Психолого-педагогічні основи розвитку комунікативної компетентності студентів (на прикладі вивчення англійської мови)

Размещено на http://www.allbest.ru/

ПРИКАРПАТСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ВАСИЛЯ СТЕФАНИКА

КАСАТКІНА ОЛЕНА ВОЛОДИМИРІВНА

УДК [371.015.3 - 57/87] = 111

ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНІ ОСНОВИ РОЗВИТКУ КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ СТУДЕНТІВ (НА ПРИКЛАДІ ВИВЧЕННЯ АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ)

Спеціальність 19.00.07 ? педагогічна та вікова психологія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата психологічних наук

Івано-Франківськ - 2007

Дисертацією є рукопис

Робота виконана у Рівненському державному гуманітарному університеті, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник:	доктор психологічних наук, професор, Павелків Роман Володимирович, Рівненський державний гуманітарний університет, завідувач кафедри вікової та педагогічної психології, директор Інституту психології і педагогіки
Офіційні опоненти:	доктор психологічних наук, доцент Засєкіна Лариса Володимирівна, Волинський державний університет імені Лесі Українки, доцент кафедри загальної та соціальної психології
	кандидат психологічних наук, доцент Литвин-Кіндратюк Світлана Данилівна, Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника, доцент кафедри педагогічної та вікової психології
Провідна установа:	Інститут психології імені Г.С.Костюка АПН України, лабораторія когнітивної психології

Захист відбудеться „5” червня 2007 року о 15 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 20.051.04 Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника за адресою: 76025, м. Івано-Франківськ, вул. Т. Шевченка, 79.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника за адресою: 76025, м. Івано-Франківськ, вул. Т. Шевченка, 79.

Автореферат розіслано „ ” травня 2007 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради М.Д. Белей



ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Сучасний етап розвитку суспільства характеризується розширенням відносин на внутрішньокультурному та міжкультурному рівнях. Зростання потреби в знанні іноземних мов сприяє підвищенню інтересу до мовних спеціальностей. Сучасна освіта повинна бути спрямована на розвиток здібностей тих, хто навчається, використовувати мову як інструмент у діалозі, навчати мові як засобу спілкування, формувати в студентів комунікативну компетентність, що сприятиме їх підготовці до спілкування в різноманітних сферах співпраці. Для розвитку компетентної особистості, активного члена суспільства необхідно підвищувати ефективність процесу навчання шляхом перегляду та реформування освіти на всіх рівнях, оскільки існуючі системи не повністю відповідають запитам сучасного суспільства і потребують переорієнтації.

Розвиток комунікативно-компетентної особистості можливий не лише в процесі вивчення навчальних дисциплін рідною мовою, а й на заняттях іноземної мови. Оволодіння іноземною мовою сприяє не лише засвоєнню студентами певних мовних знань, умінь та навичок, а й формуванню умінь і навичок практичного користування мовою, розвитку умінь спілкування на внутрішньокультурному та міжкультурному рівнях, адже спілкування як соціально-психологічний процес неможливе без встановлення певних контактів між учасниками комунікації.

Цікавість до проблеми впливу комунікативних і психокорекційних вправ, які використовуються на заняттях іноземної мови, на становлення комунікативної компетентності зумовлена усвідомленням позитивного впливу, який мають зазначені прийоми на створення вільної та невимушеної атмосфери в групі, унаслідок чого відбувається послаблення психологічних та комунікативних бар'єрів, зняття тих психічних захистів студентів, які складалися впродовж життя і проявляються при використанні рідної мови.

Проблема спілкування та комунікативної компетентності є актуальною і займає істотне місце у психологічній науці (Г. Андреєва, О. Бодальов, В. Куніцина, О. Леонтьєв, Б. Ломов, В. Москалець, Р. Немов, Л. Петровська, В. Погольша, Г. Рогова, К. Роджерс, А. Хараш, Є. Цуканова та ін.). В українській психології вагомий внесок у дослідження проблеми спілкування, комунікації зробили Г. Костюк, С. Максименко, В. Семиченко, Н. Чепелєва та інші. М. Боришевський, В. Кан-Калік, Я.Коломинський, С. Максименко, Л. Орбан-Лембрик, Н. Чепелєва розкривають різні сторони професійно-педагогічного спілкування; положення про роль спілкування в розвитку вищих психічних функцій, про зв'язок спілкування та спільної діяльності, навчання й виховання розкривають М. Боришевський, Л. Виготський, М. Жинкін, В. Кан-Калік, О. Леонтьєв, Б. Ломов, І. Синиця, Н. Чепелєва; на проблеми ефективності сучасних педагогічних технологій указували І. Бех, М. Боришевський, В. Москалець, Ю. Уварова, Т. Щербан та інші. Та, попри це, питання своєрідності впливу комунікативних і психокорекційних вправ на заняттях іноземної мови з метою розвитку комунікативної компетентності студентів у рідній мові розв'язане недостатньо. Малодослідженими залишаються й проблеми інтегральної структури комунікативної компетентності, особливості її формування в умовах вищого навчального закладу.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації пов'язана із розробленням колективної наукової теми кафедри психології Рівненського державного гуманітарного університету „Феноменологія морального розвитку особистості: детермінація, механізми, генезис” (протокол № 1 від 21.04.2005), затверджена Вченою радою Рівненського державного гуманітарного університету (протокол № 8 від 28.03. 2003р.) та узгоджена в бюро Ради з координації наукових досліджень АПН України (протокол № 9 від 28.11. 2006р.).

Об'єктом дослідження є формування комунікативної компетентності студентів у процесі вивчення іноземної мови.

Предмет дослідження - визначення психолого-педагогічних умов і засобів, які сприяють розвитку комунікативної компетентності студентів у процесі вивчення іноземної мови.

Мета дослідження: визначити структуру, функції та особливості розвитку комунікативної компетентності особистості; обґрунтувати розвивально-корекційні психолого-педагогічні технології розвитку комунікативної компетентності студентів у процесі оволодіння англійською мовою.

Основною гіпотезою дослідження стало припущення, що використання комунікативно-орієнтовних вправ та елементів психокорекції сприяє як поглибленому та більш інтенсивному вивченню іноземних мов, так і формуванню внутрішньокультурної комунікативної компетентності студентів на рівнях мікро- та макровзаємодій і подоланню існуючих комунікативних проблем (бар'єрів).

Завдання дослідження: 1) провести теоретичний аналіз стану проблеми спілкування, комунікації та комунікативної компетентності у вітчизняній і зарубіжній літературі; 2) виявити фактори виникнення, особливості прояву та рівні сформованості комунікативної компетентності; 3) дослідити специфіку взаємозв'язку навчальної активності студентів із процесом розвитку комунікативної компетентності; 4) встановити наявність зв'язку між сформованістю комунікативної компетентності та рівнем емпатії, виявити основні труднощі соціальної взаємодії студентства; 5) апробувати функціональну модель розвитку комунікативної компетентності студентів вищих навчальних закладів на заняттях іноземної мови; 6) розробити програму цілеспрямованої роботи з реалізації та розвитку комунікативної компетентності на заняттях іноземної мови.

Теоретико-методологічну основу дослідження становлять: загальнопсихологічні та соціально-психологічні підходи до проблем спілкування (Б. Ананьєв, Г. Андреєва, О. Бодальов, Л. Виготський, О. Леонтьєв, Л. Орбан-Лембрик, М. Шевандрін, Д. Майєрс, Д. Мацумото та ін.); концептуальні засади і технології комунікативної методики навчання іноземних мов (О. Вєтохов, Є. Пасов, та ін.); психолого-педагогічі концепції спілкування (А. Добрович, Л. Єрмоленко, В. Кан-Калік, О. Леонтьєв, М. Лісіна, Я. Коломинський та ін.).

Методи дослідження: теоретичні (аналіз, осмислення та систематизація науково-теоретичних і методичних джерел); емпіричні (спостереження, анкетування); психодіагностичні (тестування, проективні методики); активні соціально-психологічні методи навчання; методи математично-статистичної обробки даних і якісна інтерпретація результатів дослідження.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що в дисертації розглядається позитивний вплив вивчення іноземної мови на розвиток внутрішньо-культурної комунікативної компетентності; набуло подальшого розвитку, уточнено та поглиблено психологічний зміст категорії „комунікативна компетентність”, яка трактується як багатоякісна інтегральна психологічна властивість, заснована на поєднанні комунікативних умінь та емпатії.

На основі психологічних ідей створено функціональну модель розвитку внутрішньокультурної комунікативної компетентності нетрадиційними засобами навчання іноземних мов.

Експериментально обґрунтовано ефективність розвитку комунікативної компетентності засобами діалогічних вправ і вправ соціально-психологічного тренінгу, прийомів арт-терапії в процесі вивчення іноземної мови.

Теоретичне значення роботи полягає в розкритті психологічного змісту поняття „комунікативна компетентність” на засадах методологічного синтезу психологічних традицій дослідження цієї проблеми, у розширенні та поглибленні уявлень про процес розвитку комунікативної компетентності в навчально-виховному процесі засобами іноземної мови.

Практичне значення дослідження полягає в тому, що виявлені психологічні ідеї використання психокорекційних і діалогічних вправ на заняттях іноземної мови, покладені в основу моделі розвитку компонентів-складових комунікативної компетентності, можуть бути використані в розбудові змісту і форм організації навчально-виховного процесу на сучасному етапі викладання іноземних мов.

Надійність та вірогідність результатів дослідження забезпечувалася використанням діагностичних методик, адекватних меті та завданням дослідження, поєднанням кількісного та якісного аналізу емпіричних даних. Репрезентативністю вибірки та застосуванням методів математичної статистики із залученням новітніх програм обробки.

Апробація і впровадження результатів дослідження. Основні теоретичні та практичні положення дисертації обговорювались на Х та ХІ науковій викладацько-студентській конференції „Дні науки” Національного університету „Острозька академія” (Острог, 2004, 2005); XIV Міжнародній науковій конференції „Мова і культура” ім. проф. Сергія Бурого (Київ, 2005); Науково-практичній конференції Київського Міжнародного університету (Київ, 2005); IV Всеукраїнській науково-практичній конференції: Гуманітарна освіта в профільних вищих навчальних закладах: Проблеми і перспективи (Київ, 2005); ІІ Міжнародній науково-практичній конференції „Образование и наука без границ” (Дніпропетровськ, 2005); ІІ Міжнародній науково-практичній конференції „Дні науки” (2006); І Всеукраїнській науково-практичній конференції студентів та молодих науковців „Наука, освіта, суспільство очима молодих” (Рівне, 2006); ІІ Малинському міжрегіональному науково-практичному семінарі „Особистісно-орієнтована психологія і шкільна освіта” (Малин, 2007). Упровадження здійснювалося шляхом розробки, апробації та популяризації функціональної моделі розвитку комунікативної компетентності в низці освітніх закладів: Рівненському державному гуманітарному університеті, Міжрегіональній академії управління персоналом, Міжнародному економіко-гуманітарному університеті імені академіка Степана Дем'янчука.

Публікації: Зміст та результати дослідження викладено у 8 публікаціях, із них 6 - у виданнях, затверджених ВАК України.

Структура та обсяг дисертації. Дисертаційне дослідження складається зі вступу, двох розділів, загальних висновків, списку використаних джерел, який налічує 218 найменувань, із них 18 іноземними мовами та додатків з програмою розвитку комунікативної компетентності студентів на заняттях англійської мови. Загальний обсяг дисертації становить 240 сторінок машинописного тексту. Основний зміст дисертації викладено на 177 сторінках. Робота містить 5 таблиць, 20 рисунків.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

комунікативний компетентність студентство взаємодія

У вступі обґрунтовується актуальність дослідження проблеми сформованості та розвитку комунікативної компетентності студентів на заняттях англійської мови, визначаються об'єкт, предмет, мета, завдання дослідження. Розкриваються наукова новизна, теоретична та практична значущість результатів дисертаційного дослідження, подано дані про апробацію та впровадження цих результатів.

У першому розділі „Проблеми формування комунікативної компетентності в психосоціальному розвитку особистості” здійснено огляд літератури, присвяченої проблемі комунікативної компетентності в зарубіжній і вітчизняній психології, розкрито специфіку комунікативної методики викладання іноземної мови та фактори розвитку комунікативної компетентності в цьому процесі.

Відомо, що процес навчання будується за принципом спілкування (Ш. Амонашвілі, М. Боришевський, В. Кан-Калік, О. Леонтьєв, С. Максименко). У процесі навчання іноземної мови цей принцип має особливе значення. Основним положенням роботи стала ідея про навчання нерідній мові як засобу спілкування та принцип діяльнісного підходу до проблеми спілкування, розроблений у працях Б. Ананьєва, Л. Виготського, О. Леонтьєва, Б. Ломова, А. Лурії, М. Кагана й ін. Ми розглядали процес навчання іноземної мови як особливим чином організоване спілкування, на фоні якого і внаслідок якого виникають позитивні конструктивні зміни у сфері комунікативної компетентності студентів.

Це процес спеціально організованої навчально-виховної роботи з дотриманням певних психолого-педагогічних умов. Такими умовами є: використання в змісті навчання особливого матеріалу з елементами психокорекційних і комунікативних вправ, системному і якісному їх поданні та закріпленні; творча активність студентів; актуалізація самодіагностики, самоусвідомлення та самовдосконалення.

Феномен комунікативної компетентності розглядається дослідниками у контексті формування певних особистісних властивостей (Г. Андреєва, О. Бодальов, О. Леонтьєв, Б. Ломов, Р. Немов, В. Погольша, В. Куніцина, В. Москалець та ін.), міжособистісної взаємодії (В. Куніцина, Г. Рогова, Б. Ломов, Є. Цуканова); звертається увага на роль комунікативних якостей у педагогічній діяльності (А. Добрович, В. Кан-Калік, С. Максименко, Л. Петровська, В. Семиченко, Т. Щербан, та ін.), у дослідженнях комунікації (Г. Андреєва, А. Хараш, Л. Петровська,), у сфері управління (Л. Карамушка, Л. Орбан-Лембрик, та ін.), у межах корекції спілкування (М. Пащенко, Л. Петровська, К. Роджерс,). Проблема навчальних труднощів при вивченні іноземних мов розглядалася О. Бондаренко, В. Куніциною, Н. Наєнко, О. Овчинниковою; особливості спілкування у навчанні іноземних мов розглядались Л. Єрмоленко, Є. Пассовим. В українській психології вагомий внесок у дослідження проблеми спілкування, комунікації зробили Г. Балл, М. Боришевський, Г. Костюк, С. Максименко, С. Мусатов, Л. Орбан-Лембрик, В. Семиченко, Н. Чепелєва та інші.

Частіше за все комунікативна компетентність визначається як інтегральне утворення, побудоване на комбінації взаємовідповідних пізнавальних відношень, практичних навичок, цінностей, емоцій, поведінкових компонентів, знань, умінь - всього того, що необхідне для активного спілкування та взаємодії. Це здатність особистості орієнтуватись у ситуації спілкування, розуміти мотиви, стилі поведінки, фрустрації, як свої власні, так і партнерів по спілкуванню; уміння досягати мети спілкування найефективнішим чином; володіння технологією та психотехнікою спілкування. Ця здатність пронизує всі сфери людського життя і відбивається на успішності спілкування та діяльності, передбачає сформованість перцептивних, інтерактивних, рефлексивних умінь, конфліктної, рольової компетентності, компетентності в спілкуванні як за суб'єкт-об'єктною схемою (зовнішній поведінковий рівень спілкування), так і за суб'єкт-суб'єктною схемою (глибинний особистісний рівень спілкування). Сказане дає можливість трактувати комунікативну компетентність як основу соціальної компетентності особистості.

На нашу думку фактором, що забезпечує розвиток комунікативної компетентності студентів, є комунікативний підхід до навчання іноземної мови. Він дозволяє розвинути істинну комунікативність, знаходити резерви для поєднання її з теоретичною підготовкою студентів, формування можливостей взаємодії, реалізації власних структур поведінки та спілкування.

З метою розвитку комунікативної компетентності студентів на заняттях іноземної мови доцільно зважати на участь свідомого та несвідомого в комунікативному процесі.

О.Леонтьєв зауважував, що у мовленнєвій діяльності, а відповідно і в спілкуванні, беруть участь як свідомість, так і підсвідомість та несвідоме. Мовленнєва діяльність є свідомою в тому сенсі, що все керування нею відбувається на рівні “актуального усвідомлення”. Є. Пассов зауважував, що через єдність цих двох рівнів здійснюється єдність функціональної та формальної сторін мовленнєвої діяльності. Без цього мовленнєва діяльність не могла б виступати в ролі засобу спілкування. Для навчання та опанування комунікативною компетентністю це має принципове значення, оскільки форма не використовується окремо від її функції і не засвоюється без неї.

М.Бертран зазначає, що часто значення несвідомих процесів настільки незначне, що ним можна знехтувати. Ці процеси враховуються в кращому випадку при наявності їхніх негативних наслідків - тих емоцій і афектів, які заважають здійсненню мисленнєвих операцій, видозмінюють вчинки суб'єкта. Проте, несвідомі процеси мають свою “позитивність”: вони виступають як певний спосіб розв'язання проблем, як носій власного смислу. Саме до осягнення і розуміння цього смислу суб'єкт прагне, долаючи свої психічні опори або ж намагаючись розв'язати свої проблеми найбільш простим способом. Крім того, несвідомі процеси надзвичайно складні, і тому, зокрема, породжують не одні лише негативні результати, а й сприяють роботі думки, розвитку її стратегій. Тобто несвідомість має свою особливу продуктивність.

Використання іноземної мови студентом залучає в роботу складні когнітивні, мнемічні й психодинамічні характеристики психіки, спільна діяльність яких залишає слід у висловлюваннях студента.

Отже, з метою розвитку комунікативної компетентності студентів (як міжкультурної, так і внутрішньокультурної) доцільно використовувати іноземну мову як засіб розкриття сфери несвідомого та підсвідомого з метою корекції наявних соціальних порушень і подолання порушень у спілкуванні; розвитку основних комунікативних умінь засобами комунікативних вправ і вправ активних методів групового навчання. Поєднання таких методів роботи на заняттях іноземної мови сприяє не лише оволодінню певними знаннями, вміннями, навичками, але й різнобічному розвитку соціально компетентної особистості.

У другому розділі „Експериментальне вивчення особливостей комунікативної компетентності студентів вищих навчальних закладів” обґрунтовано програму емпіричного дослідження сформованості та розвитку комунікативної компетентності студентів і її складових, розроблено функціональну модель розвитку комунікативної компетентності при вивченні іноземної мови, подано результати дослідження та здійснено їх аналіз.

Експериментальне дослідження складалося з чотирьох етапів:

I етап - визначення цілей - виявлення та встановлення конкретних завдань і цілей щодо формування комунікативної компетентності студентів;

II етап - діагностика сформованості комунікативної компетентності студентів - вивчення особливостей розвитку основних умінь-компонентів комунікативної компетентності студентів і способів застосування їх на практиці;

III етап - створення та впровадження в навчально-виховний процес функціональної моделі розвитку комунікативної компетентності студентів на заняттях іноземної мови;

IV етап - вивчення динаміки розвитку комунікативної компетентності студентів вищих навчальних закладів.

Експериментальна та контрольна групи (всього 120 осіб - 60 в експериментальній і 60 у контрольній групі) були підібрані приблизно з однаковими умовами навчання: у групах навчались однакові за рівнем студенти; навчання здійснювалося на основі типових робочих програм дисципліни; іноземна мова не була основною спеціальністю.

Результати формуючого експерименту засвідчили достатню ефективність створеної функціональної моделі формування комунікативної компетентності студентів на заняттях іноземної мови: в експериментальних групах показники сформованості комунікативної компетентності покращилися: високий рівень збільшився у 1,7 разів і склав 11,7 %; рівень, вищий за середній, зріс у 1,1 разів (27,3 %); середній рівень - у 1,4 рази і дорівнює 52,7 %. Тим часом у контрольних групах ці показники залишились практично незмінними. В експериментальних групах значно зменшилась кількість студентів із рівнем нижчим за середній та низьким. Показники низького рівня компетентності зменшились на 3,3 %, тобто знизилися до нуля, в контрольних групах - на 1,3 %; рівень сформованості, нижчий за середній, в експериментальних групах знизився на 15,4 %, а в контрольних групах лише на 2 %.

Функціональна модель розвитку комунікативної компетентності студентів на заняттях іноземної мови складається з чотирьох смислових груп:

I група завдань спрямована на визначення того, як оцінює себе студент-учасник експериментальної групи як комунікатор, учасник спілкування та взаємодії; визначення наявних труднощів у спілкуванні; формування усвідомлення необхідності проектування спілкування та активної роботи з вироблення спеціальних комунікативних умінь і навичок. До цієї групи завдань входили анкетування, вправи на створення позитивного психологічного клімату, інтерв'ю, деякі прийоми арт-терапії.

Завдання ІІ групи спрямовані на включення студентів у тісну активну взаємодію з іншими студентами та викладачем; відпрацювання індивідуальних технік спілкування через навчання різних способів конструктивного спілкування; уміння розв'язувати конфлікти, формування вмінь вербального та невербального спілкування, асертивності, реалізацію лідерських задатків, розвиток рольової компетентності. До цієї групи завдань увійшли вправи діалогічного спрямування, імпровізації, рольові та ділові ігри.

Завдання ІІІ групи застосовуються з метою формування більш адекватного уявлення про себе та формування вмінь аналізувати особистісні особливості учасників спілкування. Завдання складались із сукупності вправ на розвиток рольової та конфліктної компетентності, окремих елементів арт-терапії та соціально-психологічного тренінгу.

Завдання IV групи - рефлексія: передбачають аналіз та усвідомлення кожним учасником експериментальної групи тих якісних змін, які відбулися з ним у процесі формуючого експерименту та реалізації отриманих знань, умінь, навичок у житті; отримання зворотного зв'язку від усіх членів групи. Основними видами роботи на цьому етапі стали повторне анкетування та вправи на здійснення самоаналізу, розвиток рефлексії та отримання зворотного зв'язку.

Стратегічну лінію формування комунікативної компетентності на заняттях іноземної мови показано на рис. 1:

Рис. 1 - Формування комунікативної компетентності на заняттях іноземної мови

Дослідження рівня сформованості та розвитку комунікативної компетентності проводилося в кілька етапів: оцінка своїх комунікативних умінь на трьох рівнях взаємодії (сім'я, друзі, освіта на початку формуючого експерименту - констатуючий експеримент); проведення формуючого експерименту; переоцінка рівня сформованості своїх комунікативних умінь. Для вивчення проблеми проводилось анкетування студентів, завданням якого було ознайомитися з десятьма компонентами комунікативної компетентності та оцінити рівень власної сформованості кожного з умінь за шкалою. Шкала складається з індексів (1 2 3 4 5) і розміщена між десятьма назвами компонентів комунікативної компетентності.

Оскільки кожен компонент комунікативної компетентності оцінюється від 1 до 5 балів, а компонентів є 10, то задля визначення загального показника рівня сформованості комунікативної компетентності отримані бали сумуються, а за класифікатором визначається, до якої категорії належить досліджуваний. Отже, показник сформованості комунікативної компетентності лежить у межах від 1(мінімальний показник) до 50-и балів (максимальний показник): дуже низький рівень сформованості комунікативної компетентності лежить у межах від 1 до 6 балів; низький рівень - у межах 7 - 20 балів; середній рівень - 21 - 35 балів; високий рівень - 36 - 45 балів; дуже високий рівень - 46 - 50 балів.

За результатами формуючого експерименту збільшилася кількість студентів із середнім рівнем розвитку комунікативної компетентності та рівнем вищим за середній. Так, в експериментальних групах, у яких навчальний процес проводився за розробленою функціональною моделлю, показники сформованості комунікативної компетентності студентів покращилися: середній рівень комунікативної компетентності студентів зріс на 15,7% і склав 52,7 %; рівень, вищий від середнього, збільшився на 2,3 % (27,3%); високий рівень - на 1,7% (11,7%), зменшилась кількість представників із рівнем, нижчим за середній, на 15,4% (що складає 8,3% представників експериментальної групи); відсутність (0%) представників із низьким рівнем сформованості комунікативної компетентності. У контрольних групах ці показники не зазнали серйозних змін і коливаються в межах від 0,6 % (високий рівень сформованості комунікативної компетентності) до 2% (рівні вищий за середній, нижчий від середнього).

Отримані результати дослідження підтвердили припущення про позитивний вплив комунікативно-корекційних вправ на рівень сформованості комунікативної компетентності студентів.

Рисунки-діаграми 2 - 4 дають змогу простежити тенденцію підвищення рівня комунікативної компетентності студентів експериментальних груп.

Так, вищеназвані комунікативні вміння в експериментальних групах зросли в середньому на 8,6 % на рівні сім'ї; на 11 % - на рівні друзів; на 15,6 % - на рівні освіти. Комунікативні вміння студентів контрольних груп зросли в середньому на 2% на рівні взаємодії у сім'ї; зросли на 3,4 % - на рівні друзів; на 2,3 % - на рівні освіти.

Для констатації успішності проведеного формуючого експерименту, спрямованого на розвиток комунікативної компетентності, застосовано критерій чІ.

Отримане нами значення чІ = 21,41 (р ? 0,001) дає змогу зробити висновок, що гіпотеза про значні зміни, які відбулися в сфері комунікативної компетентності, експериментально підтвердилася.

Поряд із компонентами комунікативної компетентності проводилося дослідження рівня емпатійних тенденцій. Для цього використовувалася методика І. Юсупова, що складається з 36 тверджень, має шкалу достовірності та дозволяє виявити наступні рівні сформованості емпатії: дуже високий рівень емпатійності; високий рівень; нормальний (середній) рівень; низький рівень; дуже низький рівень емпатійності.

Результати проведеного констатуючого дослідження свідчать: 80% опитаних мають нормальний рівень сформованості здатності до емпатії; 15% респондентів - низький рівень; 5% респондентів - високий рівень. Інші рівні розвитку емпатії не були встановлені.

Наступним кроком експериментально-дослідницької роботи став розвиток емпатійних тенденцій студентів нетрадиційними методами на основі розробленої функціональної моделі.

Одержані результати дозволяють зробити висновок, що використання розробленої функціональної моделі сприяє розвитку емпатійних тенденцій поряд із комунікативною компетентністю: в експериментальних групах збільшився відсоток респондентів із середнім рівнем розвитку емпатійних тенденцій на 11,9%; низький рівень сформованості знизився у 12,2% студентів; показники високого рівня зросли в 1,2% опитаних; 0,8% студентів продемонструвало дуже високий рівень сформованості емпатійних тенденцій; зникли представники з дуже низьким рівнем сформованості емпатійних тенденцій (0 %).

У контрольних групах ці показники не зазнали значних змін: середній рівень сформованості емпатійних тенденцій зріс лише у 1,6% студентів; низький рівень знизився у 1,3%; високий рівень зріс у 0,6% опитаних. Отримані дані свідчать про наявний стихійний вплив оточення, який не спричиняє суттєвих змін у сформованості емпатійних тенденцій.

Наступним етапом експериментально-дослідної роботи стала перевірка гіпотези дослідження про те, що використання психокорекційних і комунікативних вправ на заняттях іноземної мови позитивно впливає на становлення та розвиток соціально-психологічної і комунікативно компетентної особистості.

Після проведення формуючого експерименту в експериментальних групах було отримано такі результати:

Рівень конфліктності реципієнтів експериментальної групи знизився з 7% до 2%; рівень запальності знизився з 17% до 7%; вміння згладжувати конфлікти продемонструвала 17%; рівень поступливості у конфліктних ситуаціях зріс з 3% до 7%.

23% учасників групи почали актуалізацію лідерських тенденцій; рівень прагнення до домінування впав із 33% до 7%; зріс показник прагнення до співробітництва - тепер він складає 40%.

Рівень агресивності (захисного характеру) знизився з 60% до 20%. Уникання відповідальності при прийнятті рішень та соціальній взаємодії продемонструвало лише 23% (при попередньому показнику 43%).

Зросли і показники актуалізації та потреби підвищення соціального статусу - 37%; потребу в більшій емоційній залученості та причетності продемонструвало 47% респондентів; незадоволеними своїм соціальним статусом залишилися лише 3% учасників.

Процентний показник незадоволення наявністю конгруентних стосунків знизився з 27% до 17%. Страх розриву контактів властивий 3%; жоден із учасників групи не демонструє прагнення обмеження соціальних контактів; прагнення до вживання в різні соціальні ролі виявило 13% респондентів. Жоден не сприймає соціальне оточення як вороже.

Показник рівня труднощів соціальної адаптації знизився з 46% до 10%. Деструктивну чутливість до зауважень виявляє 27%.

Актуалізувалися і ті, хто прагнув ізольованості: потребу притягти до себе увагу демонструє 7% респондентів; потребу подолання існуючої дистанції виявляє 13%; значимість власної соціальної позиції відчуває 20% учасників групи. Результати повторного тестування контрольної групи змінилися несуттєво і мають такий вигляд: труднощі соціальної адаптації виявило 40% респондентів, 7% респондентів має страх втрати соціальних контактів. 32% учасників груп демонструють прагнення до домінування; 20% демонструє авторитарність у стосунках; 5% респондентів виявили конфліктність; 20% - безкомпромісність у соціальній взаємодії та прийнятті рішень. Прагнення до лідерства (без актуалізації потреби) продемонструвало 30%, при цьому для 40% респондентів характерною залишилася тенденція уникання відповідальності за прийняття рішень, у 10% так і не сформувалися навички соціальної взаємодії; труднощі у встановленні соціальних контактів демонструє 14% респондентів; потребу у розширенні сфери соціальних контактів виявило 12% респондентів. Легкість та прагнення до вживання в різні соціальні ролі продемонструвало 17%; 35% респондентів перебуває у пошуках визнання; незадоволеність потреби в емоційній залученості має 55%; незадоволеність та потребу в гармонізації відносин з оточуючими виявило 50% респондентів; значимість своєї позиції відчуває лише 7% студентів. Отже, результати проведеного дослідження з використання нетрадиційних методів роботи на заняттях іноземної мови свідчать, що студенти експериментальної групи стають більш соціально активними; компетентними в конфліктних ситуаціях і ситуаціях прийняття рішень та відповідальності за ці рішення; підвищуються показники соціальної залученості та задоволеності своїм статусом і позицією; виробляються та закріплюються навички соціальної взаємодії на мікро- та макрорівнях; спостерігається зниження рівня агресивності до критичних зауважень та оточуючого світу.

ВИСНОВКИ

Отже, мета нашої роботи полягала у виявленні складових комунікативної компетентності, визначенні їх ролі у комунікативному процесі; встановленні своєрідного впливу комунікативних і психокорекційних вправ на заняттях іноземної мови на становлення та розвиток комунікативної компетентності студентів; дослідження психологічних факторів, які впливають на розвиток комунікативної компетентності.

Проведене теоретичне й експериментальне дослідження проблеми підтвердило висунуту нами гіпотезу і дозволило зробити такі висновки:

1. На сьогодні категорії „спілкування” та „комунікація” в психологічній і педагогічній науках розглядаються як найбільш важливі сторони способу життя людини. Теоретичний аналіз літератури дає можливість уточнити та розмежувати названі категорії у вузькому розумінні термінів та визначити останнє як складний процес, у ході якого відбувається не лише обмін інформацією, а й формування, кодування, декодування, уточнення, розвиток її, тобто що людина думає перед тим, як виголосити інформацію, яким чином виразити свою думку, як реагує на цю інформацію співрозмовник, яким чином відбувається процес обговорення. Отже, комунікація - це смисловий аспект усіх або майже всіх форм соціальної взаємодії.

Теоретичним підґрунтям, яке може презентувати спілкування та комунікацію як соціально-психологічну реальність, виступає „комунікативна компетентність”. Під останньою розуміється інтегральне утворення, побудоване на комбінації взаємовідповідних пізнавальних відношень, практичних навичок, цінностей, емоцій, поведінкових компонентів, знань, умінь і всього того, що необхідне для активного спілкування та взаємодії. Таке утворення пронизує всі сфери людського життя й охоплює: компетентність у здійсненні перцептивної та інтерактивної функції спілкування, уміння слухати (рефлексивне та нерефлексивне слухання), уміння й навички вербального та невербального спілкування, асертивність, лідерські вміння, конфліктну компетентність, ораторські вміння та вміння адаптувати мову до специфіки аудиторії, рольову компетентність, емпатію. Це компетентність у міжособистісному сприйнятті, міжособистісній комунікації, міжособистісній взаємодії, що дає можливість трактувати комунікативну компетентність як основу соціальної компетентності особистості.

У структурі комунікативної компетентності виділено: емоційний, гностичний та конативний компоненти.

2. Вивчаючи сутність комунікативної компетентності, визначаємо чотири джерела її виникнення: життєвий досвід (досвід міжособистісного спілкування та взаємодії); загальна ерудиція; мистецтво; спеціальні активні методи навчання. Розроблено анкету дослідження рівнів сформованості комунікативної компетентності студентів та задоволеності досягнутим рівнем комунікативної компетентності. На основі проведеної експериментальної роботи стало можливим виділення п'яти рівнів сформованості комунікативної компетентності: дуже високий; високий; середній; низький; дуже низький.

3. Визначено шляхи розвитку комунікативної компетентності в процесі вивчення курсу іноземної мови студентами вищих навчальних закладів.

Проведена експериментальна робота свідчить, що можна цілеспрямовано формувати в студентів професійно достатній рівень комунікативної компетентності на заняттях іноземної мови методами активного соціально-психологічного навчання та узгодженням цих методів роботи з основною робочою програмою дисципліни. Це зумовлено тим, що застосування нерідної (іноземної) мови дозволяє послабити контроль свідомості, змістити її на контроль над використанням іноземної лексики та граматики, що в свою чергу викриває внутрішні проблеми в міжособистісній, соціальній сфері взаємодії. Таким чином, використання проективних методик дозволяє виявити основні проблеми та труднощі особистості студентів у сфері соціальної комунікації та взаємодії. Ефективність використання проективних методик на заняттях іноземної мови з метою корекції та розвитку комунікативної компетентності експериментально підтверджена. Названі методи роботи за своєю провідною інтенцією мають на меті загальний розвиток особистості, формування її системи цінностей, сенситивності, освоєння та реалізацію технік спілкування та взаємодії, сприймання соціальних стосунків через специфічні вимоги, актуалізацію потенційних можливостей індивіда.

Оскільки використання активних методів розвитку комунікативної компетентності здійснюється на заняттях іноземної мови, то зміст роботи цих методів сприяє не лише розвитку перцептивного, комунікативного та інтерактивного компонентів комунікативної компетентності, а й соціальній компетентності, міжкультурній комунікативній компетентності, збагаченню активного словника іноземної мови, що забезпечує включення студентів у процес навчання, у якому задіяні і когнітивна, і емоційна, і поведінкова сфери особистості.

4. У ході експериментальної роботи встановлено наявність взаємозв'язку між рівнем сформованості комунікативної компетентності та емпатії: так, високому рівню сформованості комунікативної компетентності відповідає високий рівень емпатійності особистості, безконфліктності та вміння знаходити компроміс; недостатній рівень комунікативної компетентності, навпаки, пов'язаний із низькою сформованістю емпатії, сконцентрованістю на собі, відчуженістю.

Вивчення несвідомої сфери студентів засобами проективних методик дозволило виділити основні труднощі соціальної взаємодії студентства та спрямувати навчально-виховний процес на подолання цих труднощів. До основних труднощів соціальної взаємодії відносяться: несформованість конфліктної компетентності (безкомпромісність; запальність, конфліктність); незадоволення власним соціальним статусом із прагненням до лідерства за відсутності вмінь соціальної взаємодії та співробітництва з тенденціями уникання відповідальності; агресивність до оточуючого світу та критичних зауважень захисного характеру; брак конгруентних, емпатійних відносин, емоційної залученості та визнання при високих показниках прагнення до домінування, почуття суперництва та наявність лідерських тенденцій.

5. Ураховуючи основні механізми розвитку комунікативної компетентності та засади викладання іноземних мов у вищих навчальних закладах, створено функціональну модель розвитку внутрішньокультурної комунікативної компетентності студентів засобами соціально-психологічного тренінгу, прийомів арт-терапії, тренінгу конфліктів, комунікативних вправ та ігор на заняттях іноземної мови.

Проведене експериментальне дослідження вказує на продуктивність використаної функціональної моделі, реалізація якої дала змогу одержати нові дані про тенденції розвитку комунікативної компетентності студентів.

6. Поєднуючи основи методики викладання іноземної мови у вищому навчальному закладі та враховуючи психологічні умови розвитку комунікативної компетентності, розроблено програму розвитку комунікативної компетентності студентів на заняттях іноземної мови засобами соціально-психологічного тренінгу, прийомів арт-терапії, тренінгу конфліктів, комунікативних вправ та ігор на заняттях іноземної мови.

Програма розвитку спирається на існуючі вимоги до викладання іноземних мов у вищих навчальних закладах і не заважає процесу навчання, гармонійно вписується у навчально-виховний процес.

Перспективи подальших досліджень пов'язані з поглибленим вивченням психологічних механізмів формування комунікативної компетентності в межах системи освіти; вивченням факторів, які заважають становленню достатнього рівня не лише внутрішньокультурної, а й міжкультурної комунікативної компетентності; дослідженням ціннісно-мотиваційної зумовленості розвитку комунікативної компетентності молоді.



ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ ПРЕДСТАВЛЕНИЙ У ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

1. Касаткіна О.В. Корекційні елементи подолання порушень спілкування на заняттях англійської мови // Наукові записки. Серія: Психологія і педагогіка. - Острог, 2004. - Випуск 5. - С. 107-117.

2. Касаткіна О.В. Розвиток комунікативної компетентності студентів на заняттях іноземної мови засобами комунікативних вправ // Проблеми загальної та педагогічної психології. Збірник наукових праць Інституту психології ім. Г.С.Костюка АПН України / За. ред. С.Д. Максименка. - К., 2004. - Т.6. - Вип.5. - С.125-130.

3. Касаткіна О.В. Дослідження сфери комунікативної компетентності молоді // Наукові записки. Серія: Психологія і педагогіка. - Острог, 2005. - Випуск 6. - С. 135-143.

4. Касаткіна О.В. Деякі аспекти вивчення комунікативної компетентності студентів // Проблеми загальної та педагогічної психології. Збірник наукових праць Інституту психології ім. Г.С.Костюка АПН України / За ред. С.Д. Максименка. - К., 2005. - Т.7. - Вип.6. - С.155-161.

5. Касаткіна О.В. Модель розвитку комунікативної компетентності студентів на заняттях іноземної мови // Проблеми загальної та педагогічної психології. Збірник наукових праць Інституту психології ім. Г.С.Костюка АПН України / За ред. С.Д. Максименка. - К., 2006. - Т.8. - Вип.8. - С.100-106.

6. Касаткіна О.В. Вивчення психологічних особливостей конфлікту в системі між особистісних стосунків студентства // Актуальні проблеми психології. Збірник наукових праць Інституту психології ім. Г.С.Костюка АПН України / За ред. С.Д.Максименка - К.: Логос, 2007. - Т.7. - Вип. 10. - С. 145-152.

7. Касаткіна О.В. Проблеми міжкультурної комунікації в просторі комунікативної компетентності індивіда // Проблеми державного будівництва в Україні. - К., 2005. - № 10. - С.167-176.

8. Касаткіна О.В. До питання про психологічні аспекти становлення комунікативної компетентності особистості // Мова і культура. - К.: Видавничий Дім Дмитра Бураго, 2005. - Вип. 8. - Т. 4. Міжкультурна комунікація - С. 176-181.

АНОТАЦІЯ

Касаткіна О.В. Психолого-педагогічні основи розвитку комунікативної компетентності студентів (на прикладі вивчення англійської мови). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата психологічних наук зі спеціальності 19.00.07 - педагогічна та вікова психологія. - Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника, Івано-Франківськ, 2007.

Дисертація присвячена проблемі комунікативної компетентності студентів та психолого-педагогічних чинників її розвитку у процесі вивчення іноземної мови в умовах вищого навчального закладу та створенню функціональної моделі та програми з розвитку основних комунікативних умінь студентів. У роботі представлено аналіз теоретико-методологічних підходів до вивчення проблем спілкування, комунікації і комунікативної компетентності; розкрито специфіку використання комунікативного підходу до викладання іноземної мови та роботи свідомого і несвідомого у процесі використання іноземної мови; розроблено та емпірично досліджено функціональну модель розвитку комунікативної компетентності студентів. Показано, що реалізація спеціально-організованої діяльності, яка актуалізує сферу несвідомого на заняттях англійської мови та передбачає психодіагностичну, розвивальну та корекційну роботу, спрямовану на підвищення рівня розвитку основних комунікативних умінь, сприяє розвитку комунікативної компетентності студентів не лише на мікро- (рівень освітньої взаємодії), а й макрорівнях (рівні взаємодії у сім'ї та з друзями).

Ключові слова: спілкування, комунікація, комунікативна компетентність, комунікативний бар'єр, свідомість, несвідоме, розвивальне навчання, активні методи групового навчання.



АННОТАЦИЯ

Касаткина Е.В. Психолого-педагогические основы развития коммуникативной компетентности студентов (на примере изучения английского языка). - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата психологических наук по специальности 19.00.07 - педагогическая и возрастная психология. - Прикарпатский национальный университет имени Василия Стефаника, Ивано-Франковск, 2007.

Диссертация посвящена выявлению психолого-педагогических условий развития коммуникативной компетентности студентов на занятиях иностранного языка и созданию программы деятельности по ее развитию. Эмпирическое изучение проблем коммуникативной компетентности студентов и процесса ее развития в высшем учебном заведении привело к выводу о том, что компоненты коммуникативной компетентности находятся в тесной взаимосвязи, образуя единую систему, в пределах которой реализуется коммуникативная активность студентов. Она проявляется в стилях общения и коммуникативных качествах, которые характеризуют личность в процессе общения. Речевое и коммуникативное развитие, реализуемое в процессе овладения иностранным языком, имеет большое значение не только в аспекте расширения кругозора, общей эрудиции студентов, но и большой развивающий и коррекционный потенциал: осуществляется формирование не только межкультурной коммуникативной компетентности, но и внутреннекультурной, поскольку использование иностранного языка способствует ослаблению или снятию тех психологических защит, которые сформировались у человека на протяжении жизни и проявляются в процессе использования родной речи. Наблюдение и изучение особенностей языка, как формы существования сознания, мыслей, чувств, переживаний студентов на занятиях иностранного языка способствует изучению сферы бессознательного и дальнейшей ее коррекции. В результате такой работы личность развивается более гармонично, усовершенствуется ее социальная и коммуникативная компетентность.

Использование проективных методов работы на занятиях иностранного языка позволило выделить основные проблемы социального взаимодействия, с которыми сталкиваются студенты. К ним относятся: несформированность конфликтной компетентности; неудовлетворение личным социальным статусом со стремлением к лидерству (при отсутствии умений социального взаимодействия с тенденциями избегания ответственности); агрессивность к окружающему миру и критическим замечаниям защитного характера; недостаток конгруэнтных отношений, эмоциональной вовлеченности и признания при высоких показателях стремления к доминированию, чувства соперничества.

Показано, что реализация специально-организованной деятельности, которая актуализирует сферу бессознательного на занятиях английского языка и предусматривает психодиагностическую, развивающую и коррекционную работу, направленную на повышение уровня развития основных коммуникативных умений, способствует развитию коммуникативной компетентности студентов на микро- и макроуровнях. Одним из путей развития коммуникативной компетентности является правильная организация учебного процесса с использованием нетрадиционных методов работы на занятиях иностранного языка, обеспечивающая конструктивные положительные изменения в сфере коммуникации и взаимодействия.

На основании выводов по результатам эксперимента выявлены психолого-педагогические условия, способствующие развитию коммуникативной компетентности: 1) создание благоприятного психологического климата в студенческой группе; 2) повышение уровня учебной мотивации путем вовлечения студентов в нетрадиционные для занятия иностранного языка виды работы; 3) развитие навыков общения посредством активизации сферы бессознательного посредством элементов психотренингов.

Реализация в формирующем эксперименте, охватившем студентов высших учебных заведений, изучающих иностранный язык, программы, направленной на развитие основных коммуникативных умений и создание положительного психологического климата, обеспечила существенное улучшение системы взаимоотношений студентов. Благодаря количественному и качественному анализу результатов исследования, их учету при разработке данной программы, ее экспериментальной проверке, доказана эффективность и необходимость ее включения в учебный процесс как средства развития внутреннекультурной коммуникативной компетентности, улучшения качества овладеваемыми знаниями, и личностного роста в целом.

Ключевые слова: общение, коммуникация, коммуникативная компетентность, коммуникативный барьер, сознательное, бессознательное, развивающее обучение, активные методы группового обучения.



SUMMARY

Kasatkina O.V. Psychological-and-pedagogical conditions of development of communicative competence of students (on the base of learning foreign language). - Manuscript.

The dissertation for Candidate degree in psychological sciences, speciality 19.00.07 - Educational and Developmental Psychology. - Vasyl Stefanyk Precarpathian National University, Ivano-Frankivsk, 2007.

The dissertation is devoted to revealing of psychological-pedagogical conditions of developing of communicative competence among students and to creation of the program of its correction by means of foreign language and social-psychological training. In work the analysis of theoretical-methodological approaches to studying a problem of communication, interaction and communicative competence is submitted; attributes and factors of development, correction of communicative skills during the lesson of foreign language is opened. There has been worked out and tested the model of development of communicative competence, directed on realization of improving of the main communication components-skills. Through the quantitative analysis of the study results, their accounting in elaboration of the special program, its experimental verification, there has been proved the effectiveness and necessity of its inclusion into the learning process as a mean of students' mastering the language, together with their personal development. It is shown that the implementation of the special program that offers psychodiagnostic, psychocorrecting and developing work facilitates to correct students' communicative skills and, as a result of it, to improve their social and communicative competence.

Key words: communication, communicative competence, communicative barrier, consciousness, unconsciousness, developmental process, active methods of group-learning of communication.

Размещено на Allbest.ru