Пам’ять. Психологічний клімат

Размещено на http://www.allbest.ru/

АКАДЕМІЯ ПРАЦІ І СОЦІАЛЬНИХ ВІДНОСИН ФЕДЕРАЦІЇ ПРОФСПІЛОК УКРАЇНИ

Економічний факультет

Кафедра менеджменту

Контрольна робота

З дисципліни «Психологія та педагогіка»

Виконала Шило А.І.

студентка ІІІ курсу

заочної форми навчання

Науковий керівник ст.викл.Сень Г.П.

Київ - 2011



Зміст

Поняття, види та індивідуальні відмінності пам'яті

Особливості педагогіки як науки. Основні категорії педагогіки

Уявіть собі, що Вас призначили керівником відділу, де панує поганий психологічний клімат. Які дії по його покращенню Ви могли б запропонувати?



Поняття, види та індивідуальні відмінності пам'яті

Поняття пам'яті.

Пам'ять - це психічна функція, яка забезпечує фіксацію (рецепцію, імпрегнацію), збереження (ретенцію) і відтворення (репродукцію) різних вражень, дає можливість накопичити інформацію і користуватися минулим досвідом.

Явище пам'яті можуть в рівній мірі відноситися до емоційної сфери і сфери сприйнять, закріплення рухових процесів і інтелектуального досвіду. Відповідно до цього розрізняють декілька видів пам'яті.

Образна пам'ять - здатність запам'ятовувати образи предметів: зорові (зорова або іконічна пам'ять), слухові (слухова або экоічна пам'ять), смакові і ін.

Поняттям рухова пам'ять визначають здатність запам'ятовувати послідовність і формули рухів. Виділяють пам'ять на внутрішні стани, наприклад, емоційні (емоційна пам'ять), вісцелярні відчуття (біль, дискомфорт і т. д.).

Специфічною для людини є символічна пам'ять, в якій розрізняють пам'ять на слова (символи) і пам'ять на думки, ідеї (логічна пам'ять).

Індивідуальна пам'ять розрізняється за об'ємом, швидкістю, точністю і міцністю запам'ятовування. Об'єм пам'яті обчислюється кількістю інформації, яка може бути в ній зафіксована.

Запам'ятовування (швидкість, точність, спогад) і забування багато в чому залежать від особових якостей, конкретного відношення даної людини до того, що підлягає запам'ятовуванню.

Запам'ятовування пов'язане з ставленням до отриманих вражень. Важливе значення для запам'ятовування має спонтанність мислення - розумові стереотипи приводять до інтелектуальної сліпоти.

Розрізняють мимовільну і довільну пам'ять. У першому випадку запам'ятовування супроводжує діяльність людини і не пов'язане із спеціальним наміром запам'ятати що-небудь. Довільне запам'ятовування пов'язане з попередньою установкою на запам'ятовування. Воно найбільш продуктивне і лежить в основі будь-якого навчання, але вимагає дотримання спеціальних умов (осмислення матеріалу, що запам'ятовується, гранична увага і зосередженість).

Залежно від організації процесів пам'яті і тривалості утримання інформації розрізняють безпосередню, короткочасну, проміжну (буферну) і довготривалу пам'ять. Перші три види іноді об'єднують в короткочасну пам'ять. Кожна з них реалізується на основі різних механізмів, володіє різною ємністю, специфікою даних, що фіксуються. Короткочасна пам'ять ділиться також на так званий безпосередній відбиток, проміжну форму короткочасної пам'яті (або стадію консолідації) і оперативну пам'ять.

Інформація з безпосередньої переводиться в короткочасну пам'ять. Це модально-неспецифічний вид пам'яті (з одним накопичувачем інформації). Інформація представлена абстрактним послідовним кодом. Об'єм короткочасної пам'яті рівний 7±2 структурним одиницям або блокам, кожен з яких може бути позначений одним словом або короткою фразою. Процесами короткочасної пам'яті можна управляти довільно. Час зберігання інформації в пам'яті - до 20 секунд - термін, достатній для пізнання, відбору і кодування сигналів. Роботу короткочасної пам'яті ілюструють явища эйдетизму. Ця форма пам'яті відрізняється підвищеною чутливістю до різних зовнішніх дій (інтоксикації, гіпоксія, травми, афекти). Оперативна пам'ять, як різновид короткочасної пам'яті, служить для утримання інформації по ходу її виклику з довготривалої пам'яті в процесі здійснення тих або інших видів діяльності і має виключне, найважливіше значення при реалізації майже всіх психічних процесів.

Проміжна (буферна) пам'ять має єдине сховище інформації, в якому вона утримується до трьох діб.

Довготривала пам'ять забезпечує зберігання вражень практично впродовж всього життя. Довготривала пам'ять має рухові, образні і словесні структури. У кожній з них існує два блоки інформації. У першому з них зберігається в організованому вигляді і активно використовується засвоєна інформація. Це приблизно 10 % всіх запасів довготривалої пам'яті (в середньому). У іншому блоці інформація неорганізована і довільному відтворенню у більшості людей недоступна.

Види пам'яті.

Пам'ять - процеси запам'ятовування, зберігання, відтворення і забування індивідом свого досвіду. Це характеристика пізнавальної функції психіки, складова пізнавальної діяльності індивіда.

Види пам'яті :

В залежності від того, що запам'ятовується і відтворюється, розрізняють за змістом чотири види пам'яті: образну, словесно-логічну, рухову та емоційну.

Образна - виявляється в запам'ятовуванні образів, уявлень конкретних предметів, явищ, їх властивостей, наочно даних зв'язків і відносин між ними.

Залежно від того, якими аналізаторами сприймаються об'єкти при їх запам'ятовуванні, образна пам'ять буває зоровою, слуховою, тактильною, нюховою тощо.

Словесно-логічна - це думки, поняття, судження, умовиводи, які відображають предмети і явища в їх істотних зв'язках і відносинах, у загальних властивостях.

Думки не існують без мови, тому така пам'ять і називається словесно-логічною.

Словесно-логічна пам'ять - специфічно людська пам'ять, на відміну від образної, рухової та емоційної, яка є і у тварин.

Рухова - виявляється в запам'ятовуванні та відтворенні людиною своїх рухів.

Емоційна - виявляється в запам'ятовуванні людиною своїх емоцій та почуттів. Запам'ятовуються не стільки самі емоції, скільки предмети та явища, що їх викликають.

За тривалістю розрізняють такі види пам'яті: короткочасна, довгочасна, оперативна.

Короткочасна - характеризується швидким запам'ятовуванням матеріалу, його відтворенням і нетривалим зберіганням.

Довготривала - виявляється в процесі набування й закріплення знань, умінь і навичок, розрахованих на тривале зберігання та наступне використання в діяльності людини.

Оперативна - забезпечує запам'ятовування і відтворення оперативної інформації, потрібної для використання в поточній діяльності.

За способом запам'ятовування пам'ять буває: мимовільна та довільна.

Мимовільна - пам'ять, коли ми щось запам'ятовуємо та відтворюємо, не ставлячи перед собою спеціальної мети щось запам'ятати або відтворити.

Довільна - пам'ять, коли ставимо собі за мету щось запам'ятати або пригадати.

Умовами успішного запам'ятовування є:

багаторазове, розумно організоване й систематичне повторення, а не механічне, що визначається лише кількістю повторень;

розбиття матеріалу на частини, виокремлення в ньому смислових одиниць;

розуміння тощо

Залежно від міри розуміння запам'ятовуваного матеріалу довільне запам'ятовування буває механічним і смисловим (логічним).

Механічне - здійснюється без розуміння суті матеріалу. Воно призводить до формального засвоєння знань.

Смислове (логічне) - спирається на розуміння суті матеріалу.

Умовами успіху довільного запам'ятовування є дієвий характер засвоєння знань, інтерес до матеріалу, його важливість, установка на запам'ятовування тощо.

Відтворення - є один з головних процесів пам'яті. Воно є показником міцності запам'ятовування і водночас наслідком цього процесу.

Види відтворення:

впізнавання;

згадування;

пригадування.

Впізнавання - найпростіша форма відтворення, що виникає при повторному сприйманні предметів. Впізнавання буває повним і неповним.

При повному впізнаванні повторно сприйнятий предмет відразу ототожнюється з раніше відомим, повністю відновлюються час, місце та інші деталі ознайомлення з ним.

Неповне впізнавання характеризується невизначеністю, труднощами співвіднесення об'єкта, що сприймається, з тим, що вже мав місце в попередньому досвіді.

Згадування - особливість цієї форми відтворення полягає в тому, що воно відбувається без повторного сприймання того, що відтворюється.

Згадування буває довільним і мимовільним.

Довільне - зумовлюється актуальною потребою відтворити потрібну інформацію (наприклад, пригадати правило, відповісти на запитання тощо).

Мимовільне - коли образи або відомості спливають у свідомості без будь-яких усвідомлених мотивів.

Пригадування - потреба виникає тоді, коли в потрібний момент не вдається згадати те, що необхідно. У цій ситуації людина докладає певних зусиль, щоб подолати об'єктивні та суб'єктивні труднощі, пов'язані з неможливістю згадати, напружує волю, вдається до пошуку шляхів активізації попередніх вражень, до різних мнемонічних дій.

Одним із варіантів довільного відтворення є спогади.

Спогади - це локалізовані в часі та просторі відтворення образів нашого минулого.

Забування та його причини.

Забування - процес, обернений запам'ятовуванню, виявляється в тому, що втрачається чіткість запам'ятованого, зменшується його обсяг, виникають помилки у відтворенні, воно стає неможливим і, нарешті, унеможливлюється впізнання.

Причини забування:

Забування - функція часу. Якщо набуті знання протягом тривалого часу не використовуються і не повторюються, то вони поступово забуваються.

Недостатня міцність запам'ятовування.

Індивідуальні особливості пам'яті: швидкість, точність, міцність запам'ятовування та готовність до відтворення.

Швидкість - визначається кількістю повторень, потрібних людині для запам'ятовування нового матеріалу.

Точність - характеризується відповідністю відтвореного тому, що запам'ятовувалося, та кількістю допущених помилок.

Міцність - виявляється в тривалості зберігання завченого матеріалу (або повільністю його забування).

Готовність до відтворення - виявляється в тому, як швидко та легко в потрібний момент людина може пригадати потрібні їй відомості.

Індивідуальні відмінності пам'яті.

Життєві спостереження і експериментальні дослідження показують, що пам'ять у різних людей неоднакова. Одні запам'ятовують і відтворюють швидко, точно, багато, інші -- швидко, але не точно і небагато. Одні краще запам'ятовують предмети і малюнки, інші -- слова, треті--музичні мелодії і так далі.

Про ступінь цих відмінностей можна судити з наступних експериментальних даних. Для заучування одного невеликого вірша різним піддсолідним (дорослим) було потрібно від 10 до 26 повторень. Різниця в швидкості заучування була, отже, вельми ззначною (досліди І. Волкова). Аналогічні дані були раніше отримані при дослідженні об'єму запам'ятовування. Після одноразового читання розповіді, що містила 180 слів, один з випробовуваних відтворив 127 слів, другий---тільки 45 слів. Для запам'ятовування ряду фігур різним випробовуваним було потрібно від 33 до 75 показів матеріалу (досліди Меймана і Еберта).

Серед різноманітних індивідуальних відмінностей пам'яті особливо треба виділити типи пам'яті, залежні від співвідношення двох сигнальних систем і ступеня участі в процесах пам'яті окремих аналізаторів.

Кожна людина може запам'ятовувати різноманітний матеріал, але з різним успіхом і різними способами. Відповідно до цього розрізняються наочно-образний, словесно-відсторонений і проміжний між ними типи пам'яті. Одні люди краще запам'ятовують предмети, картини, обличчя, кольори, звуки і тому подібне (наочно-образний тип пам'яті); інші -- словесний матеріал: словесні формулювання, поняття/ числа і тому подібне (словесно-відсторонений тип пам'яті); треті -- і те і інше однаковою мірою (проміжний або середній, тип пам'яті). Представники наочно-образного типу пам'яті будь-який матеріал прагнуть запам'ятати головним чином за допомогою конкретних образів, тоді як представники словесно-відстороненого типу пам'яті, навпаки, будь-який матеріал, зокрема наочний, запам'ятовують, користуючись великою мірою словесними позначеннями, різними словесно -сформульованими логічними схемами.

Залежно від ступеня участі основних аналізаторів в запам'ятовуванні і відтворенні розрізняють наступні типи пам'яті: зоровий, слуховий, руховий і комбінований, або змішаний (зорово-слуховой, зорово-руховий і слухово-руховий). Одні люди краще запам'ятовують те, що сприйняте зором, інші -- при слуховому сприйнятті, треті -- за участю рухових відчуттів, четверті -- при змішаному способі запам'ятовування. Одні учні краще запам'ятовують учбовий матеріал при читанні мовчки, про себе, інші -- при читанні вголос, треті потребують запису.Експериментальні дослідження показали, що найбільш поширеним є змішаний тип пам'яті. Чисті типи пам'яті зустрічаються рідко. У школярів вони спостерігаються в межах лише від 1 до 3°/о (дослідження Нечаєва); надалі, у зв'язку з розвитком тих або інших аналізаторів, відмінності між типами пам'яті можуть збільшуватися.Багато художників, письменники, акторів часто володіють високорозвинутою зоровою пам'яттю, що дозволяє їм точно відтворювати в картинах, малюнках, описах і діях навіть побіжно побачені предмети, обличчя, сцени. Такого ж високого розвитку може досягати слухова пам'ять у музикантів, яким часто достатньо одного разу прослухати музичний твір, щоб потім точно його відтворити. Такою пам'яттю, зокрема, відрізнялися Моцарт, Балакірєв, Рахманінов і багато інших композиторів.

Індивідуальні відмінності пам'яті знаходяться в прямій залежності від характеру діяльності людини, чим і визначається переважне використання одних аналізаторів в порівнянні з іншими. Типи пам'яті є результатом систематичної діяльності людини. Вони залежать від навчання, від професійної діяльності і можуть мінятися і розвиватися разом із зміною діяльності людини. При різносторонній діяльності пам'ять наближається до гармонійного поєднання позитивних особливостей кожного типу.

Вчителі повинні враховувати індивідуальні особливості пам'яті учнів, але не для того, щоб пристосовуватися до них, а для того, щоб виявляти слабкі, недостатньо розвинені сторони пам'яті учнів і розвивати у них пам'ять всесторонньо шляхом систематичного вправляння в запам'ятовуванні різного матеріалу при різних способах його сприйняття і заучування. Завданням виховання повинен бути всесторонній розвиток пам'яті, що спирається на спільну діяльність обох сигнальних систем і участь декількох аналізаторів.

Особливості педагогіки як науки. Основні категорії педагогіки

Педагогіка як наука може розвиватися лише за умови поповнення новими фактами, здобутими у процесі наукових досліджень.

Наукові дослідження є особливою формою процесу пізнання. Це систематичне цілеспрямоване вивчення об'єктів, у якому використовують засоби та методи науки і яке завершується формулюванням знання про досліджувані об'єкти. У педагогіці дослідження поділяють на фундаментальні та прикладні.

Фундаментальні дослідження мають на меті розкрити загальну суть педагогічних явищ, дати наукове обґрунтування педагогічної діяльності.

Прикладні дослідження, враховуючи фундаментальні знання, дають відповіді на питання, що безпосередньо пов'язані з практикою.

Національною доктриною розвитку освіти в Україні окреслено завдання випереджувальної інноваційної розбудови національної системи освіти і науки як основи розвитку особистості, суспільства, нації і держави. На виконання цих завдань Академією педагогічних наук України розроблено «Основні напрями досліджень з педагогічних і психологічних наук в Україні», в яких окреслено актуальні проблеми педагогіки і психології, що вимагають дослідження.

Так, нагальною є потреба здійснення досліджень з методології, філософії освіти, які дадуть змогу обґрунтувати цілі, ідеали освіти, визначити її зміст, на якому вибудовуватиметься тип культури суспільства, формуватиметься нова українська нація.

Актуальними є дослідження теоретико-методологічних проблем виховання, змісту і динаміки цілісного виховного процесу, взаємодії особи, статі, сім'ї, навчального закладу, суспільства, а також дослідження з особистісно-орієнтованого виховання дітей і молоді в різних соціальних умовах, утвердження цінностей гуманістичної педагогіки, гармонійного формування розумових, моральних і фізичних якостей особистості.

Потребують уваги сучасні педагогічні технології, що ґрунтуються на використанні досягнень психологічної науки, вікової фізіології, соціології та інших наук про людину, нових інформаційних технологій, які враховують вікові та індивідуальні особливості учнівської молоді.

На порі розроблення інформаційних комунікаційних технологій, визначення їх ролі в розвитку єдиного освітнього простору країни.

Логіка педагогічних досліджень. Науково-педагогічні дослідження повинні враховувати такі особливості педагогічного процесу:

- неоднозначність перебігу (результати навчання, виховання і розвитку залежать від одночасного впливу багатьох чинників);

- неповторність (під час повторного дослідження педагог має вже справу з іншим «матеріалом», оскільки неможливо зберегти навіть попередні умови);

- експерименти, які суперечать етичним нормам, забороняються;

- об'єктивні висновки можна отримати тільки за багаторазових спостережень і лише в узагальненій формі.

Результати науково-педагогічних досліджень мають відповідати таким вимогам:

- суспільна актуальність;

- наукова новизна;

- теоретична і практична значущість;

- наукова об'єктивність і достовірність;

- доступність висновків і рекомендацій для використання їх в інших конкретних наукових дослідженнях або в практичній діяльності;

- з'ясування міри, меж і умов ефективного застосування отриманих результатів.

Процес дослідження в галузі педагогіки охоплює такі основні етапи:

- визначення проблеми дослідження -- вона повинна бути новою, актуальною, відповідати об'єктивним потребам розвитку педагогічної теорії та практики;всебічне, ґрунтовне вивчення уже встановлених наукою фактів, тверджень і висновків із проблеми дослідження;

- формування гіпотези, тобто наукового припущення, ймовірного висновку (висновків) із дослідження; під час дослідження гіпотезу іноді уточнюють і навіть змінюють;

- нагромадження і фіксація нових фактичних матеріалів із проблеми, практична, дослідна їх перевірка;

- теоретичне, аналітико -- синтетичне оброблення здобутих даних, їх зіставлення, осмислення, групування, розкриття взаємозв'язків, узагальнення, формулювання наукових висновків, доведення або спростування гіпотези;

- оформлення результатів дослідження (написання наукового звіту, статті, брошури, монографії, інструктивних матеріалів тощо), їх пропаганда і впровадження у практику.

У процесі наукового педагогічного дослідження доводиться вивчати різні джерела, в яких зібрано матеріали щодо проблеми, над якою працюють.

Під час вивчення літературних джерел виявляють:

- основну ідею автора, його позицію з досліджуваної проблеми;

- найцікавіші та найцінніші здобутки автора;

- відмінність авторської позиції від традиційної, що нового вніс автор у вивчення проблеми; в чому він полемізує з іншими дослідниками;

- які ідеї автор особливо вдало аргументував, а які не мають належної доказовості;

- які ідеї, висновки, рекомендації викликають заперечення і чому;

- які основні питання не відображено в його праці;

- які аспекти проблеми потребують подальшого дослідження.

Вивчаючи досвід роботи вчителів, з'ясовують:

- що особливо успішно вдається здійснити вчителю, викладачу при вирішенні певної проблеми;

- які перешкоди вони зустрічають під час її вирішення;

- яких типових помилок припускаються вчитель, викладач у роботі;

- які основні причини їх труднощів і помилок;

- чи не пов'язані успіхи в роботі вчителя, викладача з надмірними їх зусиллями і витратами часу в якомусь одному напрямі роботи на шкоду іншим.

Педагогічні категорії - основні педагогічні поняття, що виражають наукові узагальнення.

До основних категорій належать виховання, навчання й освіта.

Виховання - цілеспрямований та організований процес формування особистості.

У педагогіці поняття “виховання” використовують у широкому соціальному, в широкому педагогічному, у вузькому педагогічному, в гранично вузькому педагогічному значенні.

Виховання в широкому соціальному значенні - це передача накопиченого досвіду від старших поколінь до молодших, формування особистості під впливом навколишнього середовища, умов, обстановки, суспільного ладу.

Виховання в широкому педагогічному значенні - це спеціально організований і керований вплив колективу, вихователів на виховання з метою формування у нього визначених якостей, який здійснюється в навчально-виховних закладах і який охоплює весь навчально-виховний процес.

Виховання у вузькому педагогічному значенні - це цілеспрямована виховна діяльність педагога, спрямована на досягнення конкретної мети в колективі учнів (наприклад, виховання здорової громадської думки).

Виховання в гранично вузькому педагогічному значенні - спеціально організований процес щодо формування певних якостей особистості, процес управління її розвитком через взаємодію і вихователя і вихованця.

Справжнє виховання за своєю сутністю є глибоко національним.

Національне виховання - виховання вихованців на культурно-історичному досвіді рідного народу, його традиціях, звичаях і обрядах, багатовіковій мудрості, духовності.

На певному щаблі суспільного розвитку складовою частиною виховання в широкому його значенні стає освіта.

Освіта - процес і результат засвоєння учнями систематизованих знань, умінь і навичок, формування на їх основі наукового світогляду, моральних та інших якостей особистості, розвиток її творчих сил і здібностей.

Основним шляхом і засобом здобуття освіти є навчання, в процесі якого реалізуються цілі освіти.

Навчання - цілеспрямована взаємодія вчителя й учнів, у процесі якої відбувається засвоєння знання, формування вмінь і навичок.

У живому педагогічному процесі означені цими педагогічними категоріями феномени взаємопов'язані та взаємообумовлені.

Уявіть собі, що Вас призначили керівником відділу, де панує поганий психологічний клімат. Які дії по його покращенню Ви могли б запропонувати?

пам'ять педагогіка психологічний клімат

Основу позитивного морально-психологічного клімату складають суспільно значимі мотиви, серед яких виділяють:

* матеріальна зацікавленість в роботі;

* безпосередня цікавість до процесу праці;

* переживання соціальної значимості результатів праці.

До признаків позитивного морально -психологічного клімату також відносяться:

› висока продуктивність колективної роботи, основана на ефективному розвитку спісробітництва в організації;

› розвинуті міжособисті контакти, відсутність проявлення особистої неприязні, взаємність, конструктивність і доброзичливість критики;

› відсутність тиску зі сторони керівника на своїх підлеглих, особистий приклад і переконання - основа діяльності по формуванню позитивного морально - психологічного клімату. Відчуваючи тиск, виконавець може принять позицію керівника наперекір особистій, але психологічний результат цього буде негативним, що відобразиться на кінцевих результатах діяльності.

› позитивна установка колективу на нововведення і конструктивне здолання психологічних бар'єрів пов'язаних з нововведеннями. Ведуча роль в формуванні позитивного морально-психологічного клімату належить керівнику організації. Поведінка керівника, стиль самого керівника, подолання відповідних установок служать початковим моментом в формуванні благополучного або неблагополучного морально-психологічного клімату. Особливо важливі установки на тип відношення керівника з підлеглими, серед яких можна виділить об'єктивну, звинувачувану і захисну (самозвинувачувану).

При об'єктивній установці на відношення з підлеглими керівник орієнтується на значущі сторони створеної в колективі ситуації і старається об'єктивно оцінити свою роль і участь.

При звинувачуваній установці керівник старається уникнути відповідальності, звинуватити в недоліках своїх колег чи підлеглих, що являєтся показником відсутності особистих якостей, потрібних для виконання ролі керівника. При захисній (самозвинувачуваній) установці керівник повністю знімає вину з членів колективу, вважаючи себе винуватим в створеній виробничій ситуації. В даноій ситуації можливі два варіанти:а) визнання особистої помилки для її виправлення психологічно сприяють росту авторитета керівника і закріпленню морально-психологічного клімату;б) якщо керівник завжди бере вину на себе, незалежно від об'єктивних причин, то це веде до втрати авторитету, появі в колективі неформальних лідерів. Керівник повинен не забувати використовувати різні емоційні моменти для підвищення успішності спільної роботи. Людина завжди позитивно реагує на душевне тепло, доброзичливість і довіру, турботу і чутливість. Установлений емоційний контакт буває більш ефективним, ніж витрачені сотні слів настанов і десятки написаних наказів. Для отримання потрібного результату може бути достатньо м'ягкого прохання, підкріпленим взаєморозумінням.Фактори впливу на мікроклімат в колективі.

В якості резервів виробництва, росту трудової і суспільної активності робочих, способу виховання недостатньо використовуються соціально-психологічні фактори - колективна воля, суспільна думка і суспільний настрій, психологічний склад різних соціальних груп, їх звички, традиції.

На формування соціально - психологічного клімату колективу впливають об'єктивні умови і суб'єктивні фактори, в яких люди здійснюють свою трудову і суспільну діяльність.

Сукупність взаємодіючих між собою спільних, особливих і одиничних умов, в яких відбувається діяльність того чи іншого колективу, і створює основу, на якій складається взаємозв'язок людей і формується соціально-психологічний клімат.

Основним фактором соціальних, політичних і духовних процесов життя вважаються матеріальні умови проживання.



Використана література

1. Навчально - методичний комплекс з курсу «Психологія та педагогіка»/Укладач: Сень Г.П. - К: АПСВ, 2005. - 32с.

2. Навчальний посібник «Психологія та педагогіка» Лозниця В.С. - К: «ЕксОб», 1999. - 304с.

Размещено на Allbest.ru