Размещено на http://www.allbest.ru/

Функції та структура спілкування

1. Поняття про спілкування, спілкування та діяльність

Спілкування -- це, по-перше, складний, багатоплановий процес встановлення і розвитку контактів між людьми, що виникає на основі потреб і спільної діяльності та включає в себе обмін інформацією, сприймання та розуміння іншого; по-друге, це взаємодія суб'єктів через знакові засоби, викликана потребами спільної діяльності та спрямована на значимі зміни стану, поведінки партнера.

У найзагальнішому значенні спілкування виступає як форма життєдіяльності.

Спілкування виконує цілий ряд різних функцій:

1. Комунікативна функція -- зв'язок людини з світом у всіх формах діяльності.

2. Інформаційна функція виявляється у відображенні засобів оточуючого світу. Вона здійснюється завдяки основним пізнавальним процесам. У процесі спілкування забезпечується отримання, зберігання та передача інформації.

3. Когнітивна функція полягає в усвідомленні сприйнятих значень завдяки мисленню, відображенню, фантазії. Ця функція пов'язана з суб'єктивними характеристиками партнерів, з особливостями їх прагнення до взаємопізнання, до необхідності розкрити психологічні якості особистості.

4. Емотивна функція полягає в переживанні людиною своїх стосунків з оточуючим світом. У процесі спілкування ці переживання вторинно відображаються у вигляді взаємовідносин: симпатій -- антипатій, любові -- ненависті, конфлікту -- злагоди тощо. Дані взаємовідносини визначають соціально-психологічний фон взаємодії.

5. Конативна функція пов'язана з індивідуальними прагненнями людини до тих чи інших об'єктів, які виступають в формі побуджувальних сил. Завдяки цій функції відносини реалізуються в конкретній поведінці.

6. Креативна функція пов'язана з творчим перетворенням дійсності.

2. Види спілкування

Види спілкування в психологічній літературі поділяються на підставі різних ознак.

1. За змістом спілкування може бути матеріальним, когнітивним, кондиційним, мотиваційним, діяльнішим.

Матеріальне спілкування -- це обмін предметами і продуктами діяльності. При матеріальному спілкуванні суб'єкти здійснюють обмін продуктами своєї діяльності, які виступають засобами задоволення потреб.

Когнітивне спілкування -- це обмін знаннями (наприклад, у ході навчального процесу).

Кондиційне спілкування -- це обмін психічними та фізіологічними станами, тобто певний вплив на психічні стани іншого (наприклад, зіпсувати настрій партнеру).

Мотиваційне спілкування -- це обмін цілями, потребами, інтересами. Таке спілкування спрямоване на передачу іншому певних установок або готовності діяти певним чином.

Діяльнісне спілкування -- це обмін діями, навичками, вміннями тощо.

2. За метою спілкування можна поділити на біологічне та соціальне. Біологічне спілкування необхідне для підтримки та розвитку організму (пов'язане з задоволенням біологічних потреб).

Соціальне спілкування задовольняє ряд соціальних потреб особистості (наприклад, потреба в міжособистісних контактах).

3. В залежності від засобів спілкування може бути безпосереднім та опосередкованим, прямим та непрямим.

Безпосереднє спілкування здійснюється за допомогою природних органів (руки, голосові зв'язки, голова тощо), без допомоги сторонніх предметів.

Опосередковане спілкування характеризується використанням спеціальних засобів: природні предмети (камінець, палиця і та ін.) та культурні (знакові системи).

Пряме спілкування полягає в особистісних контактах і безпосередньому сприйманні один одного (наприклад, розмова двох друзів).

Непряме спілкування передбачає наявність посередників, якими можуть виступати інші люди (наприклад, при переговорах між різними групами).

4. В залежності від спрямування спілкування може бути діловим та особистісним, інструментальним та цільовим.

Ділове спілкування -- це спілкування на офіційному рівні і його змістом є те, чим зайняті люди в процесі трудової діяльності.

Особистісне спілкування зосереджене на проблемах, що складають внутрішній світ людей.

Інструментальне спілкування -- це засіб для задоволення різних потреб.

Цільове спілкування служить засобом задоволення саме потреби в спілкуванні.

5. Виділяють вербальне та невербальне спілкування.

Вербальне спілкування -- це спілкування за допомогою мови.

Невербальне спілкування -- спілкування за допомогою міміки, жестів, пантоміміки.

6. В залежності від суб'єктів спілкування може бути міжіндивідним (тобто спілкування між окремими індивідами), індивідно-груповим (спілкування між індивідом і групою) та міжгруповим (між групами).

7. За тривалістю виділяють короткочасне і тривале спілкування, закінчене та незакінчене.

3. Засоби спілкування

Всі засоби спілкування поділяються на вербальні (мовні) та невербальні (жести, міміка, пантоміміка).

Мова -- це система звукових сигналів, письмових знаків та символів, з допомогою яких людина отримує, переробляє, зберігає та передає інформацію.

Мовлення -- це конкретне використання мови для висловлення Думок, почуттів, настроїв. Мовлення -- це психічне явище.

Мовлення в науковій літературі розділяють на усне та письмове.

За стилем виділяють побутове, художнє, ділове та наукове мовлення.

Побутовий стиль мовлення притаманний повсякденному спілкуванню; художній -- застосовується в літературних творах (проза, поезія тощо); діловий стиль мовлення притаманний офіційному спілкуванню (наприклад, доповіді, документи тощо); науковий -- характерний для різних наукових праць.

Вербальне спілкування завжди супроводжується невербальним. У багатьох випадках невербальне спілкування може нести значно більше змістовне навантаження, ніж вербальне.

Невербальне спілкування представлене не лише використанням жестів, міміки, пантоміміки, а й просторово-часовою характеристикою організації спілкування.

Надзвичайно важливим при спілкуванні є міжособистісний простір (дистанція спілкування). Дистанція спінювання залежить від багатьох чинників: від спрямування спілкування, від різних характеристик суб'єктів спілкування (їх близькості, віку, соціального статусу, психологічних особливостей, національних звичаїв тощо).

За даними американських психологів дистанція між партнерами залежить від виду взаємодії і може бути такою:

інтимна дистанція (відповідає інтимним стосункам) -- до 0,5 м;

міжособистісна дистанція (при бесідах, спілкуванні з друзями) -- 0,5-1,2 м;

соціальна дистанція (притаманна неформальним соціальним та діловим стосункам) -- 1,2--3,7 м;

публічна дистанція -- 3--7 м і більше.

При будь-якому спілкуванні правильно обрана дистанція істотно впливає на його здійснення.

Ще однією важливою частиною спілкування є візуальний контакт, оскільки саме погляди можуть сказати набагато більше ніж слова. Візуальний контакт допомагає регулювати розмову.

Психологічні дослідження показують, що до 40% інформації несуть жести та міміка.

2. Функції та структура спілкування

спілкування особистість емпатія рефлексія

Функції спілкування Функції спілкування дуже різноманітні. Існують різні підходи до їх класифікації. Так, за однією з них виокремлюють три основних класи таких функцій: інформаційно-комунікативний, регулятивно-комунікативний та афективно-комунікативний [26, с. 77-78]. Перший із них охоплює все, що є передаванням і прийманням інформації у психологічному розумінні цих слів. Ідеться не лише про готову інформацію, а й про таку, що формується, розвивається. Психологи кажуть не просто про її передавання, а про передавання та приймання значень. Спілкування забезпечує не лише пізнання, а й регуляцію поведінки суб'єктів та їхньої спільної діяльності. З цим класом функцій пов'язані також способи впливу людей одне на одного: переконання, навіювання, наслідування та ін. Це регулятивно-комунікативна функція. Афективно-комунікативні функції належать до емоційної сфери людини. Річ у тім, що розмаїття людських емоцій виникає й проявляється під час спілкування. Усі функції спілкування спостерігаються в житті й проявляються, як правило, в єдності, доповнюючи одна одну. 2.1.3. Емоції як невід'ємна частина спілкування Зупинимося більш докладно на емоційному забарвленні процесу спілкування. Чому з деякими людьми нам більш приємно спілкуватись, деяким ми виражаємо симпатію, а деяких ненавидимо чи відчуваємо відразу? Відповіддю є емоції. Кожного дня, стикаючись з різними речами, ми реагуємо на них радісно, сумно, позитивно чи негативно. Кожна подія викликає у нас певні почуття. Під час комунікації кожна людина повинна навчитись виражати доречно свої емоції та почуття, зважаючи на ставлення інших та ситуацію, а також розпізнавати почуття інших людей, давати їм можливість виразити себе та допомагати в прояві почуттів [5]. Такі навички є дуже складним завданням, навчитися якому дуже важко, але потрібно, оскільки вдале спілкування, успішне досягнення своїх цілей та позитивне ставлення до нас інших осіб залежить саме від цього. Комунікаційний процес насправді є дуже складною взаємодією, яка викликає у нас, учасників бесіди, певні реакції на тему комунікації чи нашого комунікатора. Процес комунікації містить вісім складових: комунікаторів (особи, між якими відбувається комунікація), цілі комунікації, відносини, які підпорядковані певним правилам, двосторонній вплив, вербальні та невербальні повідомлення, канали комунікації, контекст та результат [29, с. 28]. Варто зазначити, що спілкування передбачає, окрім висловлення повідомлення, і зворотній зв'язок. Відбувається двостороння взаємодія. Двосторонній вплив означає, що кожна особа під час комунікації перебуває під впливом інших та одночасно здійснює на них вплив сама. Протягом спілкування кожний учасник на своєму обличчі чи тілом виражає інформацію стосовно свого ставлення до повідомлення. Здатність спілкуватись - це здатність діяти відповідно до специфіки ситуації чи умов спілкування. Ця здатність об'єднує набір навичок спілкування, які можна дослідити, вдосконалити на практиці та розвинути. Бути хорошим слухачем є одним з шляхів допомогти іншим почувати себе комфортно при обговоренні їхніх почуттів, особливо, коли поділитися цими почуттями для людини ризиковано або дуже важко через емоційні переживання.

Емпатія

Феномен емпатії тісно пов'язаний з емоційно-пізнавальними та психологічними якостями особистості і проявляється насамперед у спілкуванні. У багатоплановому процесі спілкування виокремлюють найголовніші функції: комунікативну, інтерактивну та перцептивну.

Слово “емпатія” походить від грецького “patho”, що означає глибоке, сильне, чутливе почуття (відчуття), близьке до страждання. Префікс “еm” означає спрямований (скерований) усередину. Емпатію вивчали такі авторитетні дослідники, як К.Роджерс, К.Рудестам, Є.Мелибруда, Г.Андреєва, Г.Перепечина та ін. Вони одностайні в тому, що емпатія проявляється насамперед у спілкуванні. Єдиного визначення даного поняття в наукових розвідках немає. Г.Перепечина підкреслює, що найчастіше повторюються чотири дефініції емпатії: 1) розуміння почуттів, потреб інших; 2) глибоко чутливе сприйняття події, природи, мистецтва; 3) аффективний зв'язок з іншими; відчуття стану іншої особи чи групи; 4) властивість (риса) психотерапевта.

Вивченням емпатичних здібностей до недавнього часу переважно займались дослідники соціальної психології та психотерапії. В останні роки феномен емпатії розглядають як важливий чинник професіоналізму журналіста. Розрізняють емпатію когнітивну та емоційну. У журналістській діяльності віддають перевагу когнітивній (інтелектуальній), оскільки емоційна емпатія обов”язково передбачає співпережиття та співчуття, що, на думку деяких дослідників, зумовлює суб'єктивний підхід до висвітлення теми. Важко погодитись з цією тезою, оскільки журналіст завжди апелює не тільки до розуму конкретної людини, але й має на меті вплинути на її почутття, інформуючи, наприклад, про війну у Чеченії, екологічні проблеми, людські трагедії тощо. Інформація без будь-якого аналізу уже своїм змістом викликає певні емоції, формуючи водночас певне ставлення до повідомлюваного.

Дослідження в області емпатії умовно поділяють на діагностичні (вимірюють рівень емпатичних здібностей) і психотехнічні (розробляють методики розвитку емпатичних здібностей). Практичне застосування цих результатів на факультетах журналістики сприятиме самовдосконаленню та самовихованню майбутніх фахівців. На факультеті журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка методики тестів, які дозволяють простежити динаміку психологічних феноменів особистості, рівень емпатичних здібностей та їх розвиток, активно використовуються в навчальному процесі.

Відчуття та сприймання належать до важливих пізнавальних процесів. Відчуття розвиваються в онтогенезі (термін увів німецький біолог Е.Геккель. Грецьке on (ontos) означає єство і … генез -- індивідуальний розвиток організму, сукупність перетворень, яких зазнає організм від зародження до кінця життя) й можуть удосконалюватися під дією спеціальних вправ. Сприймання істотно відрізняється від відчуттів. Йому властиві предметність, цілісність, константність, структурність і навіть узагальненість.

До вищих пізнавальних процесів належать мислення, уява, мовлення, які значною мірою визначають свідомість особистості. Психологи розробили тести дослідження аналітичності та рефлексивності мислення, продуктивності та індивідуальних особливостей уяви, творчої уяви, ригідності мовлення, темпу усної мовної діяльності, еготизму діалогічного мовлення, рівня егоцентризму, емоційного відгукування, розумових здібностей та ін. Більшість з названих методик дають моживість розвивати емпатичну здатність студентів-журналістів за умови їх ефективного застосування.

Рефлексія

Не всяка думка, навіть аналітична, є рефлексивною. Для мислення та аналізу достатньо здорового глузду та сучасної освіти. Рефлексії ж не вчать, рефлексії вчаться.

Рефлексія починається з усвідомлення недостатності власне мислення як такого. Проста думка, ідея чи аналіз не призводять до рефлексії. Рефлексія пов'язана з рядом спроб діяльністного впровадження задуманого і виникненням проблем при такому впровадженні. Рефлексія це спроба кожного разу бути розумнішим за самого себе минулого разу.

Формальний підхід до рефлексії як до спостереження за мисленням призводить до відриву мислення від діяльності, до наданню їм нарізно відокремленої цінності, до спеціалізації у цьому розрізнення та до професіонального кретинізму.

Найочевидніша різниця між рефлексією та здоровим глуздом -- складність у порівнянні з простим. Більш того, рефлексія завжди не є вичерпною, а відтак існує рефлексія першого, другого і т.д. рівня.

Рефлексія починається з уявлення суперечливого за своєю природою так само, як і йому протилежне -- «Світ складний» чи «Світ простий». Обидва уявлення не можуть бути раціонально доведені. Вони -- свідчення різного сприйняття реальності. Вони свідчать про різні дійсності, у яких знаходяться люди, що їх виголошують.

Рефлексія -- це мислення в багатьох дійсностях одночасно, кожен раз фіксуючи в якій дійсності воно відбувається. Проблема відсутності рефлексії не в тому, що кожна людина мислить в якійсь дійсності, а в тому, що це мислення в одній дійсності, тобто одномірне.

Іноді кажуть: «ну навіщо так все ускладнювати». Коли ви чуєте цю фразу, на неї неможливо відповідати раціонально і прямо, тільки метафорично, прислів'ям або байкою. Наприклад, найпростіші системи соціального влаштування світу -- фашизм або тоталітаризм. Демократія -- складна організація соціального життя, що вимагає рефлексивної позиції хоча б де-небудь в суспільстві.

Життя в світі природи не дуже потребує рефлексії -- вистачає здорового глузду. Державна політика всередині країни чи навіть на міжнародному рівні теж соціальної рефлексії безпосередньо не потребує. Відкритість країни до світу (відсутність політичної ізоляції), наявність у інших країн зовнішньополітичних довгострокових стратегій щодо деякої країни та бажання цієї країни мати власну стратегію роблять рефлексію бажаною. Внутрішньополітична криза чи ситуація стратегічного двобою не призводять обов'язково до появи соціальної рефлексії.

У рефлексії справді немає раціональної причини чи мотиву. Рефлексія -- породження спільного проживання людей, їх спільної діяльності за умови прийняття етичних тез про рівність прав кожної людини та повагу до персональних мотивів чи смислів життя. Рефлексуючі люди живуть не у власному домі чи країні, а на планеті. Вони мислять материками та континентами. Вони не можуть мислити зараз, вони повинні завжди осмислювати процеси на 10-20-30-50-100 років уперед. Інколи це виглядає не тільки дивно, але навіть і незрозуміло.

Рефлексія це не просто здатність до інтерпретації подій чи їх аналізу. Рефлексія це вміння здобути з цього аналізу нове знання, поглянувши на себе ніби ззовні, зрозумівши свою позицію думання, говоріння та дії як елемент більшого цілого. Тобто що ти робиш при цьому, коли думаєш, говориш чи дієш? Наприклад, що ми робимо насправді, коли думаємо, що робимо політичну реформу? Що ми робимо, коли думаємо, що створюємо відповідальну владу? Рефлексія це особливий стан напруженості мислення, коли кожна думка це інтелектуальне зусилля, принципова відмова від використання вже готових знань, постійна націленість на здобуття нових.

Зрозуміти причину відсутності рефлексії іноді неможливо, оскільки відмова від неї може бути свідомою та несвідомою. Здоровий глузд породжує та підтримує виживання, для розвитку потрібна рефлексія. При цьому довгий стан виживання часто блокує рефлексію. Довести людям, які постійно виживають, що потрібно розвиватися, неможливо, бо для цього потрібно змінити дійсність їх мислення.

Спонукати до суб'єктних дій людей, які звикли підкорятися іншим, погоджуватися з ними, підлаштовуватися під них, інтегруватися до їх спільнот, неможливо. Той, хто за таке береться, ризикує не просто налаштувати людей проти себе, ризикує налаштувати їх проти рефлексивного сприйняття взагалі. Тоді з'являються такі монструозні висловлювання як: «Потрібно перестати рефлексувати і зайнятися стратегічним плануванням». Довести такій людині, що без рефлексії можливо побудувати тільки стратегію всередині чиєїсь стратегії, неможливо. Вона вас не те що не чує, вона не здатна почути.

Перехід від рефлексивної позиції до проектної чи стратегічної має також базуватися на рефлексії, яку і далі постійно застосовують, щоб розвивати проект чи стратегію. Будуючи нерефлексивний проект, ми насправді нічого не будуємо для себе, ми лише витрачаємо час та гроші на те, аби цим скористався хтось інший.

Є безліч простих тестів щодо того, чи знаходитеся ви в рефлексивній позиції. Рефлексія -- це надлишкове мислення, де прийняття рішення здійснюється кожен день, кожну годину, кожну мить. Скажімо вибір між „рівністю” (СРСР) та „свободою” (незалежна Україна) зрозумілий ретроспективно. А от вибір між „комфортом” та „свободою”, який ми здійснюємо зараз, навряд чи зрозумілий поза рефлексивною позицією. Ми опишемо найчастіше помітні ознаки нерефлексивних станів. Отже нерефлексивним є таке.

Зміна дійсності в процесі говоріння, думання чи дії без усвідомлення та фіксації цього для інших. Відсутність розуміння своєї позиції говоріння, думання чи дії та неспіввіднесення її з іншими позиціями. Планування кроків без аналізу проблем. Підміна розмови про проблеми розмовою про недоліки. Спроба діяти в ситуації тиску іншої сторони без сценарного аналізу можливого розвитку ситуації. Розмови про один крок без уявлення про наступний. Планування дій без врахування протидій. Планування дій за такою ж технологією, як і попереднього разу, не враховуючи того, що стратегічні суперники завжди змінюють світ після кожного вашого кроку. Вживання у змістовному значенні слів «певний», «відповідний», «сприяння», «забезпечення», «підвищення», «удосконалення», «покращення». Коли ви чуєте такі слова чи читаєте їх в тому чи іншому документі, ви маєте справу з нерефлексивним документом та ще й таким, що імітує діяльність.

Розмова про здобуття чи концентрацію ресурсів до вияснення цілей, навіщо ці ресурси потрібні. Розширення, експансія, посилення чого-небудь, наприклад, організації чи держави, без розуміння цілей, задля яких це робиться. Розмови про рух чи інтеграцію куди-небудь без вияснення того, хто саме хоче йти чи інтегруватися, які в нього власні цілі. Нескінчений аналіз інтриг в органах влади без аналізу цілей самих представників влади та еліти в цілому. Розмови про простий геополітичний вибір (парадигма ХІХ століття) без водночас геоекономічного вибору (парадигма ХХ століття) та водночас геокультурного вибору (парадигма ХХІ століття). Трансляція чи ретрансляція (переказ, повторювання) медіа-послань без осмислення того, ким, для кого, з якою метою ці послання розроблялися. Відмова від моралі як непрактичного чи зайвого виміру дійсності.

В одній із методологічних традицій розрізняють мислення, розуміння та рефлексію. В цій традиції мислення є процесом, що доступний багатьом професіям. Розуміння є процесом, що практикується вченими та експертами, і не доступний, наприклад, чиновникам, які мислять, але за суттю своєї діяльності не зобов'язані ставити завдання зрозуміти. Рефлексія як спосіб діяльності дуже вузького кола стратегічних консультантів спрямована на свідомий пошук того, що ми поки що не розуміємо, і спрямування інтелектуального зусилля на вироблення нових способів розуміння щодо нього. Рефлексія спрямована не на розуміння, а не немотивований пошук незрозумілого, на розробку нових засобів зрозуміти незрозуміле. І ця немотивованість породжує спокусу відмови від рефлексії. „Давайте користуватися зрозумілими речами, поняттями, технологіями” -- так говорить здоровий глузд. „Давайте намагатися зрозуміти незрозуміле, бо це і є позиція інтелектуального лідерства” -- так каже рефлексія.

Рефлексія, на відміну від знань, мислення чи навіть розуміння, рідко є товаром, і не може масово продаватися. Вона може культивуватися. Рефлексія не має персональної споживчої якості. У споживчому світі рефлексія як товар неконкурентна ні знанням, ні візуальній привабливості, ні багатству, ні навіть мисленню та розумінню. Суспільного запиту на рефлексію нема, оскільки він не може бути сформульований за її відсутності у більшості. Рефлексія не є продуктом досвіду чи енергійності. Вона -- продукт специфічного стану культури, причому не завжди і не всякої.

Размещено на Allbest.ru