Вікова психологія

Отже, діти молодшого шкільного віку спершу надають перевагу навчанню як суспільно-корисній діяльності взагалі, потім їх приваблюють окремі види навчальної роботи (читання, письмо, малювання), пізніше вони починають самостійно перетворювати конкретно-практичні завдання на навчально-теоретичні, цікавлячись внутрішнім змістом навчальної діяльності.

Педагогові важливо зберегти та зміцнити інтерес дітей до навчання.

Новоутворення молодшого шкільного віку. В процесі навчальної діяльності розвиваються основні психологічні новоутворення молодшого шкільного віку: довільність психічних процесів, внутрішній план дій, уміння організовувати навчальну діяльність, рефлексія.

Довільність психічних процесів у молодшого школяра. У цьому віці центром психічного розвитку дитини стає формування довільності всіх психічних процесів (пам'яті, уваги, мислення, організації діяльності). їх інтелектуалізація, внутрішнє опосередкування відбуваються завдяки первинному засвоєнню системи понять. Довільність виявляється в умінні свідомо ставити цілі, шукати і знаходити засоби їх досягнення, долати труднощі та перешкоди. Протягом усього молодшого шкільного віку дитина вчиться керувати своєю поведінкою, психічними процесами, адже вимоги до неї з перших днів перебування у школі передбачають досить високий рівень довільності. Тому молодший школяр долає свої бажання і здатен керувати своєю поведінкою на основі заданих зразків, що сприяє розвитку довільності як особливої властивості психічних процесів і поведінки.

Внутрішній план дій молодшого школяра. Виконуючи завдання з різних навчальних предметів, діти шукають найзручніші способи, обирають і зіставляють варіанти дій, планують їх порядок та засоби реалізації. Чим більше етапів власних дій може передбачити школяр, чим старанніше він може зіставити їх варіанти, тим успішніше контролюватиме розв'язання завдань. Необхідність контролю та самоконтролю, словесного звіту, самооцінки в навчальній діяльності створюють сприятливі умови для формування у молодших школярів здатності до планування і виконання дій подумки.

Уміння молодшого школяра організовувати навчальну діяльність: 1) самоконтроль 2) самооцінювання, 3) самоорганізація 4) усвідомлення мети і способів навчання у школі та вдома, що є передумовою осмисленої, цілеспрямованої й ефективної навчальної діяльності.

Засвоєння цих дій означає, що молодший школяр із об'єкта навчання стає його суб'єктом, хоч самодостатнім у цій діяльності він стане пізніше.

Рефлексія молодшого школяра. Необхідність розрізняти зразки суджень і самостійні спроби в їх побудові сприяють формуванню у молодших школярів уміння ніби збоку розглядати й оцінювати власні думки та дії. Це вміння є основою рефлексії (лат. reflexio -- відображення) -- осмислення своїх суджень і вчинків з точки зору їх відповідності задуму та умовам діяльності; самоаналіз. Свідченням її є здатність бачити особливості власних дій, робити їх предметом аналізу, порівнювати з діями інших людей.

Увага молодших школярів недостатньо стійка, обмежена за обсягом. Тому весь процес навчання та виховання дитини початкової школи підкоряється вихованню культури уваги. Шкільне життя вимагає від дитини постійних вправ у довільній увазі, вольових зусиль для зосередження. Довільна увага розвивається разом з іншими функціями, насамперед з мотивацією навчання, почуттям відповідальності за успіх навчальної діяльності.

Пам'ять у молодшому шкільному віці має переважно наглядно-образний характер. Безпомилково запам'ятовується матеріал цікавий, конкретний, яскравий. Однак учні початкової школи не вміють розпоряджатися своєю пам'яттю та підкорити її задачам навчання. Немалих зусиль обходиться вчителям вироблення вмінь самоконтролю при заучуванні, навиків самоперевірки, знань раціональної організації навчального труда.

15. Психічний розвиток підлітків

Підлітковий вік охоплює період від 11 --12 до 14--15 років, що відповідає середньому шкільному вікові, тобто 5--9 класам сучасної школи. У цей період в особистості дитини відбуваються складні і суперечливі зміни, на підставі чого його ще називають важким, критичним, перехідним.

Він є органічним продовженням молодшого шкільного віку і водночас відрізняється від нього. Його називають перехідним, тому що відбувається перехід від дитинства до юності в фізичному, психічному і соціальному аспектах.

Підлітковий вік характеризується значним розвитком психіки, пізнавальних процесів. Навчання залишається основним видом діяльності, проте зазнає значних змін в організації, змісті. Воно характеризується довільністю, зростанням активності й самостійності, зміною пізнавальних і соціальних мотивів навчання. Удосконалюється сприйняття, стаючи більш плановим, різнобічним, але не досягає ще повного розвитку. На нього впливає не лише характер об'єкта, що сприймається, але й емоційний стан підлітка.

Зазнає якісних змін мотивація навчання. Поглиблюючись і диференціюючись, пізнавальні інтереси підлітків стають виразнішими, стійкішими і змістовнішими. Навчальний процес ставить підвищені вимоги до уваги підлітків, здатності зосереджуватись на змісті навчальної діяльності й відволікатись від сторонніх показників. Навчання вимагає як мимовільної, так і довільної уваги, сприяє зростанню обсягу уваги, вдосконаленню уміння розподіляти і переключати її. Для підлітків характерним є прагнення виховувати в собі здатність бути уважними, елементи самоконтролю й саморегуляції.

Підлітки прагнуть до логічного осмислення матеріалу, застосовуючи при цьому порівняння, зіставлення, узагальнення, класифікацію тощо. Підвищується рівень абстрагування, формуються системи прямих і зворотних логічних операцій, міркувань та умовиводів, що стають більш свідомими, обґрунтованими.

Пам'ять набуває більшої логічності, довільності й керованості. Підлітки використовують різноманітні засоби запам'ятовування: логічну обробку матеріалу, виділення опорних пунктів, складання плану, конспектування.

Розширюються і поглиблюються пізнавальні інтереси учнів, більш вибірковим стає інтерес до навчальних предметів.

Підліток усвідомлює себе дорослою особою. Зростає його активність, відбувається ціннісна переорієнтація під впливом прагнення бути дорослим. Проте він поводиться ще як дитина. Психічному його розвитку властиво багато суперечностей. Підліток є ще дитиною, і вже -- не дитина, має деякі риси дорослого, але -- ще не дорослий, намагається обмірковувати свої прагнення, дії, як це роблять дорослі, але своєрідно, по-дитячому.

Цей віковий період відрізняється бурхливим перебігом емоцій, раптовими змінами емоційних станів, переживань, настроїв, переходами від піднесення до нестриманості, галасливості, від надмірної рухливості до спокою, байдужості. У динаміці емоцій виявляються стосунки підлітка з близькими людьми, колективом, успіхи в діяльності. До раптових змін настрою можуть спричинити погана оцінка, розчарування в другові, неуважність дорослих до інтересів і почуттів, нетактовний спосіб втручання в його емоційне життя.

За силу волі іноді приймається негативізм, що виявляється в небажанні підкорятися розумним вимогам дорослих і правилам поведінки. Вольовими вчинками підлітки часом вважають і безглузді витівки, які вимагають значних зусиль (не спати дві доби, проколоти шкіру голкою). Це свідчить про хибне їх уявлення справжньої сили волі.

Колектив має важливе значення у формуванні особистості підлітка. Однією з найхарактерніших його рис є прагнення до самоствердження. Особливого значення набувають дружба і товаришування, які стають активними, набирають нових форм: просто товариші, близький товариш, друг.

Статеве дозрівання.

Педагогічно занедбані діти -- учні, в яких під впливом несприятливих соціальних, психолого-педагогічних та інших умов сформувалося негативне ставлення до навчання, соціально цінних норм поведінки, які втратили почуття відповідальності за свої вчинки, зневірилися в собі.

Акцентуація характеру (лат. accentus -- наголос) -- надмірне вираження окремих рис характеру та їх поєднань, яке є крайнім варіантом норми і межує із психопатією.

16. Психологічні особливості юнацтва

Рання юність (від 15 до 18 років) -- вік безпосередньої підготовки підростаючої особистості до життя як дорослої людини, вибору професії, виконання соціальних функцій.

Розвиток психіки і пізнавальної діяльності. В юнацькому віці закріплюються і вдосконалюються психічні властивості особистості. Водночас відбуваються якісні зміни всіх показників психічної діяльності, які є основою становлення особистості.

Одним з важливих аспектів психічного розвитку в юнацькому віці є інтенсивне інтелектуальне дозрівання, провідна роль в якому належить розвитку мислення. Навчальна діяльність створює сприятливі умови для переходу учнів до вищих рівнів абстрактного й узагальнюючого мислення. Старшокласники більш усвідомлено і міцно оволодівають логічними операціями. Наукові поняття стають не тільки предметом вивчення, а й інструментом пізнання, аналізу й синтезу.

Дедалі відчутнішою стає потреба в науковому обґрунтуванні та доведенні положень, думок, висновків, критеріями істинності яких виступають не конкретні факти дійсності, а логічні докази. Здатність логічно мислити стає джерелом критичного ставлення до засвоюваних знань, висловлювань дорослих.

Розвиток мислення характеризується подальшим збагаченням фонду добре засвоєних умінь, навичок мислительної діяльності, способів і прийомів розумової роботи. Формування їх залежить від методів навчання.

Мовлення старшокласників ускладнюється за змістом і структурою, збагачується новими науковими і технічними термінами. Удосконалюються мовні засоби передачі думок, відбувається засвоєнння і використання норм літературної мови.

Вдосконалюється спостережливість, здатність помічати в об'єктах суттєві зовнішні ознаки, точніше й об'єктивніше їх відображати. Розвивається самоспостереження (за своїми діями, поведінкою, переживаннями, думками). Юнаки і дівчата заглиблюються у свій внутрішній світ, аналізують його, зіставляють дані своїх спостережень із спостереженнями за дорослими, ровесниками, з описами внутрішнього світу героїв літературних творів. Самоспостереження стає невід'ємною складовою самопізнання, прагнення до самовиховання.

Розвивається репродуктивна і творча уява, критичність у ставленні до витворів уяви, посилюється самоконтроль, реалістичність у співвіднесенні образів уяви, особливо мрій, з дійсністю, своїми можливостями.

Довільне запам'ятовування стає набагато ефективнішим від мимовільного, відбуваються зміни у процесах логічного запам'ятовування, зростає продуктивність пам'яті на думки, на абстрактний матеріал. Основою запам'ятовування матеріалу стають виявлені логічні зв'язки. Намічається спеціалізація пам'яті, пов'язана з основними інтересами старшокласників, їх намірами щодо вибору майбутньої професії. Удосконалюються способи заучування за допомогою застосування раціональних прийомів.

Становлення особистості. Інтелектуальний розвиток тісно пов'язаний з тенденціями особистісного зростання старшокласників.

Збагачується емоційна сфера. Нові емоції виникають не тільки завдяки конкретним об'єктам, а й через стосунки з іншими людьми, види діяльності, їх зміст, перебіг і результати. Нові життєві обставини, нові обов'язки й успіхи в їх виконанні породжують і нові переживання.

Усвідомлення й дотримання певних норм поведінки, прийнятих у суспільстві, вироблення свого ставлення до суспільного життя породжують глибокі, міцні й тривалі моральні емоції. Вони різноманітніші за своїм змістом і спрямованістю, ніж у підлітків. Розвиваються почуття гуманізму, колективізму, дружби і товаришування, честі, обов'язку і відповідальності. У зв'язку з розвитком свідомості, оцінювання власних вчинків, формується таке складне почуття, як совість. Совість -- особлива форма самоконтролю, важливий компонент моральної самосвідомості. Вона постає внаслідок самооцінки особистістю за критеріями добра і зла, справедливості, порядності своїх вчинків і дій, нерідко виявляється у формі болісного усвідомлення своїх вад, моральної недосконалості.

Рання юність -- пора виникнення і переживання першого кохання, яке відчутно впливає на емоційне життя старшокласника, становлення його особистості. Цю пору називають “періодом утворення пар”, перших побачень, перших почуттєвих контактів і відповідного зближення. Настає певна стабілізація, врівноваженість у стосунках молоді обох статей. Інтимні переживання наближаються за своєю формою до почуттів дорослих людей. У групових стосунках зникає антагонізм статей, розширюються контакти, товариська приязнь і дружні стосунки між хлопцями і дівчатами. Виникають та розвиваються нові форми спілкування з прихованими чи явними еротичними елементами (симпатія, приязнь, флірт, кокетування, залицяння, закоханість). Дівчата і хлопці вчаться звертати на себе увагу осіб протилежної статі, розуміти смаки й уподобання іншої сторони, пристосовуватися до них. Отже, у старшому шкільному віці створюється сприятливий ґрунт для формування міжстатевих стосунків молодих людей, які духовно збагачують їх.

З розвитком свідомості й самосвідомості, цілеспрямованості її діяльності формуються вольові якості. Закріплюється здатність керуватись у своїй поведінці й діяльності більш віддаленими цілями, усвідомлення своїх обов'язків. Зміцнюються сила волі, витримка, наполегливість, самоконтроль. Збагачується мотиваційна база вольових дій, здатність до критичного їх аналізу, що виявляється в розсудливості, обдуманості, критичності й самовладанні. Зменшується навіюваність, імпульсивність.

Вибір професії стає центром психологічного розвитку старшокласників. У зв'язку з виникненням життєвих планів у них формується вміння підпорядковувати свою поведінку конкретним цілям майбутнього самостійного життя, перебудовувати мотиви діяльності. На перше місце виступають відповідальність перед собою, почуття суспільного обов'язку, ідейні переконання, моральні принципи, якими старшокласники починають керуватися в повсякденному житті. Відбувається формування самоконтролю, самозобов'язання, самонаказу.

Формуються основні риси характеру особистості. Дедалі більшого значення набуває система переконань, нових потреб, інтересів та ідеалів, які визначають напрям життєвої активності, ставлення до оточення, самого себе, суспільних обов'язків.

Спілкування з ровесниками та дорослими. Фактором формування особистості у цей період є спілкування з ровесниками, дорослими. Впливовим є класний колектив, в якому проходить значна частина життя молоді, відбувається навчальна діяльність, виникають різноманітні форми суспільних контактів, що регулюються правилами, нормами колективного співжиття. Формуються різні види мікрогруп -- групи найближчих приятелів, друзів, товариські групи, компанії. Порівняно з підлітками, юнаки більше приділяють уваги внутрішнім якостям друзів: інтелектуальним запитам, світоглядним настановам, моральним потребам тощо, ставлять високі вимоги до дружби.

Відбуваються зміни у ставленні старшокласників до дорослих людей, особливо до батьків і вчителів. Основним стає принцип рівноправності.

Зріла юність - 18-20 років. В зрілій юності завершуються процеси біологічного дозрівання, однією з найважливіших потреб особистості стає інтелектуальний розвиток, посилюється емоційна стабільність, у міжособистісних стосунках важливого значення набуває спілкування з ровесниками, особливо з представниками протилежної статі, тривають саморозвиток і самовдосконалення.

У період зрілої юності відбувається суттєва перебудова особистості, зумовлена змінами соціальної ситуації розвитку. Ці зміни можуть бути пов'язані зі вступом до вищого навчального закладу, початком трудової діяльності тощо. В цьому віці молода людина мусить самостійно приймати та реалізовувати рішення, розробляти життєві плани, будувати власне життя. Вона переходить від пізнання світу до його перетворення, починає активно самостверджуватись у професійній діяльності.

Вибір професії та навчання у вищій школі свідчать про професійне самовизначення людини.

17. Функціонування психіки впродовж дорослості

Дорослість є найтривалішим періодом життя людини, протягом якого вона досягає найвищого рівня в розвитку Я-концепції, гармонії в собі й у взаємодії зі світом, у пізнанні й реалізації своїх можливостей, самостверджується у професії, суспільстві, облаштовує сімейне життя, виявляє піклування не тільки про себе, а й про своїх близьких. Неминучими стають для неї і різноманітні вікові кризи, спричинені послабленням психофізичних функцій, зниженням можливостей, зміною провідних видів діяльності, а також соціального статусу. Однак, попри немало переживань і неприємних відкриттів, вона збагачується життєвою мудрістю, знаходить собі достойне місце і обирає адекватні ролі в нових реаліях свого буття, розсудливо і зріло вдивляється у вічність. 1) рання дорослість (від 20 до 40 років); 2) зріла дорослість (від 40 до 60 років).

Особливості розвитку самосвідомості у ранньому дорослому віці. Самосвідомість є центром внутрішнього світу людини і виявляється у пізнанні нею себе у світі, самопізнанні, сприйнятті численних образів себе у найрізноманітніших життєвих ситуаціях, соціальній взаємодії, індивідуальній та спільній діяльності. На етапі ранньої дорослості ці уявлення (когніції) поєднуються у цілісне, узагальнене уявлення про себе -- бачення себе у контексті життєдіяльності, бачення вічних і перехідних цінностей.

Загальна характеристика Я-концепції. У процесі спілкування та діяльності людина задумується над тим, якою вона є, ніби дивиться на себе збоку, звертаючи увагу на образ своєї зовнішності, якості особистості, здібності. Залежно від уявлення про себе у неї виникають самоповага, бажання підвищити самооцінку, завоювати увагу інших.

Я-концепція -- відносно стійка, більш-менш усвідомлена система уявлень особистості про себе, яка переживається нею як неповторна і є основою її самовизначення у світі, взаємодії з іншими людьми, ставлення до себе.

Більшість уявлень людини про себе в дорослому віці ґрунтується на організмічному оцінному процесі, який полягає у тому, що людина оцінює позитивно, прагне відчути ті переживання, які її розвивають або не завдають шкоди (Я здорова, красива, щаслива, вміла, успішна, здатна), і оцінює негативно чи уникає тих, що, на її думку, шкодять її збереженню або розвитку (Я хвора, некрасива, нещаслива, невміла, нездатна, неспроможна). Цей процес пов'язаний з тенденцією актуалізації сутнісних сил особистості. Отже, розвиток Я-концепції залежить від самоактуалізації особистості -- бажання людини розвиватися. Дорослі відчувають психологічний комфорт тоді, коли їхні уявлення про себе дають змогу сприймати важливий для них досвід. Цю можливість забезпечує стійке ядро Я-концепції -- самість, автентичність людини, що відрізняє її від інших людей і зберігається протягом усього життя; основні уявлення про себе. У людей, які повноцінно живуть, самоактуалізуються, воно включає відкритість для досвіду, раціональність, особисту відповідальність, почуття власної гідності і свободи, внутрішньої радості, здатність до встановлення і підтримання добрих особистісних стосунків і ведення духовно-морального способу життя.

Я-концепція і самооцінка. В ранньому дорослому віці особистість окреслює цілі та обирає засоби для їх досягнення, оцінює успішність своїх дій відповідно до Я-концепції, яка індивідуалізує самооцінку -- суб'єктивне сприйняття досягнутих результатів, згідно з яким те, що для однієї людини є успіхом, інша сприймає як невдачу.

Реальне та ідеальне Я, як правило, не тотожні.

На етапі ранньої дорослості особистість бачить ще досить значною свою життєву перспективу, реалістично дивиться на життя, розподіляє майбутнє на послідовні етапи. Ця перспектива виглядає не завжди оптимістичною, бо людина вже знає ціну реальним труднощам. Продовжуючи орієнтуватися на майбутнє, вона більше пов'язує себе з теперішнім, залишаючись дещо ізольованою від минулого.

Я-концепція та сімейні стосунки. Створивши сім'ю, чоловік і жінка починають виконувати нові соціальні ролі. Відчутно змінює Я-образ особистості та критерії її самооцінки народження дитини. Професійна Я-концепція та самооцінка. Поняття “професійна Я-концепція” означає уявлення особистості про себе як професіонала. Вона має реальну та ідеальну складові. Реальна професійна Я-концепція -- це реальне уявлення особистості про себе як професіонала, ідеальна професійна Я-концепція -- уявлення про свої професійні досягнення. Обидві вони здебільшого не є тотожними, що стимулює професійне самовдосконалення особистості, прагнення до розвитку.

У зрілому дорослому віці Я-концепція залишається визначальним центром внутрішнього світу особистості. На цьому етапі домінує цілісне бачення себе у контексті життєдіяльності, вічних і перехідних цінностей.

Я-концепція особистості у зрілій дорослості ґрунтується на оцінному процесі. Він полягає в тому, що особистість оцінює позитивно, прагне збагнути ті переживання, які свідчать про її позитивне функціонування (“Я правильно прожив більшу частину свого життя”. На цьому етапі основні сутнісні сили особистості вже актуалізовані, програма саморозвитку, як правило, реалізована. Перед індивідом постає проблема узгодженості особистісного досвіду із Я-концепцією, а їх неузгодженість переживається боляче.

У період зрілої дорослості залишаються актуальними основні функції Я-концепції. Вона сприяє самоузгодженню людини, стабільності її внутрішнього світу і поведінки; зумовлює особливості інтерпретації досвіду, який уже мало збагачується; залишається джерелом життєвих очікувань; забезпечує дотримання виробленої стратегії життя і поведінки. Особливістю Я-концепції людини на цьому етапі є те, що вона вже не розглядає свою життєву перспективу як досить тривалу, виявляє реалістичне бачення свого майбутнього. Вона орієнтується на теперішнє, яке пов'язане із найближчим майбутнім і вже не є ізольованим від минулого, як у ранньому дорослому віці.

У період зрілої дорослості відбувається посилення когнітивного компонента в самооцінці. Людина прагне тверезо, раціонально, а не емоційно оцінити себе, своє життя, свої досягнення. Усвідомлене, розважливе, об'єктивне ставлення до себе має наслідком те, що знання про себе починають регулювати поведінку та емоційні переживання людини, які стосуються її Я.

Люди зрілого дорослого віку високо оцінюють свої можливості, на підставі чого легко змінюють свої соціальні ролі: стають керівниками підприємств, організацій і навіть держави. Впевненість у своїх силах є передумовою прийняття відповідальних рішень. Завдяки цьому вони виконують важливу роль у суспільстві, впливають на його розвиток.

18. Психіка, її функції та структура

Психіка - це властивість мозку - відображати зовнішній світ / - суб'єктивно відображати об'єктивну дійсність в поведінці та діяльності / - активізувати поведінку істоти / - відчувати, мислити, усвідомлювати / - копіювати ознаки об'єкту

Ф-ії: відображення оточуючого світу, регуляція поведінки та доцільна діяльність, самоусвідомлення індивідом свого місця в світі. Ці ф-ії реаліз завдяки механізмам відображення, психомоторики, самоусвідомлення.

Етимологічно слово "психіка" (грец. душа) має подвійне значення. Одне значення несе смислове навантаження суті якої-небудь речі. Психіка - це сутність, де внеположность і різноманіття природи збирається до свого єдності, це віртуальний стиск природи, це відображення об'єктивного світу в його зв'язках і відносинах

Психічне відображення не є дзеркальним, механічно пасивним копіюванням світу (як дзеркало або фотоапарат), воно пов'язане з пошуком, вибором, у психічному відбитті надходить інформація піддається специфічній обробці, тобто психічне відображення-це активне відбиття світу у зв'язку з якоюсь необхідністю, з потребами, це суб'єктивне виборче відображення об'єктивного світу, тому що завжди належить суб'єкту, поза суб'єктом не існує, залежить від суб'єктивних особливостей. Психіка - це "суб'єктивний образ об'єктивного світу".

Психіку не можна звести просто до нервової системи. Психічні властивості є результатом нейрофізіологічної діяльності мозку, однак містять в собі характеристики зовнішніх об'єктів/а її внутрішніх фізіологічних процесів, за допомогою яких психічне виникає. Перетворення сигналів, що відбуваються в мозку, сприймаються людиною як події, що розігруються поза ним, у зовнішньому просторі і в світі. Мозок виділяє психіку, думку подібно тому, як печінка виділяє жовч. Недолік цієї теорій в тому, що ототожнюють психіку з нервовими процесами, не бачать якісних відмінностей між ними.

Психічні явища співвідносяться не з окремим нейрофізіологічним процесом, а з організованими сукупностями таких процесів, тобто психіка-це системна якість мозку, що реалізовується через багаторівневі функціональні системи мозку, які формуються у людини в процесі життя й оволодіння їм історично сформованими формами діяльності й досвіду людства через власну активну діяльність. Таким об-разом, специфічно людські якості (свідомість, мова, праця тощо), людська психіка формуються в людини тільки прижиттєво, в процесі засвоєння їм культури, створеної попередніми поколіннями. Таким чином, психіка людини містить у собі щонайменше три складові: зовнішній світ, природу, її відбиття - повноцінну діяльність мозку - взаємодія з людьми, активну передачу новим поколінням людської культури, людських здібностей.

Психічне відображення характеризується низкою особливостей: воно дає можливість правильно відбивати навколишню дійсність, причому правильність відображення підтверджується практикою; сам психічний образ формується в процесі активної діяльності людини; психічне відображення поглиблюється і вдосконалюється; забезпечує доцільність поведінки та діяльності; заломлюється через індивідуальність людини; носить випереджальний характер.

Структура психіки людини

Психіка складна й різноманітна за своїми проявами. Зазвичай виділяють три великі трупи психічних явищ, а саме:

1) психічні процеси, 2) психічні стани, 3) психічні властивості.

Психічні процеси - динамічне відображення дійсності в різних формах психічних явищ.

Психічний процес - це протягом психічного явища, що має початок, розвиток і кінець, що проявляється у вигляді реакції. При цьому потрібно мати на увазі, що кінець психічного процесу тісно пов'язаний з початком нового процесу. Звідси безперервність психічної діяльності в стані пильнування людини.

Психічні процеси викликаються як зовнішніми діями, так і подразненнями нервової системи, що йдуть від внутрішнього середовища організму.

Всі психічні процеси підрозділяються на пізнавальні - до них відносяться відчуття і сприйняття, уявлення й пам'ять, мислення і уява; емоційні - активні і пасивні переживання; вольові - рішення, виконання, вольове зусилля, і т. д.

Психічні процеси забезпечують формування знань і первинну регуляцію поведінки і діяльності людини.

У складній психічній діяльності різні процеси пов'язані й становлять єдиний потік свідомості, що забезпечує адекватне відображення дійсності й здійснення різних видів діяльності. Психічні процеси протікають з різною швидкістю і інтенсивністю в залежності від особливостей зовнішніх впливів і станів особистості.

Під психічним станом варто розуміти що визначився в даний час відносно стійкий рівень психічної діяльності, який виявляється в підвищеній або зниженій активності особистості.

Кожна людина щодня відчуває різні психічні стани; При одному психічному стані розумова або фізична робота протікає легко й продуктивно, при іншому - важко й неефективно.

Психічні стани мають рефлекторну природу: вони виникають під впливом обстановки, фізіологічних факторів, ходу роботи, часу і словесних впливів (похвала, осудження і тощо),

Найбільш вивченими є: 1) загальний психічний стан, наприклад увагу, що виявляється на рівні активної зосередженості або неуважності. 2) емоційні стани або настрою (життєрадісний, захоплене, сумний "сумне, гнівний, роздратований і т. д.). Цікаві дослідження є про особливе, творчому, станів особистості, що називають натхненням.

Вищими і стійкими регуляторами психічної діяльності є властивості особистості.

Під психічними властивостями людини варто розуміти стійкі утворення, що забезпечують визначений якісно-кількісний рівень діяльності і поведінки, типовий для даної людини.

Кожна психічна властивість формується поступово в процесі відбиття й закріплюється в практиці. Воно, отже, є результатом відбивної та практичної діяльності.

Властивості особистості різноманітні, і їх потрібно класифікувати відповідно до угрупованнь психічних процесів, на основі яких вони формуються. А значить, можна виділити властивості інтелектуальної, або пізнавальної, вольової та емоційної діяльності людини:

Для прикладу наведемо деякі інтелектуальні властивості - спостережливість, гнучкість розуму; вольові - рішучість, наполегливість; емоційні - чуйність, ніжність, пристрасність, афективні і т. п.

Психічні властивості не існують разом, вони синтезуються й утворюють складні структурні утворення особи, до яких необхідно віднести:

1) життєву позицію особистості (систему потреб, інтересів, переконань, ідеалів, що визначає вибірковість і рівень активності людини);

2) темперамент (систему природних властивостей особистості - рухливість, врівноваженість поведінки і тонус активності, - що характеризує динамічну сторону поводження);

3) здібності (систему інтелектуально-вольових і емоційних властивостей, що визначає творчі можливості особистості) і, нарешті,

4) характер як систему відносин і способів поведінки.

19. Свідомість як вища форма відображення, її функції та структура

Свідоммість -- це вища форма відображення дійсності, властива лише людям і пов'язана з їх психікою, абстрактним мисленням, світоглядом, самосвідомістю, самоконтролем своєї поведінки і діяльності та передбачування результатів останньої. Свідомість людини -- складне і багатогранне явище. З погляду психології свідомість можна розглядати як форму психіки. Стосовно буття свідомість демонструє свою пізнавальну функцію, що полягає в побудові певного образу світу, який несе в собі ступінь освоєння людиною буття.

Структура свідомості

Свідомість має надзвичайно складну структуру. Фахівці не мають відносно неї одностайної думки

Можна виділити такі рівні свідомості та їх елементи.

1. Базовим і найбільш давнім рівнем свідомості є чуттєво-афективний пласт, до якого належать:

- відчуття - відображення в мозкові окремих властивостей предметів та явищ об'єктивного світу, що безпосередньо діють на наші органи чуттів;

- сприйняття - образ предмета в цілому, який не зводиться до суми властивостей та сторін;

- уявлення - конкретні образи таких предметів чи явищ, які в певний момент не викликають у нас відчуттів, але які раніше діяли на органи чуттів;

- різного роду афекти, тобто сильні мимовільні реакції людини на зовнішні подразники (гнів, лють, жах, відчай, раптова велика радість).

2. Ціннісно-вольовий рівень, до якого належать:

- воля - здатність людини ставити перед собою мету і мобілізовувати себе для її досягнення;

- емоції - ціннісно-забарвлені реакції людини на зовнішній вплив. Сюди можна віднести мотиви, інтереси, потреби особи в єдності зі здатностями у досягненні мети.

3. Абстрактно-логічне мислення. Це найважливіший пласт свідомості, який виступає в таких формах:

- поняття - відображення в мисленні загальних, найбільш суттєвих ознак предметів, явищ об'єктивної дійсності, їх внутрішніх, вирішальних зв'язків і законів;

- судження - форма думки, в якій відображаєтеся наявність чи відсутність у предметів і явищ яких-небудь ознак і зв'язків;

- умовивід - форма мислення, коли з одного чи кількох суджень виводиться нове судження, в якому міститься нове знання про предмети та явища (більш детально про поняття, судження, умовивід див. пит. 48 "Єдність чуттєвого і раціонального пізнання");

- різні логічні операції.

4. Необхідним компонентом свідомості можна вважати самосвідомість і рефлексію:

- самосвідомість - це виділення себе, ставлення до себе, оцінювання своїх можливостей, які є необхідною складовою будь-якої свідомості;

- рефлексія - це така форма свідомості, коли ті чи інші явища свідомості стають предметом спеціальної аналітичної діяльності суб'єкта.

Функції свідомості

пізнавальна, яка реалізується в придбанні і накопиченні знань про природу , суспільстві і самій людині.

творчо-конструктивна, що виявляється у випереджаючому відображенні, в уявному моделюванні майбутнього і в цілеспрямованому перетворенні на цій основі дійсності, у створенні, зокрема, предметних форм, не існуючих в природі. Природа не будує літаків, не пече хліб, не пише романи. Все це продукти людського розуму і людських рук.

регулятивно-управлінська, що забезпечує розумне регулювання і самоконтроль поведінки і діяльності людини, його взаємини із зовнішнім світом.

прогностична. Людина до певної межі з деякою вірогідністю може передбачати майбутнє, прогнозувати свої дії, будувати плани і здійснювати їх.

20. Сутність понять «індивід», «особистість» та «індивідуальність», їх співвідношення

Індивід - це представник роду людського.

Критерії: стать, вік, конституція, темперамент

Особистість - це соціальний індивід, що поєднує в собі риси загально-людського, суспільно-значущого та індивідуально-неповторного.

Критерії: спрямованість, спонуки, здібності, характер

Індивідуальність - сукупність неповторно-своєрідних рис та особливостей людини, що відрізняє її від інших людей.

Критерії: продуктивність, індивідуальні особливості, індивідуальна історія, досвід

Сьогодні психологія трактує особистість як соціально-психологічне утворення, яке формується завдяки життю людини в суспільстві. Людина як суспільна істота набуває нових (особистісних) якостей, коли вступає у відносини з іншими людьми і ці відносини стають «створюючими» його особу. У індивіда в момент народження ще немає цих придбаваються (особистісних) якостей.

Оскільки особистість частіше за все визначають як людину в сукупності його соціальних, придбаних якостей, це означає, що до числа особистісних не відносяться такі особливості людини, які природно обумовлені і не залежать від його життя в суспільстві. До числа особистісних не відносяться психологічні якості людини, що характеризують його пізнавальні процеси або індивідуальний стиль діяльності, за винятком тих, які проявляються в стосунках до людей у суспільстві. У поняття «особистість» зазвичай включають такі властивості, які є більш-менш стійкими і свідчать про індивідуальність людини, визначаючи його значущі для людей риси і вчинки.

За визначенням Р.С. Немова, особистість - це людина, узята в системі її психологічних характеристик, що соціально обумовлені, виявляються в суспільних за природою зв'язках і стосунках, є стійкими і визначають моральні вчинки людини, що мають істотне значення для нього самого і оточуючих.

«індивід», «індивідуальність». Змістовно ці поняття переплетені між собою.

Індивід - це одиничний представник виду «homo sapiens». Як індивіди люди відрізняються один від одного не тільки морфологічними особливостями (такими, як зростання, тілесна конституція і колір очей), але і психологічними властивостями (здібностями, темпераментом, емоційністю).

Індивідуальність - це єдність неповторних особистісних властивостей конкретної людини. Ця своєрідність його психофізіологічної структури (тип темпераменту, фізичні і психічні особливості, інтелект, світогляд, життєвий досвід).

Співвідношення індивідуальності й особистості визначається тим, що це два способи буття людини, два його різних визначення.

Розбіжність ж цих понять проявляється, зокрема, в тому, що існують два відмінних проце5сса становлення особистості та індивідуальності.

Становлення особистості є процес соціалізації людини, яка полягає в освоєнні їм родової, суспільної сутності . Це освоєння завжди здійснюється в конкретно-історичних обставинах життя людини. Становлення особистості пов'язане з прийняттям індивідом вироблених в суспільстві соціальних функцій і ролей, соціальних норм і правил поведінки, з формуванням умінь будувати відносини з іншими людьми. Сформована особистість є суб'єкт вільної, самостійної і відповідальної поведінки в соціумі.

Становлення індивідуальності є процес індивідуалізації об'єкта. Індивідуалізація - це процес самовизначення й відокремлення особистості, її виділення з спільноти, оформлення її окремості, унікальності та неповторності. Ставши індивідуальністю особистість - це самобутній, активно і творчо виявив себе в житті людей.

У поняття «особистість» і «індивідуальність» зафіксовані різні сторони, різні виміри духовної сутності людини. Суть цієї відмінності добре виражена в мові. Зі словом «особистість» зазвичай вживаються такі епітети, як «сильна», «енергійна», «незалежна», підкреслюючи тим самим її діяльнісної представленість в очах інших. Про індивідуальності говорять «яскрава», «неповторна», «творча», маючи на увазі якості самостійної сутності.

21. Самосвідомість, її функції та складові компоненти

Самосвідоммість -- рефлекторна (відображувана) свідомість, за допомогою якої особа конкретно усвідомлює себе у своїх власних розумових діях і станах; самоусвідомлення. Самосвідомість є усвідомленням особою самої себе на відміну від інших - інших суб'єктів і світу взагалі.

Юність, вважається періодом підвищеної самосвідомості. Особа з хронічним нахилом щодо самосвідомості може бути соромливою або інтровертною. Переживаючи самосвідомість, людина усвідомлює навіть найменші зі своїх власних вчинків. Таке усвідомлення може порушити здатність особи виконувати складні вчинки. Наприклад, піаніст може «задихнутись», втратити впевненість, і навіть здатність виконання у момент коли він помічає публіку. Це є функцією психологічного феномену суспільного сприяння. Як самосвідомість в'яне людина може повернути здатність виконання «не гублячись» в надмірному самоусвідомленні.

Прояви самосвідомості відрізняються різноманітністю форм:

1) когнітивний аспект психічної діяльності людини виявляється в самовідчуттях, самоаналізі, самооцінці.

2) афективний аспект - у скромності, самолюбстві.

3) регулятивний аспект - у самоконтролі, самодисципліні та ін. властивостях.

В психології самосвідомість розуміється як психічне явище, усвідомлення людиною себе в якості суб'єкта діяльності, в результаті якої уявлення людини про саму себе складаються в мисленний образ Я.

Психологи часто розрізняють між двома видами самосвідомості, особистою і громадською. Особиста самосвідомість є нахилом розглядати внутрішньо самого себе і свої відчуття. Громадська самосвідомість є усвідомленням себе з точки зору інших. Як і особиста так і громадська самосвідомість розглядаються як риси особистості, які залишаються порівняно стабільними з минанням часу, але вони не є співвідносними.

В рамках соціальних наук також використовують терміни «національна самосвідомість», «етнічна самосвідомість», «класова самосвідомість», що означають усвідомлення членами групи наявності даної групи, її особливостей і цілей в суспільному світі.

В філософії самосвідомість є усвідомленням самого себе, рефлексія свідомості відносно себе. самосвідомість розуміється як єдність суб'єкта, що лежить в основі всякої свідомості.

Структура самосвідомості людини відзначається різноманітністю форм вияву, які пов'язані з усіма сторонами її психічної діяльності: пізнавальної - самокритичність, самоаналіз, самооцінка, самопереконання, самоіронія тощо; емоційної - самозадоволення, самоповага, самолюбство, самосхвалення і т. п.; вольової - самодисципліна, самонаказ, самоконтроль, саморегуляція, самовимогливість та інше.

22. Відчуття та сприймання як базові пізнавальні процеси, їх види та властивості

Відчуття - психічний пізнавальний процес, який полягає у відображені окремих властивостей, предметів та явищ оточуючого світу.

Для виникнення відчуття потрібна наявність подразників. Дія подразника на орган має назву подразнення. Фізіологічною основою відчуттів є складна діяльність їх органів - аналізатори.

властивості:

Якість - особливість певного відчуття, яка відрізняє його від інших відчуттів. Якість відчуттів дає змогу відображати світ у всій різноманітності його властивостей.

Інтенсивність - кількісна характеристика відчуття. Визначається силою подразника, що діє, і функціональним станом рецептора, який залежить від стану організму, значущості подразника і просторово-часових умов сприймання.

Тривалість - часова характеристика відчуттів. Вона залежить від часу дії подразника, його інтенсивності і функціонального стану організму

Види людських відчуттів Дистантні відчуття:Зір,Слух,Нюх / Контактні відчуття -Смак / Тактильні відчуття-Дотик,Біль / Температурні відчуття / Вібраційні відчуття / Глибинні відчуття / Чуттєвість від внутрішніх органів / М'язова чуттєвість / Вестибулярна чуттєвість

Сприйняттям -- психічнопізнавальний процес, який полягає у відображені людиною предметів і явищ, в сукупності всіх їхніх якостей при безпосередній дії на органи чуття.

Знання про оточуючу дійсність людина одержує не тільки через відчуття, а і через сприймання. У відчуттях відображаються лише окремі властивості предметів, наприклад їхній запах, колір, твердість тощо, тоді як у сприйманні всі ці властивості відображаються у їхній сукупності і взаємозв'язку.

Результатом сприймання є цілісний образ об'єкта. як і всякий процес пізнання, воно залежить від особливостей суб'єкта: його досвіду, знань, потреб, інтересів, установок, спрямованості. Як і відчуття, воно є суб'єктивним образом об'єктивної дійсності. Критерієм їхньої істинності є практична діяльність людини. Сприймає дійсність не ізольоване вухо чи око, а конкретна жива людина. Тому в сприйманні виявляється її ставлення до об'єкта, її бажання, інтереси, почуття тощо.

Характерні особливості сприймання. Предметність сприймання виявляється в тому, що властивості предмету відображаються в образі не ізольовано, а як належні предмету. Ця властивість є набутою. В її формуванні провідну роль відіграють рух і дотик.

цілісність. Цілісний образ виникає на основі узагальнення знань про окремі властивості предмету, що одержується у вигляді окремих відчуттів.

структурність полягає в тому що сприймання не просто конгломерат відчуттів, а в ньому відображаються відношення різних властивостей і частин предмету, тобто його структура..

константність. Під нею розуміють відносну постійність сприйманої величини, форми і кольору предметів при зміні відстані, положення спостерігача, освітленості предмету. На основі постійно мінливих сенсорних вражень перцептивна константність продукує стійкий, стабільний і константний образ світу.

осмисленість. Сприймаючи предмети і явища дійсності, людина тлумачить їх згідно з наявними знаннями і практичним досвідом. Сприймання людини тісно пов'язане з мисленням. Сприйняти об'єкт, це значить виділити його з оточення і мислено назвати його, тобто віднести до певного класу предметів. Тоді, коли це зразу зробити не вдається, в процесі сприймання відбувається динамічний пошук найкращої інтерпретації наявної інформації.

23. Пам'ять, її призначення. Характеристика видів та процесів пам'яті

Памм'ять - психічний процес, який полягає в закріпленні, збереженні та наступному відтворенні минулого досвіду, що дає можливість його повторного застосування в життєдіяльності людини.

Види пам'яті

за методом запам'ятовування:

мимовільна -- інформація запам'ятовується без спеціальних прийомів заучування, під час виконання діяльності або роботи з інформацією.

довільна -- цілеспрямоване заучування за допомогою спеціальних прийомів. Ефективність запам'ятовування залежить від прийомів та цілей запам'ятовування;

За характером переважаючої психічної активності:

рухова -- пам'ять на рухи та їх системи;

емоційна -- пам'ять на почуття, які виступають стимулом до діяльності;

образна -- пам'ять на уявлення: зорова, слухова, нюхова, смакова, дотикова;

словесно-логічна -- специфічна людська, запам'ятовується думка у формі понять.

За тривалістю збереження інформації:

сенсорна пам'ять триває 0,2 - 0,5 секунди, дозволяє людині орієнтуватися в оточенні.

короткочасна пам'ять забезпечує запам'ятовування одноразової інформації на короткий проміжок часу - від кількох секунд до хвилини;

довготривала пам'ять -- збереження інформації протягом тривалого часу;

оперативна пам'ять -- проявляється під час виконання певної діяльності і необхідна для її виконання в кожний заданий проміжок часу.

Короткочасна пам'ять є практично повністю автоматичною і працює без будь-якої свідомої установки на запам'ятовування. Людина може охопити поглядом близько семи предметів, запам'ятовуючи у середньому від п'яти до дев'яти одиниць інформації, які вона спроможна точно відтворити через кілька десятків секунд після їхнього пред'явлення. Тому обґрунтовано вважають, що обсяг короткочасної пам'яті становить (7±2) елементи.

Довготривала пам'ять забезпечує людині тривале збереження знань, умінь і навичок, що потрібні в житті. Встановлено що інформація найкраще запам'ятовується, якщо до неї повертатися через визначені проміжки часу. Перший складає 15-20 хв, що зв'язано з роботою короткочасної пам'яті. Через дві години в людини включаються функції довгострокової пам'яті. Найкраще повернутися до вивченого через вісім годин і через добу. Якщо ж матеріал не повторювати, він буде сприйматися як новий.

Виявляється, що пам'ять не локалізована в якійсь конкретній частині мозку; вона може залежати від зміни шляхів, якими проходять нервові імпульси при їхньому поширенні в мозку. Пам'ять можна тренувати шляхом постійного використання так, щоб між нервовими клітинами (нейронами) мозку установилися чіткі зв'язки. Події, що запам'ятовуються в короткочасній пам'яті, швидко забуваються, у той час як події, що залишилися в довготривалій пам'яті, запам'ятовуються надовго і можуть бути відновлені через багато років.

24. Мислення, його види, форми та операції

Мислення -- це особлива ідеальна діяльність людини, яка виникає, формується, розвивається в суспільстві, коли людина перебуває у певному соціокультурному середовищі і вступає в багатогранні відносини з природним і соціальним світом, що її оточує.

Мислення -- це процес опосередкованого і узагальненого відображення у мозку людини предметів об'єктивної дійсності в їхніх істотних властивостях, зв'язках та відношеннях.

Основні функції мислення

Пізнавальна (відображення світу і самовідображення)

Проектувальна (побудова планів, проектів, моделей практичної і теоретико-пізнавальної діяльності)

Прогнозна (прогнозування або передбачення наслідків своїх дій, своєї діяльності, прогнозування майбутнього)

Інформаційна (засвоєння інформації про знання та її смислове перероблення)

Технологічна (розроблення правил, норм, стандартів, рецептів життєдіяльнсті людини і суспільства в різних формах та проявах)

Рефлексивна (самопізнання розуму, самоаналіз)

Інтерпретаторська (тлумачення, осмислення продуктів людської культури)

Аналітична і синтетична

Постановка та розв'язання різноманітних задач і проблем

Типи мислення: Конкретне мислення / Абстрактне мислення / Вербальне мислення / Дискурсивне мислення / Недискурсивне мислення (інтуїція, уява) / Логічне мислення / Алогічне мислення / Раціональне мислення / Ірраціональне мислення / Наочно-образне мислення / Концептуальне (понятійне) мислення / Машинне мислення

Види мислення: Практичне мислення / Теоретичне мислення / Професійне мислення

Функція мислення - розширення меж пізнання шляхом виходу за межі плотського сприйняття. Мислення дозволяє за допомогою висновку розкрити те, що не дане безпосередньо в сприйнятті. Операції мислення: порівняння, аналіз, синтез, абстракція і узагальнення.

25. Сутність мови та мовлення. Функції та види мовлення

Момвлення -- спілкування людей між собою за допомогою мови, а також створення та передача повідомлення по радіо чи телебаченню.

Мовлення в першому, процесуальному, значенні має синоніми: мовленнєва діяльність, мовленнєвий акт. Спілкування, контакт між людьми, обмін думками і почуттями, інформацією здійснюється не тільки через мовлення, але й за допомогою немовних знаків, які вивчає семіотика (міміка, жести, дотик). Мовлення ж -- вербальне спілкування за допомогою мовних знакових одиниць: слів, синтаксичних конструкцій, тексту, інтонацій, часто за підтримки невербальних засобів.

Термін “мовлення” позначає і процес мовлення, і результат мовленнєвої діяльності, т.т. текст - усний, письмовий або навіть мислиннєвий. Мовлення поділяється на зовнішнє і внутрішнє.

Внутрішнє мовлення має чотири види: 1) говоріння; 2) аудіювання (ці два види належать до усного мовлення); 3) письмо; 4) читання (письмове мовлення).

Мовлення розмежовується також за стилями.

Усне мовлення. Таке мовлення виникло природним шляхом на початку людського розуму. Очевидно, що звукове мовлення стало переважати у спілкуванні людей у зв'язку з його перевагами як універсальний засіб контактів на невеликій відстані. Усне мовлення має два напрямки: 1) відправлення мовленнєвого сигналу та його прийом; 2) говоріння й аудіювання. Говоріння - це озвучення думки, кодовий перехід з мислиннєвого коду (з коду внутрішнього мовлення) на звуковий код, на код акустичний (фонетичний). Для вільного усного мовлення необхідна гнучкість механізмів вимови, безпомилкова їх координація, моментальний вибір слів, вільне володіння синтаксичними механізмами. Аудіювання - це кодовий перехід з акустичного коду на код внутрішнього мовлення (на код думання - мислиннєвий код). Перевага усного мовлення в тому, що воно може поєднуватися з так званими невербальними засобами спілкування (жести, міміка, інтонація тощо). Також таке мовлення швидко відбувається, є можливість швидких реакцій, зворотного зв'язку. Недоліками можна назвати різні перешкоди між співрозмовниками, а також моментальність перебігу спілкування.

Письмове мовлення. Цей вид має багато кодів: ідеографічне письмо, ієрогліфічне, фонемне письмо. Письмове мовлення має два напрямки: 1) письмо як письмове вираження думки; 2) читання. Письмо - це процес, дія, перекодування змісту думки з коду мислення на графічний, літерний код. Проміжною ланкою перекодування служить фонема. Письмо - це: а) підготовка, формування висловлювання на внутрішньому рівні; б) кодові переходи; в) техніка запису - накреслення потрібних графічних знаків за правилами та орфографічними нормами. Переваги письма такі: мовлення підготовлене, унормоване, відредаговане (як правило). Інший вид письмового мовлення - це читання (вголос і про себе). Процес читання - це знову ж таки кодовий перехід з графічного коду (надрукованого чи написаного тексту) на акустичний і, зазвичай одночасно, на код мислення. Процес читання відбувається таким чином: 1) сприймаються графічні знаки (техніка читання); 2) здійснюються кодові переходи; 3) усвідомлюється прочитане через код мислення, через знаки-еталони, що зберігаються у пам'яті.