Основні підходи до періодизації психічного розвитку

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти, науки, молоді і спорту України

Маріупольський державний університет

Реферат

На тему: «Основні підходи до періодизації психічного розвитку»

Виконала студентка II курсу

спеціальності “Дошкільна освіта”

Бріскіна Владислава Олександрівна

Маріуполь 2011

Зміст

Вступ

1. Періоди психічного розвитку дитини

1.1 Л.С. Виготський

1.2 Періодизації психічного розвитку С. Холла, К. Гетчинсона

1.3 Періодизація Фрейда та Піаже

2. Розкриття сутності процесу онтогенезу

3. Закономірності психічного розвитку людини

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Психічний розвиток людини проходить ряд періодів, послідовна зміна яких необоротна й передбачувана. Кожен період (вік) - своєрідний ступінь психічного розвитку з притаманними йому відносно стійкими якісними особливостями.

Відомо, що вікові психологічні особливості зумовлені конкретно-історичними умовами розвитку, спадковістю, певною мірою - характером виховання, особливостями діяльності та стосунків з іншими людьми, що впливає передусім на специфіку переходу від одного вікового періоду до іншого. Власне тому, що навчання й виховання організовує діяльність дітей поетапно, керує нею на основі накопиченого досвіду, прагнучи враховувати наявні психофізіологічні можливості, періоди психічного розвитку дитини виявляються тісно пов'язаними із ступенями навчання й виховання.

1. Періоди психічного розвитку дитини

Дві точки зору на процес розвитку: безперервна і дискретна.

Перша припускає, що розвиток йде не зупиняючись, не прискорюючи і не вповільнюючись, тому яких-небудь чітких меж, що відокремлюють один етап від іншого, не існує.

Відповідно до іншої точки зору розвиток йде нерівномірно, то прискорюючи, то вповільнюючись, і це дає підстави для виділення стадій або етапів розвитку, якісно відрізняються один від одного. На кожній стадії розвитку існує який-небудь головний, провідний чинник, що визначає собою процес розвитку на цій стадії. Всі діти незалежно від індивідуальних особливостей проходять через кожну стадію розвитку, не пропускаючи жодної і не забігаючи вперед.

Критеріями визначення основних періодів індивідуального психічного розвитку повинні бути якісні й суттєві ознаки, взяті в їх системному зв'язку, що виявляє характерні для кожного віку цілісні новоутворення. Такими є ті психічні й соціальні зміни в житті дитини, які визначають її свідомість і діяльність, ставлення до середовища, увесь хід розвитку на даному етапі (Л.С. Виготський).

1.1 Л.С. Виготський

Типи розвитку психіки

1) преформований тип - це такий тип, коли на самому початку задані, закріплені, зафіксовані як ті стадії, які явище (організм) пройде, так і кінцевий результат, який явище досягне (наприклад, ембріональний розвиток);

2) непреформований тип - це тип розвитку, який не визначений заздалегідь. З самого початку, з моменту народження дитини не дано ні ті стадії, через які він повинен піти, ні підсумок, якого він повинен досягти.

Підходи до періодизації дитячого розвитку (В. С. Виготський):

1) періодизація дитинства на основі ступеневої побудови інших процесів, так чи інакше пов'язаних з дитячим розвитком (теорія рекапітуляції С. Холла; періодизація дитячого розвитку, виходячи зі способу добування їжі К. Гетчинсон; періодизація розвитку у відповідності зі ступенями виховання і навчання);

2) періодизація дитинства на основі виділення якого-небудь однієї ознаки (теорія конвергенції В. Штерна, періодизація дитячого розвитку на підставі Блонського);

3) періодизація дитячого розвитку на основі виділення суттєвих особливостей самого дитячого розвитку (періодизація психічного розвитку А. Л. Гезелла на основі темпу психічного розвитку).

1.2 Періодизації психічного розвитку С. Холла, К. Гетчинсона

Досліджуючи психічний розвиток дитини, Хол прийшов до висновку, що в його основі лежить біогенетичний закон, сформульований Е. Геккелем. Однак Е. Геккель говорив про те, що зародки в своєму ембріональному розвитку проходять ті самі стадії, як і весь цей рід за час свого існування. Хол ж поширив дію біогенетичного закону на психіку людини, доводячи, що онтогенетичний розвиток психіки дитини коротко повторює всі стадії філогенетичного розвитку психіки людини (теорія рекапітуляції).

Учень С. Холла К. Гетчинсон на підставі теорії рекапітуляції створив періодизацію психічного розвитку, критерієм в якій був спосіб добування їжі. Він виділив у психічному розвитку дітей п'ять основних фаз, межі яких не були жорсткими, тому що кінець однієї фази не збігався з початком наступної.

Періодизація психічного розвитку за К. Гетчинсон:

1) стадія риття і копання (від народження до 5 років),

2) стадія полювання і захоплення (5 - 11 років),

3) пастушача стадія (8 - 12 років);

4) землеробська стадія (11 - 15 років);

5) стадія промисловості і торгівлі, або стадія сучасної людини (14 - 20 років).

1.3 Періодизація Фрейда та Піаже

Відповідно до З. Фрейда лібідозна енергія, яка пов'язана з інстинктом життя, є основою розвитку особистості людини. Він вважав, що в процесі життя людина проходить кілька етапів, що відрізняються один від одного способом фіксації лібідо, способом задоволення інстинкту життя. При цьому З. Фрейд приділяє велику увагу тому, яким саме способом відбувається фіксація і чи потребує людина при цьому в сторонніх об'єктах. На цих підставах він виділив три великі етапи, поділяються на кілька стадій.

Періодизація психічного розвитку З. Фрейда:

1) лібідо - об'єкт (дитина потребує стороннього об'єкті для реалізації лібідо), включає оральну стадію. Цей етап триває до року;

2) лібідо - суб'єкт (навпаки), включає анальну і фалічну стадії. Цей етап триває до початку статевого дозрівання,

3) лібідо - об'єкт, включає в себе генітальну стадію.

Для Ж. Піаже критерієм розподілу дитинства на періоди служив перехід від одного виду мислення до іншого.

Процес розвитку інтелекту, згідно з ним складається з трьох великих періодів, протягом яких відбувається зародження і становлення трьох основних структур. Спочатку формуються сенсомоторні структури, тобто системи зворотних дій, виконуваних матеріально і послідовно, потім виникають і досягають відповідного рівня структури конкретних операцій - це системи дій, які виконуються в розумі, але з опорою на зовнішні, наочні дані. Після цього відкривається можливість для формування формальних операцій. Це період становлення формальної логіки, гіпотетико-дедуктивного міркування.

Періодизація психічного розвитку за Ж. Піаже:

1) сенсомоторний інтелект (0 - 2 роки),

2) репрезентативний інтелект і конкретні операції (2 - 12 років),

3) репрезентативний інтелект і формальні операції (12-14 років).

2. Розкриття сутності процесу онтогенезу

Онтогенез людини - цілісний процес, що виражається в окремих і пов'язаних між собою формах (морфологічній, фізіологічній, психічній і соціальній). Це - становлення людини як організму, як свідомої суспільної істоти, як особистості.

Для розкриття сутності цього процесу використовують передусім поняття "розвиток" і "формування", часто як синоніми, хоча кожне з них має свою, досить чітко окреслену область, у межах якої його доцільно застосовувати.

Поняття "розвиток " є загальним. Використовують його найчастіше для визначення процесу руху від нижчого (простого) до вищого (складного). Розвиток1-кількісні та якісні зміни живої людської істоти, зміни необхідні, послідовні, пов'язані з певними етапами її життєвого шляху, і прогресивні, що характеризують її структурне та функціональне вдосконалення.

Поняття "формування" застосовують насамперед для характеристики процесу розвитку індивіда під впливом зовнішніх соціальних факторів. У формуванні можна виділити стихійний компонент (тобто зміни, що відбуваються під впливом некерованих, випадкових факторів, наприклад, неформальних компаній, реклами, моди, музики тощо, характер і наслідки дії яких важко передбачити) і цілеспрямований процес змін особистості або ж її окремих сторін, якостей внаслідок спеціально організованих впливів (виховання).

Окрім уже названих, часто використовують поняття "дозрівання" та "становлення". "Дозрівання" - це насамперед зміни індивіда чи окремих його функцій і процесів унаслідок дії внутрішніх вроджених факторів. Наприклад, правомірно говорити про дозрівання органічних функцій людини чи її організму в цілому.

Поняття "становлення" вказує на набуття нових ознак та форм у процесі розвитку. Можна говорити, приміром, про становлення характеру людини, її мислення тощо, тобто це поняття доцільно застосовувати, коли йдеться про розвиток якоїсь сторони чи якості особистості як про процес наближення до певного стану.

Розвиток людини протікає у трьох напрямках: фізичному (динаміка росту й ваги, зміни структури мозку, сенсорні можливості та моторні навички тощо); когнітивному (охоплює зміни, що відбуваються у сприйманні, пам'яті, мисленні, уяві, мовленні тощо) та психосоціальному (розвиток особистості, зміни Я-концепції, емоцій і почуттів, формування соціальних навичок і моделей поведінки).

Якщо йдеться про розвиток людської психіки, передусім слід наголосити на неперервності цього процесу. Крім того, постійно мають місце "перерви неперервності, тобто якісні зміни (поява одних і зникнення інших якостей, ознак, властивостей), зумовлені змінами кількісними.

Якісні зміни відбуваються й у функціонуванні нервової системи, що виражається, зокрема, в переході від безумовно-рефлекторного здійснення її регуляційних функцій до регулювання на основі умовних рефлексів, мови, у зміні співвідношення першої і другої сигнальних систем у вищій нервовій діяльності людини тощо.

Кількісні зміни у психічному розвитку виявляються у збільшенні (зменшенні) з віком утворюваних асоціацій, вироблених навичок, уявлень про світ, пасивного й активного словникового запасу, обсягу уваги, сприймання, пам'яті, швидкості реакцій тощо. При цьому слід зазначити, що розвиток психічних функцій протікає нерівномірно: "хвилями" розвиваються психомоторика, мовлення, інтелектуальні вміння (А. Гезелл); прискорення розвитку одних функцій супроводжується сповільненням розвитку інших і навпаки (Б.Г. Ананьєв).

Водночас на всіх етапах розвитку людської психіки спостерігаються і якісні зміни. Внаслідок взаємодії немовляти з оточуючим соціальним і природним середовищем дифузна активність перетворюється в дії, які регулюються образами об'єктів, що, відповідно, веде до збагачення чуттєвого пізнання світу. У подальшому з дій дитини формуються різні види її предметної діяльності (гра, учіння тощо), які й детермінують подальший розвиток психічних процесів.

Розвиток довільності запам'ятовування і відтворення поступово робить ці процеси особливими діями (мнемічними, репродуктивними), зумовлюючи появу здатності не лише відтворювати образи раніше сприйнятих об'єктів, але й перетворювати їх, формувати уявлення про ситуації, яких не було у безпосередньому досвіді. У подальшому цей процес набуває відносної самостійності, сприяючи проектуванню цілей і ходу діяльності.

Наочно-дієве мислення, що зароджується через сприймання і маніпулювання предметами наприкінці стадії раннього дитинства, за допомогою мовлення стає наочно-образним, перетворюється на розумову дію, яку дитина здійснює спочатку вголос, а потім і "про себе". У подальшому відбувається перехід до конкретно-понятійного мислення та його абстрактної форми та ін.

Вроджені елементарні безумовно-рефлекторні емоції (задоволення, невдоволення, гнів тощо), пов'язані з органічними потребами людини, доповнюються Умовно-рефлекторними емоціями, виникнення яких зумовлене становленням вторинних, специфічно людських потреб.

Розвиток психічних процесів, формування різних видів діяльності зумовлює становлення психічних властивостей людини, які є потенційною формою існування психічних процесів і зберігають їх навіть тоді, коли вони актуально не функціонують. До психічних властивостей належать розумові, емоційні, вольові, моральні і трудові якості, характерні особливості свідомості та самосвідомості людини тощо.

Саме формування системи таких властивостей знаменує становлення особистості, розвиток здатності людини виділяти себе з оточуючого середовища, усвідомлювати буття, виходити за межі минулого і теперішнього, проектувати майбутнє, передбачати не лише найближчі, але й віддалені наслідки своїх дій, усвідомлювати норми суспільної поведінки і керуватися ними тощо.

Розвиток людської психіки включає і зміни особистості в цілому, тобто формування її загальних властивостей, зокрема, властивостей особистісної спрямованості, особливостей психологічної структури діяльності та сформованість механізмів свідомості.

Слід зазначити, що психіка розвивається як дедалі складніша і структурно організованіша динамічна система, тобто процес її розвитку йде від окремих елементів до цілого, від структурно нижчого до вищого шляхом диференціації наявних структур, виділення окремих функцій та їх інтеграції у нове ціле (І.М. Сєченов). Опираючись на результати проведених досліджень, розвиток психіки доцільно розглядати як необоротну послідовність щоразу складніших структур, у якій генетичне пізніші структури виникають із більш ранніх і включають останні у зміненому вигляді. Як зауважив Ж. Піаже, немає генезису без структури і немає структури без генезису.

Безумовно-рефлекторна система роботи мозку дитини є основою виникнення первісної психічної структури, а кожна нова психічна структура утворюється з того, що вже є у психіці, і того, що людина засвоює з оточуючого середовища. При цьому генетичне більш ранні структури не зникають із появою пізніших, і, в принципі, можливість повернення до них зберігається.

3. Закономірності психічного розвитку людини

психічний дитина онтогенез

Серед основних закономірностей психічного розвитку людини передусім назвемо нерівномірність цього процесу, сутність якої полягає в тому, що навіть за найсприятливіших зовнішніх умов різні психічні явища формуються з різною швидкістю.

Для становлення окремих видів психічної діяльності існують найбільш сприятливі, так звані сенситивні періоди (Л.С. Виготський, О.М. Леонтьєв). Причину сенситивності можна вбачати у біологічному дозріванні мозку, а також у необхідності обов'язкової сформованості певних психічних процесів, на основі яких формуються інші.

Ще одна закономірність розвитку психіки людини полягає в її інтеграції, переході від недостатньо систематизованого об'єднання фрагментарних психічних процесів і станів до чітко окреслених процесів, станів та якостей особистості (М.Д. Левітов), формування більшої цілісності та стійкості психіки.

Серед закономірностей розвитку психіки варто виділити також її пластичність і компенсацію, які полягають у цілеспрямованому формуванні психіки індивіда у процесі його навчання і виховання шляхом заміни однієї функції іншою, менш розвинутої вищою за своїм розвитком. Фізіологічною основою цього є пластичність нервової системи.

Неможливо зрозуміти закономірності онтогенезу людини лише на основі даних біології, або ж етнографії чи психології (І.С. Кон). Природна (органічна) основа закладає передумови цього процесу, а визначальним фактором психічного розвитку є соціальне середовище, передусім планомірне, цілеспрямоване навчання і виховання.

У книзі Г. Крайга "Психологія розвитку" (СПб., 2000, с.132-133) описано вражаючу подібність монозиготних близнюків, розлучених відразу після народження. Наприклад, Кетлін та Дженні сідають в однаковій позі; вони сміються й плачуть з однакових причин. В Ольги та Інґрід менструації припинилися у 18-літньому віці і кожна з них думала, що вагітна; обидві збиралися вийти заміж за батька майбутньої дитини, та з'ясували, що вагітності не було; у переддень весілля в обох знову почалися менструації. Коли Бріджит і Дороті (обидві - домогосподарки) зустрілися вперше у 38-літньому віці, у кожної на ретельно доглянутих пальцях красувалося по сім кілець, на одному зап'ясті було два браслети, а на іншому - годинник і браслет.

Який тут відсоток простого збігу? Наскільки значний вплив схожих умов життя? І, нарешті, як усе це пов'язане зі спадковістю? Щоб відповісти на ці запитання, Томас Бушар і його колеги з університету Міннесоти провели дослідження: 48 пар монозиготних близнюків, розлучених відразу після народження, порівняли з невеликою групою дізиготних, які виховувалися окремо, а також із чималою групою моно- і дізиготних близнюків, котрі росли разом.

У більшості випадків коефіцієнти інтелекту монозиготних близнюків були дуже схожими, причому навіть параметри електроенцефалограми у них практично однакові. Порівняння цих близнюків з дізиготними дало підстави припустити, що інтелект дорослих людей на 70% зумовлений спадковістю.

У монозиготних близнюків, які виховувалися окремо, виявили велику подібність цілого ряду особистісних рис, що оцінювались за допомогою багатофакторного питальника (за рівнем розвитку відчуття власного благополуччя, соціальної активності, реакції на стрес, відчуження, агресії, стриманості/обережності, заглибленості в себе/багатства уяви). Меншою була схожість у таких рисах, як працьовитість та інтимність у спілкуванні. У дізиготних близнюків, незалежно від того, виховувалися вони разом чи окремо, виявлено більшу різницю у всіх цих рисах. Це дозволило припустити, що такі зумовлені культурою якості особистості, як політична орієнтація, релігійність, схильність до розлучень, хобі і задоволення своєю роботою мають генетичні корені. У багатьох монозиготних близнюків були подібні неврози, навіть якщо вони росли у різному емоційному середовищі.

Проте Бушар і його колеги радять не робити поспішних висновків, із отриманих ними результатів і не ставитися до спадковості як до чогось фатального. Вони самі вказують на слабкі місця власного дослідження: по-перше, кількість опитаних пар була незначною; по-друге, умови життя більшості монозиготних близнюків не дуже відрізнялися, тому збіги не можна приписувати лише генам.

Генотип визначає анатомо-фізіологічну структуру людського організму, його морфологічні і фізіологічні ознаки, стать, будову нервової системи, стадії дозрівання, деякі індивідуальні морфологічні і функціональні особливості (певну групу крові, особливості обміну речовин, динамічні властивості нервових процесів та ін.), вроджені безумовно-рефлекторні структури, що регулюють перші акти поведінки дитини, пов'язані із задоволенням її органічних потреб тощо.

Фонд успадкованих потреб і актів поведінки у дитини дуже обмежений, але її нервова система містить спадково зумовлені величезні потенції утворення нових потреб, форм поведінки та необхідних для цього нервових механізмів. Вони і є природною основою активності людини, її спроможності навчатись і виховуватись.

Найелементарніші, генетичне успадковані природні психічні функції слід відрізняти від надзвичайно складної психічної діяльності людини, що формується впродовж усього її життя. Перші (їх часто називають задатками) - це ще не завершені психічні властивості, а лише природні потенції їх виникнення й розвитку, що реалізуються винятково за допомогою засобів, створюваних людською спільнотою. Тут уже йдеться про соціальне успадкування, коли дитина засвоює соціальний досвід через спілкування з дорослими, навчання, виховання, спільну трудову діяльність. Саме цей, соціальний шлях впливу родової історії життя людства на онтогенез людської психіки визначає процес соціалізації індивіда, тобто його розвиток як соціальної істоти, як особистості.

Психічний розвиток визначається єдністю зовнішніх і внутрішніх умов. До перших відносять умови природного і соціального середовища, в яких людина живе, навчається, працює; реалізує потенційні можливості свого розвитку. Однак вплив зовнішніх умов на цей процес завжди опосередкований внутрішніми умовами (С.М. Рубінштейн).

Зовнішні та внутрішні умови не лише протилежні, але й взаємопов'язані, переходять одні в інші. Відбувається інтеріоризація практичних, мовних дій, формується здатність оперувати об'єктами подумки (тобто зовнішнє, об'єктивне, стає внутрішнім, суб'єктивним).

У ході розвитку змінюється також співвідношення зовнішніх і внутрішніх умов, набуваючи свого неповторного виявлення на кожній стадії цього процесу.

Людська психіка розвивається як система, що самовдосконалюється (І.П. Павлов). Постійно порушується і знову відновлюється рівновага між організмом і середовищем, причому рушійні сили стан рівноваги є тимчасовим, а процес урівноважування - розвитку постійним. Суперечності, що виникають при цьому, спонукають організм до активності, спрямованої на їх подолання, на відновлення рівноваги.

"Зняття" одних суперечностей призводить до появи нових, які, відповідно, спонукають до нових дій, до подальшого удосконалення діяльності особистості.

Психіка, свідомість дитини, таким чином, розвивається внаслідок її власної діяльності з освоєння об'єктивної дійсності, діяльності, що опосередкована взаєминами з дорослими.

Розглядаючи цю схему, наголосимо, що зовнішні протиріччя, тобто суперечності між людиною і навколишнім середовищем, самі по собі ще не є джерелом розвитку. Лише коли вони інтеріоризуються, перетворюються на внутрішні, породжують у самій людині протилежні тенденції, що вступають у боротьбу між собою, вони стають джерелом її активності, спрямованої на подолання внутрішніх суперечностей шляхом вироблення нових способів поведінки (Г.С. Костюк).

Основною суперечністю, що закономірно виявляється на всіх вікових етапах І по-новому визначає розвиток особистості на кожному з них, Г.С. Костюк вважає розходження між новими потребами, цілями, прагненнями особистості та досягнутим рівнем оволодіння засобами, необхідними для їх задоволення, причому в соціальних умовах процес оволодіння останніми здебільшого відстає від Розвитку перших.

Із мозаїки ситуативних мотивів навчання дітей і підлітків поступово виділяється провідна спрямованість, яка й визначає особливості їх поведінки. Одним притаманна навчальна спрямованість, прагнення відповідати вимогам учителів, отримувати гарні оцінки. Для інших характерна пізнавальна спрямованість, орієнтація на засвоєння нових знань, вирішення різноманітних завдань тощо. А треті вважають найважливішим стосунки з оточуючими, і їх дії детермінуються прагненням зайняти певну позицію в групі однолітків або ж у взаєминах із дорослими. Провідна особистісна спрямованість, у свою чергу, визначає багато інших важливих сторін психічного розвитку. Навчальній діяльності притаманна складна психологічна структура, яку утворюють: мета (завдання) - уявлення про кінцевий результат, мотив - заради чого здійснюється діяльність, операції й спосіб, необхідний для перетворення об'єкта, об'єкт - матеріал, перетворення якого приводить до потрібного результату, результат - прогресивні психічні зміни в учнів як суб'єктів цієї діяльності. Названі компоненти не лише виявляються у навчальній діяльності і регулюють її, але й формуються в ній, що і спричиняє розвиток загальної поведінки особистості (її цілеспрямованості, організованості, довільності тощо).У процесі навчання змінюються також зміст, структура й механізми ідеального відображення дитиною навколишньої дійсності, розвивається її мисленнєва діяльність, поступово формуються поняття та системи понять, виробляється вміння аналізувати як абстрактні, теоретичні, так і конкретні ознаки, синтезувати їх у певну загальну структуру та ін. Зростає рівень рефлексії, усвідомлення дитиною своїх дій з предметами, предметів у їх різних властивостях і, нарешті, усвідомлення себе, власного "Я".

Висновки

У вітчизняній психології прийнято визначати основні періоди психічного розвитку підростаючого покоління за психолого-педагогічними критеріями, що включають характерну для кожного віку соціальну ситуацію розвитку, передусім зміст і форми навчання й виховання, провідну діяльність у її співвідношенні з іншими видами діяльності, відповідний рівень розвитку свідомості й самосвідомості особистості (центральне вікове новоутворення).

Такими періодами є: ранній (від народження до трьох років) і дошкільний (з трьох до семи) вік; молодший шкільний вік (з семи до десяти років); середній шкільний, або підлітковий вік (із десяти років до п'ятнадцяти); старший шкільний, або ж юнацький вік (із п'ятнадцяти років і до досягнення зрілості). У кожному періоді виділяють стадії й фази, що не мають однозначних назв.

Кожному періоду відповідають також характерні особливості фізичного розвитку індивіда.

Така періодизація є найпоширенішою у вітчизняній психології, і саме вона лежить в основі наведеної вище характеристики вікових періодів.

Список використаних джерел

1. Ананьев Б.Г. Избранные психологические труды. В 2 т.-М.,1980.-Т.1.

2. Виготський Л.С. Педагогічна психологія. - М., 1991.

3. Кулагіна І.Ю., Колюцкий В.М. «Вікова психологія» М.,-2004р.

Размещено на Allbest.ru