Психологічні чинники генези національної самосвідомості особистості

Размещено на http://www.allbest.ru/

ІНСТИТУТ ПСИХОЛОГІЇ ІМ. Г.С. КОСТЮКА АПН УКРАЇНИ

УДК 159.923+159.9:37.015.3

Психологічні чинники генези національної самосвідомості особистості

19.00.07 - педагогічна та вікова психологія

АВТОРЕФЕРАТ

на здобуття наукового ступеня

кандидата психологічних наук

Березін Андрій Миколайович

Київ 2002

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Інституті психології ім.. Г.С.Костюка АПН України, лабораторія психології навчання.

Захист відбудеться ”2” липня 2002 року об ”11” годині на засіданні спеціалізованої вченої роди Д 26.453.01 в Інституті психології ім. Г.С.Костюка АПН України за адресою: 01033, Київ - 33, вул.. Паньківська, 2

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту психології ім. Г.С.Костюка АПН України

Автореферат розісланий ”31” травня 2002 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Балл Г.О.

національний свідомість етнічний

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність. Успішний розвиток державотворчих процесів в Україні залежить від низки умов, серед яких провідне місце посідають такі як гармонізація суспільного життя, громадська злагода, збалансований розвиток міжетнічних, національних стосунків. Проте, суспільна свідомість наповнюється, переважно, політичними інтересами та тимчасовими ідеологічними гаслами, прикриваючи ними корінні руйнації життєвих цінностей, ідеалів, самої людини. У царині національного життя все це призводить до значної поляризації поглядів і ціннісних орієнтацій. Однією з причин таких тенденцій є вкрай недостатнє наукове розроблення проблеми психології національного, умов і закономірностей проявів конкретних етнічних, історичних, культурологічних особливостей окремої спільноти, а також строкатість поглядів стосовно психологічної природи етнічного, національної свідомості, самоідентифікації, перебігу суспільних процесів та ступеню їхньої залежності від рівня національної самосвідомості тощо (О. Бочковський, М. Мамардашвілі, А. Дашдамиров, Л. Дробижева, В. Зінченко, Е. Фром, М. Коул, С. Арутюнов, Е. Девідсон, У. Альтерматт та ін.).

Залишаються слабо розробленими питання сутності, структури і чинників розвитку етнічної та національної свідомості й самосвідомості, ціннісних орієнтацій, етнічної та національної ідентифікації, що значною мірою зводиться до проблеми психології традиційної культури як середовища формування життєвого ідеалу, цінностей, орієнтацій, способу буття людини. Усвідомлення себе представником і носієм таких етнокультурних проявів і складає психологічну сутність національної, етнонаціональної самосвідомості, проте психологічна структура і особливості цього процесу залишаються мало дослідженими. Такі обставини негативно позначаються на розвязанні багатьох практичних питань суспільно-політичного життя держави, належного розвитку тенденцій до консолідації суспільства, у всіх сферах духовного життя і психічного здоровя людей. Разом з тим, успішне започаткування і поглиблення у суспільстві національної самосвідомості неможливе без опанування конкретного історичного досвіду, розуміння й осмислення історико-психологічних детермінант етнічного та національного постання, соціально-психологічних факторів, що сприяли і гальмували розвиток процесів національного самоусвідомлення.

Зясування такого кола питань дасть можливість належно підійти до розуміння й оцінки справжнього стану національної самосвідомості в Україні, визначити методи і механізми впливу на суспільну свідомість з метою поглиблення розуміння сутності національних цінностей та підвищення їхньої ваги у життєвих орієнтаціях і домаганнях, насамперед у молодіжному середовищі.

Виходячи з актуальності зазначеної проблеми, недостатнього розроблення її у сучасній теорії, важливості повноцінного задоволення етнічних, національних потреб і гармонізації суспільного життя, належного використання етнопсихологічного потенціалу народу в успішному розвязанні державотворчих завдань було визначено тему дисертаційної роботи “Психологічні чинники генези національної самосвідомості особистості”.

Зв'зок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження входить до комплексної теми лабораторії психології навчання Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України "Психологічне забезпечення розвитку особистості в системі безперервної освіти". Номер держреєстрації 0196U006943.

Тема затверджена 31.01.2001 р. на Вченій раді Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України (протокол № 1) та погоджена з Координаційною Радою АПН України 27.11.2001 р. (протокол № 9).

Об'єктом дослідження є національна самосвідомість у контексті соціальних процесів.

Предмет дослідження - сутність, джерела і чинники формування етнічної й національної самосвідомості та її трансформації у суспільних процесах в Україні.

Метою дослідження є з'ясування психологічної сутності джерел і чинників етнічної та національної самосвідомості та їхнього впливу на соціальні й державотворчі процеси в Україні.

Відповідно до мети та предмета дослідження основна гіпотеза полягає у припущенні про архетипічність природи, джерел і структурних чинників етнічної та національної самосвідомості, її моделюючого впливу впродовж становлення української нації та визначальної ролі у сучасних соціальних і державотворчих процесах.

Для досягнення мети дослідження та перевірки гіпотези було поставлено такі завдання:

Розкрити джерела, структуру і чинники етнічної та національної свідомості й самосвідомості;

Визначити взаємозвязок рівня етнонаціосвідомості, етнічної та національної ідентифікації зі змістом ціннісних орієнтацій, етнокультурних потреб у контексті життєвих ідеалів, способу буття людини;

Зясувати ретроспективні історико-психологічні детермінанти етнічного та національного постання, соціально-психологічні фактори, що впливають на розвиток процесів національного самоусвідомлення.

Виявити стан національної самосвідомості в Україні, визначити методи і механізми впливу на суспільну свідомість з метою поглиблення розуміння сутності національних цінностей та підвищення їхньої ваги у життєвих орієнтаціях і домаганнях, насамперед у молодіжному середовищі.

Методи дослідження. Для розв'язання поставлених завдань та перевірки гіпотези використані теоретичні та емпіричні (інтерв'ю, етнологічні та етнопсихологічні спостереження, констатуючий експеримент) методи.

Методологічною основою дослідження є теоретичні принципи щодо етнологічної структури традиційних чинників етнічної культури як джерела і середовища формування етнічної свідомості (Б.О. Рибаков, Г.А.Скрипник, С.О. Токарєв, В.К. Борисенко, Ю.В. Бромлей, та ін.), вітчизняні та зарубіжні концепції етнопсихологічних досліджень (В.С. Мерлін, О.Кульчицький, Дж. Хіллман, І.Г. Онищенко, Д.С. Раєвський, Л.В. Дробижева, А.М. Решетов, В.П. Левкович, В. Янів, І. Мірчук, А.Ф. Дашдамиров, Б.Х. Бгажноков, О.Ф. Лосєв, Г.Г. Шпет, І.Г. Білявський, Я. Ярема та ін.), положення про сутність людини як самотворчої, саморегулюючої системи (Г.С. Костюк, В.В. Зеньківський, С.Л. Рубінштейн, В.А. Брушлінський, С. Московичі, К.О. Абульханова-Славська, В.А. Роменець, В.О. Моляко, Л.В. Сохань, О.В. Киричук, М.І. Пірен, Ж. Піаже, І.С. Кон, О.М. Леонтьєв, Л.С. Виготський, Б.Г. Ананьєв, С.Д. Максименко, Н.А. Кудрявцева), методологічні концепції та положення про сутність етнічної, національної самосвідомості та свідомості (П.Р. Чамата, Б.Ф. Поршнєв, І.С. Кон, М.Й. Боришевський, П.І. Ігнатенко, В.М. Павленко, В.Ю. Хотинець, І.О. Кресіна, О. Борковський, Г.У. Солдатова, Ю. Арутюнян, Е. Сміт, Р.Бернс, С.Л. Франк, М.О. Мнацаканян, В. Лісовий, І. Стефаненко).

Наукова новизна дисертаційної роботи полягає в новому формулюванні та обгрунтуванні положення про етнонаціональну свідомість та самосвідомість, особливості її формування в українському середовищі, її роль у сучасному суспільному житті.

Теоретичне значення роботи полягає в розширенні уявлень про сутність, джерела, структуру та чинники зародження й формування національної свідомості та самосвідомості, її моделюючі впливи на соціум.

Практична значимість дисертаційної роботи. Встановлені в процесі дослідження факти і сформульовані на їхній основі психологічні висновки і рекомендації можуть бути використані для удосконалення навчальних програм з соціальної, етнічної психології, соціалізації особистості, українознавства, етнопедагогіки, а також при виробленні відповідних положень і підходів щодо психологічного розв'язання окремих аспектів проблем національного життя.

Основні положення, що виносяться на захист:

1. Національна самосвідомість є продуктом не лише свідомості але й природи людини, її психофізіологічної реальності, узагальнюючим психологічним показником якої є тип традиційності як форми, способу етнокультурного буття, життєве психічне настановлення - інтегральний вияв ментальності. Прагнення до самоідентифікації з нацією, утвердження самоцінності історичної памяті, вибудова на її засадах аксіологічної системи є неодмінною передумовою самореалізації людини.

2. Етнічна свідомість та ідентифікація є складовими національної самосвідомості, що відображають і формують аксіологічну систему людини, визначають її ціннісні орієнтації, етнокультурні потреби, співмірні їм життєві ідеали, домагання, сам спосіб життя .

3. Філогенетичні детермінанти визначають формування етнопсихотипу як основного джерела національної самосвідомості, забезпечують збереження історичної памяті, спрямовують соціально-психологічні фактори етнізації, що зумовлюють успішний розвиток прцесів самоусвідомлення людини.

4. Стан національної самосвідомості в сучасній Україні корелює з успішністю розвитку державотворчих процесів, має значний консолідуючий потенціал, можливості впливу на ієрархію суспільних цінностей, гармонізації міжособистісних та міжгрупових взаємин.

Апробація роботи.

Головні положення наукового дослідження були опубліковані в наукових збірниках та наукових періодичних виданнях, а також доповідалися й обговорювалися на розширених засіданнях лабораторії психології навчання Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України, на одній конференції і двох семінарах, які проводилися в рамках заходів МОН України щодо підвищення кваліфікації вчителів середніх навчальних закладів з проблем вдосконалення викладання гуманітарних дисциплін. Результати дисертаційного дослідження було використано при доопрацюванні методичних порад для читання навчального курсу з етнопсихології, покладено в основу семінарських занять з проблем вдосконалення викладання навчального курсу з українознавства.

Структура роботи. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури, додатків. Дисертація містить 15 таблиць і 2 рисунки обсягом 11 сторінок. Список літератури нараховує 243 найменування. Зміст роботи викладено на 184 сторінках.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обгрунтовано актуальність проблеми, виділено обєкт і предмет дослідження, визначено його мету, сформульовано гіпотезу та завдання, розкрито методологічну основу і методи дослідження, висвітлено наукову новизну, теоретичне і практичне значення, подані положення, що виносяться на захист, наведені дані про апробацію роботи, впровадження її результатів у практику.

Перший розділ “Теоретико-методологічні засади дослідження національної самосвідомості” присвячений науковому аналізові історії питання та основним теоретико-методологічним підходам дослідження феномену національної та етнічної свідомості.

Викладені матеріали аналізу тематичних джерел дають підстави узагальнити здобуток психологічних пошуків сутності поняття етнонаціональної самосвідомості й окреслити основні етапи та зміст його формування. Незважаючи на відсутність в опублікованих роботах надійної інформації щодо етнічної належності обєктів дослідження самосвідомості, зясовано, що вони вивчалися за ознакою їхньої етнічної сутності, оскільки починаючи з найдавніших часів і впродовж тривалого часу компактне етнічне проживання було єдине нормальним, звичним, тому наголошувати на етнічній належності було б алогічним. Вже антична психологічна думка тлумачить відчуття як ”сприйняття сприйняттям”, або ж свідоме сприйняття, що систематизує й оцінює чуттєві дані, інтелектуалізоване внутрішнє відчуття, здатне до рефлексії, вводиться універсальне поняття “мікрокосму”.

Встановлено, що введення до наукового обігу поняття аперцепції як суто рефлексуючого “Я”, усвідомлення індивідом його власного мислення, як виразу інтелектуальної свідомості, пізнання пізнаючим єлементом розширило семантичне поле проблеми. Застосування поняття народної психології постулює самобутність народу, що ґрунтується на субєктивній думці самих членів народу про самих себе, про свою схожість і належність, проводиться паралель між народною душею та етнічною самосвідомістю, яка утворюється внаслідок функціонування в життєвому просторі членів комунітету духовних продуктів культури: мови, міфів, моралі, як передумови єдності психічних процесів індивідів: волі, відчуттів, уявлень”, національне як самоцінне підноситься на вершину життєвих вартостей, що стало черговим етапом підготовки передумов до формування теорії етносамосвідомості.

Відзначається нерозробленість цілої низки теоретико-методологічних проблем, серед яких упорядкування поняттєвого апарату, визначення чинників та різних таксономічних рівнів, типів етносвідомості, впливу етногенези, співвідношення етнічної самосвідомості та інших форм суспільної самосвідомості, особливості етнічної самосвідомості в різних соціально-економічних формаціях та історичних епохах тощо, що спостерігається у публікаціях до 70-х років ХХ ст. Лише за останні два десятиліття дослідження проблеми етнонаціосвідомості зазнало докорінних якісних змін, які характеризуються передусім застосуванням системотворчих підходів, зясування, вдосконалення й поглиблення поняттєвої структури проблеми.

Застосовано нові підходи у визначенні ступеню значущості ролі буденної свідомості, побутових знань як основи традиціоналізованого буття у засвоєнні етнічного досвіду, розкрито нові аспекти психології впливу переказів, узвичаєних приписів, забобонів, їхнє соціально-етнічне коріння і значення для визначення змісту етнічної самосвідомості (К. В. Чистов). Порушена проблема структурної ієрархічності етнічної самосвідомості, застосування методів і підходів кроскультурної психології забезпечила методологічні засади зосередження саме на народній, етнокультурно сформованій свідомості й самосвідомості з відповідною необхідністю використання методів соціології, антропології, лінгвістики та інших суспільних наук, дотичних до етнопсихологічних ракурсів дослідження. Аналіз динаміки розвитку й функціонування етнічної свідомості показав її здатність на певній стадії розвитку набувати певної міри самостійності, яка може зберігатися досить тривалий час навіть за умови територіального, господарсько-культурного відриву окремих груп народу від основного етнічного ядра і при втраті ним своєї рідної мови. Поруч з пильною увагою до етнічної та національної ідентифікації розглянуто явище деідентифікації як неодмінного складника дихотомної системи, що співіснують на засадах взаємовпливу.

Встановлено, що введення до наукового обігу низки нових наукових категорій, розроблення класифікації основних напрямків дослідження, етнонаціональної самосвідомості (Ю. В. Бромлей), формулювання її сучасних параметрів забезпечили розроблення системологічної концепції національної свідомості у контексті політичних процесів (І.Кресіна), що дає можливість її широкого застосування на аналогових засадах у різних царинах і напрямках психологічної науки. Незважаючи на це, у дослідженні національної самосвідомості намітилася ціла низка нових проблем різнопланового характеру. Передусім, це стосується вдосконалення поняттєвого апарату, поглибленого розуміння семантичної структури явища (Г. Солдатова), його виявів у сучасному житті урбанізованої людини, кореляційних залежностей зі сферою підсвідомого, місця окремих чинників (мова і мовлення тощо) у формуванні самосвідомості, а також зворотних впливів свідомості на мову. Проте, залишається слабо розкритою проблема впливу національної самосвідомості на суспільні процеси, її моделюючі впливи у сьогочассі, а також впродовж філогенези, на конкретному українському ґрунті та українських історичних реаліях.В контексті психолого-теоретичних передумов формування етнонаціосвідомості виділено низку чинників, від яких прямо залежить успішність її зародження й розвиток - сутність і стан загальної самосвідомості, життєве психічне настановлення як інтегральний вияв ментальності, етнопсихогенеза та історична память, структура і конкретний функціональний статус понять етнос, нація, націоналізм, глобалізм.

Доводиться, що розвинена національна самосвідомість, прагнення до самоідентифікації з нацією, утвердження самоцінності історичної памяті, вибудова на її засадах аксіологічної системи є життєво необхідною передумовою її самореалізації. Тому питання етнопсихогенези та історичної памяті належать до базових понять функціонування етнонаціосвідомості. Важливим є висновок про те, що етнічна спільнота є не лише продуктом свідомості, а й природи людини, її психобіологічної реальності, а її узагальнюючим показником є тип традиційності як форми, способу етнокультурного буття.

Стверджується, що нація, яка сформована на грунті титульного етносу (етнічна нація) виявляє абсолютну більшість ознак його, що дає підстави послуговуватися терміном “етнонаціональне”.Поглиблений аналіз цього поняття на підставі численних джерел дає підстави корелювати його з сутністю національної свідомості як обєктивно зумовлений процес перетворення етнічних, культурних спільнот на політичні, державні; як політичний рух; форму вияву колективної свідомості, що охоплює переважну кількість представників певного народу. Означено психологічну природу поняття “шовінізм” у контексті націосвідомості, що містить у собі крайній вияв екстремального націоналізму, ксенофобії, національної та расової нетерпимості, розкрито досі не вживані в українській етнопсихології поняття “радянського націоналізму” як досить самобутнього феномену з відтінком російської великодержавності та високомірності, охарактеризовано націоналізм у контексті глобалістичних тенденцій. Стверджується, що вплив глобалізації сприяє порушенню рівноваги раціонально-чуттєвої сфери, сприяє надмірній раціоналізації свідомості, а, отже, розладжує природну доцільність у співвідношенні потреб матеріальних і духовних, сприяє моральним фрустраціям, докорінно руйнує системи життєвих цінностей.

Доводиться, що у національній самосвідомості відображаються основні засади буття та розвитку етнонаціональної спільноти; способи інтерпретації соціальних подій. Субєкт такої самосвідомості є представником “людини культури” як ідеальний психотип, який аналізуючи і осмислюючи себе (своє “Я”), власну поведінку, співвідносить її з детермінуючою її мотивацією, зумовленою покладеними на людину вимогами етносоціальної спільноти. У процесі такого співвіднесення відбувається усвідомлення самого себе субєктом своєї етнічної, національної спільноти, наділеним етнічною індивідуальністю як своєрідним поєднанням своєрідних психічних властивостей, детермінованими зовнішніми і внутрішніми умовами.

Визнається доцільною необхідність застосування при дослідженні національної самосвідомості принципу наукового плюралізму (І. Кресіна), тобто тих наукових методів, які дають змогу виявити певні історичні закономірності, своєрідність та тенденції у розвитку самосвідомості, проте його застосування є доцільним з позицій методологічного релятивізму, потреба чого пояснюється бажанням уникнути однобічних підходів і тлумачень і водночас не припуститися абсолютизації оцінок і певних положень. У цьому контексті є вмотивованим використання положень теорії інтегральної індивідуальності (Г. Мерлін, В. Хотинець) як цілісної характеристики індивідуальних властивостей людини, представлену ієрархічною сукупністю не належних один до одного, окремо існуючих на різних рівнях підсистем, що підпорядковуються різним закономірностям і мають своєрідні взаємні звязки.

Другий розділ - “Особистісно-суспільна парадигма національної свідомості” присвячений дослідженню національної та етнічної самосвідомості у контексті архетипічних джерел її зародження, формування в онто- та філогенезі, особливостей впливу суспільно-політичних процесів.

Констатується, що в онтогенезі закладаються основи майбутньої національної самосвідомості, виявляючи себе як стереотипізовані соціальні феномени, що обумовлюють дії людини особливостями етносоціальної організації. Шляхом засвоєння системи практичних навичок і стереотипів світовідчуття закладаються підвалинні засади етнічного “образу-Я” ще в “ніші розвитку” дитини у рамках щоденних практик її оточення. Система стереотипів у сформованому стані конкретно-логічного мислення трансформується в автостереотипи і складає стрижень етнічних цінностей, етично-естетичних ідеалів та іншого подібного, що складає основний зміст предмета самоусвідомлення. Так забезпечується уявлення про себе як частину довколишнього простору, усвідомлення довкілля переноситься на свій внутрішній світ і, ототожнюючись, вибудовує такий же образ свого внутрішнього “Я”

У дисертації стверджується, що саме таке психологічне середовище закладає підвалини етнізації як процесу започаткування, формування і становлення етнічних рис людини, проявлення складної сукупності психологічних чинників входження людини в етнічно означене суспільство, тобто етнічної соціалізації через засвоєння нею певних якостей, що становлять сутність конкретної етнокультурної моделі. Самосвідомість індивіда сама є продуктом даної культури й одночасно носієм її. Динаміка становлення форм самосвідомості в руслі етнізації ( пізнавальних, вольових, емоційних сфер), особливо в умовах несприятливих розвиткові етнічної самосвідомості може проходити латентні та сублімаційні періоди формування.

Розкрито функцію історичної пам'яті, яка у процесі етнізації виявляє свою полісемантичність, складну символіко-міфологічну природу, її інформаційний масив усвідомлюється не інакше як органічна частина власне суб'єкта, тобто його опанування складає саму сутність сомоусвідомлення через складну згармонізовану мережу архетипів-символів, у якій виявляє себе етнофор у процесі психічної діяльності.

Наголошується на особливій ролі мовленнєвої діяльності як форми обєктивації ментальних настановлень, психічного стану індивіда, відзначається, що сучасний реальний статус мови в українському суспільстві гальмує процес етнізації, а заодно пригнічує національну свідомість, породжує національний нігілізм, підриває патріотичні почуття і аж ніяк не сприяє формуванню національної самосвідомості, успішному розвиткові державотворчих процесів.

Формування типової етнічної моделі зумовлено суспільним і державним статусом феномену етнотипу, мірою традиціоналізованості суспільно-психологічного процесу, суспільно-політичними орієнтаціями тощо. Трансформована у навчально-виховні, ідеальні форми, вона може розглядатися засадничою ідеєю-модулятором, що орієнтує, стимулює, сприяє, мотивує потребу, інтерес до національного самопізнання. Гармонійне поєднання етноцентризму та ідеалів громадянського суспільства складає сутність перспективного вектора розвитку особистості.

Зясовано основні філогенетичні аспекти української самосвідомості, які формуються в межах простору, визначеного історіософськими та науково-політичними чинниками. Простежується невпинне прагнення людини дошукуватися до своїх міфологічних першопочатків, які містяться у фольклорі, переказах, власне міфах, перших писемних історичних джерелах. Ідея величі Руської землі, активне оперування поняттями "мова Руська", "земля Руська", Украйна міститься ще в пам`ятках Княжої доби. У наступні історичні епохи ці ідеали-символи, видозмінювалися, не втрачаючи сутності. Панівні філософські ідеї зароджувалися і формувалися в лоні фольклору і вбирали в себе елементи народного світогляду, що відбивав у собі прагнення людей до національної незалежності, до становлення національної самобутності. Зосередження на внутрішньому світі особистості формує такі риси української духовності, як екзистенційна спрямованість, що є в ній домінуючою у вигляді "філософії серця".

Показано як загроза окатоличення і полонізації особливо актуалізує питання національної належності в 16 - 17 ст., що вилилося в створення системи братств, навчальних закладів та організацію козацтва - детонатора національної самосвідомості. Атмосфера пригнічення після Переяславських угод поширилася на все суспільство, яке зазнало незнаного досі фізичного та психологічного тиску, нищення українського духу, краху національної еліти. Це значною мірою поширилося на представників козацтва, провідників, виразників національних сподівань та інтересів. Завершується формування трагічного для долі України психологічного феномену “малоросійства”, як продукту спотвореної національної свідомості, яке вражає мозковий центр нації і залишається донині центральною проблемою українського державотворення з комплексом затьмарення історичної пам`яті, меншовартості, анекдотизуванням національних святинь. У цих умовах постаті-символи (П. Сагайдачний, Б. Хмельницький, І. Богун, І. Мазепа, І. Виговський, пізніше - Т. Шевченко, С. Петлюра, С. Бандера, В. Стус та ін.) сприймаються як збудники й генератори національної самосвідомості, національноідентифікуючого потенціалу нації. Перебування України в складі російської імперії забезпечувало і досі забезпечує привласнення останньою всього, що створювалося в імперії, на рівні “продукту російської культури”, що призвело до обезкровлення української духовної скарбниці, виснаження українського потенціалу й джерела спонуки до національного самоусвідомлення й відбувалося за ретельного приховування цього московською владою. Через складну систему соціально- психологічного впливу засобами не лише державних, а й громадських, релігійних інститутів відбувалося докорінне спотворення системи життєвих цінностей, ідеалів, утверджувалися антиукраїнські зразки соціокультурного наслідування, антигерої, відступники підносилися як герої і навпаки.

Розкрито другий, якісно новий період формування національної самосвідомості пов`язаний з постатями І. Котляревського, Т.Г.Шевченка як автора і апологета української національної ідеї, М. Костомарова за компаративістський аналіз російської та української ментальностей і утвердження української самобутності. Непересічним внеском у формування національної самосвідомості є діяльність І. Франка, яку вінчає всебічно обгрунтований програмний виклад шляхів суспільного розвою України на національному ґрунті з урахуванням кращого досвіду людства та новомодних суспільно-політичних течій, концепції етнодержавотворення, що відзначаються особливою актуальністю й сьогодні. Він застерігав від втрати національної самосвідомості та ідеалу, що неодмінно змушує кращих синів працювати для розвою духової культури чужих націй.Східна Галичина, де більшість населення становили українці, поступово перетворилася на могутній генератор ідей національного визволення та возз'єднання всіх українських земель по обидва боки австро-угорського кордону. Процеси, що відбувалися в Галичині, благотворно впливали й на розвиток національної самосвідомості серед українців Російської імперії. Тоталітарна ідеологія і практика більшовизму на тривалий час зупинила й спотворила цю позитивну тенденцію.

Зясовано, що стан національної свідомості в Україні визначається двома основними чинниками: історично успадкованими тенденціями її розвитку та зовнішніми психомоделюючими впливами. Перший з них характеризується основними атрибутами колоніального статусу, який забезпечував цілковиту реалізацію інтересів метрополії, насамперед у зміні світоглядних орієнтирів, у тому числі свідомісних домінант, виходячи з групоцентризму як стрижня радянського націоналізму з відтінком великодержавності та високомірності. що ділив людей на “Ми” і “Вони”. Другий - прагнення Росії утримати колишній статус-кво, тобто забезпечити комплексний контроль в межах колишньої державної системи, а також цьогочасні впливи глобалістського спрямування. Обєктивне розуміння статусу національної ідеї, стану національної свідомості, а отже й державотворення в Україні можливе лише крізь призму розуміння природи, структури, векторної спрямованості домагань, тактики і стратегії зовнішніх чинників.

Подібні впливи у тривалому часі неодмінно супроводжуються чуттєво-раціональним роздвоєнням, фрустрацією, наростанням складних негаційних комплексів - людина з такою роздвоєною психікою починає остерігатися, а то й боятися своєї етнічно означеної самості, на грунті чого виробляється вороже-агресивне ставлення до втраченої етнічної сутності, формується комплекс малоросійства. Система психомоделювання задіює архетипічні джерела на зразок ідеї словянського братства, конфесійні, національні, геополітичні механізми як консолідуючі сили. Традиціоналізований спосіб життя як базова життєва цінність, продуктом і виразником якого усвідомлює себе представник етнопсихотипу, витісняється світоглядно-ціннісною моделлю, створеною на інтелектуально-віросповідних, часто прагматичних засадах, як правило політичної мотивації. Провідними тезами є багатовікова неперервність ідеї російського патріотизму, штучність розєднання Росії та України, безперспективність допомоги діаспори, яка ніби неодмінно призведе до “вакханалії з суверенітетом”, загроза місцевого сепаратизму і війни “шматків” території одного з одним (Крим, Галичина тощо), “розгулу етнократизму”, відкидання факту експлуатації України як колонії, категоричне заперечення історичного статусу Росії як метрополії.

Наголошується на ще одній складовій другого чиннику - глобалістських тенденціях мінімізації важливості культурних відмінностей, відкидання здобутків багатотисячолітнього культурного розвою. Такий “мрійливий лібералізм” зазвичай проповідується людьми з сильних культур, які зазнають мало незручностей від “розчавлення” маленьких. За такими впливами стоїть негативна зміна структури свідомості, руйнація моральних, життєвих цінностей, ослаблення національно-патріотичних почуттів тощо.

Отже, наведені вище фактори мають істотно корегувати стратегію і тактику державної політики з урахуванням хистких суспільно-національних орієнтацій, на утвердження прав суспільства, державних інтересів, створення привабливого сучасного інтелектуального іміджу всьому вкраїнському, не відмовляючись від його традиційних, архаїчних, фольклорних, етнографічних форм і, засуджуючи його злостиве пародіювання, шельмування. Дбати про набуття російськомовними громадянами нової ідентичності української державної нації, всіляко сприяючи виведенню з суспільної свідомості життєвизначальності російсько-радянських компонентів життєвих цінностей.

У третьому розділі “Емпіричне дослідження стану національної свідомості в Україні” обгрунтовується програма і методичні прийоми дослідження, а також аналізуються дані, отримані впродовж констатуючого експерименту.

Основне завдання констатуючого експерименту полягало в доборі надійних і валідних показників стану національної самосвідомості. Розвязання цього завдання досягалося шляхом експертного оцінювання, а також за допомогою інтер- та інтрагрупового аналізу і узагальнення якісних і кількісних характеристик усіх отриманих показників. Виходячи зі специфіки проблеми застосовано урізноманітнені форми експертних оцінок. Відповідно до змісту робочої моделі, інструментальна частина складається з комплексу методик, модифікованих нами , виходячи з потреб дослідження: застосування етнопсихологічних інтервю з використанням методики Н. Сарджвеладзе, методи дослідження форм репрезентації в побутовій свідомості В. Ф. Петренка, статистичні і семантичні методи конструювання і адаптації багатофакторних особистісних тест-питальників, методи дослідження “синдрому навязаної етнічності” Н. М. Лебедєвої, визначення уявлень про етнопсихотип “малюнок людини” (адаптована методика Ю. С. Савенко), елементи польових досліджень, етнопсихологічні спостереження та інше.

Загальна процедура дослідження складалася з двох етапів - попереднього і основного. Мета попереднього етапу полягала в створенні робочої моделі, яка б розкривала структуру етнічної свідомості, а також в доборі адекватних цій структурі системи методичних засобів. Виходячи з положень, викладених у працях вище наведених авторів, було сформульовано робочу модель, в основу якої покладено три основні показники за ознаками структури національної свідомості:

показник рівня і питомої ваги національних, етнічних цінностей у системі загальних життєвих цінностей, що визначається коефіцієнтом співвідношення кількості етнічних одиниць цінностей до кількості одиниць загальних цінностей, виявлених респондентом;

показник рівня впливу на людину етнічного середовища, етнокультури, родинного довкілля, загалом етнічних чинників як фактора впливу на формування національну самосвідомость;

показник самооцінки національної належності як самоцінності у порівнянні з іншими національностями.

Кожен з цих показників виводився за десятибальною шкалою, що відповідає рівневі питомої насиченості етнічними та національними елементами інтегральної індивідуальності. Вибірка здійснювалася, виходячи з того, щоб були представлені різні регіони сільської та міської зони проживання, з урахуванням можливості представлення різних вікових груп. Дослідження проводилося впродовж 1998-2001 років. Респонденти були поділені за віковими групами. До першої віднесені учні у віці 16-17 років, до другої - студенти віком 22-23 роки, до третьої - люди старшого віку після 55 років.

У першій віковій групі впадає в око загальна характеристика респондентів сільського і міського середовища, серед яких сільські вирізняються передусім яскравістю, самобутністю, незалежністю, оригінальністю суджень, на відміну від міського показника, де різниця в судженнях у межах групи менш помітна, а зміст суджень тяжіє до усередненого, “нормативного”.

Експертні дані про питому вагу етнічних та національних компонентів у структурі загальної самосвідомості, або співвідношення етнічної індивідуальності у структурі інтегральної індивідуальності (4,4) засвідчують загальний низький рівень національної самосвідомості юнаків у першій віковій групі. У проектуванні своїх життєвих домагань виявляються орієнтації, слабо повязані з етнічним, національним наповненням. Разом з тим, виявилася одностайна підтримка ідеї незалежності України, символізована національним святом, особливо у міських респондентів (92%) на відміну від майже вдвоє меншого показника (49%) сільських респондентів, хоча ціннісний еквівалент Гімну України у сільських респондентів вищий (91%) до 52% міських. Невмотивовано низьким виявився інтерес до народного мистецтва, пісні у міських (58%) і сільських (51%) респондентів, низький інтерес виявлено до обрядових національних строїв (4% і 8%) і особливо тривожний до літературних і публіцистичних джерел проукраїнського спрямування (до 10% кожна група). Значно колоритніш бачать образ українця сільські респонденти (54%) на відміну від міських(8%). Характерною для свідомості з низьким рівнем історичної памяті є виявлені респондентами свої уявлення про видатних людей. Інтегральний показник питомої ваги національних та етнічних цінностей у системі загальних життєвих цінностей сільських респондентів порівняно з першою групою респондентів з міського середовища є вищий на 44%.

У другій віковій групі здійснена експертна оцінка етнічного впливу традиціоналізованих моделей поведінки, які є основою етнопедагогіки і формують показник рівня впливу етнічного середовища, етнокультури, родинного довкілля, загалом етнічних чинників на формування національну самосвідомость. Її рівень в порівнянні з першою віковою групою є істотно вищим. Разом з тим, застосування методів етнопсихологічного інтервю, методики “синдрому навязаної етнічності” дає підстави припустити виявлення подвійної свідомості в структурі національної самосвідомості респондентів. Так, вибіркові експертні оцінки методом інтервювання на наявність “синдрому навязаної етнічності” засвідчили істотні розбіжності між першими і другими зрізами даних. Завищені показники, на наш погляд, були зафіксовані у першому зрізі як наслідок психологічного настановлення на відповіді “за належністю, правильністю”, а поставлені в умови необхідності практичними діями засвідчити обєктивність своїх суджень, опитувані респонденти виявили на 25-30% нижчі показники.Незважаючи на це, можна стверджувати про високий рівень впливу етнічних цінностей на формування самосвідомості молоді другої вікової групи, насамперед, зразків народної творчості, історичної памяті.

У третій віковій групі підсумковий показник національної належності у порівнянні з іншими національностями є більш вираженим. Є підстави твердити, що це досить високий рівень з огляду на те, що саме цей прошарок людей часто виступає як протестний електорат, прихильний до опозиційної діяльності тощо. Незважаючи на низький рівень віри у перспективу розвитку України (19%), незалежність держави оцінена досить високо (92%). Саме у цьому виявляється особливість національної самосвідомості як здатність розрізняти ставлення до влади і займати окрему позицію по відношенню до національних цінностей як вічних духовних субстанцій. Відповіді засвідчили широкий спектр суджень і відбили достатньо глибоке розуміння сутності запропонованих для інтервю проблем. Вони відзначали, що загальнолюдські цінності містять у собі духовні і національні цінності, без яких неможливо співіснування людей у цивілізованому світі.

Підсумовуючи, можна стверджувати, що незважаючи на викладені показники національної самосвідомості, загальний її стан вимагає істотної активізації і підвищення та задіяння до розвитку державотворчих процесів.

У висновках підбито підсумки проведеного теоретичного і експериментального дослідження, результати якого підтвердили висунуту гіпотезу, намічено перспективи подальшого розроблення проблеми. Узагальнення результатів дослідження дало підстави для таких висновків:

Проведене дослідження поглибилює розуміння сутності етнонаціональної самосвідомості, розкрило джерела, структуру, чинники та взаємозвязок зі змістом ціннісних орієнтацій, етнокультурних потреб у контексті життєвих ідеалів, способу буття людини; зясовано історико-психологічні детермінанти, соціально-психологічні чинники етнонаціонального формування як передумови національного самоусвідомлення.

Показано, що структуру самосвідомості визначає психологічне середовище зародження й формування етнонаціональної самосвідомості, передусім такі його сенсотворчі чинники як психофізіологічна реальність, життєве психічне настановлення у вигляді інтегрального вияву ментальності, етнопсихогенези, міфологічно-фольклорної системи, історичної памяті, типу традиційності як форми, способу етнокультурного буття, тобто підсвідомий, архетипічний чинник.

Встановлено, що розвинена національна самосвідомість, прагнення до самоідентифікації з нацією, утвердження самоцінності історичної памяті, вибудова на її засадах аксіологічної системи є життєво необхідною передумовою повноцінної самореалізації особистості.

Становлення етнонаціональної самосвідомості в особливо несприятливих умовах етнізації може проходити латентні та сублімаційні стадії формування, набуваючи ознак подвійної свідомості.

Зясовано, що мова і мовленнєва діяльність як обєктивовані вияви відносно стійкої системи етноконсолідуючих компонентів життєдіяльності етносу, внаслідок опанування яких людина усвідомлює себе представником етнічної спільноти, у сучасних українських реаліях потребують ефективнішого суспільно-політичного і державного сприяння для використання їх належною мірою у розвитку державотворчих процесів.

Виявлено низький рівень національної самосвідомості юнаків-старшокласників, які у своїх життєвих домаганнях слабо виявляють національні орієнтації, проте істотно вищий у студентської молоді, що значною мірою пояснюється “синдромом навязаної етнічності”, виявлення подвійної свідомості в їхній структурі національної самосвідомості, як результат психологічного настановлення на відповіді “за належністю, правильністю”. Оцінювання своєї національної належності як самоцінності особами пенсійного віку засвідчило досить високий рівень їхньої національної самосвідомості з огляду на те, що саме цей прошарок людей часто виступає як протестний електорат, прихильний до опозиційних орієнтацій, що свідчить про розмежування у ставленні до ситуативного соціально-економічного стану і окремої позиції по відношенню до національних цінностей як вічних духовних субстанцій.

Сучаснй стан національної свідомості в Україні визначається двома основними чинниками: історично успадкованими тенденціями її розвитку та зовнішніми психомоделюючими впливами східних та західних спрямувань, орієнтованими на підпорядкування масової свідомості відповідним державно-політичним субєктам. Такі психомоделюючі фактори мають істотно корегувати стратегію і тактику державної політики на утвердження прав суспільства, державних інтересів, забезпечення привабливого сучасного інтелектуалізованого іміджу українського суспільства, сприяння набуттю громадянами нової ідентичності української державної нації, подоланню у суспільній свідомості уявлень про пріоритети російсько-радянських компонентів життєвих цінностей.

Видається доцільним продовжити дослідження етнонаціональної самосвідомості, зосередивши увагу на психологічних особливостях і методиках педагогічного впливу на процес її формування, доцільних засобах використання державно-політичних механізмів для використання потенціалу національної самосвідомості у державотворчих процесах.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНО У ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

1. Деякі питання сутності і джерел національної самосвідомості// Актуальні проблеми психології. - К., 2002. - Т.1., Ч.3. - С. 3-8.

2. Етнізація людини як чинник формування національної самосвідомості. - Проблеми загальної та педагогічної психології // Збірник наукових праць Інституту психології ім. Г.С.Костюка АПН України. - К., 2002. Т.4, Ч.1. - С.5-9.

3. Психологічні чинники формування національної самосвідомості// Практична психологія та соціальна робота. - К., 2001, №10. - С.54-56.

4. Етнічна свідомість як об'єкт психологічного та міждисциплінарного дослідження. - Психологія психології // Збірник наукових праць Національного педагогічного університету ім. М.П.Драгоманова - К., 2002. Вип.№15 - С.118-124.

Размещено на Allbest.ru