Вікові періодизації та їх особливості

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Київський національний університет будівництва і архітектури

Кафедра основ професійного навчання

Індивідуальна робота

З дисципліни : «Психологія вищої школи»

На тему: «Вікові періодизації та їх особливості»

Виконала:

Студентка ФАІТ

Групи ПНК-51

Троц Юлія

доц. Руденко М.В.

Київ - 2014

Зміст

Вступ

1. Проблема здійснення вікової періодизації психічного розвитку. Одиниці поділу онтогенез

2. Вікова періодизація психічного розвитку людини

4. Поняття про кризи та сенситивні періоди психічного розвитку людини

Вступ

Однією з найбільш вживаних категорій вікової психології є вік. Це поняття тлумачиться як тривалість життя людини, але може вживатись і для позначення конкретного відрізку життя, як синонім вікового періоду.

В психології розрізняють хронологічний вік - кількість прожитих людиною років від її народження, та психологічний вік - рівень розвитку психіки і світосприймання.

Психологічний вік - конкретний, обмежений в часі етап психічного розвитку індивіда, що характеризується сукупністю закономірних типових психологічних змін та якостей.

Оскільки психічний розвиток є дискретним, то постає питання розподілу онтогенезу людини на певні вікові відрізки - створення вікової періодизації психічного розвитку.

Отже, це питання є дуже давнім за своїм походженням, так як перші спроби укладання періодизації життя людини за психологічними ознаками були здійснені ще в періоді античності, коли психологія розвивалась у складі філософії. Впродовж становлення психології продовжувалось розв'язання цієї проблеми, проте соціальні зміни та динаміка наукових парадигм породжували появу нових критеріїв для розподілу онтогенетичного розвитку психіки людини.

1. Проблема здійснення вікової періодизації психічного розвитку. Одиниці поділу онтогенез

Піфагор (VІ ст. до н.е.) виділяв чотири періоди життя людини: весну як становлення особистості - від народження до 20 років, літо (молодість) - від 20 до 40 років, осінь (розквіт сил) - 40-60 років та зиму (старіння) - від 60 років до смерті

На сучасному етапі наука в цьому питанні має справу з двома аспектами проблеми здійснення вікової періодизації психічного розвитку:

* різні критерії здійснення - різні науковці брали і тепер беруть до уваги альтернативні критерії (наприклад, показники фізичного зростання, соціальні зміни тощо; практикується й використання декількох критеріїв одночасно),

* вплив національних та етнічних особливостей країни на визначення вікових періодів - приміром, у США фігурує вік тінейджерів (з 13 по 19 років), в українській періодизації він охоплює частину підліткового та юнацького періодів; молодший шкільний вік починається з 6-річного періоду дитинства згідно вітчизняної вікової періодизації, в американській психології це лише частина періоду середнього дитинства.

Слід зважати, що вікова періодизація психічного розвитку має умовний характер, так як психічне життя конкретного індивіда, підкоряючись загальним законам, все-таки розгортається своєрідно, що особливо яскраво демонструється змінами психіки людини впродовж її дорослості - у 40 років одні особистості вже займаються вихованням внуків, а інші лише народжують першу дитину, що виявляє індивідуальну неповторність їх психіки.[1] Тому в сучасній віковій психології все більш розповсюдженою є думка про складність, а то й неможливість визначення точних меж періодів психічного розвитку дорослих.

Науково обґрунтована вікова періодизація має як теоретичне значення, слугуючи основою для впорядкування та систематизації напрацьованих фактів онтогенетичного розвитку психіки людини, так і прикладне призначення. Знання змісту вікової періодизації стає основою для вивчення всієї вікової психології і є необхідним для будь-якої освіченої особистості, а для майбутнього вчителя - базовим елементом професійної компетентності.

Науково обґрунтоване визначення періодів і фаз психічного розвитку потрібне передусім для раціональної побудови оптимальної системи навчання і виховання молодого покоління. Г.С. Костюк

При здійсненні вікової періодизації психічного розвитку людини користуються такими одиницями поділу онтогенезу:

а) епоха, впродовж якої відбувається радикальна перебудова всіх систем організму, в тому числі психіки, таких одиниць в людському онтогенезі фігурує всього три - дитинство, дорослішання і дорослість,

б) період, для якого характерні істотні зміни всієї психіки, саме ця одиниця є ключовою при вивченні вікової психології людини,

в) фаза, якій властива зміна певної сфери психіки. Дана одиниця не є такою постійною і послідовною, як згадані вище, оскільки використовується науковцями для акцентування якихось суттєвих психічних змін парціального характеру. Так, у періоді немовляти вченими було виокремлено фазу новонародженості, тривалість якої сягає близько одного-двох місяців життя дитини після народження, однак важливість цієї фази зумовлюється тими потужними психічними змінами і надбаннями, які розгортаються у автономному житті малюка.[5]

Епоха психічного розвитку включає в себе певні періоди, а ті, в свою чергу, містять фази розвитку психіки

2. Вікова періодизація психічного розвитку людини

Сучасна вітчизняна вікова періодизація спирається у будові на інтеграцію декількох критеріїв - соціального статусу індивіда й проявів його власної психічної активності, а також беруться до уваги соматичні зміни, зумовлені законами біологічного розвитку людського організму.[2]

За радянського етапу розвитку вікової психології підручники не висвітлювали пренатальний період і дорослість, що ставало серйозним недоліком, так як порушувало цілісний розгляд психічного життя індивіда. Періодизація, розповсюджена в сучасній психології, має розширений характер і охоплює весь онтогенез людини.

Вітчизняна вікова періодизація психічного розвитку людини

В багатьох зарубіжних наукових джерелах фігурують такі розбіжності з вище розглянутим варіантом періодизації, як різна тривалість немовлячого періоду - від одного до трьох років (Е.Еріксон, В.Квінн, В.Мухіна, Г.Крайг), альтернативні позначення періоду дитинства - шкільний вік, дитинство, середнє дитинство (Е.Еріксон, В.Квінн, Г.Крайг), зведення підліткового та юнацького періоду в єдиний, який здебільшого позначають підлітковим (Г.Крайг, Ф.Райс, А.Реан, Д.Шеффер). Зважаючи на існування ряду альтернативних побудов періодизації психічного розвитку людини, доречно розглянути популярні в наукових колах версії російського психолога А.О. Реана і американського психолога Г.Крайг.(Таблиця 1.4)

3. Критерії вікової періодизації психічного розвитку людини

Рушійними силами розвитку психіки є суперечності, які виникають на кожному етапі розвитку людини. Вони зумовлюються виникненням у індивіда нових потреб, змінами взаємин з оточуючими людьми, появою нового статусу в суспільстві.

Зовнішні суперечності розгортаються між індивідом та вимогами соціуму, наприклад, очікування батьків конфліктують з бажаннями дитини. Однак, зовнішні суперечності стають рушіями психічного розвитку індивіда тоді, коли трансформуються у внутрішні, стають зоною зіткнення протилежних тенденцій психіки самої людини. Внутрішні суперечності спричинюють активність індивіда, спрямовану на розв'язання цих суперечностей шляхом прогресивних змін психіки та діяльності. Подолання одних суперечностей викликає формування нових.

Однією із найбільш типових внутрішніх суперечностей, що в нових формах виникає на кожному етапі психічного розвитку індивіда, є розбіжність між новими потребами (пізнавальними, комунікативними тощо) і старими, вже неефективними способами їх задоволення.[4] Розв'язання цієї суперечності конструктивним чином забезпечує прогресивні зміни психіки через зміну соціального становища, зростання компетентності і вдосконалення діяльності, суттєво сприяє самовираженню і самоствердженню особистості.

По мірі дорослішання індивід неначе переростає свій образ життя, що зумовлює пошуки нових способів самореалізації і стимулює особистісне зростання. Л.М. Фрідман

Кожний віковий період характеризується своєрідною, специфічною для нього соціальною ситуацією розвитку, яка є висхідним моментом для всіх динамічних змін, які відбуваються в розвитку протягом даного періоду.

! Соціальна ситуація розвитку - особливе поєднання внутрішніх процесів і зовнішніх умов психічного розвитку індивіда, типове для представників певного вікового періоду

Впродовж певного періоду складається особливе становище індивіда в системі суспільних відносин, розгортається певний зміст взаємин з оточуючими людьми, формується визначена система прав та обов'язків, які повинна виконувати дитина. Соціальна ситуація розвитку індивіда зумовлюється, з однієї сторони, тими традиціями, потребами, що актуальні в суспільстві, а з іншої - індивідуальними психологічними особливостями, що характерні для даної людини. Соціальна ситуація розвитку дитини визначає успішність її соціалізації та індивідуалізації на даному віковому періоді.

Соціальна ситуація визначає ті форми і той шлях, йдучи по якому дитина набуває нових якостей особистості, беручи їх з середовища, де соціальне стає індивідуальним. Л.С. Виготський

Таким чином, соціальна ситуація індивіда виражається через:

* соціальний статус - специфічне становище людини у соціумі, що визначає її права та обов'язки; по мірі дорослішання людини її статус ускладнюється,

* систему взаємин індивіда з іншими людьми, зокрема, спілкування з дорослими - батьками, вихователями, педагогами, також з ровесниками - своєї та протилежної статі,

* адаптацію індивіда до нових соціальних умов - відвідування дитячого садка, навчання в школі та ВНЗ. У випадку порушення процесів соціального пристосування говорять про наявність дезадаптації.

Рис. 1 Напрямки соціальних взаємин індивіда

В кожному періоді розвитку людини котрась одна із багатьох діяльностей є провідною - найголовнішою діяльністю, яка визначає і забезпечує психічний розвиток в певному періоді. Провідна - це діяльність, виконання якої визначає виникнення і формування основних психічних новоутворень людини на даному етапі розвитку її особистості[3].

Провідна діяльність - це діяльність, яка, виникаючи в рамках нової соціальної ситуації розвитку індивіда, забезпечує розв'язання психічних суперечностей і формування психічних новоутворень

Провідна діяльність є показником адекватності психологічного віку індивіда і характеризується тим, що в ній виникають і диференціюються інші види діяльності, перебудовуються основні психічні процеси і відбуваються зміни психологічних особливостей особистості на даній стадії розвитку. Значення провідної діяльності для психічного розвитку залежить перш за все від її змісту, від того, що відкриває для себе і засвоює людина в процесі її виконання. Виділяють такі види провідної діяльності (за Л.М. Фрідманом):

Рис. 2 Динаміка провідної діяльності в онтогенезі

Зміна провідної діяльності, за словами Д.Б. Ельконіна, відбувається за принципом чергування: якщо в попередньому віковому періоді провідна діяльність забезпечувала розвиток потребово-мотиваційної сфери індивіда, то в наступному періоді вона спрямовується на вдосконалення операційно-технічних можливостей. віковий періодизація психічний онтогенез

Поняття провідної діяльності вказує на її головну роль для психічного розвитку індивіда в певному віковому періоді, однак не заперечує існування інших видів діяльності. Важливо також, що поява нової провідної діяльності не заперечує значення попередньої. Проте, лише в рамках провідної діяльності відбувається тренування і розвиток всіх психічних функцій індивіда.

Внаслідок функціонування провідної діяльності формуються новоутворення психіки, які є головними показниками адекватності психічного розвитку щодо визначеного вікового періоду.

Психічні новоутворення - прогресивні надбання психіки, що є узагальненим результатом психічного розвитку індивіда у певному віковому періоді

Новоутворення не з'являються автоматично, а формуються під дією трьох факторів психічного розвитку за сприятливих умов існування і становлення особистості. Психічні новоутворення є специфічними для кожного вікового періоду і характеризують перебудову особистості.

Саме новоутворення психіки складають суть кожного вікового періоду, з їх появою завершується один період і відкривається наступний. А.В. Аверін

Здебільшого новоутворення формуються в кінці вікового періоду, демонструючи успішність формування психіки в ньому, однак іноді з'являються на початку (внутрішня позиція школяра, що формується у першокласника), або в середині періоду (почуття дорослості виразно виявляється вже у 13-річних підлітків).

Почуття дорослості є особистісним новоутворенням підлітка, а здатність до абстрактного мислення - його пізнавальним новоутворенням[6]

Залежно від тієї сфери психіки, де сформувались психічні новоутворення, вони мають такі різновиди, як особистісні, що відображають зміни емоцій, почуттів, волі, характеру, самосвідомості, мотивації, та пізнавальні (пізнавальні процеси, увага, інтелектуальні здібності).

Якщо новоутворення охоплює всю сферу психіки, особистісну
чи пізнавальну, воно називається загальним, на кшталт довільності пізнавальних процесів молодших школярів, а якщо стосується лише окремої психічної функції - парціальним (наприклад, адекватна самооцінка як компонент самосвідомості дошкільнят).

Рис. 3 Види психічних новоутворень

Динаміка психічного розвитку індивіда втілюється в певний механізм, який виявляється в послідовному походженні типових етапів щодо кожного вікового періоду. Так, на початку вікового періоду накопичуються та загострюються психічні суперечності, які формують потребу дитини в змінах умов свого дорослішання. Кризові тенденції у самосвідомості та поведінці ндивіда спричинюють перебудову його взаємин з навколишніми дьми, тобто відбувається зміна соціальної ситуації розвитку. Нова соціальна ситуація розвитку індивіда забезпечує появу нової провідної діяльності, яка, в свою чергу, формує психічні новоутворення. Нові надбання психіки дають оштовх для виникнення суперечностей, які загострюються при збереженні старих умов соціалізації і формують передумови для зміни соціальної ситуації розвитку - настає новий виток психічного розвитку.

Такий механізм зміни вікових періодів підтверджує «спіралеподібний» характер розвитку психіки людини

Рис. 4 Динаміка зміни вікових періодів

4. Поняття про кризи та сенситивні періоди психічного розвитку людини

Суттю кризи є перебудова внутрішнього переживання, що визначає ставлення дитини до середовища, зміна потреб і спонук, керуючих її поведінкою. Л.С. Виготський

Становлення та функціонування особистості супроводжується як відносно стабільними періодами психічного розвитку, так і кризовими. Саме кризи, що зазвичай розгортаються в перехідні періоди психічного розвитку індивіда, свідчать про завершення одного циклу становлення особистості і початок наступного. Джерелом переживання кризи є суперечність, що розгортається між психічними й фізичними можливостями індивіда та системою його взаємин з навколишніми людьми.

Криза психічного розвитку - явище загострення психічних суперечностей, що супроводжується різкою і кардинальною перебудовою самосвідомості індивіда та його взаємин з навколишніми людьми.[4]

Людина може переживати як нормативні, вікові кризи, так і ненормативні. Вікові кризи мають типовий характер, тому що характеризуються однаковими віковими рамками перебігу, чинниками та симптомами.

Нормативні кризи ще називають кризами розвитку

Науковці виокремлюють наступні вікові кризи психічного розвитку:

Рис. 5 Перелік вікових криз психічного розвитку

Ненормативна криза психічного розвитку виявляється як явище загострення суперечностей психіки людини, спричинене складними, несприятливими життєвими обставинами. Ненормативні кризи мають непланований і автономний щодо вікових криз характер.

Зміст та причини вікових криз ґрунтовно розроблені щодо етапів становлення особистості, тоді як переживання криз розвитку впродовж дорослості лише вивчається. Більшість психологів вказує на типовий характер так званої кризи середини життя, яка розгортається приблизно в 40 років і пов'язується з аналізом та оцінкою особистістю життєвих досягнень.

Переживання кризи дітьми та дорослими супроводжується різною симптоматикою:

Рис. 6 Симптоми криз психічного розвитку

Криз може і не бути, якщо психічний розвиток дитини складається не стихійно, а є розумно керованим процесом - процесом виховання. О.М. Леонтьєв

Дискусійним в науці залишається питання обов'язковості гострого перебігу кризи розвитку та її неминучості взагалі. Окремі психологи зазначають, що неминучими є не кризи, а прогресивні якісні «стрибки» розвитку психіки індивіда. Наприклад, якщо дорослі своєчасно змінюють ставлення до дитини, передбачаючи зміни її психіки, то перебіг кризи пом'якшується. Слід пам'ятати й про те, що рамки та особливості переживання вікових криз є умовними, тому що індивідуальність кожної дитини накладає відбиток на час і зміст кризових переживань.

Китайський ієрогліф, який позначає поняття «криза», перекладається двояко - «небезпека» і «можливість»

Будь-яка криза має дві сторони - руйнування старих психічних якостей, що втратили своє розвивальне значення, і формуваання нових особистісних функцій. Саме перша сторона кризи супроводжується негативними поведінковими реакціями індивіда - тривожністю, конфліктністю, пригніченістю тощо. В цілому ж кризи мають позитивне призначення - розв'язуючи суперечності психіки, людина розвивається. Конструктивно розв'язана криза забезпечує якісні прогресивні зміни психічного розвитку, тоді як занедбана - пригнічує особистість.

Для організації ефективного соціального впливу на формування особистості необхідно знати та враховувати сенситивні періоди її розвитку. В певні періоди життя дитина є особливо чутливою до визначеного педагогічного впливу, тобто сенситивною до нього.[3]

Сенситивний період - чутливий, оптимально сприятливий до розвитку певних психічних функцій відрізок становлення особистості

Якщо втрачено сенситивний період, то в подальшому відповідні йому психічні якості дитини розвиваються важко та не досягають досконалості. Я.Л. Коломинський

Сенситивність варто тлумачити як найбільш сприятливі і своєчасні умови для розвитку певної психічної функції, якості. Важливо враховувати, що більшість сприятливих умов для розвитку певних психічних функцій має тимчасовий, скороминущий характер. Приміром, ранній період є сенситивним для розвитку мовлення, так як:
* по-перше, в цьому віці діти дуже чутливі до розвивального впливу дорослих, їх мовленнєві навички інтенсивно поповнюються і вдосконалюються,

* по-друге, якщо дитина в цьому віці не отримує адекватної стимуляції зі сторони дорослих, то втрати у розвитку мовлення можуть бути незворотними.

Йдеться про поняття зони найближчого розвитку

Сенситивність залежить від ряду факторів, найбільше від закономірностей дозрівання мозку людини та попередніх надбань її психічного розвитку. Відтак, межі переживання сенситивного періоду є індивідуальними для кожної людини. Важливо також пам'ятати, що врахування сенситивного періоду передбачає опору не лише на сформовані психічні процеси, а здебільшого ті, що знаходяться в процесі дозрівання. Ефективний процес навчання активізує задатки дитини, стимулюючи їх розвиток до рівня знань, вмінь, здібностей.

Для сучасної науки є відкритим питання визначення сенситивних періодів для всіх психічних функцій, що формуються в онтогенезі людини.

Висновок

Слід зважати, що вікова періодизація психічного розвитку має умовний характер, так як психічне життя конкретного індивіда, підкоряючись загальним законам, все-таки розгортається своєрідно, що особливо яскраво демонструється змінами психіки людини впродовж її дорослості - у 40 років одні особистості вже займаються вихованням внуків, а інші лише народжують першу дитину, що виявляє індивідуальну неповторність їх психіки. Тому в сучасній віковій психології все більш розповсюдженою є думка про складність, а то й неможливість визначення точних меж періодів психічного розвитку дорослих.

Науково обґрунтована вікова періодизація має як теоретичне значення, слугуючи основою для впорядкування та систематизації напрацьованих фактів онтогенетичного розвитку психіки людини, так і прикладне призначення. Знання змісту вікової періодизації стає основою для вивчення всієї вікової психології і є необхідним для будь-якої освіченої особистості, а для майбутнього вчителя - базовим елементом професійної компетентності.

Література

1. Видра О.Г. Вікова та педагогічна психологія: Навчальний посібник. -- К.: Центр учбової літератури, 2011. -- 112 с.

2. Дуткевич Т.В. Дитяча психологія. Навч.посіб. - К.: Центручбовоїлітератури, 2012. - 424с.

3. Павелків Р. В., Цигипало О. П. Дитяча психологія. Навчальний посібник для ВНЗ (рек. МОН України). -- К., 2010.-345 с.

4. Сергєєнкова О.П. Вікова психологія : навч. посіб. / Сергєєнкова О.П., Столярчук О.А., Коханова О.П., Пасєка О.В. - К.: ТОВ «Центр учбової літератури». - 2012. - 384 с.

5. Скрипченко О.В., Долинська Л.В., Огороднійчук З.В. та ін. Вікова та педагогічна психологія: Навч. посіб./-- К.: Просвіта, 2001. - 416 с.

6. Кутішенко В.П. Вікова та педагогічна психологія (курс лекцій): Навчальний посібник. -- К.: Центр учбової літератури, 2010. -- 128 с.

Размещено на Allbest.ru