Самовиховання та перевиховання

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Сутність самовиховання

1.1 Умови, які потрібні для самовиховання

1.2 Основні етапи самовиховання

1.3 Методи самовиховання

2. Сутність перевиховання

2.1 Етапи перевиховання

2.2 Принципи перевиховання

Висновки

Перелік посилань

Вступ

самовиховання перевиховання особистість

Самовиховання - процес, в якому взаємопов'язано проявляється весь духовний світ людини. У ньому взаємодіють моральність, інтелект, воля й емоції. Це максимальна усвідомленість себе, свого місця в навколишньому світі і своєї поведінки. Це вольове зусилля, яке регулює увесь спосіб життя; це стан, надзвичайно насичений емоціями, у якому людина чогось пристрасно прагне, чимось азартно захоплена. Емоційно-моральний характер самовиховання тісно поєднується з вольовим та інтелектуальним, утворюючи складну картину самозміни особистості.

Самовиховання - це саморегуляція, самоуправління особистості з намірами змінити себе, свідоме закорінення зовнішніх регулюючих факторів, це свідома діяльність людини, спрямована на вироблення, удосконалення або зміну нею своїх якостей у відповідності з соціальними та індивідуальними цінностями, орієнтаціями, інтересами, що складаються під впливом умов життя і виховання.

Процес виховання передбачає і подолання негативних рис, тобто перевиховання і виправлення.

Перевиховання -- виховний процес, спрямований на подолання негативних рис особистості, що сформувалися під впливом несприятливих умов виховання.

Виправлення -- складний психічний процес перебудови особистості, що відбувається під впливом перевиховання і самостійної роботи особистості над усуненням відхилень у своїй свідомості та поведінці.

Ці процеси можуть збігатися або не збігатися в часі. Перевиховання учня починають із часу реалізації програми перевиховання. Водночас може початися і процес виправлення. Якщо ж вихованець протидіє процесу перевиховання, не піддається виховному впливу, не змінюється на краще, то не відбувається і процес виправлення.

1. Сутність самовиховання

Самовиховання -- це процес цілеспрямованої роботи над розвитком і вдосконаленням людини від підліткового віку до зрілості. Самовиховання в інтелектуальній і духовній сферах набуває вигляду самоосвіти. Відомо, що видатний російський діяч Д. І. Писарєв з усіх видів освіти найкращою вважав самоосвіту. Самоосвіта може бути організованою (навчання) або спонтанною (читання спеціальної чи науково-популярної літератури тощо). Самовиховання в морально-психологічній сфері полягає в самоконтролі за виявленими в себе недоліками і вадами характеру. Самовиховання у фізично-спортивній або гігієнічній сферах полягає у тренуваннях, проведенні оздоровчих процедур, стеженні за своїм здоров'ям і зовнішністю, виконанні лікарських порад. Цим займаються більшість юнаків та дівчат -- школярів, студентів, робітників. Це було властиве і багатьом попереднім поколінням наших предків. Історія самовиховання набагато давніша, ніж історія цивілізованого виховання. Ще за часів первіснообщинного ладу були такі традиції, які змушували підлітків оволодівати всім, що вміють дорослі чоловіки [5, c.49].

Цивілізація стародавнього світу (III--IV тисячоліття до нашої ери: Єгипет, Вавилон, Індія, Китай) також грунтувалася на самовдосконаленні людини. Своєрідними "науковими працівниками" були жреці, які тримали свої знання в таємниці як джерело могутності й поклоніння населення. Вони були дуже спостережливими. Старші жреці передавали здібним наступникам свою мудрість. Такий порядок індивідуального самовиховання, яке завершувалося навчанням у великого майстра, існував і на Русі щодо літописців, іконописців, ченців-ігуменів. Тут діяли не закони спадковості, як у князів, а закони таланту і самовиховання. В українській народній педагогіці існувало багато традицій самовдосконалення. І в давні часи, і нині школа та батьки не можуть повністю навчити всього, чого потребує від людини її життя і становище, багато залежить від кмітливості, ініціативності, визначення і розуміння своїх можливостей. Історія самовиховання свідчить, що на початку життєвого шляху кожного з великих і мудрих корифеїв було усвідомлення мотивів, за ним -- вироблення програми свого розвитку, суворе дотримання її, жорсткий самоконтроль, тренування волі й характеру. Тільки так, вважала людина, можна зробити певні кроки до успіху в житті.

Морально-вольове виховання і самовиховання спирається на психологію волі, характеру, темперамент і здібності. Тут головна спрямованість для молодої людини -- бажання бути самостійною у своїх вчинках, безпомилково оцінювати ситуацію навколо себе і робити якомога менше помилок у житті [8, c.59].

1.1 Умови, які потрібні для самовиховання

Самовиховання успішно здійснюється за певних умов. Передусім воно потребує від людини знання самої себе, вміння оцінювати власні позитивні й негативні риси. Щоб збагатити учнів відповідними знаннями і вміннями, проводять цикл бесід про психічну діяльність людини, свідомість, волю, почуття, характер, мотиви поведінки, інтереси, здібності, потреби, темперамент, а також розкривають сутність самовиховання, методи і прийоми роботи над собою.

Важливий аспект самовиховання -- логічне мислення, вміння проаналізувати кожен свій вчинок, що сприяє виробленню вимогливості до себе як постійної риси характеру, без якої неможливо досягти успіху в цій справі. Тому педагоги в індивідуальних бесідах і на зборах детально аналізують порушення правил поведінки, їх причини, привчають учнів до самоаналізу [7, c.74].

Самовиховання потребує тривалих вольових зусиль, уміння керувати собою, досягати поставленої мети, не занепадати духом від невдач. Тому слід залучати школярів до видів діяльності, які передбачають зібраність, організованість, відповідальність. Долаючи труднощі, вони загартовують волю, доводять розпочату справу до кінця і таким чином переконуються, що навіть невеликі успіхи роблять їх сильнішими.

Підвищує ефективність процесу самовиховання ідеал, до якого прагне учень. Спостереження переконують, що до самовиховання байдужі переважно ті, хто не має життєвої мети, ідеалу. Тому важливо знати ідеали учнів, допомогти сформувати ідеали тим, хто їх не має.

Успішність процесу самовиховання значною мірою залежить від рівня розвитку колективу взагалі. У згуртованому колективі, де панує здорова громадська думка, атмосфера доброзичливості, розвинута взаємовимогливість, самовиховання відбувається, як правило, успішно.

1.2 Основні етапи самовиховання

Процес самовиховання тривалий і охоплює кілька етапів.

Перший етап. Педагоги передусім виявляють ставлення учнів до процесу самовиховання, проводячи анкетування за такими запитаннями: Чи займаєшся самовихованням? Що спонукає тебе працювати над собою? Яких головних цілей ти прагнеш досягти самовихованням? Які прийоми використовуєш у роботі над собою? У чому відчуваєш труднощі в цій роботі і як їх долаєш? Якої допомоги потребуєш від дорослих у процесі самовиховання?

На цьому етапі в учнів формують спонукальні мотиви, свідоме ставлення до самовиховання. Насамперед домагаються, щоб вихованець усвідомив, що його доля залежить не лише від виховної роботи школи, а й від самостійної роботи над собою. Він також повинен збагнути, що самовиховання -- і його особиста справа, і справа суспільства.

Другий етап починається з появою в учня бажання самовдосконалення. Педагог на цьому етапі повинен допомогти сформувати ідеал, до якого слід прагнути, виробити в учня стійке бажання наслідувати його. З'ясувавши відмінність між собою і своїм ідеалом, вихованець бачить, які риси він має виробити для його досягнення, яких недоліків слід позбутися. У процесі самовиховання учень порівнює себе з ідеалом. Оскільки він сам постійно змінюється на краще, ідеал також потребує вдосконалення, збагачення. Ідеал допомагає йому скласти програму самовиховання. На цьому етапі варто обговорити з учнями окремі фрагменти індивідуальних програм самоосвіти та самовиховання видатних осіб.

Третій етап. Учень починає систематично працювати над собою, реалізовуючи програму самовиховання. Цей процес здійснюється в різноманітних видах діяльності: навчанні, праці, самообслуговуванні, виконанні громадських доручень, участі в роботі гуртків тощо. Педагог допомагає учневі контролювати результати втілених рішень. Згодом зовнішній контроль педагога чи колективу послаблюється, зростають самостійність та ініціатива самого вихованця [10, c.105-106].

1.3 Методи самовиховання

Процес виховання людини можна вважати ефективним тоді, коли в нього з'явиться потреба в самовихованні - у свідомій, планомірній роботі над собою. Ця робота спрямована на формування таких властивостей особистості, що відповідають вимогам суспільства й особистої програмі розвитку.

Самовиховання виникає тоді, коли людина підготовлена до нього, коли вона починає усвідомлювати себе особистістю, замислюватися над своїм майбутнім, виявляти відому самостійність у практичному житті. Найбільше сприятливі умови для самовиховання створюються в колективі, коли людина навчиться коректувати свою поведінку з його вимогами.

Самовиховання може здійснюватися в різноманітних сферах розвитку - морального, фізичного, емоційно-вольового, естетичного й інтелектуального. Зміст і спрямованість самовиховання залежать від ряду обставин: від особливостей життєвого складу, від ідеалів людини, від усвідомлення тих об'єктивних і суб'єктивних труднощів, із якими вона зштовхується.

До самовиховання людини спонукають як зовнішні впливи (ідеологічні і моральні вимоги суспільства, вимоги колективу й окремої особистості), так і внутрішні (матеріальні і духовні потреби, інтереси людини). Процесу самовиховання сприяють змагання, прагнення бути кращим, критика і самокритика, приклад авторитетної людини.

Елементи самовиховання виникають вже в дошкільника: він вчиться правильно говорити, додержується правил гігієни. У молодшого школяра цих елементів стає більше. У цьому віці дитина займається загартовуванням свого організму, фізичним самовихованням, працює над виправленням свого почерку, навчається стримуватися і т.д. Більш усвідомлено займатися самовихованням починають підлітки і старші школярі. Людина займається самовихованням протягом усього свого життя, досягає на кожному його етапі певні поставлені перед собою цілі і задачі [2, c.39].

Підводячи результати, варто підкреслити, що схарактеризовані вище загальні методи виховання не вичерпують усього багатства засобів педагогічного впливу на людину. Педагогічна наука і практика, відповідаючи на запити життя, шукають і знаходять шляхи досконалості виховного процесу. При цьому жодне, навіть самий досконалий засіб не може дати гарних результатів, якщо не враховувати індивідуальних особливостей людини, його віку, рівня вихованості, конкретної обстановки, якщо його застосовувати відокремлено від усієї системи впливу, на людину навколишнім середовищем.

Успіх виховання залежить від того, наскільки педагогічно доцільно вчитель застосовує той або інший засіб, метод або прийом впливу на учнів, наскільки цей засіб включений у систему виховання даного колективу, наскільки застосовувані засоби і методи виховання відповідають поставленим задачам і цілям виховання.

2. Сутність перевиховання

Процес виховання передбачає і подолання негативних рис особистості, тобто перевиховання і виправлення.

Перевиховання - виховний процес, спрямований на подолання негативних рис особистості, що сформувалися під впливом несприятливих умов виховання.

Процес перевиховання спрямований на подолання негативних рис особистості, на виправлення важковиховуваних, педагогічно занедбаних неповнолітніх, правопорушників і злочинців.

Виправлення - складний психічний процес перебудови особистості. що відбувається під впливом перевиховання і самостійної роботи особистості над усуненням відхилень у своїй свідомості та поведінці.

Ці процеси можуть збігатися або не збігатися в часі. Перевиховання учня починають з реалізації відповідної програми. Водночас нерідко починається і процес виправлення. Якщо вихованець протидіє процесу перевиховання, не піддається виховному впливу, не змінюється на краще, то не відбувається і процес виправлення.

Деформування особистості складається з таких етапів: виникнення прогалин і спотворень у її морально-вольовій сфері, перетворення їх на відносно стійкі погляди та звички; формування мотивації поведінки; правопорушення, систематичне правопорушення, злочин.

Важковиховувані діти байдуже ставляться до навчання, періодично порушують правила поведінки, дисципліну, їм притаманні грубість, нечесність. Педагогічно занедбані підлітки негативно ставляться до навчання й суспільно корисної діяльності, систематично порушують дисципліну й норми моралі. Підлітки-правопорушники перебувають на обліку в Службі у справах неповнолітніх або їх направляють до спеціальних навчальних закладів для виправлення у спеціальних умовах. Неповнолітніми злочинцями, як правило, є педагогічно занедбані підлітки та юнаки, які скоїли кримінальні злочини, порушили правові норми й за рішенням суду направлені до виховно-трудових колоній на виправлення.

Індивідуальні особливості важковиховуваного або педагогічно занедбаного учня виявляються у специфіці спрямованості його потреб, інтересів, ідеалів, світогляду та інших якостей. Від того, наскільки точно виявлено цю спрямованість, залежать зміст і методика виховного впливу та наслідки перевиховання. Виправити людину - означає сформувати в неї установку на виправлення і суспільно корисні мотиви поведінки, виробити життєву перспективу, розвинути позитивні інтереси, виховати здорові потреби.

Причини появи таких категорій неповнолітніх пов'язані з недоліками та помилками сімейного, шкільного виховання, аморальними явищами середовища, згубним впливом низькопробної кіно продукції, літератури, порнографії тощо.

2.1 Етапи перевиховання

Процес перевиховання охоплює такі етапи:

1. Підготовчий етап. Суть його полягає в детальному вивченні й аналізі позитивних і негативних якостей педагогічно занедбаного учня, умов, що спричинили їх виникнення, визначенні шляхів нейтралізації негативних і посиленні позитивних якостей особистості, конкретних завдань і змісту процесу перевиховання. На основі цих відомостей складають програму перевиховання. На цьому етапі учень переживає факт свого незвичного становища в колективі. Ці переживання можуть посилюватися новими умовами життя, наприклад переведенням до іншого класу, розмовою з вихователем, що змушує його замислитися над своєю поведінкою, відчути провину.

У результаті самоаналізу і самооцінки поведінки в такого учня з'являється бажання змінитися на краще, але він ще не уявляє, як цього можна досягти. Мотиви такого бажання поки що примітивні - якнайшвидше змінити своє становище в колективі, але він не усвідомлює недоліків і не відчуває потреби в самовихованні. У його свідомості відбувається боротьба мотивів поведінки, коли щойно сформовані мотиви натрапляють на опір попередньої системи мотивації. Згодом позитивні мотиви змінюються і перемагають, проте так буває не завжди. Своєчасне заохочення навіть незначної перемоги вихованця над собою допоможе йому подолати внутрішні конфлікти, зміцнить позитивну мотивацію поведінки.

2. Початковий етап. На цьому етапі починається реалізація наміченої програми роботи з учнем, внаслідок якої він поступово долає помилкові погляди і переконання, негативні звички поведінки, у нього зміцнюються позитивні й формуються нові риси характеру. У цей період учень не виявляє особливої активності, а процес перевиховання спершу відбувається повільно. Це пов'язано з настороженим і недовірливим ставленням учня до педагога та його виховних впливів. Нерідко такі учні не бачать у своїх діях нічого поганого і не вважають, що їх треба переглянути. Тому виховна робота насамперед має бути спрямована на подолання психологічного бар'єра, перебудову їх самосвідомості й самооцінки, формування у них готовності до виправлення.

Унаслідок виховного впливу вони починають усвідомлювати потребу змінитися на краще. При цьому дається взнаки сформований динамічний стереотип попередньої поведінки, який конфліктує з вимогами шкільної поведінки і колективу. Під впливом порушників дисципліни у таких учнів часом закрадаються сумніви в правильності обраного шляху. Тому важливо розібратися в їх суперечливій поведінці, не карати суворо, щоб не зірвати перших спроб на шляху до виправлення.

3. Переломний етап. У цей період триває реалізація уже визнаної і прийнятої підлітком програми роботи. Тому він добровільно виконує свої обов'язки, виявляє самостійність і активність. На цьому етапі важливо не лише сформувати правильні уявлення, поняття, погляди і переконання, а й нагромаджувати позитивний досвід поведінки учня, залучати його до виконання різних доручень, участі в житті колективу. Учень уже усвідомлює, що він на правильному шляху і діє відповідно до нових переконань. Мотиви правильної поведінки набувають високого морального змісту, а дотримання її вселяє моральне задоволення від перемоги над собою, впевненість у власних силах, бажання діяти так і надалі.

4. Завершальний етап. На цьому етапі створюють умови для залучення учня до активної участі в усіх видах системної діяльності, нагромаджується позитивний досвід поведінки, розширюється сфера самовиховання.

Перехід від одного до іншого етапу перевиховання у різних категорій вихованців є неоднаковим, він залежить від рівня їх педагогічної занедбаності, ставлення до процесу перевиховання, ефективності навчально-виховної роботи в школі та ін. Особливо делікатною має бути робота після того, як педагогові вдалося зруйнувати систему помилкових поглядів і переконань таких учнів, оскільки в їх свідомості виникає "порожнеча", яку слід заповнити позитивними уявленнями та поняттями.

Етапи перевиховання органічно пов'язані між собою. Майстерність педагога полягає в тому, щоб своєчасно зауважити зрушення в розвитку вихованця, скоригувати програму роботи з ним, намітити нові завдання й вимоги, уникнути "тупцювання на місці". На всіх етапах слід дотримуватися наукових положень (принципів), які визначають основні вимоги до змісту, форм і методів виховної роботи з цією категорією неповнолітніх і допомагають педагогам правильно спрямовувати свою діяльність, творчо підходити до організації виховного процесу та підвищувати Його ефективність.

2.2 Принципи перевиховання

До специфічних принципів перевиховання належать:

1. Поєднання переконання з примусом. Передбачає використання методів виховного впливу на вихованця залежно від рівня розвитку його свідомості - що вищий рівень свідомості, то більше задіюється методів переконання, і навпаки.

2. Гуманне ставлення до важковиховуваних учнів. Вони не зможуть осягнути сутність моралі гуманізму, якщо не відчують гуманного ставлення до себе дорослих і однолітків.

3. Об'єктивне ставлення до важковиховуваного учня у процесі його перевиховання. Передбачає виявлення не лише негативних, а й позитивних якостей, на які спираються у процесі перевиховання.

4. Ставлення до важковиховуваного учня, як і до всіх школярів. Йому не слід дорікати перед колективом, що він не такий, як усі, гірший за інших, бо це озлоблює і викликає бажання стати ще гіршим.

5. Педагогічний вплив на важковиховуваного учня в неефектному стані. Виключає вплив на нього відразу після скоєння негідного вчинку, оскільки в такому стані педагог не може бути об'єктивним, а учень - зрозуміти справедливість педагогічного впливу. У таких випадках А. Макаренко пропонував "відстрочену бесіду", яка дає змогу вихованцеві можливість "охолонути", обдумати свій вчинок, а педагогові - підготуватися до розмови.

6. Випереджувальне формування позитивних якостей, а не боротьба з недоліками. Полягає у не "вип'ячуванні" негативних рис особистості, а в зосередженні уваги на формуванні позитивних якостей.

7. Провідна роль наставника у перевихованні. Вплив на цю категорію неповнолітніх морально вихованих наставників, оскільки вони мали значний досвід спілкування з аморальними людьми.

Висновки

Отже, самовиховання - найбільш інтенсивний розвиток сил і здібностей особистості, тому його успішний перебіг вимагає від неї відповідного рівня готовності. Така готовність потребує високого рівня самосвідомості, здатності до саморегуляції (волі) і потреби в розвитку. А.І.Кочетов вважає, що самовиховання містить три компоненти: активне осмислення себе та оточуючого світу, зорієнтована діяльність і пов'язана з нею здатність до саморегуляції поведінки залежно від обставин, потреба у розвитку. Усі зазначені компоненти належать до внутрішніх передумов самовиховання. Усвідомлена потреба в розвитку створює підставу для потреби у самовихованні.

«Самовиховання потребує, -- писав В. Сухомлинський, -- дуже важливого, могутнього стимулу -- почуття власної гідності, поваги до самого себе, бажання стати сьогодні кращим, ніж був учора. Самовиховання можливе тільки за умови, коли душа людини дуже чутлива до найтонших, суто людських засобів впливу -- доброго слова, поради, ласкавого чи докірливого погляду. Не може бути й мови про самовиховання, якщо людина звикла до грубості й реагує тільки на «сильне» слово, окрик, примус. За самою суттю своєю самовиховання передбачає віру людини в людину, звертання до честі й гідності людини. Педагогічне керівництво самовихованням -- це насамперед відносини між педагогом і вихованцем, пройняті глибокою взаємною вірою в добрі наміри» [12, c.64].

Перевиховання - це цілеспрямована робота вихователя з метою усунення недоліків у важковиховуваного або педагогічно занедбаного вихованця. Перевиховання - це позбавлення (в діях, вчинках, способах життєдіяльності) від мотивів і мотивації негідної поведінки, негативних звичок, хибних схильностей, вад характеру та поступова заміна їх на позитивні. Безперечно, ці виховні зусилля вимагають високої педагогічної майстерності, кваліфікованих цілеспрямованих виховних заходів.

Важковиховуваними є такі вихованці, які не піддаються звичайному впливу педагогів та батьків, критично ставляться до виховних зусиль та намагаються діяти на основі «власної моралі», хибних цінностей, норм і правил поведінки. Ці вихованці ще не скоїли правопорушень, але вони потенційно, тобто морально і психологічно, готові до цього.

Перелік посилань

1. Бабанский Ю. К„ Победоносцев Г. П. Комплексный подход к воспитанию школьников. -- М., 1980.

2. Вишневський О. Сучасне українське виховання. Педагогічні нариси. -- Львів, 1996.

3. Галузинсъкий В. М„ Масленнікова Н. П. Самовиховання та самоосвіта школярів. -- К., 1969. Державна національна програма "Освіта" ("Україна XXI століття"). -- К., 1994.

4. Закон України "Про освіту". -- К., 1991.

5. Кузь В. Г., Руденко Ю. Д., Сергійчук З. О. Основи національного виховання. -- Умань, 1993.

6. Натанзон Э. Ш. Трудный ученик и педагогический коллектив. -- М., 1984.

7. Стельмахович М. Г. Теорія і практика українського національного виховання. -- Івано-Франківськ, 1996.

8. Фіцула М. М. Педагогічні проблеми перевиховання учнів. -- Тернопіль, 1993.

9. Фіцула М.М. Педагогіка: Навчальний посібник для студентів вищих педагогічних закладів освіти. - К.:”Академія”, 2000. - 544 с.

10. Шилова M. П. Изучение воспитанности школьников. -- М., 1982.

11. Подласый И. П. Педагогика. -- M., 1999.

Размещено на Allbest.ru