Поняття діяльності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Поняття діяльності

Діяльність -- одна із основних категорій психологічної науки. Діяльність визначається як специфічна форма активного ставлення людини до навколишнього світу, змістом якого є доцільна зміна і перетворення світу на основі освоєння і розвитку культури.

У діяльності людина створює предмети матеріальної та духовної культури, перевтілює свої здібності, зберігає та вдосконалює природу, будує суспільство, створює те, що без її активності не існувало б в природі.

Проблема діяльності органічно пов'язана з проблемою особистості та свідомості. Особистість і формується і проявляється в її діяльності. Діяльність -- це процес взаємодії людини зі світом, але процес не пасивний, а активний, свідомо регульований, завдяки чому вона досягає свідомо поставленої мети, яка виникає внаслідок прояву певної потреби.

Людська діяльність має соціальний характер. Вона не лише забезпечує пристосування людини до умов життя, а й активізує її відповідно до своїх потреб, що виникли й розвинулися історично. Діяльність людини відбувається свідомо й цілеспрямовано. Особистість як суб'єкт діяльності взаємодіє зі середовищем, ставить перед собою певну мету, мотивує її, добирає засоби для її здійснення тощо. У процесі діяльності особистість виявляє фізичну й розумову активність, планує й реалізує свої задуми, досягаючи поставленої мети.

Діяльність породила людину, виокремивши її з природного середовища. Людська психіка, її свідомий рівень розвивається й виявляється в діяльності. Через діяльність людина є частиною історично сформованої культури, цивілізаційного процесу. Соціальне середовище, його потреби, інтереси в ньому обумовлюють соціальну спрямованість діяльності.

Діяльність людини - це свідома активність, яка виявляється в системі доцільних дій, спрямованих на досягнення поставленої мети. Власне свідомий характер людської діяльності виявляється в її плануванні, передбаченні результатів, регуляції дій, прагненні до її вдосконалення, доборі найкращих та найефективніших засобів, використання досягнень науки тощо.

Діяльність - це внутрішня і зовнішня активність людини, яка спрямована на особистісні зміни, трансформація предметів та явищ залежно від потреб людини, а також створення нових.

Діяльність є цілеспрямованим процесом взаємодії людини з навколишнім світом. У ній людина реалізує своє ставлення до світу, людей, предметів, явищ і до самої себе. У діяльності ніби "зливається" людська індивідуальність, її сутність і об'єктивний світ. Дієвість механізму такої взаємодії розкривається у виявленні функціонального^призначення кожного структурного елемента діяльності, що у своїй сукупності характеризують діяльність як систему.

Традиційно виокремлюють два рівні психологічної структури діяльності: мікроструктуру (рис.171) й макроструктуру. Мікроструктура діяльності: мотив - ціль - спосіб, засіб - результат. "Навіщо робити?", "чому робити?", "чим і як робити?", "що вдалося зробити?" - от психологічна мікроструктура діяльності.

У макроструктурі діяльності можна виокремити 4 основні блоки:

* спонукально-ціннісний (мотиви, цілі);

* прогностично-проективний (прогнозування, вибір, планування);

* виконавчо-реалізуючий (способи, засоби, результат);

* оцінно-порівняльний (аналіз, виявлення неузгодженості в результатах і процесі їхнього досягнення).

Системоутворювальним чинником діяльності є мотив. При цьому, як правило, діяльність полімотивована, тобто її спонукає багато мотивів, їхня ієрархія. Провідні мотиви здебільшого визначають спрямованість діяльності. Однак у певних ситуаціях на неї можуть впливати мотиви, які не мали спочатку спонукальної сили.

Діяльність є сукупністю дій, кожна з яких має свою мету. Отже, мета є системоутворювальним чинником дії.

Дія є одиницею аналізу діяльності, тому що містить усі її ознаки, а отже, містить акт свідомості - постановку та утримання мети, спрямованість поведінки.

Діяльність є системною якістю сукупності дій. Аналіз діяльності відбувається через аналіз її дій.

Діючи, людина відчуває зворотний вплив з боку предмета діяльності, ситуації, здобутих результатів. Вони мають формуючий характер, розвиваючи саму особистість.

Ефективне використання сучасних складних знарядь праці вимагає оволодіння добрими знаннями, навичками та уміннями, погодження своїх дій з діями інших людей, підпорядкування загальному ладу, переборювання значного емоційного напруження, зокрема й негативних емоцій. Усі ці властивості розвиваються в процесі діяльності. А водночас формуються такі складні, соціально значущі властивості, як працьовитість, дисциплінованість, відповідальність, розуміння суспільних потреб та інтересів.

Мета - це те, чого прагне досягнути людина, задля чого вона працює, долаючи труднощі й перешкоди, чого хоче досягти у своїй діяльності. Отже, без мети не може бути свідомої діяльності.

Ділі людської діяльності породжуються суспільним життям, умовами, у яких вона живе, і залежать від ролей, які виконує людина, суспільних доручень, від її розвитку та індивідуальних особливостей. Цілі бувають близькі та віддалені. Віддалена мета реалізується в низці ближчих, часткових цілей, які крок за кроком ведуть до реалізації віддаленої мети, яку висувають на далеку перспективу.

Мотив -- це внутрішня рушійна сила, яка спонукає людину до діяльності. Мотиви діяльності та поведінки людини генетично пов'язані з її органічними й культурними потребами. Потреби породжують інтереси, тобто спрямованість особистості на певні об'єкти з метою пізнати їх, оволодіти ними.

Спонуками до діяльності є різні матеріальні потреби (в їжі, одязі, житлі) та соціокультурні (пізнавальні, суспільно-політичні, естетичні). Мотивація діяльності буває близька (здійснити бажане найближчим часом), віддалена (здійснення бажаного планують на тривалий час) та далека (здійснити бажане через десятки років). Розрізняють мотиви також за рівнем усвідомлення. Бувають яскраво й чітко усвідомлювані мотиви: обов'язки перед колективом, відповідальність, дисциплінованість тощо. Але часто діють неусвідомлювані спонуки, наприклад, звички, упереджене ставлення до певних фактів життя, людей тощо. Однак незалежно від міри усвідомлення мотиву діяльності він є вирішальним чинником у досягненні поставленої мети.

Цілі та мотиви діяльності людини визначаються суспільними умовами життя, виробничими, навчальними, ігровими відносинами. Між цілями та мотивами діяльності людей існує певний зв'язок. З одного боку, мета й мотиви спонукають кожну людину до діяльності, визначають її зміст і способи виконання, а з іншого - вони й формуються у процесі діяльності, під впливом умов, за яких вона відбувається. У процесі діяльності виникають і розвиваються нові потреби та інтереси, ідеали та переконання тощо.

Освоєння діяльності

Значення діяльності для людини надзвичайно важливе: психіка проявляється в діяльності та формується протягом життя. Про спрямованість особистості (її нахили, потреби, інтереси, ідеали, переконання) дізнаються, аналізуючи її діяльність. Про суть особистості, її характер дізнаються з характеру діяльності цієї особистості. Людина може проявити в діяльності пасивність, активність, байдужість, або абсолютну бездіяльність, навіть асоціальну поведінку.

Якщо суспільство зацікавлене в формуванні соціально активної особистості, воно повинно подбати про організацію відповідної діяльності. Масове безробіття в умовах нинішнього соціально-економічного розвитку породжує асоціальні форми діяльності, в тому числі і злочинну діяльність.

Жодний тип діяльності не реалізується в чистому вигляді, бо в кожному є і пізнання, навчання, спілкування, гра. Але кожний вид діяльності має загальну організаційно-психологічну структуру.

У процесі розвитку особистості та ускладнення діяльності в онтогенезі структура її теж змінюється. Самостійна раніше діяльність може перетворюватися в дію та набувати характеру структурного елементу більш складної діяльності. І навпаки, окремі дії можуть перетворюватися у самостійну діяльність. Наприклад, обчислення при розв'язанні різних задач -- в діяльність оператора обчислювальних машин.

Різні типи діяльності можуть здійснюватися різними способами. Способи виконання дій, які складають певний вид діяльності, називаються засобами дій. Кожна дія складається із системи рухів, або операцій, підпорядкованих певній задачі, яку потрібно виконати в конкретних умовах. Усі дії, які спрямовані на перетворення стану або властивості предметів зовнішнього світу, називаються предметними. Всі вони складаються із певних рухів.

Аналіз численних предметних дій показує, що всі вони здебільшого складаються із трьох відносно простих рухів: взяти (підняти), перемістити, опустити.

Крім того, в психології прийнято виокремлювати ще й інші види рухів: мовленнєві, соматичні, виразні, психомоторні. У всіх випадках необхідні координація рухів та погодженість їх одне з одним.

Різноманітні дії людини, які виконуються у внутрішньому плані свідомості, називаються розумовими діями. Кожна розумова дія обов'язково включає моторні рухові компоненти.

Розумова діяльність людини розподіляється на:

1) перцептивну, за допомогою якої формується цілісний образ сприйняття предметів чи явищ;

2) мнемічну, за допомогою якої здійснюється запам'ятовування, утримання та згадування якогось матеріалу;

3) інтелектуальну, за допомогою якої здійснюється вирішення інтелектуальних проблем;

4) імажитивну (від іmage -- образ), за допомогою якої здійснюється творчий процес.

Кожна діяльність включає в себе як внутрішній, так і зовнішній компоненти. За своїм походженням внутрішня (психічна) діяльність похідна від зовнішньої (предметної). Спершу здійснюються предметні дії і лише потім, коли накопичується досвід, людина набуває здатність здійснювати ті ж дії в думці (інтеріоризація). Однак потім внутрішні дії (в думці) спрямовуються на перетворення предметної дійсності, підлягають зворотному перетворенню (екстеріоризація).

Окремі дії можуть виконуватися на різному рівні свідомості. Спочатку певні дії потребують детальної свідомої регуляції, а потім починають виконуватися за все меншої участі свідомості, що призводить до формування навичок.

Освоєння діяльності відбувається через освоєння дій, за допомогою яких вона реалізується. У кожній дії виділяють моторні (рухові), сенсорні (чуттєві) і центральні компоненти, що відповідно здійснюють її виконання, контроль і регулювання.

Способи виконання, контролю і регулювання дій, які використовує людина в процесі діяльності, називають прийомами діяльності. Залежно від поставленої мети і рівня оволодіння діяльністю кожну з цих функцій людина усвідомлює неоднаково.

Для характеристики рівня автоматизації і усвідомлення окремих рухів, які входять до складу дій, використовують термін «навичка», а дії, які виконуються в умовах, що постійно змінюються і характеризуються високим рівнем усвідомлення, позначають терміном «уміння». Навичка є складовою уміння.

Навичка.Оволодіння дією може відбуватися по-різному. Залежно від мети в одних випадках людина сама конструює необхідну дію шляхом «сліпого» поєднання різних рухів, в інших -- вона ніби «присвоює» її, наслідуючи зразки її виконання іншими людьми.

Перший шлях складний і довгий, пов'язаний зі значними труднощами і можливістю неуспіху. Другий приводить до мети швидше. Тут освоєння дії розпочинається зі сприймання зразка її виконання. Спостерігаючи за виконанням дії й слухаючи словесні настанови, людина намагається виділити її основні моменти, опорні орієнтири, запам'ятати її етапи і особливості. В неї створюється рухове уявлення дії. При цьому в головному мозку формується її своєрідна нервова модель. Щоб виконати цю дію, людині потрібно сприйнятий образ і словесні настанови перекласти мовою моторики (сукупністю рухів).

Перші спроби виконання дії, тобто практичної реалізації нервової моделі, важкі: затрачується багато часу і зусиль, допускається багато помилок, найчастіше вони й завершуються безрезультатно. Як влучно стверджується в народному прислів'ї -- «перший млинець завжди глевкий». Пробуючи повторно виконати дію, свідомо зауважуючи і виправляючи помилки, людина починає підмічати її рухові особливості, в неї з'являються рухові відчуття, необхідні для регуляції дії. Щоб закріпити дію, людина виконує її багато разів, тобто вправляється. Вправляння -- багаторазове виконання певних дій чи видів діяльності з метою їх освоєння, яке ґрунтується на розумінні й супроводжується свідомим контролем і коригуванням.

У процесі вправляння відбуваються зміни в прийомах виконання дії: зменшується кількість помилок, поступово відсіюються зайві рухи. При цьому дія ніби згортається, прискорюється, полегшується її виконання, рухи стандартизуються, зростає їх автоматизація, отже, формується навичка.

Навичка -- часткова автоматизація виконання і регулювання доцільних рухів.Основою для формування навичок є стереотипність умов, у яких відбувається вправляння. Навички виробляють і у тварин шляхом дресирування. Але якщо навички тварини є несвідомими умовними рефлексами, то у людини це свідомо автоматизована дія, у якій свідомість звільняється від контролювання за виконанням прийомів дії, переключається на ціль і умову дії.

Психологічні дослідження нейродинаміки мозкових процесів, що відбуваються під час формування навичок, показали, що при виконанні людиною вправ в умовах, які стереотипно повторюються, в корі головного мозку утворюється динамічний стереотип (впорядкована система умовних реакцій). Функціонування навичок ґрунтується переважно на першосигнальних динамічних стереотипах, що працюють за мінімального контролю з боку другої сигнальної системи.

У процесі формування навички в її структурі відбуваються певні зміни, пов'язані з процесом автоматизації. Змінюються передусім прийоми:

1) виконання дії -- зайві рухи, які в процесі вправляння не отримують позитивного підкріплення, відсіюються; дія згортається, виконується легше, вправніше і швидше;

2) сенсорного контролю за процесом виконання -- поступово сфера зорового контролю звужується, його функції передаються м'язовому контролю;

3) центральної регуляції дії -- увага переміщується з процесу виконання дії на його результат; внаслідок цього значно зменшується кількість помилок.

Формування кожної навички не є самостійним ізольованим процесом -- воно відбувається в системі навичок, якими вже володіє людина. Одні з них полегшують формування нової навички, інші заважають, деякі його видозмінюють. Це явище називають взаємодією навичок.

Загальна особливість вироблення навички полягає в тому, що людина кожне нове завдання намагається виконувати вже відомим способом, використовуючи сформовані прийоми діяльності. Успішність такого перенесення способів діяльності залежить від ступеня схожості проблем з точки зору способів їх вирішення.

Якщо об'єкти або умови двох дій людина сприймає як схожі, в той час як насправді вони різні за прийомами виконання, контролем і регуляцією, то використання раніше засвоєних прийомів діяльності є неефективним. Щоб виявити їх помилковість і замінити іншими, потрібні час і зусилля -- тоді формування нової навички затримується й ускладнюється. Негативний вплив існуючої навички на формування нової називається інтерференцією навичок (негативним перенесенням). Так, перехід у деяких країнах з лівостороннього руху автомобілів на правосторонній тривалий час супроводжувався автомобільними аваріями, оскільки навичка лівосторонньої їзди негативно впливала на формування навички правостороннього руху.

Якщо об'єкти або умови обох дій різні, в той час як дії схожі за прийомами виконання, контролем і регулюванням, то формування нової навички полегшується і прискорюється. Позитивний вплив навички, що сформувалася раніше, на формування нової називається індукцією навичок (позитивним перенесенням).

Проблема перенесення має не тільки велике практичне значення -- вона є фундаментальною психологічною проблемою. Це стосується перенесення і навичок, і умінь.

Уміння.Для успішної діяльності потрібні не тільки навички як частково автоматизовані дії, що лише контролюються свідомістю, а й цілком усвідомлені дії, які спираються на знання. Такі дії прийнято називати уміннями.

Уміння -- зумовлена знаннями і навичками готовність людини успішно досягати свідомо поставленої мети діяльності в мінливих умовах її протікання.

У зарубіжній науці не існує чіткого розмежування між умінням та навичкою. Вітчизняні психологи вважають, що прикметною ознакою вміння є використання правильних прийомів і способів діяльності в нових чи радикально змінених умовах шляхом свідомого і цілеспрямованого застосування відповідних знань у процесі виконання завдань.

Фізіологічною основою вміння є структура умовних зв'язків, яка складається зі зв'язків другої сигнальної системи, в якій представлено знання людини, і міжсистемних зв'язків, завдяки яким комплекси збуджень, викликані словом, можуть динамічно передаватись у першу сигнальну систему.

Якщо в навичках знання використовуються лише на етапі формування, а потім дія виконується на основі стереотипу, то для вмінь характерним є застосування знань і на етапі функціонування.

Уміє той, хто знає, як виконувати певну діяльність, і володіє відповідними технічними прийомами (навичками). Формування вміння може відбуватися двома шляхами. У першому випадку людині дають певну систему знань і ставлять перед нею завдання. Вона повинна сама знайти шляхи його виконання. Вдаючись до різних спроб і допускаючи помилки, людина шукає необхідні орієнтири, способи опрацювання інформації, прийоми діяльності. Такий підхід здебільшого реалізується в умовах шкільного навчання, хоча він є недостатньо ефективним. Другий шлях полягає в тому, що наставник (учитель) дає учню певне завдання і керує його психічною діяльністю так, щоб він самостійно здобував і застосовував наявні знання. Такий шлях називається проблемним навчанням.

Отже, залежно від поставленої мети основні засоби діяльності (навички і вміння) формуються по-різному. Виробляють і закріплюють навички шляхом повторення в незмінних умовах діяльності, а для формування вмінь умови діяльності слід увесь час змінювати.

Здібності -- це індивідуально стійкі властивості людини, що визначають її успіхи в різних видах діяльності. Здібності -- це потенційні можливості, що виявляються в діяльності, яке не може існувати без них. Саме вони визначають динаміку набуття досвіду: швидкість, глибину, легкість, тривалість.Розрізняють природні (безпосередньо пов'язані з вродженими задатками; це елементарні здатності сприймання, пам'яті, мислення тощо) і специфічні людські здібності, що забезпечують її життєдіяльність в соціальному середовищі.Виділяють загальні здібності і спеціальні. Загальні здібності включають ті, якими визначаються успіхи людини в найінтимніших видах діяльності. (Наприклад, розвинена пам'ять, досконала мова, розумові здібності тощо). Спеціальні здібності сприяють успіхам людини в специфічних видах діяльності; для їх здійснення необхідні певні задатки. Наприклад, музичні, математичні, спортивні, художні тощо. Звичайно, в людині загальні і спеціальні здібності співіснують та доповнюють одна одну.Здібності поділяють на теоретичні, що визначають схильність людини до абстрактно-теоретичних розмірковувань, та практичні--схильність до конкретних, практичних дій. Такі здібності разом зустрічаються лише у обдарованих, талановитих людей.В науковій літературі виділяють також навчальні здібності та творчі. Навчальні здібності визначають успішність навчання і виховання, засвоєння людиною знань, умінь, навичок. Творчі здібності визначають можливість людиною створювати предмети культури, здійснювати відкриття та винаходи, тобто творити в різних галузях людської діяльності.

Поняття здібностей тісно пов'язане з поняттям задатків. У людини є два види задатків: вроджені та набуті. Перші іноді називають природними, а інші -- соціальними. Будь-які здібності в процесі свого розвитку проходять ряд етапів, і для того, щоб деяка здібність піднялася в своєму розвитку на більш високий рівень, необхідно, щоб вона була вже достатньо сформована на попередньому рівні. Цей останній по відношенню до більш високого рівня розвитку виступає у вигляді своєрідного задатку. Наприклад, для того, щоб добре засвоїти ядерну фізику, необхідно обов'язково знати елементарні поняття фізики, і ці знання будуть виступати в якості задатків. Знання задатків важливе тому, що вони обумовлюють деякі індивідуальні особливості процесу формування здібностей, їх кінцевого результату.

Основні види діяльності

діяльність людина свідомість навчальний

Залежно від мети, змісту та форм розрізняють три основні різновиди діяльності: гру, навчання та працю. Людині незалежно від віку властиві всі три різновиди діяльності, проте в різні періоди життя вони виявляються по-різному за метою, змістом, формою та значенням. У дошкільному віці провідним різновидом діяльності є гра, у шкільному - навчання, а в зрілому - праця.

Гра та навчання властиві і людям, і тваринам. Проте у тварин підґрунтям цих різновидів діяльності є інстинкти, а в людини вони зумовлені соціальними умовами життя, різняться якісно, значно складніші та багатші за змістом і формою.

Праця за природою та змістом - суспільно-історичне явище. У процесі праці виникла й розвинулася людина як свідома соціальна істота. Характерна особливість усіх різновидів людської діяльності в тому, що найчастіше вони пов'язані з мовною діяльністю. Остання сприяє розвиткові змісту та форм усіх різновидів діяльності, їхній цілеспрямованості та мотивації.

Ігрова діяльність- це такий вид діяльності, продуктом якої є сам її процес.

Основна форма вияву активності дитини дошкільного віку - ігрова діяльність - є водночас основним засобом пізнання нею зовнішнього світу, відображення його у формі відчуттів, сприймань, уявлень тощо. Але вона відрізняється від навчання та праці. У грі дитина захоплюється здебільшого процесом, який викликає у неї задоволення. Як тільки інтерес до гри зникає, дитина припиняє її.

В іграх маленьких дітей цілі не бувають стійкими. Це виявляється в тому, що маленькі діти втрачають цілі у грі й легко переходять від однієї гри до іншої. Але в процесі розвитку та виховання цілеспрямованість ігрової діяльності дітей зростає, цілі в іграх набувають стійкішого характеру. Слушно зазначають, що гра - це школа думки, почуттів і волі. В іграх не лише виявляються, а й формуються всі психічні процеси та властивості дітей, спостережливість, уважність, вдумливість, наполегливість, сміливість, рішучість, уміння, навички, здібності. В ігровій діяльності відбувається не лише психічний, а й фізичний розвиток дітей, розвиваються фізична сила, спритність, швидкість і точність рухів. В іграх формуються всі властивості особистості дитини, зокрема такі моральні риси, як колективізм, дружба, товариськість, правдивість, чесність тощо. Тому ігри дошкільників відіграють важливу роль у підготовці їх до шкільного навчання.

У шкільному віці гра має складніший і цілеспрямованіший характер. У школярів переважають дидактичні ігри, у яких яскраво виявляється мета: успішно провести гру, перемогти партнера, розвинути в собі відповідні фізичні та розумові властивості. У підлітковому та юнацькому віці можуть виникнути шкідливі звички, наприклад, до азартних ігор.

Залучення дітей до занять спортом, до цікавих справ стане важливим засобом запобігання захоплення шкідливими іграми.

Навчальна діяльність - це такий вид діяльності, продуктом якої є знання, навички і вміння.Навчання - основний різновид діяльності дітей шкільного віку; активна, свідома й цілеспрямована діяльність, яка полягає у засвоєнні знань, вироблених людством, з метою підготовки дітей до майбутньої самостійної трудової діяльності. Навчання не обмежується шкільним віком. Людина навчається все життя. До цього її спонукають розвиток науки, техніки, суспільного життя. Науково-технічний і соціальний прогрес, що властивий XX століттю, потребує значного поповнення та перебудови систем загальноосвітніх і спеціальних професійних знань, здобутих у середній школі та професійно-технічних навчальних закладах.

Розрізняють три категорії навчально-виховних дій:

* вплив, спрямований на підвищення навчальної активності людей, стимулювання відповідального, зацікавленого ставлення до виконання навчальних завдань, а також орієнтація навчальної роботи на досягнення конкретних цілей (постановка навчальних завдань);

* передавання, повідомлення інформації (розповідь, роз'яснення, показ, демонстрація);

* контроль та оцінка результатів діяльності - знань, навичок і вмінь.

Навчальна діяльність е одним з аспектів педагогічної взаємодії, своєрідним показником доцільності педагогічних прийомів керівника. Навчальна діяльність має той самий предмет, що й діяльність педагогічна, особистість, яка навчається, ту саму мету - надбання знань, навичок, умінь та досягнення інших корисних результатів.

Навчальна діяльність складається з навчальних дій, кожна з яких становить собою визначену форму пізнавально-практичної активності, розв'язання певної частини навчального завдання. Усі навчальні дії поділяють на чотири основні групи:

* сенсорно-перцептивні, пов'язані з одержанням навчальної інформації (зорове спостереження в процесі показу, слухання розповіді й лекції, прагнення виокремити й зафіксувати ознаки досліджуваного об'єкта тощо);

* розумові навчальні дії, які необхідні для самостійного розв'язання навчальних завдань та одержання такої навчальної інформації, яка є результатом розумового опрацювання, осмислення вже наявних знань;

* комплексні практичні дії, які полягають у тім, що разом з внутрішньою пізнавальною (розумовою) активністю одночасно виконують практичні дії (рухи): відпрацьовують той чи -інший прийом, виконують ремонт, розбирання і збирання механізмів, радіотехнічних засобів тощо;

* мнемонічні навчальні дії, які забезпечують закріплення й тривале збереження здобутої різними способами навчальної інформації. Вони зазвичай не є самостійними, а органічно поєднуються з попередніми.

У процесі навчання його цілі поступово ускладнюються, але водночас диференціюються. Поряд із загальноосвітніми цілями з'являються практичні - підготовка дітей до життя, засвоєння практичних знань, навичок та умінь. На ґрунті загальноосвітніх знань здійснюються політехнічне навчання та професійна освіта. Загальна освіта (знання мови, математики, фізики, хімії, біології, історії) стає дедалі необхіднішою для професійної освіти, підготовки творчих спеціалістів.

Успішне навчання дітей у школі великою мірою залежить від усвідомлення мети навчання і мотивів, якими вони керуються. У навчанні помітно актуалізується соціальна та пізнавальна мотивація: перша -- через усвідомлення ролі та необхідності знань для життя та праці, друга -- у ставленні до змісту знань, у зацікавленні ними.

Важливою умовою успіху в оволодінні знаннями є готовність і підготовленість учня до навчання. Готовність учня до навчання - у його психологічній готовності до цього, у бажанні та вмінні навчатися, у наявності в нього необхідного для цього розвитку. Вміння навчатися виявляється в тому, що дитина розуміє пояснення вчителя й керується ними, виконуючи завдання, самостійно виконує ці завдання, контролює себе відповідно до вказівок учителя та правил, а не за тим, як виконав завдання хтось інший. Учні, які виявляють самостійність у навчанні, краще засвоюють знання й успішніше розвиваються.

Підготовленість учня до навчання виявляється в конкретних знаннях, навичках та вміннях, потрібних для засвоєння навчального матеріалу.

Навчання у школі потребує від учня організованості та дисципліни, щоденної систематичної роботи. Цим навчальна діяльність школяра відрізняється від ігрової діяльності дошкільника й наближається до трудової діяльності.

Засвоєння учнями знань залежить від їхньої активності у навчанні. Навчання пов'язане з розвитком особистості. Навчаючись, дитина розвивається, а розвиваючись, здобуває нові можливості - розуміти та засвоювати складніші знання. Успішніше дитина розвивається тоді, коли в процесі навчання активізується її навчальна самостійність, коли дитина стає суб'єктом, а не лише об'єктом навчання, тобто вміє ставити перед собою навчальні завдання й намагається успішно розв'язувати їх. У розвитку особистості надзвичайно важливу роль відіграє активізація розумової діяльності, а не лише уваги, сприйняття, пам'яті, уяви.

Праця - свідома діяльність людини, спрямована на створення матеріальних і духовних благ. Вона є необхідною умовою існування та розвитку людини.

При водячи в рух наявні в неї природні органи і сили, людина виготовляє знаряддя праці та за їх допомогою видозмінює матеріал природи, надає йому форму, придатну для власного життя, задоволення своїх різноманітних потреб.

Праця - це жива єдність фізичного й психічного. У процесі праці активізуються й виявляються різні фізичні та психічні властивості людини. Залежно від змісту пралі її психічні компоненти набувають певних особливостей. Діяльність слюсаря, тракториста, вчителя або композитора потребує специфічних психічних властивостей. Але є психічні властивості особистості, спільні для всіх різновидів трудової діяльності, хоча вони Й виявляються в кожному її різновиді по-різному.

Перша й необхідна умова будь-якої праці - наявність мети: створити певний продукт.

Характерна особливість праці в тому, що людина передбачає її результати, уявляє собі матеріал, який при цьому буде використано, окреслює способи та послідовність своїх дій. Цим її трудові дії відрізняються від працеподібних дій тварин. Перш ніж щось будувати, людина створює у своїй уяві образ того, що робитиме. Наприкінці процесу праці виходить результат, який ще до його початку існував в уяві людини. Що складніше трудове завдання, то вищі вимоги ставить його виконання до психіки людини.

Праця потребує відповідної підготовки. Знань, навичок та умінь працювати набувають упродовж навчання та попереднього навчання. Щоб опанувати певні спеціальності, необхідно після закінчення середньої школи навчатися у вищій школі. Багато часу потрібно також для оволодіння виробничими спеціальностями високої кваліфікації.

Праця потребує напруження фізичних і розумових сил, подолання труднощів, самовладання та інших вольових якостей. Цілеспрямована воля потрібна і в фізичній, і в розумовій праці впродовж усього часу її виконання. Особливо вона необхідна тоді, коли праця не захоплює за змістом або способами виконання. Праця є джерелом різноманітних емоцій людини. У процесі роботи людина переживає успіхи та невдачі. У разі позитивного ставлення до праці ці переживання спонукають її до ще більшого напруження.

Успіх праці людини залежить від зрозумілості мети, яку вона ставить перед собою, від зрілості мотивів, що спонукають її працювати, та пов'язаного з ними ставлення до трудових обов'язків, від відповідності її здібностей, загальної та спеціальної підготовки вимогам праці. Дуже важливу роль у праці відіграють такі індивідуально-психологічні властивості людини, як акуратність і дисциплінованість.

У процесі суспільно-історичного розвитку людського життя виникла величезна кількість видів праці.

Розмаїття видів людської праці поділяють на працю фізичну та розумову. До фізичної пращ* належать різні види виробничої та технічної діяльності. Предметом її є матеріал, який дає природа і який обробляють за допомогою різноманітних знарядь. Фізична праця потребує певного використання фізичних сил людини, напруження її м'язової системи. Результатом такої праці е матеріальні продукти, необхідні для задоволення потреб людини. Результат розумової праці - це образи, думки, ідеї, проекти, знання, втілені в матеріальні форми існування (літературні та музичні твори, малюнки, різьблення тощо).

Фізична та розумова праця охоплює величезну кількість різних професій і спеціальностей.

Творча діяльність. Будь яка фізична і розумова праця за певних суспільних умов може стати творчою діяльністю.

У різних видах праці творчість має певні особливості, зумовлені змістом і характером діяльності, її обставинами та індивідуальними рисами працівника. Водночас усім видам творчої діяльності властиві спільні риси.

Творча діяльність зумовлена потребами суспільства. Усвідомлення цих потреб є джерелом різних задумів, ідей, проектів. Розпочинається творча діяльність з виникнення певного задуму, зокрема: змінити методи, прийоми роботи в тій чи іншій галузі, створити нове знаряддя, сконструювати нову машину, здійснити певний науковий експеримент, написати художній твір, створити музичну п'єсу, намалювати картину тощо.

Для здійснення творчого задуму потрібна підготовча робота - обміркування його змісту, з'ясування деталей, шляхів його реалізації та збирання необхідних матеріалів. Така підготовча робота властива творчості конструктора-винахідника, вченого, письменника, митця. Вона часто буває довготривалою.

Після підготовчої роботи відбувається реалізація творчого задуму, яка так само може тривати різний час залежно від змісту завдання, його складності, підготовки особистості та умов творчої праці.

Здійснення творчого задуму - велика й напружена робота, яка потребує участі та піднесення всіх сил людини, максимальної зосередженості її свідомості на предметі творчості. Ця зосередженість буває настільки високою, що працівник, захоплений завданням, не помічає, що відбувається навколо нього. Зосередженість потребує участі пізнавальних і вольових сил людини.

Систематична наполеглива і напружена праця є визначальною умовою успіху творчості. За цієї умови найчастіше виникають такі моменти творчого піднесення, які називають натхненням і за наявності яких особливо успішно знаходять нові способи розв'язання завдань, виникають нові та продуктивні ідеї, створюють центральні образи художніх творів тощо. Для натхнення характерне напруженням всіх сил працівника і емоційне захоплення предметом творчості та продуктивній роботі над ним. Натхнення виникає не до початку роботи, а під час неї як певний її наслідок. Звідси випливає, що для успішного досягнення мети треба систематично і регулярно працювати, а не очікувати, коли прийде натхнення. За словами П. Чайковського, натхнення - це такий гість, який не полюбляє відвідувати лінькуватих. Воно виникає в процесі наполегливої роботи.

На творчій діяльності позначаються відчуття новизни справи, потреби в ній сучасності. Відбуваються мобілізація духовних сил і неусвідомлена, інтуїтивна поява нових образів, способів дій у розв'язанні проблеми.

Успішність творчої праці залежить від того, якою мірою людина володіє прийомами та технікою роботи, як вона ставиться до результатів роботи.

Спілкування - перший вид діяльності, що виникає в процесі індивідуального розвитку людини, за ним йдуть гра, вчення і праця. Усі ці види діяльності носять розвиваючий характер, тобто при включенні і активній участі в них дитини відбувається його інтелектуальний і особовий розвиток. Спілкування - це взаємодія людей, що полягає в обміні інформацією пізнавального або афектно-оцінного характеру. На думку Г. М. Андрєєвой, спілкування виступає як спосіб цементування індивідів і, в той же час, як спосіб розвитку самих індивідів. Це специфічно людська діяльність, що має поліфункціональне навантаження. Основними функціями спілкування є:

1) що формує - спілкування має величезний розвиваючий потенціал - особливо в дитячому і підлітковому вікових періодах. Дефіцит емоційного спілкування немовляти з дорослим може привести до стійкої затримки психічного розвитку, а дефіцит емоційного спілкування підлітка з однолітками може викликати девіацію поведінки;

2) прагматична - в цій функції спілкування виступає як найважливіша умова об'єднання людей в процесі діяльності. Причому спілкування, немов павутина, переплітає усі види діяльності людини;

3) що підтверджує - ця функція проявляється в звичайних знаках уваги і служить затвердженню значущості однієї людини для іншого. Слід вказати, що негативне підтвердження корисно, ніж його відсутність, бо останнє може привести до серйозних психічних порушень;

4) міжособова - полягає в організації і підтримці міжособових стосунків. Її реалізація супроводжується встановленням симпатій або антипатій між людьми, виробничих стосунків, що впливають на результативність;

5) інформаційна - служить засобом передачі і обміну інформацією між людьми, забезпечуючи спадкоємність поколінь, прогрес в широкому значенні слова;

6) внутрішньоособова - як діалог людини з самим собою. У цьому сенсі спілкування служить засобом самопізнання і самооценивания, може розглядатися як універсальний спосіб мислення людини. Подібна багатофункціональність спілкування обумовлює його значення для людини.

Список використаної літератури

Абульханова-Славская К А Деятельность и психология личности. - М.: Наука, 1980. Асмолов А.Г. Деятельность и установка. - М.: Изд-во Моск. ун-та, 1979. Беспалов Б.И. Действие: Психологические механизмы визуального мышления. - М.: Изд-во Моск. ун-та, 1984.

Брушлинский A.B. Деятельность, действие и психическое как процесс // Вопр. Психологи. -1984.- №5.

Варій М.Й. Загальна психологія: Навч. посібник / Для студ. психол. і педагог, спеціальностей. - Львів: Край, 2005.

Волков A.M., Микадзе Ю.В., Солнцева Г.Н. Деятельность: структура и регуляция. Психологический анализ. - М.: Изд-во Моск. ун-та, 1987.

Давыдов В.В., Маркова А.К. Концепция учебной деятельности школьников // Вопр. психологии. -1981. - №6.

Ковалев В.И. Мотивы поведения и деятельности. - М.: Наука, 1988.

Конопкин OA Психологические механизмы регуляции деятельности. - М.: Наука, 1980.

Леонтьев А.П. Деятельность. Сознание. Личность. - М.: Политиздат, 1975.

Ломов Б.Ф., Сурков Б.Н, Антиципация в структуре деятельности. -М.: Наука, 1980.

Подольский А.И. Формирование умственной деятельности в практике профессионального обучения // Вопр. психологии. -1985. - №5.

Эльконин Д.Б. Психология игры. - М.: Педагогика, 1978.

Размещено на Allbest.ru