Проблема лідерства

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

лідерство самоорганізація студент

Вступ

1. Стан вивчення питання в науковій літературі

2. Суть досліджуваних понять лідерства в малих групах: лідерство та мала група

3. Соціологічне дослідження як найкращий метод вивчення суті "лідерства в малих групах"

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Актуальність теми. Проблема лідерства - проблема, яка вже тривалий час вивчається багатьма дослідниками різних галузей: соціології, політології, психології, педагогіки та інших наук. На сучасному етапі розвитку суспільства, питання формування лідера в колективі окреслюється у педагогічному, психологічному та соціальному аспектах.

Актуальність полягає у спробі дослідити проблему лідерства в студентському колективі. Лідерська позиція характеризується відповідальним ставленням до себе, інших членів групи, природи, світу; готовністю взяти на себе відповідальність при розв'язанні проблемних ситуацій. Формування лідера - одна з граней формування національної еліти.

У сучасній науці існує чимало різноманітних концепцій лідерства, адже ця проблема вивчається науковцями різних галузей достатньо давно. Утім, попри великий інтерес учених, а також їхні різноманітні дослідження, лідерство залишається одним із найбільш суперечливих психологічних феноменів і потребує побудови принципово нових моделі та підходу до його вивчення.

Для розв'язання означених суперечностей потрібно враховувати багатоаспектність характеру представленості лідерства. Коли йдеться про лідерство як певну перевагу однієї особистості над іншою, доцільно, на нашу думку, розглядати цю проблему комплексно крізь призму обдарованості особистості.

Докладний науковий аналіз надав нам змогу виокремити основні психологічні особливості особистості лідера, які ми вивчали під час свого дослідження; йдеться, зокрема, про креативний підхід до вирішення проблем, соціальний інтелект, гнучкість у спілкуванні, емоційний інтелект, гнучкість мислення, високу мотивацію, освіченість, соціальне оточення особистості протягом усього життя, внутрішні конфлікти особистості, які ведуть до розвитку та становлення певних характеристик особистості.

Найбільш значущий внесок у вивчення поняття лідерства в зарубіжних дослідженнях зробили такі науковці, як Г. Тард, Г. Лебон, Е. Богардус, Е. Хантер, Т. Адорно, К. Берд, Р. Стогділл, А. Кунц. К. Левін, Сенфорд, Дж. Лолландер,Ф. Фідлер, В. Шутц, Р. Хауз, Д. Мак-Грегор, Р. Лайкерт, Т. Джекобс.

Що стосується вивчення лідерства вітчизняними дослідниками, то вагомий внесок в розвиток теорій лідерства зробили А.Ф. Лазурський, В.М. Бехтєрєв, А.С. Макаренко, Е.С. Кузьмін, Б.Д. Паригін, А.В. Петровський, Л.І.Уманський, Р.Л. Кричевський, Т.В. Бендас, Н.В. Грішина, А.Л. Свенцицький, А.С. Чернишев, A.Н. Лутошкін, Н.Н Обозов, Б.Г. Ананьєв, М.М. Рижак, Т.Н. Мальковська.

Об'єктом роботи є феномен лідерства в студентській групі.

Предметом дослідження є комплекс відносин, що виникають в процесі формування лідерських якостей серед студентів.

Метою роботи є висвітлення результатів дослідження щодо розуміння студентами поняття "лідер" та їх уявлень про особистісні якості, які притаманні лідерові. Для вивчення даної проблеми була розроблена анкета, результати опитування за якою були опрацьовані за допомогою контент-аналізу.

Виходячи із мети, основними завданнями роботи є:

визначення особливостей лідерства та керівництва, їх спільних та відмінних рис;

дослідження теорій виникнення та стилів лідерства;

проведення емпіричного дослідження феномену лідерства та особливостей формування в малій соціальній групі.

Вибір методів дослідження зумовлювався потребою комплексного охоплення якнайширшого діапазону основних аспектів розвитку лідерського потенціалу. В роботі використано розповсюджений метод анкетування, контент аналізу, методику діагностики лідерських здібностей (Е. Жарікова, Е. Крушельницького).

1. Стан вивчення питання в науковій літературі

Проблема лідерства привертала увагу протягом багатьох століть. Геродот та інші античні філософи, коли описували певні історичні події, у центр ставили розповіді про дії видатних лідерів -- монархів, полководців. Згодом це питання розглядали інші філософи. Наприклад, для Ніцше прагнення до лідерства -- це вияв так званого творчого інстинкту людини, лідер може навіть ігнорувати мораль як зброю слабких людей. Для Г. Тарда, наслідування лідера -- це основний закон соціального життя. За З. Фрейдом, подавлене лібідо може переходити у прагнення до лідерства. А натовп потребує авторитету, який аналогічний до авторитету батька для дитини.

Як і керівництво, лідерство стало об'єктом наукового дослідження на початку 20 ст., коли почав виявлятись інтерес до управління як науки. Ранні дослідження мали на меті виявити загальні властивості або особистісні характеристики ефективних керівників.

Однією з ранніх теорій є «теорія рис» (особистісна теорія лідерства). Згідно з цією теорією лідером може бути лише така людина, яка має певний набір особистісних якостей або сукупність певних психологічних рис. Різні автори намагалися виділити необхідні для лідера риси або характеристики. На жаль, незважаючи на велику кількість проведених досліджень, вчені так і не дійшли єдиної думки про те, яким має бути набір якостей, необхідних лідеру.

Поняття «лідерство» стало широко застосовуватися в соціальній психології після відомих експериментів К. Левіна (30-і рр. ХХ ст.), який вивчав «стиль лідерства» - систему прийомів впливу лідера на групу[8, с. 76].

У 1940 р американський дослідник К. Берд склав список із 79 рис, що визначалися дослідниками як «лідерські». Серед них фігурували - ініціативність, комунікативність, почуття гумору, ентузіазм, упевненість, доброзичливість та інші. Пізніше Р. Стокділл додав ще пильність, популярність, красномовність. Але жодна з рис не посідала надійного місця в переліках: 65 % зазначених рис були згадані один раз, 20 % - двічі і лише 5 % - чотири рази[9, с. 76].

Незважаючи на це, взаємозв'язок між конкретними особистісними характеристиками і лідерством має місце. Наприклад, лідери виділяються більш високим інтелектом порівняно з нелідером. Вони мають більше прагнення до влади, краще соціально підготовлені, виявляють більшу гнучкість і здатність до адаптації.

Однак можна сказати, що сильних взаємозв'язків не існує. Виявилося, що дуже мало особистісних характеристик корелює з лідерською ефективністю, і знайдений взаємозв'язок виявився досить слабким. Проте теорія рис має право на існування. Дослідження найбільш типових рис окремих груп і їх лідерів, а також властивостей особистості, які складають структуру задатків, здібностей, схильностей до тієї чи іншої діяльності, до досягнення успіху в ній, повинно проводитись, і в цьому напрямку є певні успіхи.

Англійські соціальні психологи Пітер Сміт і Монір Тейєб (1989) виявили, що найбільш ефективні керівники нижчої ланки у вугільній промисловості, банківській справі і державній адміністрації показують високі результати з двох тестів - цільового і соціального лідерства. Вони виявляють енергійну турботливість ходом роботи і емпатійні щодо підлеглих.

Дослідженнями також виявлено, що для багатьох ефективних лідерів груп характерна поведінка, що підтримує вплив меншості. Лідери часто наділені харизмою впевненості, яка породжує підтримку з боку їх прихильників. Для харизматичного лідера є типовими уявлення про бажаний стан справ, здатність повідомляти про це оточуючим простою і зрозумілою мовою, достатній запас оптимізму і віри у своїх людей, щоб надихати їх. Особистісні тести часто виявляють у ефективних лідерів незвичайність, енергійність, добросовісність, емоційну стійкість і впевненість у собі.

За Максвеллом, потенційний лідер повинен мати позитивне сприйняття, служити загальним інтересам, мати потенціал росту, бути послідовним, відданим справі, гнучким, порядним, мати широкий кругозір, дотримуватися дисципліни і виявляти вдячність організації та її людям. В іншому джерелі згадуються такі риси: характер, вплив, позитивне сприйняття, уміння працювати з людьми, природна обдарованість. Досвід, впевненість, самодисципліна, високий рівень суб'єктивного контролю, уміння спілкуватися з людьми, незадоволеність існуючим порядком речей.

Американські дослідники О. Крегер і Дж. Тьюсон, спираючись на типологію особистостей по «Індикатору типів Майєрс - Бріггс», використовуючи також класифікацію К. Юнга, в результаті десятирічного добору інформації про типологію вищих керівників, виявили, що на вищих посадах 90 % складають представники типу «мислителі - вирішуючі»[1, с. 12].

Проте керуючись одним з основних положень соціальної психології про значення соціальної ситуації в поведінці людини, розглядати ефективність лідера, враховуючи тільки риси особистості, недостатньо. Потрібно враховувати також соціальну ситуацію.

Існує декілька теорій лідерства, які фіксують увагу одночасно на особистісних властивостях лідера а також ситуації, в якій він діє. Це ситуаційні теорії лідерства, згідно з якими лідерство тлумачиться як продукт певної ситуації. Теорія рис не відкидається повністю, але стверджується, що в основному лідерство - продукт ситуації.

У різних конкретних ситуаціях групового життя звичайно виділяються окремі члени групи, які мають перевагу над іншими хоча б за однією рисою, а оскільки саме вона є необхідною в даній ситуації, людина стає лідером.

Найбільш відомою з теорій такого роду є ситуаційна теорія лідерства Фреда Фідлера (1967, 1978), яка стверджує, що ефективність лідера залежить від того, наскільки даний лідер орієнтований на завдання або на взаємовідносини, а також від того, в якій мірі лідер контролює групу і реалізує свій вплив на неї.

Перше положення теорії Фідлера полягає в тім, що лідерів можна поділити на два типи: орієнтованих на завдання і орієнтованих на взаємовідносини. Лідер, орієнтований на завдання, більше занепокоєний тим, щоб робота була виконаною як слід, ніж взаємовідносинами між робітниками і почуттями робітників. Лідер, орієнтований на взаємовідносини, в першу чергу цікавиться тим, які почуття і взаємостосунки виникають у середовищі робітників.

Наріжний камінь ситуаційної теорії Фідлера - це ствердження, що жоден з цих двох типів лідера не є більш ефективним ніж інший поза обставин. Все залежить від характеру ситуації, а саме від того, яким є ступінь контролю лідера і його впливу серед членів групи. В ситуації "високого контролю" у лідера існують чудові міжособистісні відносини з підлеглими, його положення в групі однозначно сприймається як впливове і панівне, а робота, яку виконує група, добре структурована і чітко визначена. В ситуації «низького контролю» має місце зворотне - у лідера погані взаємовідносини з підлеглими, і робота, яку повинна виконувати група, визначена нечітко.

Лідери, що орієнтовані на завдання, є найбільш ефективними в ситуаціях або з дуже високим, або з дуже низьким контролем. У разі дуже високого контролю люди задоволені і щасливі, все йде рівно, і немає потреби хвилюватися про почуття підлеглих або їх взаємостосунки. Лідер, що звертає увагу тільки на виконання завдання, отримує найкращі результати.

Коли контроль ситуації дуже низький, лідеру, який орієнтований на завдання, краще вдається організувати ситуацію і внести хоча б якийсь порядок в заплутану і невизначену робочу обстановку[13, с. 63].

Однак в ситуаціях середнього ступеня контролю найбільш ефективними є лідери, що орієнтовані на взаємовідносини. В цьому випадку робочий механізм працює добре, але все ж потрібно приділяти деяку увагу «неполадкам», які виникають через погані взаємовідносин. Лідер, який здатен уладнати ці жорстокості, діє в такій ситуації найбільш успішно.

Ситуаційна теорія Фідлера пройшла втішну перевірку на багатьох групах лідерів, включаючи директорів підприємств, адміністраторів коледжів, армійських командирів, начальників поштових відділень та ін.

У сучасній філософії і соціології проблема лідерства є питанням емпіричних досліджень в малих групах, де виявляють психологічні та соціально-психологічні аспекти лідерства. В. Юрчук зазначає, що лідер -- суб'єкт -- член групи (касти, альянсу, богеми, бомонду, мафіозного клану), за яким учасники альянсу -- групи і визначають пріоритет приймати значимо відповідальні рішення у важливих ситуаціях. Лідер -- це і високо рейтингова авторитетна особистість, яка виконує центрально-базальну роль в організації, корекції, регуляції, контролі сумісної діяльності індивідів і регулює взаємовідносини, взаємозв'язки в групах.

Як пише І. Ладанов, лідерство -- це функція менеджменту. Сутність лідерства полягає в здійсненні цілеспрямованого впливу на виконавців шляхом ведення їх за собою до досягнення мети. Найчастіше такий вплив відбувається двома каналами: авторитетним (підлеглі визнають переваги лідера перед іншими відповідно до його становища, досвіду, майстерності, освіти тощо); харизматичних (харизма -- милість Бога) властивостей.

У реальності все це відображається в добровільному визнанні винятковості лідера, що результується в неухильному слідуванні за ним, копіюванні його дій і в цілому його поведінки.

Діапазон розробки проблематики лідерства досить широкий, тому це зумовлює деякі труднощі систематизації теоретичного й емпіричного матеріалу.

Цю проблему, на думку більшості вчених -- психологів, доцільно розглядати в трьох аспектах:

1. Структурні характеристики лідерства.

2. Механізми реалізації лідерства.

3. Динаміка перебігу цього процесу (розгорнутість у часі, від виникнення до змін, які приведуть до зникнення лідерства)[10, с. 47].

2. Суть досліджуваних понять лідерства в малих групах: лідерство та мала група

Проблема лідерства і керівництва - одна з кардинальних проблем соціальної психології. Вона стосується не тільки питань інтеграції групи, але й психологічно описує суб'єкт цієї інтеграції.

Лідерство (від англ leader - провідний, керівник) визначається, по-перше, як провідне положення окремої особи соціальної групи, класу, партії, держави, що зумовлене більш ефективними результатами діяльності (економічної, спортивної та ін.), по-друге, як процеси внутрішньої самоорганізації і самоуправління групи, колективу, що зумовлені індивідуальною ініціативою їх членів[6, с. 32].

Поняття «лідер» пов'язано з поняттями «управління» і «керівництво». На відміну від лідера керівник завжди виступає посередником соціального контролю і адміністративно-державної влади. Лідер - це член групи, який добровільно взяв на себе значну міру відповідальності у досягненні групових цілей, ніж того вимагають формальні приписи або суспільні норми. Формальний лідер призначається або вибирається, набуваючи таким чином офіційного статусу керівника. Неформальний лідер - це член групи, який найбільш повно в своїй поведінці відповідає груповим цінностям і нормам. Він веде групу, стимулюючи досягнення групових цілей і виявляючи при цьому більш високий рівень активності порівняно з іншими членами групи.

У вітчизняній соціальній психології визначені відмінності в змістові понять «лідер» і «керівник». В.Д. Паригін відмічає такі відмінності:

- лідер покликаний здійснювати переважно регуляцію міжособистісних стосунків у групі, керівник здійснює регуляцію офіційних відносин;

- лідерство виникає за умов мікросередовища, керівництво - елемент макросередовища, воно пов'язане з усією системою суспільних відносин;

- лідерство виникає стихійно, керівник або призначається, або обирається (процес підконтрольний соціальній системі);

- явище лідерства менш стабільне, залежить від настрою групи, керівництво - більш стабільне;

- керівництво підлеглими порівняно з лідерством має визначенішу систему санкцій;

- процес прийняття рішення керівником значно складніший, він опосередкований обставинами, які не обов'язково мають витоки в цій групі, лідер приймає безпосередні рішення, які стосуються групової діяльності;

- сфера діяльності лідера - здебільшого мала група, де він є лідер; сфера дії керівника ширша, оскільки він репрезентує малу групу в більш широкій соціальній системі[19, с. 78].

Аналізуючи поняття «лідерство» і «керівництво» варто всі відмінності та особливості помістити у вигляді таблиці 1.

Таблиця 1. Розбіжності між поняттями «Лідерство» та «Керівництво»[7, с. 21]

Керівництво	Лідерство
1) Керівник, який досягнув влади, зайняв відповідну посаду, керує людьми винятково з позицій наданих посадою і не обов'язково володіє лідерськими якостями.	1) Поняття «лідер» є більш містким, оскільки охоплює риси особистості як керівника, так і лідера.
2) Керівник у своєму впливі на роботу підлеглих і в побудові стосунків між ними насамперед використовує і покладається на посадову основу влади та джерела, що її живлять.	2) Лідерство ґрунтується більш на процесі соціальної взаємодії у групі людей, що є набагато складнішим.
3) Керівник має владні позиції і підлеглі в будь-якому випадку повинні його визнавати як лідера.	3) Лідерські стосунки відрізняє те, що послідовники визнають лідера лише тоді, коли він довів свою компетенцію і цінність для групи.
4) Керівник здійснює управління на основі прийнятих рішень і контролює їх виконання.	4) Лідер надає право приймати рішення кожному співробітникові, концентрується на погодженні інтересів працівників.
5) Керівника обов'язково призначають.	5) Лідерство виникає стихійно.
6) Керівництво ґрунтується переважно на формальних аспектах діяльності.	6) Лідерство ґрунтується на неформальних.
7) Керівництво - явище стабільне.	7) Висування лідера залежить від настрою групи.
8) Керівник стає на чолі організації в результаті формалізації відносин в ній (делегування повноважень).	8) Лідерами стають не з волі організації, а завдяки особистому авторитету, харизмі та багатьом особистим якостям індивіда.

Лідер може не бути соціометричною зіркою, може не викликати особливої симпатії в оточуючих, але він має незаперечну референтність. Лідерство є складним процесом групового розвитку, внаслідок якого диференціюється і вдосконалюється групова структура. Його не можна ні ототожнювати з керівництвом, ні протиставляти йому. За своєю природою лідерство пов'язане з регулюванням неформальних міжособистісних стосунків. Лідерство -- процес внутрішньої самоорганізації та самоуправління взаємовідносинами і діяльністю групи на основі індивідуальної ініціативи учасників. Керівництво ж є реалізацією функцій і засобом регулювання формальних відносин у межах соціальної організації.

Керівник -- особа, що управляє трудовою діяльністю групи на основі адміністративно-правових повноважень і узвичаєних норм співжиття.

Керівник пов'язаний із офіційною структурою групи. Він може справитися з її управлінням тоді, коли члени групи будуть сприймати його як лідера. Проте лідер групи не завжди може впоратися з обов'язками керівника, діяльність якого є ширшою і складнішою. Оптимальним варіантом для групи є збіг в одній особі лідера і керівника. В іншому разі ефективність діяльності групи залежить від того, як складуться стосунки між офіційним керівником і неофіційним лідером. Тому мистецтво керівника включає і вміння координувати роботу лідерів, спиратися на них.

Однак лідер і керівник мають справу з однопорядковим типом проблем, а саме: вони повинні стимулювати групу, націлювати її на вирішення певних завдань. У психологічних характеристиках їх діяльності є багато спільних рис. Однак, лідерство - це чисто психологічна характеристика поведінки окремих членів групи. Керівництво у більшості є соціальною характеристикою відносин у групі, перш за все, з точки зору розподілу ролей управління і підпорядкування[17, с. 388].

Щоб вивчити психологічний зміст діяльності керівника, можна використати знання механізму лідерства, але одне знання цього механізму не дасть повної характеристики діяльності керівника. Послідовність в аналізі даної проблеми може бути такою: спочатку виявлення загальних характеристик механізму лідерства, а потім інтерпретація цього механізму в рамках конкретної діяльності керівника.

Стиль лідерства -- спосіб, метод роботи, манера поведінки індивіда, типова для лідера система принципів, норм, індивідуальних особливостей впливу на підлеглих.

Тип (грец. typos -- відбиток, форма) лідера (керівника) -- людина, наділена лідерськими властивостями; яскравий представник певної групи людей. Типологію лідерства визначають, беручи за основу зміст, стиль, характер діяльності лідера, що, у свою чергу дає змогу припустити існування восьми типів лідерства.

У науковій літературі є безліч визначень груп, у яких розкривається та чи інша їхня риса. Тому при дослідженні груп (малих соціальних спільнот на відміну від великих груп, якими є класи, нації, народності тощо) слід насамперед виділити їхні загальні ознаки: І) соціальність групи, тобто її належність до певної соціальної системи; 2) чисельність (від 2-3 до 30-40 чоловік); 3) єдність ціннісних орієнтацій і цілей; 4) спільна діяльність; 5) певна структура; 6) наявність загальних норм і думок.

Найчастіше поняття "мала група" визначається як нечисленна за складом група людей, члени якої об'єднані загальною соціальною діяльністю і перебувають у безпосередньому особистому спілкуванні, що є основою для виникнення емоційних відносин, групових норм і групових процесів (Г. Андрєєва, Л. Орбан-Лембрик, А. Петровський, М. Савчин, Т. Шибутані).

До основних характеристик групи відносять її склад, структуру і групові процеси, норми, цінності, систему санкцій. Кожну характеристику можна по-різному описати залежно від цілей дослідження.

3. Соціологічне дослідження як найкращий метод вивчення суті "лідерства в малих групах"

В дослідженні брали участь 50 студентів Київського національного економічного університету віком 18-21 рік.

Для вивчення проблеми розуміння студентами поняття "лідер" та їх уявлень про особистісні якості, які притаманні лідерові, був застосований метод анкетування, результати опитування за яким були опрацьовані за допомогою контент-аналізу.

На запитання 1 анкети щодо виявлення лідерських якостей, в якому було запропоновано дати визначення лідера, отримані результати, які свідчать про те, що у визначеннях переважає особистісний компонент.

Результати подано у таблиці 2.

Таблиця 2. Контекст відповідей щодо розуміння студентами поняття "лідер"

Контекст відповідей (компонент)	Кількісний показник	Результати у %
Особистісний	31	62
Соціально-психологічний	19	38

Відповідно до відображених у таблиці 1 результатів можна говорити про те, що переважна більшість опитаних (62 %) описує лідера як такого, якому притаманні певні особистісні характеристики. Це говорить про те, що студенти бачать невід'ємними ознаками лідера такі якості, як впевненість у собі, цілеспрямованість, організованість, чесність, справедливість.

Типовими були такі відповіді студентів: "Лідером вважаю людину, яка має авторитет, йде до своєї мети, не боїться труднощів та говорить правду"; "...це людина, яка за допомогою своїх здібностей, вмінь і сил впливає на інших людей"; "...це людина, яка володіє хорошими ораторськими здібностями, вміє переконувати і вести людей за собою" тощо.

Решта опитуваних, а це 38 %, в процесі визначення, хто такий лідер, виявилися більшою мірою орієнтованими на соціально-психологічні прояви лідерства. У такому підході до розуміння лідера акцент ставиться насамперед на здатності об'єднувати людей, усвідомлювати відповідальність за інших тощо.

Прикладами таких визначень можуть слугувати такі: "Лідер - це людина, яка не боїться брати на себе відповідальність за інших"; "Лідер повинен добре ставитись до інших, вміти вести їх за собою"; "Лідер - людина, яка швидко пристосовується до будь-якої ситуації, вирішує конфліктні питання і може повести колектив за собою"; " Лідером можна назвати ту людину, яка досить активна і може повести за собою" та інші[11, с. 432].

Отже, дослідження показало, що студенти загалом досить повно і адекватно визначають, хто такий лідер, та водночас їх визначення відзначаються певною індивідуальною своєрідністю, що, на нашу думку, відображає актуальність тих чи інших аспектів лідерства для кожного респондента.

Пункт 2 нашої анкети був спрямований на виявлення найважливіших якостей лідера, якими їх бачать студенти. Кількісний аналіз отриманих даних подано у таблиці 3

На основі отриманих даних можна зробити висновок про те, що портрет лідера очима студентів об'єднує досить різноманітні ознаки та особистісні якості, включаючи зовнішню привабливість, інтелектуальні здібності, вольові якості, комунікативні та організаційні здібності тощо.

З таблиці видно, які якості студенти найчастіше вважають притаманними лідеру, а які найрідше. Стосовно найчастіше зазначених якостей, то сюди слід віднести: комунікабельність (58,3%), впевненість (58,3%), сміливість (54,2%), відповідальність (52%), наполегливість (50%).

Таблиця 3. Найважливіші якості лідера очима студентів (n=50, % )

№ з/п	Якість	Дані у %
1.	Впевненість	58,3
2.	Комунікабельність	58,3
3.	Сміливість	54,2
4.	Відповідальність	52
5.	Наполегливість	50
6.	Рішучість	45,8
7.	Інтелектуальність	42,5
8.	Організованість	40,4
9.	Цілеспрямованість	39,2
10.	Організаторські здібності	36,3
11.	Чесність	35,4
12.	Витривалість	33,3
13.	Дружність	33,3
14.	Ввічливість	29,6
15.	Справедливість	29,2
16.	Енергійність	27
17.	Мудрість	27
18.	Переконливість	27
19.	Веселий характер	25
20.	Харизма	25
21.	Ентузіазм	22,1
22.	Доброзичливість	20,8
23.	Сила волі	19,2
24.	Активність	18,8
25.	Надійність	18,8
26.	Послідовність	14,6
27.	Уважність	13,3
28.	Відвертість	12,5
29.	Об'єктивність	12,5
30.	Кмітливість	12,5
31.	Життєрадісність	11,7
32.	Ораторські здібності	10,4
33.	Краса (зовнішність)	9,2
34.	Впертість	8,3
35.	Кмітливість	8,3
36.	Відкритість	6,3
37.	Доброта	6,3
38.	Ініціативність	4,2
39.	Поступливість	1,3

Співвідносячи ці емпіричні дані з результатами інших психологічних досліджень, бачимо, що виявлені нами особливості сприйняття студентами особистості лідера та його основних якостей цілком кореспондуються з рисами лідера, котрі були виявлені прихильниками теорії рис (Л. Бернард, В. Бінхам, О. Тед, С. Кілбоурн), серед яких зокрема: сильне прагнення до відповідальності і завершення справи; енергія і наполегливість у досягненні мети; ризикованість і оригінальність у вирішенні проблем; ініціативність; самовпевненість; здатність впливати на поведінку оточуючих, структурувати соціальні взаємини; бажання взяти на себе всі наслідки дій та рішень; здатність протистояти фрустрації і розпаду групи[20, с. 45].

Отже, уявлення студентів про соціально-психологічний феномен лідерства і притаманні лідерові особистісні якості досить повні, адекватні, значною мірою співпадають із висновками наукових досліджень. Справедливо буде зосередити увагу й на аналізі якостей лідера, котрі, на думку студентів, не є важливими, а відтак, й зустрічаються найрідше. З таблиці видно, що до таких якостей належать ініціативність (4,2%), доброта (6,3%), поступливість (1,3%), відкритість (6,3%).

Зрозумілою є ситуація щодо таких якостей як доброта та поступливість. Важко говорити про ефективність лідера за умови переважання у нього таких рис. Їх домінування, швидше за все, призводитиме до вразливості лідера, а відтак, знижуватиме й ефективність його діяльності.

Що стосується низької частоти зустрічаємості у відповідях таких важливих для лідера якостей, як ініціативність (4,2%) та відкритість (6,3%), то, на нашу думку, однією з причин може бути недостатньо чітке розуміння їх не лише як особистісних якостей, а й змісту самих понять. Про це в своєму дослідженні говорить і Купцова Н.В.

Наступний пункт анкети мав за мету на основі виокремлення найважливіших якостей лідера шляхом їх ранжування респондентами визначити ранг значущості відповідальності як однієї з важливих якостей (рис. 1.).

Рис. 1. Рангова значущість відповідальності як якості лідера (n=50, %)

На основі отриманих даних було зроблено висновки щодо значущості такої якості, як відповідальність в системі лідерських якостей, з точки зору студентів. Як бачимо з рисунку 1, найчастіше відповідальність посідає перший чи другий ранг (29,6% та 32,8% відповідно). На користь значущості відповідальності в діяльності лідера, вказує й суттєвий відрив першого й другого рангів від інших. З рисунку 1 бачимо, що серед решти рангів (ІІІ-Х) максимальний показник складає всього 9,6 % . Виходячи з цього можна говорити, що відповідальності, як якості (рисі) лідерства студенти надають великого значення в системі лідерських якостей особистості.

Четвертий пункт нашої анкети передбачає оцінку студентами якостей (вони називалися студентами в пункті другому ) як у лідера їх групи, так і у самих себе. Їм було запропоновано дати оцінку від 1 до 5 балів кожній названій ними якості.

З результатів бачимо, що переважна більшість досліджуваних оцінює прояв лідерських якостей у лідера групи балами 4 та 5. На нашу думку, це говорить про той факт, що студенти висувають в лідери ту людину, яка володіє якостями, котрі розуміються самими студентами під поняттям "лідер".

Проте є якості, які студенти оцінили у 1-3 бали, хоча їх відсоток незначний. До таких якостей належать: впевненість, комунікабельність, організаторські здібності, справедливість, енергійність, мудрість, активність, уважність, життєрадісність, краса (зовнішність), хитрість, ініціативність.

Аналізуючи самооцінку студентів щодо прояву лідерських якостей бачимо, що переважна кількість респондентів оцінюють наявність лідерських якостей власне у себе у 3-4 бали. Можна припустити, що це зумовлено відсутністю необхідності у переважної більшості студентів проявляти лідерські якості на практиці, тобто відсутністю "лідерської активності". На нашу думку, це є наслідком того, що "лідерську місію" в групі виконує безпосередньо лідер.

Також варто звернути увагу на певну відмінність у кількості оцінок лідерських якостей в 1-2 бали у першому і другому випадках. Як бачимо, таких оцінок при самооцінці лідерських якостей менше. Тут зустрічаються енергійність, мудрість, доброта та наполегливість.

Окремо акцентуємо увагу на показниках такої якості лідера, як відповідальність. Як бачимо з результатів дослідження, переважна більшість респондентів оцінюють відповідальність у 45 бали в контексті діяльності саме лідера, а не при самооцінці (64 % і 17,6% проти 46,4% і 11,2% відповідно). Оцінка відповідальності в 3 бали має 18,4% при оцінці якостей лідера, та 33,6 % при самооцінці. Також при самооцінці ряд студентів оцінили відповідальність у 2 бали (8,8%), чого не зустрічається в оцінках даної якості у власне лідера групи.

Висновки

Таким чином, на сьогодні проблема лідерства і керівництва посідає помітне місце серед актуальних проблем соціальної психології.

Лідерство є важливим механізмом інтеграції студентів у групі. Лідерство - це здатність окремої особистості спонукати інших діяти, «запалювати», надихати їх на певну активність і діяльність.

Між лідерством і керівництвом є суттєва різниця. Для групи створюються сприятливі умови, коли офіційний керівник групи та лідер - одна людина, або коли між ними є узгодженість. У кожній мікрогрупі є лідер. Залежно від спрямування конкретної діяльності мікрогрупи може бути декілька лідерів (організатор вечора відпочинку, організатор культпоходу, організатор шефської допомоги тощо).

Таким чином, лідер здійснює найбільший психологічний вплив на групу загалом і окремих її членів, коли виступає в ролі координатора, організатора групових справ.

Проте й роль неофіційного лідера в житті групи неоднозначна. По-перше, лідер може підвищувати, а може знижувати загальну ефективність у розв'язанні окремих завдань По-друге, якщо ефективність діяльності групи підвищується тільки за рахунок неофіційного лідера (саме він користується найбільшим авторитетом), то він може встановити з офіційним керівником співробітництво або навіть змінити офіційного лідера.

Таким чином, із боку офіційного лідера стиль керівництва групою повинен бути гнучким. Важливо знайти диференційований підхід до кожного відповідно до індивідуальних особливостей, сприяти згуртованості колективу, спрямувати його активність на виконання основних завдань професійної підготовки студентів.

В процесі експериментального дослідження ми дійшли висновків, що можна говорити про широкий спектр розуміння студентами важливості ролі відповідних лідерських якостей в діяльності лідера. Зокрема, варто зазначити, що уявлення студентів про соціально-психологічний феномен лідерства і притаманні лідерові особистісні якості досить повні та адекватні, значною мірою співпадають із висновками наукових досліджень.

У досліджуваних студентів переважає слабкий рівень вираженості лідерських якостей. Це свідчить про те, що у цьому колективі високий рівень вираженості лідерських якостей. На другому місці сильний та середній рівень вираженості лідерських якостей мають однакові відсотки (30%).

Матеріали діагностичних досліджень довели, що для студентів з яскраво вираженими лідерськими здібностями характерним є здатність долати перешкоди на шляху до досягнення цілей, прояв наполегливості та високої працездатності, незалежності та високої ініціативи при постановці завдань, прояв високого рівня адаптованості до змінних умов, надійність, уміння додержувати свого слова, самокритичність і здатність до самоаналізу, оптимізм, рішучість, здатність змінювати стиль поведінки залежно від зміни тих чи інших умов.

Найважливіша умова педагогічного стимулювання лідерства - підготовка викладачів до взаємодії з лідерами, це підвищує ефективність роботи лідерів у студентських групах, дає викладачам надійний інструмент впливу на лідерів і через них на вихованців.

Розвитку лідерських здібностей в умовах допрофесійної підготовки, окрім кураторів, сприяє значною мірою і студентське самоврядування та інші товариства активістів навчального закладу.

Список використаних джерел

1. Беспалов Д.В. Влияние организованности группы на лидерство и его эффективность в напряженных ситуациях совместной деятельности: На примере учебных групп подростков и юношей: автореф. дис ... канд. психол. наук : 19.00.05 / Д.В. Беспалов. - Курск, 2005. - 24 с.

2. Булах І., Долинськая І. Психологічні аспекти міжособистісної взаємодії викладачів і студентів: Навч.-метод. посібник. - К., 2002. - 114 с.

3. Булах І.С. Психологія особистісного зростання підлітка. -- К.: НПУ ім. М.П. Драгоманова, 2003. -- 340 с.

4. Вороніна К.О. Особливості вивчення рівня лідерських здібностей // Збірник наукових праць Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України "Проблеми загальної та педагогічної психології". - 2009. - № 11. - С. 99-107.

5. Давлетова А.И. Развитие лидерских качеств студентов педагогического вуза: атореф. дис... кандидата психологических наук: 19.00.07 /А.И. Давлетова. - Москва, 2007. - 22 с.

6. Єлькіна В.В. Психологічний аналіз феномена лідерства // Вісник Національного технічного університету України "Київський політехнічний інститут". - 2005. - №3. - С. 32-37.

7. Жеребова Н.С. Керівництво і лідерство. - Л.: Наука, 1973. - 163 с.

8. Кириленко Т.С. Психологія: емоційна сфера особистості: Навч. посібник / Т.С. Кириленко. - К.: Либідь, 2007. - 256 с.

9. Кови Стивен. Лидерство, основанное на принципах: пер. с англ. -- М.: Альпина Бизнес Букс, 2008. -- 300 с.

10. Копець Л.В. Психологія особистості. - К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2007. - 335 с.

11. Куриця А.І. Дослідження уявлень студентів про особистісні якості лідера // Збірник наукових праць КПНУ імені Івана Огієнка «Проблеми сучасної психології». - 2012. - Випуск 18. - С. 428-438.

12. Мітлош А.В. Діагностика соціальних та емоційних коренів розвитку лідерства // Актуальні проблеми навчання та виховання людей з особливими потребами. - 2010. - №7. - С. 43-47.

13. Москаленко В.В. Соціальна психологія: Підручник. - К.: Центр навч. літератури, 2005. - 624 с.

14. Москаленко В.В. Психологія соціального впливу. Навч. пос. - К.: Центр учбової літератури, 2007. - 448 с.

15. Орбан-Лембрик Л.Е. Соціальна психологія: Підручник: У 2 кн. Кн. 1: Соціальна психологія особистості і спілкування. - Чернівці: Книги - ХХІ, 2010. - 464 с.

16. Подоляк Л.Г., Юрченко В.І. Психологія вищої школи: Підручник. 2-е вид. - К.: Каравела, 2008. - 352 с.

17. Саврук О.Ю. Стилі керівництва: сутність та характерні риси // Держава та регіони. - 2009. - № 8. - С. 387-393.

18. Савчин М.В. Психологія відповідальної поведінки: Монографія/ М.В. Савчин. - Івано-Франківськ: Місто НВ, 2008. - 280 с.

19. Социальная психология. Истоки и перспективы / Б.Д. Парыгин. -- СПб: СПбГУП, 2010. -- 533 с.

20. Хоменко М. Виховання лідерських здібностей в умовах допрофесійної підготовки // Соціальна психологія. - 2011. - № 4. - С. 40-46.

21. Ягоднікова В.В. Формування лідерських якостей старшокласників в особистісно орієнтованому виховному процесі загальноосвітньої школи: дис... канд. пед. наук: 13.00.07 / В.В. Ягоднікова; Південноукраїнський держ. педагогічний унт ім. К.Д. Ушинського. - О., 2006. - 215 арк.

Размещено на Allbest.ru