Робота соціального психолога з дітьми-сиротами
Соціальне сирітство в Україні як соціальне явище. Соціально-психологічні особливості дітей-сиріт підліткового віку. Психологічні аспекти адаптації до життя, самооцінка психічного стану дітей-сиріт, дітей позбавлених батьківської опіки та з неповної сім'ї.
| Рубрика | Психология |
| Вид | курсовая работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 18.08.2014 |
| Размер файла | 127,1 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Зміст
- Вступ
- Розділ 1. Дiти-сироти як об'єкт соцiально-психологiчної роботи
- 1.1 Соціальне сирітство в Україні як соціальне явище
- 1.2 Соцiально-педагогiчна робота з дiтьми сиротами
- 1.3 Соціально-психологічні особливості дітей сиріт підліткового віку
- Висновок до першого розділу
- Розділ 2. Методологічні основи дослідження психологічних аспектів адаптації до життя та самооцінка психічного стану дітей-сиріт, дітей позбавлених батьківської опіки та дітей з повної сім'ї
- 2.1 Організація та методи дослідження проблеми адаптації до життя дітей-сиріт, дітей позбавлених батьківської опіки та дітей з повної сім'ї
- Висновок до другого розділу
- Лiтература
Вступ
Дитинство - це період, коли закладаються фундаментальні якості особистості, що забезпечують психологічну стійкість, моральні орієнтації, життєздатність і цілеспрямованість. Ці духовні якості особистості не розвиваються спонтанно, а формуються в умовах вираженої батьківської любові, коли родина створює у дитини потребу бути відданим, здатність співпереживати і радіти іншим людям, нести відповідальність за себе та інших, прагнення навчитися самому.
Щоб дитина комфортно себе почувала у емоційному плані, необхідні соціальні умови, які визначають його побут, його фізичне здоров'я, характер його спілкування з оточуючими людьми, його особисті успіхи. На жаль, майже у всіх установах, де виховуються діти-сироти, середовище проживання, як правило, сирітська, приютських, казармена. Звичайно, відомий досвід кращих дитячих будинків та інтернатів, де дітям добре, випускники яких порівняно успішно вступають у доросле життя.
Але разом з тим, нікуди не піти від фактів іншого роду. Ні для кого не секрет, що більшість вихованців дитячих будинків не сироти, а діти, які мають батьків, найчастіше позбавлених батьківських прав. Це означає, що з точки зору соматичного та психічного здоров'я з урахуванням теплої важкої спадковості, несприятливого протікання пренатального розвитку, важких умов життя в ранньому віці діти, що народилися і виросли в таких родинах, складають "групу ризику".
Але специфіка психічного, або точніше психологічного розвитку дітей в установах інтернатного типу не визначається за критерієм "норма і патологія".
Дослідження, проведені в багатьох країнах світу, свідчать про те, що поза сім'єю розвиток дитини йде по особливому шляху і у нього формується
специфічні риси характеру, поведінки, особистості, про які часто не можна сказати, гарні вони чи погані, вони просто інші.
Мета цієї роботи: розглянути роботу соціального психолога з дітьми-сиротами та дітьми позбавлених батьківської опіки.
Для досягнення поставленої мети виділяються наступні завдання:
Визначити поняття "соціальне сирітство".
Розглянути соцiально-педагогiчну роботу з дiтьми-сиротами.
Розглянути соціально-психологічні особливості дітей сиріт підліткового віку.
Проаналізувати адаптацію до життя дітей-сиріт, дітей позбавлених батьківської опіки та дітей з повних сімей у навчальних установах.
Об'єкт дослідження: учні Солонянського аграрного ліцею.
Предмет: соціально-психологічні проблеми дітей в умовах навчального закладу.
Методи дослідження: опитування анкетування учнів у навчальному закладі.
соціальний психолог дитина сирота
Розділ 1. Дiти-сироти як об'єкт соцiально-психологiчної роботи
1.1 Соціальне сирітство в Україні як соціальне явище
Для будь - якого суспільства характерним є такий зв'язок: зі зниженням потенціалу загальнолюдських і духовних цінностей у суспільстві активно виявляється феномен соціального сирітства, зростає кількість дітей, які залишаються без батьківського піклування, ця ознака, нажаль, не обминула і нашого суспільства. "За даними Державного комітету статистики України у 2005 році продовжувався процес зменшення численності дітей в Україні та зниження їх питомої ваги у загальній кількості населення. На 1 січня 2004 року чисельність дітей і підлітків до 18 років становила 10488953 особи, а на 1 січня 2005 року 10142916, тобто протягом року зменшилася на 346037 осіб".
Важливою причиною, що призводить до збільшення кількості сімей, де мати сама виховує дітей, крім розлучень, є смертність чоловіків працездатного віку. Так, в усіх вікових групах від 20 до 50 років смертність чоловіків більш ніж утричі перевищує жіночу смертність, у віковій групі 30-34 роки у чотири рази.
Вирішення проблеми дітей, які потребують опіки та піклування місцевих органів виконавчої влади, це їх обов'язок. Безпосереднє виконання функцій по виявленню таких дітей, запровадженню і оформленню ними опіки та піклування покладаються на відділи (управління) освіти, охорони і здоров'я, соціального захисту населення, у справах сім'ї та молоді, служби у справах неповнолітніх. Перебуваючи у постійному контакті, вони зобов'язані вживати всіх можливих заходів щодо захисту прав та інтересів неповнолітніх, які втратили батьківське піклування, були покинуті, виховуються у сім'ях опікунів, інтернатних закладах (у тому числі приватних), надавати допомогу органам опіки й піклування у своєчасному побутовому влаштуванні таких дітей.
За визначенням ЮНІСЕФ (Дитячого фонду ООН) діти вулиці це:
діти, які не спілкуються з власними родинами і живуть у тимчасових сховищах (покинутих будівлях тощо) або не мають взагалі постійного пристановища і кожен день ночують будь-де; першочерговими потребами їх є фізіологічне виживання і пошук житла;
діти, які підтримують контакт із сім'єю, але через бідність, перенаселеність, різні види експлуатації та зловживання стосовно до них проводять більшу частину дня, а інколи і ночі;
діти - вихованці інтернатів та притулків, які з різних причин втекли з них і перебувають на вулиці.
Отже, поняття "соціальне сирітство" є складовою частиною поняття "сирітство". З точки зору інтересів дитини, яка з різних причин втратила батьківське піклування, найбільш принциповим є те, що така дитина позбавлена можливості мати соціальні зв'язки з батьками або з одним із них.
Діти, які внаслідок смерті батьків, позбавлення батьків батьківських прав, хвороби батьків чи з інших причин залишилися без батьківського піклування, мають право на особливий захист і допомогу з боку держави. Відсутність одного або обох з батьків та батьківського піклування підтверджується відповідними документами, які є підставою для надання цим дітям матеріального забезпечення і пільг, передбачених законодавством України. У разі передачі дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, під опіку чи піклування, влаштування в будинки дитини, дитячі будинки, школи-інтернати, дитячі будинки сімейного типу та прийомні сім'ї жиле приміщення, в якому вони проживали, зберігається за дітьми протягом усього часу перебування їх в цих закладах, у опікунів чи піклувальників, дитячому будинку сімейного типу, прийомній сім'ї незалежно від того, чи проживають у жилому приміщенні, з якого вибули діти, інші члени сім'ї. Жиле приміщення, яке зберігається за дітьми, може бути передано в оренду іншим громадянам на строк до повернення дітей із зазначених закладів, від опікунів чи піклувальників, з прийомної сім'ї чи дитячого будинку сімейного типу.
Діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, які до передачі під опіку чи піклування, влаштування в будинки дитини, дитячі будинки, школи-інтернати, дитячі будинки сімейного типу, прийомні сім'ї не мали впорядкованого житла або вселення їх в приміщення, яке зберігалося за ними, неможливе, забезпечуються позачергово впорядкованим житлом за останнім місцем проживання в порядку, встановленому законодавством України.
Основними причинами, через які діти залишаються без батьківського піклування, і стають соціальними сиротами, є такі:
позбавлення батьків батьківських прав;
ухилення батьків, а також офіційна відмова від утримання та виховання дітей;
відмежування дітей від батьків без позбавлення їх батьківських прав;
фізична відсутність батьків (перебування в місцях позбавлення волі, на лікуванні тощо).
У педагогічній, юридичній літературі є декілька визначень окремих груп дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. Дітьми-сиротами прийнято вважати тих дітей, які втратили батьків в результаті смерті, батьки невідомі або визнані недієздатними.
Дітьми, позбавленими батьківського піклування, вважаються діти, чиї батьки у судовому порядку позбавлені батьківських прав або вилучені з сім'ї без позбавлення батьківських прав.
"Окрему групу дітей-сиріт становлять діти, від яких батьки відмовились ще у пологових будинках або яких, народивши, покинули чи "підкинули" кому-небудь, чи залишили будь-де. І в цілому такі факти можна пояснити соціально-фізіологічною незрілістю матері, котра народжує дитину. На думку спеціалістів, вони є результатом легковажного ставлення дівчат-підлітків до вагітності та її наслідків, намагання приховати від близьких факт народження дитини, однак іноді це є й наслідком глибокого порушення психологічного стану матері, світосприйняття тощо. Проте найчастіше це пов'язано все ж таки з асоціальною поведінкою матері" [2, 35].
Відстежити всі можливі причини відмови від дитини важко, оскільки вони є надто різними. Скажімо, у багатьох випадках відмова матері від новонародженої дитини у заявах на ім'я головного лікаря лікарні, де дитина народжена, пояснюється "поганим матеріальним станом" сім'ї породіллі. В останні роки ця причина стає домінуючою і у багатьох випадках обумовлює відносно нове соціальне явище; батьки, виховуючи трьох-чотирьох дітей, відмовляються від виховання та утримання наступної народженої ними дитини. Досить часто відмовляються також і від наявно хворої новонародженої дитини.
Введення такої юридичної норми законодавцем можна пояснити його прагненням забезпечити право дитини рости у біологічній (кровній) сім'ї. З іншого боку, ця юридична норма позбавляє дитину права вже від народження бути в сімейному оточенні. Адже досить часто неможливість усиновити дитину саме у перші дні, тижні може перекреслити можливість усиновлення взагалі.
На розв'язання проблеми дитячої бездоглядності, створення належних умов для соціально-психологічної реабілітації дітей, їх фізичного і розумового розвитку спрямована Державна програма запобігання дитячій бездоглядності на 2003-2005 роки, затверджена Указом Президента України від 21 лютого 2003 року № 154/2003.
У програмі визначено, що робота, яка проводиться в регіонах з метою запобігання бездоглядності серед дітей, їх соціально-правового захисту, є малоефективною. З року в рік спостерігається зростання кількості сімей, які з різних причин не виконують виховних функцій стосовно власних дітей. Малоефективний контроль з боку суспільства за вихованням та утриманням дітей у неблагополучних сім'ях призводить до виникнення ситуації, коли все більше таких дітей не отримують адекватного соціального захисту і стають дітьми вулиці.
Основними завданнями програми є:
підвищення ефективності роботи із запобігання дитячій бездоглядності шляхом удосконалення нормативно - правової бази;
поліпшення існуючих та пошук нових форм соціальної підтримки дітей, які перебувають у складних життєвих умовах;
виявлення неблагополучних сімей і забезпечення захисту прав дітей, які виховуються в таких сім'ях;
удосконалення мережі та підвищення ефективності діяльності закладів соціального захисту дітей;
розробка науково-методичних рекомендацій щодо запобігання дитячій бездоглядності;
забезпечення підготовки та перепідготовки фахівців закладів соціального захисту дітей.
Наступний напрям роботи стосується створення умов для влаштування дітей, які за життєвих обставин залишилися без батьківського піклування. З цього приводу рекомендується забезпечити розвиток мережі закладів соціального захисту дітей: притулки для неповнолітніх, центри соціально - психологічної реабілітації неповнолітніх та центри медико-соціальної реабілітації неповнолітніх. Другий напрям у цьому плані-запровадження та поширення альтернативних форм виховання та утримання дітей-сиріт, і дітей, позбавлених батьківського піклування (прийомних сімей та будинків сімейного типу) [4,26].
"Слід зазначити, що для соціального захисту неповнолітніх, які позбавленні сімейного виховання і які опинилися в складних житлово-побутових умовах чи залишили заклади освіти, в Україні на 1 січня 2005 року діяло понад 80 притулків для неповнолітніх, в яких лише за 2003 рік соціальну допомогу отримали 15,3 тис. осіб, а в 2004 році понад 25 тисяч з них хлопчиків понад 16 тис. (63,4 відсотка) і дівчаток понад 9 тис. (36,6 відсотка)".
Поширення останнім часом бездоглядності та бродяжництва серед дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, є результатом погіршення об'єктивних матеріальних умов утримання неповнолітніх в інтернатних закладах, відсутності належних психолого-педагогічних умов їх виховання, наслідком педагогічної занедбаності, внутрішніх конфліктів між педагогами та вихованцями. Крім того, обстеження окремих сімей опікунів показало, що значна їх кількість це дідусі або бабці досить похилого віку, які не можуть повною мірою займатися вихованням дітей, іноді навіть зловживають спиртними напоями, ведуть асоціальний спосіб життя.
Законодавче вирішення проблем дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, в Україні ґрунтується на положеннях статті 52 Конституції України, яка передбачає державне утримання та виховання цієї категорії дітей.
Основні положення щодо влаштування дітей, які за певних обставин не можуть виховуватися у власній родині (смерть батьків, асоціальний вплив на виховання в рідній сім'ї тощо), містяться у Кодексі про шлюб та сім'ю України.
"Стаття 61 Кодексу основною умовою сімейного виховання дитини визначає пріоритетність її інтересів, якщо ця умова порушується, батьки можуть бути позбавлені батьківських прав, що встановлюється у судовому порядку. В цьому випадку інтереси дитини захищають органи опіки та піклування".
Кодекс про шлюб та сім'ю України передбачає декілька форм утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування: усиновлення (удочеріння); передачу їх під опіку (піклування); виховання в сім'ях громадян України; повне державне утримання у навчально-виховних закладах.
На сьогодні в Україні проводиться централізований обмін дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. Законодавчо визначено як обов'язок керівників закладів, де перебувають або виховуються такі діти, надавати інформацію про вихованців, які залишилися без опіки та піклування щодо можливості усиновлення таких дітей, передачі їх під опіку чи на виховання у сім'ї громадян. Справами з питань усиновлення дітей займаються відділи освіти. Органи опіки й піклування, отримавши інформацію про дитину, яка позбавлена батьківського піклування, негайно проводить обстеження і за умови виявлення факту відсутності батьків дитини та до вирішення питання про призначення опікуна чим піклувальника забезпечують її тимчасове влаштування. Керівники закладу, де тимчасово перебуває, утримується або виховується дитина, у тижневий термін із дня, коли їм стало відомо, що вона залишилась без піклування батьків, повідомляють про це відділи освіти.
Опіка установлюється над дітьми, які не досягли п'ятнадцяти років; піклування над дітьми віком від п'ятнадцяти до вісімнадцяти років. Опікуни, як правило, вибираються із осіб, близьких підопічному, що передбачає збереження родинних зв'язків між дитиною й опікуном.
В Україні щороку оформлюється опіка (піклування) на 43 тис. дітей, разом із тим знімається з обліку 10 тис. дітей. Причини заняття опіки (піклування) такі: досягнення дитиною повноліття, повернення до батьків, влаштування у державні навчально, виховні заклади, влаштування у професійно-технічні училища та вищі навчальні заклади на повне державне забезпечення. У науковій літературі до причин залишення дітей без батьківського піклування відносяться: соціально-економічні (економічна криза, безробіття, голод, еміграція) та соціально-психологічні причини (здебільшого чисельності розлучень, втрата одного з батьків, погіршення клімату в родині через брутальне ставлення батьків до дітей, фізичне покарання).
1.2 Соцiально-педагогiчна робота з дiтьми сиротами
Соціальна адаптація являє собою один з механізмів дозволяють особистості активно включатися в різні структурні елементи середовища, тобто посильно брати участь у праці і суспільного життя колективу, прилучатися до соціальної культурному житті суспільства, влаштовувати свій побут відповідно до норм і правил співжиття.
Трудова і побутова адаптації випускників спецшколи - інтернату далеко не завжди проходить успішно. Характерні тенденція до приватної зміні роботи, невиправдана незадоволеність заробітком (невміння його співвідносити з витраченим працею та якістю роботи), труднощі встановлення контактів з членами колективу. Відрізняються труднощі, що виникають внаслідок невміння розпорядитися заробітною платою, сімейним бюджетом, спланувати накопичення, раціонально вести господарство. У випускників, які живуть з батьками, явно виражені утриманські настрої. У сиріт і підлітків, позбавлених піклування батьків, налагодження самостійного життя відбувається з ще більшим працею.
Соціальна адаптація - це безперервний комунікативний процес, в якому беруть участь особистість і суспільство. Але суспільство в цілому недостатньо готове до милосердя і патронування аномальних підлітків, нечисленні спеціальні служби, покликані здійснити допомогу в адаптації аномальних людей.
Успіх підготовки дітей-сиріт до самостійного життя можливий тільки при дотриманні ряду умов. Головне з них - наявність єдиної системи взаємодії на учнів, складаний з декількох ланок, де провідному ланкою є соціальні корекційні заняття з соціально-побутової цінній. Спеціальні корекційні заняття по соціально-побутової цінній спрямовані на практичну підготовку дітей до самостійного життя і праці, на формування у них знань і умінь, що сприяють соціальній адаптації, на підвищення рівня загального розвитку дітей-сиріт.
Найважливішою ланкою системи, є виховна робота, яка в комплексі з навчальною, допомагає досягти бажаних результатів. В ході виховної роботи, таким чином, розширюється, доповнюється трудове, моральне, естетичне вплив на дитину. Система роботи в позаурочний час не повинна копіювати уроки СБО, в неї свої завдання, форми і методи. І, тим не менше, виходячи з того, що всі ланки роботи повинні, бути взаємопов'язані, слід в процесі повсякденної практичної життя дітей повторювати, закріплювати і розширювати знання, отримані в ході навчального процесу, автоматизувати наявні вміння і організувати придбання нових, формувати у вихованців корисні звички, еталони поведінки, оцінне ставлення до різних життєвих ситуацій. Головна умова успіху - участь дітей у щоденній різноманітної практичної діяльності. Ефективність підготовки дітей-сиріт до життя через систему позакласної і урочної роботи залежить від узгодженості дій вчителя і вихователя, їх контакту, інформованості про роботу один одного, скоординованості планів роботи.
Програма по соціально-побутової цінній повинна служити для вихователя орієнтиром при відборі матеріалу, визначенні тематики, обсягу і послiдовностi роботи; вихователь повинен дотримуватися того ж, що і вчитель, рівня вимог, що пред'являються до виконання учнями господарсько - побутових та інших завдань, до дотримання їх правил поведінки, санітарно - гігієнічних правил, тобто він організовує повсякденне життя дітей з урахуванням ними засвоєного, поступово підвищуючи рівень вимог. Успіху сприяє також заздалегідь спланована спільна діяльність вчителя та вихователя у підготовці та проведенні різних заходів; конкурсів, свят.
Вихователі продумують сценарії цих свят, разом з вихованцями групи, підбирають конкурси, цікаві ігри, загадки, діти готують різну випічку, роблять салати, бутерброди і т.д.
Основна мета соціальної адаптації - допомогти дітям придбати життєвий досвід, займаючись різними речами діяльності, виробивши у вихованців достатній рівень самостійності при соціально прийнятних виходів з екстремальних і буденних проблемних ситуацій.
Отже, явище сирітства та втрата дітьми батьківської опіки розглядається як багатосторонній фактор ризику виникнення детермінант психопатологічного розвитку особистості дитини, що є найбільш травмуючим для дитини в ранній період її розвитку. Вивчення особливостей фізичного розвитку дітей, позбавлених батьківської опіки, які проживають в інтернатах і притулках, вказує на істотне зниження астрометричних показників та наявність порушень трьох груп: адаптаційна, психічного розвитку, супровідних психічних захворювань.
Досвід показує, що сильним травмуючим фактором для дітей є втрата батьків, позбавлення опіки близьких, розміщення в інтернатні установи, притулки.
За таких ситуацій психологи пропонують такі етапи ресоціалізації дітей, які не мають достатньої батьківської опіки:
1 етап: вирішення соціальних і юридичних питань; вилучення дітей із несприятливих умов життя, ослаблення дії патологічних факторів соціального оточення;
2 етап: проведення психодіагностики, розробка і реалізація програми психотерапії; психолого-педагогічної корекції, обґрунтування адекватної навчально-виховної програми;
3 етап: відтворення і компенсація соціальних зв'язків дитини та здійснення соціально-психологічного моніторингу стану дитини [5, 11].
Розвиток дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківської турботи, залежить від ряду чинників (або їхньої відсутності), що впливає на психічний, особистісний, фізіологічний розвиток таких дітей.
Зовнішні чинники.
1. Основним чинником, що впливає на розвиток дитини, позбавленої можливості виховуватися в сім'ї, є психологічна депривація, яка виникає в результаті того, що дитина позбавлена можливості задовольнити основні (життєві) психічні потреби в різноплановому й розвиваючому оточенні, в емоційних зв'язках, перш за все з матір'ю, батьком та близькими людьми, які мають їх забезпечити.
Наслідки психічної депривації виявляються в непристосованості дитини чи молодої людини до соціально визначених норм життя та розвитку. Негативний вплив деприваційних умов розвитку залежить від віку дитини, чим менша дитина, а отже більш безпорадна, більш залежна від умов перебування, тим вона інтенсивніша.
2. У соціальному оточенні дітей виділяються також чинники, вплив яких на фізичний та психічний розвиток дитини може створити передумови для деприваційних проявів, це проживання дітей у сім'ях з низьким соціальним статутом та культурним рівнем, в багатодітних сім'ях; спілкування з батьками та родичами, які мають проблеми психічного та фізичного розвитку; проблемність стосунків батьків та дітей у сім'ї, тривале перебування дитини в сирітській установі.
3. Надзвичайним випадком депривації є таке явище, як госпіталізм (погіршення стану здоров'я дитини як наслідок тривалого перебування в лікувальних установах), що виникає, коли дитина ще немовлям (як правило, в період між 6-11 місяцями й до 2-х років) втрачає вже налагоджені близькі зв'язки з матір'ю або особою, яка її заступає.
Перша стадія прояву госпіталізму характеризується яскраво вираженим протестом: криком, агресивними спробами вирватися з несприятливої ситуації. Але через кілька годин, можливо, і днів, дитина заспокоюється, вона ніби втрачає надію в результативність своїх зусиль. У цей період може виникнути аутоеротична активність (ссання пальця, мастурбація, розгойдування тіла), що є виявом намагань самої дитини розширити поле сенсорної стимуляції без допомоги дорослого. Далі порушується життєдіяльність основних життєвих систем травлення, дихання, функціонування шкіряних покривів та основних органів, що робить їх вразливими до інфекцій, якщо вчасно їй не допомогти, то процес стає незворотним, розвивається синдром госпіталізму, що в крайніх випадках закінчується смертю.
Якщо дитині вдалося вижити, то на третій стадії починається процес відтворення стосунків з оточуючими. Але дитина вже " психологічно відмовилася" від материнської любові. У цей момент вона може відреагувати на повернення матері безпристрасним, нехтуючим ставленням, навіть презирством.
4. Тривога, нудьга, депресія, а також агресія, все це спроби дитини відновити емоційні контакти з близькою людиною. Чим швидше це відбувається, тим меншою мірою порушується її розвиток.
5. Дефіцит адекватного спілкування з дорослими та дітьми, що є характерним для вихованців інтернатних установ.
У вихованців інтернатних закладів дослідники спостерігають формування особистості з недорозвиненим механізмом активної, ініціативної та вільної поведінки, з переважанням залежної та реактивної, для якої характерно особливе психологічне утворення дитбудинківське "ми". Нерідко у дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, домінують вузько прагматичні, споживацькі мотиви спілкування. Ослаблена внутрішня позиція, емоціональна бідність, недорозвинена прихильність, звужене бачення перспективи, проблемність статево-рольового самовизначення, домінування імпульсивності та залежності та поведінці, ситуативність мислення далеко неповний перелік характеристик дітей, які виховуються поза сім'єю.
6. Вивчення фізичного розвитку дітей, позбавлених батьківського піклування, що проживають у державних закладах (інтернатах, притулках), демонструє суттєве зниження їхніх антропометричних показників та наявність порушень трьох груп: адаптаційних, психічного розвитку, супровідних психічних захворювань.
Адаптаційні розлади у дітей-сиріт виявляються на всіх основних векторах життєвого простору: сімейному, соціальному, шкільному та всіх рівнях нервово-психічного реагування: сома то-вегетативному, психомоторному та сімейно-ідеаторному. Розлади в адаптації у " дітей без сім'ї" об'єднуються в групи з найбільш представленими поведінковими розладами: агресивні, регресивні, психопатоподібні прояви, які зустрічаються частіше у дітей-сиріт, ніж у соціальних сиріт; та менш представленими: психосоматичні порушення сну, головні й серцеві болі, дискінезія жовчовивідних шляхів, тривожно-депресивні, проявляються виключно у соціальних сиріт і відновлюються без спеціальної терапії через 1-5 місяців, а також випадки швидкої адаптації, що упроводжуються байдужим ставленням дітей до власної долі.
7. Травмуючий вплив на розвиток дитини має також фактор "повторного сирітства" - зміна форми соціально-правового статусу дитини-сироти чи дитини, позбавленої батьківської турботи, і повторне її влаштування в інтернатний заклад.
Фактори ризику, що можуть зумовити деприваційні порушення розвитку дитини: небажана вагітність; неодноразові та тривалі розлучення з близькими людьми у віці до 3-х років; тривале перебування дитини в деприваційних ситуаціях, що зумовлює незадоволеність основних потреб дитини в сенситивні періоди її розвитку; нехтування віковими потребами, жорстоке ставлення до дітей, насильство, експлуатація [6,103-105].
1.3 Соціально-психологічні особливості дітей сиріт підліткового віку
Підлітковий вік - останній період перебування більшості дітей закладі інтернатного типу. Надалі вони вступають у самостійне життя. Вихованці часто не готові до позбавлення звичних опіки та способу життя. Ось чому питання особистісної та соціальної зрілості 14-15 річного випускника інтернату (дитячого будинку) мають першорядне значення.
Підлітковий вік, важкий, критичний, для будь-якої людини, таїть особливі небезпеки для вихованців дитячих будинків. Області розвитку самосвідомості, часової перспективи та професійного самовизначення, становлення психосексуальної ідентичності є ключовими для формування особистості в цей складний період, а з іншого - найбільшою мірою уразливі в умовах виховання поза позитивного сімейного впливу. Саме на них повинна зосереджуватися основна робота по подоланню негативних наслідків перебування у закладах інтернатного типу та з підготовки підлітків до дорослого життя за його стінами.
У вихованців будинків дитини, дитячих будинків розвиток всіх аспектів Я (уявлення про себе, ставлення до себе, образу Я, самооцінка) істотно відрізняється від розвитку цих аспектів у дітей з сім'ї. Чеські дослідники І. Лангіейер, З. Матейчек бачать одне із серйозних наслідків в депривації потреби батьківської любові, у відсутності почуття впевненості в собі у вихованців дитячих установ. Виникаючи на ранніх стадіях онтогенезу, невпевненість у собі стає стійким утворенням, характеристикою вихованця дитячого будинку.
Висновок до першого розділу
Психологічні дослідження рівня та особливостей інтелектуального розвитку дітей, які виховуються поза родиною, свідчать, що рівень розвитку уваги й пам'яті не має істотних відхилень від середньостатистичної норми. Однак дослідження виявляють слабко сформовану картину світу, підвищену ситуативність, яка у пізнавальній сфері виявляється у нездатності вирішувати завдання, що вимагають внутрішніх операцій, не спираючись на практичні дії, зниження розвитку абстрактно-логічного мислення, особливо у дітей середнього шкільного віку. Значно знижене і вербально-логічне мислення.
Однією з найсуттєвіших проблем дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування є ураження, які позначаються на їх емоційному стані і виникають в результаті жорстокого ставлення до них, розлучення з близькими людьми, несприятливий вплив оточуючого середовища. Щоб допомогти дітям досягти позитивних змін, ми повинні пам'ятати як про об'єктивні чинники явища сирітства, так і суб'єктивні - сприймання самими дітьми реальних життєвих випробовувань.
Основним чинником, що впливає на розвиток дитини, позбавленої можливості виховуватися в сім'ї, є психічна депривація, яка виникає в результаті того, що дитина позбавлена можливості задовільнити основні (життєві) психічні потреби в достатній мірі та на протязі достатнього часу. Негативний вплив деприваційних умов розвитку залежить від віку дитини чим менша дитина, а отже більш безпорадна, більш залежна від умов перебування, тим він інтенсивніший.
Основними причинами зниження інтелектуального розвитку вихованців загальноосвітніх інтернатних закладів є впливи середовища, педагогічна занедбаність, а не спадкові фактори, анатомофізіологічне порушення діяльності
центральної нервової системи. Однією з причин є відсутність якісного, змістовного спілкування з дорослими, яке адекватно б впливало на дітей, що виховуються в дитячому будинку.
Розділ 2. Методологічні основи дослідження психологічних аспектів адаптації до життя та самооцінка психічного стану дітей-сиріт, дітей позбавлених батьківської опіки та дітей з повної сім'ї
При аналізі літератури з даної теми виявлені ряд проблем дітей сиріт або дітей позбавлених батьківської опіки. Однією з таких проблем є розвиток емоційної сфери. Невпевненість в собі, агресивність, схильність до суїциду, подібного роду порушення проявляються найчастіше в підвищеній тривожності. Ці порушення впливають на подальшу адаптацію до життя. Я вирішила дослідити рівень тривожності, агресії, ригідність, фрустраціюта рівень адаптації до життя у дітей-сиріт, дітей позбавлених батьківської опіки. А також у дітей з повних сімей та порівняти результати.
2.1 Організація та методи дослідження проблеми адаптації до життя дітей-сиріт, дітей позбавлених батьківської опіки та дітей з повної сім'ї
В дослідженні приймали участь 20 дітей. Вони були поділені на дві групи. 1 група: діти-сироти та діти позбавленні батьківської опіки 5 хлопчиків та 5 дівчаток. 2 група: діти з повних сімей 6 хлопчиків та 4 дівчинки. Вік дітей 16 років. Всі діти учні Солонянського аграрного ліцею. Для дослідження цієї проблеми я скористалася двома методиками: "Самооцінка психічного стану" та тест-опитувальник "На скільки ти адаптован до життя".
На першому етапі дослідження дітям 2-х груп було запропоновано методику "Самооцінка психічного стану", яка діагностує емоційну сферу. Дана методика пропонує опис різних психічних станів поділених на чотирі групи та 3варіанта відповідей: підходить, не підходить, не дуже підходить. Кожна відповідь має свою оцінку в балах. За результатами підрахованих балів я отримала рівень таких станів:
Тривожність - властивості особистості, налаштовані до приватних проявів реакцій та станів тривоги.
Високий рівень тривожності свідчить про схильності до емоційно негативним реакціям на різні життєві ситуації несуть у собі загрозу для його Я. Особистісна тривожність, це стабільна схильність людини реагувати. Висока тривожність припускає схильність до появи стану тривоги у людини в ситуаціях оцінки його компетентності. У цьому випадку слід знизити суб'єктивну значимість ситуації і завдань і перенести акцент на осмислення діяльності і формування відчуття упевненості в успіху.
Низька тривожність, навпаки, вимагає підвищення почуття відповідальності і уваги до мотивів діяльності. Але іноді низька тривожність активного витіснення особистістю високої тривоги з метою показати себе в "кращому світлі".
Фрустрація - психічний стан людини, викликаного об'єктивно непереборними труднощами, що виникають на шляху до досягнення мети, до вирішення завдання або переживанням невдачі.
Агресивність - дія, спрямована на нанесення фізичної чи психологічної шкоди, збитку або знищення іншої людини або групи людей.
Ригідність - утрудненість в зміні наміченої суб'єктом програми діяльності в умовах, об'єктивно вимагають її перебудови.
Суїцидність - схильність до суїцидальної поведінки.
Результати першої групи дітей-сиріт та дітей позбавлених батьківської опіки були такі:
Тривожність: у п'яти учнів рівень тривожності високий, у трьох - середній рівень, у двох - тривожності не має.
Фрустрація: у трьох - низька самооцінка, у двох - самооцінка висока, у п'яти -
середня.
Агресивність: шість - агресивні, не здержані, у двох - рівень агресивності середній, двоє - спокійні.
Ригідність: у двох - ригідність сильно виражена, у трьох - ригідності немає, у п'яти - середній рівень.
Суїцидних: троє - мають високий рівень схильності до суїцидальної поведінки, двоє - мають середній рівень, п'ять - ниський рівень.
Результати другої групи дітей з повних сімей були декілька інші:
Тривожність: у одного учня рівень тривожності високий, у шести - середній рівень, у трьох - тривожності не має.
Фрустрація: у двох - низька самооцінка, у п'яти - самооцінка висока, у трьох - середня.
Агресивність: два - агресивні, не здержані, у п'ятьох - рівень агресивності середній, троє - спокійні.
Ригідність: у двох - ригідність сильно виражена, у чотирьох - ригідності немає, у чотирьох - середній рівень.
Суїцидність: п'ять - мають високий рівень схильності до суїцидальної поведінки, троє - мають середній рівень, двоє - мають низький рівень.
Порівнявши між собою результати дослідження по методиці "Самооцінка психічного стану", можна зробити висновки, що діти-сироти та діти позбавлені батьківської опіки більш тривожні та агресивні, ніж діти з повних сімей. А діти які мають повні сім'ї більше впевнені в собі, не бояться життєвих труднощів, стійкіші до невдач але схильніші до суїцидної поведінки.
Результати даного дослідження можна відобразити в порівняльних гістограмах.
Порівняльна гістограма показників тривожності:
Порівняльна гістограма показників фрустрації:
Порівняльна гістограма показників агресії:
Порівняльна гістограма показників ригідності:
Порівняльна гістограма показників схильності до суїцидальної поведінки:
На другому етапі дослідження дітям 2-х груп було запропоновано методику "Наскільки ти адаптований до життя". Ця методика дає можливість чітко диференціювати не тільки основні різновиди адаптаційних процесів особистості, які так чи інакше актуалізуються при взаємодії з навколишнім середовищем, але й визначити ступінь представленості цих процесів у психічній діяльності учня за допомогою встановлення психологічного діагнозу.
Дана методика пропонує 15 питань та 5 варіантів відповіді "мое відношення": дуже позитивне, позитивне, нейтральне, негативне, дуже негативне. Кожна відповідь має свою оцінку в балах. За результатами підрахованих балів я отримала показники особистої адаптованості учнів: адаптованість, не адаптованість та дезадаптованість.
1. Адаптованість.
Під особистісною адаптованістю слід розуміти відносно усталену тенденцію у функціонуванні внутрішнього світу учня, яка в своєму справжньому прояві характеризується наявністю гармонійності, відповідності або узгодженості між цілями індивіда та результатами, які досягаються ним в процесі життєдіяльності. Міра такої узгодженості може бути різною. Однак психологічна ситуація в усіх випадках особистісної адаптованості така, що учень почуває себе впевнено, спокійно, врівноважено і навіть комфортно. І це незважаючи на постійне зародження навчальних, міжособистісних та іншого роду труднощів і перешкод на шляху до задоволення своїх потреб. Очевидно, що хороша адаптованість особистості пов'язана з відсутністю таких характерологічних рис, як тривожність, нейротизм і т.п.
2. Неадаптованість.
Ступінь неадаптованості може бути різною. До того ж одна справа, коли особистість усвідомлює її, і зовсім інша - коли не помічає і, відповідно, не враховує в ході розгортання процесів психорегуляції свого поводження. Звідси, власне, і беруть витоки критерії диференціації неадаптованості на два рівних: неочевидну наполовину усвідомлену / псевдоадаптованість / і очевидну усвідомлену. У першому випадку психологічна ситуація сприймається індивідом як нормальна, хоча деякі її характеристики / наприклад, факти взаємонепорозуміння, конфліктність / сигналізують про зародження неблагополуччя в його взаєминах з навколишнім світом. Особистість у цьому випадку залишається "глухою" до цих сигналів, належним чином не осмислює їх і внутрішньо не приймає, що переважно зумовлено відсутністю належної вмотивованості її взаємності. У разі очевидної неадаптованости ця вмотивованість ще менше, оскільки тільки індиферентне ставлення до об'єктів зовнішнього або внутрішнього світу не дає можливості особистості змінити, здавалося б, протиприродну і дискомфортно, а насправді незначну для неї ситуацію.
Неадаптованість разом із незначною негативним впливом на перебіг психічних процесів особистості все ж відіграє переважно позитивну роль, виступаючи рушійною силою розвитку і передумовою вдосконалення її поведінками діяльності.
3. Дезадаптованости.
На противагу конструктивній за спрямованістю неадаптованості дезадаптованості діє на внутрішній світ особистості негативно, а часто травмуюча. Існує як мінімум три рівні особистісної неадаптованості. Їх об'єднує те, що особистість відчуває себе некомфортно, пригнічено, а іноді внутрішньо роздвоєне, розбите. Крім цього, несприятливий для особистості процес адаптаційного взаємодії в більшості випадків супроводжується невротичними відхиленнями, дисгармонійними акцентуацією і комплексами, які виникають в результаті реагування на "деструктивні" елементи середовища / людей, події, ситуації / або власного внутрішнього світу / муки совісті, почуття провини і інші /.
Реакція учня на ситуацію загрози його здоров'я чи усталеній життєдіяльності, звідки вона б не виходила, актуалізує роботу механізмів психологічного захисту (витіснення, перенесення, заміщення, ідентифікації та ін.), максимально викликає до життя всі, навіть найнезначніші, внутрішні резерви психологічного опору юної особистості навколишньому світу. У цьому випадку учень, як правило, знаходиться в стані тривожності з особливо гострою амбівалентністю афектів, напруги, занепокоєння, заклопотаності, нервозності, що супроводжується підвищеною продуктивністю вегетативної нервової системи / виділенням адреналіну, потовиділенням і т.п. /
Міра функціональної дезадаптованості учня і рівень його особистісної тривожності визначають його емоційну реакцію на екстремальну ситуацію / проблемну, стресову, критичну, фрустраційну /, яка може бути рівною по інтенсивності і змінною по спрямованості. Болгарський психолог Г. Єлов встановив чотири рівні поведінки людини в критичній ситуації:
а / морально-психічна капітуляція;
б / формування коду асоціальної поведінки;
в / соціально-дисгармонійний тип поведінки;
г / конструктивно-розвиваюче поведінку.
Так, соціально-дисгармонійний тип поведінки має місце в ситуації зародження та формування педагогічної занедбаності дітей. Він є результатом розвитку зворотного процесу - від особистісної адаптованості до дезадаптованості - що характерно для підліткового віку, коли інтенсифікуються процеси статевого дозрівання, перебудовуються мотиваційна та вольова сфера підлітка і коли несприятливе протікання життєдіяльності може призвести до декомпенсації.
Результати першої групи дітей-сиріт та дітей позбавлених батьківської опіки були такі:
адаптовані: 4 учня; неадаптовані: 4 учня; дезадаптовані: 2 учня.
Результати другої групи дітей з повних сімей були декілька інші:
адаптовані: 6 учня; неадаптовані: 2 учня; дезадаптовані: 2 учня.
Результати даного дослідження можна відобразити в порівняльній гістограмі.
Висновок до другого розділу
Узагальнюючи результат дослідження, очевидно, що діти-сироти більш тривожні та агресивніше ніж діти з повних сімей. Для скорочення кількості соціальних сиріт потрібно не тільки підтримувати створення різноманітних форм установі, а необхідно в центр уваги поставити сім'ю, допомогти їй у матеріальній, соціальній та психологічній сфері, створити умови і можливості для виховання дітей у сім'ї.
Соціальні сироти - особлива категорія дітей. Вони не тільки мають спотворене уявлення про духовних і моральних цінностях, культурі поведінки внаслідок неповноцінної сімейного виховання, але у них відсутні інтелектуальні потреби, властиві підвищена тривожність, агресивність.
У сучасних умовах кількість дітей, які залишилися без піклування батьків, зростає з кожним роком. Сирітство проблема, яка вкрай гостро стоїть перед нашим суспільством. Необхідно ввести в загальноосвітню шкільну програму предмета на тему: "Культура сім'ї", "Цінності сім'ї, як основного осередку суспільства". На жаль, втрачені цінності сім'ї, втрачені людські якості по відношенню до ближнього. Не можна думати, що суспільством править байдужість, і байдужість до всього що відбувається є показником "інфікованості" суспільства. Існує "вакцина", яка допомагає людству виживати в найважчих ситуаціях, і головними складовими є співпереживання, співчуття і доброта.
Існує приказка: "Діти - це квіти життя". І всі ми розуміємо, як чудово вони цвітуть, так навіщо "висаджувати слабкі саджанці на клумбу", знаючи, що вони можуть загинути. І тут головними завданнями стають оточити "саджанці" турботою, ласкою і любов'ю.
Лiтература
1. Дети социального риска и их воспитание. / Под науч. ред.Л.М. Шипицыной. СПБ.: Речь, 2003. - 144 с.
2. Документація в соціальній роботі: навч. посіб. / упоряд.: К. Шендеровський, І. Ткач. - К.: Главник, 2006. - 112 с. - (Б-чка соц. працівника).
3. Прихожан А.М., Толстих М.М. Робота психолога в заклади інтернатного типу для дітей, які залишилися без піклування батьків / Робоча книга шкільного психолога. М.; Просвещение, 1991. - 374 с
4. Соціальна робота в громаді: навч. посіб. для ВНЗ / О.В. Безпалько. - К.: Центр навч. літ., 2005. - 176 с.
5.К.Н. Осипчук., 1998, 147с.
6. Шіпіцина.Л.М., Іванов.Е.С., Віноградова.А.Д., Коновалова.Н.Л., Крючкова.Л. Л. Розвиток особи дитини в умовах материнської депривації.; СПБ., 1997. - 160 с.
Размещено на Allbest.ru
Подобные документы
Психологічні особливості адаптації дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, в прийомних сім'ях. Організація соціально-психологічного супроводу прийомних сімей. Інтерпретація результатів емпіричного дослідження особливостей адаптації.
дипломная работа [519,3 K], добавлен 19.08.2015Нормативно-правова база соціально-правового захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Вивчення алгоритму роботи освітнього закладу з дітьми-сиротами. Аналіз методів дослідження соціально-педагогічного супроводу дітей-сиріт.
курсовая работа [925,4 K], добавлен 26.08.2014Прояви посттравматичного стресового розладу у дітей молодшого шкільного віку. Охорона праці практичного психолога. Малюнок як метод діагностики посттравматичного стресового розладу у сиріт. Психологічний розвиток дітей, що виховуються в інтернатах.
дипломная работа [2,6 M], добавлен 08.03.2015Психологічні проблеми дітей молодшого шкільного віку. Труднощі адаптації дитини до умов шкільного закладу. Проблеми спілкування та дитячі острахи. Типологія дітей з труднощами в навчанні. Психокорекційна робота психолога з учнями початкових класів.
курсовая работа [50,6 K], добавлен 21.01.2011Нормативно-правова база забезпечення адаптації дітей-сиріт в дитячому будинку сімейного типу, її форми та методи. Умови успішного влаштування дитини у прийомну сім'ю. Перевірка рівня сформованості критерія "батьківська компетентність у вихованні дітей".
курсовая работа [40,2 K], добавлен 28.08.2014Демографічні тенденції в Україні. Неповна сім'я і її соціально-педагогічні категорії. Психологічні особливості дитини з неповної сім'ї, труднощі соціалізації. Організація соціально-педагогічної роботи з дітьми. Особливості відношення дітей до батьків.
курсовая работа [59,8 K], добавлен 12.01.2011Психологічна структура дошкільного віку. Психологічні особливості дітей дошкільного віку. Діагностична ознака дошкільного віку. Діагностична ознака закінчення дошкільного віку. Психологічні новотвори дошкільного віку. Діяльність дітей дошкільного віку.
курсовая работа [34,9 K], добавлен 18.03.2007Етіологія, класифікація затримки психічного розвитку. Основні групи причин, які можуть обумовлювати затримку психічного розвитку дитини. Особливості пізнавальних процесів дітей з затримкою психічного розвитку. Причини порушеного сприйняття у дітей із ЗПР.
курсовая работа [45,8 K], добавлен 24.06.2011Поняття психічної депривації, психологічні причини депривації в сім’ї. Особливості психічного розвитку дитини раннього віку, особливості проявів депривації психічного розвитку у ранньому віці. Оцінка ефективності корекційної роботи з депривованими дітьми.
дипломная работа [149,7 K], добавлен 19.10.2011Вихованці інтернатних закладів у українському законодавстві. Життя дитини в інтернатному закладі. Психологічні особливості та потреби дітей, які є вихованцями інтернатних закладів. Завдання соціального працівника при роботі в інтернатному закладі.
курсовая работа [46,2 K], добавлен 31.10.2010
