Трансформація уявлень про "я"-концепцію у крос-культурних психологічних дослідженнях

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інститут психології ім. Г.С. Костюка АПН України

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата психологічних наук

ТРАНСФОРМАЦІЯ УЯВЛЕНЬ ПРО “Я”-КОНЦЕПЦІЮ У КРОС-КУЛЬТУРНИХ ПСИХОЛОГІЧНИХ ДОСЛІДЖЕННЯХ

Кочубейник Ольга Миколаївна

Київ - 2003

Анотація

Кочубейник О.М. Трансформація уявлень про “Я”-концепцію у крос-культурних психологічних дослідженнях. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата психологічних наук за спеціальністю 19.00.01 - загальна психологія, історія психології. - Інститут психології ім. Г.С.Костюка АПН України, Київ, 2003.

У дисертації розкриваються теоретичні проблеми сучасного етапу крос-культурних досліджень у психології, аналізуються причини, що призвели до поширення західних методологій у дослідження, виконані на інокультурному ґрунті. Простежуються закономірності розвитку теорії “Я”-концепції у загальній психології і психології особистості та переходу до крос-культурної проблематики. Виокремлено п`ять етапів дослідження “Я”-концепції як предмета психологічного дослідження, з яких перші два відбувалися у рамках загально-психологічних досліджень, третій етап за суттю є перехідним, а останні два є введенням у розгляд крос-культурних змінних.

Розкриваються особливості власне крос-культурних етапів дослідження “Я”-концепції, виокремлюються дві стратегії аналізу згаданого феномену: конвергентна, згідно з якою існує єдина модель “Я”-концепція, проте її структура та закономірності функціонування варіюють відповідно до дії чинників культури, та дивергентна, згідно з якою кожному типові культури відповідає певна форма “Я”-концепції, отже, визнається існування декількох типів “Я”-концепції.

Ключові слова: “Я”-концепція, крос-культурний аналіз, конвергентна стратегія, дивергентна стратегія.

1. Загальна характеристика роботи

Актуальність дослідження. Актуальність поставленої проблеми зумовлюється необхідністю уточнення статусу поняття “Я”-концепції у крос-культурних дослідженнях. Експансія методології євро-американської психології в інокультурні студії спричинила уніфікацію процесу інтерпретації експериментальних матеріалів, що зумовило втрату культурно-національної специфіки досліджуваних феноменів та зазначилося на адекватності їх інтерпретацій.

У науковій літературі існує певна строкатість щодо змісту і засобів досліджень поставленої проблеми, зокрема розуміння “Я”-концепції як предмета психологічного дослідження і “Я”-концепції як психологічного феномену (Р. Бернс, В.В. Столін, І.І. Чеснокова, А.В. Захарова, І.С. Кон, С.Д. Максименко, М.Й. Боришевський, Т.М. Титаренко, В.О. Татенко).

Останнім часом спостерігається інтенсивний розвиток міжнаціональної взаємодії в інформаційній, культурній, економічній та політичній сферах. Ефективність цих процесів передбачає адекватне сприймання суб`єктами взаємодії один одного, розуміння ними своєрідності самосвідомості кожного, а отже, потребує досягнення глибшого міжкультурного контакту. Водночас, на відміну від очевидних успіхів методологічного плану, вивчення основних етапів розвитку самого методу крос-культурного порівняння поки що залишається поза увагою.

Аналіз стратегій крос-культурного підходу поданий у роботах Г.С. Тріандіса, Д. Хофстеда, Т.С. Лебра; особливе місце у такому контексті мають роботи, спрямовані на вирішення так званої etik-emik дилеми (В. Лонера, А. Давідсона) та визначення функцій крос-культурного аналізу як такого (Д.У. Беррі).

Проте увага дослідників зосереджується на широкому феноменологічному полі, а не самих схемах ведення крос-культурного порівняння. Необхідність осмислення наявного досвіду застосування стратегій крос-культурного аналізу у дослідженнях “Я”-концепції як загально-психологічного явища та її змін як наслідку такого застосування зумовила вибір теми цього дослідження “Трансформація уявлень про “Я”-концепцію у крос-культурних психологічних дослідженнях”.

Дисертаційне дослідження виконувалося в межах теми дослідження лабораторії історії психології “Психологія ІІ тисячоліття в Україні: закономірності становлення та спрямування розвитку” (№ 0100U000633).

Об'єктом дослідження є процес трансформації уявлень про “Я”-концепцію в крос-культурних психологічних дослідженнях.

Предметом дослідження є погляди на “Я”-концепцію особистості, що виникли у межах у крос-культурних студій.

Мета дослідження. На базі аналізу руху психологічної думки щодо “Я”-концепції особистості визначити підстави та простежити етапи трансформації наукових поглядів на згаданий феномен, яка відбулася при переході від загально-психологічних до крос-культурних психологічних досліджень.

Аналіз літератури з досліджуваної проблеми дозволив сформулювати такі основні гіпотези дослідження:

1. Джерелом активного розвитку крос-культурних досліджень “Я”-концепції є трансформація наукових уявлень про її ендемічність та універсальність.

2. Диференціація за цією ознакою визначає особливості інтерпретації “Я”-концепції у крос-культурних дослідженнях.

Відповідно до мети та гіпотез визначено такі завдання дослідження:

1. Здійснити теоретичний аналіз сучасних напрямків дослідження феномену “Я”-концепції у крос-культурних психологічних дослідженнях.

2. Простежити логіку змін інтерпретаційних схем аналізу “Я”-концепції та їхні етапи.

3. Визначити особливості теоретичних засад вивчення феномену “Я”-концепції у євро-американських та східних дослідженнях.

4. Розкрити методологічну сутність трансформації уявлень про ендемічність та універсальність “Я”-концепції.

Теоретико-методологічними засадами дослідження є уявлення про “Я”-концепцію як сукупність самонастанов (Р. Бернс, І. Кон), про складеність “Я”-концепції (Р. Бернс, М. Розенберг), про “Я”-концепцію як результат соціалізації та соціально-психічної адаптації особистості до типових умов її життєдіяльності (А. Налчаджан), про форми та етапи розвитку соціальної (Х. Теджфел, Дж. Тернер, В.А. Ядов, В.С. Агеєв) та особистісної (Е. Еріксон, Дж. Мід, Д. Марсія, А. Ватерман) ідентичностей, а також положення про індивідуалізм-колективізм як метафактор дихотомії культур (Х. Хофстед, Г. Тріандис, М. Бонд, Д. Трафімофф), концепція культурного інсценування (Л.Г. Іонін), ідея динамізму взаємопобудови культури та психіки (Г. Юнг, Г. Лебон, М. Кітаяма, Р. Шведер).

Методи дослідження: Для вирішення поставлених завдань та перевірки поставлених гіпотез була розроблена програма дослідження, реалізація якої передбачала застосування комплексу теоретичних методів: порівняння, систематизація, узагальнення тощо.

Наукова новизна дослідження полягає у тому, що простежено трансформацію уявлень про ендемічність та універсальність феномену “Я”-концепції, що відбувалася у психологічних дослідженнях. Вперше предметом спеціального теоретичного дослідження обрано вивчення феномену “Я”-концепції як психічної реальності у перетині з культурологічними дослід-женнями, що дозволило систематизувати крос-культурні студії “Я”-концепції на підставі виокремлення двох стратегій: дивергентної та конвергентної. Розкрито зміст та специфіку виокремлених стратегій.

Дістало подальшого розвитку положення про залежність між теоретичними підходами до “Я”-концепції та специфікою усталених у західних та незахідних культурах понять про особистість.

Доповнено уявлення про взаємозумовленість типу культури та специфіки перебігу психічних процесів у “Я”-концепції та механізми, завдяки котрим досягається співвідповідність між імпліцитно присутніми у культурі вимогами щодо еталону особистості та “Я”-концепцією окремого індивіда.

Теоретичне значення дослідження полягає у розкритті сутності трансформації уявлень про ендемічність та універсальність феномену “Я”-концепції у психологічних дослідженнях, що дозволяє адекватно інтерпретувати дані та уникнути західної методологічної експансії в інокультурні дослідження “Я”-концепції; у виокремленні двох стратегій у крос-культурних дослідженнях “Я”-концепції, розкритті їхньої специфіки; у створенні періодизації крос-культурних досліджень “Я”-концепції.

Практичне значення одержаних результатів. Результати дослідження допомагають систематизувати крос-культурні дослідження з “Я”-концепції та заповнити прогалини у вивченні зміни інтерпретаційних схем “Я”-концепції стосовно культури. Вони можуть стати підґрунтям для рішення проблеми адаптації психологічних методик до крос-культурних досліджень. Результати дослідження були використані під час підготовки навчальних програм та спеціальних курсів із циклу гуманітарних дисциплін (психології особистості та етнопсихології).

Особистий внесок автора у працю, що написана у співавторстві, полягає у створенні інформаційної бази типології змінних та розробці теоретичних засад аналізу стратегій крос-культурного дослідження “Я”-концепції.

Апробація результатів дослідження здійснювалась шляхом доповідей на конференціях та семінарах: на методологічному семінарі Академії педагогічних наук України “Психолого-педагогічна наука і суспільна ідеологія” (Київ, 1998 р.), на Третій всеукраїнській науково-практичній конференції “Україна - країни Сходу в ХХІ столітті: діалог мов, культур, цивілізацій” (Київ, 2001), на VI Костюківських читаннях “Психологія у ХХІ столітті: перспективи розвитку” (Київ, 2003 р.) і на засіданнях лабораторії історії психології ім. В.А. Роменця та лабораторії загальної та етнічної психології Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України.

На захист виносяться положення:

1. Криза розшарування базових понять у психології, що була спричинена західною методологічною експансією в інокультурні студії, зумовила появу не лише нових методів дослідження, але й нових напрямків у дослідженні зумовленості “Я”-концепції чинниками культури. Рушієм сучасних крос-культурних досліджень “Я”-концепції є трансформація наукових уявлень про ендемічність та універсальність досліджуваного феномену.

2. Аналіз зумовленості “Я”-концепції чинниками культури на сучасному етапі крос-культурних досліджень здійснюється у межах двох стратегій (конвергентної та дивергентної), що розрізняються за фактом визнання одиничності або множинності типів “Я”-концепції стосовно культури.

3. Роботам, виконаним у межах конвергентної стратегії, властива констатація спільного для всіх культур типу “Я”-концепції, проте дія культурних чинників зазначається на перерозподілі функціонального домінування підструктур та асинхронності їхнього розвитку.

4. Роботи, виконані у межах дивергентної стратегії, стверджують існування різних форм “Я”-концепції, а саме: відмінності у соціалізації та соціально-психічній адаптації особистості до типових умов її життєдіяльності (культури загалом) призводять до виникнення якісно різних форм “Я”-концепції, різниця між якими знаходить вираз насамперед в особливостях перебігу мотиваційних, емоційних, когнітивних процесів, що обслуговують “Я”-концепцію особистості.

5. Трансформація уявлень про “Я”-концепцію у психологічних дослідженнях (відмова від пошуку пан-культурної моделі, натомість визнання множинності її форм) сприяло введенню у розгляд чинниками становлення “Я”-концепції змінних різного рівня, що збагатило банк даних та створило новий спосіб аналізу її онто- та філогенези.

Зміст та результати роботи відображені у 12 публікаціях.

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, загальних висновків, списку використаних джерел. Робота містить два малюнки. Загальний обсяг роботи - 183 сторінки комп`ютерного тексту та бібліографії, яка має 380 найменувань.

2. Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовано актуальність проблеми, визначено об`єкт, предмет, мету й завдання дослідження, висвітлено його методологічну основу, наукову новизну, теоретичне й практичне значення, наведено дані про апробацію роботи, її структуру та обсяг.

У першому розділі - “Специфіка крос-культурних досліджень у психології” - розкриваються теоретичні проблеми та історія становлення крос-культурних досліджень у психології, досліджується процес оформлення проблематики універсального та ендемічного (культурно-специфічного) у розумінні психологічних феноменів загалом та “Я”-концепції зокрема, аналізуються причини, що призвели до поширення західних методологій у дослідження, виконані на інокультурному ґрунті.

У розділі розкрита специфіка крос-культурних досліджень, висвітлені переваги та недоліки порівняльних технологій, що застосовувалися у психології. Показано, що перші роботи, виконані у руслі крос-культурного аналізу, були спрямовані на з'ясування того, які психологічні феномени (чи їхні взаємозв'язки), виокремлені внаслідок досліджень однієї культури, можуть вважатися універсальними. Універсалії визначалися як процеси, явища, стани чи взаємозв'язки між ними, що існують у будь-якій культурі (історично відомих культурах включно). Пошук універсалій здійснювався через аналіз значного масиву транс-хронологічних та крос-культурних даних.

У роботі визначаються перепони, що стали свого часу перешкодою для дослідження “Я”-концепції як крос-культурного феномену, а саме: (1) поширення західних методологій в інокультурні дослідження, що виникло через імпліцитне припущення щодо пан-культурної валідності західних теорій: їхні ключові поняття та методи визнавались за універсальні та відповідність їх іншим культурам не обговорювалась; інтерпретація даних обмежувалася посиланням на обмеженість та локальність дій того чи іншого культурного чинника; (2) втрата термінологічної ідентичності базових понять та розшарування рівнів абстракції між теоретичними та експериментальними змінними. У крос-культурних дослідженнях ця невідповідність рівнів постала у загостреному вигляді: на теоретичному рівні, наприклад, досліджувалися “цінності, що притаманні індивіду”, а на емпіричному рівні дві різні культури постачали досліднику два нееквівалентні переліки цінностей. За таких умов через труднощі зіставлення емпіричних даних унеможливлювався порівняльний аналіз отриманих результатів, а розмитість критеріїв універсальності-ендемічності призводила фактично до зникнення предмету дослідження.

Визначено також похибки інтерпретації результатів, спроби уникнення яких виявилися істотними чинниками становлення стратегій крос-культурного аналізу: похибка на спільноту (спростування зафіксованих у дослідженні психологічних відмінностей посиланням на нееквівалентність спільнот), похибка на тест (тлумачення відмінностей у виконанні тесту як наслідку його невалідності), похибка на складові (некритичне прийняття відмінностей у практиках соціальних спільнот як віддзеркалення достовірних крос-культурних відмінностей).

Показано, що адекватне тлумачення впливу культури на психічний феномен вимагає аналізу всіх виявів останнього з погляду можливої детермінації відмінностями у соціальних практиках спільнот, а отже, інтерпретації з урахуванням “метасистеми”: культурного контексту, у рамках якого вони отримані. Зазначається, що коректність крос-культурних досліджень “Я”-концепції потребує як “метасистеми” концепту особистості, що існує у спільноті. Викладено також основні розбіжності у тлумаченні особистості євро-американською та східною психологіями. Показано, що, оскільки концепт особистості, імпліцитно присутній у культурі, чинить вплив на сприймання та оцінювання особистістю себе, то культурнозумовлені відмінності у змісті концепту мають враховуватися при інтерпретації змісту “Я”-концепції окремого індивіда.

Імперативом більшості західних спільнот є вимога “стати незалежними від інших, виокремитись із натовпу, не бути схожим на інших, продемонструвати свою унікальність”. Унікальність особистості та її прагнення до автономності вважаються за співвідповідні соціальним нормам. Виконання цих вимог потребує від особистості усвідомлення себе як індивіда, чия поведінка організується відповідно до власних потреб. Орієнтованість на себе та на свої інтернальні атрибути переважає над орієнтацією на думки, відчуття та дії інших осіб.

Імперативом більшості східних спільнот є вимога “дотримання гармонійних стосунків між членами спільноти, відчуття взаємозалежності, взаємодії, взаємобуття”, тобто співзалежності. Джерелом самоповаги є дотримання гармонійних стосунків з “іншими”. Відчуття автентичності зростає, коли особистість перебуває у відповідному до її статусу соціальному контексті. Особистість визначає себе передусім через статусно-рольові характеристики, а дії “інших” та їх ставлення до особистості є потужною спонукою її поведінки.

У розділі висвітлюються також наслідки дії концепту особистості (“автономності” як ключової сутності людини у західних спільнотах, “співзалежності” - у більшості східних) на теоретичні роботи у царині психологічних дисциплін. Показано, що роботи європейських та американських вчених вкорінені у філософію індивідуалізму, що визначається як головна риса західних індустріальних суспільств. Більшість підходів до вивчення особистості та її поведінки об'єднуються положеннями, що є наслідками такого вкорінення: особистість є автономною сутністю, котра відрізняється від інших специфічним неповторним набором інтернальних атрибутів, а відмінності між особистостями є бажаними та схвалюваними; конфігурація цих атрибутів є головною детермінантою поведінки особистості, пізнання сутності особистості може відбуватися через її дії; поведінка двох особистостей буде різнитись, оскільки різнитимуться конфігурації їх інтернальних атрибутів; поведінка особистості буде послідовною ситуативно та часово, оскільки конфігурація інтернальних атрибутів, яка її визначає, є відносно незмінною, стабільною; вивчення конфігурації інтернальних атрибутів особистості надасть можливості передбачати та контролювати поведінку особистості. Отже, західна психологія визначає особистість як стабільну, автономну, вільну сутність, що є відмежованою від інших.

Модель особистості, вибудована у східній психології, за головними параметрами протилежить євро-американській. Особистість визначається через соціальні ролі, посади, інтеракції. Соціальні контексти визначають зміст особистості та детермінують її поведінку. Спільними є такі положеннях: особистість є співзалежною сутністю, котра є частиною оточуючих соціальних структур; поведінка особистості є наслідком її реагування на вимоги інших, джерелами поведінки особистості є її стосунки, пізнання особистості відбувається через її соціальні стосунки; соціальний контекст, який визначає поведінку особистості, є рухливим та нестабільним, отже, поведінка окремої особистості буде змінюватися ситуативно й часово, щоб співвідповідати соціальному контексту; така чутливість до соціального контексту та відповідна йому змінність є бажаною та схвалюваною; вивчення особистості є важливим, оскільки воно надає можливості зрозуміти інтерперсональне (залежне від стосунків) походження поведінки. Отже, з погляду східної психології “Я” інтерпретується як “контекст-залежне”, прив'язане до інших, залежне від інших, таке, що для функціонування потребує присутності інших.

У роботі також зазначається, що дані по інших культурах - Африці, Середньому Сході, Латинській Америці - не є систематичними, чисельність їх обмежена й не дозволяє зробити відповідного узагальнення.

У другому розділі - “Конвергентна стратегія інтерпретації крос-культурних відмінностей у “Я”-концепції” - розкриваються особливості досліджень “Я”-концепції, виконаних у межах стратегії конвергентності, висвітлюються їхні здобутки та недокопи. Показано, що внаслідок їхньої хронологічної першості їм властива підвищена увага до змінних культури.

Основна риса цих робіт визначається як уявлення про єдину модель структури “Я”-концепції, яка набуває культурно-зумовленої специфіки у конкретній спільноті. Дія культурних чинників вбачається у перерозподілі функціонального домінування підструктур та несинхронності їхнього розвитку. Пошук такої структури має аналогами спроби побудови універсальної структури особистості, інтелекту, психосемантичного простору тощо.

Показано, що спочатку крос-культурні дослідження “Я”-концепції спрямовувалися на пошук та фіксацію кількісних відмінностей у “Я”-концепціях “сукупного індивіда”, які тлумачилися як похідна географічного порядку або ж західних - східних розбіжностей загалом. На початку 70-х років розгорнувся напрям, що поставив перед собою мету визначити, як відбивається вплив того чи того фактору спільноти на “Я”-концепцію.

У межах цієї стратегії створюються типології культур та класифікації змінних. Найістотнішим здобутком у цьому напрямку стало обґрунтування дихотомії “індивідуалізм-колективізм” (Х. Хофстед, Г. Тріандіс, М. Бонд), що майже перетворилася на синонім “захід-схід”. Використання вимірів як полярних протрималося досить довго, і лише наприкінці 80-х років (Д. Гар, С. Ніл) стали з`являтися робити, що тлумачили їх як різні виміри.

Найвпливовішими із типологій змінних є роботи: Х. Хофстеда (досліджуючи сучасні суспільства, він виокремлює індивідуалізм/колективізм, соціальну дистанцiйованiсть, уникнення соціальної невизначеності, маскуліннiсть/фемiннiсть із визначенням у якості провідного чинника того-таки “індивідуалізму/колективізму”), Д. Беррі (розглядаючи не лише наявні суспільства, а й взагалі історично відомі, виокремлює соціалізацію, соціокультурну компактність, екологічну адаптацію, біологічні ефекти), М. Мід (вважає головним чинником розбіжностей між культурами специфічність перебігу процесів обміну інформації і особливості форм збереження норм, традицій та звичаїв при зміні поколінь), Г. Трiандiса (визначає за чільні фактори культурних розбіжностей простоту/комплексність культури, індивідуалізм/колективізм, компактність/роз'єднаність культури.

Показовими для конвергентної стратегії аналізу є роботи Г. Тріандіса. Загальна структура “Я”-концепції складається із трьох підструктур: приватного “Я” (оцінювання індивідом самого себе), публічного “Я” (оцінювання індивіда генералізованим іншим) та колективного “Я” (оцінювання індивіда окремою референтною групою). Відповідно до сукупної дії чинників культури утворюється певна комбінація підструктур із своєрідним домінуванням тієї чи іншої структури. Так, дія на “Я”-концепцію чинників “індивідуалізм”, “роз'єднаність”, “простота” спричиняє більшу структурованість підструктури приватного “Я” та її вищу реактивність, а дія чинників “колективізм”, “компактність”, “комплексність” - більшу структурованість підструктур “соціального Я” та “публічного Я” та їх вищу реактивність.

Проаналізовані також гіпотези, що висувалися для пояснення взаємодії між підструктурами “Я” (гіпотези одно- та двокоміркової локалізації), а також гіпотези функціональної домінантності, за рахунок якої здійснюється адекватне та реактивне реагування цілісної “Я”-концепції на інформацію щодо “Я”.

Зазначається, що плідним для цього напрямку крос-культурного аналізу “Я”-концепції виявилося положення про те, що спільноти різняться за напрямком дії на особистість. Сукупна дія чинників призводить або до наголошення автономності особистості, її індивідуалізації, або до наголошення групових норм, співзалежності особистості, її деіндивідуалізації. Напрям процесів індивідуалізації/деіндивідуалізації є залежним від вимог культури. Для кожної культури є притаманною усталена пропорційність між цими процесами. Збереження пропорційності забезпечує реплікацію тотожної культури у часі. Процеси індивідуалізації/деіндивідуалізації зазначаються на змісті “Я”-концепції, створюючи такі її елементи, які у найбільшому ступені навантажені результатами дії того чи того процесу та є відповідними до його напряму, а отже, утримують головні вимоги спільноти до індивіда.

Недоліком підвищеної уваги до культурно-зумовлених детермінант “Я”-концепції, що властива роботам, виконаним у межах конвергентної стратегії, є те, що за такого аналізу створюється небезпека втратити з поля зору суб'єктивність людини, оскільки “Я”-концепція постає як сукупність різних складових та підструктур, перетворених дослідженнями на похідні від економічно-культурного розвитку.

У третьому розділі - “Дивергенція форм “Я”-концепції як наслідок дії вимог культури на особистість” - розкривається особливість стратегії, за якою визнається множинність форм “Я”-концепції відповідно до різних культур. У основу аналізу та диференціації можливих її форм покладено ступінь, за яким “Я”-концепція особистості є дистанційованою від сукупного “іншого”. Згаданий континуум оформлюється за віссю: від “Я-та-інші” (означає відносну незалежність “Я” в індивідуалістичних спільнотах) до “Я-серед-інших” (відносна поглинаємість “Я” іншими в колективістичних спільнотах). Ступінь залежності зазначається на формі “Я”-концепції, визначаючи її незалежність чи співзалежність, а отже, якісно інший перебіг інтрапсихічних процесів.

Дивергентна стратегія крос-культурного аналізу відмінностей “Я”-концепції звертається насамперед до культурного еталону буття особистістю. Ці еталони є вже вибудованими, відпрацьованими, усталеними елементами соціальної дійсності. Вони вбудовані у культуру і як осередок соціальної практики відображаються всіма інститутами соціалізації та одночасно забезпечують їхнє відтворення у часі. Вони визначають спосіб життя людини всередині її світу, детермінуючи розвиток таких тенденцій перебігу психічних процесів, які не суперечать тим чи тим імперативам спільноти (автономності чи співзалежності). Під впливом цих еталонів індивід опановує сукупність психічних властивостей, специфікація котрих є усталеною у спільноті та яка надає можливості природного, гнучкого та адаптивного функціонування у різних ситуаціях, що виникають у рамках культурного контексту. Отже, через ці еталони культура опосередковує спосіб, у який особистість створює цілісний образ себе, інших та стосунки між “Я” та “іншими”.

Показано, що специфіка незалежної “Я”-концепції полягає в усвідомленні власного “Я” як “унітарного”, виокремленого із соціального контексту (незалежність щодо “інших”); наголошенні на інтернальних атрибутах. Джерелом самоповаги є відчуття особистої унікальності, неповторності. “Інші” - соціальна ситуація загалом - є важливим, проте не первинним, компонентом самооцінювання. Специфіка співзалежної “Я”-концепції полягає в усвідомленні власного “Я” як “корпоративного”, з'єднаного із соціальним контекстом; наголошенні на екстернальних атрибутах; прагненні до групової приналежності. Співзалежна “Я”-концепція ґрунтується на статусно-рольових характеристиках особистості. Джерелом самоповаги є дотримання гармонійних стосунків з “іншими”.

Функціонально ці відмінності виявляються у тому, що особливості перебігу інтраперсональних психічних процесів (мислительних, емоційних, мотиваційних), які імпліцитно, або навіть експліцитно, звертаються до інформації, що належить до сфери “Я”, будуть залежними від її форми. Аналіз свідчить, що у когнітивній сфері будуть наявними такі особливості, пов`язані з організацією та доступом інформації: співзалежна “Я”-концепція більш чутлива до зворотного зв'язку, що зумовлює когнітивно більш складну представленість “Я-очима-інших”, образи “Я” зазвичай утримують характеристики контексту, для якого вони створюються; незалежна “Я”-концепція, що ґрунтується на відчутті власної унікальності, має більш складну репрезентацію “Я”, образи “Я” здебільшого звільнені від контекстуальних характеристик. Відмінності у перебігу емоційних процесів полягають у властивостях перебігу его-сфокусованих та альтер-сфокусованих емоцій. Переживання та дисплей (зумисна демонстрація) перших сприяє розвиткові автономності особистості, отже, їхня частота, інтенсивність та тривалість будуть більшими в незалежній “Я”-концепції, других - є своєрідним механізмом підтримання співзалежності, полегшення взаємодії, тому їхня частота, інтенсивність та тривалість будуть більшими в співзалежній “Я”-концепції. Особливістю мотиваційної сфери особистості з незалежною “Я” є більша значущість мотивів, спрямованих на досягнення автономії та протистояння надмірному соціальному тискові, з співзалежною “Я”-концепцією - дотримання співзалежності та причетності до групи.

Найбільшим здобутком робіт, виконаних у межах дивергентної стратегії крос-культурного аналізу можна вважати те, що як чинники становлення “Я”-концепції вводяться у розгляд культурний еталон буття особистістю та механізми його вживляння у суб'єктивність особистості, що є кроком до розбудови психології, предметом якої є єдність суб'єкта та його свідомого життя. Такий шлях аналізу є складним, проте, уникнувши ризику спрощеного розуміння культури, дозволяє тлумачити її як спосіб життя народу, включаючи його історію та життєвий простір, та у такий спосіб уможливлює дослідження передумов становлення суб'єктивності.

Порівняння конвергентної та дивергентної стратегій крос-культурного аналізу дозволило визначити такі їхні відмінності:

по-перше, за фактом визнання одиничності чи множинності форм “Я”-концепції як предмета психологічного аналізу;

по-друге, за визначенням структурно-функціональних одиниць “Я”-концепції. Зокрема, роботам, виконаним у руслі конвергентної стратегії, властиве звернення до підструктур “Я”-концепції як одиниць аналізу; загальна “Я”-концепція вивчається з погляду їхньої розвиненості, складеності, домінування у цілісній структурі, а також їхньої детермінації чинниками культури. Роботи, виконані у межах дивергентної стратегії, перш за все звертаються до одноцілої структури “Я”-концепції (“концепту “Я”) як предмета аналізу. Їм також властиве звернення до процесуальної сторони “Я”-концепції, а саме: особливостей перебігу когнітивних, емоційних та мотиваційних процесів, що обслуговують той чи той тип “Я” та забезпечують його формування та підтримання у різних спільнотах;

по-третє, конвергентна стратегія послуговується змінними як макрорівня, так і мікрорівня, що робить її придатною для аналізу “Я”-концепції особистостей малих соціальних груп (субкультур); дивергентна стратегія ґрунтується на положенні про залежність “Я”-концепції особистості від присутності у суб`єктивному просторі “іншого”, вводячи опосередковано до розгляду тип культури як змінну, а отже, стратегія є придатною для порівняльного аналізу лише “Я”-концепції особистостей, що належать до великих груп.

Зазначається, що спільними недоліками обох стратегій є, по-перше, схильність до надузагальнень (неправомірність екстраполяцій, пов'язаних з перенесенням закономірностей, виявлених на маленькій вибірці, на всю спільноту в межах однієї культури, та виявлених у межах однієї культури - на споріднені культури); по-друге, неуникненність інтерпретаційного парадоксу крос-культурних відмінностей (а саме: відмінності між спорідненими культурами складніше ідентифікувати, проте вони легше інтерпретуються; натомість відмінності між віддаленими культурами ідентифікувати простіше, але складно інтерпретувати).

Також у роботі виокремлено п'ять етапів трансформації уявлень про “Я”-концепцію, за якими здійснювався перехід від загально-психологічних її вивчень до крос-культурних студій.

Перший етап пов'язаний із введенням у психологію проблематики екзистенційного та рефлективного “Я”. Аналіз вівся шляхом зіставлення окремих аспектів “Я” (найчастіше: самоповаги та самооцінки) із комплексною глобальною поведінкою.

На другому етапі відбувалося становлення уявлення про “Я” як про складену структуру, введення понять “Я”-схема, “Я”-образ, “Я”-концепція. Здійснювався перехід від схем аналізу, ґрунтованих на уявленні про “Я” як про неструктуроване, недиференційоване утворення, стабільне у часі, незмінне за течії обставин, стале за змістом і яке за своєю природою є механічно узагальненим, усередненим судженням про себе до тлумачення “Я”-концепції як мультивимірної динамічної структури, що систематично залучається до всіх аспектів життєдіяльності особистості, чинить вплив на перебіг психічних процесів (як інтраперсональних, так й інтерперсональних), бере участь в інтерпретації інформації та забезпечує адекватне пристосування до соціального середовища.

Для третього етапу характерним є пошук пан-культурної моделі “Я”-концепції. На відміну від попередніх етапів, трансформація теорії “Я”-концепції, що відбувалася у 60-х - та початку 70-х років, була пов'язана з розгортанням порівняльних досліджень та зверненням до змінних культурологічного рівня. Проте дослідження здійснювалися здебільшого за схемою аналізу “Я”-концепції на рівні ендемічної варіативності роз`єднаних вимірів та їхнього порівняння. На цьому етапі відбувалося з'ясування діапазонів змінності тієї чи тієї змістовної складової “Я”-концепції у різних культурах. Вважалося, що відповідь на питання: які властивості “Я”-концепції чи їхні взаємозв'язки є універсальними (такими, що розповсюджуються з певною закономірністю на культури загалом), а які є ендемічними (існують лише в одній культурі) може бути отримана за допомогою мультиметодних та мультикультурних порівнянь (чим пояснюється їхня надзвичайна чисельність). У цей період відбувалося накопичення глобального, проте хаотичного, банку даних щодо вісі універсальність-ендемічність.

На початку 70-х років здійснюється піднесення досліджень до рівня пошуку власне соціокультурної детермінації структурних та функціональних особливостей “Я”-концепції. Вводяться у розгляд як окремі змінні культури, так і досліджується їхня сукупна дія на “Я”-концепцію, створюються їхні чисельні класифікації та типології. Аналіз спрямовується на систематичний пошук існування якісних відмінностей у “Я”-концепції індивідів, що належать до різних за типом культур. Оформлюється як напрям інтерпретації даних конвергентна стратегія, визначальним для якої є те, що визнається наявність лише єдиної моделі “Я”-концепції. Внаслідок культурно-детермінованої несинхронності розвитку підструктур цілісна “Я”-концепція набуває ендемічної варіативності.

Наприкінці 80-х років з'являються теоретичні припущення та експериментальні роботи, що їх підкріплюють, про існування декількох форм “Я”-концепцій. Виникає дивергентна стратегія інтерпретації даних. Форма “Я”-концепції розглядається як результат соціально-психічної адаптації особистості до типових умов її життєдіяльності. Розбіжності у незалежній та співзалежній “Я”-концепції аналізуються з огляду на ступінь її дістанційованості від сукупного “іншого” та якісні відмінності перебігу інтрапсихічних процесів. Як чинник становлення “Я”-концепції вводиться у розгляд культурний еталон буття особистістю, що забезпечує такий шлях психологічного аналізу, де предметом виявляється єдність суб'єкта та його свідомого життя і який уможливлює тлумачення культури як способу життя народу.

У висновках підбито підсумки дисертаційної роботи, на підставі узагальнення матеріалів сформульовано основні твердження, які відповідають гіпотезам дослідження, окреслено перспективи подальшої розробки проблеми. Результати дослідження дали змогу дійти таких висновків:

1. Аналіз літератури зі згаданої проблематики засвідчує, що антропологічні та культурологічні дослідження раніше, ніж психологічні, звернулися до вивчення зв'язків, що існують між особистістю та культурою. Тому в історії питання ці зв'язки розглядаються (внаслідок специфіки названих дисциплін) швидше на макрорівні, де змінною такого аналізу є культура загалом, особливості суцільного культурного простору, а не на мікрорівні, де предметом аналізу була б окрема особистість. Перші психологічні дослідження поділяли поле взаємозв'язків на окремі частки і, фокусуючи увагу на тому чи тому феномені, втрачали цілісну картину взаємозалежності культури та особистості. У експериментальних психологічних дослідженнях, побудованих здебільшого за схемою порівняння усереднених показників, використовувалися у якості інструментаря особистісні шкали, опитувальники тощо, котрі втрачали ідентичність досліджуваних феноменів через використання їх в неадаптованому просторі.

2. Поширення західних методологій на інокультурні студії у психологічних дисциплінах призвело до того, що спосіб отримання даних (експериментальні методи та методики) у будь-яких незахідних культурах, а також їх аналіз та інтерпретація здійснювалися довгий час за західним зразком, що призвело до уніфікації психологічного банку даних та втрати культурно-зумовленої специфіки досліджуваного феномену. Другим наслідком такого поширення стала термінологічна криза, а саме: втрата термінологічної ідентичності базових понять, яка унеможливила порівняльний аналіз отриманих результатів та через яку виникли труднощі співвіднесення емпіричних даних.

3. Рушієм сучасних крос-культурних досліджень “Я”-концепції є зміна наукових уявлень про ендемічність та універсальність досліджуваного феномену. Ідентифікація та адекватне тлумачення культурного впливу на “Я”-концепцію вимагає, щоб всі психічні процеси та феномени, які належать до сфери “Я” і які мають за джерело походження відмінності у соціальних практиках спільнот, розглядалися у тому культурному контексті, у рамках якого вони отримані. Коректність при веденні досліджень, спрямованих на вивчення соціокультурної детермінації “Я”-концепції, потребує чіткого визначення феноменологічного поля, тому необхідним є розмежування універсальних виявів “Я”-концепції (таких, що забезпечують тотожність феномену у будь-якій культурі) та ендемічних виявив, які є відбитком культурної специфіки феномену.

4. Аналіз методологічних змін дозволив виокремити етапи трансформації уявлень про “Я”-концепцію у крос-культурних дослідженнях та простежити закономірності розвитку теорії “Я”-концепції у загальній психології та психології особистості й переходу до крос-культурних студій. Виокремлено п`ять етапів, з яких перші два відбувалися у рамках загально-психологічного аналізу, третій етап за суттю є перехідним, а останні два пов'язані із систематичним введенням у розгляд соціокультурних змінних та власне крос-культурних стратегій побудови досліджень та інтерпретації даних.

5. Трансформація уявлень про “Я”-концепцію у психологічних дослідженнях, а саме: відмова від пошуку пан-культурної моделі, натомість визнання множинності її форм, сприяла введенню у розгляд чинниками становлення “Я”-концепції змінних різного рівня, що створило новий спосіб аналізу її онто- та філогенези.

Подальші перспективи дослідження вбачаємо в аналізі методологічних проблем розвитку крос-культурного вивчення “Я”-концепції.

психологічний концепція культурний

Основні ідеї дисертації відображено у таких публікаціях

1. Кочубейник О.М. Соціальна ситуація та “Я”-концепція особистості: крос-культурній аспект // VI Костюківські читання “Психологія у ХХІ ст.: Перспективи розвитку”. Том І. - К.: Міленіум, 2003. - С.218-223.

2. Кочубейник О.М. Культурна психологія: суперечки с з приводу майбутнього // Актуальні проблеми психології. Том І: Соціальна психологія. Психологія управління. Організаційна психологія. - К.: Ін-т психології ім. Г.С.Костюка АПН України, 2002, частина 7. - С.111-116.

3. Кочубейник О.М. Бінарність культури та суб'єктивність людини: крос-культурні порівняння чи культурна психологія?// Актуальні проблеми психології. Том. І.: Соціальна психологія. Психологія управління. Організаційна психологія. - К.: Ін-т психології ім. Г.С. Костюка АПН України, 2002, частина 4. - С. 97-102.

4. Кочубейник О.М. Специфіка крос-культурних досліджень у психології: проблема предмета та методу // Проблеми загальної та педагогічної психології. Зб. наук. пр. Ін-ту психології ім. Г.С. Костюка АПН України за ред. Максименка С.Д. - К.: Невтес. - 2001. -Т.3, ч.5. - С. 32-37.

5. Кочубейник О.М. Культурна психологія: крок до мультидисциплінарності // Проблеми загальної та педагогічної психології. Зб. наук. пр. Ін-ту психології ім. Г.С. Костюка АПН України за ред. Максименка С.Д. - К.: Невтес. - 2001. - Т.3. - Ч.6. - С.31-73.

6. Кочубейник О.М. Проблема пошуку універсальної структури “Я”-концепції у крос-культурних дослідженнях // Проблеми загальної та педагогічної психології. Зб. наук. пр. Ін-ту психології ім. Г.С. Костюка АПН України за ред. Максименка С.Д. - К.: Невтес. -2000. - Т.2. - Ч.5.- С.50-55.

7. Кочубейник О.М. Східна і західна моделі особистості у перспективі крос-культурного дослідження // Проблеми загальної та педагогічної психології. Зб. наук. пр. Ін-ту психології ім. Г.С. Костюка АПН України за ред. Максименка С.Д. - К.: РННЦ “Дініт”. -2000. - Т.2. - Ч.4. -С.38-50.

8. Кочубейник О.М. Культурний еталон буття особистістю та його вплив на “Я”- концепцію // Проблеми загальної та педагогічної психології. Зб. наук. пр. Ін-ту психології ім. Г.С. Костюка АПН України за ред. Максименка С.Д. - К.: Волинські обереги. - 2000. - Т.2. - Ч.3. - С.42-48.

9. Кочубейник О.М. “Я”-концепція: пошуки детермінаційної первинності компонентів // Проблеми загальної та педагогічної психології. Зб. наук. пр. Ін-ту психології ім. Г.С. Костюка АПН України за ред. Максименка С.Д. - К.: Любить Україну. - 2000. - Т.1. - Ч.2. - С.42-47.

10. Кочубейник О.М. “Тест двадцяти стверджень” - коректність використання у крос-культурних дослідженнях // Проблеми загальної та педагогічної психології. Зб. наук. пр. Ін-ту психології ім. Г.С. Костюка АПН України за ред. Максименка С.Д. - К.: Любіть Україну. -1999. - Т.1. - Ч.1. - С.31-34.

11. Кочубейник О.М. Конфлікт поколінь в сьогоденній Україні (соціально-модернізаційний контекст) // Психолого-педагогічна наука і суспільна ідеологія. Матеріали методологічного семінару Академії педагогічних наук України 12 листопада 1998 р. - К.: Гнозис. - 1998. - С.497-502.

12. Кочубейник О.М., Тубольцева І.В. Крос-культурний аналіз: типологія змінних // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. - 1998. - № 4. - С.163-173.

Размещено на Allbest.ru