Визначення спілкування. Роль спілкування в житті особистості

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки молоді та спорту України

Дніпропетровський національній університет ім. О.Гончара

Факультет заочної та дистанційної форми навчання

Контрольна робота

На тему: Визначення спілкування. Роль спілкування в житті особистості

Виконала:

Борохта Люба

Перевірила:

Знанецька О.М.

Дніпропетровськ 2012 р

Зміст

Вступ

1. Визначення поняття спілкування

2. Спілкування і діяльність

3. Спілкування як взаємодія

4. Структура спілкування

5. Функції спілкування

6. Спілкування та його значення в житті людини

7. Роль міжособистісних взаємин у спілкуванні

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Виникнувши на початку людського суспільства в різноманітних примітивних формах, спілкування пройшло довгий шлях розвитку, вдосконалюючись разом з суспільною свідомістю і суспільним виробництвом. Потреба у спілкуванні є тим вихідним пунктом, що пов'язує людину з людьми які її оточують, забезпечує її розвиток як особистості.

Уся система ставлення людини до інших людей реалізується у спілкуванні. Поняття "спілкування" є одним із центральних у системі психологічного знання. Соціальна функція спілкування полягає в тому, що воно виступає засобом передавання суспільного досвіду. Його специфіка визначається тим, що в процесі спілкування суб'єктивний світ однієї людини розкривається для іншої, відбувається взаємний обмін діяльністю, інтересами, почуттями та ін. У спілкуванні людина формується і самовизначається, виявляючи свої індивідуальні особливості.

Завдяки спілкуванню здійснюється інтеграція людей, виробляються норми поведінки, взаємодії. Зв'язок людей у процесі спілкування є умовою існування групи як цілісної системи. Спілкування координує спільні дії людей і задовольняє потребу в психологічному контакті. Потреба у спілкуванні є однією з первинних потреб дитини. Вона розвивається від простих форм (потреба в емоційному контакті) до більш складних (співробітництво, інтимно-особисте спілкування). В процесі індивідуального розвитку змінюються мотиви спілкування.

1. Визначення поняття спілкування

Спілкування є важливою духовною потребою особистості як суспільної істоти. Потреба людини у спілкуванні зумовлена суспільним способом її буття та необхідністю взаємодії у процесі діяльності. Будь - яка спільна діяльність, і в першу чергу трудова, не може здійснюватись успішно, якщо між тими, хто її виконує, не будуть налагоджені відповідні контакти та взаєморозуміння [1].

Спілкування -- це процес взаємодії між людьми, в якому відбуваються обмін діяльністю, інформацією, досвідом, уміннями й навичками, результатами праці. У більш вузькому розумінні під спілкуванням розуміють процес обміну інформацією та досвідом. Спілкування є головним засобом перетворення людини з біологічної істоти в соціально адаптовану особистість. Саме за допомогою спілкування людина засвоює соціальний досвід та морально-етичні норми поведінки. Під час міжособистісного та міжгрупового спілкування і відбувається передача від однієї людини до іншої тієї сукупності соціальних та соціально-психологічних якостей, які й відрізняють людину від тварини, навіть високоорганізованої [2].

У принципі спілкування характерне для будь-яких живих істот, але лише на рівні людини процес спілкування стає усвідомленим, зв'язаним вербальним і невербальним актами. Людина, що передає інформацію, називається комунікатором, що одержує її - реципієнтом. У спілкуванні можна виділити ряд аспектів : зміст, мета і засоби. Розглянемо їх докладніше.

Зміст спілкування - інформація, що у міжіндивідуальних контактах передається від однієї живої істоти іншому. Це можуть бути відомості про внутрішній (емоційний і т.д.) стан суб'єкта, про обстановку в зовнішньому середовищі. Найбільш різноманітний зміст інформації в тому випадку, якщо суб'єктами спілкування виступають люди.

Ціль спілкування - відповідає на запитання "Заради чого істота вступає в акт спілкування?". Тут має місце той же принцип, що вже згадувався в пункті про зміст спілкування. У тварини мета спілкування не виходить звичайно за рамки актуальних для них біологічних потреб. У людини ж ця мета може бути дуже і дуже різноманітною, як виявляти собою засіб задоволення соціальних, культурних, творчих, пізнавальних, естетичних і багатьох інших потреб.

Засоби спілкування - способи кодування, передачі, переробки і розшифровки інформації, що передається в процесі спілкування від однієї істоти до іншого. Кодування інформації - це спосіб її передачі.

Інформація між людьми може передаватися за допомогою органів чуття, мови й інших знакових систем, писемності, технічних засобів запису і збереження інформації.

2. Спілкування і діяльність

Діяльність і спілкування складають дві сторони соціального буття людини, його способу життя. Тому, коли ми вивчаємо спосіб життя конкретного індивіда, ми не можемо обмежитися аналізом тільки того, що і як він робить, ми повинні досліджувати також і те, з ким і як він спілкується, тобто сферу, форми, способи спілкування[4]. Реальність і необхідність спілкування визначено спільної життєдіяльністю людей. Коріння спілкування ми знаходимо в самій їх матеріальної життєдіяльності. Щоб жити, люди змушені взаємодіяти. Саме в процесі спілкування і тільки через спілкування може проявитися сутність людини. "Окрема людина, - писав Л. Фейєрбах, - як щось відокремлене, не укладає людської сутності в собі ні як в суті моральному, ні як в мислячим. Людська сутність наявності тільки в спілкуванні, в єдності людини з людиною, в єдності, спирається лише на реальність відмінності між Я і Ти ".

Спілкування тісно пов'язане з діяльністю. Будь-яка форма спілкування виступає як форма спільної діяльності, люди завжди спілкуються в процесі певної діяльності. Поєднання діяльності однієї людини з діяльністю інших людей утворює спільну діяльність. Сутність спілкування полягає у взаємодії суб'єктів діяльності.

Зв'язок спілкування й діяльності полягає саме в тому, що завдяки спілкуванню діяльність організується. Розбудова плану спільної діяльності вимагає від кожної людини розуміння мети діяльності, засобів реалізації, розподілу функцій для її досягнення. Специфіка спілкування в процесі діяльності полягає у створенні можливості організації та координації діяльності її окремих учасників. У спілкуванні відбувається збагачення діяльності, розвиваються й утворюються нові зв'язки та стосунки між людьми.

3. Спілкування як взаємодія

Спілкування - це активна взаємодія його суб'єктів. Вони по черзі діють одне на одного, оцінюють дії, сприймають або не сприймають спрямовані на них думки, оцінки, почуття. Якщо один із суб'єктів виявляє пасивність, спілкування не відбувається. Іноді бачимо таку картину: один із співбесідників щось розповідає, інший як людина ввічлива, начебто слухає, проте зацікавленості до змісту розмови не проявляє, до переданої інформації ставиться байдуже. Що ж відбувається в цьому разі? Той, хто говорить, не може "перенести" свої думки в голову іншого, залучити його до активного зацікавленого обговорення. Отже, взаємодії між ними не відбулося.

Як показують дослідження, спілкування сприяє фізичній взаємодії, допомагає в разі потреби спланувати її, змінити, дає змогу об'єднати людей у групи з метою організації їх спільної діяльності, в якій формуються позитивні міжособистісні взаємини. Особливості останніх певною мірою визначають взаємодію у життєвих ситуаціях[4].

Розрізняють два основних види міжособистісної взаємодії:

- співробітництво, або кооперацію (досягнення мети одним із суб'єктів сприяє або не заважає реалізації цілей решти суб'єктів),

- суперництво, або конкуренцію (досягнення мети одним із суб'єктів ускладнює-або взагалі виключає досягнення цілей іншими суб'єктами).

Інколи ці види взаємодії позначаються іншими термінами:

- згода та конфлікт;

- пристосування та опозиція;

- асоціація та дисоціація.

В основу іншої класифікації взаємодії покладено кількість суб'єктів. Це може бути взаємодія між групами, між особистістю та групою, між особистостями (діада). Залежно від ролей це може бути взаємодія, в якій на групу впливає один з її лідерів, просто член групи. Це може бути взаємодія, в якій певна підгрупа її членів (сукупний суб'єкт) впливає на одного з членів. Підгрупа разом із лідером може діяти на одного або на кількох членів[12]. Усі члени групи, у тому числі лідер, впливають одне на одного і кожен сам на себе. Саме ця класифікація, як показало наше дослідження, сприяє побудові концепції становлення культури спілкування, особистісному зростанню тих, хто продуктивно спілкується, переходячи від простих видів взаємодії до складніших, зокрема до спільної діяльності.

4. Структура спілкування

Ураховуючи складність природи спілкування, важливо розібратись у його структурі. Завдяки дослідженням учених виокремлено три взаємопов'язаних сторони спілкування:

- комунікативну - обмін інформацією між індивідами та її уточнення, розвиток;

- інтерактивну - організація взаємодії суб'єктів, які спілкуються, тобто обмін не тільки знаннями, думками, ідеями, а й діями, зокрема при побудові спільної стратегії взаємодії;

- перцептивну - процес взаємного сприймання й розуміння співрозмовників, пізнання ними одне одного.

У деяких дослідженнях структура спілкування розглядається, виходячи з трьох рівнів аналізу (макро-, мезо- і мікрорівні)[3]. На першому з них спілкування індивіда з людьми аналізується в інтервалах, рівних тривалості його життя. На мезорівні вивчаються окремі форми спілкування: бесіда, гра, колективне обговорення та ін. І, нарешті, на мікрорівні - одиницями аналізу виступають взаємопов'язані дії суб'єктів спілкування: "запитання - відповіді", "повідомлення інформації - ставлення до неї", "спонукання до дії - дія" та ін.

Виходячи з цього в літературі описано різні моделі спілкування. Такої, яка б задовольнила всіх, ще не розроблено. Найпростіша модель - це спілкування в діаді (парі).

5. Функції спілкування

Спілкування - це не лише обмін інформацією і діяльністю, але й сприйняття, розуміння і оцінка людьми один одного (соціальна перцепція). В процесі спілкування у людини формується уявлення про партнера, його здібності, характер, світогляд, ціннісні орієнтації тощо.

Функції спілкування дуже різноманітні.

Б. Ломов виділяє три групи таких функцій:

* інформаційно-комунікативну;

* регуляційно-комунікативну;

* афективно-комунікативну[3].

Інформаційно-комунікативна функція охоплює процеси формування, передання та прийому інформації.

Реалізація цієї функції має кілька рівнів:

* на першому рівні здійснюється вирівнювання розбіжностей у вихідній інформованості людей, що вступають у психологічний контакт.

* другий рівень - передання інформації та прийняття рішень. На цьому рівні спілкування реалізує цілі інформування, навчання та ін.

* третій рівень пов'язаний із прагненням людини зрозуміти інших. Спілкування тут спрямоване на формування оцінок досягнутих результатів (узгодження - неузгодження, порівняння поглядів тощо).

Регуляційна-комунікативна функція полягає в регуляції поведінки. Завдяки спілкуванню людина здійснює регуляцію не тільки власної поведінки, а й поведінки інших людей, і реагує на їхні дії. Відбувається процес взаємного налагодження дій. Тут виявляються феномени, властиві спільній діяльності, зокрема сумісність людей, їх спрацьованість, здійснюються взаємна стимуляція і корекція поведінки. Регуляційно-комунікативну функцію виконують такі феномени, як імітація, навіювання та ін.

Афективно-комунікативна функція характеризує емоційну сферу людини. Спілкування впливає на емоційні стани людини. В емоційній сфері виявляється ставлення людини до навколишнього середовища, в тому числі й соціального[11].

А.А. Брудний виділяє в якості основних робочих функцій спілкування:

- інструментальну функцію спілкування, яка необхідна для обміну інформацією в процесі управління і спільної праці;

- синдикативну функцію, яка знаходить своє вираження в складенні малих і великих груп;

- трансляційну, необхідну для навчання, передачі знань, способів діяльності, оціночних критеріїв;

- функцію самовираження, яка зорієнтована на пошук і досягнення взаєморозуміння. Дана функція особливо характерна для творчих особистостей[5].

За критерієм "мета спілкування" виділяється вісім функцій спілкування:

1. Контактна функція:

- встановлення стану обопільної готовності приймати та передавати повідомлення і підтримувати взаємний зв'язок до завершення акту.

2. Інформаційна:

- обмін повідомленнями (описами) , запитаннями та відповідями.

3. Спонукальна:

- заохочення партнера або ж самого себе (стимулювання й ауто стимулювання) до виконання певних дій.

4. Координаційна:

- взаємне орієнтування й узгодження дій, коли йдеться про спільну діяльність.

5. Пізнавальна:

- адекватне сприйняття і розуміння сенсу повідомлення, а також взаємне розуміння одне одного (намірів, установок, переживань, станів партнерів).

6. Мотивна:

- або неусвідомлений "обмін емоціями", або ж один з партнерів збуджує в іншому певні емоції.

7. Встановлення відносин:

- усвідомлення і фіксування свого місця в системі рольових, статусних, ділових, міжособистісних та інших зв'язків.

8. Впливова:

- функція спрямована на зміну стану, поведінки, ціннісно-мотиваційної сфери партнера (намірів, поглядів, думок, рішень, уявлень, потреб, рівня активності, смаків, норм поведінки, оціночних критеріїв тощо).

Якщо розглядати спілкування, виходячи з його значення в суспільному житті, то можна виділити дві його глобальні функції:

- спілкування, як фактор розвитку суспільства;

- спілкування, як фактор розвитку особистості.

Незважаючи на таку велику кількість функцій спілкування, всі вони взаємодіють і повинні застосовуватись в комплексі.

Отже, спілкування - багатоплановий процес встановлення і розвитку контактів між людьми, який передбачає обмін інформацією, певну тактику і стратегію взаємодії між людьми, сприймання і розуміння суб'єктами спілкування один одного.

6. Спілкування та його значення в житті людини

Спілкування являється необхідною передумовою існування людини і суспільства в цілому. Людина не може жити, працювати, задовольняти свої матеріальні і духовні потреби, не спілкуючись з іншими людьми. В цьому значенні спілкування є та "соціальна екологія", поза якою людина втрачає все людське і опускається до рівня тваринного існування. Отже, спілкування є необхідна умова існування людини в філогенезі і разом з тим один з основних факторів та найважливіше джерело психічного розвитку людини в онтогенезі.

Соціальне буття людини включає не лише відношення до природи і суспільства, але й до конкретних людей, з якими вона вступає у прямі або опосередковані контакти. У своєму індивідуальному розвитку людина набуває соціального досвіду в процесі її діяльності і спілкування з іншими людьми[11].

Спілкування має величезне значення у формуванні людської психіки, її розвитку і становленні розумної, культурної поведінки. Через спілкування з психологічно розвинутими людьми, які мають широкі можливості навчання, людина набуває усіх своїх вищих пізнавальних здібностей. Через активне спілкування з такими особистостями вона сама перетворюється на особистість[10].

Спілкування - це форма життєдіяльності індивіда, рівень активності і діяльності особи. У процесі спілкування відбувається обмін інформацією, взаємовплив, співпереживання, формування переконань, поглядів, характеру, інтелекту. Головна мета спілкування полягає у задоволенні людьми своїх потреб - біологічних, соціальних і духовних.

Основними мотивами спілкування є потреби у пізнанні і самопізнанні, в духовному і емоційному контакті, у безпеці і психологічному захисті, у визнанні і престижі, у керівництві і домінуванні, у допомозі і альтруїзмі. У процесі спілкування індивід виявляє і реалізує свої прагнення бути особистістю, громадянином, професіоналом.

Спілкування між людьми відбувається у різних формах:

По-перше, у формі анонімного спілкування (партнери залишаються незнайомими, анонімними - тимчасові контакти пасажирів автотранспорту, жителів одного мікрорайону);

По-друге, у формі функціонально-рольового спілкування (зв'язки між його учасниками обумовлені їх соціальними ролями: лікар - хворий, педагог - учень, керівник - підлеглий);

По-третє, як неформальне спілкування, яке реалізується за межами офіційних відносин (спілкування між друзями, закоханими).

Людське спілкування розвивається і формується на засадах спільної трудової діяльності. У процесі праці люди впливають не тільки на природу, а й один на одного, вони не можуть щось виробляти, не об'єднуючись певним чином для спільної діяльності і для взаємного обміну своєю діяльністю. У зв'язку з цим історія є система пов'язаних одна з одною форм спілкування. Ця система взаємодій і взаємних впливів є тим соціальним процесом, суть якого, на відміну від праці як виробництва речей ("обробка природи людьми"), складає виробництво відносин ("обробка людей людьми").

У феномені (явищі) спілкування виявлено і науково обґрунтовано чимало потреб, найбільш істотними з них є:

1. Контактувальна потреба. Людина мусить постійно сприймати інших людей, контактувати, спілкуватися з ними. Без цього деградує її психіка руйнуються мовлення, мислення, пам'ять, почуття.

2. Діяльнісна потреба. Щоб діяти, працювати людина мусить взаємодіяти з іншими людьми, узгоджувати з ними свої дії, що досягається за допомогою, посередництвом спілкування.

3. Пізнавальна потреба. Людина шукає і знаходить в спілкуванні нову інформацію, думки, ідеї, духовні цінності. Це особливо стосується дітей, підлітків, спілкування для них - провідне джерело пізнання світу.

4. Емоційна потреба. З одного боку, людина шукає в спілкуванні підтвердження в почуттях інших людей власної цінності, неповторності, незамінності, прийняття, довіри, захисту, підтримки, симпатії, толерантності, ніжності, любові: подолання таким підтвердженням і прийняттям почуттів самотності, невпевненості, розгубленості, тривоги, туги, страху, відчаю та інших негативно забарвлених переживань.

5. Патронажна потреба. З одного боку, людина шукає самоствердження, самореалізації в лідерстві, переважанні, в керуванні іншими, їх вчинками, судженнями, відношеннями, в пошануванні з їх боку. З іншого, це потреба в приналежності до когось сильного, потужного, авторитетного, референтного, авторитарного, в підпорядкуванні, підкоренні йому з метою перекладення на нього відповідальності за організацію діяльності, її стратегію і тактику, за прийняття рішень[12].

Зрозуміло, що названі нами потреби спілкування є найбільш узагальненими, їх можна уточнювати, ділити на основі різних особливостей, аспектів, нюансів.

Ці різноманітні і різносторонні потреби людей задовольняються в тій чи іншій мірі через функції спілкування.

7. Роль міжособистісних взаємин у спілкуванні

Міжособистісні взаємини у спілкуванні -- це такі взаємозв'язки між людьми, які суб'єктивно переживаються та об'єктивно виявляються в характері та способах взаємного впливу. Ці взаємини мають для людей не менше значення, ніж їжа та повітря. Якщо ці стосунки погані, то продуктивна взаємодія людей, їхня спільна діяльність стають неможливими. У людини псуються настрій, здоров'я, вона не відчуває радості буття. Нездорові міжособистісні взаємини впливають також на характер спілкування. Іноді останнє зводиться до того, що розмови про інших ведуться виключно в категоріях оцінок, а то й за допомогою ярликів, причому, як правило, усе "малюється" чорно-білими фарбами. Для того щоб система міжособистісних взаємин була ефективною, а суспільство загалом здоровим, бажано відмовлятися від звички за всіма вчинками людей бачити злий намір [6]. Отже, важливою рисою міжособистісних взаємин є їхня емоційна основа. Одні люди під час спілкування нерідко без особливих зусиль можуть викликати в інших позитивні емоції, підтримувати гарний настрій. Інші вносять у взаємини напруженість, пробуджують негативні емоції, тривогу. Тому для успішного спілкування важливо використовувати гуманістичні орієнтації у взаєминах, дотримуватись емпатійного способу спілкування. Останній передбачає більш-менш точне сприймання внутрішнього світу іншої людини зі збереженням притаманних їй емоційних і змістовних відтінків. Саме ці орієнтації та прояв емпатії у взаєминах є результатом високого рівня культури спілкування. Водночас наявність такого рівня є основою, на якій у майбутньому формуються гуманістичні комунікативні установки та способи й засоби їхньої реалізації. Взаємодія між учасниками спілкування, як правило, супроводжується сприйманням і розумінням одне одного. Деякі психологи вважають, що відбувається пізнання однієї людини іншою [7]. У загальному плані можна зазначити, що сприймання іншої людини означає відображення її зовнішніх ознак, співвіднесення їх з особистісними характеристиками індивіда та інтерпретацію на цій основі її вчинків. Під час пізнання одна людина емоційно оцінює іншу, намагається зрозуміти її вчинки, виробити стратегію зміни її поведінки та побудувати власну[12]. При цьому відбувається усвідомлення себе через іншого за допомогою механізмів ідентифікації та рефлексії. Перший з них зводиться до уподібнення, ототожнення себе з іншим. Це сприяє розумінню партнера по спілкуванню, стимулює відповідну поведінку (альтруїстичну, гуманістичну, емпатійну тощо). Рефлексія у спілкуванні -- це усвідомлення того, як суб'єкта сприймають і оцінюють інші. Відомо, що сприймання та розуміння одне одного залежать від ряду факторів, зокрема від установок, обсягу інформації про інших і різних ефектів. Наприклад, якщо у зв'язку з певними обставинами у нас ще до зустрічі з незнайомою людиною вже було сформовано щодо неї позитивну установку, то, сприймаючи, ми наділятимемо її образ переважно позитивними ознаками. В іншому разі інтерпретація тих самих рис скоріше за все буде негативною. Інколи, якщо інформації замало, під час сприймання людям приписуються певні характеристики, яких вони насправді не мають (казуальна атрибуція). У цьому разі негативними характеристиками найчастіше наділяються ті люди, яких ми не любимо, яким не симпатизуємо.

Висновок

Спілкування має величезне значення у розвитку не тільки окремої особистості, але й суспільства в цілому. Поза спілкування людське суспільство просто немислимо. Спілкування виступає в суспільстві як фундаментальне умова зв'язування індивідів і разом з тим як спосіб розвитку самих цих індивідів.Спілкуючись, людина виявляє себе індивідом і заявляє про себе як особистість.

Спілкування - необхідна умова повноцінного психічного розвитку індивіда, нормального життя. А функції спілкування, як напрямки застосування і впливу спілкування, є необхідною передумовою даного розвитку. Отже, спілкування - це процес, який практично виникає і проходить не між ізольованими індивідами, а між людьми як членами суспільства і тому опосередкований тими чи іншими суспільними засобами. Це двосторонній або багатогранний процес встановлення й розвитку контактів між людьми, зумовлений їхньою потребою у спільній діяльності і який відповідно виконує різноманітні функції для задоволення цієї потреби.

Виходячи з цього, чим більше спілкування опосередковане, що являється його засобом чи способом застосування, можна говорити про важливість його функцій. Визначаючи за різними критеріями велику кількість функцій спілкування, слід пам'ятати, що всі вони так чи інакше взаємопов'язані, впливають одна на одну і повинні застосовуватись в комплексі. Різноманітність функцій спілкування тільки підкреслює багатогранність і значущість даного явища для людини як особистості та суспільства в цілому.

Список використаної літератури

спілкування поведінка емоційний емпатія

1. Загальна психологія - Максименко С.Д.

2. О. В. Винославська. Психологія.Навчальний посібник. Київ. ІНКОС 2005

3. Ломов Б.Ф. Психические процессы и общение // Методологи¬ческие и теоретические проблемы социальной психологии. -- М., 1975

4. Яноушек Я. Проблемы общения в условиях совместной деятельности // Вопр. психологии. -- 1982.

5. Брудний А.А. Понимание и общение. -М, 1989.

6. Мелибруда Е. Я -- Ты -- Мы. Психологические возможности улучшения общения: Пер. с пол. -- М., 1986.

7. БодалевА.А. Восприятие и понимание человека человеком. -- М.,

1982.

8. Лисина М.И. Проблема онтогенеза общения. -- М., 1986

9. Мелибруда Е. Я -- Ты -- Мы. Психологические возможно¬сти улучшения общения: Пер. с пол. -- М., 1986.

10. Ліфарєва Н.В. Психологія особистості.

11. Ануфрієва Н.М. Соціальна психологія.

12. Леонтьев А.А. Психология общения.. - М.: Смысл, 1997

Размещено на Allbest.ru