Історія розвитку психології як науки

Размещено на http://www.allbest.ru/

Психологія на ранніх етапах

На ранніх етапах психологія розвивалася як описова наука, в якій основним методом здобування знань про психіку людини була інтроспекція (самоспостереження). Завдяки оригінальним роботам німецького філософа та психолога Вільгельма Вундта, у психологію входить науковий лабораторний

експеримент. Створюються перші у світі психологічні лабораторії, спочатку у Німеччині, потім у Росії та США. На межі психології та фізіології організму виникає особлива прикордонна наука - експериментальна психофізіологія органів почуттів. Разом із нею з'являються психофізика,психометрика (вимір психічних явищ), де широке застосування знаходять природничо-наукові, зокр. математичні, методи.

Після цього з'являється психологія індивідуальних відмінностей. Стимулом до її розвитку з'явилися успішні спроби використання математичних методів у психології англійським дослідником, географом, антропологом та психологом Френсісом Гелтоном. Він увів метод близнюків для з'ясування співвідношень між спадковістю і середовищем в детермінації індивідуальних психологічних відмінностей.

Новий значний внесок у становлення психології на експериментальній основі зробив Реймонд Кеттел (20 березня 1905 -- 2 лютого 1998) -- англ.й америк. психолог.Він запропонував серію тестів, вкладених у вивчення особистості. Пізніше з'явився інтерес до експериментування у природних умовах, до вивч. реальної життєвої психіки та поведінки людей. Відомими розробниками методології природного експерименту виступили А.Лазурський (психологія особистості), В.Бехтерєв (психологія малих груп). У ці ж роки, на початку XX ст., розвиток на експериментальної основі отримують: дитяча і педагогічна психологія ( З. Голл, В. Бехтерєв, У. Штерн, Е.Клапаред, А.Нечаєв), зоопсихология ( К.Ллойд-Морган, Ж.Леб, В.Вагнер, У.Келер), соціальна і культурно-історична психологія ( Г.Штейнталь, Г.Лацарус, А. Потебня, Р.Тард, Е.Дюркгейм, У.Макдауголл, П. Блонський, Л. Виготський), психотехніка (Ф. Тейлор, Р.Мюнстерберг) тощо.Однак результати, що одержали за їх допомогою, мали значну долю суб'єктивізму, а тому не давали змоги вирішувати складні фундаментальні проблеми. Їх нагромадження призвело на початку XX ст. до виникнення серйозної кризи в психології :

· не виправдав покладених на нього сподівань метод інтроспекції ;

· не вдалося уточнити специфіку психічної реальності, дати відповідь на питання про зв'язок психічних функцій з фізіологічними процесами в організмі;

· виявилися серйозні розбіжності між психологічною теорією і даними експериментальних досліджень тощо.

Спроба подолати цю ситуацію з різних концептуальних позицій зумовила формування кількох принципово відмінних напрямів у психології -- біхевіорізму, гештальтпсихології, психоаналізу, когнітивної, генетичної, гуманістичної психології, а також діяльнісного підходу.

Біхевіоризм - «ключ» до розкриття поведінки людини

Біхевіоримзм (від англ. behavior -- «поведінка») -- один з напрямів психології, що зводить поведінку людей до механічних, машиноподібних актів у відповідь на зовнішні подразнення.

Засновником був Джон Уотсон (1878-1958) який вважав, що предметом психології повинні бути не свідомість чи душевні явища, що є недоступними науковому спостереженню,а поведінка. Основне завдання біхевіоризму полягає в нагромадженні спостережень за поведінкою з таким розрахунком, щоб, знаючи стимул S, можна було б наперед передбачити реакцію R людини, і навпаки. На цій підставі було виведено формулу класичного біхевіоризму S -- R. Отже, вивчення поведінки зводилося до аналізу стимульних ситуацій. На думку біхевіористів, поведінка є або результатом навчання -- індивідуально набутого досвіду шляхом сліпих спроб і помилок або завченого репертуару навичок. Підтвердженням цього є дослідження зоолога Едуард-Лi Торндайка, котрий вивчав поведінку собак в «проблемному ящику». Тварина могла вийти з ящика, якщо натискала на певну планку. Вчений помітив, що тварина діє за методом спроб та помилок і випадково досягає успіху. Навчання відбувається внаслідок багаторазового повторення (закон вправ). Якщо після реакції умови сприятливі, то реакція закріплюється, встановлюється міцний зв'язок між стимулом і реакцією (закон ефекту). Закони вправ і ефекту були доповнені й перенесені на людину.

Для біхевіористів передбачення і контроль поведінки залежать від точного визначення зовнішніх умов, які підтримують поведінку. Біхевіористична концепція є механістичною за своєю суттю: людина чи тварина в ній розглядаються як пасивний механізм, що відповідає на впливи, незалежно від наявності свідомості. Біхевіористи проводили досліди здебільшого на тваринах, а здобуті висновки поширювали на людей без урахування їх особливостей. Вони вважали, що людина відрізняється від тварин лише здатністю реагувати на мовні стимули.

Внаслідок еволюції цього напряму в працях американських вчених :

Едуарда - Чейза Толмена (1), Кларка - Леонарда Халла (2), Барреса - Фредеріка Скінера (3)та ін. з'явився необіхевіоризм,що також спирається на поведінковий принцип,але в класичній формулі необіхевіоризму наявні «проміжні змінні» між стимулом і реакцією у вигляді гіпотез, очікувань, пізнавальних схем тощо. Невдовзі біхевіоризм став провідною галуззю експериментальної американської психології і залишався таким до початку 60-х років XX ст.

Гештальтпсихологія та її принципи

Гештальтпсихологія -- напрям (школа) у західній психології першої третини XX століття. Це цілісна структура, яка формується у свідомості людини при сприйнятті об'єктів або їхніх образів. Це первинна індивідуальна властивість психіки, що перебуває згідно з фізіологічними процесами мозку і зовнішнім світом.

Сформувалася в 20--30-х роках XX ст. завдяки працям Макса Вертгеймера (1),Вольфганга Колера (2), Курта Коффки (3) та інших німецьких психологів.

Вони виступили проти асоціативної психології В. Вундта і Е. Тітченера, які стверджували, що складні психічні феномени утворюються з простих за законами асоціацій. Німецьке слово gestalt важко перекласти дослівно. Воно значить «цілісність», «повнота», «структура», «образ», «конфігурація». В загальних рисах його зміст можна проілюструвати так : якщо ви дивитесь на велику картину і можете зосередитись на лісі, а не на окремих деревах, то у вас виник «гештальт». Цілісність сприйняття і його впорядкованість досягаються завдяки наступним принципам:

§ Близькість. Стимули розташовані поряд, мають тенденцію сприйматись разом.

§ Схожість. Стимули, схожі за розміром, формою, тощо мають тенденцію сприйматись разом.

§ Цілісність. Сприйняття має тенденцію до спрощення і цілісності.

§ Замкнутість. Відображає тенденцію завершувати фігуру так, щоб вона мала повну форму.

§ Суміжність. Близькість стимулів в часі і просторі. Суміжність може обумовлювати сприйняття, коли одна подія викликає іншу.

§ Загальна зона. Принципи гештальту формують наше повсякденне сприйняття, нарівні з навчанням і минулим досвідом. Передбачаючі думки й очікування також активно керують нашою інтерпретацією відчуттів.

Гештальтисти підкреслювали якісну своєрідність цілого, вважаючи, що воно не зводиться до суми складових і не виводиться з них. Вони гадали, що мислення полягає в усвідомленні структурних вимог до елементів проблемної ситуації і в діях, які відповідають цим вимогам. На їх думку, побудова складного психічного образу відбувається в інсайті -- процесі миттєвого схоплювання структури у полі сприймання.

Закон «гарного» гештальту, озвучений Метцгером (1941), говорить: «Свідомість завжди схильна до того, щоб з поданих разом сприйняттів сприймати найбільш просте, єдине, замкнене, симетричне, таке що включається в основну просторову вісь». Відхилення від «гарних» гештальтів сприймаються не одразу а лише за інтенсивного розгляду (наприклад приблизно рівносторонній трикутник сприймається як рівносторонній, приблизно прямий кут, як прямий).

Психоаналіз та підсвідомі потяги

Психоаналіз -- це :

1) група психологічних теорій особистості, методів дослідження ментальних процесів, а також методів терапії невротичних захворювань;

2) спосіб інтроспекції (самоспостереження) людини, що передбачає систематичне пояснення несвідомих зв'язків та процесів.

Засоби психоаналізу присутні у буддизмі та деяких індуїстських віруваннях, однак як науково-терапевтичний метод вивчення людини він був сформ. та поширився у Західній Європі та Америці у XX ст.

Його засновником був австрійський психіатр і психолог Зігмунд Фрейд (1856--1939). У своїй лікарській практиці він дійшов висновку, що фізіологічний підхід до психіки є недостатнім, і запропонував нову систему аналізу психічного життя людини, яку назвав психоаналізом. В 1923 році Фрейд сформулював теорію функціонування психіки в термінах її структурної організації. У структурі особистості Фрейд виділив три компоненти, що взаємодіють: Воно (Ід), Я (Его) і Над-Я (Супер-Его). Воно і Я локалізовані в несвідомому.

Воно -- зосередження природжених інстинктів і потягів, серед яких провідну роль відіграють статевий інстинкт, інстинкт самозбереження, а також танатос (потяг до смерті і руйнування). Воно є джерелом психічної енергії, рушійною силою людської поведінки.

Я -- свідомість людини, яка в інтересах самозбереження пригнічує інстинкти і потяги відповідно до вимог соціального середовища.

Над-Я -- носій моральних норм, що формується несвідомо за життя людини в процесі виховання, проявляється як совість, виконує функцію критики.

Постійний і непримиренний конфлікт між цими компонентами, за Фрейдом, породжує почуття напруженості і тривоги, що частково знімаються за допом. захисних механізмів. Найважливішими з неусвідомлених механізмів захисту, що покликані забезпечити цілісність і стабільність особистості в умовах конфлікту суперечливих імпульсів та прагнень, Фрейд вважав такі:

Ш сублімація -- процес перетворення і переадресування сексуальної енергії в різноманітні форми діяльності, прийнятні для індивіда та суспільства; різновидом сублімації є творчість;

Ш витіснення -- несвідоме усунення індивідом мотивів своїх дій зі сфери свідомого;

Ш регресія -- перехід на більш примітивний рівень мислення і поведінки;

Ш проекція -- неусвідомлене перенесення, приписування власних відчуттів, уявлень, бажань, думок, потягів, а також часто «ганебних» несвідомих прагнень іншим людям;

Ш раціоналізація -- несвідоме прагнення індивіда до раціонального обґрунтування своїх ідей і поведінки навіть в тих випадках, коли вони ірраціональні;

Ш реактивна формація -- зміна неприємної для свідомості тенденції на більш прийнятну або ж протилежну;

Ш фіксація поведінки -- тенденція Я до збереження апробованих, ефективних стереотипів поведінки, зміна яких може призвести до патологічного нав'язливого прагнення до повторень;

Ш інтелектуалізація -- це спроба вийти з емоційно загрозливої ситуації шляхом обговорення її змісту в абстрактних, інтелектуалізованих термінах;

Ш заміщення -- Воно виражається в частковому, другорядному задоволенні неприємного імпульсу якимось іншим методом.

Несвідоме проявляється у свідомості як помилки, описи, обмовки, сновидіння тощо. Воно є причиною різних неврозів -- функціональних розладів вищої нервової діяльності. Завдання психоаналітика полягає в тому, щоб виявити за допомогою аналізу вільних асоціацій і сновидінь переживання, які травмують особистість, допомогти усвідомити їх, а значить, звільнитися від них.

Фрейд створив оригінальну і життєздатну теорію, але, поклавши в її основу несвідоме, значно знизив її цінність. Учні, послідовники, а згодом і значною мірою наукові опоненти Фрейда стверджували, що не сексуальні потяги визначають психічний розвиток особистості, а почуття неповноцінності і необхідності подолати цей дефект чи архетип (колективне несвідоме), що нагромаджують у собі загальнолюдський досвід. Так, австрійський психолог Альфред Адлер у своїй індивідуальній психології заперечував існування чіткої межі й гострих суперечностей між свідомістю і несвідомим, а основоположник аналітичної психології -швейцарський психолог Карл-Гюстав Юнг (1875--1961) розглядав людину з точки зору того, що є в ній позитивного, а не її недоліків.

Американські психологи-неофрейдисти Карен Хорні (1885--1952), Гаррі-Стек Саллівен (1892--1949), Еріх Фромм (1900--1980), реформуючи психоаналіз Фрейда, були впевнені, що особливості людської психіки залежать і від несвідомого її ядра, і від соціальних умов життя індивіда. Вони стверджували, що спонукають людину до активності не тільки біологічно задані неусвідомлювані інстинкти, а й набуті прагнення до безпеки і саморегуляції (Хорні), образи себе та інших, що сформувалися в ранньому дитинстві (Саллівен), вплив культури (Фромм).

Секрети когнітивної психології

Когнітивна психологія (від латинського слова cognitio - знання, пізнання) -- це вчення у психології, що досліджує внутрішні розумові процеси, як-от процес вирішення проблеми, пам'ять та мовні процеси.

Її представники -- німецький психолог Ульріх Найссер (1), Дж.А. Міллер (2), Дж. Келлі (3) та інші -- вважають, що вирішальну роль у поведінці суб'єкта відіграють знання, які покладені в організацію основних психічних процесів: сприймання, пам'яті, мислення.

Центральне місце відводиться питанням систематизації знань у пам'яті суб'єкта, співвідношення словесних і образних компонентів у процесах мовлення і мислення.

Виникнення і розвиток напрямку пов'язані з бурхливим становленням комп'ютерної техніки і розвитком кібернетики як науки про загальні закономірності процесу управління і передачі інформації. Когнітивна психологія радикально відрізняється від попередніх психологічних підходів двома ключовими моментами. Вона припускає використання наукового методу і загалом відмовляється від самоспостереження як чинного методу дослідження, на відміну від феноменологічних методів, як наприклад фрейдистська психологія. Когн.псих. не двозначно визнає існування внутрішніх психічних станів (наприклад, переконання, бажання і мотивація) на відміну від біхевіористської психології.

Когнітивна психологія є одним із недавніх доповнень до психологічних досліджень, що розвинулась як окрема галузь у рамках цієї дисципліни тільки наприкінці 1950 - х і на початку 1960 - х років ( хоча існують приклади когнітивного мислення у більш ранніх дослідників).

Когнітивний підхід став відомим завдяки книзі англійського психолога Дональда Бродбента « Сприйняття і процес передачі інформації » у 1958 р. З того часу панівним зразком у цій галузі була пізнавальна модель обробки інформації, яку висунув Бродбент. Він говорив що, мозок -- це спосіб мислення й аргументації психічних процесів, що розглядає їх як програмне забезпечення, встановлене у комп'ютері. Когнітивна психологія розглядає залежність поведінки людини від пізнавальних схем (когнітивних карт), які дозволяють їй сприймати навколишній світ і вибирати способи правильної поведінки. В якості прикладу когнітивної карти розглянемо увлення людини,яка знаходиться в депресії.

Фрагмент когнітивної карти депресії

Дана схема дозволяє аналізувати динаміку розвитку депресії.

Припустимо, що самооцінка хворого по деяким причинам знизилась > це призведе до посилення депресії ( зв'язок має негативний знак ) > посилення депресії знижує можливість вирішити ситуацію самостійно > збільшується потреба у допомозі із зовні > самооцінка погіршується ще більше. Процес повторюється, а це не бажаний напрямок.

Щоб знайти вихід із такої ситуації, необхідно скоригувати схему. Слід переконати хворого в тому, що допомога із зовні свідчить про любов до нього рідних та друзів.Тому така допомога повинна покращувати самооцінку, а знак, що відповідає причині зв'язку, стає позитивним.

У цьому випадку схема подає надію,що з часом ситуація налагодиться: випадкове зниження самооцінки буде компенсовано.

Когнітивна теорія стверджує, що вирішення проблем приймають форму алгоритмів -- правил, які не обов'язково розуміти, але які обіцяють рішення, або евристики (метод спроб і помилок) -- правил, які зрозумілі, але не завжди гарантують рішення. В інших випадках рішення може бути знайдено завдяки інтуїції, раптовому усвідомленню взаємозв'язку.

Сутність генетичної та гуманістичної психологій

гештальтпсихологія поведінка психоаналіз когнітивний

Генетична психологія.

Її основоположник Ж. Піаже, вивчаючи проблеми розвитку інтелекту дитини, дійшов висновку, що джерелом її інтелектуального розвитку є дії з речами в процесі соціалізації (процес входження людини в суспільство, включення її в соціальні зв'язки та інтеграції з метою встановлення її соціальності ). Ці дії, поступово інтеріоризуючись (із зовнішніх, реальних дій із предметами перетворюючись на внутрішні, ідеальні ), утворюють інтелектуальні структури. У розвитку інтелекту Піаже виділяє три послідовні етапи: 1) сенсомоторний, 2) конкретних і 3) формальних операцій. Послідовний перехід від попереднього етапу до наступного відбувається в міру оволодіння дитиною певними внутрішніми операціями. Піаже навіть перші предметні дії дитини тлумачить як її зустріч із навколишнім світом.

Насправді, уже в ранньому віці діяльність дитини має суспільний характер, бо здійснюється в спілкуванні з дорослими, які ставлять перед нею нові завдання, і від яких вона засвоює сформовані суспільством способи їх виконання. Однак, у своїх працях Піаже не показує процесу ускладнення людської діяльності, зміни її мотивів, способів виконання, що має вирішальне значення для розвитку психіки дитини. І все-таки за здатністю охопити і пояснити розвиток дитячого, інтелекту теорії Піаже немає рівних.

Гуманістична психологія. Найвідоміші представники цього напряму -- американські психологи Гордон Олпорт (1897--1969) - 1, Генрі-Александер Мюррей (1893--1988) - 2, Карл-Ренсом Роджерс (1902--1987) - 3, Абрахам

Харольд Маслоу (1908--1970) - 4,вважають, що предметом психологічного дослідження повинна бути здорова творча особистість, основною метою якої є прагнення до самоактуалізації, розвитку конструктивного начала людського «Я». Вони стверджують, що людина відкрита для світу і наділена від природи потенційними можливостями для безперервного розвитку і самовдосконалення, вона шукає сенс життя, а її базовими потребами є любов, творчість, інші найвищі цінності. Так, Маслоу зазначає, що потреба в самоактуалізації є вершиною ієрархії людських потреб, яку утворюють такі :

v потреба в повазі й самоповазі ;

v потреба належності до певної спільноти ;

v потреба в безпеці ;

v потреби пізнавальні, естетичні, фізіологічні та ін.

Причому потреба в самоактуалізації виникає лише тоді, коли задоволено нижчі ієрархічні потреби.

Размещено на Allbest.ru