Структура, детермінанти та функції емоційно-оціночного ставлення до життя

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

СТРУКТУРА, ДЕТЕРМІНАНТИ ТА ФУНКЦІЇ ЕМОЦІЙНО-ОЦІНОЧНОГО СТАВЛЕННЯ ДО ЖИТТЯ

19. 00. 01 - загальна психологія, історія психології

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата психологічних наук

Корольов Дмитро Костянтинович

Київ-2001

АНОТАЦІЯ

Корольов Д.К. Структура, детермінанти та функції емоційно-оціночного ставлення до життя. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата психологічних наук за спеціальністю 19. 00. 01 - загальна психологія, історія психології. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2001.

У роботі викладено результати психологічного аналізу емоційно-оціночного ставлення особистості до життя. Показано, що останнє в умовах вітчизняної культури включає три основні компоненти: безпосереднє емоційне ставлення до життя (щастя), опосередковане оціночними судженнями ставлення до життя (задоволеність життям), екзистенціальний вакуум як протилежність смислу життя. Також встановлено, що емоційно-оціночне ставлення до життя є неадитивним наслідком взаємодії основних ставлень особистості: до себе; до соціального світу як цілого та до окремих найбільш значущих для індивіда осіб. Виділені функції ставлення до життя: оціночна, мотиваційна, функція цінності та опосередкування прояву здібностей у життєвих досягненнях.

Ключові слова: емоційно-оціночне ставлення до життя, щастя, задоволеність життям, смисл життя.

АННОТАЦИЯ

Королёв Д.К. Структура, детерминанты и функции эмоционально-оценочного отношения к жизни. - Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата психологических наук по специальности 19. 00. 01 - общая психология, история психологии. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко, Киев, 2001.

В работе изложены результаты исследования структуры, обуславливающих факторов и функций эмоционально-оценочного отношения личности к жизни. Последнее определено как интегрирующее понятие по отношению к ранее использовавшимся.

Произведенная с использованием методов многомерной статистики обработка ответов 414 испытуемых на специально разработанный опросник позволила прийти к заключению о том, что эмоционально-оценочное отношение к жизни в условиях отечественной культуры включает три основных компонента. Это непосредственное эмоциональное отношение к жизни (счастье), опосредованное оценочными суждениями отношение к жизни (удовлетворенность жизнью), экзистенциональный вакуум как противоположность смысла жизни. Также установлено, что каждый из этих компонентов имеет собственную внутреннюю структуру. Так, непосредственное эмоциональное отношение к жизни включает непосредственное позитивное и негативное отношение к жизни. Оценочное отношение к жизни охватывает собственно удовлетворенность / неудовлетворенность жизнью и гомеостатическую установку. Экзистенциальный вакуум характеризуется такими параметрами как открытость-закрытость проблемам и мера экзистенциальной фрустрации.

Также установлено, что эмоционально-оценочное отношение к жизни является неаддитивным результатом взаимодействия основных отношений личности: к себе; к социальному миру как к целому и к отдельным наиболее значимым для индивида людям. Эмпирически показано, что отношение к жизни прямо связано с самоотношением, с самооценкой, с эмоционально-оценочным отношением к социальному миру и к своему положению в нем, то есть с социальным самочувствием. Кроме того, показано, что непосредственное эмоциональное и оценочное отношение к жизни связаны с разными аспектами самоотношения и отношения к социальному миру. Непосредственное эмоциональное отношение к жизни прежде всего связано с интерперсональными факторами - с отношением личности к значимым другим, с отношением последних к субъекту, в целом - со степенью удовлетворенности потребностей социальной принадлежности, а также - с тесно взаимосвязанным с названными факторами самоотношением. Следующий компонент отношения к жизни - когнитивный - связан с оценкой себе как прогрессирующего в сторону достижения желаемого, со степенью удовлетворенности потребностей компетентности в целом. Гипотеза о связи эмоционально-оценочного отношения к жизни с отношением к идеальному миру не получила достаточной поддержки. Так, не было обнаружено какой-либо связи показателей отношения к жизни с ориентацией на какие-либо ценности.

Теоретический анализ функций эмоционально-оценочного отношения к жизни привел к выделению следующих: оценочной, мотивационной, функции ценности и функции опосредования проявления способностей в жизненных достижениях. Оценочная функция эмоционально-оценочного отношения проявляется в том, что оно выполняет роль субъективного индикатора качества жизни. В отличие от ситуативных переживаний, названный феномен выражает обобщенную оценку жизнедеятельности как целого. Тут следует отметить, что в диссертационном исследовании не удалось эмпирически подтвердить гипотезу о соответствии между ведущими потребностями личности и доминирующей формой отношения к жизни.

Также продемонстрировано, что переживания счастья, удовлетворенности, смысла жизни как таковые крайне редко становятся мотивами поведения. Обычно стремятся достичь ситуации, релевантной этим переживаниям.

Кроме этого, полученные результаты подтвердили наличие у переживания счастья функции ценности. В таких переживаниях существует потребность, даже если не проявляется стремление к ним. Чувство счастья, как и несчастья, обогащает жизнь, окрашивает в ранее неведомые тона. Сказанное не относится к удовлетворенности и смыслу жизни. Опрошенные обычно их не рассматривают как феномен переживания и ценят то, что за ними стоит - источники смысла и удовлетворенности.

Наконец, продемонстрировано, что эмоционально-оценочное отношение к жизни опосредует проявление способностей в жизненных достижениях. Так, полученные данные согласуются с гипотезой о том, что только при условии позитивного отношения к жизни в наибольшей степени реализуются способности субъекта. В частности, обнаружено, что при условии выраженной удовлетворенности жизнью общие интеллектуальные способности студентов наилучшим образом проявляются в академической успешности.

Ключевые слова: эмоционально-оценочное отношение к жизни, счастье, удовлетворенность жизнью, смысл жизни.

ANNOTATION

Korolov D.K., Structure, determinants and functions of judgment-emotional attitude to the life. - Manuscript.

Dissertation on searching of psychological science scientific degree in speciality 19. 00. 01 - general psychology, history of psychology. - Kyiv National Taras Shevchenko University, Kyiv, 2001.

The dissertation is devoted to psychological analysis of judgment-emotional attitude to the life. It has been found that in Ukrainian cultural context the judgment-emotional attitude to the life consists of three components. These components are 1) happiness - emotional attitude to the life, 2) life satisfaction - judgment-cognitive attitude to the life, 3) sense of life as oppsite characteristic to existential vacuum. Results show that judgment-emotional attitude to the life results from interaction between basic person's attitudes towards self, significant others, and social world. The author describes functions of judgment-emotional attitude to the life. These functions are evaluation, motivation, attitude as value itself, and mediation between person's aptitudes and life achievements.

Key words: judgment-emotional attitude to the life, happiness, life satisfaction, sense of life.

емоційний оціночний життя благополуччя

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Поняття емоційно-оціночного ставлення до життя поки що нове для психології. Поряд із ним використовуються такі концепти, як суб'єктивне, психологічне, емоційне та загальне благополуччя, якість життя, задоволеність життям, щастя, смисл життя, соціальне самопочуття тощо. Це відображає, з одного боку, зростаючий інтерес до даної проблематики, а з іншого боку, різноманітність принципів, шляхів дослідження та неусталеність концептуального апарата, який використовується в зазначеній галузі.

Новим цей напрямок досліджень є не тільки для пострадянської психології, але значною мірою і для світової. Так, тільки з другої половини 60-х років у західній психології стали проводитись систематичні емпіричні дослідження щастя, задоволеності життям. Поряд із цим існували окремі клінічні концепції, що грунтувались на досвіді психологічної практики. В радянській психології ця проблема мало розроблялась, тільки на початку 90-х років з'являються непоодинокі публікації, з 1995 року в Москві щорічно проводяться симпозіуми на тему: психологічні аспекти смислу життя. В Києві соціологічний та соціально-психологічний бік питання розробляє Є.І. Головаха, Н.В. Паніна.

Актуальність теми. Зростаюча актуальність теми роботи пояснюється логікою розвитку науки. Хоча подібні питання для людства актуальні завжди, у психології таким проблемам не приділялося достатньої уваги. Зокрема, коли наша наука сформувалась як самостійна дисципліна, вчені почали з дослідження елементарних психічних функцій. Складні, особистісні феномени залишались переважно за межами емпіричних пошуків. Тоді значною мірою це було виправданим. Але тепер, з одного боку, напрацьований достатній концептуальний, методологічний та методичний апарат, щоб грунтовно емпірично вивчити подібні “невловимі” явища, а з іншого, відбувається процес гуманізації та гуманітаризації психології, росте інтерес до її “вершинних” проблем.

Також М. Айзенк, Е. Дайнер та ін. вказують, що дослідження суб'єктивного благополуччя є відповіддю на існуючий у психології надмірний акцент, переоцінку ролі негативних станів. Крім того, в суспільстві зростає усвідомлення цінності окремого індивіда та його благополуччя. При цьому досягається розуміння того, що суттєвою складовою благополуччя є суб'єктивний компонент, що воно не зводиться до таких соціальних показників, як, скажімо, рівень життя, рівень злочинності.

В даний час у вітчизняній психології наступає такий етап, коли зазначені феномени мають вивчатись не просто на рівні окремих емпіричних досліджень часткових їх аспектів, що є необхідним початковим етапом вивчення будь-якого явища, але до їх вивчення слід застосувати арсенал психологічних категорій та понять, принципів і підходів до дослідження, розглянути їх у зв'язку з іншими психічними реаліями, а знання про них інтегрувати з наявним психологічним знанням, включити їх в загальний контекст психологічної науки.

Автор вважає, що для вирішення окресленої проблеми буде в евристичному плані корисним осмислити феномени суб'єктивного благополуччя, спираючись на поняття ставлення. Останнє має багату історію розробки, визначений зміст, диктує певну логіку аналізу.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано як розділ науково-дослідницької програми “Психодіагностика особистості” кафедри медичної психології та психодіагностики Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Мета і задачі дослідження. Мета дисертаційного дослідження - структура, детермінанти та функції емоційно-оціночного ставлення до життя. Досягнення мети передбачає вирішення таких задач.

Розглянути представлені в літературі емпіричні дані та теоретичні конструкції щодо емоційно-оціночного ставлення до життя та визначити шляхи його подальшого дослідження.

Визначити на емпіричному та концептуальному рівні структурні компоненти емоційно-оціночного ставлення до життя.

У вітчизняному культурному контексті визначити поміж змінних особистості детермінанти емоційно-оціночного ставлення до життя.

Визначити функції емоційно-оціночного ставлення до життя.

Об'єкт дослідження - емоційно-оціночне ставлення до життя.

Предмет дослідження - структура, детермінанти та функції емоційно-оціночного ставлення до життя.

У дослідженні використовувався ряд методів. У теоретичній частині роботи автор звернувся до аналізу, узагальнення та синтезу існуючого знання з проблеми.

Емпіричне дослідження включало три етапи: вивчення структури, детермінант та функцій емоційно-оціночного ставлення до життя. Для збору первинної інформації застосовувались як відомі, так і новостворені та модифіковані у відповідності з цілями дослідження методи та методики. Аналіз творів застосовувався при вивченні уявлень досліджуваних про щастя, задоволеність, смисл життя, а також при формулюванні пунктів опитувальника щодо ставлення до життя та смислу життя. Останні методики використовувались протягом всього дослідження як основний спосіб вимірювання емоційно-оціночного ставлення до життя. Також для визначення ставлення до життя застосовувався Кольоровий тест ставлень. Ця ж методика стала у пригоді при визначенні ставлення особи до значущих інших. Також використовувались: для оцінки значущості і міри задоволення потреб - ТАТ, Інтегральний індекс соціального самопочуття (ІІСС - 44, автори Є.І. Головаха та Н.В. Паніна); для визначення емоційної спрямованості - опитувальник емоційної спрямованості особистості, розроблений Д.К. Корольовим та В.І. Лисим; для діагностики ставлення до себе та самооцінки - Методика дослідження ставлення до себе (МИС) Р.С. Пантелєєва та Q-сортування; для визначення ставлення до значущих інших - семантичний диференціал; для діагностики цінностей - методика “Ціннісні орієнтації” М. Рокіча; для визначення рівня загальних інтелектуальних здібностей - тест структури інтелекту Р. Амтхауера.

З метою статистичної обробки даних застосовувались: t-критерій, ², критерій Колмогорова-Смирнова, коефіцієнт , кореляційний, множинний регресійний, дисперсійний, R- та Q-факторний, неієрархічний кластерний, дискримінантний аналіз, індивідуальне багатомірне шкалювання.

Отримані дані створили основу для структурно-функціонального аналізу, опису та аналізу причин.

Наукова новизна одержаних результатів.

Вперше на емпіричному рівні в умовах вітчизняної культури визначено структуру емоційно-оціночного ставлення до життя. Показано, що зазначений феномен має такі складові: безпосереднє емоційне ставлення до життя; оціночне ставлення до життя, що включає власне задоволеність життям та гомеостатичну установку; екзистенціальний вакуум як протилежність ставлення до життя як до осмисленого, що характеризується за параметрами відкритості-закритості проблемам та екзистенціальної фрустрованості.

Дістало подальший розвиток відоме із зарубіжних робіт положення про детермінованість суб'єктивного благополуччя ставленням до себе, самооцінкою, характером міжособових стосунків. Так, вперше показано, що емоційно-оціночне ставлення до життя визначається основними ставленнями особистості: до себе, до соціального світу, до окремих найбільш значущих для індивіда осіб. Також дістало подальший розвиток окреслене у зарубіжних роботах припущення про те, що афективна та когнітивна оцінка життя обумовлені дещо відмінними чинниками. Так, у представленій роботі вперше емпірично встановлено, що характер безпосереднього емоційного ставлення до життя перш за все детермінований інтерперсональними чинниками - ставленням особи до значущих інших, ставленням з їхнього боку, в цілому - задоволенням потреб соціальної приналежності, а також - багато у чому залежним від цих факторів емоційним ставленням до себе. Вперше показано, що інший компонент ставлення до життя - оціночний - обумовлюється самооцінкою себе як такого, що просувається до досягнення бажаного, задоволенням потреб компетентності в цілому.

Вперше виділені та описані функції емоційно-оціночного ставлення до життя: функція оцінки, цінності, мотиваційна та функція опосередкування прояву здібностей у досягненнях. Зокрема, вперше емпірично показано, що переживання щастя, на відміну від переживань задоволеності і смислу життя, є цінністю для досліджуваних; що переживання щастя, задоволеності, смислу життя украй рідко стають мотивами поведінки. Також вперше показано, що характер емоційно-оціночного ставлення до життя опосередковує прояв здібностей у життєвих досягненнях.

Практичне значення одержаних результатів не зводиться тільки до використання у дослідницьких та психодіагностичних цілях створених методик та впровадження отриманих матеріалів у зміст навчання. Результати роботи демонструють необхідність врахування феномена суб'єктивного благополуччя при розробці перетворювальних психологічних технологій. Адже емоційно-оціночне ставлення до життя є одним із найбільш узагальнених параметрів, у якому відображається характер функціонування та розвитку особистості.

Розроблені у роботі опитувальники містять шкали для виміру кожного з компонентів емоційно-оціночного ставлення до життя і є інструментами із задовільними характеристиками надійності та валідності. Також адаптовано Кольоровий тест ставлень для визначення характеру емоційно-оціночного ставлення до життя.

Отримані у дисертаційному дослідженні результати (теоретичні результати та розроблені психодіагностичні методики) використовуються при викладанні таких курсів:

1.“Психологія діяльності та навчальний менеджмент”. Читається для студентів другого курсу Київського національного економічного університету (довідка № к.34/5 від 22.12.2000).

2. “Соціальна психологія”. Читається для студентів гуманітарного факультету Державної Академії керівних кадрів культури і мистецтв (довідка № 9 від 27.12.2000).

Апробація результатів дисертації. Результати роботи апробовані на п'яти наукових конференціях: “Ананьєвські читання - 99” (С.-Петербург, 1999), “ІІІ Харківські Міжнародні психологічні Читання” (Харків, 1999), Перша, Друга та Третя Всеукраїнські конференції молодих науковців “Проблема особистості в сучасній науці: результати та перспективи досліджень” (Київ, 1998; 1999; 2000).

Публікації. Результати дисертації опубліковано у вигляді трьох статей у фахових виданнях, трьох статей в інших наукових виданнях, трьох тез та доповідей наукових конференцій.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

Перший розділ роботи містить огляд літератури з проблеми суб'єктивного благополуччя, другий розділ - смислу життя. Вказується на нерівномірність вивчення різних аспектів зазначених феноменів. Зокрема, зарубіжними дослідниками встановлена неодномірність конструкта суб'єктивного благополуччя, добре досліджені його соціально-демографічні детермінанти, гірше - власне особистісні, майже не вивчені функції даного явища.

Аналіз шляхів та методів дослідження суб'єктивного благополуччя та смислу життя, викладений у третьому розділі, показує обгрунтованість пріоритетного використання для збору первинної інформації щодо зазначених явищ методів самооцінки, в першу чергу опитувальників. Останні ґрунтуються на припущенні, що ніхто не може краще за самого суб'єкта оцінити характер його ставлення до життя. Такі методи демонструють добру валідність та надійність. Інші методи мають застосовуватись як допоміжні.

Одна з головних перешкод у вивченні емоційно-оціночного ставлення до життя полягає в обмеженості застосування експерименту. Тому каузальні гіпотези дослідники вимушені перевіряти переважно за допомогою непрямих методів.

У четвертому розділі висвітлено результати вивчення структури емоційно-оціночного ставлення до життя. В умовах відсутності методики для дослідження зазначеного явища ми були вимушені створити власний опитувальник, заснований на аналізі описів проявів ставлення до життя, що були знайдені у літературі та у 70 спеціально зібраних студентських творах.

Методика проводилась із 414 студентами (217 жінок і 197 чоловіків, середній вік - 19,6 років) гуманітарних, природничих та технічних факультетів вузів м. Києва.

Отримані дані оброблялись за допомогою факторного аналізу методом головних компонент з наступним варімакс-обертанням.

Проаналізувавши отримані факторні рішення, ми зупинились на трифакторному, що пояснило 33 % загальної дисперсії змінних. Перший фактор пояснює 20,2 % дисперсії змінних. Умовно його названо “щастя”. Він навантажений 16 твердженнями, які описують безпосереднє емоційне ставлення до життя. Це задоволення від самого процесу життя. Певною мірою воно безвідносно до зовнішніх критеріїв, еталонів.

Другий фактор пояснює 6,7 % загальної дисперсії. і навантажений 7 пунктами. Його названо незадоволеністю життям. Він описує свідоме, опосередковане когнітивними оцінками ставлення до життя. Оцінки, на яких базується задоволеність, потребують певного обгрунтування, тобто порівняння свого теперішнього життя з якимось еталоном. Якщо попередній фактор виражає безпосереднє прийняття чи неприйняття життя, то цей - переважно когнітивну оцінку прийнятності для суб'єкта себе самого, умов та обставин життя.

Останній із виділених факторів пояснює 6,2 % загальної дисперсії і навантажений 8 пунктами, у яких відображено зміст поняття екзистенціального вакууму. Несподіванкою є брак у складі цього фактору пунктів, що описують протилежність екзистенціального вакууму - осмисленість життя. Питання, які характеризують ставлення до життя в аспекті його осмисленості, зрозумілості, цілісності, керованості, обгрунтованості, відповідності імперативам, повноти та змістовності, “склеїлись” із фактором щастя і частково з фактором задоволеності. Очевидно, у звичайних умовах суб'єктивне благополуччя тісно пов'язано з осмисленістю життя, тому на емпіричному рівні не вдалося розрізнити ці конструкти.

Далі був використаний неієрархічний кластерний аналіз, що дало можливість виділити типи ставлення до життя. Для цього ми згрупували досліджуваних у кластери, використовуючи в якості змінних пункти опитувальника. Кількість кластерів та вірогідність кластерного рішення обгрунтовувались за допомогою дискримінантного аналізу. Мається на увазі можливість точно і диференційовано описати відмінності між кластерами за допомогою системи дискримінантних функцій. Послідовно аналізувались 2-, 3-, 4-, 5-, 6-, 7-, 8-кластерні рішення, і залишалось тільки одне рішення - те, на підставі якого можна було побудувати систему дискримінантних функцій, що дає найбільший виграш при прогнозуванні. Мова йде про перевищення процента правильних передбачень за допомогою системи дискримінантних функцій над процентом правильних класифікацій при випадковому розподіленні досліджуваних за типами.

Зазначені процедури показали існування локальних підсистем у межах кожного з описаних вище складників ставлення до життя. Так, на підставі статистичного аналізу змінних, що увійшли до шкали щастя, було виділено чотири кластери, відмінності між якими описуються двома дискримінантними функціями. Першу функцію інтерпретовано як безпосереднє емоційне негативне ставлення до життя, а другу - як безпосереднє позитивне ставлення до життя.

До першого типу (кластер 1) відносяться досліджувані, які мають яскраво виражене негативне ставлення до життя.

Другий тип (кластер 2) характеризується слабо вираженим позитивним і негативним ставленням до життя. Третій тип (кластер 3) об'єднує осіб із сильно вираженим одночасно позитивним та негативним ставленням до життя, а в індивідів з четвертого типу (кластер 4) знаходимо виражене позитивне ставлення до життя та слабо виражене негативне. Перший тип відповідає уявленню про нещасну людину. Особи з другого типу характеризуються емоційно не насиченим ставленням до життя. Третій тип складають індивіди з сильними емоціями, життя яких повне як радісних, так і сумних переживань, четвертий - просто щасливі особи.

У межах параметра задоволеності також відносно незалежно співіснують незадоволеність-задоволеність життям (функція 1) та гомеостатична установка по відношенню до життя (функція 2). Перший параметр виражає незадоволеність / задоволеність суб'єкта теперішнім, повсякденним життям, власною здатністю реалізовувати життєві плани, умовами та обставинами життя, тим, як воно склалося. Другий критерій класифікації відображає тенденцію до редукції / посилення напруги. Ті, хто прагнуть до редукції напруги, хочуть, щоб від них нічого не вимагалось. Вони прийняли те, що мають, і бажають уникнути необхідності долати якісь перешкоди, вирішувати проблеми.

Подібно до попереднього випадку, в результаті комбінування дві підстави класифікації утворюють п'ять типів. До першого типу (кластер 1) увійшли особи з гомеостатичною орієнтацією, незадоволені життям.

До другого типу (кластер 2) увійшли незадоволені індивіди з гетеростатичною тенденцією. Їх не влаштовує теперішній стан їхнього життя, і вони готові боротись за його перебудову. Третій тип (кластер 3) утворили також ті, хто незадоволений і має високі показники за гомеостатичною установкою. Відмінність цього типу від першого у тому, що представники першого типу більше бажають редукції напруги, а представники третього - в першу чергу не задоволені життям. Четвертий тип (кластер 4) об'єднує тих, хто задоволений, і характеризується гомеостатичною тенденцією. Вони досягли, чого бажали, і не хочуть нічого іншого. Досліджувані п'ятого типу (кластер 5) задоволені життям, але все рівно прагнуть до змін, до напруги. Ймовірно, вони є тими здоровими особистостями, які самоактуалізуються, описаними у роботах психологів гуманістичного напрямку.

Типологічна структура у рамках параметра екзистенціального вакууму визначається двома критеріями класифікації: відкритістю проблемам - запереченням існування проблем (функція 1), екзистенціальною фрустрацією (функція 2). Заперечення існування проблем проявляється у цілеспрямованому уникненні проблем, свідомому прагненні позбавитись їх і одночасно емоційно забарвленому бажанні не відчувати ніякого дискомфорту, страждання. Ймовірно, цей параметр можна інтерпретувати як гедоністичну установку по відношенню до життя. Але, скоріше, ця закритість проблемам життя виникає як наслідок страху “подивитись їм у лице”, як результат невпевненості у можливості їх вирішити. Ймовірно, що відкритість проблемам - заперечення існування проблем виражає узагальнений результат функціонування захисних механізмів особистості в області екзистенціальної проблематики.

За В. Франклом, екзистенціальна фрустрація виникає внаслідок блокування потреби у смислі життя. Фрустрація майже завжди супроводжується явною чи прихованою агресією. В нашому випадку ця екзистенціальна агресивність не тотожна поведінковій агресивності. Адже мова йде про переживання агресії, що не пов'язане з якоюсь конкретною ситуацією.

Комбінування двох описаних вище підстав для класифікації утворює три типи. Перший тип (кластер 1) об'єднує закритих проблемам та екзистенціально не фрустрованих осіб.

Другий тип (кластер 2) включає відкритих проблемам та екзистенціально не фрустрованих індивідів. Мабуть, це ті, хто успішно знаходять смисл у житті. Третій тип (кластер 3) складається з відкритих проблемам екзистенціально фрустрованих осіб. Напевно, вони гостро відчувають необхідність у смислі, але не можуть його знайти.

Цікаво, що не утворився логічно можливий тип, який мав би складатися із закритих проблемам, екзистенціально фрустрованих осіб. Ймовірно, якщо хтось не бажає знати про основні життєві проблеми, перед ним не виникає питання про смисл життя. Звідси, він не може зазнати невдачі у знаходженні смислу і прийти до екзистенціальної фрустрації.

Далі ми припустили, що безпосереднє емоційне ставлення до життя проявляється в переживаннях, пов'язаних із переживанням найбільш бажаних для особистості емоцій. Ця гіпотеза співвідноситься з емпірично не перевіреним твердженням Б. І. Додонова про те, що переживання щастя включає емоції, властиві кожному з типів загальної емоційної спрямованості особистості. На емпіричному рівні наша гіпотеза означає, що в рамках кожного типу емоційної спрямованості особистості має спостерігатися позитивний зв'язок переживання щастя з переживанням найбільш бажаних для типу емоцій. Іншими словами, якщо досліджуваних розбити на групи за належністю до типів емоційної спрямованості особистості, то в кожній із цих груп буде існувати позитивна кореляція між показниками інтенсивності переживання щастя і показниками наявності у житті особи емоцій, на основі бажаності яких цей тип був виділений.

Однак подібну кореляцію не знайдено. Іншими словами, рівень безпосереднього емоційного ставлення до життя та рівень наявності у переживаннях особи найбільш бажаних для неї емоцій виявились не пов'язаними. Аналогічним чином, не знайдено зв'язку, по-перше, характеру безпосереднього емоційного ставлення до життя, по-друге, характеру емоційно-оціночного ставлення до життя з емоційною спрямованістю особистості.

П'ятий розділ присвячено викладу результатів вивчення детермінант емоційно-оціночного ставлення до життя. Зокрема, перевірялись такі гіпотези. Емоційно-оціночне ставлення до життя є інтегральним результатом взаємодії основних ставлень особистості: до себе; до соціального світу як цілого та до окремих найбільш значущих для індивіда осіб; до ідеального світу. Ми припустили, що всі ці три класи ставлень обумовлюють емоційно-оціночне ставлення до життя як ціле, а також кожний з його компонентів, але різною мірою. При висуненні цього положення ми виходили з припущення, що кожний з компонентів емоційно-оціночного ставлення до життя є інтегральним суб'єктивним показником якості функціонування особистості в певній сфері життєдіяльності і, відповідно, обумовлюється дещо відмінними психологічними чинниками.

Ми припустили, що: по-перше, безпосереднє емоційне ставлення до життя визначається безпосереднім емоційним ставленням до себе, ставленням досліджуваного до значущих для нього осіб, очікуваним ставленням з їхнього боку, задоволенням потреб соціальної приналежності в цілому; по-друге, свідоме, опосередковане когнітивними оцінками ставлення до життя - задоволеність - обумовлюється оціночним ставленням до себе як до носія певних достоїнств, ставленням до власної здатності ефективно діяти, тобто компетентності, оцінкою свого положення у соціальному світі; по-третє, ставлення до життя як до осмисленого детермінується орієнтацією особи на певні цінності.

Вибірка складалась з 99 студентів, 71 жінки та 28 чоловіків, середній вік - 19,9 років.

В дослідженні знайдено позитивні кореляції показників, з одного боку, ставлення до життя, а з іншого, - ставлення до себе; самооцінки; емоційно-оціночного ставлення до соціального світу і до свого положення у ньому, тобто соціального самопочуття; ставлення до значущих інших; очікуваного ставлення від інших. Однак не знайдено ніякого зв'язку показників ставлення до життя з орієнтацією на жодну з досліджуваних цінностей.

Безпосереднє емоційне ставлення до життя найбільшою мірою корелює з основними емоційними ставленнями особистості: зі ставленням до значущих інших; з очікуваним ставленням до себе з боку інших; зі ставленням до себе. Також знайдено позитивну кореляцію з задоволенням потреб соціальної приналежності. Як показано К. Роджерсом та іншими дослідниками, всі ці феномени тісно пов'язані між собою.

Оціночне ставлення до життя корелює з самооцінкою себе як такого, що просувається до досягнення бажаного. Тобто, якщо особа у теперішньому ближча до власного ідеалу, ніж у минулому, то вона більш задоволена. Виходить, що наближення у часі до свого ідеалу більш важливе для задоволеності, ніж статична близькість до ідеалу. Навпаки, остання найбільш тісно корелює з безпосереднім емоційним ставленням до життя. Також показники за шкалою оціночного ставлення до життя корелюють із задоволенням потреб компетентності. Отже, характер безпосереднього емоційного ставлення до життя пов'язаний із задоволенням потреб третього рівня в ієрархії А. Маслоу, а характер оціночного ставлення до життя _ із задоволенням потреб четвертого рівня.

Знайдено обернений кореляційний зв'язок показників за шкалою екзистенціального вакууму з позитивним ставленням до себе; з оцінкою себе як такого, що втілив у власній особистості певні ідеальні орієнтири; із задоволеністю основною діяльністю.

Ці результати формально не дозволяють зробити твердження про причинну залежність емоційно-оціночного ставлення до життя від перелічених вище факторів. Але наявність такої залежності здається досить обґрунтованою, якщо взяти до уваги відомі у психології теоретичні положення та деякі емпіричні дослідження. Так, у тексті дисертації описано експерименти Ф. Стрек із колегами, Д. Бейк та П. Найдентел, які демонструють каузальний вплив самооцінки на суб'єктивне благополуччя. Також практика та теорія клієнт-центрованої терапії показує первинність ставлення до особи з боку інших у визначенні характеру її ставлення до себе, до інших, і таким чином, до світу. Крім того, лонгітюдні дослідження демонструють взаємні причинні зв'язки емоційної підтримки з боку інших та суб'єктивного благополуччя. Далі автором знайдений зв'язок емоційно-оціночного ставлення до життя із задоволенням потреб. Останнє завжди вважалося первинним щодо емоційних явищ, які з ним пов'язані.

Крім того, якщо припустити, що ставлення до життя визначає більш конкретизовані ставлення особистості, то не зрозуміло, що детермінує його. Навпаки, картина стає логічнішою, якщо припустимо, що ставлення до життя визначається більш локальними ставленнями, а ті, у свою чергу, - конкретними подіями. Сказане не виключає зворотній вплив загального ставлення до життя на більш локальні ставлення особистості.

У шостому розділі описано досліди, спрямовані на розкриття змісту функцій емоційно-оціночного ставлення до життя. Спираючись на результати теоретичного аналізу, ми припустили, що зазначене ставлення крім оціночної функції виконує мотиваційну, функцію цінності та функцію опосередкування прояву здібностей у життєвих досягненнях. Оціночна функція проявляється в інформуванні індивіда про перебіг життєдіяльності, про відповідність наявного стану речей його потребам. Це суб'єктивна оцінка якості життя. На відміну від ситуативних переживань емоційно-оціночне ставлення до життя виражає сталу узагальнену оцінку всіх аспектів життєдіяльності.

Також було висунуто гіпотезу про існування відповідності між домінуванням (у сенсі А. Маслоу) у особистості певної групи мотивів та переважанням у структурі її емоційно-оціночного ставлення до життя відповідної субструктури. При формулюванні цієї гіпотези ми виходили з того, що кожний із компонентів емоційно-оціночного ставлення до життя є інтегральною оцінкою з боку суб'єкта якості власної життєдіяльності в певній сфері: безпосереднє емоційне ставлення до життя - у сфері значущих емоційних зв'язків, внутрішньоособових та міжособових; свідоме, опосередковане оцінками ставлення до життя - задоволеність - у сфері досягнень, переважно соціальних; смисл життя - у сфері смислоутворювальних цінностей.

Отже, якщо домінуючими в особи є мотиви соціальної належності, встановлення та підтримання міжособових емоційних зв'язків, то основною формою ставлення до життя має бути безпосереднє емоційне. Якщо домінуючими є мотиви досягнення певної соціальної позиції, престижу, авторитету, самооцінки та самоповаги, то основною формою ставлення до життя буде оціночне. Якщо домінують мотиви самоактуалізації, а ми додамо і самотрансценденції, як вона розуміється в логотерапії В. Франкла, то основною формою емоційно-оціночного ставлення буде ставлення до життя як до осмисленого-неосмисленого. Зазначені гіпотези можна перевірити безвідносно до визнання описаної А. Маслоу динаміки мотиваційних фаз. Але при розгляді цих гіпотез у руслі даної концепції дослідження виглядає більш струнким та цікавим.

У вибірку увійшли 42 студента, 21 чоловік і 21 жінка, середній вік - 19 років.

Провівши ТАТ, ми визначили, який із мотивів домінує в особи. Далі за допомогою індивідуального багатомірного шкалювання оброблялись відповіді досліджуваних на опитувальник ставлення до життя. Зазначений метод аналізу даних на відміну від факторного аналізу надає можливість отримати міри індивідуальної ваги кожної виділеної координатної вісі для кожного досліджуваного. Тепер можна було визначити, наприклад, що у даного досліджуваного ставлення до життя обумовлюється його безпосереднім емоційним ставленням до життя чи, навпаки, оціночним ставленням до життя _ задоволеністю, або екзистенціальним вакуумом.

Використавши критерії ², t-тест, ми не знайшли відповідності між домінуючою формою ставлення до життя та домінуючим класом потреб особистості. На жаль, ці результати немає з чим порівняти, адже подібних робіт нам не відомо.

Крім того, з метою вивчення мотиваційної та ціннісної функцій ставлення до життя ми звернулись до аналізу спеціально зібраних творів. Вибірка складалась із 242 студентів, 123 чоловіків і 119 жінок, середній вік - 19 років.

Результати показали, що переживання щастя, задоволеності, смислу життя як такі украй рідко розглядаються досліджуваними як спонукачі поведінки. Звичайно особа прагне до ситуації, релевантної цим переживанням. Інакше кажучи, прагнуть знайти, скажімо, смисл життя, а не відчувати його.

Також емпірично підтверджено наявність у переживання щастя функції цінності. В ньому існує потреба, навіть коли не проявляється прагнення до нього. Почуття щастя, як і нещастя, збагачує життя, надає йому “барв”. Сказане не стосується задоволеності та смислу життя. Опитані звичайно їх не розглядають як феномен переживання і цінують те, що за ними стоїть - джерела задоволеності та смислу.

По аналогії з висунутим В.М. Мясіщевим положенням про те, що здібності проявляються лише при позитивному ставленні до діяльності, ми припустили, що емоційно-оціночне ставлення до життя виконує функцію змінної, яка опосередковує зв'язок загальних здібностей і відповідних їм життєвих досягнень. Так, загальні здібності суб'єкта можуть втілитись у конкретних досягненнях тільки при умові позитивного ставлення до життя. На емпіричному рівні це означає, що в групі досліджуваних із вираженим позитивним ставленням до життя життєві досягнення цих осіб мають дорівнювати або навіть перевищувати рівень їхніх здібностей. Навпаки, у групі з негативним ставленням до життя наявні успіхи повинні значно відставати від реальних можливостей.

Вибірка складалась із 28 студентів, 12 чоловіків та 16 жінок, які навчалися за економічною спеціальністю на другому курсі.

Результати показали, що в разі позитивного оціночного ставлення до життя (виміряного за допомогою нашого опитувальника) учбові досягнення студента (академічна успішність у вузі) буде перевищувати рівень його загальних інтелектуальних здібностей (виміряних тестом Р. Амтхауера), в разі негативного - досягнення будуть менші за здібності.

Зі сказаного випливає можлива доцільність оптимізації емоційно-оціночного ставлення до життя методами психологічного впливу. Причому така постановка питання - оптимізація саме ставлення до життя, а не вплив на переживання щастя, задоволеності, смислу життя - усуває багато заперечень щодо такого впливу.

ВИСНОВКИ

1. У дисертації наведено теоретичне узагальнення та нове вирішення проблеми суб'єктивного благополуччя особистості, що виявляється у розробці для опису зазначеного феномена поняття емоційно-оціночного ставлення до життя, визначенні структури, детермінант та функцій досліджуваного явища в умовах вітчизняної культури. Це створює передумови для цілісного розуміння особистості та її благополуччя.

2. Проблема суб'єктивного благополуччя та смислу життя тільки починає вивчатись у вітчизняній психології. Хоча названі феномени протягом останніх десятиріч викликають зростаючий інтерес у світовій науці, отримані у закордонних роботах дані потребують перевірки у соціокультурному контексті нашої країни.

За результатами аналізу літератури з питання можна дійти висновку, що найбільш перспективним та цікавим напрямком досліджень стає вивчення зв'язків емоційно-оціночного ставлення до життя з так званими “вершинними” утвореннями особистості. Такі роботи слід планувати, враховуючи не просту внутрішню будову ставлення до життя. Також пріоритетним і майже не вивченим є питання функцій емоційно-оціночного ставлення до життя.

3. Аналіз шляхів дослідження емоційно-оціночного ставлення до життя призвів до висновку, що на теперішньому етапі розвитку психології найбільш продуктивним є емпіричний підхід до вивчення зазначеного феномену. Його застосування дозволяє перевірити, уточнити та розвинути результати здавна розповсюдженого теоретизування щодо щастя, задоволеності, смислу життя.

4. За результатами проведеного дослідження структура емоційно-оціночного ставлення до життя містить такі складові: безпосереднє емоційне ставлення до життя (щастя); опосередковане когнітивними оцінками ставлення до життя (задоволеність); ставлення до життя як до осмисленого чи позбавленого смислу (екзистенціальний вакуум). Кожний із цих компонентів має власні субструктури. Так, безпосереднє емоційне ставлення до життя включає безпосереднє позитивне та негативне ставлення до життя. Опосередковане когнітивними оцінками ставлення до життя складається з незадоволеності / задоволеності життям та з гомеостатичної установки. Конструкт екзистенціального вакууму містить відкритість-закритість проблемам та екзистенціальну фрустрованість.

5. Емоційно-оціночне ставлення до життя є неадитивним наслідком взаємодії основних ставлень особистості: до себе; до соціального світу як цілого та до окремих найбільш значущих для індивіда осіб. Причому кожний з компонентів емоційно-оціночного ставлення до життя є інтегральним суб'єктивним показником якості функціонування особистості в певній сфері життєдіяльності і, відповідно, обумовлюється дещо відмінними психологічними чинниками. Зокрема, безпосереднє емоційне ставлення до життя перш за все пов'язане з інтерперсональними чинниками - зі ставленням особи до значущих інших, зі ставленням з їхнього боку, в цілому - із задоволенням потреб соціальної приналежності, а також - з багато у чому залежним від цих факторів емоційним ставленням до себе. Інший компонент ставлення до життя - оціночний - пов'язаний із самооцінкою себе як такого, що просувається до досягнення бажаного, із задоволенням потреб компетентності. Гіпотеза про зв'язок емоційно-оціночного ставлення до життя зі ставленням до ідеального світу не отримала достатньої підтримки. Так, не знайдено ніякого зв'язку показників ставлення до життя з орієнтацією на жодну з цінностей.

6. За результатами теоретичного та емпіричного аналізу виділені та описані функції емоційно-оціночного ставлення до життя: оціночна (що зрозуміло з самого змісту поняття), мотиваційна, ціннісна та функція опосередкування прояву здібностей у життєвих досягненнях.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ

1. Королёв Д.К. Смысл жизни: психологический аспект // Вісник Харківського державного університету. - 1999. - №439'99. - с.57-59.

2. Корольов Д.К. Позитивне емоційно-оціночне ставлення до життя як умова прояву здібностей індивіда // Вісник Київського університету імені Тараса Шевченка. Соціологія. Психологія. Педагогіка. - 2000. - №8. - с.38-41.

3. Корольов Д.К. Структура емоційно-оціночного ставлення до життя // Вісник Київського університету імені Тараса Шевченка. Соціологія. Психологія. Педагогіка. - 2000. - №9. - с.29-32.

Размещено на Allbest.ru