Увага й особистість

Размещено на http://www.allbest.ru/

Увага й особистість

Психологи і фізіологи здавна намагалися з'ясувати ті механізми, які визначають вибірковість процесів збудження і лежати в основі уваги. Однак ці спроби часто мали описовий характер, фізіологічні основи уваги глибоко не вивчалися.

Так, природу уваги розглядали як результат рухового пристосування. Це означає, що до складу уваги входить м'язовий, руховий елемент. Представниками моторної теорії є Р. Декарт, Т. Рібо, Болдуїн та ін.

Увагу розуміли як результат обмеженості обсягу свідомості (Й. Гербарт, Гамільтон). Гербарт вважав, що увага залежить від сили нового уявлення та від того, як воно співвідноситься зі старими уявленнями. Гамільтон вказує, що коли одне уявлення інтенсивне, то воно витіснить інші. Опоненти цієї теорії підкреслюють невизначеність поняття інтенсивного уявлення.

Увагу вважали результатом емоцій (Дж. Мілль, Вайтер, Бел тощо). Дж Мілль стверджував, що мати приємне або неприємне відчуття, ідею і бути до них уважними -- це одне й те саме. Не тому уявлення інтенсивне, що воно зосередило на собі нашу увагу, а тому, що увага і є вираженням інтенсивності та цікавості уявлення (Вайтц).

Р. Декарт, Г. Фехнер, Е. Мюллер, Леман припускали, що за своєю природою увага є підсиленням нервового збудження. Джерело виникнення цієї нервової подразливості кожен із них пояснював своєрідно. Так, у Е. Мюллера -- це результат вольового утримання уявлення, за Леманом -- наслідок рефлекторного припливу крові до місця подразнення.

Окремі психологи розглядали увагу як вплив волі на розуміння, вважали її суто духовною активністю.

Отже, шукаючи пояснення природи уваги, вчені намагалися йти суто психологічним шляхом. Так, гештальт-психологи стверджували, що спрямованість і обсяг уваги цілком визначається законами структурного сприймання, інші дотримувалися позицій "емоційної" теорії, а третя група обстоювала моторну теорію уваги.

Однак поступово вчені дійшли висновку, що суто психологічно пояснити природу уваги не можна, потрібно шукати фізіологічну основу. Частина з них (Ферр'єр, Т. Рібо та ін.) розуміли її як нервове пригнічення. Сутність останнього полягає в тому, що фізіологічні процеси, які лежать в основі одного уявлення, пригнічуються фізіологічними процесами інших уявлень.

Вітчизняні психологи і фізіологи пояснюють фізіологічні механізми уваги з погляду взаємодії основних нервових процесів -- гальмування і збудження, що протікають у корі головного мозку.

Увага вирізняє предмет (об'єкт) серед багатьох інших. Фізіологічно це означає, що збуджуються одні нервові центри і гальмуються інші, діє встановлений І.П. Павловим закон індукції нервових процесів, за яким процеси збудження, що виникають в одних ділянках мозку, спричинюють процеси гальмування в інших ділянках. І.П. Павлов пов'язував увагу з оптимальним осередком збудження, який виникає під впливом раніше згаданих факторів.

Значний внесок в аналіз фізіологічних механізмів уваги зробив відомий російський фізіолог О.О. Ухтомський. Розробляючи принцип домінанти, він доводив, що збудження розподіляється у нервовій системі нерівномірно, і кожна інстинктивна діяльність, як і умовно-рефлекторна, можуть викликати в нервовій системі осередки оптимального збудження, які відрізняються від рухомого осередку оптимального збудження підвищеною збудливістю та стійкістю. Ці осередки вчений назвав домінантами.

Отже, вибірковість уваги людини залежить від бадьорого стану кори, для якої характерний оптимальний рівень збудливості. Механізми, що підтримують тонус кори, пов'язані з різними структурами неспецифічної системи.

Зважаючи на актуальність вивчення даної проблеми, ми обрали наступну тему контрольної роботи: «Значення уваги у житті й діяльності особистості.»

Учені припускають, що мимовільна увага пов'язана з загальними, генералізованими формами неспецифічної активації мозку. Людина має можливість зробити стан активації більш стійким, перетворити його на основу стійкої та напруженої уваги. За допомогою мовленнєвої інструкції, уміння сформулювати мету може виникати сильна і до того ж вибіркова орієнтувальна реакція, створюється домінантний осередок збудження. Є підстави стверджувати, що довільна увага пов'язана не тільки з підвищенням загального рівня активації мозку, а й з вибірковістю активації неспецифічних систем мозку.

Велике значення для організації уваги має вироблення динамічних стереотипів. Коли суб'єкт, виконуючи будь-яке завдання, не допускає неуважності, у нього відносно легко формується оптимальний осередок збудження. Динамічний стереотип неуваги важко змінити.

Поняття про увагу. Увага -- зосередженість діяльності суб'єкта в певний момент часу на якомусь реальному або ідеальному об'єкті -- предметі, події, образі, міркуванні тощо (В.І. Страхов).

Увага є не психічним процесом, а формою організації пізнавальних процесів та умовою їх успішного протікання, бо мислить не саме по собі мислення і не саме по собі сприймання, а сприймаюча та мисляча особистість. Як пише С.Л. Рубінштейн, у кожному психічному процесі присутній момент, що виражає різні ставлення особистості, зокрема до світу людей, природи, свідомості до об'єкта. Це ставлення виявляється в увазі. Наприклад, коли учень з інтересом ставиться до математики, вона, ніби в полон, бере його свідомість. Він глибоко й зосереджено, зі стійкою увагою, виявляючи витривалість, працює над виконанням математичних задач.

Функції уваги полягають у тому, що людина серед безлічі подразників, що діють на неї, обирає потрібні, важливі, а інші гальмує, виробляє таким чином програми дій та зберігає зосередженість, контроль над протіканням їх.

Самостійною формою психічної діяльності вважає увагу П.Я. Гальперін. Він дотримується гіпотези, що увага є діяльністю психічного контролю. Основні положення цієї гіпотези полягають у тому, що увага є однією зі складових орієнтовно-виконавчої діяльності, що в цій діяльності увага не має власного продукту, а виконує функцію контролю, поступово стаючи внутрішньою скороченою автоматизованою дією.

Довільна увага є увагою планомірною. Це -- контроль за дією, що відбувається на підставі виробленого плану, вирізнених критеріїв та способів їх використання.

Мимовільна увага також являє собою контроль, але. такий контроль, який обмежується тим, що є у предметі, ситуації, тим, що "саме по собі впадає в око". Зміст діяльності такої уваги становить те, що відображається сприйманням або мисленням, пам'яттю або почуттям.

Увагу як дію контролю можна формувати. Для цього потрібно не просто поставити завдання, а й навчити перевіряти його виконання на основі певних критеріїв у конкретному напрямі та послідовності. Розпочинати слід з організації контролю як зовнішньої дії, дії, що виконується в матеріальній або матеріалізованій формі. А потім дія контролю, шляхом поетапного опрацювання, доводиться до розумової, узагальненої, скороченої та автоматизованої форми, коли вона, власне, і перетворюється на акт уваги.

Властивості уваги. Увага - це динамічна сторона протікання пізнавальних процесів. Вона не має власного змісту, а також продукту, але має специфічні властивості. Дослідження властивостей уваги виконувалися під керівництвом М.Ф. Добриніна, І.В. та В.І. Страхових, Ф.М. Гоноболіна. Особливий інтерес становить розгляд уваги на основі діяльнісного (П.Я. Гальперін) та особистісного підходів (І.В. Страхов, В.І. Страхов).

Важливими властивостями цього явища є спрямованість та зосередженість свідомості людини. Під спрямованістю розуміють насамперед вибірковий (селективний) характер свідомої діяльності. Вибірковість виявляється не тільки в доборі потрібної діяльності чи потрібного об'єкта, а й у більш-менш тривалому зберіганні їх у свідомості. Вибірковість дістає свій вияв у сприйманні, у моторних процесах, у мисленні, почуттях тощо.

Другою важливою характеристикою уваги є зосередженість психічної діяльності. Зосередженість означає не тільки відволікання від другорядного, а й гальмування побічних подразників, які не мають відношення до діяльності, що становить предмет уваги суб'єкта. Зосередженість уваги -- цe, утримування уваги на одному об'єкті або на одній діяльності при абстрагуванні від усього іншого. Наприклад, учень займається конструюванням. Він цілковито поринув у справи, не помічає, як плине час, не реагує на звертання до нього, бо він навіть і не чує їх. У цьому разі кажуть про велику силу зосередженості його уваги.

Із зосередженістю пов'язана, інтенсивність, або напруження уваги. Вона оцінюється електроенцефалографічним методом (ЕЕГ-методом). Чим менший інтерес у людини до діяльності, тим більше впливають на неї інші подразники.

Зосередженість та інтенсивність уваги об'єднують, називаючи таку властивість уваги концентрацією. Концентрація уваги є умовою успішного виконання діяльності в тому випадку, коли вона поєднується з іншими властивостями, наприклад, з обсягом, розподілом уваги.

Стійкість уваги -- це тривале утримання уваги на предметі чи якійсь діяльності. Вона визначається тривалістю зосередженої та інтенсивної уваги. Отже, стійка увага -- це тривала, висококонцентрована увага. Ця особливість характеризується часом, впродовж якого діяльність людини зберігає свою цілеспрямованість. Особливо важливим є вміння зберігати стійкість уваги за несприятливих умов, коли діють різні відтяжні подразники.

Стійкість уваги залежить не лише від особливостей об'єктів, а й від активності особистості. Увага може бути стійкою, коли суб'єкт надає об'єктові чи діяльності важливого значення, коли ставиться до них з інтересом і виявляє практичну або відповідну пізнавальну активність, веде пошукову роботу в розв'язанні перцептивних та мисленнєвих завдань.

Коливання (флуктуації) уваги -- це періодична короткочасна мимовільна зміна напруження уваги до певного об'єкта або діяльності. Це короткочасне та мимовільне підсилення або послаблення уваги, пов'язане зі зміною збудливості відповідних ділянок кори великих півкуль.

Стійка увага може зберігатися впродовж 10-15 хвилин, а короткочасні послаблення уваги не мають значення для діяльності, вони дають можливість зробити маленьку перерву в зосередженості. Отже, тимчасове зниження уваги є короткочасним і необхідним відпочинком, він непомітний і не руйнує стійкості уваги, але дає змогу зберегти увагу до певної діяльності до 45 хвилин і більше.

Стан, протилежний стійкості уваги, називається нестійкістю уваги. Нестійкість уваги виявляється в її відвертанні, або відволіканні іншими об'єктами, тобто в зміні під їх впливом спрямованості діяльності людини. Чим менш стійка увага, тим частіше і легше вона відволікається другорядними для певної роботи зовнішніми і внутрішніми чинниками, внаслідок чого така робота тимчасово або й зовсім припиняється.

При виявленні учнем нестійкої уваги вчитель має з'ясувати причину такої уваги. Вона може бути зумовлена зовнішніми обставинами, умовами, в яких навчається школяр, невихованістю його уваги або недисциплінованістю. У першому випадку слід дбати про поліпшення умов та методики викладання, у другому -- тренувати властивості уваги, у третьому -- впливати на особистість школяра з метою підвищення почуття відповідальності та дисциплінованості.

Обсяг уваги -- це кількість об'єктів, які сприймаються одночасно з достатньою чіткістю. Обсяг уваги визначається низкою чинників, насамперед особливостями сприйманих об'єктів.

На обсяг уваги впливає суть поставленого завдання. Якщо перед учнем поставити завдання перевірити свою самостійно виконану роботу і знайти помилки, то учень намагатиметься розширити обсяг уваги. Якщо ж звузити завдання (наприклад, сказати, щоб учень відшукав помилки у словах з ненаголошеними "е" і "и"), то він обмежить свою увагу лише словами з такими орфограмами.

Відволікання уваги треба відрізняти від її переключення, під яким прийнято розуміти довільну зміну людиною спрямованості своєї уваги з одного об'єкта на інший. Тут людина свідомо переходить від одного завдання до іншого, сама спрямовує свою увагу на нові об'єкти відповідно до змінених умов її роботи. Потреба переключати увагу виникає в багатьох випадках діяльності людини, наприклад у роботі водія машини, педагога, який проводить урок у класі, шахіста, що грає з кількома партнерами. В основі зміни спрямованості уваги лежить переміщення в корі головного мозку осередку оптимального збудження.

Не рекомендується часто змінювати зміст і види роботи у процесі навчальної діяльності, якщо це викликає труднощі у школярів. Під час втоми та одноманітної роботи переключення уваги є корисним і необхідним.

У переключенні уваги яскраво проявляються індивідуальні особливості людини. Уповільненість або швидкість переключення уваги залежить від рухливості основних нервових процесів (збудження та гальмування), проте вправляння у переключенні уваги може підвищити його показники.

Розподіл уваги -- це одночасна увага до двох або кількох об'єктів та одночасне виконання дій з ними чи спостереження за ними.

Розподіляти увагу можливо й необхідно, у житті це потрібно повсякчас, а деякі професії вимагають неодмінного розподілу уваги (водій, пілот, учитель). Учитель одночасно стежить за класом і дає пояснення. Розподіл уваги необхідний і школяреві під час навчальної діяльності. Наприклад, він слухає пояснення вчителя і стежить за тим, що він показує (карту, картину), або слухає й одночасно робить записи.

Вміння розподіляти увагу можна розвивати, виконуючи методично правильно відповідні вправи. Здатність людини до розподілу уваги залежить від її віку, рівня розвитку особистості та індивідуальних особливостей.

Властивості уваги слід розглядати як складну ієрархічну систему. Так, усі властивості уваги вважають проявами зосередженості уваги або поділяють на три види: інтенсивність, широту (обсяг та розподіл) і переключуваність (єдність стійкості та динаміки).

Види уваги. Види уваги класифікують, по-перше, за особливостями об'єктів уваги людини. Залежно від того, належать об'єкти уваги до зовнішнього світу (наприклад, різні предмети сприймання) чи ними є наші відчуття, уявлення пам'яті, думки, переживання тощо, вирізняють зовнішню (перцептивну, сенсорну) увагу і внутрішню.

На сьогодні більше вивчена зовнішня увага. Вона зумовлена структурою зовнішніх подразників, що впливають на людину, або "структурою зовнішнього поля". Ці подразники визначають напрям, обсяг та стійкість уваги суб'єкта за умови, що подразник відрізнятиметься від інших за силою, інтенсивністю дії.

Внутрішня увага суб'єкта пов'язана зі структурною організацією його діяльності. Увага індивіда може бути прикутою до потреб, що діють як мотиви, до мотивів, коли вони усвідомлюються, коли індивід намагається виробити мету, спланувати її виконання, прийняття рішення тощо. Під час діяльності увага може переноситись на уявлення пам'яті, думки, почуття, які індивід переживає, виявляючи певне ставлення до своєї діяльності. У процесі діяльності внутрішня увага може бути більш і менш напруженою.

У діяльності, природно, зовнішня і внутрішня увага чергуються. Вони гальмують одна одну, наприклад, важко зосереджено, думати про щось суб'єктивно важливе й одночасно виконувати креслення складних рисунків. Внутрішня увага сприяє підвищенню ефективності сприймання, пам'яті, мислення, уяви. Моральний, розумовий та естетичний розвиток особистості неможливий без формування внутрішньої уваги.

По-друге, за формою організації уваги вирізняють колективну, групову та індивідуальну увагу.

увага особистість свідомість

Колективна увага означає зосередження уваги певної групи індивідів на одному об'єкті. Наприклад, учні зосереджено слухають розповідь учителя. Коли більшість учнів класу уважно працюють, це позитивно впливає й на тих школярів, яким важко виявляти організовану увагу.

Групова увага -- зосередження уваги групи в умовах роботи в колективі. Прикладом групової уваги є увага школярів під час лабораторних робіт або розв'язування задач, підібраних відповідно до можливостей окремих груп учнів. Організовувати роботу групами важко, бо групи відволікають одна одну.

Індивідуальна увага -- зосереджена увага суб'єкта на своєму завданні.

Учитель має завжди чергувати, узгоджувати види уваги учнів, дбати про перехід від одного виду до іншого.

По-третє, за характером цільового спрямування та за рівнем вольових зусиль вирізняють мимовільну, довільну та після довільну увагу.

Мимовільна увага -- це увага, що виникає незалежно, від наміру та мети людини. Мимовільна увага виникає внаслідок зовнішніх причин, тобто особливостей діючих на нас подразників, а також внутрішніх спонукань, спрямованості особистості.

Факторами, що зумовлюють мимовільну увагу, є також новизни, незвичність та контрастність подразника. Так, мимовільну увагу викличе у школярів поява серед них нового учня, нові види наочності на уроці.

Викликає увагу рухливість об'єкта, а також початок та припинення дії подразника. З огляду на це рекламу роблять "стрибаючою". Інколи корисно розпочати урок, не чекаючи абсолютної тиші в класі.

Крім зовнішніх причин, мимовільну увагу зумовлюють і внутрішні спонукання. Так, увага пов'язана з загальним станом людини, з її настроєм, переживаннями, потребами, інтересами. Особливо дійовий чинник активізації мимовільної уваги становить пізнавальна потреба, елементарними формами якої є зацікавленість, допитливість. Чим сильніша пізнавальна потреба, тим частіше зміни у стимулі (ситуації) викликатимуть мимовільну увагу. Загально психологічними умовами побудови уроку, на якому пробуджується і підтримується мимовільна увага на основі пізнавального інтересу, є змістовність матеріалу, своєрідність форми викладу, організаційних форм, методів роботи.

Довільна увага -- це свідомо спрямоване і регульоване зосередження уваги, зумовлене потребами діяльності. Таку увагу називають активною і вольовою. Психологічний зміст довільної уваги пов'язаний з виробленням мети діяльності та вольовим зусиллям.

За участю уваги відбуваються процеси оцінювання, порівнювання та корекції. Особливу роль виконує контрольна функція уваги.

Таким чином, довільна увага керує психічною сферою Людини при розв'язуванні різноманітних практичних та теоретичних завдань. Підтримання стійкої довільної уваги залежить від багатьох умов, зокрема усвідомлення обов'язку у виконанні певної діяльності. Усвідомлення школярем свого обов'язку добре вчитися викликає у нього довільну увагу в навчальній діяльності тоді, коли щось відволікає від учіння.

Найпотужнішим спонукальним чинником уваги є пізнавальний інтерес, інтерес до знань та учіння. Цей інтерес справляє вирішальний вплив на всю психічну діяльність. Саме він сприяє переростанню довільної уваги у після довільну. Основні особливості її полягають у тому, що воля відходить на задній план, а її функції замінює інтерес. Під його впливом збільшується вибірковість уваги. У такому стані після довільна увага схожа на мимовільну увагу. її можна зруйнувати сильнодіючим подразником, що свідчить про підвищення порога орієнтувального рефлексу.

Регулятивна та контрольна функції уваги відіграють важливу роль у діяльності тоді, коли вони своєчасно активізуються. Для реалізації мети діяльності дуже важлива своєчасна, а інколи й випереджувальна активізація уваги. Кожен учитель знає, як важко викликати увагу збуджених після перерви школярів. У зв'язку з синхронізацією уваги розрізняють перед увагу -- стан підвищеної готовності свідомості до виконання завдання, до включення у роботу. Перед увага може виникати мимовільно та під впливом інструкції. Цей стан може перейти у стан випереджувальної уваги, що передбачає цілеспрямований пошук та відбір інформативних, ознак, результатів діяльності, планів здійснення мети, оптимальних методів її досягнення. Протилежним явищем до випереджувальної уваги є запізніла увага. Ця увага пасивна, виникає повільно, часто -- примусово.

Отже, всі види уваги залежать від потреб, інтересів, цілей, цінностей особистості, які скеровують увагу, визначають її напрям, глибину та стійкість.

Увага й особистість. Неуважність та її причини Психолог В.І. Страхов пише: "Увага походить від утворених властивостей особистості і разом з тим є опорною властивістю, яка впливає на формування інших властивостей особистості, що проявляються в діяльності та у взаєминах людей".

Якщо в людини сформувалася звичка бути завжди уважною, тоді увага стає закріпленою, постійною властивістю, яка називається уважністю. Уважність -- це складне утворення,, що визначається спрямованістю особистості, системою її ціннісних орієнтацій. Такі орієнтації зумовлюють напрям уваги людини. Уважність формується в діяльності. Так, педагогічна діяльність формує стійку, здатну до розподілу і переключення увагу. Уважна людина вирізняється спостережливістю, вона повнішу точніше сприймає навколишній світ, навчається і працює значно успішніше, ніж неуважна людина.

Уважність людини виявляється і як моральна риса особистості. Ідейна спрямованість, світогляд, переконання -- ці властивості особистості визначають, що стає центром уваги людини. Увагу, повагу, чуйність щодо інших людей учитель має постійно виховувати у школярів. Бажано вчити дітей орієнтуватися у виразі обличчя, очей, у мовленні людини, щоб на основі дрібних деталей поведінки вони могли здогадатися про горе, відчай іншої людини. Виховуючи уважність у школярів, учитель дбає про формування в них товариськості, дружби, почуття колективізму.

Отже, уважність як риса особистості мас дві форми прояву. Одна з них пов'язана з постійною увагою до зовнішньої ситуації, виявляється у вмінні бачити зміни, умінні організовувати свою роботу відповідно до мети діяльності.

Друга форма уважності спрямована саме на людину в процесі спілкування з різноманітною метою, під впливом різних почуттів та емоцій, різноманітних потреб. Уважність до людей означає уміння розуміти їх та на основі цього гуманно ставитися до них, відгукуватись на людські переживання, виявляти емпатію.

Історичні джерела свідчать, що нашим пращурам були властиві такі загальнолюдські цінності, як глибока повага до інших народів, взаємодопомога і взаємовиручка, терпимість. Українське національне виховання пройняте народними настановами, пов'язаними з релігійними правилами милосердя -- голодного нагодувати, хворого відвідати, невільника викупити, померлого поховати тощо.

Ставлення вчителя до учня як до суб'єкта, який має своєрідний досвід, коло потреб, переживань, ідеалів та мрій, дасть змогу глибше зрозуміти причини неуспішності в навчанні, недисциплінованості школярів і оптимальними методами коригувати ці недоліки. Досить часто у шкільній практиці трапляється, що вчитель виявляє достатню увагу до свого трудового процесу, до своїх обов'язків, однак йому бракує відповідної уваги до своїх вихованців. Він глибоко не розуміє їхніх станів, потреб, поведінки. Навпаки, досить чутливий до душі школяра вчитель, з позитивним емоційним ставленням до учнів може бути байдужим до виконання своїх обов'язків навчати школярів.

Особливості уваги великою мірою залежать від властивостей вищої нервової діяльності. Рухливість, інертність, сила та слабкість нервової системи впливають на всі властивості удати.. Стійка увага, її легке переключення та успішний розподіл зумовлюються сильною і рухливою нервовою системою. Інертна і слабка нервова система виявляє себе в нестійкій і менш здатній до успішного розподілу увазі. Поєднання інертності з силою зумовлює стійкість, середньої ефективності переключення і розподіл уваги.

Характеризуючи таким чином увагу, вирізняють уважних і неуважних учнів.

Уважним учням властива здатність до довільної регуляції поведінки, до виявлення після довільної уваги. Високий рівень розвитку цих видів уваги компенсує певні недоліки у властивостях уваги.

Неуважність виявляється в невмінні зосередитися на об'єкті; у ковзанні по поверхні предметів та в нездатності відобразити їх істотні властивості, приховані від ока. Неуважність, як і уважність позначається на мисленні, викликаючи у ньому, на противагу уважності, непослідовність, не аргументо-ваність тощо.

Отже, всі негативні риси уваги (нестійкість, поверхова зосередженість, легкість відволікання) охоплюються поняттям неуважності. Ці негативні риси проявляються в розсіяній увазі. За такого типу уваги мимовільна увага стійко домінує над довільною, людина не здатна до внутрішньої зосередженості. Але є й інший вид розсіяності, що виявляється в людей з досить вираженою вибірковістю уваги. Людина з таким типом уваги може бути інтенсивно зосередженою на якомусь об'єкті й неуважною до всього іншого. Фізіологічною основою такої уваги є домінанта, що сильно притягає всі збудження з інших ділянок мозку.

Розвиток уваги у школярів. Л.С. Виготський простежив генезу вищих механізмів уваги, запропонувавши для цього експериментально-генетичний метод. Він передбачає створення ситуації, коли дитина постає перед необхідністю оволодіти своєю увагою за допомогою зовнішніх стимулів-засобів. Здійсненням цього завдання займався О.М. Леонтьєв, котрий розробив функціональну методику подвійної стимуляції для дослідження опосередкованих процесів уваги (гра в запитання та відповіді за типом гри у фанти з забороною "так -- ні не говоріть, біле -- чорне не купуйте").

Л.С. Виготський виходив з того, що культурний розвиток уваги розпочинається у ранньому віці. Цей розвиток має соціальний характер. Дитина мірою вростання в соціальне середовище, у процесі пристосування до цього середовища розвиває та формує довільну увагу. Витоки цієї уваги перебувають поза особистістю дитини. Сама по собі органічна, або натуральна, увага ніколи б не привела до виникнення довільної уваги. Вона формується завдяки тому, що оточуючі дитину люди за допомогою певних стимулів та засобів спрямовують увагу дитини, керують її увагою, тобто дають дитині в руки ті засоби, на підставі яких вона в подальшому оволодіває своєю увагою за таким самим типом.

Співвідношення між довільною і мимовільною увагою змінюється на користь довільної, починаючи з дошкільного віку, максимального розвитку довільна увага досягає у шкільному віці, а згодом указане співвідношення виявляє тенденцію до зрівнювання. Ця тенденція пов'язана з тим, що в процесі свого розвитку система дій із зовнішньої поступово перетворюється на внутрішню.

Загальна послідовність культурного розвитку уваги, згідно з поглядами Л.С. Виготського, полягає в тому, що розвиток уваги дитини після її народження потрапляє у складну ситуацію подвійної стимуляції. З одного боку, речі, предмети і явища привертають до себе своїми властивостями, а з іншого -- увагу дитини спрямовують відповідні стимули-вказівки дорослих, якими є слова. Поступово дитина сама починає користуватися словом і звуком як засобом-інструкцією, тобто звертати увагу дорослих на цікавий для неї об'єкт.

З перших тижнів після народження дитини виявляються орієнтовні реакції, що становлять основу мимовільної уваги.

На другому році життя дитина здатна виявляти увагу, спрямовану на об'єкти мовленнєвими інструкціями дорослих.

У ранньому та дошкільному віці інтенсивно розвивається мимовільна увага.

Поступово зростають можливості дитини у виявленні довільної уваги. Так, з 4-5 років дитина здатна виявляти увагу під впливом більш складних словесних інструкцій, у 5-6 років діти виявляють елементарні форми довільної уваги під впливом самоінструкції, стимульованої зовнішніми засобами.

З приходом дитини до школи довільна увага прогресує. Формування навичок навчальної діяльності відбувається під впливом виявлення школярем регулятивної функції уваги. Через недосконалість гальмівних механізмів, що є основою здійснення регулятивної функції уваги, далеко не всі молодші школярі володіють своєю увагою. Внаслідок підвищеної збудливості їм не вдається виявляти стійкість довільної уваги. У цьому плані збільшуються можливості школярів 9--10 років.

Однією з особливостей довільної уваги молодших школярів є низький рівень її вибірковості, диференційованості. Так, старанний молодший школяр намагається охопити все пояснення вчителя, не розрізняючи у ньому суттєве і другорядне. Учні молодших класів майже на одному рівні фіксують і основне, і другорядне.

Удосконалення механізмів уваги детермінує розвиток її властивостей: стійкості, концентрації, переключення, розподілу та обсягу. Якщо в молодших школярів є інтерес до об'єкта або предмета, ступінь зосередженості уваги на ньому може бути високим. Але тривалість зосередженого стану в учнів невелика.

Навчання створює умови для формування у школярів навичок переключення та розподілу уваги. Учні третього класу вже вміють розподілити увагу на зміст завдання, на свою поставу під час письма та на пояснення вчителя. На тлі вікових тенденцій розвитку уваги в молодших школярів виявляються індивідуальні відмінності. Вони стосуються продуктивності уваги залежно від провідної ролі певного виду та властивостей уваги, від динаміки виявлення їх упродовж дня, піків активності уваги в цьому проміжку часу.

У підлітків збільшується ступінь вибірковості довільної уваги, концентрації уваги на більш суттєвих моментах навчального матеріалу.

Загалом розвиток довільної уваги та формування навичок навчальної діяльності відбуваються у взаємозв'язку та у взаємовпливі, а тому в підлітковому та старшому шкільному віці активно розвиваються всі властивості уваги: підвищується її стійкість, зростає обсяг, поліпшується здатність до розподілу та переключення.

Правильна побудова навчального процесу сприяє виробленню не тільки навичок спрямування своєї уваги на досягнення мети, а й звички акуратно та сумлінно виконувати завдання. Зовнішня регуляція уваги школярів, систематичний контроль старших породжують в учнів здатність до саморегуляції та самоконтролю, що є водночас і моментом особистісного самотворення.

Основні критерії вихованості уваги. І.В. Страхов вважає, що всі властивості уваги -- обсяг, розподіл, стійкість, переключення тощо -- необхідно розглядати як конкретні прояви зосередженості. Гармонійність та врівноваженість цих властивостей є одним з основних показників вихованості уваги.

Критерієм вихованості уваги є розвиток різних форм фокусування об'єктів та чіткість його регулювання. Фокусування означає центральну зону уваги, для якої характерна найбільша ясність, чіткість сприймання та інших психічних процесів.

Увага високого рівня має вибірковий характер, що підвищує ефективність пізнавальних можливостей цих процесів. Критерієм розвитку вибірковості уваги є правильність вибору об'єктів зосередженості.

Увага завжди є спрямованою. Об'єктом уваги можуть бути різні предмети. Основний критерій вихованості спрямованої уваги -- розвиток її моральної та інтелектуально-вольової основи, самостійності й творчого підходу до виконуваної діяльності. Цілеспрямованість уваги є проявом свідомої діяльності та вираженням її особистісного смислу.

На вихованість уваги впливають різні властивості особистості, потреби, інтереси, емоційно-вольові якості, ставлення до діяльності, уміння, навички, звички.

Увага виникає на основі таких властивостей особистості, як ставлення до праці, вольових зусиль, умінь і навичок тощо. Разом з тим увага є передумовою формування інших властивостей особистості, зокрема організованості в поведінці й діяльності, а також тактовності у спілкуванні з іншими людьми. Увага людини залежить від її ставлення до праці, підвищеного інтересу, захопленості роботою або нестійкого ставлення до неї, слабкості розвитку інтересу і потреби у цьому виді діяльності.

Зв'язок трудових умінь з потребою особистості у праці піднімає увагу на новий, більш високий рівень розвитку. Увага, залишаючись на рівні уміння, водночас є увагою-звичкою. Остання становить показник вихованості уваги за умови, що така звичка сприяє розумовому і моральному розвитку особистості.

У психологічній основі вольової уваги важливі всі вольові якості характеру -- цілеспрямованість волі, ініціативність, відповідальність, організованість, наполегливість, витримка і самоконтроль.

Регуляція уваги, що здійснюється засобами мовлення у різних видах діяльності, а також увага до свого мовлення та до висловлювань інших є показниками високого рівня її вихованості. Важливим критерієм вихованості уваги є розвиток уміння узгоджувати свою увагу з увагою інших.

Внутрішнє мовлення зміцнює й актуалізує зосередженість на предметі думки і є засобом переключення уваги і самоконтролю у міркуванні та спілкуванні.

Критерієм вихованості уваги є єдність уваги і сприймання, уваги і пам'яті, уваги і мислення та уяви, що становить психологічну передумову вихованості уваги.

Емоційність уваги визначається єдністю її з інтелектуальними, моральними та естетичними почуттями. Розвиток уваги може досягати рівня розвитку уважності у формі співчуття та співпереживання іншим людям.

Для високого рівня розвитку уваги характерні гармонійність, урівноваженість таких властивостей уваги, як інтенсивність, широта (обсяг і розподіл) та переключуваність (єдність стійкості й динаміки).

Справжню увагу слід відрізняти від удаваної. Справжня увага -- це найвищий рівень її зосередженості, широти й активізації в діяльності. Вихована мимовільна увага вирізняється високим рівнем активізації розумового зосередження на основі інтересу, допитливості, емоційного ставлення до об'єкта праці. Вихована довільна увага характеризується розвинутими вольовими зусиллями, опорою в розв'язуванні задачі на мисленнєві дії та операції. Після довільна увага актуалізується у стані творчого натхнення в науковій та художній праці.

Для виявлення рівня вихованості уваги велике значення має актуалізація уваги, що налаштовує на зосереджену працю.

Критерієм вихованості уваги є подолання всіх різновидів неуважності на основі формування мотивів учіння та праці. Для вихованої уваги характерне збереження її регулятивної функції в наступній роботі.

Виховуваними властивостями уваги вчителя є: педагогічна спрямованість уваги, зосереджене спостереження за поведінкою і роботою учнів на уроках, уміння керувати їхньою увагою, спрямованість водночас на клас та на окремих учнів, увага до учнів у поєднанні з тактовністю у спілкуванні, зовнішня виразність уваги вчителя.

Значення уваги у житті й діяльності особистості. Увага відіграє важливу роль у житті людини. Завдяки увазі здійснюється регуляція діяльності та поведінки людини. Без уваги неможлива цілеспрямована практична діяльність, неможлива ні фізична, ні розумова діяльність, бо людина повинна з увагою ставитися до об'єкта діяльності, до плану своєї діяльності, уважно стежити за перебігом цієї діяльності та її наслідками. Особливо велике значення має увага в навчальній діяльності школяра. Увага є необхідною умовою чіткого, усвідомленого відображення навчального матеріалу та міцного засвоєння його. Згідно з поглядами К.Д. Ушинського, увага є тими єдиними дверима нашої душі, через які, безумовно, проходять усі об'єкти зовнішнього світу, відображені свідомістю.

Довільна увага, будучи цілеспрямованою увагою, виступає як спрямованість людини на кінцевий результат діяльності. Людина, виробивши мету, передбачає кінцевий результат, планує способи його досягнення, здійснює контроль за процесом діяльності. Увага регулює напруження в реалізації того чи іншого етапу діяльності, але виявляє в кожному з них свою специфіку. Увага спрямована на активний пошук та аналіз інформативних ознак та на ретельне планування.

Велику роль відіграє увага у прогнозуванні, або антиципації. На основі однієї інформативної ознаки досвідчений спеціаліст відшукає інші ознаки. Ступінь розвитку здатності до передбачення зумовлюється професійним досвідом. Досвідчений педагог, готуючись до уроку, завжди передбачає і труднощі, які можуть виникати у школярів, намагається запобігти їх виникненню.

Список використаної літератури

1. Абульханова-Славская К.А. Стратегия жизни. -- М., 1991.

2. Асмолов А.Г. Психология личности. -- М., 1990.

3. Давыдов В.В. Нерешенные проблемы теории деятельности // Психологический журнал. -- 1992. -- № 2.

4. Загальна психологія / Скрипченко О. та ін. - К., 1999. - 463 с.

5. Леонтьев А.Н. Деятельность. Сознание. Личность. -- М., 1982.

6. Немов Р.С. Психология : В 3 кн. -- М., 1995. -- Кн. 1: Общие основы психологии.

Размещено на Allbest.ru