Особливості та розвиток пам'яті у підлітковому віці

4

Размещено на http://www.allbest.ru/

Особливості та розвиток пам'яті у підлітковому віці

Зміст

Вступ.

Розділ 1. Теоретично-методологічні основи дослідження пам'яті підлітка

1.1 Поняття пам'яті людини

1.2 Види пам'яті людини

1.3 Особливості та розвиток пам'яті у підлітковому віці

Розділ 2. Емпіричне дослідження

2.1 Розробка програми дослідження та її обґрунтування

2.2 Особливості розвитку пам'яті учнів

Висновки

Література

Вступ

Тема даної курсової роботи: "Особливості та розвиток пам'яті у підлітковому віці".

Актуальність дослідження : Вибрана дана тема, тому що слід приділити необхідну увагу розвитку пам'яті учнів підліткового віку. Багато відомих психологів займалися даною темою вивчаючи пам'ять. Проблемами пам'яті займалися нейрофізіологи та біохіміки, медики та зоологи.

Розвиток людини як особистості, ускладнення її поведінки і поступове збагачення її діяльності відбувається за рахунок нагромадження індивідуального досвіду. Його формування було б неможливим, якби відчуття, сприймання, думки, переживання, які виникають в корі головного мозку, безслідно зникали. Ніяка актуальна дія немислима поза процесами пам'яті, бо протікання будь-якого психічного акту передбачає утримання його елементів для скріплення з наступним. Без цього неможливий розвиток людини. Будучи найважливішою характеристикою всіх психічних процесів, пам'ять забезпечує єдність і цілісність особистості людини. Над її вивченням працювали такі відомі дослідники, як П.К.Анохін, Дж. Міллер, П.І.Зінченко, Г. Еббінгауз, О. М. Леонтєв, М.М. Шардаков, Є.Мейман та ін.

Підлітковий період - важливий і водночас дуже складний етап становлення особистості. Характеризуючи його, слід мати на увазі ряд обставин. З одного боку, за рівнем та особливостями свого психічного розвитку підлітки ще не повністю вийшли з дитинства; з другого - вони вже стоять на порозі дорослого життя, в їхній поведінці реально виражається спрямованість на дорослі форми взаємин. Як свідчать дослідження, процеси пам'яті у підлітків ще не достатньо сформовані. Однак вони починають виявляти усвідомлений інтерес до способів поліпшення запам'ятовування, збереження і відтворення інформації. запам'ятовування полягає у введенні інформації в пам'ять. У підлітковому віці все більшу роль відіграє опосередковане запам'ятовування через слово, яке сприяє фіксуванню в пам'яті більшої кількості абстрактного матеріалу. Збереження -- це утримування сприйнятої інформації. Суть відтворення полягає у відновленні збереженої інформації.

Потрібно відмітити,що дослідження памяті людини відкриває доступ до таких галузей психіки, знання яких має виключне значення для вирішення багатьох практичних завдань.

Мета : Визначити особливості розвитку памяті у підлітковому віці.

Задачі : 1. Проаналізувати психологічну літературу за обраною темою.

2. Визначити психологічні особливості підлікового віку

3. Провести методики які допомагають дослідженню памяті підлітків.

4. Провести аналіз результатів дослідження.

Об'єкт : Пізнавальна сфера.

Предмет : Особливості та розвиток памті у підлітковому віці.

Методи дослідження : теоретичні: аналіз, синтез, узагальнення, класифікація, систематизація, емпіричні : тестування („Пам'ять на образи” „Пам'ять на числа”) методи: математично-теоретичної обробки: кількісні, якісні.

Структура роботи: робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку літератури, який містить 24 літературних джерел. Робота містить таблицю. До роботи включені також додатки.

пам'ять учень підліток психологічний

Розділ 1. Теоретично-методологічні основи дослідження памяті у підлітковому віці.

1.1 Поняття пам'яті людини

Памяттю з давніх-давен цікавилися філософи, психологи та фізіологи, але про явища памяті - складні, феноменальні - ще багато потрібно дізнатися. А поки що уточнимо відоме і почнемо з визначень понять, в своїй різнобарвності доповнюючих одне одного.

Радянський психолог А. Р. Лурія говорить про память: “Кожне наше переживання, враження та рух залишає певний відбиток, який зберігається достатньо довгий час і при відповідних умовах проявляється знову і стає предметом свідомості. Тому під памяттю ми розуміємо запис, зберігання і відтворення відбитків минулого досвіду, що дає людині можливість накопичити інформацію і мати справу зі слідами минулого досвіду після того, як явища, що породили їх, зникли” [3].

І ще одне визначення: “Запамятовування, зберігання та наступне відтворення індивідом його досвіду називається памяттю. В памяті розрізняють такі основні процеси: запамятовування, зберігання, відтворення і забування” [ 2 ].

За допомогою знань про своє минуле людина може прогнозувати майбутнє і будувати свою поведінку. Знання про минуле попередніх поколінь за допомогою пам'яті можуть бути привласнені людиною, і, таким чином, взагалі стає можливими історичний розвиток людства. Втративши пам'ять, людина втрачає можливість нормально жити.

З того, шо міститься в цих визначеннях, виділимо найбільш істотне, а саме:

1. Явища памяті спричинені нервовою системою, викликаються нею, складають одну з основних її якостей, властивостей.

2. Будь-який вплив - події зовнішнього світу або внутрішні реакції - залишають відбиток, інформацію у сфері наших рухів, емоцій або думок.

3. Память забезпечує довгострокове зберігання одержаної інформації.

4. Те, що стало надбанням памяті, при відповідних умовах оживає, становиться предметом свідомості.

5. Процеси памяті - запамятовування, зберігання, відтворення та забування (Часто, кажучи про процеси памяті, говорять про сприйняття, запамятовування, відтворення.).

Отже, память - поняття багатозначне. З його не побутових, а наукових ознак - філософських, фізіологічних, психологічних - вчитель повинен виділити свій аспект їх розгляду - педагогічний, вирішальний у впливі на школяра при організації його складної учбової діяльності.

За ім'ям грецької богині пам'яті Мнемозіни їх ще називають мнемічними процесами.На думку Арістотеля, пам'ять є соціальною спадкоємницею, нашим безцінним багатством і силою. Завдяки їй людина у вигляді знань може присвоювати надбання попередніх поколінь. Пам'ятаючи минуле, вона краще розуміє теперішнє і може прогнозувати майбутнє. Людина без пам'яті перестає бути особистістю, не орієнтується в часі і просторі.

Питання про механізми пам'яті досліджується в рамках ряду наук - фізіології, біохімії, психології.

Матеріальною основою процесів пам'яті є здатність кори головного мозку утворювати тимчасові нервові зв”язки, зберігати, закріплювати і відновлювати сліди минулих вражень.

Фізіологами з'ясовано, що пам'ять забезпечується спільною роботою функціональних блоків мозку, велику роль серед яких відіграє блок прийому, переробки і зберігання інформації. Нейрони цього блоку здатні зберігати сліди збуджень і звіряти їх із параметрами нової інформації. Інформація, що надходить, деякий короткий час циркулює в замкнених нервових колах. Процеси запам'ятовування та збереження являють собою утворення тимчасових нервових зв'язків між новою інформацією і тією, що вже була закріплена. Процес відтворення представляє собою відновлення цих зв'язків, а забування - їхнє гальмування. Тривале збереження інформації знаходиться під контролем лобових часток мозку і при їх ураженні процес відтворення стає безконтрольним.

Як показали біохімічні дослідження, збудження нейронів викликають хімічні реакції, що призводять до зміни складу рибонуклеїнової кислоти (РНК). Повторна дія того ж подразника буде викликати такі самі змін», а здатність молекул РНК змінюватися практично необмеженою кількістю способів дає можливість зберігати дуже велику кількість різноманітних слідів. На відміну від молекул РНК, молекули дезоксирибонуклеїнової кислоти (ДНК) є носіями генетичної пам'яті, зберігають коди генотипу людини. Хоча деякі види ДНК приймають участь і в процесах прижиттєвої пам'яті [5].

Для розуміння причинного обумовлення процесів пам'яті важливе значення має поняття підкріплення, під яким найчастіше розуміють досягнення безпосередньої мети дії індивіда. Підкріплення, таким чином являє собою співпадання утвореного зв”язку з досягненням мети дії, а „як тільки зв”язок співпав з досягненням мети, він залишається і зміцнюється” [І.П.Павлов].

Коригуюча функція підкріплення в здійсненні дії була переконливо показана і обґрунтована в працях російського фізіолога П.К.Анохіна.

Отже, фізіологічне поняття підкріплення співставлене з психологічним поняттям мети дії, являється пунктом злиття фізіологічного і психологічного аналізу механізмів запам'ятання.

В 1961 році Галамбос висловив припущення про роль гліальних клітин головного мозку в процесах пам'яті. Він вказував, що довготривала пам'ять пов”язана саме з функцією гліальних елементів. Інші дослідники показали,що глія бере участь у замиканні умовних рефлексів. Однак переконливих даних про роль глії в процесах пам'яті поки-що не отримано.

За даними американської психологічної асоціації серед усіх вищих психічних функцій найбільша кількість публікацій у світі присвячена розв”язанню проблем пам'яті і з”ясуванню її механізмів. Проте повністю розробленої і завершеної теорії пам'яті не існує і понині. Представники різних психологічних напрямів розробляли „свої” теорії пам'яті. Найбільш поширеними серед них є асоціативна, гештальтпсихологічна, біхевіористична, когнітивна і діяльнісна.Ці теорії звертали увагу на різні аспекти проблеми дослідження процесів пам'яті.

Асоціативна теорія розкриває залежність процесів пам'яті від характеристик матеріалу, що запам'ятовується. В основі пояснення механізмів пам'яті в цій теорії лежить поняття асоціації. Між явищами, що запам'ятовуються, встановлюється зв'язок, або асоціація, яка потім впливає на відтворення матеріалу. При пригадуванні людина відшукує ланцюжок зв'язків, який приведе до потрібного матеріалу. Відтворення деякого факту веде до відтворення факту, із ним асоціативно пов'язаного, а запам'ятовується те, що пов'язане із вже наявним в пам'яті матеріалом. При дослідженнях пам'яті в межах асоціативної теорії були встановлені типи утворення асоціацій: асоціації за схожістю (зв'язок виникає між подібними фактами), за суміжністю (зв'язок виникає між фактами, що слідують в часі один за одним), за контрастом (зв'язок виникає між фактами, які відрізняються, протилежні один до одного).

Гештальтпсихологічна теорія підкреслює залежність процесів пам'яті від способів організації і структуризації матеріалу, що запам'ятовується. Чим чіткіше буде організовано матеріал, тим простіше його запам'ятати. При цьому наголошується на активній ролі людини в структуризації матеріалу шляхом ритмізації, перебудови, об'єднання або, навпаки, роз'єднання його різних частин.

В біхевіористичній теорії закономірності процесів пам'яті розглядаються, як подібні до закономірностей утворення рухових навичок. Асоціації для біхевіористів - це елементи досвіду людини, що створюються в результаті научіння. Як і для формування рухових навичок, так і для формування навичок збереження матеріалу в пам'яті потрібні вправи. В рамках цієї теорії встановлено, що на ефективність закріплення матеріалу впливає кількість вправ, проміжок часу між вправами, обсяг матеріалу та індивідуально-психологічні властивості людини, яка запам'ятовує матеріал.

За когнітивною теорією пам'ять розглядається, як деяка структура, призначена для обробки інформації. Ця структура складається із різних блоків, що відповідають за розпізнавання інформації, побудову когнітивної карти, збереження отриманої інформації і за відтворення її в певному вигляді. Процеси переробки інформації (об'єднання, доповнення, зміна та інші) забезпечують належні зміни інформації в блоках і перехід її із одного блоку в інший.

В діяльнісній теорії розглядається залежність процесів пам'яті від діяльності людини. За цією теорією, закономірності запам'ятовування, збереження і відтворення певної інформації визначаються змістом та структурою діяльності людини із цією інформацією, мотивами, що лежать в основі цієї діяльності, ставленням людини до неї [9].

1.2 Види памґяті людини

Пам'ять людини є надзвичайно складною і багатогранною,а тому залежно від вибраної ознаки її можна класифікувати по різному. Якщо за ознаку класифікації вибрати зміст матеріалу, який запам'ятовують, то виділяють образну, рухову, емоційну і словесно-логічну пам'ять[11].

Образна пам'ять полягає в запам'ятовуванні образів і уявлень про предмети і явища та властивостей і зв”язків між ними. Вона буває зоровою, слуховою, нюховою, смаковою і дотиковою, залежно від аналізаторів, які використовуються при запам'ятовуванні. На відміну від образів сприймання образи уявлень пам'яті не такі яскраві, менш деталізовані, але більше узагальнені. Ці мнемічні образи не залишаються постійними, а змінюються під впливом інших уявлень, процесів забування тощо. Виняток становлять ейдетичні образи - яскраві та чіткі уявлення, які зберігаються в пам'яті тривалий час без будь-яких змін. Ейдетична пам'ять зустрічається у художників, музикантів, а також у дітей дошкільного і молодшого шкільного віку. Фізіологічною основою образної пам'яті є передусім нервові зв”язки першосигнального характеру при участі другої сигнальної системи.

Рухова пам'ять полягає в запам'ятовуванні і відтворенні людиною своїх рухів. Така необхідність виникає при різних видах людської діяльності. Вона є основою для формування навичок ходьби, письма, різних трудових навичок і вмінь. Показником хорошої рухової пам'яті є фізична вправність людини. Цей вид пам'яті ґрунтується на першосигнальних і другосигнальних нервових зв”язках.

Емоційна пам'ять полягає у запам'ятовуванні і відтворенні людиною своїх емоцій і почуттів.Безпредметних переживань немає, а тому вони завжди запам'ятовуються разом з об”єктами, які їх викликають. Емоції сигналізують про те, як задовольняються потреби і інтереси людини, як складаються її стосунки з іншими людьми, Тому емоційна пам'ять має дуже важливе значення в житті людини.

Словесно-логічна пам'ять - це специфічно людський вид пам'яті, що проявляється в запам'ятовуванні і відтворенні наших думок, понять, суджень, які відображають предмети і явища з їх загальними властивостями, істотними зв”язками і відношеннями. Думки не існують без мови, а тому пам'ять називають не просто логічною, а словесно-логічною. В ній провідна роль належить другій сигнальній системі. На відміну від раніше названих видів пам'яті, які в простіших формах є у тварин, ця пам'ять властива тільки людині. Від неї залежить розвиток всіх інших видів пам'яті. Всі чотири види пам'яті є у всіх людей, але рівень їх розвитку залежить від основної діяльності, якою люди займаються.

Якщо за ознаку класифікації вибрати час збереження матеріалу, то пам'ять поділяють на сенсорну, короткочасну і довготривалу [11].

Сенсорна пам'ять характеризується дуже коротким часом ( до 2 сек.) збереження сприйнятої інформації, яка фіксується в рецепторах ( на сітківці ока, в закінченнях нюхового, смакового та інших нервів). Суб'єктивно це переживається як відгук події, яка тільки відбулася ( стоїть перед очима, звучить у вухах тощо). Залежно від аналізатора вона має різну модальність. Найбільше використовується зорова і слухова сенсорна пам'ять. Завдяки сенсорній пам'яті людина одержує можливість розпізнавати образи предметів ще в процесі їх формування.

Короткочасна пам'ять характеризується швидким запам'ятовуванням матеріалу, негайним його відтворенням і швидким забуванням. Вона пристосована до обслуговування ситуативних моментів діяльності і має обмежений обсяг. Дж. Міллер показав, що залежно від складності об'єктів запам'ятання, він коливається від 5 до 9 об'єктів. І.Хофман вказує, що обсяг короткочасної пам'яті залежить від швидкості дії механізму кодування інформації . Встановлено, що в основі короткочасної пам'яті лежать процеси активного приговорювання, тобто повторення інформації індивідом.

Довгочасна пам'ять забезпечує довготривале збереження матеріалу нерідко значного об”єму. Основним механізмом введення інформації в довгочасну пам'ять і її фіксації є повторення, яке відбувається на рівні короткочасної пам'яті. Причому механічне повторення, коли людина не вникає в зміст інформації, не забезпечує її тривале запам'ятання. В процесі збереження поступово відбувається деяка структурна перебудова матеріалу: зменшується обсяг, втрачається чіткість формулювань, але чіткіше виділяється його структура і основний зміст.

Якщо за ознаку класифікації вибрати мету діяльності людини, то пам'ять поділяють на мимовільну і довільну.

Мимовільною пам'яттю називають процеси запам'ятовування і відтворення, в яких відсутня спеціально поставлена мета щось запам'ятати чи відтворити. Мимовільне запам'ятовування відбувається ніби само по собі. Воно виступає як побічний продукт діяльності, яку виконує людина, а тому є фрагментарним і неміцним. Необхідною умовою мимовільного запам'ятання будь-яких об”єктів є активна взаємодія з ними.

Довільна пам'ять - це запам'ятовування і відтворення, коли людина ставить перед собою мету запам'ятати. Тоді запам'ятовування відбувається як спеціальна мнемічна дія, що здійснюється за допомогою мнемічних операцій, до яких входять включення матеріалу в систему досвіду індивіда, пошук способів організації матеріалу для його запам'ятання і відтворення та ін.

Мимовільна і довільна пам'яті являють собою дві послідовні ступені розвитку пам'яті. За допомогою мимовільної пам'яті без спеціальних мнемічних намірів формується основна частина людського досвіду. Довільна пам'ять використовується тоді, коли виникає необхідність керувати своєю пам'яттю.

За рівнем усвідомлення матеріалу, який запам'ятовується, пам'ять поділяють на смислову і механічну.

Смислова пам'ять пов'язана з розумінням матеріалу, який запам'ятовується. Вона спирається на смислові зв”язки, які являють собою різні за складністю системи словесних і образних асоціацій. Запам'ятовуваний матеріал логічно обробляється, узагальнюється, пов”язується з наявним досвідом, а тому довше зберігається і легше відтворюється, Смислове запам'ятовування розвивається разом з розвитком мовлення і мислення. Воно буває мимовільним і довільним.

Механічна пам'ять існує в тих випадках, коли не забезпечується розуміння засвоюваного матеріалу. Вона починає діяти тоді, коли матеріал надто важкий для розуміння або коли його розуміння підмінюється простим повторенням. Іноді невірно вважають, що механічне і смислове запам'ятовування є ступенями розвитку пам'яті. Це не так. Механічне запам'ятовування не є обов”язковим..Навпаки, з ним треба боротись, бо воно стримує розвиток смислової пам'яті.

2) До процесів пам'яті відносять запам'ятовування, збереження, відтворення і забування.

Запам'ятовування - це процес пам'яті, в результаті якого відбувається закріплення нового матеріалу шляхом пов”язування його з раніше набутим. Воно є закономірним продуктом діяльності суб”єкта з об”єктом і має вибірковий характер. Характеристики запам'ятовування матеріалу визначаються мотивами, цілями і способами діяльності особистості. Так, в дослідах О.Шорохової одній групі студентів розповідали про інструменти,якими потрібно буде користуватися при побудові зоолабіринту і показували їх, а інша група працювала на його будівництві, використовуючи на практиці ці знаряддя. Через деякий час попросили студентів пригадати , які інструменти потрібні для будівництва зоолабіринту. Виявилося, що в другій групі запам'ятання було значно повнішим [12].

Залежно від того ставиться перед людиною мнемічна задача чи ні запам'ятовування поділяють на мимовільне і довільне. При мимовільному запам'ятовуванні людина не ставить собі за мету щось запам'ятати і не використовує для цього ніяких засобів, тобто мимовільне запам'ятовування не є спеціально цілеспрямованою дією. Воно є побічним результатом діяльності, яка спрямована на виконання інших завдань. При довільному запам'ятовуванні людина, що спонукається певними мотивами, ставить перед собою задачу щось запам'ятати і застосовує певні засоби для досягнення мети. Як за метою, так і способом досягнення мимовільне і довільне запам'ятовування є двома ступенями розвитку запам'ятовування. Спочатку у дитини виникає мимовільне запам'ятовування і тільки пізніше воно стає довільним.

Мимовільне запам'ятовування відбувається в діяльності людини і є її закономірним продуктом. Про це переконливо свідчать досліди проведені П.І.Зінченком та А.О.Смірновим [10]. В одній групі кожному учневі запропонували набір карточок, на яких були зображені рослини, тварини, машини тощо і числа. Учнів попросили розглянути карточки і розподіли їх на групи за зображеними об”єктами. Коли вони справилися із завданням ,карточки зібрали і через деякий час учнів попросили пригадати які предмети були зображені на карточках. Виявилося, що учні запам'ятали немало предметів. Коли ж їх попросили пригадати зображені числа, то виявилося, що їх запам'ятали мало, а деякі учні навіть дивувалися чи були там числа. В іншій групі учням запропонували ці ж карточки і попросили розмістити їх в порядку зростання зображених чисел. Через деякий час, після того як карточки зібрали, учнів попросили пригадати зображені числа. Виявилося, що вони добре пам'ятають ці числа, але слабо запам'ятали предмети, зображені на карточках. Таким чином було встановлено, що необхідною умовою мимовільного запам'ятання якогось матеріалу є дійове ставлення до нього.

В дослідах з розв'язуванням арифметичних задач учнями перших класів і студентами вузу було встановлено: Якщо матеріал входить в зміст основної мети діяльності, то він запам'ятовується краще, ніж тоді, коли включається в умови досягнення мети. Це пояснюється тим, що матеріал, який займає різне місце в діяльності людини має різне сигнальне значення, а тому викликає різне орієнтування і по різному підкріплюється.

Крім того, в дослідах було показано, що матеріал, який займає місце основної мети в діяльності запам'ятовується тим краще чим змістовніші зв”язки встановлюються в ньому. Тобто мимовільно запам'ятовується краще той матеріал, який викликає більш активну розумову роботу над ним.

Мимовільно запам'ятовується повніше і міцніше той матеріал, який має для нас істотне життєве значення, що викликає у нас інтерес і емоції. Такі основні умови продуктивності мимовільного запам'ятовування. Крім того, треба знати і його недоліки, що воно схематичне, неповне і неміцне.

Однією з основних умов продуктивності довільного запам'ятовування є чітка постановка мети, завдання запам'ятати. Так, в дослідженнях Занкова, Дульнєва та ін. показано, що на результати відтворення позитивний вплив дає завдання запам'ятати матеріал точно, повно і послідовно. В дослідженнях Смірнова доведено, що різні мнемічні цілі впливають на характер самого процесу запам'ятовування та його результат. Диференціація мнемічних завдань позитивно впливає на міцність запам'ятовування. Так, учням читали два оповідання. Одне просили запам'ятати і розказати його через один день, а інше - запам'ятати надовго. Знання обох оповідань перевіряли через місяць. Виявилося, що друге оповідання учні запам'ятали краще. Тому вчителі повинні завжди вказувати учням, що треба запам'ятати надовго.

Велику роль у довільному запам'ятовуванні відіграють мотиви, що спонукають запам'ятати, зокрема, інтереси учня, почуття відповідальності, почуття обов'язку тощо.

Серед умов продуктивності довільного запам'ятовування центральне місце посідає застосування раціональних логічних прийомів роботи з текстом. Знання, якими оволодіває учень в процесі навчання є системою фактів, понять, суджень. Щоб їх запам'ятати треба виділити в тексті певні смислові одиниці, встановити між ними зв'язки, застосувати логічні прийоми запам'ятовування, пов”язані з розгорнутим процесом мислення.

Необхідною умовою осмисленого запам'ятання є розуміння тексту. Зрозуміле запам'ятовується швидше, бо легше поєднується із засвоєним раніше. Незрозумілий матеріал не викликає інтересу, а значить і необхідної активності в учня. Велике значення при запам'ятовування мають асоціації суміжності в часі, за схожістю, контрастом, причинно-наслідкові та ін.

Навмисне утворення асоціацій здійснюється в різних прийомах логічного запам'ятовування. Одним з найважливіших прийомів є складання плану матеріалу, який треба запам'ятати. Він включає в себе три моменти: розбивку матеріалу на смислові частини, виділення опорного пункту чи придумування заголовку і зв”язування матеріалу по цих опорних пунктах чи заголовках. [ Смірнов ]. В процесі такої роботи матеріал набуває чіткої розчленованої форми і краще розуміється.

Міцне запам'ятання знань неможливе без повторення , яке необхідне для закріплення матеріалу, бо тільки невеликий за обсягом матеріал запам'ятовується зразу, а також для тривалого збереження матеріалу в пам'яті. Повторення буває продуктивним лише тоді, коли воно усвідомлене, активне і урізноманітнене за своїми формами. Воно повинно поглиблювати і систематизувати знання учнів [12].

В умовах однакових способів роботи з матеріалом мимовільне запам'ятовування є більш продуктивним у дітей дошкільного і молодшого шкільного віку. Починаючи з середнього шкільного віку, воно втрачає свою перевагу, тут довільне запам'ятовування стає ефективнішим за мимовільне.

У керуванні мимовільним і довільним запам'ятовуванням треба орієнтуватися на ті умови, при яких кожне з них є більш продуктивним. Мимовільне запам'ятовування є ефективнішим при виконанні учнями пізнавального завдання, коли матеріал вимагає активного розуміння, бо розуміння важко , а іноді і неможливо поєднати з виконанням мнемічного завдання. Довільне запам'ятовування особливо продуктивне тоді, коли розуміння матеріалу може бути цілком підпорядковано виконання мнемічного завдання.

Отже, на мимовільне запам'ятання треба орієнтуватися при подачі нового матеріалу, де важливим є пізнавальне завдання Довільне запам'ятовування використовують там, де у виконанні спеціального пізнавального завдання уже немає потреби.

Збереження - процес пам'яті, що забезпечує утримання результатів запам'ятовування протягом тривалого часу. В значній мірі воно залежить від міцності запам'ятання та використання матеріалу в діяльності. Чим частіше використовується матеріал, чим більше значення він має для людини, тим довше зберігається в її пам'яті [14]. Німецький вчений Г. Еббінгауз (1850-1909), проводячи експерименти із запам'ятовуванням беззмістовних складів установив, що через деякий час після запам'ятання відсоток матеріалу, який ще зберігається в пам'яті , є обернено пропорціональним до його об'єму. Чим краще матеріал зберігається, тим легше потім його відтворити.

Відтворення - мнемічний процес, який забезпечує відновлення матеріалу, що зберігається в пам'яті. В його основі лежить актуалізація раніше закріпленого матеріалу шляхом переведення його з довгочасної пам'яті в короткочасну. При цьому відбувається деяка його реконструкція, яка залежить від обсягу матеріалу, часу його збереження і міцності запам'ятання. Відтворення може відбуватися з різним ступенем трудності, а тому виділяють його окремі види: впізнавання, власне відтворення і пригадування.

Впізнавання - це відтворення об”єкту в умовах його повторного сприймання. Воно пов”язує наш досвід з сприйманням оточуючих предметів і дає можливість правильно орієнтуватися в навколишньому світі. За допомогою мнемічних операцій відбувається співставлення перцептивного образу з образом, який зберігається в пам'яті. Впізнавання буває різним за своєю чіткістю і повнотою, може відбуватися як мимовільно, так і довільно. Швидкість і повнота впізнавання залежать від повноти і міцності запам'ятання. Якщо запам'ятання було міцним, то впізнавання може відбуватися як миттєвий мимовільний акт. Так, поглянувши на обличчя добре знайомої людини, ми зразу встановлюємо хто це. Але нерідко впізнавання буває неповним і тому невизначеним. Тоді воно проходить як складний довільний процес. Наприклад, при сприйманні обличчя людини може виникнути відчуття знайомого, але встановити хто це зразу не вдається. Тоді ми намагаємося встановити де зустрічалися з цією людиною, при яких обставинах це було і т.д.

1.3 Особливості та розвиток пам'яті у підлітковому віці

Підлітковий вік охоплює період від 11 --12 до 14--15 років, що відповідає середньому шкільному вікові, тобто 5--9 класам сучасної школи. У цей період в особистості дитини відбуваються складні і суперечливі зміни, на підставі чого його ще називають важким, критичним, перехідним. Така оцінка зумовлена багатьма якісними змінами, які нерідко пов'язані з докорінним ламанням попередніх позицій, особливостей активності, інтересів і стосунків дитини. Відбуваються вони за порівняно короткий час, здебільшого бувають несподіваними і надають процесові розвитку стрибкоподібного, бурхливого характеру. Майже завжди ці зміни супроводжуються появою у підлітка суб'єктивних труднощів. Ускладнюється і його виховання, оскільки підліток не підкоряється ефективним щодо молодшого школяра впливам дорослих, у різних формах проявляє непослух, опір і протест (упертість, грубість, негативізм, замкненість) [16]. Підлітковий вік називають перехідним і тому, що у цей період відбувається перехід від дитинства до юності, від незрілості до зрілості. Ця особливість проявляється в фізичному, розумовому, моральному, соціальному та духовному розвитку особистості. Вже більше століття ведеться дискусія про те, якими факторами зумовлений психічний та особистісний розвиток підлітка: біологічними чи соціальними. Проблема біологічного чинника пов'язана з тим, що саме на цей вік припадають кардинальні зміни в організмі дитини, розгортається процес статевого дозрівання.[1]

Підлітковий вік характеризується швидким, нерівномірним ростом і розвитком організму. Відбувається ствердіння скелета, вдосконалюється м'язова система. Однак нерівномірність розвитку серця і кровоносних судин, а також посилена діяльність залоз внутрішньої секреції часто спричинюють тимчасові розлади кровообігу, підвищення тиску, напруження серцевої діяльності, посилення збудливості дітей, що виражається у нервозності, швидкій втомі, запамороченнях і підвищеному серцебитті. Нервова система підлітка ще не зовсім готова витримати сильні, тривалі подразники, часто перебуває під їх впливом у стані загальмованості або сильного збудження.

У намаганнях пояснити суттєві анатомо-фізіологічні зміни в організмі підлітка сформувалися різноманітні теорії про біологічну зумовленість його особливостей. Автор першої фундаментальної праці про підлітковий період, американський психолог Гренвіл-Стенлі Холл (1844-- 1924), осмислюючи багатий і різноманітний матеріал спостережень, висунув теорію рекапітуляції, згідно з якою розвиток індивіда схематично відтворює та повторює історію людського роду, виявляючись у генетично запрограмованій послідовній зміні спадково зумовлених форм поведінки, почуттів і соціальних інстинктів. Особливості підліткового віку С. Холл асоціював із бурхливою перехідною епохою, “коли наші пращури вели кочове життя, билися, полювали, доглядали вогнище, блукали на волі, шукали пригод”. Психологічні особливості підлітків науковці пояснювали фактом статевого дозрівання, яке є домінантою розвитку в цьому віці, вважаючи кризи неминучими, біогенетично зумовленими. За таких умов найраціональнішими, за переконаннями С. Холла, є методи пасивної педагогіки, оскільки втручання в розвиток підлітка для того, щоб змінити, виправити його, є недоцільними і шкідливими, бо не можна змінити природу.

Згідно з психоаналітичною теорією 3. Фройда неминучість у підлітковому періоді внутрішніх і зовнішніх конфліктів є нормою, а випадки безконфліктного розвитку свідчать про різноманітні варіанти патологічного розвитку.

У 20--30-ті роки XX ст. психологічна наука зосереджувалася на пізнанні залежності деяких особливостей особистості підлітка від його соціального оточення. З цією метою було досліджено життя і психічні особливості підлітків в умовах примітивної цивілізації острова Самоа задля встановлення, що в розвитку людини залежить від природи, а що від культури (конкретних суспільно-історичних умов). Результати досліджень описані у працях американського етнографа Маргарет Мід (1901 --1978). Оскільки в розвитку підлітків острова Самоа симптомів кризи не виявлено, це переконливо доводить необґрунтованість тверджень про біологічне походження підліткової кризи. Вона пов'язана не із дозріванням організму, а з особливостями соціалізації. Однак індивідуальні варіанти її перебігу певною мірою залежать від вроджених особливостей нервової системи. На основі етнографічних досліджень американський психолог Рут Бенедикт (1887--1948) зробила висновок, що перехід від дитинства до дорослості різний у різних суспільствах і його не можна вважати природно зумовленим. Вона довела, що конкретні соціальні обставини життя дитини зумовлюють тривалість підліткового віку, наявність чи відсутність кризи, конфліктів, труднощів, особливості переходу від дитинства до дорослості. Згідно з цими дослідженнями у людині природне не може бути протиставлене соціальному, оскільки природне в ній теж є соціальним.

У дослідженні підліткового віку важливо, на думку Л. Виготського, виокремити основне новоутворення у психіці підлітка, з'ясувати соціальну ситуацію його розвитку, яка у кожному віці передбачає неповторну систему стосунків дитини і середовища. А суть кризи перехідного віку полягає у перебудові цієї системи. Психологічний зміст підліткової кризи пов'язаний з виникненням почуття дорослості, розвитком самосвідомості, ставлення до себе як до дорослої особистості, до своїх нових можливостей і здібностей. Підліткам властиві прагнення до ідеалів, максималізм, значні фізіологічні зміни.

Отже, враховуючи різні теорії, можна стверджувати, що особливості проявів і перебігу підліткового періоду залежать від конкретних соціальних обставин життя і розвитку підлітка, його соціальної позиції у світі дорослих. Вирішальна роль у його психічному розвитку належить передусім системі соціальних відносин (відносин із навколишнім світом). Біологічний чинник впливає на підлітка опосередковано -- через соціальні стосунки з оточенням.

Розвиток пам'яті в підлітковому віці виявляється також у співвідношенні її основних видів, а саме: рухової, образної, емоційної та словесно-логічної.

Основна тенденція в розвитку пам'яті старшокласників характеризується подальшим зростанням і зміцненням її довільності. Довільне запам'ятовування стає в цей період набагато ефективнішим від мимовільного. Відбуваються істотні зміни і в перебігу логічного запам'ятовування. Помітно зростає продуктивність пам'яті та думки на абстрактний матеріал. Намічається спеціалізація пам'яті. Удосконалюються і способи заучування за способом свідомого застосування раціональних його прийомів.

Старшокласники самі високо оцінюють таке засвоєння матеріалу, в якому виявляється розуміння понять, оригінальна інтерпретація чи формування того, що викладено в підручнику. Важливу роль у процесі запам'ятовування відіграє настанова на засвоєння матеріалу, яка водночас включає в себе і настанову на його усвідомлення. Специфічного характеру набуває в старшому шкільному віці мимовільна пам'ять. Продуктивність її безпосередньо залежить від орієнтації розумової роботи учнів з навчальним матеріалом. Адже матеріал запам'ятовується старшокласниками краще, якщо він входить у мету їхньої розумової діяльності і коли ця діяльність має активний характер.

Чуйне, уважне ставлення вимагається від вчителя до особливо сприймаючих дітей. За зовнішньою неуважністю, заглибленістю всередину себе, часто приховується вразлива, тонка натура. Тому такі способи впливу, як натиск, крик неприпустимі до методики спілкування з вразливими учнями. В зворотному випадку це часто призводить до важких колізій і навіть до конфліктів. Вчителю необхідно мати доброзичливість і такт для включення дитини в активну учбову діяльність. Моторна, емоціональна та образна пам'ять в своїх особливих формах притаманна і тваринам. Специфічно людська пам'ять - словесно-логічна, змістом якої є наші думки та мова.

На цьому етапі життя дитини відбуваються важливі процеси, пов'язані з перебудовою пам'яті. Передусім активно починає розвиватися логічна пам'ять (використання логічних операцій у процесі запам'ятовування).

Словесно-логічна пам'ять - це не просто запам'ятовування, а переробка словесної інформації, виділення з неї найбільш суттєвого, відхилення від другорядного, несуттєвого, і збереження в ній не безпосередньо сприйнятих слів, а тих думок, які ними виражені. В основі словесно-логічної пам'яті завжди лежить складний процес перекодування повідомлюючого матеріалу, пов'язаний з відстороненням від несуттєвих деталей і узагальненням центральних моментів інформації. Ось чому людина, запам'ятовуючи зміст великої кількості матеріалу, одержаного з усних повідомлень та прочитаних книг, одночасно є неспроможною утримати в пам'яті його буквальне словесне вираження. А. Р. Лурія, даючи визначення і характеризуючи словесно-логічну пам'ять, розкриває її "технологію", принцип дії, в якому здійснюється можливий для нас відрив вже не тільки від реальності, але й від того, що дано у вигляді її образних уявлень[3].

Недарма науковці-психологи зауважують, що за бажанням пам'ять будь-якого типу можна поліпшити. Адже головна відмінність між людьми з доброю пам'яттю та з поганою виявляється в томуб що одні вміють нею користуватися, тренують її, а інші - ні. За визначенням Е. Канта, в пам'яті є важливі три якості: швидкість запам'ятовування, його міцність і оперативність під час відтворення. Звичайно, скажите ви, про це говорити легко. А як же досягти ось цих трьох вагомих якостей? Згадаймо народну мудрість: "Під лежачий камінь вода не тече". На думку німецького письменника Ліхтенверга, люди мало запам'ятовують через те, що самі дуже мало думають. Отож, слід в усьому віднаходити зміст. Не варто затуляти вуха руками й утуплюватись поглядом у текст, повторюючи подумки рядок за рядком. Ці титанічні зусилля не зарахуються, бо в даному разі важливим є не процес, а результат. Останній буде значно кращим, коли знаходити в тексті провідну думку, виділяти аргументацію. Отже, осмислення вивчаючого - перший крок до його запам'ятовування.

Часто підлітки просто відмовляються від дослівного запам'ятовування навчального матеріалу і на перше місце в такому разі висувається словесно-логічна пам'ять. Прийоми логічного запам'ятовування вдосконалюються, текст трансформується, відтворюється основний зміст прочитаного. На відміну від молодших школярів у підлітків змінюється організація процесу заучування матеріалу. Вони не схильні просто повторювати читаний текст, а, як правило, розбивають його на частини. У цьому віці змінюються і способи пригадування, а саме: складання плану, що допомагає обдумувати відтворюване, аналізувати його, оживляти і систематизувати потрібні асоціації. Змінюється також співвідношення між мимовільним і довільним запам'ятовуванням. Мимовільно підліток запам'ятовує яскраве, барвисте, те, що пов'язане з емоціями. У підлітків певною мірою виробляється вміння чергувати заучування й відтворення, використовуючи відтворення як засіб контролю і підвищення ефективності запам'ятовування. Далеко не всі підлітки можуть організувати досить продуктивне їх чергування. Оволодіння прийомами запам'ятовування вносить ясні зміни в процес відтворення, адже підліток починає свідомо керувати ним.

Як реакція на часте використання логічної пам'яті, уповільнюється розвиток механічної. Водночас із розширенням кількості навчальних предметів значно збільшується обсяг інформації, яку підліток повинен запам'ятати механічно.

Ці процеси відбуваються разом із розвитком довільної опосередкованої пам'яті. Однак вони є небезпроблемними для підлітків, які іноді скаржаться на погану пам'ять.

Як свідчать дослідження, процеси пам'яті у підлітків ще не достатньо сформовані. Однак вони починають виявляти усвідомлений інтерес до способів поліпшення запам'ятовування, збереження і відтворення інформації. запам'ятовування полягає у введенні інформації в пам'ять. У підлітковому віці все більшу роль відіграє опосередковане запам'ятовування через слово, яке сприяє фіксуванню в пам'яті більшої кількості абстрактного матеріалу. Збереження -- це утримування сприйнятої інформації. Суть відтворення полягає у відновленні збереженої інформації [15].

Розвиток пам'яті у підлітковому віці відбувається у напрямі її інтелектуалізації. Порівняльний аналіз мнемічної діяльності молодших школярів і підлітків засвідчив ширший вибір у підлітків прийомів опосередкованого запам'ятовування і частіше їх використання. Вони більш усвідомлено, цілеспрямовано використовують мнемічні прийоми. А як відомо, існує пряма залежність між застосуванням прийомів запам'ятовування, рівнем володіння ними і продуктивністю запам'ятовування та відтворення.

З віком змінюється залежність між пам'яттю і мисленням. Якщо раніше мислення дитини залежало від пам'яті, то у підлітковому віці пам'ять зумовлюється мисленням. Процес запам'ятовування зводиться до мислення, встановлення логічних зв'язків між елементами інформації, яку необхідно запам'ятати, а пригадування полягає у відтворенні матеріалу за цими зв'язками. Для підлітків пригадувати -- значить мислити.

Розділ 2. Емпіричне дослідження

2.1 Розробка програми дослідження та її обґрунтування

Для того, щоб дослідити рівень розвитку пам'яті та її особливості у наших випробовуваних, ми провели емпіричне дослідження. Контингентом реципієнтів було обрано учнів віком від 13 до 15 років, кількістю 20 осіб. Дослідження проводилося в денний час у світлому приміщенні з доброю вентиляцією. Для вивчення пам'яті підлітків було використано наступні методики:

1.Методика «Пам'ять на образи»

2.Методика «Пам'ять на числа».

Методика «Пам'ять на образи»

Мета: Дослідити особливості образної пам'яті.

Експериментальний матеріал: Таблиця з 16 образами, чистий лист паперу,ручка,секундомір.

Опис методики: Випробуваному буде пред'явлена таблиця з образами.Ваша мета полягає у тому, щоб за 20 с запам'ятати як умога більше образів. Через 20с. таблицю заховають, і ви повинні будете замалювати або записати словесно ті образи, які запам'ятали».

Рис.1 Стимульний матнріал до методики

Обробка результатів: Обробка результатів тестування призводиться за кількістью вірно записаних образів. Норма -- 6 вірних відповідей і більше.

12-16 вірних відповідей - високий рівень

6-11 вірних відповідей - середній рівень

1-5 вірних відповідей - нзький рівень

Методика «Пам'ять на числа»

Мета: Дослідити особливості короткочасної зорової пам'яті.

Експериментальний матеріал: Таблиця з 12 числами, чистий лист паперу,ручка,секундомір. Опис методики: Випробуваному буде пред'явлена таблиця з 12 числами.Ваша мета полягає у тому, щоб за 20 с запам'ятати як умога більше чисел. Через 20с. таблицю заховають, і ви повинні будете записати ті числа, які запам'ятали»..

Таблиця 1

13	91	47	39
65	83	19	51
23	94	71	87

Обробка результатів: Обробка результатів тестування призводиться за кількістью вірно записаних чисел.

10-12 вірних відповідей - високий рівень

6-9 вірних відповідей - середній рівень

1-5 вірних відповідей - нзький рівень

2.2 Особливості розвитку пам'яті учнів

В процессі дослідження,яке проводилося на дітях підліткового віку у класному приміщенні шкільного будинку у денний час прийняли участь двадцять дітей: 12 хлопчиків і 8 дівчат. По завершенню дослідження нами було зроблено обробку його результатів. Результати дослідження пам'яті дітей підліткового віку преведені у таблиці 2.1 та таблиці 2.2.

Таблиця 2.1 Сформованість пам'яті на образи

Рівень розвитку образної пам'яті
№ респондента	Високий	Середній	Низький
	наявність	Бали(12-16)	наявність	Бали(6-11)	наявність	Бали(1-5)
1	+	12
2			+	9
3			+	11
4	+	12
5					+	5
6	+	13
7			+	11
8			+	7
9	+	13
10	+	15
11			+	11
12			+	11
13	+	14
14			+	8
15	+	12
16			+	7
17			+	9
18			+	6
19	+	14
20			+	10

Дослідивши таблицю 2.1 можна зробити висновки про рівень розвитку образноі пам'яті учнів: на високому рівні знаходяться 8 респондентів (№ 1,4,6,9,10,13,15,19), на середньому рівні - 11 респондентів (№ 2,3, 7,8,11,12,14,16,17,18,20), а низький рівень розвитку образноі пам'яті лише у 1 респондента (№ 5).

Високий рівень займають 8 респондентів-40%

Середній рівень 11 респондентів -55%

Низький рівень 1 респондент - 5%

Таблиця 2.2 Сформованість пам'яті на числа

Рівень розвитку пам'яті на числа
№ респондента	Високий	Середній	Низький
	наявність	Бали(10-12)	наявність	Бали(6-9)	наявність	Бали(1-5)
1					+	3
2					+	5
3					+	5
4			+	6
5					+	3
6					+	4
7					+	4
8			+	6
9			+	6
10			+	7
11					+	5
12			+	7
13					+	5
14			+	7
15			+	8
16					+	4
17					+	5
18			+	6
19			+	7
20					+	5

По результатам, які представлені в таблиці 2.2 з розвитку пам'яті на числа встановлено, що на високому рівні розвитку пам'яті на числа не знаходиться жоден з респондентів , на середньому рівні знаходяться 9 респондентів (№ 4,8,9,10,12,14,15,18,19), а низький рівень займають 11 респондентів (№ 1,2,3,5,6,7,11,13,16,17,20).

Високий рівень розвитку пам'яті на числа не займає жоден респондент - 0%

Середній рівень розвитку займають 9 респондентів - 45%

Низький рівень займають 11 респондентів - 55%

Висновки

Після проведення аналізу науково-психологічної літератури ми зробили наступні висновки:

Під памяттю ми розуміємо запис, зберігання і відтворення відбитків минулого досвіду, що дає людині можливість накопичити інформацію і мати справу зі слідами минулого досвіду після того, як явища, що породили їх, зникли.

Існують такі види пам'яті: образна, рухова, емоційна, словесно-логічна, сенсорна, короткочасна, довготривала, мимовільна, довільна,смислова та механічна.

На підставі проведеного діагностичного дослідження ми зробили такі висновки:

Встановлено, враховуючи аналіз результатів за методикою: «Пам'ять на образи», маємо зазначити, що високий рівень розвитку пам'яті на образи становлять 8 респондентів (40%), середній рівень становлять 11 респондентів (55%),та низький 1 респондент (5%).

Доведено, за методикою “Пам'ять на числа”, що жоден з респондентів не займає високий рівень розвитку пам'яті на числа, середній рівень у 9 респондентів (45%),низький рівень у 11 респондентів (55%).

Таким чином, задачі роботи щодо аналізу психологічної літератури за темою особливості та розвиток пам'яті у підлітковому віці , розробки програми дослідження, проведення самого дослідження та інтерпретації даних виконано успішно.

Можна стверджувати, що мета ознайомитись з теорією та практикою дослідження особливостей розвитку пам'яті у підлітків досягнута.

Таким чином, з результатів дослідження ми бачимо,що у учнів підліткового віку домінуючим видом пам'яті є образна, пам'ять на числа розвинута набагато гірше.

Список літератури

1. Абрамова Г.С. Возрастная психология: учебник для студентов вузов. - М.: Академический проект, 2001. - 704с.

2. . Вартинян Г.А, Пирогов А.А. Механізми пам'яті ЦНС. Л., Наука, 1988

3. Возрастные и индивидуальные различия памяти / Под ред. А. А. Смирнова. - М.: Просвещение, 1967. - 300с.

4. Голубева Э.А Индивидуальные особенности памяти человека. М.: Педагогика, 1980.,-152 стр.

5. Грэйс Крайг, Дон Бокум. „Психология развития”. -- 9-е изд. -- СПб.: Питер, 2005. -- 940 с: ил. -- (Серия «Мастера психологии»).

6. Дрозденко К. С., Чернецька Л. В., Дрозденко О. В. Памґять - важливий психологічний компонент засвоєння знань // Початкова школа. - 1994. -№ 4.

7. Загальна психологія / За ред. Петровського А.В. - М., 1986 р.

8. Занков Л. В. Память. - М.: Учпедгиз, 1949. - 167с

9. Заика Е. В. Развиваем память // Журнал для батьків. - 1999. - № 1.

10. Зинченко П.И., Вуретиг Г.Г. Функциональная структура зрительной памяти

11. Іванов-Муромський К.А. Мозок і пам'ять. Київ, Наука, 1987.

12. Ипполитов Ф. В. Память школьника. - М.: Знание, 1978. - 48с.

13. Лурия А.Р. Маленька книжка про велику пам'ять. Изд.МГУ,1968 -34 с.

14. Немов Р.С. Психологія. Кн. 1. «Загальні основи психології» 1997-500с.

15. Особенности обучения и психического развития школьников / Под ред. И. В. Дубровиной,

16. Підласий І. П. Система засвоєння-забування // Педагогіка і психологія. - 1995. - № 2.

17. Райс Ф. Психология подросткового и юношеского возраста. - Спб. : Издательство «Питер» 2000. - 372с

18. Рубинштейн С.А. Основы общей психологии. В 2 т. - Т.1 - М., 1989.

19. Словарь практического психолога / Сост. С.Ю. Головин.- Минск : Харвест, М.: ООО «Издательство АСТ», 2003. - 800 с.

20. Собр. соч., Т. 11. - М., 1954.

21. Станиславский К. С. Работа над собой в творческом процессе переживания.

22. Хофман И. Активная память. - М.: Прогресс, 1986. - 309с.

23. Чутко Н. Я. Развитие памяти школьников. - М.: Педагогика, 1982. - 96с.

24. Шаповаленко И.В. Психология развития и возрастная психология- М.: Гардарики, 2005 - 349 с.

25. Шихи Г. Возрастные кризисы. Ступени личностного роста. - СПб.: Ювента, 1999.- 304 с.

26. Эльконин Д.Б. К проблеме периодизации психического развития в детском возрасте // Вопросы психологии. - 1971. - №4. - С. 6-20.

27. Эльконин Д.Б. Психология развития: Учеб. пособие для студ. вузов.- М., 2001.- 256 с.

Размещено на Allbest.ru