Размещено на http://www.allbest.ru/

Реферат

Психологічна сутність процесу виховання та його роль у розвитку особистості

Виконала: студентка групи ПО-22

Подерня Галина Петрівна

Перевірив: Мілінчук В.І.

Луцьк - 2014

План

• Вступ
• 1. Сутність процесу виховання
• 2. Роль виховання у розвитку особистості
• 3. Розвиток і формування особистості
• Висновки
• Список використаної літератури

Вступ

Психологія виховання виявляє психологічну сутність виховання, вивчає, що відбувається з психікою дитини в процесі виховання, що являють собою психологічні механізми взаємодії вихователя і вихованців, як змінюється ефект виховних впливів в залежності від різних індивідуально-психологічних особливостей дитини. Відомий вітчизняний педагог В.О. Сухомлинський писав: "Все, що ми називаємо вихованням - є велика творчість повторення себе в людині". Проблема психології виховання досліджувалась С.Л. Рубінштейном, Б.Г. Ананьєвим, Л.І. Божовичем, О.М. Леонтьєвим, О.В. Запорожцем, О.О. Бодальовим, А.В. Петровським та ін. Специфіка виховання особистості полягає в тому, що, по-перше, це довготривалий процес, по-друге, це багатофакторний процес (сім'я, школа, громадськість, засоби масової інформації тощо), по-третє, результати виховання не дуже помітні для зовнішнього спостерігача.

Умовами формування особистості є вплив на емоційну сферу, розвиток психіки в діяльності, активність і самостійність учнів, заохочення і покарання. При виборі методів виховного впливу слід враховувати вікові особливості дітей, можливості виникнення смислових бар'єрів, самооцінку і рівень домагань тощо. Перед вихователями стоїть завдання "проектування" особистості в процесі виховання. При цьому слід враховувати певні критерії об'єктивності і ефективності виховного процесу.

Виховання - свідома, спеціально організована діяльність вихователя з метою формування певних якостей і характеристик особистості, що розвивається. Завдання виховання - впливаючи на інтелектуальну, емоційно-чуттєву, вольову, поведінкову сфери особистості, надати їх розвитку конкретну спрямованість. Докладне з'ясування питання процесу виховання - справа дуже складна, бо надзвичайно складним і багатогранним є той процес, який позначає це поняття. Яким же чином можна підійти до його осмислення? Намагаючись більш конкретно уявити сутність виховання, американський педагог і психолог Едвард Торндайк писав: "Слову виховання надають різне значення, але завжди воно вказує на зміну... Ми не виховуємо кого-небудь, якщо не викликаємо в ньому змін ". Питається: яким же чином виробляються ці зміни в розвитку особистості? Як наголошується в філософії, розвиток і формування людини як суспільної істоти, як особистості відбувається шляхом "присвоєння людської дійсності".

Оскільки зазначений досвід породжений працею і творчими зусиллями багатьох поколінь людей, це означає, що у знаннях, практичних уміннях і навичках, а також у способах наукової і художньої творчості, соціальних і духовних відносинах "опредмечені" результати їх різноманітної трудової, пізнавальної, духовної діяльності і спільного життя. Але людина тільки через механізми власної діяльності, власних творчих зусиль і відносин оволодіває суспільним досвідом і його різними структурними компонентами.

1. Сутність процесу виховання

Виховання - процес цілеспрямованого систематичного формування особистості, зумовленого законами суспільного розвитку, дією об'єктивних і суб'єктивних чинників. У вихованні особистості беруть участь сім'я, родина, навчально-виховні заклади, на нього впливають мікро і макро-середовище, соціально-політична та економічна ситуація в країні, засоби масової інформації, громадські організації та ін. Усе це робить процес виховання, з одного боку, більш керованим, оскільки існує чимало ефективних способів і засобів впливу на особистість, а з іншого - ускладнює управління ним, тому що важко інтегрувати всі фактори впливу, застерегти особистість від негативних впливів.

Теорія виховання як має свій об'єкт і предмет.

Об'єкт виховання - процес формування особистості разом з її ставленням до суспільства, себе й інших людей, до праці. Деякі стосунки відповідають структурі психічних якостей особистості й охоплюють сферу її потреб, знань, почуттів, вольових дій і вчинків.

Предмет виховання - специфічні для виховання проблеми та явища: закономірності й принципи, зміст, технології, методи, прийоми та форми, спрямовані на реалізацію мети й завдань виховання.

Виховувати - означає створювати системи таких стосунків між людьми, що стимулюють певне ставлення особистості до себе й інших, до суспільства, до праці. Виховання, як розвиток і навчання, - безперервний процес.

Психологічна сутність виховання - у переведенні-особистості з одного стану в інший, інтеріоризації зовнішнього щодо неї досвіду, знань, цінностей, норм, правил у внутрішній психологічний план, у її переконання, установки, поведінку. Наслідки виховання, а саме поведінка особистості, залежать від того, наскільки системно в процесі виховання поєднано емоційно-чуттєву та вольову сфери психіки, поведінку особистості.

Процес формування, розвитку особистості, який містить цілеспрямований зовнішній вплив, самовиховання особистості, за визначенням І. П. Підласого, характеризують як процес виховання. Його не можна вважати стихійним, хаотичним явищем. Він підпорядкований певним діалектичним закономірностям і має свою структуру. По-перше, практична діяльність особистості є, з одного боку, спонукальним чинником до вияву зусиль на оволодіння нормами поведінки (дій), навичками і вміннями, а з іншого через практичну діяльність можна перевірити рівень володіння вміннями поводити себе в конкретній ситуації.

На певному етапі виховання життєві обставини потребують від людини володіти відповідними нормами поведінки. Колишні учні, а сьогодні студенти перших курсів розпочинають свою життєдіяльність у новій для них ситуації (незнайома раніше форма навчання, нове оточення, система взаємостосунків та ін.). За допомогою педагогів, куратора своєї навчальної групи вони мають своєчасно і безболісно пройти адаптаційний період, засвоїти новий стиль життя та нормативні правила, які потрібно виконувати. З цього починається виховна робота на початку кожного етапу.

В основі процесу виховання - лежить система стосунків, які завжди мають суб'єктивно-об'єктивний характер. Наявність їх - результат поведінки вихователя та вихованця в певній педагогічній ситуації. Деякі вчені розглядають процес виховання як проходження основних педагогічних ситуацій. Послідовність, єдність і наступність процесу виховання пов'язана з психологічною структурою особистості. Складовими процесу виховання є категорії самовиховання і перевиховання, які одночасно відображають і специфіку виховання, і становлять понятійно-категоріальний апарат педагогіки.

Виховання - цілеспрямований процес формування особистості; він має свою внутрішню логіку і його можна визначити у вигляді функцій, які послідовно реалізують.

Мета виховання - те, до чого прагне виховання. Метою виховання в педагогіці традиційно вважають остаточний результат формування особистості.

Водночас, таке означення досить умовне, бо "остаточного" результату формування особистості не існує. Людина формується впродовж усього життя залежно від об'єктивних та суб'єктивних умов її онтогенезу. Але, оскільки педагогічні системи (дошкільна, шкільна і позашкільна) мають хронологічні межі, які дають змогу фіксувати рівні і якості сформованості особистості, можна говорити й про відносно завершені результати освіченості й вихованості на певних етапах.

Визначення мети виховання молодого покоління - прерогатива держави, яка за широкої участі науки і громадськості формулює її як головний компонент свої педагогічної політики. Держава зобов'язана конституювати, узаконити забезпечення економічних, правових і організаційних умов досягнення декларованих виховних завдань.

Меті виховання підпорядковано все: зміст, організація, форми і методи. Тому проблема мети виховання є важливою в педагогіці. До основних функцій виховання належать:

ь організаційно-мотиваційна - формування мотивації розвитку особистості, її вдосконалення і самовдосконалення, організація діяльності, спілкування та творче залучення всіх вихованців до виховного процесу;

ь діагностична - виявлення реального рівня розвитку людини, факторів впливу на особистість;

ь прогностично-проективна - планування бажаного результату та умов його досягнення, розроблення плану та програми досягнення виховної мети;

ь формуючо-розвивальна - формування та постійне вдосконалення у людини соціально-ціннісних якостей, забезпечення гармонійного розвитку особистості та максимальної реалізації її творчого потенціалу;

ь інформаційно-комунікативна - цілеспрямований психолого-педагогічний та інформаційний вплив на свідомість, інтелектуальну, духовно-перцептивну, вольову і мотиваційну сфери особистості, формування високої культури спілкування, правил загального етикету і поведінки, розвиток соціально-значущих цінностей;

ь контрольно-оцінювальна - виявлення й оцінка результатів виховання, ефективності системи виховної роботи та внесення відповідних коректив і змін.

Структуру виховного процесу розкривають через єдність мети, змісту і способів досягнення результату. Провідні компоненти цієї структури - мета і завдання сучасного виховання, які надають йому цілеспрямованого, систематичного, послідовного характеру.

2. Роль виховання у розвитку особистості

Виховання - третій суттєвий фактор розвитку і формування особистості. Воно коректує вплив спадковості й середовища з метою реалізації соціальної програми розвитку особистості. На відміну від соціалізації, яка відбувається в умовах стихійної взаємодії людини з навколишнім середовищем, виховання розглядається як процес цілеспрямованої і свідомо контрольованої соціалізації (шкільне, сімейне, релігійне виховання); як своєрідний механізм управління процесом соціалізації, ідеальною метою якої є людина, що відповідає соціальним вимогам і одночасно протистоїть негативним тенденціям у розвитку суспільства, життєвим обставинам, які гальмують розвиток її індивідуальності. Виховання виконує дві основні функції: упорядковує увесь спектр впливів на особистість і створює умови для прискорення процесів соціалізації з метою розвитку особистості. Сила виховного впливу полягає в цілеспрямованості, систематичності та в кваліфікованому керівництві. Слабкість виховання в тому, що воно базується на свідомості людини і вимагає її участі, натомість спадковість і середовище діють несвідомо і підсвідомо. Саме цим визначається роль, місце, можливості виховання у формуванні людини.

Роль виховання оцінюється по-різному, причому діапазон цих оцінок дуже широкий - від ствердження його повного безсилля і безглуздя (при несприятливій спадковості й поганих впливах середовища) до визнання єдиним засобом зміни людської природи.

Без сумніву, виховання не може вплинути на особливості таких фізичних рис, як колір очей, волосся, шкіри, загальну конституцію дитини. Проте може вплинути на її загальний фізичний розвиток, адже шляхом спеціального тренування і вправ можна зміцнити й загартувати здоров'я людини, що, в свою чергу, відіб'ється на її активності та працездатності. Природні задатки можуть розвинутись у здібності лише під впливом виховання і залучення людини до відповідного виду діяльності. Для розвитку задатків і перетворення їх у здібності, і навіть для розвитку таланту, потрібні працездатність і працелюбність. Останні є тими якостями, що досягаються у результаті виховання.

Велике значення для розуміння можливостей виховання у формуванні особистості людини має досвід навчання, виховання і залучення до життя сліпоглухих від народження дітей, всі контакти яких з життям і оволодіння необхідними знаннями, уміннями й навичками відбуваються під керівництвом вихователя. Основою методики їхнього виховання є так звана спільнорозділена діяльність, у процесі якої вихователь послаблює своє керівництво з метою підтримки пробудженого у дитини намагання виконати дію самостійно.

Виховання вносить у долі людей різний внесок: від незначного до максимально можливого. Вихованням можна багато досягти, але повністю змінити людину не можна.

Спеціальні дослідження показали, що виховання здатне забезпечити розвиток певних якостей, лише спираючись на закладені природою задатки. Виховання малят мавпи в однакових з дитиною умовах показало, що малята мавпи, маючи такі самі контакти з людьми, отримуючи добре харчування і догляд, тим часом не набувають жодної психічної якості, властивої людині (дослідження Н.І. Ладигіної-Котс).

Сприймання людиною виховного впливу залежить від рівня її підготовки до цього сприймання, який зумовлений впливом спадковості й середовища. Діапазон сприймання впливу дуже широкий - від повного ігнорування виховних вимог до абсолютного підкорення волі вихователя. Існуючий "опір вихованню", як протидія зовнішній силі, що виходить від вихователя, вирішує долю кінцевого результату.

Результативність виховного впливу залежить від відповідності мети, змісту і методів виховання не тільки досягнутому рівню розвитку дитини --- "рівню актуального розвитку", а й "зоні найближчого розвитку" (Л.С. Виготський). Орієнтуючись на процеси, які ще не дозріли, знаходяться в стадії становлення, вихователь може створити нову "зону актуального розвитку", повести за собою розвиток.

У цьому розумінні виховання є головною силою, яка здатна сформувати повноцінну особистість.

3. Розвиток і формування особистості

вихователь психіка особистість емоційний

Поняття "розвиток" - досить складне й неоднозначне. Найбільш загально поняття розвитку можна визначити так: розвиток - специфічний процес зміни, результатом якого є виникнення якісно нового, поступальний процес сходження від нижчого до вищого, від простого до складного.

Відомий український психолог Г. Костюк, підкреслюючи складність механізму розвитку зазначав, що розвиток - це безперервний процес, який виявляється у кількісних змінах людської істоти, тобто збільшення одних і зменшення інших ознак (фізичних, фізіологічних, психічних тощо). Однак все не зводиться до кількісних змін, до зростання того, що вже є, а включає ще й якісні зміни. Кількісні зміни зумовлюють виникнення нових якостей, тобто ознак, властивостей, які утворюються в ході самого розвитку, і зникнення старих.

У педагогіці та інших науках про людину вживають також поняття "формування". Поняття "формування особистості" вживається у двох значеннях. Перше - формування особистості як розвиток, процес і результат. У цьому значенні формування особистості є предметом психологічної науки, завдання якої - з'ясування того, що є в наявності (експериментальне виявляється, знаходиться) і що може бути в особи в умовах цілеспрямованих виховних і навчальних дій. Це є, власне, психологічний підхід до формування особистості. Друге значення - формування особистості як її цілеспрямоване виховання. Це - педагогічний підхід до значення завдань і способів формування особистості. Педагогічний підхід передбачає необхідність з'ясування, що і як повинно бути сформовано в особистості, аби вона відповідала соціально зумовленим вимогам, що їх висуває до неї суспільство.

Педагогічний і психологічний підходи до формування не тотожні, а складають нерозривну єдність. Немає сенсу вивчати формування особистості з позиції психолога, якщо не знати, якими методами користувалися педагоги і які цілі вони переслідували. Не менш безперспективною була б робота педагога, якби він не використовував можливості психолога, який має специфічний інструментарій для виявлення реальних інтелектуальних, особистісних, психофізіологічних характеристик школярів і знає причини виникнення та можливі засоби впливу на формування психічних явищ.

Формування - це складний процес становлення людини як особистості, який відбувається в результаті розвитку і виховання. Провідну роль у процесах формування особистості відіграють навчання і виховання, що здійснюються переважно в групах і колективах.

Формування особистості засобами навчання й виховання: у процесі формування особистості відділити засоби навчання від засобів виховання дуже проблематично, бо вони виступають у єдності.

Висновки

Отже, психологія виховання виявляє психологічну сутність виховання, вивчає, що відбувається з психікою дитини в процесі виховання, що являють собою психологічні механізми взаємодії вихователя і вихованців, як змінюється ефект виховних впливів в залежності від різних індивідуально-психологічних особливостей дитини. Умовами формування особистості є вплив на емоційну сферу, розвиток психіки в діяльності, активність і самостійність учнів, заохочення і покарання. При виборі методів виховного впливу слід враховувати вікові особливості дітей, можливості виникнення смислових бар'єрів, самооцінку і рівень домагань.

Виховання - свідома, спеціально організована діяльність вихователя з метою формування певних якостей і характеристик особистості, що розвивається. Тому головною метою процесу виховання є виховання всебічно розвиненої особистості здатної успішно реалізувати себе в суспільстві і здатної знайти своє місце в житті. А нам як педагогам потрібно допомогти дитині це зробити.

Список використаної літератури

1. Агафонова А. Практика по загальній педагогіці. - СПб.: Пітер, 2003. - 416 с.

2. Выготский Л.С. Психология / Л.С. Выготский. М.: Изд-во ЭКСМО - Пресс, 2000. - 1008 с.

3. Габай Т.В. Педагогическая психология: Учеб. Пособие для студентов высш. учеб. Заведений / Т.В. Габай. - М.: Академия, 2003. - 240 с.

4. Гальперин А.Я. Психология как объективная наука / А.Я. Гальперин. - М.: Издательство Московского психолого-социального института; Воронеж: Издательство НП.О "МОДЭК", 2003. - 480 с.

5. Клемантович І. Сучасна сім'я: структура, специфіка, виховні можливості / / Виховання школярів. - 1998. - № 4. - С. 2 - 4.

6. Власова О.І. Педагогічна психологія: Навч. посібник / О.І. Власова. - К.: Либідь, 2005. - 400 с.

7. Рубинштейн С.Л. Основы общей психологи / С.Л. Рубінштейн. - СПб.: Питер, 2004 - 713 с.

8. Підласий І.П. Педагогіка. Новий курс. У 2 кн. Кн.2: Процес виховання. - М.: ВЛАДОС, 1999. - 256 с.

9. Шевандрин Н.И. Психодиагностика, коррекция и развитие личности / Н.И. Шевандрин. - М.: Гуманит. изд. Центр Владос, 1999. - 512 с.

Размещено на Allbest.ru