Зв’язок між психічними станами, психічними процесами та властивостями особистості

Размещено на http://allbest.ru

КУРСОВА РОБОТА

з «Загальної психології»

ЗВ'ЯЗОК МІЖ ПСИХІЧНИМИ СТАНАМИ, ПСИХІЧНИМИ ПРОЦЕСАМИ ТА ВЛАСТИВОСТЯМИ ОСОБИСТОСТІ



Зміст

Вступ

1. Теоретичний аналіз психічного стану як характеристики психічної діяльності людини

1.1 Психічний стан - одна з трьох головних форм психічної діяльності

1.2 Психічні властивості - сталі психічні утворення людини

1.3 Психічні процеси - суб'єктивні відображення об'єктивної дійсності

1.4 Взаємозв'язок між психічними станами, процесами та властивостями особистості

1.5 Фазність розвитку станів. Фактори, що впливають на їх виникнення і перебіг

1.6 Властивості і характеристика станів

2. Тріада «психічний процес - стан - явище»

2.1 Стани і індивідуальні особливості людини

2.2 Складнощі в розмежуванні понять «психічні стани» і «психічні властивості»

2.3 Організація проведення психодіагностики та аналіз результатів

Висновки

Використана література



Вступ

Оскільки психологія прагне до дійсного пізнання реального життя, вона не обмежується абстрактним вивченням окремих психічних функцій. Намагання проникнути в психічне життя особистості включає вивчення психічних процесів як моментів конкретної діяльності особистості, її властивостей, які проявляються і формуються у діяльності, та її психічних станів, які закріплюють певну сталість, статичність психічного через вчинкову дію.

Психічні процеси - це складні утворення, в яких беруть участь різні психофізіологічні функції та різні сторони свідомості. Психічні процеси мають свій специфічний зміст (пізнавальні, емоційні, вольові) і розкриваються через розвиток цього змісту.

Психічні стани виявляються в загальній організованості психіки. Це загальний функціональний рівень психічної активності в залежності від умов Психічні властивості - це ті риси, які, визначаючи спрямованість особистості, її здібності та характер, входять до основної характеристики особистості і складають її психологічне обличчя діяльності людини та її особистісних особливостей.

Саме розуміння щільності тріади «психічні процеси - психічні стани - психічні властивості» є інструментом у роботі практичного психолога. Та, незважаючи на її важливість, ця тема вивчена недостатньо як відносно її теоретичних основ, так і в прикладному, практичному плані, а, отже, актуальна.

На нашу думку, важливе значення має проблема виявлення взаємозв'язку психічних процесів, станів і властивостей у різних вікових групах.

Об'єкт вивчення: психічні стани, процеси та властивості особистості осіб віком 15-30 років.

Предмет вивчення: зв'язок між психічними станами, процесами та властивостями.

Мета і завдання курсової роботи: вивчити особливості зв'язку між психічними процесами, психічними станами і психічними властивостями у різних вікових групах:

1) У теоретичній частині роботи - проаналізувати наукову літературу з даної теми, зробити короткий огляд досліджень у вітчизняній та зарубіжній психологічній науці, складнощі при виокремленні ланок тріади «психічні процеси - психічні стани - психічні властивості»;

2) У практичній частині роботи - вибрати найбільш відповідні до теми роботи методики дослідження, провести дослідження, проаналізувати і узагальнити отримані результати.



1. Теоретичний аналіз психічного стану як характеристики психічної діяльності людини

1.1 Психічний стан - одна з трьох головних форм психічної діяльності

Важливість вивчення психічних станів пояснюється тим, що від їхньої зміни залежить ефективність поведінки й діяльності. Особливо це стосується людей, специфіка діяльності яких та умови її виконання часто мають складний, надзвичайний характер.

Психічні стани - психологічна характеристика особистості, що відбиває її порівняно тривалі душевні переживання. Поряд із психічними процесами та психічними властивостями психічні стани належать до трьох головних форм психічної діяльності.

Психічний стан - поняття, що використовується для умовного виділення в психіці відносно статичних, перманентних моментів. На відміну від поняття психічний процес, що підкреслює динамічні моменти психіки, і поняття психічна властивість, що вказує на тривалість проявів психіки людини, психічні стани визначаються їх закріпленістю і повторюваністю в структурі психіки людини.

Згідно з визначенням Левітова, психічний стан - це цілісна характеристика психічної діяльності за визначений період часу, що показує своєрідність протікання психічних процесів в залежності від відображених предметів і явищ дійсності, що передують стану, і психічних властивостей особистості.

Психічні стани, як і решта явищ психічного життя, мають свою причину,яка полягає найчастіше у впливі зовнішнього середовища. По суті, будь-який стан є продуктом включення суб'єкта в певний вид діяльності, в ході якого він формується і активно перетворюється, чинячи при цьому взаємний вплив на успішність даної діяльності.

Психічні стани - психологічна категорія, до складу якої входять різні види інтегрованого відображення людиною як внутрішніх, так і зовнішніх впливів. Причому більшість із них існують без чіткого усвідомлення відображеного предметного змісту.

Прикладом психічних станів можуть бути бадьорість, втома, апатія, депресія, ейфорія, відчуження, втрата почуття реальності, переживання «вже бачив», нудьга, той або інший настрій тощо.

Створення поняття про психічні стани як психологічної категорії пов'язане з ім'ям М.Д. Левітова. Психічні стани так або інакше

характеризують психіку людини, визначають своєрідність різних психічних процесів.

Безперервно змінюючись,психічні стани супроводжують протікання всіх психічних процесів і видів діяльності людини.

М.Д. Левітов зазначав, що психічні стани як складне явище є єдністю психічних процесів, їхнім підсумком. Але психічні процеси, що виникли, «накладаються» на психічні властивості особистості, які залежно від свого психоенергетичного потенціалу, тобто ступеня розвинутості й міцності, гальмують, стримують їх або сприяють розвитку, тобто підсилюють.

Отже, психічний стан, з одного боку, можна розглядати як інтегроване відображення у психіці взаємодії внутрішніх умов і зовнішніх впливів у відносно статичний відрізок часу. З іншого - як проекцію психічних процесів на психічні властивості людини, унаслідок чого зіштовхнуться психоенергії різних потенціалів, що зумовлює появу тимчасової надлишкової психоенергії, яка й визначає психічний стан людини. Після її нейтралізації зникає стан, який вона зумовила.

Під ПСИХІЧНИМ СТАНОМ розуміють тимчасовий функціональний рівень психіки, який відображає взаємодію впливу внутрішнього середовища організму або зовнішніх чинників та визначає спрямованість перебігу психічних процесів у цей момент і вияв психічних властивостей людини.

Психічні стани - це поняття, що використовується для умовного виділення в психіці людини індивіда відносно етичного моменту (цілісні характеристики психічної діяльності за певний період часу). Вони характеризуються цілісністю (характеризують у певний проміжок часу всю психічну діяльність загалом), рухливістю (наявність стадій протікання: початок, певна динаміка і кінець) і відносною стійкістю (їх динаміка менш виражена, ніж у психічних процесів), взаємозв'язком з психічними процесами і властивостями особистості, індивідуальною своєрідністю і типовістю, крайнім різноманіттям, полярністю.

Психічні стани - це поняття, що використовується для умовного виділення в психіці людини індивіда відносно етичного моменту (цілісні характеристики психічної діяльності за певний період часу). Вони характеризуються цілісністю (характеризують у певний проміжок часу всю психічну діяльність загалом), рухливістю (наявність стадій протікання: початок, певна динаміка і кінець) і відносною стійкістю (їх динаміка менш виражена, ніж у психічних процесів), взаємозв'язком з психічними.

Психічні стани можуть класифікуватись наступним чином:

- залежно від ролі особистості і ситуації у виникненні психічних станів - особистісні і ситуативні;

- залежно від домінуючих компонентів - інтелектуальні, вольові, емоційні;

- залежно від міри глибини - стани (більш або менш) глибокі або поверхневі;

- залежно від часу протікання - короткочасні, затяжні, тривалі.

До психічних станів належать: настрої, прояви почуттів (чуттєві тони, афекти, ейфорія, страх, фрустрації та ін.), уваги (зосередженість, розсіяність, розпач, зібраність), мислення (сумнів), уяви (мрії, марення, фантазії) тощо.

Пристрасть як психічний стан глибша, ніж настрій. Кожний стан тимчасовий, його може змінити інший. З практичною метою виокремлюють стани миттєві (нестійкі), довготривалі і навіть хронічні, або оперативні, поточні та перманентні. Кожний стан - наприклад, тривога і замисленість, за певних умов може бути і оперативним (нестійким), і поточним (тривалим), і перманентним (хронічним). Перехід станів із поточних у перманентні може бути і позитивом (стан тренованості в спорті, рішучості), і негативом (стан утоми, розгубленості).

Складність розрізнення типів психічних станів у тому, що їх майже неможливо розмістити в межах однієї шкали, класифікувати за однією ознакою. Кожен зі станів має свій континуум виявів і набір ознак (рівень усвідомленості, домінування психічних процесів, тривалість, адекватність чи неадекватність ситуації тощо).

Настрої, афекти, пристрасті розглядають як форми виявів афективної сфери, афективних процесів, що розрізняються за тривалістю: від короткочасного афекту до настрою як поточного, тривалого стану і до пристрасті як перманентного, хронічного стану. За рівнем усвідомленості порядок розміщення змінюється: від пристрасті як найбільш усвідомленого стану до настрою та афекту як найменш усвідомлюваного. Щодо домінування психічних процесів за їх складністю і довільністю, то ці стани розміщуються від афекту, де домінують емоції, до настрою і до пристрасті як єдності емоції і волі.

1.2 Психічні властивості - сталі психічні утворення людини

Психічні властивості - це ті риси, які, визначаючи спрямованість особистості, її здібності та характер, входять до основної характеристики особистості і складають її психологічне обличчя. Психічні властивості - сталі психічні утворення людини, що утворюються в процесі життєдіяльності, виховання, самовиховання і забезпечують певний якісно-кількісний рівень діяльності і поведінки, типовий для даної людини. До психічних властивостей особистості відносяться:

1) темперамент;

2) здатності;

3) характер.

Багатий комплекс психічних властивостей породжує характер і темперамент, психічні якості людини: мужність, сміливість, працьовитість, рішучість, енергійність, запальність тощо.

Психічна регуляція дій і діяльності - одна з властивостей психічного відображення. Адекватність рухів і дій людини умовам, знаряддям і предмету діяльності можлива тоді, коли останні так або інакше відображаються і усвідомлюються людиною.

Ідея регулювальної ролі психічного відображення вперше була висловлена І.М. Сєченовим, який зазначав, що відчуття і сприймання є не тільки пусковими сигналами, а й своєрідними «зразками», відповідно до яких відбувається регулювання рухів. Наступні дослідження підтвердили і розвинули цю ідею, розкривши фізіологічний, нейрофізіологічний і психологічний аспекти психічної регуляції.

Виділяють різні рівні психічної регуляції, які визначаються основними формами психічного відображення. Але всі вони виступають у нерозривній єдності. Залежно від умов, знарядь і предмета діяльності може спостерігатися лише відносне домінування одного з цих рівнів. У процесі формування навичок змінюється співвідношення між рівнями. Ці зміни лежать в основі автоматизації рухів, дій, вчинків і видів діяльності.

Розкриття сутності психічного відображення виключає погляд на психічні явища як на суто духовні, відокремлені від тілесних, процеси, оскільки ці процеси реалізують діяльність, в якій відбувається перехід реальності, що відбивається, в психічне відображення. Однак характеристика діяльності людини не може бути виведена з її фізіологічних процесів.

Адже діяльність людини визначається відношеннями з предметним світом, яким вона підкоряється, і, відповідно цим відношенням, підкоряється і психічне відображення її. Хоча психічні явища - функція мозку, вони не можуть бути зведені до фізіологічних явищ: вони утворюють особливу якість, що виявляється лише в системі відношень «людина - діяльність».

Змінюючись і ускладнюючись, психічне відображення набуває в людини якісно нової форми - форми свідомості. Виникнення свідомості якісно відрізняє людину, її поведінку від інстинктивної поведінки тварин. Психічні процеси і властивості важко розірвати, вони невід'ємні одні від одних.

Психічні властивості людини, повторюючись і закріплюючись у певних ситуаціях, можуть переходити в психічні стани людини, які відображають певну статичність психічних проявів. Об'єкт чи явище як сукупність властивостей реалізується через стан і не може без нього розглядатися. Через психічний стан розкривається суперечливість психічного відображення взаємодії - її сталості та змін. У кожний даний момент емоційне переживання вже не те, яким було перед цим, і ще не те, яким ми його передчуваємо. І в той же час чи помічаємо, наприклад, що певні переживання на деякий час стають панівними, забарвлюючи всю поведінку людини, проявляючись у настрої як емоційному стані. Психічні стани можуть переходити у властивості людини. Часте виникнення стану тривоги як реакції на можливу психічну загрозу може перетворитися на тривожність як властивість особистості.

З позицій функціонування психічний стан особистості виражається в тому, наскільки швидко чи повільно відбуваються в ньому реакції і процеси, як виявляються наявні психічні властивості.

Психічний стан тісно пов'язаний з індивідуальними властивостями особистості, оскільки він характеризує психічну діяльність не загалом, а індивідуально. Стан страху в однієї людини може виявлятися у психічному збудженні, а в іншої - у психічному «паралічі», гальмуванні психічної діяльності. Так само, як психічні властивості відбиваються на психічних станах, психічні стани можуть переходити у психічні властивості. Якщо людина дуже часто переживає стан тривоги, можливе формування особистісної властивості - тривожності. Але відповідність між психічним станом і рисою особистості не є правилом. Зокрема, поруч з «нестримністю» як стійкою властивістю холеричного типу існує «нестримність» як стан, який може виникати в кожної людини і не бути характерною властивістю поведінки.

Зв'язок емоційних станів і властивостей найвиразніше виявляється у стані тривоги. Терміном «тривога» позначають емоційну відповідь на можливу психічну загрозу, на відміну від терміна «страх», яким позначається реакція на реальну загрозу, загрозу порушення функцій організму й діяльності, яка здійснюється. Стан тривоги виникає у зв'язку з можливими неприємностями, непередбаченими ситуаціями, змінами у звичній атмосфері й виражається специфічними переживаннями - хвилювання, побоювання, порушення спокою тощо.

Тривожність як риса особистості є найбільш значущим ризик-фактором, що сприяє нервово-психічним захворюванням. Висока тривожність знижує ефективність інтелектуальної діяльності, гальмує її в напружених ситуаціях, наприклад, під час прийняття рішення на дії в екстремальних ситуаціях.

Вплив стресу залежить від інтенсивності стресорів, тобто чинників, що такий стан зумовлюють, і від індивідуально-психологічних особливостей особистості. У складних життєвих ситуаціях, критичних моментах певний рівень вияву емоційного стресу може стати характерною рисою особистості - схильністю до емоційного стресу. Розрізняють типи особистостей, схильних до стресу і стійких до дії стресорів. У схильних до стресу частіше наявні здатність до конкуренції, чітке прагнення до досягнення мети, агресивність, нетерплячість, неспокій, експресивне мовлення, відчуття постійної нестачі часу. Отже, у психічних станах поєднуються, зливаються характеристики психічних процесів і властивостей особистості. Аналіз психічного стану дає змогу прогнозувати поведінку особистості, її розвиток та самозростання.



1.3 Психічні процеси - суб'єктивні відображення об'єктивної дійсності

В процесі реального освоєння світу, виділяючи себе із нього, людина формується як особистість. Перший етап такого виділення пов'язаний з оволодінням власним тілом, з виникненням довільних рухів, переміщенням, ходінням, що проявляється у вигляді елементарних психічних процесів - відчуття і сприймання.

Усвідомлюючи себе як самостійного суб'єкта різних дій, реально виділяючись із оточуючого середовища, людина підвищує свій вплив на нього, змінюючи і свої взаємовідношення з ним, що виражається в увазі, мисленні, збільшенні питомої ваги інтелектуальних моментів діяльності. Як стверджує Мятіщев, становлення характеру уявляється «творчим процесом новоутворень стосунків». Це породжує зміни в свідомості, які в свою чергу ведуть до зміни поведінки і внутрішнього ставлення до інших людей. Змінюється роль регуляторних впливів - емоцій та волі. Самі стосунки в міру розвитку дитини міняються від «умовно-рефлекторної» і «конкретно-емоційної» стадій до рівня принципових внутрішніх позицій, і риси характеру в процесі робляться стійкими в силу узагальненості принципових позицій». З форми реакції на ситуацію (як післядія) вони зміщуються до передбачення наслідків, до переддії. Це позначається на певній незалежності від ситуації дорослої людини, людини праці, дії якої регулюються волею, що проявляється в уяві як моменті вияву цілеспрямованої дії.

Психічні процеси - це суб'єктивне відображення об'єктивної дійсності.

Вони поділяються на:

- Пізнавальні (відчуття, сприйняття, пам'ять, мова, мислення, увага, уява);

- Емоційні (емоції, почуття);

- Вольові (воля, вольові дії).

Психічні процеси забезпечують формуванню знань і первинну регуляцію поведінки і діяльності людини. У складній психічній діяльності різні процеси складають єдиний потік свідомості, що забезпечує адекватне віддзеркалення дійсності і здійснення різних видів діяльності. Психічні процеси протікають з різною швидкістю та інтенсивністю залежно від особливості зовнішньої діяльності і станів особистості.

Психічні процеси, їх індивідуальні вияви залежать від властивостей особистості (наприклад, сприймання - від вразливості). Психічні процеси переходять у властивості особистості в ході діяльності. Індивідуально - психологічні особливості в емоціях і волі - то вже емоційна збудливість і стійкість, рішучість, ініціативність як властивості особистості. Всі властивості особистості взаємопов'язані і взаємозумовлені, сплетені в одне в конкретній діяльності. Так, здібності в одних випадках можуть породжувати у людини рішучість, в інших - самовпевненість тощо

Уся психічна діяльність людини - це сукупність пізнавальних, вольових і емоційних процесів.

- залежно від впливу на особистість - позитивні, негативні; стенічні (підвищують життєдіяльність) і астенічні;

- залежно від міри усвідомлення - стани більш або менш усвідомлені;

- залежно від причин, що їх викликають;

- залежно від міри адекватності об'єктивності обстановки, що викликала їх.

Психічні процеси не залишаються процесами, які характеризуються самоплинністю, а перетворюються на свідомо регульовані дії, якими особистість оволодіває і які спрямовує на вирішення завдань, що постають перед нею. Сприймання перетворюється у спостереження, запам'ятовування - в заучування.

Цілеспрямована дія, починаючись з мотивів (спонукань), включає цілі, завдання, що закономірно проявляється у властивостях особистості: її установках, здібностях, рисах характеру. Ці властивості не дані одвічно, ними не визначається і в них не розчиняється особистість. Психічні властивості одночасно є і передумовою, і результатом діяльності. Так, від здібностей залежить результат діяльності, і в діяльності вони формуються, розкриваються.

Психічні стани можуть позитивно впливати на виконувану діяльність, на процес спілкування, а можуть І дезорганізовувати їх. Психічний стан - це своєрідне накопичення психоенергії.

1.4 Взаємозв'язок між психічними станами, процесами та властивостями особистості

психічний особистість характер темперамент

У психології поняття стану пов'язується зі ставленням людини до власних психічних явищ, зі ставленням як фіксацією цілісності, сталості й одночасно змін у психічному відображенні зовнішнього світу, його суперечностей.

Психічний стан є не тільки сполучною ланкою між психічними процесами як динамічним компонентом психічного й психічними властивостями як закріпленістю виявів психічного явища, це його центральний системотворчий компонент.

Психічні процеси впливають на певний психічний стан, який може закріплюватися в психічних властивостях, але й психічні властивості відбиваються на психічних станах, які, в свою чергу, впливають на протікання психічних процесів, що забезпечують виконання діяльності (змагання, тренування тощо).

Так, стан неуважності часто характеризується відхиленням у сприйманні, пам'яті, мисленні, послабленням вольової активності, специфічними емоційними переживаннями (печаль, роздратування). Спортивна практика показує: якщо спортсмен часто переживає стан тривоги з відчуттям нервозності, напруження, це може перейти в тривожність як властивість, тобто схильність сприймати незагрозливі обставини як загрозливі, котра впливатиме і на мислення (прояв хаотичності), і на пам'ять (посилення забування), і на моторику (порушення координації). Наприклад, у випадку. Коли воротар сприймає виконання штрафного удару, тобто шанс вирішити долю матчу, як надзвичайно загрозливу ситуацію для себе 9висока тривожність), це підсилює його стан тривожності і може негативно позначитись на координації його рухів, якщо він не володіє психологічними навичками зниження тривожності. За високої особистісної тривожності виникнення високого рівня тривоги в змагальних ситуаціях підвищується.

Психічний стан пов'язаний з певною своєрідністю переживання та поведінки, яка стосується психічної діяльності в цілому і певний час впливає на її динаміку та перебіг.

«Ми визначаємо психічний стан як цілісну характеристику психічного, яка фіксує момент сталості й своєрідності в динаміці психічних явищ: це форма реагування, що виражає ставлення людини до власних психічних явищ, які розкриваються в процесі діяльності в певний момент часу і за певних умов» (Т.С. Кириленко).

Як бачимо, у цьому визначенні увага акцентується як на зовнішніх факторах і умовах, так і на внутрішніх - своєрідності психічних явищ і ставленні людини до них.

Психічний стан є багаторівневою системою, що забезпечує сталий функціональний рівень психічних процесів (за Е.П.Ільїним) [3]:

1. Психічні рівні реагування: переживання.

2. Фізіологічні рівні реагування: соматика, вегетатика.

3. Поведінка людини.

Лише за сукупністю показників, що відображають кожен із рівнів цієї системи, можна зробити висновок про наявність у людини того чи іншого стану.

Кожен психічний стан є переживанням суб'єкта й водночас діяльністю його різних систем, він має зовнішнє вираження й виявляється у зміні ефекту виконуваної діяльності. Вивчення психічного стану завжди охоплює три рівні. Тільки за сукупності показників, що репрезентують кожен із цих рівнів, можна зробити висновок про наявність у людини того чи іншого стану. Ні поведінка, ні різні психофізіологічні показники, взяті окремо, не можуть бути підставою для диференціювання одного стану від іншого.

Головне - це переживання, пов'язані зі ставленням особистості.

1.5 Фазність розвитку станів. Фактори, що впливають на їх виникнення і перебіг

Низка факторів впливає на виникнення і розвиток різних станів. Серед них найважливіші:

1. Необхідна певна порогова тривалість дії даного фактора, оскільки наявність причини ще не означає, що стан, який нею викликається, вже має місце, тобто існує латентний період розвитку стану.

2. Однакова причина може викликати різні стани, що залежить від типологічних особливостей нервової системи, від емоційного настрою. Одноманітна діяльність, наімовірніше, у сангвініка викличе монотонію, а в холерика - стрес.

3. Один і той самий стан може мати різну форму вияву. Так, страх може викликати як агресію, так і заціпеніння або втечу.

Важливо розуміти, що наявність причини зовсім не означає, що стан виник. Дія певного фактора може змінити стан людини лише після переборення інерції (гомеостазу) попереднього стану або усвідомлення значущості того чи іншого стимулу. Ситуації. Тому потрібна певна (порогова) тривалість дії даного фактора, щоб виник певний стан. Величина цього порогу визначає стійкість людини до дії даного фактора, тобто латентний період даного стану.

«Наявність порога сприяє тому, що обмеження рухової активності школярів нижче оптимального рівня в період навчального року не обов'язково виллється у розвиток стану гіподинамії. Нерозуміння цього часто приводить до термінологічної плутанини, оскільки одним і тим же терміном позначають і стан, і ситуацію, що призвели до нього. Наприклад, кажуть про гіподинамію, замість того щоб казати про гіпокінезію (обмеження рухової активності), і навпаки, кажуть про монотонію, замість того щоб казати про монотонність роботи як фактора, що викликає стан монотонії.

Стійкість до розвитку станів (більш пізніх їх проявів) залежить як від природніх факторів (наприклад, від типологічних особливостей виявів властивостей нервової системи і темпераменту), так і від соціальних (ставлення до праці). Так, М.П. Фєтіскін (1974) спостерігав у робітників з позитивним ставленням до своєї праці більш пізній розвиток стану монотонії, ніж у робітників з негативним ставленням. У спортсменів, майстрів спорту, при неемоційних тренувальних заняттях стан монотонії розвивався раніше, ніж у новачків, що тренувалися з ентузіазмом.

Після латентної наступає друга фаза - видима (фіксована) реакція на дію даного фактора, фаза «капітуляції» організму: прояви страху, нудьги, бажання припинити роботу, дискоординація роботи функціональних систем.

Ця фаза змінюється на третю, «мобілізаційну», фазу, на протязі якої організм прагне нейтралізувати відхилення від гомеостазу чи заданого режиму роботи. Це створює основу для переходу до наступної, четвертої стадії - стійкості в роботі функціональних систем організму. Однак якщо дія фактору не припиняється тривалий час, то наступає остання фаза нормального розвитку стану - «виснаження» енергетичного потенціалу, наслідком чого виступає зниження працездатності, психологічної стійкості і т. п.

Таким чином, розвиток станів - це не стільки капітуляція організму і особистості перед діючим на них стимулом, скільки активна оборона, протидія порушення існуючої стабільності (гомеостазу). Наприклад, при розвитку стану монотонії на другій стадії у людини з'являється нудьга і загальмованість центрів, пов'язаних з переробкою інформації. Однак на третій стадії для ліквідації чи зменшення гальмування посилюється рухова активність, в результаті чого збільшується потік імпульсів, що збуджують кору головного мозку, з працюючих м'язів. Те ж відбувається і при м'язовій втомі: зниження напруження м'язів компенсується докладанням людиною додаткових вольових зусиль, в результаті чого м'язові волокна починають скорочуватися не почергово, а разом. Це призводить до того, що потрібне зусилля зберігається і працездатність ще деякий час лишається на попередньому рівні.

1.6 Властивості і характеристика станів

Низка авторів виділяє властивості станів. Наприклад, Ю. Б. Некрасова виділяє наступні властивості психічних станів: ситуативна відтворюваність, динамічність їх існування і можливість переходити в стійкі характеристики особистості за умов особливої значимості і повторюваності.

Стани характеризуються модальністю, тривалістю, зворотністю, глибиною і якістю.

Модальність. Стани якісно відрізняються один від одного і перш за все тим, які переживання (емоції і емоційний тон відчуттів) їх супроводжують.

Наприклад, неправильно сказати «психічний стан водія». Варто уточнити, про який конкретний стан іде мова: нудьга, тривога, втома, азарт. Або говорити про «психічні стани».

Вплив психічних властивостей та особливостей перебігу психічних процесів на модальність дуже визначний. Наприклад, водія-флегматика перешкода на дорозі не надто виведе з себе, він зосереджено і спокійно здійснить необхідний маневр. А у холерика це викличе тривогу, метушливість, балакучість, надмірне жестикулювання.

Тривалість (стійкість) станів. Кожен стан - тимчасовий. У зв'язку з цим важливою характеристикою станів людини являється їх зворотність, тобто зникання через певний час при припиненні дії фактора, що їх викликав.

Саме за часовою характеристикою намагаються відрізняти стани від процесів (перші - більш тривалі, другі - швидкоплинні). Однак даний критерій досить відносний, як і поділ самих станів на стійкі і нестійкі, короткочасні і тривалі. Прийнято говорити про стани швидкоплинні ( наприклад, тривожність учня, який витягає білет на екзамені), і тривалим (тривожність батьків при очікуванні результатів екзамена, який здає їх дитина), і хронічним (тривожність як риса особистості). В. М. Заціорський зі співавторами говорить про оперативні ( ті, що з'являються при одноразовому короткочасному впливі), поточних (при тривалому впливі фактора) і перманентних (хронічних) станах, що виникають при постійному (періодичному) впливі певного фактора.

Перехід станів з поточних в перманентні може мати як позитивний результат (наприклад, при розвитку стану адаптованості, тренованості), так і негативні (при розвитку перевтоми, хронічної монотонії). Отже, в одному випадку потрібно стимулювати перехід стану із поточного в перманентний, а в іншому випадку - не допускати цього переходу.

Глибина станів (інтенсивність) характеризується ступенем вираженості переживань і зрушень фізіологічних функцій. Прикладом можуть слугувати наступні семантичні ланцюжки: страх - жах, роздратування(роздратованість) - обурення - гнів - лють ; захоплення - екстаз.

Зрозуміло, що в осіб з підвищеною лабільністю чи емоційною нестійкістю іненсивність і швидкість протікання значно вищі порівняно з ригідними особами.

Якість станів визначається специфікою фактора, що впливає на людину, а також індивідуальними особливостями людини.

За знаком переживань (емоцій) стани поділяють на позитивні і негативні. Однак подібна якісна характеристика станів досить умовна. Так, деяким людям подобається почувати себе нещасними. Можна отримати задоволення і від пережитого страху (при перегляді фільму жахів).

В залежності від значимості того чи іншого стану для ефективності діяльності спілкування і здоров'я людини стани прийнято поділяти на сприятливі і несприятливі. Такий поділ теж досить умовний, оскільки певні «несприятливі» стани можуть не погіршувати, а стимулювати діяльність з низки параметрів (наприклад, при страхові і злості збільшуються сила і швидкість рухів).

В стані депресії для людини часом достатньо пережити стан агресивності, щоб «зрушити з мертвої точки».



2. Тріада «психічний процес - стан - явище»

2.1 Стани і індивідуальні особливості людини

Як вже зазначалось раніше, одна і та ж причина (наприклад, монотонна діяльність) може викликати різні стани, іноді протилежні (в даному випадку - або монотонію, або психічне перенасичення). Це залежить від психофізіологічних особливостей людини, зокрема від типологічних особливостей прояву властивостей нервової системи. При розвитку одного і того ж стану форми його прояву у різних осіб можуть бути різні. М.Д. Скрябін спостерігав два види вегетативних реакцій при страхові у осіб з низьким ступенем сміливості - підвищення і зниження частоти серцевих скорочень. Лазарус також спостерігав індивідуальний характер зміни пульсу і артеріального тиску у різних піддослідних за однієї і тієї ж ситуації.

Подібні відмінності реакцій у різних людей на один і той же фактор обумовлені тим, що зазначені фактори викликають стан не прямо, а опосередковано, переломлюючись через особливості людини як індивіда і особистості.

Окрім особистісних особливостей певну роль у виникненні різних станів у однієї і тієї ж людини відіграє ситуація, в якій знаходиться людини, вихідний фон (рівень активованості). Г. Хольмберг,наприклад, спостерігав у одного і того ж піддослідного при дії епінефрина то ейфорію, то гнів. З іншого боку, прояви в поведінці того чи іншого стану визначаються особистісними особливостями людини, про що писав В.М. Мясіщев.

«Життя людини створює стани, пов'язані з біологічними умовами: голодом, спрагою, динамікою статевого потягу. Об'єкт всіх цих потягів привабливий для людини. Такі потяги, як харчовий, статевий разом з тим можуть вступати в конфлікт з вимогами етики. І результат цього конфлікту характеризує особистість. Під час блокади за умов масового голоду деякі люди помирали від голоду, але не брали чужого, деякі, навпаки, жадібно і безцеремонно відбирали їжу у інших. Сексуальна етика полягає в тому, щоб регулювати свою статеву поведінку у відповідності до суспільних моральних вимог. Одні є рабами статевого голоду і слухняними, аж до злочину, виконавцями ролі статевого об'єкта, інші поривають зв'язок, якщо він вступає в протиріччя з їх моральними вимогами.

2.2 Складнощі в розмежуванні понять «психічні стани» і «психічні властивості»

Поняття «психічний стан» в психології відносно нове. Воно з'явилось у зв'язку з бажанням показати безперервність формування психологічних утворень, зокрема перетворенням психічних процесів у психічні властивості. Оскільки важко пояснити такий перехід, «маючи» в наявності лише дріаду «процес - властивість», було введена проміжна ланка - стан, який володіє, з одного боку, певною динамічністю, а з іншого - стійкістю.

Як зазначає Левітов, «виокремлення області психічних станів заповнює певний пробіл в системі психології, розрив між психічними процесами: відчуттями, сприйняттям, мисленням і т. п. - і психічними властивостями особистості, спрямованістю, темпераментом, характером».

В поширеному поділі психічних явищ - процеси, стани і властивості - вони виокремлені і перераховані в порядку спадання динамічності. Саме в такій послідовності знижується динамічність, лабільність, швидкість зміни явищ. Стани займають проміжне місце за ознакою динамічності. Думка про різну локалізацію рис особистості і станів на шкалі «стабільність - лабільність» в сучасних дослідженнях проводиться все більш виразно. Рису визначають як постійний спосіб індивідуального пристосування до оточення, а психічне - як активність «тут і зараз», як тимчасовий стан свідомості і настрою.

Риси особистості і станів, звичайно, займають різні місця на шкалі «стабільність - лабільність», але важливіше підкреслити інший момент. В станах інтегрована актуальна вираженість рис особистості, сила їх прояву. Хоча стани значно впливають на формування рис, зворотній вплив ( з боку рис) і для поточних, і для стійких станів сильніший. Таким чином, тріада «процес - стан - властивість» дозволяє показати безперервність психічних перетворень: процес переходить в стан, а стан - у властивість.

Чим більша стійкість, статичність психічного явища, тим вищий його шанс перейти у стан, а згодом - у властивість. Звідси умовність поділу цих трьох психологічних категорій. З даної позиції стан - це призупинений (але не зниклий) на певний час процес, а властивість - застиглий стан.

Не випадково у виданні «Психология. Словарь»(1985) про психічні стани зазначається, що це поняття, що використовується для умовного виокремлення в психіці індивіда відносно статичного моменту, а відміну від поняття «психічний процес», що підкреслює динамічні процеси психіки, і поняття «психічна властивість», що вказує на стійкість проявів психіки індивіда, їх закріпленість і повторюваність в структурі його особистості».

Недивно, що безіменний автор статті розглядає в якості того, другого і третього один і той же феномен - афект. Щоправда, дивує, що при цьому в якості такого приймається запальність, що насправді є властивістю людини. Дивно і те, що емоція розглядається як психічний процес, а не стан. Плутанина в розподілі психічних явищ за вказаними трьома категоріями є і у Левітова. Так, до складу психічних станів він включає низку властивостей особистості (наприклад, мрійливість, рішучість).

Переживання, за Василюком, являється діяльністю, що проявляється при виникненні критичних ситуацій, ситуацій неможливості, котрі вирішуються не предметно-практичною діяльністю, а процесами переживання. Суть переживання полягає в «особливій роботі» по перебудові психологічного світу особистості і продукуванні сенсу. Як зазначає С Максименко, «навіть стійкі властивості, узагальнені емоційно - чуттєві стосунки і стабільні психічні стани завжди мають процесуально-динамічний характер, отже, їм властивий функціональний розвиток». Тільки за сукупністю показників, що відображають кожний з цих рівнів, можна зробити висновок про наявність у людини того чи іншого стану. Ні поведінка, ні різні психофізіологічні показники, взяті окремо, не можуть достовірно диференціювати один стан від іншого. Провідне місце в діагностиці станів належить переживанням, пов'язаним зі ставленням особистості. Виокремлення останнього як чільного чинника психічного стану особистості дає змогу розглядати психічний стан саме як якісну характеристику психіки особистості, що об'єднує у собі психічні процеси та властивості особистості та здійснює вплив на них. Як показують дослідження, переживання являються опосередковуючою ланкою в психологічному механізмі взаємостосунків психічних процесів і станів, а взаємодії в системі «процес-стан» здійснюється через наскрізні енергетичні, просторові і часові складові даних психічних явищ»(Прохоров).

Наскільки важко в дійсності провести межу між психічними процесами, психічними станами і психічними властивостями, можна побачити зі схеми, наведеної Маклаковим в підручнику з психології. В одному випадку емоції (радість, обурення, злість) включені в психічні процеси, а в іншому (страх, пригнічення, емоційний підйом) - до психічних станів.

Переважна більшість авторів психічні процеси розглядають найчастіше як функції психіки, тобто можливість сприймати оточуючу дійсність, зберігати в пам'яті сприйняте, думати і т. п. При розгляді сприйняття, мислення як дійсно процесів (процесуальних характеристик психічної діяльності) виникає сумнів : а чи не йде мова при цьому про психічні дії чи психічну діяльність, що протікають в часі, по сприйняттю ( виявленню, розрізненню, впізнаванні і т. д. ), запам'ятовуванню і відтворенню інформації, аналізу, синтезу і т. д. Не випадково Левітов пише, що і ті, і інші мають початок і кінець, тобто їм властива динаміка.

Поняття «психічний процес» активно використовувалось і С.Л. Рубінштейном. Він писав, що основним способом існування психічного є його існування в якості процесу і діяльності. Але і він, наприклад, веде мову про процеси аналізу, синтезу, узагальнення, котрі можна вважати операціями або діями, за допомогою яких здійснюється мислительна діяльність. При цьому Рубінштейн виокремлював і інші способи існування психічного - результати психічного процесу, а також стани, властивості і т. д.

Різницю між процесуальними характеристиками свідомості ( тобто процесами) і психічними станами Левітов вбачає в більшій цілісності і стійкості останніх. Та хіба акти сприйняття і т. п. нецілісні і не можуть бути стійкими, а стани - короткочасними і навіть швидкоплинними?

На відміну від психічного процесу як динамічної форми існування психічний стан особистості іноді розглядається лише як статична його характеристика. Однак стан містить уже в самому собі низку процесуальних моментів. Він має свої власні динамічні особливості. Все це виключає однобоке трактування стану як статичного явища психіки. Кожен стан проходить основні етапи поступового розгортання у часі і формується від початкових фаз до «вершини» максимальної вираженості і далі іде до спадання, зникання, заміни новим станом, з яким він в тій чи іншій формі вступає у взаємодію. Етапи розвитку кожного стану. Зміна одних станів іншими, взаємодія їх між собою - все це його динамічні моменти.

Теорія перемежованих станів висуває пояснення, згідно з яким відчуття, що переживаються під час стрибка з парашутом, представляють собою переключення із цілеспрямованого стану в нецілеспрямований стан. В цілеспрямованому стані підвищене збудження, схоже на те, яке переживається при продумуванні стрибка з літака, призводить до появи почуття тривоги; у нецілеспрямованому стані підвищене збудження відчувається як сильний захват. Для того, щоб пересвідчитись у існуванні такої миттєвої зміни, дослідники зібрали дані про членів двох парашутних клубів. Парашутисти описували свої відчуття тривоги і захвату до, під час і після стрибків. Зібрані дані засвідчили наявність явного переключення станів: за кілька миттєвостей до стрибка парашутисти відчували тривогу (але не захват); через кілька миттєвостей після розкриття парашута вони відчували захват (але не тривогу). Збудження не зникало - воно набувало іншого значення, варто було парашутисту різко перейти від цілеспрямованого стану до нецілеспрямованого.

Таким чином, доцільніше вживати в зазначених випадках замість «психічні процеси» інші категорії, які більш точні і мають конкретний зміст: в одних випадках - «психічні функції», в інших - «психічні (пізнавальні) дії».

Левітов пише, що поза психічними процесами немає і не може бути жодних психічних станів. Звідси виникають уявлення, що, з одного боку, психічні процеси виступають як первинні фактори формування психічних станів людини, а з іншого - психічні стани впливають на протікання і результат психічних процесів.

Левітов стверджує, що психічні процеси можуть перейти в психічні стани, наприклад, процес сприймання художньої картини може перейти в досить складний психічний стан під впливом від цієї картини. Але що означає для процесу «перейти в психічний стан» - його зникнення в даний проміжок часу чи включення в стан? Левітов це не уточнює. Правильніше було б сказати, що процес сприймання викликає (провокує) складний (емоційний) психічний стан. Коли ж мова йде про зв'язок психічних станів з процесами, то варто врахувати, що сам стан являється процесом як послідовністю когнітивних, афективних і поведінкових реакцій, що актуалізуються в результаті впливу на людину різних стимулів, ситуацій і діяльності.

2.3 Організація проведення психодіагностики та аналіз результатів

У дослідженні брали участь 30 осіб, з них 28 жінок і 2 чоловіки. Вік досліджуваних: 15-30 років, з них віком 15-20 років - 5 осіб, 20-25 років - 20 осіб, 25-30 років - 5 осіб. Були використані наступні методики.

Опитувальник Гекса спрямований на вивчення характерологічних особливостей особистості. За допомогою даної методики можна вивчити низку типів особистості і визначити переважний тип обстежуваного. За основу даних типів взята класифікація особистостей Ле Санна. Нас цікавить зв'язок між станами і психічними властивостями (типами) особистості.

Самооцінка психічних станів за Уесманом-Ріксом застосовується для самооцінки емоційних станів.

Самооцінка психічних станів за Айзенком містить 40 тверджень. Проводиться самооцінка психічних станів тривожності, фрустрації, агресивності та ригідності.

Особистісний опитувальник Г. Айзенка. Даний опитувальник визначає відповідність до одного з чотирьох типів темпераменту: холерик, сангвінік, флегматик, меланхолік.

Високий рівень спокою відзначається у флегматичного (25%) типу, значно менше - від 8 до 16 % - у респондентів з іншими типами.

Низький рівень спокою переважає у нервового типу респондентів - 80%.Середній рівень характерний для щедро-холеричного, сентиментально- чутливого, пристрасно-емоційного та флегматичного типу - в межах 15 - 15,5 % респондентів.

Стан піднесеності переважає у пристрасно-емоційного (понад 40%) типу. Відповідно високий рівень бачимо у холерика, а середній - у меланхоліка. Низький порівну бачимо у нервового, холеричного, апатичного та флегматичного.

Нервовий тип відзначений середнім (понад 40%) і високим(понад 20%) ступенем стану впевненості за Уесманом-Ріксом. Подібне спостерігаємо і за Айзенком: 70% холериків мають високий та майже 50% - середній рівень. Низький рівень впевненості зафіксовано у осіб апатичного та сентиментально-чуттєвого (флегматичного) типу (по 50%).У меланхоліків низький рівень відслідковуємо майже у 70% та певною мірою - у холериків (понад 30%). Діагностика типів характеру за Гексом фіксує при стані тривожності фіксує високий рівень (66,6%) переважно у щедро-холеричного типу і,як не дивно, у великої кількості осіб апатичного(33,3%), тоді як за Айзенком високу ступінь визначаємо винятково у меланхоліків. Дещо неочікуваними є результати низького рівня: переважає (понад 40%) холерик. Але це перегукується з визначенням типу темпераменту за Айзенком при стані тривожності (за Айзенком): 36,84 % у нервового типу.

Цікаво відзначити, що високий рівень агресивності поділили лише нервовий(понад 70%) та пристрасно-емоційний (понад 20%) типи. Те ж саме бачимо: високий та середній рівень агресії відзначено у холерика. Меланхолік має середній та низький показник. Низький домінує також у флегматика (понад 40%).

Більш прогнозовані результати за діагностикою типу темпераменту Айзенком: низький рівень - у меланхоліків (60%), середній і високий - у холериків (понад 50 і 60% відповідно) та сангвініків (понад 20 і 30% відповідно).

Очікувані результати щодо енергійності : низький рівень - у меланхоліків, середній і високий - у холерика. Дещо дивним є високий рівень енергійності у апатичного типу (понад 40%).

Високий рівень фрустрації відмічаємо у апатичного типу та, відповідно, у меланхоліків. Холерик домінує у середньому та низькому рівні.

Висока ригідність спостерігається у меланхоліка, на низькому рівні прогнозовано бачимо холерика (80%). Дещо несподівані результати бачимо: низьку ригідність поділили нервовий і апатичний типи. Високий рівень ригідності бачимо у флегматичного типу, що відповідає очікуванням.



Висновок

Досліджувана тема є цікавою, різноплановою і, водночас, недостатньо вивченою, а, отже, актуальною. Окремі поняття не так давно розмежувалися в психологічній науці, є різні погляди і визначення. Під час роботи над курсовою:

- Зроблено короткий огляд досліджень по темі у вітчизняній та зарубіжній психологічній науці, якомога різнобічніше розкрито точки зору на поняття, що дотичні до теми;

- Проведено ознайомлення з провідними психодіагностичними методиками виявлення психічних станів особистості;

- Здійснено психодіагностичне дослідження впливу станів на характер та темперамент;

- Виявлено спільне і відмінне щодо цього впливу у різних методиках.

Термін «стани» відноситься до ряду метапонять, а не власне психологічних категорій наряду з термінами «функція», «система», «процес», «властивість» та ін. У фізиці та інших природничих науках «стан» є миттєвою характеристикою об'єкта, найбільш загальне і невизначене поняття. Множина змін стану об'єкта в часі визначається як процес. «Властивістю» називають зовнішній прояв стану системи, незмінний в часі.

В психології «станом» називають певну внутрішню характеристику психіки людини, відносно сталу в часі складову психічного процесу.

Це ми бачимо, аналізуючи результати дослідження. Більшість показників відповідає уявленням про типи нервової системи і характер як психологічні властивості особистості. Для нервового типу властиві низький рівень спокою та ригідності, високий - тривожності, агресивності, енергійності, що і підтверджують дані досліджень.

На жаль, жоден з досліджуваних не був флегматиком, тому це певною мірою спотворює цілісну картину. Проте в цілому ми відмічаємо прогнозовану картину, наприклад, високої ригідності у флегматичного типу (за Гексом), низької - енергійності, тривожності, агресивності. Ці дані ще раз підтверджують думку про сталість цих властивостей, правильність типізації навіть за різними шкалами оцінки.

Теоретична частина знайшла своє підтвердження і застосування в практичній, особливо при обробці та інтерпретації даних.



Використана література

1. Вітенко, І.С. Основи психології [Текст] : підручник / І.С. Вітенко. - Вінниця : Нова книга, 2001. - 255 с.

2. Дмитриева Н.Ю. Общая психология. Конспект лекций. Учебное пособие.

- Москва: ЭКСМО, 2007.

3. Ильин Е.П. Психофизиология состояний человека. - СПб.: Питер, 2005. - 412 с.

4. Киричук О. Основи психології. Київ : Либідь, 2006. - 632 с.

5. Лазуренко О.О. Теоретичні засади дослідження проблеми емоцій та емоційності у психологічній науці : збірка наукових праць / О.О. Лазуренко // Актуальні проблеми соціології, психології та педагогіки. - 2006. - С. 66-71.

6. Левитов Н.Д. О психических состояниях человека. - М., 1964.

7. Прохоров А.О. Семантические пространства психических состояний [Текст] / А.О. Прохоров, Д.А. Прохорова // Психологический журнал. - 2001.

- ОТ.22,№. - С. 14-26.

8. Прохоров А.О. Смысловая регуляция психических состояний [Текст] / А.О. Прохоров // Психологический журнал. - 2009. - Том 30, № 2. - С. 5-17.

9. Федик О. Здібності як об'єкт психологічного аналізу [Текст]: 1, 2002. - (Психологія і суспільство) // Психологія і суспільство. - С.28-34.

Размещено на Allbest.ru