Історія і мотиви циклу статей Володимира Даля про повір'я, марновірства й забобони російського народу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Євдокимов М.О.

Актуальність даної статті полягає в тому, що повернення в XXI столітті до частих перевидань книг Володимира Даля «Пословицы русского народа» і «Поверья, суеверия и предрассудки русского народа» із включенням у них великої кількості прислів'їв і приказок даної тематики, пов'язане з періодом соціальних і духовних змін у суспільстві. У його культурі загострився інтерес до містичного. Це відбувається тому, що наразі формується нова парадигма світосприймання. Якщо при існуванні традиційної парадигми затребувані чисто раціональні способи обґрунтування, то при зміні парадигм культура орієнтується на образно-емоційне, у тому числі містичні способи висування нових світоглядних засад. Цим і пояснюється та мода на містику, що виникла в суспільній свідомості посткомуністичного простору.

Виникла необхідність розглянути, як Володимир Даль розглядав повір'я, марновірства й забобони у свій час, тобто в XIX в. Ціль статті охарактеризувати історію й мотиви публікацій Володимира Івановича по роз'ясненню незвичайних явищ у житті людини.

У 1845-1846 роках В.І. Даль опублікував у 18 номерах петербурзького щотижневика «Иллюстрация» серію матеріалів про російські народні вірування [1]. Вони виникли в процесі роботи Даля над «Толковым словарем живого великорусского языка», що тривала потім ще майже два десятиліття (перший том «Словаря» вийшов у 1863 p., а останній в 1866 p.). У ньому послідовно з'явилися замітки про деяких персонажів з російської міфології, що потрапили й не потрапили в згаданий вище цикл статей, спеціально присвячених нечистій силі. повір'я марновірство забобон

Згодом з газетних матеріалів була складена книга «О поверьях, суевериях и предрассудках русского народа», що вперше вийшла окремим виданням уже після смерті Володимира Івановича в 1880 р. [2]. У цьому розділі розглядаються як газетні матеріали із цього видання, так і тлумачення повір'їв з його «Словаря».

Але перш за все кілька слів про жанр газетних публікацій Даля на цю важливу й у наш час тему. Ми визначили їх як статті, тому що в 40-і роки XIX століття журналістика почала тяжіти, поряд з нарисом, до цього жанру. Він є головним в аналітичній журналістиці. І Даль удався саме до жанру статті, прагнучи проаналізувати споконвічне зародження повір'їв, суть марновірств і забобонів у простого народу. Поняття «стаття» від латинського «articuliis» і означає спочатку те ж саме, що й «суглоб», «член», «частина цілого». Цим пояснюється, чому в журналістській практиці будь-яка окрема публікація, будучи частиною, наприклад, усього тексту газетного номера, може бути названа статтею.

Однак у даному випадку мова йде про цілком певний жанр «стаття» (у вузькому розумінні цього слова). Під нею ми розуміємо публікації В. Даля, що аналізують незвичайні міфологічні явища, які лежать у їхній основі, закономірні зв'язки з метою визначення їхньої значущості для російського народу й з'ясування того, які позиції варто зайняти читачам, як поводитися, щоб не виявитися жертвами поки незрозумілих явищ. Аналітичне, дослідницьке обговорення предметів у кожній статті Даль проводить так, щоб читачі могли, використовуючи публікацію, міркувати далі над питаннями, що їх цікавлять.

Таким чином, можна стверджувати, що Володимир Іванович усвідомлено вдавався у своїх дослідженнях нечистої сили до жанру дослідницької статті. Тим більше, що сам Даль у публікації «Привидения» чітко визначив її жанр: «Эта статья до того обширна, что из нее можно бы составить десятки томов; постараемся объясниться на нескольких страницах» [3;4].

На нашу думку, основний мотив усіх статей, що надруковані в «Иллюстрации», а потім увійшли в книгу, і статей зі «Словаря» відтворити містичний світ предків, населений дивними створіннями бісами, відьмами, домовиками, водяними, чаклунами, лісовиками, польовими, перевертнями, русалками, світ, образно оспіваний трохи раніше великим О.С. Пушкіним у поемі «Руслан и Людмила» й інших творах: «Там чудеса: там леший бродит, // Русалка на ветвях сидит; // Там ступа с Бабою Ягой // Идёт, бредёт сама собой; // Там царь Кащей над златом чахнет; // Там русский дух... там Русью пахнет»[5, с. 399-400]. // «У лукоморья дуб зелёный; // Златая цепь на дубе том: //И днём и ночью кот учёный // Всё ходит по цепи кругом; // Идёт направо песнь заводит, // Налево сказку говорит».

Поема закінчується епілогом, в якому є зізнання поета з приводу важливої ролі переказів в його творчості: «На лоне праздной тишины, // Я славил лирою послушной // Преданья тёмной старины, //Я пел и забывал обиды // Слепого счастья и врагов, // Измены ветреной Дориды //И сплетни шумные глупцов» [6, с. 460].

Трохи інший мотив прослідковується у вірші поета «Бесы»: «Мчатся тучи, вьются тучи; // Невидимкою луна // Освещает снег летучий; // Мутно небо, ночь мутна. // Мчатся бесы рой за роем //В беспредельной вышине, // Визгом жалобным и воем // Надрывая сердце мне...» [6, с. 308].

У цих уривках Пушкіна фігурують лісовик, русалка, Баба Яга, Кощей, кіт учений, біси. Хто ці істоти? З якого вони світу? Поет не дає відповіді.

У словнику Даль спробував пізніше з'ясував ці питання: «Бес (м) злобное, бесплотное существо, злой дух, демон, сатана, дьявол, чёрт, вельзевул, царь или князь тьмы, царь ада, преисподней, змей кромешный, враг...» [6, с. 148,85]. Дано 40 визначень слова «бес». I так подаються відповіді щодо кожної міфічної істоти.

В «Евгении Онегине» також «розсипані» народні прикмети, описані прийоми гадань. У вірші «Домовому» читаємо: «Поместья мирного // Незримый покровитель, // Тебя молю, мой добрый домовой, // Храни селенье, лес и дикий садик мой, //И скромную семьи моей обитель!» [6, с. 149].

Тут поет дає визначення домовикові, але робить це скупо. Так що на долю Даля випав жереб вичерпно пояснити слова народних повір'їв, що часто почали зустрічатися у творчості літераторів. Так, «Домовой и домовик, за визначенням Володимира Івановича, «дедушка», «постен», «лизун», «доможил», «хозяин», «жировик», «нежить», «другая половина олон», «суседка», «батанушка» «дух», «хранитель и обидчик дома»; «стучит и возится по ночам», «проказит», «душит ради шутки сонного», «гладит мохнатою рукою к добру и прочее...» [7, с. 148,466]. Співзвучність віршів і тлумачень Даля очевидна, але неоднакова.

Світ міфів, переказів, у який поринав думкою поет, живе за прикметами, а долі людей у ньому розкриваються ворожінням і коректуються наговорами, заклинаннями й молитвами, так що сучасний читач за допомогою творів Пушкіна, інших літераторів, і особливо книги нарисів Даля «О поверьях, суевериях и предрассудках русского народа» і його словника, може на собі перевірити дію чарівливих чарів цього світу.

Дивно, наскільки тісно переплітаються мотиви творчості великого поета О.С. Пушкіна й великого філолога й публіциста В.І. Даля. Доповнюючи твори один одного, вони залишили для нащадків прекрасну духовну спадщину. Поему «Руслан и Людмила» поет закінчив у 1820 році, а через чверть століття Даль із властивою йому скрупульозністю почав досліджувати й поглиблювати дивний і чарівний світ повір'їв, марновірств і забобонів російського народу. І для Пушкіна, і для Даля істотним є той факт, що незважаючи на потужний вплив російської міфології на їхню творчість, вони під впливом ідей епохи Освіти щиро намагалися розвіяти марновірства, допомогти своєму народу знайти віру в можливість наукового пізнання природи різних, ще не зрозумілих людям явищ. Однак це прагнення відчувається не тільки у творчості Пушкіна й Даля, але й у тих, хто при них і після них звертався до містичного світу предків, до досліджень у галузі російської міфології. У першу чергу варто назвати імена корифеїв російської поезії й прози В.О. Жуковського й М.В. Гоголя, потім дослідників О. Афанасьева, І. Сахарова, М. Забиліна, С. Максимова й інших. Інтерес до їхньої творчості невичерпний.

У 2003 році московське видавництво «Эксмо» випустило у світ унікальну книгу В.І. Даля «Поверья, суеверия и предрассудки русского народа» з великими коментарями, короткою біографією Володимира Івановича, його вступною статтею, що раніше була надрукована в щотижневику «Иллюстрация», трактуваннями образів представників міфічного світу в працях вищевказаних дослідників, а також виписками зі словників Даля, Брокгауза й Єфрона, з чудовими ілюстраціями художника В.М. Васнецова [8]. Даль постав у ній, на перший погляд, із зовсім несподіваної сторони. Декому відомо, що Володимир Іванович, як ми вище вже відзначали, освоїв багато професій і перепробував чимало занять, цікавився як публіцист усім, що так чи інакше стосувалося приваблюючого й таємничого духовного світу нашого народу. Історії про чудеса, наївні й зворушливі повір'я, дивовижні забобони й перекази, від яких холонула кров, усе знаходило своє місце в публіцистиці цієї дивної людини.

Із часу публікації першої статті про «нечистую силу» у щотижневику «Иллюстрация» до виходу у видавництві «Эксмо» унікальної книги Даля минуло 158 років, прийшло XXI століття. Уже давно, як говорить герой популярного фільму, «космічні кораблі борознять простори Всесвіту», а зроблені телескопи відкривають людству нові галактики, віддалені від Землі на мільйони світлових років. «Але щось ще непізнане десь зовсім поряд», пише укладач унікальної книги «В.И. Даль. Поверья, суеверия и предрассудки русского народа» JIeв Яковлев, і дає про себе знати, наприклад, таємничим стукотом, що лунає з порожньої кімнати. І освічене людство придумує такого роду явищам нові й іноді досить наукові назви полтергейст, телепатія, телекінез і т.п. Однак, продовжує укладач, якщо вдуматися в сутність цих і інших подібних слів, то можна відчути в них відгомони древньої віри в домовика, відьму й чаклуна» [8, с. 487].

До цього можна додати, що прилавки, заповнені сьогодні численними газетами, й навіть Інтернет буквально забиті оголошеннями ворожок, білих чаклунів, знахарів, знахарок, відьом і провидців, які пропонують свої послуги чесному люду.

То може праві були наші предки, що говорили, як стверджує Даль: «Бога люби, но и черта не гневи»? Отже, нам і нашим нащадкам необхідно знати й пам'ятати, як бачила світ російська людина сучасник Даля, коли він був ще далекий від наук, але близький до матері-природи, утворюючи з нею єдине ціле.

У «Вступлении» до нарисів сам Даль не тільки визначив їхні мотиви, але й відзначив неминущу цінність для російської духовної культури, а тому поглиблене вивчення сьогодні цих дослідницьких статей, їхніх мотивів, на наш погляд, дасть певну користь сучасній людині, сьогоднішнім літераторам і публіцистам.

Вступну статтю Володимир Іванович обґрунтовано почав посиланням на оригінальні висловлення з цієї теми корифеїв світової літератури: «Шиллер сказал: «И в детской игре кроется иногда глубокий смысл», а Шекспир: «И на небе, и на земле есть ещё много такого, чего мудрецы ваши не видывали и во сне». «Это можно, продовжує Даль, применить к загадочному предмету, о коем мы хотим поговорить. Дух сомнения составляет свойство добросовестного изыскателя; но само по себе и безусловно, качество сие бесплодно и даже губительно. Если к этому ещё присоединится высокомерное презрение к предмету, нередко служащее личиной невежества особенного рода, то сомнение, или неверие, очень часто бывает лицемерным» [8, с. 477].

Таким чином, В. Даль стверджує, що «загадочность предмета», про котрий має намір розповісти в циклі статей, несумісна у дослідника з «высокомерным презрением к предмету». «Большая часть тех, пишет Даль, кто считают долгом приличия гласно и презрительно насмехаться надо всеми народными предрассудками, без разбора, сами верят им втихомолку, или, по крайней мере из предосторожности, на всякий случай, не выезжают со двора в понедельник и не здороваются через порог!» [8, с. 477]. І тут же Даль пояснив, чому він звернув свою пильну увагу на повір'я народу: «С другой стороны, если и смотреть на поверья народа вообще как на суеверия, то они не менее того заслуживают нашего внимания как значительная частица народной жизни; это путы, кои человек надел на себя по своей ли вине как по необходимости, по большому ли уму, или по глупости, HO в коих он должен жить и умереть, если не может стряхнуть их и быть свободным» [8, с. 477].

Далі публіцист висуває черговий мотив звертання його до «загадочного предмета»: «Но где и когда можно или должно сделать то или другое, этого нельзя определить, не разобрав во всей подробности смысла, источника, значения и силы каждого поверья. И самому глупому и вредному суеверию нельзя противодействовать, если не знаешь его и не знаком с духом и с бытом народа» [8, с. 477] (виділ, нами. Авт.).

В. Далю досвідченому дослідникові, добре відомо, що геть усе легше осміяти, ніж ґрунтовно спростувати, іноді навіть легше, ніж дати йому віру. Звідси новий мотив його звертання до «загадочного предмета»: «Подробное, добросовестное разбирательство, сколько в каком поверье есть или могло быть некогда смысла, на чём оно основано и какую ему теперь должно дать цену и где указать место, это не легко», справедливо відзначає публіцист і продовжує: «Едва ли, однако же, можно допустить, чтобы поверье, пережившее тысячелетия и принятое миллионами людей за истину, было изобретено и пущено на ветер, без всякого смысла и толка. Коли есть поверья, рождённые одним только праздным вымыслом, то их очень немного. И даже у этих поверий есть, по крайней мере, какой-нибудь источник, например: молодцеванье умников или бойких над смирными; старание поработить умы самым сильным средством общественным мнением, против которого слишком трудно спорить» [8, с. 213].

У вигляді відступу від головної думки нашого викладу відзначимо, наскільки провидницьки справедливим є зауваження Даля-публіциста щодо сили «общественного мнения, против которого слишком трудно спорить». Цю думку вибірково й винахідливо створюють сучасні засоби масової інформації. Особливо це помітно в дні різних передвиборчих кампаній.

Наступний мотив у статтях Даля криється в його прагненні дати чітку класифікацію повір'їв російського народу. На думку публіциста, всі вони чітко поділяються на шість розрядів:

1. До першого належать повір'я залишок або пам'ятка язичництва; вони, на думку Даля, тримаються тому тільки, що звичка обертається в природу, а скасування старого звичаю завжди й скрізь зустрічало опір. Сюди ж Даль відніс усі повір'я російської вигадки, що, цілком імовірно, перебуває у зв'язку з віддаленою епохою язичництва;

2. Інші повір'я, зауважує Даль, придумані випадково, для того щоб змусити малого і дурного обхідними шляхами робити або не робити того, чого від нього безпосередньо домогтися було б набагато складніше;

3. До третього розряду віднесені повір'я, за суттю своєю основані на ділі, на досвіді і спостереженнях. Тому, за гострим зауваженням Даля, їх неправильно називають марновірствами: «...они верны и справедливы, составляют опытную мудрость народа, а потому знать их и сообразоваться с ними полезно» [8, с. 213]. Ці повір'я, переконує Даль, мають бути всі з'ясовні із загальних законів природи, але деякі вважаються до часу дивними й темними;

4. До четвертого розряду віднесені повір'я, засновані також на явищах природних, але такі, що обернулися в безглуздість через безглузде їх застосування до окремих випадків;

5. П'ятого розряду повір'я зображують дух часу, гру уяви, іносказання словом, це народна поезія, що, будучи прийнята за наявну монету, обертається в марновірство;

6. До шостого розряду, нарешті, Даль радить зараховувати може, тільки до певного часу небагато таких повір'їв, «в коих мы не можем добиться никакого смысла. Ибо он был утрачен по изменившимся житейским обычаям или вследствие искажений самого поверья, либо же мы не довольно исследовали дело, либо, наконец, может быть, в нём смыслу нет и не бывало» [8, с.189].

Однак Даль не ставить тут крапки. Як умілий дослідник-публіцист він продовжує: «Но как всякая вещь требует объяснения, то и должно заметить, что такие вздорные, уродливые поверья произвели на свет, как замечено выше, или умничанье, желание знать более других и указывать им, как и что делать, или пытливый, любознательный ум простолюдина, доискивающийся причин непонятного ему явления. Эти же поверья, поглиблює свою думку Даль, нередко служат извинением, оправданием и утешением в случаях, где более не к чему прибегнуть. С другой стороны, может быть, некоторые бессмысленные поверья изобретены были также и с той только целью, чтобы пользуясь легковерием других, жить за чужой счёт. Этого разряда поверья можно бы назвать мошенническими» [8, с. 189]. До них часто вдаються шарлатани і в XXI столітті.

Зрозуміло, що розряди ці насправді не завжди можна так чітко виокремити, як це зробив Даль. Є перехідні, а багато повір'їв, без сумніву, можна віднести до того й до іншого розряду, що визнавав і Володимир Іванович: «Так, пише він, все лицедеи нашего баснословия принадлежат и к остаткам язычества, и к разряду вымыслов пиитических, и к крайнему убежищу невежества, которое не менее, как и самоё просвещение, хотя и другим путём, ищет объяснения непостижимому и причины непонятных действий» [8, с. 189].

І останній мотив, що спонукав Даля взятися за публіцистичне дослідження повір'їв, марновірств і забобонів російського народу, бажання пояснити в щотижневику «Иллюстрация» широкій читацькій публіці, звідки взялися неймовірні особи: домові, водяні, лісовики, відьми й інші, а потім ці роз'яснення у стислій формі викласти в «Толковом словаре...». «Домовой, водяной, леший, ведьма и прочие, констатує публіцист, не представляют, собственно, нечистую силу, но по мнению народа, созданы ею или обращены из людей за грехи или провинности. По мнению иных, падшие ангелы, спрятавшиеся под траву прострел, поражены были громовою стрелою, которая пронзила ствол этой травы, употребляемой по этому поводу для залечения ран, и низвергла падших духов на землю; здесь они рассыпались по лесам, полям и водам и населили их» [8, с. 189].

На думку Даля, всі подібні казки винайдені були вже пізніше; може бути, пише він у «Вступлении», давня їх думка, начебто згадані особи створені були нечистим для послуг йому й для спокуси людини, але що домовик, наприклад, який взагалі доброчесніший за інших, «отложился» від сатани, або, як народ висловлюється, «от черта отстал», а «к людям не пристал».

Цей лейтмотив простежується у всіх 17 статтях циклу, озаглавлених Далем коротко і емко: «Баба-яга», «Бес», «Ведьма», «Водяной», «Гадания и кликушество», «Домовой», «Заговоры», «Знахарь», «Кикимора», «Клад», «Колдун», «Леший», «Оборотень», «Полевой», «Привидения», «Приметы и симпатии», «Русалка». Кроме «Толкового словаря...», багато прикмет і повір'їв Даль включив у «Месяцеслов» [8, с. 642-667] і «Быт народа и земледелие в приметах и пословицах» [8, с. 667-681], що ввійшли в його прижиттєве унікальне видання «Пословицы русского народа», випущене за посередництва «Общества истории и древностей российских при Московском университете» в 1862 році [9]. З тих пір, за нашими підрахунками, ця книга перевидавалася тільки в Росії 37 разів, що свідчить про все зростаючий народний інтерес до незвичайного дарунка В.Даля. Видання зуміло завдяки журналістському дослідженню й збиранню повір'їв, марновірств, забобонів і прислів'їв проникнути в складний духовний самобутній світ російської людини. Тільки протягом двох років (2000 і 2001 pp.) видавництва «Астрель»: АСТ», «ЭКСМО-Пресс», «Русская книга: Полиграфресурсы», «РИПОЛ КЛАССИК» перевидали «Пословицы русского народа» сім разів.

На нашу думку, добротність і неминуща цінність публіцистичних праць Даля пов'язана з його повсякденним прагненням черпати знання й багатства мови у простолюдина. У публіциста Даля була особлива програма збирання й обробки матеріалу. На цей факт уперше звернула увагу дослідниця Н.В. Фатєєва, що порівняла дії одного з героїв з повісті Даля «Савелий Граб, или Двойник» Василько з діями публіциста В.І. Даля. Герой постійно керується програмою самого письменника:

1) збирати дорогою всі назви місцевих урочищ, розпитувати про пам'ятники, перекази й повір'я, з ними поєднані, щоб застосовувати все це згодом до побутописання Росії, яке повинне, у багатьох випадках, пояснюватися цими пам'ятками старовини;

2) дізнаватися й збирати, де тільки можна, народні звичаї, повір'я, навіть пісні, казки, прислів'я й приказки й усе, що належить до цього розряду;

3) вносити ретельно до пам'ятної книжки своєї всі народні слова, вирази, вислови, звороти мови, загальні й місцеві, але невживані у так званій освіченій нашій мові й складі»[10, с. 35].

Таким чином, можна зробити перший висновок, що повір'я, марновірства, забобони й прислів'я російського народу збиралися, в першу чергу, за програмами етнографа й публіциста. Частина зібраного матеріалу йшла в «Толковый словарь...», частина (і притому основна) публікувалася у вигляді статей у періодичному виданні «Иллюстрация».

Епохи моди часто грішать поверховістю своїх поглядів, і лише потім, коли мода вже проходить, мислителі звертаються до збагнення глибин нового досвіду. У подібні з нашою культурною ситуацією епохи зміни парадигм жили два великих російських мислителі В. Даль і М. Бердяев. Обоє вони осмислювали феномен містичного. Дослідник С.О. Титаренко в статті «В. Даль и Н. Бердяев о феномене мистического» вичерпно простежив цей процес у творчості двох мислителів і дійшов висновку, що «Даль і Бердяев уважали себе мислителями, що спираються на доктрину християнської релігії. Причому обоє у своїй духовній еволюції схилилися до православного варіанта. Еволюція Даля проходила від лютеранства через містицизм Сведенборга до православ'я. Еволюція Бердяева від марксизму через ідеалізм до містицизму й потім до свого варіанта релігії, що він намагався погодити з істинами православ'я» [11, с. 184].

Цей висновок тісно узгоджується з нашим дослідженням, у якому, як ми вказали вище, В. Даль не відкидав не канонізований православною традицією містичний досвід, а пропонував його вивчення з метою виділити позитивний зміст. Володимир Іванович публічно прагнув до з'ясування змісту всякого містичного факту, його значення, сили й джерела.

Під повір'ям Даль розумів укорінені в народі думки або поняття. Без їхнього розумного пояснення не може бути з'ясована їх істинність. Помилкові повір'я визначалися вченим і публіцистом як марновірства й забобони.

Наступний висновок полягає в тому, що, на думку Даля, забобон від марновірства відрізняється тим, що несе соціально-регулятивну функцію: спосіб дії, заборону, норму поводження, етичну максиму. Тисячолітнє існування деяких повір'їв, їх поширення між людьми свідчили про прихований у них смисл. Навіть якщо повір'я є забобоном, воно дозволяє виявити дух і побут народу. На наш погляд, це фундаментальний дослідницький принцип, яким користувався Даль. Однак він має бути доповнений. Аналізуючи соціальні відносини, організацію трудового процесу, культуру народу, публіцист мусить виявити ті фактори, які суперечать повір'ю, а також те, у чому повір'я перевершує своє соціально-культурне середовище. Саме в цих відмінностях прихований новаторський зміст повір'я. Адже повір'я це не тільки опис, але й відкриття.

Не висунення цього дослідницького аспекту багато вчених, і в першу чергу С.О. Титаренко, пов'язують із тим, що у вивченні повір'їв Даль начебто виступає тільки як етнограф, а не релігєзнавець [11, с. 185]. Однак більш глибокий аналіз статей Володимира Івановича з цієї теми, що системно публікувалися протягом майже двох років у щотижневику «Иллюстрация», свідчить, що основним мотивом їх було не вивчення трудових процесів, загальної культури народу й факторів, які суперечать повір'ю, блискуче описаних В. Далем в «Картинах из русского быта», а прагнення публіциста пояснити надприродне, за типом природного, завдяки магнетизму. Крім того, він аналізував результати містичних бачень через призму свого релігійно-морального світогляду. Бралися до уваги тільки ті факти, які не суперечили його ціннісному світогляду. У цьому виявлявся його релігійний панморалізм. Тож моральні постулати православ'я, а також особисті моральні й інтелектуальні переконання лягали в основу оцінки містичних даних. Для Даля вищим світоглядним критерієм було осмислення особистого морального досвіду, що є відмітною рисою творчості публіцистів минулого й сьогодення.

З нарисів зрозуміло, що в центрі духовних шукань Даля перебуває проблема сутності людини. У її вирішенні з найбільшою виразністю виявилося розуміння публіцистом сутності містичного. Він вважав, що основними складовими людини є дух, душа й тіло.

Розкриваючи своє розуміння духу в Словнику, В. Даль пише: «Дух бестелесное существо; обитатель не вещественного, а существенного мира; бесплотный житель недоступного нам духовного мира. Относя слово это к человеку, иные разумеют душу его, иные же видят в душе только то, что даёт жизнь плоти, в духе высшую искру Божества, ум и волю, или же стремление к небесному» [12, с. 503]. Дух, таким чином, розуміється як містична категорія, стосовно душі обговорюється існування різних підходів. Сам Даль, за свідченням його молодшого друга і біографа П.І. Мельникова, схилявся до розуміння душі як безсмертної духовної істоти, що дає життя. Після спільного прочитання одного із міркувань Сведенборга про досвід душі після розлучення її з тілом, Даль заявив: «Да ведь говорил же я вам, что у Сведенборга ничего нет противного христианству. <...> православия Сведенборг не знал <...>, а написал то же, или почти то же самое» [13, c. LXXVI-LXXV]. Оскільки й у тварин є життя, значить, і вони мають душу. Тут ми бачимо розуміння душі як однієї з форм духу, а значить, також однієї з категорій містики. Плоть же розумілася як тіло. А також як тваринні страсті й потяги людини. Для її розуміння пропонувалося використати природничі науки. На основі цього дослідник С.О. Титаренко дійшов справедливого висновку, що В.І. Даль «... рассматривал человека как точку пересечения сверхъестественного и естественного миров» [11, с. 187].

Розчленовування людського єства на три складових було вельми характерним для християнської антропології XIX століття. При цьому Даль займав більш канонічну позицію, вважаючи душу формою існування духовного. Проте саме духовне в людині він розшифровував як етичні, розумові сили людини, а також мови. В іншій його варіації духовне уявлялося тим, що складається з двох складових розуму як здатності мислити, і волі як даного людині свавілля дії. Зближуючи духовне з розумом, що розуміється як здатність до абстрактного мислення, Даль раціоналізував духовне. Надприродне, таким чином, зближується у нього за способами розуміння і формами існування з природним. Суперечність, що виникла тут між формою виразу і змістом ідей мислителя, пояснюється, на наш погляд, природничо-науковою орієнтацією мислення публіциста Козака Луганського при збереженні канонів релігійної доктрини [11, с. 188].

Працюючи в міністерстві внутрішніх справ, він вивчив практику деяких фанатичних релігійних сект і написав публіцистичну працю «О скопической ереси».

Так публіцист Даль особисто ствердив головну ідею циклу статей «О поверьях, суевериях и предрассудках русского народа».

Підбиваючи підсумки, зауважимо: можна стверджувати, що працюючи над циклом статей «О поверьях, суевериях и предрассудках русского народа», «О скопической ереси», Даль, хоч і обережно, але залучив факт існування містичного у свої світоглядні конструкції й тим самим визначив на довгі роки прогресивне ставлення до духовного складу простолюдинів, що і є вершиною його творчої майстерності як етнографа й публіциста. Усе це вимагає, на наш погляд, подальшого більш глибокого вивчення.

Список використаних джерел

1. Даль В.И. О поверьях, суевериях и предрассудках русского народа // Иллюстрация. 1845. №№3;5; №12; №13; №16; №17; №19; №26; №32; №34; №36; 1846. №10; №11; №16; №21; №22; №24; №26.

2. Даль В.И. О поверьях, суевериях и предрассудках русского народа. СПб; М.: М.О. Вольф, 1880. [4], 148 с.

3. Аксаков К.С. Эстетика и литературная критика / Сост., подгот. текста, вступ, ст., коммент. В.А. Кошелева. М., 1995. С. 398-401.

4. Histoire des Mogols et des Tatares par Aboul-Ghazi Behadour Khan / Publ., trad et annotee par Ie baron Demaisons. St.-Petersbourg. T. I (Texte). 1871; T. 2 (Trad.). 1874.

5. Аксаков К.С. Замечания на «Заметку» г. Даля // Молва. 1857. №35.

6. Пушкин A.C. Избранные сочинения: В 2-х т. М.: Худож. лит-ра, 1978.

7. Даль В.И. Толковый словарь живого великорусского языка: В 4-х т. М.: Русский язык, 1978 -1980.

8. Даль В.И. Поверья, суеверия и предрассудки русского народа. М.: Изд-во Эксмо, 2003. 736 с.: ил.

9. Пословицы русского народа: Сб. пословиц, поговорок, речений, присловий, чистоговорок, прибауток, загадок, поверий и проч. В. Даля. М.: О-во истории и древностей рос. при Моск. ун-те, 1862. [4], XL, 1906, 6 с.

10. Фатеева Н.В. Семантические особенности употребления специальной лексики в произведениях В.И. Даля // Пятые Далевские чтения: тезисы, статьи, материалы. Луганск, 1996. С. 34-36.

11. Титаренко С.А.В. Даль и Н. Бердяев о феномене мистического // Далевский сборник. Луганск, 2001. С. 184-188.

12. Даль В.И. Толковый словарь живого великорусского языка: В 4-х т. М.: Русский язык, 1978 -1980.

13. Даль В.И. (Казак Луганский) Полное собрание сочинений: В 8-й т. / Подгот. текстов, сост., предисл. В.Я. Дерягина, З.С. Дерягиной; крит.-биогр. Очерк А. Мельникова-Печерского. М.: Столица, 1995.

Размещено на Allbest.ru