Прояви агресивності у курсантів вищих військових закладів освіти на різних етапах підготовки

Размещено на http://www.allbest.ru/

Прояви агресивності у курсантів вищих військових закладів освіти на різних етапах підготовки

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата психологічних наук

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Однією з характерних особливостей соціальної взаємодії людей у сучасному суспільстві є підвищена конфліктність та агресивність. Це пов'язано з впливом цілого ряду факторів що ускладнюють життєдіяльність і є джерелом роздратування, психічної напруги.

З огляду на це є актуальними будь-які дослідження деструктивних проявів особистості у різноманітних галузях діяльності людини. Особливу практичну значимість вони мають в умовах специфічної військової діяльності взагалі і в процесі підготовки курсантів у вищих військових закладах освіти зокрема.

Вивчення агресивних проявів у майбутніх офіцерів виходить за межі традиційних напрямків психологічних досліджень у вищій військовій школі, як правило, орієнтованих на виявлення закономірностей змін, розвитку та формування професійно значимих якостей. Однак, такі дослідження не можуть відтворити повну картину розвитку особистості майбутнього офіцера, якщо не враховувати, що різноманітні деструктивні особистісні прояви також впливають на її становлення.

Серед них важливе місце належить агресивності, яка об'єктивно може виступати дестабілізуючим фактором у підготовці курсантів, впливати на здатність контролювати і регулювати ними власні психічні стани та поведінкові реакції, що необхідно для забезпечення нормальної та ефективної навчальної і службової діяльності. Крім того, враховуючи, що курсанти належать до категорії психічно здорових осіб, прояви ними агресивності можуть бути свідченням відсутності оптимальних психолого-педагогічних умов їх підготовки. Неможливо допустити прояви агресивності у майбутній службовій діяльності офіцера як суб'єкта професійного спілкування.

Актуальність дослідження агресивності майбутніх офіцерів полягає також і в тому, що гармонійно розвинута особистість передбачає наявність у ній певної долі агресивності, що й робить її соціально адаптованою і корисною (наприклад, для подолання життєвих перешкод), у протилежному випадку відбувається втрата індивідуальності, суб'єкт стає пасивним, конформним, знижується його соціальний статус (Ю.М. Антонян, 1995), що не сприяє ефективній професійній діяльності офіцера.

У науковій літературі вже описані дослідження тривожності та агресивності юнаків призовного віку. Наступним етапом повинні стати дослідження агресивності особистості у різноманітних військових структурах, а також у процесі підготовки майбутніх військових фахівців.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами

Спрямованість і тема проведеного дисертаційного дослідження мають безпосередній зв'язок з НДР «Закономірність» (реєстраційний №98-4) з вивчення закономірностей та механізмів формування особистості майбутнього офіцера; з НДР «Виховання» (реєстраційний №95-15) з підвищенням ефективності виховного процесу у вищих військових закладах освіти. Вказані дослідницькі теми передбачені планами наукової роботи у Житомирському військовому інституті радіоелектроніки.

Об'єкт дослідження - агресивність курсантів на різних етапах підготовки у вищих військових закладах освіти.

Предмет дослідження - девіація рівнів агресивності і динаміка її показників у майбутніх офіцерів.

Мета дослідження полягала у розкритті закономірностей прояву агресивності у курсантів, виявленні можливості її профілактики та психокорекції.

Завдання дослідження:

визначити особливості діяльності курсантів та її психологічні умови на різних етапах підготовки;

виявити закономірності девіації агресивності та динаміки її показників у курсантів;

встановити залежність між агресивністю та іншими особистісними властивостями, здатними її ініціювати;

з'ясувати можливості профілактики та психокорекції прояву агресивності у курсантів в умовах вищого військового закладу освіти.

Загальні гіпотези дослідження:

на різних етапах підготовки агресивність курсантів залежить від різних особистісних властивостей;

прояви агресивності у курсантів тісно пов'язані з реалізацією деприваційної моделі виховання в умовах вищих військових закладів освіти, одноманітністю та щільністю соціальної взаємодії.

Теоретичною та методологічною основою дослідження стали загальнонаукова методологія системного аналізу розвитку особистості у діяльності (Д.М. Леонтьєв, 1975; Б.Ф. Ломов, 1985, 1991; Б.Г. Ананьєв, 1967; С.Л. Рубінштейн, 1976), теоретичні погляди на розвиток особистості Г.С. Костюка (1989), динамічний підхід у дослідженні психічних станів та рис особистості (А.І. Анциферова, 1995), а також теоретичні тези А.А. Реан (1996), Т.Г. Румянцевої (1982), А. Бандури (1984), М.Д. Левітова (1969), Г.В. Ложкіна (1997) щодо природи агресивності людини та її прояву.

Наукова новизна дослідження полягає у розкритті впливу специфічних умов життєдіяльності курсантів у вищих військових закладах освіти на їх агресивність; встановленні взаємозв'язку між зміною активності та агресивними проявами особистості курсантів на різних етапах підготовки; визначенні закономірностей девіації рівнів агресивності та її показників у майбутніх офіцерів.

Теоретична цінність роботи визначається внеском у вивчення психологічних механізмів агресивності особистості, впливу на її прояви соціальної депривації і особистісних властивостей, які сприяють (зокрема, в умовах військової діяльності) підвищенню агресивності.

Практичне значення дослідження полягає: в підтвердженні можливості психокорекції агресивності та модифікації агресивної поведінки курсантів; в розробці та впровадженні в практику заходів з профілактики прояву агресивності особистості в специфічних умовах вищого військового закладу освіти.

Особистий внесок автора. Приведені у роботі наукові дані є самостійним внеском автора у проблему дослідження агресивності особистості в умовах військового соціального середовища, визначення комплексу особистісних та соціальних факторів, здатних її ініціювати. Ідеї та думки співавторів спільних публікацій не використовуються в дисертації. Автору належать чітко визначені частини публікацій, які викладені незалежно від співавторів (їх зміст вказано у переліку літератури).

Апробація результатів дослідження. По матеріалах дисертаційного дослідження автор виступив з доповідями на ряді конференцій. Серед них: ІІІ міжнародна науково-практична конференція (1995 р., Київ); Другі Міжнародні психологічні читання (1995, Харків); П'яті Костюківські читання (1998 р., Київ); Х і XI військово-науковій конференції ЖВУРЕ (1997, 1998 рр. Житомир); ІХ науково-методична конференція ЖВУРЕ (1997 р., Житомир); Х науково-методична конференція ЖВІРЕ (1999 р., Житомир); П'ята міжнародна науково-практична конференція «Духовність і проблеми розвитку особистості» (1999 р., Житомир).

Впровадження результатів дослідження в практику:

на підставі проведених досліджень розроблений навчальний посібник для викладачів, командирів та курсантів «Психодіагностика агресивності військовослужбовців» (1997 р., Житомир);

опубліковані методичні рекомендації командирам курсантських підрозділів з проблем управлінської діяльності (1994 р., Житомир);

запропонований у роботі тренінг з психокорекції агресивності та модифікації агресивної поведінки використовується для надання психологічної допомоги першокурсникам у період адаптації;

отримані у дослідженні дані використовуються для психологічного забезпечення навчально-виховного процесу у Житомирському військовому інституті радіоелектроніки.

Публікації. Основні результати дослідження знайшли своє відображення у 10 публікаціях.

Структура дисертації. Дисертаційна робота складається з вступу, чотирьох розділів, висновків, списку опублікованої літератури, додатків. Робота виконана на 162 сторінках комп'ютерного тексту, і ілюстрована 19 графіками та 5 таблицями. Бібліографія включає 156 праць українських та зарубіжних авторів.

Основний зміст роботи

курсант психологічний агресивність військовий

У вступі обґрунтована актуальність теми, визначені об'єкт та предмет, мета та задачі дослідження, сформульовані гіпотези, розкрита теоретична та практична цінність роботи, а також зазначені сфери апробації результатів дослідження.

У першому розділі - «Агресія та агресивність як предмет наукового дослідження» - розкрита ступінь психологічної вивченості феномену агресивності. Проаналізований комплекс теорій, які поєднують у собі різноманітні наукові погляди на проблему агресії. До них належать: фундаментальні інстинктивістські теорії, класичні теорії фрустрації - агресії, теорії соціального научіння агресії, теорії соціального впливу, теорії соціального пояснення агресії.

У межах даних теорій узагальнені фактори, що ініціюють агресію: біологічні і статеві, етносоціальні, особистісні, фактори навколишнього середовища, а також наркотична ініціація агресії (З. Фрейд, 1990; К. Лоренц, 1992; Е. Фромм, 1994; Т.Г. Румянцева, 1982, 1990, 1992; І.А. Фурманов, 1996).

Встановлено, що теоретичним підгрунтям вивчення причин прояву агресивності є розгляд її як індивідуальної особистісної властивості і як психічного стану. Індивідуальний рівень агресивності може змінюватися в залежності від частоти та інтенсивності виникнення ситуативних психічних станів агресії. Агресивна поведінка у процесі життєдіяльності може змінюватися під впливом норм соціальної відповідальності та в процесі соціалізації особистості.

Вказані вихідні теоретичні положення склали основу дослідження агресивності у трьох основних напрямках: дитяча агресивність, агресивність підлітків, правопорушників, агресивність та тривожність допризовної молоді (Г.А. Репіна, 1987; А.В. Толстих, 1991; В.І. Чередніченко, 1991; В.А. Завражин, 1993; В.Н.Іванченко, 1991; В.М. Крайнюк, 1998).

І досі відсутні дослідження агресивності особистості у різних галузях професійної підготовки, наприклад курсантів вищих військових закладів освіти.

У другому розділі - «Організація та методи проведення дослідження» - відмічено, що дослідження у межах дисертаційної роботи проводились у три етапи. На першому етапі були визначені методологічні підстави для якісного аналізу та інтерпретації результатів експерименту. На другому етапі був здійснений добір психодіагностичних методик та проведений констатуючий експеримент. Дослідження агресивності майбутніх офіцерів проводилося протягом п'яти років у різних вищих військових закладах освіти України. У дослідженні взяло участь 614 курсантів. Основними методами дослідження були: спостереження, інтерв'ю, аналіз педагогічних ситуацій, тестування. Були використані тестові методики: СМДО (Л.Н. Собчик, 1990), тест Басса - Даркі (І.А. Фурманов, 1996) тест руки Е. Вагнера (Т.Н. Курбатова, 1991, В.М. Бизова, 1997).

Дані методики виявилися інформативними у лонгітюдних дослідженнях агресивності в умовах вищого військового закладу освіти. Використання проективних та непроективних методик дозволило, з одного боку, розширити дослідницьке поле, а, з іншого, - виявити неусвідомлені агресивні установки та їх причини.

На третьому етапі проводився психокорекційний експеримент та формування практичних рекомендацій з профілактики конфліктності та проявів агресивності у курсантів на різних етапах підготовки. Психокорекційний експеримент проводився у різні роки в період адаптації першокурсників. Для проведення експерименту відбиралися курсанти з підвищеними значеннями показників агресивності та орієнтацією на застосування відкритих видів агресії (особливо фізичної як найбільш соціально небезпечної). У ході психокорекційного експерименту був використаний тренінг, який включав 12 вправ. Даний тренінг є інтегративним з елементами різноманітних психокорекційних технік, основу яких склали психоаналіз та теорія научіння.

Валідність отриманих експериментальних даних у дослідженні забезпечувалася використанням статистичних методів обробки на ЕОМ.

У третьому розділі - «Агресивність та її детермінанти на різних етапах підготовки майбутніх офіцерів» - досліджені психологічні умови діяльності курсантів, девіація рівнів агресивності, динаміка її показників, зміна психологічного профілю у курсантів в процесі підготовки, визначалися фактори які сприяли проявам агресивності.

Виходячи з особливостей діяльності та її психологічних умов, етапи підготовки курсантів у вищому військовому закладі освіти умовно можна назвати:

1 курс - етап адаптації та ознайомлення з професією;

2 курс - етап індивідуалізації та ідентифікації з професією;

3 курс - етап зміни норм соціальної депривації та професіоналізації;

4 курс - етап особистісної активації та спеціалізації;

5 курс - етап самовизначення та завершення навчання.

На кожному з етапів прояви агресивності у курсантів мали специфічні особливості та причини.

Етап адаптації та ознайомлення з професією.

Даний етап характеризується високим ступенем психічної напруги. Це пов'язано з інтенсивністю вивчення основ військової службової діяльності, а також з багаторівневим характером та складністю адаптаційних процесів. В таких умовах підвищується агресивність курсантів як захисна реакція.

В умовах досить жорсткого соціального контролю у першокурсників розвиваються механізми гальмування і формуються гіперкомпенсаційні установки. У період адаптації першокурсники перебувають у постійній готовності до реалізації своєї агресивності (ІАВ = 1,32 бала). Додатковими факторами виникнення психічного стану агресії є деіндивідуалізація особистості першокурсника, несформованість колективу, недостатність позитивних емоційних взаємин між першокурсниками.

До агресивної асоціальної поведінки мають схильність курсанти з підвищеними значеннями компоненти психологічного профілю «оптимістичність», які важко переносять умови соціальної депривації, оскільки орієнтовані на зміну кола спілкування, зміну обставин. Такі курсанти досить важко переносять умови внутрішньогрупової ізоляції. Важливими показниками агресивності на першому курсі є «негативізм» як вікова особливість та як результат недостатнього рівня соціалізації, а також «підозра», яка притаманна взаєминам у слаборозвинутому колективі.

Переважна кількість першокурсників орієнтована на застосування агресивного методу у вирішенні конфліктних ситуацій. Як правило, застосування агресії тісно пов'язано з її відкритими (більш примітивними) видами.

Етап індивідуалізації та професійної ідентифікації

Даний етап відрізняється більшою адаптованістю курсантів за умов жорсткої соціальної депривації на молодших курсах. Внаслідок цього відновлюється індивідуальність другокурсників, що значною мірою заперечує прояв агресивності як захисну реакцію.

Зниженню агресивності курсантів на другому етапі підготовки сприяє розвиток потреби у комунікації та кооперації, про що свідчить значення індексу агресивного відреагування (ІАВ = - 0,94 бала). На другому курсі значно підвищується емоційність та залежність у міжособистісних взаєминах.

Важливими показниками агресивності другокурсників є «роздратування» як результат перебування в умовах казарменого побуту; «ворожість», що пов'язана з порушеннями та обмеженнями на молодших курсах особистісного простору, а також «почуття провини», яке має тенденцію до підвищення. В умовах жорстких санкцій знижуються прояви відкритої агресії, спостерігається зростання непрямої.

Встановлений тісний зв'язок між проявами агресивності та ворожістю. В умовах постійного соціального контролю прояви агресивності мають тенденцію до їх зменшення водночас підвищується ворожість у курсантів, тобто спостерігається перехід агресії з інтерпсихічного на інтрапсихічний рівень.

Етап зміни норм соціальної депривації та професіоналізації

В умовах сформованості особистісних норм майбутніх офіцерів, широкої професіоналізації і зменшення соціальної депривації, пов'язаної з вільним виходом за межі військового закладу освіти, у курсантів знижуються показники агресивності - такі, як «образа», «підозра», «почуття провини». Значення індексу агресивного відреагування дорівнюють 0,4 бала, що свідчить про загрозу проявів агресивності, але у даному випадку вона має суто ситуативний характер. Агресивні установки, які мали місце на першому курсі, відсутні.

На особистісному рівні агресивність третьокурсників тісно пов'язана з такою компонентою психологічного профілю, як «ригідність». Особливо це характерно для сержантів, котрі швидше всього «опановують» авторитарні елементи управлінської діяльності командирів. Прояви агресивності ними носять директивний характер.

Одночасне підвищення компонентів психологічного профілю «ригідність» та «індивідуалістичність», які мають максимальне значення на третьому курсі, може збільшувати ймовірність агресивних проявів. Послаблення у соціальному контролі, зниження соціальної депривації сприяють можливості більш вільного використання відкритих видів агресії при зниженні рівня непрямої.

Етап особистісної активації та спеціалізації

Даний етап характеризується високим рівнем сформованості особистості майбутнього офіцера, що передбачає підвищення її активності. Ця активність досить часто спрямована на зміну умов соціального середовища особливо тих, що не сприяють подальшому розвитку особистості майбутнього офіцера. На четвертому курсі зафіксовано найбільш виражений зв'язок прояву агресивності з особистісними властивостями курсантів. Незважаючи на те, що внаслідок спеціалізації у четвертокурсників знижується значення компонентів психологічного профілю «песимістичність», «тривожність», «індивідуалістичність», вони можуть виступати як особистісні фактори прояву агресивності.

Важливими показниками агресивності у четвертокурсників є «роздратування» як наслідок одноманітних взаємин і як реакція на авторитарний стиль управління деяких командирів, використання ними у вихованні системи додаткових обмежень. Збільшується непряма агресія як результат соціалізації агресивних проявів, а також фізична агресія як результат зниження соціального контролю.

Загальною тенденцією для четвертокурсників є підвищення проявів агресивності пропорційно зростанню їх особистісної активності.

Етап самовизначення та завершення навчання

Важливою особливістю діяльності випускників є їх самостійність та відхід від колективних форм життєдіяльності. П'ятикурсники відрізняються своєю толерантністю до зовнішніх впливів.

Прояви агресивності, як правило, носять побутовий характер і пов'язані з порушеннями особистісного простору. Особистісними факторами прояву агресивності можуть виступати компоненти психологічного профілю: «імпульсивність» як прояв операційної напруженості; «оптимістичність» яка виключає елементи соціальної депривації; «песимістичність» як можливий наслідок кризи професійного вибору на завершальному етапі навчання. Важливими показниками агресивності є «роздратування», «негативізм» як реакція на реалізацію в умовах випускного курсу «суб'єкт-об'єктної» схеми професійного спілкування, яка не враховує рівень сформованості особистості п'ятикусників.

В умовах вищого військового закладу освіти показник агресивності курсантів «роздратування» на всіх етапах підготовки має тенденцію до постійного зростання.

У четвертому розділі - «Рекомендації з профілактики прояву агресивності у курсантів та її психокорекція» подані результати експерименту з психокорекції агресивності курсантів у період адаптації, сформульовані рекомендації щодо профілактики прояву агресивності у курсантів.

Психокорекція у ході тренінгу здійснювалася у три етапи:

1 етап - пригадування внутрішньоособистісних конфліктів, реконструкція прихованих негативних переживань;

2 етап - відреагування негативних емоцій та почуттів, що виникли внаслідок негативного досвіду спілкування;

З етап - вербалізація агресивних проявів, реконструкція позитивного досвіду спілкування і «побудова» майбутнього через планування та фантазування.

У результаті проведення тренінгу в експериментальній групі по всіх показниках агресивності отримано їх зниження. У контрольній групі за рахунок природного процесу адаптації (психокорекційний експеримент проводився протягом 1 місяця) спостерігалося незначне зниження деяких показників агресивності, збільшилися значення таких показників, як «роздратування», «образа». Крім того, у контрольній групі підвищилася директивність агресивних проявів. В експериментальній групі у взаєминах між курсантами підвищилася емоційність, потреба у комунікації, збільшилася взаємна залежність.

Індекс агресивного відреагування («ІАВ») до тренінгу складав 3,1 бала (яскраво виражені агресивні установки), після тренінгу в експериментальній групі мінус 2,4 (виражена спрямованість до кооперації), у контрольній ІАВ = 2,15 (зберігаються агресивні установки).

Тренінг зумовив модифікацію агресивної поведінки. До тренінгу провідне місце в агресивному поведінковому патерні курсантів належало фізичній агресії, після тренінгу - вербальній.

Таким чином, модифікація агресивних проявів була здійснена у бік вербалізації, що є більш доречним з точки зору соціальної взаємодії.

На основі результатів дослідження обґрунтовані організаційні та виховні заходи щодо профілактики прояву агресивності у курсантів на різних етапах підготовки з урахуванням змін їх особистісних властивостей, норм соціальної депривації та особливостей управлінської діяльності командирів.

Висновки

Наприкінці роботи підведені підсумки результатів дисертаційного дослідження, які підтвердили висунуті загальні гіпотези. Узагальнення результатів дозволило дійти таких висновків:

1. Зафіксована девіація рівнів агресивності у курсантів на послідовних етапах підготовки у вищих військових закладах освіти тісно пов'язана з характером та особливостями адаптаційних процесів.

2. На молодших курсах, у зв'язку з необхідністю пристосування до специфічних умов військової життєдіяльності, яке супроводжується значною психічною напруженістю, відсутністю емоційних взаємин у колективі та його несформованістю, підвищується агресивність курсантів. Неможливість її поведінкової реалізації в умовах досить жорсткого соціального контролю сприяє, з одного боку, тимчасовому зниженню відкритих видів агресії, а, з іншого, - зростанню непрямої та таких показників агресивності, як «образа», «ворожість», «роздратованість», «почуття провини».

3. На старших курсах в умовах високого ступеня сформованості особистості майбутніх офіцерів, прояви агресивності часто є реакцією на недостатній рівень організації їх службової діяльності. У цьому випадку агресивність як специфічна форма активності (її зростання на старших курсах експериментально доведено) спрямована на зміну умов соціального середовища і тісно пов'язана з потребою у самореалізації та самовизначенні. Крім того, виникаючі негативні почуття та емоції, які складають основу психічного стану агресії, часто є наслідком внутрішньоособистісного конфлікту (незадоволення собою).

4. Встановлено, що на різних етапах підготовки прояви агресивності курсантів пов'язані з різноманітними особистісними властивостями (компонентами психологічного профілю). Найбільш виражений зв'язок зафіксований:

а) з «оптимістичністю» (1, 5 курси), так як вона передбачає в умовах обмежень орієнтацію особистості на часту зміну обстановки, розширення території життєдіяльності, виключення внутрішньогрупової ізоляції, що неможливо реалізувати у сьогоднішніх умовах вищих військових закладів освіти;

б) з «ригідністю» (3 курс), яка пов'язана з формуванням директивного стилю спілкування і, у зв'язку з цим, виникненням складнощів у мінливих умовах соціальної взаємодії;

в) з «індивідуалістичністю» (4 курс), так як в умовах військового колективу постійна демонстрація оригінальності, вираженого суб'єктивізму та егоцентризму негативно сприймається іншими курсантами, ускладнює спілкування і викликає відповідні агресивні реакції.

5. У ході дослідження визначено, що найважливішими соціальними факторами, які посилюють прояви агресивності курсантів, є:

а) обмеження особистісної свободи курсантів, що пов'язано з вкрай рідким їх перебуванням, особливо на молодших курсах, поза межами військового закладу освіти;

б) обмеження особистісного простору, постійність, одноманітність та щільність взаємодії курсантів в умовах казарменого побуту;

в) суперечливі тенденції у розвитку особистості майбутніх офіцерів, що пов'язані з потребою у формуванні індивідуальності, з одного боку, та колективною за формою системою виховання, життєдіяльності, з іншого;

г) реалізація в умовах вищого військового закладу освіти деприваційної моделі виховання, що передбачає, з одного боку, різноманітні обмеження, а, з іншого, - використання директивних методів управління підлеглими, які не відзначаються педагогічною виваженістю.

6. Проведене дослідження показало, що динаміка показників агресивності відображає характер взаємодії особистості майбутніх офіцерів у процесі її розвитку з комплексом соціальних факторів в умовах військового закладу освіти. Наслідком цього, за наявних недоліків психолого-педагогічних умов виховання курсантів, є постійне зростання протягом 5 років навчання показника агресивності «роздратування».

7. Співвідношення видів агресії, які притаманні курсантам протягом усього періоду підготовки, є досить стійким. Провідне місце в агресивному поведінковому патерні посідає вербальна агресія, далі йде непряма. Особливістю вербальної та непрямої агресії є те, що їх прояви характеризуються тенденцією до постійного зростання, що пов'язано з процесом соціалізації та особливостями соціокультурного середовища.

8. Результати дослідження підтвердили необхідність психокорекційного впливу, заради зниження агресивності та модифікації агресивної поведінки курсантів у період адаптації, і показали можливість ефективного здійснення даного впливу.

Практичні рекомендації

З метою оптимізації психолого-педагогічних умов підготовки курсантів у вищих військових навчальних закладах освіти пропонуються рекомендації з профілактики деструктивних проявів агресивності, які передбачають організаційні та виховні заходи як на рівні курсової та факультетської ланок, так і на рівні відділів виховної роботи.

У період адаптації курсантів першого курсу повинна бути організована своєчасна психологічна допомога курсантам, які відчувають складнощі у контролі за проявами негативних переживань, демонструють надмірне роздратування та агресивність.

У процесі організації життєдіяльності курсантів на різних етапах підготовки необхідно передбачити можливість зниження умов соціальної депривації як найважливішого фактора підвищення агресивності майбутніх офіцерів.

Список опублікованих праць

1. Гайдукевич Г.А. Обмеження особистісної свободи як фактор агресивності курсантів // Зб. наукових праць Київського військового гуманітарного інституту. - 1998. - №2 (7). - С. 10-15.

2. Гайдукевич І'.А. Фактори агресії: теоретичні та практичні аспекти дослідження. // Зб. наукових праць Київського військового гуманітарного інституту. - 1999. - №2 (9). - С. 25-29.

3. Гайдукевич Г.А. Негативні емоції та агресивність. // Зб. наукових праць Київського військового гуманітарного інституту. - 1999. - №3 (10). - С. 16-20.

4. Гайдукевич Г.А. Заздрість як чинник агресії курсантів. Психологія на перетині тисячоліть. // Зб. наукових праць Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України. В Зт. - К.: Гнозис. - 1998. - С. 264-270.

5. Гайдукевич Г.А., Ложкін Г.В., Сьомін С.В. Психодіагностика агресивності військовослужбовців. Навчальний посібник. - Житомир, ВФРЕ при ЖІТІ. 1997. - 56 с. (автору належить систематизація теорій агресії та приведені у посібнику експериментальні дані).

6. Гайдукевич Г.А., Маслов А.А. Психолого-педагогические основы управленческой деятельности командира. Метод. рекомендации. - Житомир: ЖВУРЭ ПВО. 1994. - 32 с. (автору належить обґрунтування методики попередження конфліктів).

7. Гайдукевич Г.А. Проблемы коррекции агрессивного поведения. Актуальные проблемы социального управления. (По материалам ІХ военно-научной конференции училища). - Житомир: ЖВУРЭ ПВО. 1996. - С. 8-16.

8. Гайдукевич Г.А., Выдай А.Ю. Агрессия самоутверждения и проблема лидерства в воинском коллективе. Актуальные проблемы социального управления. (По материалам ІХ военно-научной конференции училища). - Житомир: ЖВУРЭ ПВО. 1996. - С. 17-20.

9. Гайдукевич Г.А. Подход к исследованию агрессивного поведения личности в условиях воинской службы. // Матеріали та тези третьої міжнародної науково-практичної конференції «Конфлікти в суспільстві: діагностика і профілактика». / За ред. Пірен М.І., Зельницького А.М. - Київ-Чернівці. - 1995. - С. 146-148.

10. Гайдукевич Г.А. Проблема человеческой агрессивности в социальной психологии. // Матеріали других міжнародних психологічних читань «Актуальні проблеми сучасної психології». - Харків: Ун-т внутрішніх справ. 1995. - С. 9-10.

Размещено на Allbest.ru