Загальна та прикладна психологія

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство аграрної політики України

Херсонській державний аграрний університет

Кафедра менеджменту організацій

Контрольна робота

з Психології

(варіант 14)

Виконав

студент 2 к. 4 гр.

Факультет АФ

Стецько В.В.

Херсон 2011

ЗМІСТ

спілкування темперамент характер

ТЕОРЕТИЧНА ЧАСТИНА

1. Психологія як наука. Її Зв'язок з іншими науками

2. Характеристика вербальних та невербальних засобів спілкування. Культура невербального спілкування

3. Назвіть відмінності між характером і темпераментом людини. Періоди становлення характеру. Акцентуації характеру та причини їх виникнення

ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ (згідно методичних рекомендацій)

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ТЕОРЕТИЧНА ЧАСТИНА

1. Психологія як наука. Її Зв'язок з іншими науками

Психологія - це область наукового знання, що досліджує особливості та закономірності виникнення, формування і розвитку (зміни) психічних процесів (відчуття, сприйняття, пам'ять, мислення, уява), психічних станів (напруженість, мотивація, фрустрація, емоції, почуття) і психічних властивостей (спрямованість, здібності, задатки, характер, темперамент) людини, тобто психіки як особливої ??форми життєдіяльності, а також психіку тварин. Психологія - складне й багаторівневе наукове утворення, воно існує у науковій діяльності багатьох шкіл, між якими не завжди наявна згода відносно ключових питань.

За півтора століття, з того часу як психологія почала самостійне існування, точаться суперечки щодо основних положень науки.

Визначення її предмету різними школами відображало не лише світоглядні, методологічні установки дослідників, але й носило ідеологічний характер, як у випадку з радянською наукою. Там психологія мусила боротись за виживання, адже визначення психіки як функції мозку було «затверджене та освячене» КПРС. В той же час існувала психофізіологія, яка вивчає функції мозку; з іншого боку, в прокрустове ліжко не поміщались дослідження, наприклад, змісту суб'єктивних переживань, закономірностей психічних образів, що жодним чином не пояснюються хімічним складом нейрогормонів або особливостями проходження нервового імпульсу.

Дещо іншими були проблеми науковців Європи та США. Тут все більшого впливу набував позитивізм, який ставив під сумнів науковість методів описової та структурної психології. Слухняним відгуком на цю критику стала поява поведінкової психології, яка проголосила свідомість пережитком схоластичної науки та нівелювала сенс психології як науки про людину в усій складності та неповторності останньої. На іншому крилі з'явились маргінальні течії, що відкидали наукові методи, проголошуючи психологічну теорію та практику сферою «вільного мистецтва».

На сьогодні компромісним виглядає таке визначення:

Психологія -- наука про сукупність психологічних явищ та поведінку людини, вищих тварин, яка пояснюється на основі цих явищ.

Отже, об'єктом науки є людина, істота наділена свідомістю та внутрішнім суб'єктивним світом (вивчення тваринної психіки належить, головне, біологічним наукам і в психології такі знання використовуються в якості матеріалу для порівняння).

Найкоротшим визначенням предмету науки могло бути «психіка» або «психічне», однак це було б невірним, надто обширним. Категорія психічного розглядається філософською онтологією, а з такими продуктами психіки як людські стосунки, творчість мають справу соціологія та мистецтвознавство.

Специфічним для психології є дослідження психічних явищ, які керують діяльностями та відносинами людини.

Зв'язок психології з іншими науками.

Коли місце психології в колі інших наук визначав В. Вундт, він стверджував, що із природничими науками вона входить у відношення доповнення (бо вони вивчають різні сторони єдиного досвіду людини), для наук про дух (філологія, правознавство тощо) вона виступає надійним підґрунтям, а щодо філософії вона становить підготовчу емпіричну науку. Останнє твердження - щодо відношення психології до філософії - має сенс тільки відносно певних філософських напрямів, а не до філософського пізнання в цілому.

Психологія має тісний генетичний зв'язок передусім із філософією. У нашій метафорі «дерева» філософія виступає тим «грантом», який тримає в собі «коріння» психології. Філософія (й передусім філософська антропологія - для загальної психології, та соціальна філософія - для соціальної психології) становить наукову методологію психологічної науки, тобто систему найбільш загальних засад, до якої психологи повинні звертатися, щоб їх дослідницькі дії не втрачали наукової вартості. Сучасна філософія багатоманітна, тож психолог може вирішувати, якої саме філософської методології він буде дотримуватись у конкретному дослідженні: екзистенціалізму, позитивізму, герменевтики, феноменології, чи, може, марксизму.

Психологія пов'язана із природничими науками. На перетині з фізикою Г.Т. Фехнером утворена галузь психології психофізика, яка вивчає психічні явища в залежності від фізичних ситуацій, наприклад, залежність інтенсивності відчуття від сили чи тривалості фізичного подразника. На перетині з нейрофізіологією існує спеціальна галузь дослідження психофізіологія, головною проблемою якої є причинне пояснення психічних явищ через діяльність нейрофізіологічних механізмів. На перетині медичної психології, нейрофізіології та патопсихології склалася галузь психофармакологія, яка досліджує вплив на психіку людини фармакологічних засобів.

2. ристика вербальних та невербальних засобів спілкування. Культура невербального спілкування

Вербальні засоби спілкування

До використовуваних нами символів відносяться слова, жести й інтонації. Саме цими символами обмінюються люди в процесі спілкування. Відправник кодує своє повідомлення за допомогою вербальних і невербальних символів. Слова можуть мати різні значення для різних людей. те, що людина має намір повідомити, необов'язково буде інтерпретовано таким же способом іншою людиною. Найчастіше, ті ж самі слова виражають різні значення. Значення слова інтерпретується через досвід і варіює в залежності від контексту, ситуації, у якій було використане. Оскільки кожна людина має певний досвід, і кожен акт обміну інформацією у визначній мірі є новою ситуацією. Ніхто не може бути абсолютно впевненим у тому, що співрозмовник розуміє слова, так само, як розуміє їх та людина, що доносить інформацію до інших. Для ефективного обміну інформацією необхідно повне розуміння значення слів, що використовуються і намагатися цілком зрозуміти значення, що ви вкладається в слова.

а) "пошукові процеси" (тобто власне орієнтовані);

б) процеси корекції ; обидва ці класи визначають спілкування;

в) регулятори, що розділяються на сигнали, що виходять від слухача і підтверджують розуміння, і сигнали, що виходять від суб'єкта "запитуючі" об'єкта про розуміння;

г) модуляції повідомлення, тобто реакції на зміну різних умов спілкування, у тому числі і на процеси, що зазначені вище.

Невербальні засоби спілкування

Про емоції людини багато говорить міміка, рухи, вегетативні прояви ("почервонів", "зблід", "спітнів"), вираз очей, розмір зіниці. Найбільш вираженими емоції проявляються на обличчі й у різних позах (задоволення, захоплення, жаху) .Американський психолог Р.Вудвортс розділив емоції на шість видів:

любов, щастя, радість, веселощі;

подив;

страх, страждання;

гнів, рішучість;

огиду;

зневагу.

Звичайно емоції асоціюються з мімікою в такий спосіб:

- подив

- підняті брови,

- широко відкриті очі,

- опущені вниз кінчики губ,

- відкритий рот;

- страх - підняті і зведені над переніссям брови, широко відкриті очі, куточки губ опущені і трохи відведені назад, губи розтягнуті в боки, рот може бути відкритим;

гнів - брови опущені, ніс зморщений, нижня губа випнута або піднята і зімкнута з верхньою губою;

сум - брови зведені, очі не яскраві, куточки губ злегка опущені;

щастя - очі спокійні, куточки губ підняті.Невербальні засоби спілкування виявляються в наступних варіантах:

а) супровід мовної частини повідомлення ("...з подихом відповів: Як там добре!");

б) сигналу про протилежний зміст (фальшивий тон, "по очах було видно, що це не так").Звідси відповідь: хочете довідатися правду про емоційний стан людини - дивитеся йому в обличчя.Мовлення містить у собі безліч повідомлень у так званих невербальних елементах спілкування, серед яких можна назвати наступні. Пози, жести, міміка.

У цілому вони сприймаються як загальна моторика різних частин тіла (рук - жестикуляція, обличчя - міміка, пози - пантоміма). Ця моторика відображає емоційні реакції людини. Невербальне спілкування найчастіше використовується для встановлення емоційного контакту із співрозмовником і підтримки його в процесі бесіди, для фіксації того, наскільки, добре людина володіє собою, а також для отримання інформації про те, що люди в дійсності думають про інших або про певну ситуацію.

Культура невербального спілкування.

Людина, яка має високий рівень культури спілкування, дотримується загальноприйнятих норм і користується всіма формами і засобами спілкування. Вона легко вступає в контакт із людьми, виходячи при цьому з позитивних комунікативних установок, її жести, міміка, пантоміміка підтверджують доброзичливе ставлення до інших. Очі її відкриті, вона має виразну міміку, живий погляд. Це свідчить про здатність людини до спілкування. При погляді на неї не виникає відчуття тривоги. Під час розмови висота голосу людини може змінюватись, ритмічність мелодії її голосу постійна.

Така людина має високу самооцінку, впевнена в собі, про що свідчить її поза. Вона невимушена, ненапружена. Плечі вільно опущені, голова випрямлена. Руки вільні, жести широкі й свідчать про відкритість. Людина повернута і нахилена в бік партнерів -- злегка посміхається, спокійно, твердо, відкрито і прямо дивиться в очі співрозмовників, запрошуючи їх до діалогу, співробітництва.

Сьогодні всі знають про єдність тіла і духу. Недарма люди здавна кажуть, що в здоровому тілі живе здоровий дух. Де гуманно красномовна невербаліка, там за нею стоїть духовно багата людина, яка має високий рівень моральної та психологічної культури спілкування. Остання, у свою чергу, проявляється за допомогою невербальних сигналів. І навіть якщо людина з таким рівнем культури перебуває в поганому настрої чи має якісь неприємності, вона вміє їх приховувати.

Доцільно зауважити, що невербальна комунікація справді залежить від типу культури. Існують, звичайно, жести, експресивні сигнали, які майже однакові в усіх народів (посмішка, сердитий погляд, насуплені брови, хитання головою тощо). Водночас досить багато невербальних засобів, звичок, що прийняті лише однією нацією. Відомі невербальні сигнали, що в різних народів несуть різну інформацію. Наприклад, більшість європейських народів передають згоду, хитаючи головою згори донизу. Болгари цим жестом передають незгоду, японці -- лише підтверджують, що уважно слухають співрозмовника.

Популярний жест "коло", утворене пальцями руки, більшістю англомовних народів, а також в Європі та Азії застосовують з метою передавання інформації про те, що все гаразд, усе правильно. Але у Франції, наприклад, цей жест означає "нічого", в Японії -- "гроші". На особливості невербально!' символіки, як і вербальної, впливають окрім зазначених також інші фактори. Відомо, що соціальне становище людини, її престиж залежать від кількості жестів, якими вона користується. Якщо суб'єкт займає високе соціальне становище, він, як правило, користується переважно мовними засобами. Людина, яка менш освічена і має нижчий професійний статус, в розмові частіше покладається на жести, а не на слова. Загалом чим вище соціально-економічне становище людини, тим менше у неї розвинута жестикуляція й бідніші рухи тіла для передавання інформації.

3. Назвіть відмінності між характером і темпераментом людини. Періоди становлення характеру. Акцентуації характеру та причини їх виникнення

Різні люди в одних і тих же обставин виявляють різні властивості особистості. Наприклад, при спілкуванні з новими незнайомими людьми одні боязкі, соромливі, стримані, мовчазні, інші-самовпевнені, жвавих, говіркі. Ці відмінності пояснюються, з одного боку, ставленням людини до людей, з іншого боку-індивідуальними особливостями темпераменту і психічних процесів. Так як ці відмінності визначаються відносинами особистості, ми маємо право позначити їх як властивості особистості. Але у відносинах особистості завжди міститься щось соціально-типове. Тим часом в описаних відмінностях виявляється індивідуальна своєрідність особистості. Тому такі індивідуальні відмінності особистості, які проявляються лише в певних обставин, ми позначаємо як риса характеру. Зі сказаного випливає й інша ознака характеру. Одні й та ж людина виявляє боязкість і сором'язливість: у праці-сумлінність, ретельність, методичність; у поводженні зі своїми речами-акуратність, ощадливість і т. д.

Так як властивості характеру обумовлені соціально-типовими відносинами особистості, то виявляються вони не в будь-яких ситуаціях, а лише в соціально-типових. Наприклад, індивідуальні відмінності між людьми виявляються і в тому, як вони їдять, ходять, танцюють і т. д. Але в таких індивідуальних відмінностях характер не проявляється, тому що ставлення до їжі, ходьбі або танцям не є соціально-типовим. Між тим відмінності у спілкуванні з людьми, у праці, у навчанні, дійсно, обумовлені характером, тому що ставлення до праці, людям, вченню-соціально-типові. Соціально-типовими є тільки такі ситуації, які мають істотне суспільне значення. Саме тому в таких ситуаціях проявляються соціально-типові відносини особистості.

Отже, характер-це індивідуальність особистості. Властивості характеру - такі індивідуально-своєрідні властивості особистості, які проявляються лише в типових ситуаціях в залежності від соціально-типових відносин особистості, з одного боку, і від властивостей індивідуума, з іншого. З цього визначення випливає, що властивості характеру слід відрізняти від таких індивідуальних психічних властивостей, які проявляються відносно незалежно від специфічного змісту соціально-типових відносин особи і від будь-якої ситуації. До останніх відносяться властивості темпераменту та індивідуальні якісні особливості психічних процесів.

У традиційній психології здавна опис темпераменту звичайно охоплює чотири типи, в основу яких покладено стародавнє учення щодо основних типів людської поведінки. Ці типи описуються самим різним чином, але при всіх варіаціях у їх визначенні непорушними залишаються дві основні риси: відома тілесна виразність кожного з типів, та обставина, що малюнком можна ілюструвати темперамент, а також відомий характер рухів і їх темпу як основа переходу від зовнішнього веління людини до тлумачення його психіки.

Слід відрізнити властивості характеру і від психічних станів. Так само, як і властивості характеру, психічні стани виявляються в певній ситуації і до того ж різним чином у різних людей залежно від властивостей темпераменту. Але на відміну від властивостей характеру, психічні стани не залежать від стійкого і постійного ставлення до ситуації. Це відмінність краще всього виявляється, якщо ми порівняємо тривожність як психічний стан і тривожність як риса характеру. Тривожність проявляється в руховому неспокої, емоційному збудженні, емоційних депресивних реакціях, стан напруження і т. п. Як психічний стан тривожність проявляється в будь-якій важкій і напруженій ситуації.

ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ

1. 4,5.

2. 4.

3. 1,3.

4. 3.

5. 2.

6. 1,5.

7. 2.

8. 2.

9. 5.

10. 2,3.

11. 4.

12. 2.

13. 3.

14. 3.

15. 2.

16. 1.

17. 2.

18. 3.

19. 1,3.

20. 2.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. История зарубежной психологии: 30-60-е гг. ХХ в.: Тексты / Под ред. П.Я. Гальперина, А.Н. Ждан. - М.: Изд-во Моск. ун-та, 1986.

2. Хрестоматия по психологии / Сост. В.В. Мироненко; Под. ред. А.В. Петровского. - 2-е изд., перераб. и доп. - М.: Просвещение, 1987.

3. Цигульська Т.Ф. Загальна та прикладна психологія. Як допомогти собі та іншим: Курс лекцій: Навч. посіб.. -- К. : Наукова думка, 2000.

4. Ярошевский М.Г. Історія психології. Київ, 2000.

Размещено на Allbest.ru