Психологія великих соціальних груп

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний авіаційний університет

Кафедра авіаційної психології

Контрольна робота

з дисципліни: Соціальна психологія

Тема: “Психологія великих соціальних груп”

Виконала: Рябова Ганна Валеріївна

Керівник: кандидат психологічних наук, доцент кафедри авіаційної психології, Погорільська Наталія Іванівна

Київ 2014р

Зміст

Вступ

1. Сутність та класифікації великої соціальної групи в психології

2. Фактори і елементи, що визначають психологічну спільність груп

3. Форми прояву психології окремих великих груп

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Психологія великих соціальних груп є одним з найважливіших об'єктів соціально-психологічних досліджень. Значення цих досліджень обумовлено тим, що людина здійснює свою життєдіяльність як член тієї чи іншої соціальної групи, представник певної історично сформованої спільності людей. Кожна людина з народження включена в різні спільності, соціальні, а з початку трудової діяльності - і в професійні групи. Вивчення психологічних процесів у цих спільнотах становить одне із завдань соціальної психології. Дослідники давно звернули увагу на ці явища. Власне зародження соціальної психології пов'язане з дослідженням «духу народу», «психології народів», психологічних утворень, що існували в масах людей (психологія натовпу, психологія мас, соціальних рухів та ін.)

З погляду соціальної психології дослідження характеристик великих соціальних груп наштовхується на цілу низку труднощів (перш за все маються на увазі дослідження великих організованих, стійких соціальних груп). Багатство методик вивчення різних процесів в малих групах часто контрастує з відсутністю подібних методик для дослідження, наприклад, психологічного вигляду класів, націй і інших груп такого роду (звідси походить переконання, що область психології великих груп взагалі не піддається науковому аналізу).

Разом з тим психологія великих соціальних груп є важливою частиною соціальної психології. Адже якими б не були великими роль малих груп і безпосереднього міжособистісного спілкування в процесах формування особистості, самі по собі ці групи не створюють історично конкретних соціальних норм, цінностей, установок, потреб. Всі ці та інші змістовні елементи суспільної психології виникають на основі історичного досвіду, перш за все, великих груп, що узагальнений знаковими, культурними і ідеологічними системами. Тому соціально-психологічний аналіз великих груп можна розглядати як "ключ" до пізнання змісту психіки індивіда.

1. Сутність та класифікації великої соціальної групи в психології

Якою б не була роль малих соціальних груп та міжособистісного спілкування у становленні й розвитку особистості, самі по собі вони не створюють історично конкретних соціальних норм, цінностей та інших сутнісних елементів суспільної психології. Формуються ці елементи на основі узагальненого культурними та ідеологічними системами історичного досвіду великих соціальних груп, який передається індивіду через малу групу.

Великі соціальні групи формуються на основі усвідомлення людьми об'єктивних умов свого буття, що живить та актуалізує їх фундаментальний інтерес. Їх справедливо вважають основними суб'єктами суспільного розвитку.

Великі групи -- це спільноти людей, які існують у масштабах суспільства та розвиваються за соціально-психологічними закономірностями виявів масової психіки і, на відміну від малих груп, не вимагають обов'язкових особистих контактів. У великих групах, як правило, формуються загальноприйняті норми поведінки, культурні цінності і традиції, спільна думка і масові рухи. До великих груп належать класи, соціальні прошарки, етноси (нації і народності), конфесії, іноді великі партії та громадські організації, вікові й професійні групи, які характеризуються тривалістю існування, закономірністю виникнення і формування, натовп, аудиторія та ін., що мають підґрунтям випадковість виникнення, короткочасність існування тощо.

Традиційно як провідну ознаку великих соціальних груп розглядають їхні потреби й інтереси. У цьому разі потреби й інтереси постають не як індивідуальні, а як групові психологічні й соціально-психологічні явища.

Отже, велика соціальна група має такі основні ознаки:

- включає в себе значне число членів;

- характеризується відсутністю обов'язкових особистих контактів між ними;

- володіє відносно меншим ступенем внутрішньої згуртованості й організованості.

Як і будь-які соціальні суб'єкти, великі соціальні групи класифікують за різними ознаками. За характером зв'язку розрізняють два види великих спільнот людей:

1) соціальні класи, етноси тощо. Основою їх є об'єктивні соціальні зв'язки. Належність людей до цих груп не зумовлюється їх волею, свідомістю, а є наслідком дії об'єктивних чинників;

2) партії, громадські, професійні об'єднання та ін. Людина вступає до них внаслідок свідомого прагнення до об'єднання на основі певних цілей і цінностей.

Дилигенський Г.Г., приймаючи цей поділ, називає першу об'єктивними макрогрупами, другі - суб'єктивно-психологічними. Для з'ясування співвідношення між цими видами він вводить поняття психологічної спільності.

Спеціаліст з групової динаміки Марвін Шоу стверджує, що всім групам притаманна одна загальна якість - їх члени взаємодіють друг з другом. Внаслідок цього він визначає групу як колектив, утворений двома чи більшою кількістю людей, що взаємодіють один з одним. Більше того, підмічає соціальний психолог з Австралійського національного університету Джон Тернер, групи сприймають себе як «ми» на відміну від всіх інших, які сприймаються ними як «вони». Причини, за якими виникають групи, можуть бути самими різними: це й потреба належати до будь-якої спільноти, й потреба в інформації, в визнанні, в досягненні певних цілей. Наприклад, під час футбольного матчу вболівальники однієї команди сприймають один одного як «ми» на відміну від вболівальників іншої команди, які для них - «вони».

Для розуміння сутності психологічної спільності велике значення має концепція Б. Ф. Поршнева про поділ людей на «ми» і «вони» в процесі історичного розвитку людства (Б. Ф. Поршнєв, 1974, 1979). Б.Ф.Поршнєв вважає, що специфічним об'єктом соціально-психологічної науки є «спільність», яка розуміється як суб'єктивне психологічне об'єднання людей. Загальна теорія соціальної психології, на думку Б.Ф.Поршнєва, є ні чим іншим, як всебічним психологічним аналізом цього центрального поняття - поняття «спільності». В якості психологічної першопричини утворення спільності Б.Ф.Поршнєв виділяє не міжособистісні стосунки та взаємодії, що складаються між окремими індивідами та об'єднуючі людей в групи, а міжгрупові відносини, які будуються по принципу протиставлення та відокремлення, на основі якого формуються групове самоусвідомлення та почуття спільності.

Відокремлення окремої соціальної спільності, навіть протиставлення її іншим, є, на думку вченого, необхідною умовою та початковим імпульсом об'єднання людей до їх пізнання себе як спільності. Суб'єктивна сторона будь-якої реально існуючої спільності, всякого колективу засновується на цьому двоєдиному або двосторонньому психологічному явищі, яке визначено виразом «ми» та «вони», шляхом відрізнення від інших спільностей, колективів, груп зовні та одночасно уподібнення у чим-небудь людей один іншому всередині.

Об'єднання людей із спільністю, яке відбувається як процес відокремлення та протистояння зовнішньому соціальному оточенню з одночасним уподібненням та єдністю спільності зсередини, є універсальним соціально-психологічним механізмом, за допомогою якого реалізуються та відтворюються відношення між соціальними групами - тобто суспільні відносини.

В основу детальної класифікації великих соціальних груп приймаються різні ознаки.

За часом існування поділяються довгостроково існуючі великі групи (класи, партії) і коротко існуючі (мітинги, аудиторії, натовп). За характером організованості-неорганізованості - організовані групи (партії, союзи, натовп). Ряд великих груп виникає стихійно (натовп), інші організовуються свідомо (партії, асоціації).

За прикладом класифікації великих груп можна говорити про умовні і реальні групи. Ознака контактності взаємодії виступає теж як суттєва. Статево-вікові групи, професійні групи є не реальними, а умовними. До реальних великих груп з короткими, але тісними контактами відносяться мітинги, збори.

Великі групи можуть бути відкритими і закритими. Членство в останніх визначається внутрішніми установленнями груп.

Великі соціальні групи можна розділити по наявності певної кількості загальних ознак і механізму зв'язків з спільністю. Так, Г.Г. Ділігенский виділяє два типи соціальних груп. Перший тип - об'єднання людей, що мають загальні об'єктивно існуючі і соціально значимі ознаки. Наприклад, такою ознакою може бути демографічна. У цьому випадку перший тип складуть чоловіки, жінки, покоління, молодь, середній вік, літні люди і т. д. Характеристика цих груп як соціальних визначається їх значимістю в житті суспільства, роллю в системі суспільних відносин (в системі виробництва, в сім'ї). Ці групи за своїм складом гомогенні, однорідні, але саме за ознакою їх виділення.

Другий тип груп характеризується тим, що люди, їх складові, свідомо прагнуть до об'єднання. Прикладом цих груп є релігійні групи, партії, союзи, громадські рухи. За своїм соціальним складом ці групи різнорідні, гетерогенні. За соціально-психологічними характеристиками вони більш однорідні, ніж групи першого типу. Якщо в першому випадку пріоритетне значення має об'єктивна сторона спільності, то у другому - суб'єктивна. Йдеться про психологічної спільності. Суб'єктивна спільність не збігається з спільністю об'єктивною [2].

Великі соціальні групи перебувають у сфері впливу специфічних регуляторів соціальної поведінки -- звичаїв, традицій, моралі. Сформовані ці регулятори суспільною практикою, з якою пов'язана група. Важливою характеристикою великих соціальних груп є мова. Етнічні групи без неї не можуть існувати. Ознакою інших груп (професійних, вікових тощо) є жаргон як різновид мови. Особливості життєвої позиції великих соціальних груп разом із регуляторами поведінки формують їх спосіб життя.

Спосіб життя великої соціальної групи -- сукупність стійких типових форм життєдіяльності спільності.

Типові форми життєдіяльності народів, класів, інших соціальних груп, окремих індивідів виявляються в матеріальному і духовному виробництві, в суспільно-політичній і сімейно-побутовій сферах. На основі способу життя можна визначити, як люди живуть, якими інтересами керуються, яким є їх мислення. Предметом аналізу при цьому можуть бути й особливі форми спілкування, тип контактів і відносин, інтереси, цінності і потреби. Спосіб життя спільності свідчить про її ставлення до суспільства, до праці, інших спільнот та індивідів. Оскільки кожен тип великих соціальних груп наділений тільки йому притаманними властивостями, суттєво відрізняється від інших (етнічна група відрізняється від професійної), то їх загальні характеристики повинні мати специфічний зміст. До вивчення великих соціальних груп залучають етнографію та етнопсихологію, порівняльні дослідження, соціологію, статистичний аналіз, психолінгвістику та ін.

Структуру психології великих груп утворюють різні психічні властивості, психічні процеси і психічні стани. Точніше виокремлення найважливіших елементів психології великих груп охоплює психічний склад як стійке утворення (національний характер, традиції, звичаї, смаки) та емоційну сферу як динамічне утворення (потреби, інтереси). Психічний склад групи і психічний склад особистостей, які до неї належать, не одне і те саме, оскільки на формування психології групи впливає колективний досвід, міра засвоєння якого зумовлена індивідуальними психологічними особливостями. Отже, психологічні характеристики групи не є простою сумою притаманних кожній особистості рис, а виражають типове, властиве всім індивідам.

Методи дослідження психології великих соціальних груп. Типові риси психології великих соціальних груп закріплені у моральності, традиціях і звичаях. Це спонукає соціальну психологію до використання методів етнографії, якій властивий аналіз окремих продуктів культури. Однією з форм використання цих методів є міжкультурні дослідження. Йдеться про порівняльні дослідження (порівнюють різні культури, соціальні групи). Часто соціальна психологія при аналізі психології великих соціальних груп послуговується традиційними для соціології методами, особливо різними прийомами статистичного аналізу. Не рідкісними для соціальної психології є і прийоми з царини мовознавства, оскільки під час дослідження великих соціальних груп доводиться аналізувати знакові системи.

Різні дослідники по-різному визначають предмет психології великих груп.

Так, Г.М. Андрєєва питаннями, що підлягають вивченню, вважає наступні:

1. які групи слід розглядати як «великі»;

2. яка структура психології великих груп, її основні елементи, їх супідрядність, характер їх взаємозв'язку;

3. яке співвідношення психіки окремих індивідів, що входять до групи, з елементами цієї групової психології;

4. якими методами можна користуватися при вивченні всіх цих явищ.

Г.Г. Дилигенский вважає, що психологія великих груп вивчає особливості різних видів суб'єктивно-психологічних груп (наприклад, асоціацій, організацій), механізм складання індивідуальних дій в групові; аналіз групи як суб'єкта дії. Головним же в предметі вивчення психології великих груп він вважає зв'язок між об'єктивною соціальною спільністю і спільністю соціально-психологічною, дослідження шляхів, способів, механізмів переходу від перших до других.

В історичному розвитку суспільства і в конкретний розвиток груп окремі соціальні спільності проходять ряд етапів. Ці етапи відповідають рівню розвиненості груп. За класифікацією Г. Г. Дилигенского таких рівнів три [2].

Перший - нижній рівень - типологічний, характеризується тим, що члени відповідної групи об'єктивно схожі між собою по якихось ознаках. Ці ознаки можуть мати істотне значення в регуляції індивідуальної поведінки людей, але не складають підстави для створення психологічної спільності. Об'єднані за цими ознаками люди становлять утворення індивідів, але не становлять єдності.

Прикладом такого рівня соціальної групи є підприємці на перших етапах формування цієї соціальної групи в нашій країні. Кожен з підприємців займався своєю справою, здійснював специфічний вид діяльності; зв'язок з іншими підприємцями проходила по тим же механізмам взаємодії, що і з усіма іншими людьми. Часто як приклад такого рівня розвитку соціальної групи цитують проведений К. Марксом аналіз парціального господарства, де окрема сім'я була замкнутою одиницею в сільськогосподарському виробництві.

Другий рівень розвитку соціальної групи характеризується тим, що члени групи усвідомлюють свою приналежність до цієї групи, ідентифікують себе з її членами. У прикладі з підприємцями цей рівень означає, що підприємці зараховують себе до нової соціальної спільності. Це рівень ідентифікації [4].

Третій рівень розвитку соціальної групи передбачає готовність групи до спільних дій в ім'я групових цілей. Члени групи усвідомлюють спільність своїх інтересів. Клас в собі як спільність переходить на становище класу для себе. Підприємці, наприклад, усвідомлюючи спільність своїх інтересів, відмінних від інтересів інших соціальних спільнот, об'єднуються в асоціації, спілки, корпорації, встановлюють взаємні зв'язки з іншими об'єднаннями. На загальних зборах, з'їздах виробляють програму, стратегію і тактику своєї діяльності. Підприємництво сформувалося як соціальна спільність і соціальний рух в Росії.

Цей рівень розвитку соціальних груп Г. Г. Дилигенский називає рівнем солідарності Можна його позначити як рівень інтегрованості, Рівень розвитку соціально-психологічної спільності груп визначає реальну їх роль у суспільно-історичному процесі в цілому, детермінує розвиток тих чи інших соціальних процесів, подій, явищі. Він являє психологічну складову суспільно-історичних явищ [2].

2. Фактори і елементи, що визначають психологічну спільність груп

Ступінь гетерогенності і гомогенності групи виступає як один з факторів, що впливають на рівень її соціально-психологічної спільності. Реально всяка спільність вступає у взаємодію з іншими спільнотами і в «чистому» вигляді не існує. Клас включає в себе шари, класові «кордони» не збігаються з національними, професійними, статевими і т. д. Ці спільності можуть перехрещуватися, причому неодноразово. Ступінь включеності людей і ці різні спільності, ідентифікація з якийсь із них і взаємини між ними визначають соціально-психологічний статус групи.

Виключне місце в системі факторів, що визначають соціально-психологічну спільність груп, має її суспільно-історичний досвід. Він спирається на спільність становища групи, відмінні за різними параметрами її ознаки, організаційні передумови, ідеологію. Але системоутворюючим ознакою цього досвіду є практика колективної дії. Позитивний результат цієї практики входить до фонду соціальної пам'яті народу, груп, спільнот. Видом цієї соціальної пам'яті є архетипи, описані К. Юнгом.

Психічні явища у великих групах можуть бути розділені за сферами психіки. Подібно до того, які ці сфери в загальній психології, можна говорити про когнітивний, потребно-мотиваційної, афективної і регулятивно-вольової сферах. Усі психічні процеси цих сфер в психології великих груп набувають свої специфічні особливості.

Так, до сфери когнітивної відносяться колективні уявлення, соціальне мислення, громадську думку, суспільну свідомість, менталітет. Когнітивні процеси у великих спільнотах є відображенням соціальних процесів, статусу груп у системі суспільних відносин, рівня розвитку духовного життя суспільства. Суспільно-історичні процеси визначають зміст пізнавальних процесів, змінюється об'єкт пізнання. Питання про те, що думають люди, про що турбуються, змінюється в залежності від суспільних умов. Але громадська детермінація психічних групових процесів стосується не тільки їх змісту, а й способів відображення об'єктивної дійсності. Історичність є не тільки понятійний, категоріальний лад мислення, але і його стиль. Відомі особливості східного та західного стилю мислення, своєрідним є менталітет того чи іншого народу в різні періоди його історичного розвитку. Емпіричні дослідження А. Р. Лурія показали своєрідність почуттєвого і понятійного відображення дійсності в умовах суттєвих соціальних та культурно-історичних перетворень жителів середньоазіатських республік колишнього СРСР. У когнітивної сфері закріплюються способи і механізми, за допомогою яких складаються, зберігаються, змінюються уявлення, стереотипи, орієнтації, цінності [6].

У різних соціальних середовищах складаються більш-менш сприятливі умови для розвитку тих чи інших когнітивних особливостей. Когнітивні структури складають основу повсякденного психології. Вищий їх рівень - свідомість спільності, яке у формі ідей, теорій становить ідеологію окремих спільнот, ідеологію суспільства в цілому.

Другий структурний елемент психології великих груп - мотиваційна сфера. Конкретно вона представляється загальногруповою мотивацією, груповими потребами, цінностями, інтересами, цілями, установками, ідеалами. У цьому переліку мотиваційних елементів потреби становлять, у відомому сенсі, базисну характеристику психології людини. Класи і великі соціальні групи в психологічному відношенні розрізняються, насамперед, своїми потребами, інтересами, ідеалами.

Висловлена В. Н. Мясішевим точка зору на потреби найточніше відображає їх соціально-психологічну сутність. Потреба, на його думку, відображає єдність потреби і спонукання, тяжіння до певного об'єкту. Він вважає, що потреба являє ставлення до об'єктивної дійсності [7].

Як елемент суспільної психології потреби виникають і розвиваються в процесі життя і діяльності людини. Особливий інтерес для психології соціальних груп представляє розподіл групових потреб на два види:

1. потреби групи як даної системи, яка потребує певних умов свого функціонування;

2. потреби більшості особистостей, що входять в дану групу, тобто типові для групи потреби.

Потреби другого роду, типові, «масові» для даної групи, виникають як з необхідності функціонування групи, так і із спільності соціального середовища, в якій знаходяться члени даної групи.

Для психології великих груп в певний період суспільно-історичного розвитку важливо дію закону розвитку потреб, співвідношення індивідуальних і колективних потреб, розвиток вищих за своєю природою соціально-психологічних потреб - потреби в праці, розвиток пізнавальних і естетичних потреб, потреби в спілкуванні.

З потребами в психології великих груп органічно пов'язані інтереси. В інтересах суб'єктивно відображаються матеріальні умови існування спільності. У них виражається спрямованість психіки і діяльності, прагнення до задоволення потреб. Психологічно інтерес переживається у вигляді чуттєвого і свідомого тяжіння до деякого об'єкту в силу життєвої значущості та емоційної привабливості останнього.

Специфічне місце в спонукальної сфері мають суспільні інтереси. У них відображаються потреби суспільства в цілому і окремих соціальних груп, економічні відносини даного суспільства, економічне становище певних соціальних спільнот і об'єднань. Інтереси стимулюють різні форми діяльності груп. Інтерес у громадській діяльності, як правило, усвідомлюється, і його задоволення виступає як мета теоретичної та практичної діяльності людей. Розрізняють економічні, політичні, духовні інтереси. У різних суспільно-історичних умовах по-різному співвідносяться інтереси суспільства, окремих великих груп (класів, націй), малих груп і окремих особистостей. Але у всіх цих суб'єктах інтерес виступає як побудник діяльності, детермінанта поведінки людей [4].

У мотиваційній сфері істотне місце займають життєві орієнтації. Вони являють собою систему переваг, що виявляються в усвідомленій або неусвідомленій виборчій поведінці, у виборі мотивації в альтернативних умовах. У них виражаються цілі діяльності груп, особистостей, ставлення до майбутнього. Вони визначають переважну сферу життєдіяльності. Це особистісно обумовлено рівнем домагань, оцінкою реальних можливостей і психологічних умов.

Істотним є висновок учених про те, що життєві орієнтації різноманітними способами обумовлені закономірностями життя суспільства, макрогрупи, мікрогрупи, індивідуальної біографією, значущими ситуаціями. У загальному вигляді в орієнтації виражається специфіка розвитку спільності в певний суспільно-історичний період.

Ідеали виступають вищою формою спонукача соціальної діяльності. Ідеал в соціально-психологічному плані - це образне відображення якого-небудь реального або нереального явища. Це зразок, вища мета, остання ступінь прагнень окремої особистості або соціальної спільності. Ідеал є історичним, соціально детермінований певним рівнем розвитку продуктивних сил і характером групових і особистісних відносин. Ідеали людей відображають історичні прагнення спільнот (класів, націй) на кожному етапі розвитку.

Ідеали соціального прогресу, добра, справедливості направляли діяльність прогресивних верств населення в багатьох країнах.

Афективна сфера психології великих груп включає почуття, емоції і настрої.

Специфічними для великих груп є соціальні почуття. При цьому два сенсу включаються у визначення «соціальні почуття». У першому випадку мова йде про почуття, в яких відображається емоційне ставлення до фактів, ситуацій, установам соціальної дійсності. У другому носіями соціальних почуттів є об'єднання людей, соціальні спільності. В обох цих випадках відносини людей грають важливу роль в їх спілкуванні, взаємовплив, взаємодії.

Суспільні настрої виступають одним з важливих феноменів психології великих груп. У них в яскравій формі відображаються відносини і оцінка людьми стану об'єктивних процесів і психічних феноменів, які панують у певні періоди суспільного розвитку. Ґрунтовна характеристика суспільних настроїв міститься в роботах Б. Д. Паригіна. Як особливостей колективних настроїв в порівнянні з індивідуальним настроєм він виділяє: набагато більшу соціальну, ніж індивідуальну обумовленість; колективний настрій - продукт всієї системи соціальних (економічних, політичних та ідеологічних відносин); ступінь соціальної детермінованості в них вище, ніж в індивідуальних настроях. У них фактор фізичного самопочуття відступає на задній план перед соціальними факторами (умовами матеріального життя людей, їх відносинам на виробництві, в побуті і т. д.).

Суспільний настрій не є сумою настроїв входять до групи людей, воно має здатність до багаторазового збільшення енергії становлять групу індивідів. Соціальний настрій володіє принадливістю, здатністю до значного посилення деяких властивостей настроїв індивідів. Суспільний настрій є найбільш масовим компонентом групової психології не тільки тому, що воно на відміну від інших елементів психіки функціонує постійно, але ще й тому, що воно найбільш яскраво виявляє себе в групі і з тим більшою силою, чим більше соціальна група.

Групові потреби, інтереси, цінності, прийняті членами соціальних груп, становлять фонд загальногрупової мотивації. Вони виступають стимулами і мотивами діяльності та поведінки людей, визначаючи спрямованість особистості і груп [4].

Крім цих традиційно виділених сфер психіки (когнітивної, потребно-мотиваційної, афективної і регулятивно-вольової) можна виділити діяльнісну сферу.

Діяльнісну сферу психології великих груп складають колективна діяльність і групова поведінка. Для діяльності великих соціальних груп специфічними є цілі діяльності, її структура, суб'єкти діяльності, її форми. За своїм соціальним призначенням істотно розрізняються професійна діяльність, громадська діяльність, соціальні рухи.

3. Форми прояву психології окремих великих груп

Психологія соціальних класів

Серед великих соціальних груп особливу роль відіграють класи. їх природа і сутнісні риси завжди цікавили суспільну думку.

Соціальні класи -- великі соціальні спільності людей, які різняться місцем в історично зумовленій системі суспільного виробництва, ставленням до засобів виробництва, роллю в суспільній організації праці, а отже способами одержання і розмірами суспільного багатства.

Майнове розшарування людей описували давньогрецькі мислителі Платон, Арістотель, Евріпід. Сутність класів і класових відносин досліджували французькі історики Франсуа Гізо (1787--1874) і Огюстен Тьєррі (1795--1856), англійський політекономіст Адам Сміт (1723--1790) і француз Давид Рікардо (1723--1772). Учення про класи, в основу якого покладено економічний чинник, є одним з найбільших надбань марксизму. Німецький філософ, соціолог, політик Макс Вебер (1864--1920), сповідуючи концепцію соціальної дії, вважав класами великі групи людей, об'єднаних на основі інтересів у сфері виробництва, соціального життя, політики. Сучасна соціальна наука, характеризуючи соціальну структуру суспільства, часто поряд з поняттям “клас” використовує поняття “соціальна страта”.

Соціальна страта (лат. stratum -- шар, пласт) -- конституйована у соціальній структурі суспільства спільність, що об'єднує людей на певних загальних позиціях чи на основі спільної справи, протиставляючись іншим угрупованням.

Оскільки класи є особливими стійкими соціальними групами, то їх сутнісні ознаки взято за головний критерій при визначенні історичних типів суспільства, хоч такий підхід не можна вважати абсолютним. До соціально-психологічних ознак класів належать:

- соціальний статус, який означає місце в соціальній ієрархії;

- певний спосіб життя, його якість і стиль;

- шкала цінностей, соціальні почуття, система класових потреб та інтересів, класовий ідеал;

- традиції, установки, картини світу, стереотипи, звички, особливості спілкування;

- соціальна етика, жаргон.

Сутність соціально-психологічного підходу полягає у з'ясуванні зв'язку між психологічними характеристиками класу як соціальної групи та взірцями поведінки людей, що його утворюють. Одним із найважливіших елементів класової психології є класові потреби. Адже кожен клас характеризують конкретна структура потреб, відповідні матеріальні і духовні блага.

Чільне місце в емоційній сфері класової психології посідають інтереси. Зміст класових інтересів похідний від системи відносин, до якої належить конкретний клас у конкретному типі суспільства.

Класові інтереси взаємодіють, співвідносяться з особистими. Безумовно, класові інтереси не є лише сумою особистих інтересів. Але приватні, окремі і спільні інтереси є різноманітними аспектами дійсності. Спільні інтереси людей акумулюються у реальних зв'язках, їх взаємозалежності, виникають у взаємодії, діяльності та спілкуванні. Так формуються класові інтереси. Їх виражають передусім партії, об'єднання людей у які спричинене потягом до влади. Кожний соціальний клас відтворює певну систему поведінки, комплекс цінностей, інтересів і норм, стиль життя. Водночас він культивує і свої цінності, моделі поведінки, ідеали. Ідеал (в соціально-психологічному аспекті) є вищою формою спонукування соціальної діяльності, образним відтворенням певного реального чи нереального бажаного явища. Він втілює класові цілі, ставлення до майбутнього.

Психологія етнічних груп

Етнічні групи, як і класи, відіграють важливу роль в історичному прогресі. Особливості психології їх як великих соціальних груп вивчає сформована на межі етнографії та соціальної психології спеціальна галузь знань етнопсихологія -- наука про психічні особливості, ментальність народу, властивості національного характеру.

Етнічна (грец. etnikos -- народний) група -- стійка спільність, що історично склалася на певній території і якій властиві відносно стабільні особливості мови, спільні риси, неповторні якості, усвідомлення єдності і відмінності від інших утворень (самосвідомість етносу), відмінні від інших груп характеристики (спосіб життєдіяльності, традиції, норми, правила і звички, побут, матеріальна і духовна культура, метод господарсько-екологічної діяльності, внутрішня формальна організація та ін.). Формується і розвивається етнічна група природно-історичним шляхом. Існує як реальна (компактна) сукупність людей, яка завдяки своїй відносній цілісності є самостійним суб'єктом історичного і соціального процесу.

Дослідження психології етнічних груп започаткував В. Вундт, який інтерпретував поняття “народ” як етнічну спільноту. Для досліджень він брав міфи, звичаї, мову. Сучасна етнопсихологія для позначення компонентів психології етнічних груп використовує поняття “національний характер”, “національні почуття”, “національна самосвідомість”, “національно-психологічні явища”, що у різних вимірах виражають вияви суспільної психології індивідів, які належать до етнічної групи. Вона аналізує факти, закономірності й механізми вияву типології, ціннісних орієнтацій і поведінки представників різних етнічних спільностей, описує і пояснює особливості та мотиви поведінки всередині спільності і між етносами, вивчає етнічні особливості психіки людей, етнічні конфлікти і стереотипи, етнічні особливості соціалізації особистості. Особистість через найближче оточення, передусім через сім'ю і школу, у процесі свого розвитку прилучається до національної культури.

Соціально-економічні, історичні умови, особливості життя кожного народу значною мірою визначають специфіку його психічного складу. Визначення психічного складу нації -- досить складний процес, тому етнопсихологія використовує в емпіричних дослідженнях поняття “ментальність”, “національний характер”, “національна свідомість”.

Феномен ментальності містить елементи національного характеру, які діють, минаючи свідомість, спонтанно. Ментальність є своєрідним емоційно-психологічним кодом, що викликає у суб'єкта конкретні реакції на зовнішні чинники, способом сприйняття й розуміння етносом свого внутрішнього світу та зовнішніх обставин. Вона відображає внутрішній стан, світосприйняття людини. Саме тому її часто трактують як “душу народу”. Ментальність (франц. mentalite -- склад розуму, світосприйняття) -- своєрідний стан, рівень розвитку, спрямованості індивідуальної та групової свідомості, здатність до засвоєння норм, принципів, життєвих орієнтацій, суспільних цінностей, особливості адаптації до навколишнього середовища, впливу на нього, відтворення сукупного досвіду попередніх поколінь.

Структурно цей феномен охоплює:

- наявність у людей конкретного суспільства певного спільного розумового інструментарію, психологічного оснащення, яке забезпечує їм особливе усвідомлення світу і себе в ньому;

- певний соціально-психологічний стан етносу, нації, народності, громадян, що втілив у собі (не в пам'яті, а в підсвідомості) результати тривалого й усталеного впливу етнічних, природно-географічних і соціально-економічних умов проживання;

- спосіб ставлення людини до внутрішнього і зовнішнього світу, зумовлений психічними процесами його сприймання і розуміння (інтерпретації);

- людський вимір історичних макромас, людська активність, об'єктивована в культурних пам'ятках.

Ознаки ментальності збігаються з характеристиками феномену, позначеного поняттям “національний характер”.

Національний характер -- своєрідне, специфічне поєднання типових рис у конкретних історичних і соціально-економічних умовах буття нації; уявлення народу про себе, сукупність стійких, основних для національної спільності особливостей сприйняття навколишнього світу та форм реакцій на нього. Національний характер -- досить стійке і суперечливе психічне утворення, у структурі якого поєднуються позитивні і негативні риси та особливості. Наприклад, російський філософ Микола Бердяев (1874--1948) звертав увагу, що в російському характері уживаються доброта і жорстокість, душевна делікатність і брутальність, альтруїзм та егоїзм, велика волелюбність і деспотизм, самоприниження і національна гордість та шовінізм. Подібна поляризація притаманна кожному народові.

Національний характер фіксує певні типові риси, що найчастіше виявляються в тих випадках, коли йдеться не про окремих людей, а про групи. Своєрідність національної психології народу виражається не в неповторних психологічних рисах, а в їх неповторному поєднанні, вияві у певних звичаях, історичних традиціях тощо. В етнічних групах фіксують і такі елементи психічного складу, як темперамент і здібності, хоча не всі дослідники визнають правомірність постановки проблеми специфіки вияву темпераменту і здібностей у різних етнічних групах.

Етнічний стереотип -- продукований під впливом конкретної етнічної культури, актуальний для представників окремої етнічної спільності, стійкий, емоційно насичений, ціннісно визначений, стандартизований образ, уявлення про певний об'єкт.

Образ стереотипу формується під впливом міжетнічних відносин, особливої соціальної установки на представника іншої групи. Певну роль відіграє в цьому і минулий досвід спілкування з іншою етнічною групою: якщо відносини були ворожими, то на кожного представника цієї групи поширюватиметься негативна установка. При оцінюванні іншої групи можливі перекручення її образу, пов'язані з психологічним явищем етноцентризму, який є психологічною схильністю сприймати всі життєві події з позицій своєї етнічної групи, вважаючи її еталоном. Етноцентризм є сукупністю ірраціональних уявлень про свою етнічну спільноту як про центр, навколо якого групуються всі інші.

Національна свідомість як різновид свідомості соціальної спільності, ґрунтується на уявленнях про соціальні цінності, норми, важливі з огляду належності особистості до конкретної нації та є усвідомленням індивідом національної належності, специфічних рис власної нації, ставленням до національних цінностей.

Психологія масових явищ

Психологія великих соціальних груп формується і виявляється у процесі соціальних відносин і масових комунікацій, які багатьма ознаками відрізняються від міжособистісного спілкування (див. таблицю) [1].

Масова комунікація	Міжособистісне спілкування
1	2
1. Спілкування соціальних груп	1. Спілкування в основному окремих індивідів
2. Яскраво виражена соціальна орієнтованість спілкування	2. Соціальна та індивідуально-особистісна орієнтованість спілкування
3. Організований інституціоальний характер спілкування	3. Як організований, так і спонтанний характер спілкування
4. Опосередкованість спілкування технічними засобами передавання інформації	4. Відсутність опосередкованості спілкування технічними засобами передавання інформації
5. Відсутність прямого зворотного зв'язку між комунікатором і реципієнтами в процесі спілкування	5. Наявність прямого зворотного зв'язку між комунікатором і реципієнтом у процесі спілкування
6. “Колективний” характер комунікатора	6. “Індивідуальний” характер комунікатора
7. “Масовий” характер реципієнтів, що постають анонімною, розрізненою аудиторією	7. Реципієнтом є окремий конкретний індивід
8. Періодичність інформації і підвищена вимогливість до дотримання норм спілкування	8. Неперіодичність інформації і більш “вільне” ставлення до норм спілкування
9. Фіксованість, незмінність ролей комунікатора і реципієнта	9. Комунікатор та реципієнт, як правило, почергово міняються комунікативними ролями

До найпоширеніших масових явищ у великих групах належать громадська думка, суспільні, масові настрої, мода, чутки, паніка. Громадська думка як виразник масової свідомості суспільства виникає з приводу певних подій, явищ суспільного життя, та є публічно вираженим і поширеним судженням, яке містить оцінку і ставлення (приховане, явне) до подій, осіб, діяльності груп, організацій, що становлять певний інтерес для суспільства. Функціями громадської думки є регулювання і пропонування певної поведінки; оцінювання подій і фактів. Найпоширеніші форми її виявлення -- оцінка, скарга, порада, схвалення, побажання, незадоволення, осуд, несхвалення, незгода, протест.

Суспільний настрій є найзначущішою силою, яка спонукає людей до діяльності, визначає поведінку різних спільностей. Це - переважаючий стан почуттів соціальних груп у певний період.

Суспільний настрій характеризується певною предметною спрямованістю (політичний, естетичний), характером та рівнем емоційної напруженості (апатія, депресія, піднесення). Однією з форм-суспільного настрою є масовий настрій. Будучи реакцією на події та їхнє значення у житті спільноти, масовий настрій здатний захопити та об'єднати найрізноманітніші соціальні групи. Масовий настрій - порівняно тривалий, стійкий емоційний стан груп, який забарвлює їх переживання і проявляється у позитивному чи негативному емоційному фоні життєдіяльності спільностей. Залежно від усвідомлення причин, які зумовили масовий настрій, він проявляється або як загальний емоційний фон (піднесення, пригнічення), або як чітко виражений стан (страх, радість, захоплення). Настроям властивий особливий динамізм, який виражається у здатності переходити з одного стану в інший (від глибоко прихованого до відкритого), переростати в антигромадські дії та ін.

Мода. Це один із найпоширеніших атрибутів повсякденного життя індивідів, спільнот. Мода(лат. modus -- норма, правило, міра) -- форма стандартизованої масової поведінки людей, що виникає стихійно під впливом домінуючих у суспільстві настроїв, смаків, захоплень.

Мода поєднує багато суперечливих тенденцій та механізмів соціально-психологічного спілкування: ідентифікацію та негативізм, уніфікацію та персоналізацію, наслідування та протиставлення. Вона виявляється в усіх сферах суспільного життя: економіці, політиці, мистецтві, побуті, спорті тощо. Тісно пов'язана мода із смаками та звичаями людей, оскільки із смаками її зближують змінність та рухливість, із звичаями -- повторюваність та усталеність. інтровертність соціальна група

Чутки. Наявність чи відсутність чуток свідчить про конкретний стан соціальної спільності, а також про ефективність, кваліфікованість управління нею. Чутки -- недостовірна або частково достовірна інформація, що надходить від однієї особи або групи, про події, ситуації.

Психологічний вплив чуток реалізується через взаємопов'язані етапи: операційний (вплив суб'єкта), процесуальний (прийняття -- неприйняття впливу об'єктом), результат (реакції у відповідь).

Паніка. Реальна чи уявна загроза певним соціальним спільнотам, суспільству може спричинити паніку. Паніка (грец. panikon -- несвідомий жах) -- емоційний стан, різновид поведінки великої сукупності людей, породжений дефіцитом або надлишком інформації, загрозливим впливом зовнішніх умов і виражений почуттям страху.

Виникає паніка у чисельних групах, місцях масового скупчення людей. Передумовою її є некерований страх, спровокований реальною або уявною загрозою. Людям, котрі переживають панічний стан, властиві розгубленість, хаотичність у діях, неадекватність поведінки загалом. Безпосереднім приводом до паніки є певні стимули. Щоб викликати паніку, вони повинні бути або дуже інтенсивними, або зовсім невідомими раніше, такими, що концентрують на собі надмірну увагу. Першою реакцією на такий стимул є потрясіння, сприймання ситуації як кризової. Потрясіння, як правило, спричиняє збентеження. Індивід у такій ситуації інтерпретує подію у межах власного досвіду або пригадує аналогічні ситуації з досвіду інших. Необхідність оперативного прийняття рішення заважає логічному осмисленню кризової ситуації і породжує страх.

Висновки

Таким чином, велика соціальна група визначається як кількісно необмежена соціальна спільність, що має стійкі цінності, норми поведінки, соціально - регулятивні механізми (партії, етнічні групи, виробничо - галузеві та громадські організації), і роблять істотний вплив на суспільне життя.

Користуючись світовим досвідом вчених надбань у соціальній психології було б цікаво визначити особливості психічного складу українців. Тим більш, що події останніх декількох місяців більш гостро виявили психологічну сутність українського народу.

У більшості досліджень до типових рис українського національного характеру зараховують демократичність, волелюбність, емоційність, що виявляються у музичності, наближеності до природи, культі жінки і родини, релігійності, толерантності до інших народів, працелюбстві, гостинності тощо. Українцям властива така психологічна риса, як інтровертність (лат. intro -- всередину і versio -- повертати, обертати) -- спрямованість (установка) людини на свій внутрішній світ, на проблеми власного соціуму. З такою установкою пов'язані миролюбність, несхильність до агресії та насильства, високе поціновування своєї внутрішньої свободи. Натомість екстравертність (лат. extra -- поза) як спрямованість людини на зовнішній світ зумовлює відчутно сильніший вияв колективізму (общинності), товариськості, відкритості зовнішньому світу. З інтровертністю пов'язана така характерологічна риса українців, як індивідуалізм. В окремих дослідженнях висловлюються міркування, що він дещо ускладнює процес державотворення в Україні, бо часто межує з непокорою, ігноруванням, запереченням будь-якої влади, наближаючись іноді до анархізму. Інтровертність, заглибленість у внутрішній світ орієнтують на критичне ставлення до себе, своїх дій, налаштовують на відповідальне ставлення до результатів своєї праці. Проте кількастолітня бездержавність не сприяла формуванню в української нації відповідальності за власну долю, породжувала політичну пасивність, сподівання на чужу допомогу в розв'язанні власних проблем. Ще однією домінуючою рисою українського національного характеру є емоційність як підвищена чутливість, вразливість національної душі, схильність ображатися, слабка вольова регуляція. Водночас підвищена чутливість до всього, зокрема і до взаємин з іншими людьми, нерідко поєднується з певною амбіційністю (“гоноровитістю”), що знаходить свій вияв у наданні значно більшого значення зовнішнім атрибутам, ніж суті явищ. З цього погляду в різноманітних дослідженнях йдеться про недостатню розвиненість соціальної волі в українців. Перевага емоційності, споглядальності, мрійливості над волею часто не давали змоги досягати визначених цілей, реалізувати задумане, довести до кінця розпочате. Неадекватність вольової регуляції проектується в таких характерологічних рисах, як упертість, прагнення діяти по-своєму, всупереч раціональній логіці. Зазначені якості не є специфічно українськими, вони притаманні й іншим народам, хоч виявляються у кожного з них по-своєму. Важливо при цьому мати на увазі, що жодна з рис національного характеру сама по собі не визначає його суті, а є лише певним способом реагування на обставини, формою переживання навколишньої дійсності. До того в Україні можна виокремити кілька відносно самостійних етнічних типів, зосереджених у конкретних регіонах: у Закарпатті, Галичині, на Буковині та ін. Етнічний характер мешканців кожного з цих регіонів формувався під впливом різних соціально-історичних, політичних, культурних, релігійних, мовних, соціально-психологічних та інших умов. Тому процес формування цілісного українського національного характеру ще далекий від свого завершення.



Список використаних джерел

1. Богомолова Н.Н. «Социальная психология массовой коммуникации» / Вид-во «Аспект-Пресс», 2008

2. Дилигенський Г.Г. «Деякі методологічні проблеми дослідження психологи великих груп» / / Методологічні проблеми соціальної психології / Відп. ред. Є.В. Шорохова. М.: Наука, 1975.С, 196-205.

3. Московічі С.А. Століття натовпів: Історичний трактат з психології мас. М.: Вид-во «Центр психології та психотерапії», 1996.

4. Паригін Б.Д. Соціальна психологія, Проблеми методології, історії і теорії. СПб.: ІГУП, 1999.

5. Психологія мас. Хрестоматія. Самара: Изд. дім «БАХРАХ», 1998.

6. Сучасна психологія: Довідкове керівництво / Відп. ред, В.М. Дружинін. М.: ИНФРА-М, 1999. С. 547-559.

7. Соціальна психологія / За ред. Е.С. Кузьміна. В.Є. Семенова. Л.: Вид-во ЛДУ. 1979.

Размещено на Allbest.ru