Стратегії мовленнєвого спілкування

Размещено на http://www.allbest.ru/

2

Размещено на http://www.allbest.ru/

1

Міністерство освіти і науки України

Волинський національний університет імені Лесі Українки

Курсова робота

на тему:

«Стратегії мовленнєвого спілкування»

Зміст

Вступ

Розділ 1. Спілкування як взаємодія, важливого виду людської діяльності

1.1 Поняття спілкування

1.2 Види спілкування

1.3 Функції спілкування

1.4 Засоби спілкування

Розділ ІІ. Мовленнєве спілкування

2.1 Значення мовленнєвого спілкування

2.2 Стратегії мовленнєвого спілкування

Висновки

Список використаних джерел

емоція особа мова спілкування

Вступ

Актуальність теми. Спілкування - специфічна форма взаємодії людини з іншими людьми як членами суспільства. У спілкуванні реалізуються соціальні відносини людей.

Спілкування - це не тільки і не стільки просто мова людини. Це, мабуть, головна і основна діяльність людини, яка лежить в основі розвитку людського суспільства всіх форм соціальної взаємодії, і сам соціум немислимий без спілкування. Навіть не використовуючи мова, людина задіяний у процесі спілкування, тому що кошти для цього досить різноманітні. Коль скоро існує як мінімум два учасники, об'єднаних якоюсь ситуацією, то виникає передача інформації, а значить, і процес спілкування.

У спілкуванні виділяються три взаємопов'язаних сторони: комунікативна сторона, яка полягає в обміні інформації між людьми; інтерактивна сторона полягає в організації взаємодії між людьми, наприклад, потрібно узгодити дії, розподілити функції, або вплинути на настрій, поведінку, переконання співрозмовника. І третя, перцептивна сторона спілкування включає процес сприйняття одне одного партнерами по спілкуванню і встановлення на цій основі взаєморозуміння.

Дана робота має на меті характеристику процесу спілкування як взаємодії, важливого виду людської діяльності. Завдання роботи - висвітлити основні функції спілкування, виділити види спілкування, охарактеризувати засоби комунікації, а особливо визначення і стратегії мовленнєвого спілкування, завдяки яким процес спілкування не тільки просто можливий, але й насичений емоціями, почуттями. Без таких характеристик повсякденне спілкування навряд чи б викликало інтерес.

Дана робота складається з 2-х розділів. Висновки дають загальну оцінку спілкуванню. Логіка дослідження зумовила структуру курсової роботи: вступ, 2 розділи, висновки, список використаних джерел із 11 найменувань. Загальний обсяг 29 сторінок.

Розділ І. Спілкування як взаємодія, важливого виду людської діяльності.

1.1 Поняття спілкування

Спілкування - складний процес взаємодії між людьми, що полягає в обміні інформацією, а також у сприйнятті і розумінні партнерами один одного. Суб'єктами спілкування являються живі істоти, люди. У принципі спілкування характерне для будь-яких живих істот, але лише на рівні людини процес спілкування ставати усвідомленим, зв'язаним вербальним і невербальним актами. Людина, що передає інформацію, називається комунікатором, що одержує її - реципієнтом.

У спілкуванні можна виділити ряд аспектів [Немов Р.С., 1994.] : зміст, мета і засоби. Розглянемо їх докладніше.

Зміст спілкування - інформація, що у міжіндивідуальних контактах передається від однієї живої істоти іншому. Це можуть бути зведення про внутрішній (емоційному і т.д.) стані суб'єкта, про обстановку в зовнішнім середовищі. Найбільш різноманітний зміст інформації в тому випадку, якщо суб'єктами спілкування являються люди.

Ціль спілкування - відповідає на запитання «Заради чого істота вступає в акт спілкування?». Тут має місце той же принцип, що вже згадувався в пункті про зміст спілкування. У тваринні мети спілкування не виходять звичайно за рамки актуальних для них біологічних потреб. У людини ж ці мети можуть бути дуже і дуже різноманітними я виявляти собою засобу задоволення соціальних, культурних, творчих, пізнавальних, естетичних і багатьох інших потреб. Засоби спілкування - способи кодування, передачі, переробки і розшифровки інформації, що передається в процесі спілкування від однієї істоти до іншого. Кодування інформації - це спосіб її передачі. Інформація між людьми може передаватися за допомогою органів чуття, мови й інших знакових систем, писемності, технічних засобів запису і збереження інформації.

1.2 Види спілкування

У спеціальній літературі існує цілий ряд різноманітних підходів до класифікації видів спілкування. У деяких джерелах, виходячи з позиції спілкуються в комунікативному процесі, розглядаються такі види спілкування:

- Ділове спілкування (йде облік особливостей особистості співрозмовника заради інтересів справи)

- Формально-рольове спілкування (регламентоване спілкування виходячи з формальних ролей співрозмовника)

- Примітивне спілкування (відбувається облік тільки своїх потреб, ігнорування особистості та інтересів співрозмовника)

- Міжособистісне спілкування (духовне, дружнє, із взаємним урахуванням і розумінням особистості один одного)

- Маніпулятивний спілкування (облік особистості співрозмовника з метою маніпулювати ним заради досягнення власних інтересів)

- Світське спілкування (кажуть не те, що думають, а що належить говорити в подібних випадках)

- Контакт масок (ігнорування особистості співрозмовника, приховування своїх справжніх почуттів та інтересів за «маскою»).

Кожен з видів спілкування має свої правила, свій «кодекс». Так кодекс ділового спілкування базується на наступних правилах:

1. принцип кооперативності - «твій внесок повинен бути такий, вимагає спільно прийняте напрямок розмови»;

2. принцип достатності інформації - говорити не більше і не менше, ніж потрібно в даний момент;

3. принцип якості інформації - «не бреши»;

4. принцип доцільності - не відхилятися від теми, зумій знайти рішення;

5. «Виражай думку чітко і ясно, переконливо для співрозмовника»;

6. «Умій слухати і зрозуміти потрібну думку»;

7. «Вмій врахувати індивідуальні особливості співрозмовника заради інтересів справи».

На інших принципах вибудовується світське спілкування. В основі такого спілкування - ввічливість, такт: «дотримуйся інтереси іншого». Схвалення, згоду «не засуджував іншого, уникай заперечення», симпатія - "будь доброзичливий, привітний».

Якщо один співрозмовник орієнтується на «принцип ввічливості», а інший - «кооперативності», вони можуть потрапити в безглузду, неефективну комунікацію. Отже, правила комунікації повинні бути узгоджені і дотримуватися обома сторонами спілкування.

Різні форми взаємодії людей характеризуються різними специфічними позиціями в ситуації спілкування. Трансактний аналіз передбачає аналіз процесу спілкування на основі принципів, «ролей», або позицій спілкуються в процесі трансакції. Трансакція - одиниця взаємодії партнерів по спілкуванню, що супроводжується завданням позицій кожного.

Соціально-орієнтоване спілкування - одна з поширених форм взаємодії, яка будується за певними правилами, символічно висловлюючи реальні соціальні відносини і статус людини в групі. Прояв такого виду спілкування - ритуальне спілкування. Ритуал виступає як специфічна форма взаємодії, придумана людьми для задоволення потреби у визнанні. Ритуальне взаємодія йде з позицій «Батько - Батько». Ритуал виявляє цінності групи, люди висловлюють ритуалом те, що найбільше зворушує їх, що складає їх соціальні ціннісні орієнтації.

Англійський учений В. Тернер, розглядаючи ритуали і обряди, розуміє їх як запропоноване формальне поведінка, як систему вірувань і дій, виконуваних особливої культової асоціацією ^2. Ритуальні взаємодії потрібні для здійснення наступності між різними поколіннями в тій чи іншій організації, для підтримання традицій і передачі накопиченого досвіду через символи. Ритуальне взаємодія - це своєрідне свято, надає глибоке емоційний вплив на людей, це потужний засіб підтримання традицій, стабільності, міцності, наступності соціальних зв'язків, це механізм згуртування людей, підвищення їх солідарності. Ритуали, обряди, звичаї здатні запам'ятовувати на підсвідомому рівні людей, забезпечуючи глибоке проникнення певних соціальних цінностей в групове і індивідуальне свідомість, в родову та особисту пам'ять.

Людство виробило протягом століть безліч видів ритуалів, які можна віднести до соціально-орієнтованого спілкування. Це релігійні обряди, палацові церемонії, дипломатичні і світські раути, світські обряди, включаючи похорон і свята. До соціально-орієнтованого спілкування відносяться численні норми поведінки: прийом гостей, привітання знайомих, звернення до незнайомих і т. д.

Ритуал - це жорстко фіксована послідовність трансакцій, причому трансакції проводяться з Батьківської позиції і звернені до Батьківської позиції, дозволяючи відчути людям себе визнаними. Якщо потреба людини у визнанні не реалізується, то починає розвиватися агресивна поведінка. Цей вид спілкування якраз покликаний зняти цю агресію, задовольнити потребу в соціальному визнанні хоча б на мінімальному рівні.

Змагання - один з підвидів соціально-орієнтованого спілкування. Це форма соціальної взаємодії, при якій є чітко визначена мета, всі дії людей співвіднесені один з одним з урахуванням цієї мети таким чином, що вони не вступають в конфлікт, сама людина не вступає в конфлікт з самим собою, приймаючи установки іншого учасника цього своєрідного змагання .

Ще один тип фіксованих соціальних взаємодій - проведення часу - трансакція, покликана задовольняти потребу людини у визнанні, здійснюється з позицій «Батько - Батько». Тема такого спілкування - засудження та обговорення всіх відхиляються від норм, це теми дітей, виховання, жінок, чоловіків, телебачення та ін. Під час подібних проведення часу відбувається оцінювання партнерів по спілкуванню і перспектив відносин з ними.

Ерік Берн досліджував такий тип взаємодії між людьми, як гра, маніпуляція ^3. Гра (англ. - гейм) - спотворений спосіб взаємодії, так як всі міжособистісні потреби людини перетворюються в одну - потреба контролю, тоді людина вдається до сили, якщо хоче визнання, вдається до сили, якщо хоче прийняття. Незалежно від виду потреби та життєвої ситуації гра пропонує тільки силовий варіант рішення. Гейми - стереотипізованої серія взаємодій, що призводять до заздалегідь передбачуваному зумовленої результату, це серія маніпуляцій, які покликані змінити поведінку іншої людини в потрібну для ініціатора трансакцій сторону без обліку бажань іншої. Гейми, на відміну від усіх інших видів спілкування - нечесні взаємодії, оскільки включають пастки, розплати. Ігри припускають приховані мотиви, наявність виграшу для однієї або обох сторін. Кожен учасник гейми, навіть програв, отримує виграш - наприклад, у формі образи, страху, провини, заздрості, підозри і т. д. Берн зазначав, що люди грають в ці несвідомі гри, оскільки вони є важливою частиною неусвідомлюваного плану життя. Щоб вийти з гейми, не стати жертвою чужих маніпуляцій, важливо прагнути замінювати подвійні трансакції на відкриті, прямі, оскільки гейм можливий лише за наявності прихованого підтексту у словах, прихованих позицій у трансакціях.

Предметно-орієнтоване спілкування, або ділове спілкування, в трансактного аналізу здійснюється з позицій «Дорослий - Дорослий». Тут можна виділити підвиди спілкування. Наприклад, операція. З цим видом спілкування ми зустрічаємося щодня: на роботі, навчанні, приготуванні їжі, при повсякденних турботах і ін. Успішно проводячи операцію, людина підтверджує свою компетентність і отримує підтвердження від оточуючих.

Трудове взаємодія, розподіл і виконання професійних, сімейних функцій, вміле і ефективне здійснення цих обов'язків - це ті операції, які заповнюють життя людей.

Особистісно-орієнтоване спілкування передбачає тісну взаємодію людей, воно обумовлене появою взаємної симпатії - атракції. Такі форми особистісного взаємодії, як дружба і кохання, задовольняють потребу людей у прийнятті. Дружба і любов зовні схожі на проведення часу, але тут чітко присутня партнер, по відношенню до якого випробовується симпатія. Дружба включає фактор симпатії та поваги, кохання відрізняється від дружби посиленим сексуальним компонентом. Деякі риси характерні для всіх дружніх і любовних уподобань: взаєморозуміння, самовіддача, задоволення перебування з близькою людиною, турбота, відповідальність, конфіденційність, саморозкриття (виявлення людиною сокровенних думок і переживань перед іншою людиною). За влучним зауваженням Ф. Крейна: «Що таке друг? Це людина, з якою ви насмілюєтеся бути самим собою ».

1.3 Функції спілкування

Відповідно сторонам спілкування розрізняють три основні функції спілкування:

1. комунікативна, або інформаційно-комунікативна, тому що процес спілкування передбачає обмін інформацією, не важливо, якого вона змісту.

Загальні вимоги до здійснення комунікативної функції такі: точне орінентірованіе висловлювання на співрозмовника, відображення в сообщаемом особистого ставлення мовця, відбір форми передачі інформації, вибір мовних засобів у ситуації інформування, передбачення реакції партнера, здатність конкретизувати інформації по ходу висловлювання, пристосувати її до партнера, врахування індивідуальних особливостей співрозмовника.

Комунікація - процес двостороннього обміну інформацією, що веде до взаємного розуміння. Комунікація в перекладі з латині означає «загальне, розділяється зі всіма».

Якщо не досягнуто взаєморозуміння, комунікація не відбулася. Щоб переконатися в успіху комунікації, необхідно мати зворотний зв'язок (як люди вас зрозуміли, як вони сприймають вас, як ставляться до проблеми).

Комунікативна компетентність - здатність встановлювати і підтримувати необхідні контакти з іншими людьми. Для ефективної комунікації характерно: досягнення взаімопніманія партнерів, краще розуміння ситуації і предмета спілкування (досягнення більшої визначеності в розумінні ситуації сприяє вирішенню проблем, забезпечує досягнення мети з оптимальним витрачанням ресурсів). Комунікативна компетентність розглядається як система внутрішніх ресурсів, необхідних для ефективної комунікації у певному колі ситуацій міжособистісної взаємодії.

Причинами поганої комунікації можуть бути:

А) стереотипи - спрощені думки щодо окремих осіб чи ситуацій, в результаті чого немає об'єктивного аналізу і розуміння людей, ситуацій, проблем;

Б) упереджені уявлення - схильність відкидати все, що суперечить власним поглядам, все що нове, незвичайно. Ми рідко усвідомлюємо що тлумачення подій іншою людиною так само законно що і наше власне;

В) погані відносини між людьми, оскільки якщо відносини людини ворожі, важко його переконати в справедливості вашої думки;

Г) відсутність уваги і інтересу співрозмовників. Інтерес виникає якщо співрозмовник усвідомлює значимість інформації для себе;

Д) зневага фактами, тобто звичка робити висновки і висновок при відсутності достатнього числа фактів;

Е) помилки у побудові вислові: неправильний вибір слів, складність повідомлення, слабка переконливість, нелогічність;

Ж) невірний вибір стратегії та тактики спілкування.

Кожен з видів спілкування має свою стратегію і тактику.

Стратегії спілкування:

1. відкрите - закрите спілкування. При відкритому спілкуванні проявляється бажання і вміння виразити повно свою точку зору і готовність врахувати позиції інших. Закрите спілкування передбачає небажання або невміння зрозуміло свою точку зору, своє ставлення, а також наявну інформацію. Використання закритих комунікацій виправдано у таких випадках: 1) якщо є значна різниця в ступені предметно компетентності і безглуздо витрачати час сили на підняття компетентності низькою боку, 2) в конфліктних ситуаціях відкриття своїх почуттів і планів протиборчої сторони недоцільно.

2. Існують напівзакриті комунікації, наприклад, за типом одностороннього спрашивания, коли людина намагається з'ясувати позиції іншої, в той же час не розкриваючи свої позиції. «Істерична пред'явлення проблеми» - людина відкрито пред'являє свою проблему, висловлює почуття, не цікавлячись тим, чи бажає інша людина увійти в чужі обставини, слухати «виливу».

3. Монологічна-діалогічне спілкування.

4. Рольовий (виходячи із соціальної ролі) - особистісний (спілкування «по душах»).

Різні види спілкування які передбачають вибір тієї чи іншої стратегії, підпорядковуються своїм специфічним правилам.

Тактика спілкування - реалізація в конкретній ситуації комунікативної стратегії на основі володіння технікою і знання правил спілкування. Техніка спілкування - сукупність конкретних комунікативних умінь говорити і умінь слухати.

У спілкуванні виділяють наступні позиції:

- Доброзичлива позиція по відношенню до співрозмовника

- Нейтральна позиція;

- Ворожа позиція, неприйняття співрозмовника;

- Домінування, або «спілкування зверху»;

- Спілкування «на рівних»;

- Підпорядкування, чи спілкування «знизу».

Наступна функція спілкування - пізнання людьми один одного в процесі спілкування, або перцептивна (від лат. - Психологічне сприйняття, безпосереднє відображення об'єктивної дійсності органами чуття). Перцептивна сторона спілкування - це багато в чому складний і унікальний процес, в якому бере участь вся особистість людини, всі психологічні процеси - пам'ять, сприйняття, відчуття, мислення, уява, воля, увага. С. Л. Рубінштейн писав, що у повсякденному житті, спілкуючись з людьми, ми орієнтуємося в їх поведінці, оскільки ми «читаємо», тобто розшифровуємо значення зовнішніх даних і розкриваємо зміст образу в тих, що має свій внутрішній психологічний план. Це «читання» відбувається побіжно, так як в процесі спілкування у нас виробляється певний, більш-менш автоматичний, функціонуючий підтекст до поведінки оточуючих.

Щоб розвивати перцептивну спроможність, вміння швидко і точно сприймати співрозмовника, його поведінка, потрібно цьому вчитися. Для цього потрібно бути уважним до співрозмовника: розвивати комунікативну пам'ять (необхідно пам'ятати попередню тональність спілкування з цією людиною); розвивати спостережливість у процесі спілкування; прагнути передбачити реакцію співрозмовника; вміти аналізувати зовнішню поведінку людей - позу, жести, міміку, експресію - тобто зовнішні прояви зворотного зв'язку. У процесі спілкування потрібно постійно думати про партнера. У цьому випадку процес спілкування стає більш цілеспрямованим, орієнтованим, приємним для співрозмовника і одночасно ефективним. Єдність власної особистості і особистості партнера в процесі спілкування надзвичайно важливий чинник, який, тим не менш, не зовсім очевидний для учасників процесу спілкування. Дійсно, якщо людина не орієнтується в психічний стан свого співрозмовника, то акт комунікації виявляється невдалим, а це в свою чергу може призвести до погіршення міжособистісних відносин.

Наступна функція спілкування - це організація міжособистісних відносин.

Процес формування плідних взаємовідносин передбачає:

- Справжній інтерес до іншої людини, прагнення пізнати і зрозуміти його;

- Усвідомлення себе як частини цілого - частинки людської взаємодії;

- Прагнення так організувати взаємини, щоб спілкування з вами було приємним для іншого;

- Взаємини не повинні складатися стихійно, необхідно направлено їх формувати, тоді швидше і приємніше пройде взаєморозуміння.

Ще однією функцією спілкування є взаємовплив людей один на одного (тобто інтерактивна сторона спілкування). У процесі спілкування співрозмовник завжди намагається, як би впровадити свої почуття, думки і переживання, тобто подати предмет розмови так як він його бачить і привернути таким чином співрозмовника на свій бік. Причому це завдання прагнуть вирішити як люди емоційні, так і зовні спокійні, навіть здаються байдужими. Ефект цей зрозумілий - це бажання впливати на співрозмовника, але в цьому процесі мимоволі здійснюється взаємовплив.

Взаємодія людей завжди є боротьба - боротьба мотивів, установок, позицій. Спілкуючись з людиною існує бажання «спровокувати» його поведінка в цікавому напрямі, знайти в системі його контраргументів слабкі точки, впливати на них і домогтися взаєморозуміння; визначити фактори, які допоможуть керувати поведінкою партнера при самому доброзичливому ставленні до нього. У цих випадках використовуються різноманітні немовні засоби спілкування.

1.4 Засоби спілкування

Спілкування, будучи складним соціально-психологічним процесом взаєморозуміння між людьми здійснюється за такими основними каналами:

- Мовної (вербальний);

- Неречевой (невербальний).

Мова як засіб спілкування одночасно виступає і як джерело інформації і як спосіб впливу на співрозмовника.

У структуру мовного спілкування входить:

- Значення і зміст слів і фраз;

- Мовні і звукові явища - темп мови, модуляція висоти голосу, тональність голосу, ритм, тембр, інтонація, дикція мови. Спостереження показують, що найбільш привабливою в спілкуванні є плавна, спокійна манера мови.

- Виразні якості голоси: характерні специфічні звуки, що виникають при спілкуванні: сміх, хмиканню, плач, шепіт, зітхання і т.д.;

- Розділові звуки, наприклад, кашель, нульові звуки - паузи.

Спектр немовних засобів спілкування, досить широкий:

- Це відчуття і емоції (їх прояву вивчає спеціальна наука кінестіка);

- Рухи м'язів обличчя (вивчає міміка);

- Жестові руху окремих частин тіла (вивчається жестіка);

- Моторика всього тіла - пози, постава, поклони, хода (вивчається понтамімікой);

- Дотику в ситуації спілкування - рукостискання, доторкається, погладжування, поцілунки, відштовхування і т.д.

- Розташування людей в просторі також несе певну інформацію (вивчається проксеміка).

Вчені встановили, що цілі і завдання спілкування істотним чином впливають на дистанцію між партнерами. Виділяють такі зони дистанції між партнерами:

- Інтимна зона (15-45 см), в цю зону допускаються лише близькі, добре знайомі люди. Для цієї зони характерно довірче спілкування, дослідження показують, що порушення інтимної зони спричиняє певні фізіологічні зміни в організмі.

Передчасне вторгнення в інтимну зону в процесі спілкування завжди сприймається співрозмовником як замах на його недоторканність.

- Особиста або персональна зона (45-120 см), для повсякденного бесіди з друзями та колегами, припускає тільки візуально-зоровий контакт між партнерами, що підтримують розмову.

- Соціальна зона (120-400 см), зазвичай дотримується під час офіційних зустрічей, як правило з тими, кого не дуже знають.

- Публічна зона (понад 4 м), передбачає спілкування з великою групою людей.

Міміка - рух м'язів обличчя, що відбиває внутрішній стан мовця. Міміка здатна дати інформацію про те, що насправді переживає людина. Мімічні вирази несуть більше 70% інформації, тобто очі, погляд, обличчя людини можуть сказати більше, ніж вимовлені слова. Помічено, що людина намагається приховати інформацію (або бреше), якщо його очі зустрічаються з очима партнера менш 1 / 3 часу розмови.

Погляд за своєю специфікою може бути:

- Діловим, коли він фіксується в районі чола співрозмовника, це передбачає створення серйозної атмосфери ділового партнерства;

- Світським, погляд опускається нижче рівня очей співрозмовника, до рівня губ. Такий погляд сприяє невимушеній світської обстановці.

- Інтимним - спрямований не в очі співрозмовника, а нижче особи - на інші частини тіла до рівня грудей. Фахівці стверджують, що такий погляд говорить про велику зацікавленість один одним у спілкуванні; погляд скоса свідчить про критичний або підозрілий настрій до співрозмовника.

Лоб, брови, рот, очі, ніс, підборіддя - ці частини обличчя виражають основні людські емоції. Причому найлегше розпізнаються позитивні емоції - радість, любов, подив, найважче сприймаються негативні емоції - печаль, гнів, огиду. Важливо зауважити, що основну пізнавальну навантаження в ситуації розпізнавання справжніх почуттів людини несуть брови і губи.

Багато інформації несуть жести. У мові жестів, як і в мовному, є слова, пропозиції. Найбагатший «алфавіт» жестів можна розбити на п'ять груп:

1. Жести-ілюстратори - це жести-повідомлення - покажчики, піктографії, тобто образні картини зображення («ось такого розміру і конфігурації»); Кінетограф - рухи тілом; жести - біти («жести-відмашки»); ідеографії, т. е. Своєрідні рухи руками, що з'єднують уявні рухи разом.

2. Жести-регулятори. Це жести, що виражають ставлення мовця до чого-небудь. До них відносять посмішку, кивки, напрям погляду, цілеспрямовані рухи руками.

3. Жести-емблеми-це заменпітелі слів або фраз у спілкуванні. Наприклад, стислі разом руки на манер рукостискання на рівні руки в багатьох випадках означають «здрастуйте», а підняті над головою - «до побачення».

4. Жести-адаптори - специфічні звички людини, пов'язані з рухом рук. Це можуть бути почісування, посмикування окремих частин тіла, торкання, пошлепиванія партнера, перебирання предметів руками і т. д.

5. Жести-аффектори - жести, що виражають через рухи тіла і м'язів обличчя певні емоції.

Існують і мікрожести - рухи очей, почервоніння щік, слухача важливо набути вміння розуміти помилкові, удавані жести. посмикування губ і т. д.

Практика показує: коли люди хочуть показати свої почуття, вони вдаються до жестикуляції. Тому для проникливого слухача важливо розуміти удавані, помилкові жести. Особливість їх у тому, що вони спрямовані на перебільшення слабкого хвилювання (демонстрація посилення рухів руками і корпусом); пригнічують сильні хвилювання (завдяки обмеженню таких рухів). Ці помилкові руху, як правило, починаються з кінцівок і закінчуються на обличчі.

При спілкуванні найчастіше виникають наступні види жестів:

- Жести оцінки - почісування підборіддя, витягування вказівного пальця вздовж щоки;

- Жести впевненості - розгойдування на стільці, з'єднання пальців у купол;

- Нервозності і невпевненості - переплетені пальці рук, пощипування долоні, постукування по столу пальцями і т. д.

- Жести самоконтролю - наприклад, заклад рук за спину, поза який сидить у кріслі людину. Вчепився в підлокітник;

- Жести очікування - потирання долонь, повільне витирання долонь про тканину;

- Жести заперечення-складені на грудях руки, відхилений назад корпус, схрещені руки, доторкається до кінчика носа;

- Жести розташування - прикладання руки до грудей, переривчасте дотик до співрозмовника; жести нещирості - прикриття рукою рота, дотик до носа як більш витончена форма прикриття рота, говорить або про брехню, або про сумнів у чомусь, поворот корпусу в бік від співрозмовника, «бігаючий погляд» і т. д.

Уміння розуміти популярні жести дозволяє краще розбиратися в людях.

Розділ ІІ. Мовленнєве спілкування

2.1 Поняття мовленнєвого спілкування

Мовленнєве (вербальне) спілкування -- це засіб, пов'язаний з використанням мови. Іншими словами, мовленнєве спілкування -- це комунікативний акт. За допомогою мовлення передаються інформація, думки, почуття.

Культура мовленнєвого спілкування охоплює дві складові: культуру говоріння та культуру слухання. Про одну людину кажуть, що вона говорить, як співає, про іншу -- що вона вміє не тільки слухати, а й чути. Що при цьому мають на увазі?

Мовленнєве спілкування - засіб, у якому як знакову систему використовують мовлення (систему фонетичних знаків, що містить два принципи: лексичний та синтаксичний).

У психології в комунікативному акті нерідко виокремлюють орієнтувальну та виконавчу частини. Перша включає в себе аналіз ситуації взаємодії, формування плану дії, тобто стратегії спілкування, необхідної для досягнення мети. Важливим моментом орієнтації є також оцінювання можливих наслідків певних дій і передбачення нейтралізації негативних результатів.

Виконавча частина найчастіше реалізується з урахуванням правил регуляції спільних дій: мовленнєвого етикету, самоподання, зворотного зв'язку. Під останнім розуміють реакцію суб'єкта на те, що він почув, бо інформацію про це він надсилає у зворотному напрямі. Ця реакція свідчить, чи зрозумів об'єкт отримані сигнали, чи довіряє повідомленню і як емоційно ставиться до партнера та конкретного змісту повідомлення.
Щоб комунікативний акт був успішним, на етапі орієнтації треба звернути увагу на код і контекст. Це сприймання та розуміння ситуації контакту і добір стратегії спілкування. У цьому разі увага концентрується на адресаті (співбесідникові), а не на собі. На етапі виконання контролюються вже власні дії, конструюються повідомлення і підтримується контакт.

2.2 Стратегії мовленнєвого спілкування

Під стратегією спілкування розуміють загальну схему дій учасників комунікативного процесу, загальний план досягнення мети якої прагнуть співрозмовники.

Це визначення можна взяти за основу. До того ж потрібно враховувати: мотиваційний (чи досягається мета під час спілкування одним суб'єктом чи обома), змістовий (комунікативні установки -- гуманістичні або маніпулятивні) і процесуальний (характер конструювання спілкування -- певне співвідношення між діалогом і монологом) компоненти стратегій спілкування.

Отож узагальнена характеристика формується з таких основних видів стратегій спілкування:

* гуманістично-діалогічна, спрямована на досягнення спільної мети;

* гуманістично-монологічна, спрямована на досягнення спільної мети;

* гуманістично-діалогічна, спрямована на досягнення індивідуальної мети;

* гуманістично-монологічна, спрямована на досягнення індивідуальної мети;

* маніпулятивно-діалогічна, спрямована на досягнення спільної мети;

* маніпулятивно-монологічна, спрямована на досягнення спільної мети;

* маніпулятивно-діалогічна, спрямована на досягнення індивідуальної мети;

* маніпулятивно-монологічна, спрямована на досягнення індивідуальної мети.

Прикладів стратегій спілкування, описаних у науковій літературі, є чимало. Назвемо лише деякі з них. Так, виходячи з маніпулятивних особливостей спілкування, Е. Шостром виокремлює чотири основні стратегії маніпуляторів.

Активний маніпулятор намагається керувати іншими за допомогою активних методів. Він не демонструватиме свою слабкість у стосунках, а гратиме роль людини повної сил. При цьому він використовує своє соціальне становище (бос, батько, старший брат, учитель, начальник). Активний маніпулятор досягає задоволення, спираючись на безсилля інших і контролюючи їх. Він застосовує систему прав і обов'язків, наказів і прохань, табелів рангів і т. п., управляючи людьми як маріонетками.

Пасивний маніпулятор являє собою протилежність активному. Цей тип людини вирішує, що оскільки він не може контролювати життя, то відмовиться від зусиль і дозволить розпоряджатися собою активному маніпуляторові. Пасивний маніпулятор прикидається безпомічним і грає роль «пригнобленого». Він перемагає своєю млявістю і пасивністю, дозволяючи активному маніпуляторові думати і працювати за нього.

Маніпулятор, який змагається, ставиться до життя як до стану, що потребує постійної пильності, оскільки тут можна виграти або програти: третього не дано. Для такого типу людини життя -- це битва, де всі інші люди -- то суперники чи вороги, реальні або потенційні. Ця людина хитається між методами «пригноблювача» і «пригнобленого», і тому його можна вважати чимось середнім між активним і пасивним маніпуляторами.

Байдужий маніпулятор грає в індиферентність. Він намагається відійти від контактів. Однак насправді його поведінка пов'язана з можтивістю обіграти партнера. На противагу маніпуляторові актуалізатор (цей термін запозичений автором у А. Маслоу) -- це людина, яка виявляє свої внутрішні потенції активніше, ніж середній індивід, і тому живе більш повним і багатим життям. Е. Шостром звертає увагу на те, що стиль життя маніпулятора характеризують чотири основні чинники:

* неправда (маніпулятор ламає комедію і грає ролі, що мають справити враження);

* несвідомість (маніпулятор не усвідомлює справжнього значення життя, бачить і чує лише те, що хоче);

* контроль (маніпулятор здається спокійним, однак тримає себе та інших під постійним контролем, приховуючи від них свої мотиви);

* цинізм (маніпулятор не довіряє собі й іншим, вважає, що у сто
сунках між людьми наявні лише дві можливості: керувати чи
бути керованим).

Тимчасом філософія життя актуалізатора вирізняється чотирма протилежними факторами:

* чесністю (актуалізатор здатен до чесного прояву своїх почуттів, хоч би якими вони були);

* усвідомленістю (актуалізатор сприйнятливий до себе та інших);

* волею (актуалізатор здатний до вільного вираження властивих йому можливостей);

* довірою (актуалізатор глибоко вірить у себе та інших).

На думку автора, перехід від маніпуляції до актуалізації в цілому являє собою континуум від апатії та нарочитості до життєрадісності і спонтанності.
Американський психолог В. Сатир пропонує свою класифікацію стратегій спілкування (вони ще називаються категоріями або моделями).
S Обвинувач.

Така людина поводиться так, ніби вона найголовніша й від неї усе залежить. Це диктатор, господар ситуації, який постійно шукає тих, хто винний. Його внутрішній стан: самотність, невпевненість, потреба в самоствердженні за рахунок інших.

¦ Той, що догоджає. Він завжди в розмові прагне догодити іншим, вибачається, не вступає в "суперечки. Демонструє свою безпорадність і залежність від інших, почуття провини за все, що відбувається. Внутрішній стан характеризується висловлюваннями типу: «нічого в мене не виходить», «я ні на що не здатен». «Комп 'ютер» -- це людина, яка завжди коректна, занадто спокійна, зібрана.

¦ Руйнівник. Він ніколи не говорить і не робить нічого конкретного, на запитання відповідає недоречно, невчасно й невлучно.

Окрім перелічених категорій, В. Сатир виокремлює й такий стратегічний тип, як «вирівнювання», для якого властиві свобода, гармонійність і послідовність. Така людина ніколи не принижує людську гідність, відкрито висловлює свою думку. Це -- врівноважена, цілісна особистість на відміну від перших чотирьох категорій, які свідчать про занижену самооцінку людини, почуття власної неповноцінності.
Надзвичайно популярною й широко застосовуваною в різних сферах життєдіяльності індивіда є концепція Томаса-Кілмена, в якій виокремлюється п'ять основних стратегій (або типів, стилів) поведінки людини в ситуації конфліктного спілкування.

Коротко охарактеризуємо кожну із стратегій.

Конкуренція, суперництво або протиборство учасників спілкування. Ця стратегічна дія супроводжується відкритою боротьбою за свої інтереси і обов'язково передбачає того, хто виграв, і того, хто програв. Вона може бути ефективною в тому разі, коли людина має певну владу (людина знає, що її рішення чи підхід у даній ситуації є правильними, і вона має можливість наполягати на них) або коли учасник конфлікту не зацікавлений у співробітництві з іншими, здатен на прийняття вольових рішень. Зазвичай люди, які використовують цю стратегію спілкування, задовольняють власні інтереси на шкоду інтересам інших, змушуючи їх підтримувати саме своє рішення. Однак цю стратегію не варто використовувати в особистих стосунках -- вона може викликати відчуження. А якщо ж застосувати її в ситуації, коли людина не має достатньої влади, а її думка не збігається з думкою інших, то взагалі можна зазнати фіаско. В літературі з проблем розв'язання конфліктів наводяться приклади тих випадків, коли варто використовувати цю стратегію поведінки:

* результат дуже важливий для людини, отож вона робить велику ставку на власне розв'язання проблеми, шо виникла;

* особа має достатній авторитет для прийняття рішення, та є очевидним, що запропоноване нею рішення -- найкраще;

* рішення необхідно прийняти швидко, й людина має достатню владу для цього;

* особа відчуває, що в неї немає іншого вибору й що їй нічого втрачати;

* людина перебуває в критичній ситуації, яка вимагає миттєвого реагування;

* особа не може зізнатися людям, що перебуває в безвихідному становиші, тимчасом як хтось повинен повести їх за собою;

* людина має прийняти нестандартне рішення, в неї обмаль часу, але достатньо повноважень для цього кроку.

* Уникання, ухиляння або втеча. Названу стратегічну дію можна використовувати тоді, коли зачеплена проблема, яка є не дуже важливою для людини, коли вона не хоче витрачати сили на її розв'язання або коли відчуває, шо перебуває в безнадійному становищі. Цю стратегію також рекомендують у тих випадках, якщо індивід відчуває себе неправим і передчуває правоту іншої людини або коли ця людина має більшу владу. Стиль уникання може стати придатним у спілкуванні з «важкою» людиною й коли немає серйозних підстав далі контактувати з нею. Його можна застосовувати також, якщо людина прагне прийняти рішення, але не знає, як вчинити. Зазвичай така стратегія спілкування може мати місце в тих випадках, коли конфлікт не є значним, або коли він не стосується принципових аспектів діяльності.

До цієї стратегічної дії можна вдаватися також у тих випадках, коли особа відчуває, шо для розв'язання конкретної проблеми вона не володіє достатньою інформацією.

У психологічній літературі описуються найтиповіші ситуації, за яких рекомендується застосовувати стратегію уникання:

* напруженість занадто велика, і людина відчуває необхідність послаблення загострення;

* вихід не дуже важливий для особи, і вона вважає рішення настільки тривіальним, що не бажає витрачати на нього силу;

* у людини важкий день, а розв'язання цієї проблеми може завдати додаткових неприємностей;

* індивід знає, що не може або навіть не хоче розв'язати конфлікт на свою користь;

* людина хоче виграти час, можливо, для того, щоб отримати додаткову інформацію чи заручитися чиєюсь підтримкою;

* ситуація дуже складна, і особа відчуває, що залагодження конфлікту обійдеться для неї занадто дорого;

* у людини мало влади для розв'язання проблеми бажаним для неї способом;

* індивід відчуває, що в інших більше шансів розв'язати цю проблему;

* спроба розв'язати проблему є небезпечною, оскільки висвітлювання й відкрите обговорення конфлікту може лише погіршити ситуацію.

Пристосування або стратегія згладжування суперечностей. Людина може використати цю стратегію, коли результат справи надзвичайно важливий для іншої особи й не дуже суттєвий для неї. Цей тип поведінки є корисним також і в тих ситуаціях, коли людина не може взяти гору, оскільки інша особа має більшу владу; таким чином індивід іде на поступки й погоджується з тим, чого хоче опонент.

Названу стратегію необхідно використовувати й тоді, коли людина відчуває, що, трохи поступившись, вона мало втрачає. Можна також вдатися до цієї стратегії, якщо на даний момент потрібно пом'якшити ситуацію, а надалі індивід повернеться до цього питання й зможе відстояти свою думку чи позицію.

Практика залагодження конфліктів засвідчує, що стратегія пристосування дещо нагадує стратегію уникання, оскільки її можна використати для отримання відстрочки в розв'язанні проблеми. Однак основна відмінність полягає в тому, що особа діє разом з іншою людиною; вона погоджується робити те, чого хоче інший індивід. Коли ж застосовується стратегія уникання, людина не робить нічого для задоволення інтересів іншої особи: вона лише відштовхує від себе проблему. Є чимало випадків, коли, поступаючись, погоджуючись або жертвуючи своїми інтересами на користь іншої людини, особа може пом'якшити конфліктну ситуацію й відновити гармонію. Людина може також використати цей період затишшя, щоб виграти час і потім домогтися остаточного бажаного для неї рішення. Практика спілкування пропонує найхарактерніші ситуації, в яких рекомендується використовувати стратегію пристосування:

* людину особливо не хвилює те, що сталося;

* особа прагне зберегти мир і добрі стосунки з іншими людьми;

* індивід відчуває, що важливіше зберегти з ким-небудь приязні стосунки, ніж захищати свої інтереси;

* людина розуміє, що результат значно важливіший для іншої людини, ніж для неї;

* людина розуміє, що правда не на її боці;

* в особи мало влади або шансів перемогти;

* індивід вважає, що інша людина матиме з цієї ситуації корисний урок, якщо він піде назустріч її бажанням.

Співробітництво. Розглядається як найпродуктивніша стратегія в конфліктній ситуації, адже воно спрямоване на пошук рішення, котре б задовольняло інтереси всіх сторін. Дотримуючись цієї позиції, людина бере активну участь у залагодженні конфлікту й захищає свої інтереси, але прагне при цьому співпрацювати з іншою людиною. Порівняно з іншими підходами до конфлікту цей тип вимагає тривалішої роботи, оскільки особа спочатку «викладає на стіл» потреби, турботи та інтереси обох сторін, а потім обговорює їх. Якщо ж у людини є час, а розв'язання проблеми для неї має важливе значення, то ця стратегія -- вдалий спосіб вироблення взаємовигідного рішення. Вона є особливо ефективною, коли сторони мають різні приховані потреби, різні стратегічні цілі й плани на майбутнє, що є безпосереднім джерелом конфлікту. При цьому важливою умовою є відмова сторін від сильного протистояння й перехід до спільного розв'язання проблеми, що здійснюється, як правило, шляхом переговорів.

Стратегію співробітництва рекомендується використовувати в таких ситуаціях:

* розв'язання проблеми дуже важливе для обох сторін і ніхто не хоче цілком від нього усунутися;

* в одної сторони тісні, тривалі й взаємозалежні стосунки з іншою стороною;

* у сторін є час попрацювати над виниклою проблемою (це добрий підхід до розв'язання конфліктів на основі перспективних планів);

* сторони обізнані з проблемою, а бажання обох сторін відомі;

* сторони мають намір винести на обговорення деякі ідеї і попрацювати над виробленням рішення;

* обидва опоненти спроможні викласти суть своїх інтересів і вислухати один одного;

* обидві, втягнуті в конфлікт сторони, мають однакову владу або не помічають різниці в становищі для того, щоб на рівних шукати шляхи розв'язання проблеми.

Вважається, що стратегія співробітництва у спілкуванні є найважчою з-поміж інших типів, позаяк вимагає певних зусиль (обидві сторони мають витратити на це час, повинні вміти пояснити свої бажання, висловити свої потреби, вислухати один одного, а потім виробити альтернативні варіанти розв'язання проблеми). Проте вона допомагає знайти рішення, яке найбільше задовольняє обидві сторони в складних і важливих конфліктних ситуаціях. За такого типу спілкування проблема розв'язується за принципом: «Я хочу виграти й хочу, щоб ви виграли також».

Така стратегія найбільш успішна в розв'язанні проблеми і для її застосування варто зробити такі кроки:

* встановити, яка потреба криється за бажаннями іншої сторони;

* дізнатися, в чому ваші розбіжності можуть компенсувати одна одну;

* розробити нові варіанти рішень, які найбільше зможуть задовольнити потреби кожного;

* показати, що опоненти є партнерами, а не суперниками.

Компроміс як стратегія спілкування і тип поведінки людини. Характеризується тим, що проблема врегульовується шляхом взаємних поступок: одна із сторін поступається чимось, інша теж чимось поступається, і в результаті можна дійти спільного розв'язання. Ця стратегія є найефективнішою в тих випадках, коли обидві сторони хочуть і прагнуть одного й того самого, але знають при цьому, що одночасно це є для них нездійсненним. У психологічній літературі наводяться типові випадки, в яких стратегія компромісу є найефективнішою:

* обидві сторони наділені однаковою владою й мають інтереси, що виключають одні одних;

* особа хоче дійти рішення швидко, оскільки в неї немає часу, або тому, що це найбільш економний і ефективний шлях;

* людину може влаштовувати тимчасове рішення;

* особа спроможна скористатися короткочасною вигодою;

* інші підходи до розв'язання проблеми виявилися неефективними;

* задоволення власного бажання є для людини вельми суттєвим, і вона може дещо змінити початкову мету;

* компроміс дасть змогу індивідові зберегти взаємини, і він воліє отримати хоча б що-небудь, аніж втратити все.

Жодну з виокремлених вище стратегій конфліктного спілкування не можна назвати однозначно поганою чи вдалою, адже кожна з них може забезпечити оптимальне розв'язання проблеми залежно від конкретної ситуації взаємодії. Водночас саме співробітництво найбільшою мірою відповідає сучасним уявленням про конструктивне ділове спілкування, яке грунтується на діалозі й визнанні партнера зі спілкування як цінності. Загалом усі перелічені стратегії спілкування представлені в так званому чистому варіанті, в реальному житті поведінка людей більш різноманітна й комбінована. Однак володіння знаннями про стратегії спілкування дасть змогу будь-якій людині у процесі взаємодії з іншими зрозуміти, чому співрозмовник діє так чи інакше, чому його іноді «починає заносити» або «заклинює» і що потрібно зробити, щоб його «перемкнути», спрямувати в необхідному напрямкові. Багато що залежить також від виду ділових стосунків і типу діяльності. Приміром, аналізуючи роль і місце діалогічної та монологічної стратегій спілкування в навчально-виховній сфері, відповідь на запитання про перевагу тієї чи іншої варто пов'язувати із характеристиками основних педагогічних цілей, перша група яких стосується впливу на становлення спрямованості особистості (тут перевага надається діалогічним впливам), а друга -- передбачає озброєння особистості необхідними засобами реалізації її спрямованості (тут превалюють монологічні впливи).

Натомість і у сфері формування знань та вмінь вкрай необхідні діалогічні впливи, адже далеко не всі твердження, залучені до змісту навчання, є незаперечними істинами. А за допомогою діалогічних стратегій спілкування знання та вміння змінюють свою форму і зміст залежно від передбачуваного контексту їх застосування; діалогічний підхід полегшує спілкування співрозмовника із широким інформаційним середовищем тощо.

Висновки

Спілкування є важливою духовною потребою особистості як суспільної істоти. Потреба людини у спілкуванні зумовлена суспільним способом її буття та необхідністю взаємодії у процесі діяльності. Будь-яка спільна діяльність, і в першу чергу трудова, не може здійснюватись успішно, якщо між тими, хто її виконує, не будуть налагоджені відповідні контакти та взаєморозуміння.

Спілкування - складний і багатогранний процес, який є основоположним у спільній діяльності людей.

У роботі дана характеристика спілкування саме як процесу діяльності людини; були розглянуті основні стратегії, види спілкування, функції спілкування як виду діяльності людини, а також засоби спілкування. Засоби спілкування досить різноманітні, припускають немовні і мовні форми взаємодії. Мова - далеко не лідируюче засіб соціальної взаємодії. Дослідження показують, що в щоденному акті комунікації слова становлять 7%, звуки інтонації 38%, а немовна взаємодія 53%.

Різні дослідники розглядають види та структуру процесу спілкування з різних позицій, тому в термінології виникають варіації.

Спілкування - це не тільки самодостатнім процесом соціальної взаємодії, воно залежить від багатьох факторів, комунікативних умінь і навичок суб'єктів спілкування. З іншого боку, від спілкування, його якості і рівня залежить внутрішнє психічний стан учасників комунікації, і загалом, результати трудової діяльності людини, цілого колективу.

Під стратегією спілкування розуміють загальну схему дій учасників комунікативного процесу, загальний план досягнення мети якої прагнуть співрозмовники.

Це визначення можна взяти за основу. До того ж потрібно враховувати: мотиваційний (чи досягається мета під час спілкування одним суб'єктом чи обома), змістовий (комунікативні установки -- гуманістичні або маніпулятивні) і процесуальний (характер конструювання спілкування -- певне співвідношення між діалогом і монологом) компоненти стратегій спілкування.

Об'єктивно процес спілкування визначається закономірностями, певними правилами, яких слід дотримуватися учасниками цього процесу, в ім'я досягнення спільних цілей в діяльності.

Отже, спілкування -- це різноманітні контакти між людьми, зумовлені потребами спільної діяльності.

Список використаних джерел

1. Немов Р.С. Психология. Книга 1: Основи общей психологии. - М., Просвещение, 1994.

2. Берн Е. Ігри, в які грають люди: Психологія людських взаємин. М.: ФАИР-ПРЕСС, 2002. - 480 с.

3. Кан-Калик В. А. Граматика спілкування. М.: Роспедагентство, 1995. - 108 с.

4. Канн-Калик В. А. Граматика спілкування. М.: Роспедагентство, 1995. С. 18.

5. Практична психологія: Підручник. Спб.: «Дидактика Плюс», 1997. - 336 с.

6. Практична психологія: Підручник. Спб.: «Дидактика Плюс», 1997. С. 280.

7. Станкин М. І. Психологія спілкування: курс лекцій. М.: Московський психолого-соціальний інститут, 2005. - 304 с.

8. Столяренко Л. Д. Психологія і педагогіка для технічних вузів. Ростов-на-Дону: «Фенікс», 2001. - 512 с. С. 436.

9. Столяренко Л. Д. Психологія і педагогіка для технічних вузів. Ростов-на-Дону: «Фенікс», 2001. С. 410.

10. Столяренко Л. Д. Психологія і педагогіка для технічних вузів. Ростов-на-Дону: «Фенікс», 2001. С. 439.

11. Берн Е. Ігри, в які грають люди: Психологія людських взаємин. М.: ФАИР-ПРЕСС, 2002. С. 14.

Размещено на Allbest.ru