Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

• Вступ
• 1. Основні напрямки в психотерапії
• 2. Різні види захисних механізмів
• 3. Особистісно-орієнтована (реконструктивна) психотерапія
• Висновки
• Список використаних джерел
• Вступ
• Основною метою психологічної допомоги у класичному психоаналізі є:
• 1) усвідомлення неусвідомленого (мотивів, захисних механізмів, способів поведінки) і прийняття адекватної та реалістичної його інтерпретації;
• 2) посилення Ego-свідомості для вироблення більш реалістичної поведінки.
• Позиція і роль психотерапевта у класичному психоаналізі досить жорстко фіксована. О.Ф. Бондаренко виділяє такі основні вимоги до нього: невтручання, відстороненість, нейтралітет і особистісна закритість; уміння і здатність витримувати перенесення і працювати з контрперенесенням; тонка спостережливість і здатність до адекватних інтерпретацій. Одна з найважливіших вимог до консультанта - усвідомлення власних проблем, реакцій та їх можливого впливу на клієнта. Недарма проходження тривалого й детального курсу психоаналізу є неодмінною умовою професійної підготовки психоаналітика.
• Класичний психоаналіз включає 5 базових психотехнік:
• 1) метод вільних асоціацій, передбачає породження мимовільних, таких, що випадково спадають на думку, висловлювань, зміст яких може відображати будь-які переживання клієнта. Для психотерапевта важливими є зміст і послідовність висловлювань;
• 2) тлумачення сновидінь. У сновидіннях розрізняється маніфестований і латентний зміст (останній включає в себе витіснені і неусвідомлювані, втілені в алегоричну форму, переживання). Враховується те, що під час сну послаблюються Ego-захисні механізми і виявляються приховані від свідомості переживання, а також те, що сновидіння - це процес трансформації переживань у більш прийнятну для сприйняття і оволодіння форму;
• 3) інтерпретація, тобто тлумачення, пояснення, що включає три процедури: ідентифікацію (позначення, роз'яснення), власне тлумачення і переклад на мову повсякденного життя клієнта;
• 4) аналіз опору, забезпечує усвідомлення клієнтом своїх Ego-захисних механізмів і прийняття необхідності конфронтації щодо них;
• 5) аналіз перенесення (трансферу). Перенесення є неодмінним атрибутом психотерапії у психоаналізі. Аналіз перенесення сприяє усвідомленню фіксацій, які визначають поведінку і переживання клієнта.

1. Основні напрямки в психотерапії

психотерапія психоаналіз невроз

Що таке психотерапія? По суті, це розмова з тими, хто потрапив у біду, що надає можливість висловити свої проблеми і допомагає зрозуміти, в чому ж суть цього лиха, і знайти вихід. Термін «психотерапія» використовується як у більш вузькому, так і в більш широкому сенсі: він відноситься до форм лікування емоційних і психічних розладів, формам, заснованим на бесіді і особистісному контакті з терапевтом, на противагу фізичними методами (медикаментозного лікування і електромагнітного впливу). Фундаментальне завдання психотерапії, як і інших галузей медицини, полягає в тому, щоб полегшити процес одужання. Відторгнення і придушення будь-яких аспектів власної особистості відбувається тому, що вони здаються страшними і завдають біль. Процес психотерапії полягає у виявленні подібних почуттів, у допомоги пацієнта при усвідомленні цих почуттів і в перетворенні їх таким чином, щоб вони перестали грати деструктивну роль.

При всій розмаїтості психотерапевтичних підходів існує три основних напрями в психотерапії, іншими словами, три психотерапевтичні теорії (психодинамічна, поведінкова і гуманістична) відповідно трьом основним напрямкам психології, і кожне з них характеризується своїм власним підходом до розуміння особистості та особистісних порушень і логічно пов'язаної з цим власною системою психотерапевтичних впливів.

Динамічний (психодинамічний) напрям у психотерапії.

Динамічний напрямок у психотерапії заснований на глибинній психології - психоаналізі. В даний час в рамках динамічного напрямку існує багато різних шкіл, проте загальними, об'єднуючими поглядами представників цього підходу, є уявлення про несвідомі психічні процеси і психотерапевтичні методи, що використовуються для їх аналізу та усвідомлення.

Психологічна концепція. Засновником психоаналізу є Фрейд. Психологічна концепція, концепція особистості в психоаналізі являє собою реалізацію психодинамічного підходу. Термін «психодинамічна» припускає розгляд психічного життя людини, психіки з точки зору динаміки, з точки зору взаємодії, боротьби і конфліктів її складових (різних психічних феноменів, різних аспектів особистості) та їх впливу на психічну життя і поведінку людини.

Несвідомі психічні процеси. Центральними у психоаналізі є уявлення про несвідомих психічних процесах, які розглядаються як основні детермінанти особистісного розвитку, як основні чинники, які рухають сили, що визначають і регулюють поведінку і функціонування людської особистості. Загалом, психічне життя людини розглядається як вираження несвідомих психічних процесів. Зміст несвідомого складають інстинктивні спонукання, первинні, вроджені, біологічні потяги і потреби, які загрожують свідомості і витісняються в область несвідомого.

Інстинкти і мотивація. Інстинкти, з точки зору Фрейда, це не вроджені рефлекси, а спонукальні, мотиваційні сили особистості, це - психічне вираження імпульсів і стимулів, що йдуть від організму (і, в цьому сенсі, біологічних), психічний вираз стану організму або потреби, що викликала цей стан. Метою інстинкту є ослаблення або усунення порушення, усунення стимулів, пов'язаних з потребою організму, іншими словами, задоволення потреби за рахунок певного відповідного поведінки (наприклад, голод чи спрага спонукають людину шукати їжу, їсти і пити). Саме ця внутрішня стимуляція, внутрішнє збудження, пов'язане зі станом та потребами організму, з точки зору Фрейда, є джерелом психічної енергії, яка забезпечує психічну активність людини (зокрема, поведінкову активність). Тому інстинктивні спонукання розглядаються як мотиваційні сили, отже, мотивація людини спрямована на задоволення потреб організму, на редукцію напруги і збудження, викликаного цими потребами. Інстинкти ж являють собою психічні образи цього порушення, представлені як бажання. Фрейд виділяв дві групи інстинктів: інстинкти життя (Ерос), спрямовані на самозбереження, на підтримку життєво важливих процесів (голод, спрага, секс) та інстинкти смерті (Танатос), руйнівні сили, спрямовані або всередину, на самого себе, або зовні (агресія, садизм, мазохізм, ненависть, суїцид).

Фрейд вважав, що з усіх інстинктів життя найбільш значимими для розвитку особистості є сексуальні інстинкти. У зв'язку з цим досить часто терміном «Лібідо» позначають саме енергію сексуальних інстинктів. Однак потрібно мати на увазі, що енергія лібідо позначає енергію всіх життєвих інстинктів.

Концепція особистості. Розглядаючи проблему організації психіки, проблему особистості, Фрейд створив дві моделі: топографічну (рівні свідомості) і структурну (особистісні структури). Згідно з топографічної (більш ранньої) моделі, в психічному житті людини можна виділити три рівні: свідомість (те, що усвідомлюється людиною в даний момент), (те, що не усвідомлюється в даний момент, але досить легко може бути усвідомлено) і несвідоме (те, що не усвідомлюється в даний момент, і практично не може бути усвідомлено людиною самостійно; воно включає інстинктивні імпульси, переживання, спогади, витіснені в несвідоме як загрозливі свідомості).

Більш пізня модель особистісної організації - структурна. Згідно цієї моделі особистість включає три структури, три інстанції: Ід (Воно), Его (Я) і Супер-Его (Над-Я). Ід є джерелом психічної енергії, діє в несвідомому і включає базальні інстинкти, первинні потреби і імпульси. Ід діє згідно з принципом задоволення, прагне до негайної розрядки напруги, яка викликається первинними (біологічними, що йдуть від організму) мотивами, не враховуючи ніяких соціальних норм, правил, вимог, заборон. Его (розум) спрямовує і контролює інстинкти. Его функціонує на всіх трьох рівнях свідомості, є сполучною ланкою, посередником між Ід і зовнішнім світом, здійснює аналіз внутрішніх станів і зовнішніх подій і прагне задовольнити потреби Ід, досягти розрядки напруги (викликаного первинними потребами) з урахуванням вимог зовнішнього світу, з урахуванням норм і правил (наприклад, відстрочити задоволення потреб до відповідного моменту).

Его діє згідно з принципом реальності, прагне забезпечити задоволення інстинктивних потреб, пізнаючи й аналізуючи внутрішній і зовнішній світ і вибираючи найбільш розумні та безпечні засоби і шляхи для задоволення потреб. Супер-Его - це моральний аспект особистості, совість і ідеальне Я. Супер-Его також функціонує на всіх трьох рівнях свідомості. Воно формується в процесі виховання та соціалізації індивіда за рахунок інтерналізації (засвоєння) соціальних норм, цінностей, стереотипів поведінки. Супер-Его діє згідно з морально-етичного принципом, здійснюючи контроль над поведінкою людини (самоконтроль) і перешкоджає прояву внутрішніх імпульсів, які не відповідають соціальним нормам і стандартам. Таким чином, Ід прагне до негайної розрядки напруги і не співвідноситься з реальністю. Супер-Его перешкоджає реалізації цих бажань і прагне придушити їх. Его, навпаки, сприяє здійсненню бажань Ід, але прагне співвіднести їх з реальністю, з вимогами та обмеженнями соціального середовища, стаючи, тим самим, ареною боротьби між Ід і Супер-Его, між первинними потребами та моральними нормами, правилами, вимогами, заборонами. Якщо тиск на Его є надзвичайно сильним, то виникає тривога.

Тривога. Тривога, з точки зору Фрейда, є функцією Его і попереджає про небезпеку, що насувається, загрози, допомагаючи особистості реагувати в подібних ситуаціях (ситуаціях небезпеки, загрози) безпечним, адаптивним способом. Фрейд виділяв три типи тривоги: об'єктивну, або реалістичну (пов'язану з впливами зовнішнього світу), невротичну (пов'язану з впливами Ід) і моральну (пов'язану з впливами Супер-Его). Об'єктивна тривога виникає у відповідь на реальні небезпеки навколишнього реального світу. Невротична тривога по суті є страхом перед покаранням за неконтрольоване прояв потреб Ід, вона виникає в результаті впливу імпульсів Ід і небезпеки, що вони будуть усвідомлені, але не можуть контролюватися. Моральна тривога заснована на побоюваннях перед покаранням з боку Супер-Его, яке наказує поведінку, що відповідає соціальним стандартам. Моральна тривога - це страх перед покаранням за проходження інстинктивним спонукань, відчуття провини чи сорому, що виникають у людини, коли він здійснює або хотів би зробити вчинки, що суперечать моральним нормам і правилам (вимогам Супер-Его).

Захисні механізми. Тривога - це сигнал про небезпеку, що супроводжується певним рівнем напруги. Тривога викликає і активізує захисні механізми (механізми захисту), які пов'язані зі збільшенням інстинктивного напруги, загрозою Супер-Его або реальною небезпекою. Захисні механізми - це певні прийоми, що використовуються Его і спрямовані на зниження напруги і тривоги. Фрейд писав, що «захисні механізми - це загальна назва для всіх спеціальних прийомів, які використовують Его в конфліктах, які можуть призвести до неврозу». Функція захисних механізмів полягає в тому, щоб не допустити усвідомлення інстинктивних імпульсів, іншими словами, оберегти Его від тривоги. Вони є несвідомими і пасивними, значною мірою спотворюють реальність і направлені всередину - на зниження тривоги (на відміну від копінг-механізмів, які являють собою механізми активного співпадання з ситуацією, досить адекватно відображають реальність і спрямовані на її активне перетворення).

2. Різні види захисних механізмів

Витіснення розглядається як основа всіх захисних механізмів, воно забезпечує прямий шлях уникнення тривоги і як складова частина входить до склад будь-якого іншого захисного механізму. Витіснення являє собою процес, за допомогою якого неприйнятні імпульси стають несвідомими, намагання уникнути за рахунок неусвідомленість неприємних думок і бажань тих почуттів і того досвіду, які приносять біль і страждання. Проекція - це процес, за допомогою якого специфічні імпульси, бажання, сторони себе або внутрішні об'єкти представляються людині локалізованими в деякому зовнішньому по відношенню до себе об'єкту.

Проекція внутрішніх об'єктів полягає в тому, що людина приписує свої власні неприйнятні почуття, думки, поведінку інших людей. Заперечення передує проекції і являє собою захист від реальності, яка приносить біль, це - захисний механізм, за допомогою якого або заперечується (не визнається) яка-небудь подія або досвід, заподіює страждання, або якась сторона самого себе. Заміщення припускає переадресування інстинктивного імпульсу на менш загрозливий об'єкт, заміну об'єкта розрядки, справжнього джерела негативних почуттів іншим, безпечнішим. Раціоналізація - це процес, за допомогою якого дійсній поведінці дається обґрунтування, яке не тільки його виправдовує, але і маскує його істинну мотивацію, поведінку представляється і пояснюється таким чином, що виглядає цілком розумним і виправданим.

Пропонована аргументація при цьому не є логічно обґрунтованою і часто не витримує жодної критики. Ідентифікація - це процес, за допомогою якого тривога знімається за рахунок ототожнення (ідентифікації) себе з значущою, важливою особою, що представляється людині менш вразливою у тривожних ситуаціях, вона може виражатися в наслідуванні стилю поведінки, манер, одягу іншої людини («Якщо б я був таким як він, то відчував би себе багато краще»). Ідентифікація з агресором являє собою вид ідентифікації, яка полягає в тому, що людина уподібнюється людині з агресивною поведінкою, імітує поведінку тих, хто викликає в ньому страх. Інтроекція («проектування всередину») також є різновидом ідентифікації і являє собою процес ототожнення з внутрішнім об'єктом (інтроектом), процес, за допомогою якого людини як би вбирає в себе якості іншої людини, представляє якості іншої своїми власними.

У цьому сенсі Супер-Его розглядається як результат інтроекції. Ізоляція - це механізм захисту, за допомогою якого людина відокремлює яку-небудь подію, що приносить їй біль, перешкоджає йому стати частиною свого значущого досвіду. Емоційна ізоляція являє собою спробу ізолюватися від психологічного болю, людина стає «бездушною» (як робот).

Реактивна формація або реактивна освіта - процес, за допомогою якого людина справляється з неприйнятними імпульсами шляхом формування протидії, перетворюючи цей імпульс в щось протилежне, перебільшуючи протилежне прагнення і висловлюючи його в своїх думках і поведінці. Регресія - процес, за допомогою якого у разі загрози людина намагається повернутися до ранніх періодів життя, коли вона відчуває себе більш безпечно, до колишніх «дитячих» стереотипів поведінки. Фантазування полягає в тому, що людина в загрозливих ситуаціях намагається позбутися тривоги, фантазуючи замість того, щоб реально діяти.

Сублімація займає особливе місце серед захисних механізмів. Фрейд розглядав сублімацію як єдиний, «не невротичний» механізм, єдиний «здоровий» шлях трансформації інстинктивних імпульсів. Так, зокрема, він писав, що конфлікт є невротичним тільки в тому випадку, якщо він дозволяється шляхом застосування захисних механізмів, відмінних від сублімації. Він також вважав, що саме сублімація забезпечує розвиток людської культури як такої. Сублімація сприяє розрядки енергії інстинктів у соціально прийнятних формах поведінки і являє собою заміну потреб, які не можуть бути задоволені безпосередньо, на соціально прийнятні мети, заміну інстинктивних способів поведінки на способи поведінки, прийняті в культурі, за рахунок зміни мети і об'єктів. Для прикладу можна порівняти сублімацію з заміщенням. Людина відчуває сильне роздратування по відношенню до свого начальника, але вона не може собі дозволити розрядити свої агресивні імпульси безпосередньо. Якщо для розрядки цієї енергії просто знаходиться інший, менш небезпечний об'єкт (наприклад, людина приходить додому і кричить на своїх домашніх або б'є собаку), то тут мова йде про заміщення. Якщо ж вона знаходить соціально прийнятний спосіб розрядки (наприклад, йде в спортивний зал і займається боксом), то в даному випадку ми маємо справу з сублімацією.

Таким чином, Его сприяє здійсненню бажань Ід, але прагне співвіднести їх з реальністю, з вимогами та обмеженнями соціального середовища, стаючи, тим самим, ареною боротьби між Ід і Супер-Его, між первинними потребами та моральними нормами, правилами, вимогами, заборонами. Якщо тиск на Его є надзвичайно сильним, то виникає тривога. Тривога - це сигнал про небезпеку, що супроводжується зростанням напруги. Вона викликає і активізує захисні механізми, основна мета яких полягає в зниженні цього напруги. Однак далеко не завжди їх дія виявляється ефективним. Якщо тривога не знижується значно або знижується лише на нетривалий час (оскільки захисні механізми не спрямовані на активне перетворення і переробку конфліктів, проблем і ситуацій, а лише на витіснення їх у несвідоме, «видалення» зі свідомості), то наслідком цього може бути розвиток невротичного стану.

Виходячи з уявлень про організацію і механізми функціонування психіки і виникнення неврозів, Фрейд розробив лікувальний метод. Ключовими поняттями психоаналізу як психотерапевтичної системи є вільні асоціації, інтерпретація, перенесення і опір. З цього приводу Фрейд писав: «Припущення про несвідомих психічних процесах, визнання теорії придушення і опору, дитячої сексуальності та типовий комплекс утворюють головні елементи психоаналізу та базисні передумови цієї теорії». Психоаналіз як терапевтична система за наступні роки зазнав істотний розвиток і зміни.

Невроз це результат конфлікту між підсвідомістю і свідомістю, основне завдання психотерапії в рамках психоаналізу полягає в тому, щоб зробити несвідоме свідомим, усвідомити несвідоме. Завдання психотерапевта-психоаналітика полягає в тому, щоб розкрити і перевести до свідомості несвідомі тенденції, потяги і конфлікти, тобто сприяти усвідомленню. Психоаналітик будує процес таким чином, щоб полегшити прояв і розуміння несвідомого. Як же зробити несвідоме свідомим? Відповісти на це питання можна тільки звернувшись до теоретичних уявлень Фрейда про способи і шляхи вираження несвідомого. Відповідно до цих уявлень для того, щоб досягти усвідомлення, психоаналітик повинен піддати аналізу ряд психічних феноменів, в яких несвідоме знаходить свій вираз. Такими феноменами є вільні асоціації, символічні прояви несвідомого, перенесення і опір. Це означає, що в самому загальному вигляді можна сказати, що сутність психоаналізу полягає у виявленні і усвідомленні несвідомого за рахунок аналізу його символічних проявів, вільних асоціацій, перенесення і опору.

3. Особистісно-орієнтована (реконструктивна) психотерапія

Цей психотерапевтичний напрям за основними своїми характеристиками належить до динамічного напрямку. Проте, враховуючи, що він є одним з найбільш розроблених в Україні психотерапевтичних систем, тут необхідно простежити зв'язок між концепцією норми (особистості), концепцією патології (неврозу) і власне психотерапевтичною системою (її завданнями). Особистісно-орієнтована (реконструктивна) психотерапія заснована на психології відносин (концепція особистості) і патогенетичної концепції неврозів (біопсихосоціальна концепція невротичних розладів).

Психологічна концепція. У рамках цього підходу особистість розглядається як система відносин індивіда з навколишнім середовищем, як цілісна, організована система активних, виборчих, соціальних і свідомих зв'язків з реальною дійсністю. Центральне місце в цьому визначенні займає поняття «ставлення». Психологічна категорія відносин розуміється як внутрішнє суб'єктивне ставлення, що формується під впливом відносин реального світу на основі психічних властивостей людини як індивіда. Саме внутрішньо суб'єктивні відносини характеризують особистість конкретної людини, його неповторну індивідуальність. Відносини є ядром особистості, вони являють собою внутрішні умови, що опосередковують впливу ззовні.

Три групи відносин: ставлення до себе, ставлення до інших людей і ставлення до світу об'єктів і явищ. Кожне ставлення характеризується трьома компонентами: когнітивним, емоційним і поведінкових. Когнітивний компонент містить інформацію про об'єкт відносини, емоційний - ступінь привабливості, бажаність або непривабливості, небажаність цього об'єкту, емоційне ставлення до нього, поведінковий - містить способи поведінки і взаємодії з цим об'єктом. Відносини особистості, певним чином пов'язані між собою, утворюють систему відносин, яка іерархізована у кожної людини індивідуально, все відносини, що входять до складу системи, мають різну значущість для людини, що пов'язану з історією розвитку її особи. Система відносин задає певні способи поведінки, грає направляючу і динамізує роль у цілісному поводженні людини.

Патогенетична концепція розглядає невроз як психогенний розлад, що виникає в результаті порушення особливо значимих для особистості відносин і проявляється у специфічних клінічних феноменів при відсутністі психотичних явищ. Порушення відносин можна в загальному вигляді охарактеризувати як спотворення когнітивного компонента внаслідок його неусвідомленості або недостатньому ступені усвідомлення і надмірне переважання емоційного компонента, що призводить до неадекватності відносини, і воно вже не може забезпечувати адекватну регуляцію поведінки. Розуміння неврозу як психогенного захворювання, в етіопатогенезі якого простежується психологічно зрозуміла зв'язок між виникненням порушень, клінічної картиною і її динамікою, з одного боку, і особливостями системи відносин, особистісними особливостями, а також характером і динамікою психотравмуючої патогенної ситуації, з іншого, визначає орієнтацію психотерапевтичних впливів на корекцію особистості та реконструкцію її порушених відносин.

Поведінковий напрямок у психотерапії ґрунтується на психології біхевіоризму і використовує принципи навчання для зміни когнітивних, емоційних і поведінкових структур. Поведінкова психотерапія включає широке коло методів. Розвиток методичних підходів в рамках цього напрямку відображає еволюцію цілей поведінкової психотерапії від зовнішнього до внутрішнього навчання: від методів, спрямованих на зміну відкритих форм поведінки, безпосередньо спостережуваних поведінкових реакцій (засновані, переважно, на класичному обгрунтуванні) до методів, спрямованих на зміну більш глибоких, закритих психологічних утворень (заснованих на теоріях соціального навчання, моделювання і когнітивних підходах).

Висновки

В аналітичній психотерапії Карла Юнга центральне місце посідають наступні ідеї:

- подолання будь-якої однобічності у розвитку особистості, особливо пов'язаної зі схильністю до обстоювання свідомих ідеалів і заперечення "темного боку" особистого й громадського життя;

- індивідуація як всебічного, повного розвитку особистості, що синтезує свідоме і несвідоме.

К. Юнг підкреслював емпіричний, досвідний характер психотерапії, яку розглядав як різновид освітнього процесу. Він говорив про "загальний невроз віку", а не про хворобу клієнта. Метою психотерапевтичної допомоги є навчити розумінню внутрішнього світу і самопізнанню через переживання всієї повноти свого буття, що в перспективі веде до поглиблення повноти гармонійного буття.

У цьому напрямку психотерапії відсутня будь-яка фіксація позиції психотерапевта. Він будує свої психотерапевтичні стосунки з клієнтом через використання перенесення і контрперенесення, прийняття клієнта у роботі з його внутрішнім світом. Важливим моментом є допомога клієнту у розмежуванні усвідомлюваних і неусвідомлюваних інстанцій та встановлення комунікацій між ними.

Індивідуальна психотерапія Альфреда Адлера (за О.Ф. Бондаренком) обстоює необхідність сприйняття світу з позиції "системи відліку" клієнта, при цьому не заперечується об'єктивне зумовлення поведінки, але воно вважається менш важливим, ніж цінності, цілі, уявлення, висновки, якими керується людина. Особистість виступає неподільною цілісністю, яка є інтегральною частиною соціуму. Звідси і значна увага до міжособистісних проблем, і твердження, що вся людська поведінка має цілеспрямований характер. Почуття неповноцінності, його компенсація й соціальне середовище - ось ті три змінні, результативна сила впливу яких сприяє формуванню в особистості прагнення до значущості й зверхності.

Адлерівська психотерапія виходить з переконання, що задоволеність життям багато в чому залежить від "соціального інтересу". Здорова особистість - це особистість, здатна до продуктивної активності, яка передбачає соціальні, особистісні почуття та когнітивні припущення.

В адлерівській психотерапевтичній моделі цілі психологічної допомоги - це зниження почуття неповноцінності, розвиток соціального інтересу, корекція цілей і мотивів з перспективою зміни стилю життя.

Психологи, які працюють в межах цього напрямку, прагнуть, перш за все, знайти одну з чотирьох типів помилок в "картині світу" клієнта: недовіра, себелюбство, нереалістичні амбіції й брак впевненості. Вихідна позиція психотерапевта - діагностика. Важливе значення для неї має інформація про "сімейне сузір'я" клієнта та його "ранні спогади". Стосунки з клієнтом будуються за принципом "контракту".

Техніка психотерапевтичної роботи даного напрямку включає такі процедури: встановлення правильних психотерапевтичних стосунків, аналіз і вироблення особистісної динаміки клієнта, заохочення саморозуміння і допомога в переорієнтації.

Список використаних джерел:

1. Буль П.И. Основы психотерапии. -- М.: Медицина, 2008.

2. Виш И.М. Практическая психотерапия. -- Воронеж, 2001.

3. Вольперт И.Е. Психотерапия. -- М.: Медицина, 2007.

4. Зеневич Г.В., Либих С.С. Психотерапия. -- М.: Медицина, 2002.

5. Карвасарский Б.Д. Медицинская психология. - М.: Медицина, 2009.

6. Карвасарский Б.Д. Психотерапия. - М.: Медицина, 2007.

7. Лакосина Н.Д., Ушаков Г.К. Медицинская психология. 2-е изд. -- М.: Медицина, 2007.

8. Лебединский М.С. Очерки психотерапии. 2-е изд. -- М.: Медицина, 2006.

Размещено на Allbest.ru