Пізнавальні психічні процеси

Размещено на http://www.allbest.ru/

Індивідуальні особливості пам'яті та їх врахування в процесі діяльності

Кожного дня ми взнаємо багато нового, з кожним днем збагачуються наші знання. Все, про що дізнається людина, може бути надовго збережене в «кольорах» її мозку. Мозок не тільки зберігає наші знання про навколишній світ, а й має здатність за нашим бажанням відтворювати ці знання.

Процес запам'ятовування, збереження й наступного пригадування або упізнавання того, що людина раніше сприймала, переживала чи робила, називається пам'яттю. Значення пам'яті в житті людини дуже велике. Абсолютно все, що ми знаємо, вміємо, є наслідок здатності мозку запам'ятовувати й зберігати в пам'яті образи, думки, пережиті почуття, рухи та їх системи.

Пам'ять зберігає нам знання, а без знань немислимі ні плідна діяльність, ні успішне навчання. Чим більше людина знає та вміє, тобто чим більше зберігається в неї в пам'яті, тим більшу користь вона зможе принести своєму народові, своїй Батьківщині.

Пам'ять, як і всі інші психічні процеси, має характер діяльності. Чи запам'ятовує людина, чи згадує вона, а чи пригадує що-небудь, відтворює або взнає -- завжди вона здійснює певну психічну діяльність.

Людина запам'ятовує найміцніше ті факти, події та явища, які мають для неї, для її діяльності особливо важливе значення. І навпаки, все те, що для людини малозначуще, запам'ятовується набагато гірше й скоріше забувається.

Як відомо, спрямованість особистості виражена в її інтересах та схильностях. Інтереси людини дуже сильно впливають на пам'ять-- забезпечують успішність запам'ятовування. Особливо велике значення для запам'ятовування мають стійкі інтереси, що характеризують особистість. Усе, що в навколишньому житті пов'язано з стійкими інтересами, запам'ятовується краще, ніж те, що з ними не пов'язано. Це й буде проявом вибірковості пам'яті.

У дітей шкільного віку особливо яскраво проявляється вплив інтересу на продуктивність запам'ятовування. Відомо, що багато хто з школярів неоднаково запам'ятовує і засвоює різні навчальні предмети. Пояснюються ці факти не різною пам'яттю учня, а різним інтересом до виучуваних предметів. Педагогічна практика показує, що коли вчитель виховує в дітей інтерес до так званих нелюбимих предметів, запам'ятовування та засвоєння цих предметів учнями різко поліпшується.

На запам'ятовування великий вплив справляє емоційне ставлення людини до того, що запам'ятовується. Якщо предмет чи які-небудь події для нас байдужі й не викликають яскравого переживання, то запам'ятовуються вони погано. Все те, що викликає в людини яскраву емоційну реакцію, залишає глибокий слід у свідомості й запам'ятовується міцно й надовго.

Продуктивність пам'яті в багатьох випадках залежить і від вольових якостей людини. Люди слабовільні, ліниві й не здатні до тривалих вольових зусиль запам'ятовують завжди поверхово й погано. І навпаки, люди з сильною волею, які наполегливо добиваються засвоєння того чи іншого матеріалу, міцно й глибоко його запам'ятовують.

Продуктивність пам'яті значною мірою залежить від загальної культури людини, від її розумового світогляду.

Таким чином, характер пам'яті, її продуктивність пов'язані з особливостями особистості. Людина свідомо регулює процеси своєї пам'яті й керує ними, виходячи з тих цілей і завдань, які вона ставить у своїй діяльності.

Короткочасна пам'ять (КП) -- процес відносно невеликої тривалості (кілька секунд чи хвилин), але достатньої для точного відтворення подій, що тільки-но відбулися, тільки-но сприйнятих предметів та явищ. Після цього недовгого часу враження зникають, і людина, звичайно, виявляється неспроможною що-не-будь згадати із сприйнятого. Така пам'ять друкарки, яка друкує текст. Кожне слово, фразу вона пам'ятає точно, але завжди кілька секунд. Довгочасна пам'ять (ДП) характеризується відносною тривалістю і міцністю збереження сприйнятого матеріалу.

Структура й механізми короткочасної й довгочасної пам'яті ще не досить вивчені й потребують додаткового дослідження-Однак уже зараз відомо, що при короткочасній пам'яті відтворення матеріалу відбувається у тій «фотографічній» формі й послідовності, в якій він сприймався, тобто певною мірою механічно. При довгочасній пам'яті сприйнятий матеріал реконструюється й закріплюється за смислом, тому й відтворюється вибірково й узагальнено, залежно від завдань та характеру самої діяльності, тобто теж свідомо.

Значення короткочасної і довгочасної пам'яті в житті та діяльності людини різне.

Короткочасна пам'ять обслуговує окремі ланки та операції діяльності. Наприклад, перекладач зберігає точно у своїй пам'яті фразу, поки її перекладає. При переході до нової фрази точне формулювання попередньої фрази відразу забувається. Аналогічні (схожі) прояви короткочасної пам'яті спостерігаються в роботі стенографістки, оператора і представників інших видів скороминущої діяльності. В цьому явищі, мабуть, є своя доцільність. Якби вся стара інформація залишалась у пам'яті, то увага не могла б переключитися на сприйняття і утримання нової інформації, а отже, і виконання нової операції було б неможливе.

Довгочасна пам'ять обслуговує більш складну інтелектуальну й практичну діяльність людини. До такої діяльності, зокрема, належить навчальна діяльність учнів. Школяр, діставши навчальне завдання, повинен пам'ятати не тільки одержані вказівки та інструкції до його виконання. Він також повинен свідомо згадати ті раніше набуті знання, які потрібні для успішного розв'язання завдання.

При працевлаштуванні та виборі майбутньої професії найкраще вибирати такі види діяльності, які найкраще дозволяють реалізувати свої навички та психологічні задатки.

Структура учбової діяльності

Учбова діяльність має свої специфічні компоненти. Д.Б. Ельконін та Давидов розглядають учбову діяльність у єдності п'яти компонентів: мотивації, учбової задачі, учбових дій, дій самоконтролю, дій самооцінки.

* Мотивація. Учбова діяльність спонукається і спрямовується різними учбовими мотивами. Мотиви учбової діяльності можна класифікувати по різному. О.М. Леонтьєв розрізняє мотиви, які розуміють учні і реально діючі. Л. І. Божович виділяє широкі соціальні мотиви і учбово-пізнавальні. Крім того, іноді всі мотиви поділяють на дві великі групи: мотиви, які породжуються самою учбовою діяльністю і мотиви, які лежать за межами учбового процесу і пов'язані лише з результатами учіння. Такі мотиви можуть бути широкими соціальними і вузькоособистими. У високовстигаючих учнів розвивається мотивація досягнення і престижна мотивація. У невстигаючих школярів поступово формується мотивація уникання невдачі і компенсаторна мотивація.

Серед мотивів учбової діяльності є такі, які найбільш адекватні учбовим задачам. Якщо вони формуються у школяра, то його учбова діяльність стає осмисленою і адекватною. Д. Б. Ельконін називає їх учбово-пізнавальними мотивами. В їх основі лежать пізнавальна потреба і потреба в саморозвитку. Дитина повинна бути мотивована не лише результатом, а й самим процесом учбової діяльності. Якщо вчитель навчить дітей виконувати всі ці компоненти учбової діяльності, то він сформує у дітей вміння самостійно вчитися - сформує учбову діяльність.

* Учбова задача. Учбова задача - це система завдань, при виконанні яких учень засвоює найбільш загальні способи дій. Учбова задача спрямована на удосконалення самого учня.

* Учбові дії. Учбові дії необхідні для розв'язання учбової задачі. До їх складу входять ряд учбових операцій. За допомогою учбових дій діти відтворюють і засвоюють взірці загальних способів розв'язання задач і загальні прийоми визначення умов їх використання. Виконуються ці дії як у предметному, так і розумовому плані. Окремим завданням навчального процесу на цьому етапі є спеціальне формування в учнів системи необхідних учбових дій. Без цього засвоєння програмного матеріалу відбуватиметься формально, шляхом механічного запам'ятовування словесних характеристик понять чи прийомів розв'язання завдань.

* Дії самоконтролю. Дії самоконтролю - це дії звірки, співставлення учбових дій із зразком, який задається ззовні. Виокремлюють наступні етапи самоконтролю: 1) контроль вчителя; 2) взаємоконтроль; 3) самоконтроль.

Розрізняють контроль за:

- кінцевим результатом (“Перевір, чи зійшлась відповідь”, “Перевір, чи не зробив помилки в диктанті)”;

- покроковий (вищий рівень контролю від попереднього) - це корекція діяльності, слідкування за ходом дій, за тим, як дія виконується в даний момент, які дії виконані, що ще потрібно зробити. Одночасно контролюється і якість виконання дій. Завдання вчителя - навчити учня самоконтролю.

- перспективний самоконтроль (ще більш досконалий вид саморегуляції) - це корегування діяльності на кілька операцій вперед, прирівнювання майбутньої діяльності зі своїми потенційними можливостями її виконання.

* Дії самооцінки. Дії самооцінки - це оцінювання дитиною своєї діяльності на різних етапах її виконання. Найбільш загальна і важлива функція самооцінки - регулятивна.

Виокремлюють два види самооцінки:- ретроспективна, тобто оцінка досягнутих результатів своєї діяльності (?: добре чи погано я зробив);- прогностична, яка являє собою оцінку суб'єктом власних можливостей (?: чи під силу мені це завдання). У цьому випадку дитина повинна співставити умову задачі зі своїм досвідом.

Етапи самооцінки: 1) оцінює вчитель; 2) взаємооцінка; 3)самооцінка.

Наприкінці другого та в третьому класі учні поступово починають виконувати окремі компоненти учбової діяльності шляхом саморегуляції. Передусім це стосується розуміння загального способу вирішення завдань і визначення своїх можливостей при розв'язанні тих чи інших конкретно-практичних завдань. Серед різних учбових дій особливої уваги вимагають ті, які спрямовані на виділення і відображення головних, істотних характеристик у предметі, що вивчається. Особливо інтенсивно вони формуються в 1-3 класах, коли учням постійно пропонують переказати оповідання своїми словами, скласти план переказу, коротко записати умову.

Розвиток пізнавальних психічних процесів

Пам'ять. Пам'ять молодших школярів розвивається перш за все у напрямку посилення її довільності, зростання можливостей свідомого управління нею та збільшення обсягу смислової, словесно-логічної пам'яті.

Значно зростає довільне запам'ятовування і довільне відтворення матеріалу.

При цьому діти використовують найпростіші способи довільного запам'ятовування і відтворення (переказування). Їм важко переказувати з використанням готового плану, групувати матеріал за смислом.

Поряд з розвитком довільної пам'яті розвивається і мимовільне запам'ятовування, набуваючи нових якісних особливостей.

У молодшому шкільному віці зростає продуктивність, міцність і точність запам'ятовування навчального матеріалу. Під впливом навчання формується логічна пам'ять. При цьому саме від вчителя залежить її ефективність. Єдиний правильний шлях - спочатку забезпечити розуміння (аналіз, порівняння) навчального матеріалу, а вже потім - заучування.

Характеристика учбово-професійної діяльності старшокласників

Учбово-професійна а діяльність є основним видом діяльності старшого школяра. Нова соціальна позиція старшокласника змінює для нього і значущість учіння, його завдань та цілей. Старші школярі оцінюють навчальний процес з точки зору того, що він дає для їх майбутнього. У них, в порівнянні з підлітками, зростає інтерес до учіння. Це пов'язано з тим, що утворюється нова мотиваційна структура учіння, відбуваються зрушення у мотиваційній сфері їх діяльності.

Мотивація зумовлюється свідомо поставленою метою і носить довільний характер.

Мотиваційна сфера учіння включає в себе:

- мотиви пов'язані із самовизначенням і підготовкою до самостійного життя (орієнтація на майбутнє, на віддалені перспективи і цілі займає провідне місце, є досить дієвою);

- широкі соціальні мотиви (прагнення стати повноцінним членом суспільства, переконання щодо практичної значущості науки, переконання щодо зростання спроможності конкурувати на ринку праці за рахунок власної компетентності та ерудованості);

- інтерес до змісту і процесу навчання (з'являється інтерес до методів наукового дослідження, до самостійної пошукової діяльності з метою роз'язання складних завдань - діяльність Малих академій).

Старшокласники добре розуміють значення навчання для майбутньої трудової діяльності, для продовження навчання у вищих навчальних закладах, здобуття спеціальності, для життя.

Така пізнавальна мотивація може поширюватись на усі предмети, на цикл певних предметів чи на окремий предмет. Вибірковість пізнавальних інтересів старших школярів часто пов'язана з життєвими планами, які сприяють формуванню учбових інтересів. Характерне взаємопроникнення широких соціальних і пізнавальних мотивів.

Особливості мотивації учбової діяльності старшокласників виявляються і в їхньому ставленні до шкільних оцінок. Старшокласники глибоко оцінюють ерудицію та глибокі знання, які виходять за межі шкільної програми, підручників.

Мотивами навчання старшокласники можуть виступати:

1. Інтерес до загальної позитивної успішності, який пов'язаний з бажанням успішно закінчити школу чи розширити свою обізнаність і виявляється в однаковому інтересі до всіх дисциплін, які викладаються в школі.

2. Поєднання загального інтересу з вибірковим інтересом до того чи іншого навчального предмета, що стосується обраної спеціальності або з яких доведеться складати вступний іспит до вузу.

У старшому шкільному віці встановлюється тісний взаємозв'язок між професійними і учбовими інтересами. Вибір професії сприяє формуванню учбових інтересів, старші школярі починають цікавитися тими предметами, які їм потрібні у зв'язку з вибраною професією.

Створюються сприятливі умови для ознайомлення учнів з психологічною характеристикою професій, тобто з тими вимогами, які висуваються до уваги, мислення, характеру та інших психологічних особливостей людини у тій чи іншій професії.

Формування особистості старшокласника

Юність - надзвичайно складна, суперечлива стадія життєвого шляху, яка закладає ціннісний фундамент особистості.

Розвиток самосвідомості.

Нові інтелектуальні можливості, які виникають в ранній юності, розширюють горизонти самосвідомості молодої людини. Розвиток самосвідомості в цьому віці настільки яскравий та наочний, що дослідники різних психологічних напрямків мають єдину позицію в оцінці його значення для формування особистості.

Самосвідомість - це, перш за все, механізм, за допомогою якого людина пізнає себе і ставиться до самої себе. Ми поділяємо погляд П.Чамати [234], згідно з якою виділяються три основні компоненти самосвідомості:

1) когнітивний (пізнавальний) - система уявлень і знань індивіда про себе (самопізнання, самоаналіз, уявлення про себе, самооцінка тощо);

2) емоційно-оцінний - емоційна оцінка своїх уявлень і знань індивіда про себе, емоційне ставлення до себе (почуття скромності, гордості, власної гідності тощо);

3) поведінковий (регулятивний) - усі ті прояви психічної активності, у яких виступає свідоме регулювання власних дій, вчинків, свого ставлення до оточуючих і до самого себе (самовладання, самодисципліна, самоконтроль тощо).

М.Боришевський зазначає: “Щоб збагнути винятково важливу роль самосвідомості… слід підкреслити, що предметом чи, точніше, об'єктом самосвідомості… є все єство людини, будь-які її сторони: це і усвідомлення й оцінка свого тіла в цілому, його особливостей порівняно з тілесними характеристиками оточуючих людей, усвідомлення й оцінка… власних моральних якостей…, своїх ставлень, свого місця серед них - і так до нескінченності”. Самосвідомість характеризується також своїм головним продуктом - уявленням про себе, образом Я, який може набувати різної модальності. Образ Я є результат самопізнання, форма узагальненого уявлення людини про себе.

Образ Я включає уявлення про себе як про жінку чи чоловіка; певний зміст інтересів, нахилів, ціннісних орієнтацій. Основу, ядро образу Я складає самооцінка, яка є однією з умов успішної діяльності особистості.

Рання юність є періодом пошуку власного Я, основою формування якого виступає структурована індивідуальна система ціннісних орієнтацій. Завдяки їй у молодої людини розвивається адекватна ідентичність, яка забезпечує готовність до життєво важливих виборів, до особистісного та соціального самовизначення, формування життєвих перспектив. Юнацький вік є сензитивним для впливу на процес формування ціннісних орієнтацій як стійкого елемента життєвої перспективи.

У ранньому юнацькому віці поглиблюються та розширюються рефлексивні характеристики самосвідомості. Рефлексія - це процес самосвідомості, на основі якого відбувається самопізнання особистістю самої себе як активного суб'єкта своєї життєдіяльності. Найважливішим надбанням цього віку є відкриття свого внутрішнього світу. Завдяки рефлексії молода людина набуває здатності заглиблюватись в себе, в свої переживання, усвідомлювати свої емоції не тільки як похідні від певних зовнішніх подій, а як стани власного Я.

Якщо підліток пізнаючи себе через призму інших орієнтується на те, “який я серед інших, наскільки я схожий на них”, то старшокласник більшою мірою орієнтується на те, який він в очах оточуючих, наскільки він відрізняється від інших і наближений до свого ідеалу.

Особливо значущим процесом у розвитку юнацької самосвідомості є формування особистісної ідентичності, становлення адекватного, усвідомленого уявлення про свою замість.

Е.Еріксон, розглядаючи розвиток самості в цьому віці, розкриває взаємозв'язок біологічного дозрівання із соціальними ролями та очікуваннями індивіда. На думку вченого, психосоціальна ідентифікація відбудеться в тому випадку, коли молода людина зможе об'єднати все, що вона знає про себе, в єдине ціле, осмислити, пов'язати з минулим та спроектувати в майбутнє. В тому випадку, коли індивід виявився неспроможним вирішити завдання ідентифікації, він не може визначити своє Я, що спричиняє кризові явища в розвитку ідентичності.

Є категорія молодих людей, у яких становлення ідентичності про ходить зі значними труднощами. Часто ідентичність досягається ними тільки після тривалого періоду вагань, пробних ціннісних виборів. Індивів входить в смугу так званого психосоціального мораторію, який продовжує в часі перехідний період від дитинства до зрілості. У такій ситуації молода людина втрачає цілеспрямованість та пасивно очікує того часу, коли їй буде надана можливість “знайти себе”. Вона не може виробити власну систему цінностей, цілей та ідеалів, завершити психосоціальне самовизначення. Індивід перебуває у стані невизначеності, розгубленості, що спричинює кризові явища у розвитку ідентичності, неадекватну ідентичність.

Формування ідентичності в ранньому юнацькому віці завершується більш структурованою системою ціннісних орієнтацій, яка визначає життєві пріоритети та послідовність постановки та реалізації цілей. З'являються досить визначені міркування щодо того, ким бути і як будувати своє подальше життя. Завдяки відчуттю індивідуальної само тотожності, єдності та наступності власного Я молода людина готова вибирати життєві цілі, формувати життєві плани, будувати життєві перспективи, робити зважений, обміркований життєвий вибір.

Емоційний розвиток

У ранньому юнацькому віці збагачується емоційна сфера підростаючої особистості.

Внутрішній світ старшокласників досить складний і тендітний.

В юності нерідко зустрічається загострення переживання самотності, яке, згідно з думкою Е.Фрома, якщо триває довго і не зникає з переходом у новий вік, може призвести до психічних розладів такою ж мірою, як фізичний голод до смерті. Переживання самотності в ранньому юнацькому віці в нормі не є стабільним і зникає при встановленні хороших особистісних стосунків з оточуючими людьми.

Винятково важлива риса особистості, яка започатковується у ранній юності - самоповага, яка являє собою узагальнену самооцінку, міру прийняття чи неприйняття себе як особистості. Юнаки та дівчата із заниженою самоповагою мають низький рівень соціальних домагань особистості, ухиляються від усякої діяльності, у якій наявний момент змагання. Такі молоді люди часто відмовляються від досягнення поставлених цілей, оскільки втратили віру у власні сили. Це, у свою чергу, підкріплює занижену самооцінку.

Самоставлення, самооцінка, локус контролю, агресивність, самотність.

Світогляд і переконання

Характерною рисою розвитку особистості в ранньому юнацькому віці є вироблення її світогляду, тобто системи поглядів на світ, суспільне життя, його минуле і майбутнє, на мораль, науку, мистецтво, на людину і сенс її життя. Світогляд, становлячись, регулює взаємини юнаків та дівчат, впливає на формування їх ціннісних орієнтацій, на поведінку, ставлення до людей і проектування свого майбутнього.

У ранньому юнацькому віці моральна свідомість особистості піднімається на вищий щабель, ступінь свідомих моральних переконань. Молода людина обирає доцільні форми поведінки в різних ситуаціях, виходячи з власних моральних настанов і переконань.

Становлення моральних якостей старшокласників тісно пов'язане з формуванням їх моральних ідеалів. Моральні ідеали виступають як взірець, з яким учні звіряються у процесі свідомого самовиховання та самоудосконалення своєї особисті. Ідеали старшокласників стають більш узагальненими та усвідомлюються ними вже не у вигляді конкретної особи, як у підлітковому віці, а як певна система вимог до моральних якостей особистості.

Зміни в свідомості, самосвідомості й світогляді особистості, що відбуваються в цьому віці, позначаються на розвитку її інтересів (пізнавальних, естетичних, суспільно-політичних, етичних). Інтереси стають зрілішими, серйознішими, тривалішими, стійкішими, поглиблюється їх зміст.

Виразнішого характеру набувають професійні інтереси старшокласників. Вони виявляються в поглибленому вивченні навчальних предметів, пов'язаних з обраною галуззю діяльності, поєднуються з усвідомленням своєї придатності до даного виду діяльності.

Значне місце займають спортивні інтереси. Поступаються їм інтереси до різних видів мистецтва, які мають пасивний і споглядацький характер.

Юнацький вік має вирішальне значення в ґендерному розвитку індивіда, в становленні особистості майбутнього сім'янина.

Формування психологічної готовності до створення сім'ї у юнацькому віці.

Психологічна готовність до сімейного життя - це складне, інтегроване, динамічне психологічне утворення, яке характеризується певними особливостями розвитку самосвідомості, динамічності образу Я. Воно включає стійку позитивну мотивацію до створення сім'ї, актуалізацію знань, які є процесом і результатом соціалізації, соціально-психологічних умінь і навичок, необхідних для реалізації базових функцій сім'ї, розвиток особистісних якостей сім'янина, здатності до емпатійного розуміння партнера і самовладання, конструктивну і самостверджуючу поведінку у шлюбі.

Психологічна готовність до сімейного життя залежить від взаємодії багатьох внутрішніх і зовнішніх чинників і становить синтез взаємопов'язаних та взаємозумовлених компонентів: мотиваційного-ціннісного, когнітивного, емоційно-регулятивного і поведінкового.

Мотиваційно-ціннісний компонент передбачає наявність у юнаків та дівчат стійкої позитивної мотивації шлюбу як важливої життєвої цінності (ідеальне Я), усвідомлене бажання мати сім'ю, глибоку переконаність у її значущості, прагнення бути щасливим у подружньому житті, потребу в оволодінні знаннями, вміннями та навичками, які є необхідними для створення та успішного функціонування сім'ї (реальне та динамічне Я). Даний компонент знаходить своє вираження в ціннісно-смисловій сфері Я - у настановленнях, ціннісних орієнтаціях, переконаннях, мотивах, моральних нормах, життєвій позиції. Цей компонент готовності відображає змістові характеристики самосвідомості, а саме: вибір життєвих цілей, перспективи особистісного зростання, мотиваційні засади діяльності особистості у будь-якій сфері людського буття, сімейному житті зокрема.

Когнітивний (пізнавальний) компонент - це наявність у юнаків та дівчат системи знань, необхідних у сімейному житті, зокрема з педагогіки і психології, достатнього рівня поінформованості з питань моралі, питань фізіології і сексології шлюбу, а також правничих знань, господарсько-економічних засад функціонування сім'ї. Стійка зорієнтованість дівчини чи юнака на створення сім'ї формується також на основі знань про сім'ю, закономірності перебігу подружнього життя. До нього входять ті особистісні утворення, функція яких полягає у забезпеченні адекватної орієнтації на свою майбутню сімейну роль. Такими у даному випадку виступали знання, осмислений власний життєвий досвід.

Особливості розумової діяльності у ранній юності

Л.Божович відзначала, що “немає жодної інтелектуальної операції в пізнавальній діяльності старшого школяра, якої не було б у підлітка”. Справді, і підліток, і старшокласник міркують поняттями, використовують різноманітні мислительні операції, логічно запам'ятовують, проте в останніх є помітні зрушення.

Загальні розумові здібності у молодої людини віком 15-16 років уже сформувалися і тому не спостерігається такого швидкого їх росту, як у дитинстві. Та вони продовжують удосконалюватись. Важливим аспектом психічного розвитку в ранньому юнацькому віці є інтенсивне інтелектуальне дозрівання, у якому провідну роль відіграє мислення.

Це відображається у наступних позитивних якісних змінах:

1. Учні переходять до вищих рівнів абстрагуючого і узагальнюючого мислення (більш усвідомлено і міцно оволодівають логічними операціями).

2. Знання перетворюються в систему знань, які є основою формування світогляду та переконань; мислення стає системним.

3. Наявна потреба в науковому обґрунтуванні та доведенні положень, думок, висновків з опорою на логічні докази. Зростає роль наукових гіпотез, пошукових міркувань. Особливістю розвитку логічного мислення є його дедуктивно-гіпотетичний спосіб (реальне розкривається в можливому: можливе постає як сукупність гіпотез, які вимагають по черзі доведення чи перевірки. Непідтверджені гіпотези відкидаються, а підтверджені переходять з розділу можливого у розділ реальної дійсності).

4. Процес міркування стає економнішим і продуктивнішим (краще контролюється процес міркування, здійснюється перехід від розгорнених до згорнених його форм).

5. Збагачується фонд міцно закріплених умінь та навичок мислительної діяльності, способів і прийомів розумової роботи, за допомогою яких набуваються знання.

6. Формується індивідуальний стиль розумової діяльності (індивідуальна система психологічних засобів - сприймання, запам'ятовування і мислення - які особистість використовує для вирішення певних задач).

На початку навчання в 10 класі спостерігається спад успішності, який пов'язаний з труднощами в оволодінні науковими теоріями через недостатній розвиток абстрактного мислення.

Оволодіння складними інтелектуальними операціями, збагачення понятійного апарату роблять розумову діяльність юнаків і дівчат більш стійкою і ефективною, наближеною у цьому відношенні до діяльності дорослого.

На думку Д.Фельдштейна, розвиток активного, самостійного, творчого мислення є основною особливістю цього віку.

Порівняльний аналіз кількісних зрушень:

1. У підлітковому віці спостерігається розрив у визначеннях конкретних і абстрактних понять - у старшокласників це розрив згладжується.

2. Удосконалюється розвиток таких мислительних операцій як порівняння та узагальнення.

3. Удосконалюється вміння використовувати раціональні прийоми запам'ятовування.

Якісні зрушення:

1. Змінюється змістовний бік пізнавальної діяльності (підлітка цікавить те, що собою являє те чи інше явище, а старшокласник прагне познайомитись з різними точками зору і на основі них сформулювати власну думку, встановити її істинність).

Старших школярів приваблює вже сам процес аналізу, способи доведень не менше, ніж конкретні дані. Їм подобається вибирати між кількома точками зору, обґрунтовувати правильність свого вибору та захищати свою позицію.

Творче мислення та особистість

Психологів з давніх давен цікавила проблема творчого мислення. На думку Дж.Гілфорда, творче мислення є оригінальним - людина шукає власне розв'язання проблем; гнучким - людина вміє при потребі змінити свою попередню думку, по-новому підійти до розв'язання наболілих питань; глибоким - людина вміє бачити нові, приховані від сприйняття проблеми задачі.

Дослідженням проблеми займалося чимало психологів. Інтерес до цього феномена пояснюється тим, що саме мислення допомагає людині орієнтуватися у величезному потоці інформації. Рівень мислення творчої особистості характеризується: самостійністю, гнучкістю, аналітичністю, розсудливістю, винахідливістю, глибиною думки, дотепністю, кмітливістю.

Самостійність - вміння побачити і сформулювати нову проблему без сторонньої допомоги; осмислити і використати суспільний досвід, при цьому бути незалежним у своїх поглядах, сміливо висловлювати думку. Особистість, якій притаманна самостійність мислення, не боїться поразок, над нею не тяжіють попередні невдачі, вона вірить у себе. На превеликий жаль, люди хочуть бути такими, як усі, їм властива конформність, тобто такий стан, при якому людина відмовляється від власної думки, поглядів, а приймає думку більшості.

Гнучкість - вміння змінити шлях рішення проблеми, якщо він не задовольняє умову. Людина з гнучким розумом уміє розглядати всі, навіть суперечливі точки зору, зважувати їх істинність. Вона - толерантна, схильна до міркувань, смілива, незалежна, рішуча у змінах і спростуванні, їй притаманне почуття новизни. Уміння радикально змінити свої погляди є дуже важливим, оскільки стереотип, зашкарублість думки не сприяють прогресу, творчості. Догматичність і непоступливість є протилежними гнучкості.

Аполітичність, логічність думок - уміння виділяти істотне й узагальнювати, послідовно та чітко приймати рішення, доречно висловлюватися. Наскільки важливо вдумливо підходити до проблеми розв'язання задач, висловлювати свої думки, свідчить народне прислів'я: "Мудрий не все каже, що знає, а дурний не все знає, що каже".

Розсудливість - вміння оцінити ситуацію, відповідно до цього будувати свою поведінку. Французький філософ Ф.Ларошфуко казав: "Якщо ви хочете мати ворогів, дайте друзям відчути вашу перевагу над ними, а якщо ви хочете мати друзів, дайте їм можливість відчути їхню перевагу над вами".

Винахідливість - уміння знайти вихід з будь-якої ситуації, розв'язати будь-яку проблему. Один з прихильників М.Твена вирішив написати йому листа, але не знав адреси, тому підписав конверт так: "Марку Твену. Бог знає куди". Лист відшукав знаменитого Марка Твена. Прихильник отримав відповідь: "Бог знав. Дякую. Марк Твен".

Глибина думки - здатність детально аналізувати, порівнювати та знаходити істотне, здійснювати різносторонній підхід до розв'язання проблеми, аргументувати її рішення і не обмежуватися вузьким колом ідей. Дотепність - мистецтво з гумором розв'язувати ті чи інші проблеми, влучно висловлюватися. Академік Ландау мав не дуже привабливу зовнішність, але вмів дотепно знайомитися з прекрасною половиною. Підходив до жінки, поплескував її по плечі й запитував: "Чи можна з вами познайомитися?". Особа оглядалася й обурювалася: "Ви що, дурень?" "Ні, я академік Ландау", - лунало у відповідь. Це мало, як ви розумієте, грандіозний ефект.

Кмітливість - природний дар, який дає змогу зрозуміти, розпізнати недоступні іншим речі, можливість наблизитись до істини. Одного невиправного злодія засудили до кари смерті. Перед стратою він просив дозволу у Фрідріха II - короля прусського - самому вибрати вид покарання. Король погодився. Тоді засуджений сказав, що хоче вмерти від глибокої старості. Фрідріх II розсміявся і дарував йому життя. Якось Б.Шоу отримав листа такого змісту: "Я - найкрасивіша жінка Англії. Ви - наймудріший чоловік. Нам варто було б народити дитину". Б.Шоу не хотів образити жінку, а тому відповів: "Я боюся, що дитина успадкує мою красу і ваш розум".

Ми по-різному оволодіваємо розумовою діяльністю: одні - репродуктивним шляхом (шляхом відтворення наявного), інші ж - творчим (оригінальним, своєрідним). Будь-яке мислення - це завжди мислення особистості у всьому її багатстві стосунків з природою, суспільством та іншими людьми.

Види уваги. Увага в навчанні

Мимовільна увага - це така увага, яка складається в ході взаємовідношень людини із середовищем поза її свідомим наміром. Часто мимовільну увагу називають пасивною увагою. Фізіологічним проявом цього виду уваги служить орієнтувальний рефлекс. Первісно вона виникає як безумовнорефлекторне явище, що викликане впливом тих чи інших зовнішніх подразників. Та з часом мимовільна увага стає умовнорефлекторним явищем, що викликається подразниками, які набули для людини значення певних сигналів. Перерахуємо причини які обумовлюють виникнення і підтримку мимовільної уваги.

Перша група - причини, що стосуються особливостей самого подразника:1. Ступінь інтенсивності подразника.2. Контраст між подразниками.3. Новизна або незвичність подразника.4. Просторові зміни або ж рух подразника стосовно органів чуття.

Друга група причин, що викликають мимовільну увагу - потреби особистості.

Третя група причин, що викликають і підтримують мимовільну увагу - почуття, що пов'язані із тими об'єктами, що сприймаються і тією діяльністю, що виконується.

Четверта група причин - вплив попереднього досвіду, очікування відповідних вражень, загальна спрямованість особистості, її інтереси.

Мимовільна увага є генетично первісним ступенем уваги в її історичному та індивідуальному розвитку. На її основі виникає довільна увага.

Довільною називають увагу, яка свідомо спрямовується і регулюється особистістю. Довільна увага - активний вид уваги. Довільна увага виникла в процесі праці людини. Праця скеровується більш чи менш віддаленою метою, яка досягається через цілий ряд найближчих цілей. Чим віддаленіша мета і складніший шлях її досягнення, менш приваблива сама робота, тим більші вимоги ставить вона до довільної уваги. Психологічний зміст довільної уваги пов'язаний із постановкою мети діяльності і вольовим зусиллям. Довільна увага історично виникла в процесі спілкування людини з іншими людьми. У дитини вона виникає в процесі спілкування з дорослим. Необхідною її умовою є оволодіння мовою, з допомогою якої усвідомлюється мета, виникає свідомий намір особистості бути уважним у певному напрямку, здійснюється контроль за діяльністю. Довільна увага є необхідною умовою пізнання людиною світу. Довільна увага необхідна для виконання людиною будь-якого складного завдання.

Між мимовільною і довільною увагою існують взаємозв'язки і взаємо переходи. Не тільки довільна увага виникає з мимовільної, а й довільна стає мимовільною. Таке відбувається у зв'язку із змінами в мотивації діяльності.

Якщо у процесі виконання завдання людина здобуває результати, які її зацікавлюють, то виникає безпосередній інтерес до змісту завдання, під впливом якого змінюється увага учня. Таку увагу називають вторинною мимовільною, або після довільною увагою. Отже, післядовільною називають увагу, яка виникає з довільної уваги при появі інтересу до виконуваної діяльності. Після довільна увага відрізняється від мимовільної тим, що вона є свідомо контрольованою. Перехід довільної уваги у після довільну полегшує роботу, позбавляючи людину необхідності витрачати зусилля на те, щоб зосереджуватись на даному об'єкті і водночас підвищує її продуктивність. Тому є важливим питання організації всякої діяльності так, щоб забезпечувати цей перехід. Особливо це є актуальним для навчальної діяльності. Слід керувати навчанням так, щоб воно самим своїм змістом забезпечувало перехід довільної уваги учнів у після довільну увагу, що сприяло б піднесенню ефективності засвоєння учнями знань.

До видів уваги також відносять:

1. Чуттєву та інтелектуальну увагу.

2. Зовнішню та внутрішню увагу.

3. Групову та інтелектуальну увагу.

Характерні особливості уваги

Увага характеризується рядом особливостей. Виділимо їх.

Стійкість уваги - властивість, яка визначається часом, протягом якого людина залишається зосередженою на якомусь об'єкті. Ця її особливість характеризується часом, протягом якого учні працюють над завданням , не відволікаючись від нього. Стійкість уваги є необхідною внутрішньою умовою доведення завдання до його кінця і продуктивного його виконання. Фізіологічною її основою є відносна сталість тих співвідношень процесів збудження і гальмування, які утворюються в корі великих півкуль під впливом певних умов. До цих умов потрібно віднести зміст зовнішніх об'єктів, його багатство, динамічність, силу впливу тощо. Змістовні об'єкти стійко привертають до себе увагу також через відповідну діяльність людини.

Концентрація уваги - це ступінь зосередженості людини на певному об'єкті. Чим більш концентрована увага до певного об'єкта, тим у більшій мірі гальмуються впливи побічних стимулів, тим менше ми їх помічаємо, тим продуктивніша діяльність, пов'язана з даним об'єктом. Концентрація уваги пов'язана з її стійкістю і залежить від тих же умов, які визначають останню. Проте ступінь концентрації уваги на певному об'єкті не залишається однаковим протягом часу. Він то підвищується, то знижується. Такі зміни концентрації уваги називають її коливаннями. Звідси:

Коливання уваги - це періодичні короткочасні мимовільні зміни ступеня її інтенсивності. Фізіологічною основою коливання уваги є зміна збудливості відповідних ділянок кори великих півкуль. При невеликих коливаннях спрямованість діяльності підтримується, а при значних - увага може відволікатися. Дослідження ( Урбанчич, М. Ланге) показали, що при сприйманні ледве помітних подразників ці коливання уваги настають дуже часто, а саме: через 2 - 3 сек. і максимум через 12 сек. Причиною такої частоти є різноманітність подразників, що спричиняється до послаблення збудження коркових клітин аналізатора. В умовах більш змістовної розумової чи практичної діяльності ці періоди коливань, тобто посилення і послаблення уваги, стають значно більшими, вимірюючись навіть десятками хвилин(М.Ф. Добринін).

Обсяг уваги - кількість об'єктів, актуально усвідомлюваних людиною в даний момент. Ця властивість уваги знайшла своє з'ясування тільки щодо чуттєвих її форм. Під обсягом тут розуміють кількість об'єктів, яку ми можемо сприйняти з повною ясністю і чіткістю в одному акті сприймання за найкоротший час.

Розподіл уваги - проявляється в здатності людини одночасно виконувати два і більше різних видів діяльності. Ця особливість уваги властива кожній людині. Так, можна виконувати певну технічну роботу і в цей час слухати передачу по радіо, робити усні обчислення, мріяти. Можна слухати лекцію і записувати її зміст. Вміння розподіляти увагу виробляється на практиці. Воно особливо потрібне в роботі шофера, вагоновода, льотчика, педагога і в ряді інших професій. Розподіл уваги вдається людині при певних умовах. До них треба передусім віднести достатнє оволодіння людиною певними видами діяльності, способами її виконання. Одночасно виконувати дві роботи можна тоді, коли виконання при наймі однієї з них більш чи менш автоматизоване і коли робота не натрапляє на всілякі серйозні перешкоди. З цих причин неможливо розподіляти увагу між такими діяльностями, які потребують участі одних і тих же аналізаторів. Неможливо, наприклад, одночасно слухати два оповідання, писати два листи, один текст слухати, а другий читати і т. п. Розподіл уваги залежить і від ступеня її зосередженості.

Переключення уваги - свідоме переміщення уваги з одного об'єкта на інший. Потреба переключати увагу виникає в цілому ряді складних діяльностей людини, наприклад у роботі водія автомашини, льотчика, текстильниці, що працює на багатьох станках, педагога, який веде урок у класі, шахіста, що грає з кількома партнерами, тощо. Здатність переключати увагу особливо важлива там, де треба швидко, без зволікань реагувати на зміни середовища. Дані досліджень показують, що довільна зміна спрямованості уваги може відбуватися досить швидко, а саме: протягом 0,2 - 0,3 сек., тобто за секунду ми можемо перевести 3 - 4 рази увагу з одного об'єкта на інший. Фізіологічною основою переключення уваги є переміщення, рухливість осередку оптимального збудження.

Розвиток уваги у дітей

Мимовільна увага виникає в перші тижні життя дитини Це є безумовнорефлекторна увага, що викликається подразниками безпосередньо пов'язаними із задоволенням органічних потреб. Годування дитини, світлові, звукові, дотикові та інші подразники починають привертати її увагу і викликати відповідні реакції. Так, дитина починає позитивно реагувати на голос матері, вигляд її обличчя, на вигляд пляшечки з молоком тощо. Мимовільна увага її стає умовнорефлекторною. Увага дитини розвивається у зв'язку з дальшим розвитком її життєдіяльності, виникненням у неї нових потреб, оволодінням нею вмінням сидіти, ходити, бігати, говорити. Збагачення досвіду дітей, виникнення і розвиток у них нових інтересів створює грунт для дальшого розвитку їх мимовільної уваги до різноманітних предметів і явищ зовнішнього світу.

У дошкільному віці у дітей починає формуватись довільна увага. Необхідні для цього умови складаються в процесі спілкування дитини та дорослого, виконанні дитиною доручень, участі у колективних іграх. Розвиток усвідомлення необхідності виконувати певні завдання, відповідні правила поведінки також сприяє формуванню довільної уваги. Спочатку довільна увага є нестійкою і потребує підтримки з боку дорослого. Проте старші дошкільники вже вміють ставити перед собою завдання і спрямовувати увагу на їх виконання.

Розвиток розумової діяльності сприяє зародженню внутрішньої уваги, яка й виявляє себе у пригадуванні минулих подій, лічбі про себе.

Шкільне навчання та позашкільна діяльність сприяють подальшому розвиткові як довільної так і мимовільної уваги. Увага дітей молодшого шкільного віку має свої особливості: легкість зосередження на конкретному матеріалі, що підкріплений наочністю; важкість підтримання уваги при несприятливих зовнішніх умовах роботи; інтерес до роботи сприяє зростанню стійкості уваги.

У школярів середнього і старшого віку зростає стійкість уваги, здатність зосереджуватись на об'єктах мислено і без наочності, виробляється вміння бути уважним у несприятливих умовах, контролювати свою увагу і володіти нею; вдосконалюється вміння розподіляти та переключати увагу. У розвитку уваги школярів спостерігаються й індивідуальні відмінності.

Умови виховання уваги

психічний процес пам'ять увага

1. Наявність достатньо широких та стійких інтересів.

2. Вміння заставити себе довільно зосереджувати увагу у будь-який момент і на будь-якому предметі.

3. Привчити себе працювати у несприятливих умовах.

4. Ніколи не працювати неуважно. Слід пам'ятати, що всяка неуважна робота привчає людину бути неуважною.

5. Краще пізнавати особливості своєї уваги, її сильні та слабкі сторони. Для повного виправлення недоліків своєї уваги потрібна велика робота над собою.

Размещено на Allbest.ru