Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

ВСТУП

1. ТЕОРЕТИЧНИЙ ОГЛЯД СПРИЙНЯТТЯ ЯК ПІЗНАВАЛЬНОГО ПСИХІЧНОГО ПРОЦЕС

1.1 Сутність поняття сприймання в психології

1.2 Фізіологічна основа сприймання

1.3 Загальні властивості сприймання

1.4 Класифікація та види сприймання

2. СПРИЙМАННЯ ЛЮДИНИ ЛЮДИНОЮ

2.1 Характеристика процесу сприймання людини людиною

2.2 Фактори сприйняття

2.3 Формування першого враження щодо іншої людини

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ



ВСТУП

Актуальність дослідження: Дослідження механізмів сприйняття людини людиною є однієї із центральних проблем психології й фізіології. Сприйняття пов'язане з усім комплексом людських відчуттів і є невід'ємною частиною психіки. Відчуття є вихідним джерелом інформації для сприйняття. Завдяки відчуттям пізнаються окремі якості та властивості предметів і явищ.

Серед психічних процесів людини, пам'яті, уваги, мислення, сприйняття займає особливе місце. Його можна назвати основою людського пізнання. Для сприймання навколишнього світу людині необхіден психічний образ, елементами якого потім «оперують» інші пізнавальні процеси. Діяльність людського сприйняття спеціально спрямована на створення психічного образу навколишнього середовища, об'єктивного світу. Сприйняття - це цілісне відображення предметів, ситуацій, явищ, що виникають при безпосередньому впливі фізичних подразників на рецепторні поверхні органів чуття. Ще Е.Титченером було відмічено, що «сприйняття» відбувається, коли більша частина простих процесів, що входять до складу складних, є результатом збудження органу відчуття ». Але це не означає, що сприйняття - це проста сума відчуттів. Для того, щоб створити єдиний, одночасно постійний і динамічний образ середовища необхідна активна робота психіки.

У загальному сенсі сприйняття являє собою процес опосередкованого й цілісного сприймання людиною предметів і явищ об'єктивної дійсності в їх істинних властивостях, зв'язках та відношеннях. Сприймання людини людиною є дуже складний процес взаємодії як особистості індивіда, що сприймає, так і особистості суб'єкта сприймання. Спілкування, взаємостосунки між людьми - це не просто обмін інформацією, воно передбачає взаємну активність партнерів. Успішність спілкування залежить від рівня соціальної чуттєвості до людей, психологічної пильності та емоційної чутливості. Пізнання і взаємний вплив людей один на одного - обов'язковий елемент всілякої спільної діяльності. Від того, як люди відображають та інтерпретують зовнішність і поведінку, багато в чому залежить характер їх взаємодії і діяльності та результати, яких вони досягають.

Дослідами встановлено, що цілісний образ людини виникає поступово і пов'язано це з просторово-часовими умовами, в яких відображається об'єкт. Найбільшою мірою сприймання та розуміння іншої людини залежить від чинників, що мають соціально-психологічну природу.

Мета дослідження : формулювання першого враження щодо іншої людини, сприймання людини людиною.

Об'єктом дослідження: є сприйняття людини.

Предметом дослідження: є сприймання як активний психічний процес.

Відповідно до мети, об'єкту і предмета дослідження були визначені наступні завдання:

1. Розкрити поняття «сприйняття - як пізнавальний психічний процес»;

2. Виділити види сприймання в психології.

3. Розглянути фактори сприймання та формування першого враження

щодо іншої людини.

4. Дослідити процес сприймання людини людиною.

Теоретичну основу дослідження становлять наукові праці вітчизняних та зарубіжних авторів в галузі психологічної науки, що досліджували сприймання С.Л.Рубінштейн, О.М.Леонтьев, П.Я.Гальперін, І.П.Павлов та ін.

У даній курсовій роботі використані такі методи дослідження , як вивчення теоретичних джерел, метод спостереження.



1. ТЕОРЕТИЧНИЙ ОГЛЯД СПРИЙНЯТТЯ ЯК ПІЗНАВАЛЬНОГО ПСИХІЧНОГО ПРОЦЕС

1.1 Сутність поняття сприймання в психології

Людина пізнає навколишній світ не лише за допомогою відчуттів, які дають знання про окремі властивості предметів і явищ об'єктивної дійсності, а й сприймання, яке дає цілісний образ предмета або явища. Ці форми відображення є процесами чуттєвого пізнання.

Сприймання - це відображення у свідомості людини предметів і явищ у сукупності їхніх якостей та частин, що діють у певний момент на органи чуття.

Як і відчуття сприймання виникають тільки за безпосередньої дії об'єктів на аналізатори. Перехід від відчуттів до сприймань - це перехід до складнішого і повнішого їх відображення. У процесі сприймання ми відображаємо не просто щось, що світиться, звучить чи пахне, а бачимо пейзаж, художню картину, чуємо музичну мелодію тощо.

Сприймання не зводиться до суми окремих відчуттів, хоча й передбачає їх наявність у відображенні дійсності. Сприймання залежить від певних відношень, що існують між відчуттями, взаємозв'язок яких, у свою чергу, залежить від зв'язків і відношень між якостями, властивостями, різними частинами предметів і явищ. Без відчуттів сприймання неможливе. Але, крім відчуттів, сприймання включає досвід людини у формі уявлень та знань. Будь-яке сприймання залежить від попереднього досвіду людини. Предмет, діючи на аналізатори людини, завжди активізує раніше утворені тимчасові нервові зв'язки , що є здобутком її життєвого досвіду. Тому не можна в образі певного предмета відокремити те , що виникає в певний момент, від того, що додається за рахунок минулого досвіду. У нас не буває сприймання, яке вичерпувалося б тільки враженнями, що безпосередньо одержуються від об'єктів.

Попередній досвід прискорює процес виокремлення предмета, розпізнання його особливостей, збагачує зміст сприймання, підвищує його повноту і точність.

Сприймання предметів і людей, з якими суб'єкту доводиться мати справу , ситуації, в якій він перебуває, становить необхідну передумову усвідомленої людської дії. Життєва практика змушує людину перейти від мимовільного сприймання до цілеспрямованої діяльності спостереження; на цій стадії сприймання вже перетворюється на специфічну «теоретичну» діяльність (С.Л. Рубінштейн). Теоретична діяльність спостереження включає аналіз, синтез, осмислення та розуміння сприйнятого. Таким чином, виникаючи як компонент або умова будь-якої конкретної практичної діяльності, сприймання у формі спостереження переходить у більш або менш складну діяльність мислення, в системі якого вона набуває нових специфічних рис. Розвиваючись в іншому напрямі, сприймання дійсності переходить у художню творчість, стає естетичним.

Сприймаючи, людина не лише бачить, а й дивиться, не лише чує, а й слухає, а часом не тільки дивиться, а й розглядає, вдивляється, не лише слухає, а й прислуховується; вона активно вибирає установку, яка забезпечує адекватне сприймання предмета. Сприймаючи, вона таким чином виконує певну діяльність, спрямовану на те, щоб привести образ сприймання у відповідність із предметом. Предмет є об'єктом не лише усвідомлення, а и практичної дії, яка контролює це усвідомлення. Процес сприймання тісно пов'язаний з іншими психічними процесами: завдяки мисленню ми усвідомлюємо те, що сприймаємо; завдяки мові називаємо предмет сприймання; почуття допомагають виробити певне ставлення до того, що сприймаємо; завдяки волі довільно організовуємо цей процес. Сприймання посідає важливе місце в процесі пізнання людиною об'єктивної дійсності. Разом з відчуттями воно є джерелом усіх знань про довкілля.

Будучи необхідною умовою орієнтування в навколишній дійсності, сприймання формується в процесі діяльності людини. Людина відображає різні предмети та явища в умовах своєї діяльності. Відповідність сприймання явищам об'єктивної реальності перевіряться на практиці.

1.2 Фізіологічна основа сприймання

Фізіологічною основою сприймання є складна аналітико - синтетична діяльність усієї кори головного мозку.

У процесі сприймання аналіз набуває більш диференційованого характеру. Виділені шляхом аналізу елементи об'єктів об'єднуються в складні комплекси. Об'єднання це зумовлюється об'єктивними, часовими та іншими зв'язками самих явищ. Візьмімо для прикладу сприймання слова при читанні. Воно передбачає виділення окремих букв і об'єднання іх у ціле. Слово «море» не можна прочитати, не виділяючи букв м, р та ін. З іншого боку, ми читаємо це слово не як механічну суму окремих букв, а як щось цілісне. Аналітико - синтетичний характер сприймання слів враховується у побудові методики навчання грамоти. Дітей навчають не тільки вичленовувати в слові кожну букву, а й розуміти його в цілому.

Єдність аналізу та синтезу має місце й у сприйманні мелодії. Аналітична сторона цього процесу полягає у виділенні окремих звуків з яких складається мелодія, синтетична ж -- у їх поєднанні в певному звуковисотному співвідношенні. У формуванні образу мелодії провідну роль відіграє творення умовних рефлексів на певне, характерне для конкретної мелодії, співвідношення тонів. За збереження цього співвідношення мелодія сприймається як та сама, незважаючи на те, на якому інструменті відтворюється. Система зв'язків збуджень, що викликається елементами конкретного комплексного явища, є фізіологічною основою його образу.

У сприйманні відображаються предмети дійсності в сукупності різноманітних якостей і частин. Взаємодія системи аналізаторів може виникнути внаслідок дії комплексу подразників різних аналізаторів: зорових, слухових, моторних, дотикових.

На лекції студент бачить викладача, слухає, записує основний зміст почутого. Комплекс діючих подразників викликає збудження в зорових, слухових, рухових рецепторах. Збудження, що виникло, передається в мозкові центри. В результаті утворюється складна система тимчасових нервових зв'язків , які забезпечують цілісність сприймання. У цьому разі основу сприймання становлять між аналізаторні нервові зв'язки, які зумовлюють цілісність відображення дійсності.

Сприймання кожного нового предмета здійснюється на підставі наявних знань та досвіду людини. Тому в процесі сприймання відбувається поновлення деяких раніше вироблених тимчасових зв'язків. Унаслідок цього утворюються складні інтеграційні нервові процеси, які включають збудження від діючих комплексних подразників і поновлення тимчасових нервових зв'язків, вироблених у минулому досвіді. Предмет або явище сприймається людиною в певному співвідношенні частин. У деяких випадках значущими є не так самі складові , як їхні взаємозв'язки.

Фізіологічною основою сприймання є встановлений І.П. Павловим «рефлекс на відношення». І.П. Павлов експериментально показав , що при сприйманні певних явищ сигнальне значення мають не стільки самі подразники, скільки особливості відношень між ними, і тому рефлекс виробляється здебільшого на відношення між подразниками.

Важливу функцію в процесі сприймання виконує друга сигнальна система. Саме вона визначає зміст людського сприймання. Завдяки мові та мисленню сприймання людини відрізняється від сприймання тварин.

Друга сигнальна система робить предмет, який сприймається, словесним сигналом; визначає розуміння першосигнальних подразників надає сприйманню людини довільного характеру, пов'язує сприймання з активністю особистості. Друга сигнальна система сприяє усвідомленню й осмисленню предметів, які відображаються, і регулює процес формування людського сприймання.



1.3 Загальні властивості сприймання

Найважливішими особливостями сприймання є: предметність, цілісність, структурність, константність, апперцепція, осмисленість, вибірковість,ілюзія.

Предметність. Унаслідок впливу певних предметів і явищ навколишньої дійсності на наші органи чуття формується предметність сприймання. Вона виявляється в акті об'єктивації, тобто у віднесенні даних отриманих із зовнішнього світу, до цього світу. Без цього віднесення сприймання не може виконувати свої орієнтувальну й регулювальну функції в практичній діяльності людини. Предметність сприймання не є природженою якістю; існує певна система дій, яка дає суб'єктові змогу відкрити предметний світ. Вирішальну роль тут відіграють дотик і рух.

Як особливість сприймання предметність має велике значення для регуляції поведінки. Цеглина і блок із вибухівкою зовні и на дотик можуть сприйматись як схожі, але за призначенням вони абсолютно різні. Зазвичай визначають предмети не за зовнішнім виглядом, а відповідно до того, як іх застосовують на практиці, або за їх основними якостями.

Предметність відіграє важливу роль у подальшому формуванні самих перцептивних процесів. Коли виникає розбіжність між зовнішнім світом і його відображенням, суб'єкт має шукати нові способи сприймання, які забезпечать вірне відображення.

Цілісність та структурність. Сприймаючи певний об'єкт, ми виділяємо його окремі ознаки, властивості й водночас об'єднуємо їх у єдине ціле, завдяки чому в нас виникає його цілісний образ.

На уроках хімії учень набуває знань про властивості різноманітних хімічних елементів: дізнається про вагу кожного з них , про колір, структуру, запах тощо. Всі ці дані про окремі хімічні властивості синтезуються в загальні знання і зумовлюють цілісне сприймання хімічного елемента в сукупності його властивостей.

Кожна складова образу сприймання набуває значення лише у співвідношенні її з цілим і визначається ним. Сам образ сприймання також залежить від особливостей його складових. Так, сприймаючи новий навчальний матеріал, учень стежить за змістом пояснень учителя. Для осмисленого цілісного сприймання йому важливо збагнути зв'язок між словами, фразами. Цілісне сприймання відповіді учня теж виникає після того, як він висловив свої знання в мові. Як пояснення вчителя, так і відповідь учня мають певне смислове значення, не притаманне окремим звукам і словам, з яких складається їхня мова.

Сприймаючи предмет, ми осмислюємо його як єдине ціле, шо має свою структуру. Під час розмови по телефону деякі звуки ми чуємо нечітко, але розуміємо суть розмови. Так, на основі набутого досвіду й знань людина в процесі сприймання об'єднує окремі елементи в цілісний образ, надає їм , сформованої певної структури.

Гештальт-психологи пояснюють цілісність сприймання не об'єктивною цілісністю предметів та явиш, а внутрішніми якостями Духу , його первісними цілісними структурами. Вони стверджують, що в акті сприймання удосконалюється своєрідне формоутворення, надається цілісності та структурності предметам, що відображаються, вони вважають цілісність лише суб'єктивною якістю, що виникає я рефлекторній діяльності. З точки зору гештальтпсихології у сприйманні хаотичність світу перетворюється на певні структури, вкладається п певні форми, внаслідок чого предмети й виступають як цілісні.

«Сприймання - це реконструкція світу» , стверджують гештальт-психологи. Ця теорія пояснює сприймання як спонтанний процес (тобто такий, що виникає сам по собі) і фактично ігнорує існування відчуттів як перцептивного відображення окремих якостей і властивостей предметів та явищ об'єктивної дійсності.

Константність. Під константністю розуміють відносну постійність величини, форми, кольору предметів, що сприймаються при зміні відстані, ракурсу, освітленості.

Якщо предмет сприймається на деякій відстані від того, хто сприймає, то відображення його на сітківці зменшується як за довжиною , так і за шириною , тобто зменшується і площа його, а тим часом у сприйнятті образ збереже у певних межах приблизно ту саму властиву предметові, величину. Так само форма відображення предмета на сітківці буде змінюватися при кожній зміні кута зору, під яким ми бачимо предмет, проте його форма сприйматиметься нами як більш - менш постійна.

Константність має місце за зорового сприймання форми та кольору предметів. Наприклад, коли на уроці малювання учні розглядають набір овочів на столі, кожен сприймає їх під своїм кутом зору Але образи цих предметів зберігають постійні розміри.

Класна дошка сприймається чорною, стеля -- білою, обкладинка зошита -- синьою і при яскравому освітленні, і при тьмяному, і при електричному, і при денному світлі.

Механізм константності не природжений. Так, людина, яка прожила все своє життя в одноповерховому будинку, потрапивши на верхній поверх висотного будинку, не може розпізнати внизу людей, автомобілі, оскільки вони їй здаються дуже маленькими. Водночас мешканці цього будинку бачать усі об'єкти внизу без спотворення їхніх розмірів.

У К. Чуковського описаний випадок, коли трирічна дівчинка подивилася на дах багатоповерхового будинку, і побачивши майстра, що його ремонтував, закричала: «Мамо, дістань мені он ту ляльку!». Константність сприймання забезпечується досвідом , що набувається в процесі індивідуального розвитку особистості , і має велике практичне значення. Якби сприймання не було константним, то при кожному кроці, повороті, русі, зміни освітленості ми не могли б розпізнавати те , що було відоме раніше.

Аперцепція. З попереднім досвідом людини пов'язані її інтереси, настанови, прагнення, почуття, погляди і переконання, які також впливають на сприймання нею предметів і явищ навколишньої дійсності. Відомо, що сприймання нею предметів і явищ навколишньої дійсності. Відомо, що сприймання малюнка, мелодії, кінокартини в різних людей неоднакове. Трапляються випадки, коли людина сприймає не те, що є, а бажане їй.

Аперцепція - це залежність змісту і спрямованості сприймання від досвіду людини , її інтересів, ставлення до життя, установок знань.

Аперцепція - одна з найважливіших особливостей сприймання. Сприймає не саме по собі око, не ізольоване вухо чує звук, не окремо язик розрізняє смакові якості. Всі види сприймання здійснюються конкретною живою людиною. У сприйманні завжди виявляються індивідуальні особливості людини , її бажання, інтереси, певне становлення до предмета чи явища. Так , ідучи лугом, ботанік може звернути увагу на різноманітні рослини , сукупність яких дає повну структуру трав'яного покриву. Художник - пейзажист, ідучи цим самим лугом, залишиться байдужим до цих об'єктів, натомість його увагу приверне співвідношення кольорових плям, що утворюють живописний пейзаж цієї місцевості.

Цікавими є досліди американського психолога А. Еимса з "перекошеною кімнатою". Вона побудована таким чином, що завдяки використанню правил перспективи створює таке саме зображення на сітківці ока, що й звичайна прямокутна кімната. Якщо в "перекошеній кімнаті" розміщують які-небудь об'єкти, то спостерігач сприймає їх спотвореними в розмірах (наприклад, доросла людина здається меншою, ніж маленька дитина). Напевно, люди настільки звикли до нормальних прямокутних кімнат/що в сприйманні спотворюються швидше об'єкти, поміщені в "перекошену кімнату" аніж сама кімната. Цікаво, що жінки не сприймають своїх чоловіків з якимись змінами в цій кімнаті, вони їх сприймають як зазвичай а кімнату бачать спотвореною.

За наявності суперечливої інформації перцептивна система має зробити вибір. Результат вибору зумовлюється попереднім досвідом людини ; добре знайомі предмети « перекошена кімната» не спотворює . Знайомство з кімнатою шляхом обмацування приводить до поступового зменшення ефекту спотворення інших предметів, і зрештою сама кімната починає сприйматися правильно, тобто перекошено.

Отже, сприймання залежить від попереднього досвіду людини. Чим більше людина обізнана з певним об'єктом, тим повнішим, точнішим і змістовним є її сприймання цього об'єкта.

Осмисленість. Сприймання - це не лише чуттєвий образ, але й усвідомлення виділеного об'єкта. Людина сприймає предмети які мають для неї певне значення. Сприймання людини тісно пов'язане з мисленням, із розумінням сутності предмета. Свідомо сприйняти предмет означає подумки назвати, тобто віднести його до певної групи, класу предметів, узагальнити його в слові.

Завдяки осмисленню сутності та призначення предметів стає можливим цілеспрямоване їх використання. Сприймаючи предмет, ми можемо точно назвати його або сказати, шо він нам нагадує.

Узагальненість сприймання -- це відображення одиничного випадку як особливого вияву загального. Певне узагальнення наявне в кожному акті сприймання. Ступінь узагальнення залежить від рівня та обсягу наявних у людини знань. Скажімо, яскраво-червона квітка усвідомлюється нами або як айстра, або як представник сімейства складноцвітих. Слово -- знаряддя узагальнення. Називання предмета підвищує рівень узагальнення сприймання. Осмисленість і узагальненість добре виявляються при сприйманні незакінчених малюнків. Ці малюнки доповнюються нашими досвідом і знаннями.

Таким чином, уже в акті сприймання відображення будь-якого предмета набуває певного узагальнення, предмет певним чином співвідноситься з іншими. Узагальненість є вищим виявом усвідомленого людського сприймання.

єдність чуттєвих і логічних елементів, взаємозв'язок сенсорної 1 мисленнєвої діяльності особистості.

Вибірковість. На наші аналізатори діє звичайно низка об єктів. Проте не всі ці об'єкти ми сприймаємо однаково чітко ! ясно. Ця особливість характеризує вибірковість сприймання.

Вибірковість сприймання - це зміна діяльності органів чуття під впливом попереднього досвіду, установок та інтересів людини.

Кожний фахівець намагається сприйняти в предметах і явищах 'оловним чином тє, що його цікавить, що він вивчає, а тому він не помічає тих деталей, які не стосуються його фаху. Це створює індивідуальний підхід до сприйманий. Тому й говорять про професійне сприймання у людей різних спеціальностей: художник - живописець бачить у навколишньому світ, насамперед бачить у навколишньому світі насамперед красу людей,природи, форм, липи, кольорів; композитор відзначав гармонію, а ботанік - особливості будови рослин.

Сприймання може характеризуватися й діяльністю, в яку воно включене. Одного художника спитали, як він сприймає апельсин. Він відповів: « Усе залежить від того, чому служить це сприймання. Я сприймаю апельсин певним чином, коли його купую, інакше - коли його їм, і інакше - коли його малюю».

Деякі праці І.М Сеченова, дослідження Б.М. Теплова, Б.Г. Ананьєва довели, що першочерговою і загальною можливістю сприймання є вирізнення контуру предмета. І лише після того, як удається вирізнити контур зображення із фону, починається аналіз форми, пропорцій, окремих деталей предмета. Вирізнення предмета із тла становить необхідну умову чіткого сприймання.

Предмет і тло динамічні. Те , що було предметом сприймання, може після завершення роботи злитися з тлом Щось із тла на деякий час може стати предметом сприймання. Динамічність співвідношення предмета і тла пояснюється переключенням уваги з одного об'єкта на інший, що зумовлене переміщенням осередку оптимального збудження по корі головного мозку.

Особливості психологічної закономірності вирізнення предмета із тла сприймання і динамічних взаємовідносин чітко простежуються на так званих подвійних зображеннях.

Вирізнення об'єкта визначається його властивостями й умовами, в яких він сприймається. Передусім це контраст об'єкта з тлом. На це зважають при виборі форми, кольору фарбування, літерного шрифту для вирізнення пішохідного переходу, транспортних знаків. Стрілочники, робітники-шляховики, виконуючи свої функції , вдягають спеціальні оранжеві жилети, які чітко видно на тлі землі, асфальту, снігу.

Ілюзії. Ілюзіями називають неадекватні сприймання, які неправильно, викривлено, помилково відображають об'єкти, що діють на аналізатори. Ілюзії зумовлюються різними причинами. Однією з них є активізація старих тимчасових зв'язків у нових, істотно відмінних від попередніх, ситуаціях.

Приклад м'язової ілюзії. Перед обстежуваним лежать дві коробки однакової форми та ваги, але різні за розміром: одна більша, друга менша. Обстежуваному менша коробка здається важчою. Сприймання в цьому разі має ілюзорний характер. Помилка пояснюється динамічним стереотипом, який до цього був вироблений в обстежуваного. У процесі зорового сприймання більша коробка сприймається ним як важча, а менша -- як легша, оскільки так часто буває в житті. Тому м'язам тієї руки, якою він підіймає більшу коробку, він надає більшого напруження, а м'язам другої руки -- меншого. Через це невелика коробка сприймається як важча. Особливо поширеними є оптичні ілюзії. Дві лінії однакової довжини сприймаються як різні за довжиною: та лінія, на кінцях якої накреслено кути, обернені відкритою стороною до неї, здається коротшою. Спеціальні спостереження показали, що багато людей перебільшують довжину вертикальних ліній порівняно з горизонтальними. На цій підставі виникає ілюзія переоцінки.

Існує чимало ілюзій, зумовлених різницею в яскравості предметі тла сприйняття. На темнішому тлі фігури здаються світлішими, аніж на менш темному.

Ілюзії породжуються діяльністю різних аналізаторів. Найпоширенішими є зорові ілюзії. Так, у білій сукні жінка здається повнішою, ніж у темному одязі. Тканина в горизонтальну смугу повнить фігуру, а у вертикальному - подовжує. Дзеркальна стіна розширює приміщення, створює ілюзію простору.

Ілюзії мають най різноманітні причини: вироблені життєвою практикою прийоми зорового сприймання, образне передбачення побаченого, дефекти зору. Та якою б складною не була ілюзія, спотворене сприймання можна відрізнити від правильного. Практична діяльність людей уточнює образи сприймання.

1.4 Класифікація та види сприймання

Класифікація сприймання. За провідним аналізатором виділяють такі види сприймання: зорове, слухове, тактильне, кінестетичне, нюхове і смакове.

Процес сприймання здійснюється зазвичай низкою взаємодіючих аналізаторів. Як приклад можна назвати дотикове сприймання, в якому беруть участь тактильний і кінестетичний аналізатори. Навіть процес зорового сприймання, де зоровий аналізатор є провідним, потребує участі рухового аналізатора очей. Те саме можна сказати про слухове сприймання, в якому, крім основного слухового, аналізатора великого значення набуває кін естетичний. Різні види сприймання рідко спостерігаються в чистому вигляді здебільшого вони комбінуються один з одним. Так. перегляд кінофільму має зоровий і слуховий характер: глядач сприймає кадри, які проходять перед очима на екрані, і розмову, і музику , з яких складається звукова частина картини. Перевага того чи іншого аналізатора в сприйманні визначається звичайно характером самого об'єкта.

За формами існування матерії виокремлюють такі види сприймання: сприймання простору, сприймання часу і сприймання руху.

Сприймання простору. У взаємодії людини з навколишнім середовищем сприймання простору є обов'язковою умовою її орієнтування в цьому середовищі. У процесі сприймання простору розрізняють сприймання величини, форми, об'ємності й віддаленості предметів. Сприймання форм і величини предмета здійснюється за допомогою, зорового , тактильного і кін естетичного аналізаторів. Взаємодія зорового і кін естетичного аналізаторів забезпечує адекватне сприймання розміру, форми предметів і їх віддаленості від нас.

Сприймання часу. Сприймання часу - це відображення об'єктивної тривалості, швидкості та послідовності явищ дійсності.

Фізіологічною основою процесу сприймання часу є умовні рефлекси на час, які постійно виробляються шляхом взаємодії аналізаторів, якими ми відображаємо інші сторони явищ об'єктивної діяльності. Велике значення у сприйманні часу належить кінестетичному аналізаторові. Особливу роль виконує він у сприйнятті ритму. Точному безпосередньому сприйманню підлягають лише короткі часові інтервали. Сприймання тривалості часу залежить від змісту діяльності людини. На оцінку часу справляє враження установка особистості. Людині котра чекає неприємних подій, час здається швидкоплинним. При очікуванні приємних подій зазвичай здається, що ця подія довго не настає. Ступінь суб'єктивізму в оцінці часу залежить також від віку людини : дітям здається , що час минає повільно, дорослим, навпаки, здається, що він летить.

Сприймання руху. Сприймання руху - це відображення зміни положення, яке об'єкти займають у просторі. Воно дає можливість людям і тваринам орієнтуватися у відносних змінах взаєморозташування та взаємовідношення предметів навколишньої дійсності. Знання про переміщення предметів людина отримує, безпосередньо сприймаючи рух. Встановити в який бік прямує дитина, з якою швидкістю пройшов потяг, можна на підставі досвідц просторової орієнтації. Сприймання руху здійснюється зоровим, слуховим і кін естетичним аналізаторами. Сприйманню руху допомагає осмислення змін у навколишньому середовищі на основі індивідуального досвіду і знать особистості.

У процесі пізнання навколишньої дійсності сприймання може перейти в спостереження. сприйняття психічний міжособистісний перцепція

Спостереження -- це цілеспрямоване, планомірне сприймання об'єктів, у пізнанні яких зацікавлена особистість. Воно є найбільш розвиненою формою навмисного сприймання.

Діяльність людського сприйняття спеціально спрямована на створення такого образу зовнішнього середовища як об'єктивного світу. Якби пізнання світу закінчувалося відчуттям, людина відображала б не предмети, події та явища, а какофонію звуків, запахів, мигтіння світла тощо, як це буває при деяких серйозних психічних захворюваннях.

Сприймання, ґрунтуючись на відчуттях, не вичерпується ними. Воно має такі специфічні властивості, які зумовлюють відображення предметів у сукупності їх об'єктивних характеристик, а не так, як про них сигналізують окремі органи чуття. Такими властивостями сприймання вважаються предметність, цілісність, структурність, константність та усвідомленість. Завдяки цим властивостям сприймання з потоку відчуттів, що йдуть із зовні, виділяє ті чи інші предмети, відокремлює їх із середовища, розкриває їхні значення й функції. У сприйманні відображаються предмети дійсності в сукупності різноманітних якостей і частин. Взаємодія системи аналізаторів може виникнути внаслідок дії комплексу подразників різних аналізаторів: зорових, слухових, моторних, дотикових.

Існує декілька класифікацій видів сприйняття в психологічній науці: сприймання простору, сприймання часу, сприймання руху.

Підводячи підсумки, можна загалом зробити висновок, що сприйняття -- це психічний процес відображення людиною предметів та явищ у цілому, в сукупності всіх іх якостей і властивостей при безпосередньому їх впливі на органи чуттів. Сприймання є друга ланка єдиного процесу чуттєвого пізнання навколишнього середовища.

2. СПРИЙМАННЯ ЛЮДИНИ ЛЮДИНОЮ

2.1 Характеристика процесу сприймання людини людиною

Сприйняття людини людиною - цілісне відображення людини людиною в їх чуттєво тимчасових і просторових зв'язках та відносинах.

Сприйняття людини людиною, як і будь-яке інше сприйняття, характеризується предметністю, яка в даному випадку полягає в тому, що властивості зовнішності людини відображаються в образі які належать людині, тобто які властивості цієї людини. Сприйняття людиною людини притаманні й такі особливості, що характеризують відображення індивідуумом дійсності, як об'єктивність і суб'єктивність, як цілісність і структурність. І.М. Сєченовим було показано, що обрис особи, загальний постава тіла є найважливішими розпізнавальними ознаками для сприймання людини людиною. Цілісний образ виникає поступово і становлення його пов'язана з просторово-часовими умовами, в яких людина відображає об'єкт.

Спілкування, взаємостосунки між людьми -- це не просто обмін інформацією, воно передбачає взаємну активність партнерів. Успішність спілкування залежить від рівня соціальної чуттєвості до людей, психологічної пильності та емоційної чутливості.

Багато хто на рівні здорового глузду вважає, що початок спілкування -- перший обмін словами. Але це не так. Спочатку встановлюється своєрідний міст між людьми, що беруть участь у спілкуванні, причому саме на цій стадії складається ставлення до предмета спілкування, перше уявлення співрозмовників один про одного. Невербальні комуніканти дають початковий імпульс для прийняття чи неприйняття партнера, хоча він і не завжди відповідає дійсності.

Пізнання і взаємний вплив людей один на одного -- обов'язковий елемент всілякої спільної діяльності, незалежно від того, що є її метою (досягнення матеріального результату, виховання тощо). Від того, як люди відображають та інтерпретують зовнішність і поведінку, багато в чому залежить характер їх взаємодії і діяльності та результати, яких вони досягають.

Отже, людина виступає щодо партнерів по спілкуванню не тільки як об'єкт і суб'єкт впливу, а й одночасно як суб'єкт пізнання. Основними процесами, завдяки яким людина сприймає та переробляє інформацію, що надходить від іншої людини, є сприймання, мислення та уявлення.

Дослідами встановлено, що цілісний образ людини виникає поступово і пов'язано це з просторово-часовими умовами, в яких відображається об'єкт. Наприклад, люди з нормальним зором в умовах доброї видимості виділяють людину з оточення на відстані двох кілометрів. На відстані одного кілометра видно загальний контур, 700 м -- сприймаються рухи рук та ніг, 300 м -- голова, овал обличчя, колір одягу, 60 м -- розрізняються очі, ніс, пальці. В умовах поганої видимості показники сприймання людини на відстані гірші.

Колір елементів верхньої половини фігури визначається раніше, ніж нижньої. Велике значення має ракурс (збоку, зверху), в якому сприймається людина. При сприйманні обличчя напрямок розглядання -- зверху вниз, від волосся до губ, тобто верх голови є точкою початку сприймання обличчя.

При описанні зовнішності людини елементи її розподіляються нерівномірно. Так, якщо за 100 % прийняти загальну кількість елементів зовнішності, то відображення фізичних рис (зріст, статура, волосся тощо) становить 82 %, виразні рухи (міміка, жестикуляція) -- 14 %, оформлення зовнішності -- 4 %.

Окрім власне психофізіологічних чинників, на сприймання та розуміння людини людиною впливають вікові, статеві, професійні та інші ознаки. Так, з віком при словесному відтворенні зовнішності збільшується кількість елементів виразних рухів, проте зменшується кількість елементів оформлення зовнішності. Найбільш точно оцінюється вік однолітків, гірше -- молодших, найгірше -- старших за віком. Педагоги в першу чергу описують одяг, потім мову, міміку, манеру поводитися; художники -- відповідно обличчя, зріст, міміку. Чоловіки та жінки приблизно однаково ідентифікують очі людини, але жінки точніше визначають пропорції обличчя, рот, ніс; чоловіки -- брови, овал обличчя, вуха, підборіддя.

Певні закономірності виявляються при сприйманні та розумінні психічних станів, зокрема, емоційних. Так, найбільш точно ідентифікуються негативні та позитивні емоції.

Але найбільшою мірою сприймання та розуміння іншої людини залежить від чинників, що мають соціально-психологічну природу. Виділяють такі механізми:

1. Фізіогномічна редукція -- судження про внутрішні, психологічні особливості на основі зовнішнього вигляду (виразу обличчя, статури, ходи, постави тощо).

У кожній національній культурі існує безліч фізіогномічних уявлень та прикмет. Дослідами О. Бодальова встановлена наявність таких стереотипів сприймання: люди з квадратним підборіддям мають сильну волю, з високим чолом -- розумні, з жорстким волоссям -- непокірного характеру, повні люди -- добродушні, люди низького зросту відзначаються властолюбством, енергією, бажанням командувати, гарні люди -- нерозумні й самолюбиві, тонкі губи -- ознака потайливості, постійно напіввідкритий рот -- невеликого розуму.

Фізіогномісти часом дають дуже точну характеристику людині, яку вони короткочасно спостерігають. Але є й інший погляд -- не можна жорстко пов'язувати окрему деталь зовнішності з характером, це обов'язково призведе до помилки. Істина полягає в тому, що зовнішність, звичайно, відображає деякі внутрішні особливості, і у цьому немає нічого ненаукового чи ідеалістичного (будова скелетно-м'язової системи визначає конституцію, яка, у свою чергу, впливає на манеру поведінки і характер). Відповідно, механізм фізіогномічної редукції може бути корисним, якщо не вимагати від нього надто багато -- абсолютної точності та надійності.

2. Соціальна категоризация та порівняння -- це розподіл людей за певними категоріями, тобто визначення їх соціального статусу та порівняння зі своїм статусом. Така процедура може бути досить простою (наприклад, «старий -- молодий», «бідний -- багатий») або ж складною (наприклад, «розумний -- дурний», «порядний -- непорядний»). Вона дуже важлива, бо людина з невизначеним соціальним статусом зазнає труднощів у спілкуванні, відчуває самотність; ідентифікуючи себе з певною соціальною групою, ми сприймаємо її права, обов'язки, привілеї. Виникає відчуття «Ми» (моя група) на відміну від «Вони» (їх група), причому в міжгруповому спілкуванні «Ми» частіше переоцінюються, а «Вони» -- недооцінюються.

Із зазначеного можна зробити важливий висновок: наше розуміння людей завжди певною мірою неточне та упереджене, бо якщо «Ми» не дає хоча б маленької переваги, то потерпає самооцінка. Ця тенденція виявляється як в оцінках, уявленнях, судженнях, так і в зовнішній поведінці, причому вона посилюється в умовах змагання, особливо з невизначеними критеріями. При оцінці результатів більш упередженими виявляються ті, що програють чи мають нижчий статус. Отже, в умовах соціальної несправедливості різко зменшується вірогідність неупереджених оцінок, терпимості та взаєморозуміння між людьми, що належать до різних груп, причому психологічно найбільше страждають ті, що не мають ніяких благ та привілеїв.

3. Стереотипізація -- розуміння іншої людини шляхом віднесення її до певної соціальної групи та автоматичного перенесення на неї типових для даної групи характеристик. Термін запропонований американським журналістом О. Ліпманом для визначення штампів та кліше («фіксованих картинок у голові») в людському спілкуванні.

Існує багато визначень стереотипів. Найбільш коротке з них -- «усі вони такі». При цьому не має значення, хто це конкретно та які вони насправді: усі професори неуважні, усі англійці -- стримані, усі жінки -- непостійні. Приклади можна продовжувати. Характерно, що при цьому всі знають -- насправді це не так, об'єднувати всіх одним штампом -- велике спрощення і огрубления дійсності. Але стереотипи все ж існують, бо вони виконують свою функцію -- просто й швидко категоризувати індивіда.

Грубість, схематизм, ворожість по суті своїй не притаманні стереотипізації, а виникають як наслідок соціальних умов. Стереотипи необхідні для психологічної регуляції міжособистісної взаємодії, без них людина «потонула» б у хаосі інформації, що надходить. Отже, необхідно боротися не з стереотипами як такими, а лише з найбільш хибними та небезпечними з них. Дестереотипізація потрібна у міжетнічних, міжнаціональних, а також міжгрупових стосунках, бо багато психологічних труднощів виникає саме в цих сферах і вони призводять до тяжких наслідків.

Усі вищезазначені механізми розуміння людини людиною діють в умовах міжгрупового спілкування. Провідними механізмами у міжособистісному взаєморозумінні є:

1. Атрибуція -- розуміння іншої людини шляхом приписування їй тих чи інших причин поведінки з позицій власного життєвого досвіду та здорового глузду. Коли ми достатньо знаємо про суб'єкт і обставини, в яких він опинився, атрибуція («приписування») зводиться до мінімуму, а наше пояснення його поведінки буде більш точним. Коли ж ми мало або нічого не знаємо про людину та зовнішні обставини, то використовуємо власні, нехай і обмежені знання, досвід і таким чином, фантазуючи, можемо пояснити що завгодно, і без ніяких труднощів. Ми з легкістю пояснюємо собі та іншим, чому одні одружуються, а інші -- розлучаються, чому один вступає до інституту, а другий іде працювати, чому так, а не інакше поводяться американці, японці, навіть аборигени в басейні річки Амазонки. Суб'єктивних труднощів це не викликає, але слід враховувати, що чим менша доля об'єктивної інформації, тим суттєвіші помилки. У історії є безліч прикладів, коли мандрівники у чужих краях отримували від своїх дій результат, протилежний очікуваному, користуючись атрибутивними механізмами. Головна їх функція -- зняти чи зменшити невизначеність у спілкуванні, але не слід при цьому бути надто впевненим у безпомилковості своїх суджень.

2. Децентрація -- це психологічна здатність відкинути власний досвід, відійти від свого «Я» і наблизитись до «Я» іншої людини. Вона необхідна у тих випадках, коли об'єктивної інформації достатньо і немає принципової необхідності апелювати до суб'єктивного досвіду. Децентрація і атрибуція певним чином протилежні за характером; у першому випадку ми ніби відмовляємося від власної позиції, наближаємося до позиції партнера, дивимося на світ його очима, у другому -- навпаки.

Люди зі зниженою здатністю до децентрації називаються егоцентриками (від «Ego» -- «Я»); увесь світ існує ніби тільки заради них, а вони знаходяться в його центрі. Чому це стає можливим? Причини тут можуть бути різними, але найімовірніше -- психологічними. Авторитарність виховання, офіційні стосунки між старшими та молодшими (у тому числі між батьками та дітьми), пригнічення нестандартних підходів і точок зору призводять до стандартизації особистості та невміння розуміти іншу, не схожу на нас людину. Тільки моя думка і моя поведінка -- справедлива, усі інші -- хибні. Від егоцентриків страждають не тільки оточуючі, але й вони самі, їх чекає самотність, нерозуміння.

3. Емпатія -- розуміння іншої людини без слів, на чуттєвому рівні, завдяки проникненню в її внутрішній світ. Людину не можна повністю зрозуміти тільки на рівні раціонального, бо й вона сама не завжди себе розуміє. Багато чого взагалі не можна пояснити словами, але ми несемо в собі безліч не-вербальної інформації, яка може бути більш промовиста й важлива, ніж словесна, але потребує високої емпатійності. Висока емпатійність -- перевага сучасної людини, вона немовби додатковий зір та слух; низька -- бездушність, байдужість, холодність. Така людина не може відгукнутися на почуття іншої, порадіти з чужої радості чи опечалитися чужим смутком. Вона припускається помилок у стосунках з людьми, бо цілковито довіряється тільки собі, а цього недостатньо. Виходячи тільки з власних, актуальних для себе станів, вона не бере до уваги спонукання та емоційні стани партнера.

Чому сучасним людям бракує емпатійності? Відповідь приблизно така ж, як у попередньому випадку. Теперішнє суспільство більшою мірою сприяє формуванню раціонального, розсудливого, придушуючи все безпосереднє, емоційне. Це починається майже з перших днів життя: у сім'ї діти недоот-римують материнського тепла й ніжності, у школі всі прояви емоційності та оригінальності вважаються недоцільними. Для суспільства в цілому характерно пригнічення спонтанного, імпульсивного, щирого; у повазі люди, які керуються у своїй поведінці рефлексією (розумом, словом, логічними зв'язками).

4. Особистісна ідентифікація -- розуміння іншої людини шляхом ототожнення себе з нею. Механізм цей починає працювати досить рано, і перший об'єкт, з яким ідентифікує себе дитина, -- батьки. Особистісна ідентифікація дуже важлива для нормального психічного розвитку людини на всіх вікових етапах, але особливо -- у підлітковому та юнацькому віці (з однолітками, літературними героями тощо). Її пригнічення (приміром, «не бери прикладу з поганого героя») негативно відбивається на психічному розвитку. Можливість ідентифікації немовби відкриває двері у світ людей і емоційних людських контактів, інакше ми лишаємося «по той бік дверей» -- зі своєю самітністю та егоцентризмом.

Отже, існує два типи сприймання та розуміння людини людиною: міжгрупові і міжособистісні. Вони можуть доповнювати і взаємозаміняти один одного, але між ними є і принципова різниця. Міжособистісні механізми більш тонкі, гнучкі, індивідуальні, в еволюційному смислі це більш пізні утворення. Свобода в «користуванні» ними досягається шляхом кропіткої внутрішньої роботи, часом -- болісних пошуків. Міжгрупові механізми консервативні та стійкі, вони співвідносяться з етнічними цінностями суспільства, визначаються соціальним та культурним контекстом, їх освоєння -- процес пасивний, автоматичний.

Вивчаючи процеси соціального сприймання, психологи дійшли висновку, що на нього впливають, окрім вищезазначених, інші чинники психологічної природи. Дамо їх коротку характеристику.

«Ефект ореолу» -- вплив загального враження про людину на сприйняття і оцінку окремих властивостей її особистості. Якщо загальне враження про людину сприятливе, то її позитивні якості переоцінюються, а негативні -- не помічаються або ж виправдовуються. І навпаки, якщо загальне враження про людину негативне, то навіть позитивні вчинки трактуються упереджено.

«Ефект первісності» (послідовності) -- при оцінці незнайомця домінує перше враження, усі інші отримані відомості накладаються на цю інформацію.

«Ефект поблажливості» -- надлишок позитивного ставлення при сприйманні іншої людини; спостерігається у тих випадках, коли суб'єкт дістає значну емоційну підтримку з боку оточуючих (наприклад, захоплення «зіркою» естради).

«Бар'єри темпераменту та характеру» -- виникають при взаємодії індивідів з різними типами нервової системи чи різними характерами. Наприклад, людина з високою реактивністю починає діалог без думки про можливу сварку, але раптом, у відповідь на досить нейтральні слова, бурхливо обурюється і припиняє розмову; її партнер не розуміє такої реакції, ображається і в подальшому буде уникати контактів. Такі ж наслідки можливі при неврахуванні особливостей характеру.

«Бар'єр поганого настрою» -- виявляється у небажанні індивіда спілкуватися або ж в індукції свого настрою на оточуючих. Не випадково вважається, що вихована людина не повинна показувати стороннім свої негативні переживання. Це не тільки знижує працездатність, а й відштовхує людей, формує про такого співрозмовника стійке негативне враження.

«Бар'єр негативних емоцій» -- породжується переживаннями гніву, страху, презирства, відрази тощо; це завжди результат нереалізованих актуальних потреб, який заважає правильно сприймати та оцінювати ситуацію та її учасників.

Значний вплив на сприймання іншої людини чинить самооцінка сприймаючого суб'єкта. Кожна людина співвідносить інформацію про іншого з уявленнями про саму себе, причому підсвідоме прагне зберегти існуючу думку про себе. Якщо ж ця думка може бути спростована, виникає стан тривожності і сприймання змінюється таким чином, щоб загрозливі сигнали не надходили. Такі підсвідомі процеси дістали назву «перцептивного захисту». Якщо, наприклад, ставлення до людини у групі не відповідає її завищеній самооцінці, вона починає неадекватно сприймати оточуючих, а справедливу критику вважає наклепом.

2.2 Фактори сприйняття

При всій різноманітності факторів, які впливають на сприйняття, можна вказати на кілька внутрішніх і зовнішніх факторів, що роблять стабільний вплив на те, як людина сприймає оточення.

Серед внутрішніх по відношенню до людини факторів виділяються наступні:

* люди швидше сприймають знайомі їм сигнали, ніж незнайомі;

* люди швидше сприймають сигнали, по відношенню до яких у них є сильне почуття, як позитивного, так і негативного характеру;

* люди по-різному можуть сприймати сигнал в залежності від того, що передувало цьому сприйняттю і який стан (потреби та очікування) вони мають під час сприйняття сигналу.

Зовнішніми факторами, що впливають на сприйняття людиною дійсності, є наступні:

* інтенсивність переданого сигналу (світле і гучне сприймається швидше);

* рухливість сигналу (рухомі сигнали сприймаються більшою мірою, ніж нерухомі);

* розмір (великі об'єкти сприймаються простіше, ніж маленькі);

* стан оточення, в якому перебуває людина (форми, кольори, звуки тощо).

2.3 Формування першого враження щодо іншої людини

Важливою сферою дослідження міжособистісної перцепції є вивчення процесу формування першого враження про іншу людину.

Описані три найбільш типові схеми, відповідно до яких протікає цей процес. Кожна "схема" запускається певним фактором, присутніх в ситуації знайомства. Виділяють фактори переваги, привабливості партнера і ставлення до спостерігача.

Фактор зверхності - запускає схему соціального сприйняття в ситуації нерівності партнерів (точніше, коли спостерігач відчуває перевагу партнера по якомусь важливому для нього параметру - розуму, росту, матеріального становища тощо). Суть полягає в тому, що людина, яка перевершує спостерігача по якому-небудь важливому параметру, оцінюється ним значно вище і по іншим значимим параметрами. Інакше кажучи, відбувається його загальна особистісна переоцінка. При цьому, чим впевненіше почуває себе спостерігач в даний момент, в даній конкретній ситуації, тим менше зусиль потрібно для запуску цієї схеми. Так, в екстремальній ситуації люди часто готові довіряти тим, кого не стали б слухати в спокійній обстановці.

Фактор привабливості забезпечує реалізацію схеми, пов'язаної із сприйняттям партнера по спілкуванню як привабливого зовні, при цьому помилка полягає в тому, що зовні привабливого людини люди також схильні переоцінювати за іншим важливим для них соціально-психологічним параметрами. Існує так званий стереотип привабливості: що красиво - то добре. Діти засвоюють цей стереотип дуже рано. Попелюшка і Білосніжка красиві і хороші. Зведені сестри і чаклунка потворні - і погані.

Фактор ставлення до спостерігача - регулює включення схеми сприйняття партнера, в основі якої лежить характер ставлення до спостерігача. Помилка сприйняття в цьому випадку полягає в тому, що людей, які добре до нас ставляться або розділяють якісь важливі для нас ідеї, ми схильні позитивно оцінювати і за іншими показниками.

Також на формування першого враження щодо іншої людини впливають механізми міжособистісного сприйняття. Вивчення перцепції показує, що можна виділити ряд універсальних психологічних механізмів, що забезпечують сам процес сприйняття іншої людини і що дозволяють здійснювати перехід від зовні сприйманого до оцінки, відношенню і прогнозом.

До механізмам міжособистісної перцепції відносять механізми:

* пізнання і розуміння людьми один одного (ідентифікація, емпатія)

* пізнання самого себе (рефлексія)