Теорії особистості
Основні принципи гуманістичної психології. Теорія особистісних рис Г. Олпорта. Принцип функціональної автономії мотивів. Гуманістична теорія особистості А. Маслоу, оцінка самоактуалізації. Поняття конгруентності особистості в теорії К. Роджерса.
Рубрика | Психология |
Вид | контрольная работа |
Язык | украинский |
Дата добавления | 08.11.2012 |
Размер файла | 43,8 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
1. Основні принципи гуманістичної психології
Гуманістична психологія - особливий напрямок, що відрізняється від інших шкіл по ряду принципово важливих для розуміння природи людини положень. До нього традиційно відносять такі концепції, як теорія особистісних рис Г. Олпорта, теорія самоактуалізації А. Маслоу, теорія і індирективна психотерапія К. Роджерса, уявлення Ш. Бюлера про життєвий шлях особистості, ідеї Р. Мейя.
Кожна з названих теорій використовує свій власний понятійний апарат, створює оригінальні уявлення про внутрішній світ людини і її розвитку в процесі життя, перевіряє й обґрунтовує дані, отримані в ході емпіричних досліджень, і в процесі психотерапевтичної роботи з клієнтами. Розходження, що існують між теоріями, проте не є перешкодою, що не дозволило б розглянути їх з позиції загально методологічних принципів.
Такими принципами є:
Принцип розвитку означає, що людина постійно прагне до нових цілей, самовдосконаленню завдяки наявності в неї вроджених потреб - прагнення до самореалізації, потребі в самоактуалізації, бажання здійснювати безупинний поступальний розвиток.
Принцип цілісності, що дозволяє розглядати особистість як складну відкриту систему, спрямовану на реалізацію усіх своїх потенціалів.
Принцип гуманності означає, що людина по своїй природі є доброю і вільною, і тільки обставини, що перешкоджають розкриттю її щирої сутності, роблять її агресивною і відчуженою.
Принцип цільового детермінізму, що припускає вивчати особливості особистості в аспекті орієнтації людини на майбутнє, тобто з погляду її очікувань, цілей і цінностей, при цьому відкидаючи ідею причинного детермінізму.
Принцип активності, що дозволяє прийняти суб'єкта як самостійно мислячу і діючу істоту, у житті якої інша людина (наприклад, психотерапевт) може відігравати роль підтримуючого, безумовно приймаючого, створюючого сприятливі умови для його розвитку партнера. Психотерапевт змінює установки клієнта, допомагає взяти відповідальність на себе, але при цьому не учить і не наставляє.
Принцип неекспериментального дослідження особистості, що заснований на ідеї цілісності, і відповідно неможливості адекватного вивчення особистості по окремих фрагментах, оскільки система (а такою і є особистість) найчастіше має такі властивості, що не притаманні її окремим частинам.
Принцип репрезентативності, що означає, що мета й об'єкт дослідження в гуманістичній психології збігаються, тому що задача вивчення нормально і повноцінно функціонуючої людини реалізується на виборі здорових, що самореалізуються особистостей.
Іншими словами:
Людина повинна вивчатися в її цілісності;
Кожна людина унікальна, тому аналіз окремих випадків не менш виправданий, ніж статистичні узагальнення;
Людина відкрита світу; переживання людиною світу і себе у світі - головна психологічна реальність;
Життя повинне розглядатися як єдиний процес становлення і буття людини;
Людина наділена потенціями безупинного розвитку і самореалізації як частиною своєї природи;
Людина має визначений ступінь волі від зовнішньої детермінації завдяки змістам і цінностям, якими вона керується у виборах;
Людина - активна, творча істота.
2. Теорія особистісних рис Г. Олпорта
гуманістичний олпорт маслоу конгруентність
Теорію Гордона Олпорта (1897-1967) часто відносять до диспозиціонального напрямку, відповідно до якого:
люди мають широкий набір властивостей реагувати типовим чином на різні ситуації;
кожна окрема людина унікальна, несхожа по своєму психічному складу (системі рис) на інших людей.
У своїй особистісній концепції Г. Олпорт розглядає людину як складну «відкриту» систему, в ієрархічній організації, в якій він виділяє наступні інтегративні рівні взаємодії індивіда зі світом - умовні рефлекси, навички, риси особистості, системи рис, що варіюють у різних випадках і утворюють множинні Я-особистості.
Особливе місце в цій складно організованій системі займає мотиваційно-споживча сфера. У ній виділяються два рівні функціонування: рівень мотивів нестатку і рівень вищих мотивів, або мотивів розвитку.
Принцип так званого Гомеостазис - (від греч. homoios - подібний і stasis - нерухомість) процес, за рахунок якого досягається відносна сталість внутрішнього середовища організму (сталість температури тіла, кров'яного тиску, концентрації цукру в крові). Як окремий механізм можна виділити нервово-психічний гомеостаз, за рахунок якого забезпечується збереження і підтримка оптимальних умов функціонування нервової системи в процесі реалізації різноманітних форм діяльності. Форми істинно особистісного буття (прагнення до нових цілей, постановка творчих задач, актуалізація почуття ініціативності і відповідальності й ін.) не укладаються у формулу гомеостазиса. Пошук постійної напруги, опір рівновазі - характерні риси мотивів розвитку.
Системи вищих мотивів входять у центральне ядро особистості - Я - і перетворяться в системи цінностей людини. Прагнення до самоактуалізації і самореалізації відносяться до мотивів розвитку і є споконвічно закладеними в людині потребами. Мотиви розвитку породжують звернену в майбутнє систему цілей, реалізація яких забезпечує формування нових можливостей людини. Людина, по Олпорту, звернена у своє майбутнє.
«Для того, щоб зрозуміти особистість, завжди необхідно звертатися до того, чим вона може виявитися в майбутньому, тому що кожен стан особистості орієнтований у напрямку майбутніх можливостей».
Розвиток особистості по Олпорту асоціюється з динамікою мотиваційної системи. Для пояснення особливостей формування і становлення особистості він формулює принцип функціональної автономії мотивів, відповідно до якого в процесі розвитку людини зв'язки між старими і новими мотивами зберігаються, при цьому характер цих зв'язків має історичну, але не функціональну природу. Функціонально вони не тотожні.
Принцип функціональної автономії мотивів дозволяє розглядати нові мотиви як самостійні одиниці психіки людини, відносно незалежні від більш ранніх форм (інстинктів і рефлексів).
Введенням цього принципу Олпорт протиставляє свій погляд на мотиваційну структуру особистості Біхевіоризм - (від англ. behaviour, biheviour - поводження) напрямок в американській психології ХХ ст., що заперечує свідомість як предмет наукового дослідження і зводить психіку до різних форм поводження, зрозумілих як сукупність реакцій організму на стимули зовнішнього середовища. Напрямок у психології, початок якому було покладено статтею американського психолога Дж. Уотсона «Психологія з погляду біхевіориста» (1913). Як предмет психології в ньому фігурує не суб'єктивний світ людини, а характеристики поводження, що об'єктивно фіксуються, і викликані будь-якими зовнішніми впливами. При цьому як одиницю аналізу поводження постулується зв'язок стимулу (S) і відповідної реакції (R). Надалі було показано, що саме обумовлювання являє собою досить складний процес, що має психологічний зміст. Поступово виникли зміни в концептуальному апараті біхевіоризму, що змусило говорити про перетворення його в необіхевіоризм. У схемі S - R з'явилися «проміжні перемінні» (образ, мета, потреба). Іншим варіантом ревізії класичного біхевіоризму стала концепція оперантного біхевіоризму Б. Скіннера, розроблена в 30-х рр. XX ст., де було модифіковане поняття реакції. У цілому біхевіоризм дуже вплинув на розвиток психотерапії, методи програмованого навчання. За словами необіхевіористів Н. Міллера і Д. Долларда вторинні спонукання «служать фасадом, за яким сховані функції покладених у їхній основі вроджених спонукань».
Утворення нових мотивів Олпорт пояснює перетворенням засобів діяльності в її мету і мотиви. Іншими словами, об'єкти і дії, що колись виступали для людини лише як засіб досягнення визначених цілей, починають самі по собі викликати інтерес і знаходять власну мотиваційну силу.
Розвиток мотиваційної сфери в єдності з формуванням узагальнених навичок поводження веде, згідно Олпорту, до формування основних властивостей особистості, називаних їм рисами. Риса - схильність поводитися подібним образом у широкому діапазоні ситуацій. Це такі психологічні особливості, що перетворюють безліч стимулів і обумовлюють безліч еквівалентних відповідних реакцій. Наприклад, агресивна людина схильна інтерпретувати нейтральні стимули як загрозливі, боязка - у кожній людині бачить потенційного критика, носія моралі.
Риси розглядаються Олпортом як одиниці аналізу особистості. У процесі розвитку одні риси стають другорядними, що підкоряються, інші здобувають характер кардинальних і центральних рис. І ті, і інші в сукупності складають фокус особистості.
Кардинальні - риси, що переважають у поводженні людини практично у всіх ситуаціях, центральні є типовими для людини, але виявляються не у всіх ситуаціях. Згідно Олпорту, центральних рис буває не більше 5-10.
Головною метою психології особистості Олпорт вважає дослідження неповторності кожної людини. Він затверджував, що характерною властивістю людини є її унікальність. «Індивідуальність - є основна характеристика людської природи».
Неповторність кожного Індивіда - (від лат. individuum - неподільне) людина як одинична природна істота, представник виду Homo sapiens, продукт філіпченкового й онтогенетичного розвитку, єдності вродженого і придбаного, носій індивідуально своєрідних рис (задатки, потяги і т.д.).') Неповторність індивіда виражається їм через введення поняття особистісної диспозиції як злиття декількох рис у неповторний Гештальт - (від нім. Gestalt - образ, форма) функціональна структура, що по властивим їй законам упорядковує різноманіття окремих явищ. Термін Гештальт запропонований гештальтпсихологією і спочатку застосовувався до опису психіки, але надалі був розповсюджений на область фізичних, фізіологічних, соціальних і інших явищ. Поняття про Гештальт зародилося при вивченні сенсорних утворень, коли треба було відмежувати від вхідних у їхній склад окремих компонентів (відчуттів) спосіб їхнього структурування (наприклад, хоча мелодія при її виконанні в різних тональностях і викликає різні відчуття, вона взнається як та сама). Цей спосіб став розумітися як Гештальт, що має власні закони, вивчення яких гештальтпсихологія висунула як свою головну задачу.
У цьому змісті особистість можна вивчати тільки за допомогою ідіографічних методів дослідження. Однак настільки однобічний підхід до людини не був притаманний Олпорту. Навпаки, він пропонує досліджувати особистість і ідіографічними техніками, одержуючи унікальне знання про індивіда, і номотетичними методами, затверджуючи універсальні закони і закономірності.
Олпорт характеризує свою теорію як «конкретно застосовну до нескінченно різноманітних форм особистісного існування й у той же час досить абстрактну для того, щоб служити як уніфіцуючий принцип для нової галузі науки»
Виділяючи загальні принципи розвитку особистості (наприклад, принцип функціональної автономії мотивів, загальні якості особистості - риси, установки, Я) ми неминуче скористовуємося номотетичним методом аналізу наукових даних. Але при якісному аналізі особистості ми зіштовхуємося зі своєрідною організацією її властивостей і якостей, унікальним стилем поводження, будівлею структури Я. Дослідження особистості під таким ракурсом вимагає застосування ідіографічного методу, який використовує поняття «особливий», «одиничний», «індивідуальний».
Індивідуальним може бути не тільки особливе сполучення неповторних рис особистості, але і шлях, напрямок її розвитку, при цьому сам принцип переходу від стадії до стадії залишається загальним.
Процес розвитку особистості Олпорт зіставляє зі зміною однієї форми єдності, цілісності особистості іншої. Він виділяє три стадії в розвитку єдності особистості:
дитяча стадія;
стадія відносної диференціації;
стадія інтегрованої єдності.
На першій стадії дитина функціонує як динамічна єдність, майже у всіх ситуаціях відповідає як ціле, за принципом «усе або нічого». На другій стадії ця динамічна єдність порушується і виникає диференціація, розчленованість окремих мотиваційних компонентів (у підлітковому віці неструктурованими можуть виявитися мета, мотиви, установки). На третій стадії в процесі спілкування і діяльності на основі диференціації і супідрядності окремих властивостей особистості відбувається утворення інтегрованої єдності з відособленим центром у виді структури Я. Самосвідомість є необхідною для прагнення особистості до поставлених цілей. Ця характеристика притаманна «Я». « «Я» є суб'єктивним регулятором тієї єдності, якою може володіти особистість».
Олпорт вважав, що критерієм прояву єдності особистості є сталість поводження людини в різних ситуаціях, причому саме в тих ситуаціях, де включенность Я максимальна. Перевірка цього припущення проводилася їм в експерименті. У першій серії випробувані вирішували задачі в нейтральній ситуації, без включенности Я. В другій серії при пред'явленні тих же задач, мінялися умови: випробуваним говорили, що результати рішення задач вплинуть на їхню репутацію в коледжі. Сталість загальних рис особистості виявилося саме по другій серії, де включенность Я була максимальною.
Проблема розвитку особистості є центральної для всього гуманістичного напрямку, причому рух людини до самореалізації і самоактуалізації зв'язаний не стільки з потребою в редукції напруги, встановленням рівноваги і бажанням спокою, скільки з його порушенням, із плануванням усе більш важких задач. Цих же позицій дотримувались й інші гуманістичні психологи - Абрахам Маслоу і Карл Роджерс.
3. Гуманістична теорія особистості А. Маслоу
Теорія особистості Абрахама Маслоу (1908-1970) будується на основі дослідження психічно зрілих, прогресивних, творчих людей, що утворять так звану «зростаючу верхівку» суспільства.
Розглядаючи людину, він підкреслював її особливе положення, відмінне від тварин, кажучи, що вивчення тварин не застосовується для розуміння людини, так як при цьому ігноруються ті характеристики, які притаманні тільки людині (гумор, заздрість, вина і т.д.), він вважав, що від природи в кожній людині закладені потенційні можливості для позитивного зростання і вдосконалення.
Основне місце в його концепції займає питання про мотивацію. Маслоу говорив, що люди мотивовані для пошуку особистих цілей, і це робить їх життя мотивованим і осмисленим. Він описував людину, як «бажаючу істоту», яка рідко досягає стану повного задоволення. Повна відсутність бажань і потреб, якщо це можливо, у кращому випадку недовговічне. Якщо одна потреба задоволена, інша спливає на поверхню і спрямовує увагу і зусилля людини.
Маслоу припустив, що всі потреби вроджені і представив свою концепцію ієрархії потреб у мотивації людини в порядку їхньої черговості:
Размещено на http://www.allbest.ru/
В основі цієї схеми лежить правило, що домінуючі потреби, розташовані внизу, повинні бути більш-менш задоволені до того, як людина усвідомити наявність і буде мотивована потребами, розташованими вгорі. Тобто задоволення потреб, розташованих внизу ієрархії, дає усвідомлення потреб, розташованих вище в ієрархії, і їхню участь у мотивації. По Маслоу, це є головним принципом, що лежить в основі організації мотивації людини, і чим вище людина може піднятися в цій ієрархії, тим більшу індивідуальність, людську якість і психічне здоров'я вона продемонструє.
Ключовим моментом у концепції ієрархії потреб Маслоу є те, що потреби ніколи не бувають, задоволені за принципом «все або нічого». Потреби частково збігаються, і людина одночасно може бути мотивована на двох або більше рівнях потреб. Маслоу зробив припущення, що середня людина задовольняє свої потреби приблизно так:
· фізіологічні - 85%,
· безпека і захист - 70%,
· любов і приналежність - 50%,
· самоповага - 40%,
· самоактуалізація - 10%.
Якщо потреби більш низького рівня перестануть задовольнятися, людина повернеться на даний рівень і залишиться там, поки ці потреби не будуть у достатній мірі задоволені.
Тепер розглянемо ієрархію потреб за Маслоу більш докладно:
Фізіологічні потреби
Фізіологічні потреби безпосередньо стосуються біологічного виживання людини і повинні бути задоволені на якомусь мінімальному рівні перш, ніж будь-які потреби більш високого рівня стануть актуальними, тобто людина, якій не вдається задовольнити ці основні потреби, достатньо довго не буде зацікавлена у потребах, що займають вищі рівні ієрархії, оскільки вони дуже швидко стають настільки домінуючими, що всі інші потреби зникають або відходять на задній план.
Потреби безпеки і захисту.
Сюди включені наступні потреби: потреби в організації, стабільності, в законі і порядку, у передбачуваності подій і у свободі від таких загрозливих сил, як хвороба, страх і хаос. Таким чином, ці потреби відображають зацікавленість у довготривалому виживанні. Перевага надійної роботи зі стабільним високим заробітком, створення ощадних рахунків, придбання страховки можна розглядати як вчинки, які мотивуються пошуками безпеки.
Інший прояв потреби в безпеці і захисті можна бачити, коли люди стикаються з реальними надзвичайними обставинами - такими, як війна, повінь, землетрус, повстання, громадські заворушення і т.д.
Потреби приналежності і любові.
На цьому рівні люди прагнуть встановити відносини прихильності з іншими у своїй родині або в групі. Дитина хоче жити в атмосфері любові і турботи, в якій всі його потреби задовольняються і він отримуватиме багато ласки. Підлітки, які прагнуть знайти любов у формі поваги і визнання своєї незалежності і самостійності, тягнуться до участі в релігійних, музичних, спортивних та інших згуртованих групах. Молоді люди відчувають потребу в любові у формі сексуальної близькості.
Маслоу визначив два види любові у дорослих: дефіцитарна або Д-любов, і буттєва або Б-любов. Перша заснована на дефіцитарнй потребі - це любов, яка виходить з прагнення отримати те, чого нам не вистачає, скажімо, самоповаги, секс чи спілкування з тим, з ким ми не відчуваємо себе самотніми. Це егоїстична любов, яка бере, а не дає. Б-любов, навпаки, заснована на усвідомленні людської цінності іншого, без будь-якого бажання змінити або використовувати його. Ця любов, на думку Маслоу, дає можливість людині зростати.
Потреби самоповаги.
Коли наша потреба любити інших і бути ними любимими досить задоволена, ступінь її впливу на поведінку зменшується, відкриваючи дорогу потребам самоповаги. Маслоу розділив їх на два типи: самоповага і повага інших. Перший включає такі поняття, як компетентність, впевненість незалежність і свобода. Людині потрібно знати, що вона гідна людина, і може справлятися із завданнями та вимогами, які висуває їй життя. Повага іншими включає в себе такі поняття, як престиж, визнання, репутація, статус, оцінка і прийняття. Тут людині необхідно знати, її досягнення, визнається та оцінюється.
Задоволення потреб самоповаги породжує почуття впевненості, гідності й усвідомлення того, що ви корисні й необхідні. Маслоу припустив, що потреби поваги досягають максимального рівня і перестають рости в зрілості, а потім їх інтенсивність зменшується.
Потреби самоактуалізації.
Маслоу охарактеризував самоактуалізацію, як бажання людини стати тим, ким він може бути. Людина, яка досягла цього вищого рівня, домагається повного використання своїх талантів, здібностей і потенціалу особистості, тобто самоактуалізуватися - означає стати тією людиною, якою ми можемо стати. Але, на думку Маслоу самоактуалізація дуже рідкісна, через це багато людей просто не бачать свого потенціалу, або не знають про його існування, або не розуміють користі самовдосконалення. Вони схильні сумніватися і навіть боятися своїх здібностей, тим самим, зменшуючи шанси для самоактуалізації. Це явище Маслоу назвав комплексом Іони. Він характеризується страхом успіху, який заважає людині прагнути до величі і самовдосконалення.
Ще одна перешкода для самоактуалізації, яка згадується Маслоу, - сильний негативний вплив, який чиниться потребами безпеки. Діти, виховані в безпечній, дружній обстановці, більш схильні до придбання здорового уявлення про процес зростання.
На додаток до своєї ієрархічної концепції мотивації Маслоу виділив дві глобальні категорії мотивів людини:
· дефіцитні мотиви
· мотиви росту.
Перші спрямовані на задоволення дефіцитарних станів, наприклад: голод, холод, небезпека. Вони є стійкими характеристиками поведінки.
На відміну від Д-мотивів, мотиви росту (або побутові потреби, або Б-мотиви) мають віддалені цілі. Їх функція полягає в збагаченні та розширенні життєвого досвіду. До потреб можна віднести: цілісність, досконалість, активність, краса, доброта, унікальність, істина, честь, реальність і т.д.
4. Оцінення самоактуалізації за А. Маслоу
Відсутність адекватного інструменту оцінки для вимірювання самоактуалізації спочатку припинило будь-які спроби зробити валідними основні твердження Маслоу. Однак розробка «Опитувач особистісної орієнтації» (ОOI) дала дослідникам можливість виміряти цінності і поведінку, яка пов'язана з самоактуалізацією. Це опитування самозвіту, розроблені для оцінки різних характеристик самоактуалізації відповідно до концепції Маслоу. Він складається з 150 тверджень вимушеного вибору, з кожної пари тверджень респондент повинен вибрати те, що краще його характеризує.
ООI складається з двох основних шкал і десяти субшкал.
· перша, основна шкала вимірює те, у якому ступені людина є спрямованою на себе, а не на інших у пошуках цінностей і сенсу життя (характеристика: автономність, самостійність, свобода - залежність, потреба в схваленні і прийнятті)
· друга основна шкала називається компетентність у часі. Вона вимірює те, якою мірою людина живе в сьогоденні, а не концентрується на минулому або майбутньому.
· 10 додаткових субшкал призначені для вимірювання важливих елементів самоактуалізації: цінності самоактуалізації, екзистенціальної, емоційна реактивність, спонтанність, турбота про свої інтереси, самосприйняття, прийняття агресії, здатність до близьких стосунків.
· ОOI так само має вбудовану шкалу визначення брехні.
Численні дослідження дозволяють вважати валідність ОOI доведеною.
Єдиним серйозним обмеженням для використання ООI, що має 150 пунктів, в дослідницьких цілях є його довжина. Джоунз і Крендалл (Jones, Crandall, 1986) розробили короткий індекс самоактулізаціі. Шкала, що складається з 15 пунктів:
1. Я не соромлюся жодної зі своїх емоцій
2. Я відчуваю, що роблю те, чого від мене чекають інші (N)
3. Я вірю, що люди по суті гарні і їм можна довіряти
4. Я можу сердитися на тих, кого люблю
5. Завжди необхідно, щоб інші схвалювали те, що я роблю (N)
6. Я не приймаю свої слабкості (N)
7. Мені можуть подобатися люди, яких я можу не схвалювати
8. Я боюся невдач (N)
9. Я намагаюся не аналізувати і не спрощувати складні сфери (N)
10. Краще бути самим собою, ніж популярним
11. В моєму житті немає того, для чого б я особливо себе присвятив (N)
12. Я можу висловити мої почуття, навіть якщо це призведе до не бажаним наслідків
13. Я не зобов'язаний допомагати іншим (N)
14. Я втомився від неадекватності (N)
15. Мене люблять, бо я люблю.
Респонденти відповідають на кожне твердження, використовуючи 4-х значну шкалу: 1 - не згоден, 2 - не згоден частково, 3 - згоден частково, 4 - згоден. Значок (N), наступний за твердженням, позначає, що при підрахунку загальних значень оцінка по цьому пункту буде інверсною (1 = 4,2 = 3,3 = 2,4 = 1). Чим вище загальне значення, тим більше самоактуалізованим вважається респондент.
Характеристики самоактуалізованих людей:
1. Більш ефективне сприйняття реальності;
2. Прийняття себе, інших і природи;
3. Безпосередність, простота і природність;
4. Центрування на проблемі;
5. Незалежність: потреба в самоті;
6. Автономія: незалежність від культури й оточення;
7. Свіжість сприйняття;
8. Вершинні, або містичні, переживання (моменти сильного хвилювання або високої напруги, а так само моменти розслаблення, умиротворення, блаженства і спокою);
9. Суспільний інтерес;
10. Глибокі міжособистісні відносини;
11. Демократичний характер (відсутність упереджень);
12. Розмежування засобів і цілей;
13. Філософське почуття гумору (доброзичливий гумор);
14. Креативність (здатність до творчості);
15. Опір окультурення (знаходяться в гармонії зі своєю культурою, зберігаючи певну внутрішню незалежність від неї).
Самоактуалізація - процес, що включає в себе здоровий розвиток здібностей людей, що б вони могли стати тим, ким можуть стати.
Самоактуалізовані люди - люди, які задовольнили свої потреби дефіцитарние і розвинули свій потенціал настільки, що можуть вважатися надзвичайно здоровими людьми.
5. Поняття конгруентності особистості в теорії К. Роджерса
Одним з важливих положень теорії К. Роджерса (1902-1987) є судження про те, що індивід існує в постійно змінюючомуся світі, центром якого є він сам. Цей індивідуальний простір був названий феноменальним світом. Він не є світом об'єктів і предметів, а містить у собі усе, що почуває людина (організм) не залежно від того, усвідомлено чи не усвідомлено це почуття. Усвідомлення того чи іншого почуття було ним названо символізацією об'єкта.
Організм реагує на оточення так, як воно дано йому в досвіді і сприйнятті. Саме ця сфера - сприйняття подій є реальною. Іншими словами, людина реагує не на якусь абсолютну реальність, а на своє сприйняття цієї реальності. Це твердження є одним з основ феноменологічного напрямку, представником якого був Роджерс.
Воно розкривається через наступні три принципи:
Поводження людини можна зрозуміти не з позицій об'єктивного спостерігача, а з позицій самої особистості, її суб'єктивного сприйняття і пізнання дійсності;
Людина сама визначає свою долю, вільна у виборі й ухваленні рішення;
Люди по природі добрі і прагнуть до досконалості.
Організм реагує на визначене феноменальне поле як організоване ціле. Це твердження Роджерса протиставляється функціоналізму, що розкладає особистість і пізнавальні процеси на окремі складові, котрі самі по собі цієї цілісності не представляють.
Особистість має одну основну тенденцію і прагнення - актуалізувати, зберігати і зміцнювати організм як осередок досвіду, розвиватися в напрямку зрілості. Організм рухається убік більшої незалежності і відповідальності, убік самоврядування, саморегуляції й автономії.
Чим більше проявів досвіду доступно свідомості, тим більше в людини можливостей відбити загальну картину свого феноменального світу в поводженні; чим менше захисних, що спотворюють зміст досвіду представлень, тим адекватніше вони виражаються в спілкуванні.
Згодом частина особистого світу людини, її сприйняття починають усвідомлюватися й оформлятися в окрему структуру - Я-концепцію. Я - символізована частина досвіду, що виникла в результаті того, що деякі відчування щодо себе були позначені і відособлені в окреме утворення. «Я-концепція - це сприймане індивідом «Я» чи те, що людина має на увазі, коли говорить «Я» чи «мені».
Я-концепція характеризується:
областю змісту, тобто тими сферами, що знайшли відображення в Я-концепції (фізичні, соціальні, сексуальні, почуття й емоції, смаки і переваги, професійні інтереси, відпочинок, цінності і моральні риси);
структурою або типами зв'язків між окремими частинами Я-концепції і характером відносин з навколишнім середовищем;
конгруентністю-неконгруентністю, тобто наявністю відповідності/невідповідності Я-концепції реальним переживанням людей;
захистом, чи силою, що оберігає від оцінок, не відповідні Я-концепції;
напруженістю, тобто тим станом, що виникає унаслідок фіксованої захисної позиції;
рівнем самоповаги, чи здатністю приймати себе у всьому різноманітті своїх особливостей;
реальністю, чи здатністю оцінювати себе виходячи з актуально надходячої інформації.
Психотерапевтичні прийоми, застосовувані К. Роджерсом, одержали назву індирективної психотерапії, чи «клієнт-центрованої» психотерапії. Пізніше термін «клієнт-центрована психотерапія» був замінений більш придатним - поняттям «особистістно-центрована терапія». «Роджерс думав, що нова назва буде в більшому ступені підходити для опису людських цінностей і взаємної залежності, уявлення про які лежали в основі розробленого ним підходу, і що цю назву можна буде застосовувати в інших областях знання крім консультування і психотерапії».
Емпатія - відчуття внутрішнього світу клієнта як свого власного, але при збереженні якості «начебто». Емпатія - здатність людини емоційно відзиватися на переживання інших людей. Зазвичай розглядають два види емпатії: 1) співпереживання - переживання тих же почуттів, 2) співчуття - переживання суб'єктом інших у порівнянні з іншою людиною почуттів. Роджерс розумів під емпатією особливу позицію, специфічну форму товариських відносин, м'який спосіб спілкування з клієнтами … [яка] не має на увазі виконання добрих намірів, а також механічного відображення.
К. Роджерс прагнув до того, щоб у процесі психотерапевтичної роботи допомогти людині максимально розкритися, реалізуватися. Його психотерапія наголошує на підтримуючій клієнта емпатії - здатність емоційно сприйняти іншу людину, проникнути в її внутрішній світ, прийняти її з усіма її думками і почуттями. Роджерс вірив, що за умови безумовного позитивного прийняття і розуміння клієнта, люди будуть здійснювати особистісний ріст у напрямку, що є для них єдино придатним і унікальним. Коли людина стає самою собою, то вона, як це не парадоксально, починає змінюватися, оскільки взаємини стають справжніми.
Список літератури
1. Анцыферова Л.И. Психология самоактуализирующейся личности в работах Абрахама Маслоу // Вопросы психологии. 1973. №4. С. 173-180;
2. Маслоу А. Самоактуализация // Психология личности. Тексты. М.: МГУ, 1982. С. 108-117;
3. Нельсон-Джоунс Р. Теория и практика консультирования. СПб.: Питер, 2000. 464 с.;
4. Орлов А.Б.К. Роджерс и современный гуманизм // Вестник МГУ. Серия 14. Психология. 1990. №2. С. 55-58;
5. Пошан Т., Дюма К. Абрахам Маслоу и Хайнс Кохут: сравнение // Иностранная психология. Т.1. №1. 1993. С. 18-26;
6. Роджерс К. К науке о личности // История зарубежной психологии. Тексты. М., 1986. С. 200-230;
7. Роджерс К. Несколько важных открытий // Вестник МГУ. Серия 14. Психология. 1990. №2. С. 58-65;
8. Роджерс К. Клиенто-центрированная терапия. М.: Рефл-бук, К.: Ваклер, 1997. 320 с.;
9. Роснин Н. Воспоминания о Карле Роджерсе: Лекции. МГУ, 1991;
10. Холл К., Линдсей Г. Теории личности. М., 1997;
11. Хьелл Л., Зиглер Д. Теории личности. СПб.: Питер, 1997;
12. Ярошевский М.Г., Анцыферова Л.И. Развитие и современное состояние зарубежной психологии. М., 1974. С. 279-287.
Размещено на Allbest.ru
Подобные документы
Розуміння основної природи людини. Основні принципи гуманістичної психології. Теорія особистісних рис Г. Олпорта, самоактуалізації А. Маслоу. Поняття конгруентності особистості в теорії К. Роджерса. Системи вищих мотивів як центральне ядро особистості.
реферат [28,4 K], добавлен 16.06.2010А. Маслоу представник гуманістичної теорії особистості, що являє собою альтернативу психоаналізу й біхевіоризму. Теорія самоактуалізації особистості, заснована на вивченні здорових, зрілих людей, показує положення, характерні для гуманістичного напрямку.
реферат [24,2 K], добавлен 09.01.2009Теорії особистості, їх характеристика: психодинамічний напрямок Зиґмунда Фрейда, аналітична теорія особистості Карла Густава Юнга, егопсихологія. Психосинтез Роберто Ассаджіолі. Сутність соціально-когнітивної, гуманістичної та конституціональної теорії.
реферат [296,2 K], добавлен 18.12.2010Особистість в "описовій психології" В. Дільтея й Е. Шпрангера. Типологія особистостей О.Ф. Лазурського. Фрейдизм і неофрейдизм. Гуманістичні теорії особистості. Особистість у культурно-історичній теорії Л.С. Виготського. Концепція особистості Г.С Костюка.
контрольная работа [38,8 K], добавлен 25.04.2009Поняття спрямованості особистості, її вивчення у вітчизняній та зарубіжній психології. Сучасні теорії, що лежать в її основі. Дослідження педагогичної спрямованості, взаємозв’язок спрямованості особистості студента з його професійною ідентичністю.
курсовая работа [302,3 K], добавлен 13.11.2011Аналіз теорій особистості Хорні, Саллівена, Єріксона. Динаміка формування характеру в контексті неврозу за Хорні. Типи характеру та їх характеристика. Теоретичні формулювання Еріксона. Суперечки про роль жінки в суспільстві. Сучасні теорії особистості.
контрольная работа [51,5 K], добавлен 15.10.2012Особистість як соціальна істота, суб’єкт пізнання, активний діяч суспільного розвитку. Аналіз теоретико-методологічних засад вивчення особистості у психологічній науці. Характеристика теорій особистості: психодинамічна, гуманістична, когнітивна.
курсовая работа [93,6 K], добавлен 05.11.2012Психоаналітична концепція афекту й мотивації. Місце психоаналітичної теорії Фрейда в історії психології та історії наук про поводження, фрейдівська теорія інстинктивних потягів. Характеристика вимірювального підходу: порушення, активація й шкала емоцій.
реферат [26,2 K], добавлен 15.08.2010Характеристика соціальних технологій і гуманістичної психології А. Маслоу. Особливості самоактуалізованих людей, критерії ефективного сприйняття реальності, прийняття себе і природи. Психологічний аналіз автономії: незалежності від культури й оточення.
реферат [29,9 K], добавлен 27.01.2010Поняття особистості у психології. Проблема рушійних сил розвитку. Дослідження особистості біографічним методом. Роль спадковості й середовища в розвитку особистості. Психодіагностичні методики, спрямовані на дослідження особливостей особистості.
дипломная работа [78,0 K], добавлен 28.10.2014