Психологічні теорії емоцій

Размещено на http://www.allbest.ru/

ПСИХОЛОГІЧНІ ТЕОРІЇ ЕМОЦІЙ

Зміст:

1. Поняття, класифікація і функції емоцій

2. Еволюційна теорія емоцій

9. Двохфакторна теорія емоцій

10. Біологічна теорія емоцій

11. Потребно-інформаційна теорія емоцій

12. Теорія когнітивного дисонансу

13. Єдина концепція свідомості і емоцій

Використана література

1. Поняття, класифікація і функції емоцій

Емоції являють собою реакції людини і тварин на вплив внутрішніх і зовнішніх подразників, що пов'язані з задоволенням (позитивні емоції) чи незадоволенням (негативні) різних потреб організму і мають яскраво виражене суб'єктивне забарвлення.

Емоції супроводжують різні прояви життєдіяльності людини і є одним з головних механізмів внутрішньої регуляції її психічної діяльності і поведінки, спрямованих на задоволення потреб.

За критерієм тривалості прояву емоцій можна виділити емоції як реакцію, і емоції як стан. Емоційне реагування являє собою короткочасну емоційну відповідь на той чи інший ситуативний вплив. Емоційний стан пов'язаний із загальним ставленням людини до сформованої ситуації, яке відбивається через її особистісні особливості.

Також необхідно відрізняти емоційний стан людини від емоційності як риси особистості. Наприклад, ситуативний стан "тривожності" являє собою зовсім інше явище, ніж "тривожність" як риса особистості.

В емоційних станах виділяють два класи: власне емоції і емоційні почуття. Власне емоції поділяються на природжені, базисні (радість, гнів, ненависть, переляк, подив та ін.) та надбані в індивідуальному досвіді. Емоційно забарвлені почуття (голод, спрага, цікавість, любов, ненависть і т.ін.) жорстко зв'язані з біологічною, соціальною чи культурною потребою і комплексом емоцій, пережитих у процесі її формування і задоволення.

Найбільш істотними характеристиками емоцій є їхній знак і інтенсивність. Наприклад, до позитивних можна віднести такі, як задоволення, радість, захоплення, милування й т.ін. До негативних - невдоволення, обурення, гнів, ненависть, переляк, тугу, роздратування й т.ін. Позитивні і негативні емоції завжди характеризуються певною інтенсивністю - силою їхнього виявлення.

Виділяють кілька регуляторних функцій емоцій: відбиваючу (оцінну), спонукальну, підкріплювальну, перемикальну, комунікативну.

Відбиваюча функція виражається в узагальненій оцінці подій. Емоція, являючи собою майже миттєву інтегральну оцінку значущих для людини подій, часто дає можливість визначити корисність чи шкідливість факторів, що впливають на людину ще до того, як буде визначена локалізація шкідливого впливу.

Спонукальна функція пов'язана з наявністю емоційного переживання, що містить образ предмета задоволення потреби і своє упереджене ставлення до нього, що і спонукає людину до дії. Функцію спонукання виконують як провідні, так і ситуативні емоції. Так, провідне емоційне переживання, спрямоване на предмет (ціль поведінки), що задовольняє певну потребу, ініціює саму адаптивну поведінку. А ситуативні емоційні переживання, що виникають у результаті оцінок результатів окремих етапів поведінки, також спонукають діяти в колишньому напрямку, чи змінювати тактику поведінки, засобу досягнення мети й т.ін.

Підкріплювальна функція емоцій виявляється в процесах навчання і запам'ятовування. Значущі події, що викликають емоційні реакції, запам'ятовуються швидше і є тривалішими.

Перемикальна функція емоцій виявляється в тім, що емоції часто спонукають людину до зміни своєї поведінки. Емоційні переживання можуть як визначати вибір лінії поведінки людини, так і викликати зміну цієї поведінки. Комунікативна функція емоцій виражається в можливості людини передавати свої переживання іншим людям, інформувати їх про своє ставлення до певних подій, об'єктів і таке інше через міміку, жести, позу, інтонацію.

2. Еволюційна теорія емоцій

Еволюційна теорія походження емоцій Чарльза Дарвіна, опублікована в книзі «Вираження емоцій у людини і тварин» в 1872 році. У ній еволюційний принцип застосовується до психологічного розвитку живого організму і доводиться, що між поведінкою тварини і людини не існує непрохідною прірви. Як показав Дарвін, в зовнішньому вираженні різних емоційних станів, в експресивно-тілесних рухах багато спільного у антропоїдів і сліпонароджених дітей. Ці спостереження лягли в основу його теорії. Емоції, відповідно до цієї теорії, з'явилися в процесі еволюції живих істот як життєво важливі пристосувальні механізми, що сприяють адаптації організму до умов і ситуацій його життя. Тілесні зміни, які супроводжують різні емоційні стани, зокрема, пов'язані з відповідними емоціями руху, за Дарвіном, є не що інше, як рудименти реальних пристосувальних реакцій організму. І дійсно, спільність емоційних виразів людини і, у всякому разі, вищих тварин, що стоять найближче до людини, настільки очевидна, що не піддається ніякому оскарженню.

3. Рудиментарна теорія емоцій

Розвиває еволюційну ідею про походження емоцій, оцінюючи їх з боку поведінкової сфери. Після публікації робіт Чарльза Дарвіна ряд психологів частиною Герберт Спенсер і його учні, частиною французькі позитивісти - Теодюль Рибо і його школа, частиною німецька біологічно орієнтована психологія) стали розвивати ідеї про біологічне походження людських емоцій з афективних і інстинктивних реакцій тварин. Передбачається, що емоції є залишковими проявами афектів колись супроводжували повноцінні біологічні реакції. Відповідно до даної концепції, виразні рухи, що супроводжують наш страх, розглядаються як рудиментарні реакції при втечі і обороні, а виразні рухи, що супроводжують наш гнів, розглядаються як рудиментарні залишки рухів, колись супроводжували у наших тварин предків реакцію нападу. Страх став розглядатися як «загальмований втеча», а гнів як «загальмована бійка», тобто емоції позиціонуються як «загасаюче відлуння» елементарних програм поведінки. Логіка даної теорії призводить до дещо спірних висновків про відмирання емоцій як таких і не пояснює різноманітність емоційного світу людини.

4. Психоаналітична концепція емоцій

Психоаналіз звертає увагу на енергетичну складову психічних процесів, розглядаючи в цьому плані і емоційну сферу. Незважаючи на те, що пропонований абстрактний варіант тлумачення емоцій був мало прив'язаний до організації мозку, він надалі привернув увагу багатьох дослідників, які займалися даною проблемою. Відповідно до думки Зигмунда Фрейда, несвідоме є джерелом надлишку енергії, який він визначає як лібідо.

Структурний зміст лібідо обумовлено конфліктною ситуацією, яка мала місце в минулому і зашифрована на інстинктивному рівні. Треба відзначити що факти, що свідчать про виражену пластичності нервової системи, погано узгоджуються з ідеєю «законсервованого» конфлікту, не кажучи вже про те, що в даній гіпотезі погано проглядається біологічний сенс. З часом психоаналіз прийшов до висновку, що енергія «несвідомого" не зберігається в структурах мозку як «дефект розвитку», а є наслідком появи в нервовій системі надлишку енергії, як результат недосконалої адаптації особистості в соціумі.

Наприклад, А. Адлер вважав, що більшості дітей спочатку властиво відчуття власної недосконалості, в порівнянні з «всемогутніми дорослими», яке веде до формування комплексу неповноцінності. Розвиток особистості, згідно з поглядами Адлера, залежить від того, яким чином цей комплекс буде компенсуватися. У патологічних випадках людина може намагатися компенсувати свій комплекс неповноцінності за рахунок прагнення до влади над іншими.

емоція стан реакція риса

5. Структурна теорія емоцій Пейпеца

Концепція американського невропатолога Джеймса Пейпеца, класичний приклад нейропсихологічного підходу до розгляду емоцій, була опублікована в 1937. Вивчаючи емоційні розлади у хворих з ураженням гіпокампу та поясної звивини, Пейпец висунув гіпотезу про існування єдиної системи, що об'єднує ряд структур мозку і утворює мозковий субстрат для емоцій. Ця система являє замкнутий ланцюг і включає: гіпоталамус, передньовентральне ядро таламуса, поясну звивину, гіпокамп і мамілярні ядра гіпоталамуса. Вона отримала назву кола Пейпеца. Пізніше, в 1952 році, структура названа колом Пейпеца була названа Полом Мак-Ліном лімбічною системою (назва враховувало, що поясна звивина оздоблює підставу переднього мозку). Джерелом порушення лімбічної системи є гіпоталамус, активність якого модулюють нижчі структури середнього мозку і через таламус передає збудження до поясної звивині кори великих півкуль. За Джеймсом Пейпецом, поясна звивина є субстратом усвідомлених емоційних переживань. Сигнали від поясної звивини, через гіпокамп і мамілярні тіла, знову досягає гіпоталамуса, забезпечуючи зворотний зв'язок в лімбічній системі. Таким чином, суб'єктивні переживання, що виникають на рівні кори, контролюють вісцеральні і моторні прояви емоцій. Існує ряд заперечень проти теорії Джеймса Пейпеца. Так, в експерименті показано, що стимуляція гіпокампу людини електричним струмом не супроводжується появою емоцій (страху, гніву), а суб'єктивно пацієнти відчувають лише сплутаність свідомості.

7. Соматична теорія емоцій Джемса-Ланге

Соматична теорія емоцій висунута незалежно один від одного американським філософом і психологом Вільямом Дже[й]мсом і датським медиком Карлом Георгом Ланге в 1880-1890 роках. Підставою для теорії послужив аналіз відповідності між об'єктивним проявом активності вегетативної сфери і суб'єктивним відчуттям пережитої емоції. Відповідно до даної теорії, емоційне відчуття - це прояв у свідомості функціональних перебудов в організмі, що відбуваються на рівні вегетативної нервової системи. Зовнішнє роздратування викликає рефлекторні зміни в діяльності серця, диханні, кровообігу, тонусі м'язів, внаслідок чого у свідомість проектуються різні відчуття, з яких і складається переживання емоцій. Тобто, спочатку під дією зовнішніх стимулів відбуваються характерні для емоцій зміни в організмі і тільки потім, як їх наслідок, виникає сама емоція. Якщо вегетативні реакції є причиною, а емоції слідством у континуумі взаємодії організму з середовищем, то «ми сумуємо, оскільки плачем, сердимося, тому що наносимо удар, боїмося, бо дрижимо». У порівнянні з рудиментарній теорією емоцій, яка розглядає їх у контексті елементарних програм поведінки, теорія Джемса-Ланге зачіпає більш глибокі механізми поведінки, оцінюючи емоції на підготовчій стадії, як набір вегетативних реакцій, що забезпечують реалізацію плану дій. Слід звернути увагу, що в обох концепціях емоції розглядаються дещо односторонньо, як атрибут невеликого набору вроджених програм поведінки, тому створюється враження, що ряд процесів нашої свідомості позбавлений емоційного супроводу, відповідно стає важкозрозумілим притаманне людині багатство емоційної сфери.

8. Теорія емоцій Кеннона-Барда

На думку Уолтера Кеннона, гаму емоційних відчуттів людини, в контексті теорії Джеймса-Ланге, неможливо зіставити з відносно невеликою різноманітністю вегетативних проявів. Пізніше, Філіп Бард довів одночасність фізіологічних і суб'єктивних проявів емоційного процесу. Розвиток цих уявлень, підкріплене даними фізіології, привели до висновку, що при сприйнятті подій, що викликають емоції, нервові імпульси спочатку приходять в таламус, де збудження розщеплюється, частина його йде в кору великих півкуль, породжуючи суб'єктивне переживання емоцій, а інша половина направляється в гіпоталамус, який управляє фізіологічними змінами в організмі. Дана гіпотеза показала взаємини між емоційною і рухової сферами і сприяла розумінню сенсорної природи емоцій.

9. Активаційна теорія Ліндсея-Хебба

Дана теорія заснована на роботах Джузеппе Моруці і Хораса Мегоун, які показали наявність в стовбурі мозку неспецифічної системи, здатної активувати кору великих півкуль. Пізніші дослідження встановили наявність неспецифічної активує системи в таламусі і участь стріопалідарної системи до регуляції рівня активності. Оскільки дані освіти забезпечують силу і інтенсивність протікають в мозку процесів, допомагають організму адаптуватися в середовищі існування, а окремі ділянки даної системи знаходяться в реципрокних відносинах, було зроблено припущення, що емоції є сенсорний еквівалент активує системи мозку. Дональд Олдінг Хебб зробив аналіз електроенцефалографічне картини роботи мозку у зв'язку з діяльністю ретикулярної формації і показав, що її активність корелюється з силою, тривалістю і якістю емоційного переживання. Свої ідеї Хебб висловив графічно і показав, що для досягнення успішного результату діяльності, людині необхідний оптимальний, середній рівень емоційного збудження. Дана теорія доповнила існуючі уявлення про зв'язок емоцій з поведінкою і вегетативними реакціями, показавши їх зв'язок з активуючою системою мозку.

10. Двохфакторна теорія емоцій

Двохфакторна теорія емоцій Стенлі Шехтера пропонує розглядати емоцію як поєднання двох компонентів: фізіологічного збудження і когнітивної інтерпретації цього збудження. Відповідно до теорії, «продукти процесу пізнання використовуються для інтерпретації значення фізіологічних реакцій на зовнішні події». Ілюструє дану теорію наступний експеримент: «Чотири групи студентів тримали іспит. Попередньо з цими студентами проводили експеримент, в якому дві групи екзаменувались в умовах ворожості, а дві інші - в умовах дружнього ставлення. На іспиті одна з кожної пари груп отримала ін'єкцію адреналіну, а інша контрольну ін'єкцію фізіологічного розчину. Студенти зробили звіт про свої переживання. Як очікувалося, перша група відчувала переважно негативні емоції, а друга - позитивні. Вплив же адреналіну виявилося несподіваним. Він посилював як позитивні, так і негативні емоції. Яке б фізіологічний стан не викликала ін'єкція, його знак визначався установкою - соціальним оточенням студентів, а не введенням речовиною». Емоція, з одного боку, обумовлює енергетичний компонент свідомості, а з іншого її якість визначається взаємодією змісту свідомості і можливою програмою дій. Двохфакторна теорія побічно відокремлює проблему сили і знака емоції, від її якісного змісту. Власне на енергетичний компонент емоцій вказують багато дослідників, але залишається неясним механізм його реалізації в системі інших психічних явищ. Наприклад, ідею про рівень збудливості мозку як модифікатор поведінки тварин знаходимо у Леоніда Вікторовича Крушинського. Ця гіпотеза ґрунтувалася на дослідах, в яких штучне підвищення збудливості нервової системи боягузливих і злісних собак введенням фармакологічних засобів призводило до значного посилення активно- і пасивно-оборонних реакцій.

11. Біологічна теорія емоцій

Відповідно до біологічної теорією емоцій Петра Кузьмича Анохіна, в процесі еволюції емоції удосконалювалися так само як м'язи, зір і слух. Найбільш розвинена система емоцій у людини, так як у нього поряд з біологічними потребами, з'являються потреби фізіологічні. Провідні емоції з негативним знаком сигналізують організму про відхилення в його внутрішньому середовищі (голод, спрага), що активує відповідну програму дій. Завершення цілеспрямованих дій супроводжується позитивним емоційним фоном, що закріплюється в пам'яті тварини як «отримання нагороди». Пояснюючи свою позицію, Петро Кузьмич Анохін наводить приклад, коли хижак протягом багатьох днів, цілеспрямовано переслідує свою здобич, що супроводжується як негативними переживаннями (почуття голоду), так і позитивними (процес насичення). Таким чином: «провідні емоції беруть участь у формуванні функціональної системи, визначаючи вектор, тобто спрямованість поведінки, постановку мети, формування акцептора результату дії. Ситуативні емоції, що виникають при оцінці окремих етапів дії, дозволяють коректувати поведінку і досягати поставленої мети».

Таким чином, основну інформаційне навантаження в біологічної теорії несе її знак, який маркує програму поведінки і надає останній певну спрямованість.

12. Потребностно-інформаційна теорія емоцій

Потребно-інформаційна теорія емоцій Павла Васильовича Симонова розвиває ідею Петра Кузьмича Анохіна про те, що якість емоції необхідно розглядати з позицій ефективності поведінки. Всі сенсорне розмаїття емоцій зводиться до вміння швидко оцінити можливість чи неможливість активно діяти, тобто побічно прив'язується до активуючій системі мозку. Емоція представляється як якась сила, яка управляє відповідною програмою дій і в якій зафіксовано якість цієї програми. З точки зору даної теорії, передбачається, що «...емоція є відображення мозком людини і тварин будь-якої актуальною потреби (її якості і величини) і ймовірності (можливості) її задоволення, яку мозок оцінює на основі генетичного і раніше набутого індивідуального досвіду». Це твердження можна представити у вигляді формули:

Е = П Ч (Іс - Ін),

де Е - емоція (її сила, якість і знак);

П - сила і якість актуальної потреби;

(Ін-Ів) - оцінка ймовірності (можливості) задоволення даної потреби, на основі вродженого (генетичного) і набутого досвіду;

Ін - інформація про кошти, прогностично необхідних для задоволення існуючої потреби;

Іс - інформація про засоби, якими володіє людина в даний момент часу.

З формули добре видно, що при Іс> Ін емоція набуває позитивний знак, а при Іс <Ін - негативний.

13. Теорія когнітивного дисонансу

У контексті теорії когнітивного дисонансу Леона Фестінгера емоція розглядається як процес, якість якого визначається узгодженістю взаємодіючих систем. Позитивне емоційне переживання з'являється тоді, коли реалізовується план дій не зустрічає на своєму шляху перешкод. Негативні емоції пов'язані з розбіжністю між поточною діяльністю і очікуваним результатом. Дисонанс, невідповідність між очікуваними і дійсними результатами діяльності, передбачає існування двох основних емоційних станів, які безпосередньо пов'язані з ефективністю когнітивної діяльності, побудовою планів активності та їх реалізацією. Таке розуміння емоцій, обмежене поясненням їх позитивного або негативного компонента, дещо однобічно показує природу емоцій, як сигнальної системи реагує на якість програм поведінки і вуалює активну, енергетичну сторону емоцій, а також їх якісне різноманіття. Водночас, дана теорія підкреслює залежність знака емоцій, від якості програми дії, а не від якості емоційного відчуття.

Єдина концепція свідомості і емоцій

Юрій Йосипович Александров формулює уявлення про емоції з точки зору системної психофізіології. Системний підхід дозволяє більш глибоко визначити місце емоцій в організації мозкових процесів. Проводиться поділ між поведінкою і емоціями, причому останні визначаються як феномен сенсорної сфери, еквівалент свідомості. Таке розуміння емоцій змушує інакше розставити акценти в розумінні самої свідомості. Відповідно до викладеного матеріалу: «Емоції характеризують реалізацію систем, що формуються на самих ранніх етапах онтогенезу і забезпечують мінімальний рівень диференціації ("добре-погано"). Свідомість характеризує реалізацію систем, формування яких на пізніших етапах розвитку обумовлює прогресивне збільшення диференційованості у співвідношенні організму і середовища і ускладнення поведінки. Всі системи спрямовані на досягнення позитивних адаптивних результатів поведінки». Існують і інші теорії емоцій. Але загальноприйнятої, єдиної логічно несуперечливої теорії емоцій поки що не існує. Кожна з теорій пояснює лише окремі сторони психофізіологічних механізмів функціонування емоційної сфери людини.

Використана література:

1. Немов Р.С. Загальні основи психології. Психологія. Кн. 1 Гуманит. вид. центр ВЛАДОС, 2003. - 688 с.

2. Виноградова О.С. Гіпокамп і пам'ять. - М.: Наука, 1975. - 350 с.

3. Петровський А.В. Хрестоматія з психології - М.: Просвещение, 1977 - 526 с.

4. Ізард К.Е. Психологія емоцій. - СПб.: Видавництво «Пітер», 1999. - 464 с.

5. Прібрам До Мови мозку - М.: Прогресс, 1975. - 463 с.

6. Крушинський Л.В. Еволюційно - генетичні аспекти поведінки. Обр. труди. Т. 1. - М.: Наука, 1991. - 258 с.

7. Анохін П.К. Емоції / / Психологія емоцій: Тексти. - М., 1984. - С. 173

8. Симонов П.В. Емоційний мозок. - М.: Наука, 1981. - 215 с.

9. Анохін П.К. Нариси з фізіології функціональних систем. - М.: Медицина, 1975

Размещено на Allbest.ru