Соціально-психологічні основи збереження психічного здоров’я військовослужбовців

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ДЕРЖАВНОЇ ПРИКОРДОННОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ ІМЕНІ Б. ХМЕЛЬНИЦЬКОГО

Автореферат

на здобуття наукового ступеня доктора психологічних наук

на тему:

СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ЗБЕРЕЖЕННЯ ПСИХІЧНОГО ЗДОРОВ'Я ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ

за фахом:

Психологія праці в особливих умовах

Потапчук Євген Михайлович

Хмельницький, 2004 рік

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. В умовах трансформації українського суспільства особливої значущості набувають питання формування самодостатньої, цілісної та внутрішньо гармонійної особистості. Однак на тлі суспільних негараздів, нестабільності повсякденних умов життя та труднощів пристосування до них це є вельми складним завданням. Сучасний світ через свою динамічність та суперечливість створює різноманітні проблеми для людини і владно втручається в її особистісний простір. Соціально-технологічний прогрес спричиняє зростання негативного впливу на особистість різних чинників; збільшення повсякденних фізичних та психологічних навантажень; загострення почуття страху, невизначеності, невпевненості, розгубленості та деколи й розчарування. Усе це негативно позначається на здоров'ї людини загалом і на її психічному здоров'ї зокрема. Ураховуючи те, що людське життя є найвищою суспільною цінністю, перед суспільством постає ряд важливих завдань, серед яких найважливішим є вирішення проблеми збереження здоров'я людини, у тому числі й психічного. Саме тому виникає потреба у пошуку шляхів збереження психічного здоров'я людини з урахуванням різних умов її життєдіяльності, як звичайних, так і особливих. У цьому аспекті військове середовище представляє особливий інтерес для дослідників, оскільки через свою специфіку жорстко детермінує психічне здоров'я військовослужбовців, суттєво обмежуючи можливості щодо задоволення їхніх потреб та ускладнюючи умови життєдіяльності.

Обмеження та ускладнення в діяльності військовослужбовців породжують негативні емоції, перенапругу фізичних і психічних функцій. Усе це провокує виникнення у них різноманітної тривожності, нервово-психічної нестійкості, а іноді й психічних розладів, що може зробити їх небезпечними як по відношенню до себе, так і, зважаючи на доступ особового складу до різних видів військової техніки та озброєння, по відношенню до оточуючого середовища. Звідси виникає потреба у пошуку оптимальних соціально-психологічних шляхів збереження психічного здоров'я особистості, яка здійснює діяльність в особливих умовах.

Серед широкого спектра питань, які потребують свого вирішення, не розробленими залишаються ті, що стосуються психогігієни побуту, відпочинку та особистої психогігієни особистості, яка проходить військову службу. Для вирішення цієї проблеми необхідно розробити концептуальні засади психогігієни на основі власне психологічного підходу. Головним завданням цього підходу має бути збереження психічного здоров'я кожного військовослужбовця на основі формування належної психології здоров'я особистості та гармонійної організації військової діяльності, побуту, відпочинку і міжособистісної взаємодії.

Таким чином, актуальність зазначеної проблеми, відсутність систематизованих теоретичних і методичних її розробок обумовили вибір теми дисертаційного дослідження.

Звязок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Дослідження проводилось в рамках перспективного та поточного планів наукової та науково-організаційної діяльності Державної прикордонної служби України. Матеріали дослідження використано при опрацюванні НДР “Психічне здоров'я військовослужбовців”; при опрацюванні НДР № 203-005 К “Керівник”; НДР № 201-0078 К “Оцінка військової дисципліни та морально-психологічного стану особового складу в підрозділах, частинах і з'єднаннях ПВУ” (“Оцінка” ч. ІІ. Оцінка морально-психологічного стану особового складу в підрозділах, частинах і з'єднаннях ПВУ); при опрацюванні НДР № 203-0001 І “Компетенція” (“Формування соціально-психологічної компетентності молодих керівників-офіцерів у військових формуваннях Воєнної організації держави”). Автор брав участь у виконанні цих науково-дослідних робіт у ролі відповідального виконавця та співвиконавця.

Тема дисертації затверджена вченою радою Національної академії Державної прикордонної служби України 23. 03. 2000 р., протокол № 8, затверджена 1. 03. 2003 р., протокол № 11 і узгоджена у Раді з координації наукових досліджень у галузі педагогіки та психології в Україні, протокол № 2 від 26. 02. 2004 р.

Мета дослідження - теоретичне та експериментальне вивчення проблеми психічного здоров'я військовослужбовців та розробка соціально-психологічних засад його збереження.

Основні завдання дослідження:

1. На основі теоретико-методологічного аналізу досліджень психічного здоров'я у вітчизняній та зарубіжній психології уточнити його сутність, критерії та показники.

2. Визначити основних суб'єктів впливу на психічне здоров'я військовослужбовців та виявити їх ознаки.

3. Здійснити психологічний аналіз змісту положень Військових статутів Збройних Сил України щодо їх впливу на психічне здоров'я військовослужбовців.

4. Піддати змістовному аналізу концептуальні положення психогігієни та виявити проблеми, пов'язані з психогігієною життєдіяльності військовослужбовців.

5. Розробити соціально-психологічну систему збереження психічного здоров'я військовослужбовців у військовій частині.

6. Провести емпіричне дослідження проблеми збереження психічного здоров'я військовослужбовців.

7. Розробити практичні рекомендації щодо удосконалення процесу збереження психічного здоров'я особового складу у військовій частині.

Об'єкт дослідження - психічне здоров'я військовослужбовців.

Предмет дослідження - соціально-психологічні засади збереження психічного здоров'я військовослужбовців.

Гіпотеза дослідження - адекватну психоемоційну і поведінкову реакцію військовослужбовців в особливих умовах життєдіяльності забезпечує стан їхнього психічного здоров'я, який залежить від впливу (очікування впливу) різноманітних соціально-психологічних факторів. Контроль за таким впливом і спрямовування його у конструктивне русло дозволить попередити появу у військовослужбовців нервово-психічної нестійкості та психічних розладів.

Створення у військовому середовищі системи збереження психічного здоров'я особового складу призведе до того, що суб'єкти впливу на його здоров'я набудуть активного та цілеспрямованого характеру з точки зору його збереження.

Методи дослідження. Для вирішення поставлених завдань і перевірки гіпотези було використано комплекс взаємопов'язаних методів теоретичного та емпіричного дослідження:

- теоретичні - аналіз, співставлення, порівняння, узагальнення, систематизація;

- вивчення та аналіз філософської, медичної та психолого-педагогічної літератури з проблем, пов'язаних зі збереженням психічного здоров'я особистості (для аналізу сутності та змісту психічного здоров'я особистості, визначення його критеріїв та показників, а також для аналізу теоретичних основ психогігієни життєдіяльності особистості);

- емпіричні - спостереження, бесіда, опитування, тестування, анкетування, експеримент (для дослідження військовослужбовців як об'єктів збереження психічного здоров'я та діяльності посадових осіб військової частини як суб'єктів збереження психічного здоров'я підлеглого особового складу);

- методи математичної статистики: “G-критерій знаків” та “Q-критерій Розенбаума”.

Наукова новизна одержаних результатів дослідження.

Уперше:

- сформульовано проблему збереження психічного здоров'я військовослужбовців, запропоновано теоретичні та практичні шляхи її розв'язання. Проведено змістовний аналіз концептуальних положень психогігієни та виявлено проблеми, пов'язані з психогігієною життєдіяльності військовослужбовців;

- розроблено соціально-психологічну систему збереження психічного здоров'я військовослужбовців у військовій частині;

- здійснено психологічний аналіз змісту вимог Військових статутів Збройних Сил України щодо їх впливу на психічне здоров'я військовослужбовців;

- визначено основні суб'єкти впливу на психічне здоров'я військовослужбовців, а також виявлено ознаки їх позитивного і негативного впливу.

Уточнено:

- сутність і показники психічного здоров'я особистості;

- роль соціально-психологічних факторів у збереженні психічного здоров'я військовослужбовців.

Подальшого розвитку набули основні напрямки удосконалення процесу збереження психічного здоров'я особового складу у військовій частині.

Практичне значення отриманих результатів дослідження полягає у можливості їх впровадження в конкретні положення керівних документів, що регламентують повсякденне життя і службову діяльність військовослужбовців, а також в управлінські рішення щодо збереження психічного здоров'я особового складу військової частини. Вони використані при підготовці таких матеріалів, як:

- “Методичні рекомендації військовому керівнику щодо збереження психічного здоров'я підлеглого особового складу” (№ 26/3200 від 4. 03. 2003 р.) (у співавторстві);

- “Методичні рекомендації щодо профілактики наркоманії серед військовослужбовців Прикордонних військ” (№ 26/1930 від 28. 02. 2001 р.);

- “Методичні рекомендації щодо профілактики самогубств серед прикордонників” (№ 26/2287 від 12. 03. 2001 р.);

- “Методичні рекомендації щодо проведення тестування військовослужбовців і державних службовців та використання його результатів у ході їх атестації” (№ 26/0000 від 10. 02. 2001 р.).

Результати дослідження впроваджено:

- до системи психологічного забезпечення діяльності Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи (акт № 15-5/44/02/04 від 23. 04. 2003 р.);

- Внутрішніх військ МВС України (акт № 3/19/1-1750 від 8. 05. 2003 р.);

- Державної прикордонної служби України (акт № 26/6514 від 16. 05. 2003 р.), (акт № 239 від 17. 02. 2003 р.), (акт № 15 від 19. 04. 2004 р.).

Особистий внесок автора.

У статті “Виявлення та обґрунтування показників психічного здоров'я військовослужбовців” внесок автора полягає у виявленні показників психічного здоров'я особистості та в їх уточненні за допомогою методу експертних оцінок.

У статті “Пропозиції військовому керівнику щодо збереження психічного здоров'я підлеглого особового складу” внесок автора полягає у розробці загальних вимог до військового керівника як суб'єкта збереження психічного здоров'я підлеглого особового складу та порядку дій військового керівника у випадку отримання його підлеглим важкої звістки.

У статті “Аналіз результатів експериментального дослідження діяльності військових керівників як суб'єктів збереження психічного здоров'я підлеглого особового складу” внесок автора полягає у встановлені залежності рівня душевного благополуччя підлеглого особового складу від стилю керівництва військового керівника та у перевірці залежності психологічної готовності військових керівників до збереження психічного здоров'я підлеглих від проведених з ними просвітницьких заходів.

У статті “Аналіз соціально-психологічних методів впливу на особистість” внесок автора полягає у вивченні таких методів впливу на особистість, як зараження та навіювання.

У статті “Проблеми психологічної підготовки працівника правоохоронних органів держави до управлінської діяльності” внесок автора полягає у проведенні узагальнення наукової думки щодо проблем психологічної підготовки юристів. У статті “Адаптація молодих офіцерів як соціально-психологічна проблема” внесок автора полягає у розгляді особливостей соціальної адаптації молодих офіцерів та її залежності від впливу домінантних станів особистості.

У статті “Деякі аспекти проблеми збереження та зміцнення психічного здоров'я військовослужбовців” внесок автора полягає в аналізі причин порушень душевного благополуччя військовослужбовців.

У статті “Особливості морально-психологічного забезпечення несення служби військовослужбовцями - прикордонниками” внесок автора полягає у розкритті змісту напрямків морально-психологічного забезпечення несення служби військовослужбовцями у прикордонних нарядах. У статті “Військовий керівник як організатор адаптації молодих офіцерів до діяльності на первинних офіцерських посадах” внесок автора полягає у виявленні основних умов, які забезпечують ефективне управління процесом адаптації молодих офіцерів у військовій частині.

У статті “Експериментальне дослідження ефективності методики морально-психологічного забезпечення несення служби військовослужбовцями у прикордонних нарядах” внесок автора полягає в експериментальному вивченні думки військовослужбовців щодо їх здатності долати різні труднощі несення служби у прикордонних нарядах.

Апробація результатів дослідження. Основні положення та результати дослідження обговорювалися на міжнародній науково-практичній конференції:

- “Психологічні проблеми на рубежі тисячоліть: саморозвиток особистості” (м. Хмельницький, 2001 р.);

- на Всеукраїнських науково-практичних конференціях: “Актуальні проблеми підготовки майбутніх офіцерів-прикордонників до виховної роботи з особовим складом” (м. Хмельницький, 2004 р.), “Соціально-психологічні детермінанти становлення громадянськості сучасної молоді в контексті спадщини А.С. Макаренка” (м. Полтава, 2004 р.);

- на міжвузівських науково-практичних конференціях: “Педагогічні проблеми вдосконалення професійної підготовки офіцерів-прикордонників відповідно до вимог колегії Держкомітету (м. Хмельницький, 2000 р.), “Морально-психологічне забезпечення навчально-виховної та службової діяльності” (м. Хмельницький, 2001 р.), “Самовиховання як фактор розвитку особистості” (м. Хмельницький, 2002 р.), “Проблеми становлення духовності і моралі молодої людини в сучасних умовах” (м. Львів, 2003 р.), “Соціально-економічні проблеми сталого розвитку українського суспільства” (м. Мелітополь, 2004 р.);

- на засіданнях кафедр педагогіки та психології Національної академії Державної прикордонної служби України ім. Богдана Хмельницького (м. Хмельницький, 2001-2004 рр.).

Публікації. Результати дисертаційного дослідження опубліковані в 1 монографії, 1 підручнику, 27 статтях фахових збірників наукових праць (з них 18 одноосібні), 8 матеріалах і тезах наукових конференцій.

2. основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність проблеми дослідження, визначено об'єкт, предмет і мету, сформульовано гіпотезу дослідження та завдання, висвітлено наукову новизну, теоретичне та практичне значення роботи, наведено відомості про особистий внесок автора, апробацію дисертації та впровадження результатів у практику.

У першому розділі “Науково-теоретичний аналіз досліджень психічного здоров'я у вітчизняній та зарубіжній психології” розкрито загальні підходи до аналізу сутності та змісту психічного здоров'я особистості, особливості його порушень, а також уточнено критерії та показники психічного здоров'я особистості.

Аналіз наукової літератури свідчить про те, що проблему психічного здоров'я науковці в переважній більшості розглядають з урахуванням того розуміння особистості, що складається в рамках тієї чи іншої теоретичної концепції особистості. Зокрема це стосується динамічної теорії особистості З. Фрейда, індивідуальної теорії особистості А. Адлера, аналітичної теорії особистості К. Юнга, теорії особистості Е. Еріксона, гуманістичної теорії особистості Е. Фрома, соціокультурної теорії особистості К. Хорні, теорії особистості Г. Олпорта, структурної теорії рис особистості Р. Кеттела, теорії типів особистості Г. Айзенка, теорії оперантного навчання Б. Скіннера, соціально-когнітивної теорії особистості А. Бандури, теорії соціального навчання Д. Роттера, когнітивної теорії особистості Дж. Келлі, гуманістичної теорії особистості А. Маслоу, феноменологічної теорії особистості К. Роджерса.

При розгляді проблеми психічного здоров'я в рамках психоаналітичного напрямку заслуговує на увагу, насамперед, біопсихологічне трактування цього феномену. Так, згідно із З. Фрейдом, стани незадоволеності собою, тривожності, що супроводжують людину, є суб'єктивним, емоційним відображенням у її свідомості боротьби “Воно” і “Над-Я”, суперечок між тим, що спонукає поведінку насправді (“Воно”), і тим, що ним треба було б керуватися (“Над-Я”). Зазначені протиріччя призводять до внутрішньо особистісного конфлікту, а отже до душевної дисгармонії.

Нормальний особистісний розвиток людини, на думку А. Маслоу, викликає необхідність змінювати відносно значимі потреби від найбільш примітивних до найвищих.

Більше того, дослідник переконаний у тому, що жоден із психологічних підходів, які застосовувалися для вивчення поведінки, не надавав належного значення функціонуванню здорової людини, образу її життя чи життєвим цілям.

Він рішуче критикував З. Фрейда за його захоплення вивченням хвороб, патології та де адаптації і вважав, що здорова людина - це людина, яка є щасливою, живе в гармонії сама з собою, не відчуваючи внутрішнього розладу, та, що захищається, проте не нападає першою ні на кого. Ним же сформульовані основні потреби здорової людини: фізіологічні потреби, потреби в безпеці, потреби у належності та коханні, повазі та самоактуалізації.

Загалом більшість зарубіжних психологів вважає, що сутність психічного здоров'я особистості виражається через самоповагу та ступінь виявлення тривожності. При цьому вони вказують на те, що позитивно настроєні люди, які мають ясні цілі в житті і не схильні мучити себе вічними сумнівами, невпевненістю, дурними передчуттями та песимізмом, мають хороші перспективи для збереження власного здоров'я.

Серед вітчизняних дослідників питання, які пов'язані з різними аспектами психічного здоров'я, розглядали: О.В. Алексєєв (настрій і здоров'я), Ананьєв В.А. (психологія здоров'я), М.Й. Боришевський (психологія активності та суб'єктного розвитку особистості як саморегульованої соціально-психологічної системи), В.І. Буторін (нервово-психічні захворювання), Б.С. Братусь (аномалії особистості), З.А. Васильєва, С.М. Любинська (резерви здоров'я), І.В. Вейнгольд-Рибкіна (причини психічних захворювань), М.С. Гнатишин (невротичні розлади у жінок), Л.Д. Дьоміна, І.О. Ральникова (психічне здоров'я та захисні механізми особистості), Т.Б. Дмитрієва, Б.В. Шостакович (агресія та психічне здоров'я), Л.М. Карамушка, М.Є. Андрос (психічне здоров'я особистості як вагомий чинник демографічної ситуації), Л.М. Козак (структурно-інформаційна складова психічної компоненти здоров'я людини), М.С. Корольчук, В.М. Крайнюк, А.Ф. Косенко, Т.І. Кочергіна (психологічне забезпечення психічного і фізичного здоров'я), Л.В. Куліков (питання психологічної стійкості), Г.В. Ложкін, О.В. Наскова, І.В. Толкунова (психологія здоров'я людини), В.С. Лук'янов (емоції і здоров'я), С.Д. Максименко (генетична психологія), В.М. М'ясищев (особистість і неврози), Г.С. Нікіфоров (психологія здоров'я), В.М. Панкратов (саморегуляція психічного здоров'я), Б.Д. Петраков (психічні захворювання), І.М. Слівко (перевтомлення нервової системи), Ю.Б. Тарнавський (мистецтво бути здоровим), Д.Д. Федотов (збереження психічного здоров'я), О.В. Хухлаєва (особливості психічного здоров'я студентів), О.Я. Чебикін (проблема емоційної стійкості) та інші. Важливі орієнтири щодо розуміння наслідків негативного впливу на психічне здоров'я особистості, а також сенсу допомоги їй містяться в працях, присвячених психології життєвого шляху особистості та активності суб'єкта життєдіяльності у критичних ситуаціях (К.О. Абульханова-Славська, О.В. Брушлінський, Л.Ф. Бурлачук, Є.І. Головаха, В.М. Доній, І.Г. Єрмаков, О.О. Кронік, В.О. Моляко, Г.М. Несен, С.Л. Рубінштейн, Л.В. Сохань, В.О. Татенко, Т.М. Титаренко, Т.С. Яценко та ін.). Нами виявлено, що оскільки психіка людини багатоаспектна і має різноманітні вияви, то, відповідно, і психічне здоров'я людини містить у своїй структурі багато елементів, які можуть розглядатися як складові компоненти психічного здоров'я людини у цілому, або ж як окремі його види. Ці види можна класифікувати, наприклад за ознакою психічної активності людини (пізнавальна, емоційна, практична), а також за ознакою спрямованості активності людини (на себе, на людей). Звідси слід виділити такі складові психічного здоров'я:

- розумове - уміння отримувати, аналізувати та використовувати необхідну інформацію;

- емоційне - здатність розуміти, висловлювати та регулювати свої емоції та почуття;

- практичне - здатність усвідомлювати свої потреби та інтереси, ставити відповідні цілі та досягати їх.

Окремі аспекти проблеми психічного здоров'я особистості та шляхів його збереження в особливих умовах діяльності (збройних формувань, правоохоронних органів) розробляли такі дослідники, як:

В.С. Гічун (психогігієна та психопрофілактика серед військовослужбовців строкової служби);

М.І. Гринцов (основні нервово-психічні захворювання у військовослужбовців строкової служби);

М.М. Дорошенко (індивідуально-психологічні особливості військовослужбовців з граничними нервово-психічними розладами);

М.І. Королюк (психічна саморегуляція військовослужбовців - прикордонників);

М.С. Корольчук, В.М. Крайнюк, А.Ф. Косенко, Т.І. Кочергіна (психологічне забезпечення психічного і фізичного здоров'я);

В.Г. Кохан (діяльність військового керівника щодо збереження психічного здоров'я військовослужбовців);

І.С. Рудий, О.В. Сергієнко (стан психічного здоров'я особового складу в екстремальних умовах);

О.В. Тімченко (прогнозування, діагностика та корекція професійного стресу працівників органів внутрішніх справ) та інші.

На основі аналізу науково-психологічної літератури ми дійшли висновку, що під поняттям “психічне здоров'я військовослужбовця” слід розуміти таке функціонування його психіки, яке забезпечує гармонійну взаємодію з навколишнім світом, адекватність поведінки, ефективність навчальної і службової діяльності та здійснення особистісного розвитку. За станом психічного здоров'я військовослужбовці можуть поділятися на осіб психічно здорових, з нервово-психічною нестійкістю та з психічними розладами.

При цьому нервово-психічну нестійкість необхідно розуміти як схильність людини до психічних зривів в умовах фізичної і психічної напруги. Що стосується випадків, коли навантаження перевищують можливості військовослужбовця, то у них на основі нервово-психічної нестійкості можуть формуватися психічні розлади. Поява таких психічних розладів у військовослужбовців здатна зробити їх небезпечними для оточення. Зважаючи на специфіку діяльності військовослужбовців масштаби цієї небезпеки можуть значно збільшитися.

Для адекватної оцінки психічного здоров'я військовослужбовців нами були виявлені такі його критерії, як якість протікання психічних процесів та станів, конфігурація психічних властивостей, рівень саморегуляції, шкідливі звички військовослужбовця.

У другому розділі “Збереження психічного здоров'я військовослужбовців як соціально-психологічна проблема” відображено логіку організації наукового дослідження, розглянуто основні соціально-психологічні детермінанти впливу на психічне здоров'я військовослужбовців; викладені провідні науково-теоретичні підходи до розуміння сутності та характеристик основних суб'єктів впливу на психічне здоров'я військовослужбовців і обґрунтовано зміст їх впливу; проведено психологічний аналіз змісту положень Військових статутів Збройних Сил України щодо їх впливу на психічне здоров'я військовослужбовців.

Відповідно до зазначеної логіки розроблено загальну методику організації дослідження соціально-психологічних основ збереження психічного здоров'я військовослужбовців.

Розгляд основних соціально-психологічних детермінантів впливу на психічне здоров'я військовослужбовців дозволив визначити групу головних соціально-психологічних факторів, які здатні впливати на психічне здоров'я військовослужбовців. Головними факторами об'єктивного характеру є:

а) фактори соціального середовища: сім'я військовослужбовця (сімейне оточення), друзі та знайомі, військовий колектив, військовий керівник, професійна діяльність (загроза для життя та здоров'я, нераціональний розклад і режим військової служби та відпочинку, порушення режиму дня, часті стресові ситуації, фізичні та психологічні перевантаження тощо), природне середовище (пора року, погода);

б) демографічні фактори: вік, соціальна належність (соціально-культурний і матеріальний статус особистості);

в) стан фізичного здоров'я: рівень фізичного розвитку, рівень фізичної підготовленості, рівень функціональної підготовленості організму до виконання фізичних навантажень, рівень і здатність до мобілізації адаптаційних резервів організму, що забезпечують його пристосування до впливу різноманітних факторів військового середовища.

Головними факторами суб'єктивного характеру є:

а) внутрішня (розумова) поведінка військовослужбовця: уявлення про психічне здоров'я та шляхи його збереження, сприйняття та оцінка життєвих ситуацій і ризику, пов'язаного з ними, виникнення та протікання внутрішньо особистісних конфліктів, психологічна саморегуляція, відношення до здоров'я та здорового способу життя, самооцінка душевного благополуччя;

б) зовнішня (соціальна) поведінка військовослужбовця: активний спосіб життя, вживання здорової їжі, стосунки (відношення) з оточенням, дотримання (недотримання) правил здорового способу життя, шкідливі звички.

Вивчення соціально-психологічних детермінантів, які впливають на психічне здоров'я військовослужбовця, дозволило нам виявити основних суб'єктів, яким належить активна роль у цьому впливі: сім'ю військовослужбовця, військового керівника, військовий колектив та власне самого військовослужбовця, якому належить особлива роль у цьому процесі.

Виявлено, що сім'я військовослужбовця, залежно від рівня її соціально-психологічної стабільності, стратегії поведінки, перш за все шлюбних партнерів, може виступати джерелом психічної травми військовослужбовця як члена сім'ї (суб'єктом негативного впливу на його психічне здоров'я), або ж джерелом відновлення фізичних та психічних сил (суб'єктом позитивного впливу на його психічне здоров'я).

Що стосується стану душевного благополуччя особистості як члена військового колективу, то на нього впливають:

- привабливість членів групи (міра міжособистісної симпатії);

- подібність між членами групи (щодо цінностей, установок);

- своєрідність взаємозв'язку членів колективу;

- задоволеність груповою динамікою;

- характер керівництва і прийняття рішень;

- соціальних очікувань члена колективу з дійсністю, тощо.

На нашу думку, нормативний вплив є конкретизацією проблеми впливу колективу (позитивного чи негативного) на поведінку своїх членів. Полярність цього впливу повною мірою де термінується соціально-психологічним кліматом, який існує у військовому підрозділі. Результати психологічного аналізу змісту положень Військових статутів ЗС України вказують на недосконалість цих документів з питань збереження психічного здоров'я військовослужбовців. Нами виявлено, що вони суттєво обмежують деякі потреби військовослужбовців, особливо це стосується сну добового наряду, а також задоволення потреб військовослужбовців у безпеці та захисті (наприклад, від страху перед покаранням та свавіллям з боку командира). Крім цього у статутах повністю відсутня інформація з питань збереження психічного здоров'я військовослужбовців. Через це, на нашу думку, існує нагальна потреба у перегляді змісту деяких статей. Адже недосконалість статутів з питань збереження психічного здоров'я негативно впливає на психіку десятків тисяч військовослужбовців, оскільки дія статутів поширюється не тільки на Збройні Сили України, а й інші збройні формування і правоохоронні органи держави.

У третьому розділі “Теоретико-методологічні основи психогігієни життєдіяльності військовослужбовців” здійснено теоретичний аналіз наукової думки щодо психогігієни життєдіяльності особистості, а також розкривається зміст соціально-психологічної системи збереження психічного здоров'я особового складу у військовій частині.

Аналіз теоретичних основ психогігієни життєдіяльності свідчить про те, що проблеми, пов'язані зі збереженням психічного здоров'я особистості турбують дослідників досить давно.

На це вказує той факт, що вже наприкінці ХІХ ст. були спроби висвітлювати цю проблематику (наприклад, М. Флєрі, який займався вивченням душевної гігієни).

На початку ХХ ст. активно видавались праці А. Фореля, який розробляв питання гігієни нервового і духовного життя. Причому дослідник ще у той час звертав увагу на особливості цієї роботи як при здорових, так і при хворобливих станах.

Однією з піонерських робіт серед вітчизняних дослідників є праця Л.А. Мірельзона (1929), який досліджував шляхи збереження та зміцнення нервів.

Однак далі спостерігаємо майже двадцятирічну перерву, яка закінчується тільки на початку 50-х років, коли спостерігається певна активізація роботи:

І.М. Слівко (1951), яке стосується вирішення проблеми уникнення перевтоми нервової системи, і О.М. Дружініна (1955) з питань профілактики неврозів і психозів, В.М. М'ясищева (1960), присвячене вивченню особистості та її неврозів. Пізніше з'являються роботи І.І. Бєляєва (1973), де розглядаються основи психогігієни;

Д.Д. Федотова (1975) щодо розгляду шляхів збереження психічного здоров'я;

Л.М. Щеглова (1976), у якій досліджується сутність та зміст психогігієни;

Л.М. Лєжєпєкової та Б.А. Якубова (1982) з особливостей застосування психогігієни та психопрофілактики в роботі практичного лікаря;

Ю.Б. Тарнавського (1986), який вивчав здатність особистості зберігати своє здоров'я як мистецтво бути здоровим;

Г.Б. Леонової та О.С. Кузнєцової (1987), які розробили навчальний посібник з психопрофілактики несприятливих функціональних станів людини;

Н.Є. Бачерікова, М.П. Воронцова, Е.І. Доброміля (1989) щодо вивчення питань, пов'язаних з психогігієною розумової праці молоді, що навчається;

Я.Н. Воробейчик та Є.А. Поклітар (1989) з основ психогігієни;

Р.З. Поташнюк (2000), автора навчального посібника з психогігієни;

М.С. Корольчука, В.М. Крайнюк, А.Ф. Косенка та Т.І. Кочергіна (2002), які досліджували питання психологічного забезпечення психічного і фізичного здоров'я;

Л.В. Кулікова (2004), автора навчального посібника з психогігієни особистості, та інших дослідників.

Однак у силу специфіки предмета дослідження в більшості випадків, проблема збереження психічного здоров'я у працях цих авторів розглядалася або з медичної точки зору, або надто узагальнено, без врахування специфіки життєдіяльності особистості. Що стосується психогігієни життєдіяльності військовослужбовців, то, на жаль, цій проблемі реальної уваги приділялось обмаль. Характерними особливостями більшості робіт, які присвячені проблемі психогігієни серед військовослужбовців, є те, що вони:

- обмежуються лише однією категорією - військовослужбовцями строкової служби;

- мають медичну спрямованість, розглядаючи військовослужбовців як потенційних пацієнтів, іншими словами у ролі тих, хто має нервово-психічну нестійкість чи психічні розлади;

- досліджують медичні аспекти проблеми, не приділяючи належної уваги попередженню негативного впливу соціально-психологічних факторів;

- не пропонують змін чи доповнень у керівні документи, які регулюють життєдіяльність військовослужбовців, тим самим спрямовані на боротьбу з наслідками існуючої системи, а не з першопричинами, які провокують виникнення нервово-психічної нестійкості чи психічних розладів у зазначених осіб.

Результати аналізу теоретичних основ психогігієни життєдіяльності особистості дозволяють стверджувати, що у вітчизняній психології майже відсутні теоретичні та прикладні дослідження, які розглядають проблему збереження і зміцнення психічного здоров'я військовослужбовців. Звідси виникає потреба у розробці соціально-психологічної системи збереження психічного здоров'я військовослужбовців, у якій були б відображені заходи особистої психогігієни, психогігієни службової діяльності, психогігієни спілкування військовослужбовців та ін.

Розробка соціально-психологічної системи збереження психічного здоров'я особового складу у військовій частині потребує чіткого визначення порядку дій посадових осіб, які виступають у ролі суб'єктів збереження психічного здоров'я, планомірного узгодження цих дій за часом, місцем та змістом заходів. Отже, структура такої системи покликана відображати взаємопов'язану сукупність варіативних елементів: об'єктів збереження психічного здоров'я, цілей системи (загальних і часткових), змісту процесу збереження психічного здоров'я особистості, суб'єктів збереження психічного здоров'я, організаційних форм діяльності суб'єктів збереження психічного здоров'я.

Системно утворюючим чинником запропонованої системи є особистість військовослужбовця, що зумовлено проголошенням принципово нової мети організації повсякденного життя і службової діяльності військовослужбовців - створення комфорту, шанування особистості на усіх рівнях, визнання пріоритету особистості перед колективом, індивідуальної цінності кожної людини.

Соціально-психологічна система збереження психічного здоров'я особового складу у військовій частині розроблялася як сукупність структурних (цільового, змістового, технологічного, діагностичного, оцінно-результативного) і функціональних компонентів.

У процесі розробки цільового компонента ми виходили з розуміння мети як ідеального, свідомо планованого результату процесу збереження психічного здоров'я військовослужбовців стосовно дій та умов, що його породжують.

Стратегія формування потреби у самозбереженні особистості військовослужбовця полягає у створенні умов для саморозвитку, самореалізації і самовиховання. Кінцевою метою цього процесу має бути психічно здоровий військовослужбовець (незалежно від специфіки та терміну служби).

Змістовий компонент системи збереження психічного здоров'я військовослужбовців складають професійні знання, уміння і навички, а також професійні властивості посадових осіб, які визначають спрямованість їх діяльності на збереження психічного здоров'я військовослужбовців.

Значною мірою ефективність системи збереження психічного здоров'я військовослужбовців залежать від доцільної діяльності посадових осіб, які цілеспрямовано впливають на особистість військовослужбовців, а отже і на стан їх душевного благополуччя. Ураховуючи те, що поняття “посадові особи” охоплює широке коло осіб, які наділені певною розпорядчою владою у структурі військових формувань, ми вважаємо, що у військовій частині серед посадових осіб, які здатні виступати у ролі активних суб'єктів збереження психічного здоров'я, слід виділити прямих начальників військовослужбовців та психологів військової частини.

Керівництво процесом збереження психічного здоров'я особового складу потребує від командування військової частини чіткої реалізації функцій управління.

Посадові особи військової частини як активні суб'єкти збереження психічного здоров'я військовослужбовців повинні організувати психогігієну службової діяльності особового складу, його колективного життя, побуту і відпочинку.

До основних напрямків діяльності психологів військової частини щодо збереження психічного здоров'я військовослужбовців слід відносити організаційну, просвітницьку та консультаційну роботу. Організаційна робота повинна включати усі рівні планування діяльності психолога щодо збереження психічного здоров'я особового складу військової частини, а також підготовку до неї.

Просвітницька робота має передбачати розповсюдження у процесі повсякденної життєдіяльності серед усіх категорій військовослужбовців психологічних знань щодо дотримання здорового способу життя та збереження психічного здоров'я.

Консультаційна робота повинна передбачати проведення психологом психологічної консультації особового складу з питань вирішення психологічних проблем. Що стосується об'єкта збереження психічного здоров'я, то в його ролі можуть виступати як військові керівники, так і їх підлеглі, займаючись самостійною просвітою, самовдосконаленням, саморегуляцією, самоконтролем тощо.

Вони повинні виявляти активність (конкретні практичні дії) щодо свого оздоровлення та зміни способу життя. Важливо, щоб кожен військовослужбовець вмів і хотів створювати оптимальні умови для самозбереження як власного психічного здоров'я, так людей, які його оточують. Ураховуючи результати аналізу наукових джерел, ми дійшли думки, що основними соціально-психологічними умовами збереження психічного здоров'я військовослужбовців є: стабільність повсякденного життя і службової діяльності.

Таблиця 1. - Функції управління процесом збереження психічного здоров'я військовослужбовців:

Функції управління	Основні питання, що потребують вирішення
Функція планування	Яка мета організації заходів зі збереження психічного здоров'я військовослужбовців? Що і яким чином потрібно робити для досягнення цієї мети? Кого і коли і потрібно залучати для організації та проведення заходів зі збереження психічного здоров'я особового складу? Які існують потенційні можливості військової частини для збереження психічного здоров'я особового складу? Яким чином підвищити психологічну компетентність військовослужбовців з питань збереження психічного здоров'я?
Функція організації діяльності	Розподіл владних повноважень, обов'язків і відповідальності за проведення заходів зі збереження психічного здоров'я військовослужбовців між посадовими особами військової частини. Координація роботи штабу військової частини та керівництва структурних підрозділів щодо оптимізації діяльності особового складу. Організація взаємодії між суб'єктами збереження психічного здоров'я військовослужбовців щодо психогігієни службової діяльності, колективного життя, побуту та відпочинку особового складу.
Функція мотивації	Що потрібно посадовим особам для того, щоб вони виступали в ролі активних суб'єктів збереження психічного здоров'я підлеглого особового складу? Чого потребують військовослужбовці і якою мірою ці потреби можна задовольнити? Якщо задоволення службовою діяльністю підлеглих зросло (знизилося), то чому це відбулося? Що можна зробити для підвищення зацікавленості особового складу у реалізації заходів самозбережувальної поведінки? Яким чином створити ситуації переживання військовослужбовцями задоволення від результатів діяльності?
Функція контролю	Як посадовими особами частини задовольняються потреби військовослужбовців? Як організована робота кабінетів (куточків) психологічного розвантаження та телефону довіри? Який соціально-психологічний клімат існує у військових підрозділах частини? Наскільки посадові особи досягли успіхів у збереженні психічного здоров'я особового складу? Якщо є недоліки в цій роботі, то чому це трапилося і які корективи внести?

До основних соціально-психологічних заходів збереження психічного здоров'я, залежно від суб'єктів реалізації та їх можливостей, слід відносити:

- підготовку посадових осіб як суб'єктів збереження психічного здоров'я підлеглого особового складу;

- оптимізацію повсякденного життя та службової діяльності військовослужбовців;

- підтримання сприятливого (здорового) соціально-психологічного клімату у військових підрозділах, а також у сім'ях військовослужбовців;

- організацію просвітницьких занять з військовослужбовцями та членами їх сімей;

- надання психологічної допомоги військовослужбовцям;

- розповсюдження спеціалізованої літератури з питань збереження психічного здоров'я особистості;

- використання засобів масової агітації для пропаганди здорового способу життя;

- організація роботи кімнат (куточків) психологічного розвантаження та телефону довіри та ін.

Таким чином, під соціально-психологічною системою збереження психічного здоров'я особового складу у військовій частині ми розуміємо порядок узгоджених дій посадових осіб військової частини, які спрямовані на збереження психічного здоров'я особового складу у процесі його повсякденного життя і службової діяльності. Іншими словами, повсякденне життя і службова діяльність військовослужбовців мають бути організовані таким чином, щоб звести до мінімуму можливості завдання шкоди їх психічному здоров'ю. Це вимагає здійснювати контроль за впливом різноманітних значень соціально-психологічних факторів військового середовища і спрямовувати цей вплив у позитивне русло.

Четвертий розділ “Емпіричне дослідження проблеми збереження психічного здоров'я військовослужбовців” містить основні результати емпіричного дослідження щодо проблемних питань, пов'язаних зі збереженням психічного здоров'я, а також діяльності посадових осіб військової частини як суб'єктів збереження психічного здоров'я підлеглого особового складу.

У процесі емпіричного дослідження нами виявлено, що серед соціально-психологічних факторів, що найбільше впливають на психічне здоров'я військовослужбовців, є “професійна діяльність”, на яку вказали 59 % військовослужбовців строкової служби, 41 % військовослужбовців за контрактом, 48 % прапорщиків та 35,4 % офіцерів.

Як бачимо фактор “професійна діяльність” набрав найбільший відсоток серед усіх категорій військовослужбовців.

Це вказує на те, що існує потреба в удосконалені повсякденного життя і службової діяльності військовослужбовців.

Що стосується такого фактору як “сім'я”, то тут думки учасників опитування розділилися: найменший відсоток він набрав серед військовослужбовців строкової служби (4,5%) і найбільший серед прапорщиків (24%) і офіцерів (28%).

Отже посадовим особам військової частини і, перш за все, психологам потрібно посилити просвітницьку, психопрофілактичну та корекційно психологічну роботу з військовослужбовцями та членами їх сімей.

Таблиця 2. - Виявлення соціально-психологічних факторів, що найбільше впливають на психічне здоров'я військовослужбовців, %:

№ з/п	Фактори	Категорії військовослужбовців
		Строкової служби (n1 = 440)	За контрактом (n2 = 220)	Прапорщики (n3 = 116)	Офіцери (n4 = 122)
1	Сім'я	4,5	11	24	28
2	Друзі та знайомі	2	7	8	3
3	Військовий колектив	25	18,5	-	16
4	Військовий керівник	9,5	22,5	17	12
5	Професійна діяльність	59	41	48	35,4
6	Природне середовище	-	-	-	-
7	Вік	-	-	-	-
8	Фізичне здоров'я	-	-	3	5,6

Далі черговими факторами визначено “військовий колектив” та “військового керівника”. За першим з них відповіді розподілилися таким чином: найбільший відсоток він склав серед військовослужбовців строкової служби - 25 %, у військовослужбовців за контрактом - 18,5 % і у офіцерів - 16 %. На фактор “військовий керівник” вказали відповідно 22,5 % військовослужбовців за контрактом, 17 % прапорщиків, 12 % офіцерів і 9,5 % військовослужбовців строкової служби.

Отримані результати свідчать про те, що серед усіх категорій військовослужбовців є відсоток тих, хто вважає військового керівника суб'єктом негативного впливу на власне психічне здоров'я. Очевидно, що підстави для таких думок існують різні. Однак, зважаючи на те, що згідно зі Статутом внутрішньої служби ЗС України піклування командира (начальника) про здоров'я підлеглих є одним з основних його обов'язків у діяльності щодо забезпечення постійної бойової готовності військової частини (підрозділу), результати опитування викликають тривогу. Звідси виникає потреба внесення кардинальних змін у підготовку офіцерського складу з питань збереження психічного здоров'я військовослужбовців. Ураховуючи важливість проблеми, нами було прийняте рішення у подальшому провести експериментальне вивчення діяльності посадових осіб військової частини як суб'єктів збереження психічного здоров'я підлеглого особового складу. В якості суб'єктів збереження психічного здоров'я було відібрано 116 керівників військових підрозділів та 1166 їх підлеглих, які досліджувалися як об'єкти збереження психічного здоров'я.

Оскільки з експериментальною вибіркою було заплановано провести, крім констатуючого, ще й формуючий експеримент, ми провели розподіл військовослужбовців по контрольних та експериментальних групах. Метою констатуючого експерименту першого порядку було з'ясувати стан предмета дослідження, а саме психологічної готовності керівників військових підрозділів до збереження психічного здоров'я підлеглого особового складу на початку експерименту. Другий етап експериментального дослідження передбачав проведення формуючого експерименту з експериментальними групами. Для цього нами було використано програму підвищення психологічної готовності військових керівників до збереження психічного здоров'я підлеглого особового складу. Програмою передбачалось у логічній послідовності провести сім занять. Лекційні заняття використовувалися для розгорнутого теоретичного повідомлення, наукового аналізу та обґрунтування складних питань, пов'язаних зі збереженням психічного здоров'я військовослужбовців. Лекційний матеріал розробляли таким чином, щоб лекція стала не тільки джерелом певних знань для командирів підрозділів (формування когнітивного компонента), а й водночас могла б виконувати консультаційні та орієнтовні функції щодо подальшого самостійного вивчення ними проблеми збереження психічного здоров'я підлеглого особового складу (формування мотиваційного компонента).

З метою формування, закріплення та удосконалення у військових керівників практичних навичок і вмінь зміцнення психічного здоров'я військовослужбовців, нами було розроблено два практичних заняття, після яких планувалось проведення самостійної роботи під керівництвом психолога з метою організувати самостійно-індивідуальне вивчення військовими керівниками питань, пов'язаних зі збереженням психічного здоров'я військовослужбовців. Завершальною частиною програми було семінарське заняття, яке мало на меті закріпити отримані керівниками військових підрозділів на попередніх заняттях знання зі збереження психічного здоров'я.

На третьому етапі до роботи залучались знову всі учасники як контрольних, так і експериментальних груп. З ними проводилась така ж робота, як і на першому етапі. На основі аналізу результатів заключного етапу експерименту нами було отримано можливість виявити адекватність самооцінки керівника військового підрозділу з оцінкою його експертами. Потім проводились аналіз та інтерпретація результатів дослідження, порівняння результатів контрольних та експериментальних груп, а також результатів першого та третього етапів дослідження. Крім цього, результати виконання експериментальної частини дослідження з теоретичними даними.

Результати констатуючого експерименту вказують на те, що до початку формуючого впливу на експериментальну вибірку як в експериментальних (57 %), так і в контрольних (68 %) групах переважав середній рівень психологічної готовності керівників військових підрозділів до збереження психічного здоров'я підлеглого особового складу. Це вказує на те, що більшість командирів підрозділів мають певні знання, уміння щодо збереження психічного здоров'я військовослужбовців, проте не завжди здатні вміло їх застосовувати. Незважаючи на наявність бажання продуктивно взаємодіяти з оточуючими, через складність професійної діяльності іноді виявляють грубість. Загалом вони виступають посередніми суб'єктами збереження психічного здоров'я своїх підлеглих.

Необхідно також звернути увагу на наявність значної частини керівників військових підрозділів, для яких притаманний низький рівень психологічної готовності до збереження психічного здоров'я підлеглого особового складу.

В експериментальних групах даний показник складає 34 %, у контрольних - 29 %, що значно перевищує відповідний показник серед керівників військових підрозділів з високим рівнем психологічної готовності: 9 % і 3 %. Отже, це вказує на те, що майже третина командирів підрозділів виступають пасивними суб'єктами збереження психічного здоров'я своїх підлеглих. Після розвиваючих та формуючих впливів на експериментальну вибірку нами знову було визначено рівень психологічної готовності керівників військових підрозділів до збереження психічного здоров'я підлеглого особового складу. Перше, що звертає на себе увагу, - це відсутність показників низького рівня психологічної готовності в експериментальних групах (n1 та n3 = 0), а також значне підвищення показників високого рівня (n1 = 58 % та n3 = 40 %).

Поряд з цим у контрольних групах показники низького рівня залишилися достатньо високими (n2 = 19 % та n4 = 22 %). Що стосується високого рівня, то його показники залишаються незначними (n2 = 7 % та n4 = 0 %). У цілому рівень психологічної готовності в експериментальних групах значно підвищився (середній - до 52 %, а високий - до 48 %). Отже, це вказує на ефективність побудованої нами системи розвиваючих та формуючих впливів та дає змогу наблизитися до основних напрямків удосконалення процесу збереження психічного здоров'я особового складу у військовій частині.

У п'ятому розділі “Основні напрямки удосконалення процесу збереження психічного здоров'я особового складу у військовій частині” подані практичні рекомендації:

- з активізації діяльності командирів (начальників) щодо збереження психічного здоров'я підлеглого особового складу при реалізації управлінських функцій;

- з інтенсифікації діяльності психолога військової частини щодо збереження психічного здоров'я військовослужбовців;

- щодо підвищення ролі військовослужбовця у збереженні власного психічного здоров'я, розкрито зміст пропозицій щодо удосконалення положень керівних документів з питань збереження психічного здоров'я військовослужбовців.

Наділення командира (начальника) усією повнотою розпорядчої влади стосовно підлеглих і покладення на нього персональної відповідальності перед державою за усі сторони життя та діяльності військової частини, підрозділу і кожного військовослужбовця зобов'язує його докладати максимум зусиль для збереження життя і здоров'я особового складу.