Невербальні засоби вираження емоцій

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ 1. Загальне уявлення про мову рухів тіла

1.1 Родоначальники невербальної комунікації

1.2 Вроджені, генетичні, набуті та культурно обумовлені невербальні сигнали

1.3 Тлумачення жестів

1.4 Можливість Підроблення жестів

Розділ 2. Вираження емоцій в міміці обличчя

2.1 Здивування. Здивування на обличчі людини

2.2 Страх. Страх на обличчі людини

2.3 Гнів. Гнів на обличчі людини

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Дослідження мімічного вираження емоцій почалося більш 100 років тому. Одним з перших виникло запитання: чому в людини в емоційному стані специфічно змінюється напруга різних лицьових м'язів?

Класичною спробою відповісти на це питання була теорія Ч. Дарвіна, викладене їм у роботі "Вираження емоцій у людини і тварин" (1872). Дарвін висунув гіпотезу, відповідно до якої мімічні рухи утворилися з корисних дій. Те що зараз є вираженням емоцій, колись було реакцією, що мала визначене пристосувальне значення. Мімічні рухи, що виникли з перетворених корисних рухів, являють собою або ослабленою формою цих корисних рухів (наприклад, скаленя зубів при гніві є залишковою реакцією від використання їх у боротьбі), або їхня протилежність (наприклад, розслаблення м'язів особи - посмішка, що виражає привітність, є протилежністю напруги м'язів, характерного для ворожих почуттів), або пряме вираження емоційного порушення (тремтіння - це наслідок напруги м'язів при мобілізації організму, скажемо, для нападу).

Відповідно до Дарвіна, міміка обумовлена уродженими механізмами і залежить від виду тварин. Звідси випливає, що мімічні реакції повинні бути тісно зв'язані з визначеними емоціями. Установлення таких зв'язків зробило б можливим розпізнавання емоцій по мімічному вираженню. Виявилося, що теорія Дарвіна вірна не в цілому, а лише частинами, тому що мімічне вираження не цілком детерміновано уродженими факторами. Про це свідчать численні спостереження й експериментальні дані. Безліч досліджень було присвячено з'ясуванню того, чи здатна людина і якою мірою правильно розпізнавати мімічні реакції інших людей. У цих дослідженнях використовувалося три види матеріалу: малюнки мімічних реакцій, фотографії зображення емоцій акторами і фотографії спонтанного вираження емоцій.

Спроби Лендіса встановити, які групи м`язів беруть участь у вираженні окремих емоційних станів, дали негативні результати. На відміну від припущень, виявилося неможливим знайти міміку, типову для страху, радості або інших емоцій (якщо вважати типовою міміку, характерну для більшості людей).

Потрібно підкреслити, що типові мімічні реакції не були знайдені не тільки для ситуацій, які характеризувались як такі, що викликають страх, але й для тих ситуацій, які характеризувались так самими піддослідними (тобто для тих випадків, коли самі піддослідні стверджували, що вони відчували страх, відразу тощо). Разом з тим було встановлено, що у кожного піддослідного є деякий характерний для нього набір, репертуар мімічних реакцій, що повторюються в різних ситуаціях: закривати або широко відкривати очі, морщити лоб тощо.

Уявлення про те, що за виразом обличчя можна судити про емоції, які відчуває людина, справджується, якщо воно відноситься до конвенціональних мімічних реакцій, до тієї своєрідної мови міміки, яким користуються люди для повідомлення про свої установки, задуми, почуття. Можливо, це уявлення є вірним і по відношенню до спонтанної міміки, але при умові, що маються на увазі добре знайомі люди. Коли нам приходиться довго спілкуватися з людиною, ми дізнаємося, що ось цей вираз її обличчя означає роздратованість, а ось цей - задоволення. Окрім загальної мови емоцій, потрібно знати ще й мову індивідуальну, тобто мову міміки конкретної людини. Як правило, ми вивчаємо мову емоцій лише близьких нам людей.

До кінця XX століття з'явився новий тип вченого-соціолога фахівця в області невербалики. Як орнітолог насолоджується спостеріганням за поведінкою птахів, так і невербалики насолоджується спостерігаючи за невербальними знаками і сигналами при спілкуванні людей. Він спостерігає за ними на офіційних прийомах, на пляжі, по телебаченню, на роботі - всюди, де люди взаємодіють між собою. Він вивчає поведінку людей, прагнучи більше дізнатися про вчинки своїх товаришів для того, щоб тим самим більше дізнатися про себе і про те, як поліпшити свої взаємини з іншими людьми. Здається майже неймовірним, що більш ніж за мільйон років еволюції людини невербальні аспекти комунікації почали серйозно вивчатися тільки з початку шістдесятих років, а громадськості стало відомо про їхнє існування лише після того, як Юлій Фаст опублікував свою книгу в 1970 році. Ця книга узагальнювала дослідження про невербальні аспектах комунікації, пророблені вченими - бихевиористами до 1970 року, але навіть сьогодні більшість людей все ще не знають про існування мови рухів тіла, незважаючи на його важливість у їхньому житті.

Розділ 1. Загальне уявлення про мову рухів тіла

1.1 Родоначальники невербальної комунікації

невербальний жест емоція

Чарлі Чаплін та інші актори німого кіно були родоначальниками невербальної комунікації, для них це було єдиним засобом спілкування на екрані. Акторів можна класифікувати як добрий чи поганий, судячи з того, як він може використовувати жести та інші рухи тіла для комунікації. Коли стали популярними звукові фільми і вже менше уваги приділялося невербальним аспектам акторської майстерності, багато акторів німого кіно пішли зі сцени, а на екрані стали переважати актори з яскраво вираженими вербальними здібностями.

Що стосується технічного боку дослідження проблеми боділенгвіджа; найбільш впливовою роботою початку XX століття була робота Чарльза Дарвіна "Вираження емоцій у людей і у тварин", опублікована в 1872 році, Вона стимулювала сучасні дослідження в області "мови тіла", а багато ідей Дарвіна і його спостереження визнані сьогодні дослідниками всього світу. З того часу вченими були виявлені і зареєстровані понад 1000 невербальних знаків і сигналів.

Альберт Мейерабиан встановив, що передача інформації відбувається за рахунок вербальних засобів (тільки слів) на 7%, за рахунок звукових засобів (включаючи тон голосу, інтонацію звуку) на 38%, і за рахунок невербальних засобів на 55%. Професор Бердвіссл виконав аналогічні дослідження щодо частки невербальних засобів у спілкуванні людей. Він встановив, що в середньому людина говорить словами тільки протягом 10-11 хвилин на день, і що кожна пропозиція в середньому звучить небільше 2,5 секунд. Як і Мейерабиан, він виявив, що словесне спілкування у розмові займає менше 35%, а більше 65% інформації передається за допомогою невербальних засобів спілкування.

Більшість дослідників поділяють думку, що словесний (вербальний) канал використовується для передачі інформації, в той час як невербальний канал застосовується для "обговорення" міжособистісних відносин, а в деяких випадках використовується замість словесних повідомлень.

Незалежно від культурного рівня людини, слова і супроводжуючі їх руху збігаються з таким ступенем передбачуваності, що Бердвіссл стверджує, що добре підготовлена людина може по голосу визначити, який рух робить людина в момент виголошення тієї чи іншої фрази. І навпаки, Бердвіссл навчився визначати яким голосом говорить людина, спостерігаючи за його жестами у момент мови.

Багатьом людям важко визнати, що людина є все ж біологічною істотою. Homo sapiens є одним з видів великої, не покритої шерстю мавпи, яка навчилася ходити на двох ногах і має добре розвинений мозок. Подібно до тварини, ми підкоряємося біологічним законам, які контролюють наші дії, реакції, "мова тіла" і жести. Дивно, що людина-тварина рідко усвідомлює те, що його поза, жести і рухи можуть суперечити тому, що повідомляє його голос.

1.2 Вроджені, генетичні, набуті та культурно обумовлені невербальні сигнали

Незважаючи на те, що зроблено багато досліджень, ведуться гарячі дискусії з приводу того, чи є невербальні сигнали вродженими або набутими, передаються вони генетично або купуються якимось іншим шляхом. Докази були отримані через спостереження за сліпими, глухими, і глухонімими людьми, які не могли б навчитися невербалиці завдяки слуховим або зоровим рецепторам. Проводилися також спостереження за жестикулярною поведінкою різних націй і вивчалася поведінка наших найближчих антропологічних родичів-мавп і макак.

Висновки цих досліджень вказують, що жести піддаються класифікації. Наприклад, більшість дитинчат приматів народжені зі здатністю до смоктання, що говорить про те, що ця здатність або вроджена або генетична.

Німецький учений Айбль - Айбесфельдт встановив, що здатність усміхатися глухих або сліпих від народження дітей проявляється без будь-якого навчання або копіювання, що підтверджує гіпотезу про вроджені жестах. Екман, Фрізен і Зорензан підтвердили деякі висловлені Дарвіном припущення про вроджені жести, коли вони вивчали вирази обличчя у людей, представників п'яти глибоко відмінних один від одного культур. Вони встановили, що представники різних культур використовували однакові вирази обличчя при прояві певних емоції, що дозволило їм зробити висновок, що ці жести повинні бути уродженими.

Коли ви схрещує руки на грудях, ви схрещуєте праву руку над лівою або ліву над правою? Більшість людей не можуть достовірно відповісти на це питання до тих пір, поки вони це не зроблять. В одному випадку вони будуть відчувати себе зручно, в іншому випадку ні. Звідси можна зробити висновок, що це, можливо, генетичний жест, який не може бути змінений.

Існують також розбіжності з приводу того, чи є деякі жести придбаними і культурно зумовлені або генетичними. Наприклад, більшість чоловіків надягають своє пальто, починаючи з правого рукава, більшість жінок починають одягати пальто з лівого рукава. Коли чоловік пропускає жінку на багатолюдній вулиці, він, проходячи, зазвичай розгортає тіло до жінки; жінка ж зазвичай проходить, відвернувшись від нього. Робить вона це інстинктивно, захищаючи груди? Чи це є вродженим жестом жінки, або вона навчилася цього не усвідомлено, спостерігаючи за іншими жінками?

Більшість жестів невербального поводження є придбаними, і значення багатьох рухів і жестів культурно обумовлено.

У всьому світі основні комунікаційні жести не відрізняються один від одного. Коли люди щасливі, вони посміхаються, коли вони сумні - вони виглядають похмурими, коли сердяться - у них сердитий погляд.

Кивання головою майже в усьому світі позначає, "так". Схоже, що це вроджений жест, тому що він також використовується глухими та сліпими людьми. Жести головою для позначення заперечення або незгоди є також унікальним, і може бути одним з жестів, винайдених в дитинстві. Коли дитина нассалась молока, вона відмовляючись від материнських грудей, робить рух головою з боку в бік. Коли маленька дитина наїлась, вона крутить головою з боку в бік, щоб ухилитися від ложки, якою батьки годують її. Тим самим дуже швидко вона привчається використовувати похитування головою для вираження своєї незгоди і негативного ставлення.

Простежити походження деяких жестів можна на прикладі нашого первіснообщинного минулого. Оскаліваніі зубів збереглося від акту нападу на супротивника і до цих пір використовується сучасною людиною, коли вона злобно посміхається або проявляє свою ворожість якимось іншим способом. Посмішка спочатку була символом загрози, але сьогодні, в сукупності з доброзичливими жестами, вона позначає задоволення або доброзичливість.

1.3 Тлумачення жестів

Однією з найбільш серйозних помилок, що можуть допустити новачки в справі вивчення мови тіла, є прагнення виділити один жест і розглядати його ізольовано від інших жестів і обставин. Наприклад, почісування потилиці може означати тисячу речей - лупа, блохи, виділення поту, непевність, чи безпам'ятність проголошення неправди - у залежності від того, які інші жести супроводжують це почісування, тому для правильної інтерпретації ми повинні враховувати весь комплекс супровідних жестів.

Як будь-яка мова, мова тіла складається зі слів, пропозицій і знаків пунктуації. Кожен жест подібний одному слову, а слово може мати кілька різних значень. Цілком зрозуміти значення цього слова ви можете тільки тоді, коли вставите це слово в пропозицію поряд з іншими словами. Жести надходять у формі "пропозицій" і точно говорять про дійсний стан, настрій і ставлення людини. Спостережна людина може прочитати ці невербальні пропозиції і порівняти їх зі словесними пропозиціями що говорить.

Часто можна спостерігати, як який-небудь політик стоїть на трибуні, міцно схрестивши руки на грудях (захисна поза) з опущеним підборіддям (критична чи ворожа поза), і говорить аудиторії про те, як сприйнятливо і дружелюбно він ставиться до ідей молоді. Він може спробувати переконати аудиторію у своєму теплом, гуманне ставлення, роблячи швидкі, різкі удари по трибуні. Зигмунд Фрейд один раз помітив, що коли одна пацієнтка словесно переконувала його в тому, що вона щаслива в шлюбі, вона несвідомо знімала з пальця і надягала обручку. Фрейд зрозумів значення цього мимовільного жесту і не здивувався, коли стали позначатися сімейні проблеми цієї пацієнтки.

Ключем до правильної інтерпретації жестів є врахування всієї сукупності жестів і конгруентність вербальних і невербальних сигналів.

Крім обліку сукупності жестів і відповідності між словами і рухами тіла, для правильної інтерпретації жестів необхідно враховувати контекст, в якому живуть ці жести. Якщо ви, наприклад, в холодний зимовий день побачите на автобусній зупинці людини, що сидить зі схрещеними ногами, міцно схрещеними на грудях руками і опущеною вниз головою, то це швидше за все буде означати, що він замерз, а зовсім не його критичне ставлення до чого-небудь. Однак, якщо людина в точно такому ж становищі буде сидіти напроти вас за столом переговорів про укладення угоди, то його жести зовсім виразно слід трактувати як такі, що негативне або оборонне ставлення в ситуації, що склалася.

Споконвіку відкрита долоня асоціювалася з щирістю, чесністю, відданістю і довірливістю. Клятви зазвичай даються з долонею на серце, в суді, коли даються свідчення, піднімається рука з відкритою долонею, Біблію тримають в лівій руці, а права рука піднята вгору так, щоб її бачили члени суду.

У повсякденному житті люди використовують два положення долоні. Перше, це коли долоню простягається човником і означає жест жебрака, що просить милостиню. Друге положення - долоню розгорнута вниз, і це стримуючий або заспокійливий жест.

Найкращий спосіб дізнатися, чи відвертий і чесний з тобою в цей момент співрозмовник - це поспостерігати за положенням його долонь. Якщо собака проявляє покірність і підпорядкування переможцю, підставляючи свою шию, то людина робить це за допомогою своїх долонь. Наприклад, коли люди повністю відверті з вами, вони протягають вам одну чи обидві долоні. Як і інші жести мови рухів тіла, це повністю несвідомий жест, він підказує вам, що співрозмовник говорить у даний момент правду. Коли дитина обманює або щось приховує, вона ховає долоні за спиною.

1.4 Можливість підроблення жестів

Найбільш типовим питанням є "Чи можлива підробка у власній мові тіла?" Зазвичай відповідь на це питання-негативна, тому що вас видасть відсутність конгруентності між жестами, мікросигналами організму і сказаними словами. Наприклад, розкриті долоні асоціюються з чесністю, але, коли ошуканець розкриває вам свої обійми і посміхаються вам, одночасно говорячи неправду, мікросигнали його організму видадуть його потаємні думки. Це можуть бути звужені зіниці, піднята брова чи скривлення куточка рота, і всі ці сигнали будуть суперечити розкритим обіймам і широкій посмішці. У результаті людина схильна не вірити тому, що вона чує. Здається, ніби в людському мозку є запобіжний прилад, який "зашкалює" щоразу, як тільки він реєструє не конгруентні невербальні сигнали. Існують, однак, випадки, коли мові тіла спеціально навчають для досягнення сприятливого враження. Візьміть, наприклад, конкурси краси Міс Всесвіт, на яких кожна конкурсантка навчається таким рухам тіла, що випромінюють теплоту і щирість. Чим з більшою майстерністю учасниця конкурсу буде передавати ці сигнали, тим більше балів вона одержить від суддів. Але навіть досвідчені фахівці можуть імітувати потрібні рухи тільки протягом короткого періоду часу, оскільки незабаром організм мимоволі передасть сигнали, що суперечать його свідомим діям. Багато політиків є досвідченими фахівцями в області копіювання мови тіла і використовують це для того, щоб домогтися розташування своїх виборців і змусити їх повірити своїм словам. Про тих політичних діячів, які успішно це проробляють, говорять, що у них є "божий дар".

Обличчя частіше, ніж будь-яка інша частина людського тіла використовується для приховання помилкових висловлень. Ми посміхаємося, киваємо головою і підморгуємо в спробі сховати неправду, але, на жаль, для нас, наше тіло своїми знаками говорить щиру правду, і спостерігається невідповідність між сигналами, що прочитуються з обличчя і з тіла, і словами. Вивчення вираження обличчя є мистецтвом саме по собі.

Розділ 2. Вираження емоцій в міміці обличчя

2.1 Здивування. Здивування на обличчі людини. Дослідження здивування

Подив - це сама швидкоплинна емоція. Вона з'являється раптово. Якщо ви знаходите час, щоб подумати, здивуєтеся ви чи ні, значить ви не здивовані. Довго дивуватися ви не можете, якщо тільки під час подиву не відкриваються нові ситуації які вас здивують.

Почуття подиву нетривалий. Воно припиняється також несподівано, як і починається. Здивувати може майже все несподіване або раптове. Будь-який вид, звук, запах, смак чи фізична почуття.

Здивувати можуть не тільки фізичні відчуття, а й несподівана або раптова думка, зауваження або пропозицію іншої людини. Здивувати можуть і власні думки, і фізичне відчуття.

Багато містичні розповіді не тільки користуються залякуючих прийомами (в жанрі жахів або історій про привидів), але і дивують читача класичним детективом. Безліч анекдотів засноване на прийомах раптової несподіванки. Людей тішить повне занурення в опис анекдоту, у слід за яким йде несподівана кінцівка. Якщо ви передбачаєте подія і ваше чуття вас не підводить, то ви навряд чи здивуєтесь. Здивування продовжується до того часу, поки ви повністю не усвідомлюєте те, що сталося. Як тільки ви все зрозумієте, здивування зникне.

2.2 Страх. Страх на обличчі людини. Дослідження страху

Люди бояться болю. Біль може бути фізичної або психологічної, або одночасно і фізичної, і психологічної. Фізичний біль може бути незначною, наприклад, біль від уколу, і серйозною, що представляє загрозу для життя. Психологічна біль може виражатися легкою образою або розчаруванням або навпаки сильною образою, відторгнення любові, нападом на гідність. Психологічна біль може включати в себе травму (зниження самооцінки, впевненості, почуття безпеки) або втрату любові, дружби, майна і т.д. Біль може складатися з фізичного болю і психологічного переживання.

Страх небезпеки, передчуття фізичного болю можуть частіше бути сильніше, ніж сама біль. Часто страх перед небезпекою сприяє мобілізації зусиль, щоб уникнути або зменшити біль який на вас чекає.

Іноді ви відчуваєте страх без хворобливих передчуттів, якщо вам наносять шкоду без попередження. У такому випадку ви відчуваєте страх одночасно з завданим болем. Раптовий різкий біль теж викликає страх. У вас немає часу задуматися про те, що у вас болить чи болить взагалі. Вам боляче і ви боїтеся. Якщо біль триває і є час зрозуміти що до чого, то ви, можливо, ще більше злякаєтеся. Одночасно пережитий страх і біль можуть також відбутися і при психологічному переживанні.

Є три важливі відмінності страху від здивування

Страх - негативний досвід, а здивування - ні.

Здивування не обов'язково буває приємним або неприємним, у випадку зі страхом навіть найменший його прояв є неприємним. Сильний страх - жах - одна із найбільш травматичних або негативних емоцій. З нею відбувається безліч змін в організмі. Шкіра сильно наляканої людини стає блідою. Вона може потіти. Дихання стає прискореним, серце сильно б'ється, пульс високий, можлива нудота або твердий живіт. Може статися мимовільне сечовипускання, руки тремтять. Важко не відсунутися в бік від причини вашого переляку, і навіть якщо застигаєш в нерухомості, тіло буде відсторонено в протилежну сторону.

Ви не можете бути надзвичайно налякані протягом довгого часу, такий стан страху виснажує і втомлює вас.

Друга відмінність страху від подиву це те, що ви можете бути налякані чимось знайомим, тим, про що ви знаєте, що воно точно відбудеться. Ви можете знати, що стоматолог запросить вас у свій кабінет - у цьому немає нічого незвичайного для вас, але, так як він заподіяв вам біль перш, ви можете відчувати сильний страх. Існує безліч ситуацій, які змушують людей відчувати страх у другій, десятий або двадцятий раз в одній і тій же ситуації. Коли страх з'являється несподівано, без передбачення небезпеки, одночасно з болем, він може супроводжуватися здивуванням.

Таким чином, в різних несподіваних ситуаціях страх може змішуватися з подивом.

Третя ознака, по якому страх відрізняється від подиву, - його тривалість. Здивування - це найкоротша з емоцій, страх, на жаль ні. Здивування завжди короткочасне. Непередбачений страх чи страх супроводжуваний болем може бути короткочасним, але він так само може проявлятися поступово.

Коли ви здивовані, ви відчуваєте здивування на короткий час, тільки до тих пір поки не оціните причину подиву. Страх може тривати набагато довше, ви можете повністю усвідомлювати причину страху, але в той же час, залишатися дуже наляканим.

Зазвичай здивування напрочуд швидко спадає, коли ви усвідомлюєте причину і переходить в ту чи іншу емоцію, яка залежить від ваших почуттів до причини подиву.

Страх затягується. Навіть коли небезпека минула у вас може залишитися відчуття страху.

Якщо ж небезпека швидко проходить настільки, що ви не встигаєте усвідомити її поки не опинитеся поза нею. Наскільки страх сильний залежить від події і вашого ставлення до нього.

Коли страх переживається одночасно з болем, то ступінь страху, ймовірно, буде віддзеркаленням того, на скільки серйозний біль. Якщо біль не проходить, страх може посилитися, якщо Ви очікуєте ще гірший чи важкий біль. Коли страх переживається, як відповідна реакція до небезпеки, до загрози заподіяння болю, сильніше ніж до самої болю, ступінь страху залежить від вашої власної оцінки величини майбутнього шкоди і ваших шансів піти і уникнути цього.

Страх може супроводжуватися будь-якою інший емоцією, або не супроводжуватися емоцією взагалі.

Ви можете злитися, нападаючи на людину, яка представляє собою небезпеку, або злитися і відчувати відразу до себе самого за те, що відреагували на ризиковану справу з побоюванням.

Страх може супроводжуватися сумом, якщо біль тривала, або в інших випадках коли небезпека мала сумний результат.

Так само може бути і тривала послідовність емоцій, і ви можете відчувати спочатку страх, потім гнів, потім сум і т.д.

Страх може також відчуватися в поєднанні з іншою емоцією, якщо дана подія викликає два почуття одночасно.

Страх також може супроводжуватися радістю. Ви можете бути щасливі, що небезпека минула або, навіть якщо була заподіяна шкода, ви відчуєте щастя від того що це закінчилося.

Прояв страху

Ми можемо чітко простежити прояв страху на всіх трьох лицьових зонах. Брови підняті і зведені; очі розширені, нижня повіка напружене; куточки губ опущені вниз.

Брови при страсі

Брови підняті і випрямлені.

На рисунку 4 показані брови при страху (В) і брови при здивуванні (А). Зауважте, що при страху брови підняті (1), як і при здивуванні, але до того ж вони зведені так, що внутрішні куточки брів (2) ближче при страху, ніж при здивуванні. При страху зведені брови більше випрямлені з зовнішнього боку, ніж при здивуванні.

Висновки

Дослідження мімічного вираження емоцій почалося більш 100 років тому. Одним з перших виникло запитання: чому в людини в емоційному стані специфічно змінюється напруга різних лицьових м'язів?

Класичною спробою відповісти на це питання була теорія Ч. Дарвіна, викладене їм у роботі "Вираження емоцій у людини і тварин" (1872). Дарвін висунув гіпотезу, відповідно до якої мімічні рухи утворилися з корисних дій. Те що зараз є вираженням емоцій, колись було реакцією, що мала визначене пристосувальне значення. Мімічні рухи, що виникли з перетворених корисних рухів, являють собою або ослабленою формою цих корисних рухів (наприклад, скаленя зубів при гніві є залишковою реакцією від використання їх у боротьбі), або їхня протилежність (наприклад, розслаблення м'язів особи - посмішка, що виражає привітність, є протилежністю напруги м'язів, характерного для ворожих почуттів), або пряме вираження емоційного порушення (тремтіння - це наслідок напруги м'язів при мобілізації організму, скажемо, для нападу).

Відповідно до Дарвіна, міміка обумовлена уродженими механізмами і залежить від виду тварин. Звідси випливає, що мімічні реакції повинні бути тісно зв'язані з визначеними емоціями. Установлення таких зв'язків зробило б можливим розпізнавання емоцій по мімічному вираженню. Виявилося, що теорія Дарвіна вірна не в цілому, а лише частинами, тому що мімічне вираження не цілком детерміновано уродженими факторами. Про це свідчать численні спостереження й експериментальні дані. Безліч досліджень було присвячено з'ясуванню того, чи здатна людина і якою мірою правильно розпізнавати мімічні реакції інших людей. У цих дослідженнях використовувалося три види матеріалу: малюнки мімічних реакцій, фотографії зображення емоцій акторами і фотографії спонтанного вираження емоцій.

Список використаних джерел

1. Василенко М. В. Теорія коливань : навч. посібник / М. В. Василенко. - К.: Вища школа, 2010. - 430 с.

2. Буров Є. Комп'ютерні мережі / Є. Буров ; ред. В. Пасічник. - Львів : БаК, 2009. - 468 с.

3. Опанасів В. В., Розрахунки електричних кіл на програмованих калькуляторах / 5. Опанасів В. В., Василевський О. Н. - К. : Техніка, 1997. - 85 с.

4. Библиотечное дело : терминол.словарь / [сост.И. М. Суслова, Л. Н. Уланова]. - 2-е изд. - М. : Книга, 1986. - 224 с.

5. Гроссе Э. Химия для любознательних / Гроссе Э., Вайсмангель Х. [и др.] ; пер. с нем. - М. : Химия, 1980. - 392 с.

6. Черниш Н. Стан духовної культури та життєві орієнтації населення /

Н. Черниш // Львівщина на порозі XXI століття : Соціальний портрет. - Львів , 2001. - С. 324-351.

7. Коржанський М. Й. Про принципи кримінального права України / Коржанський М. Й. // Право України. - 2010. - № 11. - С. 69.

8. Богомольний Б. Р. Медицина екстремальних ситуацій [Електронний ресурс] : [навч. посіб. для студ. мед. вузів ІІІ--ІV рівнів акредитації] / Б. Р. Богомольний, В. В. Кононенко, П. М. Чуєв . - Одеса : Одес. медуніверситет, 2001. - 1 електрон. опт. диск (CD-R) ; 12 см. - (Бібліотека студента-медика = Medical student's library : започатк. 1999 p.). - Систем. вимоги: Pentium ; 32 Mb RAM ; Windows 95, 98, 2000, XP ; MS Word 97-2000. - Назва з екрану.

9. Гpaбинcький I. M. Miжнapoднi eкoнoмiчнi відносини [Електронний ресурс]: плaни пpaктичниx зaнять для cтyдeнтiв l-гo кypcy / І. М. Грабинський ; Львівський університет. - Львiв, 2000. - [Цит. 2001, 5 ciчня]. - Режим доступу : http://www.geocities.com/ihoг hrabynskyi/ier/plan seminar.htm.

Размещено на Allbest.ru