Соціалізація статі як фактор розвитку Я-концепції

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня доктора психологічних наук: "Соціалізація статі як фактор розвитку Я-концепції"

дисципліна: педагогічна та вікова психологія

Говорун Тамара Василівна

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі психології і педагогіки Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова, Міністерство освіти і науки України.

Науковий консультант: доктор психологічних наук, професор, член-кореспондент АПН України Боришевський Мирослав Йосипович,

Інститут психології імені Г.С. Костюка, завідувач лабораторії психології особистості імені П.Р. Чамати.

Офіційні опоненти: доктор психологічних наук, професор, академік АПН України Максименко Сергій Дмитрович,

Інститут психології імені Г.С. Костюка, директор; доктор психологічних наук, старший науковий співробітник Швалб Юрій Михайлович,

Київський національний університет імені Тараса Шевченка, завідувач кафедри соціальної роботи і педагогіки; доктор психологічних наук, старший науковий співробітник Татенко Віталій Олександрович,

Інститут соціальної та політичної психології, головний науковий співробітник.

Провідна установа: Дрогобицький державний педагогічний університет, кафедра психології, Міністерство освіти і науки України, м. Дрогобич.

Захист відбудеться 21 лютого 2002 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д26.053.01 в Національному педагогічному університеті імені М. П. Драгоманова за адресою: 01601, м. Київ-30, вул. Пирогова, 9.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова за адресою: 01601, м. Київ-30, вул. Пирогова, 9.

Автореферат розіслано 18 січня 2002 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Ю.О. Приходько

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Кінець минулого та початок ХХІ століття ознаменовані посиленою увагою науковців до вивчення питань статусу, прав і можливостей жінок та чоловіків в сім'ї та суспільстві, відмінностей в процесах соціалізації дівчаток та хлопчиків як фактору диференціації психології статей. Проблеми гендерного розвитку особистості набувають особливої актуальності в умовах розбудови громадянського суспільства, які диктують свободу соціального волевиявлення, вибору власної лінії поведінки в подружньому житті, сімейному вихованні дітей, творенні особистого щастя. Саме в культурі суспільства формується не лише статеворольова поведінка, але й концепція чоловічої і жіночої психології, статевої любові, продовження роду.

Розв'язання проблеми статевої соціалізації є, зокрема, важливим для змісту освіти та виховання, які закладають фундамент неупередженого ставлення до особи незалежно від її статі. Входження дитини у соціальне середовище здійснюється шляхом засвоєння статевих ролей та культури шлюбно-сімейних взаємин, завдяки яким інтеріоризується та відтворюється система ціннісно-нормативних орієнтацій, притаманних конкретному суспільству, його досвід, який, у свою чергу, передається у спадок наступним поколінням.

Палітра психічного життя, яка охоплює набуття дитиною гендерної ідентичності, розвиток сексуальності, здатність до самовизначення у побудові міжстатевих стосунків надзвичайно розмаїта і потребує виокремлення найактуальніших проблем.

Серед них - вивчення статево-рольових настановлень підлітків та юнацтва, динаміки формування дитячих уявлень про маскулінність, фемінність в процесі диференційованої соціалізації. Я-концепція виступає віссю статевої соціалізації, інтеграції досвіду статево-рольової та сексуальної поведінки. В ній поєднані як зовнішні, так і внутрішні її детермінанти, які проявляються одночасно як реалізація соціальних вимог, так і внутрішніх спонукань. Дослідження розвитку Я-концепції як статево відповідної системи уявлень про себе, що включає орієнтації на традиційні чи паритетні гендерні ролі, дозволить простежити вплив етнокультури, сім'ї, школи, ЗМІ на виховання жінок і чоловіків, їхні домагання, соціальні очікування, міжстатеві взаємини.

Викривлений шлях розвитку статевої ідентичності як проблема вікової та педагогічної психології вимагає розробки науково обґрунтованих критеріїв психодіагностики особливостей онтогенезу статевої самосвідомості, відслідкування взаємодії природних та соціогенних факторів у транссексуальному формуванні образу Я, вироблення засобів психокорекції статевої відповідності.

Не меншої уваги психолого-педагогічної науки потребує вивчення проблеми взаємозв'язку гендерного і психосексуального розвитку особистості, інтегрованості сексуальної сфери в концепцію Я, дезінтеграції її структури під впливом різних форм сексуального насилля, пережитих в дитячі та юнацькі роки, різного ставлення до сексуального та репродуктивного здоров'я в залежності від типу статевого виховання.

У разі інверсії статевого потягу розвиток концепції Я як центрального особистісного утворення загострює проблему взаємозалежності гендерної та сексуальної поведінки, впливу гендерних стереотипів на особливості формування статевої самосвідомості, маскулінних або фемінних ідеологій суспільства на індивідуальні цінності тощо.

Оскільки психологія статевих відмінностей та людської сексуальності має розглядатися в контексті взаємодетермінації соціального і біологічного, найбільш малорозробленою проблемою видається пізнання соціально-психологічних факторів, які в той чи інший спосіб обумовлюють диференціацію статевої свідомості, визначають засвоєння певного типу гендерних ролей. У процесі соціалізації особливого значення набуває зміст цінностей, що культивується соціумом, їхня орієнтація на традиційний чи егалітарний характер гендерних ролей, на андро- чи феміноцентричні нормативи поведінки тощо.

Аналіз стану наукової розробки проблеми соціалізації статі в психолого-педагогічній літературі свідчить про існування низки суперечностей між об'єктивними процесами демократизації суспільного життя та неспроможністю школи, ЗМІ, сім'ї відповідати на розширення поінформованості дітей впровадженням нових освітньо-виховних технологій, між процесами гуманізації змісту освіти та недостатньою готовністю педагогів, шкільних психологів до включення питань гендерної та сексуальної поведінки в систему людинознавчих знань. Безпосереднім свідченням цього є порушення гендерної рівності в багатьох сферах суспільного життя, високі показники розлучень в молодих сім'ях, високий рівень абортів та зростання венеричних захворювань серед юнацтва - найбільш репродуктивно-здатної вікової групи населення. Такий стан практики навчально-виховного процесу привертає увагу науковців до розв'язання теоретико-методологічних та методичних проблем соціалізації статі в рамках педагогічної і вікової психології.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження відповідає комплексному плану науково-дослідної роботи Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова. Частково її виконано в рамках програми “Діти України”, а також гранту Міжнародного фонду “Відродження” (реєстр. №7389) з Програми впровадження нових навчальних курсів із соціально-гуманітарних дисциплін. Тему узгоджено Радою з координації наукових досліджень в галузі педагогіки та психології в Україні (протокол № 8 від 5 грудня 2000 року).

Мета дослідження. Дослідження спрямовано на теоретичну розробку та експериментальне обґрунтування моделі статевої соціалізації, в якій знайшли б своє відображення етнокультурні та соціально-нормативні фактори, вікові особливості набуття гендерної ідентичності та самовизначення в сфері сексуального та репродуктивного здоров'я в дитячі та юнацькі роки.

У відповідності з цією метою були сформульовані такі завдання дослідження:

1. Розкрити зміст та специфіку статевої соціалізації дітей та юнацтва шляхом відображення цього процесу в континуумі маскулінності-фемінності етносоціального оточення.

2. З'ясувати взаємозалежність особливостей набуття статевої ідентифікації та психосексуального розвитку особистості у дитячі та юнацькі роки і визначити принципи та концептуальні засади педагогічно спрямованої гендерної та сексуальної просвіти дітей та юнацтва у сучасних умовах, роль сім'ї, дитячих освітніх закладів, засобів масової інформації у гендерній соціалізації молоді.

3. Дослідити особливості розвитку Я-концепції індивідів з порушенням статевої ідентичності транссексуального типу, її прояви у дитячому та юнацькому віці, визначити та розробити психологічні критерії диференційованої діагностики та психокорекції розладів статевої ідентифікації.

4. Виявити особливості психосексуального розвитку особистостей із нетрадиційними сексуальними орієнтаціями, дослідити специфіку формування у них образу Я.

5. Дослідити роль соціально-психологічних факторів у детермінації культури сексуальної поведінки, виявити специфіку розвитку образу Я у дитячому та юнацькому віці у разі сексуальної віктимізації.

Об'єктом дослідження слугували процеси гендерної соціалізації особистості, які знаходять своє відображення у засвоєнні та відтворенні в онтогенезі людини соціонормативів статеворольової та сексуальної поведінки.

Проблема статевої соціалізації вимагає психологічної характеристики суб'єктивізації цього процесу, дослідження інтеріоризації людиною статево-відповідних нормативів та приписів поведінки. Оптимальною моделлю для розгляду варіативності процесів соціалізації статі та їхньої вікової динаміки може, на наш погляд, слугувати Я-концепція, оскільки вона інтегрує у собі як етнопсихологічні засади гендерної поведінки, так і соціокультурні впливи сьогодення.

Предметом дослідження виступають гендерні характеристики концепції Я, їхня вікова динаміка та видозміни, які відбуваються у процесі освоєння індивідом різних соціостатевих установок щодо статі та сексуальності.

У дослідженні ми сформулювали низку гіпотез загального характеру. Концепція Я виконує регулятивну функцію у виборі особистістю власної лінії гендерної поведінки. Особливості набуття гендерної ідентичності у дитячі та юнацькі роки залежать від діапазону та змісту підтриманих соціумом нормативів статеворольової та сексуальної поведінки. Чим ширшим є соціально-психологічний простір для освоєння андрогінних статевих ролей, тим вища їхня узгодженість у структурі Я-чоловік, Я-жінка.

Чим більшою мірою у соціальних очікуваннях та вимогах навколишнього оточення проявляються сексичні установки, тим ригіднішою виявляється статеворольова поведінка, тим більша неузгодженість статевих ролей в образі Я. Статеворольова та сексуальна поведінка перебувають у тісній взаємозалежності та взаємовідповідності. Дисгармонійні особистісні та патопсихологічні стани значною мірою спричиняються неузгодженістю статеворольового та психосексуального розвитку у дитячі та юнацькі роки.

У відповідності до гіпотез генералізованого характеру висунуто також низку підрядних: вони стосуються дослідження конкретних проблем, а саме - специфіки розвитку образу Я у випадку розладу статевої ідентифікації та інверсії статевого потягу, а також видозмін у його структурі у разі сексуального насильства. Субпідрядні гіпотези та завдання дослідження представлено у відповідних розділах дисертації.

Методологічні та теоретичні засади дослідження випливають із загальних принципів психологічної науки про єдність свідомості і діяльності, про опосередкування зовнішніх впливів внутрішніми умовами, про провідну роль діяльності та спілкування у розвитку психіки, викладених у працях Л. Виготського, Г. Костюка, О. Леонтьєва, С. Рубінштейна, П. Чамати. Ідейно-теоретичне підґрунтя аналізу проблем соціалізації склали концептуальні підходи генетичної, педагогічної та вікової психології щодо закономірностей розвитку особистості, її мотиваційно-потребової сфери, розвитку особистості в умовах учбової діяльності, розвиваючого навчання, що містяться в наукових доробках Л. Божович, М. Боришевського, С. Максименка, В. Моляко, Н. Рейнвальд, І. Чеснокової, В. Ядова.

З метою обґрунтування системного підходу до факторів соціалізації особистості використовувалися розробки питань сутності людського, що містяться в працях К. Абульханової-Славської, І. Дубровіної, В. Когана, І. Кона, В. Семиченко, В. Століна та філософське тлумачення глибинних механізмів розвитку статевовідповідного Я в творах М. Бердяєва, С. Бовуар, Б. Вишеславцева, К. Естес, А. Менегетті, К. Мілет, В. Франкла, Е. Фромма та деяких інших.

Методи дослідження. У роботі використовувався комплекс психологічних методів, вибір та поєднання яких залежали від змісту проблеми, яка вивчалася, та етапу дослідження. Для розв'язання поставлених завдань і перевірки гіпотез було застосовано загально-наукові методи теоретичного та емпіричного дослідження, зокрема такі, як аналіз основних понять, їх синтез, систематизація матеріалу, порівняння та узагальнення даних, моделювання. Прикладна частина дослідження виконувалася із застосуванням таких методів: анкетування, спостереження, психодіагностичних тестів, інтерв'ювання, експертних оцінок, наративу.

Надійність та вірогідність результатів дослідження забезпечена методологічним обґрунтуванням вихідних теоретичних позицій, використанням взаємодоповнюючих методів, що відповідають меті та завданням дослідження, репрезентативністю вибірки, поєднанням кількісного та якісного аналізу отриманих емпіричних даних, використанням методів математичної статистики.

Наукова новизна дисертаційної роботи полягає у здійсненні системного вивчення явища гендерної соціалізації та розробці науково-методичних шляхів його спрямування на егалітарні цінності в навчально-виховній роботі з дітьми та юнацтвом, визначенні змісту нових понять у педагогічній та віковій психології, що розкривають процес набуття гендерної ідентичності, поглибленні уявлення про особливості психосексуального розвитку дітей різного віку, про його зв'язок з процесом гендерного становлення особистості.

Автором визначені особливості розвитку в дитячі та юнацькі роки Я-концепції у індивідів з розладами статевої ідентифікації, поглиблено існуючі уявлення про взаємозалежність психічної та біологічної статі в образі Я; розроблені критерії диференційної психодіагностики розладів статевої ідентифікації, показано вплив гендерних очікувань на вибір сімейних та соціальних ролей транссексуальних особистостей, запропоновані шляхи покращення їхньої психологічної адаптації до соціального оточення за рахунок освоєння андрогінний моделей гендерної поведінки.

Визначено соціально-психологічні особливості розвитку особистостей з нетрадиційними сексуальними орієнтаціями, показана роль позитивного образу Я в успішній соціальній адаптації осіб з інверсією статевого потягу. Описано соціально-психологічні фактори, які зумовлюють виникнення явищ сексуального зловживання у різних його формах, розкрито взаємозв'язок явищ сексуальної віктимізації з маргіналізацією етнокультурної та релігійної звичаєвості, дисгармонізацією сім'ї, обґрунтовано необхідність статевого виховання дітей та юнацтва з метою підвищення культури сексуальної поведінки, збереження репродуктивного здоров'я, попередження сексуального насилля.

Теоретичне значення дослідження полягає у:

- розробці та розширенні психологічного змісту понять статевої соціалізації, статево-рольової поведінки, гендерних стереотипів, засвоєння гендерних ролей, маскулінністі, фемінністі, андрогінністі;

- поглибленні розуміння співвідношення соціального та природозумовленого, біологічного у первинній та вторинній статевій ідентифікації, гендерній соціалізації;

- уточненні психологічних феноменів розвитку Я-концепції, які супроводжують явища розладу статевої ідентифікації у дитячі та юнацькі роки, а також інверсії статевого потягу та сексуальної віктимізації особистості;

- систематизації теоретичних та методичних підходів, запроваджених різними психологічними школами, щодо статевої соціалізації як проблеми гендерного та психосексуального розвитку.

Практичне значення дослідження полягає, передусім, у тому, що в ньому проаналізовано ті психологічні феномени та соціальні чинники, які є невід'ємними складовими виховання підростаючого покоління, а саме - гендерна культура, сексуальне та репродуктивне здоров'я, гуманізація міжстатевих стосунків, подолання стереотипів, проявів сексизму тощо.

Результати дослідження розкривають шляхи удосконалення системи статевого виховання як взаємодії сім'ї, школи, засобів масової інформації у впливі на розвиток особистості за рахунок обмеження дії стереотипів та сексистських поглядів, орієнтації на моделі андрогінної гендерної поведінки, запровадження сексуальної просвіти.

Виявлені у дослідженні тенденції широко представлено педагогічній громадськості держави у змісті навчальних посібників, підручників, методичних рекомендацій, які використовуються в роботі середніх та вищих учбових закладів.

Авторські розробки дисертанта використовуються вчителями, вихователями у роботі з батьками у царині підвищення культури сімейного виховання в найбільш табуйованих сферах впливу на дитину.

Запропоновані у дисертації критерії диференційної психодіагностики розладів статевої ідентифікації використовуються у роботі Республіканської комісії МОЗ України з питань зміни статі транссексуальних особистостей та практикуючими психологами у центрах сімейного консультування. Виявлені у дослідженні тенденції поширення сексуальних зловживань щодо дітей та юнацтва знайшли своє застосування у розробці стратегій попередження сексуального насилля в закладах інтернатного типу та в прийомних сім'ях.

На основі дисертаційного дослідження розроблено та впроваджено в практику вузівської підготовки психологів та соціальних педагогів навчальну програму та курс “Психологія статі”, рекомендований Міністерством освіти і науки як варіативний. Він читається в Національному педагогічному університеті імені М.П. Драгоманова, Тернопільському державному педагогічному університеті імені В. Гнатюка, Київському Міжрегіональному інституті підвищення кваліфікації педагогічних працівників імені Б. Грінченка та багатьох інших педагогічних вузах. Його впроваджено в роботу семінарів, які проводилися Київським, Тернопільським, Херсонським, Миколаївським та Івано-Франківським міськими і обласними управліннями освіти.

Особистий внесок дисертанта полягає у розробці теоретичних засад проблеми, у багаторічному дослідженні методичних та прикладних аспектів соціалізації статі, у вивченні та узагальненні накопиченого досвіду, впровадженні результатів наукової роботи у практику шляхом підготовки публікацій, читання лекцій для студентів, а також на курсах підвищення кваліфікації вчителів. Дослідження здійснювалось упродовж 1980-2001 років на базі середніх шкіл №№ 41, 43, 78, 87, 91, 100, 115, 277, гімназії №109, коледжу №272, СПТУ №18, 24, 43, Київського радіо-механічному технікуму, педагогічного училища №1 та педколеджу №2 м. Києва, у Галицькому коледжі та ПТУ №3 м. Тернополя. Дослідною базою наукової роботи слугував також Київський міський науково-методичний центр сімейного консультування, сексології та андрології МОЗ України. Ідеї та розробки, що бодай частково належать співавторам наукової роботи, у дисертації не використовуються.

Апробація і впровадження результатів дослідження здійснювалися шляхом публікації наукових праць, а також виступів на республіканському радіо і телебаченні у тематичних програмах, присвячених проблемам гендеру та культурі сексуальної поведінки.

Основні наукові підсумки дослідної роботи викладено авторкою дисертації у формі доповідей та виступів і обговорювалися на розширених засіданнях кафедри психології і педагогіки НПУ імені М. П. Драгоманова, на щорічних наукових конференціях викладачів вузу. Результати дослідження усно доповідалися автором більше, ніж на 40 наукових республіканських і міжнародних семінарах, конференціях, симпозіумах і конгресах, зокрема, на ІІ і ІІІ з'їздах Товариства психологів України (Київ, 1996, 2000), міжнародних наукових Костюківських читаннях (Київ, 1996, 1998), на республіканських та міжнародних конференціях Асоціації сексологів України та Євро-Азійської асоціації сексологів (Київ, 1995, 1999; Москва, 1996), на ХІІ з'їзді психіатрів Росії (Москва, 1995) та деяких інших.

Головні положення дисертації доповідалися на Міжнародній конференції “Роль вищих навчальних закладів у розвитку українознавства” (Київ, КДУ імені Т. Шевченка, 1991), науково-практичній конференції “Ідеологія та ідейно-політичні засади державного будівництва в Україні” (Київ, Кабінет Міністрів України, 1992), науково-практичній конференції “Молода сім'я у кризовому соціумі” (Київ, Міністерство у справах молоді і спорту, 1993), науковому семінарі “Теоретико-методологічні проблеми практичної психології” (Київ, Інститут психології імені Г.С. Костюка АПН України, 1997), міжнародній науковій конференції “Сучасна сім'я в умовах трансформації суспільства” (Київ, Міністерство у справах сім'ї та молоді, 1998), міжнародній науково-практичній конференції “Духовність і проблеми розвитку особистості” (Житомир, Міністерство освіти України, 1999), міжнародній конференції “Дитинство в Україні: права, гарантії, захист” (Київ, Державний комітет молодіжної політики, 2000), міжнародній науково-практичній конференції “Вона та він у змісті гуманітарної освіти: погляд у третє тисячоліття” (Тернопіль, ТПУ імені В.Гнатюка, 2000), міжнародній науковій конференції “Теоретико-методологічні проблеми генетичної психології” (Київ, Інститут психології імені Г.С. Костюка АПН України, 2001).

Матеріали дисертаційного дослідження доповідалися на Міжнародному з'їзді американського товариства наукового вивчення сексуальності (Майямі, 1994), Першому міжнародному симпозіумі сексологів КНР (Хічанг, 1994), міжнародному семінарі “Розробка стратегії та інформаційного матеріалу з статевої просвіти” (Київ, Університет Джона Гопкінса, 1995), міжнародній конференції “Цивілізація, сексуальність і соціальне обличчя урбанізованого життя” (Будапешт, 1995), спеціальній конференції Експертної групи ООН “Дівчатка-підлітки та їхні права” (Адіс-Абеба, Комісія із статусу жінок ООН, 1997) та деяких інших.

Результати дослідної роботи дисертанта представлено в матеріалах міжнародних конференцій Схід-Захід “Сексуальне насильство дітей” (Прага, 1996), ХV Міжнародного симпозіуму Асоціації імені Г. Бенджаміна з гендерної дисфорії “Стан нашого мистецтва та стан нашої науки” (Ванкувер, 1997), 13-го (Валенсія, 1997), 14-го (Гон-Конг, 1999) та 15-го (Париж, 2001) Всесвітніх конгресах із сексології.

Публікації. Результати дослідження висвітлені у 6 монографіях (з-поміж них 1 - одноосібна), 9 навчальних посібниках та підручниках, 4 навчальних та виховних програмах, 33 статтях, з них 21 - у наукових фахових виданнях (з-поміж них 14 - одноосібних), 40 тезах доповідей, 7 брошурах та методичних рекомендаціях.

Структура й обсяг дисертації. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, що закінчуються висновками, загальних підсумків та пропозицій, переліку літератури (408 найменувань, з них 80 - іноземними мовами). Дисертація викладена на 375 сторінках машинописного тексту, ілюстрована 10 таблицями.

Основний зміст роботи

У вступі обґрунтована актуальність проблеми дослідження, сформульовано його об'єкт, предмет, основну мету, гіпотези й завдання, методологічні та методичні підходи, висвітлено апробацію та впровадження одержаних результатів.

Перший розділ “Стать як категорія самовизначення і детермінанта соціалізації особистості” присвячено теоретичному аналізові ролі соціуму в особистісному розвитку людини, зокрема її гендерному становленні, уточненню категоріального апарата на основі аналізу філософської та психолого-педагогічної літератури. Обґрунтовується можливість використання категорії суб'єкта діяльності для дослідження проблеми соціалізації статі. Вихідною основою психологічного аналізу гендерного розвитку є його трактування в філософсько-психологічній літературі, де воно розглядається як поняття, що відбиває об'єктивний, соціально-конкретний характер взаємин між людиною і соціумом з точки зору усвідомленого прийняття та відтворення нею нормативних вимог статеворольової поведінки.

В основу роботи покладено розуміння статевої соціалізації як функції суспільства, яка полягає в спрямуванні розподілу гендерних ролей, розширенню їхнього діапазону, гармонізації міжстатевої взаємодії в різних сферах людського буття. Результатом вивчення процесу гендерної соціалізації є опис рольової структури особистості, вияв відповідності чи невідповідності її властивостей, домагань виконуваним нею гендерним ролям, характеристика особливостей розвитку її статевої свідомості та самосвідомості. При такому підході внутрішній світ чоловіка чи жінки, хлопчика чи дівчинки залишається розкритим недостатньо. Тому дослідження явищ гендерної соціалізації доцільно розглядати в контексті структурних компонентів статевої ідентифікації, змісту соціостатевих диспозицій, характеристик її статевовідповідного образу Я, що забезпечує можливість співвіднесення компонентів суб'єктивного світу людини на тому чи іншому етапі її вікового розвитку з освоєнням нею певного діапазону гендерних ролей (К. Альбуханова-Славська, М. Боришевський, І. Кон, А. Реан, В. Столін, І. Чеснокова).

Гендерні приписи та нормативи поведінки, прийняті в тому чи іншому соціумі, інтерналізуються суб'єктом діяльності в процесі онтогенезу. Аналіз процесу інтеріоризації статевовідповідних ролей через призму концепції Я, на наш погляд, дозволяє розкрити ті фактори, які пов'язують індивідуальне і соціально типове. В процесі соціалізації статі нормативи гендерної поведінки набувають спільного значення і виступають для індивіда “узагальненим іншим” (Дж. Мід).

Психологи О. Асмолов, М. Боришевський, В. Мясіщев, С. Рубіншттейн, М. Савчин, Т. Титаренко, І. Чеснокова розглядають прояви суб'єктності в сфері свідомості інтегративним утворенням особистості, глобальною змістовно-функціональною характеристикою саморегуляції поведінки людини. В рамках аналізу онтогенетичних перетворень особистості на шляху набуття гендерної ідентичності, важливого значення набувають суб'єктивні механізми психічної активності - самоприйняття, самовизначення, саморефлексії, самореалізації (Л. Анциферова, В. Столін, В. Татенко). Адже гендерна ідентичність - це суб'єктивне осмислення, переживання статевої ролі, єдність статевого усвідомлення та поведінки (І. Кон, В. Васютинський, О. Кікінежді).

Комплексний і системний аналіз проблеми соціалізації статі передбачає діалектичне поєднання зовнішнього (характеру соціальних і сімейних ролей, лінії статеворольової поведінки) і внутрішнього (потреб, домагань, очікувань), біологічного і аксіологічного, її вивчення на рівні цілісного суб'єкта діяльності. Аналіз генезису гендерного Я сприяє реалізації даної мети (М. Бобнева, І. Дубровіна, В. Каган, Д. Фельдштейн).

В аналізі генезису Я-концепції Р. Бернс, Дж. Мід, В. Столін, І. Кон відстоюють думку, що її змістовні характеристики є результатом прийняття індивідом настанов інших відносно себе та подальшого їх використання для визначення та уявної обробки власних можливостей і варіантів соціальних дій. З розвитком концепції гендерного Я (в міру дорослішання) індивід виробляє стабільну низку статевовідповідних орієнтирів, міркувань, символів відносно себе як представника певної статі. В процесі онтогенезу розширюються його здібності щодо інтеріоризації широкого діапазону гендерних ролей (Ш. Берн, Е. Фромм), їх свідомого вибору та програвання (В. Кудрявцев, М. Обозов).

Проблема виникнення та розвитку образу Я була предметом уваги багатьох вчених (К. Абульханова-Славська, М. Боришевський, Я. Коломінський, О. Кононко, В. Мухіна, О. Прихожан, В. Циба). Ними обґрунтовується положення про те, що Я-концепція як сукупність всіх оцінкових уявлень про себе об'єднує в собі складові афективно-потребової, когнітивної та діяльно-поведінкової сфер.

В експериментальних дослідженнях, особливо соціологічних, проблема статеворольового Я частіше розглядається через призму становлення людини як об'єкта, а не як суб'єкта діяльності. Подібний підхід обмежує оцінку реального співвідношення соціальних, культурно-історичних факторів і особливостей самовизначення в сфері гендерної культури. У зв'язку з цим особливої актуальності набуває проблема розробки метода аналізу цілісної життєдіяльності людини як статевої істоти, простеження взаємодії внутрішніх і зовнішніх чинників, яка може бути як гармонійною, так і суперечливою.

Психологічне вивчення проблем онтогенезу гендерного Я наштовхує на необхідність розкриття цілого комплексу питань. Серед них - міра репрезентації в свідомості та самосвідомості індивіда соціальних цінностей, розвитку індивідуальних особистісних смислів, які, на думку О. Леонтьєва та М. Бахтіна, не зводяться до простої інтеріоризації культурних значень середовища. На наш погляд, підхід Дж. Міда щодо розкриття соціального характеру Я, через його розмежування на Я - несоціалізований елемент та Мене - засвоєні мною групові норми, інтерналізовані гендерні настановлення “узагальнених інших”, є продуктивним у вивченні соціалізації статі з позиції суб'єкта діяльності.

Фемінність та маскулінність вважають провідними вимірами гендерних орієнтацій, спрямованості людини та соціуму на ідеологію традиційного чи егалітарного розподілу ролей. В суспільствах, орієнтованих на патріархальний розподіл ролей, найпоширенішою з гендерних настановлень є їх комплементарність та диференціація зумовлених ними психологічних властивостей (С. Сачер, І. Кон, Дж. Хайд). Психологічні дослідження засвідчують, що як чоловіки, так і жінки з традиційними гендерними диспозиціями, використовують в описах власного Я статевотипізовані характеристики, які виявляються досить сталими та ригідними у часі (Дж. Гофстид, С. Бем).

У рамках крос-культурних досліджень виявлено, що дихотомія маскулінності-фемінності може набувати ознак гіпергендерних особистісних очікувань (Л. Доусон, М. Гамбургер). Так, наприклад, в образі ідеального чоловіка в андроцентричних культурах домінують цінності набуття ним досвіду виживання в екстремальних умовах або підпадання під небезпеку, що дає змогу продемонструвати “справжньому мужчині” свій контроль над ситуацією. Свідоме застосування насилля, в тому числі сексуального, умисне ігнорування прав інших тощо розглядається важливою складовою маскулінної поведінки (Д.Мошер, М.Сіркін). Емпіричні дані щодо проблем соціалізації дівчат та молодих жінок в умовах гіпергендерних диспозицій засвідчують, що вони більш схильні до позитивного прийняття себе об'єктом сексуальних домагань, а стриманість у власному волевиявленні, здатність до маніпулювання іншими, особливо чоловіками в романтичних стосунках приймається ними як необхідна умова успішності кар'єри (Д. Вірні, С. Мирнін).

Отже, процес соціалізації статі супроводжується змістовно-смисловою інтеграцією Я, коли дії, ролі набувають певної сутності не самі по собі, а в контексті більш широкої соціальної сфери, в смисловій формі об'єктивного змісту (М. Бобнєва, С. Рубінштейн). Ступінь цілісності, конгруентності, стійкості гендерних диспозицій людини безпосередньо пов'язана з тим соціальним середовищем, в якому відбувається розвиток її концепції Я.

У рамках проблеми розвитку Я-концепції дослідниками достатньо обґрунтовано розкривається вплив соціуму на усвідомлення своєї “самості”, де образ Я постійно співвідноситься з “Вони” і включає сукупність самооцінкових соціальних характеристик та орієнтацій на оцінки значущих інших (Л. Анциферова, А. Реан).

Маніфестація маскулінності-фемінності в Я-концепції може бути простежена в ширшому соціальному контексті, в соціостатевих настановленнях конкретної етнокультури. Нещодавно проведене в 50-х країнах світу дослідження під керівництвом Дж. Гофстида, підтвердило, що гендерна ідеологія, незалежно від соціально-економічного розвитку суспільства, має безпосередній вплив на індивідуальне самовизначення людини як юного, так і зрілого віку в системі життєвих цінностей та смислів буття. Провідним критерієм самовизначення (незалежно від статевої належності) в рамках маскулінних орієнтацій суспільства виявилися цінності заробітку, кар'єри, матеріальних благ, професійних досягнень тощо (так званих его-цінностей), в фемінних - спілкування, пізнання, взаємозамінності статевих ролей в сім”ї, комфорту тощо (тобто цінності спільноти та якості життя). Маскулінними, тобто орієнтованими на традиційно чоловічі цінності, виявилися такі країни як Японія, Німеччина, США, Великобританія, Мексика, Італія, Філіпіни та деякі інші. Висока фемінність у процесах гендерної соціалізації притаманна Швеції, Данії, Норвегії, Франції, Коста Ріці, Таіланду та деяким іншим. Якщо для учнівської молоді з маскулінних країн підґрунтям ієрархії ідеального Я є наполегливість, публічне визнання успіхів, стрімка кар'єра, матеріальні блага тощо, то у фемінних - здатність стати комусь у пригоді, бути незалежними, мати комфортне соціальне середовище (Д. Верн, Л. Гордон, С. Мернен, Д. Мошер). Зазначимо, що поляризація цінностей та смислів педагогічної діяльності простежувалась в самооцінках та ідеальних образах Я вчителів з маскулінно та фемінно орієнтованих країн (Ш. Шварц).

Таким чином, проблема гендерної ідеології суспільства переводить проблему статевої соціалізації в проблему соціальної, моральної відповідальності соціуму, який певною мірою програмує і спрямовує змістовні характеристики образу Я.

Соціалізація статі - не одномоментне відкриття статевовідповідного Я, а ціла система кроків з набуття гендерної ідентичності, її збагачення (В. Мухіна, Д. Ельконін, І. Кон, Г. Крайг). Науково-психологічний аналіз онтогенезу самосвідомості передбачає вивчення в ньому, з одного боку, системи психічних процесів, пов'язаних з пізнанням себе як представника певної статі, з іншого - самоствердження себе в конкретних статево-відповідних соціальних ролях (Ю. Швалб). Зміст знань про себе як про статеву істоту об'єктивується в процесі саморегуляції гендерної поведінки (О. Асмолов, І. Чеснокова).

Процес набуття дитиною гендерної ідентичності аналізується як з позиції біологічних властивостей статевої належності, природного відбору статевооптимальних властивостей (Г. Айзенк, В. Геодакян, В. Біанкі, О.Філіпова), так і впливу мікро- та макросередовища у відповідності з морфологічною статтю, які визначають постнатальний онтогенез. Важливу роль у розвитку психологічної статі дитини відіграє її зовнішність, адекватність образу тілесного Я біологічній статі, що диференціює ставлення до неї оточуючих (Д. Гошовська, Я. Гошовський, Р. Грін, Дж. Мани).

З точки зору фройдизму, характеристики маскулінної-фемінної поведінки походять від конституційної сутності дитини (З. Фройд). Хоча емпіричних підтверджень постулатам фройдизму щодо вирішальної ролі розв'язки Едипового комплексу у статевій ідентифікації дитини немає, вони ввійшли в психологічну науку як базисні компоненти гендерних знань (К. Горні, Е. Еріксон, М. Клейн, А. Фройд, К. Юнг).

Спрямування статево-рольових настановлень дітей за біхевіористичною схемою заохочення-покарання відбувається, насамперед, у батьківській сім”ї, середовищі однолітків та в школі (У. Джеймс, Б. Скіннер). Прихильники теорії научіння провідну роль відводять когнітивному фактору - спостереженню та імітації (А. Бандура, К. Бассей, Б. Мікрел, К. Беккі), розширенню інформації про правила поведінки статей та про себе як статеву істоту (К. Джеклін, Е. Маккобі, Дж. Юлліан) та самокатегоризації, самовизначенню у гендерних нормативах (Т. Раблі, Дж. Стейгер).

Серед механізмів, які забезпечують прийняття статевої ролі, виділяють імітацію (наслідування), ототожнення, емпатію, які діють, переважно, на ранніх стадіях онтогенезу, та самоідентифікацію, самокатегоризацію на пізніших його етапах (Л. Колберг, Дж. Юлліан).

Як прихильники теорії научіння, так і когнітивно-розвивального підходу до гендерної соціалізації поділяють точку зору про вирішальну роль соціуму у набутті статевотипізованої поведінки, який у відповідності з статевими нормативами заохочує до їх наслідування через винагороду або через активізацію іманентно притаманних дитині потягів до пізнання, пошуку автономності у виконанні статевих ролей.

Механізм збагачення Я дитини численними статево-рольовими приписами, особливо стереотипізованими, чимало експериментаторів вбачають в дії схем (С. Бем, К. Мартін, У. Мітчел, К. Хелверсон), які функціонують як фільтри, опосередковуючи сприйняття навколишнього соціуму через статевоспіввіднесені матриці. Дослідниками обґрунтовано твердження про взаємозв'язок засвоєних матриць із диференціацією психології статей (С.Бернстейн, М.Крейн, Г.Маркус). Аналіз представлених когнітивно-поведінкових підходів до механізмів статевої соціалізації свідчить, що вони є не стільки альтернативними, скільки взаємодоповнюючими. Еволюційний та етнологічний підходи наголошують на тому, що маскулінність-фемінність як полярні приписи соціостатевої поведінки слугують провідним орієнтиром диференціації гендерних ролей у більшості культур (Д.Раблі, К.Мартін) і є важливою опорою для дитини в процесі первинної соціалізації, у визнанні себе хлопчиком чи дівчинкою.

Дослідження диференціації статевих ролей в процесі соціалізації актуалізували проблему гендерних відмінностей у психіці та поведінці. Наскільки великою є відмінність чоловічої та жіночої психології, як інтерпретувати дослідні дані, присвячені диференціації психічних властивостей статей? Застосування експериментально-генетичного методу (С.Максименко), на наш погляд, слугує ефективною моделлю аналізу дихотомії чоловічого і жіночого в соціалізації статі.

В американській психологічній літературі широкого застосування у сфері гендерних відмінностей набув метод математичної статистики, так званий мета-аналіз, який полягає у порівнянні експериментальних даних, отриманих з різних досліджень (А. Іглі, Дж. Хайд). Мета-аналіз засвідчив свою ефективність в узагальненні показників щодо психологічних відмінностей статей як в межах однієї культури, так і між ними, як в межах однієї вікової групи, так і між ними. Застосування мета-аналізу щодо сукупності експериментальних даних дало змогу американським психологам спростувати чимало міфів щодо відмінностей в психологічних властивостях хлопчиків та дівчаток, чоловіків та жінок, а саме - рівня агресивності, емпатійності, тривожності, лідерських, математичних, просторових, мовленнєвих здібностей тощо. Дослідники відстоюють думку про те, що індивідуальні відмінності людей в межах однієї статі набагато переважають міжстатеві (Ш. Берн, І. Кон, Дж. Хайд).

На наш погляд, у межах мета-аналізу поза увагою залишається соціокультурний напрям інтерпретації статистичних даних. Поєднання експериментально-генетичного методу з мета-аналізом дає змогу визначити не лише міру психологічної диференціації статей в процесі соціалізації, але й пізнати особливості її виникнення та розвитку, простежити досліджуваний феномен та його динаміку при відтворенні конкретних соціокультурних умов.

З погляду взаємопереплетення соціального і біологічного проблема психосексуального розвитку особистості, статевого виховання вирішується по-різному. Соціобіологічні підходи характеризують сексуальну поведінку людини з позиції провідної ролі фізіології статевої системи, статевої конституції, гормональної секреції в детермінації сексуальної активності (Дж. Бейлі, А. Белл, М. Ваінберг, О. Вейнінгер, С. Лівей, С. Тріп). Соціально-орієнтовані концепції наголошують на тому, що фізіологічне збудження функціонує в певній системі засвоєних особистісних смислів, уподобань, значень (Г. Васильченко, Дж. Де-Ламейтер, К. Імелінський, М. Клє, В. Кришталь, З. Шкіряк-Нижник, І. Юнда). На різних вікових етапах онтогенезу особистості, на думку Б. Ворника, І. Горпінченка, Д. Ісаєва, В. Когана, І. Кона змінюється співвідношення дії біологічних, психологічних та соціокультурних детермінант сексуальної поведінки. Тому у виявленні особливостей психосексуального розвитку індивіда важливого значення набуває проблема визначення ступеня мінливості взаємодії вищезазначених факторів на рівні особистості (Г. Келлі).

У розділі підкреслюється, що особливості сексуальної поведінки дітей, стратегій статевого виховання залежать від домінуючих ставлень до сексуальності, що характерні для певного соціуму. Характерними ознаками репресивної сексуальної культури на відміну від ліберальної є придушення будь-яких форм вияву чуттєвості, засудження дошлюбних сексуальних зв'язків, обмеження статевої просвіти дітей та юнацтва, визнання лише прокреативної мотивації сексуальної активності (Хв. Вовк, З. Лев-Старович, М. Мід, В. Янів).

Слід зазначити, що на відміну від численних досліджень загальних та індивідуальних характеристик сексуальної активності людини в дорослому віці (С. Агарков, Б. Бойко, Г. Васильченко, І. Горпінченко, В. Джонсон, У. Мастерс, Х. Каплан, А. Кінсі, В. Кришталь та ін.) сексуальна поведінка у дитячому віці залишається, на сьогоднішній день, менш розробленою проблемою. В науковій літературі значно ширше представлені дані медичних та соціологічних досліджень щодо початку статевого життя, статевих відмінностей у використанні протизаплідних засобів, джерел сексуальної поінформованості тощо (С. Голод, Д. Колесов, А. Хрипкова, Т. Юферєва), ніж психологічні характеристики сексуальної активності під впливом різних соціальних чинників (А. Гадасіна, І. Кон, В. Кравець).

Класичним знанням у вивченні еротичної поведінки дітей залишаються стадії псхосексуального розвитку, виділені З. Фройдом. Згідно з психоаналізом, сексуальна активність - це прагнення до втіхи та задоволення від функціонування як статевих органів, так і тіла в цілому. Лібідо концентрується у різних його частинах, які є фокусом бажань дитини. Від того, яким чином вони задовольнятимуться, залежить нормальний психосексуальний розвиток особистості. Якщо на шляху лібідо виникають перепони, то дитина фіксується на тій чи іншій стадії або повертається до більш ранніх, набуваючи невротичних ознак. Отже, психосексуальний розвиток дитини - це її рух від інфантильних до більш зрілих способів досягнення сексуального задоволення, це процес оволодіння нею енергією власних потягів, набуття як психологічної автономії, так і здатності до емоційно-близьких контактів з іншими людьми (М. Кляйн, А. Фройд, З. Фройд).

На наш погляд, застосування методичних засад генетичної психології дає змогу досліджувати ті чи інші особливості засвоєння сексуальної культури в дитячі роки, а саме - розглядати прояви сексуальності як певний пласт психологічної діяльності, зумовлений соціумом, як смисли соціалізації та як наукове явище (С. Максименко).

У другому розділі “Соціалізація статі та сексуальності” представлено результати дослідження етносоцільних нормативів гендерної поведінки, поширених в українському соціумі. Підкреслено, що проблема соціалізації статі потребує вивчення у різних соціальних контекстах. Гендерна культура кожного етносу, що включає систему диференціації статевих ролей, статевої стратифікації, маскулінно-фемінних орієнтацій, шлюбно-сімейної звичаєвості, є провідним фактором формування статевої свідомості.

Методами зібрання матеріалу виступали опитування вчителів та учнів, контент-аналіз етнографічних джерел із шлюбно-сімейної тематики, змісту шкільних підручників, популярних серед учнівської молоді жіночих та чоловічих часописів, телереклами, аналіз статистичних даних щодо розподілу економічних, сімейних та соціальних ролей, професійної зайнятості чоловіків та жінок в Україні тощо.

Домінуючим методичним підходом до аналізу змісту гендерних настановлень дітей слугували не тільки їхні уявлення про ідеальне Я, статус, діапазон ролей, освітній рівень тощо, але й виявлення вже асимільованих приписів та ціннісно-нормативних орієнтирів щодо власної поведінки. Методом наративу, що складався учнями старших класів щодо найпоширеніших стереотипів серед молоді, виявлялися ціннісно-нормативні уявлення юнаків та дівчат про гендерну рівність, діапазон ролей, можливості самореалізації.

Виходячи з поняття гендеру як комплексу сімейних, соціальних, освітніх, професійних, соціальних характеристик розподілу статей в соціумі, можемо стверджувати, що процес соціалізації статі в Україні є вельми суперечливим. Соціум закладає такий сценарій набуття гендерної ідентичності, який поєднує в собі як соціально типове, так і індивідуальне, які, як правило, виступають дисгармонійними складовими образу Я. Неузгодженість, дисбаланс домагань та очікувань, маргіналізація статевої свідомості за рахунок збіднення етнокультурних нормативів статево-рольової поведінки породжує дезорієнтованість юнаків та дівчат щодо реального та шляхів досягнення ідеального Я.

Аналіз нормативів статеворольової поведінки, які історично обумовлювали характер статевих ролей у шлюбно-сімейних стосунках та суспільному житті в Україні (що знайшли своє відображення у фольклорі, мистецтві, побутовій звичаєвості), переконливо засвідчує, що дихотомічність функцій чоловіків та жінок не супроводжувалася дискримінацією жіночої статі та була далекою від патріархальної моделі міжстатевих взаємин. В свідомості українців статева належність розглядалася половинним буттям, а концепція Я як чоловіків, так і жінок відзначалася індивідуалізацією статевих ролей, андрогінними властивостями. В силу історичних обставин гендерна етнокультура українців тривалий час була приреченою на самовиживання, що не могло не позначитися в подальшому на деформації моральних засад статеворольової поведінки.

Особливості соціалізації статі на теренах України в епоху соціалізму можна охарактеризувати процесом вирівнювання позиції статей в здобутті освіти і освоєнні професійних ролей та водночас звуженням можливостей для самореалізації у статево-відповідних ролях. Такий характер гендерної соціалізації можна назвати “безстатевим сексизмом”, оскільки рівність статей досягалася за рахунок нівелювання статевовідповідних властивостей і орієнтувала на освоєння статево-нейтральних чи нетипових ролей. Сексизм проявлявся, в першу чергу, у порушенні принципу парності, гендерної рівноваги у виконанні сімейних та соціальних ролей. Звідси - сучасні проблеми статевої соціалізації підростаючого покоління: девальвація сімейних ролей, зростання привабливості їхнього традиційного розподілу, маскулінізація дівчат та фемінізація хлопців тощо.

Оцінка сучасного стану українського суспільства з позицій гендерної рівності (дисбаланс економічного, соціального, сімейного статусу чоловіків та жінок, диференціація ціннісно-нормативних уявлень про поведінку в залежності від статі тощо) засвідчує, що його орієнтації є далекими від оптимальних. Не випадково в гендерних напучуваннях ЗМІ постулюється “природна” схильність жіночої статі до домогосподарювання, опіки, створення сімейного затишку, а чоловічої - до суспільної діяльності, спрямовуючої і керівної ролі в сім'ї та за її межами. Тим самим чітко диференціюються сфери самореалізації особистості хлопчика і дівчинки, чоловіка і жінки.

Як засвідчують результати дослідження, в змісті навчання та виховання в середніх навчальних закладах значною мірою постулюються сексичні погляди на різні суспільні завдання чоловіків і жінок, на обмеження їхніх функцій певними сферами життєдіяльності людини. Для жіночої статі вони лежать переважно у площині виховання дітей, плекання родинного затишку, служіння чоловікові, для чоловіків - суспільної праці, політики, професійних здобутків, кар'єри, забезпечення сім'ї тощо.

В дослідженні простежено основні напрямки диференціації процесу соціалізації хлопчиків та дівчаток. Встановлено, що дорослі по-різному будують характер розмови з вихованцями в залежності від статі дитини. Це стосується не тільки батьків, а й вчителів. Функціональне призначення іграшок та ігор для хлопчиків та дівчаток переважно різне за характером, а іноді й зовсім протилежне: хлопчиків орієнтують на предметно-інструментальні навички та уміння, дівчаток - на емоційно-регулюючу діяльність. По-різному спрямовується і регулюється поведінка хлопчиків та дівчаток. Хлопчиків переважно заохочують до самостійного пошуку, змагань, перемог, конкуренції, орієнтують на кар'єру, вагомі соціальні ролі в професійній, громадсько-політичній сфері. Рольові експектації дівчаток у більшості обмежуються створенням сім'ї, майбутніми побутовими обов'язками, зокрема господарчими та виховними. Перспективи професійних ролей дівчаток вбачаються здебільшого в освіті, культурі чи сфері обслуговування, хлопчиків - у виконанні соціальних ролей. Не випадково, що в побудові образів ідеального Я бажання дітей відрізняються: дівчина - керівник, політик, державний діяч, менеджер, військовослужбовець в результатах опитування майже не зустрічається.

Аналіз текстового та ілюстративного навчального матеріалу початкової школи засвідчує, що чоловіки та хлопчики зображені в ньому особами, які створюють подію, здійснюють вчинок. Водночас жінки та дівчатка, як правило, тільки пожинають плоди діяльності “сильної” статі і мають справу переважно з обставинами, які склалися, і відбувалися поза їхнім волевиявленням. Чоловіки, хлопчики на картинках зображені переважно енергійними, активними, жінки та дівчатка - залежними, кимсь опікуваними.

Слід відзначити, що при порівнянні комплектів підручників 60-70-х та 80-90-х років, останні вигідно відрізняються у плані розширення кола ролей жіночої статі, їхнього наближенням до чоловічих, проте ця тенденція є ще вочевидь слабкою. Головними дійовими особами в змісті оповідань, задач та вправ виступають переважно хлопці та чоловіки; жіночі персонажі демонструють стереотипні характеристики - їх рятують, захищають, повчають.

Диференційовані статево-рольові приписи вносяться у свідомість дітей також під час безпосереднього спілкування вчителя з учнями. Як засвідчують результати дослідження, вихователі рідко обговорюють з хлопчиками і дівчатками проблеми гендерної рівності (етичні, психологічні, соціальні), майже не привертають увагу дітей до експлуатації жіночого тіла в торгівельній рекламі, поширення брутальних висловів, які принижують гідність статей тощо. Сам вчитель не завжди є прикладом андрогіної статеворольової поведінки. По-різному ставляться вчителі і до оцінки академічних успіхів учнів та учениць: у хлопців їх здебільшого пов'язують із здібностями, у дівчат - з терпінням та посидючістю. Така диференційована система виховання - підтримки духу змагань, наполегливості у досягненні мети у однієї статі та орієнтації на пристосування, адаптування, невтручання в хід справ у іншої - породжує різне ставлення до свого Я: хлопчики в процесі навчання мають очевидні переваги над дівчатками в можливості відкрити себе, ідентифікуватися з певними героями та моделями гендерної поведінки, отримати психологічний простір для самоствердження.