Размещено на http://www.allbest.ru/

ІНСТИТУТ ДЕФЕКТОЛОГІЇ АКАДЕМІЇ ПЕДАГОГІЧНИХ НАУК УКРАЇНИ

УДК: 159.937:376.32

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата психологічних наук

РОЗВИТОК ПРОСТОРОВОЇ ПЕРЦЕПЦІЇ У ОСЛІПЛИХ ОСІБ ЗРІЛОГО ВІКУ

19.00.08 - спеціальна психологія

психологічний осліплий корекція простір

ЖУРОВ ВАДИМ ВОЛОДИМИРОВИЧ

Київ - 2002

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Інституті дефектології АПН України.

Науковий керівник -- кандидат педагогічних наук, старший науковий співробітник Вавіна Людмила Сергіївна, Інститут дефектології АПН України, завідувач лабораторії тифлопедагогіки

Офіційні опоненти -- доктор педагогічних наук, професор, дійсний член АПН України Киричук Олександр Васильович, Інститут підготовки кадрів ДСЗУ, завідувач кафедри психології та соціальної роботи

--кандидат психологічних наук, доцент Синьова Євгенія Павлівна, Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова, завідувач кафедри тифлопедагогіки

Провідна установа -- Інститут психології АПН України імені Г.С. Костюка, лабораторія психодіагностики, м. Київ

Захист відбудеться “11” червня 2002 року о 14³⁰ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.450.01 в Інституті дефектології АПН України (04060, Київ, вул. М.Берлинського, 9).

З дисертацією можна ознайомитись у науковій частині Інституту дефектології АПН України за адресою: 04060, Київ, вул. М. Берлинського, 9.

Автореферат розісланий “10” травня 2002 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Колупаєва А.А.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Проблема спеціального навчання орієнтації сліпих у відкритому просторі залишається завжди актуальною для реабілітаційного процесу, оскільки в умовах зорової депривації значно обмежуються функціональні можливості людини. Значущість проблеми зумовлюється й тим, що в існуючій системі реабілітації дорослих інвалідів за зором увага переважно надавалась елементарній та трудовій реабілітації. Тим часом ряд проведених досліджень (Р. Бандзявіченє, В.О. Кручинін, О.Г. Литвак, Г.Ю. Мустафаєв та ін.) та реабілітаційна практика засвідчують, що у людей, які пережили фазу загостреного реагування на втрату зору і набули вже необхідних навичок самообслуговування, працевлаштованих, залишаються невирішеними психологічні проблеми, що гальмують повноцінну їх адаптацію і провокують розвиток “стійких патохарактерологічних розладів” (О.І. Семенов). Виникає необхідність у наданні їм своєчасної та ефективної допомоги у просторовій орієнтації та психологічній реабілітації, зокрема в профілактиці й корекції тривожних станів.

Необхідність розробки і обґрунтування психологічних умов перцептивного навчання інтермодальної просторової перцепції осліплих дорослих на основі збережених аналізаторів зумовлюється недостатністю теоретичної розробки функціонування перцептивних процесів при втраті зору та корекційних методик розвитку перцепції в осіб даної вікової категорії. Малопродуктивна життєдіяльність осліплих позначається на соціальних потребах, емоційній сфері людини, яка перебуває в умовах зорової депривації. В Україні ці концептуальні положення реабілітації розроблено в працях І.С. Моргуліса, А.Ю. Максименка, С.О. Покутнєвої, В.М. Ремажевської, Є.П. Синьової та інш.

У загальній та тифлопсихології чільне місце посідають праці з проблем розвитку просторової перцепції (Б.Г. Ананьєв, К. Бюрклен, Л.М. Веккер, П. Віллей, А.А. Крогіус. О.Г. Литвак, І.С. Моргуліс, А.Ю. Максименко, В.С. Сверлов, Ф.М. Шемякін та інші). Однак у більшості досліджень компенсаторне сприймання при втраті зору розглядається у помодальній інтерпретації послідовно поступаючих сигналів. Між тим перцептивний акт є цілісне утворення, а його перцепт може бути полімодальним та інформативнішим.

Максимально можлива інформативність перцепту актуальна для незрячих і цілком можлива, що доведено Д. Брунером, С. Геймезом, Д. Гестом, Дж. Джуурмаа, В.О. Кручиніним, С. Лєхтінен-Райло, Р.Л. Солсо, Ф.М. Шемякіним та іншими вченими. Вітчизняними та зарубіжними авторами було досліджено специфіку перцепції пізноосліплих (А. Алексенє, Р. Бандзявіченє, А. Грігутіс, М.І. Земцова, Б.І. Коваленко, Я. Кучіньська-Квапіш, В.М. Сретенська, В.О. Феоктістова), однак їх дослідження обмежувалися виявленням загальних особливостей психічних процесів цієї категорії інвалідів.

Недостатньо розробленими залишаються питання перцептивного розвитку як цілісного системно-функціонального утворення та психологічні умови його корекції й удосконалення, котрі для кожної вікової категорії за глибиною і часом втрати зору мають бути чітко визначеними.

Ряд дослідників (Н.В. Бухарова, Т.П. Головіна, В. Гудоніс, М.Н. Наумов, Н.В. Клушина, А.Ю. Максименко, Ю.І. Петров, В.С. Сверлов, Н.В. Смірнова та інші), досліджуючи орієнтацію у просторі, хоча і вказували, що збережена аналізаторна система є підґрунтям компенсаторних перебудов у ЦНС та детермінантою просторово-орієнтаційних процесів, але чітко не визначили рівні сформованості просторової перцепції при зоровій патології, зв'язок просторової перцепції та просторового орієнтування. Актуальність і соціальна значущість дослідження підтверджується також результатами проведеного нами вивчення стану просторового сприймання й просторової орієнтації дорослих осліплих інвалідів. Аналіз отриманих результатів підтвердив недостатній рівень сформованості у них просторової перцепції та низьку самостійність під час просторової орієнтації, наявність певних психологічних утруднень у здійсненні зазначених процесів. Враховувався й фактор стресового стану, яким є втрата зору в дорослому віці, що порушує інтеріндивідуальну структуру соціальних зв'язків.

Тому для вибору стратегії психолого-педагогічної корекції просторової перцепції необхідно було визначити психологічні умови спеціального навчання і розробити відповідну корекційно-компенсаторну методику.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Дослідження виконано в контексті основних завдань комплексних науково-дослідних тем лабораторії тифлопедагогіки Інституту дефектології АПН України: “Компенсаторно-реабілітаційна організація навчально-виховного процесу в школі для дітей з важкими порушеннями зору” (номер держреєстрації 0196V004423) та “Науково-педагогічні засади удосконалення змісту освіти учнів з порушенням зору” (номер держреєстрації 0101V000608).

Об'єкт дослідження - просторова перцепція відкритого середовища в умовах глибокої зорової патології.

Предмет дослідження - умови та зміст психолого-педагогічної корекції інтермодального просторового сприймання як суб'єктної основи просторового орієнтування осліплих осіб зрілого віку.

Мета дослідження - науково обґрунтувати психологічні умови та розробити ефективні засоби корекції інтермодального сприймання відкритого простору осліплими особами зрілого віку.

Для досягнення мети нами визначені наступні завдання дослідження:

1. Вивчити стан розробленості проблеми розвитку інтермодального сприймання простору в загальній і спеціальній психолого-педагогічній літературі та реабілітаційній практиці.

2. Визначити рівні сформованості навичок самостійного просторового орієнтування на незнайомій відкритій місцевості та особливості сприймання динамічного середовища пізноосліплими особами.

3. Розробити і експериментально перевірити ефективність психолого-педагогічних умов і засобів корекції інтермодального сприймання відкритого простору в цієї категорії осіб.

Методи дослідження. Відповідно до завдань дослідження нами було використано такі методи: теоретичний аналіз наукових джерел, аналіз медичної документації досліджуваних; інтерв'ювання, спостереження, польовий експеримент в природних умовах; психотренінгові вправи, тренінг перцептивних умінь; кількісний та якісний аналіз, статистичні методи.

Наукова новизна одержаних результатів.

1. Дістала подальший розвиток концепція функціонування сенсорно-перцептивного апарату людини як цілісного психофізіологічного утворення з паралельною і послідовною переробкою сигналів під час створення перцепту. Розроблено авторську модель процесу перцепції.

2. Удосконалено рівневу структуру просторової перцепції і просторового орієнтування як інтегрованого орієнтаційно-перцептивного утворення. Визначено три його рівні: сенсорний (чуттєвий), сенсорно-перцептивний, перцептивний.

3. Розкрито психологічні умови навчання осліплих осіб просторової інтермодальної перцепції, а також двосторонній зв'язок між зоровою депривацією та орієнтаційно-просторовою тривожністю.

4. Розроблено й апробовано оригінальний зміст розвитку в осліплих осіб зрілого віку перцептивно орієнтувальних умінь на інтермодальній основі з послідовним і паралельним включенням збережених аналізаторних систем, спеціальним тренінгом активного оператора-перцепта, цілеспрямовану на активізацію перцептивної діяльності осліплих, підвищення успішності їхнього просторового орієнтування, зниження особистісної тривожності.

Практичне значення одержаних результатів полягає у визначенні психологічних умов та змісту психолого-педагогічної корекції перцептивного сприймання осліплих зрілого віку на полімодальній основі, які можуть використовуватися в практичній роботі реабілітологами та іншими спеціалістами в галузі тифлопедагогіки.

Матеріали дослідження допоможуть в удосконаленні навчально-реабілітаційних програм для школярів та дорослих інвалідів за зором.

Апробація результатів дослідження здійснювалася на міжнародній науково-практичній конференції "Діти з обмеженими фізичними та розумовими можливостями в системі корекційного навчання і виховання" (Київ, 1997), міжнародній науково-практичній конференції "Механізми та критерії діагностики психофізичного розвитку дітей в системі корекційної роботи" (Дніпропетровськ, 1999 р.), ювілейній науковій сесії Інституту дефектології АПН України (Київ, 1999), на педагогічних радах і засіданнях кафедри психології Чернігівського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти (1996-2001 рр.), засіданнях лабораторії тифлопедагогіки Інституту дефектології АПН України (1997-2001 рр.).

Публікації. Основний зміст дослідження відображений у 8 одноосібних публікаціях, 5 з яких вміщено у фаховому журналі “Дефектологія”.

Структура роботи. Дисертація містить вступ, три розділи, список використаних джерел (207 назв на 16 сторінках), 11 додатків на 23 сторінках. У тексті вміщено 5 таблиць на 4 сторінках, 7 рисунків на 2 сторінках. Повний обсяг дисертації 206 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі дисертації обґрунтовується актуальність досліджуваної проблеми, визначаються об'єкт та предмет, мета та завдання дослідження, розкрито наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, наведено відомості про апробацію змісту дисертаційної роботи.

У першому розділі дисертації - “Наукові передумови корекції інтермодального сприймання простору осліплими особами” - аналізується філософська, психологічна та науково-методична література з проблеми дослідження з тим, щоб визначити його методологічні засади та передумови, обґрунтувати актуальність.

У дисертації прослідковується історичний розвиток поглядів на сприймання як процес прийому і переробки нервовою системою людини сенсорної інформації та створення адекватного образу середовища. Проаналізовано наукові підходи ряду теоретичних концепцій, психологічних шкіл, вчень до розуміння сутності, механізмів, видів та основних властивостей сприймання у працях їх засновників і послідовників, зокрема: від асоціативної (Дж. Берклі, Дж. Локк, Д. Гартлі, Д. Юм та ін.), структурної (В. Вундт, Е. Тітченер та ін.) та гештальтпсихології (М. Вертгеймед, К. Кофка та ін.), функціональної концепції американської та російської шкіл (Д. Дьюі, Р. Вудвортс, М.М. Ланге та ін.), біхевіоризму (Е. Торндайк, Дж. Уотсон, Б. Скіннер та ін.) до когнітивної психології, діалектичного системно-структурного підходу до формування перцептивного образу. Розглянуто також умовно-рефлекторну концепцію функціонування сприймання (І.П. Павлов, І.М. Сеченов) та вплив теорії діяльності (О.В. Запорожець, О.М. Леонтьєв, О.Р. Лурія) на розуміння сприймання як “перцептивної дії”. Проаналізовано також внесок російських і вітчизняних психологів (Л.С. Виготський, С.Л. Рубінштейн, Г.С. Костюк, Л.Ф. Бурлачук, Б.Ф. Ломов, Р.С. Немов та ін.) у процес становлення психологічного розуміння сприймання взагалі і просторового зокрема, а також виділення основних параметрів і рівнів сенсорно-перцептивної діяльності людини (Б.Г. Ананьєв, О.В. Запорожець, М.Ю. Алексеєнко, Є.М. Соколов та ін.).

На основі критичного аналізу цього масиву досліджень визначено сутність сприймання, його психофізіологічні механізми, основні типи, загальні й специфічні властивості, зовнішні й внутрішні (активність, установка, мотивація) детермінанти, їх функції.

Разом з тим аналіз основних психологічних теорій та шкіл з проблем процесу сприймання та розвитку перцепції засвідчив недостатність окремих з них в поясненні механізмів та структур сприймання.

Методологічною основою дослідження визначено наступні основні положення.

Процес перцепції розглядається нами як умовно-рефлекторний, генералізований, динамічний психічний акт, який детермінується зовнішніми і внутрішніми чинниками. Основними внутрішніми детермінантами є триєдність ієрархічної системи активності, мотивації та установки суб'єкта.

Просторова перцепція є процесом відображення центральною нервовою системою людини форми, величини, віддаленості об'єктів та їх взаємовідношень між собою і стосовно суб'єкта й відбувається за допомогою послідовної чи паралельної активності аналізаторів.

У структурі перцепції автори (Б.Г. Ананьєв, Л.М. Веккер) виділяють три рівні: функціональний, перцептивний, аперцептивний. З цих рівнів детально дослідженим є лише функціональний, але переважно психофізикою зорового сприймання, хоча встановлено й аферентно-еферентні характеристики інших модальностей (Б.Г. Ананьєв, Ф. Клікс, Б.Ф. Ломов, І. Рок).

В існуючих моделях перцепції, проаналізованих у дисертації, достатньо повно не пояснюється функціонування перцептивного рівня переробки сприйнятої інформації під час побудови полімодального образу на основі декількох аналізаторних повідомлень. Через це нами було розроблено власну модель перцептивного акту, придатну для використання в цій дисертаційній роботі.

Сутність моделі полягає у виділенні і більш детальному розгляді операціонального блоку, в функціонуванні якого бере участь безумовно-рефлекторний пасивний і умовно-рефлекторний активний оператори. Умовно-рефлекторна природа активного оператора дозволяє припустити можливість розвитку його здатності довільно будувати перцептивний образ на основі значної кількості різномодальних сигналів.

У дисертації доказово доведено, що операціональна система сприймання має резервні можливості щодо інформативності образу під час її переробки, що важливо в умовах зорової депривації.

У результаті аналізу спеціальної літератури з'ясовано, що в тифлології більшою мірою досліджувалися проблеми предметної та соціальної перцепції переважно для раннього періоду онтогенезу (В.В. Кобильченко, О.Г. Литвак, С.О. Покутнєва, В.М. Ремажевська, Т.П. Свиридюк, Є.П. Синьова, Л.І. Солнцева, С.В. Федоренко).

Сприймання в більшості робіт розглядалося у дотиково-кінестетичній та слуховій модальностях, хоча й наголошувалося на його полісенсорній природі. Слідом за Ф.М. Шемякіним та В.О. Кручиніним, ми розглядаємо сприймання з можливістю і послідовної, і паралельної інтерпретації сенсорних повідомлень в перцептивний образ.

Просторова перцепція досліджувалася переважно в контексті просторового орієнтування і не виділялася як окремий об'єкт дослідження.

Базовим для нашого дослідження є положення про те, що сенсорно-перцептивна сфера при глибоких порушеннях зору є однією з основ компенсаторних процесів (М.І. Земцова, О.Г. Литвак, І.С. Моргуліс), завдяки яким може здійснюватися система реабілітації інвалідів за зором як спеціально організована, соціальна за походженням, реадаптивна діяльність.

Дослідження теорії просторового орієнтування (ПО) дозволило виділити, як його окремий вид, ПО у відкритому просторі (М.І. Земцова, А.А. Крогіус, В.С. Сверлов, Ф.М. Шемякін). При цьому з'ясовано, що тренування мобільності залежить від якості орієнтування (В.О. Кручинін, В. Гудоніс, В.С. Сверлов, Л.О. Семенов та ін.).

У дослідженні проаналізовано зарубіжні (І. Фішер, П. Вінер, Я. Коль та ін.) та вітчизняні програми (Л.І. Солнцева, М.Н. Наумов, О.П. Садчиков та ін.) з навчання ПО пізноосліплих. Виявлено, що дане навчання проводиться переважно на моносенсорній основі, аналізаторна готовність формується помодально і не для всіх збережених рецепцій.

У результаті досліджень особливостей психіки осліплих вітчизняні та зарубіжні тифлологи (О.Г. Литвак, В. Гудоніс, А. Алексєне, В.М. Сретенська та ін.) виявили лише загальні особливості функціонування зорових образів і загальні принципи, етапи, труднощі реадаптивних процесів. Підтверджується складність ПО для цієї категорії досліджуваних.

Розгляд проблем реабілітації дорослих осліплих осіб у контексті авторської моделі перцепції вимагає подальших досліджень на експериментальному рівні.

Другий розділ дисертації - “Стан перцептивного сприймання та просторового орієнтування осліплих осіб зрілого віку” - присвячений дослідженню рівнів просторової перцепції (ПП) і просторового орієнтування (ПО) досліджуваних генеральної вибірки. Генеральна сукупність досліджуваних становила 50 осіб і була розподілена на дві серії: Е¹ - 30 осіб парціально сліпих та Е² - 20 осіб тотально сліпих. Вік досліджуваних становив 20-60 років, що відповідає акмеологічному періоду онтогенезу.

На початку експерименту вивчалася особиста документація, в тому числі медична, респондентів на предмет виявлення ускладнень, які можуть впливати на адекватність та якість інтермодального сприймання. Наявність у них численних серцево-судинних захворювань обумовила потребу в спеціальному інтерв'юванні з метою з'ясування глибини та частоти проявів різних дезадаптуючих станів, які враховувалися під час інтерпретації результатів констатуючого етапу.

У дослідженні використовувалися вітчизняні й зарубіжні експериментальні методики з визначення якості орієнтування, адаптовані нами до психофізичних можливостей осліплих осіб.

Попередньо було визначено можливі оріентаційно-перцептивні рівні сформованості цих процесів: перший рівень - сенсорний (чуттєвий); другий - сенсорно-перцептивний; третій - перцептивний. Ця рівнева структура зумовлювалася провідним місцем ПП в процесі ПО.

Діагностика рівня ПП на перцептивному рівні здійснювалася за допомогою вербального звіту. Сформованість перцептивного рівня сприймання, окрім застосування інтерв'ювання, вивчалася опосередковано через діагностику ПО, адже робоча гіпотеза передбачала, що ПП і ПО -взаємозалежні процеси.

Для інтерв'ювання з приводу виявлення самооцінки ПП і ПО було запроваджено оригінальну методику з шести закритих запитань (вони наводяться в дисертації), де три з них оцінювали рівень ПП, а три - рівень ПО. Основними критеріями цього інтерв'ю було обрано кількісне співвідношення використаних аналізаторів та самостійність ПО.

Аналіз шести основних запитань щодо рівня сформованості даних процесів передбачав означення номера обраного респондентом варіанту відповіді і суму чисел, що визначала рівень сформованості тих функцій, що вивчалися. Оскільки у респондентів передбачалася і виявилася певна варіативність у співвідношенні ПП і ПО, то шкала мала міжрівневі градації, значення яких було суттєвим для статистичної обробки результатів.

Результати інтерв'ювання засвідчили, що більшість досліджуваних віднесли себе до першого низького рівня. Важливим результатом інтерв'ювання було підтвердження взаємозв'язку між рівнем перцепції і рівнем орієнтування. Про це свідчить виявлена нами тенденція: підвищення інформативності перцептивного образу, яке відбувається на основі полісенсорного сприймання різномодальних сигналів, призводить до якісного поліпшення просторового орієнтування.

Для підтвердження виявленої тенденції та визначення рівнів ПП і ПО, було додатково проведено спостереження мобільності осліплих осіб та випробування в польових умовах.

Досліджувані спостерігалися під час пересування від зупинки автобуса до контори територіальної первинної організації впродовж декількох десятків метрів.

Критеріями обсервації було обрано самостійність і впевненість досліджуваних під час руху і відображалися в таких індикаторах - наявність супроводу, користування тростиною, впевненість ходи, кількість помилок. За помилки приймалися зіткнення з об'єктами на шляху руху та дезорієнтації.

Результати обсервації підтвердили рівневу структуру ПП і ПО. Зі збільшенням інтегративного рівня зменшувалася кількість осіб з супроводом, зменшувалася кількість помилок, збільшувалася кількість випадків впевненої ходи.

Інтерв'ювання і обсервація доповнювалися випробуваннями в польових умовах. Першим випробуванням було проходження 10-метрового відрізку шляху з визначенням відхилення від прямої в сантиметрах на кінцевій межі. Сутність цього експерименту полягала у з'ясуванні того, яким чином на уникнення відхилень від маршруту впливає співвідношення самого суб'єкта з об'єктами середовища. Другим випробуванням було обстеження респондентами обмеженої 20 м² ділянки лісопарку з поверненням до початкової точки.

У якості критеріїв оцінювання виступали час обстеження, кількість повернень, повнота вербального опису ділянки і навколишніх об'єктів. Варіанти описів оцінювалися як неповний, частково повний, повний достатній.

Аналіз результатів спостереження пересування осліплих на різних ділянках середовища показав, що у більшості випадків осліплі дорослі орієнтуються у відкритому просторі лише за наявності чітко окреслених орієнтирів за типом трейлінгу, мають місце суттєві помилки, більшість учасників потребує допомоги і знаходиться переважно на першому-другому рівнях.

Результати польових випробувань засвідчили, що з підвищенням якості перцептивно-орієнтаційного рівня зменшується час обстеження, відсутні випадки неповернення до вихідної точки. Для зони першого рівня характерний неповний, для зони другого - частково повний словесний опис обстеженого середовища.

Отже, результати констатуючого експерименту переконливо засвідчують двобічний взаємозв'язок та взаємообумовленість ПП і ПО. Також експериментально доведено, що тотально і парціально сліпі дорослі можуть розглядатися як еквівалентні серії, тому їх реабілітація може здійснюватися за однаковою програмою.

Констатовано низькі орієнтаційно-перцептивні рівні у досліджуваних - чуттєвий і чуттєво-перцептивний, що обумовлює необхідність розробки спеціальної корекційно-розвивальної методики та психологічних умов її реалізації.

Виявлено, що переважна кількість осліплих дорослих осіб має синдром просторової фобії, який гальмує процес опанування ними перцептивно-орієнтувального комплексу знань і вмінь. Поява цих фобій зумовлена недостатньою реадаптацією збереженого сенсорно-перцептивного блоку після втрати зорової функції.

Комплексність використаних діагностичних методів, спеціальні психодіагностичні заходи для підвищення надійності психодіагностичних методів, методи математичної статистики підтвердили надійність і достовірність отриманих результатів.

В третьому розділі дисертаційної роботи - “Психолого-педагогічна корекція інтермодального сприймання простору осіб, які осліпли в зрілому віці” - розкриваються психолого-педагогічні засади розробки методики перцептивного навчання та психологічні умови її реалізації; визначаються завдання та організація експерименту; описується зміст корекційних занять; наводяться результати контрольної діагностики; на основі порівняльного аналізу результатів констатуючого і формуючого етапів зроблено висновки про ефективність застосування корекційної методики; наводяться дані діагностики у досліджуваних орієнтаційно-просторової тривожності (ОПТ).

Проведений на констатуючому етапі аналіз теоретичної й емпіричної інформації з проблем просторової перцепції і просторового орієнтування у осліплих осіб зрілого віку виявив наявність у них переважно низьких рівнів зазначених психічних процесів та одночасно значні потенційні можливості щодо їх формування. Недосконалість у них перцептивної й просторово-орієнтувальної діяльності зумовлена комплексним впливом аномального фактору на їхній психофізіологічний стан. При цьому виникає дефіцит інтерцептивної інформації, що гальмує подальший особистісний розвиток цих осіб а акмеологічний період онтогенезу та їх соціальну реабілітацію.

Через це дефіцит інтероцептивної інформації, обмеження орієнтаційно-перцептивних функцій гальмує розвиток людини, тому обмеження орієнтаційно-перцептивних функцій, недостатність компенсаторно-корекційних заходів розглядаються нами як стримуючі фактори реадаптивних процесів. Враховуючи умови Чернігівської територіальної первинної організації УТОС, перцептивне навчання передбачалося як поступове, поетапне, малими групами із застосуванням комплексу психолого-педагогічних засобів, чим забезпечувалася активність і ефективність корекційно-розвивальних впливів. Адже саме комплексність застосованих психолого-педагогічних методів забезпечувала корекційно-терапевтичний ефект і дозволяла враховувати гетерохронність функціональних і міжфункціональних зв'язків як основний принцип розвитку людини в трьох періодах зрілості.

Метою формуючого етапу дослідження була розробка і апробація експериментального корекційно-навчального змісту розвитку інтермодальної перцепції простору для осліплих у дорослому віці людей та визначення психологічних умов цього навчання.

Ми передбачали, що спеціальне перцептивне навчання означеної категорії осіб з врахуванням специфіки порушень зору, вікових особливостей і психофізичного стану періодів функціональної зрілості дозволить підвищити у досліджуваних перцептивно-орієнтаційний рівень опанування простору й послабити негативний вплив вторинних проявів на їхні функціональні можливості, поліпшити реадаптацію в середовищі.

На формуючому етапі дослідження вирішувалися такі завдання:

1. Науково обґрунтувати психологічні умови та етапи експериментального навчання.

2. Розробити зміст корекційно-навчальної програми та перевірити її ефективність.

Навчання здійснювалося безпосередньо автором, інвалідом першої групи за зором, психологом за освітою, та двома асистентами. Системний характер планування і поетапність навчання сприяли його адекватній організації (О.В. Киричук).

На основі теорії компенсації і системного підходу перцептивне навчання розглядається як частина реабілітаційно-корекційного процесу з відновленням повноцінної життєдіяльності інвалідів та реадаптації до нових обмежених іномодальних умов функціонування. Виходячи з цього і базуючись на психологічних і педагогічних джерелах і концепціях, розроблена нами навчальна програма обґрунтовується як психолого-педагогічна корекція.

Вона будувалася відповідно до наступних загально-педагогічних принципів: зв'язку теорії з практикою, науковості, систематичності, свідомості й активності, доступності навчання. Було також враховано вимоги корекційної педагогіки щодо максимального залучення до процесу навчання збережених аналізаторів, стимулювання інтрасуб'єктної активності та інтерсуб'єктної взаємодії.

Експериментальну методику було спрямовано на формування основи для активності особистості, її самореалізації. Цією основою є самостійність, впевненість осліплої людини, більша незалежність від сторонньої допомоги. Всі вправи, психотехніки, завдання, які підбиралися до кожної теми корекційного навчання, передбачали використання всієї пізнавальної сфери реабілітантів.

На основі аналізу психологічних джерел, їх переосмислення в контексті завдань дослідження було визначено наступні групи психологічних умов перцептивного навчання окресленої категорії інвалідів і визначено їх зміст:

а) зовнішні умови - організаційні, комунікативні, стимульні;

б) внутрішні умови - вікові, структури процесів, наявність дезадаптуючих станів.

Інтеркореляції, як базис для навчально-корекційного впливу в даний віковий період, визначалися мнімічним та вербально-логічним ядром психіки. Це зумовило широке використання в навчанні сугестивних, вербальних, логічних вправ та вправ на уяву, поруч з суто перцептивними тренінгами.

Виходячи з соціально-побутових умов реабілітантів і гігієнічних вимог, програма передбачала 20 занять (по одному на тиждень), тривалістю 2 - 2,5 астрономічні години. Навчання проводилося у груповій, індивідуальній та змішаній формах. Кожне заняття передбачало домашнє завдання.

Корекційно-розвивальне навчання включало чотири етапи: мотиваційно-установчий, етап активізації пізнавальної сфери, формуючий, етап закріплення набутих навичок.

На першому етапі у досліджуваних створювалася позитивна мотиваційно-установча база для подальшої реадаптивної роботи: інформаційної, діагностичної, попереджувально-реабілітаційної.

На другому етапі активізація пізнавальної сфери включала відновлення у реабілітантів зорових образів, поліпшення здатності до концентрації, переключення, розподілу атенційних процесів, психокорекцію (формування навичок психічної саморегуляції методами сугестії, аутотренінгу, нейролінгвістичного програмування).

На основному - формуючому етапі здійснювалося навчання інтермодальної перцепції на полісенсорній основі з послідовною і паралельною активністю аналізаторів. Були задіяні міжмодальні інтеркореляційні зв'язки від одного і до дедалі все більшої кількості аналізаторів.

Методика передбачала, що при дотриманні визначених умов її реалізації у реабілітантів формуватиметься індивідуальний досвід ПП в процесі ПО. Це набувалося в трьох можливих стимульно-ситуативних групах зовнішніх умов: штучних, макроноосферних, біосферних комплексах. Відбувався розвиток “активного оператора” як синтезуючого центру переробки інтермодальної просторової інформації, який включав розвиток мислительних процесів (варіативності й швидкості) і ПП загалом.

На четвертому заключному етапі шляхом тренування, використання нових і повторення вже відомих реабілітаційних вправ закріплювалися вміння і навички створення полімодального образу середовища та їх практичного застосування.

У результаті аналізу проблем просторових фобій у осліплих досліджуваних визначено наявність орієнтаційно-просторової тривожності (ОПТ). На початку і по закінченні корекційного навчання наявність ОПТ діагностувалася у досліджуваних адаптованим експрес-опитувальником. Було встановлено, що в ході перцептивної корекції з використанням сугестивних психотерапевтичних заходів у реабілітантів значно знижується і навіть нівелюється дезадаптуючий вплив ОПТ.

Після корекційного навчання в повному обсязі було повторено діагностику сформованості орієнтаційно-перцептивних рівнів.

Статистична обробка результатів формуючого етапу дослідження довела, що в обох серіях досліджуваних переважна більшість з них після корекційного навчання здобули зону другого рівня сформованості ПП і ПО (83,33 % з серії Е¹; 90 % з серії Е²) і лише поодинокі суб'єкти залишилися в зоні першого рівня чи досягли зони третього (6,66 % з серії Е¹; 10 % з серії Е²). В учасників експерименту поступово сформувався індивідуальний досвід сприймання інтермодальних асоціацій сенсорної стимуляції та створення панорамного полісенсорного образу місцевості на збереженій аналізаторній основі. Підтверджено рівневу структуру досліджуваних процесів та ефективність корекційної методики за обраних психологічних умов її реалізації.

ВИСНОВКИ

Аналіз загальної і спеціальної психолого-педагогічної літератури засвідчив актуальність досліджуваної проблеми, яка зумовлюється недостатньою теоретичною розробленістю на сучасному етапі розвитку дефектологічної науки в Україні ряду важливих питань, зокрема: функціонування перцептивного рівня переробки інформації під час утворення цілісного полімодального образу середовища у випадках глибокої зорової патології; взаємозв'язку ПП і ПО; рівневої структури цих процесів; змісту і технологій корекції перцептивної сфери дорослих пізноосліплих; психологічних умов здійснення цієї корекції.

На основі виконаного в дисертації аналізу літературних джерел та розроблених і реалізованих відповідно до умов наукового експерименту досліджень можливо зробити наступні висновки:

- перцепція має трьохрівневу структуру. Перцептивний образ, що формується на другому рівні сенсорної переробки інформації, його повнота, різномодальність, інформативність залежать від навченості свідомого, довільного активного оператора - синтетичної діяльності мозку;

- просторова перцепція займає центральне, детермінуюче місце в діяльності орієнтування у відкритому просторі. Якість ПО залежить від якості ПП;

- пізноосліплі інваліди зрілого віку мають в цілому низьку якість просторових перцепцій і просторового орієнтування;

- з огляду на взаємозалежність ПП і ПО можна говорити про орієнтаційно-перцептивну систему, яка включає три орієнтаційно-перцептивні рівні. Рівневість визначається кількісним модальним складом перцепту і залежними від цього самостійністю та впевненістю орієнтування;

- розвиток просторового сприймання базується на психологічних та педагогічних засадах, детермінується особливостями психіки досліджуваних;

- перцептивний розвиток забезпечується психологічними умовами (зовнішніми і внутрішніми), які є своєрідними й індивідуальними для кожного реабілітанта за віком, глибиною та часом набуття зорової патології. Дотримання адекватних психологічних умов обумовлює ефективність корекційної методики;

- в ході експериментального навчання і контрольної діагностики не виявлено особливостей, які б перешкоджали сумісному навчанню за однаковою програмою тотально і парціально сліпих, осіб трьох різних періодів зрілості та осіб протилежної статі;

- орієнтаційно-просторова тривожність, як вторинний компонент в структурі дефекту, гальмує особистісний розвиток і перцептивну реадаптацію пізноосліплих. ОПТ може бути послаблена в результаті і за допомогою перцептивної корекції.

Перцептивно-корекційні заходи нормалізують особистнісні структури інваліда, полегшують суб'єктно-об'єктну взаємодію, збагачують перцептивний досвід.

Основний зміст дисертації відображений в таких публікаціях автора

1. Журов В.В. Загальне обгрунтування психокорекції інтермодального сприймання відкритого простору пізноосоліплими особами зрілого віку // Дефектологія. - 2000. - №3. - С.32-36.

2. Журов В.В. Проблеми та шляхи корекції просторового орієнтування в незрячих // Дефектологія. - 1997. - № 4. -С. 12-17.

3. Журов В.В. Просторове орієнтування в реабілітації сліпих // Дефектологія. - 1997. -№ 1. - С. 26-29.

4. Журов В.В. Сенсорно-перцептивний розвиток у системі навчання просторової орієнтації та мобільності інвалідів за зором // Дефектологія. - 1999. - № 2. - С. 41-44.

5. Журов В.В. Формування просторових образів середовища /паттернів/ у дослідженнях засобів орієнтування сліпих // Дефектологія. - 2001. - № 2. - С. 6-9.

АНОТАЦІЇ

Журов В.В. Розвиток просторової перцепції у осліплих осіб зрілого віку. - Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата психологічних наук за спеціальністю 19.00.08 - спеціальна психологія. - Інститут дефектології АПН України, Київ, 2001.

У дисертації розглядається актуальна проблема розвитку просторової перцепції відкритого простору у пізноосліплих осіб зрілого віку.

Результати констатуючого дослідження дозволили уточнити функціонування перцептивного апарату при побудові перцепту на компенсаторній основі. Визначено центральне детермінуюче місце просторової перцепції у процесах просторової орієнтації на відкритій місцевості. В результаті структурно-системного аналізу функціонування перцептивного апарату доведена можливість побудови полімодального образу місцевості при глибокій зоровій депривації.

В ході дослідження визначені інтегративні орієнтаційно-перцептивні рівні сформованості цих процесів, психологічні умови перцептивного навчання, розроблено методику цього навчання.

У роботі виявлено двосторонній зв'язок між рівнем орієнтаційно-перцептивних процесів та орієнтаційно-просторовою тривожністю в структурі вторинних відхилень зорового дефекту.

Розробка психологічних умов перцептивного навчання і психолого-педагогічних засобів корекції інтермодального сприймання відкритого простору цієї категорії осіб має практичне значення для реабілітологів при здійсненні завдань реабілітації.

Ключові слова: просторова перцепція, паралельна активність аналізаторів, орієнтаційно-перцептивні рівні, психолого-педагогічна корекція, орієнтаційно-просторова тривожність.

Журов В.В. Развитие пространственной перцепции у ослепших лиц зрелого возраста. - Рукопись. Диссертация на соискание ученой степени кандидата психологических наук по специальности 19.00.08 - специальная психология. - Институт дефектологии АПН Украины, Киев, 2001.

В диссертации разрабатывается актуальная для реабилитологии проблема пространственной перцепции открытой среды ослепших инвалидов в период зрелости.

В ходе констатирующего исследования, руководствуясь ролью объектно-субъектных отношений в процессе восприятия, рассматривая основные психологические теории и школы с позиции продуктивного синтеза, проанализировав функциональную структуру восприятия с позиции структурно-системного подхода были выявлены компенсирующие утрату зрения резервы в особенностях построения перцепта.

Для объяснения процесса обработки информации при построении перцепта и дальнейших практических разработок проблемы предложена авторская модель функционирования восприятия, позволяющая наглядно й предметно представить процессе построения полимодального образа при сенсорной депривации.

Был сделан предварительный вывод о центральном й детерминирующем месте и роли перцепции для пространственно-ориентационных процессов.

Анализ основных литературных источников по проблеме восприятия ослепших показал, что, во-первых, восприятие и ориентировка многими авторами рассматривались порознь, хотя и декларировалось их функциональное единство; во-вторых, пространственная перцепция не рассматривалась с точки зрения информативности полимодального образа при параллельной активности анализаторов.

В ходе предварительного исследования с помощью взаимодополняющих методов интервьюирования, обсервации и полевого эксперимента в естественных условиях было установлено, что:

- большинство испытуемых при низком качестве восприятия (моно- или бисенсорном) имели низкие результаты самостоятельного пространственного ориентирования - потребность в сопровождении, ошибки в ходьбе, значительное отклонение от прямой маршрута, неуверенность передвижения, низкий уровень словесного описания пространства;

от уровня сенсорного восприятия однозначно зависит уровень пространственного ориентирования.

На основе функциональной взаимосвязи перцепции й ориентирования были установлены три интегративных ориентировочно-перцептивных уровня сформированности данных процессов, которые были выявлены и на формирующем этапе исследования.

Разработанная с учетом результатов констатирующего эксперимента оригинальная методика развития ориентировочно-перцептивных процессов и психологические условия её реализации способствовали активизации перцептивной деятельности реабилитантов и повышению качества их пространственной ориентировки.

Учет психологических особенностей возраста, полимодальность перцепта как компенсирующий психологический резерв, особенности зрительных образов ослепших, межсистемные интеркореляции, необходимость преодоления страха пространства - таковы основные направления содержания перцептивной реадаптации.

Также была установлена взаимозависимость между ориентировочно-пространственной тревожностью и ориентировочно-перцептивными уровнями.

Результаты исследования имеют практическую значимость для разработки и решения задач реабилитации всех групп инвалидов по зрению.

Ключевые слова: пространственная перцепция, параллельная активность анализаторов, ориентировочно-перцептивные уровни, психолого-педагогическая коррекция, ориентировочно-пространственная тревожность.

Zzhurov V.V. Development spatial perceptional beside is gone blind persons of mature age. - Manuscript. Dissertation for gaining the scientific degree of psychological sciences' candidate by speciality 19.00.08 - special psychology. - The Institute of Defectology at Academy of Pedagogical Sciences of Ukraine, Kiev, 2001.

The actual problem of space perception of done blind mature invalids is considered in the dissertation. The results of certifying research allowed to amplify the functioning of perceptional system in case of building the percent on compensatory base. The central determining space perception place in the processes of space orientation in the open area is defined. The possibility of building the polymodal area image in the case of deep sight deprivation is proved during the structural systematic analysis of perceptional system functioning.

The intergrational orientational levels of these processes' formation are determined in the research. Also the psychological conditions of perceptional studying and its methodology are defined and worked up.

In the work the both-side connection between the level of orientational perceptional process and orientational area duration in the structure of secondary defective deviation is found out.

The working out psychological conditions of perceptional studying and the methodology of such a studying has a practical significance for rehabilitologists in case of auomplishing abilitational tasks.

The key words: space perception, parallel activity of analyzers, orientational perceptional level, psyhological pedagogical correction, orientational perceptional duration.

Размещено на Allbest.ru