Джерела формування світогляду Георгія Кониського

Размещено на http://www.allbest.ru/

Джерела формування світогляду Георгія Кониського

конинський світогляд людина середовище

Фощан Я.І.

Характер всіх активних дій людини протягом життя зумовлюють два основні чинники. Насамперед, це стан навколишньої дійсності, природне та соціальне оточення, котре постійно й безперервно спонукає людину до здійснення певної діяльності (чи навпаки - бездіяльності). Але як саме, яким чином людина буде здійснювати ці дії, залежить передусім від її внутрішнього світу, особистих інтересів, бажань, прагнень, переконань, ідеалів, тобто всього того, що входить до складу світогляду. Світогляд можна коротко охарактеризувати як систему поглядів на світ і місце людини у цьому світі. Ця система багато в чому визначає ставлення людини до світу, інших людей, до себе і формує її особові структури. Світогляд виникає як складний результат практичної взаємодії психічно нормальної людини з навколишньою дійсністю (природою і суспільством) й визначає соціальне самопочуття, самосвідомість особи, її ціннісні орієнтації, оцінки і поведінку.

На формування світогляду людини на різних етапах її життєвого шляху має певний вплив широке коло чинників. Це природно-географічне середовище, етнічні особливості народу, ментальність, культурне та соціальне середовище (походження й родинне виховання, мова, релігія, місце і характер освіти, коло спілкування, зумовлене місцем проживання та професійною діяльністю тощо).

Будь-яка людська спільнота та її культура виникає й розвивається у конкретному географічному просторі, специфіка якого відбивається у національній культурі. Фактично суспільство, культура й географічний простір є трьома вимірами єдиного етно-соціо-природного простору, у якому розвивається певний народ. Для аналізу такого простору в українознавстві використовується геокультурний підхід, який дає змогу говорити про дві відносно самостійні, але поєднані через спільноту елементи - природу та культуру. Сутністю досліджень у цьому напрямі є з'ясування того, як поєднуються ці виміри і як це впливає на специфіку культури [26,с. 120]. Розвиток культури народу безперечно залежить від географічних особливостей території його існування. В свою чергу, людська спільнота у процесі життєдіяльності поступово змінює навколишнє середовище у відповідності до власних потреб, зумовлених певнимиетнокультурними особливостями. Відповідно й оточуюча природа, й культурні надбання народу мають неабиякий і взаємопов'язаний вплив на формування народного світогляду, котрий у свою чергу впливає на кристалізацію світоглядних орієнтацій окремих представників етносу.

Розглянемо це на прикладі формування світогляду однієї із провідних особистостей епохи українського просвітництва - Георгія Кониського. Певні особливості його світогляду уже висвітлювались у працях вітчизняних та зарубіжних науковців, таких як М. Буглаков, Л. Довга, М. Кашуба,

В. Нічик, В. Протасевич, В. Шевчук та ін. Але окремого дослідження, присвяченого вивченню джерел та витоків формування світогляду Кониського, наразі не існує.

Аналізуючи українську ментальність, І. Грабовська зазначає, що «психіку, сформовану під впливом відповідних чинників, слід розглядати не лише як статичне явище, а в динаміці, постійному процесі змін унаслідок зміни їх інтенсивності» [7,с. 17]. У період дитинства та молодості - час, коли закладаються світоглядні підвалини та генеруються перші світоглядні орієнтири, ці чинники для Кониського мали переважний зв'язок з українським соціо-культурно-географічним оточенням. Натомість у другий, білоруський, період його життя до процесу творення світогляду Георгія долучились потужні білоруські, польські та російські складники. Спробуємо виділити основні джерела впливу на формування світоглядних орієнтацій Кониського.

На думку С. Кримського [ 14,с.273--ЗО 1 ], екзистенціал національного буття, національної ментальності українського народу розкривається через життєве наповнення символіко-тематичного ряду концептів: Дім - Поле - Храм. «Дім» передусім означає сімейні цінності, родинну захищеність. Цей символ характеризує антропоцентричне буття від сім'ї до національної солідарності. «Цоле» насамперед символізує «поле життя». Це загальний знаменник походження етносу, іншими словами, його рідний край. «Храм» - це вираз благословіння вищих сил, небесного заступництва за певну спільноту. В українській традиції святині нерозривно пов'язувались з архетипом Слова (мови).

Насамперед розглянемо вплив природно-географічного середовища на формування культури та світогляду етносу - «Поле». Як відомо, надзвичайно важливим чинником етногенезу є стабільне освоєння спільнотою певної території. Фактор ландшафту, клімату суттєво впливає на вдачу людини та людської спільноти взагалі [27,с.40]. Український народ був приречений на існування у надзвичайно суперечливих умовах життя: з одного боку, благодатні природно-кліматичні умови, в яких людина живе «як у Бога за пазухою», з іншого - найтяжчі суспільно-політичні випробування протягом тисячолітньої історії. Подібні обставини формування, екстремальні соціальні умови за сприятливого природного середовища зумовили таку специфіку українського світогляду, як його гуманістичний дух. Гуманізм є реальним наслідком долі самого народу, що споконвіку жив на степових просторах, котрі були перехрестям доріг Старого Світу [2,с.32]. Степ для українців був постійним джерелом небезпеки та соціальної напруги й водночас стимулом необхідності підтримки власного військового «тонусу». Степ ніс із собою загрозу смерті, ризик, розвивав здатність до перенесення значних і тривалих труднощів та бід [26,с. 124]. Однак, надзвичайна родючість українських земель зумовлювала етноге- нетичні процеси навіть за часів ворожих навал та грандіозних потрясінь на кшталт Великого переселення народів. При цьому на просторах українських родючих ланів осідали ті представники сусідніх народів, котрі віддавали перевагу праці на землі й відмовлялися від принад кочового життя. Тобто, така специфічна риса українців, як працелюбність є в деякій мірі й наслідком своєрідної «генетичної селекції» працелюбів з числа народів, що проходили колись територією України. Перейняв цю рису українського народу й Георгій Кониський. Як сучасники, так і дослідники життя преосвященного не раз наголошували на його надзвичайній працездатності та завзятості у всьому, за що б він не брався.

Ще однією особливістю української ментальності є те, що українець не відривається від рідної природи. Вона є для нього джерелом щастя й високого натхнення [2,с.32]. З цього зв'язку з природою виросло дуже тонке відчуття її краси. Зовнішнім виявом цього духовного споріднення з природою та переживання її краси став розквіт народного мистецтва, що виявилося у виробленні одягу та предметів побуту, музиці та поезії [18,с.90]. Тонку поетичну натуру отримав від свого народу й Георгій Кониський. Чудові успіхи у мистецтві поезії за студентських часів дозволили йому незабаром після закінчення Києво-Могилянської академії обійняти в ній посаду викладача поетики. При цьому ним було створено відповідний навчальний курс, а також неперевершений зразок віршованої драми-мораліте. Потяг до поетичного мистецтва Кониський зберіг до похилого віку. Збудувавши у 1787 році власним коштом церкву на честь свого святого покровителя Георгія Змієборця, він створив ряд оригінальних віршованих підписів до кількох ікон [17,с. 127-143]. Більшість з цих віршів наповнені виразними землеробськими мотивами. Ось декілька з них:

До ікони Спасителя.

Деятелю душ, Сеятелю зерна,

Которое плод приносит в сторицу,

Душ наших землю очисти от терна

И твою на ней засевай пшеницу.

До ікони Богоматері.

Клас жизни носишь, не оранная ниво,

Питателя всех питаешь, о Дево!

Угобзи ж классом сим и наши нивы,

Да будем телом и душею живы.

До ікони Ce. Великомученика Георгія.

Земледел назван и любишь селяны,

Вола орущу мертва воскресивый;

Земледелы же суть твои прихожаны,

Оживляй же их и угобзи нивы.

До ікони Ce. Великомученика Георгія.

Слезами сеял, веселием жнеши,

Венец от руки Христовой понесши.

Виникнення землеробства та прогрес стійких родинних структур соціальності, зумовлених початком осілості, закріпленої неолітичною революцією, розцінюється як нова фаза розвитку людства - як стадія персоніфікації, тобто переходу антропогенезу в соціогенез, коли розвиток особистості стає головною магістраллю всесвітньої історії [15,с.39]. Землеробство з давніх-давен було основним заняттям нашого народу. Прадавні землеробські традиції стали однією з стрижневих культурних домінант українського культуротворення [4,с. 18]. Тож не дивно, що хліборобські мотиви міцно увійшли до масової свідомості українців, виражаючись у тому числі і в народній поезії. І їх досить широка презентація у поетичній творчості Кониського підтверджує тезу про те, що навіть провівши багато років поза межами У країни, він не втратив тонкого душевного зв'язку з рідною землею й був носієм типових етнопсихологічних рис українців.

Наступним чинником формування світогляду є мова - «Слово». Мова - це скарбниця накопичення культурних досягнень українського народу. У ній закарбована основна ідея народного буття та світогляду. Мова є найбільшим співтворцем культури [26,с,264-265]. Українознавство намагається розкрити зв'язок мови українського народу з його історією, культурою, психологією, особливостями світосприймання й з довкіллям, котре його оточує [11,с.11].

Мовознавці здавна цікавляться питанням впливу специфічних рис окремих народів на їхні мовленнєві особливості та впливу власне мови на розвиток народу-творця. Ще Вільгельмом фон Гумбольдтом була висловлена ідея про надзвичайно тісний взаємозв'язок між духовною своєрідністю певного народу та структурою його мови. «Мова є начебто зовнішнім проявом духу народів: мова народу є його дух, і дух народу є його мова, і важко собі уявити щось більш тотожне» [9,с.68]. Він наголошував на ролі мови не лише як засобу спілкування, а як активного співтворця світу людини. Гумбольдт розумів мову як певну форму органічного життя, котра служить ланкою, що пов'язує між собою всі покоління свого етносу. На думку вченого, мова народу, котра передається з покоління в покоління у своєму активному живому бутті, уособлює собою саму націю і власне націю [9,с.325]. Подібної точки зору дотримувався й Олександр Потебня. Він вважав, що «мова є засобом не висловлювати вже готову думку, а створювати її, що вона не відображення вже сформованого світосприйняття, а діяльність, котра його створює» [23,с. 171]. He відкинуті спроби розгляду мови під цим кутом зору і сучасними українськими мовознавцями.

Рідна мова, та, що вивчається людиною з перших років її життя, її образно-символічна система є потужним фактором формування світогляду людини, збагачення її духовного світу. Найбагатшим джерелом інформації для дитини стосовно моральних норм, звичаїв, історії її народу, його етнонаціональних особливостей, є усна народна творчість - казки, пісні, перекази тощо. Саме закріплені у фольклорі образи та символи притаманні культурі українського народу і сприяють формуванню національної свідомості та ментальності окремих його представників. Відомий психолог Л. Виготський довів, що культурні знаки (передусім знаки певної мови) є своєрідними «знаряддями», оперуючи котрими суб'єкт створює свій внутрішній світ [3,с. 14]. В процесі опанування мовою зростають і розвиваються дитячі поняття - слова набувають певних значень. «Значення слова є узагальненням. Різна структура цих узагальнень відбиває різний спосіб віддзеркалення дійсності в думці» [5,с.946]. Тобто, психолог пов'язує вивчення дитиною конкретної (рідної) мови (котра, на відміну від іноземних, засвоюється неусвідомлено і ненавмисно [5,с.922]), враховуючи її характерні відмінності від інших мов, з формуванням конкретних особливостей мислення притаманних народу-носію цієї мови.

У мові, як системі знаків, втілено рівень розвитку філософського мислення, притаманного певній нації, відображено особливості сприймання світу й себе в цьому світі [ 11,с.51]. Тож, зростаючи в україномовному середовищі, оточений віддзеркаленою в мові образно-символічною системою української культури, в процесі навчання рідною мовою, Кониський з дитинства знаходився в орбіті впливу особливої культурно-філософської сфери. Його внутрішній світ наповнювався певними світоглядними ідеями, притаманними українському народу, котрі стали основою для кристалізації його індивідуального світогляду.

Специфічні риси певного етносу часто відображаються у зразках ораторського мистецтва його представників. Одним з суттєвих архетипів української культури є глибинний оптимізм. Поміж іншим він проявляється у специфічному гуморі українців та самоіронії [28,с.408]. Відображення цих, притаманних українцям рис характеру, помічали у віршованих рядках Кониського й дослідники XIX століття. Зокрема, П. Житецький, маючи на увазі відому епітафію, складену архієпископом незадовго до смерті, відзначає, що у ній преосвященний говорить про себе «...з сумною іронією, властивою душевному складу українця...» [ 12,с.264].

Тож, наразі нема сумніву у колосальному значенні рідної мови як важливого фактору формування особистості. Але при цьому не слід відкидати певну роль у творенні внутрішнього світу людини й вивчених нею пізніше іноземних мов. Кожна опанована іноземна мова, на думку JI. Виготського [5,с.860], збагачує рідну мову, піднімає її на новий рівень, дозволяє людині більш свідомо та довільно користуватись словом як знаряддям думки. Доречно буде згадати, що Кониський володів, окрім рідної, церковнослов'янською, латинською, староєврейською, німецькою, польською та російською мовами. Кожна з цих мов по-своєму розширювала й збагачувала духовний світ преосвященного.

Одним з первинних чинників формування світогляду, надзвичайно важливим для кристалізації його фундаментальних елементів, є сім'я - «Дім». Саме родина є первинним середовищем, у котрому відбувається соціалізація дитини, вмістилищем культурних надбань минулих поколінь. «Сім'я, родина, нація - невід'ємні чинники розвитку й усвідомлення себе Людиною, формування громадської зрілості та національної свідомості. Адже саме в родині зароджуються любов, людяність, правдивість, милосердя, повага до інших, що закладаються батьками в душу дитини з перших років її життя. Тому родинне виховання є природною та дієвою ланкою виховання і зумовлює розвиток людини на всіх етапах її життя» [25,с.71].

He підлягає сумніву те, що неабияку вагу в контексті особливостей основ світоглядних орієнтацій та духовних цінностей є соціальна верства, до котрої належить родина. Сім'я майбутнього архієпископа, як відомо, належала до стародавнього козацько-старшинського роду [13,с.35], в котрому існували певні, усталені віками навчально-виховні традиції. Яким чином і яку саме отримав свою початкову освіту Кониський - достеменно не відомо. Дослідники робили припущення, що це могла бути полкова школа [13,с.36], але доказів на підтвердження подібної точки зору не наводили. Тому в даній ситуації логічним буде звернутись до найдавнішого джерела, котре збереглось на сьогодні, стосовно початкової освіти Кониського - свідчення його першого біографа І. Григоровича. Описуючи дитинство Григорія він зауважує: «Дитячі роки провів він у домі батьків своїх, і отримавши від них початкові знання у науках, на одинадцятому році від народження був відправлений ними до Київської академії» [8,с.І]. Тобто, Григорович прямо заявляє, що свою початкову освіту Кониський отримав від своїх батьків, в межах своєї родини. З огляду на їх соціальне походження, його батьки були досить високоосвіченими для того, щоб надати своїм дітям необхідну освітню базу для подальшого навчання. Отже, можна зі значною часткою вірогідності стверджувати, що першими вчителями майбутнього вченого та ієрарха були його батьки чи найближчі родичі. Звичайно ж, перші педагоги не лише формують основи майбутніх наукових знань, а й закладають у душі учнів певні духовні, культурно-етичні цінності свого народу. Тож, особливості світогляду Кониський можна вважати значною мірою й продуктом власне сімейного виховання.

Родинне виховання могло позначитись і на майбутньому виборі життєвого шляху ієрарха. І. Григорович вважав, що на рішення Кониського щодо прийняття постригу мав вплив приклад його предків [8,с.ІІ]. Напевно, ще у дитячі роки той чув від батьків оповіді про старця Іова Кониського, котрий у другій половині XVII ст. був ченцем Київського Пустинно-Миколаївського монастиря [8,c.XLVlII]. Емоційність цих розповідей не могла не вплинути певним чином на психіку дитини й сприяла в майбутньому здійсненню такого важливого кроку, як прийняття постригу.

Неабияким чинником впливу на формування світогляду є релігія - «Храм». Кожна релігія - це «система символів, спрямована на створення сильних, наскрізних і довготривалих настроїв та мотивацій шляхом формулювання концепцій загального порядку існування та оточення цих концепцій такою аурою справжності, що ці настрої та мотивації видаються єдино реальними» [6,с, 108]. Релігійні символьні системи водночас віддзеркалюють атмосферу життя і формують її. Вони сприяють появі у людини певного характерного набору схильностей (тенденцій, здібностей, задатків, хистів, звичок, обов'язків, нахилів), котрі надають всій діяльності та досвіду конкретної особи усталеного характеру. Тобто, бути благочестивим не означає здійснювати те, що ми назвали б благочестивими вчинками, а означає мати схильність до таких вчинків [6,с.113-114]. Релігія служить (як для певної групи людей, так і для окремої особи) джерелом, по-перше, загальних, хоча й відмітних, уявлень про світ, особистість і стосунки між ними, й по-друге - закорінених «ментальних» нахилів [6,с. 147]. Кожна релігія чи релігійна конфесія має певний набір притаманних виключно їй догматів, морально-етичних принципів, необхідність дотримання котрих вона зазвичай пропагує. Як наслідок, у тих, хто знаходиться в сфері культурного впливу цієї релігії, формуються певні специфічні етноконфесійні світоглядні орієнтири.

Симбіоз елементів стародавньої української віри та прийнятого у X ст. н.е. візантійського християнства сприяв створенню в Україні унікального комплексу національно-релігійних традицій (форми спадкоємності у життєдіяльності нації, за якою здійснюється передача від покоління до покоління усталених культурно-побутових особливостей [10,с.782]). Зважаючи нате, що релігійний світогляд існував протягом віків, практично всі пошуки в галузі пізнання світу, мистецтва та моралі відбувались під потужним впливом релігії. Зокрема, православ'я, на думку науковців, сприяло поширенню на Русі кам'яної архітектури, іконопису, церковного співу, писемності та поширенню більш високої моральності [10,с.780]. Спробуємо визначити, якими ж особливостями характеризується український православний світогляд і які з них були притаманні власне Георгію Кониському.

Сучасні науковці виділяють ряд специфічних рис українського православ'я, котрі відрізняли його від православ'я російського типу. Це демократизм, побутовість і євангелізм (християнськість) [24,с.41]. Виявленням демократизму Української Православної Церкви була її соборноправність. Собор складався з трьох обов'язкових частин - єпископату, чорного та білого духовенства й світських представників [ 19,с.49]. Народність Української Церкви підкреслювала її мовна політика - вживання нею національної мови. Залучення українців до вивчення Святого письма національною мовою, формувало в них, окрім кращого розуміння євангельських текстів, ще й самосвідомість національної єдності [24,с.41]. Елементом побутовості є наявність в українському православному обряді багатьох побутових рис язичництва, існування системи проповідей для щоденного життя [24,с.41-42]. Прагнення українського духовенства в усьому слідувати приписам Євангелій було ознакою християнськос- ті [24,с.42]. Дослідники вважають, що саме специфічна визначеність українського православ'я сприяла перетворенню його за часів експансії російського самодержавства на вмістилище національної ідеї, засіб консолідації, єднання та самоідентифікації [ 16,с.95-96]. Культурні зв'язки з Європою сприяли утвердженню українського православ'я й у ролі носія просвітництва. Функції осередків збереження і поширення православної освіти та культури виконували міські православні братства (характерне явище української культури). Прихильність до братської інституції яскраво прослідковується і у життєвому шляху Кониського. Зокрема, можна згадати його добрі стосунки з Могильовським братством. Єпископ підтримував з братчиками дружні взаємини, починаючи з перших днів свого перебування в Білорусі - наприклад, першу літургію по приїзді до Могильова він відправив саме у церкві місцевого братства [1,с. LXIX]. Позитивне ставлення до братчиків архієпископ зберіг до похилих літ - він був прихильним до них і йшов назустріч у виконанні їх прохань [22, с. 1729-1730]. Слід відзначити, що подібна гармонія не завжди мала місце у відносинах міських братств та церковних ієрархів. Нерідко останні, роздратовані втручаннями братчиків у церковні справи, намагалися обмежити їхні права.

Вершиною української культурно-духовної піраміди була у XVIII ст. Києво-Могилянська академія. Академія, на думку Володимира Олексюка, прищеплювала своїм вихованцям традиції грецьких духовних отців, котрі прагнули, наскільки це було можливо, розумом заглибитись у вивчення релігійних тонкощів. Натомість, російські теологи вважали розумові вправи та пояснення правд віри противними традиції старої Церкви [21,с. 170].

На думку І. Огієнка, однією з характерних рис українського духовенства, котрі є необхідними для творення культури свого народу, є високоосвіченість. Українське духовенство завжди тяглось до західноєвропейської культури, відрізнялось знанням чужих мов [ 19,с.31,37]. Особа Кониського, як результат впливу українських православних культуротворчих традицій, потужним носієм котрих була Києво-Могилянська академія, є яскравим підтвердженням істинності цієї тези. Під час навчання та викладання в Академії й протягом наступних років священик, опанувавши доробок науковців античності та середньовіччя, постійно цікавиться новітніми досягненнями західної науки. Він вивчає праці Декарта, Галілея, Коперника, Гассенді [ 13,с.38], філософські праці Вольфа, Баумейстера. В його творах є думки, співзвучні з поглядами Локка та Гельвеція, що свідчить про можливість вивчення і засвоєння Кониським їх доробку. Нарешті, досконале знання ієрархом іноземних мов ще раз підкреслює високоосвіченість Кониського, як, власне, і цю тезу щодо українського духовенства загалом.

Отже, на формування світогляду Георгія Кониського справили вплив декілька чинників. Насамперед - це безпосередній вплив українського соціо-культурно-географічного середовища. Вітчизняна природа, виховання в сім'ї, що належала до стародавнього козацько-старшинського роду, в котрому існували певні, усталені віками навчально-виховні традиції, рідна мова й релігія, а також особливості українського етнічного менталітету сприяли появі у Кониського притаманних українцям світоглядних орієнтацій: працелюбності, тонкого душевного зв'язку з рідною землею, потягу до поетичного мистецтва, благочестивості тощо. Водночас важливим фактором формування життєвих і наукових поглядів преосвященного було інтелектуальне середовище Києво-Могилянської академії, де він збагатився знанням багатьох іноземних мов, традиціями як східної, так і західної вченості. У наслідок цих комплексних впливів, архієпископ Георгій Кониський, як і більшість представників тогочасної церковної еліти, у всій своїй діяльності став потужним носієм українських православних культуротворчих традицій.

Список використаних джерел

1. Археографический сборник документов относящихся к истории Северозападной Руси. - Вильна: Печятня Губернскаго Правления, 1867. - Т.2. XV + 258 + Cl + 27 с.

2. Білодід Ю.М. Філософія: український світоглядний акцент: Навч. посібник для вищих навчальних закладів / Ю.М. Білодід. - K.: «Кондор», 2006. - 356 с.

3. Воропаева Т. Українська мова як базова основа національної ідентичності / Т. Воропаева Вісник КНУ ім. Т. Шевченка, серія «Українознавство». - 2007. - Вип. 11.-С,13-17.

4. Воропаева Т. Формування ідентифікаційної матриці та культуротвор- ча діяльність українців / Т. Воропаева // Вісник КНУ ім. Т. Шевченка, серія «Українознавство». - 2009. - Вип. 13. - С.15-18.

5. Выготский JI.С. Психология развития человека / JI.С. Выготский. - М.: Изд- во Смысл; Эксмо, 2005. - 1136 с., ил. - (Библиотека всемирной психологии).

6. Гірц К. Інтерпретація культур: Вибрані есе / Кліфорд Гірц; [Пер. з англ.

7. Н. Комарова]. - К: Дух і Літера, 2001. - 542 с.

8. Грабовська І. Історія і сучасність. Українська ментальність та проблема виживання / І. Грабовська // Вісник КНУ ім. Т. Шевченка, серія «Українознавство». - 2000. - Вип.4. - С.15-21.

9. Григорович И. Жизнь Архиепископа Георгия Конисскаго // Собрание сочинений Георгия Конисскаго, Архиепископа Белорусскаго. - СПб., 1861. - 4.1.-C.I-LXVII.

10. Гумбольдт В. Избранные труды по языкознанию / Вильгельм фон Гумбольдт. - М.: Прогресс, 1984. - 400 с.

11. Етнонаціональний розвиток України. Терміни, визначення, персоналії / Відп. редактори Ю. І. Римаренко, І. Ф. Курас. - Київ, 1993. - 800 с.

12. Єрмоленко С.Я. Мова і українознавчий світогляд: Монографія / Світлана Єрмоленко. - K.: НДІУ, 2007. - 444 с.

13. Житецкий П. Памяти Георгия Конисскаго / П. Житецкий // Киевская старина. -1895. - Январь. - T.XLVIII. - С,257-264.

14. Кашуба М.В. Георгій Кониський / Марія Василівна Кашуба. - K.: Укр. Центр дух. культ. - 1999. - 228 с. - (Духовні скарби України).

15. Кримський С. Архетипи української ментальності // Проблеми теорії ментальності. Проект «Наукова книга» / С. Кримський. - K.: Наукова думка,

16. - С,273-301.

17. Кримський С.Б. Запити філософських смислів / Сергій Кримський. - K.: Вид. ПАРАПАН, 2003. - 240 с.

18. Лисенко О.В. Роль православ'я у формуванні духовної культури українського народу / О.В. Лисенко // Практична філософія. - 2002. - №2. -

19. С, 91-97.

20. Мацеевич Л. Неизданные стихотворения архиеп. Георгия Конисскаго / Л. Мацеевич // Труды Киевской духовной академии. 1894, TI. - С.127-143.

21. Мірчук І. Світогляд українського народу. Спроба характеристики / Іван Мірчук // Генеза. - 1994. - №2. - С.87-96.

22. Митрополит Іларіон (проф. І. Огієнко). Українська культура і наша Церква. Ідеологія Української Православної Церкви. Життєпис. - Вінніпег, 1991.-84 с.

23. Новейший философский словарь / [сост. А.А. Грицанов]. - Мн.: Изд. В.М. Скакун, 1998. - 896 с.

24. Олексюк В. Християнська основа української філософії: (Вибр. твори) / Володимир Олексюк. - К.: Видавничий дім «Соборна Україна», 1996. - 236 с. (Сер. «Мислителі укр. діаспори»),

25. Памятники православия и русской народности в Западной России в XVII - XVII в.в. / Под ред. Ф. Титова. - К.: Типография И.И. Чоколова, 1905. - Т.1, -Ч.З. - XCVII + 1137-1771 + CXIX с.

26. Потебня А. А. Эстетика и поэтика / А. А. Потебня. - М.: Искусство, 1976. - 614 с.

27. Релігія в духовному житті українського народу / [Колодний A.M., Лобовик Б.О., Филипович Л.О. та ін.]. - К.: Наукова думка, 1994. - 204 с.

28. Сорочук Л. Родина та її значення в українській спільноті / Л. Сорочук // Українознавство: Календар-щорічник / Київський нац. ун-т ім. Тараса Шевченка. Центр українознавства. - Київ, 2006. - 2007 рік. - С.71-75.

29. Українознавство : навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / [Обушний М.І., Авер'янова Н.М., Божук Л.В. та ін. ]; за ред. М.І. Обушного. - K.: Видавничо- поліграфічний центр «Київський університет», 2008. - 672 с.

30. Українське народознавство: Навч. посібник / За ред. С.П. Павлюка, Г.Й. Горинь, Р.Ф. Кирчіва. - Львів: Фенікс, 1994. - 608 с.

31. Філософія: Світ людини. Курс лекцій: Навч. посібник / [В.Г. Табачковський, М.О. Булатов, Н.В. Хамітов та ін.]. - K.: Либідь, 2003. - 432 с.

Размещено на Allbest.ru