з оточуючими.

Розвиток самосвідомості протікає індивідуально у кожної дитини, але, як правило, до кінця першого року життя перші ознаки виникнення її вже можна помітити: дитина починає виділяти себе, своє тіло з навколишнього його простору. Подальший розвиток самосвідомості пов'язаний з усвідомленням своїх бажань і взагалі мотивів діяльності. Це допомагає дитині перейти на наступний щабель у розвитку самосвідомості - відокремити себе від своїх дій.

Спочатку дитина не усвідомлює себе суб'єктом діяльності. «Катя гуляти», «Вова гуляти», - кажуть діти раннього віку про себе.

Важливий момент у розвитку самосвідомості настає на третьому році життя, коли дитина починати відокремлювати дію від предмета, за яким вона спочатку було жорстко закріплено. Цей момент настає не сам собою, а в результаті виконання дитиною предметногї дії в нових умовах і перенесення її на інші предмети. Дитина «качає», «годує», «миє», вже не тільки свою улюблену ляльку Таню, ці ж дії він може здійснювати і з іншими предметами (з ляльками Катею, Олею та ін), годувати не тільки алюмінієвою ложкою, але і пластмасової, її замінниками. Діючи з предметами, вона порівнює свої дії з діями дорослих, знаходить в них схожість, відмінність, все частіше діє без безпосередньої допомоги дорослих. І ось у дитини з'являється своє бажання, часом відмінне від бажання дорослого, своя особиста дія, до якої він ставиться як до своєї, самостійно вчинюваної дії.

«Я граю», «одягаюся», «я їм» і все частіше «я сам» - міркує малюк про себе на третьому році життя. Перехід від позначення себе в третій особі до особистих займенників першої особи «Я» - одне з важливих досягнень раннього віку. Л.И.Божович вважає виниклу в дитини до кінця раннього дитинства систему «Я» і народжується нею потреба діяти самостійно, реалізовувати стверджувати своє «Я» - центральним новотвором даного періоду. Серед інших новоутворень що з'являються слідом за цим, особливе значення для розвитку дитини має самооцінка [5, с.98].

2.1.2 Розвиток самосвідомості та самооцінки у дошкільному віці

Самостійніше, все більш незалежними від дорослих стають дошкільнята. Їх взаємини з оточуючими розширюються і ускладнюються. Це дає можливість більш повно і глибоко усвідомити себе, оцінити достоїнства і недоліки як свої власні, так і оточуючих.

У дошкільному віці образ Я-дитини посилюється за рахунок можливостей проявляти ініціативу, виконувати дії з опорою на власну фантазію. Відбувається подальший розвиток зовнішньої саморегуляції за рахунок придбання досвіду адаптації до дитячого садка. Інтенсивно починає розвиватися внутрішня саморегуляція. У дітей старшого дошкільного віку слова «треба», «можна», «не можна, вже стають основою для зміни поведінки, коли подумки вимовляється самою дитиною. До кінця дошкільного віку формується таке найважливіше особистісне новоутворення, як емоційна децентрація, тобто вміння брати до уваги, враховувати в поведінці почуття і думки іншої людини.

Вирішальне значення у генезі самооцінки на перших етапах становлення особистості (кінець раннього, початок дошкільного періоду) має спілкування дитини з дорослими. Внаслідок відсутності (обмеженості) адекватного знання своїх можливостей, діти оцінюють себе як би через призму дорослих, цілком орієнтуються на думку людей, що їх виховують.

Найважливіше значення для стабілізованого Я відіграє процес ідентифікації з батьком своєї статі. Під останнім розуміється не просто наслідування, але поява можливості відчувати себе сильним, впевненим, тобто таким, яким хоче бачити себе дитина. Це відбувається за рахунок того, що мати або батько як ідеальне Я, включається ще в досить слабке Я дитини, зміцнюючи його і надаючи сили для розвитку [34, с.72]. Елементи самостійного уявлення про себе починають формуватися дещо пізніше.

Вперше виявляються вони, як показують спеціальні дослідження Б.Г.Ананьева, матеріали щоденників, в оцінки не особистісних, моральних якостей, а предметних і зовнішніх («А в мене є літак», «А зате в мене є ось що» і т. п.). У цьому проявляється нестійкість уявлень про інше і про себе поза ситуації пізнавання, зберігаються елементи невіддилених дій від предмета. [2, с.56]

Суттєвим зрушенням у розвитку особистості дитини є перехід від предметної оцінки іншої людини до оцінки його особистісних властивостей і внутрішніх станів самого себе.

У всіх вікових групах діти виявляють здатність об'єктивніше оцінювати інших, ніж самих себе. Але тут спостерігаються певні вікові зміни. Рідко від старшої дитини на питання «Хто у вас самий хороший?», Можна почути «Я самий хороший», що так характерно для найменших. Але це не означає, що дитяча самооцінка власної особистості тепер низька. Діти вже стали «великими» і усвідомлюють, що хвалитися негарно і недобре. Зовсім необов'язково прямо говорити про свою перевагу. У старших групах можна помітити дітей, які оцінюють себе з позитивного боку непрямим шляхом. На питання, «Який ти хороший чи поганий?» Вони зазвичай відповідають так: «Я не знаю ... Я теж слухаюся »,« Я теж вмію рахувати до ста »,« Я теж ніколи ні ображаю дітей »і т.п. [2, с.58].

У дитячому віці оцінка і самооцінка носять емоційний характер. З оточуючих дорослих найбільш яскраву позитивну оцінку отримують ті з них, до яких дитина відчуває любов, довіру, прихильність. Старші діти частіше піддають оцінці внутрішній світ навколишніх дорослих, дають їм більш глибоку оцінку, на відміну від дітей середнього і молодшого віку.

Порівняння самооцінки дитини в різних видах діяльності показує неоднакову ступінь її об'єктивності («переоцінка», «адекватна оцінка», «недооцінка»). Правильність дитячої самооцінки в значній мірі визначається і досвідом їх оцінки, специфікою діяльності, наочністю її результатів, знанням своїх умінь, ступенем засвоєння справжніх критеріїв оцінки в даній області, рівнем претензії дитини в тій чи іншій діяльності. Так дітям легше дати адекватну самооцінку виконаного ними малюнка на конкретну тему, ніж вірно оцінити своє становище в системі особистих відносин.

Встановлено, що статус, положення дитини в групі також впливає на самооцінку дитини. Так, наприклад, тенденцію до переоцінки частіше виявляють «непопулярні» діти, чий авторитет у групі невисокий, а недооцінку - «популярні», емоційне самопочуття яких досить гарне.

Самооцінка дітей дитячого віку по-різному проявляється в залежності від їх відношення до діяльності. Найбільш сприятливими для формування динамічної самооцінки у старших дітей є такі види діяльності, які пов'язані з чіткою установкою на результат і де цей результат виступає у формі, доступній самостійній оцінки дитини (наприклад, ігри з киданням стріли в ціль, гра в м'яч). У цьому випадку діти керуються мотивом підвищення самооцінки, в той час як при виконанні діяльності продуктивного характеру (наприклад вирізання з паперу), пов'язаної з необхідністю здійснення досить тонких операцій, що не викликають яскравого емоційного ставлення, мотиви самооцінки відступають на задній план, а першорядне значення для дітей набуває інтерес до самого процесу діяльності. Точність і об'єктивність оцінки та самооцінки дітей зростають у міру оволодіння правилами гри, набуттям особистого досвіду.

До кінця дитячого віку самооцінка дитини, її оцінні судження про оточуючих поступово стають все більш повними, деталізованими, розгорнутими. Ці зміни пояснюються в значній мірі появою (збільшенням) інтересу старших дітей до внутрішнього світу людей, переходом їх до особистого спілкування, засвоєнням значущих критеріїв оціночної діяльності, розвитком мислення і мови.

У самооцінці дитини знаходять відображення розвиваються у нього почуття гордості і сорому.

Розвиток самосвідомості знаходиться в тісному зв'язку з формуванням пізнавальної мотиваційної сфери дитини. На основі їх розвитку в кінці дитячого періоду з'являється важливе новоутворення - дитина виявляється здатною в особливій формі усвідомлювати і самого себе і те положення, яке вона у даний час займає, тобто у дитини з'являється «усвідомлення свого соціального« Я ». Данне зрушення в розвитку самооцінки відіграє важливу роль у психологічній готовності дитини до навчання в школі, в переході до наступної вікової щаблі. Зростає і до кінця дитячого періоду і самостійність, критичність дитячої оцінки та самооцінки.

2.1.3 Розвиток Я-концепції школяра

Молодший шкільний вік один з найраніших і відповідальних у плані розвитку і формування «Я - концепції» період, так як для молодшого школяра характерна тенденція до розвитку і розширення сфери «Я».

Поява таких новоутворень у даному віці як рефлексія і інтроспекція (самоспостереження) призводять до того, що молодший школяр змінює погляд на навколишній світ, виробляє свої власні погляди, власну думку, уявлення про цінності. Говорячи про ціннісних характеристиках мається на увазі психологічна категорія, яка виражає виборче відношення індивіда, в тому числі і дитини, до матеріальних і духовних явищ, до соціального оточення.

Перш за все, це пов'язано з соціальною ситуацією розвитку і ускладнюють видами діяльності, в умовах яких і відбувається «усвідомлення себе у суспільстві», через бачення себе в інших людях і встановлення відносин їх до нього і його до них. [12, с. 76]

Згідно із загальноприйнятbv положеннzv у вітчизняній психології про провідну роль у молодшого школяра навчальної діяльності, відбувається індивідуальний і соціальний розвиток. Перш за все формується позиція «Я» по відношенню до суспільства, формуються прийоми розумової діяльності (розвиток мислення, здатності аналізувати, узагальнювати, порівнювати (, а також виховуються певні особистісні якості. Таким чином, навчання стає соціально значущим видом діяльності та основним мотивом управління собою.

Ставлячи себе в позицію «Я учень», дитина намагається вийти за рамки дитячого способу життя, зайняти суспільно важливе і суспільно оцінювана місце. Дитина не тільки усвідомлює себе суб'єктом, а й відчуває потребу реалізувати себе як суб'єкт.

Шкільне життя наповнене оціночними відносинами. Їх особливість в тому, що вони включені в різні види діяльності, поведінки, а також і самої особистості учня. Особливо великий вплив на становлення «Я-концепції» надає оцінка результатів навчальної діяльності. Саме від усвідомлення успіхів, досягнень, можливостей у цьому виді діяльності складається вся система оціночних відносин до себе та інших людей, якими опосередковані багато вчинків дітей. Таким чином, оцінка навчальної діяльності перебудовує мотиваційно-потребову сферу молодшого школяра, емоційно-ціннісного ставлення до себе, тобто джерело для виникнення адекватних і неадекватних самооцінок.

Прагнення «бути як всі» виникає з-за багатьох умов, особливості яких можна простежити в груповому методі роботи дітей, де індивідуальність кожного втрачається; бажанням вписатися в суспільство «собі подібних»

Прагнення «бути краще ніж всі» проявляється в готовності швидше і краще виконати завдання, отримати визнання своїх праць, тому що успіхи стають предметом постійного інтересу й огляду з боку оточуючих, і в першу чергу в класі, серед однолітків. Таким чином, проблема взаємин у групі однолітків, як власне і в інших соціальних групах найближчого оточення визначає адекватність оцінночних відносин між її членами. (18, с. 87)

Крім того, найближче оточення впливає на статеву ідентичність. Молодший школяр знає про свою стать, ідентифікує себе як хлопчика або дівчинуку і прагне затвердити це в своїй поведінці, видах діяльності, в інтересах і захопленнях. Результатати даного процесу відображаються в поведінці, самооцінках, тобто «Я - концепції». Взагалі, ідентифікуючи себе з певною групою або окремою категорією людей, людина показує свою значимість даної категорії, пов'язує з нею певні потреби: визнання ними інтересів, захоплень, так і потребу в їх оцінці своїх досягнень, підтримки при невдачах. У молодшому шкільному віці найчастіше такою категорією є дорослі люди, але, може бути, група однолітків. Таким чином, молодший школяр і пізнає себе, задає планку для свого розвитку, утверджує себе, відчуває свою самостійність і впевненість у собі.

Впевненість або невпевненість у собі складається у дитини під впливом оцінок оточуючих і результатів власної діяльності, коли певна самооцінка підтримується оточуючими і у дитини виникає потреба в її збереженні. Вираженням цієї потреби є деякий стійкий рівень домагань. Знати рівень домагання і самооцінку необхідно, щоб правильно впливати на цю структуру. Від того, як дитина реагує на оцінку оточуючих, відповідно до отриманої оцінки вона будує свою взаємодію з ними. [22, с. 97]

Від того рівня домагань і самооцінки, яке має молодший школяр, залежать уявлення про своє майбутнє. Хоча молодший школяр і живе сьогодні, основи його морального і професійного самовизначення закладаються саме в цьому віці. Через свої інтереси і захоплення, що молодший школяр втілює в життя, він намагається з'ясувати, оцінити, зрозуміти свої можливості, співвіднести їх вимог, дитина поступово починає орієнтуватися на свою оцінку, проявляти самостійність.

До кінця молодшого шкільного віку самооцінка може виступати в якості мотиву своєї діяльності, поведінки та спілкування, а також стає показником якісної зміни його «Я - концепції». Але в той же час оцінка оточуючих не втрачає свого значення, тому що молодший школяр постійно звіряє свою самооцінку з думкою навколишніх. Крім цього, він сам є джерелом оцінювання інших, тому важливо, щоб між ними складалися взаєморозуміння, що забезпечує адекватність взаємооцінювання.

Серед феноменів самосвідомості особистості, одним з центральних феноменів є «діалогічність самосвідомості».

Формування «Я - концепції» може розглядатися як результат засвоєння дитиною певних відносин до нього батьків. Ще в роботах Е. Еріксона стрижнем концепції розвитку особистості виступає «почуття Я» або ідентичність. Найважливішим засобом вироблення «почуття Я» є батьківська турбота і любов.

У дослідженнях вітчизняних психологів систематизовано види батьківських відносин, які можна представити як «різноманітні, незалежні вимірювання»:

любов - ворожість;

автономія - контроль,

і дозволяє виділити ряд «неадекватних способів впливу батьків на« образ Я »дитини, обумовлених психічним неблагополуччям самих батьків.

Інший соціальною групою, що має велике значення для розвитку «Я-концепції» особистості дитини, є дитяча субкультура. (1, с.92)

Виникнення дитячої субкультури зумовлено статево-віковою стратифікацією суспільства. Як цілісний історико-культурний феномен своїм корінням йде в глибоку давнину. Носіями дитячої субкультури є дитяча група, дитяче співтовариство.

Дитяча група являє собою соціально-психологічну реальність, включену в конкретні обставини розвитку суспільства і що володіє власним соціальним статусом. Виразом та реалізацією соціального статусу є соціальна роль дитячої групи, яку вона освоює і виконує по відношенню до інших соціальних спільнот.

Підкоряючись основними соціально-психологічним закономірностям, дитяча група має власну специфіку, обумовлену не тільки віковими обмеженнями, але й змістом дитячої субкультури, специфічною роллю однолітків у соціалізації дитини.

Вдома всі члени сім'ї займають певну щабель у віковій і соціальній драбині, тому розбіжності між ними вочевидь для дитини. У групі однолітків дитині потрібно доводити, що він стоїть нарівні з іншими. У сім'ї дитина завжди любима, а групі однолітків вона повинна заслужити повагу, проявити активність, не відставати від інших. Поведінка дитини не завжди оцінюється дорослими досить повно, деякі досягнення можуть бути навіть і не помічені або неадекватно зрозумілі ними так, як це розцінюють однолітки. Група однолітків необхідна дитині для вирішення багатьох психологічних проблем, пов'язаних з соціальним та індивідуальним розвитком.

Спілкування з однолітками - це «специфічний вид діяльності та міжособистісних відносин». У ході цього спілкування виробляється навички соціальної взаємодії, збільшується набір його соціальних ролей, розширюється уявлення про власну особистість. На думку І.С. Кона, «включення в суспільство однолітків розширює можливості самоствердження дитини, дає їй нові ролі та критерії самооцінок. У міру того, як розширюється і збагачується коло його «приладдя», що виражається словом «ми», ускладнюється і «образ Я».

Вся шкільне життя - це набір оціночних ситуацій. Оцінюється і результат учнівських робіт, поведінка учнів, оцінюється і сама особистість учня (його ставлення до навчання, своєму зовнішньому вигляду, відносини з однолітками). Результати даної ситуації відкладають відбиток на розвиток самоставлення учня на особистісні взаємини з однолітками, на становище школяра серед однолітків чи його соціальний статус.

2.2 Формування Я-концепції підлітка

2.2.1 Формування внутрішньої позиції особистості підлітка

У підлітковому віці активно формується система стійкого уявлення про самого себе.Ці уявлення включають два основних компоненти:

Чим я схожий з іншими людьми, на основі чого складається спільність між мною та оточуючими?

У чому моя унікальність і неповторність, які відмінності між мною та оточуючими?

Підліток, намагаючись уявити, що про нього думають інші люди, аналізує себе, свою поведінку і особливості спілкування з ними, тобто він аналізує, який він у взаємодії з іншими людьми. У результаті такого аналізу людина приходить до деякого пізнання свого «Я». Такого роду уявлення про себе має істотне значення в процесі самовиховання, так як, аналізуючи себе в спілкуванні з іншими людьми, людина починає розуміти особливості свого характеру, в тому числі і негативні. Це особливо важливо в підлітковому віці, коли звичайні виховні заходи, що застосовувалися в більш ранньому віці, не тільки не дають ефекту, але і викликають протест. Коли ж підлітки самі приходять до розуміння небажаних рис свого характеру, то це може зіграти істотну роль в процесі самовиховання.

Важливим етапом підліткового віку є процес формування самосвідомості. Саме в цей час формується усвідомлене ставлення до своїх потреб і здібностей, потягів і мотивів поведінки, переживань і думок. В основі самосвідомості лежить здатність людини відрізняти себе від своєї життєдіяльності. Це ставлення до свого усвідомленого буття сприяє формуванню певного уявлення про самого себе, про своїх здібностях і можливостях. Уявлення про себе складається під впливом думок і оцінок оточуючих, при співвіднесенні мотивів, цілей і результатів своїх вчинків з нормами поведінки, прийнятими в даному суспільстві.

Правильна самооцінка допомагає поставитися до себе критично, правильно співвіднести свої сили і можливості з поставленими цілями і реальними труднощами. У підлітковому віці, на який припадає процес формування самосвідомості, самооцінка найчастіше буває неадекватною. При цьому підлітки завищують або занижують свої можливості. У першому випадку підлітки ставляться до себе, як вже до володіє потрібними престижними якостями і здібностями (завищена самооцінка), у другому відносять себе до типу людей, у яких таких якостей та здібностей немає (занижена самооцінка).

Як показують дослідження, зазвичай завищена самооцінка зустрічається у тих підлітків, у яких не все гаразд у спілкуванні з однолітками. Якщо їх не поважають, вважають дурними, вони у відповідь вибирають позицію: «Насправді я вище всіх вас, разом узятих!» - Що дозволяє їм внутрішньо відгородитися від пов'язаних з цією ситуацією переживань. Хоча цілком можливо, що ті, хто оцінює себе вище оточуючих і показує їм це, саме такою поведінкою і провокують до себе неприязне ставлення.

Зниження ж самооцінка буває у тих підлітків, у яких спостерігається низька психологічна стійкість. Їм важко робити що-небудь в складних ситуаціях, що викликають стрес, або в умовах недостатнього часу. Але потрібно враховувати, що за зовнішніми проявами, характерними для низької самооцінки, може ховатися і завищена. Така людина нічого не береться робити, тому що дуже боїться, що в нього нічого не вийде - і тоді буде завдано серйозного удару по його загостреному самолюбству.

Отже, що для нього комфортніше нічого не робити і оцінювати себе високо, ніж зробити щось, ризикуючи зустрітися з невдачею, яка дасть підліткові негативне уявлення про себе. Якщо підліток володіє низькою самооцінкою, то з цього далеко не завжди випливає, що він буде сприймати себе як людину негативного в усіх відношеннях, недостойного поваги і шани. Швидше, він буде сприймати себе нейтрально. Тобто низька самооцінка частіше виражається не в тому, що людина налаштована по відношенню до себе негативно, а у відсутності настрою позитивного. Крім того, такі підлітки звичайно погано себе знають і не мають стійкого уявлення про себе, їх самосприйняття різко і непередбачувано змінюється під дією навіть дрібних і випадкових успіхів або невдач.

Дуже часто породжувана цим глибока невпевненість і тривожність, ховаються під маскою зухвалої поведінки і грубості. Підлітки, що ведуть себе таким чином частіше, ніж їх однолітки, потрапляють у різні неприємні історії і виявляються жертвами злочинів.

Часто самооцінка виявляється у підлітка внутрішньо суперечливою: свідомо він сприймає себе як особистість значну, навіть виняткову, вірить в себе, у свої здібності, ставить себе вище інших людей. Разом з тим всередині його гризуть сумніви, які він намагається не допустити в свою свідомість. Але ця підсвідома невпевненість дає про себе знати в переживанні, пригніченості, поганому настрої, занепаді активності та ін Причину цих станів підліток сам не розуміє, але вони знаходять своє вираження в його образливості («ранимості»), грубості, частих конфліктах з оточуючими.

Підліток починає усвідомлювати свою особливість і неповторність, живить інтерес до того, щоб впізнати себе повніше і глибше. Формується так звана «внутрішня позиція особистості», осмислення того становища, яке займає підліток в даний час, і яке він обійматиме у майбутньому. Саме ця позиція, формуючись на основі осмислювання самого себе і свого життєвого досвіду, визначає ставлення підлітка до навколишнього світу і до себе.

Образ себе часто «висвічується» у свідомості підлітка настільки яскраво, що йому здається, ніби всі навколишні тільки й роблять, що думають про нього. Це явище отримало в психології назву «уявна аудиторія».

Підлітки настільки інтенсивно себе оцінюють і аналізують, що легко піддаються ілюзії, ніби все за ними спостерігають і критично його оцінюють. Вони як би «театралізіруют» власне життя: весь час обчислюють і враховують уявні реакції на їх поведінку, зовнішність, образ почуттів і думок з боку якоїсь уявної ними аудиторії. В результаті їх реакція на це уявне увагу оточуючих виражається або в агресії, або в сором'язливості. При цьому один одного вони помічають мало, бо роль оглядаємого, для них більш значуща, ніж роль оглядача.

Пом'якшення, згасання підліткового егоцентризму відбувається в міру розвитку близьких, безпосередньо-особистісних відносин з однолітками, діляться один з одним своїми переживаннями, оцінками і демонструють саму можливість порозуміння.

У підлітковому віці при сприйнятті оточуючих людей (і самих себе) на першому місці, як правило, виявляються чисто зовнішні особливості - специфіка статури, деталі зовнішності, одяг і зачіска.В результаті дорослих часто дивує те, як їх сприймають підлітки, за якими ознаками про них судять. Так для вчителя іноді виявляється сильним шоком, коли школярі підлітки забувають не те що зміст минулого уроку, але навіть його тему, зате чудово запам'ятовують, в чому вчитель був одягнений на цьому уроці. І це не є свідченням поганого розуму дитини, це просто вікова закономірність виховання людей. Потім у міру дорослішання важливість зовнішніх ознак стає менше, і на перше місце виходить характер і індивідуальність іншої людини, що виражається в поведінці.

Теж стосується і самосприйняття: більшості підлітків деталі власної зовнішності представляються важливіше душевних якостей, але в міру подальшого дорослішання люди, як правило, приходять до іншого переконання. Ідеальний образ формується на основі засвоєння індивідом культурних норм і стереотипів. Чим ближче образ тіла до ідеалу, тим імовірніше наявність в індивіда високої Я-концепції в цілому.

Підлітковий вік характеризується вираженою емоційною нестійкістю і різкими коливаннями настрою. Для підлітків характерне бажання відрізнятися від інших людей, однак для більшості з них воно двояко за своєю природою. Вони хочуть, щоб їх вважали «сучасними», «своїми», «йдуть в ногу», але в той же час побоюються втратити свою індивідуальність, розчинитися в натовпі однолітків. Прагнення виділитися приймає найчастіше досить примітивні форми: незвичайний одяг, дивна поведінка. Підлітки люблять, коли оточуючі бурхливо реагують на ці їхні прояви. Афективні реакції, особливо часто виникають у відповідь на зауваження про «недоліки» зовнішності підлітка або при спробі «ущемити» його самостійність, з точки зору дорослих здаються неадекватними. Пік емоційної нестійкості доводиться на 11-13 років, у дівчаток на 13-15 років.

У старшому підлітковому віці фон настрою стає більш стійким, бурхливі афективні спалахи нерідко змінюються підкресленою зовнішнім спокоєм, іронічним ставленням до оточуючих. Схильність до самоаналізу, рефлексії нерідко сприяє легкості виникнення депресивних станів.

Для підліткового віку характерне Поперемінне прояв полярних якостей психіки: цілеспрямованість та наполегливість, поєднуються з імпульсивністю і нестійкістю, підвищена самовпевненість у судженнях, змінюється легкої ранимою і невпевненістю в собі, потреба у спілкуванні - бажанням усамітнитися, розв'язність сусідить з сором'язливістю. Романтизм, мрійливість, піднесеність почуттів нерідко уживаються з сухим раціоналізмом і цинічністю, щира ніжність, лагідність можуть швидко змінюватися черствістю, відчуженістю, ворожістю і навіть жорстокістю.

Проблема формування особистості підлітка - одна з найбільш складних і найменш розроблених у віковій психології. И.С.Кон, обгрунтовано підкреслює, що, говорячи про особистості підлітка, ми повинні постійно мати на увазі не тільки вік або фазу розвитку досліджуваного індивіда, але так само:загальні властивості культури і суспільства, до яких він належить;його соціально-економічне становище;історичну ситуацію, в якій відбувається його розвиток і особливості його покоління;стать;індивідуально типологічні особливості [18, с 28.]

дитина підліток особистість самосвідомість

2.2.2 Основні напрямки розвитку Я-концепції підлітка

Уявлення про себе носять двоякий характер. З одного боку у людини є знання про те, яка віна в реальності, якими якостями володіє. У психології така система уявлень про себе називається Я-реальне (поняття Я-реальне - не припускає, що ці уявлення завжди реалістичні, мова йде про те, що вони відображають власну думку людини про себе, яке може, як відповідати істині, так і не відповідати їй).

Але з іншого боку є певний ідеал - уявлення про те, яким слід бути. У дитини він зазвичай пов'язаний з образом, певної конкретної людини або соціальної ролі, а у підлітка це частіше вже не образ конкретного персонажу, а якийсь перелік якостей, яким людина хотла би відповідати називається Я-ідеальне.

Я реальне і Я-ідеальне зазвичай збігаються далеко не повністю. Більшість людей, особливо з числа розумних, не цілком задоволені собою і бажають бути кращими, ніж вони є. І це цілком нормальний стан, без якого неможливий саморозвиток. І, що характерно, що більш розвинений підліток в інтелектуальному плані і чим значніше його творчий потенціал, тим у нього ступінь цієї розбіжності вище. Тобто він націлений на високі орієнтири, повністю відповідати яким не вдається (що власне і стимулює його до постійного розвитку).

Коли виникає сильне протиріччя, привести реальне у відповідність з бажаним. Якими шляхами може бути досягнутий такий результат?

а) Через діяльність, будь то навчання, праця, спорт чи якась інша форма вдосконалення. Це дасть шанс «підтягнути» свої реальні можливості до бажаних (природно, якщо ідеал реалістичний). Але як тільки бажання стають реальністю, потрібно ставити перед собою нові, більш високі цілі.

б) Через зміну Я-ідеального, тобто зниження рівня тієї «планки», яку підліток поставив перед собою. Буває, що ідеал вибраний настільки високий, що він в принципі не досяжний. Тоді така зміна піде на благо: ніж витрачати сили на прагнення до того, що все одно досягнуто, не буде, продуктивніше поставити перед собою більш реалістичні цілі. Але дуже часто трапляється так, що в результаті «зниження ідеалів» людина просто перестає прагнути до самовдосконалення - нібито, і так прожити можна .

в) Через зміну Я-реального, тобто уявлень про те, який ти є.

У підлітків з'являється бажання і можливість займатися пізнанням власної особистості, виявляти якості, які відрізняють її від усіх інших людей. Це породжує тягу до самоствердження - прагнення завойовувати вагомий статус і повагу в очах інших людей, проявляти себе саме в тих якостях, які представляються найбільш цінними. Як правило, підлітковий вік протікає найбільш бурхливо і супроводжується сильною психологічною кризою якраз тоді, коли ці потреби виражені яскраво (це, втім, і підвищує бажання розвиватися), а можливостей для їх реалізації немає.

При високому рівні домагань і не достатній усвідомленні своїх можливостей ідеальне Я може дуже відрізнятися від реального. Тоді пережитий підлітком розрив між ідеальним чином і дійсним своїм становищем призводить до невпевненості в собі, що зовні може виражатися в образливості, впертості, агресивності. Через широку мінливості процесу росту й прагнення підлітків порівнювати себе з однолітками у багатьох з них спостерігається значне зниження самооцінки і почуття власної значущості.

2.2.3 Несприятливий варіант розвитку Я-концепції

Неадекватне уявлення про свій фізичний вигляд може призводити до короткочасних нервових розладів, ставати першопричиною виникнення складних невротичних комплексів, що грунтують на почутті власної неповноцінності. Наслідком цього є несприятлива Я-концепція (слабка віра в себе, острах одержати відмовлення), низька віра в себе, виникнувши, призводить до подальших порушень. Х.Ремшмідт вказує наступні наслідки несприятливої «Я-концепції»:

1. Зниження рівня самоповаги і як наслідок соціальна деградація, агресивність і злочинність.

2. Стимуляція конформістських реакцій у важких ситуаціях. Такі підлітки легко піддаються впливу групи, втягуються в злочинні дії.

3. Глибока зміна сприйняття: так підлітки з негативною самооцінкою насилу усвідомлюють, що скоюють хороші вчинки, так як вважають себе нездатними до них.

Низька самооцінка може бути обумовлена багатьма причинами. Іноді людина переймає її в дитинстві своїх батьків, котрі так і не розібралися зі своїми особистісними проблемами, в інших випадках вона розвивається у дитини через погану успішність у школі, що, в свою чергу, є результатом несприятливих умов для занять удома або недостатньої уваги батьків. На самооцінці дитини можуть згубно позначитися як глузування однолітків, так і надмірний критицизм з боку дорослих. Особистісні проблеми, невміння вести себе в певних ситуаціях, так само як і недолік життєвих навичок також формують у людини невтішну думка себе. З якими ж труднощами в спілкуванні стикається людина з заниженою самооцінкою?

Уявлення про себе як про менш здатну, негарну, невдачливу, нещасну, хвору, притаманні, в основному людям, з тривожним, застревающим і педантичним типами характеру, вони створюють знижений фон настрою, закріплюють «комплекс неповноцінності». Стійка надмірно низька самооцінка спричиняє за собою надмірну залежність від інших, несамостійність і навіть запобігливість, з'являються боязкість, замкненість, навіть викривлене сприйняття оточуючих.

Можна вважати, що головне в проблемі самооцінки підлітків-делінквентів, полягає не в її завищеною або заниженою, а в тому, що самооцінка у них, як правило, знаходиться в протиріччі з оцінкою оточуючих його людей, не відповідає зовнішньої оцінці (батьків, педагогів, соціального оточення). У цьому плані оцінка завжди нижче самооцінки підлітка (навіть якщо остання досить адекватна).

Потреба в повазі, визнанні є однією з найважливіших потреб особистості. В умовах, коли самооцінка підлітка не знаходить опори в навколишньому світі, коли його оцінка іншими постійно низька в порівнянні з самооцінкою, коли постійно блокується реалізація однієї з фундаментальних потреб - потреба у повазі, розвивається різке відчуття особистісного дискомфорту. Людина не може перебувати постійно в стані гострого дискомфорту і стресу, підліток не може не шукати виходу зі сформованої ситуації. Його самооцінка повинна знайти адекватну опору в соціальному просторі.

Одним з поширених шляхів вирішення цієї проблеми є перехід підлітка в групу, в якій оцінка оточуючими особистості підлітка є адекватної самооцінці або навіть перевершує її. У даній групі підлітка цінують, що призводить до задоволення потреби в повазі, а, отже, і до стану задоволеності, комфорту від приналежності до групи. Самооцінка підлітка, таким чином, нарешті, отримує адекватну опору в просторі зовнішніх соціальних оцінок особистості. На жаль, дуже часто в новій неформальній групі, в якій підліток знаходить необхідну соціальну опору, домінуючою є контрнорматівная шкала цінностей.

Однак описаний шлях зняття протиріччя між самооцінкою і оцінкою може і не призводити до негативних наслідків. І це відбувається в тому випадку, коли підліток включається в неформальну групу, орієнтовану на нормативну шкалу цінностей. Даний механізм дозволяє пояснити й те, чому терплять провал відчайдушні спроби педагогів і батьків вирвати підлітка з «нехорошою» компанії. По суті, такі спроби приречені на провал, оскільки за ними стоїть негативне психологічний наслідок для особистості - підлітка знову намагаються позбавити соціальної опори, включивши в неприйнятну і відторгається їм (а також і навіть, може бути, в першу чергу відривають його) групу.

Тому необхідно не просто намагатися вирвати підлітка з даної групи, але треба «підставити» йому замість цієї асоціальної групи, іншу - просоціальної орієнтації. Дана нова група повинна бути такою, щоб самооцінка підлітка знаходила б в ній адекватну опору у вигляді соціальної оцінки його особистості.

Педагог часто наївно думає, що можна легко підвищити занижений рівень самооцінки дитини шляхом створення позитивних підкріплень. Керуючись цією думкою, він щедро розкидає похвали на адресу такої дитини, намагається зробити так, щоб він зайняв у класі чи школі якусь «високу посаду», яка допомогла б йому увірувати в свої сили. Однак немає ніякої гарантії, що дитина сприймає все це саме так, як ми розраховуємо. Його інтерпретація наших дій може виявитися несподівано негативною.

Наприклад, він може сказати собі: «Має бути я зовсім нездатний, раз учитель увесь час намагається вселити мені протилежне?» Або «Чому мене, такого безініціативного, призначили капітаном команди? Напевно, вчитель хоче, щоб всі переконалися, якою я безнадійно дурний? »І т.п.

Не існує практично такої дії, яке міг би вжити вчитель, не побоюючись, що дитина із заниженою самооцінкою не дасть йому негативної інтерпретації. Неважливо, наскільки позитивним виглядатиме ця дія в очах інших дітей, наскільки сам вчитель вкладатиме в нього щирі благі наміри - дитина може відреагувати негативно.

Ось чому так важливо, щоб у дитини з раннього дитинства формувалося позитивне уявлення про себе.

Я-концепція діє як свого роду внутрішній фільтр, який визначає характер сприйняття людиною будь-якій ситуації. Проходячи крізь цей фільтр, ситуація осмислюється. Отримує значення, відповідне уявленням людини про себе.



Розділ 3. Рекомендації батькам, щодо підтримки позитивної самооцінки та позитивного образу самосприйняття підлітка

Правильна самооцінка дуже важлива для психічного здоров'я. Якщо людина - особливо дитина - думає, що він бездарний, не симпатичний, він починає вести себе відповідно до цієї оцінки.

Людині потрібно, щоб її любили, розуміли, визнавали, поважали, щоб вона була комусь потрібна і близька, щоб у неї був успіх у справах, навчанні й роботі, щоб вона могла реалізувати власні здібності, вдосконалюватися, поважати себе. Основа самооцінки дитини закладається в залежності від того, як із нею поводяться батьки. Якщо вони розуміють і приймають її, терпляче ставляться до її недоліків і промахів, вона виростає з позитивним ставленням до себе. Якщо дитину постійно «виховують», критикують і муштрують, самооцінка її виявляється низькою, хибною.

Щоб не допустити глибокого розладу дитини із самим собою і навколишнім світом, потрібно постійно підтримувати її самооцінку, відчуття самоцінності.

Під час написання даної курсовою роботи, та аналізу наукових джерел, я розробила наступні принципи.

Керуючись ними, батьки сприятимуть розвитку позитивної самооцінки дитини, самоповаги та позитивного образу Я. Вони є наступними: