Сутність і роль потреб людини

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Поняття потреба

Людина має споживати, щоб жити. Прагнення задовольнити свої потреби мотивує поведінку людини, формує сукупність її інтересів. Внаслідок розмаїтості причин потреби людей дуже різноманітні, задовольнити їх нелегко і з кожним роком дедалі складніше, враховуючи до того ж кількісне й якісне зростання самих потреб.

Предметами першої необхідності вважаються їжа, житло й одяг. Предмети розкоші для кожної людини, соціального прошарку або групи населення свої. В цілому до предметів розкоші належать дорогоцінності, золоті вироби, хутра, яхти тощо.

Потреби існують у всіх людей, груп людей, соціальних прошарків, класів, держави. Головна особливість цих потреб полягає в їх безмежності. Оскільки людство розвивається, прогресують і його потреби. Підвищується культурний рівень людей, зростають і розширюються духовні потреби людини. Будь-який новий винахід стає потребою і породжує цілий ланцюг нових потреб. Засоби масової інформації дуже оперативно роблять нову потребу надбанням усіх людей, байдуже, до якого класу вони належать або в якій країні мешкають: потреби ростуть кількісно ще й через збільшення самого народонаселення Землі.

Потреби -- рушійна сила людської діяльності. Якщо проаналізувати людські вчинки, то стане зрозумілим, що люди починають діяти лише тоді, коли відчувають у чомусь нестачу: в їжі, питві, одязі, безпеці, справедливості, спілкуванні тощо, і перестають діяти, коли ця потреба вже задоволена. Тому найзагальніша формула будь-яких людських дій може бути виражена так: Потреба -- Діяльність -- Задоволення потреби.

Потреба - це природний потяг людини до визначених умов життя, відсутність яких викликає хибне відчуття і породжує прагнення змінити такий стан речей. Потреби - це спонукальні мотиви рушійних сил, що є об'єктивною основою "ідеальних спонукань" - інтересів, бажань, цілей і т.д.

За способом задоволення виділяють:

· індивідуальні - це потреби в одязі, житлі, їжі та ін.;

· колективні - ті, що спільно задовольняються у трудовому колективі (підвищення кваліфікаційного рівня працівників, будівництво спільних баз і будиночків відпочинку, колективне управління виробництвом та ін);

· суспільні - це потреби у забезпеченні громадського порядку, захисті навколишнього середовища тощо.

За ступенем реалізації потреби можна класифікувати на:

· абсолютні потреби - визначаються максимально можливим обсягом виробництва матеріальних благ і послуг (за найбільш сприятливих умов), які могли бути спожиті суспільством;

· дійсні потреби - відповідають рівню розвитку економіки певної країни;

· платоспроможні - потреби, які людина може задовольнити відповідно до власних доходів та рівня цін (тобто вони визначаються співвідношенням цін на предмети споживання і грошових доходів населення).

Численні потреби людини за спільністю ознак можна об'єднати у такі групи:

· матеріальні і духовні;

· загальні і конкретні;

· поточні та перспективні;

· задоволені і незадоволені;

· дійсні та абсолютні.

Потреби характеризують лише можливість споживання, але щоб ця можливість перетворилася в дійсність, слід виробити життєві засоби. Величезна роль економічних потреб полягає в тому, що вони спонукають людей до дії. Отже, виробництво забезпечує різноманітні блага, які становлять необхідні умови життя і розвитку людського суспільства на будь-якому історичному щаблі його існування. Інакше кажучи, блага, створені в процесі виробництва, утворюють різноманітні потреби, які становлять предмет інтересу.

Широко відома класифікація потреб, запропонована американським ученим А. Маслоу. Він поділив їх на нижчі та вищі. До першої групи належать потреби фізіологічні, без задоволення яких неможливе саме життя людини. Після цього індивід прагне безпеки для себе, своєї сім'ї. До вищих потреб входять прагнення належати до певного кола людей, відчувати їх підтримку. Задоволення цієї потреби викликає прагнення завоювати визнання, повагу, підняти свій престиж в очах оточуючих. Найвищою потребою у другій групі є прагнення людини до самореалізації. Визначальними є економічні потреби, тобто той внутрішній мотив, що спонукає людину до економічної діяльності з метою забезпечення власного добробуту і добробуту членів сім'ї.

Рис.

Рис.

Потреби тісно пов'язані з мотивацією -- процесом стимулювання себе та інших (окремої людини або групи людей) на діяльність, що спрямована на досягнення певних цілей. Мотив -- це реальне спонукання, яке змушує людину діяти в певній ситуації, за певних життєвих обставин. Мотивація -- це внутрішній психічний механізм людини, який відповідно до потреби неначе запускає цілеспрямовану поведінку на її задоволення. Вона розглядається як процес вибору між різноманітними можливими діями, пояснює цілеспрямованість дії.

2. Потреба людини у праці

Широко відомо , що трудотерапія - найкращий метод лікування деяких душевних хвороб , а постійні вправи м'язів підтримують бадьорість і життєвий тонус. Все залежить від характеру виконуваної роботи і від вашого ставлення до неї. Довготривале дозвілля вимушеного відходу у відставку або одиночного ув'язнення - навіть якщо харчування і житло будуть найкращими у світі - не дуже привабливий спосіб життя. У медицині зараз загально прийнято не призначати тривалий постільний режим навіть після операції. У млосно довгих плаваннях на старовинних парусних судах , коли часто не було ніякої роботи протягом тижнів , матросів потрібно було чимось зайняти - миттям палуби або фарбуванням шлюпок , - щоб нудьга не вилилася в бунт. Ті ж міркування про породжує стрес нудьзі відносяться до екіпажів атомних підводних човнів у тривалих походах , до зимівникам в Антарктиці , позбавленим можливості рухатися протягом місяців через негоду , і в ще більшому ступені до астронавтам , яким належить тривалий самотність за відсутності сенсорних подразників .

Під час нафтової кризи триденний робочий тиждень в Англії зруйнувала багато сімей , штовхаючи робітників у пивні для «проведення дозвілля «. Багатьом старим людям , навіть відкрито оголошують себе егоїстами , після виходу на пенсію несила почуття власної непотрібності . Не заради заробітку хочуть вони трудитися - адже вони надто добре розуміють , що кінець близький і грошей не візьмеш з собою в могилу. За вдалим висловом Бенджаміна Франкліна , «нічого поганого немає у відставці , якщо тільки це ніяк не відбивається на вашій роботі «. Що таке робота і дозвілля ! Згідно афоризму Джорджа Бернарда Шоу , «праця з обов'язку - це робота , а робота по схильності - дозвілля «. Читання віршів і прози - праця літературного критика , а теніс і гольф - праця професійного спортсмена.

Але спортсмен може на дозвіллі читати , а літератор - зайнятися спортом для зміни ритму. Високооплачуваний адміністратор не стане заради відпочинку пересувати важкі меблі , але із задоволенням проведе вільний час у гімнастичному залі фешенебельного клубу. Риболовля, садівництво і майже будь-яке інше заняття - це робота , якщо ви виконуєте її заради заробітку , і це дозвілля , якщо ви займаєтеся нею для розваги.

Праця - основна потреба людини. Питання не в тому, варто чи не варто працювати, а в тому, яка робота найбільше вам підходить. Робота потрібна людині для нормальної життєдіяльності, як потрібні повітря, їжа, сон, спілкування.

Тільки фізично або душевно хворі люди насправді воліють не працювати. Короткий робочий день - благо лише для того , хто не живить інтересу до своїх занять . Звичайно , важко витягти задоволення з роботи сміттяра , нічного сторожа або ката ; ті , хто не може прогодуватися іншим способом , цілком праві , коли вимагають «менше працювати - більше отримувати « і в години відпочинку шукають інших шляхів самовираження. Але , на щастя , небагато професії відносяться до цієї категорії. Найчастіше люди страждають від того , що у них немає смаку ні до чого , немає ніяких прагнень . Вони - а не ті , хто мало заробляє , - істинні жебраки людства. І потрібні їм не гроші , а духовна опора. Тому , хто міг би вийти на пенсію , але не хоче цього , ймовірно , пощастило знайти роботу , яка задовольняє його потребу в досягненнях «.

3. Спілкування як одна із нагальних потреб людини

Чи потрібно людині спілкування ? І якщо потрібно - то в якому обсязі? Загалом-то купа підтверджених фактів є, що без людського спілкування в дитинстві - людини не виходить. Можна згадати історії різноманітних Мауглі , та й просто дітей , ізольованих від суспільства. Вони вмирали або виростали звірами . Людини не виходило. Але це - приклади дітей. А от наскільки потрібно спілкування людині дорослому, состоявшемуся ? Відповідь на питання перевіряється досвідом. Зазвичай згадують прототип Робінзона Крузо - якийсь моряк , який за 4 роки здичавів зовсім . І випадок не поодинокий - у літературі наводиться такого роду казусів багато. Люди у відриві від соціуму дичавіли з фантастичною швидкістю. Та власне скажемо більше - навіть просте зникнення цивілізації веде до стрімкої деградації. Згадаймо хоча б недавній випадок з катастрофою в Новому Орлеані. Людей було безліч - зникла владу. І соціум стрімко скотився до банд мародерів. За легендами , те ж саме було при землетрусі в Спітаку - буквально через тиждень довелося розстріляти цілі групи людей , помічених у людоїдство . А адже зникло навіть не спілкування - зникли якісь рамки спілкування , контекст - і результати самі дикі . Все це ніби як переконує , що спілкування людині потрібно як повітря.

Людина не може існувати поза соціальною дійсністю. Тільки включаючись у процес практичної діяльності, вона виявляє свою соціальну суть, формує соціальні якості, виробляє ціннісні орієнтації. Кожна людина виконує певні соціальні функції: одна вчить, друга лікує, третя вирощує хліб, четверта будує дім. Менеджер, зокрема, організовує виробництво і спрямовує дії інших людей на виконання конкретних завдань, забезпечує матеріальні потреби людей. У процесі трудової діяльності на людину впливають такі фактори, як суспільний характер та форма організації праці, її предметний зміст, суспільна значущість результатів, технологічний процес, можливість виявити себе та взаємодіяти з іншими, спілкуватися з ними. Спілкування з іншими людьми, трудова діяльність, задоволення людиною потреб з допомогою соціальних інститутів -- це все різновиди її соціальної діяльності.

Будь-яка спільна діяльність не може здійснюватися успішно, якщо між тими, хто її виконує, не будуть налагоджені відповідні контакти та взаєморозуміння. Через це спілкування розглядається як різноманітні контакти між людьми, зумовлені потребами спільної діяльності. Людині важко бути щасливою, успішно працювати, самовдосконалюватися, самостверджуватися, не контактуючи з іншими. Тому спілкування є важливою духовною потребою людини як соціальної істоти. Більшість психологів називають таку потребу комунікативною і вважають, що вона виявляється через прагнення людини до розуміння її іншими. Відсутність комунікативних умінь та навичок виступає як наслідок дефіциту спілкування.

Потреба у спілкуванні виникає в перші місяці життя дитини, а вже на третьому році в неї чітко виявляється бажання спілкуватися з іншими. Через спілкування дитина засвоює те, що психологічно робить її людиною. Це стосується людських особливостей поведінки (мораль, культура), людських взаємин (доброта, порядність та ін.). У спілкуванні формується характер дитини, воля, почуття, здібності, мотиви та соціальні потреби, зокрема потреби у взаємодії з іншими людьми. Ці потреби залишаються у людини найважливішими на все її життя. Відбувається перехід від простих форм потреб в емоційному контакті до складніших -- у співпраці, інтимно-особистісному, діловому спілкуванні тощо.

4. Залежність спілкування від особистісних властивостей його учасників

У процесі спілкування людина може бути суб'єктом, який взаємодіє з іншим, переконує його, впливає на нього. Або, навпаки, вона може стати об'єктом, на який впливає інший, що маніпулює ним. Іноді буває так, що люди начебто й розмовляють одне з одним, а порозумітися не можуть. Через це виникають образи, невдоволення, а іноді й конфлікти. І тільки якщо люди спілкуються на рівних як суб'єкт з суб'єктом, вміло використовують знання з психології про природу та механізми взаємодії, спілкування буде ефективним і приноситиме радість кожному.

Проте найчастіше, коли виникає якесь непорозуміння при спілкуванні, людина, аналізуючи те, що сталося, насамперед говорить: "Це він (вона) винні у тому, що сталося". І дуже рідко ми говоримо про себе: "Це я винен у тому, що сталося, це я сказав погано". Показовою у цьому плані була телегра на одному з російських телеканалів "Слабое звено". В абсолютній більшості випадків люди, яких команда виводила з гри, погано говорили про партнерів і бажали їм негараздів. І тільки окремі учасники говорили про те, що самі виявили себе не найкращим чином. Взагалі людина майже завжди про себе думає краще, ніж про неї думають інші. Часто, засуджуючи іншого, людина говорить: "Я б такого ніколи не зробив". Однак невідомо, як у подібній ситуації ця людина вчинила б сама. Річ у тім, що ми дуже погано знаємо себе. Ми навчилися робити машини, що "думають", працюють за нас, проте всебічно розкрити мотиви своїх дій, причини емоцій, характер взаємодії з іншими нам не завжди вдається.

Людина має кілька образів, зокрема "Я-реальний" (який є насправді саме зараз) та "Я-ідеальний" (тобто такий, яким я себе уявляю). "Я-ідеальний -- це система цінностей, отриманих завдяки вихованню та власним бажанням, що перейшла у внутрішню самостійну структуру. Ідеальне "Я" засуджує своє реальне "Я" за будь-яку провину з тією ж суворістю, з якою звичайно засуджують злочинця. Проте "Я-ідеальний" теж не обов'язково є абсолютно правильним. Чим менша відстань між "Я-реальним" та "Я-ідеальним", тим менше проблем у людини, тим краще вона спілкується і взаємодіє з іншими. Важливим чинником в інтерпретації набутого досвіду і джерелом очікувань людини є її "Я-концепція". Як активне начало і головний регулятор поведінки вона сприяє досягненню узгодженості особистості. Якби людина вміла розібратися в собі самій і тільки потім оцінювала дії інших, то значно менше було б непорозумінь та конфліктів.

Багато в чому культура спілкування залежить від особистості, її якостей. Один поводить себе пихато як всезнайка, його не цікавить думка співрозмовника. Другий говорить тільки сам і не дає змоги іншому вставити навіть слово. Третій презирливо ставиться до чужої думки. Четвертий є людиною спокійної вдачі, терпляче слухає іншого, навіть якщо той висловлює неправильну думку. Кажуть, що спілкування -- це своєрідний театр, де є п'єса певного змісту, актор, що виконує конкретну роль, і глядач, який сприймає цю п'єсу і цього актора. А потім глядач виступає як актор і хоче, щоб його сприймали так само. Одна людина -- спокійна та сором'язлива, друга -- запальна та непосидюча. Є люди, що сприймають гумор, а інші його не розуміють. Одна людина комунікабельна і контактна, а друга -- ні. Є люди сумні і веселі, вперті і хвалькуваті. Людина побудована складно, і ця складність виявляються в її психологічному стані, а через нього позначається на взаємодії з іншими. Звичайно, людина спілкування, взаємодію з іншими людьми контролює на свідомому рівні. Проте іноді на відносини впливає неконтрольоване нею ставлення до подій, явищ, дійсності. Відбувається воно на несвідомому рівні, що найчастіше виявляється у жестах, інтонації, міміці тощо.

Для того щоб більш свідомо ставитися до спілкування, слід пізнати свої цінності, потреби, мотиви, установки, якості, характер, здібності, реальні вміння та навички. Тобто необхідно розглядати суб'єкта спілкування як особистість. Особистість -- це конкретна людина з притаманними їй своєрідними розумовими, емоційними, вольовими та фізичними якостями, які у кожного виявляються по-різному. Людина стає особистістю тоді, коли усвідомлює свої інтереси і добивається їх реалізації у взаємодії з іншими людьми.

Швейцарський психолог Карл Юнг поділяє всі особистості на екстравертів та інтровертів. Екстраверти -- це люди, які спрямовують життєву енергію назовні, на інших людей. Вони зазнають впливу оточення, легко пристосовуються до ситуацій і впевнені в собі, при цьому увага до себе у них послаблена. Для них характерними є комунікабельність, імпульсивність, недостатній самоконтроль, хороша пристосовуваність до середовища, відкритість почуттів. Вони життєлюбні, намагаються стати лідерами, мають багато друзів. Проте екстраверти не завжди виконують свої обіцянки та обов'язки, не переносять монотонності, частіше відволікаються під час роботи тощо. Інтроверти -- це люди, у яких життєва енергія спрямована на внутрішній світ. Вони мало піддаються зовнішнім впливам, менш впевнені в стосунках з іншими людьми і зовнішнім світом і гірше адаптуються у нових умовах, важко встановлюють контакти з новими людьми і звикають до нового середовища. Як правило, ці людини песимістичні. У більшості випадків інтроверти спокійні, врівноважені, миролюбні, дії їхні раціональні. Вони високо цінують етичні норми, люблять планувати майбутнє, суворо контролюють свої почуття, неагресивні, обов'язкові, але друзів у них мало .

Якщо один діловий партнер є екстравертом, а другий інтровертом, то під час спілкування між ними можуть виникнути проблеми. Екстраверт, наприклад, вважатиме, що слід все обговорити і швидко вирішити проблему, а інтроверт -- що раніше треба все добре обдумати, а не поспішати. Один із співрозмовників вважатиме, що проблема не вирішується через зовнішні причини, у тому числі через партнера, а другий шукатиме причину в собі, вважатиме, що саме він не все правильно зробив. Водночас людина, прагнучи до ефективної взаємодії з іншими, може дещо нівелювати подібні негативні сторони своєї особистості. Так, чи не найбільшим у світі інтровертом донедавна вважали М. Делла -- голову корпорації "Делл Комп'ютерс". Про нього говорили, що він є повністю відчуженою від персоналу компанії людиною, з якою важко знайти спільну мову. М. Делл, почувши якось таку характеристику, зібрав нараду директорів. Він зізнався у своїй надзвичайній сором'язливості, чим і пояснив свою відчуженість. Присутніх вразило таке визнання керівником власних помилок у взаєминах з персоналом. Після цієї щирої розмови Делл почав радитися з підлеглими, брати до уваги їхні думки та ідеї. Це підняло авторитет Делла, значно поліпшило робочу атмосферу в компанії та її економічні показники.

Спеціалісти розрізняють біологічну підструктуру особистості (темперамент, статеві та вікові властивості), психологічну (характер) та соціальну (соціальний досвід, направленість, інтелект). Індивідуальні особливості особистості за своєю природою бувають природжені і набуті. До природжених належать фізичні особливості (сила, врівноваженість і рухливість), які можуть змінюватися. Серед набутих під час навчання, виховання та діяльності виділяють направленість, інтереси, здібності, ідеали та переконання, риси характеру.

Основою біологічної підструктури особистості є темперамент -- закономірне співвідношення стійких індивідуальних особливостей, що характеризують різні сторони динаміки психічної діяльності людини (темпу, швидкості, ритму, інтенсивності тощо).

Темперамент -- це індивідуальна особливість людини, що виявляється в ЇЇ збудливості, емоційній вразливості, врівноваженості та швидкості перебігу психічної діяльності. Сформувалося вчення про чотири типи темпераменту: сангвіністичний, флегматичний, холеричний та меланхолійний:

* сангвінік -- сильний, врівноважений, рухливий;

* холерик -- сильний, неврівноважений, рухливий;

* флегматик -- сильний, врівноважений, малорухливий;

* меланхолік -- слабкий, неврівноважений, інертний.

Люди з різним типом темпераменту по-різному реагують на все, що навколо них відбувається.

По-різному ці типи виявлять себе й у спілкуванні. Сангвініки і холерики характеризуються досить високим рівнем активності у спілкуванні. їх психічна діяльність часто спрямована на зовнішнє середовище. Тому встановлювати контакт з такими людьми легше, ніж з флегматиками та меланхоліками. Проте, якщо активність сангвініків характеризується стійкістю, то у холерика вона може виявлятися як спалах, що швидко згасає. Сангвінік легше захоплюється цікавою розмовою, а холерик може раптом "відключитися" або перейти на іншу тему. Для холерика характерною є швидка мова, до того ж багата на жестикуляцію та міміку. У флегматиків та меланхоліків нервові процеси відбуваються інертно. Вони заглиблені в себе, в свій внутрішній світ, повільніше сприймають інформацію, їм потрібно витратити більше часу на те, щоб щось зрозуміти і запам'ятати. Мова у них є тихою, рухи плавними, повільними.

Коли їм смішно, вони тільки посміхаються (холерик в цей час буде сміятися довго і голосно). Вони дуже вразливі, але за зовнішнім виглядом про це дізнатися важко, бо зміна настрою у таких людей затягується. Тому від них не слід чекати швидкої відповіді, негайної реакції і не рекомендується в розмові з ними різко переключати їхню увагу на щось інше. Крім того, у таких людей буває заниженою самооцінка. Через це вони можуть вважати свою позицію неправильною і боятися висловити її. Як правило, ці люди сором'язливі, тому їх слід підбадьорювати, цікавитися їхньою думкою, давати їхнім вчинкам позитивну оцінку.

У спілкуванні та взаємодії з носіями різних типів темпераменту спеціалісти рекомендують використовувати такі підходи:

* щодо сангвініка -- довіряй, але перевіряй, тому що сангвінік має як плюси (життєрадісність, захопленість, чуйність, товариськість), так і мінуси (схильність до зазнайства, безладність, легковажність, поверховість, ненадійність). Він схильний давати обіцянки, щоб не скривдити іншого, але не завжди їх виконує);

* щодо холерика -- ні хвилини спокою, тому що холерик має такі плюси, як енергійність, захопленість, пристрасність, рухливість, цілеспрямованість, та мінуси -- запальність, агресивність, невитриманість, нетерплячість, конфліктність. Він може спрямувати свою активність на колектив і розкласти його зсередини, і щоб цього не трапилося, треба так зробити, щоб він весь час був зайнятий конкретною, цікавою для нього справою;

* щодо флегматика -- не підганяй, оскільки для флегматика характерні такі плюси, як стійкість, постійність, активність, терплячість, самовладання, надійність, та мінуси -- загальмованість, байдужість, "товстошкірість", сухість, невміння працювати в режимі дефіциту часу. Його не можна підганяти, він сам розрахує свій час і виконає завдання;

* щодо меланхоліка -- не нашкодь, тому що у меланхоліка такі плюси, як висока чутливість, м'якість, людяність, доброзичливість, здатність до співчуття, та мінуси -- низька працездатність, підозрілість, вразливість, замкненість, сором'язливість. На нього не можна кричати, тиснути, бо меланхолік надто чутливий до інтонації і дуже вразливий.

Тип темпераменту особистості можна виявити за допомогою певних прийомів, зокрема, спостерігаючи, як люди поводяться в різних ситуаціях, наприклад, коли людина спізнилася, скажімо, на зустріч чи на роботу. Холерик при цьому виправдовуватиметься, перекладатиме свою провину на інших людей, на якісь обставини. Флегматик і меланхолік, спізнившись, відразу вибачаться і не перекладатимуть свою провину на якісь обставини. Поведінка сангвініка буде найбільш адекватною: він швидко вибачиться і візьме провину на себе.

потреба темперамент меланхолійний

Література

1. Арцишевський Р.А., Бондарук С.О.,Бортников В.І., Возняк С.С., Кондратик Л.Й., Остапйовський І.Є., Провальський С.Р., Сищук А.А. Людина і суспільство 11 клас

2. Ганс Селье, Стресс без дистресса, М., «Прогресс», 1979 г., с. 71-73.

3. Щербатых Ю. В. Общая психология. СПб.: Питер, 2008. -- С. 171--177.

4. Размещено на Allbest