Індивідуально-типологічні чинники адаптивності особистості

Размещено на http://www.allbest.ru/

ПІВДЕННОУКРАЇНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ К.Д.УШИНСЬКОГО (м. Одеса)

КУЗНЄЦОВА ОКСАНА ВОЛОДИМИРІВНА

УДК 152.3

ІНДИВІДУАЛЬНО-ТИПОЛОГІЧНІ ЧИННИКИ АДАПТИВНОСТІ ОСОБИСТОСТІ

19.00.01 - загальна психологія, історія психології

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата психологічних наук

Одеса - 2005

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Південноукраїнському державному педагогічному університеті імені К.Д. Ушинського (м. Одеса) Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник - доктор психологічних наук, професор Саннікова Ольга Павлівна, Південноукраїнський державний педагогічний університет імені К.Д. Ушинського (м. Одеса), завідувач кафедри психології.

Офіційні опоненти - доктор психологічних наук, професор Каліна Надія Федорівна, Таврійський національний університет імені В.І. Вернадського (м.Сімферополь), завідувач кафедри глибинної психології та психотерапії; - кандидат психологічних наук, доцент Ямницький Вадим Маркович, Рівненський державний гуманітарний університет, доцент кафедри загальної психології та психодіагностики.

Провідна установа - Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Сучасний етап розвитку українського суспільства характеризується зростаючим динамізмом суспільно-політичного життя, радикальними соціально-економічними перетвореннями, значними соціокультурними трансформаціями. Стрімкі зміни встановлюють високі вимоги до особистості, її внутрішніх ресурсів, насамперед, до адаптивності як здатності людини пристосовуватися до невизначених умов середовища і здійснювати ефективне функціонування за нових обставин. Саме це визначає актуальність дослідження адаптивності як психологічного феномена, що виявляється при взаємодії особистості з соціальним середовищем, та її чинників.

Дослідження адаптивності особистості розповсюджується на міждисциплінарний науковий простір, про що свідчить інтерес до означеного феномену з боку філософії, соціології, культурології, історії, педагогіки, психології, психотерапії та ін. У психологічній науці явище адаптивності розглядається в зв'язку з дослідженням проблем адаптації особистості в контексті загальної психології (Ю.О. Олександровський, Б.Г. Ананьєв, В.Г. Асеєв, О.Г. Асмолов, В.В. Бєлоус, Ф.Б. Березін, О.Н. Жмиріков, Н.Ф. Каліна, В.К. Калін, О.М. Лактіонов, В.І. Лебедєв, О.Н. Леонтьєв, О.В. Лібін, С.Д. Максименко, А.А. Налчаджян, В.В. Очеретяний, В.А. Петровський, В.І. Розов, С.Л. Рубінштейн, О.П. Саннікова, В.М. Ямницький; А. Басс, Р. Лазарус, Р. Плучік, Р. Пломін та ін.); психології особистості (А. Адлєр, Г. Айзенк, А. Бандура, Дж. Келлі, Р. Кеттелл, А. Маслоу, Г. Олпорт, К. Роджерс, Дж. Роттер, Б.Ф. Скіннер, Д.Б. Уотсон, В. Франкл, З. Фрейд, Е. Фромм, Х. Хартманн, К. Хорні, К.Г. Юнг та ін.); психології розвитку (Г.О. Балл, Л.С. Виготський; Дж. Боулбі, У. Бронфенбреннер, Е. Еріксон, М. Ейнсворт, Д. Палмер, Ж. Піаже, Д. Шеффер та ін.); соціальної психології (А.О. Алдашева, Г.М. Андреєва, М.І. Бобнєва, О.В. Скворцова, О.О. Скородумов; А. Фернхем, Л. Філіпс, П. Хейвен та ін.); психології праці (О.Г. Маклаков, А.В. Махнач, В.В. Попков, Л.С. Скрипко, І.В. Соловйов, О.О. Теличкін, В.Я. Тернопол, Н.В. Ядов та ін.); педагогічної психології (І.М. Владимирова, Ю.М. Десятникова, В.Г. Зубченко, Л.О. Кіяшко, Н.Г. Колизаєва, О.Г. Мороз, В.І. Натаров, О.С. Солодухова, Н.О. Чайкіна, О.Я. Чебикін, А.В. Фурман, В.С. Штифурак та ін.).

Проте, незважаючи на актуальність проблеми та фундаментальне значення адаптивності як фактору розвитку особистості, збереження її фізичного та психічного здоров'я, слід відмітити дефіцит досліджень, спеціально спрямованих на вивчення адаптивності як інтегральної властивості особистості, зокрема її природи, структури та особливостей вияву. Нечисленні дослідження з цієї проблеми, що існують в сучасній психології, не надають цілісного уявлення про адаптивність особистості, оскільки відображають лише деякі окремі аспекти цього психологічного феномену і містять навіть інформаційні протиріччя.

Недостатня розробка загальних аспектів проблеми адаптивності - причина відсутності досліджень, спрямованих на вивчення цього феномену і з позицій диференційно-психологічного підходу. Перспективність реалізації означеного підходу пов'язана з можливостями вирішення як теоретичних, так і прикладних задач, які обумовлені необхідністю формування та розвитку стійкості особистості до психотравмуючих впливів середовища, попередження і корекції дезадаптації особистості, прогнозування її поведінки та станів в невизначених умовах.

Слід зазначити, що роботи, в яких деякою мірою розглядаються індивідуальні особливості адаптивності, орієнтовані на аналіз її кількісних, зокрема рівневих, характеристик (низький, середній, високий рівень). Проте практично відсутні дослідження, в яких вивчалися б якісні особливості адаптивності, її різнорівневі показники, а також особливості вияву їх поєднань, комбінацій. Водночас саме цей напрямок наукового пошуку дає можливість дослідити різноманіття індивідуальних відмінностей між людьми, які відображаються у психологічних властивостях адаптивності особистості і у характері її виявів.

У контексті означеного особливу актуальність набуває дослідження тих індивідуально-типологічних чинників, які детермінують специфіку адаптивності особистості (якісно-кількісне поєднання її показників). Пошук таких чинників, що можуть здійснювати конституюючий вплив на структуру адаптивності, тобто детермінувати утворення стійких симптомокомплексів її показників (типологічних ознак адаптивності), що визначають індивідуальну специфіку її прояву, зумовив вибір у цієї якості емоційності. Емоційність розглядається в психології як важлива психологічна складова темпераменту, як властивість, яка бере участь у регуляції діяльності і спілкування (А.Є. Ольшаннікова, І.В. Пацявічюс, О.П. Саннікова), як системоутворюючий чинник, що обумовлює структуру властивостей особистості і характеризується адаптивною функцією (О.П. Саннікова). Саме ці функціональні особливості емоційності дозволяють розглядати її якісні характеристики, що відображають сутнісні ознаки переживань суб'єкта, як індивідуально-типологічні чинники адаптивності особистості.

Актуальність предмета дослідження та недостатня розробленість питань, що стосуються індивідуальної специфіки адаптивності особистості, зумовили вибір теми дисертаційної роботи „Індивідуально-типологічні чинники адаптивності особистості”.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження проводилося в рамках наукової програми кафедри психології, що входить до тематичного плану Південноукраїнського державного педагогічного університету імені К.Д.Ушинського (“Теорія та практика конструювання та адаптації комп'ютерної діагностики професійних властивостей особистості” № 0197 V 008545). Тему затверджено Радою з координації наукових досліджень в галузі педагогіки та психології в Україні (протокол № 2 від 25.02.2003 р.). Автором досліджувалися індивідуально-типологічні особливості адаптивності особистості та якісні характеристики емоційності як їх чинники.

Мета роботи полягає у теоретичному обґрунтуванні та емпіричному дослідженні структури адаптивності особистості, що виявляється в соціальному середовищі, експлікації та опису її формально-динамічних та якісних показників, вивченні якісних особливостей емоційності як чинників, що детермінують індивідуально-психологічну специфіку адаптивності.

Для досягнення поставленої мети було визначено такі завдання:

1. На підставі аналізу теоретико-методологічних робіт визначити основні напрямки та принципи дослідження адаптивності як властивості особистості, компонентний склад її формально-динамічних та якісних показників (ознак); здійснити пошук широкого спектру рис особистості, що є гіпотетично пов'язаними з адаптивністю.

2. Обґрунтувати вибір якісних особливостей емоційності як індивідуально-типологічних чинників адаптивності особистості.

3. Визначити логіку емпіричного дослідження та шляхи його організації, створити систему методів і методик, що є релевантними меті роботи, розробити оригінальний тест-опитувальник адаптивності.

4. Дослідити характер взаємозв'язку показників адаптивності з емоційністю і широким спектром рис особистості, що гіпотетично пов'язані з адаптивністю.

5. Емпірично визначити „типи” адаптивності, що характеризуються стійким поєднанням її показників (диспозицією); вивчити психологічні портрети осіб, які розрізняються за рівнем і „типом” адаптивності.

6. Вивчити специфіку адаптивності у осіб, які розрізняються за емоційністю.

Об'єкт дослідження - психологічні властивості адаптивності особистості.

Предмет дослідження - формально-динамічні та якісні ознаки адаптивності особистості і характеристики емоційності як її індивідуально-типологічні чинники.

Гіпотеза дослідження. Спираючись, з одного боку, на положення сучасної психології про те, що адаптивність є інтегральною властивістю особистості, що забезпечує підтримку врівноважених взаємовідносин особистості з соціальним середовищем, та, з іншого боку, на положення про те, що емоційність як стійка властивість індивідуальності виконує адаптивну функцію і функцію системоутворювання по відношенню до властивостей особистості, ми припустили, що якісні особливості емоційності можуть виступати індивідуально-типологічними чинниками адаптивності особистості.

Індивідуально-типологічні особливості адаптивності обумовлені комбінацією (поєднанням) її показників, що презентують коґнітивний, емоційно-мотиваційний та поведінковий компоненти.

Методи дослідження. У роботі використовувалась система методів, що включає теоретичний аналіз літератури з обраної проблеми дослідження, методи спостереження, бесіди, анкетування та тестування. Комплекс психодіагностичних методик склали: „Багаторівневий особистісний опитувальник адаптивності” (О.Г. Маклаков, С.В. Черм'янін); “Чотиримодальнісний тест-опитувальник емоційності” (О.П. Саннікова); “16-факторний особистісний опитувальник”, форми А та В (Р. Кеттелл); опитувальник “Індекс життєвого стилю” (Г. Келлєрман, Р. Плучек, Г. Конте), „Малюнковий тест фрустраційних реакцій” (С. Розенцвейг); „Методика діагностики соціально-психологічної адаптації” (К. Роджерс, Р. Даймонд).

Для діагностики формально-динамічних та якісних показників адаптивності у відповідності до вимог психодіагностики і психометрики нами був створений (у співавторстві) „Тест-опитувальник адаптивності” (свідоцтво про реєстрацію авторського права на твір № 8824).

Обробка отриманих даних здійснювалася за допомогою кількісного (кореляційного та факторного) та якісного (методів “асів”, “профілів”) аналізів. У межах якісного аналізу для визначення вірогідності розбіжностей був використаний параметричний t - критерій Стьюдента. Процедура обробки даних здійснювалася за допомогою комп'ютерної програми SPSS v 10.0.5 for Windows.

У дослідженні брали участь 548 осіб, з них: 153 студенти Південноукраїнського державного педагогічного університету імені К.Д.Ушинського (у віці від 18 до 23 років), 98 слухачів факультету післядипломної освіти “Психологія” (у віці від 25 до 45 років). Окремо вибірка стандартизації складала 297 осіб.

Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає в тому, що:

вперше встановлено, що в контексті континуально-ієрархічного підходу адаптивність є інтегральною властивістю особистості, яка включає формально-динамічний, змістовно-особистісний та соціально-імперативний рівні;

експліковані і описані формально-динамічні та якісні показники адаптивності особистості, що представляють коґнітивний, емоційно-мотиваційний та поведінковий компоненти;

вперше теоретично обґрунтовані та емпірично виявлені типи адаптивності особистості, що зумовлені якісно-кількісним поєднанням її показників;

представлені психологічні портрети осіб, що відрізняються рівнем розвитку та типом адаптивності;

розкрита специфіка адаптивності, що виявляється у соціальному середовищі, у осіб з різною емоційною диспозицією;

доведено, що якісні особливості емоційності є індивідуально-типологічними чинниками адаптивності особистості;

доповнені уявлення про системоутворюючу та адаптивну функції емоційності.

Теоретичне значення дисертації полягає у вивченні індивідуально-типологічних особливостей адаптивності як властивості особистості; в розширенні знань про структуру адаптивності та її різнорівневі показники; у вивченні якісних особливостей емоційності як індивідуально-типологічних чинників адаптивності особистості.

Практичне значення одержаних результатів полягає у створенні оригінального тест-опитувальника адаптивності, що є надійним та валідним психодіагностичним інструментом, який був використаний з науковою метою та в практиці психодіагностичної роботи при консультуванні досліджуваних. Основні результати теоретико-емпіричного дослідження були впроваджені в межах навчальних курсів у процес професійної підготовки військових психологів в Одеському інституті сухопутних військ (акт № 708 від 17 вересня 2004 р.); студентів, які навчаються за спеціальностями “Практична психологія”, “Управління фінансами” в Одеській філії Міжрегіональної Академії управління персоналом (акт № 286 від 13 грудня 2004 р.); студентів, які навчаються за спеціальністю “Початкове навчання” в Одеському педагогічному коледжі, а також у практиці роботи психологічної служби цього навчального закладу (акт № 5 від 15 грудня 2004 р.).

Особистий внесок автора в роботах, що виконані у співавторстві. На різних етапах створення та апробації тест-опитувальника адаптивності автор здійснив постановку проміжних дослідницьких задач, самостійно зібрав емпіричний матеріал, здійснив математико-статистичну обробку даних, інтерпретацію отриманих результатів.

Надійність та вірогідність отриманих результатів забезпечувалась методологічною та теоретичною обґрунтованістю вихідних положень дослідження, їх послідовною реалізацією в розв'язанні задач емпіричного дослідження; відповідністю використаних методів і методик предмету, цілі і завданням дослідження, а також критеріям надійності та валідності; репрезентативністю вибірки; ідентичністю процедури дослідження для всіх членів вибірки; поєднанням методів кількісного та якісного аналізів; використанням для обробки емпіричних даних методів математичної статистики.

Апробація результатів дослідження. Основні результати дослідження були представлені та обговорені на IV Міжнародних психологічних читаннях Психологія у сучасному вимірі: теорія та практика” (Харків, 2002), Міжнародній науково-практичній конференції “Феноменологія щирості. До 100-річчя від дня народження К.Роджерса” (Вінниця, 2002), на Міжнародній науково-практичній конференції “Пріоритетні напрямки розвитку професійної освіти” (Одеса, 2002), на Всеукраїнській науково-практичній конференції “Проблеми розвитку педагогіки вищої школи в ХХІ столітті: теорія і практика” (Одеса, 2002), на Всеукраїнській науково-практичній конференції “Проблеми девіантної поведінки: історія, теорія, практика” (Київ, 2002), на VІ Костюківських читаннях “Психологія у ХХІ столітті: перспективи розвитку” (Київ, 2003), на Міжнародній науково-практичній конференції “Психологія сучасності: наука і практика” (Одеса, 2003), на Міжнародній науково-практичній конференції “Теоретико-методологічні проблеми дослідження психології особистості: досвід минулого - погляд у майбутнє” (Одеса, 2004), на засіданнях кафедри психології Південноукраїнського державного педагогічного університету ім. К.Д.Ушинського (1999 - 2004 рр.).

Публікації. Зміст та результати роботи викладено в 9 публікаціях, з них 4 - у фахових наукових виданнях та 1 свідоцтво про реєстрацію авторського права на твір.

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, списку використаної літератури та додатків. Загальний обсяг тексту складає 233 сторінки, основний текст викладено на 175 сторінках. Робота містить 26 таблиць та 8 малюнків. У списку використаної літератури 266 джерел. Обсяг додатків складає 26 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

типологічний чинник адаптивність особистість

У вступі обґрунтовано актуальність проблеми; визначено об'єкт, предмет, мету, гіпотезу та завдання дослідження; розкрито теоретико-методологічні засади, методи дослідження; висвітлено наукову новизну роботи, її теоретичну та практичну цінність, наведено дані щодо апробації результатів дисертаційного дослідження та публікацій за темою дисертації.

У першому розділі “Теоретико-методологічний аналіз проблеми адаптивності особистості та її індивідуально-типологічних чинників” в результаті узагальнення даних теоретико-емпіричних досліджень уточнено поняття “адаптивність особистості”; систематизовані підходи до вивчення структури адаптивності особистості, проаналізовані уявлення про її компонентний склад; розглянуто місце адаптивності в системі психічних адаптаційних характеристик та в системі властивостей особистості; визначені особистісні та індивідуально-типологічні чинники адаптивності особистості; обґрунтовано вибір якісних особливостей емоційності як індивідуально-типологічних чинників адаптивності особистості.

У просторі наукових уявлень про адаптивність предметом психології є адаптивність особистості. Аналіз літератури виявив, що це поняття розглядають у кількох аспектах. Один з напрямків у дослідженні цього феномену пов'язаний з вивченням його динамічної сутності, а саме структури і динаміки адаптивної активності особистості, перебігу адаптивних процесів (В.К. Каліненко, Г.П. Левківська, А.В. Петровський, І.О. Сабанадзе, В.Є. Сорочинська, А.В. Фурман, В.С. Штифурак, В.М. Ямницький та ін.). У межах другого напрямку в дослідженні адаптивності особистості її розглядають як особливу властивість, що полягає у здатності особистості адаптуватися до умов соціального середовища (О.Г. Маклаков, А.А. Налчаджян, В.В. Очеретяний, В.І. Розов, І.В. Соловйов, Л.В. Скрипко; Л. Філіпс). Аналіз стану розробки проблеми адаптивності особистості показав, що саме останній аспект є найменш дослідженим.

Аналіз теоретико-методологічних робіт, в яких розглядається проблема адаптивності як загальної властивості живих систем, що саморегулюються (П.К. Анохін, О.Б. Георгієвський, І.П. Павлов, І.Р. Пригожин, О.Н. Сєвєрцев, І.М. Сєчєнов; Р. Акофф, К. Бернар, Ч.Р. Дарвін, Ф. Емері, У. Кеннон, Г. Сельє та ін.), дозволив виділити суттєві ознаки цього феномену та на цій основі уточнити поняття “адаптивність особистості”. Визначено, що адаптивність може розглядатися як властивість особистості, яка характеризує її здатність до внутрішніх (психологічних) та зовнішніх (поведінкових) перетворень, модифікацій, що спрямовані на збереження або відновлення врівноважених взаємостосунків особистості з соціальним середовищем за умов його постійних змін.

Розглядаючи адаптивність як складну інтегральну властивість особистості, ми представили її як багаторівневе, але водночас цілісне утворення, що включає рівні, відповідні контінуально-ієрархічній структурі властивостей особистості (О.П. Саннікова): 1) формально-динамічний, що характеризує динамічні властивості адаптивності (особливості виникнення виявів адаптивності та форма їх відбиття в адаптаційній ситуації) та якісні, які відображають сутність адаптивності як психологічного феномену; 2) змістовно-особистісний, що містить ті аспекти адаптивності, які пов'язані зі спрямованістю адаптивних перебудов, тобто вибором середовища, до якого пристосовується особистість, та ті аспекти, що відносяться до самооцінки особистістю власної адаптивності, відношення до себе як суб'єкта адаптації (рівень індивідуального досвіду); 3) найвищий, соціально-імперативний, що представляє систему знань та уявлень особистості про “норми” виявів адаптивності, поведінки в адаптаційних ситуаціях.

Кожен з виділених у структурі адаптивності рівнів можна представити низкою репрезентативних ознак. Серед них основними, базісними є показники формально-динамічного та якісного рівнів як такі, що, по-перше, належать до характеристик індивідуальності, темпераменту, тобто саме на їх засаді формуються змістовні характеристики адаптивності, такі, як здатність до свідомої регуляції адаптивних процесів, вольової регуляції поведінки та діяльності особистості, схильність до вибору певного соціального середовища, до якого адаптується особистість, вибору певних стратегій адаптації в типових соціальних ситуаціях тощо; по-друге, формально-динамічні та якісні ознаки містять у собі психологічну сутність адаптивності.

Теоретичний аналіз адаптивності як об'єкта, що є включеним у систему психічних адаптаційних явищ, показав наявність зв'язку адаптивності особистості зі всіма характеристиками соціально-психологічної адаптації, зокрема з адаптивними механізмами, в тому числі і захисними, адаптаційними реакціями, а також з адаптованістю, насамперед з її внутрішними ознаками (М.І. Дьяченко, Г.М. Жмиріков, Т.В. Землякова, В.Г. Зубченко, Н.Ф. Каліна, Л.О. Кандибович, П.С. Кузнецов, М.І. Медведєв, А.А. Налчаджян, В.М. Ямницький; А. Маслоу, Ж. Піаже, К. Роджерс, А. Фрейд та ін.).

Аналіз теоретико-емпіричних досліджень адаптивності в системі властивостей особистості дозволив встановити наявність стійких надситуативних зв'язків адаптивності з різнорівневими рисами особистості, які можна розглядати як внутрішні особистісні та індивідуально-типологічні чинники адаптивності. До останніх належать характеристики особистості, що відносяться до її темпераментального рівня, тобто рівня індивідуальності. Теоретично обґрунтовано вибір якісних особливостей емоційності як однієї з психологічних складових темпераменту, як стійкої властивості індивідуальності, що характеризується адаптивною та селективною функцією, а також є системоутворюючим чинником по відношенню до структури особистості та окремих її властивостей (О.П. Саннікова) у якості індивідуально-типологічних чинників адаптивності особистості.

У другому розділі “Методичне забезпечення емпіричного дослідження адаптивності особистості в контексті широкого спектру психологічних характеристик” описано логіку емпіричного дослідження, шляхи його організації, обгрунтована вибірка та добір психодіагностичних методик, подається теоретичний конструкт оригінального тест-опитувальника адаптивності та проаналізовані результати його стандартизації.

Емпіричне дослідження проводилось у три етапи. На підготовчому етапі було визначено вибірку дослідження, до якої увійшли представники соціономічних професій, оскільки саме в цьому виді професійної діяльності безпосередньо та найбільш повно виявляються особливості адаптивності особистості. На цьому ж етапі був створений комплекс психодіагностичних методик, релевантних меті дослідження, до якого увійшли як традиційні надійні та валідні методики, так й оригінальний тест-опитувальник адаптивності, створений у співавторстві. На діагностичному етапі дослідження відбувалася беспосередня реалізація емпіричних процедур, які проводились у трьох напрямках: 1) діагностика формально-динамічних та якісних, а також різнорівневих показників адаптивності особистості; 2) діагностика емоційності; 3) діагностика широкого спектру рис особистості, гіпотетично пов'язаних з адаптивністю. Третій етап - аналітико-інтерпретаційний - був пов'язаний з процедурою обробки та аналізу отриманих даних, їх психологічною інтерпретацією та теоретичним обґрунтуванням. Обробка отриманих даних здійснювалася за допомогою кількісного (кореляційного, факторного) та якісного аналізів.

Теоретичний конструкт створеного тест-опитувальника адаптивності представлений комплексом формально-динамічних та якісних біполярних показників коґнітивного, емоційно-мотиваційного та поведінкового компонентів адаптивності, які експліковані та описані на основі узагальнення теоретичного матеріалу та результатів попередніх власних емпіричних досліджень (бесід з психологами - професіоналами, з досліджуваними; кліничних спостережень за людьми, які виявляли якості адаптивності; контент-аналізу творів на пропоновану тему; словесних звітів та ін.). Коґнітивний компонент адаптивності представлений такими параметрами: широта - вузкість охоплення сигналів соціуму в актуальній адаптаційній ситуації, що відображає ступінь широти поля сприйняття, охоплення сигналів, що впливають на людину в новій або неочікуваній соціальній ситуації; легкість - утрудненість їх розпізнавання та ієрархізації, що відображає ступінь вираженості здатності особистості розрізняти та виокремлювати серед різноманітних стимулів, що на неї впливають у конкретній адаптаційній ситуації, головні, смислоутворюючі, найбільш об'єктивно значущі, що призводить до адекватної оцінки ситуації, її розуміння; точність - неточність орієнтації в соціальних очікуваннях, що відображає ступінь вираженості здатності особистості до розуміння та правильної оцінки вимог та очікувань соціального оточення з приводу співвзаємодії, здатності прогнозувати зміни у станах та поведінці оточуючих, передбачати результат взаємодії з ними. Емоційно-мотиваційний компонент включає параметри: стійкість - нестійкість емоційного переживання, що характеризує схильність особистості тривало утримувати емоційне переживання, що виникає як реакція на нову або неочікувану ситуацію, без суттєвих змін в характеристиках домінуючих емоцій: їхнього знака та модальності, сили, інтенсивності, глибини та широти переживання; або схильність особистості змінювати емоційне відношення до виникаючої новини в умовах адаптаційної ситуації, що супроводжується частою зміною емоцій, різних за знаком та модальністю, легкістю їхнього виникнення та короткочасністю перебігу, флуктуаціями в інтенсивності, силі емоційного переживання; готовність - відсутність готовності змінюватися, що відображає ступінь відкритості особистості до нового досвіду, схильності до його прийняття, здатності перетворюватися у відповідності зі змістом цього досвіду, а також рівень актуалізації потреби особистості у змінах та адаптації. Поведінковий компонент включає характеристики, що пов'язані насамперед з якостями вольової сфери особистості, які представлені в наступних параметрах: готовність - відсутність готовності до здійснення конструктивних дій, які спрямовані на переборювання невдач, що відображає ступінь схильності особистості активно впливати на розвиток подій у новій або змінюючійся ситуації з метою досягнення успіху, здатності переборювати труднощі та перепони, що виникають в адаптаційній ситуації в напрямку гармонізації взаємостосунків з середовищем; готовність - відсутність готовності до здійснення дій, які спрямовані на досягнення мети, що відображає ступінь схильності особистості активно реалізовувати власні наміри, значущі цілі з урахуванням змін, що відбуваються в середовищі, а також в умовах невизначеності розвитку подій, рівень здатності до ефективної, продуктивної поведінки в адаптаційній ситуації.

У відповідності до сформульованих теоретичних уявлень про мікроструктуру адаптивності особистості та про зміст її показників були розроблені шкали оригінального тест-опитувальника адаптивности. Індивідуальні значення досліджуваного за кожним з параметрів відображають специфіку адаптивності особистості, її якісну індивідуальну своєрідність. Середнє арифметичне оцінок досліджуваних за цими шкалами складає загальний показник адаптивності. До опитуальника також увійшла додаткова шкала, що діагностує стан загальної задоволеності.

Процедура створення тест-опитувальника проведена у відповідності з вимогами психодіагностики та психометрики. Стандартизація методики включала перевірку її на надійність (надійність частин тесту, тест-ретестова надійність та надійність паралельних форм), валідність (конструктну; конвергентну, дівергентну) та дискримінативність, а також нормалізацію шкал. Результати факторного аналізу підтвердили концептуальну валідність тестового конструкту. Отримані дані щодо апробації тест-опитувальника адаптивності дозволяють вважати його надійним та валідним психодіагностичним інструментом.

У третьому розділі “Результати дослідження адаптивності особистості та їх обговорення” представлені емпіричні дані, в яких розкрито: 1) характер взаємозв'язків між показниками адаптивності і емоційності, захисних адаптивних механізмів, фрустраційних реакцій, соціально-психологічної адаптованості, а також широкого спектру темпераментальних, характерологічних та особистісних рис особистості, що представлені системою факторів (за моделлю Р.Кеттелла); 2) специфіка психологічних портретів осіб, які розрізняються за рівнем і „типом” адаптивності; 3) специфіка адаптивності у осіб з різними емоційними диспозиціями.

За результатами кореляційного аналізу встановлено, що загальний показник адаптивності (ЗПА) негативно пов'язаний з такими показниками механізмів психологічного захисту, як реактивні утворення, заміщення, регресія, компенсація, проекція (0,01); з показниками соціально-психологічної дезадаптованості - неприйняття себе, неприйняття інших, емоційний дискомфорт, зовнішній контроль, ведомість, єскапізм (0,01), а також позитивно пов'язаний з показником прийняття себе (0,05). Характер цих зв'язків зумовлено психологічним змістом показників та роллю досліджуваних феноменів в соціально-психологічній адаптації особистості. Одержані також значущі зв'язки між загальним показником адаптивності та такими рисами особистості, як екстраверсія (QI+), емоційна стабильність (QII-), сензитивність (QIII-), незалежність (QIV+), сміливість (H+), сила “Я” (C+), самовпевненість (O-), нефрустрованість (Q4-), високий самоконтроль поведінки (Q3+), радикализм (Q1+) (0,01), безтурботність (F+), мрійливість (M+), проникливість (N+ ) (0,05). Встановлені значущі позитивні зв'язки загального показника адаптивності з емоційною модальністю радість (Р) (0,05) і негативні - з модальностями гнів (Г) (0,01), страх (С) (0,05) і печаль (П) (0,01).

Факторний аналіз дозволив виділити та описати поєднання досліджуваних характеристик особистості і показників адаптивності, що групуються у чотирьохфакторну модель: “адаптивність - дезадаптивність”, “домінантність, ненормативність - моральна нормативність”, “комунікативність - самодостатність”, “внутрішній контроль - мрійливість”.

У межах диференціально-психологічного аналізу адаптивності особистості вивчалися та співставлялися психологічні особливості особистості досліджуваних, що відрізнялись: а) за рівнем адаптивності, тобто ступенем її вираженості. За цією ознакою були виділені групи досліджуваних з максимально високими та мінімально низькими значеннями загального показника адаптивності; б) за “типом” адаптивності (специфічна організація її показників). За критерієм домінування одного з компонентів адаптивності було виділено коґнітивний тип (КА), емоційно-мотиваційний тип (ЕА), та поведінковий тип (ПА). Комбінація домінуючих компонентів виявилася в коґнітивно-емоційному (КЕА), коґнітивно-поведінковому (КПА), а також коґнітивно-емоційно-поведінковому (КЕПА) типах; в) за типом емоційності (сполучення її модальнісних показників). Були виділені чотири групи досліджуваних, які характеризуються домінуванням однієї з емоційних модальностей радість (Р), гнів (Г), страх (С) або печаль, туга (П).

Використання якісного аналізу дозволило вивчити та описати психологічні портрети типових представників виділених груп. Визначено, що осіб з високим рівнем адаптивності характеризує слабка вираженість механізмів психологічного захисту, окрім механізмів заперечення реальності та раціоналізації; прийняття себе, відчуття емоційного комфорту, домінування; емоційна стабильність (QІІ-), самовпевненість (О-), сміливість (Н+), сила “Я” (С+), нефрустрованість (Q4-). Особи з низьким рівнем адаптивності відрізняються значною вираженістю захисних механізмів, особливо проекції, регресії, реактивних утворювань; схильністю до дезадаптованості, внутрішніми показниками якої є неприйняття себе, емоційний дискомфорт, зовнішній контроль, веденість, ескапізм; їм властиві покірність (QІV-), залежність (Е-), консерватизм (Q1-), практичність (М-), доброта (А+), імпульсивність (Q3-).

Представники коґнітивного типу адаптивності (КА) характеризуються високим ступенем вираженості механізмів психологічного захисту, провідними серед яких є заміщення, компенсація та регресія, а також переважно негативною внутрішньою соціально-психологічною адаптованістю, що виявляється у відчутті емоційного дискомфорту та неприйнятті інших, але прийнятті себе. Їм властиві: незалежність (QІV+), слабкість “Зверх-Я” (G-), самодостатність (Q2+), самовпевненість (О-), мрійливість (М+), радикалізм (Q1+ ).

Група осіб, що характеризується емоційно-мотиваційним типом адаптивності (ЕА), відрізняється низьким ступенем вираженості та рівномірною представленістю механизмів психологічного захисту, в системі яких відносно домінує раціоналізація. Основним показником соціально-психологічної адаптації виступає неприйняття себе. Таким особам притаманна емоційна стабильність (QІІ-), покірність (QІV-), конформність (Е-), сміливість (Н+), самовпевненість (О-), нефрустрованість (Q4-).

У представників групи, що характеризується поведінковим типом адаптивності (ПА) помічена перевага механізмів раціоналізації, заміщення та витіснення; їм властиве неприйняття інших; емоційна стабильність (QІІ), самовпевненість, впевнена адекватність (О-), нефрустрованість (Q4-), контроль бажань (Q3+), сміливість (Н+), консерватизм (Q1-), практичність (М -), довірливість (L-).

У роботі також вивчені психологічні портрети осіб із коґнітивно-емоційним (КЕА), коґнітивно-поведінковим (КПА), коґнітивно-емоційно-поведінковим (КЕПА) типами адаптивності.

Досліджено специфіку адаптивності у осіб з різними типами емоційності (рис.1.).

Рис. 1. Профілі адаптивності осіб, що різняться типом емоційності.

Примітка. Показники адаптивності: ШОСС - широта охоплення сигналів соціуму, ЛІСС - легкість розпізнавання та ієрархізації сигналів соціуму, ТОСО - точність орієнтації в соціальних очікуваннях, СЕП - стійкість емоційного переживання, ГЗ - готовність змінюватися, ГПН - готовність до здійснення конструктивних дій, що спрямовані на переборювання невдач, ГДМ - готовність до здійснення дій, що спрямовані на досягнення мети, ЗПА - загальний показник адаптивності.

Встановлено, що особам з домінуванням модальності “радість” властива широта охоплення сигналів соціуму в адаптаційній ситуації (ШОСС+), легкість їх розпізнавання та ієрархізації (ЛІСС+), точність орієнтації в соціальних очікуваннях (ТОСО+). В осіб цього типу відмічається готовність до організації поведінки, спрямованої на подолання невдач при розладі у взаємостосунках з оточенням, на гармонізацію взаємовідносин з середовищем (ГПН+) та готовність до здійснення дій, спрямованих на досягнення значущої мети (ГДМ+). У цілому, представники Р-типу характеризуються як адаптивні особи, які здатні адекватно та швидко реагувати на зміни у характеристиках соціального середовища при збереженні психоемоційного стану та оптимальності поведінки (ЗПА+).

Адаптивність осіб з домінуванням емоційних переживань модальності “гнів” характеризується поєднанням суперечливих якостей. З одного боку, для них властиві виражена готовність змінюватися, відкритість до нового досвіду, бажання адаптуватися до нової ситуації (ГЗ+), розвинена схильність до сприйняття широкого кола соціальних стимулів, новизни (ШОСС+), мінливість емоційного переживання в адаптаційній ситуації (СЕП-). З іншого боку, для осіб цієї групи характерна утрудненість розуміння сигналів соціуму, низька здатність до адекватної інтерпретації змін, що відбуваються у середовищі (ЛІСС-), а також відсутність готовності до здійснення конструктивних дій, спрямованих на подолання невдач та конфліктів, що виникають в адаптаційних ситуаціях (ГПН-).

Для осіб, схильних до переживання емоцій модальності “страх”, характерні обмеженість спектру бачення адаптаційної ситуації, посилена концентрація на окремих її аспектах (ШОСС-), нестійкість емоційного переживання в адаптаційній ситуації (СЕП-), низька готовність змінюватися, закритість для нового досвіду, схильність до збереження усталених, звичних умов життя (ГЗ-). Їм властива також відсутність готовності до здійснення конструктивних дій, спрямованих на подолання адаптаційних труднощів та невдач, нездатність активно впливати на розвиток ситуації для досягення адаптованості (ГПН-). У цілому, для представників цієї групи властивим є низький рівень адаптивності (ОПА-).

Представники груп з домінуванням модальності “печаль” характеризуються вузкістю охоплення сигналів соціуму, фрагментарним сприйняттям аспектів адаптаційної ситуації (ШОСС-), утрудненням їх розуміння та упорядкування (ЛІСС-). Їм властива виражена стійкість емоційного переживання в адаптаційній ситуації, схильність до тривалого перебігу домінуючої емоції без істотних змін в її основних характеристиках в умовах соціального середовища, що змінюється (СЕП+). Це поєднується зі слабкою потребою у змінах в своєму житті, відсутністю готовності змінюватися (ГЗ-). Відмічається відсутність готовності до здійснення конструктивних дій, що спрямовані на подолання невдач в адаптаційній ситуації (ГПН-), на досягнення значущої мети в нових, змінених умовах життєдіяльності (ГДМ-). У цілому, особи цієї групи характеризуються як неадаптивні (ОПА-).

Результати дослідження підтвердили, що індивідуальна специфіка адаптивності (якісне-кількісне поєднання її показників) детермінована емоційністю, її якісними характеристиками, що дозволяє розглядати їх як індивідуально-типологічні чинники адаптивності.

Таким чином, результати проведеного теоретико-емпіричного дослідження дозволяють зробити такі висновки:

1.Адаптивність розглядається як властивість особистості, як її здатність до внутрішніх (психологічних) та зовнішніх (поведінкових) перетворень, перебудов, що спрямовані на збереження врівноваженних взаємовідносин особистості з мікро- та макросоціальним середовищем, як здатність до відтворення цих взаємовідносин при коливаннях та змінах характеристик соціального середовища.

2. Дослідження адаптивності особистості проводилося на засадах системного та диференціально-психологічного принципів у психології, реалізованих в контінуально-ієрархічному підході до дослідження структури особистості та її властивостей. З позицій цього підходу структура адаптивності представлена як багаторівневе інтегральне психологічне утворення, що включає формально-динамічний, змістовно-особистісний та соціально-імперативний рівні. Формально-динамічні та якісні показники адаптивності розглядаються як основні, базисні. Компонентний склад цих показників представлений біполярними параметрами: широта - вузість охоплення сигналів соціуму, легкість - утрудненість їх розпізнавання та ієрархізації, точність - неточність орієнтації в соціальних очікуваннях (коґнітивний компонент), стійкість - нестійкість емоційного переживання, готовність - відсутність готовності змінюватися (емоційно-мотиваційний компонент), готовність - відсутність готовності до здійснення конструктивних дій, що спрямовані на переборювання невдач, готовність - відсутність готовності до здійснення дій, що спрямовані на досягнення мети (поведінковий компонент).

3. Аналіз літератури дозволив виділити певний комплекс властивостей особистості, що є гіпотетично пов'язаними з адаптивністю, який представлений, з одного боку, системою особистісних адаптаційних характеристик, що включає, зокрема, особистісні адаптивні механізми, адаптаційні реакції, внутрішню особистісну адаптованість; з іншого боку, широким спектром темпераментальних, характерологічних та особистісних рис особистості.

4.Теоретичний аналіз літератури дозволив серед кола чинників адаптивності особистості виділити такі, що відносяться до індивідуально-типологічних чинників, зокрема, якісні особливості емоційності, яка розглядається як стійка властивість індивідуальності. Вибір емоційності зумовлений тим, що вона системоутворююче впливає на структуру окремих властивостей особистості; бере участь в регуляції діяльності як одна з детермінант її успішності, виконує селективну та адаптивну функції при взаємодії особистості з навколишнім середовищем, зокрема, соціальним.

5. Емпіричне дослідження включало три етапи: підготовчий, діагностичний та аналітико-інтерпретаційний. Розроблений алгоритм емпіричного дослідження, сформована репрезентативна вибірка, створений комплекс надійних та валідних психодіагностичних методик та організаційно-методичних процедур, релевантних завданням дослідження, що включає як традиційні діагностичні засоби, так й оригінальний тест-опитувальник адаптивності. Результати стандартизації та апробації методики показали високий ступінь її надійності та валідності, що дозволяє використовувати її як з науковою, так і практичною метою.

6. Кореляційний аналіз демонструє наявність неоднозначних зв'язків між показниками адаптивності та більшістю показників, що належать до властивостей особистості, які вивчаються. Групування ознакового простору рис, здійснене за допомогою факторного аналізу, дозволило виділити найбільш адекватну модель, що включає чотири біполярних фактори: “адаптивність - дезадаптивність”, “домінантність, ненормативність - моральна нормативність”, “комунікативність - самодостатність”, “внутрішній контроль - мрійливість”. Розподіл показників за виділеними факторами дозволив: змістовно охарактеризувати кожний фактор, вивчити найбільш виражені симптомокомплекси рис, що утворюють протиставлені полюси одного контінууму; довести взаємозв'язок та функціональну єдність трьох складових соціально-психологічної адаптації, а саме адаптивності особистості, адаптивних механізмів та соціально-психологічної адаптованості; підтвердити включеність у цей ознаковий простір якісних показників емоційності.

7. Теоретично визначені та емпірично виділені “типи” адаптивності, які характеризуються специфічною організацією її показників. Домінування одного з компонентів представлено: в коґнітивному типі (КА), емоційно-мотиваційному типі (ЕА), та поведінковому типі (ПА). Комбінація компонентів виявилася в типах: коґнітивно-емоційному (КЕА), коґнітивно-поведінковому (КПА), а також коґнітивно-емоційно-поведінковому (КЕПА). За ступенем вираженості адаптивності виділені групи досліджуваних з максимально високими та мінімально низькими значеннями загального показника адаптивності. У просторі визначених рис особистості вивчені психологічні портрети представників кожної з виділених (типологічних) груп.

8. Використання якісного аналізу (метод асів та профілей) дозволило вивчити специфіку адаптивності в осіб, що розрізняються емоційністю. Встановлено, що індивідуальна своєрідність адаптивності відображає систему відношень, яка закладена в емоції кожної з модальностей.

9. Загалом, теоретично обгрунтовано та емпірично підтверджено, що індивідуально-типологічні особливості адаптивності, якісно-кількісне сполучення (комбінація) її показників детерміновані якісними характеристиками емоційності. З одного боку, це доводить, що вони є індивідуально-типологічними чинниками адаптивності особистості, а, з іншого - поширює уявлення про системоутворюючу, конституюючу та адаптивну функції емоційності.

Проведене дослідження не вичерпує всіх аспектів означеної проблеми. Подальшого наукового пошуку потребує вивчення показників різних рівнів адаптивності особистості, вивчення адаптивності особистості в онтогенетичному аспекті, дослідження особливостей її функціонування в процесі соціально-психологічної адаптації, розробка психокорекційних програм з урахуванням індивідуальних особливостей адаптивності тощо.

Основний зміст дисертації відображено в публікаціях:

Кузнецова О.В., Санникова О.П. Результаты апробации оригинального тест-опросника социальной адаптивности // Вісник Харківського університету. - 2002. - №550. - Ч.1. Серія “Психологія”. - С.211-214.

Кузнецова О.В. Психологическая характеристика адаптивной личности (на примере исследования личности студентов) // Науковий вісник Південноукраїнського державного педагогічного університету ім. К.Д. Ушинського: Зб. наук. пр. - Вип.11-12. - Одеса, 2002. - С. 278 - 283.

Кузнецова О.В. Особенности психологической защиты у лиц с разным уровнем социальной адаптивности // Наука і освіта. - Одеса, 2004. - №2. - С. 22 - 28.

Кузнецова О.В. Эмоциональность как один из факторов индивидуально-психологических особенностей социальной адаптивности // Наука і освіта. - Одеса, 2004. - № 6-7. - С.146 - 149.

Кузнєцова О.В., Саннікова О.П. Науково-методичний твір “Тест-опитувальник соціальної адаптивності”. Свідоцтво про реєстрацію авторського права на твір № 8824. Мін. освіти і науки України. Заяв. № 8658 від 30.09.2003. Опубл. 24.11.2003.

Кузнецова О.В. Эмпирическое исследование функции социальной адаптивности // Психологія сучасності: наука і практика. Міжнародна науково-практична конференція молодих науковців. - Одеса, 2004. - С. 30-33.

Кузнецова О.В. Психологические особенности личности, склонной к дезадаптивности // Феноменологія щирості: Збірник матеріалів Міжнарод. наук.-практ. конференції / За заг. ред. І.А.Слободінюка. - Вінниця: “Поділля-2000”, 2002. - С. 279 - 286.

Кузнецова О.В. Дезадаптивность и девиантное поведение // Проблеми девіантної поведінки: історія, теорія, практика: Матер. Всеукр. наук.-практ. конф. - К.: Міленіум, 2002. - С. 106 - 112.

Кузнецова О.В., Санникова О.П., Орищенко О.А. Индивидуальные особенности эмпатии у лиц с разным уровнем социальной адаптивности // Психологія у ХХІ столітті: перспективи розвитку: Матеріали VІ Костюківських читань. - т. 2. - К.: Міленіум, 2003. - С. 164 - 169.

Анотації

Кузнєцова О.В. Індивідуально-типологічні чинники адаптивності особистості. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата психологічних наук за спеціальністю 19.00.01 - загальна психологія, історія психології. - Південноукраїнський державний педагогічний університет імені К.Д.Ушинського, Одеса, 2005.

У дисертації досліджується індивідуально-типологічні чинники адаптивності особистості. У роботі уточнено поняття “адаптивність особистості”, представлена структура адаптивності як стійкої властивості особистості з позицій континуально-ієрархічного підходу, компонентний склад формально-динамічних та якісних показників. Як індивідуально-типологічні чинники адаптивності особистості розглядаються якісні особливості емоційності як стійкої властивості індивідуальності, що виконує адаптивну функцію і функцію системоутворювання по відношенню до властивостей особистості. Встановлено, що індивідуально-типологічні особливості адаптивності детерміновані емоційністю. Вивчено вияв індивідуально-типологічних особливостей адаптивності, що обумовлені якісно-кількісним поєднанням її показників, у специфіці механізмів психологічного захисту, соціально-психологічної адаптованості та в індивідуально-психологічних особливостях особистості.

Ключові слова: адаптивність особистості, формально-динамічні та якісні ознаки адаптивності особистості, типи адаптивності особистості, емоційність, якісні характеристики емоційності, тип емоційності.

Кузнецова О.В. Индивидуально-типологические факторы адаптивности личности. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата психологических наук по специальности 19.00.01 - общая психология, история психологии. - Южноукраинский государственный педагогический университет имени К.Д.Ушинского, Одесса, 2005.

Диссертация посвящена исследованию индивидуально-типологических факторов адаптивности личности. В работе уточнено понятие адаптивности личности, которая рассматривается как способность к внутренним (психологическим) и внешним (поведенческим) преобразованиям, перестройкам, направленным на сохранение равновесных взаимоотношений личности с микро- и макросоциальной средой, как способность к восстановлению этих взаимоотношений при колебаниях и изменениях характеристик социальной среды.

Проводилось исследование структуры адаптивности с позиций континуально-иерархического подхода. Структура адаптивности личности представлена как многоуровневое, интегральное психологическое образование, включающее формально-динамический, содержательно-личностный, социально-императивный уровни. Выделены и описаны формально-динамические и качественные показатели адаптивности личности, представленые биполярными параметрами: широта - узость охвата сигналов социума; легкость - затрудненность их распознавания и иерархизации; точность - неточность ориентации в социальных ожиданиях (когнитивный компонент), устойчивость - неустойчивость эмоционального переживания; готовность - отсутствие готовности изменяться (эмоционально-мотивационный компонент), готовность - отсутствие готовности к осуществлению конструктивных действий, направленных на преодоление неудач; готовность - отсутствие готовности к осуществлению действий, направленных на достижение цели (поведенческий компонент).

Определен круг свойств личности, которые можно рассматривать в качестве индивидуально-типологических факторов адаптивности личности. Среди них для исследования выбраны качественные характеристики эмоциональности как устойчивого свойства индивидуальности, что обусловлено системообразующей ролью эмоциональности в системе свойств личности; участием в регуляции деятельности в качестве одной из детерминант ее успешности; селективной и адаптивной функцией эмоциональности при взаимодействии личности с окружающей средой, в том числе и социальной.

Создан тест-опросник адаптивности (в соавторстве), который позволяет диагностировать формально-динамические и качественные показатели адаптивности личности. Результаты стандартизации и апробации данной методики показали высокую степень ее надежности и валидности.

В работе показано, что адаптивность связана с широким спектром темпераментальных, характерологических и личностных свойств личности, представленными системою факторов (по модели Р.Кеттелла), а также некоторыми личностными адаптационными характеристиками: защитными механизмами, внутренней социально-психологической адаптированностью. Изучена специфика этих свойств у лиц, различающихся уровнем и “типом” адаптивности.

Эмпирически подтверждено, что индивидуально-типологические особенности адаптивности, качественно-количественные сочетание (комбинация) ее показателей детерминированы качественными характеристиками эмоциональности. Это, с одной стороны, доказывает, что они являются индивидуально-типологическими факторами адаптивности личности, а с другой - расширяет представление о системообразующей, конституирующей и адаптивной функции эмоциональности. Установлено, что индивидуальное своеобразие адаптивности у лиц с разным типом эмоциональности отражает систему отношений, заложенную в эмоции каждой из модальностей.