Размещено на http://www.allbest.ru/

ІНСТИТУТ ПСИХОЛОГІЇ ім. Г.С. КОСТЮКА АПН УКРАЇНИ

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата психологічних наук

Спеціальність 19.00.05 - соціальна психологія; психологія соціальної роботи

КОҐНІТИВНІ ЧИННИКИ СУЇЦИДАЛЬНОЇ ПОВЕДІНКИ ПІДЛІТКІВ

ЛОСІЄВСЬКА ОЛЬГА ГЕННАДІЇВНА

Київ - 2006

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Явище самогубства завжди привертало увагу філософів, теологів, соціологів, психологів і митців. Мислителі прагнули збагнути, виправдати або засудити цей акт. У різні періоди історії й у різних культурах наявні відмінні оцінки самогубства. У нашій культурі є усталеним виключно негативне ставлення до самогубства. Цей акт вважається гріховним християнською церквою, оскільки є замахом на „образ Божий”; заперечується персоналістичною філософією М. Бердяєва як відступництво перед обов'язком самореалізації, але й тлумачиться як іманентний наслідок індустріальної цивілізації; як прояв загальнокультурної аномії (безнормативність) розглядається у соціології Е. Дюркгайма; є наслідком відчуття вседозволеності - у творах Ф. Достоєвського; вказівкою на неповноту буття і більше того - на заперечення самого існування (буття потенційного) виступає в екзистенціалізмі Ж.-П. Сартра.

Проте проблема самогубства ще й до цього часу не вирішена. Вихід у світ „Страждань юного Вертера” І. Ґете та „Гранатового браслета” М. Буніна спричинили свого часу справжні хвилі самогубств. Ці події вказують на своєрідну спокусливість самогубства, існування в культурі конструктів, які виправдовують, уможливлюють і спонукають до самогубства. Такий погляд на проблему наштовхує на думку, що існуюче тлумачення суїцидального акту як поведінкової реакції на соціальні та особистісні негаразди є принаймні неповними.

Розгляд проблеми у контексті підліткового віку надає їй особливої гостроти (О.Є. Блінова, Г.В. Старшенбаум, С.Г. Шебанова, К. Хоутен). Психофізіологічні особливості, притаманні підліткам, зумовлюють значну неконтрольованість суїцидальної поведінки. Спілкування з однолітками, яке в суїцидальній поведінці є провідним видом діяльності, визначає певну самодостатність підліткової субкультури, що також ускладнює можливості психологічного впливу на суїцидальні прояви. Відтак, вивчення проблеми суїциду взагалі та його проявів у підлітків є актуальним як у соціокультурному, так і усуто науковому плані.

Недостатній рівень вивчення проблеми та її актуальність і зумовили вибір теми дослідження „Коґнітивні чинники суїцидальної поведінки підлітків”.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження здійснювалося відповідно до плану наукових досліджень кафедри психології Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля і є складовою дослідницької теми “Соціально-психологічне забезпечення інноваційних технологій у навчально-виховному процесі вищої школи”. Номер держреєстрації - № 0105U000263.

Об'єкт дослідження - суїцидальна поведінка підлітків.

Предмет дослідження - коґнітивні чинники формування суїцидальних сценаріїв та їхнього поведінкового прояву у підлітків.

Мета дослідження - виявити коґнітивні чинники створення суїцидальних сценаріїв у підлітків і розкрити роль яку можна знівелювати за допомогою підліткової субкультури у формуванні суїцидальних намірів, яка виступає основним джерелом передбачення й психопрофілактики суїциду.

Відповідно до предмета, та мети визначено такі завдання дослідження:

Проаналізувати феноменологію суїцидальної поведінки, і виокремити соціальні та психологічні фактори, що провокують її виникнення.

З'ясувати особливості індивідуальної мотивації, яка перешкоджає самогубству.

Простежити взаємозв'язок між формуванням суїцидального сценарію й стереотипами підліткової субкультури.

На базі розвитку особистісної та предметної (соціальної) рефлексії розробити програму корекції усвідомлення цінності життя, що є засобом запобігання розгортанню суїцидальної поведінки у підлітків.

Методологічну та теоретичну основу дослідження склали загальнопсихологічні положення про сутність свідомості та розвиток особистості в процесі діяльності (К.О. Абульханова-Славська, Г.С. Костюк, О.М. Леонтьєв, С.Д. Максименко, Л.Е. Орбан-Лембрик, С.Л.Рубінштейн, Т.М.Титаренко) та теоретико-методологічні тлумачення самосвідомості в контексті проблеми розвитку особистості (Б.Г. Ананьєв, Л.І. Божович, Л.С. Виготський, О.О. Бодальов, М.І.Пірен, С.Л. Рубінштейн, В.В. Столін, П.Р. Чамата, І.І. Чеснокова, К.В. Шорохова).

У вивченні проявів і чинників суїцидальної поведінки за основу брались філософські та соціологічні тлумачення явища (В.А. Бачинін, М.О. Бердяєв, Е. Дюркгайм, О.Ф. Коні); загальні положення психодинаміки суїцидальності (К. Лукас, К. Маннінґер, Г.М. Сейден, В. Франкл, З. Фройд, Е. Фромм, Е.С. Шнейдман); дослідження соціальних і особистісних чинників суїцидальної поведінки (Н.В. Абдюкова, Н.І. Бережна, О.Г. Пасічний, В.П. Москалець, О.М. Моховиков, Л.Е. Орбан-Лембрик, В.В. Суліцький); положення про зв'язок суїцидальності з особливостями рефлексії (Е. Стенґель) та коґнітивності (М. Урсула); тлумачення патопсихологічних проявів суїцидальності (М.В. Миколайський); дослідження особливостей суїцидальної поведінки у підлітків (А. Аптер, О.Є. Блінова, О.О. Куракін, О.Б. Старовойтенко, Г.В. Старшенбаум, С.Г. Шебанова, К. Хоутен); уявлення про імітаційні чинники суїцидальної поведінки (В.В. Кобильченко Д. Вассерман, С. Шаллер, А. Шмітке); вивчення діагностично-профілактичних засобів попередження та способів корекції суїцидальності (Г.Я. Пилягіна, Ю.Р. Сидорик).

Феномен суїцидальності аналізувався в контексті діалектики адаптаційних процесів (Г.О. Балл, Ж. Піаже, Н.І. Сарджвеладзе); концепції соцієтальності (Т. Парсонса); у якості визначального чинника розглядалась коґнітивність (О.М. Холодна, Л. Фестінґер, Н.В. Чепелєва).

У емпіричних заходах застосовувались результати дослідження гносеологічних характеристик рефлексії та їхнього прояву у пізнавальних процесах (Г.О. Антипов, Е.В. Ільєнков, В.О. Лефевр, Ж. Піаже, П.Г. Щедровицький); теорії інтелектуальної та особистісної рефлексії (В.В. Давидов, О.З. Зак, І.М. Семенов, С.Ю. Степанов); дослідження рефлексії як феномена комунікації (Г.П. Щедровицький, Н.В. Чепелєва) і розкриття сутності та проявів соціальної рефлексії (М.І. Алексєєва, М.Й. Боришевський, Г.Г. Дилігенський); застосовувались засоби активного соціально-психологічного навчання (Ю.М. Ємельянов, Л.М. Карамушка, М.Н. Корнєв, В.В. Третьяченко, Ю.М. Швалб, Т.С. Яценко).

Для реалізації поставлених у роботі завдань використовувалися такі методи: теоретичний аналіз концепцій суїцидальної поведінки у підлітків, спостереження, анкетування, інтерв'ю, бесіди, тестування, соціально-психологічний експеримент (констатуючий, формуючий і контрольний). Отримані у ході дослідження дані піддавались кількісному аналізу з подальшим якісним обґрунтуванням й узагальненням. Обробка даних здійснювалася на базі комп'ютерних програм SPSS 10.0.5., Statistica v. 5.5 A., MathCAD 2000 Pro.

Наукова новизна дослідження:

1. Доведено, що для підлітків, яким не притаманні патопсихологічні властивості, у становленні суїцидальної поведінки визначальними є соціально-психологічні чинники. Дані чинники у особистісному плані проявляються у вигляді коґнітивних процесів.

2. З'ясовано, що домінуючим фактором суїцидальної поведінки у підлітків виступає наслідування поведінкових взірців, які поділяються субкультурою. В такий спосіб набувають становлення усі конформістські мотиви суїцидальності.

3. Виявлено, що підліткова субкультура, містячи елементи автономності, ригористичності, максималізму, нігілізму, конформізму, посутньої текстуальності, проявляючись в ігрових формах, не тільки не містить пересторог проти суїцидальності, а навпаки - за своєю структурою сприятлива для вироблення суїцидальних сценаріїв та їхньої реалізації. Прояви суїцидальних тенденцій вимагають психокорекційного впливу.

4. Експериментально доведено, що чинники суїцидальної поведінки не актуалізуються за наявності високого ступеню розвитку особистісної та соціальної рефлексії у підлітків. Рефлексивний акт уможливлює: а) розуміння відносності соціальних феноменів; б) вироблення особистісного соціального ідеалу; в) усвідомлення власного життя як об'єктивного уможливлення наближення до ідеалу. Опосередковування у мисленні зазначених трьох рефлексивних компонентів перешкоджає становленню суїцидальної поведінки.

Теоретична значущість роботи полягає у поглибленні розуміння, коґнітивно виявлених соціально-психологічних чинників становлення суїцидальної поведінки у підлітків, які у підлітковому віці виступають визначено-детермінативними і реалізуються коґнітивно, шляхом створення суїцидальних сценаріїв.

Практична значущість дослідження забезпечується розробкою й апробацією програми, спрямованої на попередження суїцидальної поведінки у підлітків. Програма може застосовуватись у роботі з учнями середніх класів шкіл-інтернатів з метою психокорекції поведінкових розладів.

Надійність і вірогідність отриманих даних забезпечується теоретико-методологічним обґрунтуванням вихідних положень, цілісною організацією дослідження, поєднанням статистичних методів обробки експериментальних даних з їхнім якісним психологічним аналізом, достатньою репрезентативністю вибірки.

Апробація результатів роботи. Основні теоретичні положення та результати емпіричного дослідження доповідались на засіданнях кафедри психології Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля, на ІІ Міждународній науковой конференції “Соціально-гуманітарні проблеми менеджменту” (м. Донецьк, 25 жовтня 2002р.), на Міждународних науково-практичних конференціях “Соціально-психологічні проблеми трансформації сучасного суспільства” (м.Луганськ,2004-2005рр.), на ІІ Всеукраїнській науково-практичній конференції “Соціально-психологічні проблеми гендерної стратифікації суспільства” (м. Луганськ, 3-4 червня 2005р.), на ІІ Міждународній науково-практичній конференції ”Сучасні проблеми екологічної психології” (м.Київ, 12-14 травня 2005 р.), на І Всеукраїнському конгресі психологів (ІV з'їзд Товариства психологів України) (М.Київ,24-26 жовтня 2005р.), на ХІ науково-практичній конференції з проблем вищої освіти “Університет і регіон”(м. Луганськ, 19-20 жовтня 2005р.), на Міжрегіональному науково-практичному семінарі “Актуалізація творчого потенціалу учнівської молоді в контексті глобалізації освіти” (24 листопада 2005р.), на Міждународній науково-практичній конференції ”Психологічні проблеми збереження репродуктивного здоров'я” (м.Київ,1-2 грудня 2005р.).

Відображення змісту дисертації в публікаціях. Основний зміст дисертації викладено у 7 одноосібних публікаціях. Роботи опубліковані у наукових фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура та обсяг дисертації зумовлені логікою дослідження і складаються із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури (235 найменувань, з них 14 іноземною мовою) та додатків. Матеріали дисертації викладено на 177 сторінках основного тексту, який містить 17 таблиць.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність дослідження, визначено об'єкт, предмет, мету, сформульовано гіпотези та завдання дослідження, методологічну основу і методи, висвітлено наукову новизну, теоретичне та практичне значення роботи, наводяться відомості про апробацію результатів, публікації, структуру дисертації.

У першому розділі - „Теоретичні засади дослідження суїцидальної поведінки у підлітків” - здійснено аналіз основних теоретичних підходів до висвітлення у психології проблеми суїциду, а також методологічні засади, прийоми аналізу, характер застосування понятійно-категоріального апарату.

Теоретичне дослідження включало три етапи: уточнення самого поняття “суїцидальність” (історико-культурний контекст); з'ясування його соціально-психологічного змісту; розкриття феномена “суїцидальність” на предметному ґрунті підліткового віку. Відповідно до представленої логіки висвітлення матеріалу сформовано три підпункти теоретичної частини дослідження.

Зазначено, що історична мінливість поглядів на самогубство, притаманна різним культурам, а також з'ясовано загальний соціокультурний контекст табуювання (або ж прийняття) самогубств.

Заборону на самогубство, притаманну й сучасності, було сформульовано у рамках родового суспільства. Праці Платона й Арістотеля дають приклад ставлення до самогубства як капітуляції перед життям; позитивний ідеал - героїка та мужність у зустрічі з життєвими труднощами. Така аксіологія пов'язана з первісним самосприйняттям людини як частини родового колективу: замах на власне життя є посяганням на життя колективне. З розпадом полісного устрою, як засвідчують праці Ціцерона, Плутарха, Сенеки, Епікура, Епіктета й М. Аврелія, змінюється і ставлення до самогубства. З'являється своєрідна суїцидальна етика - регламентаційні норми, які визначають не тільки можливість, а за певних обставин і доцільність самогубства.

З утвердженням християнства виникає категорична заборона суїцидальних актів. Негативні причини: 1) богословська - людина „образ Бога”, відтак, самогубство - замах на Творця; 2) соцієтальні: а) юдейські витоки прищепили самоатрибуцію християн як „обраного народу”, у такий спосіб відродилось первісне родове уявлення про цінність людини як члена колективу, людина втратила „самотність”, увійшовши до тіла Церкви; б) до утвердження в якості державної релігії християнство функціонувало на рівні громад, таким чином самогубство знову ж таки проявлялось як замах на колективну цілісність. Утім, окрім негативних існували й позитивні застороги проти самогубств: 1) богословські - вчення про страждання як просвітлення. Саме через страждання людина могла наблизитись до образу Христа. Життєві труднощі перетворились з перепон на обставини, що уможливлювали становлення людини як істинного християнина, ставали фактично бажаними. Соціальна самотність модифікувалася на „усамітнення” з метою досягнення релігійного ідеалу, що набуло прояву в інституті чернецтва; 2) соцієтальні - як засвідчують „Послання апостолів”, праці Августина Блаженного та інших авторів, у християнських громадах була нормативною тісна комунікація, моральна та матеріальна підтримка, що контрастувала з загальною соціальною атомізацією, притаманною пізній античності. Поєднання негативних та позитивних засторог уможливило утвердження аксіології, за якою самогубство не тільки протизаконне, а й особистісно недоцільне.

В сучасних умовах, згідно з дослідженнями Е. Дюркгайма та М.О. Бердяєва, загальним соціальним чинником суїцидальної поведінки в умовах європейської культури виступила аномія (беззаконня). Секуляризація культури та розпад патріархальної родини усунули антисуїцидальні норми, що були сталими в рамках християнства в часи середньовіччя. О.М. Моховиков і В.В. Суліцький простежили історичну мінливість ставлення до самогубств. Аналіз наукових підходів до даної проблеми показав соціально-психологічну феноменологію суїцидальної поведінки.

На основі матеріалу, проаналізованого у даному розділі, було зроблено такі висновки: 1) існують позитивні та негативні чинники запобігання суїцидальній поведінці, які проявляються ефективно лише у сув'язності; 2) об'єктивною основою цих чинників виступає: а) соцієтальність (причетність /непричетність до групи), б) екзистенційно-сенсова аксіологія, що може проявлятися у вигляді релігійних, політичних чи метафізичних проектів життя індивіда.

Аналіз психологічної літератури дозволив розглянути соціокультурні передумови та соціально- й індивідуально-психологічні чинники настання суїцидальності; здійснено аналіз суїцидальних проявів.

Відзначено поширеність у психології хибної інтерпретації поглядів Е. Дюркгайма. Зокрема аномічність, альтруїстичність і еґоїстичність розглядаються як „три типи суїцидальних акцій” (В.А. Бачинін) або ж способи їхньої „класифікації” (В.В. Суліцький). Проте аномічність виступає не безпосереднім чинником самогубства, а лише загальною соціокультурною передумовою. Альтруїстичність і еґоїстичність - мотиваційними чинниками, які справді уможливлюють два окремих типи суїцидальних актів, передумовою яких виступає аномічність. Так, альтруїстичні самогубства здійснюються задля сприяння іншій особі, групі чи цінності. Суб'єкт вважає себе завадою для інших, а власну смерть - доброчинністю. Еґоїстичні самогубства мають протестний характер. Індивід вважає себе недостатньо поцінованим малою групою або ж суспільством взагалі, і цим актом демонструє неприйняття наявного становища. Г.В. Старшенбаум виділяє тип самогубств, за яким перебуває самонеприйняття. Цей акт проявляється як крайня форма аутоагресії. Самогубство раціоналізується як винесення вироку за справжню чи уявну провину. В.В. Суліцький вказує на існування псевдосуїцидальних проявів. Метою дій є не замах на власне життя, а реалізація фрустрованої потреби; погроза вчинення суїциду - лише шантаж. Проте і псевдосуїцидальні спроби можуть закінчуватись фатально, але, зазвичай, з необережності самих же суб'єктів. Окрім загальної соціокультурної аномії у літературі виділяється й низка інших факторів, що можуть зумовлювати альтруїстичні, еґоїстичні, самонеприйнятливі та псевдосуїцидальні замахи на власне життя. Так, З. Фройд розглядав суїцид як прояв „танатосу” - інстинкту смерті. К. Юнґ вважав самогубство спробою усунути страждання від невідповідності, породжених архетипно духовно-ціннісними орієнтаціями та наявним соціокультурним становищем. Поширеним є біологічний підхід до проблеми, згідно з яким порушення у роботі гіпофізу й обміну речовин, загальна спадковість, а також вплив природного середовища виступають факторами ризику, проте однозначно не зумовлюють скоєння суїцидальних актів (М. Гамон, П. Бреґґ, В.А. Розанов).

Шляхом теоретичного аналізу нами з'ясовуються особливості суїцидальної поведінки у підлітків; вказується на зв'язок суїцидальності зі специфікою особистісного становлення у підлітковому віці та з рисами підліткової субкультури.

Згідно з дослідженнями В.В. Суліцького, імпульсивність і рішучість - це риси, притаманні особистості суїцидента. Вагомо, що ці риси загалом спостерігаються й у підлітків. О.Б. Старовойтенко виділяє такі чинники суїцидальної поведінки у підлітків: хиби освіти, виховання та професіоналізації; складності адаптації в суспільстві; збідненість прямих та опосередкованих стосунків з іншими людьми; невідповідність нав'язуваних оточенням способів поведінки; дистанція між ідеальними очікуваннями та реальними наслідками особистих вчинків; відсутність навичок рефлексії; неприйняття значущим оточенням результатів самовираження; перебільшення найближчим оточенням підлітка рівня його дорослості тощо.

Серед чинників суїцидальної поведінки у підлітків особливе місце належить чиннику суґестивному, що зокрема у юнаків проявляється як „ефект Вертера”. Показово, що навіювання як мотив суїцидальної поведінки має значний вплив саме у підлітковому віці, а також в родинах, в яких коїлись самогубства, та в різних релігійних сектах. Поширеність суґестивного чинника та той факт, що підлітки, як правило, відкрито чи іномовно повідомляють про свої наміри, а також залишають „послання”, в яких звертаються до друзів і винуватців їхнього вчинку, є підставою вважати характерною рисою суїцидальності у підлітковому віці наявність „суїцидальних сценаріїв”. У виробленні суїцидальних сценаріїв першорядна роль належить коґнітивному чиннику. Зокрема має місце така структура становлення суїцидального сценарію:

а) завваження суїцидального акту (джерелом може виступати повідомлений досвід інших осіб чи персонажів літератури, фільмів тощо). При чому цей акт значимий не як такий, а з огляду на ті „позитивні” наслідки, які він несе - прояв любові близьких осіб (або ж їхня радість у випадку самогубства, яке не вдалось), їхня помста винуватцю самогубства, докори, сумління й страждання винуватців, підтвердження в такий спосіб щирості власного почуття чи переконання (суїцид як арґумент) тощо;

б) прийняття завваженого досвіду в якості поведінкового взірця, суїцидальний акт стає етично нормативним. У спілкуванні активно відстоюється правомірність самогубств, оточуючі поділяються на дві категорії - „своїх”, які схвалюють таку етичну оцінку, та „чужих”, що її заперечують;

в) оформлення й повідомлення суїцидального тексту, що включає пресуїцидальні обставини, суїцидальні дії та постсуїцидальні наслідки. Пресуїцидальність тлумачиться як сукупність обставин, які з неминучістю підштовхують персонажа оповіді до самогубства. Виділяються остаточні приводи (слова, вчинки, символи тощо), з проявом яких стає неможливою відмова від самогубства. Визначається й до дрібниць деталізується спосіб скоєння самогубства (час, місце, знаряддя тощо); передбачаються і власні почуття, реакція на відчуття, останні думки та слова. Постсуїцидальність включає реакцію оточуючих і „власну присутність” під час неї;

г) аналіз життєвих обставин, які спонукають або відволікають від реалізації виробленого сценарію. Кожна подія накладається на коґнітивну схему, вписується у зміст оповіді, тлумачиться як епізод пресуїцидальності, з відповідними, заздалегідь оформленими способами реагування. На цьому етапі підліток розглядає себе й оточуючих лише як персонажів виробленого сценарію. Самогубство стає лише епізодом їхнього прояву.

У другому розділі - „З'ясування особистісних і соціальних чинників суїцидальної поведінки у підлітків. Констатуюче дослідження” - розглядаються принципи організації емпіричного дослідження, викладається зміст застосованих методик і одержані результати констатуючого плану.

Суїцидальність тлумачиться як прояв, зумовлений єдністю соціально- та індивідуально-психологічних чинників. Відповідно, з розкриттям методологічних основ емпіричного вивчення суїцидальності, конкретизації особистісних проявів, які пов'язані з суїцидальною поведінкою та соцієтальних характеристик підліткових груп, представники яких вдавались до суїцидальних актів.

У емпіричному дослідженні розкриваються засади опредметнення суїцидальних проявів у підлітків й соціально- та індивідуально-психологічних чинників їхнього становлення.

Дослідження суїцидальної поведінки має на меті виявлення основних ситуативних причин і особистісних рис, що спричинили формування суїцидогенного конфлікту. Основними методами вивчення суїцидальної поведінки є спостереження, оцінювання стану і поведінки суїцидента, тестування з метою оцінювання соціально-психологічної дезадаптації. Дослідження суїцидальних проявів не може розгортатися відособлено без інформації щодо розвитку соцієтальних характеристик груп, у яких перебувають суїциденти. Особливо це стосується дослідження поведінки підлітків, для яких субгрупові цінності зазвичай є визначальними. Саме тому, згідно з гіпотезою, вважалося за доцільне брати до уваги розвиток рефлексії, спільної діяльності та соціометричні характеристики підлітків з проявами суїцидальної поведінки й осіб, які входять до груп, у яких вони перебувають.

Констатуюче дослідження складалося з кількох етапів, викладено послідовність констатуючого дослідження, зміст методичного інструментарію й отримано результати з вивчення індивідуально-психологічних факторів і проявів суїцидальної поведінки (перший етап констатуючого дослідження).

Основну вибірку дослідження загалом становили 120 осіб. З них 8 учнів (13-14 років), що вдавалися до суїцидальних спроб. Учні навчалися у 7 та 8 класах шкіл-інтернатів Луганської області (із 8 учнів по 2-є навчалися в одному класі). Також дослідженням були охоплені 112 учнів класів, в яких вони навчалися (4 класи). До контрольної вибірки увійшли 60 учнів 7-го та 8-го класів тих самих шкіл-інтернатів, жоден учень з яких не вдавався до суїцидальних спроб. Дослідження особистісних чинників суїцидальної поведінки здійснювалось протягом 2002-2005 років.

Безпосередньо на першому етапі констатуючих досліджень вивчались особистісні характеристики підлітків, що вдавались до суїцидальних спроб (8 осіб).

На першому етапі дослідження були застосовані такі методики: 1) тест Обозова-Щокіна - для визначення ступеня рішучості, показника, який, згідно з В.В. Суліцьким, вірогідно, впливає на швидкість прийняття рішення про самогубство; 2) опитувальник Басса-Даркі - для визначення ступеня агресивності, зокрема спрямування деструктивних дій на себе; 3) опитувальник Ч. Спілберґера - для визначення ситуативної й особистісної тривожності, показників, які, імовірно, можуть свідчити про схильність до аутоагресії; 4) невербальні (проективні) методики ТАТ (тематичний апперцептивний тест) і тест Сонді, які уможливлюють з'ясування особистісних чинників суїцидальної поведінки. Окрім згаданих методик використовувався метод спостереження, зокрема візуальна експертна оцінка емоційного стану суїцидентів, що дає змогу своєчасно реагувати на будь-які зміни у поведінці досліджуваних. Дані, які були отримані за цим методом, перевірялися за допомогою кольорового тесту М. Люшера, що допомагало з'ясувати причини, умови та приводи суїцидальних спроб.

Аналіз ступеня рішучості у суїцидентів показав, що середній показник за опитувальником Обозова-Щокіна дорівнював - 23,6 бала, що за усталеною шкалою тлумачення результатів тесту відповідає 3-у ступеню та інтерпретується як „досить рішуча людина”. За результатами опитувальника Ч. Спілберґера були отримані дані, що вказували на притаманність підліткам 3-го та 4-го ступеня тривожності за 4-рівневою шкалою інтерпретації В.В. Суліцького: 3 ступінь - 65-74 бали - стан підвищеної самодеструкції та неадекватної оцінки ситуації; 4 ступінь - 75-80 балів - афективний стан, вірогідність аутодеструктивних дій. Отримані дані корелюють з показниками за опитувальником Басса-Даркі (r = 0,786, при р 0,01). Отримані результати корелюють і з показниками за тестом Сонді, що інтерпретується як "наявність суїцидальних тенденцій" та "підвищений суїцидальний ризик" (r = 0,785 при р 0,01). Інтерпретація цих показників дозволяє зробити висновок, що під час збудження й підвищення особистісної та ситуативної тривожності при зовнішньому спокої має місце гостре відчуття образи та провини. Якщо ці переживання не знаходять виходу у поведінці у вигляді роздратування, то зростає ймовірність аутоагресивних вчинків - як реакції на зовнішні подразники.

На другому етапі дослідження розкриваються соцієтальні умови, в яких перебувають підлітки, та з'ясовується можливість їхнього впливу на становлення суїцидальної поведінки.

Мета другого етапу констатуючого дослідження - вивчення розвитку особистісної та соціальної рефлексії, соціометричних характеристик груп та розвитку спільної діяльності. Об'єкт дослідження - підлітки основної (120 осіб) та контрольної (60 осіб) вибірок. Дослідження соцієтальних характеристик проводилось протягом 2002-2005 років.

Даний етап констатуючого дослідження складався з таких серій.

1. Вивчення рефлексивності. Була розроблена методика, суть якої полягала у фіксуванні здатності до структурування інформаційного масиву. Підліткам пропонувалось довільно розкласти хаотично складені картки з найрізноманітнішими зображеннями персонажів соціальних відносин. Процес класифікації розгортається як рефлексивна оцінка інформаційного масиву та власних оцінкових критеріїв. Емпіричне дослідження розвитку рефлексії розгорталося як процес виявлення виділених В.І. Слободчиковим рівнів “шкали рефлективності”. Одержані результати див. у табл. 1.

Таблиця 1. Розподіл учнів контрольної та основної вибірок (абсолютні показники n =180) за рівнем сформованості особистісної рефлексії

2. Дослідження наявності суїцидальних сценаріїв. Розроблена проективна методика ґрунтувалась на інтерпретації результатів попереднього дослідження. Суть методики - структуруючи хаотичний інформаційний масив, особа мимоволі проявляє домінуючі особистісні переживання. Оскільки суїцидальний сценарій відіграє роль визначального наративу, то він і виступатиме головною темою смислового оформлення інформаційної структури. Аналіз варіативності структурування та їхнього змісту уможливив проявів наявності суїцидальних сценаріїв. Результати дослідження перевірялись за допомогою опитувань та бесід з досліджуваними.

Як показало дослідження, всі 8 учнів, які вдавались до суїцидальних спроб, мали цілком сформовані сценарії. Серед представників основної вибірки 5 % засвідчили елементи суїцидального сценарію на етапі „прийняття суїцидального досвіду”. Ще 12 % - на стадії „завваження суїцидального досвіду”. У контрольних групах сформованих суїцидальних сценаріїв не виявлено; 8 % засвідчили стадію „завваження суїцидального досвіду”. Відмінність у показниках між контрольною та основною групами пояснюється тим, що суїцидальний досвід 8% підлітків, які входили до класів контрольної вибірки, піддавався рецепції їхніми однолітками.

3. Дослідження інтерактивної рефлексії: методика Т.В. Махової. Особистісна рефлексія виявлятиметься як самоатрибуція (самоопис) за допомогою значимих рис. Ці ж риси використовуватимуться підлітком для опису значимого іншого - як „товариша”, так і „ворога”, тобто спостерігається вплив особистісної рефлексії (як самосприйняття) на підліткові соціальні преференції. Методика Т.В. Махової ґрунтується на створеному А. Еткіндом,„Списку особистісних рис”, який являє собою перелік 20 особистісних якостей, що атрибутуються дослідженими як у процесі самоопису, так і в описанні інших осіб. Судження зі списку А. Еткінда були поділені на дві категорії: 1) індивідуалістичні та 2) соціальні характеристики. Домінування індивідуалістичних характеристик у самоописі тлумачилось як прояв прагнення до контролю над процесом соціалізації; соціальних - залежності самосвідомості від оцінок оточуючих. Результати див. у табл. 2.

Таблиця 2. Розподіл у відсотках вибору учнями контрольної та основної вибірок (n=180) індивідуалістичних і соціальних рис у процесі самоопису залежно від рівня розвитку особистісної рефлексії (у %)

4. Дослідження сформованості спільної діяльності. Успішність спільної діяльності вимагає оптимального залучення кожного з її учасників. У свою чергу здатність особистості до успішної діяльності у колективі є свідченням наявності умінь комунікативного відображення власних цінностей, їхнього уявлення у формах, адекватних спільним пріоритетам. Використовувався “Математичний субтест для підлітків”, „Числовий субтест Айзенка (скорочений)” та “Лінгвістичний субтест для підлітків (скорочений)”. Організація спільної діяльності здійснювалась на основі організаційно-методичних принципів, представлених у “Порівняльному дослідженні індивідуального і спільного розв'язання мисленнєвих задач молодшими школярами” (Г.С. Костюк, В.В. Андрієвська, Г.О. Балл та ін.). Було виокремлено три рівні сформованості здатності до спільної діяльності: низький (Н) - 0-13 балів, середній (С) - 14-26 балів, високий (В) - 27-39 балів.

5. Соціальне становлення підлітків також було простежене на матеріалах соціометричних досліджень. Методики “Вибір” та “Соціометрія” дали змогу продіагностувати характер міжособистісних стосунків у класних колективах і визначити соціометричний статус кожного з підлітків. Згідно з вимогами методик виділялися: лідери (Л), бажані (Б), прийняті (П), ізольовані (І).

Загалом результати констатуючого дослідження дають підстави для таких узагальнень. Підлітки, які вдавались до суїцидальних актів за результатами дослідження особистісної рефлексії продемонстрували „покладальність рефлексії”, тобто віднайшли тільки один спосіб класифікації, який визначили як „єдино можливий”. Таким чином засвідчили залежність рефлексії від наявного досвіду сприйняття. Водночас продемонстрували низький розвиток умінь спільної діяльності. За результатами соціометрії були визначені як „ізольовані”. Представники експериментальних груп продемонстрували низькі показники рефлективності, спільної діяльності та соцієтальної включеності. Це вказує на певну об'єктивну визначеність суїцидальних актів у їхньому середовищі.

Обробка емпіричних даних починалася з одномірного аналізу - підрахунку абсолютних величин, їх процентного розподілу, визначення середнього арифметичного й стандартного відхилення. Поглиблений аналіз даних проводився за допомогою t- критерію Ст'юдента та ц - критерію (кутове перетворення Фішера). Математична обробка даних проводилась з використанням електронних таблиць Microsoft Exel та на основі пакету програми Statistica 95.

У третьому розділі - „Розвиток рефлексії та соцієтальних характеристик підліткових груп як засіб профілактики суїцидальних тенденцій. Формуючий експеримент” - здійснено опис формуючого експерименту, спрямованого на розвиток навичок особистісної рефлексії та вироблення умінь її опосередкування у системі саморегуляції.

Формуючі заходи складалися з двох етапів: 1) розвиток особистісної, інтелектуальної та соціальної рефлексії; 2) розвиток комунікативних умінь. Така організація формуючих заходів ґрунтувалася на виявленій у процесі констатуючого дослідження сув'язності суїцидальних сценаріїв, низького розвитку рефлексії та браку комунікативних умінь. Оскільки жодним чином неможливо уникнути засвоєння підлітками фактів суїцидальної поведінки, то вважалося, що об'єктивно запобігти виробленню суїцидальних сценаріїв можливо лише шляхом: 1) формування здатності до їхнього особистісного неприйняття; 2) актуалізації соцієтальних умов, за яких підліток не позбавлявся б соціальних зв'язків. Реалізація першого завдання уможливлювалася шляхом розвитку рефлексії; другого - через розвиток соціальних умінь. У відповідності з виділеними завданнями і було побудовано блок формуючих заходів, що проводились з представниками досліджуваної вибірки протягом 2004-2006 років.

Нами була розроблена програма, яка включає заходи, спрямовані на розвиток рефлексивних умінь (перший етап формуючих заходів).

Заходи здійснювались на основі методики керованої проекції В.В. Століна „Портрет”. Суть методики - мимовільне зіставлення суб'єктом відсторонених і усталених суджень про власну особу. Зіставлення суб'єктом суджень щодо власної особи розглядається як актуалізація особистісної рефлексії. Результати формуючих заходів з розвитку особистісної рефлексії у табл. 5.

Фіксування формуючого ефекту здійснювалось упродовж бесід у групах за участю експериментатора. Метою бесід була актуалізація особистісної рефлексії усвідомлення підлітками: а) відносності соціальних феноменів, б) вироблення особистісного соціального ідеалу, в) усвідомлення власного життя як об'єктивного уможливлення наближення до ідеалу.

Таблиця 3. Розподіл учнів контрольної та основної вибірок (n =180) за рівнем сформованості особистісної рефлексії після завершення формуючих заходів

+-На другому етапі формуючих заходів представлено зміст заходів спрямованих на розвиток соціальних умінь.

За своїм змістом це була серія формуючих ігор у формі спільної діяльності на основі методики О.С. Чернишова “Арка”, розробленої спеціально для роботи з підлітками. Мета заходу - набуття підлітками досвіду соціального (комунікативного) вираження ідеальних уявлень щодо власного соціального становища, зокрема способів участі у груповій діяльності По завершенні другої серії формуючих заходів проводились індивідуальні та групові бесіди, що були покликані семантично зафіксувати набутий досвід.

По завершенню формуючих заходів проводились повторні контрольні зрізи з представниками контрольних та основних груп, які мали виявити вплив залучених методик на розвиток здатності до особистісної рефлексії, його подальший вплив на перебіг соціального становлення та прояв суїцидальних тенденцій. Отримані дані вказують на значне поліпшення в основних групах показників розвитку спільної діяльності. Дані показники дещо зросли і в контрольних групах. Але ступінь зростання показників розвитку спільної діяльності у контрольній вибірці значно нижча, аніж в основній. Це підтверджує ефективність залучених формуючих заходів.

Показовим є у повторних зрізах значне поліпшення соціометричних показників.

Позитивні зміни, що спостерігалися в класах, де навчались підлітки, які вдавались до суїцидальних актів, безпосереднім чином позначились і на їхніх індивідуально-психологічних властивостях. Так, за показниками розвитку особистісної рефлексії у цих підлітків було зафіксовано рівень „порівняльної рефлексії”. Під час дослідження інтерактивної рефлексії - звернення до „індивідуалістичних” атрибутивних суджень. Становлення суїцидальних сценаріїв серед підлітків експериментальної групи не виявлено. Водночас у контрольній групі, як і за результатами констатуючого дослідження, 8 % підлітків засвідчили стадію „завваження суїцидального досвіду”. Виявлено „середні” показники розвитку умінь спільної діяльності. Змінився і соціальний статус підлітків. Усі вони позбулися статусу „ізольованих”: шестеро із них перейшли до групи „прийнятих”, двоє - „бажаних”. Аналіз ступеня рішучості опитувальником Обозова-Щокіна засвідчив показник - 13,6 бала, що за усталеною шкалою тлумачення результатів тесту відповідає 2-му ступеню та інтерпретується як „ситуативно рішуча людина”. На зниженні показника рішучості позначилось зростання рефлексивності, схильність до якої унеможливлює імпульсивні дії. За результатами опитувальника Ч. Спілберґера були отримані дані, що вказували на притаманність підліткам 1-го ступеня тривожності за 4-ступеневою шкалою інтерпретації В.В. Суліцького: 1 ступінь - 45-58 балів - „стан напруги” (до початку формуючих заходів було зафіксовано 3-й ступінь напруги - 65-74 бали - „стан підвищеної самодеструкції та неадекватної оцінки ситуації” та 4-й ступінь - 75-80 бали - „афективний стан, вірогідність аутодеструктивних дій”). Отримані дані корелюють з показниками за опитувальником Басса-Даркі (r = 0,787, при р 0,01) та з показниками за тестом Сонді, що інтерпретується як "відсутність суїцидальних тенденцій" (r = 0,784, при р 0,01).

На основі аналізу результатів роботи можна стверджувати, що розроблені психокорекційні засоби сприяють попередженню формування суїцидальних сценаріїв у підлітків. Програма може використовуватися в роботі задля вчасного передбачення й психопрофілактики суїцидальної поведінки підлітків.

ВИСНОВКИ

суїцидальний поведінка підліток рефлексія

У висновках підбиваються підсумки проведеного дослідження, формулюються основні положення, що випливають із аналізу його предмету, визначаються практичні рекомендації, намічено перспективу подальшої розробки проблеми.

На основі теоретичного аналізу і результатів власного емпіричного дослідження зроблено такі висновки.

1. Визначальним чинником суїцидальної поведінки у підлітків, яким невластиві патопсихологічні риси, є соціально-психологічний. Зокрема значимий вплив справляє наслідування поведінкових взірців, які поділяються субкультурою і проявляються у підлітків як „ефект Вертера”. З цим чинником пов'язані й усі конформістські мотиви суїцидальності. Його ключовим моментом є коґнітивний вплив, що зумовлює вироблення суїцидальних сценаріїв.

2. Підлітковій субкультурі притаманні риси автономності, ригористичності, максималізму, нігілізму, конформізму, посутньої текстуальності, проявлення в ігрових формах. Такі характеристики виступають сприятливими для становлення суїцидальних сценаріїв, що мають таку структуру: а) завваження суїцидального акту (джерелом може виступати повідомлений досвід інших осіб чи персонажів літератури, фільмів тощо); б) прийняття завваженого досвіду в якості поведінкового взірця, суїцидальний акт стає етично нормативним; в) оформлення й повідомлення суїцидального тексту, що включає пресуїцидальні обставини, суїцидальні дії та постсуїцидальні наслідки; г) аналіз життєвих обставин, які спонукають або відволікають від реалізації виробленого сценарію.

3. Існують позитивні та негативні чинники запобігання суїцидальній поведінці, які проявляються ефективно лише у сув'язності. Об'єктивною основою цих чинників виступає: а) соцієтальність (причетність/ непричетність до групи); б) екзистенційно-сенсова аксіологія, що може проявлятися у вигляді релігійних, політичних чи метафізичних проектів життя індивіда.

4. Чинники суїцидальної поведінки у підлітків не актуалізуються за наявності високого ступеня розвитку особистісної та соціальної рефлексії. Рефлексивний акт уможливлює: а) розуміння відносності соціальних феноменів; б) вироблення особистісного соціального ідеалу; в) усвідомлення власного життя як об'єктивного уможливлення наближення до ідеалу. Засобом профілактики становлення суїцидальної поведінки у підлітків є розвиток соцієтальних характеристик підліткових груп.

Отримані у даному теоретико-експериментальному дослідженні дані в цілому підтвердили гіпотези, актуальність і перспективність загальної стратегії дослідження. Розроблена й апробована програма, спрямована на попередження суїцидальної поведінки у підлітків. може застосовуватись у роботі з учнями середніх класів шкіл-інтернатів задля психокорекції.

Перспективу подальших досліджень розглянутої проблеми ми вибачаємо у поглибленні психологічного аналізу суїцидальної поведінки підлітків та впливів соціальних механізмів на реалізацію суїцидальних сценаріїв; вдосконаленні розробленої тренінгової технології.

ЛІТЕРАТУРА

Лосієвська О.Г. “Криза підліткового віку як чинник поведінки з відхиленнями” // Теоретичні і прикладні проблеми психології. - Луганськ: Ювілейний збiрник наукових праць СНУ ім. В. Даля, 2005.- №1(9). - С.112 -118.

Лосієвська О.Г. “Соціально-історичний аспект суїцидальної поведінки” // Материалы ІІ Международной конференции по экологической психологии, посвящённой 10-летию лаборатории экологической психологии Института психологии им. Г. С. Костюка АПН Украины: Актуальные проблемы психологии. Сборник научных трудов Института психологии им. Г. С. Костюка АПН Украины.- К., 2005. - Т. 7, вып. 5., ч.1 - С. 307-314.

Лосієвська О.Г. “Соціально-психологічні характеристики підлітків з парасуїцидальною поведінкою” // Проблеми загальної та педагогічної психології / За ред. академіка С.Д. Максименка: Збірник наукових праць Інституту психологiї ім. Г.С.Костюка АПН України. - К.: Главник, 2005. - Вип.26, в 4-х томах, том 3.- С. 17 - 22.

Лосієвська О.Г. “Тренінг інтелектуальної, особистісної та соціальної рефлексії як засіб профілактики суїцидальних тенденцій у підлітків” // Теоретичнi i прикладнi проблеми психологiї та педагогіки.: Збiрник наукових праць СНУ ім. В.Даля, 2005. - С.140-148.

Лосієвська О.Г. “До питання про суїцидальні тенденції у поведінці підлітків” // Теоретичнi i прикладнi проблеми психологiї та педагогіки: Збiрник наукових праць СНУ ім. В.Даля за матеріалами Всеукраїнської науково-практичної конференції з проблем вищої освіти “Університет і регіон”. - Луганськ: Вид-во СНУ ім. В.Даля, 2006. - С.77 - 80.

Лосієвська О.Г. “Психологічні засоби попередження суїцидальної поведінки у підлітків” // Психологічні проблеми збереження репродуктивного здоров'я.: Матеріали Міждународної науково-практичної конференції / Упоряд. М. - Л. А. Чепа, Н.В.Слободяник. - К.: Міленіум, 2005. - С. 298 - 305.

Лосієвська О.Г. “Розвиток рефлексії як засіб профілактики суїцидальних тенденцій у підлітків” // Збірник наукових праць. - Луганськ: Вид-во СНУ ім. В.Даля, 2006. - С.86 - 89.

Размещено на Allbest.ru