Емоційні та психосоціальні чинники ставлення до здоров’я

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інститут психології ім. Г.С. Костюка АПН України

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата психологічних наук

19.00.01 - Загальна психологія, історія психології

Емоційні та психосоціальні чинники ставлення до здоров'я

Башмакова Олена Владиславівна

Київ - 2007

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Одеському державному медичному університеті

Науковий керівник: доктор філософських наук, професор Єршова-Бабенко Ірина Вікторівна, Одеський державний медичний університет, завідувачка кафедри філософії

Офіційні опоненти:

доктор психологічних наук Кокун Олег Матвійович, Інститут психології ім. Г.С. Костюка АПН України (м. Київ), завідуючий лабораторією вікової психофізіології

кандидат психологічних наук Рождественський Андрій Юрійович, Національна академія служби безпеки України (м. Київ), доцент

Провідна установа: Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна, кафедра психології

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Балл Г.О.

Анотація

Башмакова О.В. Емоційні та психосоціальні чинники ставлення до здоров'я. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата психологічних наук за спеціальністю 19.00.01 - загальна психологія, історія психології. - Інститут психології ім. Г.С. Костюка АПН України, Київ, 2007.

Дисертацію присвячено дослідженню впливу емоційних та психосоціальних чинників на ставлення дорослих осіб до здоров'я.

В роботі розглянуті особливості ставлення людини та суспільства до здоров'я в їх часовій перспективі; проблеми та перспективи дослідження специфічного психічного явища - ставлення до здоров'я; основні підходи до вивчення впливу психологічних, демографічних і соціальних факторів на здоров'я та на ставлення до нього.

В роботі показано, що окремі характеристики індивідуального ставлення до здоров'я (модальність, інтенсивність та її компоненти) зазнають впливу широкого спектру тривалих та домінуючих емоційних станів (психоемоційної напруги, тривоги соматичної та нейротичної спрямованості, бадьорості-смутку, задоволеності-незадоволеності), значною мірою залежать від стійкості емоційного тону, пов'язані з психосоціальним статусом особи (статтю, віком, рівнем освіти та доходів) та її локусом контролю стосовно здоров'я. На основі модальності, інтенсивності та психологічного змісту виділені чотири типи індивідуального ставлення до здоров'я. Вивчена специфіка емоційного стану, психосоціальні характеристики, співвідношення показників локусу контролю стосовно здоров'я та компонентів інтенсивності ставлення в осіб з різними типами ставлення до здоров'я.

Ключові слова: ставлення до здоров'я, тип ставлення до здоров'я, локус контролю стосовно здоров'я, емоційний стан, домінуючий психічний стан, психоемоційна напруга, тривога.

Аннотация

Башмакова Е.В. Эмоциональные и психосоциальные факторы отношения к здоровью. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата психологических наук по специальности 19.00.01 - общая психология, история психологии. - Институт психологии им. Г.С. Костюка АПН Украины, Киев, 2007.

Диссертация посвящена исследованию влияния эмоциональных и психосоциальных факторов на отношение взрослых людей к здоровью.

Теоретический анализ позволил определить отношение к здоровью как систему связей личности с различными явлениями окружающей действительности, благоприятствующих или угрожающих здоровью человека, а также определенную оценку личностью своего физического и психического состояния. В качестве основных параметров индивидуального отношения к здоровью как к природному объекту выделены: интенсивность отношения и ее компоненты (аффективный, когнитивный, практический - на индивидуальном и социальном уровне), модальность, субъективное психологическое содержание; локус контроля в отношении здоровья рассматривается как атрибуция контроля и мера ответственности отношения.

Установлено, что низкая интенсивность отношения к здоровью связана с устойчивым состоянием уныния, средней (условно нормальной) тревогой при стабильном эмоциональном тоне; высокая же интенсивность - преимущественно с активным отношением к жизни, доминирующим состоянием бодрости при неустойчивом эмоциональном тоне и повышенной тревоге.

Доминирующие психические состояния, в которых преобладает аффективный компонент, в большей мере влияют на эмоциональную и познавательную составляющие интенсивности отношения к здоровью, а также на объектность-субъектность восприятия здоровья; волевые же состояния и состояния сознания-внимания (активность, тонус) в значительной мере влияют на праксические аспекты отношения и на модальность отношения по оси прагматичность-непрагматичность.

В качестве психосоциальных факторов модальности отношения к здоровью выделены возраст и образование, а локуса контроля в отношении здоровья - субъективно оцениваемый уровень доходов, характер занятости и вероисповедание.

Выделены четыре типа отношения к здоровью на основе модальности и психологического содержания отношения. Гиперсаногнозический (аффективно-поведенческий субъектно-прагматический) тип отношения к здоровью связан с высокой интенсивностью, развитостью и внутренней согласованностью ее компонентов, с преобладающей интернальностью контроля в отношении здоровья; носителей такого типа отношения отличает неравновесно позитивное состояние повышенной психической активности с преобладанием тревоги соматической и нейротической направленности. Ипохондрический тип отношения (аффективно-познавательный субъектно-непрагматический), для которого характерен экстернальный (социальный и фатальный) локус контроля в отношении здоровья, в значительной мере обусловлен неравновесным негативным состоянием пониженной психической активности с доминированием тревоги и неудовлетворенности всеми сферами жизни. Игнорирующее (аффективное объектно-непрагматическое) отношение к здоровью связано с наименьшей интенсивностью отношения и развитостью ее компонентов; состояние человека с таким типом отношения характеризуется как равновесное состояние средней (оптимальной) психической активности с преобладанием спокойствия и устойчивости эмоционального тона. Прагматический (аффективно-практический объектно-прагматический) тип отношения основан на равновесно позитивном состоянии оптимальной психической активности с доминированием удовлетворенности и интернальном локусе контроля в отношении здоровья.

Ключевые слова: отношение к здоровью, тип отношения к здоровью, локус контроля в отношении здоровья, эмоциональное состояние, доминирующее психическое состояние, психоэмоциональное напряжение, тревога.

Annotation

Bashmakova O.V. Emotional and psychosocial factors of attitude towards health. - Manuscript.

The Thesis submitted for an academic degree of a Candidate of Psychological Science, Field № 19.00.01 - General Psychology, History of Psychology. - Psychology Institute named after G. S. Kostuk at PSA of Ukraine, Kiyv, 2007.

The Thesis is dedicated to research of influence of Emotional and Psychosocial factors upon the way the adults relate towards their health. The author considers: the specificity of personal and social attitude to health in its temporal prospect; the problems and the prospects of research of the specific psychological phenomenon of attitude towards health; main approaches to a research of an impact of the psychological, demographic and social factors upon health and attitude towards it.

This Thesis states that some characteristics of individual attitude towards health (modality, intensity and its components) undergo the influence of a wide spectrum of long-lasting and dominating emotional states (psychoemotional tension, somatic and neurotic anxiety, vivacity - despondency, satisfaction - dissatisfaction), to a great extent depend on stability of a emotional tone, are connected with a psychosocial status of a person (gender, age, level of education and income), and the locus of health control.

There are four types of individual attitude towards health, basing upon the modality, intensity and the psychological contents. The specifics of the emotional state, psychosocial characteristics, correlation of the parameters of the locus of a health control and the components of attitude towards health are investigated amongst persons with different types of attitude towards health.

Key words: attitude towards health, type of attitude towards health, locus of health control, emotional state, dominating mental state, psycho-emotional tension, anxiety.

1. Загальна характеристика роботи

емоційний психосоціальний здоров'я

Актуальність дослідження визначається необхідністю пошуку шляхів виходу з кризи фізичного, морального і психічного здоров'я населення України, що охопила багато сторін життя українського суспільства, та виражається в катастрофічному зменшенні чисельності здорового населення, зростанні частоти і тяжкості соціально залежних і професійно обумовлених дефектів здоров'я, різкому збільшенні кількості людей, що мають численні прояви дезадаптації, зростанні в структурі захворюваності і смертності населення долі хронічних неінфекційних хвороб, які залежать в першу чергу від поведінкових чинників ризику, стилю життя (С.М. Павлова, Н.В. Панiна, І.Н. Протасенко, А.В. Решетников).

За даними ВООЗ, здоров'я людини на 70-80% визначається її власним ставленням до здоров'я та відповідною поведінкою. Таким чином, найважливіша роль в зберіганні і формуванні здоров'я належить самій людині, її способу життя, цінностям, установкам, ступеню гармонізації її внутрішнього світу і стосунків з оточенням, а суб'єктивне ставлення людини до свого здоров'я і здорового способу життя є, як важливим чинником регуляції її здоров'я, так і джерелом зміни її поведінки стосовно здоров'я (Г.А. Апанасенко, І.І. Брехман, Ф.Ю. Василюк, К.В. Дінейка, В.П. Казначеєв, В.А. Ліщук, Ю.В. Шленов і ін.). Разом з тим, проблема психологічної діагностики і корекції суб'єктивного ставлення людини до свого здоров'я та особливостей локусу контролю стосовно здоров'я залишається малодослідженою.

Головною підставою для дослідження ставлень, зокрема - ставлення до здоров'я, а також факторів, які впливають на його формування, є надія, що це дозволить передбачати майбутню поведінку людини та впливати на неї (I. Ajzen, J. Cacioppo, S. Fishbein, G.R. Norman, R. Petty, та ін.). У зв'язку із специфічністю ставлення до здоров'я як об'єкта наукового дослідження, ця проблема набуває міждисциплінарного характеру, а теоретичні та практичні дослідження окремих аспектів цього феномену проводяться в різних галузях сучасної науки: у сфері соціальної медицини і валеології (В.І. Белов, А.П. Берсенева, І.І. Брехман, В.С. Волков, В.П. Казначєєв, А.М. Калініна, І.Б. Назарова, Л.В. Чазова, Е. Чарлтон і ін.); соціології (В.Дж. Браун, О.С. Васильєва, Е.В. Журавльова, А.В. Решетников, Н.Л. Русинова, M. Blaxter, P.E.S. Freund, M.B. McGuire і ін.); медичної психології (І.В. Єфімова, М.С. Лебединський, В.М. Мясищев, Н.А. Кирилова, О.С. Копіна, О.К. Труфанова, D.S. Sobel і ін.).

Деякі дослідники, переважно зарубіжні, визнаючи важливість ставлення до здоров'я як феномену, який опосередковує реалізацію “здорової” чи, навпаки, ризикової поведінки, вивчали окремі психологічні та соціальні чинники, які впливають на таку поведінку. В якості чинників постають вік (N.H. Gottlieb, L.W. Green, H. Hartman, R.R. Lau, M.J. Quadrel), соціально-економічний статус (Р.О. Березовська, Г.С. Никифоров, J.P. Kirscht), рівень освіти та доходів (А.В. Коваль, О.В. Харченко, B. Carlton, K. Stronks та ін.), віросповідання (Д. Дауд), цінності, пов'язані зі специфікою культури чи соціально-економічної групи, до якої належить конкретний індивід (F.M. Costa, J.E. Donovan, S.L. Jessor), самооцінка (S. Klepper, R.R. Lau), відчуття психологічного благополуччя і здатність людини до передбачення проблем (P.D. Cleary, D. Mechanic), персональні цілі (J.R. Eiser, P. Gentle), почуття само-ефективності (А. Bandura), локус контролю (О.Н. Холод, B.R. Strickland, К.A. Wallston і ін.).

Велика увага у дослідженнях останніх десятиріч приділяється суб'єктивній оцінці людиною стану свого здоров'я, її поведінці стосовно нього, але не ставленню до здоров'я як психічному явищу та властивості особистості. В межах екологічного підходу здоров'я розглядається як такий природний об'єкт, який найбільшою мірою порівняно з іншими об'єктами зазнає антропогенного та соціогенного навантаження. Останніми роками в галузі екологічної педагогіки і психології визнано актуальним оцінку й опис ставлення до здоров'я як до природного об'єкта (В.М. Бєлєнов, С.Д. Дерябо, В.М. Кабаєва, В.І. Панов, В.О. Ясвін). Одначе в проведених дослідженнях вплив психологічних (психоемоційних та психосоціальних) чинників на індивідуальне ставлення до здоров'я практично не розглядається.

Таким чином, відсутність експериментальних даних і теоретична неопрацьованість в рамках загальної психології проблеми ставлення людини до свого здоров'я у зв'язку із особливостями її психоемоційного і суб'єктивно оцінюваного соціального і фізичного статусу - з одного боку, та важливе прикладне значення цієї проблеми для охорони здоров'я населення - з іншого боку, зумовили актуальність і вибір теми даного дисертаційного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами

Дисертаційне дослідження виконане згідно з тематичним планом наукових досліджень Одеського державного медичного університету “Людина і життя: можлитвості та межі. (Методологія дослідження)” (номер держреєстрації 0199U000259) та “Культура нелінійного мислення: концептуальна модель” (номер держреєстрації 0103U007948).

Тему дисертації узгоджено із Радою з координації наукових досліджень в галузі педагогіки та психології в Україні (24.05.05 р., протокол № 5).

Мета роботи полягає у дослідженні впливу емоційних та психосоціальних чинників на ставлення особи до здоров'я; у вивченні особливостей емоційного, психосоціального та суб'єктивно оцінюваного фізичного стану і локусу контролю стосовно здоров'я в осіб із різними характеристиками ставлення до здоров'я.

Завдання дослідження:

На базі аналізу літературних даних визначити основні напрямки дослідження ставлення до здоров'я.

Розробити логіку емпіричного дослідження та систему дослідниицких процедур, спрямовану на діагностику основних аспектів ставлення до здоров'я, локусу контролю стосовно здоров'я та особливостей психоемоційного та суб'єктивно оцінюваного соціального і фізичного статусу, гіпотетично пов'язаних із ставленням до здоров'я.

Дослідити характеристики психоемоційного та психосоціального стану в осіб, які розрізняються за локусом контролю стосовно здоров'я.

Вивчити особливості емоційного, психосоціального та суб'єктивно оцінюваного фізичного стану в осіб із різною інтенсивністю та співвідношенням компонентів ставлення до здоров'я.

Визначити індивідуально-типові особливості осіб, ставлення до здоров'я яких розрізняється за модальністю (суб'єктністю-об'єктністю, прагматичністю-напрагматичністю).

Виділити типи ставлення до здоров'я як природного об'єкта та описати основні характеристики психоемоційного та психосоціального стану носіїв такого ставлення.

Гіпотеза дослідження. Індивідуально-типові особливості ставлення до здоров'я як до природного об'єкта виявляються у сукупності таких характеристик ставлення як психологічний зміст, модальність, інтенсивність та її компоненти (емоційний, пізнавальний, практичний). Параметри індивідуального ставлення до здоров'я зазнають впливу психологічних чинників (локусу контролю стосовно здоров'я, тривоги, психоемоційної напруги, домінуючих психічних станів особи), а також суб'єктивно оцінюваного соціального і фізичного стану особи. Змінення емоційного стану особи та її самопочуття має наслідком зміщення локусу контролю стосовно здоров'я та переважання певних компонентів ставлення до здоров'я. Афективні та вольові складові тривалих і домінуючих психічних станів різною мірою впливають на інтенсивність ставлення до здоров'я, проявленість окремих його компонентів, а також на модальність ставлення за параметрами суб'єктність-об'єктність, прагматичність-непрагматичність.

Об'єкт дослідження - психологічні особливості суб'єктивного ставлення до здоров'я.

Предмет дослідження - структурно-динамічні та якісно-змістовні параметри ставлення до здоров'я та особливості емоційного, психосоціального стану в осіб із різними характеристиками ставлення до здоров'я.

Методолгічною та теоретичною основою дослідження на загально-науковому рівні є системний підхід до вивчення особистості та діяльності (Б.Г. Ананьєв, В.О. Ганзен, Б.Ф. Ломов), єдності зовнішніх і внутрішніх проявів психіки, розуміння особистості як активного суб'єкта діяльності і відносин зі світом (О.М. Леонтьєв, Г.С. Костюк, К.К. Платонов, С.Л. Рубінштейн і ін.), цілісний підхід у розумінні особистості як єдності психобіологічних, психологічних і психосоціальних чинників (Б.Г. Ананьєв, Л.Ф. Бурлачук, К.К. Платонов, В.М. Русалов, Л.М. Собчик, О.М. Ткаченко і ін.), історіко-генетична концепція (Л.С. Виготський, С.Д. Максименко, Н.В. Чепелєва). На частково-науковому рівні використані фундаментальні положення, принципи та концепції психологічної науки: концепція “психології ставлення” (Є.В. Левченко, А.Є. Лічко, В.М. Мясищев і ін.), уявлення про типи екологічних настанов особистості (О.Ф. Лазурський, В.О. Ясвін), інтенсивність та модальність як основні параметри ставлення до природних об'єктів (С.Д. Дерябо, В.Є. Каган, В.О. Ясвін), вплив стійких психічних станів на формування рис та властивостей особистості (Н.Д. Левітов, О.О. Прохоров, Л.В. Куліков, Ю.Є. Сосновікова), теорії емоцій та емоційної регуляції діяльності (В.К. Вілюнас, С.Д. Максименко, Е.Л. Носенко, О.П. Саннікова, О.Я. Чебикін та ін.).

Методи дослідження Відповідно до поставлених завдань використовувався наступний комплекс теоретичних і емпіричних методів дослідження: аналіз і узагальнення матеріалів літературних джерел для визначення змістовної специфіки досліджуваного психологічного феномену; добір психодіагностичних методик, придатних для розв'язання завдань дослідження, серед них: експрес-діагностика дослідження рівня та джерел психоемоційної напруги (О.С. Копіна, Е.А. Суслова, Е.В. Заїкин), самооцінки стану здоров'я за візуальною аналоговою шкалою (Л.Ф. Бурлачук, С.М.Морозов), шкала проявленої тривожності (Дж. Тейлор), тест “індекс ставлення до здоров'я” (С.Д. Дерябо, В.О. Ясвін), опитувальник локусу контролю стосовно здоров'я (A. Lohaus, G.M. Schmitt), методика визначення домінуючого психічного стану (Л.В. Куліков); анкетування, прямий опит досліджуваних (інтерв'ю), уточнююче інтерв'ю. В основу методичної стратегії дослідження було закладено принципи суб'єктності та екологічної валідності, що передбачає мінімізацію ролі експериментатора, широке використання можливостей суб'єктивного шкаліювання, самооцінки, оцінок та інтерпретацій з боку піддослідних.

Статистична обробка даних здійснювалася з використанням стандартного пакету статистичного аналізу Microsoft Excel.

Наукова новизна дослідження полягає в комплексному аналізі різних аспектів ставлення дорослого населення до здоров'я. Вперше досліджено специфіку ставлення до здоров'я та його параметрів в осіб з різним рівнем психоемоційної напруги, проявленої тривоги, домінуючого психічного стану, локусу контролю стосовно здоров'я, з різним психосоціальним статусом, станом здоров'я та його самооцінкою. Створено опитувальник та досліджена модальність та психологічний зміст ставлення дорослої особи до здоров'я як природного об'єкта. На підставі аналізу показників ставлення до здоров'я вперше виділені типи ставлення до здоров'я та описані психоемоційні та психосоціальні характеристики осіб, яким притаманне ставлення таких типів.

Теоретичне значення роботи полягає в розшренні знань про ставлення до здоров'я як до природного об'єкта, про індивідуальні та типові особливості ставлення до власного здоров'я, у вивченні його зв'язків з особливостями психоемоційного, психосоціального та суб'єктивно оцінюваного фізичного стану та локуса контролю стосовно здоров'я.

Практичне значення Результати дослідження можна використовувати для розробки, реалізації та прогнозування ефективності заходів щодо пропаганди та впровадження здорового способу життя серед окремих категорій громадян; для консультування з проблем здоров'я та здорового способу життя, при підготовці лекційних та практичних занять для студентів середніх та вищих медичних закладів, а також в системі післядипломної освіти лікарів.

Надійність та вірогідність результатів дослідження забезпечувалася методологічним обґрунтуванням вихідних теоретичних положень, багатоаспектністю теоретичного аналізу, використанням взаємодоповнюючих методів, адекватних меті та завданням дослідження, репрезентативністю вибірки, поєднанням кількісного та якісного аналізу отриманих емпіричних даних, використанням методів математичної статистики.

Апробація результатів Основні результати дослідження представлялися і докладалися III Української науково-практичної конференції з міжнародною участю “Актуальні питання сімейної медицини” (Одеса, 2000), IV Міжнародній науково-практичній конференції з народної та нетрадиційної медицини (Київ, 2002), Міській науково-практичної конференції “Актуальні проблеми первинної профілактики серцево-судинних захворювань” (Одеса, 2003), науково-практичній конференції, присвяченій 100-річчю кафедри пропедевтики внутрішніх хвороб та терапії ОДМУ (Одеса, 2003), ІІІ Міжнародній науково-практичній конференції “Динаміка наукових досліджень `2004” (Дніпропетровськ, 2004), V Міжнародній науково-практичній конференції “Психосинергетика - на межі філософії, природознавства, медицини та гуманітарних наук” (Одеса, 2004), ІІ та ІІІ Міжнародних науково-практичних конференцях молодих вчених “Вчені майбутнього” (Одеса, 2004, 2005).

Впровадження результатів Одержані результати застосовуються в роботі Одеської міської поліклініки № 6 та амбулаторії сімейних лікарів при ній; лікувально-діагностичного центру при ГКБ № 9 м.Одеси. Результати також впроваджені в процес підготовки студентів Одеського державного медичного університету за курсом “Основи педагогіки та психології”.

Публікації Результати та окремі положення дисертаційного дослідження були опубліковані у 13 наукових статтях, в тому числі 5 без співавторів - у фахових наукових виданнях, рекомендованих ВАК України, 9 тезах доповідей на наукових конференціях.

Структура дисертації зумовлена логікою дослідження і складається із вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Загальний обсяг дисертації - 234 сторінки, основний текст викладено на 170 сторінках. Робота містить 11 таблиць, 19 малюнків, 13 додатків.

2. Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовані теоретична і практична актуальність досліджуваної проблеми, вибір теми, визначено об'єкт, предмет та мету, сформульовано гіпотезу, завдання, методологічні основи і методи дослідження, охарактеризовано наукову новизну, теоретичне і практичне значення роботи.

Перший розділ “Ставлення до здоров'я: проблеми та перспективи дослідження” являє собою аналітичний огляд стану проблеми ставлення до здоров'я в сучасній психології. Зокрема, в цьому розділі розглянуті особливості ставлення людини та суспільства до здоров'я і хвороби в їх часовій перспективі; проблеми та перпективи дослідження специфічного психічного явища - ставлення до здоров'я; основні підходи до вивчення впливу психологічних, демографічних і соціальних факторів на здоров'я та на ставлення до нього.

Сучасні дослідники визнають, що останніми роками українське суспільство переживає системну кризу, найтривожнішим проявом якої є криза фізичного, морального і психічного здоров'я населення. Вихід з цієї кризи потребує зміцнення і зберігання здоров'я через дотримання здорового способу життя, посилення мотивації та підвищення індивідуальної відповідальності за здоров'я, а також формування ефективної системи освіти населення в галузі охорони здоров'я. Відповідні заходи мають, перед усім, забеспечувати формування активної позиції людини стосовно власного здоров'я, соціального стереотипу дбайливого ставлення до нього. Таким чином, обгрунтовується необхідність формування адекватного ставлення кожної людини до свого здоров'я, а отже - актуальність вивчення різних аспектів цього феномена.

Головною метою дослідження цієї проблеми є виділення особистісних характеристик, особливостей психологічного, соціального та фізичного стану особи, які впливають на її поведінку стосовно здоров'я безпосередньо чи опосередковано через зв'язок “ставлення-поведінка”. Очевидно, що ця проблема має міждисциплінарний характер, що проявляється у зростанні інтересу до неї та кількості досліджень в рамках різних наук - психології, медицини, соціології, валеології - та на їх межах.

Найбільш повним та інтегральним підходом до визначення, опису і дослідження феномену ставлення є розроблена й прийнята у вітчизняній психології “концепція ставлень” (О.Ф. Лазурський, В.М. Мясищев), в рамках якої ставлення до здоров'я є системою індивідуальних, вибіркових зв'язків особи із різними явищами навколишньої дійсності, які сприяють або, навпаки, загрожують здоров'ю особи, а також певна оцінка індивідом свого фізичного і психічного стану (О.Є. Личко, Г.С. Никифоров). Згідно з концепцією В.О. Ясвіна та С.Д. Дерябо ставлення до здоров'я, як будь-яке ставлення до природного об'єкта може бути оціненим за кількома параметрами, найважливішими з яких є індивідуальний психологічний зміст (сукупність ознак ставлення до здоров'я), якісно-змістовна характеристика модальності, що визначається за двома факторами - характером сприйняття здоров'я (суб'єктність-об'єктність) та характером взаємодії з об'єктом (прагматичність-непрагматичність), кількісна структурно-динамічна характеристика інтенсивності та співвідношення її компонентів - емоційного, когнітивного, практичного та поведінкового на рівні вчинків. Проте, користуючись запропонованою системою опису ставлення до здоров'я як психічного явища, яку ми поділяємо та розглядаємо як найбільш повну та доречну для дослідження обраного предмета, ми вважаємо доцільним уточнення назв останніх двох компонентів інтенсивності ставлення до здоров'я. Так, спираючись на психологічний зміст цих аспектів ставлення, у подальшій роботі та аналізі результатів ми дотримувались визначень “практичний компонент на індивідуальному рівні” та “практичний компонент на соціальному рівні”.

Локус контролю стосовно здоров'я, пов'язаний із суб'єктивним ставленням через “Я-концепцію” особистості (В.О. Ганзен, І.М. Кондаков, М.М. Нілопец, Л.В. Куліков, С.Л. Рубінштейн), може розглядатися як атрибуція контролю та міра відповідальності ставлення та має вивчатися поряд з виділеними параметрами ставлення до здоров'я.

Уявлення про ставлення як психічну властивість (В.О. Ганзен, Б.Ф. Ломов, В.С. Мерлин та ін.) та властивість особистості (В.М. Мясищев, Л.В. Куліков, О.О. Прохоров) складає теоретичну основу для дослідження впливу на нього психічних станів індивідууму через зв'язок “стан - властивість”. Тривалі (К.К. Платонов, С.Л. Рубінштейн, В.О. Якунін), домінуючі, (Л.В. Куліков, О.О. Прохоров), часто повторювані (В.О. Ганзен), психічні стани впливають на утворення, формування та розвиток системи ставлень, та ставлення до здоров'я - зокрема; емоційна ж складова присутня у будь-якому психічному стані (Т.Н. Васильєва, В.О. Ганзен, Л.В. Куліков, В.О. Якунін і ін.). Водночас принциповою відмінністю усіх особистісних ставлень є те, що під час свого формування, розвитку та закріплення вони зазнають значного - безпосереднього чи опосередкованого - впливу багатьох соціальних факторів (В.М. Мясищев, О.Є. Личко), а позиції особистості, які поєднують об'єктивні і суб'єктивні її характеристики, будуються на основі її статусу - економічного, трудового, освітнього (Б.Г. Ананьєв). Таким чином, залучення до аналізу характеристик фізичного (об'єктивного та суб'єктивно оцінюваного) стану особи, її психосоціальних параметрів та показників емоційного стану створює умови для реалізації у дослідженні системного підходу, який передбачає сукупне вивчення чинників різних рівнів життєдіяльності особи - фізичного (біологічного), психологічного і соціального (В.О. Ганзен, С.Д. Максименко).

Другий розділ “Матеріали та методи дослідження” присвячений характеристиці вибірки досліджуваних, описові структури та процедури дослідження, добору, обгрунтуванню та опису емпіричних методів, які були використані в роботі.

Дослідження було проведено в два етапи. У пілотній фазі дослідження, завданням якої було створення комплексу адекватних предмету дослідження психодіагностичних методик, опрацьовування бланків інтерв'ю і документації та налагоджування процедури збирання інформації й взаємодії із досліджуваними, взяли участь 103 опитуваних. За результатами цього етапу створений опитувальник для визначення модальності та психологічного змісту ставлення особи до здоров'я.

В основному етапі дослідження, з урахуванням учасників підготовчого етапу, взяли участь 406 осіб у віці від 18 до 69 років - відвідувачі Одеської міської поліклініки № 6, лікувально-діагностичного центру при Міський клінічній лікарні № 9, лікувально-діагностичного центру “Андромед”, амбулаторії сімейних лікарів при поліклініці № 6 та члени їх сімей, клієнти кадрової агенції “Веста”, студенти Одеського державного медичного університету. Структура вибірки характеризується розподілом респондентів за статтю, віком, рівнем освіти, характером трудової зайнятості, додаткові параметри диференціації - “віросповідання” і “категорія доходів” респондентів, “стан здоров'я”, за яким досліджені віднесені до однієї з чотирьох категорій (умовно здорові, хворі, ті, хто мають психосоматичні розлади, а також ті, хто перебуває у так званому “третьому стані”, проміжному між здоров'ям та хворобою); соціальний статус досліджуваних розглядався як “суб'єктивно оцінюваний” (Г.Е. Залеський, Л.В. Куліков, О.В. Харченко).

Для вивчення психоемоційного стану досліджуваних, їхнього суб'єктивно оцінюваного стану здоров'я та особливостей ставлення до здоров'я були використані: методика експрес-діагностики рівня психоемоцйної напруги та її джерел (О.С. Копіної із співавт.), шкала проявлень тривожності (Ж. Тейлор), “Методика визначення домінуючого стану” (Л.В. Куліков), самооцінка стану здоров'я за візуальною аналоговою шкалою, тести “індекс ставлення до здоров'я” (В.О. Ясвін, С.Д. Дерябо) та “локус контролю стосовно здоров'я” (А. Lohaus, G.M. Schmitt), опитувальник для визначення модальності та психологічного змісту ставлення до здоров'я. Усі вищеперелічені методики у повному варіанті були використані при опитуванні 117 осіб, які склали репрезентативну підвиборку; решта досліджуваних були інтерв'юйовані за скороченою програмою.

Третій етап дослідження склався з обробки і аналізу інформації, одержаної на підготовчому та основному етапах дослідження.

У третьому розділі “Емоційні та психосоціальні чинники ставлення до здоров'я” подано емпирічні дані: про взаємозв'язки показників, що описують емоційний та психосоціальний стан досліджуваних, стан їхнього здоров'я та його самооцінку, із виділеними характеристиками ставлення до здоров'я та локусом контролю стосовно здоров'я; про особливості психоемоційного та психосоціального стану осіб з різною модальністю та інтенсивністю ставлення до здоров'я, різною проявленістю окремих компонентів інтенсивності ставлення та локусу контролю стосовно здоров'я.

Встановлено, що динаміка показників інтернальності та екстернальності локусу контролю при зміні рівня виділених параметрів психологічного статусу має протилежну направленість, що може пояснюватись як “заміщення” інтернального локуса контролю екстернальним при змінах психологічного стану. При цьому спостерігається позитивний зв'язок між емоційним станом, який за сукупністю характеристик може бути описаний як позитивний рівноважний, та більшою готовністю особи приймати на себе відповідальність за власне здоров'я і водночас - меншою схільністю покаладатись у цьому на інших людей та обставини. Навпаки, при зростанні тривоги, незадоволеності собою, життям чи її окремими аспектами, зниженні активаційних та енергетичних компонентів стану спостерігається тенденція до зміщення акценту з інтернального на екстернальний контроль за здоров'ям.

У структурі інтенсивності ставлення до здоров'я досліджуваних найбільш проявленим є емоційний компонент (38%), якнайменше - практичний на соціальному рівні (18%). Встановлено, що тенденція до посилення переживань та відчуттів особи, пов'язаних із станом її здоров'я спостерігається при наростанні психоемоційної напруги та тривоги, зниженні стійкості емоційного тону, та при погіршенні самопочуття. Зростання ж готовності шукати та сприймати інформацію щодо проблем здоров'я пов'язане із підвищенням психоемоційної напруги та нейротичної тривоги, із домінуванням відчуття бадьорості та готовності діяти, тонусу, але із зниженням стійкості емоційного тону. Практична активність щодо власного здоров'я на індивідуальному рівні проявлена тим більше, чим вища задоволеність основних життєвих потреб, чим сильніше відчуття активності, бадьорості й тонусу. Схильність особи впливати на поведінку оточуючих стосовно здоров'я посилюється при наростанні психоемоційної напруги, тривоги будь-якої спрямованості й тривожності взагалі.

Основними чинниками інтенсивності ставлення до здоров'я виявляються активність-пасивність ставлення до життєвої ситуації, відчуття бадьорості-смутку, спокою-тривоги та стійкості емоційного тону. Чинниками малої інтенсивності та проявленості окремих її компонентів є стійкий тужливий стан, середня (умовно нормальна) тривога та стабільність емоційного тону; високої інтенсивності - активне ставлення до життя та життєвої ситуації, домінуючий стан бадьорості при нестійкому емоційному тоні та підвищеній тривожності.

Встановлено, що вплив окремих характеристик домінуючих психічних станів на інтенсивність ставлення до здоров'я та співвідношення її компонентів визначається тим, до якої групи вони належать. Стани, у яких переважає афективний компонент (бадьорість-смуток, спокій-тривога, емоційна стійкість-нестікість), безпосередньо пов'язані із інтенсивністю ставлення до здоров'я та усіма її складовими, проте більшою мірою вони впливають на емоційний та когнітивний компоненти; при цьому найважливішими факторами виступають стійкі відчуття бадьорості чи смутку, спокою чи тривоги, притаманні особі. Характеристика “активність-пасивність ставлення до життєвої ситуації”, яка відображає переважно вольовий компонент стану, значною мірою впливає лише на практичні аспекти ставлення до здоров'я.

Отримані нами результати дають підставу твердити, що в якості психосоціальних чинників різного рівня розвитку окремих компонентів інтенсивності ставлення до здоров'я можуть розглядатися: статева належність (емоційний та практичний на соціальному рівні компоненти ставлення більш розвинуті у чоловіків, пізнавальний та практичний на індивідуальному рівні - у жінок), рівень освіти (чим він вищий, тим менші емоційний та практичний на соціальному рівні компоненти та більші - практичний на індивідуальному рівні та пізнавальний) та суб'єктивно оцінюваний матеріальний статус (чим він вищий, тим більша проявленість практичного компонента на індивідуальному і менша - на соціальному рівні).

При порівнянні середніх показників за крітерієм Стьюдента встановлено, що “погане” або “недостатнє” здоров'я пов'язано із переважанням емоційного (P(t)>0,90), практичного на індивідуальному (P(t)>0,90) і соціальному рівні (P(t)>0,95) компонентів при дещо нижчих показниках за пізнавальною шкалою; “задовільне” - із найменшою проявленістю практичного компоненту на індивідуальному (P(t)>0,90 та соціальному (P(t)>0,95) рівні при дещо більшій пізнавальній складовій (P(t)>0,90). Низькі ж показники за когнітивною шкалою ставлення до здоров'я у досліджуваних із високою самооцінкою стану здоров'я (P(t)>0,95) при нижчому емоційному компоненті можуть бути пояснені як суб'єктивна відсутність необхідності ані хвилюватися про власне здоров'я, ані шукати інформацію про нього, якщо воне є гарним. Встановлено, що особам із психосоматичними розладами притаманна нижча емоційність ставлення до здоров'я (P(t)>0,90), “третій” стан пов'язаний із пасивним ставленням до здоров'я та низькою його інтенсивністю.

При аналізі модальності ставлення встановлено, що 55,6% досліджуваних ставляться до власного здоров'я як до “механізму, що потребує догляду” (тобто як до об'єкта), ставлення 23,1% має виражену суб'єктність; водночас, 42,7% опитаних вважають, що вони не використовують здоров'я для досягнення інших цілей, тобто є непрагматичними у своїй взаємодії із ним, але 35,9% визнає, що для них існують інші цілі, для досягнення яких їм потрібне здоров'я, тобто проявляють усвідомлене прагматичне ставлення до нього.

Таблиця 1. Характеристики психоемоційного стану та локусу контролю стосовно здоров'я, за якими достовірно відрізняються досліджені із різним типом модальності та ставлення до здоров'я

Загалом (див. табл. 1), психічний стан досліджуваних із суб'єктною модальністю ставлення до здоров'я описується як нерівноважно негативний із домінуванням тривоги та психоемоціної напруги; із об'єктною - як нерівноважно позитивний із зниженими настроєм та активністю; із непрагматичною модальністю - як ріноважно негативний із домінуванням переживання недостатності активності, тонусу, сили та енергії; із прагматичною - як рівноважно позитивний із відчуттям психологічного та соціального благополуччя, активною позицєю щодо життя.

Встановлено, що формування суб'єктної модальності ставлення до здоров'я пов'язане із зниженням емоційної стійкості та зростанням загальної, соматичної й нейротичної тривоги; навпаки, чим вище у людини суб'єктивне відчуття сили, енергії, чим активніше ставиться вона до життєвої ситуації, чим стійкіший її емоційний тон та вища задоволеність життям, її ходом та самореалізацією, тим імовірніше її ставлення до здоров'я має прагматичну модальність. При цьому домінуючі афективні стани (бадьорість-смуток, спокій-тривога, задоволеність-незадоволеність, стійкість-нестійкість емоційного тону) більшою мірою впливають на модальність ставлення до здоров'я за параметром суб'єктності-об'єктності, а вольові стани та стани свідомості-уваги (активність, тонус) - за параметром прагматичності-непрагматичності.

Показано, що перебування у передхворобливому стані та наявність психосоматичних розладів достовірно пов'язані із сприйняттям власного здоров'я як об'єкта впливу; наяівність хронічного захворювання пов'язана з посиленням суб'єктності та зменшенням об'єктності ставлення до здоров'я. Отже, усвідомлення характеру та перспектив власного хворобливого стану, на відміну від суб'єктивного самопочуття особи, може розглядатись як фактор становлення суб'єктної модальності ставлення до здоров'я.

У якості психосоціальних чинників модальності ставлення до здоров'я визначені: вік (чим старша людина, тим імовірніше вона сприймає здоров'я як суб'єкт; “піком” прагматичності є вік від 30 до 50 років, після якого спостерігається її зменшення та зростання непрагматичності ставлення), рівень освіти (чим він вищий, тим більша об'єктність й прагматичність ставлення) та суб'єктивно оцінюваний рівень доходів (чим він вищий, тим частіше особа визнає використання власного здоров'я для досягнення інших цілей).

Для створення типології ставлення до здоров'я нами використані параметри, за якими описують ставлення до природних об'єктів - тип модальності, інтенсивність та її компоненти, суб'єктивний зміст ставлення.

Більшість опитаних, яким притаманна суб'єктно-прагматична модальність ставлення до здоров'я - працюючі чоловіки середнього віку з вищою освітою та середнім доходом, умовно здорові - об'єктивно та суб'єктивно; їхній психоемоційний стан описується як нерівноважно позитивний із домінуванням тривоги. Ці досліджені визнають, що вони застосовують здоров'я для інших цілей, проте високо цінують цей “засіб” та приймають на себе відповідальність за наслідки своєї поведінки. Вони вважають здоров'я найціннішою річчю у своєму житті, готові діяти заради нього, жертувати для цього часом та іншими ресурсами при відсутності гострої потреби в цьому; здоров'я для них є “гіперцінністю”, тому такий тип ставлення до здоров'я умовно названий гіперсаногнозічним.

Психосоціальний статус осіб із суб'єктно-непрагматичною модальністю ставлення до здоров'я не має статистично підтверджених особливостей. Зміст їхнього ставлення схожий з таким в осіб з гіперсанонозічним типом, але це люди хворі: більшість з них (p<0,01) є хронічно хворими та відчуває себе погано (P(t)>0,99). Нерівноважно негативний психоемоційний стан (див. табл. 1) із стійкою тривогою й тотальною незадоволеністю у сукупності із затурбованістю здоров'ям на тлі найнижчої самооцінки здоров'я та хронічного хворобливого стану дозволяють умовно оцінити тип ставлення до здоров'я цих осіб як іпохондричний.

Виявлено, що чим старша людина, тим менш імовірно вона має ставлення до здоров'я об'єктно-непрагматичної модальності; психоемоційний стан осіб із таким типом модальності ставлення визначається як рівноважно негативний (табл. 1). Вони значно рідше обирають надані характеристики “позитивного” ставлення, в цілому для цих людей здоров'я не є важливим, його “бережуть”, поки воно є, але не схильні прикладати ані зусиль, ані часу для його покращення чи підтримки. Таке ставлення до здоров'я може бути умовно назване ігноруючим.

Ставлення до здоров'я осіб із об'єктно-прагматичною його модальністю є цілковито антропоцентричним (С.Д. Дерябо, Г.І. Рузалін, В.О. Ясвін), через що відповідний тип ставлення до здоров'я можна умовно назвати прагматичним. Доля осіб із цим типом ставлення поступово збільшується до віку 50 років, а потім зменшується; серед них більше тих, хто має вищу освіту (p<0,01); виявлено, що чим вищий суб'єктивно оцінюваний економічний статус особи, тим імовірніше вона має прагматичне ставлення. Стан їхнього здоров'я є переважно “добрим” чи “задовільним” (P(t)>0,95), хоча у цій групі представлений увесь континуум хворобливих станів - від здоров'я до хвороби з деяким переважанням кількості осіб у “третьому стані”.

Встановлено, що гіперсаногнозічний тип ставленням до здоров'я пов'язаний із найвищою у виборці інтенсивністю ставлення та її окремих компонентів (P(t)>0,99), внесок яких до загального показнику інтенсивності є порівнянним. Це дозволяє оцінити таке ставлення як рівноважне та гармонійне, із високим розвитком усіх елементів та незначною домінантою афективного компоненту. В осіб з іпохондричним типом ставленням до здоров'я переважають емоційний та когнітивний компоненти (P(t)>0,99), доля яких складає 65,5% інтенсивності ставлення; отже, ці особи схильні переживати з приводу власного здоров'я, шукати інформацію про нього, але не здійснювати реальних кроків до його покращення. Особам із ігноруючим типом ставленням до здоров'я притаманна низька інтенсивність ставлення та проявленість її окремих компонентів: вони менш за інших схильні переживати за своє здоров'я (P(t)>0,9), реагувати на інформацію щодо нього (P(t)>0,99), включатися до реальних дій для його підтримки та покращення (P(t)>0,99), впливати на поведінку інших. Низька інтенсивність ставлення (p<0,05) в осіб з прагматичним типом ставленням до здоров'я, за нашим аналізом, є наслідком малої проявленості її компонентів: у порівнянні з рештою виборки ці досліджені не схильні ані шукати інформацію щодо здоров'я (P(t)>0,95), ані організовувати оточення з метою позитивного впливу на його здоров'я (P(t)>0,99), хоча вони не менше за інших переживають за власне здоров'я та готові включатися до активних дій задля його збереження та покращення.

Висновки

Ставлення до здоров'я є системою зв'язків особи із різними явищами навколишньої дійсності, які сприяють чи загрожують здоров'ю особи, воно містить певну оцінку особою свого фізичного і психічного стану. Поняття “ставлення до здоров'я” слід відрізняти від понятть “настанова щодо здоров'я”, “спрямованість”, “потреба в здоров'ї”, “інтерес до здоров'я”, “переконання відносно здоров'я”, “внутрішня картина здоров'я” та ін.

В якості основних параметрів суб'єктивного ставлення до здоров'я як до природного об'єкта виділені суб'єктивний психологічний зміст, модальність ставлення як якісно-змістовна характеристика та інтенсивність як структурно-динамічна характеристика. В структурі інтенсивності ставлення до здоров'я виділяють емоційний (афективний), пізнавальний (когнітивний), практичний на індивідуальному рівні та практичний на соціальному рівні компоненти. Локус контролю стосовно здоров'я спряжений із ставленням до здоров'я та розглядається як атрибуція контролю та міра відповідальності ставлення.

В результаті аналізу психодіагностичного інструментарію були обрані методики діагностики локусу контролю стосовно здоров'я, інтенсивності ставлення до здоров'я та її компонентів, особливостей психоемоційного і суб'єктивно оцінюваного фізичного статусу. Для вирішення завдання у частині аналізу модальності та змісту ставлення розроблений орігінальний опитувальник.

На основі кількісного аналізу з'ясовані особливості психоемоційного, психосоціального та суб'єктивно оцінюваного фізичного стану в досліджуваних з різною локалізацією та рівнем локусу контролю стосовно здоров'я. Висока інтернальність локусу контролю стосовно здоров'я більшою мірою притаманна особам з низькими доходами, тим, хто працює та вважає себе атеїстом; соціальна екстернальність - домогоподаркам, протестантам та атеїстам; фатальна екстернальність - православним християнам.

При цьому спостерігається відповідність між емоційним станом, який за сукупністю характеристик може бути описаний як позитивний рівноважний, та більшою готовністю особи приймати на себе відповідальність за власне здоров'я та меншою схільністю покаладатись у цьому на інших людей та обставини. При погіршенні емоційного стану (зростанні тривоги, незадоволеності собою, життям чи його окремими аспектами, зниженні активаційних та енергетичних компонентів психічного стану) зменшується особистістна активність у контролюванні власного здоров'я та поведінки стосовно нього, а схильність покладати контроль та відповідальність на інших (соціальне чи метафізичне оточення) суттєво зростає.

Основними чинниками інтенсивності ставлення до здоров'я є тривалі та домінуючі емоційні стани особи - задоволеність життям, умовами життя, основних життєвих потреб, соматична та нейротична тривога й загальна тривожність, переважаюча модальність настрою (від смутку до бодьорості) та стійкість-нестійкість емоційного тону. Емоційна та практична на соціальному рівні складові найбільшою мірою обумовлюють загальну інтенсивність ставлення до здоров'я із тенденцією до підвищення значущості цих компонентів при погіршенні самопочуття. Краще фізичне самопочуття (принаймні, суб'єктивно оцінюване як відносно добре) тісно пов'язане з активізацією пізнавальної і практичної діяльності. Освідченість про наявність та характер хвороби значно не впливає на інтенсивність ставлення до здоров'я та співвідношення її компонентів.

Домінуючі психічні стани, у яких переважає афективний компонент, більшою мірою впливають на емоційний та когнітивний компоненти інтенсивності ставлення до здоров'я; характеристика “активність-пасивність ставлення до життєвої ситуації”, яка відображає переважно вольовий компонент стану, значною мірою впливає лише на праксичні аспекти ставлення до здоров'я (як на індивідуальному, так й на соціальному рівнях). Чинниками малої інтенсивності ставлення до здоров'я та проявленості окремих її компонентів є стійкий тужливий стан, середня (умовно нормальна) тривога та стабільність емоційного тону. Важливими факторами ставлення до здоров'я високої інтенсивності є активне ставлення до життя та життєвої ситуації, домінуючий стан бодьорості при нестійкому емоційному тоні та підвищеній тривожності.

Встановлено, що на модальність ставлення до здоров'я за параметрами суб'єктності-об'єктності та прагматичності-непрагматичності впливають різні складові загального психічного стану. На об'єктність-суб'єктність сприйняття здоров'я рішучий вплив здійснюють переважно афективні стани (бодьорість-смуток, спокій-тривога, задоволеність-незадоволеність, стійкість-нестійкість емоційного тону), а на прагматичність-непрагматичність - вольові стани та стани свідомості-уваги (активність, тонус). Суб'єктивний стан здоров'я, відображений у самооцінці, майже не пов'язаний із модальністю ставлення до здоров'я за параметром суб'єктності-об'єктності, але значно відбивається на прагматичності-непрагматичності підходу до здоров'я. Важливими психосоціальними чинниками модальності ставлення до здоров'я є вік та освіта.