Проблема походження свідомості. Свідомість і мова

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки україни

Вінницький державний педагогічний університет імені Михайла Коцюбинського

ІНДЗ

на тему: «Проблема походження свідомості. Свідомість і мова»

Виконала:

студентка 2 ДХБ групи

Рубін Юлія

Перевірив:

Дудар В.В.

Вінниця 2013



План

Вступ

1. Етапи розвитку та структура свідомості

1.1 Праця як етап розвитку свідомості

1.2 Мова як етап розвитку свідомості

2. Точки зору про свідомість

3. Функції і властивості свідомості

4. Стадії психологічного розвитку свідомості людини

Висновок матерія свідомість мова

Список використаної літератури



Вступ

У міру ускладнення організації матерії і появи життя на Землі в найпростіших організмів, а також рослин сформувалася здатність "відповідати" на вплив зовнішнього середовища і навіть засвоювати (переробляти) продукти цього середовища (приклад - комахоїдні рослини). Ця форма відображення називається подразливістю.

Подразливість характеризується певною вибірковістю - найпростіший організм, рослина, тварина пристосовується до навколишнього середовища. Пройшли багато мільйонів років, перш ніж з'явилася здатність відчуття, за допомогою якого уже понад високоорганізоване жива істота на основі сформованих органів чуття (слуху, зору, дотику та ін) набула здатності відображати окремі властивості об'єктів - колір, форму, температуру, м'якість, вологість і т.п. Це стало можливим тому, що у тварин з'явився спеціальний апарат - нервова система, що дозволяє активізувати їхні відносини з навколишнім середовищем.

Вищою формою відображення на рівні тваринного царства є сприйняття, що дозволяє охопити об'єкт у його цілісності і повноті. Психіка, як результат взаємодії мозку з зовнішнім світом, і психічна діяльність дозволили тваринам не тільки пристосовуватися до навколишнього середовища, а й певною мірою проявляти внутрішню активність по відношенню до неї і навіть змінювати середовище.

Виникнення психіки у тварин означає появу нематеріальних процесів. Як показали дослідження, в основі психічної діяльності лежать безумовні й умовні рефлекси головного мозку. Ланцюг безумовних рефлексів є біологічною передумовою формування інстинктів. Наявність у тварин відчуттів, сприйнять, "вражень", "переживань", наявність елементарного (конкретного, "предметного") мислення є основа виникнення людської свідомості.

1. Етапи розвитку та структура свідомості

Виникнення і розвиток свідомості людини є однією з найскладніших проблем, що вставали перед дослідниками, що прагнули осмислити закони природи.

Свідомість - вища форма відображення дійсного світу, властива тільки людям і зв'язана з мовою функція мозку, що полягає в узагальненому та цілеспрямованому відображенні дійсності, в попередньому уявному побудові дій і передбаченні їх результатів, у розумному регулюванні і самоконтролірованіі поведінки людини. "Ядром" свідомості, способом його існування є знання. Свідомість належить суб'єкту, людині, а не навколишньому світу. Але змістом свідомості, змістом думок людини є цей світ, ті чи інші його сторони, зв'язки, закони. Тому свідомість можна охарактеризувати як суб'єктивний образ об'єктивного світу.

Свідомість - це, перш за все усвідомлення найближчій чуттєво сприймається середовища й усвідомлення обмеженою зв'язки з іншими особами та речами, що знаходяться поза початківця усвідомлювати себе індивіда; в той же час воно - усвідомлення природи.

Людина відрізняється від тварини тим, що з переходом до суспільно-історичного існування, до праці і до пов'язаних з ними форм суспільного життя радикально змінюються всі основні категорії людини.

Виділення в свідомості людини відображеної реальності, як об'єктивної, з іншого боку виділяє внутрішній світ людини, його переживання і можливість розвитку на цьому грунті самоспостереження.

1.1 Праця як етап розвитку свідомості

Причиною, що лежить в основі олюднення жівотноподобних предків людини, є виникнення праці й утворення на його основі людського суспільства. "Праця створила самої людини, - говорить Енгельс, - і його свідомість".

Виникнення і розвиток праці призвело до зміни і олюднювання мозку, органів його зовнішній діяльності та органів чуття. "Спочатку праця, а потім разом з ним і членороздільна мова з'явилися двома найголовнішими стимулами, під впливом яких мозок мавпи поступово перетворився в людський мозок, який при всьому своєму схожості з мавпячим, далеко перевершує за величиною і досконалості", - пише Енгельс (Маркс К.і Енгельс Ф. Соч., т. 20, с. 486). Людська рука так само змогла досягти своєї досконалості завдяки праці.

Під впливом праці і у зв'язку з розвитком мозку удосконалювалися органи чуття людини. Якщо порівнювати між собою максимальні обсяги черепа людиноподібних мавп і черепа первісної людини, то виявляється, що мозок останнього перевищує мозок найбільш високорозвинених сучасних видів мавп більш ніж у два рази (600 см 3 і 1400 см 3).

Ще різкіше виступає відмінність у величині мозку мавп і людини, якщо ми порівняємо його вага; різниця тут майже в 4 рази: вага мозку орангутанга - 350 г , Мозок людини важить 1400г.

Мозок людини в порівнянні з мозком вищих мавп володіє і набагато більш складним, набагато більш розвиненим будовою.

Вже у неандертальської людини, як показують зліпки, зроблені з внутрішньої поверхні черепа, ясно виділяються в корі нові, не цілком диференційовані у людиноподібних мавп поля, які потім у сучасної людини досягають свого повного розвитку. Такі, наприклад, поля, позначаються (по Бродману) цифрами 44, 45, 46, - в лобовій частці кори, поля 39 і 40 - у тім'яній її частці, 41 і 42 - в скроневій частці.

Уточнилось дотик, очей людини став помічати більше, ніж око самої далекозорою птиці. Розвивався слух, який став здатний сприймати і розрізняти звуки членороздільної мови людини.

Розвиток мозку і органів чуття справляло зворотний вплив на працю і мова, даючи поштовхи до подальшого їх розвитку.

Все це призвело до зміни анатомо-фізіологічних характеристик людини: з'явилася вертикальна хода, формування рухомих і пристосованих до захоплення верхніх кінцівок. Це сприяло можливості робити складні трудові операції.

Виникнення праці було підготовлено всім попереднім ходом розвитку. Поступовий перехід до вертикальної ході, зачатки якої чітко спостерігаються навіть у нині існуючих людиноподібних мавп, і формування у зв'язку з цим особливо рухливих, пристосованих для схоплювання предметів передніх кінцівок, все більше звільняються від функції ходьби, що пояснюється тим способом життя, який вели тварини предки людини, - все це створювало фізичні передумови для можливості робити складні трудові операції.

Праця - це процес, який пов'язує людину з природою, процес впливу людини на природу. Для нього характерні дві взаємопов'язані риси: вживання і виготовлення знарядь праці, а також це спільна трудова діяльність. Тому, людина вступає у взаємодію не тільки з природою, а й у певні відносини з іншими людьми - членами цього товариства. Через ставлення до інших людей людина ставиться і до самої природи.

Зачатки гарматної діяльності у формі вживання зовнішніх коштів є і у деяких тварин, наприклад, вживання палиці у людиноподібних мавп. Їх відмінність до людських не може зводити тільки до їх зовнішній формі або тому, що тварини використовують свої "знаряддя праці" рідше, ніж первісні люди. Ці зовнішні засоби праці відрізняються від справжніх знарядь праці людини якісно. Розкрити ці відмінності можна, лише, розглянувши діяльність, в яку вони включені.

"Гарматна" діяльність тварин не відбувається колективно і не визначає ставлення спілкування здійснюють її індивідів. Спілкування ніколи не будується на основі їх виробничої діяльності, не залежить від неї і не опосередковано нею.

Людська праця спочатку є громадською діяльністю, заснованої на співпраці індивідів, які передбачають розподіл трудових функцій. Праця пов'язує учасників трудової діяльності між собою, опосередковує їх спілкування. Це має велике значення для розвитку людської психіки.

Вже на ранніх стадіях розвитку людського суспільства виникає поділ процесу діяльності між окремими її учасниками. Наприклад, на частку одних випадає підтримка вогню і обробка на ньому їжі, а на інших - добування цієї їжі.

Учасники колективного полювання діляться на переслідувачів дичини і чекають її в облозі та нападі. Відбувається рішуча зміна будови діяльності індивідів, її учасників.

Кожен член колективу відповідає за певну ділянку діяльності. Наприклад, діяльність загоничі, який бере участь у колективній первісної полюванні, збуджується потребою в їжі чи одязі, якій служить для нього шкура тварини. Результат діяльності загоничі: це вспугіваніе і напрям стада в бік інших мисливців, що переховуються в засідці. На цьому діяльність даного мисливця припиняється. Останнє довершують інші учасники полювання. Саме по собі вспугіваніе дичини не призводить і не призведе до задоволення потреб загоничі, бо його діяльність спрямована на інший результат. Виходить, що предмет дії і мотив тут не збігаються.

Процеси, предмет і мотив яких не збігаються, називаються діяльністю. Діяльністю загоничі є полювання, а спугіваніе дичини - це його дію.

Поділ діяльності на дії можливо тільки за умов спільного колективного процесу впливу на природу. Продукт цього спільного колективного впливу на природу призводить до задоволення потреб як окремого індивіда, так і всього первісного племені. Поділ предмета і мотиву діяльності є результатом вичленування із складної багатофазної діяльності окремих операцій.

Поділ предмета діяльності та її мотивів можливо тільки за умов спільного колективного процесу впливу на природу. Це результат того, що відбувається вичленування зі складної і багатофазові, але єдиної діяльності окремих операцій. Ці окремі операції перетворюються на самостійне для індивіда дію, хоча по відношенню до колективного процесу вони залишаються одним з його приватних дій.

Завдяки тому, що полювання являє собою процес, що складається з декількох дій, людина, яка полохали дичину для того, щоб її змогли зловити інші члени цього колективу, отримує свою частку здобичі з їх рук - частина продукту спільної трудової діяльності. Тому діяльність інших людей становить основу специфічної будови діяльності людського індивіда. З цього можна зробити висновок, що за способом свого виникнення, зв'язок мотиву з предметом дії відображає не природні, але об'єктивно-суспільні зв'язки. Дії загоничі можливі лише за умови відображення зв'язку між очікуваним результатом вчиненого ним дії і кінцевим результатом всього процесу полювання - нападом із засідки на убегающее тварина, його умертвіння і споживанням. Цей зв'язок виступає перед людиною у формі реальних дій інших учасників праці. Їх дії і повідомляють сенс предмету дії загоничі. Також, дії загоничі виправдовують дії мисливців, що чекають дичину в засідці.

Разом з народженням дії виникає розумний сенс для людини того, на що спрямована його активність.

Діяльність людей відділяється тепер для їхньої свідомості від предметів. Відповідно і сама природа виділяється для них і виступає у своєму ставленні до потреб колективу, до їх діяльності. Їжа сприймається як предмет певної діяльності: пошуку, полювання, приготування. Отже, вона може виділятися не тільки завдяки певним потребам, але і "теоретично", може бути утримана в свідомості і стає ідеєю.

1.2 Мова як етап розвитку свідомості

Другим вирішальним фактором, що визначає розвиток свідомості та діяльності людини, є вознікнов7еніе мови.

"Мова також дереві, як і свідомість, мова є практичне, що існує й для інших і лише тим самим існуюче також і для мене самого, дійсне свідомість ...", (К. Маркс і Ф. Енгельс., Т.3, с. 29).

У процесі суспільно розділеного праці у людей з'явилася необхідність тісного спілкування, позначення тієї трудової ситуації, в якій вони беруть участь, що і призвело до виникнення мови. "Люди, - говорить Маркс, - фактично почали з того, що присвоювали собі предмети зовнішнього світу як засобу для задоволення своїх потреб і т. д. і т. п.; пізніше вони приходять до того, що і словесно позначають їх як засоби задоволення своїх потреб, - якими вони вже служать для них у практичному досвіді, - як предмети, які їх "задовольняють"

У людей з'явилася потреба щось сказати один одному. Потреба створила орган - відповідне будова мозку та периферичного мовного апарату. Фізіологічний механізм утворення мови - умовно-рефлекторний: вимовні в тій чи іншій ситуації звуки, що супроводжуються жестами, поєднувалися в мозку з відповідними предметами і діями, а потім з ідеальними явищами свідомості.

Народження мови привів до того, що поступово виникла ціла система кодів, які позначали предмети і дії; пізніше ця система кодів стала виділяти ознаки предметів і дій і їх відношення і, нарешті, утворилися складні синтаксичні коди цілих пропозицій, які могли формулювати складні форми висловлювань.

Основним елементом мови є слово. Воно об'єднує об'єкти у відомі системи, або кодує людський досвід.

Існує безліч теорій, які намагаються пояснити походження слова. Можливо, що слово, як знак, що позначає предмет, з'явилося в процесі спільної праці. На перших етапах своєї появи воно було вплетено в практику. Наприклад, коли людина здійснював якийсь елементарний трудовий акт спільно з іншими людьми, слово впліталося у цей акт. Значення цього слова змінювалося в залежності від ситуації і ставало зрозумілим тільки з жесту, з інтонації і всієї ситуації. Поступово відбулося формування мови в такому вигляді, коли він став містити в собі всі необхідні засоби для позначення предметів і вираження думки. Стався відрив слова від практичної операції, стало можливим викликати образ предмета при його відсутності, що мало велике значення в організації сприйняття, уваги і пам'яті людини.

Потім слово стало не тільки заміщати явище чи ознаку, але і виділяти в них суттєва ознака, даючи можливість його аналізувати, класифікувати.

Другий одиницею мови є фраза або речення. Інформація, передана за допомогою пропозиції, розширює, спеціалізується і уточнює досвід. Фрази передають у готовому вигляді повідомлення про події або відносинах. Передача, передана за допомогою пропозицій, розширює, спеціалізується і уточнює досвід. Фрази передають у готовому вигляді такі повідомлення про події, які людина не змогла б передати за допомогою окремих слів.

Сутність мови виявляється в його двоєдиної функції: служити засобом спілкування і знаряддям мислення. Мова - це система умовних символів, за допомогою яких передаються поєднання звуків, що мають для людей певне смислове значення.

Свідомість і мова утворюють єдність: у своєму існуванні вони припускають один одного як внутрішньо, логічно оформлене ідеальне зміст припускає свою зовнішню матеріальну форму. Мова - це безпосередня дійсність думки, свідомості. Він бере участь у процесі розумової діяльності як її чуттєва основа чи знаряддя. Свідомість не тільки виявляється, але і формується за допомогою мови. Зв'язок між свідомістю та мовою не механічна, а органічна. Їх не можна відокремити один від одного не руйнуючи того й іншого.

За допомогою мови відбувається перехід від сприйнять і уявлень до понять, протікає процес оперування поняттями. У мові людина фіксує свої думки, почуття і завдяки цьому має змогу піддавати їх аналізу як окремо від нього лежить ідеальний об'єкт. Висловлюючи свої думки і почуття, людина більш чітко усвідомлює їх сам. Він розуміє себе, тільки відчувши на інших зрозумілість своїх слів. Мова і свідомість єдині. У цій єдності визначальною стороною є свідомість, мислення: будучи відображенням дійсності, воно "ліпить" форми і диктує закони свого мовного буття. Через свідомість і практику структура мови, у кінцевому рахунку, висловлює, хоч і в модифікованому вигляді, структуру буття. Але єдність - це не тотожність. Обидві сторони цього єдності відрізняються один від одного: свідомість відображає дійсність, а мова позначає її і висловлює в думці.

Мова і свідомість утворюють також суперечливе єдність. Мова впливає на свідомість: його історично сформовані норми, специфічні у кожного народу, в одному і тому ж об'єкті відтіняють різні ознаки. Однак залежність свідомості від мови не є абсолютною. Свідомість детермінується головним чином своїми зв'язками з дійсністю, мова ж може лише частково модифіковані форму і стиль мислення.

В результаті людської історії мова стала вирішальним знаряддям людського пізнання, завдяки якому людина змогла вийти за межі чуттєвого досвіду, виділити ознаки, сформулювати відомі узагальнення та категорії. Якщо б у людини не було праці та мови, у нього не було б і відстороненого "категоріального" мислення.

Процес спілкування людей за допомогою мови називається промовою, яка не ідентична мови і є його вторинним утворенням. Мова - це спосіб використання мови.

2. Точки зору про свідомість

За уявленнями, які виникли ще в глибоку давнину і збереглися до нашого часу в релігійних віруваннях, в організмі людини діє якась особлива надприродна сила - душа, яка є причиною його думок, почуттів, бажань. У первісному суспільстві, коли предмети і явища природи за аналогією з людиною і тваринами сприймалися як живі й одухотворені сили, ще не було чіткої диференціації "душі" і тіла. З виникненням анімізму кожна річ починає осмислюватися людиною як що має окремої від речі душею. Це стосувалося і частин тіла людини. Наприклад, у гомерівського людини розумові й емоційні властивості локалізуються в окремому органі: у діафрагмі - розумова діяльність, у серці - емоції, в крові - душа, в печінці - життя.

Геракліт трактував душу (психо) як щось вогняне. Вогонь - надихаючий, мудре і шляхетне початок, а вода - нице. Душу, де більше вогню, він називає "сухий". "Сухе сяйво - Психея наймудріша і найкраща" Повертаючись у вологе стан, Психея гине, а зволожуючи - слабшає. Дух представлявся Геракліту у вигляді полум'я, що горить тим яскравіше і сильніше, чим інтенсивніше духовна, розумова життя людини. Геракліт зазначав керівну роль розуму, теоретичного мислення для чуттєвого рівня пізнання.

Згідно атомістичної теорії душа складається з дрібних і великих атомів. Душа є те, що доставляє живим істотам рух. Демокріт пояснює зір людини за допомогою витікань, що виходять від видимих ??предметів і зберігають їх образи, які через очі проникають в тіло людини. У спати люди сприймають найбільш енергійні образи, а уві сні, коли пори людини закриті, коли психічне початок слабкіше, ними опановують слабкі образи віддалених речей.

Типовим для цього часу було безособове розуміння душі. Душа була позбавлена ??неповторності та індивідуальності людської особистості. У міру розвитку соціальних відносин і культури, супроводжуваного усвідомленням цінності особистості, формується потреба в суб'єктивному самозаглиблення. Ця нова тенденція проявилася у Сократа. За Сократом і Платон виділяє поняття душі як протилежність матеріального. Душа для нього - вічна "ідея", безсмертна сутність, відокремлена від тіла. Ним здійснюється поділ душі на кілька частин: розумної, зверненої до ідей, афективно-вольової і чуттєвої, зверненої до жадання. Психічні явища діляться на інтелект і на світ почуттів. У свою чергу чуттєвий світ ділиться на відчуття і сприйняття, а інтелект на "розум" і "розум".

Для Аристотеля душа і тіло невіддільні одне від одного, як форма і матерія. Тіло - це організм, оскільки воно є сукупністю органів або знарядь душі, душа - сутність тіла. Тому вчення про душу Арістотеля - це загальне вчення про життя та її функціях, що включає органічні її відправлення так само, як і свідоме життя. Він розрізняє три види душі - рослинну, тваринну і розумну. Перша специфічна для рослин, друга для тварин, третя для людини, що володіє пізнає і діяльним розумом. Однак усі ці три душі з'єднуються в людині і пов'язані з різними функціями його душі - поживною, чуттєвої і розумової. Трактат Арістотеля "Про душу" можна вважати підсумком того, що дала в галузі філософських проблем психології античність.

Особливість античної трактування психіки полягає в розгляді її за матеріалом і за способом організації як відображення життя космосу. Що б людина не думав і не відчував, над його розумом і серцем панують боги, дії яких у свою чергу підпорядковані долі. У атомістів свідомість тлумачилося, як підпорядковане загальним законам фізичного руху. Можливість вибору у вольовому дії, переваги одного дії іншого або однієї думки іншої розумілася як реалізація загальних законів космосу.

У середні століття розум розглядається як надмировая початок, який існує до природи і творить її з нічого по своїй волі. Зміст міркувань про свідомість і особистості зводилося до "виведенню" того й іншого з цієї вищої реальності. Душа перетворювалася в носія самосвідомості, що вело до протиставлення психіки людини всім іншим формам життєдіяльності, поданням її у вигляді самостійної сутності.

У період зародження буржуазного суспільства в європейській філософії відбувається перехід від поняття душі до категорії свідомості.

Існує дві позиції з приводу пояснення переходу свідомості від наочного досвіду до відверненого, від почуттєвого до раціонального.

Психологи-ідеалісти (Дільтей, Шпрангер та ін) визнавали фундаментальний факт переходу від чуттєвого до раціонального і вважали, що рівень відстороненого свідомості - це прояв особливих духовних здібностей, закладених у психіці людини. Можливість вийти за межі чуттєвого досвіду й оперувати абстрактними категоріями - це властивість духовного світу і воно теж у наявності тільки у людини, і цього немає у тварин. Це основне положення різних дуалістичних концепцій, одним з яскравих представників яких був Декарт.

Декарт вважав, що тварини діють за законом механіки та їх поведінку можна пояснити суворо детерминистически. Людина, на відміну від тварини, має духовним світом, завдяки якому виникає можливість відстороненого мислення, свідомої поведінки; але не може бути виведений з матеріальних явищ, коріння поведінки йдуть у властивості духу, які не можна пояснити матеріалістично.

На цих позиціях стояв і Кант. За його словами, суть людської свідомості полягає в тому, що воно може виходити за межі наочного досвіду. Процес переходу від наочного до внутрішніх сутностей полягає в суті людського духу.

Німецький філософ Кассірер писав, що людина тим і відрізняється від тварини, що він опиняється в стані мислити й організовувати свою поведінку в межах символічних форм (проявляються в знаках, у мові, абстрактних поняттях), а не тільки в межах наочного досвіду.

На думку філософів-ідеалістів, ці принципи можна тільки описувати, але не можна пояснити. На цій же позиції знаходяться і психологи-ідеалісти.

Вільгельм Вундт, найбільший психолог XIX століття, поділяв цю позицію. На його думку, існують елементарні процеси відчуття, сприйняття, уваги і пам'яті - вони підпорядковуються елементарним природним законам і доступні для наукового (фізіологічного) пояснення. У психічних ж процесах виявляються закони "апперцепції", які проявляються в активному пізнанні людиною навколишнього завдяки активним установкам чи волі. Ці процеси активного відстороненого пізнання виходять за межі чуттєвого досвіду, і їх можна описати, але не можна пояснити, так як у них виявляються основні категорії людського духу. Цим напрямком в психології займалася Вюрцбургська школа. Послідовники цього напряму присвятили свої інтереси аналізу законів, що лежать в основі складних форм мислення і свідомості. У результаті вони прийшли до висновку, що свідомість і мислення не можна розглядати як форми чуттєвого досвіду, мислення протікає без участі наочних образів чи слів і являє собою спеціальну категорію психічних процесів. Мислення проходить без образу, внечувственних, має свої закономірності, які не можна пов'язувати з безпосереднім досвідом.

Психологи-механіцісти стверджували, що людська психіка - це tabula rasa, на який досвід записує свої нотатки. Стверджуючи, що без досвіду в психіці нічого не може виникнути, вони вважали, що для розуміння законів мислення достатньо мати два елементарних процесу - передчуття, або чуттєвий образ і асоціацію, і мислення - це не що інше, як асоціація чуттєвих уявлень. Цей напрямок психології повністю відкидало специфічність і незалежність найскладніших форм абстрактного мислення. Механістичний підхід психологів-ассоціоністов, які намагалися звести своє завдання до складним явищам і становить їх елементам, був продовжений психологами-бихевиористами.

Для біхевіористів предметом вивчення психології була поведінка, що розумілося як щось складається з реакцій на стимули, тобто процес, що будується за елементарною схемою умовного рефлексу. Вони обмежувалися аналізом зовнішньої феноменології поведінки, трактованої спрощено, і намагалися підійти до поведінки людини як до поведінки тварини, трактуючи його як освіта навичок. Біхевіоризм, поширюючись по всьому світу, приймає різні форми філософсько-психологічного позитивізму (операціоналізму - у Ж. Піаже, теорія діяльності - у А. Л. Леонтьєва та ін.) Теорія діяльності, до цього дня займає провідне місце в психологічній науці, є формою розвитку біхевіоризму.

Діяльний підхід до психіки та її розвитку і об'єктивний метод психологічного дослідження, протиставлений суб'єктивним методам, перш за все - критика методу інтроспекції, самоспостереження, витісняють вивчення свідомості в психологічній науці. Свідомість підміняється поняттям "розумові дії", які ототожнюються із зовнішніми предметними діями, що характеризуються відсутністю в них ознак "зовнішнє", "розгорнуте", "предметне".

Виходячи їх передумови, що свідомість неможливо розкрити науковими засобами, К.Г. Юнг вважав, що свідомість краще не визначати, а описувати за допомогою картин і метафор. Юнг уявляв собі свідомість помітно так: прожектор уваги висвітлює свідомий сектор зовнішнього і внутрішнього світу і цим підбирає певний психічний зміст; актуальні психічні переживання таким шляхом затримуються, обмежуються і відриваються від несвідомої темряви фізіологічних і потенційних психічних процесів.

Позитивним у психологів цього напрямку було те, що вони намагалися не лише описати, але і пояснити явища психічного життя. Головний недолік цього напряму полягав у редукціонізму, тобто в зведенні вищих форм психічних процесів з усією їх складністю до елементарних процесів, відмову від визнання складності свідомого категоріального поведінки.

При зіткненні цих двох напрямків у психології виникла криза психологічної науки. Психологія як наука розпалася на "описову психологію" і "пояснювальну". "Описова психологія" - визнання вищих, складних форм психічного життя і заперечення можливості їх пояснення, тільки опис. Представники цієї школи розглядали свідомість і як теоретичний предмет психології і як простір психологічного дослідження. Емпіричним методом дослідження свідомості була інтроспекція, самоспостереження за протіканням свого процесу свідомості. Особливу увагу при цьому зверталася на взаємозв'язок явищ свідомості. З одного боку вказувалося, що природа цього взаємозв'язку невідома, з іншого боку, стверджувалося, що вона має духовну основу. "Пояснювальна психологія" або природничо - побудова науково-обгрунтованої психології, яка обмежувалася поясненням елементарних психічних процесів, опиняючись від пояснення складних форм психічної життя.

Для виходу з кризи необхідно було залишити недоторканним предмет психології людини як вчення про складні формах свідомої діяльності, і, не описуючи ці складні форми, спробувати їх пояснити.

Рішення цього складного питання було дано Л.С. Виготським, який визначив розвиток психології на наступні десятиліття.

Воно полягає в наступному: для того, щоб пояснити найскладніші форми свідомої діяльності людини, необхідно вийти за межі організму, шукати джерела цієї свідомої діяльності та "категоріального" поведінки не в глибинах мозку і не в глибинах духу, а в зовнішніх умовах життя, і в першу чергу в зовнішніх умовах суспільного життя, в соціально-історичних формах існування людини.

Л.С. Виготський показав, що людина володіє особливим видом психічних функцій, які повністю відсутні у тварин. Ці функції, названі вищими психічними функціями, становлять вищий рівень психіки людини, узагальнено названий свідомістю. Вони формуються в ході соціального спілкування. Виготський писав, що при переході від тварин до людини відбулося кардинальна зміна відносин суб'єкта з середовищем. Протягом свого життя тварини, видозмінюючись, пристосовувалися до умов середовища. Людина, навпаки, діє на природу і видозмінює її за допомогою створення знарядь праці, розвитком матеріального виробництва.

Опанування природою не пройшло безслідно для людини. Він навчився опановувати власною психікою, явилися вищі психічні функції, що виражаються у формах довільної діяльності. Це можливість змусити себе запам'ятати певний матеріал, звернути увагу на який-небудь об'єкт, організувати свою розумову діяльність. З'явилися знаки-символи, за допомогою яких людина змогла згадувати те, що йому треба зробити. Ці знаки-символи (зарубки на дереві, вузлики) виступають у якості психологічних знарядь. Вони мають культурне походження, а універсальною і найбільш типовою системою знаків є мова. Людина навчилася керувати своєю поведінкою.

На думку Л.С. Виготського, в онтогенезі спостерігається те ж саме. Спочатку дорослий діє на дитину словом, спонукаючи його щось робити. Потім, починаючи розмовляти, дитина переймає спосіб спілкування і починає словом впливати на дорослого. Потім, дитина починає словом впливати на самого себе.

В даний час єдиної теорії свідомості немає. Існують різні підходи до його розгляду. Біологічно орієнтовані вчені намагаються пояснити поняття і закони психології на мові їх біологічних понять. Така спроба зводиться до відома психологічних понять до біологічних і отримала назву редукціонізм. Однак, психічні явища, особливо свідомість людини, неможливо пояснити лише біологічними механізмами.

3. Функції і властивості свідомості

Поняття "свідомість" не однозначне. У широкому сенсі слова під нею мають на увазі психічне відображення дійсності, незалежно від того, на якому рівні воно здійснюється - біологічному чи соціальному, почуттєвому чи раціональному. Коли мають на увазі свідомість у цьому широкому змісті, то тим самим підкреслюють її відношення до матерії без виявлення специфіки її структурної організації.

У більш вузькому і спеціальному значенні під свідомістю мають на увазі не просто психічний стан, а вищу, власне людську форму відображення дійсності. Свідомість тут структурно організована, являє собою цілісну систему, що складається з різних елементів, що знаходяться між собою в закономірних відносинах. У структурі свідомості найбільше чітко виділяються, насамперед, такі моменти, як усвідомлення речей, а також переживання, тобто визначене відношення до змісту того, що відбивається. Спосіб, яким існує свідомість, і яким щось існує для нього, це - знання. Розвиток свідомості припускає насамперед збагачення його новими знаннями про навколишній світ і про саму людину. Пізнання, усвідомлення речей має різні рівні, глибину проникнення в об'єкт і ступінь ясності розуміння. Звідси повсякденне, наукове, філософське, естетичне і релігійне усвідомлення світу, а також почуттєвий і раціональний рівні свідомості. Відчуття, сприйняття, уявлення, поняття, мислення утворюють ядро ??свідомості. Однак вони не вичерпують усієї його структурної повноти: воно містить у собі й акт уважності як свій необхідний компонент. Саме завдяки зосередженості уваги визначене коло об'єктів знаходиться у фокусі свідомості.

Що впливають на нас, події викликають у нас не тільки пізнавальні образи, думки, ідеї, але й емоційні "бурі", що змушують нас тріпотіти, хвилюватися, боятися, плакати, захоплюватися, любить і ненавидіти. Пізнання і творчість - це не холодно-розумове, а жагуче шукання істини.

Без людських емоцій ніколи не бувало, немає і бути не може людського шукання істини. Найбагатша сфера емоційного життя людської особистості містить у собі власне почуття, що представляють собою ставлення до зовнішніх впливів (задоволення, радість, горе й ін), настрій чи емоційне самопочуття (веселе, подавлене і т.д.) і афекти (лють, жах, розпач і т.п.).

У силу визначеного ставлення до об'єкта пізнання знання дістають різну значимість для особистості, що знаходить своє найбільш яскраве вираження в переконаннях: вони перейняті глибокими і стійкими почуттями. А це є показником особливої ??цінності для людини знань, що стали її життєвим орієнтиром.

Почуття, емоції - це компоненти людської свідомості. Процес пізнавання торкається всіх сторін внутрішнього світу людини - потреби, інтереси, почуття, волю. Щире пізнання людиною світу містить у собі як образне вираження, так і почуття.

Свідомості людини притаманні такі сторони, як самосвідомість, самоаналіз, самоконтроль. А вони формуються лише тоді, коли людина виділяє себе з навколишнього середовища. Самосвідомість - найважливіша відмінність психіки людини від психіки самих розвинених представників тваринного світу. Самосвідомість спрямоване на пізнання людиною самої себе - самопізнання.

Зворотною стороною свідомості є несвідоме. Фрейд відкрив, що за покровом свідомості прихований глибинний "киплячий" пласт не усвідомлюваних особистістю могутніх прагнень, потягів, бажань. Будучи лікарем, він зіштовхнувся з тим, що ці неусвідомлювані переживання можуть серйозно обтяжувати життя й навіть ставати причиною нервово-психічних захворювань. Це спрямувало його на пошуки засобів рятування своїх пацієнтів від конфліктів між тим, що говорить їхню свідомість, і потаємними, сліпими, несвідомими спонуканнями. Так народився фрейдівський метод, названий психоаналізом.

Слід зауважити, що відображення в неживій природі відповідає першим трьом формам руху матерії (механічної, фізичної, хімічної), відображення в живій природі - біологічній формі, а свідомість - соціальній формі руху матерії.

Пізнання не обмежується пізнавальними процесами, спрямованими на об'єкт (увага), емоційною сферою. Наші наміри перетворюються в справу завдяки зусиллям волі. Однак свідомість - це не сума множини складових його елементів, а їхнє гармонічне об'єднання, їх інтегральне складноструктурованих ціле.

Існує кілька психологічних характеристик свідомості. Це відчуття себе суб'єктом, що пізнає, тобто відділення людиною себе від решти світу і готовність до його вивчення і пізнання.

Уявне уяву реальності - характеристика, тісно пов'язана з волею. Свідоме керування уявою дало світові твори літератури і живопису, науково-технічні винаходи. Осмисленість усвідомлюваного, наделенность певним змістом, що випливають з особливостей людської культури і цивілізації.

Здатність до комунікації, яка виражається в можливості передавати індивідуальний досвід і досягнення цивілізації за допомогою мови та інших знакових систем.

Здатність бачити і сприймати у формі образів навколишню дійсність. Це переробка та зберігання інформації про навколишній світ і самому собі. Це логічні операції, поняття, правила використовуються людьми для відбору класифікації і категоризації наявної у них інформації.

Можна виділити наступні властивості свідомості:

1. Ясність свідомості - здатність чітко виділяти об'єкти зовнішнього світу їх взаємозв'язок, здатність запам'ятовувати нове і відтворювати наявний запас знань, здатність здійснювати цілеспрямовану діяльність.

2. Обсяг знань - це кількість зв'язків, що виникають у свідомості в даній конкретній ситуації, тобто обсяг пережитих в даний момент переживань і навколишньої обстановки.

3. Зміст свідомості, що виражається в характері асоціацій, які є результатом відображення об'єктивної реальності та взаємозв'язку з минулим досвідом.

4. Безперервність свідомості - здатність усвідомлювати зв'язку між минулим, сьогоденням і майбутнім.

Джерела абстрактного мислення і "категоріального" поведінки, що викликають стрибок від почуттєвого до раціонального, треба шукати не всередині людської свідомості, а в громадських формах історичного існування людини. Тільки таким шляхом можна пояснити виникненні складних специфічних форм свідомої поведінки.

Людина відображає зовнішній світ не в пасивному спогляданні, а в процесі практичної, перетворюючої діяльності. Свідомість характеризується не тільки як відображення світу, але і як така духовна діяльність, яка спрямована на активне, творче перетворення дійсності. Зміст свідомості обов'язково, так чи інакше, практично реалізується. Але для цього воно набуває характеру задуму, чи ідеї. Ідея - це не тільки знання того, що є, а й планування того, що має бути. Ідея - це поняття, орієнтоване на практичну реалізацію. Творча діяльність свідомості тісно пов'язана з практичною діяльністю людини з потребами, що виникають під впливом зовнішнього світу. Потреби, відбиваючись у голові людини, набувають характеру мети. Мета - це ідеалізована і знайшла свій предмет потреба людини, такий суб'єктивний образ предмета діяльності, в ідеальній формі якого передбачається результат цієї діяльності. Цілі формуються на основі всього сукупного досвіду людства і піднімаються до вищих форм свого прояву у вигляді соціальних, етичних та естетичних ідеалів. Здатність до цілепокладання - специфічно людська здатність, складова кардинальну характеристику свідомості. Свідомість стало б непотрібною розкішшю, якщо б воно бувальщина позбавлене цілепокладання, тобто здатності уявного перетворення речей відповідно до суспільних потреб. Таким чином, взаємини цілеспрямованої діяльності людини та природи не зводяться до простого збігу. В основі целеполагающей діяльності людини лежить незадоволеність світом і прагнення змінити його, надати йому форми, необхідні людині, суспільству. Отже, і цілі людини породжені суспільною практикою, об'єктивним світом і передбачають його. Але людська думка здатна не тільки відображати безпосередньо існуюче, а й відриватися від нього. Нескінченно різноманітний об'єктивний світ усіма своїми барвами та формами як би світиться, відбиваючись у дзеркалі нашого "я" і створюючи не менш складний, багатогранний і дивно мінливий світ. У цьому химерному царстві духа, власному духовному просторі, рухається і творить людська думка. У свідомості людей виникають і вірні і ілюзорні уявлення. Думка і рухається за готовими шаблонами і прокладає нові шляхи, ламаючи застарілі норми. Вона володіє чудовою здатністю новаторства, творчості. Визнання активного, творчого характеру свідомості є необхідною вимогою розуміння людської особистості: люди є продукти і творці історії. Зв'язок з дійсністю здійснює не саме по собі свідомість, а реальні люди, практично перетворюють світ. Об'єктивний світ, впливаючи на людину і відбиваючись в його свідомості, перетворюється в ідеальне. Будучи наслідком впливу зовнішнього світу як причини, свідомість, ідеальне, у свою чергу, виступає в ролі похідної причини: свідомість через практику робить зворотний вплив на породила його дійсність.

4. Стадії психологічного розвитку свідомості людини

Від народження до зрілості людина проходить складний шлях психічного розвитку. Існує велика кількість підходів до проблеми розвитку психіки дитини. Розглянемо характеристики психологічного змісту стадій, виділених О.М. Леонтьєвим.

Стадія новонародженості, яка триває до 2-х місяців дитину. Спосіб життя дитини мало відрізняється від внутрішньоутробного періоду: сон займає 4 / 5 усього часу, зовнішня активність зосереджена на задоволенні своїх потреб у їжі, ручні і переместительное руху відсутні. Проте вже на цій стадії починається формування поведінки у вигляді найпростіших актів, а також формування сфери відчуттів. Розвиваються відчуття з боку губ, рота, щік; відбувається розвиток орієнтовних реакцій (затихання при шепоті мами). У 3-4 тижні з'являється реакція у вигляді пожвавлення, яка проявляється в усмішці дитини на розмову людини. У дитини починають з'являтися перші ознаки предметного сприйняття.

У ранньому дитячому віці (2 - 6 місяців) дитина починає оперувати предметами, починаючи з спроб все схопити, обмацати з одночасною зорової фіксацією - відбувається формування зорово-відчутних зв'язків, що лежать в основі предметного сприйняття. Дитина починає пізнавати людей і речі. Розвивається зорове зосередження і зорове очікування.

Пізній дитячий вік (6 - 14 місяців) характеризується першим осмислюванням предметів. У ході встановленого "предметного" контакту починає формуватися мова дитини. Він все частіше починає відповідати дією на слово дорослого. Пізніше з'являються жести, звернені до дорослого, частіше дії дитини супроводжуються звуками, що позначають щось об'єктивне. З'являється наслідування дорослому. У дитини з'являється можливість оволодіння суспільно виробленими способами дій. Великий палець руки при операціях протиставляється іншим, що характерно тільки для людини. До кінця періоду дитина починає самостійно пересуватися.

Переддошкільного період характеризується виникненням і первісним розвитком людської, громадської за своєю природою діяльності дитини і специфічною для людини формою свідомого відображення дійсності. Малюк опановує людським ставленням до безпосередньо навколишнього світу предметів. У процесі гри в дитини інтенсивно розвиваються сприйняття, здатність до аналізу та узагальнення. Триває наслідування дорослим і починається формування основних функцій мислення.

Дошкільний вік (3 - 7 років) характеризується появою сюжетних ігор, що сприяють оволодінню соціальними взаємовідносинами світу людей. Відбувається формування творчої уяви і здатність довільно керувати своєю поведінкою.

Молодший шкільний вік (7 - 12 років) - це новий етап розвитку психіки дитини. Система відносин з навколишнім світом визначається не тільки взаєминами з дорослими, але з однолітками. З'явилися обов'язки перед суспільством, від яких залежить його майбутнє, його місце в соціумі. Особливо інтенсивно відбувається розвиток мислення, мовлення. У процесі навчання починається розвиток особистості. Виключно важливу роль відіграє колектив. Відбувається поділ діяльності на "чоловічу" і "жіночу".

Підлітковий вік і початок юності (13-14 до 17-18 років) - подальший розвиток пізнавальних психічних процесів і формування особистості. Дитина дедалі більше входить в життя суспільства, починає орієнтуватися на "доросле" життя.

У наступний період життя у людини відбувається цілеспрямований розвиток певних психічних функцій, які є більш значущими для основного виду діяльності конкретної людини. Це можливо у зв'язку з тим, що ці функції знаходяться в умовах оптимального навантаження, підсиленої мотивації, операційних перетворень. У процесі цього розвитку завдяки різноманітним формам діяльності, у тому числі маніпулюванню предметами на ранніх етапах розвитку і дитячим іграм, відбувається формування свідомості майбутнього члена людського суспільства.

Висновок

Протягом багатьох років формувалося свідомість. При появі живих найпростіших організмів сформувалося тільки форма подразливості, тобто пристосовуватися до навколишнього середовища. Минуло багато мільйонів років, перш ніж з'явилося відчуття навколишнього світу за допомогою органів почуттів. За допомогою, якого вже понад високоорганізоване жива істота на основі сформованих органів чуття (слуху, зору, дотику та ін) набула здатності відображати окремі властивості об'єктів - колір, форму, температуру, м'якість, вологість і т.п. Це стало можливим тому, що у тварин з'явився спеціальний апарат - нервова система, що дозволяє активізувати їхні відносини з навколишнім середовищем.

Свідомість - вища форма відображення дійсного світу, властива тільки людині. Свідомість пов'язано з членороздільної промовою, логічними узагальненнями, абстрактними поняттями. Це функція найскладнішої матеріальної, фізіологічної системи - людського мозку.

"Ядром" свідомості, способом його існування є знання.

Одним з найважливіших етапів формування свідомості є пристосування людини до праці. Так як самим головним способом існування свідомості є - знання, а знання добуваються за допомогою праці і прагнення людини до пристосування до навколишнього середовища. Праця пов'язує учасників трудової діяльності між собою, опосередковуючи їх спілкування. Цей має велике значення для розвитку свідомості.

Необхідність праці в процесі спілкування викликала поява мови. Людина відрізняється від тварини наявністю мови як системи кодів, що позначають предмети і їх відносини, за допомогою яких предмети вводяться в відомі системи або категорії. Ця системи кодів веде до формування абстрактного мислення, до формування "категоріального" мислення. Праця і мова зробили вирішальний вплив на становлення людської свідомості.

Ще з давніх часів вчені намагалися описати, що таке свідомість і чим керується людина. З тих часів і до нашого часу сформувалося велику кількість думок і теорій. В даний час єдиної теорії свідомості немає. Існують різні підходи до його розгляду. Біологічно орієнтовані вчені намагаються пояснити поняття і закони психології на мові їх біологічних понять. Така спроба зводиться до відома психологічних понять до біологічних і отримала назву редукціонізм. Однак, психічні явища, особливо свідомість людини, неможливо пояснити лише біологічними механізмами.

Навіть в даний час, час технологічного прогресу, свідомість не вивчено повністю. Можна лише сказати, що у свідомості з давніх часів до нашого часу змінилося багато чого. З'явилися емоції, почуття, так само самосвідомості, самоконтроль, самоаналіз. Так само психологи змогли виділити властивості свідомості: обсяг знань, Ясність свідомості, Зміст свідомості і безперервність свідомості. І що людина проходить складний шлях психологічного розвитку:

До 2-х місяців - стадія новонародженості;

2-6 місяців - раннє младеннечество;

6 - 14 місяців - пізній дитячий вік;

3 - 7 років - дошкільний возроста;

7 - 12 - молодший шкільний возроста;

13 - 18 - підлітковий вік і початок юності.

Список літератури

1. Введення в психологію. Під ред. Проф. Петровського А.В. - Москва: "Академія", 1995.

2. Психологія: Підручник для вузів / Л.Д. Столяренко. - СПб.: Лідер, 2004.

3. Психодіагностика особистості: Теорія і практика: Учеб. посібник для студ. вищ. навч. закладів. - М.: Гуманит. вид. центр ВЛАДОС, 2001.

4. Спиркин А.Г. Свідомість і самосвідомість. М., Политиздат, 1972.

5. Загальна психологія; Підручник для вузів / А. Маклаков. - СПб.: Пітер, 2003.

6. Леонтьєв О.М. Проблеми розвитку психіки. 4-е вид. М., Вид-во Моск. ун-ту, 1981.

7. Лурія А.Р. Мова і свідомість / Под ред. Є.Д. Хомський, 2-е вид. - М.: Изд-во МГУ, 1998.

8. Глейтман Г. І ін Основи психології: Пер. з англ. / За ред. Большакова В.Ю., Дружиніна В.М. - СПб.: Мова, 2001.

9. Кочеміровская Е.А., Жидко М.Є. Введення в загальну психологію. Х. "ХАІ", 2002.

10. Данилова Н.Н., Крилова А.Л. Фізіологія вищої нервової діяльності. Ростов н / Д: "Фенікс", 1999.

11. Немов Р.С. Психологія: У 3 кн. - М., Гуманит. вид. центр ВЛАДОС, 2002. - Кн. 1.

12. Рубінштейн С.Л. Основи загальної психології - СПб., 2001

13. Фрейд З. Психологія несвідомого: збірка творів / Упоряд., Наук. ред., авт. вступ. ст. М.Г. Ярошевський. - М.: Просвещение, 1990.

14. Леонтьєв О.М. Діяльність. Свідомість. Особистість. - 2-е вид. - М.: Політвидав, 1977.

15. Солсо Р. Когнітивна психологія. - СПб, 2002.

16. Жидко М.Є., Кочеміровская Є.А. Основи прикладної та експериментальної психології. - Х., 2002.

17. Практикум з експериментальної та прикладної психології. Навчальний посібник. / Под ред. А.А. Крилова. - СПб., 2002.

18. Бурлачук Л.Ф., Морозов С.М. Словник-довідник з психодіагностики. - СПб.: "Пітер", 2000.

19. Психофізіологія. Підручник для вузів. - СПб., 2001.

20. Смирнов А.Г. Практикум із загальної психології: Навчальний посібник. - М., 2002.

Размещено на Allbest.ru